Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1
Лекція 1 з курсу Соціальна реабілітація та патронаж
Поняття, цілі та завдання патронажу, договір про патронаж. Правове регулювання патронажу за законодавством України.
1.1.Поняття, цілі та завдання патронажу.
1.2. Поняття патронат у сімейному законодавстві України
1.3. Договір про патронаж. Поняття суть і специфіка договору про патронаж
1.4. Правове регулювання патронажу за законодавством України.
1.1.Поняття, цілі та завдання патронажу.
Патронаж – це послуга клієнту на дому. Така модель діяльності практикується педіатричними службами, центрами соціального обслуговування пенсіонерів та інвалідів. В межах патронажу можуть надаватися різні види освітньої, психологічної, посередницької допомоги.
Здійснення патронажу потребує дотримання низки етичних принципів: самовизначення клієнта, добровільність прийняття допомогти, конфіденційність.
Цілі патронажу:
-діагностика: ознайомлення з умовами життя, визначення можливих факторів ризику, дослідження проблемних ситуацій;
- контроль: оцінка стану сім’ї, дитини, хворого, динаміка проблеми, аналіз ходу реабілітаційних заходів;
- адаптивно – реабілітаційна допомога (освітня, психологічна, посередницька).
Патронаж має епізодичний характер або регулярний, залежить від проблемної ситуації.
Соціальний патронаж – одна із форм роботи соціального працівника (педагога), яка проявляється у відвідуванні клієнта вдома з діагностичними, контрольними адаптивно – реабілітаційними цілями, що дозволяє налагоджувати і підтримувати тривалі зв’язки з клієнтами, своєчасно виявляючи його проблемні ситуації, надаючи термінову допомогу. \\ Капська А.Й. Соціальна робота: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 328с.-с.210.
Соціальний патронаж (французьке patronage - заступник) – вид соціального обслуговування, переважно на дому клієнтів, який полягає в постійному соціальному нагляді, регулярному відвідуванні житла соціальним працівником, наданні необхідної економічної, матеріальної, побутової допомоги, здійснені нескладних медичних маніпуляцій тощо.
Працівниками лікувально – профілактичних закладів (жіноча консультація, дитяча поліклініка, диспансери тощо) приводиться патронаж вагітних, дітей віком до 3 років, хворих та інвалідів з метою здійснення профілактичних і оздоровчих заходів, навчання правил особистої гігієни і покращення санітарно – гігієнічних та побутових умов існування клієнта.
Патронаж вагітної та жінки, що народила, здійснює медична сестра чи соціальний працівник, психолог медичного закладу, які дають рекомендації щодо формування відповідального батьківства, щодо догляду за здоров’ям матері і дитини. Завданням соціального патронажу є ознайомлення матері з законодавством стосовно охорони прав і здоров’я жінки та дитини. Здійснюється також патронаж хворих із психічними розладами, паралізованих і хворих на онкозахворювання, що знаходяться в сім’ях . Завданням диспансерного патронажу є контроль за дотриманням хворими лікарського режиму та покращення умов їх життя.
Патронаж є альтернативою розміщення клієнта в стаціонарному медичному закладі чи реабілітаційному центрі. У більшості випадків клієнтам надається вибір між наданням місця в стаціонарному закладі соціального обслуговування і патронажним обслуговуванням на дому.
Завданням соціального патронажу сьогодні є обслуговування недієздатних осіб похилого віку та інвалідів, що знаходяться в домашніх умовах, та є нездатними чи малоздатними. Соціальні працівники регулярно відвідують таких клієнтів, надають допомогу в купівлі продуктів харчування, приготування їжі, прибирання приміщення, проведенні гігієнічних процедур тощо.
З розвитком сфери соціального обслуговування населення об’єктом соціального патронажу стали не лише сім’ї, які мають інвалідів чи в яких виховуються діти – інваліди, а й неповні, багатодітні та прийомні сім’ї.
Соціальний працівник, що виконує завдання патронажу, здійснює наглядову функцію, яка полягає у визначені потреб клієнта.
1.2. Поняття патронат у сімейному законодавстві України
Патронатом у сімейному праві називається передача за договором дитини, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім'ю іншої особи (патронажного вихователя) до досягнення дитиною повноліття.
У сімейному законодавстві України поняття "патронат" з'явилось у зв'язку з прийняттям нового СК України. Глава 20 нового Кодексу так і називається "Патронат над дітьми". Вона містить 5 статей (ст. ст. 252-256).
Специфіка патронату в сімейному праві як правового інституту виявляється в тому, що така передача здійснюється за договором про патронат, а не на підставі адміністративно-правового акта - рішення органу опіки чи піклування. Цей договір укладається між органом опіки і піклування та особою, яка дала згоду взяти дитину на виховання (патронатним вихователем).
Аналізуючи зміст ст. ст. 252-256 СК, можна дати наступне визначення договору про патронат над дітьми. За договором про патронат над дітьми орган опіки і піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, як правило, з врахуванням згоди самої дитини, патронатному вихователю за плату, а патронатний вихователь зобов'язується виховувати і утримувати дитину у своїй сім'ї, захищати її права та інтереси як опікун або піклувальник без спеціальних на те повноважень.
За термінологією договір про патронат над дітьми має багато спільного з цивільно-правовим договором. У ньому застосовуються цивільно-правові терміни: договір; сторони; оплатність; двосторонність тощо. Але за своєю правовою природою цей договір не є цивільно-правовим і на нього не можуть поширюватись положення зобов'язального права, тому що:
по-перше, предметом цього договору є діяльність, пов'язана з вихованням та утриманням дітей, що є сферою регулювання сімейного права;
по-друге, за невиконання умов договору не встановлена цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування збитків чи інших майнових санкцій;
по-третє, патронатний вихователь за своїм правовим статусом прирівнюється до опікуна (піклувальника) дитини, права та обов'язки якого встановлено не умовами договору, а нормами сімейного чи адміністративного законодавства.
Має специфіку і стадія підготовки такого договору. Перед укладанням договору про патронат над дітьми орган опіки і піклування повинен переконатися, що передачею дитини у сім'ю патронатного вихователя буде досягнуто основної мети договору - одержання дитиною належного виховання, утримання, захисту належних їй особистих і майнових прав, охорони інших її інтересів. Тому перед тим, як підписати договір, потрібно ретельно обстежити побутові умови і стан здоров'я членів сім'ї патронатного вихователя, вивчити моральний клімат, що склався в сім'ї. Така перевірка повинна бути підтверджена актом перевірки умов життя майбутнього патронатного вихователя, довідками лікувальної установи про відсутність у сім'ї майбутнього патронатного вихователя захворювань, що перешкоджають влаштуванню до нього особи, яка потребує патронатного виховання (п. 3.3 Правил).
Обов'язком органу опіки і піклування є своєчасна плата за виховання дитини. Розмір такої плати встановлюється за домовленістю сторін при укладанні договору про патронат (ст. 254 СК). Спеціального законодавчого акта, який би регулював порядок встановлення розміру такої плати поки що немає, хоча було б доцільним встановити певні параметри, в межах яких орган опіки і піклування міг би домовитись з майбутнім патронатним вихователем щодо плати за виховання дитини.
Згідно зі ст. 255 СК України основними обов'язками патронатного вихователя є:
1) Забезпечення дитини житлом, харчуванням тощо. При перевірці виконання цього обов'язку необхідно виходити із загальних правил забезпечення житлом громадян (особи різної статі старше 9 років не повинні проживати в одній кімнаті). Одягом і харчуванням діти повинні бути забезпечені принаймні не гірше, ніж вони були б забезпечені в дитячих будинках чи інших державних закладах подібного типу;
2) Створення дитині умов для навчання, фізичного та духовного розвитку. Ці умови повинні відповідати вимогам Закону України "Про охорону дитинства";
3) Захист дитини, її прав та інтересів так само як опікун або піклувальник без спеціальних на те повноважень.
Для того, щоб реалізувати ці обов'язки і водночас права, патронатний вихователь повинен мати встановленого зразка посвідчення, подібне до того, яке має опікун.
