У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

Культу~ра мо~влення це дотримання сталих мовних норм усної і писемної літературної мови а також св

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 26.12.2024

1.Культу́ра мо́вленняце дотримання сталих мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, невимушене, цілеспрямоване, майстерне вживання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.

1. Основні ознаки культури ділового мовлення

Словосполучення “культура мови” (синонім - мовна культура) уживається в кількох значеннях. По-перше, це розділ мовознавства, який досліджує мовні норми і комунікативні властивості мови з метою її вдосконалення. По-друге, це володіння нормами усної та писемної літературної мови (правилами вимови, наголосу, слововживання, граматики, стилістики), а також уміння використовувати ви-ражальні засоби мови в різних умовах спілкування відповідно до його цілей і змісту.

Предметом культури мови як галузі лінгвістичного знання є сукупність і система комунікативних якостей мови, до яких належать правильність, точність, логічність, чистота, виразність, багатство, доречність. Розглянемо ці якості докладніше.

ПРАВИЛЬНІСТЬ мовлення - це дотримання літературних норм, які сприймаються мовцями як “ідеал” чи прийнятий зразок. Правильність вважається основною комунікативною якістю мови. І в усній, і в писемній мові обов’язковим є дотримання лексичних, граматичних та стилістичних норм. Для усного висловлювання актуальним є дотримання орфоепічних норм, для писемного - орфографічних і пунктуаційних.

ТОЧНІСТЬ - це відповідність мовленнєвих засобів мовленнєвій ситуації (змістові, меті, мовленнєвому рівню адресата і т. ін. мовленнєвого акту).

Можна назвати кілька умов, які забезпечують точність мовлення. Це 1) знання предмета мовлення; 2) знання мови, її системи, можливостей, володіння стилістичними ресурсами; 3) уміння узгодити знання предмета зі знанням мовної системи в конкретному акті комунікації.

Зазначимо також лінгвістичні засоби, що сприяють точності мовлення. По-перше, це правильне слововживання, вміння вибрати найбільш точний мовний варіант, зокрема потрібне слово із синонімічного ряду. По-друге, це чітке розмежування значень багатозначного слова. Точне слововживання передбачає також розмежування паронімії, тобто слів із близьким звучанням, але різним значенням, а також слів-омонімів, у тому числі міжмовних.

Вимоги до точності мовлення зростають за умови відсутності безпосереднього контакту з адресатом мовлення, а також при спілкуванні з великою аудиторією. Точність мовлення є важливою умовою результативності наукового й офіційно-ділового спілкування.

ЛОГІЧНІСТЬ як якість мовлення тісно пов’язана із точністю, яка є попередньою умовою логічності. Логічним називається мовлення, яке забезпечує змістові зв’язки між словами і реченнями в тексті. Якщо точність мовлення пов’язана з лексичним рівнем, то логічність мовлення виявляється на синтаксичному рівні.

Основними умовами логічності є: 1) несуперечливість поєднання слів; 2) правильний порядок слів; 3) правильний зв’язок окремих висловлювань у тексті; 4) позначення переходів від однієї думки до іншої та ін.

ЧИСТОТА мовлення - це вживання елементів, які відповідають літературній мові. У чистому мовленні не використовуються діалектизми, варваризми, просторічні слова, жаргонізми, будь-які вульгарні та лайливі слова. До елементів, що засмічують мовлення, належить також так звані слова-паразити (ну, значить, ось, так би мовити, власне кажучи, взагалі, розумієш). Порушує чистоту мовлення надмірне вживання запозичених слів. Яскравим прикладом засміченого мовлення є суржик.

ВИРАЗНІСТЬ мовлення - це такі особливості його структури, які підтримують увагу та інтерес слухачів або читачів. Інтонація, логічний наголос, милозвучність створюють виразність на фонетичному рівні. Лексичними засобами виразності є емоційно забарвлені слова і вирази, епітети, метафори, порівняння тощо. Емоційний вплив підсилюють фразеологізми, прислів’я, приказки, крилаті вислови. Виразності сприяють і синтаксичні засоби, наприклад, повтори, антитеза (протиставлення) та ін.

Виразність мови забезпечують: 1) самостійність мислення мовця; 2) небайдужість, інтерес автора до написаного і сказаного, а також до адресата висловлювання; 3) добре знання мови та її виражальних засобів; 4) знання особливостей функціональних стилів; 5) систематичне тренування мовних навичок, вироблення мовного чуття; 6) наявність у мові виражальних засобів.

БАГАТСТВО мовлення - це використання мовцями великої кількості мовних одиниць - слів, словосполучень, речень. Існує прямий зв’язок між поняттями багатства і різноманітності мовлення, адже чим різноманітніше мовлення, тим воно багатше. Джерелами багатства мови можуть бути будь-які мовні елементи. Насамперед прийнято говорити про лексичне багатство мовлення, яке виявляється у тому, що мовець здатний уникати повторення слів, користуватися синонімічними ресурсами.

Для ясного і чіткого вираження думок дуже важливо мати достатній запас слів. Сьогоднішня доросла освічена людина застосовує 6-9 тис. слів, словниковий запас справжніх майстрів слова, як правило, значно багатший. Відомо, наприклад, що В. Шекспір використовував близько 15 тис. слів, М. Сервантес - близько 17 тис. слів, М.Гоголь — близько 10 тис. слів, О. Пушкін, Т. Шевченко, І. Франко - понад 20 тис. слів. До речі, одинадцятитомний словник української мови (1971-1980) нараховує понад 130 тис. слів, “Великий тлумачний словник сучасної української мови”, виданий 2001 р., містить понад 170 тис. слів, що свідчить про надзвичайно високий потенціал української лексики.

На граматичному рівні багатство мовлення створюється використанням варіантів форм і конструкцій (батькові - батьку, на вечірньому - на вечірнім, п’яти – п’ятьох, квартира професора - професорова квартира, обрати суддею - обирати на суддю, починатися пресконференцією - починатися з пресконференції, згідно з рішенням - відповідно до рішення). Можна говорити також і про інтонаційне багатство мовлення - використання найрізноманітніших інтонацій (розповідної, питальної, окличної).

ДОРЕЧНІСТЬ мовлення - це добір мовних засобів відповідно до цілей і мети спілкування. Так, слова, що створюють специфіку офіційно-ділового стилю (канцеляризми), не повинні фігурувати в публіцистичній чи розмовній мові, звичайна сфера використання термінів - науково-технічний, спеціальний текст, усна мова спеціаліста, неприпустимим є вживання емоційно-експресивної лексики у документі чи підручнику тощо. Висловлюючи думку, необхідно дбати про обґрунтоване використання мовного матеріалу.

