Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Поняття конституційного права
У всіх системах права і правових системах країн світу конституційне право як галузь права вважається, як правило, провідною, пріоритетною галуззю публічного права. Це властиво і системі права України.
Конституційне право України є провідною галуззю національного права, норми якої регулюють політичні та інші, тісно пов'язані з ними найважливіші суспільні відносини.
На сьогодні в науці конституційного права існують різні, часто суперечливі визначення конституційного права як галузі права, що сформувалися історично в кожній окремо взятій країні світу. В різних державах, поряд із поняттям "конституційне право" поширене поняття "державне право", а в ряді країн ці терміни вживаються паралельно.
Поняття "конституційне право" і "державне право" почали вживатися вченими-правознавцями у Великій Британії, США, Франції, Німеччині та ряді інших країн Європи й Північної Америки фактично одночасно, у XIX ст. З часом проблема назви "державне право" чи "конституційне право" стала настільки традиційною для юридичної науки, що до багатьох підручників і посібників включені відповідні підрозділи.
Щодо дискусій про співвідношення термінів "конституційне право" та "державне право", то їх застосування в юридичній теорії та практиці кожної конкретно взятої країни обумовлюється: 1) предметом правового регулювання цієї галузі права-поняття "конституційне право" вживається в державах, де сформувався конституційний лад і ця галузь права регулює всі найважливіші суспільні відносини у всіх сферах суспільного і державного ладу; 2) методом правового регулювання цієї галузі права - для державного права характерним є застосування виключно імперативного, субординаційного методу; тоді як у конституційному праві імперативний метод використовується в органічному поєднанні з диспозитивним, координаційним методом; 3) правовими традиціями застосування того чи іншого терміна в юридичній науці конкретних країн. Сьогодні термін "державне право" традиційно використовується в країнах, де здавна існує розвинений конституційний лад - Австрії, Португалії, Німеччині, Швейцарії та ін. Водночас поняття "конституційне право", привнесене правовою доктриною колишніх метрополій, вживається в країнах, де відбувається лише зародження основ конституційного ладу (Барбадос, Гана, Малі та ін.).
Застосування терміна "конституційне право" в національній правовій системі є цілком об'єктивним і закономірним і найбільш вдалим, оскільки конституційне право України регулює найважливіші суспільні відносини як у державі, так і в суспільстві, а Конституція України визнається однією із найвищих цінностей суспільства і держави. До того ж народ України вважається носієм суверенітету і єдиним джерелом влади, тобто пріоритетним суб'єктом конституційного права, тому поняття "державне право" є некоректним, оскільки призводить до штучного роз'єднання предмета цієї галузі права: якщо є "державне право", то має існувати й "народне право".
В Україні провідні вчені-конституціоналісти (М. І. Козюбра, О. Л. Копиленко, В. Ф. Мелащенко, В. Ф. Погорілко, В. М. Шаповал, Л. П. Юзьков та Ін.) розуміють під поняттям конституційного права України провідну галузь національного права, що являє собою сукупність правових норм, які закріплюють і регулюють суспільні відносини, що забезпечують організаційну І функціональну єдність суспільства як цілісної соціальної системи, основи конституційного ладу України, статус людини і громадянина, територіальний устрій держави, форми безпосередньої демократії, систему органів державної влади та місцевого самоврядування.
Отже,конституційне право України - це провідна галузь національного права, норми якої визначають і регулюють політичні та інші найважливіші суспільні відносини в економічних соціальній, культурні (духовній) та інших сфеpax життя та діяльності суспільства і держави.
Як і кожній іншій галузі національного права, конституційному праву України властиві певні ознаки, притаманні для всієї національної системи права: нормативність; формальна визначеність; спрямованість на досягнення певного правового результату; можливість захисту правових приписів засобами державного впливу тощо. До того ж конституційне право України, як й інші галузі національного права, знаходить продовження і логічне завершення у відповідній юридичній науці та системі навчальних дисциплін. Такі ознаки конституційного права України слід відносити до загальних.
Поряд із загальними ознаками конституційному праву України властиві й спеціальні ознаки, які характеризують особливості та специфіку цієї галузі права:
1. Конституційне право України відноситься до галузей публічного права, оскільки предмет правового регулювання цієї галузі права пов'язаний з публічним здійсненням влади народу, держави та територіальної громади.
2. Конституційне право України має предметом правового регулювання найбільш важливі суспільні відносини у політичній та інших сферах суспільного і державного ладу. Ці відносини пов'язані з основами суспільного і державного ладу; правовим статусом людини; формами безпосередньої демократії: організацією і діяльністю органів державної влади; основами місцевого самоврядування; правовою охороною Конституції України; національною безпекою та обороною України тощо.
3. Конституційне право України має свій метод правового регулювання, тобто сукупність прийомів і способів юридичного впливу на суспільні відносини, які є предметом цієї галузі права. Сучасному конституційному праву України властиві як імперативні, так і диспозитивні методи правового впливу на найважливіші політичні, економічні, соціальні та культурні (духовні) суспільні відносини. Хоча імперативно-владний метод залишається домінуючим у конституційному праві, але в останній час зростає й роль диспозитивних методів.
4. Конституційне право України має досить розгалужену систему. Ця система представлена такими елементами, як природне і позитивне право; матеріальне і процесуальне право; загальна й особлива частина тощо. Але традиційними елементами системи конституційного права залишаються інститути і норми конституційного права. При цьому окремі основні інститути конституційного права на сьогодні набули властивостей підгалузей права - гуманітарне право, виборче право, парламентське право, конституційне процесуальне право тощо.
5. Для конституційного права України характерна особлива система галузевих джерел права. Основне джерело конституційного права України - Конституція України 1996 р. – є одночасно головним джерелом всієї системи національного права і виступає пріоритетною цінністю правової системи України загалом.
6. Функції конституційного права України, тобто основні напрямки і види його впливу на суспільні відносини поширюються на всі або більшість сфер суспільного та державного життя України - політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну, ідеологічну), зовнішньополітичну та інші тісно пов'язані з ними сфери.
7. Для конституційного права України характерне широке коло суб'єктів відповідних галузевих правовідносин. Фактично учасниками конституційно-правових відносин є майже всі суб'єкти національного права. Але найголовнішим, пріоритетним суб'єктом конституційного права є народ України, що врешті й визначає сутність цієї галузі права: конституційне право України - це, передусім, право Українського народу.
8. Конституційне право України передбачає особливий вид суспільних відносин, пов'язаних із юридичною відповідальністю за порушення конституційно-правових норм. Окрім галузевої конституційно-правової відповідальності, порушення норм конституційного права України має наслідком настання інших видів публічно-правової відповідальності - кримінальної, адміністративної та дисциплінарної.
9. Конституційне право України має винятково важливе значення для національної системи права і правової системи України загалом. Ця галузь права виступає стрижнем національної системи права, а оскільки система права є головним елементом правової системи, то можна стверджувати, що конституційне право одночасно є й найважливішою складовою правової системи України.
10. Конституційне право України відіграє дуже важливу роль у суспільстві та державі, виступаючи одночасно як загальновизнаною соціальною цінністю (благом). так і засобом пізнання дійсності. На відміну від інших галузей права, положення норм цієї галузі права, конституційно-правові дослідження та конституційна освіта є важливими для кожної людини, незалежно від її політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання та інших ознак. До того ж на сьогодні конституційне право України виступає одним із основних чинників консолідації громадянського суспільства й розбудови демократичної, соціальної, правової держави.
Тема 1. Конституційне право України як галузь права.
