Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

Загадкова зірка Покайтесь зх

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 25.11.2024

  1.  Європа проти себе: самокритика Заходу як новий конформізм (П.Брюкнер).

Тиранія каяття. Есе про зх мазохізм

Під тиском ідеології люди звикли стидитися всього, і змушують відчувати вину. (с) Камю

Покайтесь, бо близький кінець всього (с) комікс Ерже «Загадкова зірка»

«Покайтесь» - зх. філософія останніх 50 років – при тому обіцяє звільнення, але соромить як совість замість цього.

Атеїстична ніби, але про першородний гріх

Немає руху міцнішого ніж усвідомлення гріха.

В ім’я людства світські ідеологи перехристианізували християнство і спекулюють ним.

 

Падшие мысли оборачиваются против самих себя

Відвага стає штампом.

Совість

Дозвіл мислити і говорити

Самоусечение=долг покаяния = военная машина с ф-циями – подвергать цензуре, придавать уверенности и элегантности.

Из-за прошлых преступлений Запад держит язык за зубами. Одне право – мовчати. Покаявшимся эта машина дает удобство самоустранения.  Стриманність і нейтральність – ось наше искупление

У результаті два Заходи:

1. хороший Зх  - Європа, котра нікуди не ув’язується

2. поганий – США – навпаки

Увесь світ хоче постукати в Європу, бо вона кисне і розлагається, самознищеється

Зрозуміти парадокс, визначити нашу моральну дряблість, запропонувати теоретичні механізми – завдання книги

Торговці позором

Нас всі ненавидять. З 1954 – муки каяття терзают. Два світові конфлікти  - восторженное самоуничтожение

Бюрократична рутина етс – підсумок розвитку. Добродетели на службі страшних цілей

Умиротворенная Европа – фермент потенціального возвращения к варварству

Зх = машина, що поставила людство собі на службу…Винний у всій мєрзості

Фрустрація, що породжена Зх, впливає на країни третього світу (Камбоджа, Іран, Моссадик)

Винищення лежить  в серці європейської думки, а імперіалізм – біологічно обумовлений процес, котрий веде до знищення нищих рас (с) Свен Ліндквіст.    Треба усіма силами противитися Зх руйнівному впливу.

Європа сама проти себе. Традиція критики – від Монтеня до Сартра.

1925 р. – промова Луи Арагона

Кінець Зх – не кінець світу. Це служитиме початком для інших (с) Серж Латуш …Щоправда за увесь цей час протест звівся до шаблонних фраз …етс.

Відчуття рімейку. Ніби лозунги 60-тих повертаються.

Червоні кхмери, герільяз, маоїзм. Великий кормчий (Мао Цзєдун) , Пол Пот, Саддам Хусейн, етс

Серце тьми – Африка – Менгісту Хайле Міріам (червоний негус),  Іді Амін дада, Секу Туре, Бокасси,

Деколонізація Африки – процес демократичного зрівнювання.

Єдине виключення – Пд Африка і Ботсвана, азіатські дракони, Китай, Індія

Європа зняла траур по колоніями скоріше, ніж Африка почала жалкувати про втрату Європи.

Солідарність з третім світом – проект щезнув після 1980-х.

Мори́с Мерло́-Понти́ 1947 рік – про новоспечених «ворогів народу».

У нашому менталітеті звинувачувальна установка зберігається на рефлекторному рівні.

Ми звинувачуємо себе за всі біди. Замість чим би Пд міг допомогти нам, чим би могли допомогти Пд

11/09 – самі напросилися

Жан Бодріяр – виправдання помсти

Зробити з митних жителів – винних поневолі.  Витоки тероризму в минулих і теперішніх обидах і приниженнях (с) Джон ле Карре.

Ферхад Хосрохавар -  теракти як результати приниження всього арабсько-мусул. світу самим фактом створення ізраїльського світу і усвідомленням того, що іслам став релігією угнетенніх

Франсуа Бюрга: погоджується з попереднім + вказує на подвійну політику до Їзраїлю і Іраку як причину.

На нас нападають – значить є за що, коли насправді наші кривдники – це лише знедолені/отвергнутиє, що повстають проти нашого «процветающего» процвітання, економіки етс.  В осуді, що ми виносимо самі собі, ми не задумуючись погоджуємося з нашими противниками.

Прагнемо вкласти наші роздуми в уста воїнів джихаду, хоча самі засуджуємо їхні методи.

Шизофренічність Європи. Немає ворога як такого. Підігруємо США у наявності його.

1)Вороги – інтелектуальне шарлатанство, що призване загнати під каблук Вашингтону.

2) відмова назвати грозящую опасность.

Ніколи не треба боротися, а намагатися зрозуміти іншого , бо головне його знати, а применение сили веде в тупік.

Мотивування тероризму – враждебность, котру фанатики испітивают до самого принципу відкритого суспільства, де за всім визнається формальна рівність .

У радик ісламізмі – є проповідники ненависті, у нас – пастирі сорому, особливо серед інтелект. еліт. За їх словами, то ми всі винні.

Дерріда: тероризувати, не вбиваючи? Вбивати= «змушувати вмирати»? «Залишити вмирати»=небажання знати, що обрікаєш когось на смерть.

Ми не праві, коли кажемо, що тероризм – дія свідома, умислена. Терор буває сам по собі.

Ми всі якоюсь мірою потенціальні терористи.

Дерріда: злочин – те, до чого найкраще прилучитися. Кіно: часто сімї/ тихі міста, що скривають щось жахливе. Глянути в себе коли дізнаємося про теракт – чи не хотіли цього самі. Тоді осуд, самозвинувачення – нормальна позиція після цього самоаналізу.

Наша каста інтелектуалів – найбільше каються – чиновники первородного гріха. ….Кажуть нам про нашу наївність.

Жажда наказания

Пересилочний табір – не зовсім концтабір.  – простір, що постає як місце, де відсутнє право і де виключення перетворюється в норму.  (с) Агамбен

Не дивно що на нас гніваються.  Ми самі є прикладами «не зрівняльної дикості». Заднім числом винні.

Винуватість воссоздана чи  заново винайдена кастою філософів. Існувати для європейця – насамперед вибачатися. У жорстокості біла шкіра. Біла людина генетично предрасположена до вбивства, винищенню, насиллю, відколовся від усього людства, щоб поработить його.

Колір шкіри – моральний недолік …Поснення всіх бід Зх дозволяє змиритися з оточеною реальністю…Винуватість біологічна, політична, метафізична.

Іслам – ліві радикали атеїсти + радикали релігійні.

Паталогии долга

Будучи володарами світу забуваємо про почуття тих, хто такої влади немає.  Прагнення до володарювання перетворюється в угризєнія совісті.

Європа дала чудовіщ і теорії як з ними боротися.

Європа насаджувала імперіалізм методами племінного строю.

Колонии обратили проти європейців зброю, яку принесли вони.

Треба розрізняти колоніалізм і колонізацію.

Тож, на цивілізацію (європ) не можна дивитися тільки з точки злодіяння. – європа осмилює свої злочини (геноцид етс). Є – машина і механізм стримування її.

Європа тільки народившись, поставстала проти себе і дозволила пустити ворога в серце, подвергая себе постійному переосмисленню.

Не хоче сказати, що одне лиш сумнівання у власній перевазі піднесе Є вище інших.

Зх тип – ненавидіти Зх. Але висловлюючись, тільки підтверджують що належать до цього світу.

З заперечення догматів народжується догма знищення. ….Зх ніби тільки те і роби, що искупает принесене зло.

Але на ділі з’являється вихваляння навпаки. ….Мазохізм – пристрасть до домінування.

Європа вважає себе центром нелюдськості, виставляючи ці злодіяння….Ми готові поступитися чим завгодно – тільки не своєю чорною душою…..Ми втрачаємо силові обороти, але все ще вважаємо себе центом таким же злодіянь

Не можемо обійтися по упадническим кліше для підтвердження іншого стереотипу – Зх-хижака. Але все це для однієї цілі  - приховати рану, що нанесена самолюбию: ми більше не диктуємо закони. Екс-колонії (які ми жаліємо) можуть стати нашими конкурентами-ворогами.

Зх перед суспільствами всіма ставить таку ціль – звільнитися від минулого. Його ненавидять не за помилки, а за намір їх виправити.  Розірвали кругову поруку дикості.

Сила інтергрізму – страх перед незалежним життям, відмові від авторитету.

Монтескьє: де немає конфліктів немає і свободи…..Висталяючи на показ свої недоліки, ми усвідомлюємо наші проступки, але істинне зло – ігнор зла.

Бутицивілізованим сьогодні – бачити  в собі потенційного дикуна. Ми європейці такі-то, але знаємо про себе достатньо, щоб виправити.

Різниця між розкаянням( може) і  сожалением( не може розтатися з помилкою). Сожеление питается грехом. Не робить акту розкаювання. Нечиста совість – хвороба. Признати і розкаятися!

Замовкування звірств не приймається і осуджується. – бо укорінює злопам’ятство, породжує вимисли – катастрофа для політики.

Визнати свої заблуждения, щоб не повторити їх – ось ознака величі.

Франція – режим «відкладеної істини». І тому останніми часом живе в режимі наверстування публічних вибачень і національного самобичування. Особливо Ширак. Але замовчування укорінює злопам’ятство..

При такій епідемії розкаювання всі мають розкаятися!

Расизм: відмовляючи південним народам у відповідальності за те, що з ними відбувається, ми тим самим лишаємо їх свободи і погружаємо їх в стан інфантильності, котре передувала колонізації. Кожен трабл цих країн лягає на нашу совість, змушує соромитись статусу належності до процвітаючих націй. Ця Культура виправдання є насамперед культурою снисходительности.

Народ, що ні разу не був призваний до відповідальності за свої дії, втрачає рівноправне ставлення до нього.

Треба розширити коло тих, хто кається!

Християнство і іслам – дві імперіалістичні релігії. Перший геноцид катол.церкви – переслідування альбігойців, Інквізиція і етс..але христ. Вступило на тропу модернізації – Другий Ватиканський собор ((1960-62) – формальні вибачення Павла ІІ

Але іслам теж жорсткий, але розкаяння чекають від християнства

Загальная освіта людства – Лессінг, 18 ст.

Цей процес пересмотра тільки ще треба буде пройти ісламу. День, коли представники визнають агресивний характер своєї віри, попросят прощення за святі війни етс.. – такий день стане днем прогресу.

Критика ісламу – єдине прогресивне ставлення.

Раціоналізувати іслам(коран) , повернути рух Просвіти серед мусульманських еліт на Близькому Сході в к.19 ст. етс. Така робота вже почата багатьма інтелектуалами арабо-мус духовенства – часто з ризиком для життя (особливо жінок), що постають проти свого статусу. Час роботи фронт допомоги всім бунтарям іслам. світу. Але проблемі поміркованих в їх поміркованості – вони ніколи не стануть радикалами. Європа маж захищати їх – для мирного майбутнього існування, але так ще не роблять .

Мнимая распря исламофобии.

Інтергристи 1970-х рр. придумали термін «ісламофобія» як еквівалент ксенофобії.  Вперше використався проти амер.феміністки Кейт Міллер.

Майстерне звинувачення, бо так можна звинуватити і расизмі заодно і дає ісламу статус «недоторканності».

Ми за останні 50 років вихоувалися в повазі до знаковості, і навчені не оцінювати сх. Релігію по нашим міркам.

Європа/Франція – неповага/сомнительное ставлення/неадекватність/антиклерикальніст до іудео-христ. етс традицій, але іслам торкнути – ні-ні, бо можуть навістити ярлик дискримінації.  Чому тільки ця одна релігія має бути поза рамками усмішок??  Вобщем все зводиться до того – чого ісламу треба трєпєтно ставитися, а до інших релігій ні?

Винайдення ісламофобії виконує такі функції:

  •  заперечує реальність натупу ісламу в Європу.
  •  -лишає слова тих мусульман, що критикують іслам.

Ісламські країни: переносять в кримінал все.

Арабо-мусульманське приниження – всього лише «алергія на різноманіття» - визнання того, що більша частина світу не слідує завітам пророка і має бути наказана

Так як іслам часнита європ. Системи він може існувати, ми їх поважаємо, але вони теж мають поважати наш республіканські і світські правила і не вимагати над привілей. Благосклонна толерантність на ринку духовності.

Радикальний іслам говорить мовою жертви і палача.

Обретенная купель невинности

Роздавлені виною європейці можуть перекласти вину на США і Ізраїль – відректися від них.

Останній добрий дикун – палестинець.

Ближній схід – пуп землі?

Повишена увага до цього регіону. Засудження Ізраїля – насамперед одержимість ним.

  1.  Проблема насилля в західній культурі (С.Жижек, П.Джонсон, П.Брюкнер).

  1.  “Захід”: парадокс суспільства олігархічної демократії (М.Маяцький).

“Захід”: парадокс суспільства олігархічної демократії (М.Маяцький).

Питання піднімається в статті «Демократія як доля». Якщо перша (умовно) частина статті присвячена проблематиці Веймарської республіки як демократичної, то у другій – намагання переосмислити чим є демократія для сучасного суспільства.

Посилання: (для козиряння іменами)

1. доповідь Батая «Структура демократій та вереснева криза 1938» (засідання 13 грудня 1938) – говорив про нехватку сакрального у сучасній демократії.

З ним дискутував Ж. Бенда (атвор зради інтелектуалів), який захищав демократію, свободу слова та принцип дискусії.    

критик Бертран д’Асторг, тонко заметил: “В силу какого-то странного эффекта было совершенно невозможно уяснить, были выступавшие коварными антидемократами или же они защищали особую личную концепцию идеальной демократии”.

Основні тези:

- Важно ли хранить сегодня размышляющую память о “30-х, антидемократичных”? Не лучше ли их поскорее забыть? Думаю, что важно и что не лучше. Из демократии делают сегодня критерий всего. Чтобы защитить или оправдать любой принцип, необходимо и достаточно доказать, что он совместим с идеей демократии.

-     Однако и идея демократии, и ее практика, и ее прошлое, и ее настоящее, и ее будущее — глубоко и принципиально проблематичны. Это касается не только периферийных, гибридных, синкретичных, молодых или вечно-молодых демократий типа, скажем, Венесуэлы, Южной Кореи или России, но и самых что ни на есть демократичных демократий Запада, т. е. Европы плюс США и Канады.

- Есть какая-то почти формальная ошибка в том, чтобы приписывать массам врожденную демократичность. Ничто не указывает на то, что статически-демографически массовые субъекты этих процессов будут спонтанными демократами, т. е. не захотят сильной руки, а то и короны, предпочтут обсуждение насилию, суд линчеванию.

-     Отношения гражданина с государством стали все более, если не исключительно, экономическими: в этом смысле Вальтер Ратенау выиграл пари у Карла Шмитта. Через системы страхования, социального обеспечения, коллективных услуг государство все больше становится экономическим партнером индивида наряду с другими национальными или транснациональными экономическими партнерами.

- теория демократии сегодня мало учитывает, насколько чудовищно съёжилось само политическое, и делает вид, что индивид по-прежнему является сначала гражданином своей страны, а потом уже всем остальным. Но сегодня гражданин стал нацело производителем (если повезет) и едоком (если не слишком не повезет). Его мнение касается, в основном, выбора покупки, телепередачи, места проведения отпуска.   

- принцип равенства все меньше соответствует практике. Все большее число граждан расценивается государством как партнер малоинтересный или убыточный; все больше граждан расценивают государство как партнера слишком ненадежного (сильного, вероломного, непрозрачного). Связь между ними становится чистой фикцией.

- что чем сличать демократические акциденции с какой-то воображаемой и недосягаемой субстанцией демократии, куда корректнее постулировать и впредь считать несколько стран мира (все тот же “Запад”) демократиями и потом смотреть по их реальному социо-политическому поведению, что же такое демократия.    Непредвзятое социологическое исследование показало бы, что страны,  которые называются (называют себя) демократиями, представляют собой разного оттенка олигархии, увенчанные демократической идеологией. Конечно, это не олигархия заговорщиков, денежных тузов или членов клана. Это, скорее, целая сеть олигархических практик, более или менее скрытых и более или менее не отдающих себе в этом отчета. Большая часть из них носит характер чисто экономический, но экономика во многом заняла место политики. Социальное расслоение потихоньку, без широковещательных деклараций достигло сегодня в некоторых областях фазы расслоения кастового: возможность перехода из одной категории в другую фактически близка к нулю. В частности, система образования отбирает не очень демонстративно, но крайне беспощадно, начинает отбор рано и почти сразу по имущественному цензу.

-     Означает ли это, что следует переименовать современные демократические общества в олигархические? Нет. Порівняння демократії з усторєм Афін (ми називаємо його демократичним, проте, були верстви, які не мали прав, типу поділ на яруси). Зараз такими ярусами є:

На нижнем полюсе выходцы из иммиграции, безработные и все более многочисленные работающие “новые бедные” часто не лишены прав формально, но поставлены системой в положение, когда они де-факто (будь то в силу социальной апатии или политического невежества) отстранены от политической жизни, не говоря уже о “принятии решений”.

На верхнем полюсе известные и анонимные члены этой олигархии лишены в глазах общественности какой бы то ни было ауры происхождения или миропомазанности. Напротив, человек большинства убежден, что, ляг карта чуть иначе, и он мог бы оказаться среди этих немногих. Телевизионные лотереи и прочие конкурсы, где можно довольно просто и имея на то мало “объективных” оснований стать звездой шоу-биза (современный аналог дворянско-аристократической промоции) подкрепляют это убеждение и приучают гражданина-зрителя к этой олигархической рулетке.

Гражданина современной западной олигархической страны устраивает степень демократизма, обеспечиваемая стохастической машиной, которая, как он полагает, распоряжается справедливостью и распределяет счастье, и в которой ему теперь и видится судьба. Судьба как демократия.

  1.  “Захід” vs. “Схід”: проблеми взаємозв'язку (П.Брюкнер, П.Джонсон).

На лекції ми обговорювали чи заслуговує Європа терористичні акти з боку мусульман як наслідок власної колоніальної політики в минулому.

У Брюкнера: відчуття провини європейців за своє минуле. Критика Їзраїлю та США – як «недостойних європейської цивілізації». Поняття «Захід» об’єднує не схожі реальності.  Жан Жене став на сторону палестинців, тому що вони найбільше відображають ненависть до Заходу. У міфічному уявленні європейців палестинці  поєднують в собі два елементи :

  •  Бідняки, які протистоять колоністам, які частково прийшли з Європи.
  •  Це мусульмани, прихильники релігії, яку частина лівих вважає авангардом боротьби знедолених.

Посилена увага мас-медіа до ізраїльсько-палестинського конфлікту. Засудження Їзраїля – одержимість Ізраїлем. Парадокс медіатизації, за Брюкнером, полягає в тому що вона у прямому сенсі не повідомляє нічого нового, а лише вдовольняється зміцненням стереотипів – протиставлення колоніальної і расистської держави і подавленого знедоленого народу.

Постійний потік новин супроводжується нерозумінням того, що відбувається в дійсності. Інформаційний надлишок породжує невігластво.

Журналісти, керуючись власними переконаннями, не в змозі передбачити події. Демонізація політиків та викривлення їхньої діяльності – Шарон і Ясір Арафат (ізраїльський та палестинський лідери). Європейські інтелектуали, політики, письменники, не стільки підтримують палестинців (вірніше, саму ідею) скільки зводять рахунки з західною культурою. Насправді нікого не турбує доля мілліонів знедолених.

Близький Схід став місцем всесвітньої боротьби за статус парії.

На думку Брюкнера європейці надто зациклені на боротьбі палестинців, забуваючи про чеченців, тибетців та інших. Він вважає що це має не політичний, а психологічний характер – мова йде не про усунення джерела напруги, чи примиренні ворогуючих братів, а про перенесення на чужу сцену власних власних міфів.

  1.  Проблеми генеалогії культури Заходу (Свен Ліндквіст).

- захоплення земель під час європейської колоніальної експансії задало шаблонні думки, що зробили можливими наступні акти насильства (холокост)

- Дж.Конрад «Серце пітьми». – фраза цивілізаторської місії білої людини: знищіть усіх дикунів.

-Г.Спенсер: заслуга імперіалізму – знищення нижчих рас. – у 2 пол. 19 ст. це досить звична думка

- ідеї знищення є загальноєвропейськими (не лише німецькими)

- загальноєвропейська думка, що нижчі раси ПРИРЕЧЕНІ на вимирання, а прискорення цього процесу є СПІВЧУТТЯМ!

- лейтенант Пагель: мораль, любов та дружба для дикунів не існують, тому не треба видавати своїх почуттів, коли їх бєш. (доклад шведського офіцера королю – 1886р.)

-«чорного може цивілізувати лише кнут» - розповсюджене уявлення серед білих

- у Конго – насильницька торгівля (добування каучуку) знищувала населення країни (бельгійська колонія)

У 1891р. король Леопольд ІІ видає наказ, за яким його представники отримують монополію на торгівлю каучуком та слоновою кісткою. А тубільці мусять поставляти каучук та робочу силу (без оплати)

  •  Глейв: держава не знищує рабство, а монополізує його

  1.  Роль античної традиції в становленні сучасної культури Заходу.

Спільні витоки заходу та Росії -  грецька філософія ( Платон та Аристотель)

Аристотель - логіка, як технічний інструментарій думки

  •  людина не може існувати без держави

Утопізм Платона:  

-онтологічний рівень

Концепт « істинно сущого»

  •  аксіологічний рівень ( аскетичне забарвлення протиставлення моральних понять емпірії)
  •  гносеологічний рівень

геометрія – зразок вищого знання

Арістотель – перший, хто подолав дух утопії

- онтологічний рівень

Заперечив розділення між світом ідей та речей

- аксіологічний рівень

Відміна протиставлення моральних цінностей неморальним благам

- гносеологічний рівень

Втсановлення прав досвіду та конкретного споглядання

Геть від єдиної геометрії,; розглядання державного устрою.

Питання не в існуванні феномену, а у тому, якими є його об`єктивні закони, і як, орієнтуючись на них, отимати максимум блага та мінімум зла

Розуміння христ-ва:

Платон: спірітуалізм, асктизм, « презрение к миру»( своя містика « не контачит» з хр-вом)

Арістотель: вміння сперечатись, техніка мислення (нейтралітет по відношенню до релігії)

Арістотелем більше цікавляться на Заході, ніж у Візантії

Платнозіму властива дихотомія: або пекло, або рай

Арістотелізм – загострення, уточнення цієї дихотомічності. Так, катол. світогляд поділяє буття на 3 світи: небесний, земний, інфернальний ( перекликання із заком міри Арістотеля: доброчинність – середній шлях між двома крайнощами)

Римське право+ доброчинність – побудова дистанції між індивідами у просторі «позаособового» закону

В Древней Руси сочинения Платона и Аристотеля были равно недоступны иначе, как в извлечениях, цитатах, то аутентичных, то апокрифических, и в пересказах. В России XIX-XX столетий были, разумеется, специалисты по философии Аристотеля, как и специалисты по философии Платона. Но контакт национальной культуры, взятой как целое, с той или иной философской традицией, взятой опять-таки как целое, - это особая проблема. Возьмем на себя смелость сказать, что с Платоном русская культура встретилась, и не раз. В Древней Руси эта встреча происходила при посредничестве платонизирующих Отцов Церкви.

Античной философией занимались оппоненты позитивизма и материализма, более или менее романтически настроенные; и естественным образом они брались не за скучные трактаты Аристотеля, а за поэтические диалоги Платона. Но встреча с Аристотелем так и не произошла. Несмотря на деятельность упомянутых выше специалистов, Аристотель не прочитан образованным обществом России до сих пор.

Человек Запада может никогда не читать Аристотеля; может никогда не слышать этого имени; может считать себя убежденным противником всего, что связано с этим именем. И все же он в некотором смысле является "аристотелианцем", ибо влияние аристотелианской Схоластики за столетия определило слишком многое, вплоть до бессознательно употребляемых лексических оборотов. Поэтому человек современности хорошо сделает, если чаще будет думать об аристотелизме как внутренней форме западной цивилизации. Западному человеку это дает шанс найти равновесие между технико-рационалистическими компонентами своего мира - и другими, теми, например, которые отражены в процитированной выше строке Данте (L'amor che move il sole e 1'altre stelle1 - Любовь, что движет солнце и светила".); ведь те и другие восходят к одному и тому же Аристотелю. Русскому это дает шанс, избегая изоляционизма славянофильства, сделать свое отношение к Западу более глубоким.

  1.  Генеалогія культури Заходу (Ян Паточка, Вітцлер Р.).

Преодоление платоновской традиции было существенным достижением христианства, однако Паточка сожалеет о том, что в христианстве продолжает действовать известный момент платонизма. Учитывая свой исходный вопрос об упадке технической цивилизации, Паточка исследует последствия «христианского поворота» платоновской традиции. Для этого он составляет генеалогию «неплатоновского рационализма», который питается в основном элементами, заимствованными из платонизма и христианства. Решающий элемент платоновской традиции - уже упомянутое стремление «подвергать ответственность испытанию объективным познанием» [48]. Христианским элементом новой рациональности является «позитивное значение практической жизни в противоположность теоретической» [49]. Понятая по-платоновски природа противостоит человеку, т.к. схватывается им взглядом, брошенным сквозь призму идей. Благодаря практическому элементу христианства стало возможным увязать это «платоновское господство» над природой с практикой и, благодаря этому, создать знание, которое равным образом есть наука и техника, - современную естественную науку» [50]. Если бы производственный процесс в христианских странах избавился от своей личной моральной определенности и освободился от религиозного импульса, тем самым отодвинулась бы на задний план и существенная духовная составляющая пути к индустриальной революции: «То, что у Платона было первоначально дамбой против оргиастической безответственности, теперь стало на службу повседневности» [51]. Проникающий оргиазм вернулся как спутник уступке повседневности. Войны XX столетия были исходом и кульминационным пунктом этого развития [52]. Резюмируя, Паточка говорит о современной цивилизации: «Она просит суррогатов там, где было бы необходимо оригинальное. Она отчуждает человека от себя самого, делая его непригодным для бытия в мире, обманывая его альтернативой повседневности, которая не нуждается в усилии, но лишь в скуке, миром дешевых суррогатов и брутального оргиазма» [53].

  1.  Особливості модернізації Заходу (Г.Дерлуг'ян).

Модерн – поняття, пов`язане з усвідомленням прогресу (світ рухається вперед, стає кращим)

До настання Нового часу інновації носили епізодичний характер.

17ст – у Франції 1000 кораблів, у голландців – 17.000. голландці воювали за допомогою найманців, самі ж заробляли гроші.

Франція та росія за рахунок податків забезпечували заможних громадян (дворян).

АЛЕ після кровопролитних війн народу хотілося спокою -  необхідність розроблення механізмів раціоналізації, оптимізації внутрішніх конфліктів через правову і парламентарну системи ( перші прориви в модерн)

Держави отримували прибуток від митниці і витрачали його НЕ на армію та елітне споживання, а на субсидування внутрішнього виробництва та регулярні виплати банкам.

Ріст налогів ріст державних закупівель. Початок 18 ст – «оцивилизовование» бюргерів.

Модерн= самодисципліна, раціонлізм, вміння слідкувати за часом та грошами.

Російські ж модернізації носили деспотичний характер.

Іван Грозний-реформування армії. Репрессии и изъятия слишком резко усилившейся власти спровоцировали катастрофический голод и бунты, вкупе с династическим кризисом вызвавшие распад государства.