2.Лексикологія (від грецького lexikos — словесний, словниковий і logos — учення) — розділ мовознавства, що вивчає лексику (словниковий склад мови).

Розрізняють лексикологію історичну, яка досліджує закономірності формування, розвитку і збагачення словника мови від найдавніших часів, і лексикологію сучасної мови, або описову, яка вивчає лексичний склад мови сучасного періоду.

Прикладна лексикологія займається питаннями укладання словників, перекладу, лінгводидактики і культури мовлення.

Історія

Термін лексикологія вперше введений у французькій енциклопедії Д. Дідро та Л. Д'Аламбера в 1765 році.

Проте, як окремий розділ мовознавства лексикологія виділилася порівняно недавно. Ще на початку 20 століття відомий американський мовознавець Леонард Блумфільд вважав, що мовознавство загалом не повинно займатися семантикою, яка по суті становить ядро лексикології.

Розділи лексикології

  •  власне лексикологія — наука про словниковий склад мови.
  •  семасіологія — наука про значення слів.
  •  ономасіологія — наука, яка вивчає процеси найменування.
  •  етимологія — наука, яка досліджує походження слів.
  •  фразеологія — наука про стійкі словосполучення.
  •  ономастика — наука про власні назви. Ономастика в свою чергу поділяється на розділи:
    •  антропоніміка — наука про імена людей.
    •  топоніміка — наука про назви географічних об'єктів.
      •  гідроніміка — наука про назви водоймищ.
    •  теоніміка — наука про назви божеств.
    •  астроніміка — наука про назви астрономічних об'єктів.
    •  зооніміка — наука про назви тварин (клички тварин).
  •  лексикографія — наука про укладання словників.

3. За походженням слова́ поділяються на власне українські та запози́чені з інших мов.

Словниковий склад мови постійно поповнюється як словами, що створюються на основі українських словотвірних засобів, так і запозиченими з багатьох мов: грецької (філологія, музей, театр), латинської (клас, аудиторія, конституція), німецької (бутерброд, солдат), англійської (баскетбол, дизайн), французької (кашне, пюре, пальто), італійської (соло, тріо, акорд) та інших.

Історія запозичень

Низка найменувань предметів і понять — іменників, рідше якостей — прикметників і дій — дієслів ще здавна переходили від однієї мови до іншої. Шляхи переймання слів, природно, не обмежуються рухом від мови до мови або навіть від діалектів до діалектів. Точна характеристика їх доконечно передбачає врахування також і розшарування суспільства — тих соціальних груп, які засвоюють або можуть засвоювати лексику від відповідних же чужомовних соціальних верств населення.

Значну роль щодо шляхів переймання відіграють випадки фахового порядку. Усно через польське посередництво в українську мову, спочатку в міста і містечка, а потім і в села, проникла певна реміснича термінологія — номенклатура німецького походження.

Запозичення з різних мов відбулося за різних часів. Багато запозичених слів стали настільки звичними для нас, що вже не відчувається їхнє чужомовне походження (панчохи, цукор, кавун), інші навіть не набули здатності змінюватися за законами української граматики (меню, тріо, кашне)

Українські імена

Більшість сучасних українських імен є також запозиченими. Утративши своє первісне значення, з грецької мови прийшли до нас і стали іменами слова: Анатолій (схід сонця), Андрій (сміливий, мужній), Василь (царський), Зоя (життя), Галина (спокій) Катерина (чиста). З латинської мови запозичено імена: Валентин (сильний), Вікторія (перемога), Марина (морська). Від скандинавських народів прийшли до нас імена: Гліб (нащадок бога), Ігор (захисник).

Визначення запозичених слів

Визначити іншомовне слово можна за фонетико-граматичним оформленням та лексичним значенням. Скажімо, звук і літера ф не властиві для слов'янських мов, і всі слова в українській мові, що мають цей звук і, відповідно, літеру, за походженням є грецизмами та латинізмами: фізика, фігура, фокус, фея, факт тощо. Тюркізми характеризуються наявністю кількох звуків а: сарай, базар, баклажан, байрак, кабан, сазан, чабан, барабан.

Початковий звук і літера а взагалі характерні тільки для іншомовних слів, зокрема для арабських (алгебра, алкоголь), латинських (аудиторія, абітурієнт, ангіна), грецьких (алфавіт, автор, архів, азот, афоризм, анемія, автономія).

Грецькі запозичення можна розпізнати за наявністю буквосполучень пс, кс (психологія, ксерокс, скелет), кореневих частин бібліо-, гео-, біо-, лог-, фон- (бібліотека, геологія, біологія, філолог, фонетика). Такі запозичення є термінами з різних сфер суспільного та наукового життя: демократія, космос, ідея, метод, аналіз, історія, граматика, діалог.

У сучасній українській мові багато слів французького походження, це так звані галліцизми: (бульйон, амплуа, пляж, кутюр'є, гаде), німецького (ранг, шнапс, ґрунт, ландшафт), англійського (леді, джем, футбол, спонсор, менеджер), голландського (гавань, лоцман, краб, трос), італійського (піаніно, спагеті, мафія, мадонна), іспанського (корида, танго, фієста), польського (пані, ґудзик, мазурка,

Способи проникання

Розрізняють два способи проникання в мови запозичених слів — проникання усне й писемне (книжне). Перший демонструє радикальніше пристосування засвоєного слова в середовищі, що його перейняло, а іноді навіть змінило чи спотворило в дусі так званої народної етимології. Коло засвоюваних усно понять, поряд із культурними, може охоплювати примітивно-побутові, лайливі тощо. Найдавніша частина запозичених слів в українській мові сягає ще праслов'янського періоду й тому має відповідники в інших слов'янських мовах. Ці запозичення походять з готської або діалектів прагерманської мови. Серед запозичень, що усно входили до української мови в різні часи, були тюркізми (слова половецького, татарського й турецького походження або засвоєні через посередництво цих мов).

Наявні в українській мові також значна кількість слів (близьких до тюркізмів) арабського й іранського (перського) походження.

Слова, засвоювані книжно, тобто через літературу, природно вищі як їх значенням, так і тоном, що їх супроводжує, — за належним їм емоційним забарвленням. Зазвичай ці слова виявляють тенденцію ставати інтернаціоналізмами й широко розповсюджуватися від народу до народу. Найголовнішим джерелом лексичних запозичень, пов'язаних із поняттями загальноєвропейської культури, науки, державного управління, права й політики, для української мови, як і всіх європейських, були та залишаються й досі латинська мова. Із західноєвропейських мов пізнішого періоду запозичень найбільше.