1. Поняття та предмет конституційного права України.2. Конституційно-правові норми, поняття та особливості.3. Інститути конституційного права України.4. Суб’єкти конституційного права України.
1.На сучасному етапі розвитку нашої держави в правовій системі України значно підвищується роль конституційного права.Конституційне право – це окрема галузь національної правової системи України, яка складається з сукупності правових норм.Предметом конституційного права є особлива сукупність суспільних відносин, які є у всіх сферах розвитку суспільства: політичній, економічній, соціальній і духовній. Це фактичні відносини з приводу побудови держави і організації державної влади; громадянської свободи в суспільстві, тобто відношення між особистістю і державою.Як і всяка інша галузь права, конституційне право, властивими йому правовими способами регулює суспільні відносини в державі. Ці способи називаються методами правового регулювання. Під ними розуміють сукупність прийомів, засобів і форм правового впливу на суспільні відносини і їх учасників. Тим самим відносини регулюються і розвиваються.
Методи конституційного права, в залежності від характеру правового впливу на суспільні відносини і припису, що входить до норми права, можна розділити на такі:
1)метод зобов’язання2)метод дозволу3)метод заборониТаким чином конституційне право України можна визначити як ведучу галузь національної правової системи, яка представляє собою сукупність юридичних норм, регулюючих основи територіальної організації держави, організацію державної влади і місцевого самоврядування , основи правового статуса особистості і громадянина в суспільстві.
2.Правова нормаНорми конституційного права відрізняються від норм інших галузей права по цілому ряду крітеріїв:
а)б)в)г)д) специфікою виду норм і особливостями структури.
Особливістю конституційних норм також являється те, що вони не являються “класичними” нормами права, тобто вони не мають в своїй структурі обов’язкових 3-х елементів: гіпотези, диспозиції, санкції. Як правило в конституційній нормі є тільки гіпотеза /ст.102 Конституції України – “Президент України – являється главою держави”/. Рідше – гіпотезу і диспозицію і тільки у виняткових випадках норма має і санкцію. /ст.55 Закону про вибори народних депутатів України/.
3. Правові норми любої галузі права зведені в правові інститути.Конституційно-правовий інститут –це відповідна система норм конституційного права, яка регулює однородні і взаємозв’язані відносини, які складають порівняно самостійну групу.Інститути відрізняються один від одного по об’єму регульованих відносин, числу норм і їх юридичній силі. Виходячи з цього виділяють слідуючі інститути:
1)2)3) субінститути.
З часом імовірно формування таких важливих генеральних інститутів в праві України як парламентське право, муніципальне право та ін.
4.Суб’єктами права згідно з теорією права являються учасники правовідносин, які наділені юридичними правами і обов’язками.Їх можна розділити на 8 основних видів:
1)2)3)4)5)6)7)8)об’єднання громадян.
Таким чином, підводячи підсумок аналізу конституційного права України, можна сказати, що конституційне право України – це ведуча галузь національної системи права, норми якої, закріплюють характерними для неї методами, основи конституційного ладу України, основи правового статуса особи і громадянина, політико-теріторіальну організацію держави, включаючи основи взаємовідносин між Україною і Автономною Республікою Крим, систему, порядок формування, основні принципи діяльності і компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування.
повернутися до змісту
Тема 2. Конституція України – основне джерело конституційного права.
1. Джерела конституційного права.2. Поняття та зміст Конституції України.3. Правова охорона Конституції.
1.Джерела праваДжерелом конституційного права являються різні форми вираження конституційно-правових норм. Основним видом джерел конституційного права України являється нормативно-правовий акт.В теорії права існує 4 основних види джерел права:
1)2)3)4)нормативно-правовий договір.
Всі джерела конституційного права можна розділити по їх юридичній силі на такі групи:
1)Конституція – вона являється основним джерелом конституційного права України, у зв’язку з тим, що виступає найвищою формою втілення державної волі народу України. Вона приймається від імені всього народу України. Установлює основоположні принципи організації і життєдіяльності суспільства і держави2)Конституційний закон– це нормативний акт найвищого законодавчого органу держави, який установлює первинні юридичні норми для всіх інших галузей права і регулює відносин по організації держави і взаємовідносин між державою і особистістю.3)Нормативно-правові акти органів виконавчої влади4)Нормативно-правові акти конституційного контролю5)Розпорядження органів місцевого самоврядування. Наприклад – розпорядження обласної Ради народних депутатів. Але акти органів місцевого самоврядування являються джерелом права тільки тоді, коли включають норми конституційного права.
2.Конституція України виконує функції, які розкривають її соціальне призначення і характеризують основні напрями її впливу на суспільні відносини. Їх можна поділити на три основні функції:
1)2)3) юридичну.
По структурі Конституція України складається з Преамбули і 15 розділів, в яких зібрано 161 статтю. В Преамбулі Конституції проголошується про прийняття Конституції. У ній указується на юридичну основу для прийняття Конституції – це Акт про проголошення незалежності України від 24.08.91р.
3.Конституція – це основний закон держави, який визначає основні принципи побудови нашої держави, основи правового статуса людини і інші найважливіші для народу України питанняТаким чином, підводячи підсумок сказанному, необхідно дати загальну характеристику Конституції України. Отже Конституція України – це основний закон держави, який базується на загально людських цінностях, виражає волю і суверенітет народу, виступає гарантом свободи і справедливості, започатковує загальні принципи конституційного устрою, основи правового статуса громадянина, установлює основні положення громадянського суспільства, закріплює територіальний устрій України, організацію законодавчої, виконавчої і судової влади, органів місцевого самоврядування і державну символіку.
повернутися до змісту
Тема 3. Основні риси конституційного ладу України.
1. Поняття конституційного ладу України та основ конституційного ладу України.2. Загальна характеристика основ конституційного ладу України:а) народний та державний суверенітет;б) принципи демократизму Конституції України 1996р.;в) поняття правової та соціальної держави;г) форма української держави та її державні символи;д) основи економічних відносин в Україні.
1.Конституційний ладОснови конституційного ладу – це сукупність конституційних норм, що закріплюють головні принципи та підвалини державної політики в найбільш важливих сферах соціально-економічного, політичного та культурного життя.Основи конституційного ладу закріплюють базові цінності, на які орієнтується суспільство в своєму розвитку і утверджують основні принципи діяльності конкретних учасників конституційного процесу.
2.Таким чином,народний суверенітет– це повновладдя народу як джерела влади, у справі організації соціально-економічного, політичного і культурного життя. Народний суверенітет є неподільним, має тільки одного суб’єкта – народ. Державний суверенітет означає можливість держави самостійно і незалежно від влади інших держав виконувати функції на своїй території та за її межами. Він характеризується верховенством, єдністю та незалежністю державної влади.В найбільш повному вигляді, ідею правової держави сформулював І.Кант в кінці ХУІІІ – початку ХІХст.ст.Суть правової держави складається в тому, щоб, з одного боку, за допомогою права створити режим найбільшого благосприяння для розвитку людини і громадянина у всіх сферах державного та суспільного життя, з другого боку, “зв’язати” державу за допомогою права, не припустити її втрачення в життя громадського суспільства.Соціальна держава – це держава, головним завданням якої є досягнення суспільного прогресу, який грунтується на закріплених правом принципах соціальної рівності, соціальної справедливості та рівномірного розподілу соціальних благ і життєвих тягот у взаємозв’язку від трудової діяльності та стану здоров’я.Відповідно ст.5 Конституції в Україні встановлено республіканську форму правління, тобто найвищу владу здійснюють обрані населенням на певний строк колегіальний, представницький орган (парламент) та президент держави.Ст.2 Конституції проголошує Україну унітарною державою тобто державою, в межах якої немає інших утворень, що мають ознаки суверенітету і право самостійно вступати у відносини з іншими державами, але цей принцип не має послідовності у своєму втіленні.Економічну основу конституційного ладу України відповідно Конституції України і законодавству утворює соціально орієнтовано ринкова економіка, в межах якої виробництво та розподіл товарів і благ здійснюється на засадах ринкових відносин, учасниками яких виступають фізичні і юридичні особи, які знаходяться між собою у конкурентних відносинах.
