Доповнення неправосильного повноваження Передумови законного благословення подружжя Міжкон

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Л 41

не- ча- 02). від- Це ) чи до- ним

[ИВО

ader,

ПО).

іерез

зрмі,

ння,

кя в була шям

РОЗДІЛ 42 ФОРМА ВІНЧАННЯ

•   Форма вінчання в минулому
•   “Форми” вінчання
•   Порівняння форми вінчання у Східному і Латинському Кодексах
•   Загальні приписи визначення форми (к. 828 — СІС-ККП, кк. 1108)
•   Роди канонічних форм
•   Правила оцінки правосильності форми
•   Тлумачення канону 828
•   Офіційний свідок (к. 829 - СІС-ККП, кк. 1109, 1110)
•   Делегування повноваження на благословення подружжя (к. 830 — СІС-ККП, к. 1111)
•   Доповнення неправосильного повноваження
•   Передумови законного благословення подружжя
•   Міжконфесійні подружжя
•   Надзвичайна форма вінчання (к. 832 — СІС-ККП к. 1116)
•   Загальний огляд
•   Правила застосування надзвичайної форми вінчання
•   Небезпека смерті
•   Відсутність пароха
•   Католицьке благословеня східних некатолицьких подружжів (к. 833)
•  

•   Використання тлумача
•   Місце вінчання
•   Подвійне відправлення вінчання (839)
•   Таємне вінчання (к. 840 — СІС-ККП кк. 1130-1133)
•   Запис вінчання (к. 841 — СІС-ККП кк. 1121-1122)
•   Запис узаконення, визнання недійсності й анулювання подружжів (к. 842 — СІС-ККП к. 1123)

Форма вінчання в минулому Церкви

В усіх суспільствах громадськість була зацікавлена у тому, щоб мати всі норми, які б регулювали укладання подружжя. Але найважливішими були правила, які регулювали розірвання подружжя. Уже, навіть римляни, які вибудували величну структуру свого права, однак залишили процедуру поєднання людей в подружжя традиційним обрядам, що здійснювалися в межах сім’ї. Християнська Церква перших століть не займалася цією проблемою. Лист до Діогнета з III ст. говорить нам, що християни “одружуються так само як люди з цілого світу”. Не сам акт укладення подружжя, але його суспільні наслідки регулювалися цивільним правом, хоча жодний службовець не був присутній на вінчанні. Зауваження святого Ігнатія Антіохійського в
листі до святого Полікарпа (107 р. після Христа), що жодне подружжя християн не повинно бути повінчане без єпископа, не відносилось до якогось літургічного обряду, і навіть не до присутності єпископа чи священика, але, воно відображало стурбованість християнської громади тим, що ЇЇ єдність може бути порушена невідповідними подружжями. Навіть, коли в пізніші століття, обряд вінчання в Церкві розвинувся, він не був обов’язковим. Як правило, тільки голови обох сімей та їх родичі були присутні під час законних формальностей вінчання в домі одного з партнерів. Потім, гостей запрошували на весільний банкет.

Заручини і вінчання були приводом для церемоній і святкувань згідно з місцевим звичаєм. Обмін згодою виражався у закладанні перстеня на палець невістки, звичайно на четвертий палець лівої руки, бо вірили, що жилка від нього йде безпосередньо до серця, а серце - є місцем зосередження усіх почуттів. Обряд супроводжувався формальним поцілунком та покриттям голови невістки великою хусткою-покривалом. Мати родини певного становища в суспільстві складала їх правиці разом та супроводжувала невістку до дому нареченого, ЇЇ нового дому.

Припускалося, що може бути написаний контракт щодо посагу, який підписували партнери і свідки. Оскільки не. було жодної прилюдної реєстрації вінчання, укладення злуки без контракту посагу не мало ніякого документального підтвердження. Римське право встановило, що основою припущення, що злука сторін є подружжям, служить контракт посагу. Якщо подружжя укладалося без посагу, його слід було вважати нічим іншим, як конкубінатом, з усіма правовими наслідками, як наприклад, нелегітимність дітей та їх виключення із спадщини батька.

Дуже часто духовенство, єпископів і священиків відкрито закликалося не брати участь в укладенні подружжів. Можливо причиною було те, що існував сильний тиск, що підносив дівицтво до такого ступеня, який автоматично принижував повагу до подружжя. Щойно близько 400 р. єпископи та священики, у виняткових випадках, почали брати участь у цих торжествах. Святий Августин (помер 430 р.) згадує, що вірні запросили його на весільне прийняття, але він вважав, що йому немає необхідності там бути присутньому, і неконечно бажано. Святий Іоанн Золотоустий (помер 407 р.) бажав зміцнити протилежний звичай, мабуть тоді ще зовсім новий, тому він відчував необхідність говорити про нього. У його проповідях в Антіохії та Константинополі, він заохочував своїх слухачів запрошувати священика, немов Христа, на весілля та просити у нього благословення. Проте, таке напоумлення не мало зобов’язуючої сили та часто нехтувалося убогими, як це пояснював у 866 р. Папа Миколай І. Він не ганив їх тому, що була потрібна тільки взаємна згода згідно з приписами права.

Дискусія про те, чи вдова або вдівець можуть знову одружуватись, закінчилась позитивним рішенням, але єпископові або священикові спочатку заборонялось брати участь у такому вінчанні. Пізніше, коли пом’якшилася дисципліна, розвинувся простіший обряд для одруження овдовілих осіб, який

іужжя відобразив приписаний Церквою покаянний характер таких подружжів. Ця

когось відмінність у літургічному обряді зберігається у стислій формі у багатьох

і, але, Східних Церквах до сьогодні.

може Навіть коли літургічний обряд для заручин і вінчання розвинувся, він не

шіття, був обов’язковим. Пізніше, коли Церква зробила їх строго зобов’язуючими,

шило, подружжя без них не вважалися неправосильними союзами. У Церквах

шних візантійської традиції, тільки за часів східноримського імператора Льва VI

ували Філософа був приписаний обов’язковий обряд вінчання (895 р.), і навіть тоді

його не всюди дотримувались подружжя різних суспільних класів, дно з Католицька Церква Риму до IX ст. навчала, що початок одруження — це

алець обмін згодою без будь-якої церемонії, як ми знаємо з відповіді Папи Миколая

від І на запитання болгар. Західна Церква тільки на Тридентійському Соборі

усіх (декрет Татові - “Таметсі” 1563 р.) прийняла, що без церковного обряду

іттям вінчання подружжя є неправосильне, але й тоді ця постанова не поширилась

'вища автоматично на всі частини Церкви. Тільки Ме Тетеге (“Не Темере” 1907 р.).

дому і латинський Кодекс 1917 р. запровадили обов’язкову форму під загрозою

неправосильності повсюди для латинських католиків, який Східні Церкви, коли вони об’єднались з Католицькою Церквою, мали

■рації обов’язковий літургічний обряд вінчання. Законодавство східноримських імпе-

юку- раторів встановило таку обов’язкову форму для Церков візантійського походжен-

>ипу- ня: 89-а новела імператора Льва VI Філософа (886-912 рр.) зробила священиче

Ікщо благословення обов’язковим для усіх осіб. Імператор Олексій Комненос (1088-

і, як 1118 рр.) поширив обов’язкову силу благословення на подружжя рабів,

ність Коли деякі частини Східних Церков об’єдналися з католицькою спільно

тою, то вони перейняли богословські принципи Римської Церкви, серед ЯКИХ - я не допущення можливості, що подружжя без форми можуть інколи бути пра-

гував І восильними. Санкція неправосильності за нехтування цією формою, засто-

ично І совувалась звичайно як у Латинській Церкві, згідно приписів декрету Татеґзі

свя- ‘ (“Таметсі”) Тридентійського собору. Це означало, що вони не є обов’язковим

свах. всюди для кожної Католицької Церкви. З проголошенням моту пропріо СгеЬгае

льне , АПаіае (“Кребрай алатай” — “Часті донесення”) 1949 р., була приписана форма

•ому. І вінчання для всіх Східних Католицьких Церков повсюди. Наслідком недо-

шти І тримання форми було проголошення недійсності подружжя. Ця форма була

еоб- І прийнята у ССЕО-ККСЦ.

полі.

, на

гало І “Форми” вінчання

б р. |

Говорячи про “форму” подружжя, слід відрізняти три різні випадки вживання цього терміну, який потрібно чітко поділяти на:

1.   Форма святої тайни, істотна частина кожної святої тайни, разом з іншою істотною частиною, матерією святої тайни. Стосовно тайни подружжя, ці дві частини є взаємна офіра і обмін згодою.
2.   Літургічна форма обряду вінчання.

3. Форма обміну згодою, так звана канонічна або правова форма, про яку буде мова в цьому розділі. Теоретично, дотримання цієї форми може приписуватися правом для всіх або деяких осіб, а недотримання її може загрожувати неправосильністю подружжя.

В історії Церкви ми можемо прослідкувати еволюцію сьогоднішньої правової або канонічної форми подружжя.

1.   Церква не бере участі у дійсному укладенні подружжя, яке здійснюється в приватних помешканнях.
2.   Єпископ або священик уділяє коротке благословення під час весільного прийняття.
3.   З’являється літургічний чин, який служиться для тих, хто його просить.
4.   Літургічний чин стає обов’язковим принаймні для певних класів осіб; якщо ж ним нехтується, то це не має правових наслідків. Канонічна форма ототожнюється з літургічною формою.
5.   Літургічний обряд стає обов’язковим для всіх осіб, але тільки в деяких місцях, а санкцією за недотримання є неправосильність подружжя.
6.   Ця форма подружжя поширюється на всіх вірних і повсюди.