Деякі запозичені слова вживаються як синоніми власне українських слів (лінгвістика — мовознавство, мемуари — спогади, емоції — почуття) і можуть відрізнятися від них сферою застосування в певних формах і стилях мовлення.

Запозиченими словами не слід зловживати. Як правило, вони доречні тоді, коли у мові немає власне українського слова з потрібним відтінком лексичного значення або стилістичного забарвлення.

4. Активна і пасивна лексика української мови — два шари лексики, наявність яких зумовлена такими основними чинниками, як поява нових слів і вихід з ужитку слів, що позначали старі явища й реалії.

Активна лексика

Активна лексика становить ядро словникового складу мови. Вона об'єднує як споконвічно українські слова, так і численні групи запозичених слів. Головна її ознака — регулярне використання у сфері діяльності людини.

Зокрема слова хліб, молоко, яблуко, дорога, тролейбус, повітря, дочка, дощ, великий, солодкий, читати, тут тощо — загальновживані слова, використовуються у побуті. Проте до активної лексики належать і такі слова як синус, косинус, діагональ, перпендикуляр, префікс, іменник, речення, кома, кут — терміни. Активна лексика - це слова, які часто часто вживаються в повсякденному спілкуванні. Вони зрозумілі для кожного члена мовного колективу. Це загальновживані слова (хліб, сіль, гіркий, добрий, іти, бігти) та широковідомі терміни (нація, діаспора, принтер, квартет).

Пасивна лексика

Пасивна лексика — слова, які вийшли або виходять з активного вжитку, а також нові слова, недавно створені чи запозичені з інших мов — неологізми.

Неологізми

Серед неологізмів в українській мові зараз є такі слова як геном, клонування, клон, менеджмент, логістика, віртуальний, інтерактивний, іміджмейкер.

Кожне слово на час своєї появи було неологізмом. Наприклад, свого часу слова метрополітен, космодром, телебачення, місяцехід були неологізмами. Проте тепер ці слова стали звичайними і до неологізмів їх більше не зараховують.

Поряд із звичайними є семантичні неологізми — слова, що раніше існували у мові, проте з часом набули інших значень. Наприклад народний депутат.

Нові неологізми творяться за наявними у мові моделями. Так, за зразком біологія, геологія, зоологія утворилися слова вірусологія, дельфінологія, спелеологія… За зразком атмосфера, стратосфера утворено слово біосфера і так далі.

Авторські неологізми

Авторські або індивідуальні неологізми є поширеним явищем в українській літературі.

Інивідуально-авторські неологізми рідко переходять у загальновживану лексику. Як правило, вони надовго зберігають забарвлення образної індивідуальності й доречні тільки в окремих творах, де виконують певну художню функцію.

Неологізми окремих сучасних українських письменників:

  •  Андрія Малишка:
    •  огнепоклонники, злотоголово
  •  Дмитра Павличка
    •  лебедіють
  •  Павла Тичини:
    •  аеропланити, багряноводний, бистрозір, брунькоцвіт, вічнодумний, сонцеприхильник, яблуневоцвітно, ясно-соколово

Абревіатури

Порівняно нове явище у розвитку мов — абревіатури. Позитивною рисою цього виду лексики є те, що та сама кількість інформації передається набагато меншою кількістю букв чи звуків. Наприклад, замість Українське державне об'єднання для продажу сільськогосподарської техніки, запасних частин, мінеральних добрив та інших матеріально-технічних засобів, організації ремонту й використання машин вживається Укрсільгосптехніка

Архаїзми

Архаїзмами (від грец. άρχαίοζ — старовинний, давній) у загальному визначенні називаються слова, що вийшли з широкого вжитку й перейшли до так званого пасивного запасу лексики національної мови. У точнішому розумінні до архаїзмів належать слова, «що називають такі предмети чи поняття, які самі по собі аж ніяк не застаріли, але для позначення яких тепер користуються іншими словами»

Історизмами називаються слова, застарілі через те, що вийшли з ужитку ті предмети, які вони позначали, наприклад: мушкет, кунтуш, опанча, шеляг, челядь, отрок і т. Д

5. Неологі́зм (від грец. νέος — молодий, новий і λογισμός — судження, вислів) — новостворений термін, слово або фраза, що перебуває в процесі входження в загальне використання і ще не включена до державної та загальновживаної мови.

Неологізми — категорія історично змінна, один з розрядів пасивного словника, тобто це одиниці, які ще не встигли ввійти (або вже не ввійдуть, оскільки, виникнувши, майже відразу ж і зникли) до активного слововжитку.

Неологізми і історизми

У радянській мовознавчій літературі традиційно аж до 1970-х pp. як неологізми подавалися слова: орденоносець, колгосп, жовтеня, хата-читальня, стахановець і тому подібні, хоча в якості неологізмів їх можна розглядати лише відносно — у плані історичної лексикології. Багато з них уже стали історизмами. Слова-неологізми поділяються на власне лексичні і семантичні («комп'ютерний вірус», «пакет пропозицій, програм»).

Функції

Неологізми служать, з одного боку, для номінації нових чи ще не названих понять, реалій, а з іншого — для заміни попередніх найменувань новими, зумовленої різними чинниками — тенденцією до мовної економії, уніфікації номінативних моделей, виразнішого, точнішого найменування, експресивно-стилістичного оновлення, з причин соціально-політичного, пуристичного, евфемістичного характеру та інших, наприклад: касетник замість касетний магнітофон, маг замість магнітофон, комплексувати, відфутболити кого-небудь, оператор машинного доїння замість назви малопрестижної професії доярка, доглядач будинку замість двірник. Потреба у власне номінативних неологізмах постає особливо гостро в час формування літературної мови народу або її окремих стилів, коли, зокрема, зростає роль свідомого, цілеспрямованого їх творення окремими особами (наприклад, явище «кованих слів» в останній чверті XIX ст., спроби творення термінології на національній основі І. Верхратським, інтенсивний розвиток неологізмів у період 1917 — поч. 1930-х pp.). Номінативно-експресивні неологізми особливо швидко виникають (так само й зникають) у розмовній мові, передусім у жаргонах.