Договір про патронат може бути припинений:
- у разі відмови від нього вихователя або дитини, яка досягла чотирнадцяти років;
- у разі невиконання вихователем своїх обов'язків;
-- якщо між вихователем і дитиною склалися стосунки, які перешкоджають виконанню обов'язків за договором;
- з інших, передбачених законодавством, підстав. Розірвання договору про патронатне утримання дитини може відбутись як за згодою сторін, так і за рішенням суду.
Охорона дитинства в Україні визнається загальнонаціональним пріоритетом і здійснюється з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток. Основними законодавчими актами, що забезпечують втілення в життя поставленої мети є: Конституція України, Закон України «Про охорону дитинства», Сімейний кодекс України, Правила опіки та піклування (далі – Правила).
У світлі зазначеного пріоритету особливої турботи потребують:
– діти-сироти; діти, в яких померли чи загинули батьки;
– діти, позбавлені батьківського піклування; діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібрані у батьків без позбавлення батьківських прав;
– діти, батьки яких визнані безвісно відсутніми або недієздатними, оголошені померлими, відбувають покарання у місцях позбавлення волі або перебувають під вартою на час слідства, або в розшуку в зв'язку з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження; діти, батькам яких тривала хвороба перешкоджає виконувати свої батьківські обов'язки; а також підкинуті діти; діти, батьки яких невідомі;
– діти, від яких відмовились батьки та безпритульні діти [13, 273].
Безпритульні діти – це діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання.
Законодавством визначено різні форми державної турботи про дітей, які залишились без батьківського піклування. Це – опіка і піклування, усиновлення, влаштування дітей на виховання в сім'ї громадян (патронат), у будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу на повне державне утримання. Основною метою діяльності всіх перелічених закладів є створення їх вихованцям необхідних умов для всебічного і гармонійного розвитку, підготовки для самостійного життя і праці.
Патронатом у сімейному праві називається передача за договором дитини,яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім'ю іншої особи (патронажного вихователя) до досягнення дитиною повноліття.
У сімейному законодавстві України поняття «патронат» з'явилось у зв'язку з прийняттям нового СК України. Глава 20 нового Кодексу так і називається «Патронат над дітьми». Вона містить 5 статей (ст. ст. 252–256).
Специфіка патронату в сімейному праві як правового інституту виявляється в тому, що така передача здійснюється за договором про патронат, а не на підставі адміністративно-правового акта – рішення органу опіки чи піклування. Цей договір укладається між органом опіки і піклування та особою, яка дала згоду взяти дитину на виховання (патронатним вихователем).
1.3. Договір про патронаж. Поняття суть і специфіка договору про патронаж
Відповідно до ст. 252 Сімейного кодексу України за договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття, за плату [3]. Відновлення у нашому законодавстві інституту патронату не викликало спротиву. У радянський період нашої історії інститут патронату був започаткований постановою ЦВК і РНК РСФРР «Про порядок та умови передання вихованців дитячих будинків у селянські сім'ї» від 5 квітня 1926 р., а також постановою ЦВК і РНК РСФРР «Про порядок і умови передання вихованців дитячих будинків та інших неповнолітніх трудящим в містах та робітничих селищах» від 28 травня 1928 р. Інститут патронату в УРСР будувався на тих же засадах. Постановою РНК УРСР від 11 червня 1940 р. було затверджене Положення про порядок патронування дітей в колгоспах і сім'ях трудящих. На патронат бралися діти від п'яти місяців до шістнадцяти років на підставі договору. Договори укладалися з відділом охорони здоров'я, якщо дитина ще не досягла чотирьох років, а щодо старших за віком дітей – із відділом освіти [10, 475]. Патронат запроваджується не для приниження ролі інституту так званої «прийомної сім'ї» чи дитячих будинків сімейного типу. Патронат є альтернативною формою забезпечення сімейним вихованням дитини, позбавленої батьківського піклування. Життя дасть змогу перевірити соціальну цінність цих правових інститутів. Патронат має подібні риси з опікою та піклуванням, але все ж патронат це не опіка і не піклування. Відносини по опіці та піклуванню виникають на підставі рішення суду або рішення органу державної виконавчої влади, а відносини патронату – на підставі договору. Тому патронатний вихователь виконує свої договірні обов'язки, в той час як опікун чи піклувальник виконує повноваження, покладені на нього від імені держави, на виконання конституційного обов'язку держави, сформульованого у частині третій статті 51 Конституції України.
Опікун є законним представником дитини у всіх правовідносинах. Патронатний вихователь є таким лише у сфері процесуальних відносин. Між названими правовими інститутами є чимало спільних рис, зумовлених спільною метою, – врятувати дитину від безпритульності, забезпечити її сімейним оточенням.
Договір про патронат є різновидом сімейного договору. Сторонами договору про патронат є, з одного боку, орган опіки та піклування, а з другого – патронатний вихователь.
Стаття 252 СК не містить вимог щодо особи патронатного вихователя та переліку осіб, які не можуть бути стороною в договорі. Ця прогалина може бути заповнена за допомогою аналогії закону: не може бути патронатним вихователем, як і опікуном та піклувальником, той, хто зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, позбавлений батьківських прав, а також особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини.
Перш ніж укласти договір орган опіки та піклування зобов'язаний обстежити умови проживання сім'ї, переконатися у можливості забезпечення дитині умов для виховання та розвитку.
Якщо хтось із членів сім'ї страждає на тяжку інфекційну хворобу чи сім'я потерпає від матеріальної скрути, передання їй дитини не відповідало би її інтересам.
Права члена сім'ї, відповідно до частини третьої статті 3 СК, має одинока особа. У зв'язку з цим особа, яка бажає взяти дитину на виховання, може бути одинокою. У цій ситуації «взяти дитину у свою сім'ю» означає спільно проживати з нею.
Предметом договору є прийняття у свою сім'ю чужої дитини і забезпечення її сімейним вихованням.
Кінцевим строком дії договору є досягнення дитиною повноліття. Дитина, звичайно, може залишитися і після цього у сім'ї колишнього патронатного вихователя, але вже на іншій правовій підставі. Договір про патронат може бути укладений не обов'язково на весь період неповноліття дитини.
Укладення договору про патронат не звільняє посадових осіб від обов'язку надавати інформацію про наявність дитини, яка може бути усиновлена (стаття 214 СК).
Договір про патронат не є перешкодою до усиновлення дитини. У свою чергу, усиновлення дитини є підставою для припинення цього договору.
Аналізуючи зміст ст. ст. 252–256 СК, можна дати наступне визначення договору про патронат над дітьми. За договором про патронат над дітьми орган опіки і піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, як правило, з врахуванням згоди самої дитини, патронатному вихователю за плату, а патронатний вихователь зобов'язується виховувати і утримувати дитину у своїй сім'ї, захищати її права та інтереси як опікун або піклувальник без спеціальних на те повноважень.
За термінологією договір про патронат над дітьми має багато спільного з цивільно-правовим договором. У ньому застосовуються цивільно-правові терміни: договір; сторони; оплатність; двосторонність тощо. Але за своєю правовою природою цей договір не є цивільно-правовим і на нього не можуть поширюватись положення зобов'язального права, тому що:
– по-перше, предметом цього договору є діяльність, пов'язана з вихованням та утриманням дітей, що є сферою регулювання сімейного права;
– по-друге, за невиконання умов договору не встановлена цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування збитків чи інших майнових санкцій;
– по-третє, патронатний вихователь за своїм правовим статусом прирівнюється до опікуна (піклувальника) дитини, права та обов'язки якого встановлено не умовами договору, а нормами сімейного чи адміністративного законодавства [14].
