Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Курсова робота з культурології
Лексика традиційної матеріальної культури у подільській говірці
Зміст
Вступ. Особливості історичного розвитку та культури Поділля
І. Історія створення і розвитку легендарного міста Умань – частини колишнього Поділля
ІІ. Розповідь про носія інформації досліджуваного регіону
ІІІ. Характеристика мовної системи подільської говірки
2. Морфологічні особливості мовної системи подільської говірки
3. Особливості лексичного складу
4. Лексика подільської говірки за походженням
5. Словник побутової лексики подільської говірки
Висновки
Бібліографія
Вступ. Особливості історичного розвитку та культури Поділля
Українська мова єдина, на сучасному етапі в ній відсутні будь-які локальні чи регіональні відмінності, але в народному мовленні можна простежити регіональні особливості мови, що пояснюється позалінгвальними чинниками. Самобутність українського народу, його мови зумовлена специфічністю його історичної долі, що включала, зокрема, драматичні сторінки міждержавного членування України на окремі частини. Це підсилювалося особливостями традиційної етнокультурної основи, котра навіть біля своїх витоків не була цілісною, а складалася з різних етноплемінних об'єднань. Формування в їхніх межах окремих земель та інших етнотериторіальних утворень заклало основу для історико-етнографічного районування. І цей процес сягає давнини: ще літописи вирізняли такі райони, як Рустія, Галицька земля, Холмщина, пізніше — Червона Русь, Подол, Покуття, Сівера, Волинь, Чернігівщина, Переяславщина, а відтак і Вкраїна, Запоріжжя, Мала Русь.
Період X—XIV ст.ст. характеризується дробленням давньоруської держави на окремі землі та князівства. Основною одиницею районування стала земля – територіально-політичне утворення, яке спочатку підлягало центральній владі, а в подальшому, зі здобуттям «княжого столу» поступово ставало незалежним. Основними з таких земель були Київщина, певною мірою Переяславщина, а також Чернігівщина, Сіверщина, Галицька земля, Холмщина, Поділля, Волинь, Прикарпатська Русь, Брацлавщина.
Здобуття окремими краями України статусу землі означало не тільки їхню певну суверенність, а й специфічність культури та побуту їхнього населення, яке мало свої особливі закони та звичаї, національні права і переваги тощо, що, у свою чергу, не могло не накласти відбиток на лексичну систему народу того чи іншого регіону України.
Етнографи та лінгвісти давно почали приділяти увагу вивченню специфіки певних регіонів України. Одним із перших, хто спробував зрозуміти регіональне багатоманіття України і, отже, зональну специфіку української культури, був французький топограф Г. Левассер де Боплан. Він виділяв в Україні XVII ст. вісім регіонів: Волинь, Поділля, Покуття, Брацлавщину, Київщину, Сіверщину, Чернігівщину та Угорську Русь. Серед вітчизняних дослідників до цієї проблеми зверталися О. Шафонський, Я. Маркович. Деталізовану картину етнорегіонального розвитку України у першій половині ХІХ ст. подав лінгвіст П. Білецький-Носенко. У ХХ ст. Це питання розробляв М. Сумцов.
Регіональність в історичному розвитку України позначилась і на розвиткові особливостей лексичної системи. На сучасному етапі розвитку українська літературна мова характеризується унормованістю, але українське, як і будь-яке інше, усне народне мовлення, зберігаючи спільність своєї фонетичної, граматичної і лексичної основи, характеризується більш-менш поширеними місцевими особливостями, тобто в ньому виділяються територіальні, або місцеві, діалекти. Територіальні діалекти сучасної української мови об’єднуються в три великі групи: північна, або подільська, південно-західна і південно-східна. Кожен діалект у свою чергу може членуватися на дрібніші територіально виявлені мовні різновиди – говірки.
Об’єктом нашого дослідження стала подільська говірка як територіальний різновид південно-західної діалектної групи.
Предмет дослідження – особливості номінування предметів традиційної матеріальної культури у подільській говірці, що є віддзеркаленням особливостей історичного розвитку регіону колишнього Поділля, традицій і культури, економічного становища регіону.
Подільська говірка поширена на території колишнього Поділля. На сучасному етапі цю територію можна окреслити так: південна частина Хмельницької і Вінницької областей, частково східна частина Тернопільської області, південно-західні райони Київської й західні райони Черкаської областей, а також північно-західна частина Кіровоградської, північ Миколаївської та північний захід Одеської областей.