Формування

Неологізми з'являються в мові, по-перше, як власне новотворення — шляхом словотворення на основі наявних у даній мові морфем (це основний шлях: роздержавлення, доленосний), переосмислення слова та лексикалізації словосполучення, по-друге, як відносні новотворення — внаслідок запозичення мовних одиниць з інших мов (шоу, спонсор, аеробіка, ламбада, в тому числі словотворного та семантичного калькування: євробачення, команда президента, зоряні війни, п'ятдесят на п'ятдесят) та переходу їх до загальнонародної мови з вужчих стильових сфер або територіальних різновидів (мутант, радіаційне забруднення; назви видів риб у міру їх промислового освоєння: нототенія, простипома та інші), а також актуалізації застарілих слів (наприклад, соборність, акт злуки — про возз'єднання східних і західних земель України 1919; щоправда, ці слова вживалися в мові української діаспори).

6. Су́ржик (від стар. сурожь — «суміш різних зерен з житом»)  — мова, яка є сумішшю кількох мов і не може розглядатися як чиста (літературна). Інші назви: арго, жаргон, креол, лінгва франка. Первісно термін «суржик» (без додаткових визначень) вживався переважно щодо українсько-російського суржику.

В основному це «побутове мовлення», в якому об'єднано лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Походить від слова, яке позначає буквально — «Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші»[1] 

Суржик як змішання мов

Таке явище як суржик (змішання мов) люди почали осмислювати вже в стародавні часи. Так вже у Святому Писанні зустрічаємо ідею про те, що людство, первісно єдине, з єдиною мовою, поділилось на окремі язики (племена), кожен з яких мав власну мову, говірку загальнолюдської мови. Ці новоутворені мови почали змішуватись між собою і призвели до змішання мов і появи сучасних літературних мов, насправді сумішей (суржиків) різних мов різних стародавніх племен і народів. Тобто вже тоді було запропоновано ідею про те, щоб розглядати єдину загальнолюдську мову, якою користується людство, як суржик (суміш) окремих мов.

Суржик і літературні мови

Всі сучасні літературні мови є сумішшю тих чи інших стародавніх мов, оскільки включають певні елементи лексики і граматики цих мов. Тобто сучасні літературні мови — це колишні суржики. Будь-яку літературну мову можна розглядати як певний стандарт, введений суспільством у власних інтересах, зокрема для спрощення і стандартизації господарського життя. Відомо, що всі стандарти — річ минуща, тому рано чи пізно всі сучасні літературні мови світу мусять відійти у минуле і дати дорогу новим літературним мовам, новим стандартам, які очевидно виникнуть як певні суржики (суміші) на базі вже існуючих стандартів.

Суржик існує у різноманітних формах. Намагаючись типізувати суржик, деякі дослідники виділяють суржик «на основі української мови» і «на основі російської мови»,[13][14] а також «слабку» та «сильну» форми суржику, залежно від концентрації порушень лексичного стандарту української або російської мови (від 10-15% до 25%).[15]

Мова професійного спілкування (професійна мова) - це функціональний різновид української літературної мови, яким послугуються представники певної галузі виробництва, професії, роду занять. Як додаткова лексична система професійна мова, не маючи власної специфіки фонетичного та граматичного рівнів, залишається лексичним масивом певної мови.

Отже, фахова мова - це сукупність усіх мовних засобів, якими послуговуються у професійно обмеженій сфері комунікації з метою забезпечення порозуміння між людьми, які працюють у цій сфері. Особливості її зумовлюють мета, ситуація професійного спілкування, особистісні риси комуніканта і реципієнта (мовна компетенція, вік, освіта, рівень інтелектуального розвитку). Залежно від ситуації і мети спілкування доречно й правильно добираються різноманітні мовні засоби висловлення думки: лексичні, граматичні, фразеологічні тощо.

Усі лексичні одиниці фахових текстів переділяються на чотири різновиди:

1) терміни певної галузі, що мають власну дефініцію;

2) міжгалузеві загальнонаукові термінологічні одиниці (терміни філософії, політології, математики, філології тощо);

3) професіоналізми;

4) професійні жаргонізми, що не претендують на точність та однозначність3.

Володіти мовою професійного спілкування - це: ^ вільно послуговуватися усім багатством лексичних засобів з фаху;

^ дотримуватися граматичних, лексичних, стилістичних, акцентологічних та інших норм професійного спілкування; ^ знати спеціальну термінологію, специфічні найменування відповідної професійної сфери; ^ використовувати усі ці знання на практиці, доречно поєднуючи

вербальні й невербальні засоби спілкування. Отже, професійна мова - це насамперед термінологія, притаманна тій чи іншій галузі науки, техніки, мистецтва, та професіоналізми. Вона виокремлюється відповідно до сфери трудової діяльності, де активно функціонує.

Термін - слово або словосполучення, що позначає поняття спеціальної сфери спілкування в науці, виробництві, техніці, у конкретній галузі знань. Терміни обслуговують сферу спілкування певної галузі разом із загальновживаним лексиконом.

Професіоналізм - слово або вислів, уживаний в певному професійному середовищі. Професіоналізми властиві мові певної професійної групи.

Справжній фахівець повинен мати сформовану мовну, мовленнєву і комунікативну компетенції.

Мовна професійна компетенція - це сума систематизованих знань норм і правил літературної мови, за якими будуються правильні мовні конструкції та повідомлення за фахом.

Мовленнєва професійна компетенція - це система умінь і навичок використання знань під час фахового спілкування для передавання певної інформації.

7. За сферою використання словниковий склад сучасної української мови ділиться на 2 групи:

1) загальновживана, або загальнонародна, лексика;

2) лексика обмеженого вживання.

До загальновживаної лексики входять слова, використовувані в різних мовних сферах і зрозумілі будь-якому носієві мови незалежно від того, де він живе, професії, способу життя, наприклад: картопля, школа, журнал, море, п'ять, літо, понеділок, тисяча, високий, зелений, низько, радісно тощо.

Загальнонародна мова становить основу української мови.

Певні обмеження сфери функціонування виявляють діалектна, спеціальна, жаргонна, арготична лексика. Розглянемо їх докладніше.

До діалектної лексики (діалектизмів) належать слова, уживання яких обмежене певною територією. Діалектна лексика характеризується неоднорідністю. Одним із видів діалектизмів є етнографізми -- слова, що називають предмети, поняття, характерні для побуту, господарства певної місцевості, наприклад: котига -- віз, на якому возять припаси, необхідні для пастухів, овець; верета -- покривало, мішок на сінник; загата -- огорожа біля стін хати, проміжок між якою і стінами закладається листям, соломою або глицею для утеплення хати взимку; сачма -- велика сітка-накидка для лову риби; рунець -- біла хустина або шматок полотна; рябчун -- різнобарвний домотканий килим. Етнографізми не мають паралелей у літературній мові, оскільки вони є місцевими назвами місцевих реалій.

