Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МIНIСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ I ТУРИЗМУ УКРАЇНИ
ЛУГАНСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМIЯ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ
Контрольна робота
З педагогічної майстерності : «Варіант №7»
Виконала:
Студентка ЗОММ 5.1
Білокобильскої Л. В.
Факультету :
Образотворчого мистецтва
Зміст
1.Дати визначення поняття «педагогічний такт».
Узагальненим виявленням стилю спілкування педагога є педагогічний такт, у якому акумульовано всі складові педагогічної культури педагога і який є одним із основних показників педагогічної майстерності.
Педагогічний такт — це педагогічно грамотне спілкування в складних педагогічних ситуаціях, уміння знайти педагогічно доцільний і ефективний спосіб впливу, відчуття міри, швидкість реакції, здатність швидко оцінювати ситуацію і знаходити оптимальне рішення.
Педагогічний такт також виявляється в умінні керувати своїми почуттями, не втрачати самовладання, емоційну врівноваженість у поєднанні з високою принциповістю та вимогливістю, з чуйним людяним ставленням до студента. Він вимагає критичності і самокритичності в оцінці своєї праці, нетерпимості до шаблону, формалізму, застою думки і справи, до бюрократизму і пихи, поваги. Педагогічний такт реалізується через мову і стиль поведінки.
Сутність педагогічного такту полягає в педагогічно доцільному ставленні та впливі педагога на студентів у вмінні налагоджувати продуктивний стиль спілкування. К. Д. Ушинський, який володів справжнім педагогічним тактом, писав, що жоден педагог "ніколи не може стати хорошим вихователем практиком без такту. ...Ніяка психологія не спроможна заступити людині психологічного такту, який незамінний у практиці в силу того, що діє швидко і вмить... і який передбачає приязнь без удаваності, справедливість без причепливості, доброту без слабкості, порядок без педантизму і, головне, постійну розумову діяльність".
Основні показники педагогічного такту науково-педагогічного працівника:
■ людяність без зарозумілості;
■ вимогливість без брутальності та причепливості;
■ педагогічний вплив без наказів, навіювань, попереджень, без приниження особистої гідності студента;
■ вміння висловлювати розпорядження, вказівки та прохання без зухвалості, без зарозумілості;
■ уміння слухати співрозмовника, не виявляючи байдужості та вищості;
■ урівноваженість, самовладання і діловий тон спілкування, без дратівливості та сухості;
■ простота в спілкуванні без фамільярності та панібратства, без показухи;
■ принциповість і наполегливість без упертості;
■ уважність, чутливість і емпатичність без їх підкреслення;
■ гумор без посміху;
■ скромність без удаваності.
Удосконаленню педагогічного такту ' науково-педагогічного працівника сприяє так званий соціальний інтелект, який трактують як особливу індивідуальну рису, що дає змогу розуміти студента, усвідомлювати мотивацію його поведінки, розпізнавати найсуттєвіші риси індивідуальності. Ця якість виявляється як:
■ просоціальна спрямованість, готовність до співпраці, особиста зацікавленість у добробуті інших;
■ соціальна ефективність як очікування успіху в розв'язанні міжособистісних проблем;
■ емпатичний інтерес та особисте співчуття, які забезпечують декодування невербальних ознак емоційних переживань;
■ адекватне визначення ціннісних аспектів ставлення до себе й до інших.
Отже, педагогічний такт виховують, його набувають разом з педагогічною культурою і він виявляється в педагогічній діяльності. Він є показником зрілості науково-педагогічного працівника як майстра своєї справи. Це великий засіб, за допомогою якого студентів можна перетворити на своїх спільників чи, навпаки, суперників.
2.Проаналізувати етапи проведення педагогічного експеременту, методыку проведення, сучасні експеременти.
Методи значною мірою спрямовують осягнення педагогічної реальності, можливі розв’язання певних наукових завдань. Але їхній вибір не може бути безпідставним, бо методи завжди є похідними від предмета і мети дослідження, детерміновані його змістом та умовами проведення, залежними від того,що вивчається.