     Петр І - ликвидировал стрелецкое войско и приказную систему, фактически секуляризировал религию, переформировал элиту в новое дворянство

     Большевики создали диктатуру догоняющего развития, которая за одно поколение колоссальным рывком преодолела разрыв в научно-индустриальном потенциале СССР и Запада.

США  ( 50-тих років)Теория модернизации исходила из классических постулатов эволюционизма. Все в природе движется по ступеням прогрессивного усложнения и совершенствования. Социальный мир идет к равновесию финальной стадии, характеризуемой рационализмом управления, комплексным разделением труда, индустриальной экономикой, либеральной демократией, равенством полов, угасанием классовых, религиозных и национальных конфликтов, наконец, массовым потреблением.

Студентські рев-ії 68-го

Студенты, то есть будущий персонал современной индустрии и государства, отказывались строиться под власть начальников и командиров. Они требовали привести политические и культурные структуры в соответствие со своими социальными ожиданиями и удельным весом, резко возросшими в период ускоренной модернизации. Это было требование немедленной реализации идеологических обещаний современного капитализма или социализма — только с человеческим лицом.

ключевые итоги глобализации, пришедшей на смену эпохе модернизации. Вынос производства в страны с предсказуемо дешевой рабочей силой вызвал индустриализацию Восточной Азии — с весьма показательной стагнацией Японии,

начиная с 1980 года мировые темпы роста производства и тем более реальных зарплат оказались ниже показателей предшествующих десятилетий.

Интернет, сотовая связь и туманные наноперспективы пока и близко не имели того эффекта в реальной экономике, который некогда оказали, скажем, паровоз, автомобиль, электротехника или пластмассы

С шестидесятых годов и вплоть до провала перестройки вектор указывал на какой-то вариант социал-демократизации — подобно континентальной части Европы. Но в близкой к нам Европе в последние десятилетия не все ладится с экономическим ростом

Надо искать механизмы для нового запуска.

Эти механизмы точно не обнаружатся в неолиберальной утопии. Во-первых, реальная практика и последствия неолиберализма сегодня вполне очевидны, если отбросить наивные надежды девяностых. Во-вторых, неолиберализм строился вокруг неправдоподобно стилизованной версии англо-американского пути развития, из которой выпали такие детали, как устойчивая фракционность в политике, высокие пошлины в период запуска современных экономик, обладание колониальной империей или колонизуемым континентом в случае США

  1.  Генеалогія християнської культури Заходу (Ж.-Л.Нансі).

Один із варіантів проаналізувати ситуацію Заходу: через монотеїзм, адже він став матрицею можливості Заходу.

(Християнство і іслам пов’язані з експансією, глобалізацією). Атеїстичні риси мають бути проаналізовані в монотеїстичному відношенні.

Деконструкція монотеїзму – розбір на елементи, що сприяли їх же і єднанню в таких умовах (це робить Нансі) 1) включення греко-римської спадщини (філософія, право) – цей фактор неможливо ігнорувати2) аналізує власне західне християнство

Головне в християнстві – не знаки (хрест), а концепція  прав людини   - «всезагальна еквівалентність»

Як слід підходити до проблеми:

  1.  зрозуміти, як християнство породило Захід  ( а не опір на схему, згідно якої Захід був завойований у боротьбі проти Х.)
  2.  не розглядати можливість повернення до християнства як «ліки від світового зла», а зрозуміти, чому ми вийшли за межі релігії
  3.  як дійти до ресурсу («таємничого») погляду на майбутнє світу: він же не буде ні християнським, ні анти -, ні політеїстичним

Тобто, виклик монотеїзму (він його дає) – зрозуміти світ в модусі відсутності – сенс оспаривает будь-який сенс.  Християнство – одночасно самодеконструкція і деконструкція, тому Нансі виділяє 5 рис само - :

  1.  по суті Х. – атеїзм. РЕАЛЬНО Бога нет. Множинність богів язичництва створювала ефект їх присутності. А монотеїзм руйнує будь-який теїзм, нічого не гарантує. «Віра» = означає віру у відсутність. «Всесилля» - означає, що Бог може від цієї сили відсторонитись.

Таким чином, атеїст, що відмовляється від гарантії – ближчий до віри.

  1.  Демофілогізація – терміни – не оповідні. Якщо у Старому Заповіті – Буття, Моїсей (такі собі міфологічні), то у Новому – символіка в межах людської долі: розум, свобода, гідність. Звідси і демократична етика прав людини
  2.  Є складної композицією, не тільки корпус оповіді і повідомлення: складний розвиток від іудаїзму та греко-римської традиції

2 регістри: історична комплексність (співвідношення між вірою і знанням) + «таїнство» , що не має рис міфу . Питання про Втілення – точка абсолютного віддалення від іудаїзму і ісламу , але Бог втілюється на схрещенні деяких монотеїзмі.

4) не є доктриною, а суб’єктом: пошуки себе, бажання власної ідентичності. Потрійний монотеїзм: релігія Батька (іудеї), Сина (християнство)  і Святого Духа(іслам) – розколотий в собі суб’єкт. Процес цього пошуку – нескінчений.
5) Християнство з самого початку – у процесі самовиправлення і самоподолання – через авторетроспекцію.

Прагне до само зникнення -  відхід від себе через розвиток теолого-економіко-політичної сили.

Спеціально не робить жодних висновків – просто розвиває напрям думки. Але відмічає, що необхідне нове осмислення «буття – в- світі».

  1.  Особливості вікторіанської культури (Р.Сеннет „Падіння публічної людини”).

В викторианскую эпоху появилась личность в публичной сфере, потому что в обществе появилось новое мировоззрение. Личность стала способом думать о значении, заключенном в человеческой жизни. Основным способом человеческих отношений стало предпринимательство. Человек формируется в городе, в обязательства отброшены.

БАЛЬЗАК

Он любил писать про Париж, показывать все его ужасы в деталях( вообще деталь это его «фишка»). В его книгах все персонажи важны, так как они помогают раскрыть город в целом.

Описание Парижа Бальзаком: «Подлинные  чувства  в  Париже  являются  исключением;  они  бывают  разбиты  игрой  мелких  интересов,  раздавлены между колесами этого механичного мира. Добродетель здесь оклеветана; невинность продается. Страсти  уступили  место  пагубным  вкусам  и  злу;  здесь  все  преувеличивается,  анализируется,  продается  и покупается.  Это  базар,  где  все  имеет  свою  цену,  где  совершаются  расчеты  без  стыда  и  совести  при  дневном  свете. Человечество имеет только два воплощения в виде обманщика и обманутого. Здесь с нетерпением ждут смерти старых родителей;  честного  человека  считают  глупцом.  Это  город,  в  котором  благородные  идеи  ведут  к  погибели;  религия служит инструментом для  власти; прямота  является лишь позой;  все используется и перепродается; осмеяние  служит тому, чтобы возвысить себя и проникнуть в высшее общество: "молодые" люди, которые уже сами недалеки от старости, измываются над возрастом других.»

Одежда- любимая тема. Через нее показывает изменения в личности. «внешние  проявления -  это маски,  в  которых  человек,  скрывающийся  за  маской,  лишь  кажется  отдельным  и устойчивым  героем,  а  в действительности  является  узником  своей  мимолетной  видимости.»

Нет маскирующей личины, каждая маска является лицом. Имманентность  личности,  неустойчивость  личности,  невольное  раскрытие  личности -  эту  триаду  своей  эпохи Бальзак видит как тюрьму. Можно сказать, что маски -это лица, которые держатся на голом нерве.

Нарастающее дробление  капитала по  этнической и  классовой осям провело различие между буржуа и рабочими. Перемещаться с места на место мог буржуа; рабочий же был вынужден ограничивать себя каким-то определенным местом.

Страсть  и  особая  пассивность -  определяет  классовую  культуру,  стрелка  компаса  которой передвигается  от восприятия в искусстве до восприятия социальных групп в городе.

Бальзак  показал,  что  восприятие  личности  в обществе  имеет  определенную  структуру.  Общественные  отношения  запечатлены  в  деталях  внешности  человека, неустойчивость  воспринимаемой  личности  соотносится  с  изменчивой  пассивностью  воспринимающего.

ЛИЧНОСТЬ НА ПУБЛИКЕ: НОВЫЙ ВЗГЛЯД НА ЧЕЛОВЕЧЕСКОЕ ТЕЛО

19 век - дамский туалет был бы более нелеп, а мужской - более безлик. Внешность играла  огромную  роль:  считалось,  что  по  одежде  можно  узнать  характер  человека. Однако  одеяния  становились  все более однообразными и скучными. Подсказки - мелкие детали костюма. Стиль одежды, основным качеством стала нейтральность - стремление не выделяться из толпы.

Ключевой момент- налаживание машинного производства. Также распространение газет(отуда узнав. о моде). Живое  общение  покупателя  с  продавцом  становится менее активным, превращается в односторонний контакт. Различия в одежде между средними и высшими классами стали менее заметными.(все по выкройкам) На людях человек стремился стать незаметным, боясь вызвать подозрение к себе(так он менее уязвим). Вдалеке от больших городов, наоборот:  люди  стали  делать  упор  на  сохранении "местного"  костюма. Народ связывали непременно с деревней, крупный город всегда воспринимался как антинародное явление. Чем невыразительнее становился костюм, тем серьезнее вглядывались  в  него,  пытаясь  усмотреть  в  нем  признаки  характера  владельца. Одежда указывает на социальный статус владельца(Когда  цвет  ткани  приглушен,  важнее делается  ее  качество).

Идея о том, что любая внешность красноречива, что в любом явлении можно усмотреть некий подтекст. Такого  рода  культура  породила  женскую  боязнь  показаться  в  людном месте. Необходимо  было прятаться от света, как можно реже появляться на улице, скрывать под платьем руки и ноги. Даже  в 1890-е  гг. женщина не могла одна пойти в кафе или ресторан. Нельзя было обращаться к женщине на улице.

В викторианскую  эпоху  расшифровывать внешность собеседника было необходимостью. Поэтому  в XIX веке вошел в моду детективный жанр.

Появление «наук»- бертильонаж,френология(все о том, что характер отражается в облике).

Прячась, люди  пытались преодолеть  смешение  публичной  и  приватной  жизни. Корсеты, уродование тела(Уничтожив  все  следы  живого  естества,  человек  делается  менее  уязвим  для любопытных глаз)

Люди, одетые так, чтобы о них ничего нельзя было узнать по их  внешнему  виду. Тайное  знание  о  натуре  человека  скрыто  в  деталях  его костюма.

ЗА ПРАВДОЙ-В ТЕАТР

Вкусы требовали, чтобы внешность актера на сцене была ясна(кто есть кто). Требование исторической достоверности костюмов. Тенденция к исторической точности была. Актер должен был двигаться точно так же, как двигались люди в "реальной жизни"; в середине XIX века мелодраматическая жестикуляция считалась дурным тоном даже в мелодраме.

Театр был миром, где люди могли быть абсолютно уверены, что люди на сцене действительно играют тех,  в  кого  они наряжены.

Отношение  зрителей  к  театру  стало принимать форму  зависимости. Подлинная жизнь, в которой ничего не нужно было разгадывать, существовала только на театральной сцене.

ЛИЧНОЧТЬ И ОТДЕЛЬНАЯ СЕМЬЯ

Появилось больше «малых» семей. Нуклеарная  семья  была  инструментом,  использовавшимся  людьми  для  сопротивления экономическим  и демографическим изменениям в обществе, а не средством участия в этих изменениях. Функция семьи понималась как "предоставлять убежище" и "давать приют", а не в качестве средства "адаптации и интеграции". Родители  должны  быть "бдительны" относительно  собственного  поведения,  и  в  то  же  время  не  спускать  глаз  с  поведения  ребенка. Нуклеарная семья упрощает проблему порядка, уменьшая количество актеров и, тем самым, сокращая количество ролей, исполняемых каждым членом семьи. Чем проще,  тем стабильнее; чем с меньшим приходится бороться,  тем лучше может развиваться личность. Люди считали, что сложность семьи препятствует формированию стойкого характера.

ПУБЛИЧНЫЙ ЧЕЛОВЕК 19 ВЕКА

публичный человек мог чувствовать себя  более  комфортабельно  в  качестве  наблюдателя  самовыражения  другого,  чем  в  качестве  активного  субъекта самовыражения; О надежности политиков начали судить по  тому, вызывали ли они  такую же веру в их личности, как актеры на сцене, или нет.

АКТЕР

Культура  личности,  скорее "стимулирующей"  сексуальный  страх, чем "вызывающей" его.

Композиторы  начали непрерывно увеличивать  на  печатной  странице  количество  указаний  того,  как  нужно  играть  музыку. Возникли  две  враждебные  друг  другу  школы. Первая: Все  они  были  уверены,  что,  независимо  от  сложности  и экстрамузыкального  характера  пометок,  текст  -  единственный  указатель,  как  должна звучать музыка; Другая: Это школа, представлявшая музыку, как сущность, выходящую за рамки обозначений; исполнитель - центральная фигура. Верность тексту не имела значения для наиболее экстремистских представителей этой школы, потому что текст не имеет  абсолютного  сходства  с музыкой.

Паганини: не просто исполнял, а делал представление. Его величие заключалось в том, что он заставлял аудиторию забывать о музыкальном тексте.

Главное-способность шокировать(виртуозность), но это остается в театре(не выходит на улицы)

Быть  выразительным и наделенным  экстраординарным  талантом -  вот формула, на основе  которой личность  вошла в публичную  сферу.(театр,музыка)

Искусство Паганини  было  основано  на  преувеличении;  Леметра(актер)  же -  на  естественности.

Итак,  образы  этих  исполнителей складываются из: шоковая тактика, чтобы сделать момент исполнения крайне важным; тех, кто может вызвать шок, публика считает могущественными личностями и поэтому личностями какого-то высшего  статуса,  а  не  статуса  слуги,  присущего  исполнителю XVIII  века.

ЗРИТЕЛЬ

Насмехаться  над  теми,  кто  выставляет  свои  эмоции  напоказ  в  театре  или  на  концерте,  стало  грубостью. Сдержанность эмоций в театре стала для аудитории среднего класса способом провести границу между ней и  рабочим  классом.

К 1879  г. актеров уже не прерывали в середине сцены, аплодисменты следовали в конце. Певцу не аплодировали до конца арии, а на  концерте  не  аплодировали  в  промежутке  между  частями  симфонии.

Сдержанность чувств в темноте, тихий  зал - таков был порядок(более распростран. на большие города). В новых театрах, операх само здание «намекало» на тишину. Первым объяснением людям того, что они должны чувствовать, был «фельетон».

Популярность приобрели клубы, кафе, где можно посидеть в тишине. Рабочие собирались в кафе якобы выпить, на самом деле просто пообщаться(что запрещалось, вдруг взбунтуются). Позже кафе стало «выходить» на улицы.

Благодаря  молчанию  появилась  возможность  быть видимым другими и в то же время изолированным от них.

  1.  “Вікторіанство в контексті культури повсякденності” (Є.Зброжек).

Структури повсякденності – вироблені культурою способи, які структурують, оформляють, формують повсякденне життя людини, виявляючи у ньому культурні смисли, концентруючи та втілюючи духовно-цілісний початок ( спосіб життя, тілесність, урбанізм, споживання, виробництво традицій)

Риси вікторіанської доби:

  •  твердість цінностей повсякденного життя
  •  необхідність традицій для суспільства (увага родинним стосункам + Різдво)
  •  формування середнього класу+ процес урбанізації (брит. сусп-во – перше урбанізоване та індустріалізоване суспільство сучасного типу); домінування міського способу життя: залізниця, магазини, міська мода, невеликі закриті товариства; розрахунок і точність повсякденного життя)
  •  значення матеріальних цінностей
  •  джентельмен:1)високі моральні якості, 2) винайдення моральних перепон, що заважають спілкуванню, 3) «чесна гра».( публічні школи, формування характеру, розумових здібностей)
  •  законослухняність + індивідуалізм.
  •  Оволодіння тілесністю
  •  Гендерна проблематика: жінка – міцний «тил» успішного чоловіка янгол в домі, а дім, у свою чергу, матеріальна цінність + символічне втілення сімейних цінностей

  1.  Тіло та ідентичність в вікторіанській культурі.

Культура паноптікуму – небувала популярність у 1840-ві роки

Споглядання деформованих тіл переконувало в тому, що тілом можна керувати, що тілесні деформації та біль існують лише у світі паноптікуму

Фігура урода дозволяла без страху спостерігати за тілесним + такого урода неможливо визначити, ідентифікувати. Харві Ліч, який виявився звичайною людиною, а не «уродцем» (тобто він мав ідентичність, індивідуальність,  і, як наслідок, його припинили сприймати як «оце») втратив «популярність»

Деформоване тіло – експонат, перетворений в деяку фантастичну, двомірну і підвладну контролю сутність.

+ у паноптікумі існувала можливість відчути себе у тілі «уродца»

  1.  Вікторіанська культура як персонаж роману Дж. Фаулза “Жінка французького лейтенанта”.

Фаулз

Риси вікторіанської куьтури:

1)жінка та її благочестя  - святиня + «можливість купити дівчинку на пару годин»

2)будівництво величезної кількості церков + величезна кількість публічних будинків

3)необхідність зберігати дошлюбне благочестя проголошується з усіх церковних кафедр + публічне обговорення приватного життя монарших осіб

4)пом`якшення кримінальних покарань + небачені побиття хлопчиків у приватних школах

5)обмеженість у виявленні еротичного у літературних творах +величезна кількість порнографічної літератури

6)неприпустимість обговорення фізіолгічних процесів у суспільстві + забрудненість вулиць екскрементами

7) тогочасна жінка «не могла» досягти оргазму – симулюванню оргазму вчать проституток у публічних будинках

Жорстока тиранія інтимної сфери життя – сублімація лібідо в інші сфери діяльності.

«беспрекословное послушание» з боку жінки; шлюб – «доброчесний, священний союз, що благословлявся церквою»

Жага до збирання побутових речей: від посуду до одягу

Необхідність за будь-яких умов виглядати  джентельменом

Присутність атмосфери анонімності у великому місті, де нікого не цікавить твоя особистість та можливість «загубитися у натовпі»

  1.  Генеалогія сучасної культури Заходу: романтизм, неоромантизм, fin de siècle.

  •  1885 рік перемен в ориентации сознания в европе
  •  движение -  реакция, против позитивизма и натурализма и к какой-то мере спровоцировавшая  возврат к романтизму, в силу чего  название неоромантизм
  •  позитивизма и натурализма до конца столетия существовали параллельно с неор.
  •  Неором. повлиял на все культ сферы (филос, лит, музыка и тд.)
  •  Представители: немецк поэты Гауптманн, Стефан Георге, Гофмансталь, Рильке.
  •  Несмотря на название, это движение ни в коей мере нельзя считать простым возвратом к романтизму, В некотором смысле его можно нагнать искаженным подражанием, почти  карикатурой на романтизм.
  •  отношение неоромантиков к природе не могло оставаться тем же. Благодаря широкомасштабной индустриализации, урбанизации, новым открытиям науки
  •  Если романтики видели окружающий мир в процессе роста революции, то неоромантики имели склонность считать, что он находится в процессе упадка. Если первые обпадали способностью поставить себя на место героев почти любой исторической ЭПОХИ, то последние предпочитали обращаться к периодам упадка.
  •  Почти все писатели того времени считали свой век эпохой упадка. Это было отнюдь не проявление обыкновенного стремления к эксцентричности, а устойчивое мнение многих патологоанатомов, философов и критиков. XIX век, захватывающий континенты и покоряющий мир
  •  слово «декаданс» поменяло смысл и к концу столетия приобрело побочное значение роскошной, обольстительной развращенности. Повсюду можно было наблюдать попытки выразить мысль о том, что мир стал слишком стар
  •  Понятия декаданса и дегенерации, обретавшие всевозможные формы и обличия, пронизывают все мышление того времени. В 50-х годах XIX
  •  Романтизм подчеркивал уникальность и ценность личности, рассматривая ее, в то же время, сквозь призму межличностных контактов. А для неоромантизма характерно поклонение перед личностью, доведенное до тех пределов, где она рассматривается изолированно От: других, в результате чего одной из основных черт этого направления является нарциссизм
  •  неоромантики в не меньшей степени, чем их предшественники, проявляли интерес к иррациональному и оккультному, равно как и к исследованиям неизведанных глубин человеческого сознания
  •  романтики обращались к Месмеру и животному магнетизму, неоромантики интересовались гипнотизмом
  •  Следует отметить, что гораздо чаще мыслители довольствовались описаниями мнимого упадка какой-либо одной конкретной расы или нации
  •  Подобные настроения стали причиной ностальгии по первобытной жизни, первобытным народам и первобытному искусству.
  •  Кульминацией этого движения в целом стал особый дух времени Fin de Siecle(выражение К 1891 году оно стало своего рода «литературным бедствием»
  •  Точно так же, как во времена романтизма, главенствующей была идея «болезни века», период, предшествующий концу века был наполнен переживаниями «конца века (fin de siècle
  •  всеобщее пессимистические настроение
  •  Второй характерной чертой настроений fin de siècle стал культ «антифизис», то есть всего, что противопоставлялось природе. «развращенные  цивилизованные люди».
  •  Все это сопровождалось культом эстетизма, проявлявшимся в подчеркнутой элегантности одежды и интерьера, а также стремлением людей ко всему редкостному, в чем они видели эксцентрику.
  •  Следующей характерной чертой данной эпохи был присущий ей туманный мистицизм.
  •  Литература взяла на вооружение новый прием — внутренний монолог, имевший целью в точности отобразить поток мысли героя
  •  немаловажной чертой особого духа fin de siècle был культ эротизма. Засилье непристойной литературы. Сексуальные извращения описывались. имений в ту-эпоху садизм, мазохизм  фетишизм получили свои названия.
  •  Особый дух fin de siècle царил, по крайней мере, в двух городах — н ; Париже и Вене.
  •  В области философии, науки, искусства и литературы это время отмечено расцветом гениальности и таланта и настоящей бурей в результате Столкновения идей
  •  эротизм все же предъявлял достаточно высокие эстетические требования и являлся в ту эпоху одной из составляющих стремления людей обрести счастье
  •  чрезмерная интенсивность культурной жизни.

         

         

  1.  “Феакійці та фельєтоністи”: культура Відню в Австро-Угорській імперії кінця 19-го століття (В.М.Джонстон).

Відень – зосередження духу імперії Габсбургів. Світогляд – 2 установки: естетизм (бездумна насолода мистецтвом) та терапевтичний нігілізм (байдужість до політичних, соціальних реформ).

Феакійці – народ в «Одисеї» - відрізнялись любов’ю до розваг та пристрастю до світу ілюзій

Причина: фінансова стабільність 1867-1914 рр
мистецтвом стало вміння спілкуватись, побутує «гра» - загальна нещирість.

Важливо: етикет, зовнішній вигляд.

Фемінізована культура – супровід жінок дорівнював успіху (Клімт, Малер). «Невротичні жінки» - шарм Відню.

Кав’ярні -  розмови про мистецтво; Герман Бар – флюгер інтелектуалів кав’ярень. + Петер Альтенбер

Окрім розмов: читали газети, грали  в карти, шахи.

В цих умовах вникає жанр фельєтону – займав в газеті частину 1 сторінки. Писались на різні теми, частіше – спогади. Риси  = дилетантизм і імпровізація

Карл Краусс – критикував: неохайність в літературі. Самогубство мистецтва через індустріалізацію, яка позбавила дійсність основи.

Але: кав’ярні + фельєтони = новаторство в мисленні.

+ інші моменти з розділу: театроманія, звернення до місцевих діалектів (той же Краусс вважав це зверненням до безграмотності).

  1.  Особливості віденського fin de siècle: Ґустав Клімт (К.Е.Шорске).

Тут вообще все по Фрейду.

= тлумачення сновидінь у мистецтві – звертання до внутр. світу

Едипів бунт: крах віри синів у майбутнє – заперечення класичної традиції батьків у пошуках справжнього обличчя сучасної людини.

Таким чином, кредо сецесії: розрив з поколінням батьків, правда про сучасність + мистецтво має надати людині прихисток від суч. життя

Слоган: Добі – її мистецтво, мистецтву – його свободу.

Клімт переживав енергійний експериментальний пошук нового змісту й мови – дослідження життя інстинкту, обрамлення сучасних думок в античний варіант.

= процес десублімації мистецтва за допомогою грецьких символів = метафізичний засіб вивільнення інстинкту, діонісійського, архетипового, еротичного життя.

Звернення до водної стихії – жінки і їх волосся. Мета: позбавлення почуття гріха.

Клімт виявляв психічні проблеми, що супроводжували спробу звільнення сексуальності від пут моралістичної культури. Пошуки суті реальності.

«Філософія» Клімта спричинила неабиякий ажіотаж: зобразив її не як переможницю Світла над Темрявою, а як щось хтонічне, нечітке ( в цьому його і звинувачували – в нечіткості). + через проблему гіпертрофованого історичного пієтету = неприйняття академіками

«Медицина» : фантасмагорія людства, де смерть займає центральне місце. Образ: андрогінія, гомосексуальне пробудження. Натуралістична правдивість тіл, поз, розташування. Також викликала резонанс.

Гартель, який раніше підтримував позицію Клімта як потрібну, новаторську, відвернувся.

Подальші теми Клімта від неприйняття його мистецької праці: гнів і усамітнення.

«Юриспруденція» - Істина, Справедливість, Закон – змієподібні фурії = остаточна перемога темряви. Герой тут: чоловік, що зазнає поразки = почуття провини

Поворот в творчості – бетговеньский фриз = послаблення его

Усвідомив взаємозаперечення між реальним і ідеальним, між цариною закону, влади  і мистецтва і витонченості.

Останні роки: портрети жінок, пейзажі, декор  =  в ост. звертається до Візантії («Дерево життя»). При портретах більшу увагу акцентує на оточенні, аніж на людині.

Відомий «Поцілунок» = мова символічного колажу : зображення еротичного почуття гармонійним.

  1.  Сексуальність в культурі fin de siècle. Ріхард фон Крафт-Ебінг та виробництво ненормальних.

It has come to be widely accepted that “sexuality” as we know it took shape at the end of the nineteenth century. This is when Krafft-Ebing asserted that “sexual feeling is really the root of all ethics, and no doubt aestheticism and religion,” and Havelock Ellis declared sexuality to be the “central problem of life.” The volume examines how the work of making sex the “central” problem was carried out and what resulted from such efforts. It seeks to understand how these habits of thinking about the centrality of sex were articulated, how they engaged with pre-existing approaches to personal identity, and what competing discourses had to be displaced in order for sexuality to become what as central as sexologists claimed it was.

  1.  Жінка та сексуальність в культурі fin de siècle. (О. Вайнінгер, С.Жижек).
  2.  Ситуація мистецтва в культурі Заходу наприкінці 19го на початку 20го століть. Постання авангарду.