повернутися до змісту
Тема 4. Конституційні засади територіального устрою України. Автономна Республіка Крим.
1. Поняття державно-територіального устрою та його основні форми.2. Адміністративно-територіальний устрій України.3. Правовий статус Автономної Республіки Крим.
1. Необхідною ознакою держави є її територія. Вона включає в себе сушу, надра, води (внутрішні води і територіальні води), повітряний простір над ними. Піддержавним устроємрозуміють національно- та адміністративно-територіальну організацію державної влади, яка включає співвідношення частин держави та її органів між собою і з державою в цілому. Відповідно до цього розрізняють унітарні, федеративні, конфедеративні держави.Унітарна держава – це єдина централізована держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають ознак суверенітету.Федерація – це союзна державаКонфедерація –міждержавний союз суверенних та незалежних держав, який створюється з метою досягнення будь-яких соціально-економічних, політичних цілей.
2.Згідно зі ст.2 Конституції України є унітарною державоюКонституція України в ст.92 п.13 установлює, що територіальний устрій України визначається виключно її законодавством. До повноважень Верховної Ради (ст.85 п.29) віднесено також утворення і ліквідацію районів, встановлення та зміна меж районів , міст, надання населеним пунктам статусу міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів. Питання про зміну території України вирішуються всеукраїнським референдумом.
3. Одною з актуальних проблем Конституції України є питання конституційно-правового статуса Автономної Республіки Крим (АРК). Цьому питанню присвячен Х розділ Конституції.Автономія – самоврядована територіальна одиниця, яка має самостійність в межах Конституції чи закону.21 жовтня 1998р. Верховна Рада АРК прийняла Конституцію АРК, яка була затверджена Верховною Радою України і вступили у дію 12 січня 1998р. Ця Конституція подальше удосконалює взаємовідносини АРК у складі суверенної держави України, а також вирішує основні питання взаємостосунків України і АРК. Слід однако ж відзначити, що правова основа рішення питань територіального устрою України потребує подальшого розвитку і удосконалення.
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО В СИСТЕМІ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПИТАННЯ
У статті розглядаються питання щодо значення конституційного права як базової навчальної дисципліни в системі юридичної освіти, проблеми, що існують у цій сфері освіти, викладаються думки та деякі пропозиції щодо вдосконалення концептуальних підходів до системи, послідовності та методології опанування конституційно-правовою проблематикою
Ключові слова:юридична освіта; конституційне право; загальне конституційне право; особлива частина конституційного права; галузь конституційного права; конституційно-правова наука; цикл конституційно-правових дисциплін
Трансформаційні процеси, що відбуваються у всіх сферах суспільного і державного життя в Україні викликали потребу у формуванні відповідної правової бази, визначення нових підходів до правового регулювання суспільних відносин. Природно, що це обумовило усвідомлення необхідності у розробці та впровадженні якісно нових підходів до процесу підготовки юристів, до викладання відповідних юридичних дисциплін. Особливо важливого значення в системі підготовки юристів різної кваліфікації набуло вивчення курсу "Конституційне право України", що пояснюється насамперед спрямованістю названого курсу на аналіз актуальних проблем теорії і практики конституційного будівництва. Однак, доводиться констатувати, що у вітчизняній юридичній науці питання щодо місця і ролі конституційного права у системі юридичної освіти, значення конституційно-правової обізнаності громадян країни аналізуються переважно при дослідженні окремих аспектів конституційно-правової проблематики. Аналіз чинників, що свідчать про фундаментальне значення конституційно-правової освіченості, проблем, що існують у цій сфері юридичної освіти, деякі міркування та пропозиції щодо вдосконалення концептуальних підходів до системи, послідовності та методології опанування конституційно-правовою проблематикою викладаються у пропонованій статті.
Викладання навчальної дисципліни "Конституційне право України" у юридичних вищих навчальних закладах (далі - ВНЗ) та на юридичних факультетах, правознавчих відділеннях ВНЗ, має надзвичайно важливе значення і, водночас, є однією із найважливіших проблем юридичної освіти, яка вимагає особливої уваги. У системі юридичної освіти України, як і у будь-якій державі, вивчення окремих галузей права розпочинається з опанування конституційного права. Це зумовлено місцем, яке займає галузь конституційного права у правовій системі країни. В Україні, як і в інших країнах, конституційне право становить основу правової системи, що обумовлюється змістом суспільних відносин, які складаються в сфері належності влади, її організації та здійснення, взаємовідносин влади з людиною і суспільством, що становить предмет конституційно-правового регулювання. По-друге, основним джерелом розглядуваної галузі є Конституція - правовий акт, якому належить юридичне верховенство, найвища юридична сила стосовно всіх джерел права, що зумовлює безумовну необхідність для законів і підзаконних актів відповідати конституційним приписам. Цим підтверджується особливе місце конституції в системі законодавства. По-третє, істотні зміни, що відбуваються у всіх сферах суспільного і державного життя України, зміна їїдержавного статусу, викликали необхідність переосмислення багатьох категорій, теорій та інститутів конституційного права України - галузі права, яка закріплює основні засади конституційного ладу країни. По-четверте, відмова від надмірної ідеологізації конституційно-правового знання, співіснування різних світоглядних концепцій, оцінок понять та інститутів, обумовили нове бачення системи науки конституційного права.
Слід звернути увагу, що хоча відмічене підтверджує особливо важливу роль конституційного права як навчальної дисципліни у системі юридичної освіти, нажаль, в останній час доводиться констатувати певне приниження її провідної ролі і значення. Тому є кілька причин. Насамперед, це зміна пріоритетів у юридичній освіті та правозастосовчій практиці - від галузей публічного права до галузей приватного права. При цьому, не завжди вдається зберегти необхідний баланс у викладанні визначених програмою дисциплін, і пояснити це можна. Значна частина студентів-юристів прагнуть присвятити свою майбутню діяльність насамперед бізнесу, що саме по собі добре. Тому увага приділяється, у першу чергу, дисциплінам приватного права. До того ж, із розвитком ринкових відносин цивілістика стає все більш складною і такою, що вимагає значної уваги і більше часу для опанування.
Не ставлячи під сумнів важливість дисциплін приватного права слід враховувати, що конституційне право, після теорії держави і права, друга навчальна дисципліна, яка закладає основи юридичної професійної підготовки студентів та їх світогляду. Безперечно, що високий рівень конституційно-правової культури для юристів будь-якої спеціалізації, і особливо для тих, хто працює у державному апараті, тих, що виконують представницькі функції в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, для викладачів правознавчих дисциплін, має велике значення. Саме тому особливо важливим є орієнтація студентів, курсантів, аспірантів на суспільну значущість Конституційного права України, як такого, що через норми його основного джерела - Конституції України, здійснює регулювання найважливіших суспільних відносин.