Має специфіку і стадія підготовки такого договору. Перед укладанням договору про патронат над дітьми орган опіки і піклування повинен переконатися, що передачею дитини у сім'ю патронатного вихователя буде досягнуто основної мети договору – одержання дитиною належного виховання, утримання, захисту належних їй особистих і майнових прав, охорони інших її інтересів. Тому перед тим, як підписати договір, потрібно ретельно обстежити побутові умови і стан здоров'я членів сім'ї патронатного вихователя, вивчити моральний клімат, що склався в сім'ї. Така перевірка повинна бути підтверджена актом перевірки умов життя майбутнього патронатного вихователя, довідками лікувальної установи про відсутність у сім'ї майбутнього патронатного вихователя захворювань, що перешкоджають влаштуванню до нього особи, яка потребує патронатного виховання (п. 3.3 Правил) [7].
Таким чином, патронат є однією з форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, у чужу сім'ю на виховання. Відповідно до ст. 252 СК за договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення нею повноліття.
Договір про патронат укладається між органом опіки та піклування й особою, яка виявила бажання взяти дитину на виховання (патронатним вихователем). Як зазначено в літературі, за своєю природою він не є цивільно-правовим. Адже його предмет становить належне виховання дітей. А відносини, спрямовані на забезпечення сімейного виховання дітей – це предмет сімейного права (ст. 2 СК). Тому зазначений договір є сімейно-правовим.
Між договором про патронат і угодами про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу та про влаштування дітей на виховання і спільне проживання у прийомну сім'ю є деякі спільні риси. Метою передачі дітей до дитячого будинку сімейного типу і у прийомну сім'ю, як і укладення договору про патронат над ними, є забезпечення сімейного виховання дітей до досягнення ними повноліття.
У всіх зазначених вище випадках не припиняються правовідносини між дитиною та її родичами. Батьки-вихователі, прийомні батьки і патронатні вихователі виконують функції опікуна щодо дитини у віці до 14 років і піклувальника щодо дитини у віці від 14 до 18 років. Проте дитячий будинок сімейного типу – це окрема сім'я, яка створюється за бажанням подружжя або особи, яка не перебуває у шлюбі, які повинні брати на виховання і спільне проживання не менше п'яти дітей (ст. 2 Положення про дитячий будинок сімейного типу). Прийомними батьками можуть бути лише особи, які перебувають у шлюбі між собою (ст. 14 Положення про прийомну сім'ю). При передачі дитини на виховання у сім'ю патронатного вихователя додержувати ці вимоги не потрібно.
Сторони і форма договору про патронат. Сторонами договору про патронат є орган опіки та піклування і патронатний вихователь. Водночас згідно зі ст. 253 СК на передачу дитини у сім'ю патронатного вихователя потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити. Це положення відповідає ч. 1 ст. 171 СК, відповідно до якої дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.
Патронатний вихователь, як зазначено в літературі, є опікуном або піклувальником дитини. Тому доцільним є законодавче закріплення положення про те, що патронатними вихователями не можуть бути особи, які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, особи, позбавлені батьківських прав, а також особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини, тобто особи, які згідно з законом не можуть бути опікунами, піклувальниками дитини (ст. 244 СК). Варто було б також, як це передбачено ст. 153 СК РФ, встановити, що патронатними вихователями не можуть бути особи, усунені від виконання повноважень опікуна, піклувальника за неналежне виконання покладених на них обов'язків; колишні усиновлювачі, якщо усиновлення скасоване з їх вини; особи, які за станом здоров'я не можуть виконувати обов'язки, пов'язані з вихованням дітей.
Оскільки основним завданням патронатного вихователя є забезпечення належного виховання дитини, яка передається в його сім'ю, треба було б передбачити, що перед укладенням договору про патронат орган опіки та піклування має обстежувати умови життя майбутнього патронатного вихователя й одержувати від лікувального закладу довідку про відсутність у нього та членів його сім'ї захворювань, що можуть перешкоджати передачі дитини, яка має потребу у патронатному вихованні, у нову сім'ю, тобто йдеться про застосування положень п. 3.3 Правил опіки та піклування [7].
Стаття 252 СК не встановлює особливих вимог щодо форми договору. Тобто це означає, що достатньо письмового викладу його умов, підпису сторін та відповідної печатки органу опіки та піклування.
Якщо договір укладається у письмовій формі, то до нього застосовуються вимоги Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 207 ЦК:
1. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
2. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
3. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів [4].
Отже, ця стаття встановлює, що письмовою формою вважається фіксація змісту правочину в одному або кількох документах. Це може бути єдиний письмовий документ (договір), підписаний усіма учасниками правочину. Це може бути кілька документів, що складаються окремо, але відображають узгодження волі сторін – листи, телеграми тощо. Крім того, правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо воля сторін вчинена за допомогою телетайпного, електронного або інших технічних засобів зв'язку.
Обов'язковою ознакою письмової форми є те, що сторони власноручно вчиняють підпис на відповідному документі при укладенні правочину [18, 139].
Частина 3 ст. 207 ЦК допускає використання при укладенні правочину факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису. Але допускається це лише тоді, коли такий порядок підпису або передбачений законом; або сторонами заздалегідь досягнута згода, яка містить зразки відповідного аналога власноручного підпису.
Зміст договору про патронат
Патронатна сім'я утворюється на підставі договору, орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування у сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття за плату (ст. 252 СК). Договір укладається між органом опіки і піклування за місцем проживання дитини і патронатного вихователя. Підставою для укладання такого договору є заява осіб, які виявили бажання взяти дитину на виховання, з проханням передати їм на виховання конкретну дитину, яка подається в орган опіки та піклування за місцем проживання дитини. Для передачі дитини в сім'ю патронатного вихователя необхідна згода цієї дитини, якщо вона в змозі її висловити (ст. 253 СК) [3]. Відповідно до ст. 255: 1. Патронатний вихователь зобов'язаний: 1) забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо; 2) створити дитині умови для навчання, фізичного та духовного розвитку; 3) захищати дитину, її права та інтереси як опікун або піклувальник, без спеціальних на те повноважень [3]. Із самої назви сторони за договором «патронатний вихователь» випливає, що основний його обов'язок – виховувати дитину, хоча про це окремо не записано у цій статті. Про передачу дитини на виховання у сім'ю патронатного вихователя зазначено у статті 252 СК. Патронатний вихователь зобов'язаний забезпечити дитину житлом, виділивши у її користування частину свого помешкання. У договорі має бути чітко визначено, де буде проживати дитина, яка частина помешкання буде їй виділена особисто чи дитина буде користуватися помешканням разом з іншими членами сім'ї. Прийняття у свою сім'ю може проявитися і у тому, що вихователь житиме у помешканні дитини, позбавленої батьківського піклування. Тому обов'язок забезпечити дитину житлом для такої ситуації буде нечинним. Вихователь зобов'язаний забезпечити дитину одягом, харчуванням, шкільним приладдям, книгами, всім тим, що необхідне їй для навчання, фізичного та духовного розвитку. Але за рахунок яких коштів? Якщо дитина є сиротою, вона має одержувати пенсію або відшкодування у зв'язку із втратою годувальника. Їй можуть бути призначені інші соціальні виплати. Дитина може мати дохід від використання належного їй майна. На її утримання можуть бути присуджені аліменти з матері, батька, діда, баби, брата, сестри, вітчима, мачухи.
Патронатний вихователь, як і опікун чи піклувальник, не зобов'язаний утримувати дитину за рахунок своїх, власних коштів. Він зобов'язаний забезпечити дитину всім необхідним за рахунок її майна чи інших, спеціально виділених для цієї мети коштів [10, 478]. Як уже зазначалося, патронатний вихователь не є ні опікуном, ні піклувальником. Але немає законодавчих перешкод для того, щоб він був призначений опікуном чи піклувальником у зв'язку з встановленням над дитиною опіки чи піклування.