Тому недостатньо просто назвати номенклатуру методів, які використовуються у дослідженні. Важливою вимогою до вибору методів є передбачення можливості якісного і кількісного аналізу експериментальних даних, способів їх взаємозв’язків. Доцільно також кожний результат добувати не одним, а кількома методами, які доповнюють та корегують один одного. Таким чином підвищується надійність дослідження, стає можливим уникнення небажаних помилок, вплив випадкових неврахованих факторів.
Тому ефективність дослідження потребує обґрунтування вибору методів дослідження, розкриття способів їх взаємозв’язку як певної системи, визначення послідовності застосування процедур, тобто методики, наукового пошуку.
Етапи експеременту
Педагогічний експеримент складається з ряду етапів.
1. Констатувальний етап. Метою його є «зняття копії», побудова схематичної моделі явища, яке підлягає вивченню. Так, виявивши крайню нестійкість і незначну мобільність знань учнів, численні помилки в роботах на пройдені правила (орфографічні або математичні), дослідник задається метою виявити причини цих явищ. Цінні факти можна одержати в результаті спостереження за повсякденною роботою вчителів.
Експериментальна контрольна робота із цілим класом, окремими групами учнів (сильної, слабкої), окремими школярами дозволяє з більшою вірогідністю визначити фактичний стан знань учнів, намітити контури експериментальної методики.
Констатувальний експеримент може проводитися не тільки на початку дослідження, але й у ході його для виявлення зрізів по закінченні певного часу, коли діяли експериментально введені умови або впливи.
2. Вирішальне значення для педагогічного експерименту має другий етап дослідження - формуючий, або що констатує.
Для дослідників, завдання яких вичерпуються констатацією фактів, установленням особливостей деяких педагогічних явищ, виявляється достатнім зафіксувати стан знань учнів, дати характеристику допущених класом помилок або тим відносинам, які склалися між учнями. Але завданням педагогічного дослідження є розкриття залежностей, законів, причин, що викликають досліджуване явище. И. П. Павлов, вимагаючи «полювати за фактом», попереджав, що не можна залишатися на його поверхні, необхідно шукати закони, керуючі ім. Ці закони не розкриваються при констатації явищ. У найкращому випадку на цьому етапі може виникнути відоме припущення, гіпотеза. Її перевірка й підтвердження (або виключення) складають завдання формуючого, або констатуючого, експерименту, без якого психолого-педагогічний експеримент залишається незавершеним.
Однак не можна побудувати навіть самий примітивний формуючий експеримент без попереднього вивчення стану проблеми. Тому виправданим й обґрунтованим є розгляд констатуючого (попереднього) і формуючого (констатуючого) етапів як ланок єдиного ланцюга педагогічного дослідження. На основі аналізу результатів, отриманих шляхом попередніх спостережень і доповнених спеціальними контрольними іспитами, дослідник формулює й уточнює свою гіпотезу. Далі він перевіряє її, побудувавши навчання або виховання дітей по-новому, тобто вводячи ту умову, яка повинна забезпечити підвищення ефективності проведеної навчальної або виховної роботи. Знайдена особливість уточнюється на великій кількості учнівських груп. Однак при такій побудові навчання залишається недоведеним, що отримані результати стали наслідком саме тієї умови, що заново введена дослідником. Для того, щоб довести вирішальну роль нового психолого-педагогічного компонента, експеримент часто проводять відразу в декількох класах (експериментальних і контрольних). Для одержання «чистих» результатів дослідник прагне зрівняти ці класи (по складу, віку дітей, їхньої успішності).
3. На третьому етапі знову проводиться констатуючий експеримент, у ході якого виявляються кількісні і якісні різниці досвідчених і контрольних класів. Переваги перших проявляються в більш високому рівні відповідей навіть тих учнів, які на початку експерименту давали середні або низькі показники.