Іншою проблемою до порівняно недавнього часу була надмірна політизованість та заідеологізованість дисциплін конституційно-правового циклу. Хоч цю проблему в Україні можна вважати вирішеною, проте, необхідно усвідомлювати, що оскільки конституційне право регулює відносини влади, то йому завжди властивий політичний характер. Допущення ж в нього плюралізму ідей і поглядів визначається і обумовлюється ступенем свободи, яка властива відповідному суспільному та державному ладу.
Ще один аспект розглядуваної проблеми пов'язаний із системою та послідовністю викладання навчальних дисциплін, що спрямовані на вивчення конституційно-правової проблематики. Визначальним фактором у викладанні навчальних дисциплін конституційно-правового циклу є система науки конституційного права, на яку істотно впливають глибокі якісні зміни, що відбулися і відбуваються у життєдіяльності українського суспільства і держави. Останнє є результатом сприйняття і поступового впровадження прогресивних ідей щодо організації і функціонування державної влади, взаємовідносин особи і державної влади, допущення ідеологічного плюралізму, що, у свою чергу, мало наслідком припущення співіснування різноманітних світоглядних концепцій трактування конституційно-правових інститутів та процесів.
Цілісність знань, вчень, що становлять сутність науки конституційного права, забезпечується єдністю понять і категорій при багатоманітності методологій дослідження. Виокремлення структурних частин науки конституційного правазумовлюється і пов'язане із аспектом дослідження, його об'єктом, характером та формою отриманого результату. Так, залежно від методу що застосовується при дослідженні, мова може йти про теорію конституційного права, історію конституційного права, порівняльне конституційне право, Об'єктом дослідження може бути конституційне право окремої держави або блоку держав тощо. Це може стати підставою для виокремлення у системі дисциплін конституційно-правового циклу відповідних наукових напрямів та навчальних дисциплін, наприклад: "Конституційне право України", "Конституційне право Франції"", "Конституційне право США", тощо, "Конституційне право країн Латинської Америки", "конституційне право Скандинавських країн", "Конституційне право країн англосаксонської правової системи" тощо. За предметом, завданнями, методами дослідження вони можуть бути віднесені до тієї частини науки конституційного права, яку можна назвати особливою частиною конституційного права.
Загальні питання конституційного права різних країн, що зумовлені об'єктивними закономірностями суспільного і державного розвитку, взаємним впливом конституційно-правових ідей та практики, становлять відокремлену частину науки конституційного права - загальне конституційне право. Ця частина конституційного права відрізняється високим рівнем наукової абстракції, формується здебільшого через застосування історико-правового та порівняльно-правового методів. Вивчення конституційного права в юридичних ВНЗ та на юридичних факультетах ВНЗ відповідно до системи однойменної науки здійснюється через опанування декількох загальних та спеціальних дисциплін конституційно-правового циклу. Зважаючи на вище викладені положення та міркування, вбачається, що все більш очевидною стає необхідність виокремлення у навчальному плані юридичних ВНЗ та юридичних факультетів ВНЗ навчального курсу "Загальне конституційне право". Думка про доцільність такого курсу висловлювалася ще на початку XX століття. Обґрунтовуючи доцільність його вивчення, Ф. Ф. Кокошкин писав, що оскільки загальні засади державного права є спільними для права будь-якої країни, то зручніше їх виокремити в одру дисципліну, яка буде загальним вступом до вивчення конституційного права сучасних культурних народів. У названому навчальному курсі предмет конституційного права має вивчатися з позицій загальних принципів, що обґрунтовані теоретично та закріплені юридично у конституційному праві зарубіжних країн. Аналіз історії, застосування прийомів порівняльного правознавства дають можливість виявити найбільш цінні ідеї, доцільні способи і варіанти організації влади, забезпечення прав і свобод людини, дослідити процес їх втілення у конституційних нормах та реалізації на практиці.
Вивчення конституційного права окремих держав, групи країн, що об'єднані на основі певних критеріїв, має здійснюватися у межах особливої частини конституційного права. У зв'язку із цим, в його структурі виокремлюються два основні навчальні курси: "Конституційне право України" та "Конституційне право зарубіжних країн".
Послідовність викладання навчальних дисциплін з конституційного права є питанням методики. Логіка вивчення предмету дає можливість застосовувати різні підходи до його опанування. Вбачається, що оптимальним і логічним є вивчення спочатку загального конституційного права, як теоретичної бази до вивчення конституційного права України та конституційного права зарубіжних країн. Такий підхід, з одного боку - дозволяє сформувати та закласти концептуальні знання, які розвиваються і деталізуються при вивченні конституційного права окремих держав, а з другого - виключає не виправдане дублювання при викладі і вивченні матеріалу.
Викладання конституційного права України повинне узгоджуватися з іншими дисциплінами, що передбачені навчальним планом. Слід враховувати, що опанування студентами основних положень конституційного права України, його визначальних засад, конституційно-правових інститутів і понять, становить основу при вивченні таких навчальних курсів, як конституційне право зарубіжних країн, порівняльне конституційне право, адміністративне право, фінансове право, цивільне право, кримінальне право, аграрне право, земельне право, інших навчальних курсів. З огляду на це, викладання навчального курсу "Загальне конституційне право" на перших курсах юридичних факультетів та правознавчих відділень має бути розраховане на студента-початківця і відрізнятися академічністю.
Поглиблене вивчення названого курсу обумовлює потребу внесення до навчального плану спеціалізації для старшокурсників, які більш ґрунтовно вивчають цикл конституційно-правових наук, спеціальних курсів з проблем теорії конституційного права, конституційного процесуального права, парламентського права та ін. Зміст таких курсів має відрізнятися більш високим рівнем теоретичних узагальнень та висновків, спрямовуватися на аналіз актуальних, проблемних питань, розвитку і закріплення у студентів навичок щодо аналізу й узагальнення необхідної інформації, вміння вести науково-дослідницьку роботу тощо.
Особливу увагу слід звернути на те, що у викладанні конституційного права важливе значення має вивчення відомих світові моделей конституційно-правового регулювання основ правового статусу особи, організації влади, інститутів держави та громадянського суспільства. Вивчення й аналіз відомих у світі моделей конституційно-правового регулювання основоположних суспільних відносин дає можливість виявляти доцільність запозичення зарубіжного досвіду в Україні, з урахуванням історичних, політичних, духовних та інших особливостей її розвитку та буття.
Мета, завдання та спрямованість навчальної дисципліни "Конституційне право України" свідчить про необхідність вдосконалення підходів, норм і методів її викладання, урахування специфіки слухачів - студентів, курсантів, аспірантів юридичних ВНЗ і юридичних факультетів ВНЗ. Надзвичайно важливим є доповнення теоретичного матеріалу розглядуваного навчального курсу матеріалами практичного застосування конституційно-правових норм суб'єктами суспільних відносин. Динаміка процесів, що відбуваються у суспільному і державному житті, мають наслідком відповідний вплів на методику викладання відповідних юридичних дисциплін, насамперед - конституційного права у наслідок предмету його регулювання. Це зумовлює настійну потребу постійного вдосконалення методики викладання конституційного права.