У пункті 3 статті 255 СК вихователеві надано право процесуального представництва, відповідно до чого він має право звертатися до різних органів з відповідними заявами (наприклад, про призначення пенсії). Він має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів на дитину, про повернення її майна, відшкодування завданої шкоди тощо. Згідно зі ст. 247 СК дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право на проживання в сім'ї опікуна або піклувальника. Цьому праву кореспондується обов'язок опікуна (піклувальника) проживати разом з підопічним. Враховуючи, що згідно з п. 3 ст. 3 СК права члена сім'ї має одинока особа – опікун (піклувальник) має право вибору – поселити дитину в оселю, де він проживає, або поселитись на житлову площу підопічного. Цей вибір залежить від багатьох чинників – наявності в опікуна (піклувальника) інших членів сім'ї, рівня забезпеченості його сім'ї житлом, наявності житла в підопічного тощо. Роздільне проживання опікуна й підопічного орган опіки і піклування може допустити лише як виняток, коли воно не може негативно позначитись на вихованні дитини. При вирішенні спорів про місце проживання підопічного необхідно враховувати правило, зазначене в п. 3 ст. 160 СК про вибір неповнолітнім місця свого проживання. Підопічний має право на піклування з боку опікуна (піклувальника). Здійснюючи це право підопічного, опікун (піклувальник) зобов'язаний не тільки створювати належні побутові умови підопічному, але й забезпечувати догляд за ним з тим, щоб він не вчиняв дій на шкоду собі й іншим, дбати про стан його здоров'я [14]. Підопічний має право на забезпечення йому умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до його людської гідності. Забезпечуючи це право опікуни (піклувальники) повинні піклуватися про фізичний розвиток підопічного, дбати про його навчання в школі та інших навчальних закладах, про підготовку його до суспільне корисної праці. Опікун (піклувальник) зобов'язаний виховувати підопічного в дусі любові до Батьківщини, чесності, правдивості, моральної чистоти, ставитись з повагою до його людської гідності. Опікун (піклувальник) має право самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування. За підопічним зберігається право користування житлом, в якому він проживав до встановлення опіки або піклування. У разі відсутності житла підопічний має право на його отримання позачергово. Це право підопічного забезпечується органами опіки і піклування в порядку, передбаченому п. 6.1–6.5 Правил. Суть цього права в наступному: – при поверненні дитини, позбавленої батьківського піклування, від опікуна у разі відсутності у неї житла житлове приміщення надається їй позачергово. До надання їй житлового приміщення для постійного проживання дитина повинна бути влаштована у гуртожиток або забезпечена іншим упорядкованим житлом;
– квартири, у яких мешкають тільки неповнолітні, позбавлені батьківського піклування, можуть бути передані їм у власність; – приватизоване житлове приміщення може бути передане опікуном (піклувальником) з дозволу органу опіки і піклування в оренду на підставі відповідного договору [13, 267]. Опікуни (піклувальники) несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання опікунських обов'язків відповідно до закону. Згода дитини на приживання у сім'ї патронатного вихователя та плата за виховання дитини Згідно ст. 253 СК на передачу дитини у сім'ю патронатного вихователя потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити [3]. У статті 253 СК конкретизована норма частини другої статті 12 Конвенції про права дитини та частини першої статті 171 СК, за якою дитина має право на те, щоби бути вислуха-ною посадовими особами з питань, які стосуються її особисто. Якщо дитина відповідно до віку та розумового розвитку усвідомлює факт її передання у сім'ю патронатного вихователя, вона має дати на це згоду. Відповідно до ст. 171 СК: 1. Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. 2. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. 3. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси [3]. Конвенція про права дитини у статті 12 зобов'язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятися належна увага згідно з її віком та зрілістю. Стаття 12 Конвенції про права дитини звучить: 1. Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 2. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. З цією метою дитині надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей (Страсбург, 25 січня 1996 р.) суд надає дитині можливість висловити свою думку і приділяє цій думці належну увагу. За статтею 69 КпШС при вирішенні спору між батьками про місце проживання дитини суд повинен був з'ясувати у дитини, якій виповнилося десять років, при кому з батьків вона бажає залишитися. Якщо дитина була молодшою, заслуховувати її думку було необов'язково. За статтею 104 КпШС на усиновлення вимагалася згода дитини, яка також досягла десятирічного віку. Отже, усиновлення дев'ятирічної дитини могло відбутися навіть у разі її заперечення. З моменту набрання чинності для України Конвенції про права дитини ці норми мали би вважатися нечинними [10, 348]. Дитина має бути вислухана при розгляді будь-якого питання, що стосується не лише її особисто, а й всієї сім'ї. Вона має бути вислухана судом і при розгляді справ про розірвання шлюбу між батьками, про поділ майна як за власною ініціативою, так і за ініціативою одного із батьків. У частині другій статті 171 СК перечисленні категорії спорів між батьками щодо дитини, при розгляді яких має бути вислухана її думка. Ними є спори про виховання дитини, визначення (зміна) місця її проживання, про позбавлення батьківських прав, про поновлення батьківських прав, а також спори щодо управління майном дитини. На вимогу одного з батьків або самої дитини вона має бути вислухана й при розгляді інших спорів, які стосуються її інтересів. Необхідність згоди дитини на усиновлення передбачена статтею 218 СК. За ініціативою суду, заявника або самої дитини вона може бути вислухана і при розгляді заяви про усиновлення. Думка дитини має бути вислухана батьками при вчиненні ними дій щодо управління її майном (стаття 174 СК). Вислухати (заслухати) дитину та врахувати її думку – це різні речі. Сімейний кодекс зобов'язує посадову особу вислухати дитину. Із права дитини на повагу випливає висновок про те, що думка дитини має бути вислухана з повагою і врахована настільки, наскільки це відповідає її найвищим інтересам. За ст. 254 СК за виховання дитини патронатному вихователю встановлюється плата, розмір якої визначається за його домовленістю з органом опіки та піклування [3].
Договір про патронат – це відплатний сімейний договір. Плата за виконання патронатним вихователем своїх обов'язків за договором має бути, як правило, щомісячною. Розмір плати має визначитися у договорі з урахуванням віку, стану здоров'я дитини та інших обставин, які мають істотне значення. Однак плата за виховання, обслуговування дитини, тобто за виконану роботу та надані послуги, і кошти на утримання дитини – це різні речі.
Припинення договору про патронат
Згідно ст. 256 СК:
1. Договір про патронат припиняється у разі відмови від нього вихователя або дитини, яка досягла чотирнадцяти років.
До призначення дитині нового вихователя або передання дитини іншій особі, навчальному закладові, закладові охорони здоров'я або соціального захисту вихователь, який відмовився від договору, зобов'язаний піклуватися про дитину.
2. Договір про патронат може бути розірваний за згодою сторін або за рішенням суду в разі невиконання вихователем своїх обов'язків або якщо між ним та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають виконанню обов'язків за договором [3]. Таким чином, у разі досягнення дитиною повноліття договір про патронат припиняється у зв'язку із досягненням своєї мети, тобто в зв'язку з його виконанням. Договір про патронат припиняється у разі появи матері, батька і повернення їм дитини. Договір буде припинений у разі смерті патронатного вихователя. Оскільки цей договір нерозривно пов'язаний з конкретною особою, він має особистий характер, тому правонаступництво тут неможливе. Якщо патронатним вихователем була записана у договорі лише дружина, а фактично обов'язки здійснювалися не лише нею, а й її чоловіком, смерть дружини не є підставою для припинення договору. Однак чоловікові доведеться зініціювати внесення до тексту договору відповідних змін, інакше він може зіткнутися з цілою низкою проблем [10, 479]. У частині першій статті 256 СК передбачена можливість відмови від договору вихователя або дитини, якій виповнилося чотирнадцять років, без зазначення наявних для цього причин. Отже, небажання когось із них – достатня підстава для припинення договору. Незалежно від кого надійшла відмова, умови договору мають виконуватися до влаштування дитини. Серед тих, кому надано право односторонньо відмовитися від договору, немає органу опіки та піклування. І це не випадково: дитина, взята у сім'ю, не може знову отримати статус позбавленої батьківського піклування.
У частині другій статті 256 СК сторонам надано право розірвати договір за взаємною згодою. Договір про патронат може бути розірваний за позовом органу опіки та піклування на підставі рішення суду у разі невиконання вихователем своїх обов'язків.