Порівняння форми вінчання у Східному і Латинському Кодексах

Пр>

ВІН'

загг

тол

важ

оде

фор

Стс

вмі:

Огі(

нє

Це

вмі

Оскільки форма встановлена у канонах 828-842 ССЕО-ККСЦ повторює ті самі правила, що й форма Латинського Кодексу, існуючі тут різниці будуть згадані коротко:

1.   СІС-ККП (кк. 1112-1113) допускає можливість, надання мирянам влади заступати пароха при відправленні вінчання. Оскільки східні Церкви довгий час вчать, що подружжя може благословлятися тільки священиком — східні православні твердять, що священик є служителем святої тайни та подружжя без благословення священика є неправосильно укладене — Східний Кодекс не міг слідувати за Латинською Церквою у цьому пристосуванні відносно виняткових обставин. Проте, надзвичайна форма вінчання (к. 832) з можливою відсутністю будь-якого священика була збережена для східних католиків.

Усі східні католики застерегли благословення подружжя священикам (єпископам і пресвітерам) і, таким чином, вилучили дияконів із благословення подружжів. Тільки Коптійська некатолицька Церква визнає благословення подружжя, яке виконується дияконом.

1.   СІС-ККП (к. 1115) подає приписи згідно яких обряд слід служити в залежності від різних правових класів католиків. В ССЕО-ККСЦ ті ж самі правила є поміщені в кількох канонах.
2.   СІС-ККП (к. 1120) надає єпископським конференціям кожної країни повноваження пристосовувати літургічний чин вінчання до місцевих звичаїв. Східні католики не можуть дотримуватись таких правил, які встановлені для латинських католиків. Щодо східних католиків це повинно виконуватися найвищою владою кожної Церкви (кк. 836, 837).
   

Загальні приписи визначення форми

яку

іпи-

гро-

ІЬОЇ

ійс-

ІОГО

ить.

ісіб;

ірма

[КИХ

(к. 828)

Тільки ті подружжя правосильні, які укладаються згідно із святим обрядом перед місцевим ієрархом чи парохом або ж священиком, якому одним з цих двох було надане повноваження благословляти подружжя, а також у присутності принаймні двох свідків, однак, згідно з приписами інших канонів і з дотриманням винятків, про які мова в кан. 832 і 834 § 2. “Священним” вважається цей обряд через саму участь священика, який асистує і благословляє.

Види канонічних форм

Пристосований до сьогодення Східний Кодекс встановив різні форми, з яких деякі є для спеціальних обставин:

1.   Звичайна форма вінчання як описано в каноні 828.
2.   Надзвичайна форма вінчання (к. 832) - у випадку, коли існує небезпека смерті або немає доступу до священика.
3.   Форма для католиків, які одружуються перед східним некатолицьким священиком (к. 834 §2).

іє ті іуть

іади

5ГИЙ

:ідні кжя : не

ІЄНО

вою

кам

!ННЯ

ННЯ

:и в самі

аїни

таїв.

для

:ися

1.   Прилюдна форма, яку вибирає пара, після того, як одержує диспензу від приписаної форми (к. 835).

Правила оцінки правосильності форми

Для того, щоб оцінити правосильність форми, якої дотримувались в обряді вінчання, слід проаналізувати наступні критерії:

1.   Чи дане вінчання підлягало загальній формі вінчання? Винятки від загального обов’язку перелічені в каноні 834 (католик перед східним некатолицьким священиком) і к. 832 (надзвичайна форма вінчання).
2.   Чи священик, який поблагословив подружжя, мав необхідне повноваження (кк. 829-831) ?
3.   Чи були присутні принаймні два свідки?
4.   Чи подружні партнери висловили згоду в приписаний спосіб та одержали благословення священика?

Форма вінчання, яка подається у ССЕО-ККСЦ, майже тотожна з тією формою, що у (“Кребрай алатай”, яке набрало чинності 2 травня 1940 p.). Стосовно тих подружжів, які укладені до 1949 p., слід керуватися вказівками вміщеними в книжці J. F. Marbach, Marriage Legislation for the Catholics of the Oriental Rites in the United States and Canada (1946) [Й. Ф. Марбак. Подружнє законодавство для католиків східних обрядів у СІПА і Канаді (1946 р.)]. Це вичерпне дослідження, хоч і подає дані щодо Північної Америки, також вміщує інформації про більшість східнокатолицьких парафій в цілому світі.

Церквах; лише благословення священика, уділене парі, яка виявила в якійсь свяще

відчутній формі свій намір одружитися, є істотною формою. прина

Канон 828 говорить про канонічну форму і не згадує про літургічну вирая

форму або обряд, який також буде обов’язковим, але не для правосильності виклі

подружжя. Деякі Східні Церкви мають літургічний обряд, який містить Латю

спеціальну присягу вірності, яка виголошується прилюдно партнерами в дуже ПрИ ]

експресивний спосіб. Все-таки, це не торкається канонічної форми, відсутність будик

якої призвела б до неправосильності подружжя. q

Обряд вінчання повинен виконуватися парохом або єпископом, або корон

делегованим ними священиком згідно з приписами наступних канонів. подр}

Латинський Кодекс дозволяє дияконам бути делегованими благословляти поми:

подружжя. Даний канон зазначає, що делегувати може “sacerdos” (“сачердос” — знала

“священна особа”). Це є загальний термін для священної особи, і може Консі

відноситися до єпископа, пресвітера або диякона. Чому в каноні Hf вживається подрз

термін “пресвітер”, який би включав єпископа, але виключав би диякона? Євхаї

Мабуть тому, щоб пристосувати коптійську традицію, зазначену вище? не заі

Питання щодо благословень подружжів дияконом має практичні наслідки. літурі

До східних єпископів у США надходять прохання про надання дозволу j

постійним дияконам тієї самої Церкви, або Латинської, наприклад від брата, слове

родича, близького приятеля, одного з подружніх партнерів, на те, щоб ^пор

поблагословити подружжя. Поки американські католицькі єпископи не одер- через

жали нового повноваження, щоб диспензувати від форми вінчання, вони не коли

можуть дозволити дияконові благословляти подружжя (к. 835). Забороняється каног

також надавати цей дозвіл через латинського ординарія східним католикам під узако

його юрисдикцією. Tg ж

Звичайно, якщо східнокатолицький обряд вінчання законно виконується недій

латинським дияконом, то благословення диякона вважатиметься правосильною j

формою вінчання, бо місце керує актом (locus regit actum — “локус реджіт форм

актум”), тобто, коли юридичний акт законно переноситься в інше місце, то 0бряі

процедурні приписи того місця (або юрисдикції) керують правовими вимогами. відпо

Таке можливо у випадку, коли східні католики підлягають латинському перві'

єпископові і парохові. Латинський єпископ має повноваження уділяти диспензу вирал

від форми у випадках вінчань з некатоликами (к. 1127 § 2 83 СІС-ККП). Отже, він може через диспензування від форми зробити можливим, щоб диякон, навіть і мирянин (к. 1112 83 СІС-ККП — якщо тільки місцева єпископська конференція ствердила таку процедуру) асистував правосильно під час такого мішаного вінчання. Проте, такий дозвіл може бути наданий тільки там де дійсно немає священика (або диякона).

Крім священика необхідна участь двох свідків. Вони можуть бути будь- якої статі, будь-якого віку, католиками або некатоликами, якщо вони тільки здатні розуміти і засвідчити те, що відбувається. Вони можуть бути свідками, навіть якщо бачили обряд вінчання лише як присутні, і не були запрошені заздалегідь.

Канонічний обряд повинен включати принаймні благословення, уділене священиком. Звичайно, обряди вінчання в усіх Католицьких Церквах мають принаймні одне благословення. Ця умова східної католицької форми вінчання виражає давню традицію східного християнства вділяти благословення, та виключає можливість вділення католицького обряду вінчання без цього. Латинська Церква приймала подружжя без будь-якого благословення, а саме, при вінчанні католика з нехрещеним, яке виконувалося в парафіяльному будинку або захристії, тільки священиком, який просить і одержує згоду.

Східнокатолицькі обряди вінчання включають церемонію коронації, коли корона у формі металевих кілець або вінків кладеться священиком на голови подружніх партнерів. Це часто вважається головною частиною церемонії і помилково рахується тим “істотним” благословенням. Однак, східна традиція знала також подружжя без такої коронації. Так, патріарх Никифорос з Константинополя (806-815 рр.) відмовляв в обряді коронації тим, хто укладали подружжя вдруге (або більше разів), та забороняв їм два роки приймати Євхаристію, а тим, хто вінчався третій раз - п’ять років. Однак, це правило не застосовувалось повсюди, навіть якщо воно було вміщено в нових виданнях літургічних книг, і не мало ніякої сили, яка б чинила неправосильність.

Вимога, щоб східнокатолицька форма вінчання містила у собі благословення священика, не є абсолютною. Крім надзвичайної форми вінчання (пор. к. 832), існують гіпотетичні пари, подружжя яких були неправосильними через прикриту перешкоду, яка з плином часу сама припинилась, наприклад, коли мінімального віку необхідного для вінчання було осягнуто. У такому разі, канон 845 § 2 дозволяє партнерам відновити згоду приватно й таємно, щоб узаконити подружжя, для чого вони не отримають благословення священика. Те ж саме стосувалося б форми узаконення подружжя, яке б проголосили недійсним через неправосильну згоду (к. 846 § 2).

Наполягання священика на обміні згодою партнерами не є істотним в формі східного католицького вінчання. Правда, мабуть усі східнокатолицькі обряди вінчання в наш час містять у собі виразні питання священика та відповіді партнерів, що є таким чином, словесним обміном згодою. первісна традиція християнського Сходу не знала цього. Бажання ■ ~ «

виражалося через інші рівносильні засоби, такі як наприклад їхня ~ ~ № в Церкві на вінчанні і активна участь в експресивних церемоніях східно- католицького обряду.

Даний канон стосується двох винятків із загального обов’язку дотримуватися звичайної форми вінчання: надзвичайної форми вінчання (к. 832) і східної некатолицької форми вінчання для католика (пор. к. 834 § 2).