Хобсбаум Эрик. ПРЕОБРАЖЕННОЕ ИСКУССТВО

не иллюстрирует кризис идентичности, через который буржуазное общество прошло в этот период, лучше, чем история искусств с 1870-х по 1914. Творческие искусства и публика по отношению к ним лишилисьориентиров

новшество и эксперимент, все более и более связанный с утопізмом

С кон.19в. традиционное царство высокой культуры было подорвано даже более значительным врагом: искусствами, апеллирующими к заурядным людям и технологии

глупо преувеличивать расхождения между общественными и творческими художниками в высокой или буржуазной культуре в этот периодсогласие между ними продолжало существовать (репертуар концертного залаконца двадцатого столетия включает произведения композиторов этого периода, также как и «классиков») + большая опера процветала чрезвычайно, и даже впитывала avantgarde в угоду фешенебельной публике

увеличение в размере и богатстве городского среднего класса, способного уделять все больше своего внимания культуре,публика для искусств, более богатая, более культурная и более демократичная, была восторженной и восприимчивой, больше людей, пытающихся заработать на жизнь как творческие художники

интернационализованна явной легкостью передвижения людей

процветание искусств в малых или окраинных странахИспании, Скандинавии или Богемии (разных названий нового искусства (Jugendstil, stileliberty)

«высокие» искусства чувствовали себя дискомфортно в обществе.Демократизация культуры посредством массового образования.заставить элиты искать более исключительный культурный статус — символы. разрыв между публикой и более смелыми искусствами, казалось,фактически начал сужаться

те же самыеслова, чтобы описывать социальное, культурное и эстетическое новшество, подчеркивает сходство.«музыка будущего» (Zukunftsmusik) Вагнера имела осознанное социополитическое измерение. «передовые» идеи должны развивать близость к художественным стилям, вдохновленным «народом», или которые, способствуя развитию реализма. никакого разрыва между политической и художественной «современностью» (. Гюисманс, Леконт де Лилль и Маларме были среди подписавшихся за LaRevolte)

движения «искусства-и-ремесла» художественная идеология -обязательство внести социальные перемены связало ее с миром общественных учреждений. Кульминацией этого социо-эстетического брака между ремеслами, архитектурой и реформой был стильмоден. (вокзали)

были противоречия, которые привели avantgarde к изоляции: трения между элитизмом и популистскими устремлениями «передовой» культуры. Мечта об искусстве для народа по существу противопоставила реальность публике из высших и средних классов для «прогрессивного» искусства. ----- . В отличие от авангардистов 1880—1895 годов, авангардисты нового столетия, кроме оставшихся из старшего поколения, не испытывали тяги к радикальной политике.

искусства просто повторили новую и фундаментальную неуверенность относительно того, что было природой (характером) (пошук власних худ.засобів)

То, что вело художников-авангардистов вперед, не было поэтому видением будущего, а перевернутым видением пришлого. Современники, со времен Ницше, не сомневались, что кризис искусств отражает кризис общества

рынок для популярных зрелищ и развлечений.Киносуждено было доминировать и преобразовать все искусства двадцатого столетия. (европейская социальная демократия, заинтересованная донести до рабочих более возвышенные вещи в жизни, считала фильмы диверсией). от документальных фильмов к художественным фильмам и комедиям.

промышленное массовое развлечение реконструировало искусства двадцатого столетия и сделало это отдельно инезависимо от авангардных искусств.

и не могло быть искусством буржуазного мира и буржуазного столетия, кроме как в одном критическом отношении: оно было глубоко капиталистическим

Последователи Сен-Симона, продолжая вслед за ним акцентировать ведущую роль художника в политических процессах, фактически оставляли в стороне социальные цели искусства, обязывающие его быть утилитарным, дидактическим, понятным широким массам, и тем самым парадоксально сближали политический авангард с «искусством для искусства» (фр. l'art pour l'art) как революционной идеей[Термин авангард в его художественном значении, таким образом, полностью вышел из утопических и анархических идей и в начале XX века был тесно связан с политикой. Присущий художественному авангарду уже как историческому явлению (первая треть ХХ века) политический радикализм был ему свойствен вплоть до 1930-х годов[5]. отребность в обобщённом терминологическом закреплении деятельности многочисленных групп возникла в 1920-х годах, и английский поэт Роберт Грейвз в 1927 году противопоставил модернистскую поэзию викторианской. В 1929 году французский поэт, один из основателей сюрреализма, к этому времени ставший коммунистом, Луи Арагон, имея в виду слова са́мого «авангардистского» символиста Артюра Рембо «Il faut etre absolument moderne» («Надо быть абсолютно современными»), ввёл объединяющий термин модернизм. Авангард (авангардизм) в роли аналогичного объединяющего термина появился позже. Наиболее активно авангард как литературно-художественное движение стал обсуждаться в ретроспекции после Второй мировой войны[6

  1.  Проблема осмислення Першої світової війни в роботах В.Беньяміна.

Відвойовують право, виходячи з-під контролю під час війни. Показують, що соціальна дійсність ще не готова підчиняти собі техніку, і навпаки.

Можна ствердити і так: що війна обумовлена невідповідністю між розквітом техніки і її нікчемним моральним змістом.

Буржуазне сусп.: відокремлення технічного від  духовного. Тому б.-яка війна - це повстання техніки проти свого рабського існування.

Ернст Юнгер - принцип пафифізму (?).  Криється містицизм як автора, так і друзів. Це спроба наділити війну містичним началом  + клішовані ідеї пацифізму.

Малоцікаві реалії, не говорять про майбутні війни.

Застаріла представлена тут ідеологія війни на фоні сучасного рівня європейського вооружения.

Не говорять про те, що масові бої дискредитували їхні героїчні ідеї.

Зміна духу війни. головне соревнование.  Стратегічна особливість війни буде у решительних і безжалостних атаках.

Газова війна - доведена до абсурду азартна гра. Може початисі і по правилам, але її кінцівка вже не буде підкорятися ніяким законам.

З відсутністю різниці між військовими\мирним населенням падає і міжнар політика

Книжка 1930 року залишає ці факти без уваги, це симптом дитячої  захопленості, що приводить до культу війни, апофеозу.  Нова теорія війни, котра виросла з самої агресивної форми декаденства + безсовісне вживання тези "Автомобіль - це війна".

У Юнгера звернення на стиль війни, аристократичність етс - пише, що цього вже все менше. Брєд!

Культовими рисами війну наділяли і раніше у теократичних суспільсвах.

Єврей філософ Єріх Унгер.

Автори не здатні вносити ясність і називати речі своїми імнами.

Війна не притримується економії милсення, у її розумі щось нелюдське.

Війна - вища ідея німецької нації. За вічною війною стоїть думка культова, а за пройденою - технічна -- авторам не вдалося проілюструвати різницю.

Війна масових битв +прогарна (минула війна) + чисто німецька війна. Поразка з глибоких переконань.

Сучасний тип дискусії з 1919 про поразку у війні: поразка використвується для ствердження своєї німецькості.

Історія осмислення поразки:

1. через історичне каяття і визнання своєї провини, перетворити поразку у моральну перемогу. Ця політика була була справжнім відображенням німецької революції у дзеркалі експресивного авангарду.

2. програну війну намагалися забути. але всі письменники тільки те і робили, що черпали матеріал з війни.

3. сприйняття поразки війни серйозніше, ніж саму війну.

Програна війна, значить будуть невдалі успіхи на всіх поприщах.

Не можна звіно звинувачивати Юнгера, що вони не змогли оцінити масштабів потерь, але вони продовжували культивувати війну. коли вже не було з ким воювати.

Не могли оцінити втрату тверезо.

Війна після війни. Лишити війну ненависного раціонального зерна.

Війна - уявлення про світ як про царство мертвих, мнимое велич героїчної смерті. Але німці ще казали, що над цим є зоряне небо етс. фейл.

Якщо до початку війни на державному і урядововму рівні проповідувався ідеалізм, то армія ставала все більш залежною від реквізицій у мирного населення. Все страшніще і нещадніше ставав її героїзм. І все далі сфера, що манила ідеалом і славою.Відчували себе вже не солдатами війни, а вершителями війни після війни.

Усі стверджують, що в них є позиція, але мова накраща її перевірка. Юнгер говорить, що німецька мова - прамова, але його тоді видає твердження, що саме ця мова внесла у цивілізацію порядок невизначеної схильності до недовіри.

Спритність і вилохощеність думки. плохо.

"Вічна" Німеччина - дешево дістається віра у безсмертя, впевненість в тому, що всі страждання останньої війни сильно перебільшені. Своїми словами вони скоріш викривають війну, котру так звеличують ніби.  Не будемо довіряти тим, хто розмірковує про війну, але нічого не знає крім цієї війни.

Фортінбрам, відстоюючи завжди мир, почав закликати до війни. Ніхто не дасть відповіді як це так, чи знають вони мирне життя, бо слово тримають мародери за званням, чий горизон хоча і горить, але дуже вузький.

"У цьому вогні вони бачать деяку зміну. Крізь війну проходять лінії морального вибору . Змінам у війні відповідають зміни у самих військових. Війна - шлях мученика етс. Це і є тот солдатський характер, котрий породив нещадні, без ілюзій, криваві масові бої. Його відрізняє збеджена впертість природженого бійця, вираження особистої відповідальності і душевної самотності. "

Дійсність у Є.Юнгера - тотально мобілізована. У Ернста фон Саломона - фронтовий ландшафт.

Це новий націоналізм з гаслом "героїзм від скуки".

Унаслідок тотальної мобілізації ландшафту, німецьке любовне ставлення до природи пережило підйом. Миролюбці виселені, а територія перетворилася у володіння німецького ідеалізму.

За допомогою зброї, техніка намагалося надати героїчні риси лику німецького ідеалізму, але прорахувалася.  Риси опинилися рисами смерті.  Пропитана згубністю, створила апокаліптичний образ  природи, змусила його замовкнути.

Війна, до якої тяжіє теперішній націоналізм,  є спроба за доп техніки містично і безпосередньо вирішити загадку ідеалістичного осмислення природи, замість того щоб наділити її смислом.

Все поглинула прірва війни. Автори іноді самі не знають як сумістити  поняття героїзму з масовими боями.  Чесноти про які кажуть відносяться до не солдата, а загартованого класового бійця.

Нація фашистів в особі сфінксу - загадка.

Стримуюча функція держави проти війни. Але нічого спільного з пацифізмом

  1.  Тіна Модотті: жіноче тіло міжнародного авангардного комунізму 20-х років (О.Гольдштейн).

Ключевые слова, определяющие смысловые горизонты и аналитическую перспективу «Нарцисса», — это «тело», «телесность», «жест», а также «власть», «насилие», «жертва». Гольдштейн с видимым удовольствием рассуждает о теле истории, теле народа, теле революции, «теле авангардного международного коммунизма» (Тина Модотти).

Злые языки могли бы сказать, что субтильный Гольдштейн тянулся к телесности, которой ему «по жизни» так не хватало. Но у этого тяготения были, конечно, более глубокие мотивы. Думаю, он стремился нагрузить свои мыслительные конструкции, слишком склонные к парению под любым наклоном, предметно-материальным балластом. Отсюда и многочисленные обращения к визуальным образам, преимущественно статуарным: фотографию он предпочитает кинематографу («Тина, Грета, Роберт»). И — пластически оформленная рефлексия на темы бокса, спортивных празднеств, гладиаторских боев, с перемещениями масс индивидуальной и коллективной плоти, с соперничеством, самозабвением, членовредительством...

  1.  Культурно – історичне втілення модернізму: дадаїзм та Марсель Дюшан.

У повоєнну добу виникають нові форми модернізму, які на відміну від довоєнних вже тяжіють до активного впливу на світ, до втручання в духовну, а іноді й у суспільну сферу людського буття. Зокрема, активну анти-естетичність містив у собі дадаїзм, що народився ще в першу світову війну у нейтральній Швейцарії, де доля звела художників та поетів з ворогуючих країн Європи, їх об'єднувала ненависть до війни, до суспільства, яке паразитує на кривавій різні. Своїм ворогом вони вважали будь-які авторитет чи традицію і врешті-решт саме мистецтво. Дадаїсти не мали визначеної художньої програми і займалися творчістю для того, щоб довести, що творчість теж ніщо. Безглуздість навколишньої дійсності та будь-яких проявів людської творчості підкреслювалась навіть терміном "дадаїзм". "Дада" по-румунськи означає "так, так", по-французьки хоббі (коник). Для німців це ознака безглуздої наївності, - писав один з^дадаїстів Г.Балл. Глузуючи над дійсністю, дадаїсти замість музичних концертів приголомшували публіку "брюїтізмом" (від франц. - шум): били у сковорідки та каструлі. Замість поезії у загальноприйнятому розумінні вони пропонували слухачам набори випадкових слів та безглузді звукосполучення або читали одночасно вірші різних поетів. Замість малярства або скульптури демонстрували на виставках праску з припаяними шипами (М.Рей) або нічний горщик та пісуар (М.Дющан). Їхні карнавальні вистави передували так званому перформенс-арту, а використання предметів масового споживання як творів мистецтва було підхоплено поп-артом. Відраза до існуючого способу життя та пов'язаної з ним культури у дадаїстів набрала форми анти-культури. Заперечуючи мистецтво як естетичну творчу діяльність, дадаїсти почали займатись колажем та фотомонтажем (Г.Гросс, Дж. Хартфілд, Х.Хьок, К.Швіттерс у Німеччині), спорудженням механізмів та предметно-антропоморфних комбінацій. Дадаїсти вважали, що мистецтво утворює нерівність поміж людьми, а слово "художник" звучить як образа. Дадаїзм розпався у першій половині 20-х років, проте своєю антихудожньою практикою, активним насадженням культу абсурду він сколихнув всю Європу та багато в чому визначив наперед подальшу еволюцію модернізму.

Дюшан

Активный защитник идей дадаизма французский художник Марсель Дюшан (1887-1968) заявлял, что изобразительные особенности искусства дадаистов не интересуют, но их вдохновляет феномен «воли художника», способного передать множество значений в контексте жизненных обстоятельств.

Поэтому не удивительно, что у Дюшана после «Сушки бутылок» или «Колеса велосипеда» (1913) последовал писсуар, выставленный 1917 г. в Нью-Йорке под названием «Фонтан». Это уже не художественный эксперимент, а отказ от осмысленной коммуникации через искусство. «Фонтан» Дюшан комментировал как проявление воли художника, сообщающего достоинство произведения искусства обыденным предметам.  

С абсурдом и несправедливостью общественной жизни молодые дадаисты пытались бороться кажущейся бессмыслицей, абсурдным содержанием своего творчества, индивидуалистическим бунтом в искусстве. Дюшан выставил в парижском Дворце празднеств цветную репродукцию «Моны Лизы» с пририсованными усами». Аббревиатура «НООО», сопровождавшая произведение во французском почтении означает неприличный намек на мужеподобие.  

Дюшан остается одним из главных выдумщиков среди дадаистов. Не случайно много лет спустя, в 1965 г, на огромной персональной выставке в Нью-Йроке он признался: "Я всегда стремился изобретать, вместо того чтобы выражать себя". Некоторые изобретения Дюшана представляют безграничные возможности для подражвания современным неодадаистами. Дюшан неоднократно демонстрировал на выставках множесто бытовых предметов, иногда скомбинированных самым необычным способом.

  1.  Дадаїзм: концептуальні рамки.

Однако несмотря на очень короткую историю своего официального существования, дадаизм оказался очень влиятельным художественным или, если хотите, антихудожественным течением.

Тот же Рихтер, подводя в 1964 году итоги, которые теперь выглядят промежуточными, писал: «Даже несмотря на то что все техники, используемые дадаизмом, происходят из других источников и что позитивные достижения дадаизма остаются относительно неточными и ускользающими, все же остается истиной, что художественная концепция дадаизма была чем-то совершенно новым. С этого времени и далее она действовала в качестве закваски. Дадаизм был вирусом свободы, мятежным, анархичным и высокоинфекционным».

Да, на этой закваске забродило многое, и отголосков дадаизма в современном искусстве не счесть. Помните нашу публикацию «Защита и курсы самообороны от вещей»? (См. «Искусство» № 12/2005.) Все эти стравливания стула и унитаза, курсы самообороны от вещей, упорядочивание мочеиспускательной деятельности собак — что это, как не чистый дадаизм в душной советской атмосфере начала 1980-х? А отечественная поэзия абсурда? Шальные хэппенинги и перформансы?

Уже в начале нынешнего века очередные итоги подвела британская исследовательница Эми Демпси: «Из наследия дадаизма наибольшее распространение получили его свободолюбие, непочтительность к авторитетам и склонность к эксперименту. Понимание искусства как идеи, утверждение, что искусство можно сделать из ничего, отказ принимать на веру общественную и художественную мораль безвозвратно изменили искусство».

Мировые войны отгремели, и надеемся, что окончательно. Но мир остается безумным и, кажется, даже сходит с ума все сильнее. И как прикажете сохранять душевное здоровье, если не с помощью здорового цинизма? Вот потому-то триада «протест–абсурд–ирония» остается и останется востребованной. А дадаизм — вечно жи... простите, актуальным.

Дадаистами создается ряд “бессмысленных” произведений: “Святая дева” Пикабии выглядит как чернильная клякса. Картина “LHOOQ” Марселя Дюшана представляет собой репродукцию Моны Лизы с пририсованными усами. Другое его произведение под названием “Фонтан” представляет собой писсуар с росписью художника. Дюшан вырывает банальный объект из его контекста в соответствии с концепцией “готовых” (ready-made) объектов.
Внезапно возникнув, дадаизм также внезапно, в 1922 году закончил свое существование, отступив перед победным натиском сюрреализма. С одной стороны, он способствовал усилению процесса развития абстракционизма, с которым многие дадаисты впоследствии сомкнулись, с другой стороны он послужил почвой сюрреализму.

Это течение вошло в историю культуры как бунтарское направление, разрушившее традиционные изобразительные приёмы и существенно обновившее технику письма. Возникнув как литературное течение, это направление искусства проявлялось и в живописи, и в фотографии, и в скульптуре.

Несмотря на задачу всеобщего отрицания, дадаизм был связан с эстетикой современных ему художественных течений. Его представители смогли нащупать основу будущих художественных течений и придумать некоторые совершенно новые приёмы и формы творчества такие как коллаж, "аэрограммы", "реограммы". Дадаисты первыми стали представлять обыденные предметы как объекты искусства.

  1.  Концептуальне наповнення події за назвою “модернізм” в культурі Заходу 20го століття(Ж.Рансьєр). Режими мистецтва.

Рансьєр, який виділяє три режими мистецтва: етичний, поетичний та естетичний. Ці режими не є послідовним розвитком мистецтва,  а формами і способами бутя останнього, тому вони хоч і протиставляються один одному, але співіснують.   

     Етичний рівень – це рівень творення образів мистецтва, це спосіб існування індивідумів і колективів, для нього існують способи творення мистецтва, адже мистецтво служить для ритуалу (Беньямін). Поетичний режим – це режим репрезентації, мімесису і поесису, тобто, режим зримості; для нього характерний розподіл, розмежування жанрів, те, що можна і що не можна представити, що хороше і що погане. Тобто, даний режим виводить норму, канон, що ідентифікує мистецтво.

    Естетичний режим (яскравий приклад –модерн) – ставить вже питання: хто робить мистецтво? Що відноситься до мистецтва? Це режим чуттєвого сприйняття, коли мистецтво звільняється від ієрархії жанрів, ознак, сюжетів,  норм, тобто, залишається форма сама по собі. Антимімесис є основною ознакою цього режиму, а форми життя єтотожними формам мистецтва (звідси і нові техніки, поєднання непоєднуваного, відмова від фігуративності, секуляризація творів мистецтва, фігура художника виходить на передній план тощо). Естетичний режим руйнує рамки, у які ми поміщаємо твір мистецтва, тобто, він входить у саме житття. Власне, саме у цьому режимі копія і оригінал ніби міняються місцями: оригінал, який має власну ауру наділяється статусом справжності завдяки владній інституції музею. До початку модерного мистецтва,  копія  завжди мала статус чогось менш важливого та суттєвого, адже втрачалася аутентичність і ауратичність твору. В естетичному режимі ситуація змінюється, оскільки стирається межа між «високим» мистецтвом та «низьким», зароджується масова культура як культура споживання, розповсюдження артефактів серед широких масс населення стало ознакою демократизації мистецтва. З іншого боку, саме техніки тиражування, які дали змогу існувати копії як замінника оригіналу, знівелювали у масовому виробництві, але і підсилили значення оригіналу. 

  1.  Культурно – історичне втілення модернізму: Бертольт Брехт.

  1.  Веймарська республіка: інституційне втілення модернізму.

Німці не вірили і не могли оговтатись від поразки у 1св.в. Кейнс вважав Версальський договір дуже поблажливим по відношенню до Німеччини (він дозволив зберегти Німеччину, створену Бісмарком, і на його думку, якби не війна, за рівнем розвитку через 30 років Н.би обігнала увесь світ) – вищі військові також так вважали – очікували на гірше.

Для збереження внутр..єдності держави був необхідний образ зовнішнього ворога, постійне положеня в облозі.

В поразці віддали владу в руки цивільних – міф про «Ніж в спину».

У Веймарі Конституція була написана за участю М.Вебера (канцлер – партійний голова, відповідальний перед парламентом, президент – надзвичайні повноваження --- параліч держ.апарату).

Протиставлення ідеологем Схід/Захід як «Культури/Цивілізації». Схід – анти ліберальний, незалежний від англосаксонської світової системи. Цивілізація – космополітична і аморальна. Міф – західнки прийняли катастрофічний для Німеччини мир.

Веймар.рес-ка – найбільший розквіт Німеччини з кін.18ст. – більше 50% грамотності. В Берліні – найвідоміший театра, більшість постановок сміливі і песимістичні, політизовані п’єси-притчі Брехта. В 20ті роки було знято більше фільмів.ю ніж знімала вся Європа – 64 за 1922 рік. У 1918 – В.Гропіус – директор Вейм.школи мистецтв – втілювати тотальний твір мистецтва (Гезамткунстверк), новий світ в Баухаусі – інституціалізація модерну. (“Мы чувствовали, что буквально создаем новый Мир”. Он привлекал многие прекрасные таланты: Клее, Кандинский, Мисван дер Роэ, Оскар Шлемер, Ханес Майер, Барток Хиндемит, Стравинский).. Во всем диапазоне искусства Веймарская республика была менее враждебна модернизму, чем любое другое общество или политическая система.

В мистецтві – абстракціонізм і експресіонізм, нова предметність. (Для східників – «культу більшовизм»). Найсміливіші виставки. Гомосексуалізм, садомазохізм, трансвест і праці Фрейда. – час аутсайдерів.

Параная тайного зговору «цивілізації».Рейх считался объектом мировых заговоров .Час появи імен-талантів - Блох, Кафка (в айстро-угорщині).

Ідея «Веймар натхненний і створений євреями». Вони потім подалі тримались від політики. Антисемітизм – ще з 80-х рр. 19ст. Євреї – не фолк.

  1.  Подія постання тоталітарних режимів в Європі: історичний контекст.

Термин «тоталитаризм» происходит от латинского слова «totalis», что означает «весь», «целый», «полный». Тоталитаризм - это полный (тотальный) контроль и жесткая регламентация со стороны государства над всеми сферами жизнедеятельности общества и каждым человеком, опирающиеся на средства прямого вооруженного насилия. При этом власть на всех уровнях формируется закрыто, как правило, одним человеком или узкой группой лиц из правящей элиты. Осуществление политического господства над всеми сферами жизнедеятельности общества возможно лишь в том

Однако самые серьезные теоретические попытки концептуальной интерпретации этого политического устройства общества были предприняты уже в послевоенное время и основывались на описании сложившихся в действительности гитлеровского режима в Германии и сталинского в СССР. Так, в 1944 г. Ф. Хайек написал знаменитую «Дорогу к рабству», в 1951 г. вышла книга X. Арендт «Происхождение тоталитаризма», а спустя четыре года американские ученые К. Фридрих и 3. Бжезинский опубликовали свой труд «Тоталитарная диктатура и автократия». В этих работах впервые была сделана попытка систематизировать признаки тоталитарной власти, раскрыть взаимодействие социальных и политических структур в этих обществах, обозначить тенденции и перспективы развития данного типа политики В частности, Ханна Арендт утверждала, что нацизм и сталинизм — новая современная форма государства. Тоталитаризм стремится к тотальному господству внутри страны и вне ее. В качестве характерных черт тоталитаризма выделяла единую идеологию и террор.

Причинами возникновения тоталитаризма она называла империализм, породивший расистские движения и претензию на мировую экспансию, превращение европейского общества в общество людей, настолько одиноких и дезориентированных, что их можно было легко мобилизовать с помощью идеологии.

Позже, в начале XX в., тоталитарная мысль воплотилась в политическую практику в ряде стран, что позволило систематизировать и выделить признаки тоталитаризма, сформулировать его видовую специфику. Правда, практика социально-экономического и политико-культурного развития тоталитарных систем привела ряд ученых к выводу о том, что тоталитаризм представляет собой не только политический режим, но и определенный тип общественной системы. Однако доминирующей в политической науке является трактовка его как политического режима.

Термин «тоталитаризм» появился в 20-х гг. XX столетия в Италии, в политическом словаре социалистов. Его широко использовал Бенито Муссолини(1883—1945) - глава итальянской фашистской партии и итальянского фашистского правительства в 1922-1943 гг., который придавал ему положительный смысл в своей теории «органистского государства» (stato totalitario), олицетворявшего мощь официальной власти и призванного обеспечить высокую степень сплочения государства и общества. Муссолини говорил: «Мы первыми заявили, что чем сложнее становится цивилизация, тем более ограничивается свобода личности...»

  1.  в 20му столітті: мова та влада (В.Клемперер).

- для повної денацифікації має бути знищена мова нацизму

- важливе значення слова «героїзм» для нацизму. Для Гітлера головне у вихованні – саме фізична культура, а військова служба – виховання виносливості; заохочення усіх видів спорту

- героїзм для нацизму був обов’язково вдягнений у військову форму, стосувався бойового духу

- на думку Клемперера, слово «героїзм» у нацистів набуло прив’язаність до декоративності та хвалькуватості. (а справжній героїзм був на протилежному боці – у концтаборах, підпіллі)

- LTI – мова Третього рейху. На думку Клемперера, можна побачити вираз обличчя епохи у її мові.

- Клемперер відшукував в усьому навколо себе кліше та шаблони, щоб створити портрет цієї мови третього рейху.

- стандартизація письмової та одноманіття усної мови

- нацизм в’їдався у плоть та кров мас через окремі слова, мовленнєві звороти, конструкції речень – мова починає мислити і творити замість людини.

- нацизм змінює значення слів. Мова – засіб вербування

- LTI – бідна та вбога мова; підкорила усі суспільні та приватні сфери життя

- уніформованість, слідкування за чистотою вчення націонал-соціалізму, цензура; вузьке коло посвячених формувало загальноприйняту мовну модель

- усна мова дорівнювалася до писемної (між промовами та статтями Геббельса не було відмінностей).

- суспільна сфера не відокремлена від приватної – ти завжди стоїш «перед обличчям народу». Створити людину стада. LTI – мова масового фанатизму

- важливі вирази:

«коричневе воїнство»; «міжнародне єврейство», «арійський\неарійський»; «інородець» (якщо у тобі 25% неарійської крові), «народ», «Гітлер- спаситель Німеччини», «сорасники» (товариші по расі), «тотальна держава», «знамена крові», «залізна метла Гітлера», «ноябрюки» (про революціонерів 1918), «концтабір», «наш фюрер», «фанатизм» і т.д.

  1.  Антропологія та специфіка тоталітарного мистецтва. Вождь як архітектор тотального твору мистецтва. Естетизація політичного життя.

  1.  Захоплення західних інтелектуалів та митців комунізмом.

На эту тему яркий пример –это личность Бертольд Брехт

Неер, Мария Остен) погибли, а другие (Ася Лацис, БернхардРайх) попали в лагерь, в полной мере сохраняла в его глазах первоначальный революционный престиж. Его не поколебали ни признания старых большевиков на показательных процессах, ни даже пакт Молотова-Риббентропа. Это, на его взгляд, были щепки, которые летят, когда рубят лес истории.