Іншою групою діалектної лексики є власне лексичні діалектизми -- слова, які збігаються із загальнолітературними за значенням: безрога -- свиня, легінь -- парубок, бузько -- лелека, втрафити -- потрапити, капарство -- недбалість, неохайність, ковнір -- комір, клевець -- молоток, когут -- півень, рахуба -- клопіт.

Третьою групою діалектної лексики є семантичні діалектизми, тобто слова, які мають інше, ніж у літературній мові, значення: куля -- милиця, бук -- палиця, обруч -- поряд, пасія -- гнів, чудно -- незручно, під -- горище.

Розрізняють також діалектизми фонетичні (хтіти -- “хотіти”, свеї -- “своєї”, шкахва -- “шафа”, кождий -- “кожний”) і граматичні (баче -- “бачить”, дасиш -- “даси”, к столу -- “до столу”).

Діалектизми не входять до складу літературної мови. Письменники звертаються до діалектизмів з метою передати особливості говірки своїх героїв, достовірніше відтворити етнографічні деталі, місцевий колорит описуваних подій. Украплення діалектизмів у художній текст має бути помірним і стилістично виправданим. Порушенням стилістичних норм мови є використання діалектизмів у нанковому та офіційно-діловому стилях.

Жаргонна лексика (або жаргонізми) - це слова і вирази, що зустрічаються в мові людей, пов'язаних родом діяльності, проведенням часу і т.п. У минулому були поширені соціальні жаргони (жаргонний язик дворянських салонів, мова купецтва і т.д.). У наш час зазвичай говорять про жаргоні людей певної професії, студентському, молодіжному, про жаргонних словах у мовленні школярів; наприклад, серед студентів поширені слова: бабки "гроші", кльовий 'особливий, дуже хороший', сачкувати 'байдикувати', хата 'квартира '. Жаргонізми є умовними, штучними найменуваннями і мають відповідності в літературній мові.

Слова-паразити – це такі собі вставні «малі слова» (прийменники, сполучники, звертання, словосполучення, навіть подовження якоїсь однієї букви і т.п.), що не несуть якогось певного змістового навантаження і переважно вживаються для зв’язки слів.

Ці паразитні словечка міцно в’їдаються в лексикон людини і стають звичкою в розмовній мові.  Ці слова бувають абсолютно безглуздими, що в результаті, переважно, збивають співрозмовника  з пантелику і заважають розумінню сказаного.

Ненормати́вна ле́ксика (також нецензурна лексика, обсценна лексика, лихослі́в'я) — табуйована (неприпустима) лексика, яку носії мови сприймають як відразливу, непристойну. У це визначення входять такі поняття, як блюзнірство, прокльони і лайка. Така мова перебуває поза нормальним стилем спілкування.

Ненормативна лексика є сегментом лайливої лексики різних мов, що включає неввічливі, непристойні, вульгарні та лайливі вирази. Використання ненормативної лексики має чіткі національні, культурні, та соціальні ознаки і суттєво відрізняється в різних культурах та соціальних групах. Кожне суспільство визначає окремо, що належить до ненормативної лексики, або лайки, і формулює своє ставлення до неї. В багатьох країнах світу існують закони, які обмежують використання такої лексики у публічному житті, у ЗМІ тощо.

Ненормативна лексика частіше вживається у розмовній мові, ніж у літературній

8.Зазначається, що точність вираження думки — одна з важливих ознак культури мовлення. Найтиповіше порушення цієї вимоги — вживання слів без урахування їхнього значення. Невміння автора чітко висловитися виявляється також у таких вадах, як мовленнєва надмірність (або багатослів’я) і мовленнєва недостатність. Формами мовленнєвої надмірності є плеоназм і тавтологія. Плеоназмом (від грецьк. pleonasmos — надлишок) називають частковий збіг значень лексем, що утворюють словосполучення: пам’ятний сувенір (сувенір — “подарунок на пам’ять”), передовий авангард (авангард — “ті, хто попереду”), спільна співпраця (співпраця — “спільне розв’язання проблем, спільна робота”), народний фольклор (фольклор — “народна творчість”), прейскурант цін (прейскурант — “довідник цін”), вільна вакансія (вакансія — “вільна, незайнята посада”), основний лейтмотив (лейтмотив — “провідний мотив, основна думка твору”), дублювати двічі (дублювати — “повторювати”), демобілізуватися з армії (демобілізуватися — “увільнитися зі збройних сил”); “у березні місяці одержав 200 гривень грошей” (слова місяць і гроші тут зайві). Плеонастичними є звороти на зразок: на полях кипить гаряча робота; треба взаємно допомагати один одному; ви повинні написати свою автобіографію; п’єсу виконувало тріо з трьох виконавців; він уперше дебютував 1989 року.

До плеоналізмів належить також немотивоване поєднання у вузькому контексті синонімів, які дублюють значення один одного: схвалити рішення одностайно й однодушно, виявляти до когось неповагу і непошану; неослабно і пильно контролювати тощо.

Деякі плеонастичні словосполучення закріпилися в мові й не вважаються сьогодні порушенням лексичних норм. Це такі вислови, як букіністична книга (від фр. bouquin — стара книга), експонат виставки (від лат. expono — виставляю напоказ), монументальний пам’ятник (від лат. monumentum — знак пам’яті), реальна дійсність (від лат. realis — дійсний). Тавтологія (від грецьк. tauto — те саме, logos — слово) — змістові повтори, котрі виникають тоді, коли в реченні вживають поряд спільнокореневі слова, наприклад: користь від використання цих приладів є незаперечною; приймаючи на роботу нових працівників, слід при їх прийомі враховувати знання іноземних мов; тривалість лекційної пари у нашому вузі триває одну годину двадцять хвилин. У наведених прикладах досить легко уникнути тавтології, вилучивши одне із спільнокореневих слів або замінивши його синонімом чи займенником: вигода від використання цих приладів є незаперечною; коли приймають на роботу нових працівників, обов’язково враховують знання іноземних мов; лекційна пара в нашому інституті триває одну годину двадцять хвилин.

Не кожне повторення спільнокореневих лексем може вважатися мовною помилкою. Є чимало словосполучень, у яких тавтологія неминуча, приміром: вимити мийку, загадати загадку, закрити кришкою, зупинитися на зупинці, розмовна мова, словник іншомовних слів, чорне чорнило і т. ін.