Ефектом недотримання приписаної форми вінчання є недійсність подружжя. Це також трапляється, коли священик, який вділяє його, не мав потрібного повноваження через уряд або через делегування. Проте, коли священикові, який вділяє його, бракувало потрібного повноваження через загальну помилку факту або закону та у позитивному і ймовірному сумніві закону або факту, Церква надає правосильність. Подружжя, неправосильне через брак приписаної форми, може бути узаконене або звичайним узаконенням (к. 847) або оздоровленням в корені (кк. 848-852).

Офіційний свідок

(к. 829)

Наступні правила відносяться до правосильності вділення благословення священиком; про незаконність говорить наступний параграф.

1.   Від дня канонічного прийняття уряду і доки вони законно виконують уряд, всюди в межах своєї території, парохи та місцеві ієрархи правосильно благословляють подружжя партнерів, коли вони є підлеглими, або непідлеглими, якщо принаймні один з партнерів є приписаний до власної Церкви свого права.
2.   Ієрарх і особистий парох, на підставі свого уряду, правосильно благословляють подружжя в межах своєї юрисдикції, якщо тільки один з партнерів є підлеглий їм.
3.   Патріарх на підставі самого права наділений повноваженням благословляти подружжя всюди, якщо один з партнерів приписаний до очолюваної ним Церкви, дотримуючись вимог закону.

Місцеві ієрархи, які тут згадуються, це — єпархіальний єпископ, апостольський адміністратор, протосинкел (генеральний вікарій), синкели і ті, хто керують єпархією під час вакантності престолу (к. 984 § 2).

Парох — це пресвітер, якому доручено керівництво парафією, і ті інші священики, яким було доручено управління парафією (кк. 281, 300 § 1).

Вже згадувані офіційні особи, і парох користуються повноваженням благословляти подружжя від дня прийняття свого уряду, аж поки вони його не втратять через зречення або усунення (к. 828 § 1).

Повноваження благословляти може виконуватися тільки в межах території єпархії або, відповідно, парафії. Це стосується також єпископів кожного ступеня, навіть кардиналів. Тільки патріарх і верховний архієпископ можуть правосильно благословляти подружжя всюди, якщо принаймні один з партнерів належить до його Церкви (к. 829 § 3).

Принаймні один з партнерів повинен бути членом Церкви свого права ієрарха або пароха. Якщо католик не є підлеглий цієї єпархії або парафії — тому що він з іншої єпархії або парафії — хоч член тієї самої Католицької Церкви, вділення вінчання буде правосильним, але незаконним без згоди його чи її пароха. Канони 29 і далі говорять про те, хто є членом Католицької Церкви, і як членство набувається і змінюється.

Ідно-

>три- 32) і

по-

мав

коли

іерез

иніві

льне

зако-

Інколи латинські ієрархи і парохи мають юрисдикцію, принаймні в подружніх справах, над Східними Католицькими Церквами, які не мають ні єпископа, ані власного пароха Церкви. У цьому випадку, латинський парох є компетентним вділити вінчання згідно з приписами Східного Кодексу.

ення

ують

льно

5ПІД-

ркви

ІЬНО ш з

іаго-

іаної

іПОС-

хто

інші

І.

[НЯМ

його

торії

ного

куть

іерів

Східні некатолики, які укладають подружжя з латинськими католиками, але не бажають бути відокремленими від своєї обрядової і етнічної традиції, можуть одержати дозвіл на благословення подружжя у Східній Католицькій Церкві, яка відповідає його чи її східній некатолицькій громаді. Отже, православний українець бажаючи укласти подружжя з латинським католиком може вдаватися за таким дозволом на благословення в Українській Католицькій Церкві, а не в Латинській Церкві. Український католицький священик потребуватиме повноваження на благословення цього подружжя від місцевого латинського єпископа або від Апостольського Престолу. Щодо випадку двох православних осіб, які хочуть укласти подружжя в Католицькій Церкві, порівняй к. 833.

Якщо східний католик хоче одружитися з протестантом у Латинській Церкві, це суперечить законові, який каже, що парох католицької сторони є компетентним для благословення такого подружжя. До проголошення Латинського Кодексу в 1983 р., латинський парох міг правосильно благословляти таке подружжя, бо до того часу охрещені протестанти підлягали законові Латинської Церкви з якої вони виросли. Проте, 83 СІС-ККП к. 11 виключає всіх некатоликів та східних католиків із латинського закону.

Персональний ієрарх, такий як військовий єпископ, і персональний парох користуються тією самою владою в межах їхньої юрисдикції. Східні католицькі парохи, незважаючи на те, чи вони підлеглі єпископові власної Церкви чи підлеглі місцевому латинському єпископові, є, як правило, територіальними парохами, не відрізняються від співтериторіальних латинських гіарохів. Менша кількість вірних або факт, що юрисдикція східного католицького пароха простягається на цілу латинську єпархію, не означає, що він тільки є персональним парохом. Врешті, уся юрисдикція у цілій Церкві є над особами, які у такому випадку є під юрисдикцією індивідуальних єпископів згідно з критерієм території. Парох є лише персональним, а не територіальним, (1) якщо його юрисдикція обмежена до певної групи осіб, і (2) він ділить цю юрисдикцію над ними сукупно з територіальним парохом.

Священики, які призначені латинським єпископом опікуватися подружжями всіх або деяких східних католиків, підлеглих єпископові, мають юрисдикцію над ними одночасно з територіальними парохами і вважаються персональними парохами. Східний Кодекс дозволяє єпископові встановлювати
персональні парафії для вірних якщо вони відрізняються від вірних тієї самої Східної Католицької Церкви іншою національністю, мовою, або якимись іншими критеріями (к. 280 § 1). Така ситуація є, наприклад, в Рутенській (Візантійсько-Католицькій) Церкві США, у якій є окремі, сиівтеритЬріальні парафії для угорців (мадярів) і хорватів серед більшості вірних русинського (карпатсько-слов’янського) і словацького походження разом з їхніми власними парафіями. Український єпископ Торонта (Канада) також має парафії для угорців візантійського обряду. Подібні потреби є у католиків Близького Сходу, які, будучи членами того самого католицького патріархату, бажають бути організованими в окремі парафії за їхнім походженням з Сирії, Лівану або Єгипту. їх парохи є персональними парохами, якщо їхня юрисдикція накладається на юрисдикцію територіальних парохів; якщо такого накладання юрисдикції немає, вони також є територіальними парохами.

Делегування повноваження на благословення подружжя

(к. 830)

Ті, кому Церква надала звичайну виконавчу владу, пов’язану з їхнім урядом, такі як ієрархи і парохи, таким чином, мають право благословляти подружжя; вони можуть делегувати інших для виконання цієї служби. У передаванні цього повноваження, слід дотримуватись загальних правил щодо делегування виконавчої влади управління,' як подано в к. 829. Поки вони законно виконують свій уряд, місцевий ієрарх та парох можуть давати повноваження благословити певне подружжя в межах своєї території священикам будь-якої Церкви, навіть Латинської. Однак, тільки місцевий ієрарх може дати загальне повноваження благословляти подружжя з дотриманням к. 302 § 2. Щоб надання повноваження благословляти подружжя було право- сильним, воно повинно бути надане певним священикам у виразний спосіб; крім того, якщо повноваження є загальне, воно повинно надаватись в письмовій формі.

Делегування може бути загальним для всіх випадків, які зустрічатимуться, або одне окреме для певного подружжя. Місцевий ієрарх може надати загальне делегування повноваження благословляти подружжя священикові, наприклад, канцлерові та будь-якому іншому священикові, що було неможливим у попередньому праві. Делегат може (суб)делегувати інших, але для окремого подружжя.

Парох може надати загальне делегування тільки своєму парафіяльному вікарієві (тсагіт рагоесіаііз — “вікаріюс паройкіаліс”); усі інші священики можуть одержати окреме делегування від парафіяльного вікарія для певного подружжя.

Помічник або сотрудник пароха не має загального повноваження благословляти подружжя, хіба що (1) воно було надане загальним єпархіальним правом, або (2) він одержав загальну делегацію від ієрарха, або (3) від пароха.

Інші священики можуть одержати окреме делегування, тобто, яке відноситься до специфічного подружжя, або від ієрарха або від пароха, і так само від парафіяльного сотрудника, якщо він має таке загальне делегування.

Той, хто має делеговане повноваження, міг би субделегувати його іншому священикові, як наприклад, коли парафіяльний сотрудник надає повноваження священикові поблагословити певне подружжя. Неможливо далі субделегувати це повноваження, хіба що це зроблено тим, хто надав делегування.

Делегування може надаватися кільком, виразно окресленим священикам, з яких один повинен здійснювати вінчання. Парох, а не сотрудник, може делегувати іншого священика, дозволяючи йому призначити священика, який мав би здійснювати сам чин вінчання.

Загальне делегування повноваження повинно надаватися для право- сильності в письмовій формі. Окремі делегування будуть правосильними, якщо вони надаються усно визначеному священикові у виразний спосіб через ім’я, стан або уряд, тощо і для певного подружжя, Вибір цього священика не може бути залишений іншим, таким як наприклад, вищому настоятелеві монастиря. Але вищий настоятель сам може бути делегований з владою субделегувати.

Делегування мусить бути виразним: невисловлене або припущене делегування є неправосильним, і коли благословення подружжя виконувалося в присутності пароха, який не надав делегування тому, хто благословляє подружжя, тому що його не питали про нього або й тому, що він помилково думав, що священик, який благословляє має його, то ніякого делегування не було.

При записі подружжя, разом з іменем священика, який поблагословив подружжя, слід згадати джерело його влади, наприклад, “парох,” “делегований парохом”, тощо.

Повноваження може виконуватись тільки в межах території дієцезії, у випадку місцевого ієрарха або загального делегата, або парафії, у випадку пароха або будь-якого священика ним делегованого або делегованого його делегатом (сотрудником). Отже, помилково заявляти, що парох надав “делегування” на благословення подружжя своїх парафіян, яке буде виконуватися в іншій парафії. Те, що він надав — це його згода або дозвіл. Одруження його власних підлеглих, поблагословенне поза межами парафії парохом, або його делегатом, без делегування від місцевого пароха, буде неправосильним через дефект форми.