Неер, Мария Остен) погибли, а другие (Ася Лацис, БернхардРайх) попали в лагерь, в полной мере сохраняла в его глазах первоначальный революционный престиж. Его не поколебали ни признания старых большевиков на показательных процессах, ни даже пакт Молотова-Риббентропа. Это, на его взгляд, были щепки, которые летят, когда рубят лес истории.

Итак, Брехт считал, что в сталинском СССР "среди 50 осужденных (как Третьяков, по 58-й политической статье. - М. Р.) может быть один невинный"! Так заблуждаться могла только слепая вера'

, вера в непогрешимость Великого метода могла перевесить даже близкую дружбу

, в тогдашнем СССР внешнему наблюдателю многое было трудно понять

. Брехт был уверен, что Сталин - простой добросовестный человек с практической, крестьянской сметкой, пекущийся прежде всего о благе народа,

Суждения драматурга об СССР - образцы веры настолько глубокой, что она не допускает мысли о себе как о вере, объявляя себя продуктом знания, содержание которого, правда, благоразумно не эксплицируется и публично не предъявляется

Великое заблуждение сталинской системы относительно себя самой было условием ее существования; не приходится поэтому удивляться, что ее было тем более трудно понять извне, не имея с ней длительного и близкого телесного контакта.

Все прегрешения большевиков представлялись ему мелкими, легкоисправимыми ошибками, болезнями роста.

В лице Октябрьской революции он с энтузиазмом приветствовал начало Страшного суда над буржуазным миром, в котором, по его мнению, сосредоточились все беды человечества

. Сталинский режим, однако, предпочитал вербовать своих апологетов среди буржуазных знаменитостей; и его не умилял тот факт, что среди интеллектуалов, в то время менее известных, существовали люди, превратившие революционный пафос во внутренний импульс своего творчества, воспринявшие революцию серьезно именно в эстетическом плане. Похоже, зрелый сталинизм (особенно после превращения соцреализма в официальную доктрину) даже недолюбливал таких людей, как Брехт

. С террором писателя примирила не только ненависть к демократии, но и вера в то, что благая цель оправдывает насильственные средства ее достижения1

В своем ослеплении знаменитый реформатор театра был, конечно, не одинок. В 1930-е годы не один левый интеллигент, образованный, талантливый человек, образно говоря, гулял повсюду с коробкой в руках, не подозревая, что в ней - голова его друга, убитого тем, кого он наивно принимал за простого человека.

  1.  Захоплення західних інтелектуалів та митців фашизмом.  Фашизм як стиль.
  2.  Троцкістсько-еліотівська культура Заходу за Р.Рорті.

Про Троцького:

Батьки Рорті були троцкістами. Найважливіші книги на полках в його дитинстві були "Дело Льва Троцкого" и "Невиновен" - доповіді комісії Дьюї по дослідженню московських процесів.

Рорті вважав, що був би гарним хлопчиком, якби прочитав і "Историю русской революции" Троцького, але не міг дочитати до кінця.

Зрада Сталіна для нього аналогічна за масштабністю зраді Пришестя Христа.

Батьки порвали з Американською комуністичною партією в 1932 році і були названі "Daily Worker" - "троцькістами".

Один з секретарів Троцького - Джон Франк, піся його вбивста переховувався десь там у маленькому селищі і усі його переховували.

Рорті виріс вважаючи, що всі пристойні люди якщо не троцкісти, то хоча б соціалісти. Він знав що з подачі Сталіна були вбиті окрім Троцького і Киров, Ерліх, Альтер і Карло Треска. Знав, що бідні будуть пригнічені до тих пір, поки капіталізм не буде переможений. В його дитячій голові життя = боротьба з соціальною несправедливістю.

Про Еліота один маленький абзац:

Як і безліч моїх однокурсників в Чикаго, багато чого з Т.С. Еліота я знав напам'ять. Мене притягувало його твердження, що віддані християни (або тільки англо-католики) можуть подолати свої нездорові, приватні, нав'язливі інтереси, щоб служити побратимам в належному смиренні.

Что писать не знаю- описать что ли примерно американцев-комунистов того времени на фоне рассказа Рорти про себя маленького.

  1.  Причини захоплення комунізмом і фашизмом за М.Шпербером.

Хоть убейте, но в статье нихера не сказано про причины фашизма, а про коммунизм не ясно.

“Бомба, которую метнул Рысаков, царя не убила (убила следующая бомба — Гриневецкого), но между прочим убила подвернувшегося мальчика с корзинкой. Об этом мальчике можно было бы сочинить новеллу. Как он утром первого марта встал, чем занимался дома. Как его послали с корзинкой — что-нибудь отнести или за покупками? Как ему любопытно было поглазеть на царский проезд. Александра II заметили, заметили Гриневецкого, повешенных первомартовцев, но мальчика с корзинкой никто не заметил. Между тем он и есть нравственный центр событий — страшный символ издержек истории”.

Ведь сталинская пропаганда утверждала, что тот, кто осмелился критиковать коллективизацию, подавление оппозиции, московские процессы, — тот выступает тем самым за Гитлера и против его жертв в Дахау, Ораниенбурге и Бухенвальде

“Но были и другие факторы, влиявшие прямо или косвенно на то, что я многое в Советском Союзе одобрял и даже принимал с воодушевлением. Какое это было невыразимое удовольствие для нас ездить по стране, где никому не нужно бояться безработицы, — пишет он о своей поездке в СССР. — Именно мы, чье детство и ранняя юность прошли между 1914 и 1924 годами, совершенно по-детски восхищались энергией созидания нового… Надежда, которую я связывал с родиной Октябрьской революции, питалась не утопическим суеверием, а презрительным отвращением к общественному устройству, что 15 лет назад спровоцировало бессмысленную мировую войну, самую массовую бойню в истории, а теперь продлевает свое существование ценой горя и нужды…”

  1.  Культурна ситуація 20-х років: конструкція Г.Гумбрехта.
  2.  “Магічний фашизм” (Ліліан Кавані, Боб Фос).

Фашистская эстетика:

-включает восхищение первозданными ценностями;  

-комплекс ситуаций, связанных с контролированием поведения, подчинением, сверх-усилием и способностью терпеть боль;

-два человеческих состояния – эгоцентризм и самозабвенное служение.

Фашистская драматургия сфокусирована на оргаистических контактах между могущественной властью и единообразно одетыми марионетками

Фашистское искусство воспевает подчинение, возвеличивает отказ от разума, зачаровывает смертью

Идеал фашизма состоит в трансформации сексуальной энергии в духовную силу на благо общества... Фашистская эстетика базируется на сдерживании жизненных сил; движения введены в определенные рамки, их простор ограничен, и в нем создается энергетический запас.

Бытует мнение, будто национал-социализм выступает только с позиций брутальности и устрашения. Это не так. Фашизм включает и идеалы, которые сегодня выступают под другими знаменами: идеал жизни как искусства, культ красоты, фетишизм мужества, растворение отчуждения в экстатических чувствах коллектива; унижение разума; объединение в единую человеческую семью (при отцовстве вождей).

Если сообщение фашизма были нейтрализованы эстетическими взглядами на жизнь, то его атрибуты были сексуализированы. Эту эротизацию фашизма можно отметить в фильме Кавани “Ночной портье”, об этом говорится в заключительной части очерка,  посвященному эротическому аспекту фашистской эстетики, целиком созданному современной индустрией культуры.(Фильм Ночной портье О ЧЕМ: Действие фильма происходит в 1957 году в Вене, куда приезжает с гастролями известный дирижер. В отеле его жена узнает в портье своего любовника-садиста. Фашизм дал ему возможность реализовать его садистские наклонности. Встретив опять "свою маленькую девочку" Герои фильма живут воспоминаниями о пережитом, в перевернутом мире садо-мазохистских фантазий, в котором чем хуже, страшнее, больнее - тем лучше, в котором страсть невозможна без страдания, боли, ужаса, в котором оргазм может наступить с последним вздохом и предсмертной конвульсией, в котором каждый половой акт - это имитация убийства, в котором любовь - это ненависть, а ненависть - это любовь, в котором жертва любит своего палача, а палач - жертву... Кто станет отрицать, концлагерь - это идеальное место для такой любви)

Еще в фильм Кабаре Нацизм и эротика  встречаются в  «зрелищности»,  того, что Сьюзен Зонтаг описывает как  одну из составляющих "магического фашизма». "Фашизм это театр", как Жене сказал и в Кабаре типа тоже эти элементы  театра

ФИЛЬМ «КАБАРЕ» Боба Фосса О ЧЕМ: происходит в 1931 году во время угасания немецкой Веймарской республики (либеральной парламентской) и ростом Национал-Социалистической Немецкой Рабочей (нацистской) Партии. Минелли сыграла Салли Боулз, певицу кабаре в Берлине. Она влюблена в соседа там все очеь сложно….Потом она знайомиться з розпусним багачем, бісексуалом, он спокушає і її, і Брайана. вона вагітние та робить аборт. В кінці фільму вони розлучаються.  Любовна драма відбувається на тлі наростання впливу нацизму у Веймарській республіці. Якщо на початку фільму вони ледь помітні (одного штурмовика викидають з клубу як хулігана), то в міру розвитку сюжету люди в нацистській формі і символікою поступово заполоняють кадр. До завершення фільму вони основна частина публіки в кабаре.

  1.  Генеалогія та проблеми європейської демократії (М.Маяцький).

Вже стало стабільною догмою/доксою, що захід=демократія, а демократія=захід.

Маяцький не погоджується з такою думкою, оскільки саме ці демократичні країни ще недавно брали участь у війні 1 світової, породили людину, що розпочала 2 світову, найдемократичніша з них -скинула на 2 мирних міста ядерні бомби (США - на Хіросиму і Нагасакі).

Маяцький задається питанням чи можна було оминути 2 світової і звідки вона взагалі породилась:

В Веймарській республіці усі щось критикували. По суті можливість висловлення була само собою зрозуміла, а не як надбання демократичне. Потім 1 Світова для всіх велика травма, особливо для Німеччини, яка програла. Наступна травма - ВЕрсальський договір, який сприймався німцями як принциповий грабунок. І до цього - що Німеччина Заходом не була, Захід і для неї - Захід. Німці як народ-одинак серед ворожого оточення.

У Франції ж фашизм став предметом захопленого жаху - Коллєж черпав у трагізмі становища специфічний пізнавально-розуміючий потенціал, тобто аналізували фашизм з захопленням:

Кайуа(фр. філософ) вважає, що феномен армії по суті тоталітарний, тобто засновується на дисципліні. Тенденція суспільства до збільшення примусових відносин між людьми і групами наближує суспільство до армейської структури і об'єктивно сприяє війні. Суспільства , де індивідуалістські тенденції можуть розвиватися більш вільно (як ліберальна демократія) - менш схильні до війни.

Суспільства тоталітарного типу сприймають війну як цінність.

Батай: фашизм як редукція суверенітету до військового садизму.

Кайуа: між демократією та фашизмом є не точки стикання, а родство!

Коллєж бачить в центрі демократичного суспільства таємні спільноти, і саме в них успіх більшовицької революції - романтика підпілля і секрету.

Формальна помилка - в приписуванні классам вродженої демократичності.

В сьогоднішній демократії відносини громадянина з державою стають все більш економічними.Громадянин = виробник та споживач. Зв'язок громадянин-держава стає фікцією.

Висновок: Сучасні демократії - олігархії під демократичною ідеологією.

Як стохастична машина, що розподіляє щастя методом сліпого вибору. Доля вже не доля, а вдача.

  1.  У.Еко. “Вічний фашизм”.

- все моє дитинство пройшло у атмосфері крупних історичних промов Муссоліні, у школі ми вчили напам'ять найбільш проникновенніе пассажі.

- у травні нам сказали, що війна скінчилась, і світ здався мені великою дивиною. Бо мене вчили, що перманентна війна є нормальною умовою життя молодого італійця.

- у наступні місяці відкрилося, що Опір - не наше сільське, а загальноєвропейське явище. Я побачив знімки геноцида євреїв і засвоїв смисл Холокоста раніше, ніж дізнався про термін.

Я зрозумів, від чого нас звільнили.

- ми одразу відчули морально-психологічну роль Опору - ми, населення Європи, не чекали, склавши руки.

- хоча комуністи відігравали центральну роль в Опорі, але там були різні люди.

- я проводив ночі, слухаючи повідомлення "Радіо Лондон" партизанам - більшою мірою це була "інформація для Франкі" (командира

найкрупнішого підпілля Пн Італії)

- італійський фашизм складався з культу харизматичного вождя, корпоративності, утопічної ідеї доленосності Риму, імперіалістичної волі до

завоювання нових земель, насаджуваного націоналізму, вибудови країни у колонну по два, одяганню всіх у чорні сорочки, заперечення

парламентської демократії, антисемітизму.

= хоча я стурбований неофашистськими рухами Європи та Росії, все ж саме німецький фашизм у своїй первинній формі не з'явиться

в якості ідеології, що охоплює народи.

- чому уся Друга світова війна у світі формулюється як битва проти фашизму, хоча він взагалі-то має асоціюватися з Італією?

- "Майн Кампф" - МАНІФЕСТ ЦІЛІСНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ПРОГРАМИ. Нацизм вкючав в себе расову та арійську теорії, філософію державності, культ

надлюдини. Мав неоязичницькі та антихристиянські риси. Сталінський діамат був чітко матеріалістичним та атеїстичним. Тоталітарні - режими, які підкоряють усі особистісні прояви державі та державній ідеології.

- Італійський же фашизм був ДИКТАТОРСЬКИМ режимом, але не тоталітарним! саме через ВІДСУТНІСТЬ ФІЛОСОФСЬКОЇ БАЗИ!

- стаття про фашизм, підписана "Муссоліні" у Італійській енциклопедії Треккані, була натхненна філософом Джованні Джентілє, і в ній

відображалося пізньогегельянське уявлення про "етичну та абсолютну державу". АЛЕ за правління Муссоліні така держава НЕ БУЛА реалізована.

- у Муссоліні НЕ БУЛО філософії, лише -РИТОРИКА.

- він почав з войовничого безбожжя, а потім підписав конкордат із Церквою та здружився х єпископами, що освячували фашистські знамена.

- у промовах Муссоліні сміло називав себе "рукою Провидіння"

- італ. фашизм був першою правою диктатурою, що оволоділа цілою європейською країною, тому аналогічні рухи вбачали в ній спільний архетип.

- італ. фашизм перший розробив військове священнодійство, створив фольклор та встановив моду на одяг (і за кордоном!)

- і саме італ. фашизм створив у ліберальних європейських лідерів переконання, ніби ця влада проводить цікаві соціальні реформи та спроможна скласти

ПОМІРНО-РЕВОЛЮЦІЙНУ АЛЬТЕРНАТИВУ КОМУНІСТИЧНІЙ ЗАГРОЗІ

- але ця історична першість не виправдовує того, що слово "фашизм" перетворилося на синекдоху різних тоталітарних режимів! - він був розмитим тоталітаризмом, не мав єства.

- не був монолітною ідеологією, а був сумішшю різносортних політ. та філос. ідей. (зокрема, абсолютний контроль держави, що уживався із вільним ринком!)

- фашист. партія народилася, підносячи новий революційний порядок, але фінансувалася НАЙКОНСЕРВАТИВНІШИМИ ЗЕМЛЕВЛАСНИКАМИ, що сподівались на контрреволюцію.

- в Італії були дві важливі художні премії: премія Кремона - під егідою фанатичного фашиста Фаріначчі, який ратував за пропагандистське мистецтво; та пермія Бергамо, яку

спонсував освічений та толерантний фашист Боттаі - виступав прибічником мистецтва для мистецтва та за новаторські досвіди авангардистського мистецтва.

- багато партизанів, пердставників лівої інтелігенції, визріло у ячейках ГУФ (фашистської організації університетських студентів), але ж ГУФ замислювалася як колиска нової

фашистської култури! але насправді у цьому котлі не було справжнього ідеологічного контролю, бо партійці не мали інтеллектуального рівня, щоб контролювати студентів!

- така неоднопланова картина свідчить НЕ про толерантність, а про розхлябаність політичну та ідеологічну.

- термін "фашизм" вживається усюди, бо навіть якщо видалити з італ. фашист. режиму один або декілька аспектів, він все одно буде впізнаватися як

фашистський (як поняття "гри" у Вітгенштейна - серія різних видів діяльності. сімейна схожість яких дуже відносна)

- щоб подолати цей "разброд" слід вичленити список ТИПОВИХ ХАРАКТЕРИСТИК Вічного Фашизму (УР-ФАШИЗМУ) - а взагалі досить однієї лише з них, щоб

почала конденсуватися фашистська туманність:

1. КУЛЬТ ТРАДИЦІЇ. Традиціоналізм зародився у пізній елліністичний період як реакція на раціоналізм класичної Греції. У середземноморському басейні народи різних

релігій шукали одкровення, явленого на зарі історії людства. Це одкровення таїлося під покровом мов, смисл яких втратився - єгипет. ієрогліфи, кельтські руни, пам'ятки азіат.

релігій. Ця нова культура була синкретичною, із нехтуванням протиріч. За цією логікою всі першородні одкровення містять зерно істини, а якщо вони всі несумісні, це не має значення, бо АЛЕГОРИЧНО вони всі виходять

з певної ПЕРВИННОЇ ІСТИНИ

З цього виходить, що істина вже проголошена, слід лише її розтлумачити.

Німецько-фаш. гнозис живився традиціоналіст., синкретист., оккультними джерелами.Юліус Евола (теорет. джерело італ. правих) змішує

Грааль із "Протоколами Сіонських мудреців", алхімію із Священною Римською імперією.

Симптом ур-фашизма - ВАЛИТИ ДО КУПИ св. АВГУСТИНА та СТОУНХЕНДЖ (суміш)

2. НЕСПРИЙНЯТТЯ МОДЕРНІЗМУ. заперечення сучасного світу під соусом заперечення капіталістичної сучасності - по суті, духу 1789 року - Просвітництва.

Доба Раціоналізму як доба РОЗБЕЩЕННЯ. тому ур-фашизм - ірраціоналізм

3. КУЛЬТ ДІЇ ЗАРАДИ ДІЇ. дія без рефлексії, бо мислення - немужня справа. (культура - як потенційний носій КРИТИЧНОГО ставлення).

підозра до інтелектуального світу

4. НЕ ВИНОСИТЬ КРИТИКИ. в очах фашизму незгода - це ЗРАДА.

5. НЕЗГОДА -ЗНАК ІНАКШОСТІ. спрямований проти інородців, замішаний на расизмі.

6. НАРОДЖУЄТСЯ ІЗ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ або СОЦІАЛЬНОї ФРУСТРАЦІЇ. всі історичні фашизми спирались на фрустровані сер. класи, постраждалі

від економ. та політ. криз, що мають страх перед загрозою з боку роздратованих низів.

7. НАЦІОНАЛІЗМ - єдиний залог привілеїв є факт народження у певній країні. єдине, що поєднує націю - вороги. одержимість ідеєю змови. ксенофобія. євреї особливо підходят - бо вони як би всередині і як би ззовні.

8. Відчуває себе ображеним через те, що овроги виставляють напоказ багатство та силу. вороги малюються і як надто сильні, і як надто слабкі.

9. ЖИТТЯ ЗАРАДИ БОРОТЬБИ. пацифізм - це братання із ворогом.

10. ПОПУЛІСТСЬКИЙ ЕЛІТАРИЗМ. рядові громадяни - найкращій народ на світі.

11. ГЕРОЇЗМ - НОРМА. культ героїзма - культ смерті.

12. КУЛЬТ МУЖНЬОСТІ. пістолет - ерзац фалосу; нехтування жінками та будь-якими неконформіст. секс. звичками

13. ЯКІСНИЙ ПОПУЛІЗМ. народ виступає як якість, як монолітна єдність, що виражає сукупну волю. Вождь представляє усіх.

парламент як нелегітимний, бо нібито не відображає вже "судження народу"

14. НОВОЯЗ. винайдено Оруеллом у "1984".  максимальне обмеження набору інструментів складного КРИТИЧНОГО мислення.

-ур-фашизм ходить поруч у штатському. слід виявляти його сутність та нові форми постійно та будь-де.

  1.  Роль масової культури в постанні сучасної культури Заходу (С.Коткін).

Выдержки из статьи о массовой культуре:

народна культура має велику історію, але в XIX в. газети масового тиражу - один з головних способів її передачі - були переважно міським явищем. Перша світова війна дала потужний поштовх розвитку масових розваг та нового засобу – кіно.У 1920-1930-і рр.. щось нове (масова культура) почала набувати видимі обриси в багатьох країнах одночасно. Виріс не тільки тираж, а й географічний ареал газет. Більше того, кіно поряд з іншою новою технологією - радіо - вперше в історії породило дійсно масового глядача / слухача. Те, що було названо «радіомовленням», включало в себе передачу програм для мільйонів .До другої половини 1930-х рр.. Німеччина мала більш ніж 9 млн радіоприймачів. У Чехословаччині та Швеції було більше 1 млн радіоприймачів, в Італії - майже 1 млн. Подібні дані відзначають стрімке зростання в читанні газет з колосально зрослої зоною географічного та соціального проникнення.

На думку багатьох сучасників - таких як іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет, що народився в 1880-х рр.., - «Прихід мас» погрожував руйнуванням цивілізації шляхом встановлення диктатури загальних місць.. Дійсно, у міжвоєнний період контроль вузької еліти, довго пануючої в британській культурі, був безумовно підірваний пришестям масових газет з фотографіями і помітними заголовками, кінофільмів, грамофона, радіо та інших форм масової комунікації = нові медіа збільшили аудиторію і розширили процес культурного виробництва. Натомість, художники та інтелектуали, демонстративно відмовилися схилитися перед масовими смаками = культурні еліти досі підкреслювали своє презирство до публіки, в той же час стаючи від цієї масової публіки залежними.

Ле-Мехью доводить, що комерціалізовані мас-медіа перетворили культуру в Британії в більш егалітарної в інтересах власної вигоди. З цього він робить висновок, що комерційна масова культура - це єдиний вибір для плюралістичного суспільства.

У Британії нові мас-медіа зробили можливою «загальну культуру», яка, незважаючи на вкраплення інформації іноземного походження, «надала загальну референціальную рамку для сильно розрізняються між собою груп»

По радіохвилях розносилися виробничі марші та меланхолійні шансони ». Фон Гелдерн укладає, що поряд з фальсифікаціями очевидно прагнення - часто увінчане успіхом - «задовольняти смаки публіки»

У багатьох випадках те ж саме може бути зазначено з приводу культурного виробництва і споживання в нацистській Німеччині. Нацистси- саме тоді, коли вони робили все можливе, щоб посилити державне регулювання радіо і кіно, - поширювали масову культуру, різним чином споживану масовою аудиторією. = спонукали державну кіноіндустрію імітувати Голлівуд і протегували голлівудоподобним зіркам і кіноприйомів. Майже половина приблизно з 1100 оригінальних фільмів нацистської ери - це комедії і мюзикли. Ще сотні - мелодрами, детективи і пригодницькі епоси, найчастіше відповідали уявленням про панували цінностях, расовим стереотипам і політичним цілям режиму, але майже завжди ставилися до легкого жанру. За нацистському радіо транслювали популярну музику і комедії поряд з антисемітськими промовами.

Образи, наприклад, Чапліна,був всюди і міг бути використаний для продажу чого завгодно: книг, іграшок, ляльок, краваток, сорочок, коктейлів і, звичайно, імітаторів Чапліна. + що нові медіа і техніки розповсюдження образів могли популяризувати політичні ідеї і перетворювати політичних лідерів в «зірок». Від Ататюрка, Ганді і Рузвельта до Муссоліні, Гітлера і Сталіна століття мас також було століттям лідера. Образи, імена і вислови Леніна і Сталіна - поряд з іншими богопомазаний особистостями і темами - були всюди, включаючи речі і образи домашнього вжитку, промислові товари, фільми, вистави, звукозапису та ресторанні меню. Для диктатури масова культура була неминучою і дуже корисною, але й, в особливому геополітичному контексті, зрештою роз'їдає.

  1.  Культурна ситуація на Заході після 2ої світової війни та екзистенціалізм.

По Джонсону:

У 1945 р. переважаючими настроями були відчай і безсилля. Європейська ера в історії закінчувалася. Гітлер був останнім справжнім європейським лідером, здатним викликати події світового масштабу з євро-центричної точки зору. В результаті його падіння – вакуум.

Йдемо далі (ключове):

Клуб  «Ментнон» Жак-Поль Сартр читав лекцію на тему «Екзистенціалізм - це гуманізм». = там був  присутній вже новий Париж. Лекція проходила  при переповненому залі. (чоловіки і жінки непритомніли, билися за стільці, зламавши близько тридцяти, кричали і улюлюкали = кто читал Виана, не растеряется).

+ став виходити і новий періодичний  журнал Сартра Les Temps modernes, в якому він стверджував, що літературна культура плюс haute couture модних магазинів - єдине, що тепер залишилося Франції (дійсно,символу Європи), і тому він і створив екзистенціалізм, щоб дати людям трохи гідності і зберегти їх індивідуальність серед  деградації і абсурдності.

= фурор!

Сартр був продуктом берлінської філософської школи і, перш за все, Хейдеггера, від якого ведуть свій початок більшість його ідей.

Ще за нацистів розцвів французький театр: Сартру у Парижі дозволяли ставити свої п'єси з дозволу німецьких цензорів.

Сартр не був єдиним, хто отримав німецьке схвалення. = Альбер Камю, але його п’єси

французька інтелектуальна еліта освистала . Але його мислення відображало зростаюче зближення французької і німецької філософій, чому сприяла і окупація, і що було важливим елементом повоєнних тенденцій. Найбільший вплив на нього зробив Ніцше.

Сартр і Камю зустрічалися в 1943-1944 р.р. як головні дійові особи (а згодом - як вороги)

в одному суспільстві з центром у Сен Жермен-де-Пре, метою якого було поєднання філософії та літературними громадськими діями. Місцем збору було кафе «Флор» - символ двозначності французької інтелектуального життя.

Екзистенціалізм у своїй повоєнній формі стався з наступної думки Канта: «Роби так, немов принцип твоєї поведінки силою твоєї волі стане загальним законом природи». Таким чином, він пропонує свідомий людський виклик відчаю - то, що Карл Поппер називав «нової теологією без Бога». У ньому містився елемент німецького песимізму, характерного і для Хейдеггера, і для Ніцше, так як і тут акцент ставився на самотність людини у світі без Бога і на створилося в результаті цього напруги між «Я» людини і світом. На молодь це справляло магічний вплив як форма утопічного романтизма + пропонував і політичну активність.

Камю = байронівський герой – одинак

Таким чином, екзистенціалізм був продуктом французького культурного імпорту, який Париж згодом реекспортував в Німеччину - країну, звідки він стався, в значно більш складному і привабливому вигляді. Молодь відчула спорідненість. Це послужило згодом підготовкою для

більш солідного економічного і політичної згоди, якому також сприяли і

обставини.

Але на рівні політики офіційної (де Голль) екзистенціалізм не переміг.

+ если Оля Ковтну напишет про Сартра – будет что добавить.

  1.    „Жан-Поль Сартр” як проблемне поле післявоєнної культури.