Орган опіки та піклування має право вимагати розірвання договору, якщо вихователь несумлінно ставиться до виконання своїх обов'язків або якщо у його сім'ї хтось захворів на тяжку інфекційну хворобу і це становить небезпеку для здоров'я дитини.
За позовом органу опіки та піклування договір може бути розірвано і тоді, коли між дитиною та вихователем склалися такі стосунки, які виключають можливість спільного проживання та належного виховання дитини.
Забезпечення реалізації прав дитини За ст. 6 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я. Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя. З цією метою держава вживає заходів щодо: – зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності; – забезпечення надання необхідної медичної допомоги всім дітям; – боротьби з хворобами і недоїданням, у тому числі шляхом надання дітям доступу до достатньої кількості якісних харчових продуктів та чистої питної води; – створення безпечних і здорових умов праці;
надання матерям належних послуг з охорони здоров'я у допологовий і післяпологовий періоди; – забезпечення всіх прошарків суспільства, зокрема батьків і дітей, інформацією щодо охорони здоров'я і здорового харчування дітей, переваг грудного вигодовування, гігієни, санітарних умов проживання дітей та запобігання нещасним випадкам; – розвитку просвітницької роботи, послуг у галузі планування сім'ї та охорони репродуктивного здоров'я; – пільгового забезпечення дітей ліками та харчуванням у порядку, встановленому законодавством [6].
Кожна дитина з моменту народження має право на ім'я та громадянство. Місце і порядок реєстрації народження дитини визначаються сімейним законодавством, реєстрацію актів цивільного стану, а підстави і порядок набуття та зміни громадянства визначаються Законом України «Про громадянство України», іншими нормативно-правовими актами (ст. 7). Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку (ст. 8). Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. За ст. 9 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності, отримання інформації, що відповідає її віку. Це право включає свободу розшукувати, одержувати, використовувати, поширювати та зберігати інформацію в усній, письмовій чи іншій формі, за допомогою творів мистецтва, літератури, засобів масової інформації, засобів зв'язку (комп'ютерної, телефонної мережі тощо) чи інших засобів на вибір дитини. Їй забезпечується доступ до інформації та матеріалів з різних національних і міжнародних джерел, особливо тих, які сприяють здоровому фізичному і психічному розвитку, соціальному, духовному та моральному благополуччю [6]. Діти мають право звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, засобів масової інформації та їх посадових осіб із зауваженнями та пропозиціями стосовно їхньої діяльності, заявами та клопотаннями щодо реалізації своїх прав і законних інтересів та скаргами про їх порушення. З метою реалізації цього права держава сприяє: – поширенню засобами масової інформації матеріалів, корисних для розвитку дитини;
– виданню та розповсюдженню дитячої літератури та підручників шляхом створення пільгових умов для їх видання; – міжнародному співробітництву у сфері обміну та поширення інформації та матеріалів, що надходять із різних національних і міжнародних джерел; – діяльності засобів масової інформації, спрямованій на задоволення мовних потреб дітей, у тому числі тих, які належать до національних меншин. Здійснення прав дитини на вільне висловлювання думки та отримання інформації може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя [6]. Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини (ст. 10). Держава здійснює захист дитини від: – усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють; – втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;
– залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо. Держава через органи опіки і піклування, служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді у порядку, встановленому законодавством, надає дитині та особам, які піклуються про неї, необхідну допомогу у запобіганні та виявленні випадків жорстокого поводження з дитиною, передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для проведення розслідування і вжиття заходів щодо припинення насильства [6]. Дитина вправі особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів. Розголошення чи публікація будь-якої інформації про дитину, що може заподіяти їй шкоду, без згоди законного представника дитини забороняється. Процедура розгляду скарг дітей на порушення їх прав і свобод, жорстоке поводження, насильство і знущання над ними в сім'ї та поза її межами встановлюється законодавством. Реалізація прав дитини здійснюється через обов'язки патронатного вихователя, на які розповсюджується дія Правил опіки і піклування. Згідно зі ст. 255 СК України основними обов'язками патронатного вихователя є: 1) Забезпечення дитини житлом, харчуванням тощо. При перевірці виконання цього обов'язку необхідно виходити із загальних правил забезпечення житлом громадян (особи різної статі старше 9 років не повинні проживати в одній кімнаті). Одягом і харчуванням діти повинні бути забезпечені принаймні не гірше, ніж вони були б забезпечені в дитячих будинках чи інших державних закладах подібного типу;
2) Створення дитині умов для навчання, фізичного та духовного розвитку. Ці умови повинні відповідати вимогам Закону України «Про охорону дитинства»;
3) Захист дитини, її прав та інтересів так само як опікун або піклувальник без спеціальних на те повноважень [14].
У зв'язку з тим, що патронатний вихователь виконує функції опікуна, піклувальника, йому на підставі ч. 4 ст. 249 СК, застосовуваної за аналогією, належать закріплені у ЦК цивільні права та обов'язки, пов'язані з вихованням дитини, переданої в його сім'ю. Як опікун патронатний вихователь вчиняє правочини від імені та в інтересах дитини, взятої на виховання (ч. 3 ст. 67 ЦК) та здійснює управління її майном (ст. 72 ЦК). Він, його дружина, чоловік і близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не мають права укладати з дитиною, взятою на виховання, договорів, крім передачі їй майна у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички (ч. 1 ст. 68 ЦК). Патронатний вихователь не має права від імені дитини, взятої на виховання, без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини, передбачені ч. 1 ст. 71 ЦК [4]. Як піклувальник патронатний вихователь дає згоду на вчинення дитиною правочинів, передбачених ч. 2 ст. 32 ЦК. Він не може давати згоду на укладення договорів між дитиною, взятою на виховання, та своєю дружиною, чоловіком або своїми близькими родичами, крім передачі дитині майна у власність за договором дарування або у безоплатне користування на підставі договору позички (ст. 70 ЦК). На вчинення правочинів, передбачених ч. 1 ст. 71 ЦК, патронатний вихователь може давати згоду лише з дозволу органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 71 ЦК).
Згідно ст. 68 ЦК:
1. Опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички.
2. Опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою [4]. З метою виключити можливість зловживання з боку опікунів, належним їм правам і забезпечити інтереси підопічного, закон забороняє опікунам укладати правочини з підопічним. Такі правочини з підопічним не вправі укладати не тільки опікун, а й його чоловік (дружина), батьки, діти, брати і сестри. Опікун, його чоловік (дружина), його батьки, діти, брати і сестри можуть укладати з підопічним договір дарування на користь підопічного і договір про передачу підопічному в безкоштовне користування майна (ч. 1 ст. 68 ЦК). Опікун не вправі здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від імені підопічного договором поруки (ч. 2 ст. 68 ЦК) П. 31 Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 8 червня 1994 р. зі змінами від 31 березня 1997 р. забороняє нотаріусам засвідчувати зазначені правочини [18]. Відповідно до ст. 70 ЦК піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передання майна підопічному у власність договором дарування або в безоплатне користування на підставі договору позички [4]. Ст. 70 ЦК також, як і ст. 68 ЦК, з метою не допустити можливості зловживання з боку піклувальників належними їм правами і забезпечити інтереси підопічного, передбачає, що піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічними і своїм чоловіком (дружиною), чи своїми близькими родичами, крім передачі майна підопічному за договором дарування або договором про передачу підопічному майна в безоплатне користування на підставі договору позички. За ст. 71 ЦК: 1. Опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування:
1) відмовитися від майнових прав підопічного; 2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; 3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; 4) укладати договори щодо іншого цінного майна. 2. Піклувальник має право дати згоду на вчинення правочинів, передбачених частиною першою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування [4]. Опікун і піклувальники діють під контролем органів опіки і піклування. Тому ч. 1 ст. 71 ЦК передбачає, що опікун не має права без дозволу органа опіки і піклування відмовлятися від майнових прав підопічного; видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; укладати договори, що підлягають нотаріальному посвідченню і (або) державної реєстрації, у тому числі договори про чи поділ, обмін житлового будинку, квартири; укладати договори стосовно іншого цінного майна. Піклувальник має право давати згоду на здійснення зазначених правочинів тільки при наявності дозволу органу опіки і піклування (ч. 2 ст. 71 ЦК). Згідно ст. 72 ЦК: 1. Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах. 2. Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, повинен врахувати її бажання. 3. Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна підопічного тощо. 4. Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або передати його за договором в управління іншій особі [4]. Опікун зобов'язаний не тільки піклуватися про особистість підопічного, його здоров'я, виховання підопічного, якщо він є дитиною, а й здійснювати захист його прав і інтересів. Тому опікун зобов'язаний піклуватися про збереження і використання майна в інтересах підопічного. Разом із тим, закон передбачає необхідність урахування інтересів підопічного і встановлює, що якщо малолітній може самостійно визначати свої потреби і інтереси, опікун, що здійснює управління майном, повинен враховувати його бажання (ч. 2 ст. 72 ЦК).