Як історико-етнографічний регіон Поділля – етнотериторіальне утворення, котре за історичною долею та етнічним обличчям його населення є самобутнім, що зафіксовано в історичних документах і відтворене в крайовій символіці, у людській пам’яті й, звичайно, в особливостях лексичної системи.
Поділля як окрема земля згадується у багатьох документах XIII – XIV ст. під різними назвами: Подолля, Подоль, Подол — так позначали „нижню” частину Галицько-Руського князівства, яка у більш ранні часи іменувалася ще „Руссю долішною”. Протягом наступних століть назва землі змінювалася, зберігаючи, втім, ключове поняття „Подол”. Із 1434 р. Поділля втрачає свою самостійність і цілісність: одна його частина під назвою Подільського воєводства увійшла до складу Речі Посполитої, а друга — (Брацлавське воєводство) — до Великого князівства Литовського. Після першого розділу Польщі Подільське і Брацлавське воєводства відійшли до Росії, перетворившись на області, потім — намісництва, а в 1797 р. — на Волинську та Подільську губернії. Такий стан зберігався до 1917 p., після ж громадянської війни Подільська губернія була скасована. На її території були створені в 1932 р. Вінницька, а в 1937 р. Кам'янець-Подільська (з 1954 р. — Хмельницька) області Української РСР. Західні землі Поділля увійшли до складу Польщі і в 1939р. були возз'єднані з Україною, утворивши Тернопільську область. Як бачимо, нинішнє адміністративне утворення не зберегло традиційної назви «Поділля», хоч вона і не зникла з народної пам'яті.
Слід наголосити, що регіональна самосвідомість населення різних районів Поділля є неоднозначною, що свідчить, зокрема, про зональність краю. Зазначені явища — результат постійних змін кордонів регіону, і тут є така закономірність: ті землі, котрі весь час входили до складу власне Поділля, стали ядром формування власне подільської культури і головним чинником збереження крайової самосвідомості населення; і навпаки, землі, що час від часу відривалися від Поділля, набули якості перехідних зон до культур суміжних регіонів: волинської, галичанської, буковинської, наддніпрянської.
Отже, можна сказати, що Поділля – один із найцікавіших регіонів України, відомий своєю винятковою геополітичною роллю в житті Південно-Західної України. Місцерозташування на перехресті найважливіших торговельних шляхів та на межі між християнським Заходом та мусульманським Сходом наводить на думку про подібність його історичної долі до долі всієї України, яка саме завдяки ключовому геополітичному положенню в євро азійському просторі на декілька століть опинилася в епіцентрі політичних змагань видатних держав Європи та Азії. Аналогічну модель історичного розвою демонструє й Поділля, на терені якого впродовж ХП-ХVIIІ століть перетиналися політичні інтереси Литви, Польщі, Золотої Орди, Туреччини, Росії. Усе це не могло не позначитися на культурі народу, який заселяв ці території. Населення Поділля зберігає певну етнічну специфіку, що насамперед проявляється в місцевій говірці.
І. Історія створення і розвитку легендарного міста Умань – частини колишнього Поділля
Цікаву історію має місто Умань Черкаської області – частина колишнього регіону Поділля. Подільська говірка, яка зберігається в народному мовленні на території Уманського району дала матеріал для написання даної роботи.
Територія сучасного Уманського і сусідніх районів, як і самої Умані, була заселена в дуже далекі часи. Археологічні розвідки довели, що понад п’ять тисяч років тому тут були розташовані поселення трипільської культури, в деяких із них жило не менше тридцяти тисяч мешканців. У межах міста теж є залишки двох поселень цієї давньої цивілізації, а також і інших культур аж до ХІ століття нашої ери.
Місто Умань починає свою історію з давніх часів. Перша згадка про Уманщину є в літописі Супрасльського монастиря 1497 року. Географічне розташування міста визначило його статус як місто-фортеці. У 1576 році був створений Уманський козацький полк.
У 1609 році Умань перейшла у володіння старости Брацлавського, Вінницького та Звенигородського – Валентина Олексія Калиновського. В Умані у 1629 році була збудована неприступна фортеця із ровами і валами.