Вірогідність впливу експериментально введеної умови підвищується, якщо в якості досвідчених класів обираються ті, які на констатуючому етапі дали найбільш низькі результати. Успіхи школярів переконливо підтверджують позитивний вплив досліджуваної умови. Так як практично неможливо повністю урівняти ні учнів, ні вчителів і тим самим виключити вплив на успішність і поведінку учнів особливостей стилю роботи вчителя, його майстерності, порівняльні підсумкові результати звичайно свідчать лише про виявлення позитивного впливу введеної умови на процес навчання. Ця тенденція перетворюється в залежність або закономірність лише тоді, коли вона підтверджується в роботі багатьох класів, у роботі різних учителів й учнів.
Одним із прийомів проведення педагогічного експерименту є так званий прийом перехресних груп. Практично він використовується дуже рідко, але при рішенні окремих питань може бути дуже корисний. Сутність його полягає в тому, що експериментальна умова вводиться спочатку в роботу одного паралельного класу, у той час як інший працює за звичайною методикою. Після проведення чергового зрізу, коли виявляються переваги досвідченого класу, експериментальна умова вводиться в роботу іншого класу, який був контрольним, а перший працює за звичайною методикою. Якщо під кінець року підсумковий зріз покаже значно кращі результати в другому класі й незначне покращення (а часом і зниження) результатів у першому класі, можна з достатньою підставою говорити про вирішальну роль введеної експериментальної умови.
На підготовчому етапі розробляється програма експерименту, створюються умови, за яких можливе експериментування, визначаються експериментальні залежні і незалежні змінні фактори, визначаються види експериментальних об’єктів, складається план експериментальної роботи, готуються засоби контролю, регулювання, реєстрації змінних факторів, засоби обробки та аналізу інформації.. Важливим є неодмінна розробка плану створення експериментальної ситуації.
4. В педагогічному дослідженні приміняють різні види експерименту.
За умовами проведення експерименти класифікують на природні та лабораторні, а за ознаками мети - на констатуючі (діагностичні, контрольні), пошукові та формуючі (перетворювальні).
Природний, експеримент проводиться в звичайній, "природній" обстановці навчально-виховного процесу, яку дослідник не може принципово змінювати введенням нового фактора педагогічного впливу. Це обмежує можливості експериментального пошуку. Втім одержані результати є готовими для безпосереднього впровадження у педагогічний процес.
Лабораторний (штучний) експеримент здійснюється шляхом ізолювання явища, яке вивчається, до такого ступеня, котрий дає змогу найповніше дослідити дію активного фактора педагогічного впливу. Ця форма експериментальних занять проходить у строго визначених і контрольованих умовах з відхиленням від усталених вимог традиційного навчально-виховного процесу (змісту дидактичного матеріалу, робочого плану, часових обмежень та ін.). Завдяки зазначеним умовам дослідник може маніпулювати з незалежними змінними (активними факторами) та ізолювати педагогічні явища, що вивчаються (залежні змінні) так, аби вони виявилися найбільш чітко, і дали матеріал для надійних вимірів. Разом з тим штучність лабораторного експерименту, умови його проведення не дають змоги переносити отримані результати в навчально-виховний процес без додаткової їх перевірки в природних експериментах.
Констатувальний (діагностичний) експеримент спрямований на вивчення педагогічного явища в умовах дії існуючого складу факторів, тобто тих, які були визначені до експерименту і не змінювались. Останнє зауваження свідчить, що цей емпіричний процес не є в повному значенні експериментом. Тому його нерідко називають констатуючим або діагностичним зрізом даних про стан досліджуваного педагогічного явища. Констатвальних зрізів може бути кілька: початковий, проміжний, кінцевий. Враховуючи те, що проміжний і кінцевий зрізи використовуються з метою перевірки результативності експериментальних педагогічних дій, їх визначають як контрольні.
Пошуковий експеримент — це особливий вид експерименту, під час якого дослідник не знає факторів, що впливають на педагогічний процес, і проводить його розвідку для одержання первинної інформації. В педагогіці такий експеримент зустрічається досить рідко.
Формувальний експеримент є основним видом дослідження реальних педагогічних явищ, мета котрого полягає в тому, щоб довести, завдяки впливу яких активних факторів можна досягти потрібних результатів навчально-виховного процесу.