Расширение поля персоналий, в которомрассматриваетсясартровскоетворчество, сопровождается и расширением проблемного поля, все большийинтересвызываютпериферийные, какдолгоказалось, стороныэтоготворчества.

Становитсяочевидным, что Сартр, наряду сосвоейшумно-медиатическойдеятельностьюпубличногоинтеллектуала, былеще и вполнепрофессиональнымфилософом, чьипонятия и концепциисоставиливажный вклад в развитиесовременноймысли, наряду с произведениямимыслителейиной, далекой от негоориентации. Сегоднявниманиеисториковфилософиипривлекает не столькоСартр-экзистенциалист, сколькоСартр-феноменолог, аналитиквоображенияиливизуальнойкоммуникациимежду людьми; а в еголитературномтворчестве на первый план выдвигаютсятакиетемы, какопытматериальной «фактичности», поэтикажидких и вязкихсубстанций, изкоторыхсозданегохудожественный мир.

Вторгаясьво все областикультуры и политики, Сартр сталэмблематическим автором своеговремени. При ретроспективноманализе легко выявляетсяеговажнейшая роль после 1945 года в распространении и выработкеновыхидей и стилей, определявшихсмыслтеоретических и политическихдебатов ХХ века.

Сартр як емблематичне втілення своєї епохи

  •  Роль, которую он стремилсяиграть, он сам определил в своей «Защитеинтеллектуалов». В этомтексте он утверждает право интеллектуалаконтролировать любую деятельность людей, независимо от своейкомпетенции;
  •  «Экзистенциализм — этогуманизм»-эталекция стала посланием, которогоожидалоцелоепоколение: соединяятрезвуюумудренность с надеждой, онаотвечалапотребности найти новоеоснование для человека, не веряболеени в бога, ни в человеческую природу.
  •  Вторая форма интеллектуальнойангажированностизаключалась в том, чтобывысказываться за угнетенных. «Размышления о еврейскомвопросе» (1944). Она стала систематическойпосле того, какписатель начал поддерживатьвсехтех, ктопереживалгнетамериканскогоимпериализма: Сартр резкопротестовалпротиввойны в Корее (1952), затемпротиввойнывоВьетнаме (трибунал Рассела, 1967). Будучи критическим попутчиком Французскойкоммунистическойпартии, он сталнедогматическиминтеллектуалом, спорившим с вождями революционногодвижения и в дальнейшем без колебанийосуждавшимихтоталитарныетенденции (Будапешт, Куба). Таким образом, он обладалдвойнойлегитимностью: политическойлегитимностьюзащитникаугнетенных, опирающейся на институциональныеорганы, и моральнойлегитимностьювнеинституциональногоинтеллектуала, обеспечиваемойегописательскойизвестностью.
  •  Апологет визвольних рухів в Африці, Алжирі – анти колоніалізм
  •  последняя форма ангажированности Сартра, в годыеголевацкойдеятельности заодно с маоистами, характеризуетсяполнымисчезновениеминтеллектуального слова

У Сартра проявляютсяразличныеверсииволюнтаризма и желаниявоплотить в себе историю: стремясь понять происходящуювокругборьбу, он пытаетсясначалавыявитьеесмысл, а затем и кристаллизоватьего в себе.бытьчеловекомсвоеговременизначитбытьимпассивно— быть не автором своеговремени, а человеком, проникнутымвременемтекущихсобытий.

Послевоенныйуниверсализм не исчезполностью: он с самого начала представлялсобойнегативныйгуманизм, возникающийизотрицаниябесчеловечности. Возможностьчеловечностиоткрывается через невозможность недопустимого. Имманентизм и презентизм Сартра, желавшегобытьпроницаемым для времени, на самомделеимеют свою основу: интеллектуалделает ставку на определенныйморально-политическийкругозор, присущийподлинночеловечномучеловеку.

Дельоз про Сартра: ПослеОсвобождения, в годыхаотическихнадежд, мыоткрывалиили заново открывали у него все разом: Кафку, американский роман, Гуссерля с Хайдеггером, бесконечныевыясненияотношений с марксизмом, тягу к новому роману… Все этопрошло через Сартра — не только потому, чтокакфилософ он обладал духом обобщения, но и потому, чтоумелизобретатьновое. Премьера «Мух», выход в свет «Бытия и ничто», лекция «Экзистенциализм — этогуманизм» становились настоящимисобытиями: через них мыпоследолгоймрачнойночи постигали тождественностьмысли и свободы1

между «бытиемчеловекомсвоеговремени» и «желаниембыть в своемвремени».

В сартровскомписьмебыл момент, когдаэтидве практики совпали, — между 1968 и 1972 годами. Политическийактивизмвелего к участию в любойборьбе, котораяказаласьосвободительной; но он непрестанноспорил с маоистами, которыехотели, чтобы он писалроманы для народа, понятныерабочим. А Сартр не уступал и продолжал трудиться над своимграндиознымзамыслом «правдивого романа» о Флобере — «В семье не без урода». Между тем философская задача этогороманазаключаетсяименно в том, чтобы понять отношение Флобера к истории через тройноевоплощениеписателемсвоеговремени — психическое, лингвистическое и историческое.

Важлива думка Сартра – у двох поколінь різні минуле і майбутнє, але спільне теперішнє.

спор между Сартром и Фуко - чторешающим моментом являетсяздесьпредставление о времени. Мысль Сартра идет дальше пониманияотношениймеждуписателем и еговременем, на глубинномуровнеонаскрывает в себе самоизображениеегосубъективноговремени, егоритмов, егодлительности.Сартр показывалсвоисобственныеотношения с эпохой, и для этого он изобрелновоеотношениесовременем: он стал «автором» (то естьтворцом) своеговремени

  •  постійна критика своїх попередніх робіт. В старості казав, що він так нічого і не осмислив.
  •  На думку Зенкіна, Сартра можна вважати і нашим сучасником.

  1.  Повсякденність в культурі Заходу 40-50-х років.

Сивулка Дж. Мыло, секс и сигареты

Післявоєнна епоха складалась з двох стадій:

  1.  Та, що продовжувалась до 1953го – «надолуження», де відбувся прийшов кінець нормативному розподілу продуктів харчування, одягу та ін. Солдати, повернувшись додому потребували будинок та нові робочі місця. Люди намагались наздогнати час та закупити усе можливе, для власного задоволення, починаючи з автомобіля та закінчуючи квартирою.
  2.  Та, що продовжувалась з 1954го до 1960х рр.  – де відбувалась характерна атмосфера жаху.  Коли люди почали компенсувати товарну нестачу, багато з виробників побоювався нестачі нових товарів и тоді країна знову буде відчувати депресію.

ТОМУ, постійне створення нових продуктів та забезпечення попиту відбувалось протягом всього цього часу.

Головне –

  •  Підвищення народжуваності
  •  Створення реклами
  •  Ріст економіки + підвищення заробітної плати = купівля недорогих будинків
  •  Демографічний вибух.

Уільям Дж. Левітт 1949р. побудова нового району Левітт-таун.

  •  Відбувалось переселення з сіл в міста, де шукали світле майбутнє
  •  Ріст населення передмість стимулювали масове виробництво автомобілів, меблів та побутової техніки
  •  Стратегія: продавати не те, що могли виробляти, а те, що люди хотіли купити
  •  Використання воєнного матеріалу в мирних цілях (декоративне та ін.)
  •  Скуповування техніки
  •  1948р. створення посудомийної машини – зменшення праці домогосподаркам (бєдняжкі)
  •  Навіювання шкідливої роботи маркетингових прийомів
  •  Перша кредитна картка – 1950р. Dinner’s Club
  •  Створення концепції «новизни»
  •  Ідеї нових продуктів
  •  «заплановані застарівання» - збільшити попит
  •  Люди не хотіли відставати від інших (повсякденна мода)
  •  Полу фабрикати – економія часу на приготуванні їжі
  •  В кожному домі був безперечно телевізор та радіо – закон крутості + загородний дім
  •  Створення автомобільної культури
  •  1941-1969рр. середній дохід сім.ї майже збільшився у 2 рази

Девіз епохи: «Скажи, яка в тебе машина, та я скажу, хто ти»

«автомобільні мрії», нові машини

  •  Ford Edsel – найбільша маркетингова невдача в історії США
  •  Зароджується сім.я соціального та культурного перевороту 60х, де реклама нагадувала американці, якою вона повинна була бути
  •  Секс в якості двигуна торгівлі
  •  60ті рр. реклами, були звинувачені, що вони змушували жінку думати начебто домашній клопіт – їх головне покликання
  •  У підлітків існувала власна мода – спосіб відрізнятись від дорослих і тому реклама і тут прєуспєла – підлітки були основною цільовою аудиторією реклами, а особливо безалкогольних напоїв.
  •  Бітники, хіпі, Джеймс Дін слащавий
  •  Конфлікт поколінь поглибився
  •  Відбувалась боротьба за громадянські права
  •  В рекламі створюється новий феномен – «нерівність батьків. Одиноких старців та ін.)

Далі там про 4 компанії, але питання не про це, а про повсякденність, тому

переходжу до Кнабе

«Предмети побутового вжитку завжди володіли знаковим змістом і тому характеризували соціокультурну приналежність людини, ними користувався»

«Повсякденне життя і її інвентар взяли на себе в другій половині XX століття функцію емоційного суспільного самовираження, яка так довго була монополією ідеології, слова, високого мистецтва»

«Сьогодні основна маса населення - особливо чоловіків - вважає справді сучасної тільки багатофункціональну одяг: светри, вельветові, джинсові або "варені" штани, шкіряні (ще не так давно замшеві) куртки, спортивне взуття - і уникає всього нагадує офіційність, що ще два-три покоління тому вважалося обов'язковим, - крохмальних комірців, краваток, однотонних костюмів і т. д.

Опозиція "прикровенно - відвертість" характеризує той же контраст між колишньої та сучасної системами соціокультурних координат і ту ж тенденцію в їх співвідношенні»

«Функціональна диференціація житлового простору будується на абсолютно іншій основі, що припускає все те ж визначальне для сучасної цивілізації взаємопроникнення суспільно-діловий, художньо-культурної та повсякденно-життєвої сфер»

«Послаблення грані між офіційно оформленим шлюбом і вільним співжиттям, обговорення в пресі і в творах мистецтва найпотаємніших сторін сімейних відносин, немислиме в колишню пору по своїй відвертості зображення оголених фігур і любовних сцен у театрі і кіно, міні-одяг, взагалі вихід еротичної стихії в повсякденне життя, за межі тієї інтимної сфери, в якій вона перебувала при колишніх поколіннях»

"Молодь більше не йшла слухати музику; вона йшла взяти участь, в деякому масовому переживанні - в ритуалі юності»

Раніше спілкувались з мистецтвом через картинні галереї,  театри, зараз – телевізори, радіо та ін.

Широке репродукування творів живопису перестало бути монополією видавництв і змістом тільки дорогих альбомів.

  1.  40-50-ті роки очима сучасників (Д.Пінто).
  2.  Культурна ситуація на Заході після 2ої світової війни (ситуаціоністи).

Первые “ситуации”, о которых я услышал в своей жизни, как раз и были перформансами московских концептуалистов. Вдохновленные рассказами друзей и перестроечными статьями о Монастырском, мы с моей первой женой провели в 1987 году акцию - из перфоленты, найденной в гостях, я соорудил себе многометровый хвост, с которым мы и прогулялись от метро “Юго-Западная” до “Проспекта Вернадского”. Моя тогдашняя жена, ныне распоряжающаяся многомилионным бюджетом в одной из ведущих американских компаний, была тогда беременна, приблизительно на седьмом месяце. Я думаю, мы представляли собой пару скорее трогательную, чем провокативную. Для того чтобы быть настоящими ситуационистами, нам не хватило того самого исступленного восторга. Впрочем, мы ощущали себя почти что революционерами - за что, конечно, надо сказать спасибо удушающей позднесоветской атмосфере.

К чести ситуационистов, надо сказать, что они тоже не жаловали советский социализм. Знаменитая телеграмма, составленная Комитетом захвата Сорбонны во время мая 1968-го, и посланная в Кремль, гласила:

Потрясайте вашими ботинками, бюрократы![8] Международная власть рабочих советов вскоре выкинет вас вон. Человечество не будет счастливо до тех пор, пока последний бюрократ не будет повешен на кишках последнего капиталиста!

Май 1968 года стал звездным часом ситуационизма. В отличие от Молодежного Фронта, основанного задолго до этого Исидором Изу, СИ никогда не рвался быть массовой организацией. Тем не менее Ги Дебор и его соратники оказались в положении идеологических вождей парижского праздника. Лозунги, когда-то придуманные ими, подхватывают студенты Сорбонны и других парижских университетов. Наиболее известен лозунг: “Будьте реалистами, требуйте невозможного”, но не менее прекрасны (хотя теряют в переводе) и другие: “Больше потребляешь - меньше живешь”, “Вся власть воображению!”, “После Бога умерло искусство”, “Скука - контрреволюционна” и “Я выдаю желаемое за реальность, потому что я верю в реальность моих желаний”[9]. Но больше всего я люблю лозунг, впервые написанный Ги Дебором на стене улицы Рю де Сьен за пятнадцать лет до этого: “Никогда не работайте”.

Идея “Никогда не работайте” базировалась на убеждении леттристов (а позже - и ситуационистов), что современный человек работает для того, чтобы обслуживать вымышленные, навязанные ему потребности. Развитие научно-технического прогресса делает возможной почти полную праздность - однако общество потребления делает все, чтобы этой праздности не было места. Взамен фестиваля праздности оно навязывает скуку работы, рутину корпоративного конвейера, однообразие деловых встреч. “Важнейшим вопросом революции является вопрос о праздности”, - провозгласили леттристы в 1954 году[10]. Свободное время не может быть свободным до тех пор, пока мы существуем в рамках, которые навязывает нам общество, для которого праздность есть не самоцель, а только способ восстановления работающего перед следующей рабочей неделей.

  1.  Культурна ситуація на Заході після 2ої світової війни. Загальний опис.

  1.  Культура Заходу як культура споживання. Особливості процесів ідентифікації в культурі споживання. Феномен ріелеті-шоу (З.Бауман)

Чтобы представить себе дистанцию, отделяющую нынешнее поколение и присущие ему страхи от поколения, чьи страхи выразили Адорно, Арендт, Кассирер, Фромм, Хаксли и Оруэлл, стоит обратиться к телешоу 'Старший Брат', которое в последнее время стремительно завоевало все телевизионные компании и их зрительскую аудиторию.

В гораздо большей мере, чем что-либо иное, эти два самых популярных телевизионных шоу демонстрируют зрителям используемость человека. Нет незаменимых людей, никто не вправе претендовать на долю результата, достигнутого совместными усилиями, на том лишь основании, что когда-то, на каком-то этапе он способствовал его достижению, а тем более просто потому, что он был членом команды. Жизнь -это жестокая игра для жестких людей. Каждый ее раунд начинается с нуля, прошлые заслуги не учитываются, а истинную цену человека показывает лишь результат последней дуэли. На любом этапе каждый играет только сам за себя, и чтобы пробиться в следующий тур, а тем более победить, ему нужно сначала скооперироваться с другими, чтобы вытеснить стоящих на его пути, но лишь для того, чтобы в конце игры перехитрить и тех, с кем скооперировался. Качества, производящие благоприятное впечатление на зрителей и позволяющие пройти в следующие туры, могут быть самыми разными - от наглой самоуверенности до кроткой самоустраненности. Какими бы ни были плюсы и минусы победителей, история выживания вынужденно разворачивается по одному и тому же сценарию. В этой игре жалость и сострадание равносильны самоубийству. Если вы уступаете остальным в жесткости и отсутствии щепетильности, они вас прикончат - вне зависимости от того, будут ли при этом испытывать угрызения совести или нет. Всегда выживает сильнейший.

Ханна Арендт указывала, что концлагеря тоталитарных режимов 'предназначались не только для истребления людей и унижения человеческой сущности, но служили также чудовищному опыту уничтожения с использованием научных методов, самой естественности поведения человека и превращения человеческой личности в бездушную вещь... В обычных обстоятельствах такая трансформация не может быть осуществлена, поскольку самопроизвольность и естественность невозможно полностью искоренить... Подобный опыт можно поставить только в концентрационных лагерях' [13]. Нечто похожее можно сказать о цикле телешоу типа 'Старшего Брата'. Если концлагеря служили лабораториями, в которых устанавливались пределы тоталитарной тенденции, присущей обществу модернити, но находившейся 'в обычных условиях' в ослабленном и подконтрольном состоянии, то телевизионное шоу 'Старший Брат' играет аналогичную роль в эпоху 'новой модернити', нашей 'растекающейся' модернити. В отличие от прошлых экспериментов, сегодня проверка тенденций проводится открыто, гласно, на виду у миллионов зрителей. Собственно говоря, в наши дни исследуются пределы дерегулированной, частной и индивидуализированной естественности; внутренней тенденции в полной мере частного мира.

Все эти средства борьбы с призраком бессилия иррациональны в том смысле, что они не могут достичь намеченной цели. Они не имеют никакого отношения к истинным причинам человеческих страданий и совершенно не задевают их. Однако в сложившихся условиях, до тех пор, пока не удается докопаться до корня всех бед, кажущегося недосягаемым, эти средства могут считаться психологически 'рациональными', поскольку позволяют реализовать потребность в самоутверждении и самоуважении. В любом случае бесспорно, что альтернативные способы дать выход чувству тревоги и беспокойства, возникающему в результате испытываемых одновременно неопределенности и бессилия, лишь усугубляют и усиливают, а вовсе не смягчают, не отгоняют и не развеивают это чувство тревоги. Как правило, такие [альтернативные] способы ослабляют или разрывают взаимные обязательства, разрушают это непременное условие совместных действий, без которых нельзя ни понять, ни устранить истинных причин тревоги и беспокойства.

LXII

LXIII

и особенно - долгосрочных коллективных эффективных действий, но и пути возрождения таких механизмов или создания новых. Как и следовало ожидать, в результате возникает диссонанс сознания, но он смягчается внушаемыми мыслями, что не стоит оплакивать кончину коллективных действий, поскольку такие действия всегда были и будут в лучшем случае бесполезными, а в худшем - вредными с точки зрения благополучия и счастья отдельной личности. Можно, конечно, сказать, что такое умонастроение не более обоснованно, чем кажущаяся спелость зеленого винограда. Однако, по всей видимости, в любом случае ключ к решению проблем, поразивших современную политическую жизнь и беспокоящих ее исследователей, нужно искать (и находить) в устранении причин, обусловливающих беспомощность существующих институтов коллективных политических действий.

  1.  Культура Заходу як культура споживання. Гедоністична революція та її наслідки. Drug culture.

Після Другої світової війни в зв'язку зі зрослою індивідуалізацією суспільства культура споживання поширюється і на Європу. Споживацтво починає активно слугувати конструюванню ідентичностей. Люди більше не можуть виводити те, хто вони такі, із приналежності до груп чи походження, вони визначають себе самі через накопичення і споживання старанно підібраних продуктів.

Гедон-секс революция. Культ. Споживання Ученые метались от предположений о связи сексуальной революции с ростом культуры потребления и изобретением противозачат средств, к мысли о том, что революция стала логическим результатом самоотверженной деятельности движений, боровшихся за сексуальную свободу, легализацию абортов и тд. 1970 – самая откровенная эпоха Зап культуры Всеобщая увлеченность сексом

  •  -немалую роль в том что революция состоялась, сыграло формирование капиталистического общества потребления
  •  Вклад в это СМИ и Реклама
  •  Оказалось, что удовольствие, секс и политика вовсе не так уж нераздельны, коль скоро явное потворство все новым сексуальным экспериментам преспокойно уживается с поддержкой военных действий во Вьетнаме и с ориентированной исключительно на прибыль рыночной экономикой.
  •  Многих радикалов увлекла теория философа Герберта Маркузе, который считал, что сексуальная революция выработала лишь «репрессивную десублимацию» — мнимую свободу с постоянным подогреванием сексуальной активности, призванную отвлечь внимание от политической борьбы в обществеи сделать тревоги будней для людей хоть немного более сносными
  •  эмоциональные сложности(что делать, если занимаешься сексом, а он не приносит тебе радости, которой ты от него ждешь, в то время как все кругом только и кричат о том, что секс — это потрясающе)
  •  Для 1960-х годов был характерен оптимизм. Ни мужчины, ни женщины не сомневались в том, что способны свершить все, что им захочется
  •  Потом верить перестали, но продолжали трахаться. секс превратился в изолированное событие, ушел, так сказать, в себя

Наслідки: Брюкнер и Финкелькраут в отличие от запрещавших секс консерваторов-традиционалистов, секс-революционеры устанавливали новые нормы сексуальности, —эти нормы обернулись  еще одним способом ограничить свободу индивида. По мысли авторов, все эти инструкции по интенсификации удовольствия на самом деле его разрушали, лишая людей  радостей секса. Карас: «Многое говорит о том, что наслаждение стало для нас бременем. Сексуальная революция создала правила»

Drug Culture

  •  Никаких 70х без слова НАРКОТИК
  •  Употребление Сначала было символом контркультуры, а потом стало нормальным явлением.
  •  наркотики являются идеальным предметом потребления для культуры в доминируют подростки 
  •  во время секс револ «попасть на небеса» ( в смысле экстаз..)  было основной целью молодежи, что помогали им делать наркотики
  •  Драг культура сначала на травке потом коакин (супер ступень гедонизма) ! От «коммунального» к «эксклюзивному»

  1.  “60-ті” як культурний зсув: США.

Культурный сдвиг в Америке


Какую именно этническую группу имел в виду мэр Бостона, сказав о ее представителях в частной беседе, что они являются «расой, которая никогда не смешается с нашей, а напротив, навсегда останется отделенной и враждебной»? В качестве подсказки мы приведем несколько стереотипных черт, которые многие в нашем обществе считали характерными для этой социальной группы: тупые, ленивые, агрессивные, суеверные и склонные к вандализму, хотя при этом и жизнерадостные, религиозные, музыкальные и обладающие способностью изъясняться необычайно красочно и убедительно.

Только те из читателей будут правы, кто узнает за этими определениями ирландцев. Высказывание мэра датируется 1840 г. Ирландцы злоупотребляли алкоголем, а репутацию музыкального народа создала им высокоразвитая традиция ирландских теноров. И хотя подобное описание соответствует, конечно, более недавнему стереотипному представлению о чернокожих, стоит заметить, что в те времена большинство не только добропорядочных бостонцев, но и жителей Нью-Йорка и Филадельфии предпочитали негров ирландцам в качестве соседей или наемных работников (Sowell, 1983). Даже уже во времена великой депрессии на плакатах, извещающих о наличии рабочих мест в этих городах, можно было увидеть оговорку: «Ирландцам, просьба, не беспокоиться».

Было ли отношение остальной культуры к ирландцам продиктовано одними лишь слепыми этническими и религиозными предрассудками? Не вполне. Крупнейший чернокожий историк и социолог У. Е. Б. Дюбуа утверждал, что экономическое положение крестьянина в Ирландии было хуже, чем положение американского раба в эпоху эмансипации (цитируется по Сауэллу: Sowell, 1983) Многие крестьяне жили в условиях сродни тем, в которых находились животные, за которыми они присматривали. Как в самой Ирландии, так и в Англии и Соединенных Штатах Америки, ирландцы, даже живя в городах, часто содержали свиней и кур прямо в своих домах, что вряд ли могло способствовать их популярности среди соседей. Не были они и работниками, способными привлечь нанимателей. Сауэлл (Sowell, 1983) пишет, что процент алкоголизма среди ирландцев был очень высок, а их репутация как людей, склонных к насилию, также была вполне заслуженной. (Словосочетание «боевой ирландец» относилось некогда к чему-то более грозному, нежели спортивная команда города Нотр Дам, а слово «донниб-рук», означавшее кулачную драку с участием десятков людей, обязано своим происхождением одноименному ирландскому городу.) Как отмечает Сауэлл (Sowell, 1983, с. 63), поведение, сделавшее положение ирландских иммигрантов в Америке ущербным, может быть понято с точки зрения экономической ситуации, в которой ирландские крестьяне долгое время пребывали у себя на родине. Земля, которую они обрабатывали, строения, в которых содержались вверенные их заботам животные, дома, в которых они жили, все принадлежало английским землевладельцам, живущим в городах. В соответствии с тогдашним законодательством любые улучшения этой собственности служили обогащению землевладельцев, которые ввиду возрастания ценности своего имущества могли соответственно повышать арендную плату. Таким образом, бедные фермеры имели мало возможностей или стимулов проявлять какую бы то ни было экономическую инициативу. Однако при этом у них были все основания развлекаться так, как это часто бывает свойственно беднякам: петь песни, рассказывать истории и предаваться неумеренному пьянству. Все эти свои культурные особенности, равно как и отчаянную бедность, они несли за собой по всюду, куда бы не заносила их судьба. Одним из примечательны: следствий развития традиции рассказывания историй стал огромный вклад, сделанный ирландцами в мировую литературу, начиная с Джона Миллингтона Синга и Шона О'Кейси и кончая Джейм сом Джойсом, Джорджем Бернардом Шоу и Бренданом Биэном. Что же происходит с ирландцами в социальном и экономическом отношении сегодня? Совмещая свое вошедшее в поговорку красноречие и обаяние с развившейся впоследствии политической сообразительностью, ирландские представители уже давно управляют Бостоном, пользуясь при этом поддержкой и даже голосами потомков того самого, столь нелестно отозвавшегося о них мэра. Более того, несмотря на то, что ирландцы не смогли усвоить принципы (по крайней мере
религиозные принципы) протестантской этики, они заняли в американском обществе положение, неотличимое по существу от положения большинства.

В действительности ирландцы имеют даже более высокий уровень доходов, образования и коэффициента интеллектуальности (IQ), чем средние показатели по Америке (Greeley, 1976, 1989; Sowell, 1983, с. 192). И это при том, что далеко не все аспекты их традиционной культуры подверглись трансформации. Они все еще очень заметны среди ведущих американских литераторов, о чем свидетельствует известность Юджина О'Нила, Мэри Мак-Карта, Флэннери О'Коннер, Мэри Гордон и множества других американских писателей ирландского происхождения.- Когда же у ирландцев возникают личные проблемы, то они, к сожалению, все еще склонны решать их при помощи спиртного. Среди ирландцев уровень заболеваний, связанных с употреблением алкоголя, в 25 раз выше, чем среди итальянцев, и в 50 раз выше, чем среди евреев (Sowell, 1983).

Таким образом, история ирландцев иллюстрирует динамику напряженных систем в целом ряде важных аспектов. Данная этническая группа не добилась в Америке немедленного процветания в отличие от англичан, датчан или немцев. На протяжении достаточно длительного периода по своим экономическим навыкам и культурным ценностям они оставались глубоко отличными от других североевропейских этнических групп. Очевидное влияние присущей им бедности, отсутствия экономических знаний, а также некоторых из их культурных ценностей и обычаев (порожденных экономической ситуацией, сложившейся на их исторической родине) подогревали существовавшие в отношении них предрассудки, тем самым еще больше сужая круг возможностей, доступных им в сфере экономики. Однако за период с начала XIX по конец XX в. процесс ассимиляции и изменение объективной экономической реальности привели к выправлению их бедственного экономического положения, а также к исчезновению многих аспектов присущей им культуры, возникших по причине такого поколения в прошлом.