У червні 1648 року населення Умані скинуло польських управителів. З того часу Умань і Уманський полк відігравали велику роль у національно-визвольній війні українського народу. Полк за часів Богдана Хмельницького – це не тільки військова, а й адміністративна одиниця. Це був один з найбільших полків України. В 1648 році він нараховував 2949 козаків, які ділились на 14 сотень, в 1650 році в полку вже було 3472 козаки.
В 1674 році місто було повністю зруйноване турками і татарами, населення знищено (на той час в місті мешкало близько 20 тисяч чоловік). Частина населення, яка уціліла, переселилася на Лівобережжя.
1726-1832 рр. – місто належало польським магнатам Потоцьким. У 1726р. Уманщина стає володінням Франциска Сілезія Потоцького. Щоб залучити сюди більше людей, новосельцям давали привілеї. І знову завирувало життя. Умань знову у 1761р. перетворили в неприступну фортецю. Найміцнішим укріпленням-фортецею було Старе місто, з якого було два виходи: “Брама новоміська” в Нове місто, яке теж було укріплене, і “Раківська брама”.
З 1760 року в Умані було запроваджено магдебурзьке право. У цей час Умань стає культурно-просвітительським містом. У 1764р. Потоцький заснував тут католицький монастир і католицьку духовну базиліанську школу на 400 учнів. Цей період відображений двома пам’ятками архітектури: Базиліанським монастирем та міською ратушею.
Не можливо обійти увагою повстання 1768 року, що має назву “Коліївщина”. Свого апогею це повстання набуло саме в Умані.
“Коліївщина” була останнім вибухом народного гніву. Загони гайдамаків під проводом М.Залізняка і І.Гонти винищили польську шляхту, яка ховалася у місті. Ця подія відома в народі під назвою „уманська різня”. Населення Уманщини після повстання значно зменшилось, так в Умані у 1797р. було 1354 мешканця.
У 1795 році в Умань на постійне проживання переїхав власник міста – Щенсний Потоцький.
У 1796 році був закладений шедевр садово-паркового мистецтва – парк “Софіївка”. За замовленням Станіслава Фелікса Потоцького на честь своєї дружини Софії в Умані протягом 4 років будувався парк, який на сьогодні є перлиною серед парків Європи. Ідея створення парку належала самій Софії, яка була гречанкою, і взяла за основу міфи та легенди стародавньої Греції. Відкриття парку відбулося в 1800 р. і названий був „Софієвкою”. Велика площа дендропарку вражає – 140 га. Майстри відтворили справжні твори мистецтв: круті та пологі схили, різні за розміром та формою, звисле русло річки Кам'янки з віковими деревами по берегах. Серед майстрів виділився кріпак Зарембу, який був справжнім майстром своєї справи. Важкою працею кріпаків, які натягали великих валунів та каміння, були створені штучні озера, гроти, водоспади. Майстри вдало поєднали різні породи дерев і чагарників, пов'язавши їх із рельєфом та ландшафтом. Після смерті Потоцького парк відійшов Софії. Будівництво парку припинилося після смерті Софії, а 1831 р цар Микола І конфіскував парк і змінив його назву на "Царицин сад". На сьогоднішній день „Софіївка” – національний парк-музей України.
В 1839 році Умань стала центром військових поселень, містом військової адміністрації, чиновників, купців і попів.
У цей час почалась розбудова аристократичної частини міста із забрукованими вулицями, кам’яними будинками. Місто в ті роки нагадувало “Київ в мініатюрі”.
Важливим історичним моментом у розвитку Умані є розвиток хасидизму. Рабин Нахман із Бреслава – правнук засновника хасидизму Цадика Бешта – останні роки життя працював в Умані, де і помер у 1811 році. Цадик Нахман був одним із найбільш впливових лідерів хасидизму і значно розвинув цей релігійний і духовний рух.
Поховали його за заповітом на старовинному єврейському цвинтарі, де поховані жертви трагедії 1768 року. Він заповів своїм послідовникам, що, помолившись на його могилі, вони отримають духовне очищення і досконалість.
Після закінчення громадянської війни місто розвивалось як промисловий центр великого сільськогосподарського району. Будуються нові промислові підприємства: будівельних матеріалів, легкої, харчової, текстильної промисловості. Відкриваються нові учбові та лікувальні заклади.