Динамічний бік конституційного права України становить конституційно-правовий процес. Його вивчення дає можливість пізнати й з'ясувати механізм дії норм, які закріплюють основні права і свободи людини, регулюють законодавчий процес, процедуру проведення виборів та референдумів тощо. Тому, в процесі викладання курсу "Конституційне право України" необхідно приділяти особливу увагу питанням процедури реалізації конституційно-правових норм, вивченню практики роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вивчення й аналіз процесуальних конституційно-правових норм, їх реалізації на практиці, а також проблем, що виникають у процесі їх застосування надає викладанню конституційного права України практичну спрямованість. У зв'язку із цим, важливим елементом процесу викладання та відповідно - вивчення студентами розглядуваного курсу є, зокрема,правове моделювання та оцінка проектів законів, що подаються до Верховної Ради України, а також інших нормативно-правових актів, що охоплюються конституційним законодавством. Особливо важливо це для професійної підготовки майбутніх юристів-практиків, які працюватимуть в органах всіх гілок державної влади, в органах місцевого самоврядування, діяльність яких буде безпосередньо пов'язана із формуванням законодавства та застосуванням його норм. Водночас, зазначене є вагомим аргументом на користь виокремлення навчальної дисципліни "конституційне процесуальне право".
Отже, об'єктивна необхідність підготовки висококваліфікованих правознавців потребує глибокого усвідомлення того, що навчальний курс "Конституційне право України" є фундаментальним, обов'язковим у силу того, що сприяє професійному формуванню у студентів правової свідомості та правової культури, національної ідеології, поваги до Конституції, законів, до держави та її символів. Це зумовлює підвищені вимоги як до вивчення цієї навчальної дисципліни студентами, що здобувають юридичну освіту, так і щодо її викладання.
Система галузі КПУ – це внутрішня будова, що характеризується єдністю та взаємодією елементів цієї системи до яких відносяться конституційно-правові норми та конституційно-правові інститути.Конституційно-правова норма – це загальнообов’язкове правило поведінки, встановлене та санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які складають предмет галузі конституційного права.
Характерне для норм: 1) відрізняються змістом від інших норм; 2) установлюючий характер приписів; 3) джерела в яких вони визначені; 4) вища юридична сила; 5) особливість структури; 6) особливість кола суб’єктів; 7) загально-регулятивний характер.ВИДИ:1) За змістом (що регулюють) – конституційний лад, основи права, система органів влади, територіальний устрій;2) За юридичною силою (що містяться) – в КУ та ЗУ, Указах ПУ, постановах КМУ, акти ОМС тощо.3) За часом: постійні, тимчасові;4) за територією дії: на території держави, АРК, територіальних одиниць.
КП ІНСТИТУТ – це функціонально відокремлена, внутрішньо стабільна підсистема взаємозв’язаних правових норм, що регулюють у межах КП певну сферу або групу однорідних суспільних відносин. Інститути розташовані в певному порядку, належним чином включені до тексту Конституції. Загальне уявлення про систему цих інститутів дає її (Конституції) зміст.
Класифікація конституційних інститутів:І. Інститут народовладдя, який включає: а)безпосереднє народовладдя (пряма демократія); б) представницьке народовладдя (здійснюється через обраних представників народу); в) місцеве самоврядування.ІІ. Інститут конституційного оформлення народовладдя: а)конституційний лад; б) юридична конституція; в) конституційні закони; г) конституційна законність; д) конституційні звичаї, традиції.ІІІ. Інститут правового статусу людини і громадянина: а)громадянство (постійний зв’язок особи і держави); б) система основних прав і свобод людини та громадянина; в) гарантії основних прав і свобод.ІV. Інститут державного будівництва: а)форма держави; б) територіальна організація України; в) механізм держави.
Відомо, що система будь-якої галузі права - це її внутрішня структурна будова, це об’єктивно зумовлена внутрішня структурна організація даної галузі. Ця внутрішня організація насамперед полягає в єдності й погодженості всіх правових норм даної галузі, а також в розподілі цих норм по правових інститутах.
Отже, під системою конституційного права України розуміють об’єктивне, логічне і взаємопогоджене поєднання конституційно-правових норм по інститутах, яке дозволяє їм функціонувати як єдиному цілісному механізмові.
Іншими словами, система конституційного права - це така її внутрішня будова, за якої її складові елементи (правові норми), об’єднавшись між собою по певних групах, мають змогу виконувати своє основне призначення - комплексно врегульовувати суспільні відносини.
Елементами системи конституційного права є :
- конституційні принципи;
- конституційно-правові інститути;
- конституційно-правові норми.
Конституційні принципи - це закріплені в Конституції України загальні основоположні засади, відповідно до яких вона виступає як система правових норм і здійснюється регулювання суспільних відносин. Вони регулюють суспільні відносини не безпосередньо, а через конкретні конституційно- правові норми і втілюються в цих нормах та в правозастосов- ній діяльності органів влади. Конституційні принципи можуть стосуватися як конституційного ладу держави загалом, так і її окремих елементів - форми правління, територіальної організації, органів державної влади тощо. Їм логічно і юридично підпорядковується увесь зміст конституції та прийнятих на її розвиток законів. Усі акти державних органів, навіть якщо вони безпосередньо не засновані на конституційних но- рмах, не повинні суперечити конституційним принципам, інакше вони будуть неконституційними.
За ступенем загальності розрізняють дві основні групи конституційних принципів. Першу групу складають загальні принципи, що декларуються Конституцією: державного суверенітету; демократизму; соціальної держави; правової держави; унітаризму; гуманізму; республіканізму; народного суверенітету; поділу державної влади; законності; верховенства права; політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності суспільного життя тощо. Такі принципи є визначальними щодо багатьох конституційно-правових норм, але самі по собі не формулюють конкретних прав та обов’язків і не завжди забезпечуються правовими санкціями. Загальні принципи потребують конкретизації через відповідні конституційно-правові норми, інакше залишаться конституційними деклараціями.
До другої групи конституційних принципів належать спеціальні принципи, що мають чітку юридичну форму вираження і безпосередньо застосовуються в державній діяльності. Це, наприклад, принципи вільного мандата, депутатської недоторканності, незворотності дії законів, презумпції невинуватості.
Конституційні принципи можуть розрізнятися також залежно від сфери їх дії. Одні з них діють у сфері економіки (принципи багатоманітності форм власності, вільної конкуренції тощо), інші - у соціальній (принципи соціальної держави, гуманізму тощо), політичній (принципи демократизму, народного суверенітету, поділу державної влади тощо) чи духовній (принципи ідеологічної багатоманітності, відокремлення церкви від держави тощо) сферах. Докладно про конституційні принципи йдеться у главі.
Конституційно-правові інститути - це відповідна система норм конституційного права, що регулюють однорідні і взаємопов’язані суспільні відносини, які утворюють відносно самостійну групу.
Конституційно-правові інститути є основними елементами системи конституційного права. Основними конституційно- правовими інститутами є інститути вищих органів держави - глави держави, парламенту, уряду, вищих судів (в Україні - відповідно, Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України, Конституційного Суду України), форми державного правління, територіальної організації держави (форми державного устрою), прав і свобод людини і громадянина, громадянства, виборчої системи, референдуму, місцевого самоврядування тощо. Можна виокремлювати також інститути законодавчої, виконавчої і судової влади та інші. Конституційно-правові інститути розрізняються за змістом, структурою, методами й завданнями правового регулювання та іншими ознаками.
В.М. Шаповал за ступенем узагальнення виокремлює три різновиди конституційно-правових інститутів:
- загальні;
- головні, що звичайно входять до складу загальних;
- початкові, що, як правило, включають кілька правових норм.