На відміну від батьків і усиновлювачів, опікуни і піклувальники не зобов'язані утримувати підопічних. Між підопічним і опікуном або піклувальником не виникає аліментних зобов'язань. Разом з тим, враховуючи, що для виконання опікунами і піклувальниками їх задач щодо опіки і піклування необхідні матеріальні кошти, ч. З ст. 72 ЦК передбачає, що опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок його пенсії, аліментів, інших доходів від його майна тощо. Аналогічне положення передбачене в п. 4.9 і 4.10 Правил опіки і піклування. З цією ж метою, ч. 4 ст. 72 ЦК установлює, що якщо підопічний є власником нерухомого майна, що вимагає постійного керування, опікун може з дозволу органа опіки і піклування керувати цим майном або передати його за договором в управління іншій особі.
Отже, патронатна сім'я утворюється на підставі договору, орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування у сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття за плату (ст. 252 СК). Договір укладається між органом опіки і піклування за місцем проживання дитини і патронатного вихователя. Підставою для укладання такого договору є заява осіб, які виявили бажання взяти дитину на виховання, з проханням передати їм на виховання конкретну дитину, яка подається в орган опіки та піклування за місцем проживання дитини. Для передачі дитини в сім'ю патронатного вихователя необхідна згода цієї дитини, якщо вона в змозі її висловити (ст. 253 СК).
Патронатним вихователем можуть бути повнолітні громадяни, які бажають взяти на виховання дитину, яка залишилася без піклування батьків. Патронатний вихователь, на відміну від опікунів (піклувальників), знаходиться в договірних відносинах з органом опіки і піклування і отримує винагороду за виконання своїх обов'язків (ст. 254 СК).
Договір на передачу дитини на виховання в сім'ю патронатного вихователя укладається між органом опіки і піклування і вихователем за місцем проживання дитини. В договорі зазначається строк його дії і оговорюється порядок його продовження.
В договорі про передачу дитини на виховання передбачені наступні основні обов'язки патронатного вихователя:
1) забезпечує дитину житлом, одягом, харчуванням, тощо;
2) створення дитині умов для навчання, фізичного та духовного розвитку;
3) захищати дитину, її права та інтереси, як опікун або піклувальник, без особливих на те повноважень (ст. 255 СК України).
Договір про передачу дитину на виховання патронатному вихователю укладається на певний строк, зазвичай, до досягнення дитиною повноліття. Незважаючи на це. Сімейним кодексом передбачається дострокове припинення договору. Підстави дострокового припинення договору як за ініціативою патронатного вихователя, так і за ініціативою органу опіки та піклування, передбачені ст. 256 СК України. Договір про патронат припиняється у разі відмови від нього вихователя або дитини, яка досягла 14 років. На прохання патронатного вихователя договір може бути припинено при наявності наступних підстав (хвороба вихователя, відсутність взаєморозуміння з дитиною, конфліктні відносини між дітьми).
Підставами для припинення договору за ініціативою органу опіки та піклування можуть бути такі обставини як виникнення у сім'ї неналежних умов для утримання, виховання і навчання дитини, а також повернення дитини батькам або усиновителям.
Усі питання, які виникають в результаті дострокового припинення договору вирішується за згодою сторін, а при виникненні спору – в судовому порядку.
Список використаних джерел 1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. – №30. – ст. 141.
2. Кодекс про шлюб та сім'ю України від 20.06.69 // Відомості Верховної Ради. – 1969. – №26. – ст. 204.
3. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року.
4. Цивільний кодекс України в редакції від 16 січня 2003 року.
5. Цивільно-процесуальний кодекс України.
6. Закон України «Про охорону дитинства» // Відомості Верховної Ради. – 2001. – №30. – ст. 142.
7. Правила опіки та піклування, затв. наказом Державного комітету у справах сім'ї та молоді України, Міністерства освіти України, МОЗ України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.99 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – №26. – Ст. 1252.
8. Бошко В.Й. Очерки советского семейного права. Перераб. и доп. д.ю.н., проф. В.А. Рясенцевым. – К., 1952. – С. 80.
9. Матвеев Г.К. Советское семейное право. – М., 1985.
10. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 532 с.
11. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: погляд у майбутнє // Право України. – 2001. – №2. – С. 66–67.
12. Рясенцев В.А. Семейное право. – М., 1971.
13. Сімейне право України: Підручн. / За ред. Гопанчука В.С. – К.: Істина, 2002. – 304 с.
14. Сімейне право України: Підручн. / За ред. Ю.С. Червоного. – К.: Істина, 2004. – 400 с.
15. Советское гражданское право. – Ч.I. – М., 1986.
16. Советское семейное право / Под ред. В.А. Рясенцева. – М., 1982.
17. Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін. Цивільне і сімейне право України: Навчально-практичний посібник / За ред. Є.О. Харитонова, A.I. Дрішлюка – X.: ТОВ «Одіссей», 2003. – 640 с.
18. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Лапітенко. – Х.: Одісей, 2003. – 856 с.
19. Шевченко Я.Н. Совершенствование законодательства о браке и семье: Теоретические проблемы соотношения гражданского и семейного законодательства. – К., 1986. – С. 7–8.
20. Ярема А.Г., Давиденко Г.І. Застосування судами нового сімейного законодавства // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – №1. – Вкладка: На допомогу судді. – С. 2
1.4. Правове регулювання патронажу за законодавством України.
Дитинство — найважливіший період у житті людини, саме в цей час вона формується психологічно, фізично, інтелектуально, набуває всі необхідні вміння та навички. В більшості випадків дитячі роки визначають все подальше життя людини. Традиційно головним інститутом виховання є сім'я.
Причини, через які діти залишаються без батьківського піклування та виховання, різні, але наслідок один — дитина позбувається конституційного права на сімейне виховання, зростає кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Держава намагається вирішити цю проблему за допомогою форм сімейного виховання. Законодавством визначено різні форми державної турботи про дітей, які залишились без батьківського піклування. Це — опіка і піклування, усиновлення, влаштування дітей на виховання в сім'ї громадян (патронат), у будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу на повне державне утримання. Основною метою діяльності всіх перелічених закладів є створення їх вихованцям необхідних умов для всебічного і гармонійного розвитку, підготовки для самостійного життя і праці.
Актуальність теми обумовлена тим, що протягом останніх років в Україні соціальне сирітство як суспільне явище має постійну тенденцію до зростання. У зв'язку зі складними економічними реаліями, кількість українських сімей, які мають можливість усиновити або встановити опіку над дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, скорочується, відповідно зростає кількість тих дітей, які потрапляють в установи соціального захисту. Відносно дітей, які залишились без піклування батьків, забезпечення права на виховання в сім'ї означає, що при виборі органами опіки і піклування форм виховання таких дітей перевага надається сімейним формам виховання, в тому числі на умовах договору про патронат.