Тавтологічний характер мають стійкі вислови, уживані в розмовній мові: поїдом їсти, сидьма сидіти, горе горювати, усяка всячина, книжний фразеологізм святая святих. У художньому і публіцистичному стилях тавтологія може використовуватися як стилістичний засіб, котрий посилює виразність та експресивність мови, надає висловлюванню афористичності. “Карналь мав би вже давно переконатися, що належить до людей, яким щастить і в найтяжчих нещастях” (Павло Загребельний); “Немає нічого страшнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини” (Василь Симоненко); “Чи людством бути люди ще спроможні?” (Ліна Костенко); “Я знову мушу йти до Чоломбитька і... бити йому чолом” (Василь Шкляр). Отож треба розрізняти тавтологію, спричинену неувагою автора до вибору слова, і тавтологію, якої не можна уникнути або яку використовують з певною стилістичною метою.

Досить поширеною помилкою є мовленнєва недостатність, що виявляється у випадковому пропущенні слів, потрібних для точного вираження думки. Це породжує абсурдність і комізм. Така вада найчастіше трапляється в усній мові, але нерідко її бачимо і на письмі. “У зв’язку з моєю відпусткою обов’язки мої покласти на Гладкого Івана Івановича, а Івана Івановича — на Людмилу Федорівну Кобзар” (з наказу); “Ці сувеніри зроблені з шкіри косівських майстрів” (з листа); “У приміщенні Підлісецької школи о 17 годині відбудуться загальношкільні батьківські збори. Батькам 1-го класу мати документи для вступу в школу. Дирекція” (з оголошення).

9. Основними лексичними засобами стандартизації мови ділових паперів є канцеляризми, або кліше.

Канцеляризм - це слово або стійке словосполучення, граматична форма чи конструкція, які визначають специфіку адміністративно-канцелярського підстилю офіційно-ділового стилю літературної мови. Відзначаються сухістю, беземоційністю, словотвірною одноманітністю, напр.:

Штампи - це побиті вирази з лексичним значенням, що потьмяніло, і стертою експресивністю.

Мовні штампи, канцеляризми, помилки в наголошенні й вимові, багатослівність, демагогія, тавтологія, фразеологічні повтори, інтонаційна одноманітність - ось  неповний перелік помилок, які трапляються в публічних виступах сучасних ділових людей.      Коротко схарактеризуймо їх.

 Штампи в мовленні - це лексично неповноцінні слова, висловлювання, їх іноді справедливо називають " замусолені, заяложені висловлювання " . Вони мало  додають до того, що хоче сказати оратор, але дуже перевантажують його мовлення. До мовних штампів можна зарахувати вислови типу " розгорнули роботу широким фронтом " , " нову методику узято на озброєння " тощо.

  Канцеляризми - мовні звороти й окреме слово, запозичені з канцелярсько-бюрократичного стилю спілкування, які позбавляють справжнє ділове спілкування його яскравості й образності. До таких виразів належать: " в звітний період " , " зафіксувати число оглядачів,»  " налагоджувати роботу " .

 Також мало чого спільного мають із мовною культурою вульгаризми - нелітературні й неправильні за граматичною формою слова, висловлювання: " заткнути ковтку " , " дати в лапу " , " пика " , " заткнися " .

Жарґони - наприклад, слова-звороти, запозичені з кримінального світу: " кореш " (друг), " зав'язати " (рішуче покінчити), " пристебнути " (додати).

Багатослівність і демагогія - це типове невміння оратора сформулювати свої міркування лаконічно, короткий і ясно, це відступ від предмета промови, заміна точних і ясних формулювань загальними фразами.

Слова-паразиты - типова хвороба багатьох ораторів: " ця сама " , " ну ось " , " справді ", «значить».

 Серед типових помилок ораторської промови найбільше поширення набуло недотримання правильного вимови внаслідок помилкової розстановки наголосів в окремих слов

10. Терміни та професіоналізми у діловому мовленні

 Наукові поняття визначаються спеціальними словами – термінами, які складають основу наукової мови. Термін – це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а, навпаки, поняття приписується терміну.

Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:

- системність терміна (зв'язок з іншими термінами даної предметної сфери);

- наявність визначення;

- однозначність терміна в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності;

- стилістична нейтральність;

- відсутність експресії, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків.

Значення терміна фіксують державні стандарти, словники, довідники.

Кожна вузька галузь науки має свої терміни: медичні, юридичні, філологічні, економічні, математичні, фізичні. Група таких слів – термінів утворює термінологію певної галузі науки, тобто вузькоспеціальну термінологію. Наприклад, у юридичній термінології є терміни адвокат, відповідальність, презумпція, в міжнародному праві – посол, меморандум, рівність, у зовнішньоекономічній діяльності – бартер, вальвація, девальвація, ембарго, маржа, оферта, продуцент, сальдо, тендер, у банківській справі – аванс, аудиторна служба, баланс, банкнота, вклад, інвестор, конвертована валюта, облігація, пенсійний фонд, прибуток, податок на прибуток, рента, ринок, статут, спонсор.

Існує й загальнонаукова термінологія, що використовується в усіх галузях науки, виробництва, суспільного життя: аналіз, синтез, держава, проблема, право.

Більшість термінів – іменники /акциз, майно, суверенітет/, є терміни – прикметники, що перейшли в іменники /колоскові/, рідше – інші частини мови.

Виділяються однослівні /аванс, патент, безробіття/ та терміни-словосполучення /оборотні засоби, первинний ринок, продуктивність праці, прибуток від реалізації/. Одні слова терміни є власне українськими /позивач, правник, безробіття/, інші – запозиченнями /авізо, конверсія/. Зрідка запозичене і власне українське слово утворюють терміни-дублети: експортвивіз, квантативний – кількісний.

До термінів у діловодстві ставляться такі вимоги:

1) термін повинен вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику формі (акта (документ), акту (дія); рахунка (документ), рахунку (дія)).

2) термін повинен вживатися з одним (закріпленим у словнику) значенням (сальдо – різниця між грошовими надходженнями і витратами за певний час; дебітор – боржник, юридична або фізична особа, яка має грошову заборгованість підприємству, організації, установі);

3) при користуванні терміном слід суворо дотримуватися правил утворення від нього похідних форм (акт – актувати, а не активування, спонсор – спонсорський, а не спонсорний, позика – позиковий, а позичка – позичковий).