Під час Великої Вітчизняної війни Умань першого серпня 1941 року окупували німецько-фашистські війська. Окупанти спалили в місті близько п’ятисот кращих будинків, зруйнували п’ять великих корпусів сільськогосподарського інституту, більшість шкільних будинків і медичних закладів, будинки пошти, телеграфу і телефонної станції, знищили міську бібліотеку, пограбували краєзнавчий музей і чудовий субтропічний сад-оранжерею в парку “Софіївка”, у самому парку вирубали багато вікових дерев, влаштували своє кладовище.
Нині Умань є центром Уманського адміністративного району Черкаської області і відіграє роль міжрайонного центру західної частини області. Міста-побратими Умані: Ботошань (Румунія), Девіс (США), Ланцет (Польща), Мілорд-Хейвен (Велика Британія).
В Умані народилися такі українські вчені, як М.Ф. Біляшівський, Й.І. Гіхман, Є.П. Дибан, Б.Г. Левитський.
У 1805 році в місті військову службу відбував І.П. Котляревський. Також Умань відвідували такі відомі російські та українські письменники, як О.С. Пушкін (у 20-х роках ХІХ ст.), О.М. Горький (1891), Леся Українка (1898). Тут пройшли дитячі та юнацькі роки українського поета М.П. Бажана.
ІІ. Розповідь про носія інформації досліджуваного регіону
Коноваленко Оксана Матвієвна – корінна мешканка Уманського регіону розповіла про історію міста. Спираючись на особливості її мовлення нами була зроблена спроба визначити особливості подільської говірки.
Оксана Матвієвна народилася в 1934 році у селянській родині. Коли їй виповнилося 13 років, родина перебралася до міста Умань, у якому пані Коноваленко мешкає й по сьогоднішній день у Звенигородському передмісті. У пані Оксани – довге й цікаве життя, місцями з трагічним забарвленням. Важким випробовуванням для багатьох мешканців Умані стала Велика вітчизняна війна. Фашисти розстріляли 12 тисяч жителів міста, серед яких був і батько Оксани Матвіївни, декілька тисяч вивезли на примусову роботу до Німеччини, а саме місто було майже вщент зруйновано.
У хаті Оксани Матвіївни панує національний дух. У будинку безліч начиння, призначення якого й специфічні назви тлумачила господиня. Усі ці назви надихнули на створення невеличкого словника побутової лексики, до якого звернемося пізніше.
III. Характеристика мовної системи подільської говірки
1. Фонетичні ознаки подільської говірки
У даній роботі досліджується народне мовлення корінних мешканців Умані як збереження подільської говірки в південно-західній частині України. Приступаючи до вивчення особливостей лексичного складу подільської говірки, необхідно, перш за все, визначитися із самими термінами говірка, діалект, бо ці поняття часто плутають або замінюють одне одним, у той час, коли вони позначають абсолютно різні поняття. І.Г.Матвіяс під терміном говірка розуміє діалектичну мікросистему, яка характеризується єдністю всіх елементів фонетичного, акцентуаційного, морфологічного, синтаксичного, лексичного рівнів і охоплює один або кілька населених пунктів [, 5]. Група структурно споріднених і територіально суміжних мікросистем утворює, на думку дослідника, діалектичну систему, що виражається терміном діалект, або говір [, 5]. Отже, подільська говірка – діалектична мікросистема більш великого утворення – південно-західного діалекту.
Як частині південно-західного діалекту, подільській говірці притаманні як спільні риси всієї південно-західної групи, так і індивідуальні особливості фонетичної, морфологічної, лексичної систем.
Перш ніж перейти до розгляду власне лексики на позначення традиційної матеріальної культури в подільській говірці, варто означити фонетичні ознаки, які накладають відбиток на всю лексичну систему. Дослідивши мовлення мешканців Умані, можна зробити певні узагальнення. Так, з фонетичного погляду для подільської говірки характерні такі специфічні риси:
2. Морфологічні особливості мовної системи подільської говірки
Мовна система подільської говірки наряду з фонетичними особливостями характеризується певними відмінностями від загальнолітературної норми в морфологічній системі. Так, діалектологи підмітили той факт, що в східноподільських і південноподільських говірках іменники ІІІ відміни в родовому відмінку однини нерідко мають паралельні закінчення –и, -і. Це явище простежується у мовленні населення досліджуваного регіону. Одночасно можуть уживатися в мовленні форми |соли і |солі, |слабости і |слабос’ц’і .