Среди эмигрантов из католических стран ирландцы отнюдь не единственные, кто смог подняться до более высокого, чем у протестантов, экономического уровня. Уже к началу 70-х годов американские католики превзошли большинство протестантских социальных групп по уровню доходов и престижности занятий (Greely 1976, 1989). (Этот вывод справедлив, даже если сделать поправку на то, что непропорционально большое число католиков проживает в более процветающих штатах.) Мы не можем знать наверняка, обязаны ли католики своим процветанием усвоению характерных для исходной протестантской культуры достижительных ценностей или же их собственная культура (подобно японской или еврейской) содержала в себе семена иных ценностей и обычаев, способствующих материальному процветанию. Существует, однако, по меньшей мере, одно свидетельство усвоения католиками достижительной мотивации.

Вспомните, что Верофф (VerorT) и его коллеги так и не смогли показать, что в 1960 г. американские протестанты обладали подобной мотивацией в большей степени, чем американские католики. Учитывая тот экономический прогресс, который испытывали в то время католики, данный результат кажется скорее подтверждением, чем (как тогда казалось) опровержением общих взглядов Мак-Клелланда.

Возможно, в то же самое время подобная культурная конвергенция католиков и протестантов имела место и в Европе. Во всяком случае наблюдения Монтескье об англичанах уже давно утратили свою актуальность. Родина Монтескье — Франция — уже почти поколение назад превзошла Англию по объему валового национального продукта на душу населения и даже отсталая некогда экономика Италии обогнала английскую в середине 80-х годов. Все эти факты являются впечатляющим напоминанием о преходящем характере культурных различий, кажущихся запечатленными в камне тем, кто не обладает историческим видением или видением, которое дают социальные науки.

^

  1.  60-ті” як культурний зсув: Європа.

Американцы и западноевропейцы сделали важные шаги в сторону постматериализма между 1970 и 1988 годами, и есть основания предполагать, что этот процесс будет продолжаться. Между тем его темпы, обусловливаемые заменой одного поколения другим, остаются относительно медленными, поскольку в современных индустриальных обществах с их относительно низким уровнем смертности межгенерационное замещение замедлено, а снижение уровней рождаемости, наблюдающееся с середины 60-х годов, еще больше тормозит эту тенденцию. Тем не менее, по нашим расчетам, всего за 29 лет, с конца 1970 и до начала 2000 года, сменится почти половина (49,8%) взрослого населения Западной Европы. То, что в основании культурных политик 60–80-х лежит модель гармонической личности, справедливо как для долгой советской постоттепели, так и для европейских схем и риторик символического порядка, которые перекалибруются с моногрупп (семьи, класса, предприятия) на автономного, одновременно инициативного и социально защищенного, индивида. Превращаясь в важный, если не основной вид возмещения интеллектуального труда, грантовая и сдельная системы, адресатами которых становятся индивиды и группы, помимо прочего, существенно снижают социальные затраты институций: оплату отпусков, медицинского обслуживания, иных социальных отчислений. Общий вектор неолиберальных реформ — это перевод нерентабельных производств в режим финансовой автономии, что, применительно к образовательной и культурной сферам, ОЭСР продвигает еще с 60-х. Составная часть этого направления, дробление финансирования культурных проектов, снова находит отчетливые параллели в мире экономики.

  1.  Травень 68-го як унікальний момент відновлення, проживання і засвоєння критичної діяльності(Л.Тевено).

Май 68-го будет рассмотрен мной как уникальный момент возобновления, проживания и освоения критической деятельности. Действительно, в основе революционного порыва лежала усиленная работа над изобразительными и словесными формами для передачи действующими лицами «испытанного», «пережитого» и «прочувствованного» ими в те решающие дни и недели4. Для проведения задуманного анализа я остановил свой выбор на особенно ощутимых формах критики: тех, что вплетены в живую материю настенных граффити и лозунгов на плакатах и транспарантах. Как известно, Май 68-го отличался бурным всплеском словесного и изобразительного творчества, сыгравшего значительную роль как для самой мобилизации, так и для памяти о ней.

Критические установки и действия 1968 года не только перевернули вверх дном установленные полномочия и институты -они изменили и саму организацию человека, превратив его из субъекта разумного в субъекта, находящегося во власти эмоций, желаний, влечений, удовольствий и наслаждений

переворот, или инверсия (обращение), затронул не только общественный или политический порядок, формирующий сообщество, но также и порядок, формирующий личность, оказавшуюся во власти физиологических стремлений или рационализированных и сублимированных умственных стремлений

Отсылка к термину «беспорядок» (desordre) нередко использовалась для дисквалификации критических выступлений 1968 года. При этом очень часто беспорядок означал не что иное, как переворачивание порядка

Подобное превращение критики в «беспорядок» совершалось теми хулителями, кто стремился свести «майские собьггия» всего лишь к эфемерному карнавальному ритуалу, в ходе которого хотя и позволяется переворачивать порядки, но исключительно здесь и сейчас

). Изобразительные и речевые формы Мая 68-го были насмешкой над репрезентациями власти. В первую очередь, они были направлены против генерала де Голля, не только президента Французской Республики, но и патерналистской фигуры опекуна, попечителя

Скатологичес-кое по своей этимологии («chie-en-lit» — от глагола «chier» — буквально означает «испражняться в кровать»), это выражение стало в дальнейшем обозначать ряженых в маскарадных костюмах, заполоняющих улицы во время карнавального шествия. Обвинение в «балагане», брошенное де Голлем, обернулось, однако, против него самого. Его стали использовать по отношению к поверженному властителю, виновному в беспорядках

Корпус образных понятий Мая 68-го состоит из прочувствованных слов, жизненная сила которых — в убеждениях их авторов и в ловком умении оборачивать и переворачивать высказывания

Эти слова непосредственно участвовали в создании порядков и их оспаривании.

Словом овладевали не только представители или рупоры манифестантов: словотворчество вылилось на страницы газет предприятий — таких, например, как «Красные линии»

Во всех этих словесных экспериментах всегда присутствовала изобразительная «форма». Так, например, на первой полосе газеты «Действие» было помещена одна лишь картинка — в противовес традиционному виду газеты с ее заголовками

После того как 13 мая 1968 года Школа изящных искусств в Париже (EcoledesBeauxArts) была оккупирована бастующими студентами, ученики при поддержке профессиональных художников из движения «Юная живопись» («LajeuneрешШге»), созданного в 1950-е годы попутчиками французской коммунистической партии в противовес соцреализму15, организовали работу по созданию плакатов

. Во всей деятельности соблюдалась строгая анонимность, являющаяся основой «гражданского» коллектива, даже если профессиональные художники, отстаивавшие весьма определенные политические убеждения, и играли в производстве плакатов важную роль

. По мере того как забастовка обретала всеобщий характер, рабочие фабрики «Рено» в городе Флин и завода «Ситроен» в парижском пригороде Жавель начали сами осваивать техники сериграфии. В свою очередь рыбаки и рабочие заводов по производству консервированных сардин стали сообщать художникам о своих условиях труда, чтобы те создавали плакаты и для них

поскольку информация на радио и телевидении (ORTF) оставалась монополией государства и зависела от правительства — за исключением двух частных радиостанций, которые транслировали в прямом эфире массовые выступления с комментариями самих забастовщиков.

. Критика информации, находящейся под контролем властей, до сих пор не утратила своей силы и способствовала развитию новых каналов общения, например плакатов, граффити и других форм обнародования информации, которые свергли власть государственной пропаганды и режим промывания мозгов, монополизировавших слово в рамках публичного пространства.

После забастовок и манифестаций 1919 года, после споров о введении 8-часового рабочего дня и накануне выборов в палату депутатов обеспокоенная верхушка промышленников (объединенная под названием «экономической группы») поручила карикатуристу АндриенуБарреру создание плаката, призывающего голосовать «против большевизма» (хотя в то время французская коммунистическая партия еще не существовала). Заросший, небритый, с выпученными глазами и разъяренным лицом мужик держит в зубах окровавленный нож24 (илл. 5). В 1934 году в новом контексте мобилизации французских правых и ультраправых накануне создания Народного фронта национальные республиканцы (правые) заказали художнику Пети политический плакат, призывающий «голосовать за Францию» «против лакеев Сталина», используя образ, являющийся вариацией предыдущего. На ноже видны три символа, изображающие «новых подручных Сталина»: три стрелы обозначают Французскую социалистическую партию (S.F.I.O)25 и Леона Блюма; серп и молот — коммунистическую партию и Мориса Тореза; угольник и компас, символы франкмасонов, — партию радикалов и Эдуара Даладье (илл. 6). Еще задолго до 1968 года этот образ неоднократно перетолковывался. В 1936 году во время правительства Народного фронта плакат Каброля призывал поддерживать уже коммунистов, а «человеком с ножом в зубах» на этот раз был Гитлер, против которого нужно было голосовать.

нужно добавить настенные граффити, которые также способствовали переворачиванию публичной речи этаблированных структур и тому, чтобы выводить «дискурсы на улицу». Подобно плакатам, они ставили с ног на голову властные порядки, поддерживая новые политические направления, но они также отражали и глубинные перемены, перевороты внутренних порядков личности

. Слова вроде «желания», «наслаждаться», «испытывать удовлетворение [оргазм!», «любовь», «счастье» расцвели не на плакатах, а в граффити

Через пятнадцать лет после майских событий Жиль Липовецки выдвинул другую интерпретацию, впрочем, также подчеркивающую индивидуализм тогдашнего протеста. Согласно его тезису, коллективное движение было, на самом деле, индивидуалистским по своей направленности, поскольку предполагало не самоотречение и самопожертвование ради общего дела, а «культурный радикализм, чрезмерный гедонизм, контркультуру, свободный секс», которые после первого этапа протеста привели ко «второй индивидуалистской революции», отмеченной «нарциссическим индивидуализмом»

. Анализ не касается критики, выражаемой социальными акторами, и в частнсюти участниками манифестаций 68-го. Как раз наоборот, Бур.дьё старается разуверить участников, представив их выступления как лишенные смысла и рассматривая их поступки как бессмысленную затею, заранее обреченную на провал.

». Подобно РеймонуБудону, он вскрывает истинные причины начала массового движения; с его точки зрения, они кроются в сокращении шансов на продвижение по социальной лестнице в силу обесценивания дипломов.

прицелом критики Мая 68-го (ЗЬ), — это овеществление (reification) человеческих взаимоотношений, когда люди начинают рассматриваться как вещи (например, наподобие «роботов» в рамках научно-технического порядка

. Тогда полностью отвергались патриархальный (domestique) и научно-технический (industriet) порядки. Патриархальный порядок величия характеризует известные с давних времен формы авторитета, оберегающие, опекающие и одновременно подчиняющие. Критика в таких случаях направлена против прислуживания господину и против подчинения, базирующегося на уважении

Критические суждения Мая 68-го были направлены против технического авторитета, который в силу адского темпа работы и превращает трудящегося в робота и выстраивает его жизнь по заданной цепочке «метро-работа-сон» (metro-boulot-dodo) под бюрократическим процедурным контролем, словно по квадратным плиткам уличной мостовой.

Два других порядка величия в Мае 68-го отвергались столь же всецело: рыночный порядок (ordremarchand) и порядок «мнений», репутации

Критика порядка репутации, как о том свидетельствует майская лексика «спектакля», во многом отправлялась от книги ситуа-циониста Ги Дебора «Общество спектакля», вышедшей в 1967 году

Дебор видит в спектакле не только «совокупность образов», замещающих реальность, но и «социальное отношение между людьми, опосредованное образами

два других порядка величия: тот, что связан с гражданским величием (grandeurcivique) и с величием вдохновения

. Критика способствовала утверждению принципа общности человеческой природы, вступившего в противоречие со статусными или статуарными, «застывшими» неравенствами. Она подчеркнула обратимость состояний («простое» может стать «великим», и наоборот), смягчающую напряжение между неравенством величия / ничтожности и равным достоинством в рамках человечества как целого

лозунг «Любой учитель — ученик. Любой ученик — учитель* выражает не только переворот отношений, но также и равенство возможного доступа [к преимущественной позиции].

Критика любого построения сообщества, содержащего опасность самоизоляции, связывала в 1968 году между собой понятия границы и подавления, репрессии

. В психоанализе была разработана категория желания (влечения), позволяющая обозначить взаимодействие различных инстанций «я» и переменчивость их значимости. Этой психологией пропитаны и лозунги 68-го, которые перевернули структуру личности, заменив рассудительность и размышления открытостью желания:

«Мои желания — действительность*82.

Значительное число высказываний Мая 68-го выдвигают на первый план наслаждение

«Кульбит» означает не только падение или переворот через голову. Он может означать также и полный оборот, в результате которого -после переворота с ног на голову — вновь встают на ноги. Выражение «встать на ноги» в переносном смысле означает: «извлечь выгоду», «выкрутиться из временно сложной ситуации, чтобы в итоге все сложилось хорошо». Эта образная фигура возвращения к нормальной жизни (в сочетании с реальной индивидуальной выгодой, которую смогли извлечь из событий отдельные участники Мая 68-го для их дальнейшего профессионального и социального продвижения) скрывается во многих интерпретациях тогдашних событий, вплоть до полного отрицания критической составляющей переворота.

Обеспокоенность возможностью подобного возвращения к исходной ситуации уже была выражена по ходу самого движения в одном из лозунгов:

«Это еще не конец!»89

и майским переворотом, который был направлен против рынка и провозглашал гражданскую солидарность

Множественные формы критики в ходе Мая 68-го, по-видимому, совпадали в одном: в оспаривании любого вида иерархий — от Бога Отца (религия и священное также часто попадали под огонь разоблачительных атак) до отцовской или патерналистской власти, включая господство начальника, инженера-специалиста и даже профсоюзного представителя или профессионального художника

Лозунги

Soyezréalistes, demandezlimpossible. Будьтереалистами, требуйтеневозможного!

Nous ne voulons pas d’un monde où la certitude de ne pas mourir de faims'échangecontre le risque de mourird’ennui. Мы не хотим жить в мире, где за уверенность в том, что не помрёшь с голоду, платят риском помереть со скуки.

Ceux qui font les révolutions à moitié ne font que se creuseruntombeau.  Те, кто делают революцию наполовину, роют себе могилу. (Сен-Жюст)

On ne revendiquerarien, on ne demanderarien.Onprendra, onoccupera.  Мы не будем ничего требовать и просить: мы возьмём и захватим.

Plebiscite :qu’ondiseouiqu’ondise non il fait de nous des cons.  Как ни проголосуешь на плебисците, «да» или «нет», из тебя всё равно сделают козла!

Depuis 1936 j’ailutté pour les augmentations de salaire. Mon pèreavantmoi a lutté pour les augmentations de salaire. Maintenantj’aiunetélé, unfrigo, une VW. Etcependantj’aivécutoujours la vie d’un con. Nenégociezpasaveclespatrons. Abolissez-les.  С 1936 года я боролся за повышение зарплаты. Раньше за это же боролся мой отец. Теперь у меня есть телевизор, холодильник и «фольксваген», и всё же я прожил жизнь, как козёл. Неторгуйтесьсбоссами! Упразднитеих!

Le patron a besoin de toi, tun’as pas besoin de lui. Ты нужен шефу, а он тебе — нет.

Travailleur: Tu as 25 ansmais ton syndicatest de l’autre siècle.  Рабочий! Тебе 25 лет, но твой профсоюз из прошлого века!

Onachètetonbonheur. Vole-le.  Твоё счастье купили. Украдиего!

Sous les pavés, la plage!  Под булыжниками мостовой — пляж!

NiDieunimaître!  Ни Бога, ни господина!

Soyonscruels!  Будем жестокими!

Vivresanstempsmort, jouirsansentraves Живи, не тратя время (на работу), радуйся без препятствий!

Ilestinterditd’interdire.  Запрещатьзапрещено.

Dansunesociété qui a abolitouteaventure, la seuleaventure qui resteestcelled‘abolir la société.  Вобществе, отменившемвсеавантюры, единственнаяавантюраотменитьобщество!

L‘émancipation de l‘homme sera totaleou ne sera pas. Освобождение человечества будет всеобщим, либо его не будет.

La révolutionestincroyableparcequevraie.  Революция невероятна, потому что она настоящая.

Je suisvenu. J‘ai vu.J‘aicru.  Пришёл. Увидел. Поверил.

Cours, camarade, le vieux monde est derrière toi!  Беги, товарищ, за тобой старый мир!

Ilestdouloureux de subir les chefs, ilest encore plus bête de les choisir.  Тяжелоподчинятьсяначальникам, ноещёглупееихвыбирать.

Unseul week-end non révolutionnaireestinfiniment plus sanglantqu‘unmois de révolutionpermanente.  Один уик-энд без революции гораздо более кровав, чем месяц перманентной революции.

Le bonheurestune idée neuve.  Счастье — этоноваяидея.

La culture estl‘inversion de la vie.  Культура — это жизнь наоборот.

Lapoésieestdanslarue.  Поэзиянаулицах!

  1.  Травень 68-го в Парижі як революція: перебіг основних подій (М.Курланські).

Марк Курлански прославился неожиданным выбором героев для своих "Историй" — то он напишет "Всеобщую историю соли" (русский перевод 2007 года), то "Историю трески", то "Историю ненасильственного сопротивления". На этот раз героем его книги стал год. Он называет четыре фактора, создавшие 1968 год: движение за гражданские права, превращение молодого поколения в единую сознательную силу, война во Вьетнаме и телевизионные новости, уже объединявшие мир, но еще не укрощенные цензурой. Именно в том году одновременность событий, происходивших в разных концах мира с самыми разными участниками и по самым разным причинам, и знание людей об этой одновременности стали самостоятельным фактором истории. Курлански честно предупреждает о своей пристрастности: "Я родился в 1948 году и принадлежу к поколению, которое ненавидело войну во Вьетнаме и протестовало против нее". И своей целью объявляет напоминание о том времени, "когда люди высказывали свое мнение и не боялись кого-либо задеть этим". Кончается же книга благодарностью "всем, кто сказал "Нет!"" — и, главное, тем, кто продолжает и сейчас произносить это слово". Книга построена хронологически — от января к декабрю, но это не хроника, а связный рассказ о множестве сюжетных линий — Пражской весне, вьетнамской войне, студенческих бунтах в Париже и Чикаго и т. д. В 1968-м не только много чего случилось, но и много чего началось. И Курлански тщательно отмечает эти начала, в том числе и словарные: именно тогда начали говорить "черные" вместо "негры", "палестинцы" вместо "арабы, живущие в Израиле" и т. п. Правда, ценность русского издания снижают две вещи — отсутствие указателя, необходимого для подобной книги, и отсутствие редактуры, из-за чего Иордания превращается в "государство Иордан", шекспировская цитата, общеизвестная по-русски в варианте "зима тревоги нашей",— в "зиму нашей досады", автор детективов — в "автора мистерий" и т. п.
Подробнее:
http://www.kommersant.ru/doc/873514

О великом потрясении 1968 года и взялся рассказать американский исторический публицист Марк Курлански – рассказать в форме хроники. И это хорошо, ведь сегодня как-то подзабылось, как развивались события, что было раньше – Пражская весна, баррикады в Париже или убийство Мартина Лютера Кинга. Спуталась и важность событий – по крайней мере, многое из того, что тогда казалось важным, отступило на второй план. Не так давно в одном из интернет-сообществ кто-то задал вопрос: с чем у вас ассоциируется 1968 год? Почти все отвечали – советские танки в Праге. Но операция "Дунай" началась лишь 20 августа, две трети года были уже позади. Уже позади были левацкие студенческие бунты во Франции – в них многие видели чуть ли не попытку революции, но Курлански расценивает их всего лишь как "обыкновенный взрыв возмущения", направленный против той удушающей атмосферы застоя, в которой существовало французское общество. Собственно, главной идеей 1968 года была идея свободы – но не в политическом, а, скорее, в духовном смысле. Он цитирует воспоминания одной из участниц парижских бунтов: "Реальным ощущением шестьдесят восьмого года было потрясающее чувство освобождения, свободы и людей, которые общались друг с другом, – общались на улицах, в университетах, театрах. Это было нечто гораздо большее, нежели метание камней. Вся система государственного порядка, авторитета и традиции была сметена. В известной степени современное свободное общество родилось в шестьдесят восьмом". Итак, вспомним: баррикады в Париже, советские танки в Чехословакии, студенческие демонстрации в Врашаве, убийства Роберта Кеннеди и Мартина Лютера Кинга в США, жестокие бои во Вьетнаме, – вот лишь малая часть того, что приходит в голову, когда думаешь о 1968 годе. Самое интересное, что это приходит в голову всем, кто привык следить за событиями. Курлански сразу отмечает это как главную особенность 1968 – именно тогда мир вдруг заметил свое единство. До того все знали, конечно, что живут на одной планете, но на повседневную жизнь это влияло мало. Начиная с 1968 года все на самом деле оказались в общем доме. Сработала картинка по телевизору и спутниковая связь – впервые стало возможно показывать события в мире в режиме реального времени и для массовой аудитории. "Впервые в истории человечества важные события, где бы они ни происходили, становились известны немедленно". "Уникальным для 1968 года оказалось то, что возмущение людей было вызвано разными причинами и объединяло их только желание бунта, представление о том, как его осуществить, ощущение отчуждения от официального порядка и отчетливая неприязнь к авторитаризму, в какой бы форме он не проявлялся. Там, где он принимал форму коммунизма, они восставали против коммунизма, там, где это был капитализм, – против капитализма", - пишет Курлански.

  1.  Концептуальне осмислення культурного зсуву 60-х років 20-го ст..
  2.  70-ті-80-ті: історико-культурний зріз.

век кейнсианства.

увеличении покупательной способности нации. В 50-х и 60-х годах это ударение Кейнса стало ведущим принципом.

В июле 1944 г

создали Всемирный банк и Международный валютный фонд.

расширила “принципы местного банковского управления на международную сферу...

Международная торговлявозрастала в продолжении четверти века.

американская экономика была экономикой бизнесменов. Ее успех в большой степени зависел от благоприятного климата, в котором бизнесмены чувствовали себя в безопасности

Национальный климат стал враждебен по отношению к бизнесу.

Первым признаком беды было возвращение к энергичному применению антитрестового законодательства.

Упадок на бирже был только началом несчастий американского бизнеса. В 1951 г. вышла книгавнимание к тревожному загрязнению природных ресурсов

за 1976 г. соблюдение новых законов стоило бизнесу 63 миллиарда долларов в год плюс еще З миллиарда от налогоплательщиков на содержание государственных инспекционных служб.1979 г. общие расходы превысили 100 миллиардов долларов. государственное регулирование оказало на американскую экономику такое же разрушительное действие, как и узаконенные привилегии профсоюзов в Британии.

Суды,войдя во вкус власти, наслаждались ею долго. начало 70-х годов стало свидетелем рождения не только “имперских медий”, но и “имперских судилищ. деловых ресурсов и времени руководителей тратилась на ответы на судебные иски

введения “расовых квот.

Пиковым для американской экономики стал 1968 год, когда американское промышленное производство превысило одну треть мирового

термин “евродоллар поток долларов в Европу устойчиво возрастал.

послевоенный подъем питался дешевой энергией. Между 1952-1972 г.г. цена на нефть постоянно падала.все три ведущих сектора в буме западной экономики - автомобильный, химический и электрический - являлись энергоемкими, точнее нефтеемкими.

Руководители ближневосточных нефтяных стран заметили растущую зависимость Запада и Японии от их экспорта нефти. Шах Ирана - убедить других владетелей, что для стран Ближнего Востокабыло бы лучше медленнее расширять ее добычу, поднимая цены. Насер (презид.Египта)заявил: “Нашей главной целью будет уничтожение Израиля. Египетские, иорданские и сирийские войска были разгромлены. Советская Россия перевооружила его (Насера) армию, обеспечив вдвое большую мощь по сравнению с уровнем 1967 г.“Израиль - это Америка, и Америка - это Израиль”.разрушительную роль Насера - взял на себя ливийский полковник Каддафи. Каддафи подчеркнул значение нефтяного оружия для ответного удара по “западному империализму” в наказание за поддержку Израиля.

Значение его успеха заключалось в том, что с него в скором времени взяла пример Организация стран-экспортеров нефти (ОПЭК), в которой доминировали арабы.

Никсоннастолько запутался в уотергейтской неразберихе, что почувствовал себя обязанным передать функции контроля над кризисом Киссинджеру,

Более всего пострадали самые бедные страны,В конце 70-х годов они стали беднее, чем в начале десятилетия - первый подобный поворот в современности, Число африканцев и азиатов, умерших вследствие арабской нефтяной политики в десятилетие после 1973 г. насчитывает, возможно, десятки миллионов человек.

высокой инфляцией, а в некоторых странах она развилась до гиперинфляции. Ценовая революция,

Только Саудовская Аравия и Кувейт с их незначительным по численности населением получали дополнительно 37 миллиардов ежегодно, достаточных, чтобы за двадцать пять лет скупить все большие компании на всех мировых фондовых биржах. Возникла реальная опасность, что арабы используют новое “денежное оружие” так же, как нефтяное.

рециклирование.вложив деньги во всемирную банковскую систему, они теряли их из поля зрения. А больше девать их было некуда

Когда в начале 80-х годов началось создание их собственных международных банков, индустриализованные страны уже нашли альтернативные источники энергии,

В конце 70-х годов доллар потерял половину своей стоимости.

Американский век”, , закончился через двадцать пять лет после своего начала

Семидесятые годы были самой низкой точкой американской президентской институции.

Упадок Америки в семидесятые годы казался еще более мрачным в контрасте с видимой прочностью и самоуверенностью советского режима.(Брежнєв генсек с 1966г.)

рост международного терроризма (относилась и мусульманская традиция политико-религиозного терроризма, восходящая к средневековой персидско-суннитской секте “Убийц” (Assasin)

неполитическая традиция средиземноморского пиратства - быстро возвратилось с началом отмирания колониализма, особенно, в его традиционных центрах Алжире и Триполи после окончания Алжирской войны и переворотаКаддафи в 1969 г. Но теперь оно имело отчетливую политическую окраску

отдельные террористические движения, (Баадер-Майнхоф в Западной Германии, ИРА в Ольстере, Красные Бригады в Италии, баскские сепаратисты в Испании) - международный марксистский характер движения.

политический терроризм 70-х годов был продуктом морального релятивизма.

в 70-е годы ООН была коррумпированной и деморализованной организацией, а ее необдуманные интервенции скорее вызывали насилие. 70-е годы усилия большинства в ООН сосредоточились на трех вопросах: уничтожение Южной Африки и Израиля и осуждение “империализма” в лице Америки.

арабские нефтяные страны, ни разу не подвергались критике ни в одной из резолюций Генеральной Ассамблеи ООН

очевидно, что эти государства (Западн) ответственны за сегодняшнее бедственное положение” бедных стран и “обязаны” им помочь. Эта помощь не была бы “благотворительностью”, а “запоздавшей компенсацией за то, что с ними сделали развитые страны в прошлом» - использовались ли эти финансовые средства эффективно??? Существовали “хорошие” государства (бедные) и “плохие” государства (богатые).

термина из ругательств 70-х годов: “многонациональная корпорация (апокалипсическое представление выглядело абсурдным к середине 70-х годов, когда западногерманские и японские фирмы за океаном расширялись намного быстрее своих американских конкурентов)… что в 1970-е годы международная экономическая власть распределилась еще шире

американским медиям и университетам, которые выпускали бесконечный поток самокритичных материалов.

обусловлено интеллектуальными течениями в Париже. Все авторитеты, которые заняли его место, находились под различной степенью влияния марксистского детерминизма, отрицавшего какое бы то ни было значение личности или свободной воли (структуралізм, Лакан, НоамЧоски).