Кожна вузька галузь науки має свої терміни. Проте деякі терміни мають кілька значень, зокрема у діловодстві. Наприклад.: справа – означає один документ і сукупність документів; одиницю зберігання документів в архіві (юридична справа); різновид справи, який становить цілісне за змістом і послідовне ведення одного питання (судова справа).

Слід уникати використання застарілих термінів, що перейшли до повсякденного вжитку і втратили своє термінологічне значення, наприклад: фронт, фактор, стимул, база, альтернатива.

Щодо використання термінів у документах – слід пам'ятати: укладаючи документ, необхідно враховувати його адресата, не вводити спеціальні терміни до тих документів, що адресуються широкому колу людей.

11. Сино́німи (від грецького συνόνυμος /synonymos/ — однойменний), також сутямок — це слова, які мають близьке, або тотожне значення, але відрізняються звучанням.

Наприклад: проживати — мешкати, бажати — хотіти, башта — вежа

Слова протилежні за значенням називаються антонімами, слова різного значення, але однаковою вимовою — омонімами.

Доречність мовлення

Доречність мовлення це така організація язикових засобів, що найбільше підходить для ситуації висловлення, відповідає завданням і цілям спілкування, сприяє встановленню контакту між мовцем (пишучим) і слухаючої (читаючим). Мовлення це зв’язне ціле, і кожне слово в ній, будь-яка конструкція повинні бути цілеспрямовані, стилістично доречні. «Кожний з ораторів, відзначав В.Т. Бєлінський, говорить сообразуясь із предметом свого мовлення, з характером слухаючої його юрби, з обставинами теперішньої хвилини».

Доречність мовлення захоплює різні рівні мови й формулюється вживанням слів, словосполучень, грам-матических категорій і форм, синтаксичних конструкцій, нарешті, цілих композиційно-мовних систем. Їхня доречність може розглядатися й оцінюватися з різних точок зору. І у зв’язку із цим доцільно було б розрізняти такі аспекти доречності мовлення:

1) Доречність стильова

2) Доречність контекстуальна

3) Доречність ситуативна

4) Доречність личностно – психологічна

12. Омоніми (від гр. homos – однаковий, і onyma – ім'я) – це слова, що однаково звучать, але мають різне значення. Омоніми потрібно відрізняти від багатозначних слів (між значеннями полісемантич-

Українська мова за професійним спрямуванням

Розділ ІІ

ного слова існують зв'язки, вони об'єднані спільним поняттям, а значення омонімів не пов'язані між собою). Омоніми з'являються внаслідок:

– звукових змін у процесі розвитку мови;

– випадкового збігу звучання слова рідної мови і засвоєння з іншої мови;

– випадкового збігу звучання форм різних слів.

Наприклад: гривня – грошова одиниця, і гривня – жіноча прикра-са; сон це – сонце, шию (я шию) – шию (повернув шию).

синоніми (від гр. synonymos – однойменний) – це слова, які мають близьке або тотожне значення, але відрізняються звучанням, напри-клад: домовленість, змова, угода; дорогий, цінний, недешевий, коштов-ний, безцінний, дорогоцінний, на вагу золота; (про почуття до людини) милий, любий, рідний; урожайний– – родючий, плідний, дорідний, (на якому гарно родить – про ґрунт) – плідний, плодючий, плодовитий, до-рідний. Наведені синоніми об'єднані в синонімічний ряд.

13.Пароніми – (від гр. para – поблизу, поруч і onyma – ім'я) – це сло-ва, подібні між собою за звучанням і частково за будовою. Напри-клад: білуха, білуга; паливо, пальне; покажчик, показник; ожеледь,

Українська мова за професійним спрямуванням

Лексика

ожеледиця; громадський, громадянський; підозрілий, підозріливий; виконавський (дисципліна, майстерність), виконавчий (орган, лист); приводити, призводити (до чогось небажаного). Ці слова відрізня-ються переважно суфіксами, рідше префіксами та закінченнями.

Пароніми – це співзвучні слова: свійський, світський; додолу, додом у.

Часом ці прикметники вживають як тотожні, незважаючи на від-мінність у значенні названих ними понять. Особливо ця плутанина впадає у вічі, коли розповідають про фахівців, які займаються ви-рощуванням рослин для одержання сортового насіння, або йдеться про діяльність, пов'язану з вирощуванням насіння. В інформаціях натрапляємо на вирази насінна, насіннєва, насінницька справа; на-сінна, насіннєва, насінницька станція; насінна, насіннєва, насін-ницька бригада.

14.До групи лексичних помилок (Л)  відносяться недоліки , пов’язані з використанням лексичних засобів, які не відповідають основній думці висловлювання та обраному стилю.  Їх можна умовно поділити на дві групи:

І. До цієї групи відносяться помилки, пов’язані  з порушенням лексичної та фразеологічної норми:

вживання слова у невластивому  йому значенні: «обдати гарячим кропом» (замість окропом), «спуститися по екскаватору» (ескалатором), «добра страва»(смачна страва);

порушення лексичної сполучуваності слів: «малий шелест листя» (тихий шелест), «зробити героїчний вчинок»(здійснити);

неточне вживання фразеологізмів: «жити іншим розумом» (жити чужим розумом), «стати за спиною» («жити за спиною»).

ІІ. Помилки як наслідок бідного словникового запасу, недосконалості стилю мовлення:

вживання зайвого слова: «стара людина похилого віку», «розумний інтелектуал»;

вживання в одному словосполученні або реченні спільнокореневих слів:  «святкове свято», «в образі відображено»;

дослівний переклад російських слів або словосполучень, так звані «кальки» та вживання русизмів: «приймати участь»(замість брати участь)  «ти мені мішаєш»(заважаєш);

невиправданий повтор і того ж самого слова (словосполучення)в одному чи в сусідніх  реченнях .

Помилки, які свідчать про брак єдності стилю,  — стилістичні (С):

вживання слів і висловів іншого стилю;

невдале використання експресивної лексики та  емоційно забарвлених засобів;

немотивоване  застосування  діалектних  і  просторічних слів та виразів;

змішування  лексики  різних історичних епох.

15.У мові є звороти, які в певних мовленнєвих ситуаціях повторюються без змін як усталена словесна формула. Від власне фразеологізмів вони відрізняються тим, що їхні компоненти зберігають своє пряме лексичне значення і їм не властиве емоційно-експресивне забарвлення. Розрізняють три види таких стійких словосполучень: кліше, штампи та складені найменування.

Кліше — звичний зворот, регулярно повторюваний у певних умовах і контекстах для тотожного позначення адекватних ситуацій, стосунків між людьми тощо.