Патронат як форма влаштування на виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, був предметом дослідження деяких вчених-науковців (Л. М. Зілковської, Л. Міхєєвої, С. Я. Фурси таін.), але залишається актуальним, адже, розглядаючи патронат, можна помітити, що не всі питання врегульовані в Сімейному кодексі України. А саме: поняття патронату, зміст і форма договору про патронат, вимоги до особи патронатного вихователя, з бюджету якого рівня здійснюється плата патронатному вихователю та ін. Це призводить до того, що на практиці виникає багато труднощів щодо застосування цього інституту.
Мета статті полягає у тому, щоб, базуючись на комплексному вивченні та аналізі наукової літератури та чинного Сімейного кодексу України, проаналізувати положення законодавства України про патронат та розкрити проблемні питання, що виникають в теорії та практиці укладання цього договору.
Поняття патронату вперше з'явилося в Сімейному кодексі України, прийнятому Верховною Радою України 10 січня 2002 року. Раніше в нормативних актах застосовувалися формули “прийомна сім'я” та “дитячий будинок сімейного типу”. Глава 20 Сімейного кодексу України так і називається “Патронат над дітьми”. Вона містить 5 статей (ст. ст. 252-256) [1, 458] Доцільно звернути увагу на те, що у главі 20 Сімейного кодексу України не міститься визначення патронату. Хоча законодавець регламентацію патронату над дітьми повинен був розпочати саме із розкриття поняття “патронат”, оскільки глава 20 іменується “Патронат над дітьми”, а у наступних нормах глави 20 Сімейного кодексу України зупинитися на договорі про патронат та його особливостях, оскільки патронат як більш широке поняття не може зводитися лише до договору.
Патронат походить від латинського слова patronatus, що у Стародавньому Римі означало форму покровительства (одержання землі, захист у суді тощо), опіку.
Згідно з аналізом норм Кодексу, можна дійти висновку, що патронат над дітьми є однією із форм (альтернативна форма) влаштування дитини-сироти або дитини, яка позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) за плату.
Завданням патронату над дітьми є піклування про дітей-сиріт, їх догляд, створення належних умов їх навчання, виховання, духовного та фізичного розвитку, здійснення захисту їх прав та інтересів до досягнення ними повноліття. Необхідними елементами взаємовідносин щодо патронатного виховання є матеріальне забезпечення патронатним вихователем дитини житлом, одягом, харчуванням [2, 660-661].
Патронат істотно відрізняється від інших форм прийняття дітей на виховання. Від усиновлення — договірним і тимчасовим характером; від опіки і піклування — віковими межами підопічних, порядком та способом оформлення відносин; від прийомної сім'ї та дитячого будинку сімейного типу — способом і порядком передачі дитини, а також кількістю вихованців [1, 458-459].
Особливість даної форми влаштування дітей полягає у тому, що виховання дітей в сім'ях розглядається як праця. Патронатнии вихователь отримує від держави гроші на утримання дитини.
На відміну від інших форм сімейного влаштування патронатне виховання є найбільш гнучкою формою. Діти передаються на строк, який є необхідним для дитини, чітко розмежована відповідальність з захисту прав дитини та визначені обов'язки сторін.
Патронатне виховання — це альтернатива усиновленню. Проте усиновлення та подальшого спільного проживання такі сім'ї не виключають. Все ж таки патронатне виховання має бути спрямоване на збереження зв'язків дитини з його біологічними батьками, а за можливості — на з'єднання дитини з рідною сім'єю [3, 192].
Як вже зазначалося вище, специфіка патронату в сімейному праві як правового інституту виявляється в тому, що така передача дитини здійснюється за договором про патронат, а не на підставі адміністративно-правового акта — рішення органу опіки чи піклування. Цей договір укладається між органом опіки і піклування та особою, яка дала згоду взяти дитину на виховання (патронатним вихователем).
Аналізуючи зміст ст. ст. 252-256 Сімейного кодексу України, можна дати таке визначення договору про патронат над дітьми. За договором про патронат над дітьми орган опіки і піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, як правило, з врахуванням згоди самої дитини, патронатному вихователю за плату, а патронатнии вихователь зобов'язується виховувати і утримувати дитину у своїй сім'ї, захищати її права та інтереси як опікун або піклувальник без спеціальних на те повноважень [4, 260].
В науці існують різні підходи до визначення природи договору про патронат. Одні вважають, що цей договір є цивільно-правовим, інші розглядають його як договір сімейно-правовий, а дехто вважає, що договір про патронат містить у собі ознаки як цивільно-правового, так і сімейно-правового договору [1, 459].
За термінологією договір про патронат над дітьми має багато спільного з цивільно-правовим договором. У ньому застосовуються цивільно-правові терміни: договір; сторони; оплатність; двосторонність тощо. Але за своєю правовою природою цей договір не є цивільно-правовим і на нього не можуть поширюватись положення зобов'язального права, тому що:
по-перше, предметом цього договору є діяльність, пов'язана з вихованням та утриманням дітей, що є сферою регулювання сімейного права;
по-друге, за невиконання умов договору не встановлена цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування збитків чи інших майнових санкцій;
по-третє, патронатний вихователь за своїм правовим статусом прирівнюється до опікуна (піклувальника) дитини, права та обов'язки якого встановлено не умовами договору, а нормами сімейного чи адміністративного законодавства [4, 260].
На думку деяких вчених, патронат над дітьми — це правовий інститут не тільки сімейного, а й права соціального забезпеченя, оскільки за такої форми родинного виховання у повному розумінні цього слова здійснюється соціальне обслуговування біологічних і соціальних сиріт [5, 32].
На сьогоднішній день ще не існує типової форми і змісту договору про патронат. У Сімейному кодексі України вказані лише основні позиції договору в загальному вигляді. Умови утримання дітей, які забезпечуються державою, їх виховання та освіта у сім'ї патронатного вихователя повинні бути максимально наближені до аналогічних умов у типовій батьківській сім'ї, а по забезпеченню дитини — до дитячих інтернатних закладів, відповідати існуючим стандартам виховання та освіти, передбаченими законодавством України [1, 459].
Стаття 252 Сімейного кодексу України не встановлює особливих вимог щодо форми договору. Тобто це означає, що достатньо письмового викладу його умов, підпису сторін та відповідної печатки органу опіки та піклування. Хоча деякі автори пропонують посвідчувати патронатні договори у нотаріальному порядку, щоб нотаріус міг впевнитися, що патронатний вихователь має необхідну житлову площу для виконання договору та відповідає іншим вимогам, які пред'являються до цієї особи як до вихователя, а також, що згода дитини висловлена без примусу і відповідає її дійсній волі.
Зокрема, при посвідченні патронатного договору доцільно аби нотаріус роз'яснив дитині не тільки її особисті немайнові права, а також права, які, можливо, будуть пов'язані з житлом, у якому вона проживає, та майном, яким користується, способи захисту власних прав, якщо патронатний вихователь порушуватиме їх, а саме — звернення до прокуратури, органів МВС, суду, органів опіки та піклування [2, 662].
Слід звернути увагу на те, що законодавство України не містить жодних вимог щодо особи патронатного вихователя, у Сімейному кодексі України нічого не сказано, які вимоги до нього пред'являються та хто може бути патронатний вихователем. Оскільки патронатний вихователь, як зазначено в літературі, є опікуном або піклувальником дитини, тому доцільним є законодавче закріплення положення про те, що патронатними вихователями не можуть бути особи, які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, особи, позбавлені батьківських прав, а також особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини, тобто особи, які згідно з законом не можуть бути опікунами, піклувальниками дитини (ст. 244 Сімейного кодексу України). Варто було б також, як це передбачено ст. 153 Сімейного кодексу Російської Федерації, встановити, що патронатними вихователями не можуть бути особи, усунені від виконання повноважень опікуна, піклувальника за неналежне виконання покладених на них обов'язків; колишні усиновлювачі, якщо усиновлення скасоване з їх вини; особи, які за станом здоров'я не можуть виконувати обов'язки, пов'язані з вихованням дітей [6, 381].
За аналогією з правами усиновлювача, опікуна або піклувальника така особа не повинна перебувати на обліку або лікуватися у психоневрологічних і наркологічним закладах, мати судимості і, особливо, за тяжкі злочини. Під поняттям “мати судимості” розуміються незняті та непогашені судимості.