Особисті парохи (наприклад, військові капелани), які ділять юрисдикцію зі співтериторіальними парохами, не можуть делегувати священика благословляти подружжя в своїх церквах, якщо жоден з партнерів подружжя не є його підлеглим.

Доповнення неправосильного повноваження

■с^Для того, щоб вберегти вірних від наслідків браку повноваження на благословення подружжя у священика, який звершив його, Церква zozaє

правову силу відразу через пряме надання повноваження, яке вимагається законом. Це дається тоді, коли загальне або окреме делегування не було надане або використане неправосильно. Обставини, в яких Церква додає повноваження, є визначені, а саме, у випадку загальної помилки або сумнівів: Канон 994 — У випадку загальної помилки, фактичної чи правдоподібної, а також у випадку сумніву, позитивного і правдоподібного, правового або фактичного, Церква доповнює виконавчу владу управління як у зовнішньому, так і у внутрішньому обсязі.

Цер

забо

праї

тую'

влас

ПОД]

вста

не і

друз

СВОЁ цьог (к. *

особ без ' місці поки

прин на д крім

стор<

проя

нази

прож

нови

побл;

парті дозві, де П] гослс місця ]

де ВІ побаз oбpя^ свято згода інсти

1.   Загальна помилка трапляється тоді, коли благословення подружжя було звершене в обставинах, які привели осіб до припущення, що священик діяв згідно закону. Таким чином, воно базується на рішенні і не поза межами необізнаності. Підставою, чому вірні могли б судити, що певний священик має повноваження є один акт чи багато актів, що передували дійсному благословенню тим священиком, що не мав права, наприклад, якщо той самий священик регулярно відправляв там Божественні Літургії для народу. Фактична помилка, викликана цими актами, мусить поділятися принаймні великою групою народу, хоча можуть бути серед них більш поінформовані.

Правова помилка повинна бути переконанням народу, що всі священики користуються повноваженням в той чи інший час благословляти там подружжя. Просте припущення, що всі священики можуть звершити цей обряд, не було б помилкою, але необізнаністю, тобто, не потягнуло б за собою ніякого осуду.

Церква доповнює повноваження, навіть якщо священик свідомий, що його не має, або якщо громада мала помилкову думку. Проте, священик може вчинити так без серйозної помилки тільки з дуже поважної причини.

1.   Позитивний та ймовірний сумнів буває тоді, коли закон є незрозумілий для священика, який, проте, має достатню причину сформувати правдоподібну думку про посідання повноваження, хоча він не може усунути всі заперечливі причини. Такі випадки можуть траплятися у зв’язку з повноваженням благословляти подружжя деяких східних католиків латинськими парохами, та у зв’язку з пристосуванням надзвичайної форми подружжя (к. 832), а саме, чи всі умови, що вимагаються законом, були дотримані, та подібні, досить рідкі випадки.

Передумови законного благословення подружжя

(к. 831)

Місцевий ієрарх або парох дозволено благословляють подружжя:

1.   Після того, як ним встановлено постійне, тимчасове або останнє місце проживання, або, якщо йдеться про неосілого (vagus — “вагус”), місце проживання на даний час одного з двох партнерів;
2.   якщо при відсутності цих умов він має дозвіл місцевого ієрарха або пароха постійного або тимчасового місця проживання одного з партнерів, хіба що слушна причина виправдовує інше;
   
3.  у виняткових місцях іншої Церкви свого права, також і Латинської Церкви, хіба що ієрарх, який у цьому місці виконує свою владу, виразно це забороняє.

гається е було додає шнівів: бної, а го або [ньому,

;я було ік діяв [ежами іщеник існому самий етична

ІЛИКОЮ

ценики їм по- обряд, собою

О його може

умілий юдібну •ечливі и бла- зв’яз- чи всі іпадки.

Подружжя слід укладати перед парохом нареченого, хіба що партикулярне право велить щось інше, або це виправдовує слушна причина. Ті, хто користуються повноваженням у Церкві правосильно благословляти подружжя членів власної Церкви свого права, можуть законно це чинити тільки щодо тих подружжів, з яких принаймні один проживає в межах їхньої території та встановив там якесь місце проживання.

Ціль приписів, що регулюють, який парох може благословляти подружжя, не є захистом права пароха, але забезпечення укладання католицьких подружжів в обставинах, в яких партнери можуть бути захищені у перевірці своїх правових якостях. Це та причина, чому так легко одержати диспензу від цього припису, і ця диспенза може припускатися якщо існує “слушна причина” (к. 831 § 1 і 2).

Постійне місце проживання або тимчасове місце проживання набувається особою, яка оселюється з наміром, щоб там напостійно залишитися або навіть без такого наміру, якщо особа там проживала протягом п’яти років. Постійне місце проживання утримується, навіть якщо осідок переривається, до тих пір поки триває намір залишитися там.

Тимчасове місце проживання набувається через наміри залишитись там принаймні протягом трьох місяців, або без наміру, дійсно перебуваючи там на даний час (к. 912). Особа може мати кілька місць тимчасового проживання, крім постійного місця проживання, - це студенти або мандрівники.

Для того, щоб особи могли просити укладення подружжя у парафії, одна сторона повинна мати там постійне місце проживання або тимчасове місце проживання, але навіть одномісячне проживання там є достатнім. Особа називається мандрівною або неосілою, яка ніде не має постійного місця проживання, або тимчасового місця проживання, бо покинула їх і не одержала нових місць (к. 911). Подружжя такої особи з дозволу єпископа може бути поблагословенне у будь-якому місці (к. 789 § 1).

Постійне місце проживання, що стосується подружжя з некатолицьким партнером, встановлюється через католицького пароха. Однак, можна одержати дозвіл на благословення подружжя у місцевій Католицькій Церкві, на території де проживає некатолицький партнер. Якщо бажається, щоб подружжя поблагословив некатолицький священик в його чи в місцевій Католицькій Церкві місця, то необхідна диспенза від форми (к. 835).

місце

місце

га або в. хіба

Пара може вільно вибирати з-поміж кількох постійних місць проживання, де вони бажають одержати благословення свого подружжя. Пара може побажати, щоб усі приготування були зроблені власним парохом. але сіс= обряд вінчання відбувся в іншій церкві, як наприклад, у вшанолуз^-;: •. святому місці. У такому випадку, потрібна тільки згода їхнього ті

згода пароха або настоятеля (який має повноваження його : '

інституції.

Якщо пара бажає одружитись у парафії, яка не є ані постійним місцем проживання, ані тимчасовим місцем проживання, якщо це парафія в тій же єпархії, слід попросити дозволу у єпископа, або попросити пароха будь-якого постійного місця проживання, яке вони мають.

свобі різні інши повів саме, Лати зробі пере; форм - Аі

*

прин:

паро?

дикці

ЄПИСІ

І

юрис,

нунці

парох

відмо

власті

Ь

неохр

тентн

Церкг

у біл

необхі

від ла

свого

отрим

ЄПИСК(

місцев

особов

Я:

щеник

мають

укласт

1.

Залишається правилом те, що подружжя повинно підготовлятись і благословлятись у парафії нареченого, але партикулярне право може приписувати щось інше, наприклад, у церкві нареченої, або дати свободу вибору. Проте, цей припис не є строгий тому, що слушна причина може дозволити зворотнє. Партнери самі мають право представити “слушну причину”, яка повинна бути прийнята парохом, хіба вона кваліфікується не явно.

Латинський Кодекс не зберіг такого припису, і к. 1115 83 СІС-ККП залишає це на вільний вибір, дозволяючи, щоб подружжя було звершене “у парафії де будь-який з партнерів має постійне місце проживання...” У подружжі латинського католика зі східним католиком, це правило знімає обмеження к. 831.

Благословення подружжя або обряд вінчання повинен відбуватися в інституції Католицької Церкви свого права священика, який звершуватиме його. Воно може бути перенесене також до каплиці, церкви, або іншої інституції другої Католицької Церкви свого права, в тому числі Латинської, за згодою особи, яка виконує уряд у тій місцевості, хіба що єпископ тієї місцевості заперечує.

Міжконфесійні подружжя

Цей термін відноситься до подружжя двох католиків, які приписані до різних католицьких Церков. Східний Кодекс (к. 829 § 1) і Латинський Кодекс (к. 1109) встановлюють припис, який регулює правосильність благословення подружжя, а саме, що принаймні один партнер католицької сторони, мусить бути членом Церкви під юрисдикцією пароха. Якщо жоден із партнерів не є членом Церкви свого права пароха, благословення є неправосильне, а подружжя проголошується недійсним.

Який існує припис, що регулює законність благословення подружжя двох католиків, які належать до різних Католицьких Церков? Латинський Кодекс скасував вимогу, щоб подружжя двох католиків звершувалося перед парохом нареченої. Канон 1115 83 СІС-ККП декларує, що подружжя повинні укладатися “в парафії, в якій один із контрактних партнерів має постійне або тимчасове місце проживання...”, таким чином, дозволяючи обом парохам виконувати обряд вінчання.

Східний Кодекс (к. 831 § 2) повторив канон 88 § 3 СгеЬгае АИаІае [“Кребрай алатай” — “Частих донесень”]: “Подружжя має бути звершене перед парохом нареченого, хіба що інакше постановляє законний звичай або виправдовує слушна причина”. Ця перевага парафії нареченого і її пароха є досить слабка, так що її можна усунути протилежним бажанням самих партнерів.

Отже, можна зробити висновок, оскільки обидва Кодекси не обмежують свободу вибору майбутніх подругів, у міжконфесійному вінчанні двох католиків різних Церков свого права партнери можуть вибирати будь-яку Церкву, або, іншими словами, жоден парох не має права вимагати того, щоб вони були повінчані під його юрисдикцією. Це б відповідало попередньому приписові, а саме, коли жінка східно-католицького віросповідання бажала би перейти до Латинської Церкви свого права її майбутнього чоловіка, вона могла б це зробити без будь-якого спеціального дозволу після укладання подружжя, але не перед укладанням, і була б, таким чином, прив’язана до латинської канонічної форми при укладанні свого подружжя (Комісія Кодексу — 29 квітня 1940 року - ААБ [ААП ] 32-112, СІЛ) 2, 49).