В усному народному мовленні у формах першої особи однини теперішнього часу чергування голосних [д] – [дж], [з] – [ж], [т] – [ч], [с] – [ш] звичайно немає (що суперечить літературним нормам): хо|д′у, во|з′у, кру|т′у, но|с′у. А в дієсловах другої дієвідміни в третій особі однини теперішнього часу поряд із широко знаними формами з особовим закінченням –т зустрічаються й форми типу |ходе, |носе, |просе.
3. Особливості лексичного складу подільської говірки
Як і в будь-якій діалектній лексиці (а подільська говірка, як ми вже визначилися раніше, - частина південно-західної діалектної групи), у лексиці подільської говірки можна виділити два типи відмінностей:
Непротиставні лексичні діалектні відмінності полягають, як зазначали дослідники, у наявності в певному діалекті слів, яких немає в інших діалектах, через те що вони не мають відповідних предметів чи понять. Основна маса непротиставних лексичних діалектизмів – переважно термінологічна лексика, пов’язана зі спеціальними галузями господарства, специфікою географічного положення, матеріальної культури. У подільській говірці досліджуваного регіону така лексика не представлена. Та й взагалі Уманський район не відрізняється якимись особливими галузями господарства чи специфічною матеріальною культурою, як, наприклад райони Закарпаття, де чітко простежуються непротиставна діалектна лексика.
Що ж стосується протиставних лексичних діалектних відмінностей, то вони полягають у тому, що для позначення того ж самого предмета чи поняття в різних діалектах вживаються різні слова або слова з фонетичними відмінностями.
Серед протиставних лексичних діалектних відмінностей можна виділити кілька різновидів.
Перший різновид – власне лексичні, або словникові лексичні діалектні відмінності. Це таке явище, коли в різних діалектах на позначення тієї самої речі, поняття вживаються зовсім різні слова. Наприклад, на позначення картоплі мешканці Уманського району вживають слова бульба, бараболя; загальнолітературна номінація кропи|ва передається такими варіантами, як кро|пива, коп|рива, жа|лива. Виникнення діалектних слів цього різновиду звичайно зумовлюється поза лінгвістичними чинниками.
Другий тип лексичних діалектних відмінностей – лексико семантичний. Цей тип відмінностей проявляється у словах, які в різних діалектах звучать однаково, але мають зовсім відмінне значення. Наприклад, у мовленні мешканців досліджуваної території гостинець – великий битий шлях, у той час, як у літературному мовленні й у південно-східній частині діалектів це слово означає „подарунок”.
Третій тип – лексико-словотвірні лексичні діалектні відмінності. Про цей тип відмінностей можна говорити, коли при спільній із відповідними словами інших діалектів чи літературної мови кореневій морфемі діалектне слово відрізняється словотвірними афіксами або порядком компонентів складних слів. Так, можуть зустрічатися різні суфікси в словах, однакових за лексичним значенням. Наприклад:
|
Подільська говірка : |
Літературна мова: |
|
|половин' – звидин'у|ки – дригу|н'іти - |
полум’я зведенята дрижати |
Слова можуть відрізнятися префіксами:
|
Подільська говірка: |
Літературна мова: |
|
нара|зу – |нарушно – удуріти - |
зразу зручно здуріти |
Спостерігається відмінність за відсутності чи наявності афікса:
|
Подільська говірка: |
Літературна мова: |
|
|заморока – на|сидячи – уто|рік – пій|мати – |вітки – |тільки - |
морока сидячи торік спіймати звідки стільки |
І останній – четвертий тип різновиду лексичних діалектних відмінностей – лексико-фонетичний різновид. Під цим різновидом радимо розуміти лише слова-діалектизми з особливим звуковим складом, спричиненим несистемними фонетичними явищами, що мають індивідуальний характер. Докладно фонетичні особливості досліджуваного краю розглядалися вище, у розділі „Фонетичні особливості подільської говірки”.
4. Лексика подільської говірки за походженням
За своїм походженням діалектну лексику можна поділити на 2 основних типи. У її складі виділяються архаїчні елементи та інновації.
Діалектні слова-архаїзми являють собою спільнослов’янські чи спільносхіднослов’янські слова, що зберігаються в українських діалектах до наших днів, не ставши, однак, при цьому надбанням словникового складу нової української літературної мови. На діалектні слова такого типу особливо багаті південно-західні діалекти, зокрема подільська говірка.