Загальні конституційно-правові інститути - це складні нормативні формування найчастіше комплексного змісту. До них насамперед належить інститут начал організації і діяльності державного механізму, до якого на правах головних входять інститути кожного з вищих органів держави, основ організації місцевого управління і (з певними застереженнями) самоврядування та деякі інші, залежно від змісту галузі конституційного права конкретної країни. До загальних конституційно-правових інститутів також належить інститут територіальної організації держави. Він охоплює такі основні інститути як політико- територіальний устрій, адміністративно-територіальний устрій і власне державна територія. Нарешті, до загальних конституційно-правових інститутів слід віднести інститут конституційного статусу особи, який охоплює такі головні інститути як громадянство та основні права і свободи.
Виходячи з наведеного вище визначення предмета конституційного права України як загальні конституційно- правові інститути можна виокремити: засади організації суспільного життя; організації і функціонування публічної влади; основи взаємовідносин держави і особи. Ці загальні конституційно-правові інститути, своєю чергою, складаються, відповідно, з таких головних інститутів: засад організації суспільного життя в його кожній окремій сфері (економічній, соціальній, політичній, духовній); форми державного правління (вищих органів держави та їх взаємовідносин); форми державного устрою (взаємовідносин держави як цілого та її територіальних складових); порядку функціонування вищих органів держави; місцевого самоврядування; громадянства; основних прав і свобод особи. Конституційно-правові інститути, що входять до складу головних інститутів, - інститути окремих органів державної влади, порядку формування і функціонування кожного з них, окремих прав і свобод особи тощо, можуть розглядатися як початкові.
Загалом розмежування загальних, головних і початкових конституційно-правових інститутів є досить умовним. Так, інститут, який порівняно з більш загальним інститутом є головним щодо тих інститутів, із яких він складається, може розглядатися і як загальний. Однак таке розмежування дозволяє розрізняти конституційно-правові інститути за ступенем узагальнення, з’ясовувати зв’язки між ними, вибудовувати певну їх систему.
Поняття конституційно-правового інституту, правового інституту загалом є певним узагальненням, яке дозволяє позначати і виокремлювати сукупність норм, що регулюють певну групу однорідних і взаємопов’язаних суспільних відносин. Однак воно не передбачає виокремлення всіх таких норм, розміщених по багатьох нормативно-правових актах, чіткого визначення меж того чи іншого інституту. Одні й ті самі норми можуть водночас входити до складу різних інститутів. Зміст конституційно- правових інститутів не пов’язується з певною структурною частиною конституції. Норми, що становлять той чи інший інститут, можуть розміщуватися в різних розділах чи главах конституції, входити до складу органічних і звичайних законів, інших нормативно-правових актів, наприклад, рішень органів судового конституційного контролю. Найчіткішими за змістом, межами, співвідношенням з іншими інститутами є конституційні інститути, тобто ті, норми яких містяться безпосередньо в тексті конституції.
Конституційно-правова норма (норма конституційного права) - це встановлене або санкціоноване державою формально-обов’язкове правило поведінки для учасників конституційно- правових відносин.
Приклад конституційно-правової норми: «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону»
Для норм конституційного права будуть властиві всі загальні ознаки, притаманні правовим нормам загалом. Але вони мають і свої особливості в порівнянні з нормами інших галузей права. Таких характерних особливостей є декілька.
Перша особливість пов’язана із внутрішньою будовою самої конституційно-правової норми. В класичному варіанті правова норма складається з гіпотези, диспозиції і санкції. В нормах конституційного права, зазвичай, санкція (третя частина правової норми, яка визначає міру покарання за невиконання правил поведінки передбачених диспозицією) відсутня. Часто відсутні й інші частини правової норми. Бувають випадки, коли конституційно-правова норма містить тільки одну якусь свою частину, наприклад, гіпотезу або диспозицію.
Приклад тієї ж норми із Конституції України: «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону». Першою має відображатися гіпотеза (частина правової норми, яка визначає за яких умов ця норма буде діяти) але в нашому випадку вона безпосередньо відсутня.
Далі відображається диспозиція - частина правової норми, яка визначає, як за таких умов (умов передбачених гіпотезою) повинні вести себе учасники даних суспільних відносин. В нашому випадку - «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону»
Остання частина правової норми - санкція (та частина правової норми, яка повинна визначати міру покарання за недотримання правил поведінки викладених у диспозиції) - в нашому випадку є фактично відсутньою.
Друга особливість норм конституційного права полягає в тому, що норми конституційного права на відміну від норм інших галузей права (кримінального, адміністративного, земельного) регулюють найбільш важливі суспільні відносини.
Третя особливість полягає в тому, що вони фактично виступають основою (фундаментом) для норм інших галузей права. Особливо це проявляється, коли йдеться про норми Конституції України. Наприклад, положення норм Конституції України із ст. 43 (право на працю), ст. 44 (право на страйк), ст. 45 (право на відпочинок), ст. 46 (право на соціальний захист) - фактично закладають основу для цілих галузей права, а саме трудового права і права соціального забезпечення.
Четверта особливість норм конституційного права полягає в тому, що окрім класичних правових норм є так звані «норми- принципи» та «норми-цілі». До прикладу, ст. 1 Конституції України «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна і правова держава». Очевидно, що останнє положення про Україну як правову державу є не сталим доконаним явищем, а тільки бажаною програмною метою - ціллю.
Класифікація конституційно-правових норм:
1) за функціональною направленістю:
- регулюючі;
- охоронні.
2) за способом дії (впливу) на суб’єкт права:
- уповноважуючі;
- зобов’язуючі;
- забороняючі.
3) за часом дії:
- постійні;
- тимчасові;
- виключні (норми, які діють тільки у виключних обставинах).
Підсумовуючи питання про системно-структурну характеристику конституційного права, пригадаємо пояснення внутрішньої будови права загалом за проф. Сергієм Алексєєвим (проф. Московського університету), який свого часу пропонував студентам уявити собі все право як цегляний будинок. Він говорив, що у будиночку «права» цеглиною, тобто найменшою частинкою, є правова норма. Норми (цеглини) об’єднаються в інститути (стіни будинку), а вже інститути містять галузь права (стіни будинку творять кімнату). Всі галузі права разом творять цілісну систему права - будинок «права». Отже, ми маємо норми (цеглини), які об’єднаються в інститути (дають стіни) і твориться окрема кімната у будиночку «права» - окрема галузь права - конституційне право України.
Важливою частиною у розумінні змісту, сутності конституційного права як галузі права його структурної характеристики є питання про конституційно-правові відносини та про об’єкти і суб’єкти цих конституційно-правових відносин.
Право в цілому врегульовує суспільні відносини - відносини, які складаються між людьми в процесі їхнього спілкування. Кожна галузь права врегульовує свою окрему групу відносин. Відносини, які врегульовуються тією чи іншою галуззю права, зазвичай, отримують назву такої галузі, наприклад, відносини врегульовані кримінальним правом - кримінально-правові; цивільним правом - цивільно-правові; адміністративним правом - адміністративно-правові. Це звичайно спрощений підхід, однак загалом він відповідає реальності.
Отже, конституційно-правові відносини - це суспільні відносини врегульовані нормами конституційного права. Вони мають єдину для всіх правовідносин структуру: суб’єкт, об’єкт і зміст (суб’єктивні права та юридичні обов’язки).
Суб’єкти конституційно-правових відносин - це фізичні особи, їхні об’єднання, органи державної влади і місцевого самоврядування України, Українська держава, а також політичні партії та громадські організації, інші установи й організації, які є учасниками конституційно-правових відносин.
Суб ’єктами конституційно-правових відносин в Україні є:
1) фізичні особи:
- громадяни України;
- іноземні громадяни;
- особи без громадянства.
2) спільноти (об’єднання) людей:
- нація;
- народ;
- національна меншина.