:цем : же кого

сь і шпору-

[ИТИ

яка

;кп

5 “У ” У імає

я в йме шої і, за тієї

до іекс ння :ить іе є по-

[ВОХ

іекс

ХОМ

ада-

або

хам

пае

ред

або

£ є гріз.

Для того, щоб укладання подружжя було правосильним і дозволеним, принаймні один з партнерів повинен бути членом Церкви до якої належить парох або священик, який благословить подружжя, повинен одержати юрисдикцію над одним з них через делегування від компетентного пароха або єпископа.

В нових Кодексах не вимагається, щоб парох (або ієрарх), який не має юрисдикції над подружжям, мусів звертатися до Апостольського Престолу або нунція за диспензою. Він може одержати необхідний дозвіл від єпископа або пароха території, на якій він хоче поблагословити подружжя. Якщо вони відмовляються від надання делегування, він може подати звернення до вищих властей, наприклад, до Конгрегації для Східних Церков.

Коли католик має намір укласти подружжя з охрещеним некатоликом або неохрещеним, то парох Церкви, до якої католик належить є єдиною компетентною благословити подружжя особою. Якщо католик не має доступу до Церкви або до пароха Церкви свого права, то місцевий парох іншої Церкви, у більшості країн - це буде латинський парох, який повинен отримати необхідну диспензу від східного католицького єпископа, або в його відсутності, від латинського єпископа. Якщо пара хоче укласти подружжя в іншій Церкві свого права, то їхній парох може це дозволити, але інший парох мусить отримати необхідне делегування для благословення цього подружжя або від єпископа католицького партнера або від пароха, який має юрисдикцію в тій місцевості. Якщо таке делегування не було отримане, подружжя з неохрещеною особою буде неправосильним.

Надзвичайна форма вінчання

(к. 832)

Якщо немає доступу до компетентного, згідно з приписом п: із* щеника або не можна до нього дістатись без великого утруд:не:- і * мають намір укласти дійсне подружжя, можуть його прав.-. - класти в присутності самих лише свідків:

1.  В небезпеці смерті;

1.  Поза небезпекою смерті, якщо розсудливо передбачається, що такий стан речей буде тривати місяць.

В обох випадках, якби поруч був інший священик, то по змозі попросити Небі

його, щоб поблагословив подружжя, з дотриманням правосильності подружжя в присутності лише свідків; у цих випадках можна запросити також нека- толицького священика. Якщо одруження відбулося лише в присутності свідків, емер1

то подруги не повинні занедбувати одержання якнайскорішого благословення хворі

подружжя від священика. дорії

хворі

Загальний огляд буде

НЄПОЇ

Основою надзвичайної форми подружжя є два моменти, представлені Свяп

католицьким богослов’ям та застосовані в практиці Церкви: пови:

1. Кожна людина має право укладати подружжя згідно з природним, дивлі

Божим законом. Тільки та особа не може собі дозволити цього права через запро

відмову, яка склала обіти чистоти у чернечому інституті або висвятилася як означ

неодружений чоловік, рішення, яке Церква забороняє анульовувати. зобов

Церква і держава можуть, до деякої міри, скоротити це право з суспільної вираз

причини, але обмеження, яке було ними накладене, повинно бути обмежене тайна

■часом і пропорційним до загального добра, яке захищається тимчасовим обмеженням.

о т/- Віосу

І. Католицьке вчення і практика наголошують, що партнери подружнього

контракту, який не може бути відділений від святої тайни, є звершителями С

святої тайни. В результаті, присутність священика є, згідно цього вчення, риста;

другорядною по важливості. Це продовження практики Церкви з першого благос

тисячоліття. тякож

Східні католики також вимагають як істотного - обміну згодою у якійсь щенив

формі між подругами, але вони заявляють, що священик є служителем святої достул

тайни. Вони не розробили жодної відповіді на питання, що робити у випадках, хтось

коли немає священика для пари, як це є у випадку із комуністичними країнами. консу/

Надзвичайна форма вінчання, яка розвинулась у Католицькій Церкві, існує новлєї

на практиці, не для вигоди пар, щоб укладати подружжя в індивідуальних П

випадках, хоч воно може вживатися при небезпеці смерті в лікарні, але радше свящеі

для “пост фактум” оцінки правосильності союзів, укладених католиками в уділит:

таких умовах. Отже, воно застосовується тоді, коли католики увійшли в напри]

подружжя перед цивільним суддею або перед некатолицьким служителем в диспен

регіоні, де проживає мала кількість католиків. Дійсно, вони навіть не звертали Н(

уваги чи був присутній або неприсутній місцевий парох. Такі подружжя Церква

можуть пізніше похитнутися, та один або обидва партнери захочуть укласти залежа

нове подружжя з іншими особами в Церкві. Якщо можна встановити, що юршда

католицький парох був досяжний у межах канону 832, подружжя вважа- Ве

тиметься неправосильним, тоді дозволяється укладення нового подружжя; якщо парох і

парох був недоступний, то припускається, що подружжя було правосильне, і Моралі

в укладенні нового подружжя слід відмовити. державі

гакий Правила застосування надзвичайної форми вінчання

осити Небезпека смерті

ужжя

нека- Використання надзвичайної форми вінчання можливе у випадку небезпеки

іідків, смерті, що загрожує будь-якому партнеру, як наприклад в аварії, несподіваній

вення хворобі, запланованій хірургічній операції, страті, або коли ймовірність смерті

дорівнює ймовірності виживання. Наприклад, якщо пізніше виявиться, що хвороба не була такою серйозною як думали, правосильність подружжя не буде пошкодженою, тому що сподівались на розсудливе рішення, а не на непомильне рішення. Немає потреби, щоб парох був відсутній чи недосяжний, влені Священик, навіть якщо він не має повноваження благословляти подружжя,

повинен бути запрошений парою, хоч подружжя буде правосильним, не ІНИМ, дивлячись на те, чи був присутній священик чи ні. Священик, який був

через запрошений, наприклад, у госпіталі, має право диспензувати від форми, що

'я як означає, що він єдиний може звершити вінчання без свідків. Він також не

зобов’язаний питати і приймати згоду, якщо вони самі виявлятимуть ЇЇ у льної виразній формі. Його благословення матиме правову якість таїнства; свята

їжене тайна подружжя прийшла до буття через дію самої пари,

овим

Відсутність пароха

нього

лями Священик, відсутність або присутність якого є вирішальною для вико-

ення, ристання надзвичайної форми вінчання, є єдиним, хто має повноваження

шого благословляти подружжя. Це може бути місцевий парох і його помічники, але

також й сусідні. парохи, якщо вони досяжні без великих труднощів. Свя- кійсь щеникам, які не користуються цим повноваженням, навіть коли вони легко

вятої доступні, не забороняють користуватися цією формою. У наш час, віддаль, яку

щках, хтось долає для того, щоб зробити важливі покупки для дому або про-

нами. консультуватися у лікаря, можуть застосовуватися для оцінки умов, вста-

існує новлених для надзвичайної форми.

:ьних Пару підштовхується до того, щоб вона скористалась з присутності

адше священика, який не має повноваження благословляти, та запросила його

ми в уділити благословення. Можна підійти навіть до некатолицького священика,

ли в наприклад, східного. Якщо він католицький священик, він може надати

ем в диспензу від перешкод та форми, достатньо буде його присутності.

>тали Нерідко буває, що східні католики не мають доступу до пароха власної

'жжя Церкви. Проте, чи надзвичайна форма вінчання може бути застосована буде

іасти залежати від того, чи місцевий латинський або якийсь інший парох має

> Щ° юрисдикцію над східними католиками, які позбавлені пароха й ієрарха.

;ажа- Велике утруднення та відсутність пароха можуть бути фізичними, коли

якщо парох не є досяжний через віддаль, тимчасову відсутність, недугу пароха тощо,

не, і Моральна недоступність пароха існує, коли він, хоч присутній, перешкоджений

державним законом благословляти подружжя, так як у комуністичних країнах.

або також у країнах де цивільне вінчання завжди передує релігійному вінчанню, оскільки є серйозні причини для пари, щоб не укладати цивільне подружжя; або якщо цивільне право забороняє міжрасові або міжконфесійні подружжя.

ОД]

прі

Це

Це

до;

дот

прі

КОЕ

обс

кат

мо?

фоі

дот

ВСІС

Тіл

неп

нек,

пра

непі

ЯКІІ"'

кате з Ц проз неф чле? акти булі-

като

східі

обря

като.

стос;

подр

Дисг

щоб

Надзвичайна форма вінчання вимагає присутності двох свідків. Ця умова повинна застосовуватись також тоді, коли пара уклала цивільне подружжя під охороною надзвичайної форми і присутня була тільки одна державна особа

Однак, приватний обмін згодою пари може встановити правосильне подружжя навіть без будь-якого свідка, якщо серйозні причини виправдовують це, як наприклад, небезпека смерті, або коли пара не буде мати нагоди вступати в нове подружжя протягом довгого періоду часу. Ця думка підтримується ерікеіа [“епікеєю”], можливістю діяти проти закону, який припиняється вищим компетентним настоятелем диспензою, якщо його попросити про це. Також давня аксіома морального богослов’я, “Позитивний закон не зобов’язує через серйозну трудність,” застосовується в таких обставинах. Священик, католицький або некатолицький, якого покликали тільки для благословення, тоді коли два католики укладають подружжя перед східним некатолицьким священиком, може рахуватись одним свідком, але його одного достатньо, якщо він диспензував від форми, до чого він уповноважений.

Недоступність пароха повинна припускатися принаймні протягом однрго місяця. Необхідно довідатися про його можливу відсутність. Якщо пара вирішила укласти дійсне подружжя і якщо парох повернеться до одного місяця, тоді подружжя буде правосильним.