Вважається також, що не даремно у законодавстві не встановлено вимоги до освіти, оскільки до вихователя не висуваються вимоги щодо освіти. Це положення можна зрозуміти так, що дитина має виховуватися приблизно як дитина у звичайній сім'ї, а не замінювати реальні сімейні відносини постійним контролем з боку вихователя або формально дипломом [2, 663].
Оскільки основним завданням патронатного вихователя є забезпечення належного виховання дитини, яка передається в його сім'ю, треба було б передбачити, що перед укладенням договору про патронат орган опіки та піклування має обстежувати умови життя майбутнього патронатного вихователя й одержувати від лікувального закладу довідку про відсутність у нього та членів його сім'ї захворювань, що можуть перешкоджати передачі дитини, яка має потребу у патронатному вихованні, у нову сім'ю, тобто йдеться про застосування положень п. 3.3 Правил опіки та піклування [6, 381].
Як вже зазначалося, для передачі дитини на виховання у сім'ю патронатного вихователя необхідна згода дитини, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити (ст. 253 Сімейного кодексу України). Це положення відповідає ч. 1 ст. 171 Сімейного кодексу України, відповідно до якої дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї [7, 381].
Слід звернути увагу фахівців на те, що законом у випадку передачі дитини на підставі договору про патронат, як і при усиновленні не встановлена форма згоди дитини на проживання у сім'ї патронатного вихователя. Вважається, що така згода повинна бути надана у будь-якій письмовій формі. Однак ця згода не може мати характер формальності. Треба спромогтися виявити дійсне бажання дитини. Згода дитини не може мати загальний характер, а повинна торкатися конкретної особи і бажання дитини, щоб її на виховання передали саме цій особі.
Не визначено законодавчо також, після досягнення якого віку дитина взмозі надати таку згоду. За таких обставин залишається відкритим і питання, хто повинен визначити той момент або вік, при досягненні якого дитина, в силу своїх фізичних, психічних та розумових здібностей може висловити таку згоду [1, 459-460].
Оскільки положення цієї норми не є імперативним, що така згода є обов'язковою, на думку авторів, це доцільно робити з 14-ти років, коли дитина може свідомо розуміти, про що йдеться, коли є можливість роз'яснити її права, наслідки, які для неї можуть настати у результаті передачі її у сім'ю патронатного вихователя, випадки припинення патронатного договору. Така точка зору авторів додатково обґрунтовується положенням ст. 29 ЦПК, де йдеться про те, що неповнолітня особа віком від 14 років може особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки у суді у справах, що виникають із відносин, у яких вона особисто бере участь, якщо інше не встановлено законом. Тобто дитина, якій виповнилося 14 років, може особисто звернутися до суду про припинення договору про патронат в разі невиконання вихователем своїх обов'язків або якщо між ним та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають виконанню обов'язків за договором [2, 666].
Також необхідно звернути увагу на те, що законодавець не уточнює, ким виявляється згода дитини на передачу у сім'ю патронатного вихователя.
Договір про патронат має містити права та обов'язки сторін.
Відповідно до ст. 255 Сімейного кодексу України, патронатний вихователь зобов'язаний:
1. Забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо. Це питання вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням віку дитини, стану її здоров'я, уподобань та занять. Одягом і харчуванням діти повинні бути забезпечені принаймні не гірше, ніж вони були б забезпечені в дитячих будинках чи інших державних закладах подібного типу.
2. Створити дитині умови для навчання, фізичного та духовного розвитку. Ці умови повинні відповідати вимогам Закону України “Про охорону дитинства”. Вихователь зобов'язаний забезпечити дитину одягом, харчуванням, шкільним приладдям, книгами, всім тим, що необхідне їй для навчання, фізичного та духовного розвитку.
3. Захищати дитину, її права та інтереси як опікун або піклувальник, без спеціальних на те повноважень [4, 265].
В договорі про патронат повинен міститися обов'язок патронатного вихователя забезпечити догляд за дитиною і лікування, систематичне відвідування лікарів-спеціалістів згідно з медичним рекомендаціями і станом здоров'я дитини.
Патронатний вихователь, як і опікун чи піклувальник, не зобов'язаний утримувати дитину за рахунок своїх, власних коштів. Він зобов'язаний забезпечити дитину всім необхідним за рахунок її майна чи інших, спеціально виділених для цієї мети коштів. Умови і розмір видатків, пов'язаних із безпосереднім виконанням патронатний вихователем своїх обов'язків, повинні бути відображені в договорі про патронат [1, 461].
Автори пропонують три варіанти договорів, залежно від того, за чий рахунок буде здійснюватися утримання, а це у свою чергу впливатиме на роль органу опіки та піклування при укладанні даного договору:
1. За рахунок майна дитини — орган опіки та піклування виступатиме від її імені як законний представник дитини.
2. За рахунок державного бюджету — орган опіки та піклування виступатиме в інтересах держави.
3. За рахунок місцевого бюджету — як представник органу місцевого самоврядування — територіальної громади.
4. Також допускається змішане фінансування [2, 664]. Обов'язком органу опіки і піклування є своєчасна плата за виховання дитини. Адже патронатний вихователь, на відміну від усиновителя, опікуна чи піклувальника, виконує свої обов'язки по вихованню, забезпеченню та утриманню дитини за плату. Розмір такої плати встановлюється за домовленістю сторін при укладанні договору про патронат (ст. 254 Сімейного кодексу України). Необхідно звернути увагу на те, що спеціального законодавчого акта, який би регулював порядок встановлення розміру такої плати поки що немає, хоча було б доцільним встановити певні параметри, в межах яких орган опіки і піклування міг би домовитись з майбутнім патронатним вихователем щодо плати за виховання дитини.
В свою чергу держава, в особі органу опіки і піклування, створює умови і вимагає від патронатного вихователя сумлінної поведінки по відношенню до дитин, аби не допустити набуття діяльністю, що здійснюватиметься на підставі договору про патронат, ознак комерційної.
Слід зазначити, що в Сімейному кодексі України не встановлено з бюджету якого рівня здійснюється плата патронатному вихователю, її розміри чи диференціація, періодичність виплат [1, 460].
Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що при укладенні договору про патронат у кожному конкретному випадку повинні обумовлюватися його умови, слід враховувати вимоги, що ставляться до патронатного вихователя, чітко сформулювати предмет договору, права та обов'язки сторін, але насамперед — права та обов'язки патронатного вихователя та передбачені наслідки, за яких такий договір може бути припинений. І хоча укладання договору про патронат має договірний характер, проте головні його положення повинні бути визначені законодавчо, адже дитина, відносно якої укладається договір, знаходиться під охороною держави.
Література
1. Науково-практичний коментар до Сімейного кодексу України / Є. О. Харитонов, О. І. Харитонова, Ю. В. Білоусов [та ін.] ; за ред. Є. О. Харитонова. — Вид. 2-ге, допов. — X. : Одіссей, 2008. — 560
2. Сімейний кодекс України : наук.-практ. комент. / за ред. С. Я. Фурси. — К. : Вид. Фур-са С Я. : КНТ, 2008. — 1248 с
3. Ратман Е. Я. Устройсво в семью как способ защиты прав и интересов детей-сирот и детей, оставшихся без родительського попечения // Вопросы гуманитарных наук. — 2006. — № 1. — С. 188-193.
4. Сімейне право України : підручник / за ред. В. С. Гопанчука. — К. : Істина, 2002. — 304 с.
5. Сташків Б. Види матеріального забезпечення непрацездатних за сімейним законодавством // Підприємство, господарство і право. — 2003. — № 7. — С. 28-32.
6. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України / за ред. Ю. С. Червоного. — К. : Істина, 2003. — 464 с
7. Семейный кодекс Украины : науч.-практ. коммент. / С. В. Кивалов, Ю. С. Червоный, Г. С. Волосатый, О. М. Калитенко. — К. : Всеукр. ассоц. издателей “Правова єдність”, 2008 — 456 с.