Оскільки на педагогічний процес, що досліджується, впливає багато факторів (наприклад, склад учнів, методи навчання й виховання, умови їх використання), важко уявити як окремо діє кожний із них. Для цього треба змінити один з факторів (той, який вивчається), а інші залишити такими, як були, і зафіксувати ті зміни, котрі виникли у досліджуваному явищі. В умовах експерименту фактор, яким дослідник планомірно маніпулює, називається активним, а ті, що залишилися незмінними, пасивними.
Існує дві структури експериментального дослідження: паралельна та послідовна. Оскільки об'єкти педагогічних досліджень (учні, класи тощо) постійно змінюються у навчально-виховному процесі, з ними не можна проводити експеримент двічі: спочатку без введення активного фактора впливу, а потім з ним. Адже ті самі учні у повторному експерименті будуть дещо іншими.
Тому в практиці педагогічних досліджень, як правило, використовується паралельний експеримент: обираються по можливості два однорідних об'єкти (наприклад, два класи чи групи) - експериментальний і контрольний.
Умовою одержання об'єктивних даних є вирівнювання експериментального та контрольного об'єктів за тими факторами, які можуть впливати на результати дослідження (наприклад, рівень успішності в класі, вік учнів, їх попередня підготовка, умови проведення навчально-виховного процесу тощо).
В експериментальній групі вводиться в дію активний фактор впливу, а в контрольній групі навчальний процес залишається незмінним. Спостерігаються і зіставляються два об'єкти, причому, як до початку експерименту, так і після нього. Це дає можливість порівняти вихідні та кінцеві характеристики досліджуваного педагогічного явища і таким чином довести ефективність проведеного експерименту.
Для підвищення об'єктивності результатів дослідження, а також виключення впливу особливостей того чи іншого класу проводиться перехресне вивчення, під час якого послідовно змінюються експериментальні і контрольні групи.
В окремих випадках як виняток проводиться послідовний експеримент, що ґрунтується на вивчення одного й того ж об'єкта двічі: без введення активного фактора впливу і з його введенням. У такому випадку необхідно довести, що в першому варіанті експериментальних дій характеристики об'єкта не змінились, тобто дії виявились нерезультативними. А в другому - введення певного експериментального фактора змінило ситуацію, що засвідчила ефективність педагогічного впливу.
3.Провести аналіз педагогічних ситуацій, в яких висвітлено стиль і такт спілкування ( з педагогічної практики).
На сьогодні питанням взаємостосунків між людьми є питання комунікацій між ними. Психологія спілкування досліджує особливості взаємозв'язків людини з різними суб'єктами соціального середовища, допомагає їм глибше пізнати світ і водночас себе, своє оточення, ефективно взаємодіяти з ним. Процесу комунікації варто приділяти увагу всім людям, а особливо тим, які відносять себе до професій типу "людина— людина": психолога, лікаря, педагога, медичної сестри, керівника, актора та ін. актуальним
З першого по шостий розділ висвітлюються науково-методологічні проблеми психології спілкування. Розглядаються основні характеристики спілкування, аналізується спілкування та такту ,як соціальна потреба людини, класифікуються основні функції спілкування, характеризується конфліктне спілкування , такт ,та ін.
У сьомому розділі "Спілкування і манери поведінки лікаря" розглядаються питання комунікативної компетенції лікаря, вміння встановлювати контакт з пацієнтом, вести бесіду, збирати результати анамнезу.
Висвітлюються проблеми здоров'я і нездоров'я людини, які все більше визначаються соціально-психологічними факторами, а це означає, що лікування багатьох хвороб неможливе без врахування соціальних за своєю природою відносин людини з навколишнім мікросередовищем. Це потребує від лікаря вміння будувати довірливі стосунки з пацієнтом (терапевтична взаємодія). Кожен пацієнт прагне зустріти в особі лікаря уважного слухача, старанного спостерігача, ефективного клініциста, а також людину, яка володіє комунікативними вміннями.
Професійна підготовка лікаря має свої особливості.