Тому, що благословення священика є істотною частиною форми, Церква бажає, щоб пари, подружжя яких були правосильно укладені на підставі надзвичайної форми без будь-якого священика тільки у присутності свідків, пізніше попросили благословення для своїх подружжів. Проте, цей обряд не матиме жодних правових наслідків.

Католицьке благословення східних некатолицьких подружжів

(к. 833)

Місцевий ієрарх може надати будь-якому католицькому священикові повноваження поблагословити подружжя вірних якоїсь некатолицької Церкви, які не можуть звернутися до священика власної Церкви без великих труднощів, якщо вони з власної волі про це попросять і якщо ніщо не заважає правосильному і дозволеному укладенню подружжя. Католицький священик, по змозі, коли поблагословить подружжя, повинен повідомити про це компетентну владу цих християн.

Особи, пов’язані із формою вінчання (к. 834)

Слід дотримуватися приписаної правом форми вінчання, якщо принаймні одна сторона з тих, що одружуються, охрещена в Католицькій Церкві або прийнята до неї. Якщо ж католицька сторона, приписана до якоїсь Східної Церкви, одружується із стороною, яка належить до некатолицької Східної Церкви, то треба дотримуватись приписаної правом форми вінчання тільки для дозволеності; для правосильності ж вимагається благословення священика з дотриманням інших вимог закону. Хоч Католицька Церква відстоює своє право приймати законодавство для всіх християн, це не робилося стосовно обов’язкової форми вінчання. Тільки католики підлягають цьому обов’язку. Ця форма обов’язкова в розумінні того, що якщо нею нехтується, то подружжя, укладене католиком, буде неправосильним; воно було тільки “намаганням”. Відносно можливості зняття обов’язку дотримання форми через диспензу див. на к. 835.

Ми кажемо, що ця форма обов’язкова, бо Церкви довгий час зберігали форму вінчання, літургічний обряд, на якому наполягалося, щоб усі члени дотримувались його при укладенні подружжя, хоч вони не санкціонували його всюди з правовою силою, щоб неформальні вінчання були неправосильними. Тільки з появою “Кребрай алатай” (“Частих донесень”, 2 травня 1949 р.) неправосильними стали вважатися подружжя, які укладалися зі східним некатоликом, через недотримання форми, всюди у всіх Церквах.

Щодо осіб, які є під дією цього закону:

1.   Католик — це особа, охрещена в одній з Католицьких Церков свого права. Це означає, що він або вона чи особи, які представляють у законі неповнолітніх, батьки та опікуни зробили таку заяву (Відносно членства в якійсь Церкві, див. розділ про членство у Церкві).
2.   Особи, які прийняли хрещення в некатолицькій конфесії, можуть стати католиками через навернення. Таке навернення до Католицької Церкви в одній з Церков свого права буде, як правило, формальним актом через подання прохання до католицького пароха. Проте, охрещені некатолики також можуть неформально приєднатися до якоїсь Католицької Церкви через активне членство в католицькій громаді, приймання святих тайн, та подібні рівноцінні акти. Це стосується особливо осіб, охрещених поза Католицькою Церквою, які були виховані від дитинства у Католицькій Церкві.
3.   Форма зобов’язує ті подружжя, у яких принаймні один партнер є католиком. Обов’язок форми також поширюється на подружжя католика із східним некатоликом перед священиком некатолика. Однак, в цьому випадку обряд вінчання буде правосильним, але незаконним, хіба що папа, патріарх або католицький єпископ дасть диспензу від форми (к. 835 § 2). Цей виняток не стосується подружніх перешкод, які можуть існувати в такому подружжі; подружжя буде неправосильним без диспензи від католицького єпископа. Диспенза може бути надана некатолицьким єпископом та не буде достатньою, щоб усунути перешкоду для католицького партнера.
   
4.   Католики, які є дітьми некатоликів, але були охрещені в дитинстві у якійсь Католицькій Церкві не проти волі батьків, але згодом були виховані поза Католицькою Церквою, підлягають обов’язковій формі вінчання.

вла,

схЬ

под

праї

тест

віть

ПЭД{

зобе

тест;

подр

1.   Східні католики, які як дорослі особи перестали себе прилюдно називати католиками, які публічно вийшли і відреклися Католицької Церкви, та може навіть приєдналися до якоїсь іншої конфесії, залишаються підлеглими католицької форми вінчання: хто став католиком, є назавжди католиком.
2.   Не так це з латинськими католиками, 83 СІС-ККП канон 1117 вилучує з-під обов’язкової форми вінчання тих католиків, які були охрещені у Латинській Церкві або прийняті як охрещені поза Католицькою Церквою, які залишили Церкву формальним актом. Східний католицький єпископ або парох повинен прийняти це до уваги, коли такий апостат від Латинської Церкви бажає визнати своє перше подружжя недійсним для того, щоб одружитись із східним католиком. Питання правосильності його чи її першого подружжя мусить вирішувати латинський подружній суд.

Благ є ici майя вияв побл; місці якусі форм вінча тимеї

ПОДР]

(

ДОЗВО

телеї*

патрі;

місце

жуют

уклад

перед

СВЯЩЕ

католі

С

диспе: легата (Конг\ (верхе

1.   Католицька Церква визнає, що східні некатолики зобов’язані задля правосильності їхніх шлюбів приймати благословення священика (Декларація Апостольської Сігнатури, 12 січня 1970 p.). Зобов’язуючий характер цієї форми вінчання зажди зберігається за особами, які (1) були охрещені в Східній некатолицькій Церкві та (2) не були прийняті до якоїсь Католицької Церкви, з’єднаної із Святим Римським Престолом. В результаті, ті східні некатолики, які приєдналися до протестантської або якоїсь іншої релігійної конфесії залишаються під зобов’язуючою формою вінчання, тобто, благословення подружжя священиком. Звідси, подружжя, укладене східним православним перед цивільною владою або служителем культу, який не є священиком, буде проголошене неправосильним католицьким трибуналом.

Східні некатолицькі Церкви не визнають за правосильне подружжя члена, яке було поблагословенне священиком деяких інших Східних некатолицьких Церков. Таким чином, східні православні візантійської традиції не дадуть такого визнання до-халкедонським Церквам (монофізитам, несторіанам), хоч вони приймають різні Церкви Візантійського православного віросповідання як рівноцінні та служіння їхніх священиків як правосильні, включаючи благословення подружжів. Католицькі подружні трибунали повинні брати до уваги цю умову при вирішуванні таких випадків.

1.   Приписи відносно зобов’язуючої форми вінчання в основному застосовуються для того, щоб оцінити правосильність колишніх подружжів католиків і некатоликів, які закінчилися розлученням та представляються до католицької влади, коли один із подругів бажає укласти нове католицьке подружжя. Це ілюструють наступні приклади:

Неправосильним є подружжя католика, зобов’язаного дотримуватися форми, який уклав подружжя з іншим католиком перед цивільною владою.

Католик, який зобов’язаний дотримуватися форми, уклав подружжя з католиком або некатоликом, перед протестантським служителем а тепер бажає укласти нове подружжя; це подружжя було неправосильне через дефект форми.

тві у Східний некатолик одружився з протестантом, або перед цивільною

овані владою, або перед служителем, який не є священиком. Після розлучення,

східний некатолицький подруг або протестантський подруг бажає укласти одно подружжя з католиком. Це неможливо, бо попереднє подружжя було не-

ркви, правосильне.

лими Особа, охрещена в Латинській Церкві, але вихована батьками як про

тестант, одружилася з протестантом у Протестантській Церкві. Після ци- іучує вільного одружетія, протестантський партнер у тому подружжі бажає укласти

ні у подружжя з католиком. Тому що особа, охрещена в Латинській Церкві не була

■ які зобов’язана дотримуватись форми, будучи приписаною як дитина до Про-

іарох тестантської Церкви, подружжя є правосильним, і не дозволено укладати нове

ркви подружжя,

сь із жжя

Диспензування від форми

адля (к. 835)

>ація

зрми Східна форма вінчання містить у собі декілька частин, не всі вони істотні,

дній Благословення, уділене католицьким священиком, який уповноважений на це,

жви, є істотним. Усний обмін згодою на прохання священика не є істотним, хоч

:ики, майже всі східнокатолицькі обряди вінчання включають його; якийсь зовнішній

Ьесії вияв згоди мусить бути представлений рівноцінними актами. Подружжя

;ння поблагословенне східнокатолицьким священиком в некатолицькій Церкві або в

'Ним місці богопочитання, в якому некатолицький служитель культу може брати

буде якусь участь, є католицьким подружжям і не вимагається ніякої диспензи від

форми. Оскільки усний обмін згодою не є істотною частиною в східній формі ієна, вінчання, якщо це виконується некатолицьким служителем, подружжя вважа-

зких тиметься католицьким, якщо східнокатолицький священик уділив благословення

їуть подружжя.

хоч Східний Кодекс зберігає владу надавати диспензу від форми, тобто,

і як дозволяти католицьке вінчання перед некатолицьким священиком або служи-

аго- телем культу або цивільним суддею тільки Апостольському Престолові і

ваги патріархам та верховним архієпископам. У Латинському Кодексі (к. 1127 § 2)

місцевий ієрарх може диспензувати католиків від форми, коли вони одру- сто- жуються з некатоликами, охрещеними або неохрещеними, дозволяючи їм

ато- укладати католицьке подружжя в будь-якій прилюдній формі, як наприклад,

до перед цивільним суддею, протестантським служителем, східним некатолицьким

}ьке священиком, єврейським рабином. Диспензу від форми для одруження двох

католиків може надати тільки Апостольський Престол, ися Східні єпископи не одержали цієї влади, але вони можуть просити

ю. диспензу від їхнього патріарха в межах патріархату, та поза його межами від

:я з легата (нунція або апостольського делегата) Римського Архієрея в тій країні

жає (Конгрегація для Східних Церков, 21 вересня 1991 р.). Східні патріархи

)ми. (верховні архієпископи) можуть надавати її, також і для подружжя двох католиків. Патріарх може надавати диспензу для подружжів, членам своєї Церкви, які мають постійне місце проживання на території очолюваної ним Церкви всюди у світі де вони бажають укладати подружжя і для членів, які проживають поза патріаршою (архієпископською) територією, коли вінчання має відбуватися в межах території.