Наприклад, існують кліше мовного етикету: добрий день, доброго здоров 'я, радий Вас бачити, до побачення, на добраніч, бувайте здорові, на все добре, будь ласка, якщо Ваша ласка, ласкаво просимо, будьте люб'язні, щиро дякую, глибоко вдячний, з повагою, шановний пане, вельмишановний добродію, з роси й води, бажаю щастя й добра Вам.

Для позначення різних явищ суспільно-політичного життя вживають усталені звороти на зразок правляча верхівка, посадова особа, засоби масової інформації, сфера обслуговування, правоохоронні органи, організована злочинність, криміногенна ситуація, виборчий блок, передвиборча агітація, результати виборів, всенародне обговорення, пленарне засідання, маніпулювання громадською думкою, соціально незахищені верстви населення, розв'язання проблеми, боротьба з тероризмом, фінансова підтримка, комплексні заходи, стан довкілля.

В офіційно-діловому спілкуванні використовують, наприклад, такі кліше: згідно з розпорядженням, на підставі наказу, відповідно до чинного законодавства, порядок денний, поставити питання на розгляд, довести до відома, взяти до уваги, вжити заходів, надати допомогу, з боку адміністрації, обіймати посаду, повноважний орган, через сімейні обставини, за місцем основної роботи, у зв 'язку з виходом на пенсію, укласти договір, матеріальна відповідальність.

У медичній галузі побутують кліше на зразок госпіталізація хворого, попередній медичний огляд, дослідження крові, задавнена хвороба, відчуття болю, затьмарення свідомості, забите місце, сприятливий прогноз хвороби, згідно з приписом лікаря, живильний розчин, приймання їжі, зсідання крові, лікарняний листок, тимчасова непрацездатність.

16.Серед лексичних труднощів науково-технічного перекладу виокремлю.nm "багатозначність слів (термінів) та вибір адекватного словникового відповідника або варіанту перекладу слова (терміна), особливості вживання загальнонародних слів в науково-технічних текстах, правильне застосування того чи іншого способу перекладу лексики. визначення межі припустимості перекладацьких лексичних трансформацій, переклад термінів-неологізмів, абревіатур, такі "фальшиві друзі" перекладача, як псевдоінтернаціоналізми. лексикалізовані форми множини іменників та терміни-омоніми, етноспецифічна лексика і етнонаціональна варіантність термінів, іншомовні слова і терміни в англійських науково-технічних текстах, різного роду власні імена і назви (фірм, установ і організацій) тощо" (ч.ІІ, с.12-13). До граматичних відмінностей автор відносить особливості граматичної будови мови, форми і традиції письмового наукового мовлення. "Так, в англійських фахових текстах значно частіше, ніж в українських, вживаються форми пасивного стану та неособові форми дієслова, дієприкметникові звороти й специфічні синтаксичні конструкції, особові займенники першої особи однини та одночленні інфінітивні й номінативні речення тощо" (ч.І, с.14)

 Основна складність перекладу науково-технічних текстів, а саме  переклад термінів, полягає у розкритті та передачі засобами української мови іншомовних реалій. Було би невірним говорити про переклад термінів як таких. Обов'язковою умовою повноцінного перекладу будь-якого спеціального тексту, особливо науково-технічного, - повне розуміння його перекладачем. Механічне заучування термінів, без проникнення у їх сутність, без знання самих явищ, процесів та механізмів, про які йдеться в оригіналі, може призвести до грубих помилок у перекладі. Перекладач повинен детально вивчити ту область науки і техніки, в якій він працює. Тільки тоді він зможе сміливо користуватися відповідними термінологічними словниками.

Складні випадки перекладу у письменному мовленні

Письмо с уведомлением - лист з повідомленням про вручення

Повредить механизм - зіпсувати (пошкодити) механізм

Повредить палец - ушкодити палець

Подписка на газеты - передплата на газети

Поезд дальнего следования - поїзд далекого прямування

Понести потери - зазнати втрат

По понедельникам - щопонеділка; кожного понеділка

Постельные принадлежности - постільні речі

Принимать участие - брати участь

Спрос и предложение - попит і пропозиція

Списать в расход - списати на видаток

Текучесть кадров - плинність кадрів

Текущий (счет, ремонт) - поточний (рахунок, ремонт)

Точно известно - достеменно відомо

Точно изъясняться - точно висловлюватись

Угловая комната - наріжна кімната

Удельный вес - питома вага

Учредительное собрание - установчі збори

Уязвимое место - уразливе місце

Ход событий - перебіг подій; хід подій

Хозяин положения - господар становища

Хозяин слова - хазяїн слова

Хорошее отношение - добре ставлення

Хорошие отношения - гарні стосунки; добрі взаємини

Щекотливое обстоятельство - делікатна (тонка) обставина

Язвительное замечание - ущипливе зауваження




1. тема определяется протоколами управления информационным каналом и управления физическим каналом
2. ДЕИ~СТВИЯ КВС И ЭКИПАЖА ПОСЛЕ АВАРИИ~НОИ~ ПОСАДКИ И ЭВАКУАЦИИ ИЗ ВС
3. это и есть круговорот воды в природе
4. ~аза~станда психологиялы~ ой-пікірді~ ~алыптасу кезе~дері
5. 00 гост.Черногов 2 день Прибытие в Витебск
6. Геология и Геодезия ОТЧЁТ по учебной геодезической практике Руководитель
7. УТВЕРЖДАЮ Руководитель муниципального автономного учреждения Физкультурноспортивный центр Кубинка
8. Тема 4. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИЙ ДОГОВІР Мета заняття1
9.  ~андай аны~тама экономикалы~ теорияны~ зерттеу п~нін д~л аны~тайды А адамны~ материалды~ ж~не рухани ~
10. ЧЕМУ УЧАТ В ШКОЛЕ
11. Реферат- Теория установки Узнадзе
12. А Австралия В Южная Америка Б Северная Америка Г Антаркти
13. Список письменных работ по философии
14. механических свойств алмазных порошков определяется высокодисперсной структурой зерен поликристалла что
15. прежнему упрямец и анархист так же независим с начальством и никто из сослуживцев не знает что выкинет Ребу
16. Сбербанк России г
17. О класс Марк а что ты можешь сказать о нашем классе Ну мы ведь
18. М Куліш ~~Мина Мазайло Моральні та суспільні проблеми, висвітлені у творі Жанр, актуальність пєси
19. практикум для студентов специальности 260202 всех форм обучения www.
20. мы которые делают возможным познание - инструмент посредством которого челк познает а затем уже может про