3) об’єднання громадян:
- політичні партії;
- громадські;
- організації;
- збори громадян за місцем проживання.
4) територіальні утворення:
- Автономна Республіка Крим;
- області;
- райони;
- міста, села, селища.
5) органи держави:
- органи законодавчої влади;
- органи виконавчої влади;
- органи судової влади;
- органи самоврядування.
6) юридичні особи:
- підприємства;
- установи;
- організації.
Об’єкти конституційно-правових відносин - це явище, матеріальна чи нематеріальна (духовна) реальність, у зв’язку з якою виникає суспільний стосунок, що регулюється конституційно-правовою нормою. Об’єкти конституційно- правових відносин виступають їх необхідним елементом, вони забезпечують зв’язок між суб’єктами і ними. Об’єктами можуть виступати різноманітні явища - дії, матеріальні та нематеріальні блага. Наприклад, виборче право громадянина, депутатський мандат, депутатська недоторканість тощо. Специфічним об’єктом конституційно-правових відносин є публічна влада.
Зміст конституційно-правових відносин характеризується складною структурою. Умовно в конституційно- правовому відношенні вирізняють юридичний (суб’єктивні права та юридичні обов’язки) і матеріальний (фактична поведінка суб’єктів) зміст.
У конкретних конституційно-правових відносинах
суб’єктивне право учасників конституційно-правових відносин - це їхня гарантована конституційно-правовою нормою можливість вільно діяти в визначених нормою межах, а юридичний обов’язок - це установлена конституційно-правовою нормою вимога діяти чітко визначеним чином або утриматися від здійснення певних дій.
Юридичний зміст загальних конституційно-правових відносин виявляється через конституційно-правовий статус їх суб’єктів. При цьому загальні конституційно-правові норми не містять конкретного переліку суб’єктів і не індивідуалізують їхні взаємні права та обов’язки. Для таких відносин характерним є особливий механізм реалізації їх суб’єктами своїх прав та обов’язків. Так, у значній частині цих відносин права та обов’язки суб’єктів реалізуються не безпосередньо, а через інші правовідносини, що виникають внаслідок реалізації різних видів правових норм і мають конкретний характер.
Конституційно-правові відносини: поняття, види, суб'єкти, об'єкти, зміст, підстави виникнення, зміни та припиненняКонституційно-правові відносини - це врегульовані нормами конституційного права суспільні відносини. Особливості конституційно-правових відносин зумовлені особливостями предмета конституційного права і полягають у наявності двох груп цих відносин. Першу групу утворюють суспільні відносини загального характеру, що регулюються переважно нормами Конституції України. Ці відносини виражають демократичний лад Української держави, його конституційні основи, визначають основні риси механізму влади народу, що здійснюється безпосередньо та через органи державної влади і місцевого самоврядування, опосередковують основні зв'язки особи із суспільством та державою, а також зв'язки, що виникають з установленням територіального устрою України, визначають систему державних органів та основні зв'язки між ними як елементами єдиного цілісного механізму. Другу групу утворюють конкретні конституційно-правові відносини, для яких характерною ознакою є наявність певних сторін цих відносин, а також те, що вони складаються у сферах, які утворюють основні елементи держави, - населення, територія та влада. Для обох груп конституційних правовідносин характерне те, що вони: 1) мають політичний характер (хоча слід зважати на те, що не всі політичні відносини є конституційно-правовими і не всі конституційно-правові відносини мають політичний характер - наприклад, відносини з приводу громадянства, реалізації конституційних прав та свобод є конституційно-правовими, однак не є політичними); 2) є базовими у системі правовідносин у цілому. Конституційно-правові відносини класифікуються за певними критеріями. І. За цільовим призначенням: 1) установчі відносини - це переважно загальні відносини, що виникають на основі конституційних принципів, дефінітивних та інших норм; 2) правовстановлюючі відносини - це такі, в яких їх суб'єкти здійснюють свої права та виконують свої обов'язки, встановлені правовою нормою; 3) правоохоронні відносини - це відносини, метою яких є охорона приписів правової норми. Ці відносини завжди мають характер владовідносин1. Вони можуть бути як загальними, так і конкретними. Загальні, наприклад, забезпечують передбачений ст. 6 Конституції України поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, судову гілки, а конкретні, зокрема, забезпечують недоторканність народних депутатів України; II. За змістом: 1) матеріальні правовідносини - ті, що складаються в процесі реалізації матеріальних норм конституційного права. Наприклад, такі відносини виникають у процесі реалізації норм Конституції України, що визначають взаємовідносини між Президентом України та Верховною Радою України; 2) процесуальні правовідносини виникають при реалізації процесуальних норм. Такі норми містяться, наприклад, у Регламенті Верховної Ради України, який встановлює порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради, її засідань, формування державних органів, визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради; III. За формою: 1) правовідносини у власному розумінні, які характеризуються тим, що в них чітко визначені права та обов'язки суб'єктів і кожен суб'єкт здійснює свої права та обов'язки особисто; 2) правові стани, які характеризуються тим, що права та обов'язки суб'єктів мають менш визначений характер. Вони встановлюються правовими нормами, на підставі яких складаються інші правові відносини (наприклад, стан громадянства); IV. За часом дії: 1) строкові правовідносини - це більшість конституційно-правових відносин; вони діють протягом чіткого, встановленого в нормі строку (наприклад, правовідносини, що виникають під час виборчої кампанії, проведення референдуму тощо); 2) безстрокові правовідносини - це правовідносини, необмежені в часі, які, однак, можуть припинити своє існування за певних умов (наприклад, смерть громадянина припиняє всі відносини з приводу його громадянства). До безстрокових належать усі відносини, що за формою є правовими етапами, відносини, пов'язані із забезпеченням державою основних прав і свобод громадян тощо. Існують і інші критерії класифікації конституційних правовідносин: за суб'єктами, за юридичними фактами тощо. Суб'єкти конституційно-правових відносин - це їх учасники, які у конкретному правовідношенні здійснюють свої права та несуть відповідні юридичні обов'язки або своєю правоздатністю породжують певні правові стани1. Зазначене поняття потрібно відрізняти від поняття "суб'єкт конституційного права", під яким розуміють установленого конституційними нормами носія, який може мати юридичні права і нести відповідні обов'язки2. Характерна особливість суб'єктів конституційно-правових відносин полягає в тому, що вони мають різні права та обов'язки, тобто різну за змістом конституційну правоздатність. Усіх суб'єктів конституційно-правових відносин поділяють на індивідуальні та колективні (комплексні). Найбільш поширеними видами суб'єктів конституційно-правових відносин є: 1) спільності (народ, нація, національні меншини, корінні народності, територіальні громади тощо); 2) держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх структурні утворення, зокрема парламентська більшість та парламентська опозиція, депутатські фракції, комітети тощо; депутати, службові та посадові особи; 3) політичні партії, громадські організації та блоки; 4) громадяни України, іноземці, особи без громадянства, жителі, біженці; 5) підприємства, установи, організації; 6) міжнародні органи і організації; 7) органи самоорганізації населення; 8) ЗМІ тощо. Об'єкти конституційно-правових відносин - це предмети або явища, з якими норми конституційного права пов'язують поведінку учасників конституційно-правових відносин. Об'єктами конституцій по-правових відносин є: 1) державна територія, оскільки територія держави є просторовою базою здійснення її суверенітету, просторовою межею її влади; 2) влада (воля) Українського народу; 3) державна влада, що є об'єктом більшості конституційно-правових відносин; 4) місцеве самоврядування; 5) майнові та немайнові блага. Причому майнові блага як об'єкти конституційно-правових відносин у загальній їх масі займають порівняно невелике місце (наприклад, з приводу майнових благ суб'єкти конституційно-правових відносин реалізують права, передбачені статтями 41, 46-48 Конституції України), оскільки реалізація правових норм, що регулюють користування власністю та іншими матеріальними благами, здійснюється у більшості випадків у цивільно-правових, фінансово-правових, земельно-правових