Так, багато в мовленні населення Уманського регіону слів спільнослов’янського походження, які кваліфікуються тепер як діалектизми, оскільки вони залишаються поза словником літературної української мови. Наприклад: вуй, уй, |вуйко – дядько (материн брат); стрий, ст|рийко – дядько (батьків брат) (порівняймо зі ст.-сл. СТРЫИ); |вивірка – білка (пор. д.-рус. ВЕВЕРИЦА); літос', літус' – торік, минулого літа (слова давньо-руського походження).
Оскільки, ознайомившись з історією розвитку колишньої території Поділля, ми побачили, що частина території постійно перебувала під владою польських магнатів або перебувала у складі Польщі, то цілком закономірним є той факт, що значний шар лексики подільської говірки становлять слова-запозичення – переважно полонізми та германізми.
Полонізми:
|
|варґа – |варґи – вар|ґатий – кобіта – стонга – хлоп - |
губа борода, підборіддя товстошиїй, з гладким підборіддям дружина стрічка чолові, селянин |
Германізми:
|
|вандри – |анцуг – |шустер – |ташка – ш|тимпиль – |файний – фриштико|вати – |
мандри костюм швець сумка марка гарний снідати |
5. Словник побутової лексики подільної говірки
На основі проведених досліджень мовлення населення Уманського регіону можна зробити певні узагальнення щодо особливостей номінування предметів побуту, а відтак – лексики традиційної матеріальної культури у подільській говірці. Взявши за основу результати опитувань, ми зробили спробу укласти невеличкий словни побутової лексики подільської говірки.
Словник побутової лексики подільської говірки
|
Ба|няк – ба|дя, баді|йа – близню|ки, близ′|нята – дер|кач, дра|пак(ч) – |діжечка, ка|душка, це|берка – кара|фін, кара|фінка, ка|рафка – к|варта – кіш, |кошик – ков|ганка – ко|новка, ма|нірка – |корок – к|риса (и) – пік|на ді|жа – пра|ник – п|раска, пра|совня, у|тюг – |ринка – |ринка, |риночка, |горшчик, горш|чок сі|кач – с|катерка – со|лом’я|ник – со|лярочка, сі|ляр|ниця – |тертка – |тиква – фі|ранка – це|бер – ча|ра – |
чавунний горщик; велике дерев’яне відро, яким витягають воду з криниці-журавля; два зліплені докупи горщики з великим вухом угорі; старий стертий віник; хатня діжка для питної води; графин; металева посудина з вушком для пиття води; сплетена з лози невелика посудина з дужкою вгорі для зберігання або перенесення чого-небудь; дерев’яна ступка, у якій розтирали сало для засмаження страви; бляшана посудина для олії; пробка, якою закривають пляшку; верхні краї миски, горщика; хлібна діжа; широка низька діжа; пряник; праска; глибока череп’яна посудина напівсферичної форми з широким отвором; –горщик для кімнатних квітів; знаряддя, яким січуть капусту, м’ясо; скатерть; кіш із соломи для зберігання зерна; невелика посудина для солі, яку подають до столу; кухонне начиння для подрібнювання овочів; велика глиняна посудина з вузькою шийкою; коротка занавіска на вікні; дерев’яна помийниця, низька широка діжка; сковорода |
Висновки
Отже, дослідивши народне мовлення Уманського регіону, можна зробити певні висновки щодо особливостей подільської говірки. Подільська говірка входить до групи південно-західного діалекту, тому для неї притаманні як спільні для всієї південно-західної групи риси, так і регіональні особливості. Легко помітити взаємозв’язок історичного розвитку колишньої території Поділля й формування мовної системи подільської говірки. Спираючись на історичний розвиток регіону, можна пояснити значну кількість полонізмів та германізмів у лексичному складі подільської говірки.
Має певні особливості й фонетична та морфологічна система мови подільської говірки, що позначається на лексичному складі.
Особливості мовної системи, які збереглися з давніх часів на території колишнього Поділля збереглися переважно в мовленні літніх людей. Однак, ці особливості наклали відбиток на розвиток сучасного мовлення регіону. Загальнолітературні норми, поєднуючись із діалектними особливостями, утворюють особливий колорит лексичного складу подільської говірки.
Бібліографія