80-х годах в делах человечества подул сильный ветер перемен,воспрял дух демократии, Организация Объединенных Наций и особенно ее Совет Безопасности впервые начали функционировать так, как предвидели ее основатели. Капиталистическая экономика буйно расцвела, Коллективизм провалился как интеллектуальное “Верую”. Распался последний имперский конгломерат - сталинская империя.

  1.  Культурні війни 80-х в американській культурі (М.Гронас).

Главным событием американской культурной (а отчасти и политической) жизни во второй половине 80-х стали культурные войны - ожесточенная перебранка между приблизительно "левыми" и приблизительно "правыми" гуманитариями, журналистами и политиками, зародившаяся в тихих омутах кафедр литературы и академических изданий, подхваченная газетчиками и телевизионщиками и докатившаяся аж до Конгресса, Сената и Верховного Суда. С точки зрения стороннего - российского, да и европейского - наблюдателя повод для войны был не сишком значителен ("нам бы их проблемы") и на casus belli в любом случае не набиралось. Спорили о том, можно ли выдавать государственные гранты (т. е. знаменитые "деньги налогоплательщиков") на радикальные артистические проекты, оскорбляющие мораль и религиозные чувства большинства; о том, позволительно ли радикальному художнику сжигать американский флаг или ходить по нему; и, наконец, несколько особняком, но в той же обойме - о том, какие книжки должны входить в список обязательного чтения в высшей школе. Эта последняя полемика и ее отголоски в американском литературоведении 80-х и 90-х и являются предметом настоящего обзора. Но прежде чем перейти к нему, стоит разобраться в исторической логике американских "культурных войн". ервоначальная полемика, фокусировавшаяся именно на списках, не слишком обогатила литературоведение; зато эта стадия наиболее интересна с точки зрения политической истории. В этот период и противники и защитники понимают канон как своего рода цельный нарратив, представляющий некоторое обобщенное доминирующее мировоззрение, систему ценностей - отличаются при этом только оценки. Прогрессистам / эмансипационистам это мировоззрение враждебно, так как оно сформировано "мертвыми белыми мужчинами" и используется белым протестантским мужским гетеросексуальным большинством в борьбе с угнетенными меньшинствами. Для консерваторов, наоборот, канон - хранилище вечных безусловных ценностей, позволяющих вопреки всем различиям слиться в культурное и национальное единство. Левые при этом исходят из логики политической репрезентации и пропорционального представительства: канон должен отражать многообразие сообществ внутри общества; канон навязывает общую (иллюзорную) идентичность и подавляет реальные; представители меньшинств имеют право на свои собственные каноны или на представительство внутри общего канона.

Итак, с одной стороны, теория канона проблематизировала сам объект науки о литературе, что привело к появлению целого направления эмпирических исследований, посвященных институциональному контексту литературной канонизации. С другой стороны, канонический дебат заставил американских академиков задуматься о ценностных основаниях гуманитарных наук. Ранее стихийным релятивистам и абсолютистам пришлось эксплицировать свои установки и интуиции - так, например, появился манифест последовательного аксиологического релятивизма Произвольность ценностей Барбары Геррнстайн Смит 31. Эстетика неожиданно вошла в моду и в последние годы книг, в subject line которых значится "эстетика литературы", появляется не меньше, чем книг про канон.

Большая культурная война продолжается, и в ней, судя по последним выборам, установился паритет. А в борьбе за списки обязательной литературы вроде бы победили левые 32. Неизвестно, приведет ли это к созданию нового мультикультурного, профессионально-менеджерского канона или множества независящих друг от друга канонов. А может быть, старый добрый канон все-таки выстоит. В любом случае эта маленькая культурная война запомнится как представление философского театра: разыгранная в книгах, теледебатах и даже уличных шествиях кантовская антиномия вкусового суждения.

  1.  Сексуальна революція та постання тілесної культури. Drug culture.

Після Другої світової війни в зв'язку зі зрослою індивідуалізацією суспільства культура споживання поширюється і на Європу. Споживацтво починає активно слугувати конструюванню ідентичностей. Люди більше не можуть виводити те, хто вони такі, із приналежності до груп чи походження, вони визначають себе самі через накопичення і споживання старанно підібраних продуктів.

Гедон-секс революция. Культ. Споживання Ученые метались от предположений о связи сексуальной революции с ростом культуры потребления и изобретением противозачат средств, к мысли о том, что революция стала логическим результатом самоотверженной деятельности движений, боровшихся за сексуальную свободу, легализацию абортов и тд. 1970 – самая откровенная эпоха Зап культуры Всеобщая увлеченность сексом

  •  -немалую роль в том что революция состоялась, сыграло формирование капиталистического общества потребления
  •  Вклад в это СМИ и Реклама
  •  Оказалось, что удовольствие, секс и политика вовсе не так уж нераздельны, коль скоро явное потворство все новым сексуальным экспериментам преспокойно уживается с поддержкой военных действий во Вьетнаме и с ориентированной исключительно на прибыль рыночной экономикой.
  •  Многих радикалов увлекла теория философа Герберта Маркузе, который считал, что сексуальная революция выработала лишь «репрессивную десублимацию» — мнимую свободу с постоянным подогреванием сексуальной активности, призванную отвлечь внимание от политической борьбы в обществеи сделать тревоги будней для людей хоть немного более сносными
  •  эмоциональные сложности(что делать, если занимаешься сексом, а он не приносит тебе радости, которой ты от него ждешь, в то время как все кругом только и кричат о том, что секс — это потрясающе)
  •  Для 1960-х годов был характерен оптимизм. Ни мужчины, ни женщины не сомневались в том, что способны свершить все, что им захочется
  •  Потом верить перестали, но продолжали трахаться. секс превратился в изолированное событие, ушел, так сказать, в себя

Наслідки: Брюкнер и Финкелькраут в отличие от запрещавших секс консерваторов-традиционалистов, секс-революционеры устанавливали новые нормы сексуальности, —эти нормы обернулись  еще одним способом ограничить свободу индивида. По мысли авторов, все эти инструкции по интенсификации удовольствия на самом деле его разрушали, лишая людей  радостей секса. Карас: «Многое говорит о том, что наслаждение стало для нас бременем. Сексуальная революция создала правила»

Drug Culture

  •  Никаких 70х без слова НАРКОТИК
  •  Употребление Сначала было символом контркультуры, а потом стало нормальным явлением.
  •  наркотики являются идеальным предметом потребления для культуры в доминируют подростки 
  •  во время секс револ «попасть на небеса» ( в смысле экстаз..)  было основной целью молодежи, что помогали им делать наркотики
  •  Драг культура сначала на травке потом коакин (супер ступень гедонизма) ! От «коммунального» к «эксклюзивному»

Дагмар Херцог

  •  Ця революція зіграла формування капіталістичного суспільства споживання.
  •  Засоби масової інформації та індустрія реклами
  •  Задоволення, секс та політика зовсім не так вже і нероздільні
  •  Секс, можливо, взагалі не шлях до революції, а навпаки, протидія від неї.
  •  Фемінітський рух, виник разом із секс. Революцією, ставив своєю ціллю не просто відміну законів, що карають за насилля, а й ті, що захищають права жертв насилля на власне життя.
  •  Спантеличувало жінок та інші форми де персоналізованого сексу, наприклад – піп-шоу
  •  Надійність пігулок після Другої світової війни, знизила страх завагітніти під час коїтусу, та вперше жінка під час статевого акту могла експериментувати так же вільно, як раніше це міг собі дозволити лише чоловік
  •  1967р. поправка закону – політиків переконав аргумент, що є розповсюдженням контрацепції зменшити число незаконних абортів
  •  Трансформація європейської сексуальної культури в розгулі секс. революції зіграла «порнографія»
  •  МАркуз Коллінз:» нова атмосфера вседозволеності в 1960ті рр. була породжена не просто «рядом ліберальних законів, але і всенародних рухів, підтримувався легіоном мастурбаторів, споживачів «м.якого порно»
  •  «сексуальність» сьогодні розкрита та зроблена доступною для розвитку різних варіантів життєвих  стилів
  •  Сексуальність функціонує як підвладна певному розвитку та переробці риси особистості, виступаючи первинним пов.язуючим пунктом між тілом, само ідентичністю та соціальними нормами
  •  МАСТУРБАЦІЯ вийшла назовні відкрито, як і гомо сексуальність.

Влада чоловіка на жінкою – коли жінка відчуває задоволення тільки від фалоса, то що їй робити, бути залежною?

  1.  Культурна ситуація на Заході в 70-х роках в американському кіно.
  2.  Культура Заходу як культура мас-медіа. 90-ті: війна як найвища точка естетизації політики (Балкани).

Культура Заходу як культура мас-медіа. 90-ті: війна як найвища точка естетизаціїполітики (Балкани)

Ко́совская война́ — вооружённый конфликт, вспыхнувший из-за отмены автономии Косово и Метохии.

Выделяют две фазы Косовской войны:

   28 февраля 1998 — 24 марта 1999: Конфликт между албанскими сепаратистами и югославскими силами безопасности.

   24 марта — 10 июня 1999 год.: Война НАТО против Югославии с одновременным наступлением албанских сил.

Эта война уже не раз переведена на политические языки и ими по частям растаскана. Ее приучают служить, в том числе и интересам противоборствующих групп (неважно, в какой стране конкретно). Она превращена в политический жаргон, а значит, благополучно апроприирована. Она апроприирована многократно, поскольку перед нами разворачивается также и военный телесериал, имеющий продолжение. Он построен по всем законам “щадящего” зрелища. Точнее, его “гуманность” определяется системой пропусков: из репортажей изъято все, что имеет отношение к самой войне. Реальность уничтожения — составляющего неизменную сущность всякой войны — прикрыта либо картой, либо образами дымящихся заводов и разрушенных мостов, а также картинами настоящего исхода. В этой войне, упорно твердят нам, нет жертв, есть только разрушения и вереницы повозок, увозящих испуганных албанцев за пределы Югославии.

В этой войне, короче, есть все, кроме войны (если верить ее официальному дискурсу, то есть политико-лингвистическому, а также телевизионному эквиваленту войны). Есть желание восстановить права человека, грубо попираемые нынешним правительством Югославии (довод как НАТОвских стратегов, так и местных правозащитников), иными словами, остановить внутреннюю войну (и это единственная война, которая признается), есть конкретная задача разрушить военную машину Югославия, для того чтобы реализовать эту цель. Но войны нет. И военная цензура (с обеих сторон) трудится над превращением События в фрагмент: война купируется, “очищается”, фильтруется, подается в образе не-войны.

В репортаже про войну нету войны

То, что допущено к показу, — не больше и не меньше как “гуманитарная проблема”, главный эвфемизм происходящего, неоднократно повторяемый на Западе. (Вспомним о том, что сами действия нового альянса преподносятся в качестве “гуманитарного вмешательства

( людям не рассказывают то,что машины нато убивают не только мятежников но и мирное население) в этой ситуации,натопытаеться показать то,что он помогает мирному населению и с другой стороны не рискует военными. А на самом то деле,гибнут невинные люди. Можно это интерпретировать так,что они упускают такие моменты так как они не важны или они просто маленькие проблемы которые стоят на дороге глобальной проблеме- войны против мятежников,котораяповляиет на весь мир.

  1.  Масова культура на Заході в 2-ій половині 20го століття: подія та концептуальне наповнення. Треш-телебачення.

Ідея: зробити події з реального життя якомога драматичними і цікавими.

Потакання найпримітивнішим бажанням глядяча. ЗМІ стали частиною бруду = загроза моральним устоям суспільства.

Треш ТБ – нижча форма ТБ, ток-шоу – нижча форма треш – ТБ – глупота, вульгарність, гріховність.

Гра на вуайеристських бажаннях + прагнення з’явитись  на ТБ = надають цінності існуванню. + повальна відеофілія

Але і інший погляд: треш-ТБ дозволяє втручатись за допомогою обмеженого набору дій.  

Пагубний вплив: знищує межі між дійсністю і ілюзією

Немає межі між новиною і розвагою – ефект «розмитої плями»
Адорно, Хоркхаймер: реальному життю не дозволяється відрізнятись від звукового фільму. Інтелектуали: нищівна критика ТБ: симулює, а не репрезентує реальність.

Форма супротиву: через перегляд різниці між високим мистецтвом і низькою культурою

Категорія смаку – не тільки естетична, а й сексуальна категорія – багато шоу пов’язані з цією тематикою.

Гендер – фемінінність мас. культури : використання метафор, фіксація уваги на сексуальності, родинних стосунках, перевага – почуття, сповідь, особистий досвід = жіночий спосіб пізнання.

Але: пропонують терапію, відповіді на питання.

Критика ток-шоу віддає елітарністю, але така істерична реакція – також націлена на сенсацію.

+ серйозна журналістика по своїм стратегіям не так вже відрізняється від масової

Потрібен інший аналіз: тлумачення треш-ТБ як вираз того, чого суспільству не вистачає: вирішення соц. потреб, відміна раси, гендеру = створення комунікації як величезної нервової системи

  1.  Мистецтво як двигун злиденності і прикладні соціальні мистецтва: ситуація мистецтва в сучасній культурі Заходу.

Тенденції:

  •  Експансія ринку, засилля диллерів, нонспектакулярність, складання списків з рейтингами, інституціалізація,зв'язок з туризмом (Бієнналє), віртуальне існування – вже не обов’язково кудись їхати, куратор – як мета-художник,  

Жмієвський: ПРИКЛАДНІ СОЦІАЛЬНІ МИСТЕЦТВА

(Мистецтво повинно шокувати, викликати сором і афект. Можливе художнє прозріння, але воно не перкладається).

Чи має сучасне мистецтво видимий соціальний ефект? Чи можна дискутувати з мистецтвом, і чи ще варто дискутувати?  Яка причина того, що порушення таких питань сьогодні як дія, рівнозначна самій суті мистецтва?

  •  Мистецтво віддавна намагалося вибороти автономію.  Глобальна художня революція сьогодні стала вінцем процесу емансипації мистецтва.
  •  залишається – сором. Політична ангажованість мистецтва неодноразово призводила до трагічних наслідків. Митці, які підтримували тоталітарні режими.
  •   автономія мистецтва реалізувалася як «брак ефекту, який можна верифікувати або побачити
  •  Соціальні наслідки, звісно, мали місце, але не завжди найбажаніші (дискусії тем, «запропонованих» мистецтвом через скандали, бруталізації публічних дискусій,  «Навчання» політичного світу використання притаманних мистецтву субверсивних стратегій)
  •  наявна в мистецтві тріщина дозволяє мистецтву бути найманцем держави та всієї економічної систем і захищає мистецтво від перетворення на клієнта влади – захищає за допомогою бунту, незадоволення, верифікації табу, збереження мрій, дистрибуції свободи і
  •  творення суспільного знання
  •  Це визначає рамки мистецтва  - воно може політично реалізуватися в галереї, але не в реальній політичній дискусії
  •  З 90-х років прогресує інституціоналізація мистецтва,  Їхній тиск спричиняє послаблення «ідеологічної шкідливості» мистецтва.
  •  мистецтво називають «соціальним симптомом» -  візуалізує ключові моменти цього процесу зовсім нерефлексійно.
  •  відносин, які вони хочуть виразити за допомогою мистецтва, уповні не розуміють ні вони самі, ні суспільство, яке вони хотіли би з ними ознайомити»
  •  Одна з причин відчуження мистецтва – використання ним мови образів. Образ, попри свою наочність, залишається незрозумілим. Текст викликає активність уяви
  •  мистецтво саме зреклося впливу.
  •  . Митці «мовчать» – вони неохоче вдаються до захисту своїх творів і їх тлумачення, і тому це поле займають рецензенти. Наявністю конкретного змісту в полі зацікавлень мистецтва можна керувати за допомогою моди.
  •   (Чи має) воно вести політичну дискусію, завжди недосконалу порівняно з дискурсом філософів і соціологів?» От відповідь: так, воно має вести таку дискусію. адже мистецтво може застосовувати інші стратегії, воно запанібрата з інтуїцією, уявою та передчуттям. У свій власний дискурс воно вписало процедуру автокомпрометації, амнезії та нового невігластва. 

Рансьєр (Етичний поворот в естетиці і політиці. Про еквіваленті моделі в актуальному мистецтві та сучасні політиці)

Етика – не мораль, уявляється тією інстанцією, що контролює природність практик. Рансьєр протиставляє норму фактові. Етика розчиняє норму(закон) в факті. Політика – не протилежність мралі. Формула сучасного консенсуальної гуманістичної доби – тільки зло – винагорода за зло (Дж.Буш – проти вісі зла – нескінченне правосуддя).

Символ розмежування знання і закону – Антігона. Вона героїня не прав людини (за Р. – права жертви, що легалізують права гуманітарного втручання), а терору всередині соціальної побудови.Терор нескінченний (оскільки здійснюється людьми травмованими від народження), агресивна реакція правосуддя.

Політична спільнота – принципово етична.

Етичний поворот: від часу, орієнтованого на здійснення цілі в майбутньому – на час, обернений на катастрофу позаду (Голокост, треба розуміти).

ПОЛЕМІЧНЕ МИСТЕЦТВО : 10рр тому про суперечність світу ---- зараз свідчення загальної етичної належності. Створення ситуації близькості, щоб підштовхувала до виробництва нових соц. Зв’язків.

Існує окремий світ образів, що має владу над спільнотою і єдинн його завдання – забезпечити людині «місце в світі».

Радикалізація в сучасному мистецтві уявлення про неуявне (непредставимое) (неможливе + заборона) – анти зображальне мистецтво – не те, що більше не зображає, а те, що більше не обмеене ні у виборі об’єкта, ні у виборі засобів (тому голокост можна зображувати не лише через трупи і газові камери, а йсерез кольрові лінії, абстрактні фігури і інсталяції).

У авангарду 2 етичні фігури: 1. Художня фома = форма побудови (майбутнього) світу, знаходяться в одні реальності. Мистецтво близькості. 2. Мистецтво, що свідчить про катастрофу цих звязів.

Гройс. (Мистецтво в епоху біополтики)

Від твору до документації.

  •  Раніше твори мистецтва представляли, відсилали (до чогось іншого, ніж вони самі). З появою документації (акцій, які не присутні тт. і зараз. Єдиний результат художніх акцій – 70-80-ті Коллективниє Дєйствія, Софі Каль,  ), мистецтво більше не присутнє. Але док.-не просто твір мистецваю Кінцевий результат, те місце, куди він відсилає – саме життя. Таким стає мистецтов в епоху біополі тики, коли життя стало об’єктом техн.. і художніх маневрів. (+ «пиродні» питання стали питанням політики – з якого моменту людина на дротах ще не труп?) .
  •  Тривалість – час – життя – вони можуть бути зафіксовані лише документацією.
  •  Документація того, «як робляться об’єкти» - роблячи їх «живими»
  •  Художні документація отримує ауру піднесеного за допомогою інсталяції тут і зараз).

Джонні Ватімо 

Мистецтво ХХст. – шок і конфлікт. Цілісності і гармонії в мистецтві не існує. Воно повинно зберігати неоднозначність.

 

  1.  Д. Ваттімо “Прозоре суспільство”.

Сучасність – це епоха, коли сам факт – бути сучасним – стає певною цінністю. Кватроченто – початок  

«сучасності», бо постає культ нового, оригінального (напр. Культ художника). Це пов’язано з більш  

загальним світоглядом (як це відбувається і в просвітництві, людська історія коли розуміється як  

процес емансипації).

Умова сприйняття історії як процесу – можливість розгляду її як єдиного процесу. Сучасність  

завершається тоді, коли історія не є єдиною.

Таке розуміння історії вимагає наявності центра, навколо якого події.

Філософія межі ХІХ-ХХ ст. критикувала ідею єдиної історії. Беньямін: уявлення про єдину історію  

породжено соціально-пануючими групами і класами. З минулого передається не все, а те, що  

важливо.

Як наслідок – історія розчинюється. Не існує єдиної історії, а є образи минулого, які відповідають  

різним точкам зору.

Криза ідеї історії = криза ідеї прогресу.

Деколонізація та бунт   «примітивної людини» зробили проблематичною концепцію єдиної історії. +

прихід суспільства комунікації.

А) в народженні постмодерну вирішальну роль відіграє мас-медіа.

Б) мас-медіа характеризують це суспільство як більш «прозоре», таке, що більше себе усвідомлює,  

але хаотичне.

В) в хаосі кореняться надії на емансипацію.

Мас-медіа дегомологізує суспільство. Є способо контролю за громадянами.

Але насправді завдяки медіа вголос заявили про себе різні меншини.

Логіка ринку інформації вимагає постійного розширення  цього ринку і щоб об’єктом комунікації  

стало все. Наслідок: перехід до постмодерну.

Реальність є результатом переплітання образів, інтерпретацій, реконструкцій.

У суспільстві мас-медіа замість ідеалу свободи, побудованого на усвідомленні суб’єкта про те , як все  

є насправді, втілюється ідеал свободи, який грунтується на коливанні, множинності.

Світ об’єктів науки/техніки перетворився на світ товарів, образів, світ мас-медіа.

1)Гуманітарні науки обумовлені виникненням сучасного суспільства  комунікації, знаходячись із ним у  

стосунках взаємної причинності. Гум науки є наслідком і засобом розвитку сусп комунікації.

2) інтенсифікація явища комунікації є центром і змістом процесу модернізації.

Сенсом розвитку техніки є конструювання світу як образу. Суспільство, де технологія досягає своєї  

кульмінації у вигляді інформації, є суспільством гуманітарних наук.

Замість ідеологій та приватних інтересів , мас-медіа стали б «органами» соціальних наук,  

поширювали б науковий образ життя.

Але поширення гум наук протидіють встановленню прозорого сусп. Зі збільшенням центрів історії  

(точок збору, уніфікації та передачі інформації)ідея всесвітньої історії є представлення подій  в  

перспективі єдиного бачення. Множинність «центрів історії» роблять неможливоюреалізацію  

самопрозорості.

Замість самопрозорості, суспільство гум наук прийшло до фабулізації світу – перетворення світу на  

казку. Образи світу, що приносяться нам мас-медіа та гум науками, створюють саму об’єктивність  

світу. «існують не факти, а тільки інтерпретації».

Міф пов’язаний з релігією та мистецтвом, ритуалом та магією. Наука – протилежність міфу.  

Три погляди на міф:

   1)  Архаїзм. Міф це не примітивна подолана форма, а «подленная» форма знання.  Через таке  

       розуміння міфу – вихід від недоліків  науково-технолог цивілізації.  – повернення до міфу.

   2)  Культурний релятивізм. Міф обов’язковий елемент в культурі. Фундаменталістські позиції та  

       аксіоми є міфічно обумовлені. Враження цього – теорія парадигм Куна. Міфу не приписується  

       містичний зміст. Заперечення різниці між міфом та науковим знанням.

   3)  Помірний ірраціоналізм. Міф відрізняється від наукового знання  наративною структурою.  

«повернення міфу» - подолання опозиції між раціоналізмом та ірраціоналізмом; це подолання  

приводить до проблеми філософського переосмислення історії.

  1.  Телебачення як “модель” для дослідження та опису сучасної культури Заходу.

- 90ті рр.. – зтичка респектабельних новин і треш-новин (ток-шоу)

-Треш-телебачення – ствердження, що людина може вирішити проблеми; Треш-телебачення – сучасна телепродукція, що базується на «реальних подіях». Ідея – робити пригоди з реального життя якомога драматичнішими і цікавими.

-Якщо треш-телебачення – нижча форма телебачення, то денні ток-шоу – нижча форма треш-телебачення.

-Треш-телебачення – потурання нашим вуаєристським бажанням та прагненню з’явитись на телебаченні. Воно стирає звичні кордони між дійсністю та ілюзією – маніпулює відчуттям реальності; пасивні споживачі,якими маніпулює індустрія культури.

- КевінГлін – протиставлення таблоїдного телебачення респектабельній журналістиці – ділення між елітарною та масовою культурою, що пов’язане з проблемами класів і смаку

-Ток-шоу як спроба оскаржити традиційні (гендерні) традиції.

-Рівер та Донахью – більша частина критики ток-шоу та таблоїдів є лицемірною, бо реакція «престижних журналістів» на таблоїдне телебачення так само націлена на сенсацію і завоювання аудиторії, як і те, що вони засуджують.

- «Старший брат» - гра на виживання  (---- з 84року книга Оруелла—хотів, щоб поведінка кожної людини відповідала його бажанням); незримий Старший бр. – символізує незриме суспільство.

- Екстраверт – ексгібіціоніст ------   репрезентація індивідуальності; набір само репрезентацій, набір поведінкових схем; сьогодні жива людина – якої немає в репрезентаціях; терор видимості         якщо ви невидимі – ви не існуєте

  1.  Суспільство контролю та культура зваби (Дельоз, Бауман).

Дельоз (ПС до суспільства контролю)

Фуко: дисциплінарне суспільство змінилося суспільством контролю, коли сталася криза просторів ізоляції (лікарень, казарм, тюрем). Їх змінили ультра швидкісні форми контрою у відкритому просторі. Найбільш ідіотські телевізійні ігри користуються успіхом, бо адекватно передають ситуацію всередині корпорації.

Особиста конкуренція – найбільш ефективна форма мотивації.

Якщо в дисциплінарних суспільства в кожному ізоляційному колі особа все починала заново, то в сусп..контролю нічого не заміщується – мета мобільний стан.

Немає поділу маса // індивід. --- «диві дуальний матеріал».

Бауман: Текучаясовременность

Антиутопії, що пророкували прихід тоталітарного суспільству над-контрою (Хагслі, Оруелл) – дискурс Ісуса – централізований, непроникні кордони - модель модерністського суспільства – фордівська модель - + епістеміологічна модель (Центральний набір цінностей Парсона, «Життєвий план» Сартра – побудуй свою індивідуальність).

Великою мірою завдяки масмедіа, дискурс Ісуса виглядає непереконливим. (кабіна пілота пуста, нема кому пред’являти претензії.

Сучаснй «легкий» капіталізм – не ціннісно-раціональний (немає абсолют.цінності).

Світ – набір можливостей, свобода стати ким завгодно – безпека. Недоробленість, недоідентифікація ---- незавершеність, неповність, невизначеність, ризик і тривога. Головне питання: Чи використав я всі свої можливості на 100%?

Маргарет Тетчер – немає такої речі, як «суспільство», а отже, немає утопій і спасіння тільки на персональній совісті. Місце вождя зайняли консультанти. Замість великої Політики – життєва політика. Ми – набір «я». Головне – отримати приклад. Головний авторитет – інструктор (Джеймс Фонда). Так само, полігоном рельного життя, реальних потреб – ток-шоу. Кологізація громадянської сфери приватними питаннями. Тому важливе приватне життя політика – він – приклад людини, що володіє і демонструє унікальні засоби влади.

Вся діяльність людини впорядкована моделлю купівлі-продажу. Маркетнг займається виробництвом споживачів, що проявляють свою індивідуальність через смак.

Замість мрії, як головного мотиватора – бажання (насправді воно нещире і несерйозне).

Тіло споживача – постійне досягнення норм, + слідкуваня за здоровям за тою ж моделлю купівля товарів).

Покупка – ритуал екзорцизму -позбавлення внутрішніх демонів невпевненості і невизначеності. Допомагає утримати, заморозити тривкі грані власної особистості в матеріальному предметі. Зробити рідке твердим.

Бауман. Індивідуалізована спільнота

«Старший Брат» - демонстрація використовуваності людини, перетворення її в бездушну річ. Експерименти як в концтаборах.