відносинах тощо; 6) поведінка людей, дії органів держави, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, що мають певною мірою профілююче значення в конституційному праві, оскільки саме через дії реалізується народовладдя в різноманітних його формах1. Змістом конституційно-правових відносин є соціальна поведінка (діяльність) суб'єктів конституційного права, що забезпечується і спрямовується державою шляхом визначення їх суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Виникнення, зміна та припинення конституційно-правових відносин пов'язані з певними умовами, передбаченими нормами конституційного права. Такі умови називають юридичними фактами. їх класифікують за кількома критеріями. Наприклад, за впливом на динаміку правовідносин виділяють правостворюючі, правозмішоючі та правоприпиняючі юридичні факти. Найбільш поширеною класифікацією юридичних фактів є класифікація за джерелом їх походження, за якою факти поділяються на: 1) юридичні дії - це юридичні факти, що залежать від волі людини; 2) юридичні події це юридичні факти, що не мають вольового характеру, хоча іноді причиною їх виникнення можуть бути вольові акти (наприклад, смерть людини є подією, але її причиною може бути вбивство). До числа подій, що мають конституційно-правове значення, належать: 1) народження людини. Із цим фактом пов'язується належність людині прав і свобод; він є однією з підстав виникнення громадянства; 2) досягнення особою певного віку. Так, наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 70 Конституції України право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років; згідно з ч. 2 ст. 103 Конституції України Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років; 3) смерть особи. За її настання припиняються відносини, пов'язані, наприклад, із громадянством особи, виконанням нею посадових обов'язків тощо; 4) стихійні лиха, епідемії, епізоотії, великі аварії, що ставлять під загрозу життя і здоров'я населення та потребують проведення аварій-но-рятувальних і відновлювальних робіт; загроза нападу, загроза державній незалежності України тощо є підставами для запровадження відповідно надзвичайного або воєнного стану на території України або в окремих її місцевостях; 5) призначення певного строку, з яким норма права пов'язує можливість виникнення певних правовідносин (наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 94 Конституції України Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду). Слід звернути увагу на те, що подія має правове значення не сама по собі, а лише оскільки вона обумовлює необхідність забезпечення певної поведінки людей, тобто дії. Більшість юридичних фактів, що зумовлюють виникнення конституційно-правових відносин, мають характер юридичних дій, які поділяють на правомірні дії та правопорушення. До правомірних дій належать юридичні вчинки та юридичні акти. Юридичні вчинки - це діяння, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Іноді вони можуть мати форму бездіяльності. Юридичні акти - це юридично значущі дії, що вчиняються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також шляхом народного голосування з метою створення правових норм, з якими пов'язані виникнення, зміна чи припинення правовідносин1. У наступному параграфі ми детально розглянемо правопорушення як підставу виникнення конституційних правовідносин. |
15 жовтня 2014 року в газеті «Голос України» №198 (5948) опубліковано Закон України «Про очищення влади» (далі – Закон України), який набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, з текстом якого можна ознайомитися за посиланням http://zakon.rada.gov.ua/go/1682-18.
Цей Закон визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) від осіб, визначених цим Законом, з метою захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права, законності, підвищення ефективності боротьби з корупцією та прав людини в Україні.
Законом України визначено, щоочищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Статтями 2 та 3 Закону України визначенопосади, щодо яких здійснюватимуться заходи з очищення влади, та критеріїздійснення люстрації.
Органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України.
Перевірці підлягають дані стосовно: достовірності вказаних у заяві посадових або службових осіб, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади, відомостей щодо незастосування заборон, передбачених цим Законом; достовірності відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідності вартості майна (майнових прав), вказаного у Декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, набутого за час перебування на посадах, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади, доходам, отриманим із законних джерел.
Крім того, Законом України регулюються питання підготовки та проведення перевірки, строки проведення перевірки, затвердження результатів перевірки, наслідки непроходження перевірки, порядок оскарження рішень органів перевірки, участі громадськості у перевірці тощо.
Відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Водночас, Законом України внесено зміни до Кодексу законів про працю України та Кримінального кодексу України, а також законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про засади запобігання і протидії корупції».
Конституційне право України як навчальна дисципліна - це система знань, умінь і навичок, які є обов'язковими до застосування і здобуття фаху юриста. Конституційне право як навчальна дисципліна є нормативною дисципліною, тобто обов'язковою.
Започаткування та утвердження конституційного (державного) права як навчальної дисципліни пов'язане з низкою чинників:
1) юридична освіта нерозривно пов'язана із заснуванням університетів в Україні. Університети Харкова, Києва, Одеси, Львова мали декілька факультетів, серед яких вирізнявся юридичний. Зокрема, у 1835 році в Києві створено юридичний факультет в університеті Святого Володимира, проте викладання такої навчальної дисципліни, як конституційне право, започатковане лише після реформи 1864 року;
2) конституційні монархії, що прийшли на зміну абсолютним, зумовили в XIX сторіччі активізацію розвитку публічного права, пріоритетною галуззю якого стало конституційне право;
3) практика викладання навчальної дисципліни "Державне право" (інша його назва - "Конституційне право") привнесена в Україну з провідних європейських держав, де юриспруденція розвивалася активніше, ніж у царській Росії, до складу якої входила Україна.
Конституційне право України як навчальна дисципліна викладається для майбутніх юристів у межах обсягу навчальних годин, передбаченого Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України. Однією з необхідних умов організації навчального процесу є наявність навчальної і робочої програми з дисципліни "Конституційне право України".
Мета навчальної дисципліни - формування високого рівня правової культури майбутнього юриста на основі засвоєння правових знань, умінь і навичок з навчальної дисципліни "Конституційне право України" та можливості їх практичного застосування.
Завдання вивчення навчальної дисципліни полягає в тому, щоб:
1) сформувати високий рівень загального світогляду майбутнього юриста;
2) озброїти його загальнотеоретичними і практичними знаннями та уміннями в сфері конституційно-правових відносин;
3) забезпечити готовність майбутнього юриста до практичного використання отриманих знань та вмінь;
4) прищепити повагу до права.
У результаті засвоєння навчальної дисципліни "Конституційне право України" студенти повинні оволодіти певним обсягом знань, а саме:
1) знати основні положення теорії і практики конституціоналізму; систему і зміст основних конституційно-правових інститутів; історію започаткування конституційного права; систему конституційного законодавства України; механізм реалізації та захисту прав і свобод людини та громадянина; джерела конституційного права; новітні підходи науки конституційного права; особливості конституційно-правової відповідальності; конституційно-правове регулювання питань організації та діяльності органів державної влади; поняття та конституційні засади територіального устрою України; засади місцевого самоврядування;
2) вміти аналізувати норми різних конституційно-правових актів; синтезувати міжнародно-правові акти та положення внутрішнього конституційного законодавства; застосовувати нормативну базу з конституційного права для вирішення науково-практичних завдань; визначати сутність конституційної системи органів державної влади та їх правосуб'єктність; аналізувати особливості норм конституційно-правових актів щодо правової регламентації діяльності суб'єктів конституційного права в аспекті розбудови правової держави і громадянського суспільства.