Літургічна форма

(к. 836)

Східні Церкви зберегли давню літургічну спадщину також стосовно обряду вінчання, кожна літургічна традиція свою власну, яких повинні дотримуватися згідно із літургічними книгами і правилами кожної Церкви. Приписи щодо місця вінчання подає канон 838. Партикулярного права кожної Церкви слід дотримуватись відносно заборонених часів, коли не можна благословляти подружжя, як наприклад, під час Великого Посту, Пилипівки або періодів інших постів у році.

Первісний обряд вінчання не був пов’язаний з Євхаристійною Літургією. Тільки у пізніші часи благословення подружжя подекуди стало уділятись парі після того, як вони взяли участь у Євхаристійній відправі та прийняли святе Причастя. Під впливом Латинської Церкви, деякі східні католицькі дієцезії розвинули мішану Літургію, у якій Євхаристійна Літургія служиться разом з молитвами та благословенням подружжя. Інші східні католицькі єпископи, зберігаючи справжню східну традицію, заборонили поєднання євхаристії з обрядом вінчання. Усильну рекомендацію католицьким партнерам каноном 783 § 2 “щоб вони прийняли пресвяту євхаристію під час вінчання,” слід розуміти у зв’язку з благословенням подружжя, тобто, перед або після, або навіть під час обряду вінчання, якщо Церква дозволить це.

Якщо святе Причастя подається під час обряду вінчання, то присутній східний православний партнер та всі подібні особи можуть прийняти святе Причастя. Інші християни, які не мають визнаного священства, не можуть приймати католицьку Євхаристію.

Східні Церкви завжди знали тільки одну форму вінчання, що відправляється в Церкві, навіть у міжконфесійних подружжях. Звичайно, їм це було робити легше, тому що вони ніколи не дозволяли вінчання з нехристиянами. Однак, Східні Католицькі Церкви надають диспензу від перешкоди невідповідності богопочитання для вінчань з неохрещеними особами. Ці вінчання можуть також благословлятися в Церкві, хоч звичайний обряд повинен бути відповідно змінений.

У разі потреби, як наприклад, небезпека смерті, зокрема у госпіталі, можна пропускати деякі або всі частини обряду вінчання, якщо обмін згодою був вираженим в якійсь формі та благословення священика було уділене.

Треба також згадати, що літургічне благословення вінчання, як сакраментальне або додаткове благословення, може бути прийняте парою, яка дістала дозвіл укласти католицьке подружжя без благословення священика, як наприклад, такою що одержала диспензу від форми і уклала подружжя перед цивільною владою або служителем культу, який не був священиком. Ті, котрі уклали подружжя згідно з приписами надзвичайної форми вінчання можуть опісля у будь-який час просити уділення благословення у літургічному обряді вінчання.

Вінчання через уповноваженого

(к. 837)

Для правосильного подружжя необхідно, щоб сторони були присутні у той сам час і висловили взаємну згоду на подружжя. У східних католицьких Церквах не можна правосильно вінчатися через уповноваженого, хіба що партикулярне право власної Церкви свого права постановляє інше. У цьому випадку слід подбати також про умови, за яких можна укласти таке подружжя.

У Західній Церкві можливість мати уповноваженого під час вінчання існували протягом довгого часу. Уповноважений — це особа будь-якої статі, яка висловлює згоду під час вінчання так, якби це був присутній справжній партнер.

Оскільки Латинська Церква дозволяє вінчання через уповноваженого, Східний Кодекс дозволяє це тільки, якщо партикулярне право Церкви допускає чин вінчання через уповноваженого. Східна традиція встановила благословення священика як істотну частину обряду вінчання. Виявляється дещо недоречним уділяти благословення певному подружжю, коли реально тільки одна сторона присутня, та багатозначні церемонії коронування, або вираження спеціальної обіцянки під присягою, і тому подібні дії, які підкреслюють поєднання двох осіб перед священиком, виконуються дублером.

Однак, бувають випадки, коли вінчання через уповноваженого підка- зуються, навіть необхідні, зокрема в неспокійних обставинах, як у тих країнах де проживають більшість східних християн. Бувають ситуації, що радять уділювати вінчання через уповноваженого, як наприклад, для іміграції, коли держава не відкидає вінчання через уповноваженого для цієї цілі, як тепер робить США; подружній партнер може тоді одержати іміграційну візу для того, щоб бути разом із подругом. У деяких суспільствах не прийнято, щоб наречена залишала дім батьків та йшла до майбутнього чоловіка, за якого вона ще не вийшла заміж. У країнах де релігійні громади мають виключну владу над усіма подружніми і сімейними справами перед державним правом, вони вимушені дбати про цю можливість для всіх своїх членів. Східні Католицькі Церкви, які бачать таку потребу, можуть просто видавати положення, щоб знову ввести відповідне законодавство від “Кребрай алатай” (“Частих донесень”).

Використання тлумача

Східний Кодекс не вважає за необхідне мати окремий канон, який би дозволяв використання тлумача під час обряду вінчання, як це робить Латинський Кодекс (к. 1106). Зрештою, це аксіома закону в усіх суспільствах, що особа може виражати власну волю через тлумача.

Місце вінчання

(к. 838)

Вінчатися слід у парафіяльній церкві або за дозволом місцевого ієрарха або місцевого пароха в іншому святому місці. Проте, не можна вінчатися без дозволу місцевого ієрарха в інших місцях або на відкритому повітрі. Щодо часу вінчання треба дотримуватись приписів, установлених партикулярним правом власної Церкви свого права.

Якщо вже вирішено, в якій парафії буде проводитися передшлюбне слідство, майбутніми подругами може бути висловлене бажання, перенести благословення подружжя з парафіяльної церкви до якоїсь іншої церкви, молитовниці або каплиці монастиря, семінарії, школи, лікарні, дому сиріт, або якогось іншого місця, існуючого для літургічних дій. Для такого перенесення потрібно згоду пароха або його ієрарха, крім того, згоду ректора церкви або каплиці де відбуватиметься вінчання.

Якщо вибрана церква знаходиться поза межами парафії, вимагається згода компетентного місцевого пароха разом з делегуванням священика, який мав би благословити подружжя.

Для того, щоб перенести обряд вінчання до іншого місця, такого як некатолицька церква або синагога, громадський зал, відповідне приміщення в готелі, аж до приватного дому, потрібно одержати дозвіл місцевого ієрарха.

Якщо з якоїсь причини неможливо буде використати Католицьку Церкву на день і на годину, приписані на вінчання, то його можна переносити де-інде, наприклад, до некатолицької Церкви, припускаючи, що є дозвіл місцевого ієрарха. Це відноситься так само і до вінчання двох католиків, як і до міжконфесійних вінчань, завжди припускається, що подружжя буде благословлятися католицьким священиком.

Подвійне відправлення вінчання

(к. 839)

Забороняється до і після канонічного вінчання інше релігійне укладання того ж подружжя для вираження або відновлення подружньої згоди. Подібно забороняється релігійне вінчання, в якому і католицький священик і нека- толицький служитель вимагають згоди сторін. У цю добу екуменізму у зв’язку

з вінчанням католика і некатолика нерідко висловлюється бажання, щоб якась участь релігійної конфесії некатолика була дозволена. Церква погодилася з цим бажанням, але заборонила в той же час відновлення або подвоєння релігійного обряду вінчання.

ий би юбить зствах,

Опозиція Церкви спонукана двома міркуваннями: по-перше, через повторення зменшилася б пошана до релігійного благословення подружжя. По-друге, існує можливість, що кожна сторона могла б вважати обряд вінчання в його Церкві правосильним, а в другій — недоречним; тому, вони ніколи не зійшлися б в згоді.

грарха ся без Щодо ярним

іюбне шести ;ркви, т, або :сення їй або

згода й мав

го як ння в рха. [еркву е-інде,

(ЄВОГО і ДО Злаго-

Правила, що будуть розглядатися нижче, не стосуються обряду вінчання перед цивільною владою, де цього вимагає державне право. Те саме слід сказати про відновлення, потрібне при узаконенні подружжя (кк. 843-847). Повторення згоди, радше підтвердження її, як частина подружнього ювілею, також не стосується цього канону.

Існують кілька можливостей співпраці у вінчаннях між Церквами:

1.   Подвійний обряд вінчання. Пара приходить на обряд вінчання також і до некатолицької Церкви перед або після католицького обряду вінчання. Це не прийнятне Церквою, і католицькому священикові, який знає, що це планується парою, забороняється благословляти їхнє подружжя.

Воно б не заборонялося, якби пара пішла до некатолицької Церкви для того, щоб одержати тільки літургічне благословення, з умовою, що публічно відомо, що це не друге вінчання. Проте, повторення коронування повінчаної пари у Східній Православній Церкві вважалося б справжнім обрядом вінчання, і тому це не дозволяється. Конгрегація для навчання віри в 1966 р. дозволила чоловікові-католику та жінці-православній обмінюватися згодою перед католицьким священиком і тоді йти до православної церкви для одержання благословення від священика. Без цього благословення, Православна Церква не вважала б її одруженою і виключила б її з прийняття святих тайн (nop. Canon Law Digest [“Кенон лов дайджест” — “Огляд канонічного права”] 6, 22-23). Однак, це благословення дається православним священиком тільки тому що він, і таким чином православна сторона, думають, що католицьке вінчання є недостатнім та не зовсім правосильним союзом. Якщо обидві сторони, не тільки католицька, але й східна некатолицька, вірять, що католицький обряд вінчання був актом, що встановив їхнє подружжя, то благословення, яке проситься від східного некатолицького священика має характер сакраменталії, навіть якщо сам священик думає інакше. Бажання батьків східного некатолика, щоб дитина дістала таке благословення в їхній церкві — яке не є справді повним обрядом вінчання — було б достатньою причиною просити його. У цьому випадку не потрібно ніякого дозволу від католицького єпископа або пароха.