1. Лікар загальної практики працює з усіма віковими категоріями пацієнтів, що потребує від нього додаткових знань з психології спілкування;
2. Лікар загальної практики, обслуговуючи всіх членів сім'ї, мимоволі буває поінформований про внутрішньо-сімейні проблеми і повинен бути готовим дати кваліфіковану пораду щодо вирішення конфліктних ситуацій, соціальних проблем.
Останніми роками отримала широке визнання думка про введення в програми навчання лікарів усіх рівнів соціально-психологічну підготовку, оскільки соціально-психологічна компетентність лікаря лежить в основі встановлення терапевтичного альянсу з пацієнтом, корелює з психологічним ефектом лікування і, таким чином, дозволяє:
по-перше, краще розрізняти і правильніше використовувати в тактиці лікаря вербальні та невербальні знаки пацієнтів;
по-друге, ефективніше діагностувати, оскільки ефективна діагностика залежить не тільки від установлення соматичних симптомів хвороби, а й від уміння лікаря виявити причини, які можуть мати психологічну чи соціальну природу, що, в свою чергу, потребує іншого лікування;
по-третє, добиватися згоди пацієнта з ходом лікування, тому що небажання піддаватися лікуванню — найсерйозніша проблема в медицині;
по-четверте, надавати пацієнтам адекватну медичну інформацію, яка допомагала б їм вести здоровий спосіб життя, підвищуючи таким чином роль лікаря в зміцненні здоров'я і профілактиці хвороб;
по-п'яте, впливати на різні форми відображення хвороби (емоційну, інтелектуальну, мотиваційну) та активізувати компенсаторні механізми, підвищуючи психосоматичний потенціал особистості пацієнта, допомогти йому відновити зв'язок зі світом, порушити стереотипи, спричинені хворобою, і створити зразки здорового реагування;
по-шосте, ефективніше діяти лікареві в найбільш "чуттєвих" аспектах взаємовідносин лікар-пацієнт, які часто трапляються на практиці (наприклад, необхідність повідомити пацієнтові, що він невиліковно хворий; сказати родичам пацієнта, що той незабаром має померти, тощо).
Бесіда з пацієнтом не повинна обмежуватися лише збиранням скарг і даних, анамнезу про розвиток захворювання— вона обов'язково повинна забезпечити дослідження проблеми пацієнта. Він далеко не завжди звертається до лікаря в разі появи симптомів захворювання чи нездужання. Лікар загальної практики повинен розібратися, що є основним мотивом візиту до нього пацієнта, а в основі цього лежить вміння спілкуватися, тобто володіти не лише теоретичними аспектами спілкування, а й прикладними, які необхідні в безпосередній практиці діяльності лікаря.
У восьмому розділі "Майстерність педагогічного спілкування" піднімаються актуальні питання комунікативного процесу на рівні "викладач-студент".
Викладач є суб'єктом, який організує і управляє навчальним процесом. Особисті характеристики педагога, стиль його поведінки, спілкування, вміння будувати взаємостосунки зі студентами та колегами, вміння уникати конфліктів у спілкуванні, співпереживати, емпатувати, прогнозувати поведінку студентів, "читати їх як книгу", вміння переконувати, емоційно заражати та ін.
Серйозним кроком до системного відновлення вузівської освіти повинне стати посилення уваги до особистісного зростання викладачів вузу, щоб усі ключові педагогічні позиції у вузі зайняли педагоги-гуманісти, природно, змістовні, яскраві особистості, що самореалізуються і саморозвиваються, здатні пред'явити студентам свою глибоку повагу до них, до культури, захопленням своєю професійною справою, а також бути цікавими вченими, що проводять актуальні дослідження, здатні бути прикладом для своїх вихованців, які зорієнтовані на глибинне гуманістичне спілкування, прояв емпатії по відношенню до них. Саме тому не тільки для науки, але насамперед для здійснення якісної освіти насамперед варто орієнтуватися на особистісну спрямованість, особисту зрілість педагога як важливу професійну підготовку до викладання у вищій школі, наявність у нього відповідних комунікативних вмінь та навичок.
4.Твір – роздум на тему : « Вплив вчителя на характер учнів».
Список літератури