Національні уряди дозволяють своїм підданим грати у власні ігри і звинувачувати цьому себе.Собисте і громадське перетворилося в різні непов’язані світи.

Фордизм дозволяв розглядати відносини між керівництвом і підлеглими в рамках конфлікту інтересів. Зараз утворився вакуум, який заповнює хіба що бульварна преса, вказуючи на об’єкти, на які можна направити свою енергію – педофіли, вуличні грабіжники е т.с.)  

  1.  Роль та місце релігії в сучасній культурі Заходу (П.Шоню).

- Заходу не вистачає зв’язку часів, через втрату традиції зник інтерес до майбутнього. Захід «ожирів» та не хоче ризикувати.

- Ризик пов’язує Шоню зі свободою (її онтологією у плані богослів’я)

- саме протестантство у історичній перспективі першим змогло подолати страх у питанні про спасіння та вивільнило «ініціативу» і стало носієм конкретних «свобод». Змінило тяжіння змісту «свободи» від дозвілля до сфери роботи.

- перехід до демократії не має бути різким (Велика Фр. Рев-я, напр., відкинула країну далеко назад – гору взяли вожді, що вміли керувати темними інстинктами мас).

- треба брати приклад з Англії – поступовий перехід до демократії.

-Велика Фр. Рев-я зламала зв’язок часів.

- у 60х – нове коло проблем: 1 – пов’язане із економічним ростом та новими технологіями (через спустошення природніх ресурсів стали замислюватись про «межі росту»+винайдення небезпечних технологій); 2 – трансформація у культурному та релігійному плані.

-Шоню: немає меж росту! Віра у сили людини. якраз нові технології мають допомогти впоратися з нестачею ресурсів. Потрібні «видатні розуми» для росту.

- проблеми росту через «гедоністичну революцію» та розрив із батьківським поколінням, бо для творчості необхідний аскетичний елемент (+проблема зі зменшенням народжуваності)

- зх суспільство втратило  смак до свободи, стали рабами фізіологічних імпульсів – гедонізму. Потрібен смисл, який дає церква.

- християнство стає все більш розмитим. Церква має приділити увагу питанню про потойбіччя – бо це саме та таємниця, яка потрібна суспільству.

- складне суспільство не може вижити без релігійної меншості! – ядро християн розпалося через мінімум релігійності – таке нехтування сакральним кінчиться тим, що буде втрачене профанне і ВСЕ стане сакральним! Потрібне відродження релігійного ядра, яке підтримує ці межі «сакрального\профанного»

- протестантство – пафос трудової аскези, практичне «діяння». Криза зх. суспільства через переорієнтацію з системи виробництва на систему споживання.

  1.  Християнство в ХХ-му столітті (С.Авєрінцев).

     Аверинцев добился возможности говорить о библейских и византийских текстах без сопутствующей атеистической критики. Его статьи в энциклопедиях и энциклопедических словарях были настоящим введением в христианскую философию, приобщением к библейскому сюжету, который одним своим явлением в советских книгах менял вектор идеологического движения, вёл читателя к религиозной традиции. Статья "Древнееврейская литература" в первом томе "Истории всемирной литературы" была кратким, но безусловно целостным представлением Ветхого Завета как духовного памятника. Там же была опубликована статья "Истоки и развитие раннехристианской литературы". Уже здесь вполне проявился авторский метод – исследование поэтики как платформы для теологических выводов, который позволил Сергею Бочарову говорить об Аверинцеве как "светском проповеднике", об удачном поиске "интеллигентской почвы" в противовес знаменитой "беспочвенности" – одной из психологических основ русских катастроф XX века.

Филология для Сергея Аверинцева - "служба понимания", поэтому ей "принадлежит весь человеческий мир". Никакой риторики, свободной от постоянного поиска смысла. Отсутствие штампов и столь важного для рубежа 60-70-х годов советского контекста. Стремление в малом пространстве текста, не выходя за пределы одной научной статьи, показать движение и встречу двух принципов освоения мира и самопознания. Всё это отличает работу "Греческая "литература" и ближневосточная "словесность": античное и библейское мышление представлены как равновеликие области культуры. После прочтения статьи о "греческом" и "ближневосточном" читатель понимал: хочешь "литературы" в её раскрепощающей необязательности – ищи и постигай античность; стремишься к творчеству жизни, к религиозной вере – обратись к библейской "словесности".

  1.  Особливості релігійної ситуації в сучасній західній культурі. Культура як релігія. Інтелектуальність vs. релігія (І.П.Смірнов).

Смирнов "В КПЗ культуры"

- йтиметься про інтелектуальність.

- компетентність - власне Інше інтелектуальності, персональне знання, всього лише відтворююче у концентрованому вигляді те, що курсує у суспільстві.

Експерт, навіть якщо він женеться за особистою вигодою, обсулговує соціум, зацікавлений у відвторенні ( і тому цензуруючий одатком будь-яке розширене виробництво, перерозподіляючий прибутки, експропріюючий).

- тому суспільство заохочує своїх високопсевдоінтеллектуальних стражів, що розпоряджаються інформацією - популяризують, варіюють, канонізують та утилізують.

- розподіл праці виникає як промислове дублювання прокреативних ролей, як їх підкорення несхожим соціальним завданням, як сублімування природніх генеративних здібностей людини.

- не спеціалісти породжують суспільство, а воно - їх!

- чим більш історична людина - тим вужче коло її професіоналізації. коли суспільство потрапляє з ритуальної архаїки у історію, відкриту до іновацій, в ситуацію

з непредбаченим результатом, йому доводиться обмежувати творчість завжди особливою сферою.

- суспільство має убезпечити себе від НЕСПОДІВАНОК. креативне начало, якщо його не можна подавити, має бути частковим випадком, здійснбватися на малій ділянці людської діяльності.

- суспільство хоче зберегти себе (напротивагу своїм тлінним одиницям), тому притісняє мисленнєву оригінальність, щоб вона НЕ ПОРУШУВАЛА АВТОМАТИЗМ ІСНУВАННЯ ВСЬОГО КОЛЕКТИВНОГО ТІЛА.

- винахідники-професіонали роблять соціальність прогресуючою, увічнюють в історії, розширюють оперативний об'єм розуму, але НЕ ТОРКАЮТЬСЯ СТАВЛЕННЯ РОЗУМУ ДО САМОГО СЕБЕ!

- авторефлексія, будучи Іншим свідомості, може прикинутися інтелектуальністю. Рефлексуючий свою поведінку може посилити свої

мисленнєві здібності, а може уступити себе ближньому, розчинитись у соціальному.

- інтелектуальність антисоціальна, вона являє собою критику культури.

-справжній інтелектуал не вписується у соціальну систему, бо для нього вузька людина як така.

-вийти з кенозису, передбаченого самою нашею приналежністю до культури, можна лише в результаті Божественого втручання у людські справи - така семіотика Фаворського дива.

- медіальні засоби, створені та множені людьми (гроші, культура), беруть початок у людських жертвоприношеннях та потлаку.

- не свобода людини робить її переломним моментом буття, а її порабощённость культурою, від якої вона хоче звільнитися!

- культура - це медіальне середовище, яке насичується смислом, бо їй віддається на заклання bios.

- справжньо релевантним для культури є той, хто помер, від кого немає небезпеки вітальності. (діалоги з минулим)- філософія суперечить культурі як данності та догмі. жодна філософія не змогла пояснити світ, зате всі вони його змінювали або розглядали як нескінченно мінливий та пестроту практик.

- у "точних" та гуманітарних, а тим більш у філософ. науках культура сперечається сама із собою, ставить себе під питання, виступає

амбівалентною. щоб погасити внутрішню субверсивність, вона обертається релігією - вимагає ВІРИ у себе, змушує носіїв бути аінтелектуальними, соціабельними, некритичними!!!!

- релігія - це результат конфлікту культури як цілого із її окремими дискурсами.

- поки релігія вичерпує собою культуру, остання не розпадається на дискурси та не має динаміки.

- критика культури досягла апогею у 1910-50х рр. (Ж.Батай, Бахтін, Г.Маркузе, К.Шмітт,Е.Юнгер та ін.). - коли Т.Адорно та Хоркхаймер звинуватили Просвітництво у тому, що воно ігнорує особливе на користь ЗАГАЛЬНОГО, хибно

ідентифікує перше с другим.

- авангард включив потойбічне та поцейбічне і демонтував той релігійний запобіжник, який гарантував культурі - не дивлячись на її

саморуйнівний потенціал, - надійність у часі.

- період інтровертування людиною своєї віри за рахунок самозаперечення суб'єкта - заперечення себе у собі, а не заради Деміурга. увінчала період - атомна бомба.

- після авангардистського Страшного суду над культурою постмодернізм поставився до її критики двояко.

- постмодернізм - критика критики культури, призупинити імманентну культурі недовіру до себе. втрата суспільством критичної, перетворюючої, революційної енергії.

- вичерпаність інтелектуалістської противлади, кінець розрізнення, яке критично налаштовані особистості постійно привносили у культуру.

- інтелектуальність гине, стаючи політ. акцією. позицію інтелектуала забирає політик, що прагне керування масами для миттєвого успіху.

-екран ТВ замінив історію.

- гра на біріж замінила шиллерівську естетичну гру. -некритичність ставиться в обов'язок членам суспільства у ідеї "політкорректності".

- культура втрачає дисидентський потенціал. у виродженої критики культури знайшовся еквівалент -тероризм

  1.  “Чи приречена технічна цивілізація на занепад?” (Ж.Дерріда, Ян Паточка, Р.Вітцлер).

Наконец, Паточка пытается ответить на свой главный вопрос: предопределено ли падение индустриальной цивилизации? В связи с проведенным анализом ответ кажется очевидным. Жизнь в индустриальной цивилизации находится в упадке, так как отдается повседневности или освободившемуся от оков оргиазму. Однако Паточка все же уступает «этой цивилизации […]возможность, которая никогда раньше не предоставлялась человечеству: единственный из множества шанс жить без насилия». Никогда прежде это невозможно было осуществить, только мы располагаем всеми средствами для этого. «Впервые история предоставляет шанс поворота от прежнего случайного господства к господству того, что знают, о чем идет речь в истории […]. История есть не что иное, как разрушение уверенности в предзаданном понимани» [54]. Дополнительное основание (поэтому и нельзя безоговорочно настаивать на вынесенном в заголовок вопросе) заключается в том, что явление упадка не могло быть только делом технической цивилизации, но, как представляется, является также наследством прошедшей эпохи. И, наконец, решающее значение приобретает вопрос: может ли человек исторической эпохи подвергнуть сомнению данность смысла в его знании и принимает ли он за смысл свою ответвенность? Паточка заканчивает замечанием: «Современная цивилизация страдает не только от собственных ошибок и недальновидности, но и от неразрешенности общих проблем истории. Однако проблема истории должна оставаться неразгаданной, продолжая существовать как проблема. Сегодня опасность заключается в том, что объемлющие все единичные знания приводят к забвению ситуации задавания вопросов и того, что задается вопросом (es Frage gibt), и тому есть основания. Может быть, сам вопрос об упадке цивилизации поставлен ложно. Цивилизация не дана сама по себе. Вопрос в том, утверждает ли исторический человек, что он ручается за историю» 

  1.  Співвідношення сакрального та профанного в сучасній культурі Заходу за Дж.Агамбеном та Ж.Дельозом (К.Чухров).

Основний зміст:

Дж. Агамбен: сакральне існує у житті як певні моменти епіфанії, що НЕ стосується релігійного аспекту. Воно зупиняє профан ний, споживацький потік. Завдяки ньому відчуваєш цінність життя, певна таємниця. Пов’язує це в основному із сприйняттям мистецьких творів або ж якийсь пам’ятний подарунок друга. Від сакрального предмета йде певна аура, сила, що не залежить від економіки та споживання. Сакральність – здатність повсякденності на диво, інтенсивність моментів  - коли з’являється навіть відчуття осмисленості життя.

Ж.Дельоз: сакральність пов’язана із владними практиками. Ці сакральні предмети поділяють життя на «священні» та «профанні» зони – а відповідно і людей поділяє за таким принципом: тих, хто спроможний бачити цю сакральну таємницю, і тих, хто – ні. Сакральна річ стає важливішою за людину. Навіщо відокремлювати сакральне як таємниче та невловиме, якщо є саме життя і люди в ньому. Таємницею є все життя, а не окремі «сакральні» моменти.  А мрії про культові предмети – продукти влади і насильства.  Людина завжди потребує чогось відсутнього у екзистенції, і як тільки вона ставить це на п’єдестал, то створює фетиш і забуває про реальне життя та дійсну політику. Сакрального потребують лише ледарі, а життя, сповнене політичних турбот, любові до інших та піклування про творчість не потребує сакрального.  Потрібна радикальна де міфологізація, де сакралізація, десентименталізація індивідуального і колективного простору. Дивитись на світ НЕ через власне бажання, а очами БАГАТЬОХ ІНШИХ.

  1.  Насилля в культурі Заходу: спроби обґрунтування (афро-американці). Малькольм Х, Франц Фанон.

Дві гілки руху за права:

  1.  Інтеграція (за рівні права). Гарлемський ренесанс. Мартін лютер кінг.
  2.  Сепаратизм. Маркус Гарві та асоціація за права чорношкірих – повернення назад до Африки. Чорні мусульмани та організація «чорна пантера».

Обидві гілки намагалися позбавити чорне населення комплексу неповноцінності.

Рухи популярні бо:  

А) ефектні риторичні моделі

Б) підготовлена основа (вже в 50-60 роках все більше почуття нетерпимості)

В) звернення до найбідніших прошарків, мргіналів.

Це виливається в літературу, мистецтво.

«Чорна пантера» 1966 рік. Окленд. Для протидії поліції в гетто. Групувалися навколо релігійних общин. Були досить освіченими.

Малколм Х – «апостол насильства». «коли бачите білого, знайте, ви бачите диявола». Для нього убивство кеннеді – розплата за жахи рабства. Після хаджу в мекку – перехід від негритянського націоналізму на позиції афроамериканського інтернаціоналізму. Перша – расово-релігійна, друга – культурно-політична позиції.

Книги його справили вплив на чорну культуру.

Джерело риторики «чорних пантер» - Франц Фанон. Книга «Проклятьєм заклєймьонниє» - вчення про катарсичну дію насильства. Теза про те, що в будь-якій колоніальній системі, соціальній системі мова йде не про моральність, а про владу.

Негритюд – розвиток чорної самосвідомості та відмова від асиміляції в білу культуру.

Областю перетворення афроамериканської самосвідомості стало мистецтво і література. Письменники створювали свій окреслений простір, виключивши звідти расистський захід.

Амірі Барака – революційний театр. Естетична паралель діяльності фанона та малколма х.

Покоління хіп-хопу.

- протест американської чорної меншини коливався між двома полюсами: інтеграцією та сепаратизмом.

- 1й потужний рух афроамериканців - ГАРЛЕМСЬКИЙ РЕНЕСАНС 1920х рр. - боротьба за рівні права із білими та участь у політ. житті

- напротивагу цьому - Маркус Гарві та його Асоціація за покращення життя негрів закликали афроамериканців покинути Північну Америку та повернутись до Африки.

- у післявоєнні роки: ідеологічними спадкоємцями гарлемців, що виступали за інтеграцію, стали учасники РУХУ ЗА ГРОМАДЯНСЬКІ ПРАВА, який очолив М.Л.КІНГ

- а націоналістична тенденція була представлена чорними мусульманами - членами організації "ІСЛАМСЬКА НАЦІЯ" та її лідером Малкольмом Х, а далі - партією "ЧОРНА ПАНТЕРА" та ін.

радикальними організаціями, що висунули лозунг - "ЧОРНА СИЛА".

- пропаганда Малькольма Х та Франца Фанона впала на підготовлений грунт - серед афроамериканців 1950-1960х розповсюджувались настрої НЕТЕРПИМОСТІ та ГОТОВНОСТІ до рішучих дій у ім'я негайних змін.

- вони звертались до маргіналів чорної общини.

- аналогічні ідеї нетерпимості у той же час виникли в афроамериканській літ-рі та театрі. естетичні наслідки афроамерик. екстремізму 1960х і досі відгукуються у "чорному мистецтві", яке вже інтегровано у американську культуру.

- партія самозахисту "Чорна пантера" була заснована 1966 р. в Окленді, штат Каліфорнія для протидії поліцейському безладу у негритянських гетто. Потім партія вийшла на арену

радикальної поліики - 2000 членів, 40 регіональних відділень, значні запаси зброї.

- перший публічний виступ пантер, що викликав фурор серед чорних націоналістів та білої перси, відбувся у 1967 р. в аеропорту Сан-Франциско.

вони зустрічали вдову Малкольма Х, Бетті Шабаз. Він - "апостол насилля", а його промови читали як апостольські послання - риторичні сюжети радикального чорного руху наступних років.

- Малькольм був вбитий чорними націоналістами у 1965р. "Х" - знак при імені новонаверненого мусульманина. знак відсутності імені у очікуванні справжнього вічного імені, яке дасть Аллах.

- лівий екстремізм в Америці ХХ ст. відрізнявся тим, що його бійцями були молоді та освічені представники національних меншин, тоді як у правих угрупуваннях типа ку-клукс-клана, Ради білих громадян чи руху

Християнської самосвідомості, брали участь дорослі та малоосвічені представники білої більшості.

- для самоіндоктринації "Пантери" використовували тексти Малькольма та Франца Фанона, що народились у 1925 та пішли з життя незадовго до активізації пантер. (Фанон помер від лейкемії 1961)

їх слова та рання смерть стали ідеологічною основою для збирання репресованої енергії чорної молоді "берних шістдесятих"

- в Америці важлива роль ЦЕРКОВ! Вони є не стільки культурно-етнографічними, скільки ПОЛІТИЧНИМИ общинами.

- блискучі здібності оратора у Малкольма Х - у формі проповіді, зрозумілої усім. В першу чергу "зчитувалася" їх емоційна "програма", що відразу ж знаходила відгук.

- його часто звинувачували у пропаганді ненависті, для вивільнення енергії чорного населення для конструктивних цілей, як він казав.

- демонізація білих "Когда ви видите белого, знайте, что видите дьявола"

- вчитель Малькольма (Ілайджа Махаммед) створив месіанське вчення про винятковість чорної раси.

- іслам в уявленні групи "Ісламська нація" є опозицією християнству як мейнстриму.

- "Ісламська нація" виступила на авансцену саме тому, що її проповідники почали працювати із ізгоями: жебраки, наркомани, вори, проститутки, злочинці. (Малькольм Х теж сидів у тюрмі)

- практичне знання Малькольмом кримінального життя гетто та проповіді.

- проповідь негритянського націоналізма була дуже дієвою! бо допомагала цим ізгоям повернутись у "пристоцне" суспільство!

- жертували грошима на будів-во шкіл, храмів, утримання озброєних відрядів "Плод ісламу". кінцева мета - утворення незалежного монорасової держави або штату!!!

2

-"помірні" (Рух за громадянські права) пропонували іншу стратегію - несупротиву, що мала релігійну основу, близьу до вчення

Махатми Ганді.

- Кінг також вмів володіти увагою аудиторії.

- найвищім піком активності помірних став марш на Вашингтон у 1963 р., коли 250 тис. демонстрантів біля меморіалу Лінкольна слухали

промову Кінга "У мене є мрія". - утопічне бачення майбутньої Америки. Але чорна Америка більше схилялася до силового протистояння.

що це за революція за право сидіти на одному горшці з білим! - спільний туалет, театр і т.д.

- рев-я має бути кровавою! а не "взятись за руки"

- справжній революціонер вимагає землі для створення власної незалежної нації.

- помірні боролись проти негативних стереотипів щодо чорних як ледарів, клоунів і т.д.

- Малькольм стверджував, що той, хто женеться за іміджем, ніколи не буде вільним. Насправді, расист - трус. Моральні аргументи

діють лише на моральних людей, а вони зробили нас рабами.

- МАлькольм:біла більшість пориває усі узи взаємної відповідальності, тому пригнічені можуть боротися будь-якими засобами.

- хоча Малкольм закликав до насилля лише у випадку самозахисту, але не нападати першим.

- логіка білого: біле краще за чорне - історія, мораль христ., легітимна влада.

- треба засвоїти право описувати світ згідно зі своєю логікою! право давати імена.

-після прес-конференції у Аккрі, столиці Гани, Малькольм перестав вживати слово "негр" - як расистський термін. Бо є люди

різних національностей, генотипів, культур та віросповідань, і не варто їх групувати за одним із зовніщніх ознак.

- негрів не існує.

- здійснив хадж до Мекки у 1964. він перейшов з позиції негритянського націоналізму на позицію афроамериканського інтернаціоналізму.

(відчув містичну єдність всіх людей, незалежно від національності)

- іслам протистоїть расизму - всі брати і сестри.

- приводом для розриву Малькольма із "Ісламскою нацією" стала його наростаюча популярність та зломовність. (після вбивства Кеннеді у 1963р.)

вважав це помстою за жахіття рабства. але "Ісламська нація" вирішила виключити тимчасово Малькольма. загрози та напади.

- хоча винуватці не були знайдені, але скоріше це бойовики "Плоду ісламу"

3

- інше джерело - твори Франца Фанона, з о.Мартініка (Фр. колонія). Отримав медичну освіту, працював у алжирській лікарні. За участь у діяльності Фронта національного звільнення - алжир. повстанської орг-ї, був

висланий з Алжиру 1957, переїхав у Туніс, де працював у штабі ФНЗ, лікар. практика, видавнича..

- серія спроб його вбити від франц. колоніал. політики. 1960 захворів на лейкемію.Москва, потім у США. УТунісі завершив книгу "ПРОКЛЯТЬЕМ ЗАКЛЕЙМЁННІЕ" - дуже значима книга для чорних радикалів.

- поєднав знання психіатрії та екзистенційне переживання расизму - створив вчення про КАТАРСИЧНУ дію насилля. В будь-якій колоніальній системі йдеться не про моральність, а про ВЛАДУ.

- його книга не для європейців, зашвирнути зх культуру подалі.

- до думки про революційну практику Фанон прийшов після короткого захоплення ідеями негритюдю, введеними у культурнийц обіг

паризькими поетами африкан. походження, близькими до кола Сартра. (журнал "Африканська присутність").

- суть негритюду у розвитку чорної самосвідомості та відмові від асиміляції у білу культуру. Термін придумав Еме Сезер. Негритюд - пошук коріння, спроба літературно сформулювати

расову/національну самосвідомість.

- за Сартром негритюд - антирасистський расизм, контркультура, що виникла як реакція на старі теорії расової неповноцінності.

- Фанон потребував революційної практики перетворення системи расового пригнічення, а не художньої.

- євроамериканський соліпсизм - набір ілюзій та упереджень.

-колоніальний світ є маніхейським - пригнічувач вважає себе добром, а пригнічуваного - злом. Знищення колоніального світу - не примирення двох зон, а знищення однієї з них!

4

Рух "Чорна влада" використовував ідеї Фанона. Його утопічний проект став здійснюватися у символічній сфері - мистецтва та літератури.

- основним заняттям "чорного мистецтва" 1960х став пошук "негритянської душі". наслідував сепаратистські настрої.

- вони створювали нову культуру з виразними африканськими елементами. культура афроамериканців має бути зрозумілою як культура африканської діаспори в Америці.

- перебудова зх естетики - новий символізм, міфологія, образність, критика.

- "чорний текст" народжувався на вулиці з просторіччя гетто, попирав норми граматики, але був мелодійним та чуттєвим. в ньому була душевна сила - думка про унікальну духовність, властиву

людям з чорною шкірою.

- введено в обіг поняття "блекнесс" - естетичний прояв внутрішнього життя афроамериканскього простого народу, його системи цінностей та вірувань.

Те, що доступне лише людині, зануреній у тотальність чорного досвіду, усну стихію народного життя. Идеологи выделили даже семь ступеней «черности»: «думать по-черному, говорить по-черному, вести себя по-черному, творить по-черному, покупать у черных, голосовать за черных и жить по-черному».

- 1960ті - чорна ідентичність та пошуки африканського коріння маніфестувались і у есеїстиці, і у поезії. Це були не докори білій більшості, а створення власного окресленого

простору, описування себе як діаспори та виключення расистського Заходу.

- Амірі Барака був поетом і драматургом, створив Гарлемський революційний навчальний театр "чорного мистецтва". "він має навчити білих смерті"! "Он должен поместить на сцене миссионеров и либералов, умирающих под обломками бетона"

- найбільш яскравим вираженням національно-класової специфіки чорної общини є музика. Саме вона стала містилищем "чорної душі"

після розгрому руху "Чорна влада" на поч. 1970х

- у кін. 1960-поч.1970х більшість радикальних афроамериканських організацій було розгромлено, вони втрачали вплив. Їх цілі не було реалізовано, але опосередковано рівень життя чорних зріс.

- створювався середній клас афроамериканців, орієнтований на споживання.

- паралельно: після вбивства Кінга у 1968 поняття "блекнесс" стало все більш естетизуватися. розповсюдилося переконання, що подальший

розвиток чорної ідентичності - це привілей міської бідноти. мистецтво стало сприматися як стратегія виживання у ворожому суспільстві.однак суспільство сприйняло нове "чорне мистецтво" не вороже - хіп-хоп, граффіті, брейк-данс, реп..

- реп виник у кін. 1960-1970х у пд Бронксі (преважно "чорному" районі Н.-Й.)

- найбільш соціально "проблемнин" є гангста-реп - про неблагополучні квартали, бідні пригороди, життя маргіналів, супротив американ. сусп-ву.

- деякі гангста-реппери ще діють за приписами "чорної естетики" 60х. вбитий у 1996р (мафіозні розборки). Тупак Шакур - дитя двох активістів Чорної пантери.

- радикальне чорне мистецтво стало частиною американ. шоу-індустрії.

  1.  Насилля в культурі Заходу: спроби обґрунтування (ліві рухи).
  2.  “Мережа”:генеалогія, проблеми і нові можливості. Відкрита культура.




1. 2013 Снежок Настя- Здравствуйте мои друзья я принес вам приглашение на новогоднее представление
2. А История права знает различные формы и соответственно различные источники права
3. тематизированы все важные нормативные документы высших органов законодательной и исполнительной власти
4. .Понятие мировия
5. Лекция 4 Воображение Виды Воображения По результатам- Репродуктивное воображение воссоздани
6. темам- Социология как наука об обществе
7. тема производства Теперь нужно понять кто и как будет производить контент в нашей компании и как мы этот
8. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук Харків ~ Дисе
9. Историзмы в романе Толстого Петр Первый
10. Реферат на тему Безопасность жизнедеятельности в чрезвычайных ситуациях
11. Тема 1 Філософія як світогляд її призначення зміст і функції в суспільстві
12. К ним относятся острые заболевания органов брюшной полости- острый аппендицит прободная язва желудка ущем
13. Цветаева М.И
14. РЕФЕРАТ ПО ДИСЦИПЛИНЕ Охрана Труда Выполнила- Студентка 3го курса специальности 260103 Сташкев
15. Вариант 7 В результате аварии на объекте разрушилась обвалованная емкость содержащая 25 т хлора
16. белочку. Но все знают что белочка это вовсе не рыжая бестия скачущая вокруг да около несчастного а всег
17. ХХ век- короткий век - длинная эпоха.html
18. вариант. Авторы- М
19. з курсу Історія України Первісний лад на території України
20. тренінг соціальнопсихологічний тренінг1