дання

>дібно

нека-

в’язку

1.   Одночасний обряд вінчання. Католицький священик і некатолицький священик виконують частини обряду вінчання рівносильно, як наприклад, кожен ставить питання щодо згоди власному парафіянину. Це також заборо- "і ' "^ся. Католицька Церква дозволяє спільну відправу тільки якщо одна
   сторона просить і отримує згоду обидвох сторін, або католицького священика або некатолицького служителя, з умовою, що в останньому випадку була отримана диспенза від форми.
2.   Екуменічний католицький обряд вінчання. Вінчання виконується або в Католицькій або в некатолицькій Церкві. Частини обряду діляться таким чином: католицький священик буде ставити питання й уділятиме головне літургічне благословення, а некатолицький священик чи служитель може вживати власні молитви або молитви католицького обряду. Це дозволяється. Якщо під час цієї спільної відправи некатолицький служитель буде ставити питання про згоду, одержувати згоду та уділяти головне літургічне благословення, вимагається диспенза від форми.
3.   Екуменічний некатолицький обряд вінчання. Обряд вінчання може відбутись в некатолицький Церкві яіс некатолицька церемонія в цілості, і католицький священик може брати участь у виконуванні певних неістотних частин під умовою, що диспенза від обов’язку форми була одержана.

Кожного разу, коли католицький священик йде до некатолицької Церкви або місця, приготовленого для обряду вінчання, в якому він служить як головний служитель, починаючи від обміну згоди та уділяючи благословення, він мусить упевнитися чи він не перейшов територіальних меж його юрисдикції, на основі чого він має повноваження благословляти подружжя. Якщо він є поза границями, він повинен просити делегування від відповідного пароха або його ієрарха. Факт, що він буде благословляти подружжя члена своєї парафії не надає йому потрібного повноваження.

1.   Некатолицький обряд вінчання. Як вже говорилося у зв’язку з каноном 835, крім Апостольського Престолу, латинський єпископ або східний католицький патріарх можуть дозволити католикові вінчатися поза Католицькою Церквою надаючи йому диспензу від обов’язкової форми. Це дасть йому право вибирати для цієї мети також некатолицьку Церкву і служителя або священика. Правно говорячи, це ще буде католицьким вінчанням.

Таємне вінчання

(к. 840)

Дозвіл на таємне вінчання місцевий ієрарх може дати з поважної і несподіваної причини і він включає у себе серйозний обов’язок зберігати таємницю з боку місцевого ієрарха, пароха, священика, наділеного повноваженням благословляти подружжя, свідків і одного подруга, якщо другий СУПРУГ не погоджується на розголошення. Обов’язок зберігати таємницю з боку місцевого ієрарха припиняється, якщо її зберігання загрожує серйозним скандалом або тягне велику шкоду для святості подружжя. Подружжя, укладене таємно, слід записувати тільки в окремій книзі, яка повинна зберігатись у таємному архіві єпархіальної курії, хіба що на перешкоді стоїть дуже важлива причина. Здається важко собі уявити випадки, коли таємне вінчання було б відповідним рішенням, проте, особливі обставини, у яких люди знаходилися в результаті двох світових воєн, уможливили використання цієї правової можливості у кількох випадках.

Не треба забувати, що пара, яка хоче вінчатися таємно, мусить іншими вважатися повінчаною, бо інакше будуть думати, що їхнє спільне життя є позашлюбним співжиттям навіть поважних католиків, що може викликати скандал та подати поганий приклад. Але це може бути й добре відома пара, яку вважають повінчаною, хоч вони провадять позашлюбне життя, живуть за загальним подружнім правом або уклали цивільне подружжя. Або пара, яка не має жодного суспільного становища, але вважається своїми дітьми і внуками такою, що є в шлюбі, хоч в дійсності їхнє співжитття влаштоване за загальним правом, хотіла б повернутися до ласки Божої без сорому для сімї. Ці і подібні випадки можуть бути розв’язані у швидкому і таємному вінчанні.

Запис вінчання

(к. 841)

Після вінчання парох місця, де воно відбулось, або його заступник, хоч би ніхто з них не благословляв подружжя, повинен якнайскоріше записати в книзі подружжів імена подругів, священика, який благословив, і свідків, місце і день вінчання, якщо потрібно, диспензу від форми вінчання або перешкод та її автора разом з перешкодою і її ступенем; надання повноваження благословляти подружжя та інше відповідно до способу, приписаного власним єпархіальним єпископом.

Крім того, місцевий парох повинен також записати в книзі охрещених, що подруг був охрещений в такий то день в його парафії. Якщо подруг був хрещений в іншому місці, то місцевий парох повинен вислати інформацію про одруження сам або через єпархіальну курію, до місця, де було записане хрещення подруга. І нехай не заспокоюється аж поки не одержить повідомлення про запис подружжя в книзі охрещених.

Якщо подружжя було укладене згідно з приписом канону 832 (надзвичайна форма вінчання), то священик, якщо він його благословив, а в іншому випадку свідки і подруги повинні подбати, щоб здійснене одруження було якнайскоріше записане в приписаних книгах.

Протягом довгого часу Церква виконувала суспільний обов’язок зберігання документів про населення, зокрема про народження, одруження і смерть. Це завдання тепер перейшло д<> держави майже в усіх країнах світу, але Церква все ще продовжує фіксувати такі дані про своїх членів.

Церква бажає записувати вінчання поруч з записом про хрещення кожного католицького подруга. Якщо вони були охрещені в іншому місці, тоді тс-“ пароха повинні поінформувати і попросити зробити цю анотацію, та ■ -

домити про це того пароха, який вніс прохання.

На тому самому місці слід також записати декларацію пре а кДснс
того подружжя, або що та особа прийняла свячення (к. 775) або склала монашу професію (к. 470).

й

Зі

О:

Коли католик бажає укласти подружжя в парафії, відмінній від тієї де він або вона були охрещені, він мусить подати нове посвідчення про хрещення, але не старше як шість місяців, яке повинно тоді виявити перешкоди, як наприклад, попереднє вінчання або свячення.

З огляду на обставини безладдя в численних країнах, як наприклад, у таких де панували комуністи, повідомлення про вінчання до парохів в таких країнах або місцевостях поза океаном часто пропускається.

Запис узаконення, визнання недійсності й анулювання подружжів

(к. 842)

якш

(2) і його певн сумі

шля:

судо

знаті

бути

перп

живі

пару

розл;

ЖИВ]у

проп того, які ( люди пара подр;

Крім запису про подружжя, який повинен робитися поруч з записом про хрещення католика, слід записувати інші правові зміни, що відносяться до подружжя:

1.   Якщо з певної причини подружжя було неправосильне через дефект форми або перешкоду, воно повинно узаконюватися або отримати оздоровлення в корені; цей акт слід записати разом із записом про оригінальне вінчання.
2.   Якщо католик уклав цивільне або некатолицьке подружжя, такий союз повинен узаконюватися церковним вінчанням, що фіксується згідно відповідних приписів і тоді записується як нове подружжя з обов’язком зробити анотацію в книзі охрещених. Це саме слід сказати, якщо в цьому випадку було надане оздоровлення в корені.
3.   Декларацію про недійсність подружжя, видану або церковним судом або адміністративним суддею, потрібно оголосити парохам де було поблагословенне подружжя, а також де були охрещені католицькі подруги, відповідні анотації тоді вкладаються у належні реєстри.
4.   Незавершене подружжя, яке було розірване папською диспензою також повинно оголошуватись парохом за посередництвом єпископської канцелярії, і воно повинно записуватися в книзі подружжів і охрещених.
5.   Те саме слід сказати, якщо папа розірвав подружжя католика, яке було укладене з неохрещеною особою після одержання диспензи від перешкоди невідповідності богопочитання.

Факт, що подружжя перестало існувати внаслідок смерті подруга не записується в книзі подружжів або охрещених. Щоб овдовілий подруг міг укласти нове подружжя, він повинен мати доказ про смерть подруга.

1. тема единиц. Основные характеристики измерений
2. Дипломная работа- Влияние органических удобрений на развитие и урожайность томатов безрассадных
3. Тема- Розробка програмного забезпечення на мові Jv для роботи з MySQL.html
4. Расчет инвестиционных затрат Инвестиции ~ это долгосрочные вложения капитала направленные на повышен
5. Комутаційні системи- принцип роботи, види та їх розрахунок
6. Тема- Основные этапы развития культуры России Литература- Учебник Культурология под редакцией А.html
7. . КОММЕРЧЕСКАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ ОПТОВОГО ПРЕДПРИЯТИЯ В УСЛОВИЯХ РЫНОЧНЫХ ОТНОШЕНИЙ 1.
8. НА ТЕМУ- ldquo;РАСЧЕТ ПАРАМЕТРОВ РАБОЧЕГО ПРОЦЕССА И ВЫБОР ЭЛЕМЕНТОВ КОНСТРУКЦИИ ТЕПЛОВОЗНОГО ДИЗЕЛЯrdquo;
9. Курсовая работа- Понятие и основные элементы процесса управления
10. Linux, FreeBSD и другие
11. Про зміст поняття геокультурної системи в українському соціумі
12. нейших исследовательских проблем
13. Человек, как субъект труда Основные условия и этапы становления
14. доклад Функциональные структуры и функции п.
15. Статья- Электровзрывной комплекс как система
16. Загальна характеристика витрат на вирбництво продукції надання послуг Витрати виникають в процесі форму
17. Тема- Организация амбулаторнополиклинической И скорой медицинской помощи городскому населению
18. Психологические аспекты профессионального становления личности
19. Тема 3 ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК МОРАЛІ 2 години Для юридичного факультету
20. Культура, как предмет социологического исследования

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе