відлиги Перший і найбільш рішучий крок у бік десталінізації суспільного життя був зроблений Хрущовим по ре
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Україна в середині 50-х – в першій половині 60-х рр.
План.
- Економічне становище.
- Культура і духовне життя.
- Дисидентський рух в 50-і – 60-і рр.
І. Час після смерті Сталіна (березень 1953 р.) до жовтня1964 р., при всій своїй суперечливості, носить назву "відлиги". Перший і найбільш рішучий крок у бік десталінізації суспільного життя був зроблений Хрущовим по реабілітації жертв великого терору. Цей процес почався відразу після смерті Сталіна і здобув свого найбільшого піднесення після XX з'їзду КПРС (лютий 1956 р.). Спочатку реабілітації підлягати репресовані діячі КПУ (В.Чубар, С.Косіор, В.Затонський, М.Скрипник, Ю.Коцюбинський та ін.). У липні 1956 р. в пресі з'явились повідомлення про реабілітацію драматурга М.Куліша, режисера Л.Курбаса та ін. Загалом до листопада 1959 р. державні інстанції, органи прокуратури і КДБ переглянули 4 млн. 263 тис. справ на 5 млн. 481 тис. чоловік. З їх числа було реабілітовано 2 млн. 684 тис. осіб, що становило 58,2%тих, на кого були заведені справи в репресивних органах України.
Почалась часткова ліквідація сталінського ГУЛАГУ (Главное управление лагерей). За кілька років сотні тисяч жертв сталінських репресій повернулись в Україну. Зокрема, до 1957 р. було звільнено понад 65 тис. бійців ОУН-УПА.
За часів М.Хрущова було здійснено низку економічних реформ. Насамперед це стосувалось українського села, яке найбільше потерпало від сталінського терору. Серед перших заходів слід назвати підвищення заготівельних цін на сільськогосподарську продукцію, що одразу дало поштовх до зростання продуктивності праці в сільському господарстві. Восени 1953 р. з колективних господарств було списано всю заборгованість минулих років по поставках продукції тваринництва. Для стимулювання праці сільськогосподарських працівників їм було дозволено сплачувати грошовий аванс з коштів, які надходили від реалізації сільськогосподарської продукції. Після смерті Сталіна був послаблений податковий прес на особисті селянські господарства - розмір податку був зменшений майже вдвічі. Однак перманентні заходи не могли вирішили долю села.
Велику роль у планах М.Хрущова займала цілинна програма. Це була ще одна спроба екстенсивним шляхом вирішити долю продовольчої проблеми. 1956 р. на полях Західного Сибіру, Казахстану і Північного Кавказу працювало понад 75 тис. кращих представників української молоді.
Протягом 50-х років відбулось укрупнення колгоспів, що частково зменшило апарат управління. 1958 р. було ліквідовано МТС (машинно-тракторні станції), а їхня техніка перейшла до колгоспів. Але тривали зміни недовго. Під адміністративний тиск чиновництва потрапили підсобні господарства колгоспників, які розглядались як джерело нетрудових доходів громадян. Власники підсобних господарств обкладались величезними податками, місцева влада взяла під пильний контроль діяльність громадян, які не були членами колгоспів.
Повернення до адміністративно-бюрократичних методів керівництва призвело до того, що багато родючих земель були зайняті під посіви кукурудзи. Сталося це без серйозного наукового обґрунтування внаслідок сліпого копіювання західних технологій (насамперед США та Канади), що мало негативний вплив не тільки на сільське господарство, але й на всю соціальну сферу СРСР. З'явилися гострі перебої з хлібобулочними та м'ясо-молочними продуктами. Якщо з 1950 по 1958 рр. обсяг валової продукції сільського господарства України зріс на 65%. то в 1958-1964 рр. - лише на 3%. За добу М.Хрущова вперше за всю історію радянської влади країна стала ввозити зерно.
Паралельно і з сільським господарством хрущовські реформи здійснювались у промисловості. Відбулась заміна галузевого управління промисловістю територіальним. Замість галузевих міністерств керівництво промисловістю республіки перейшло до територіальних рад народного господарства - раднаргоспів. Уряд України дістав під своє керівництво майже 10 тис. промислових підприємств, виділених в 11 економічних адміністративних районів. Україна середини 50-х - початку 60-х років перетворилась на один з найбільших регіонів машинобудування, металургії, інших галузей. Тепер перед Хрущовим стояло завдання переведення підприємств на господарський розрахунок, запровадження нового господарського механізму, який включав би в себе максимум самостійності підприємств та активний процес матеріального та морального заохочення трудящих. На цей крок М.Хрущов не наважився. Половинчасте реформування промислової сфери не могло дати і не дало очікуваних результатів. Екстенсивний метод господарювання залишався пануючим, радянські товари були в більшості неконкурентноздатні. Проте навіть окремий успіх хрущовських реформ вплинув на соціальну сферу суспільства. Відбувалось небачене за масштабами житлове будівництво, мільйони людей з підвалів і комуналок переселились у світлі та затишні квартири, в багатьох сім'ях з'явилися товари, про які навіть не можна було мріяти у сталінську добу: телевізори, магнітофони, холодильники, пральні машини. Дещо зросли заробітна плата і добробут людей.
Намагаючись ліквідувати бюрократизм партійної номенклатури, Хрущов здійснив поділ апарату за виробничим принципом. Партійні, радянські, комсомольські органи було поділено на промислові і сільські.
Хрущовська "відлига" привела до часткової лібералізації суспільного життя. На всіх рівнях у партійному середовищі відбувалась ревізія політики сталінського періоду. У трудових колективах, творчих спілках бурхливо обговорювались десятиріччя, пов'язані зі сталінським терором, засуджувався тоталітаризм, командно-адміністративні методи управління державою, критики зазнав культ особи Сталіна. "Відлига" мала валив на сферу культури. Послабилася політика самоізоляції, пожвавитися поїздки за кордон, обмін делегаціями, туризм, виставки в мистецтві та культурному житті.
Велике значення мала кампанія пропаганди у зв'язку з 300-річчям Переяславської угоди гетьмана Б. Хмельницького з московським царем. Нас лідком був зростаючий інтерес населення України до історії своєї Вітчизни, її націо нальних героїв. У 1957 р. українські історики засновують "Український історичний журнал", з'являється монографія Івана Крип'якевича "Богдан Хмельницький".
Політична "відлига" привела до нової хвилі "українізації". Знову було поставлено питання про збереження і розвиток української мови. Саме з цих позицій виступили М.Рильський, Н.Рибак, С.Крижанівський та ін.
Подією історичної ваги став розвиток "шестидесятництва" в Україні. Шестидесятниками називали видатних українських митців, які відкрито виступили проти фальші, помпезності, заідеологізованості в зображенні дійсності, відстоювали національно-культурне відродження України. Українська культура збагатилася новими творами О.Гончара, М. Стельмаха, В.Сосюри, Д.Павличка, Л.Костенко, І.Драча, В.Симоненка, Б.Олійника, В.Коротича, В.Стуса, І. Дзюби, І.Світличного, Є.Сверстюка, В.Чорновола та ін.
Політична "відлига" сприяла появі дисидентського руху. Проте мирне
співіснування тоталітарної системи з національним відродженням було недовгим.
1957 р. за вказівкою М.Хрущова відбувся наступ на церкву та релігію. До 1961 р.
було ліквідовано майже половину всіх релігійних установ. Посилились
русифікаторські тенденції в системі народної освіти. Почалось переслідування
дисидентів. Хрущов особисто вимагав для них смертної кари. Переслідувань зазнало шестидесятництво.
Економічна криза, яка охопила радянське суспільство, остаточно визначила згортання реформ і повернення на шлях неосталінізму. Це наочно підтвердив розстріл робітничого страйку у Новочеркаську (1962 р.).
Партійний апарат давно очікував можливості відлучити М.Хрущова від влада. Загальне незадоволення народу дало змогу опонентам Хрущова перейти в наступ. Жовтневий 1964 р. Пленум ЦК КПРС усунув Хрущова з вищих партійних і державних посад. Неосталіністам, яких очолив Л.Брежнєв, вдалося зупинити реформи лібералізації радянського суспільства.
Хоча реформи М.Хрущова носили непослідовний і незавершений характер, проте вони відкрили перспективу майбутнього демократичного оновлення радянського суспільства,
ІІ. Після смерті Й. Сталіна (1953 р.) у суспільному житті народів СРСР відбуваються якісні зміни. Розпочинається процес десталінізації. Біля керма партії, а отже, й держави став М. С. Хрущов. Роки його перебування при владі дістали назву "відлиги". Послаблення тоталітарного режиму далося взнаки як в політичній та соціально-економічній, так і в культурній та ідеологічній сферах. Справжнім потрясінням став XX з'їзд КПРС і розвінчання на ньому культу особи Сталіна. Реабілітація в'язнів сталінських концтаборів торкнулася й групи діячів української культури. Однак за ними ще довго залишалося тавро "ворогів народу" або "українських буржуазних націоналістів". Раніше вилучені з бібліотек і книготорговельної мережі твори репресованих повільно поверталися до читача. Така доля спіткала, зокрема, праці В. Блакитного, В. Гжицького, О. Досвітнього, М. Ірчана, І. Микитенка. Український культурно-мистецький фонд поповнювався раніше невідомими або недоступними творами авторів доби "розстріляного відродження".
Твори тих, хто захищав українську державність, національну самобутність народу, залишалися забороненими. Їх піддавали критиці, не показуючи читачеві. Носії національної думки вважались особливо небезпечними для радянського суспільного ладу. Так, повернення в українську культуру одного з провідних діячів Української Народної Республіки письменника В. Винниченка відбулося аж в 1990-х роках.
Хрущовська "відлига" породила надію на припинення свавілля й на більш достойне життя людей. Це надихало письменників і поетів, інших діячів культури на творчу діяльність, викриття художніми засобами жахливого минулого і оспівування щасливого майбутнього. Людська душа ніби пробуджувалася після десятиліть пригніченості і страху.
У 1950-60-х рр. українська література поповнюється талановитими творами В. Симоненка, І. Драча, М. Вінграновського, Д. Павличка, Л. Костенко та ін. Одвічні проблеми людського буття - війни і миру, кохання й ненависті, щастя та лиха - втілив у яскравих образах О. Гончар (роман "Людина і. зброя", роман в новелах "Тронка"). Епічні полотна про долю українського села створив М. Стельмах (романи "Кров людська - не водиця", "Хліб і сіль", "Правда і кривда". "Дума про тебе"). Одним з кращих творів українського кіномистецтва став фільм С. Параджанова та Ю. Іллєнка "Тіні забутих предків", у якому блискуче зіграв І. Миколайчук.
Важливим суспільно-політичним явищем 60-х років став національно-культурний рух молодих українських письменників, критиків, поетів, художників, композиторів. Їхня творчість і громадсько-політична активність зумовили хвилю піднесення української духовності та культури. Довкола клубів творчої молоді у Києві та Львові об'єдналися молоді інтелектуали, які прагнули нових форм художнього самовираження, переосмислення історичного минулого, національного відродження культури і суспільства.
Однак незабаром шестидесятники переконались у неможливості корінних змін у рамках тоталітарної системи і прагнули оновлення суспільства на ґрунті загальнолюдських цінностей. Завдяки їм в Україні виникли національно-культурні осередки і сформувався рух дисидентів, що стало важливою передумовою національно-державного будівництва в 90-х роках. До шестидесятників належали А. Горська, М. Вінграновський, І. Дзюба, І. Драч, Л. Костенко, І. Світличний, В. Симоненко, В. Стус, В. Чорновіл та ін.
“Відлига” в культурі і духовній сфері, як і в інших галузях суспільного життя, була переповнена суперечностями, продиктованими прагненням М. Хрущова та його оточення щось змінити, не зачепивши основ тоталітарної держави. Тому лібералізація суспільства супроводжувалася гоніннями на діячів культури і мистецтва, критика сталінщини співіснувала з посиленням ідеологічного наступу, реформування економіки й обіцянки комуністичного майбутнього поєднувалися з адміністративно-командними методами управління суспільно-політичним, у тому числі й духовним, життям, процвітанням партійно-державної бюрократії.
Паростки національно-культурного відродження, викликані "відлигою", загрожували існуючій політичній системі, панівній ідеології, тому тиск на творчу інтелігенцію набирав нових форм і масштабів. Це призвело до ресталінізації й стагнації суспільства, але не могло знищити духовний потенціал народу, прогресивні тенденції культурно-історичного розвитку.
ІІІ. Дисидентство - рух незгодних, рух інакомислячих. У більших або менших масштабах дисиденти виявляли себе протягом усієї історії СРСР як протест проти антинародних дій партійно-державного режиму, недотримання ним конституційних положень та очевидних порушень соціальної справедливості. Його представники в Україні спочатку виступили проти недоліків існуючої системи, ігнорування марксистсько-ленінських ідей, порушення законів, прав людини, свободи слова, совісті (віросповідання), друку, за вільний розвиток української мови і культури, за правду історії. Ідеологія дисидентства, зароджена як сумнів у доцільності окремих ланок існуючої системи, поступово викристалізувалась у тверде переконання необхідності докорінних змін у суспільстві, повалення комуністичного тоталітарного режиму.
Тоталітарна природа радянського режиму сама по собі є причиною опору, тому породжує необхідність захисту прав людини. Правозахисний рух і став однією з форм (течій) дисидентства. Передумови для посилення критики режиму, становлення організованого інакомислення створив процес десталінізації, розпочатий М.Хрущовим та XX з'їздом КПРС.
На XX з'їзді партії (лютий 1956р.) Перший секретар ЦК КПРС М. С. Хрущов виступив із доповіддю "Про культ особи та його наслідки". Почалася "хрущовська відлига" - суперечливий процес деякої лібералізації суспільного та культурного життя, амністія більшості політв'язнів сталінських таборів, реабілітація репресованих.
Дисидентський рух в Україні, що неминуче набрав національно-демократичного забарвлення, заявив про себе ще в середині 50-х - на початку 60-х років. Шестидесятники - молоде покоління талановитих літераторів і митців які здобули собі визнання не тільки творчою, а й громадською діяльністю. Серед перших дисидентських організацій і груп в Україні були:
- Українська робітничо-селянська спілка, що утворена у 1968 р. на чолі з
юристом Левком Лук'яненком. Завдання - несиловими методами домогтися виходу
України зі складу СРСР, стати незалежною державою. За офіційними даними
органів, спілка мала політичну програму і об'єднувала близько 30 членів.
У травні 1961 р. в одному з приміщень тюремного ізолятора облуправління КДБ у Львові відбувся закритий судовий процес ("справа юристів") над членами УРСС. Л. Лук'яненка засудили до розстрілу, інших членів спілки на різні строки ув'язнення (від 10 до 15 років). Згодом смертну кару Я. Лук'яненку замінили 15 роками ув'язнення.
"Справа юристів" засвідчила новий етап руху опору в Україні: його учасники не відокремлювали себе від існуючої радянської системи. Фактично вперше в часи тоталітарного правління в умовах України за нової історичної обстановки політичний опір владі набуває конкретних організаційних форм. "Справа юристів" розповсюджувалася шляхом самвидаву, один примірник якого потрапив за кордон. На Заході в 1967 р. вийшла в світ брошура "Українські юристи під судом", яка була справжньою сенсацією для світової громадськості;
Об'єднана партія визволення України;
Український національний фронт. Видавав журнал "Воля й Батьківщина";
Український Національний Комітет.
Судові процеси над представниками політичної опозиції відбувалися у Києві, Донецьку, Запоріжжі, Рівному, Тернополі, Чернівцях, Луганську. При цьому радянське керівництво заявляло про відсутність переслідувань з політичних мотивів.
Після зміщення М. Хрущова репресії проти дисидентів посилюються. У серпні - вересні 1965 р. заарештовані літературний критик Іван Світличний, художник Панас Заливаха, публіцист та історик Валентин Мороз, поет-перекладач Святослав Караванський та ін. (всього близько 20 чол.). Ще раніше Петра Григоренка позбавили генеральського звання, кинули на примусове "лікування" у психіатричну лікарню.
Своєрідним підсумком діяльності дисидентів періоду "відлиги" стала робота Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?".
У русі опору активну участь брали також робітники й службовці; їх активні протидії існуючому ладові виявлялися в різних формах: страйках, організаційному опорі, бунтах. У 1953 р. в м. Христинівка на Донеччині вибухнуло повстання будівельників, які споруджували комсомольські шахти. Вони рішуче виступили проти побиття свого товариша, молодого будівельника, яке призвело до його смерті.
Виступи робітників були некоординованими Подібний випадок мав місце майже в той самий час у м. Прилуки Чернігівської області. Тут робітники міста взяли участь у страйковому виступі у зв'язку з вбивством їхнього товариша в місцевому відділі міліції. Вони висловлювали різку критику на адресу місцевих органів влади з приводу порушення конституційних прав людини і свавілля. Перелякана місцева і обласна влада намагалася заспокоїти розгніваних людей; фактично всі вимоги, які вони висували, були задоволені.
У багатьох регіонах України робітники виступали проти махлювання керівництва підприємств під час нарахування зарплати. У 1963 р. в Кривому Розі відбувся страйк у зв'язку з підвищенням цін на продукти харчування. Того року й з того самого приводу відбулися робітничі заворушення в Горлівці, Одесі, Львові. Виступи відбивали невдоволення політикою тоталітарної держави, механізмом визискування трудового люду, сильним пресом експлуатації, невідповідністю дій урядових інстанцій конституційним положенням, систематичними порушеннями органами влади Основного закону - Конституції.
Значення боротьби дисидентів полягає в тому, що відбулось організаційне й ідейне оформлення національно-демократичного руху, викривалася тоталітарна суть й антиукраїнський характер радянського режиму, дальшого розвитку набули національна самосвідомість і національна культура, підтримувалась віра в можливість опору репресивній державі.
Національно-демократичний рух 60-х років заклав основу для подальшого розгортання дисидентського руху, в якому зрештою виділились три основні напрями:
а)національно-визвольний - боротьба за вільний розвиток української мови й культури, за відновлення самостійної України; .
б) правозахисний – вимоги дотримання в СРСР основних прав і свобод людини, викриття злочинів тоталітарної системи;
в)релігійний рух - за відновлення в Україні релігійних конфесій, за свободу віросповідання.
2. Право и средства массовой информации июнь 1998 КРАСНОЯРСКИЕ СМИ КАК ЗЕРКАЛО РУССКОЙ ДЕМОКРАТИИ Политологи
3. Количественная теория денег
4. Башинформсвязь
5. балансир как частный случай универсального квантово эфирного Ци оператора
6. 311- 616 003 93- 615 832 9 РЕГЕНЕРАЦІЯ ТКАНИН СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ПОРОЖНИНИ РОТА ПРИ КРІО І ТЕРМОД
7. Головні джерела конфліктів Головні джерела конфліктів спричинених недосконалим виробництвом і неправил.html
8. Уголовная ответственность дезертира
9. Тема Художники и зрители
10. ИУДАИЗМА ХРИСТИАНСТВА ИСЛАМА И БУДЕТ СПОСОБСТВОВАТЬ ИСЧЕЗНОВЕНИЮ ЭТИХ СЕМИТСКИХ УЧЕНИЙ МЫ НИ
11. І.П. хворого Показник Результат.html
12. Лекция 6 Программное обеспечение компьютеров 6
13. Характеристика перцептивной стороны общения
14. Статья 31 Аккредитация органов по сертификации и испытательных лабораторий центров1
15. Организация социальной защиты инвалидов в Российской Федерации
16. дипломная практика важнейшая часть подготовки высококвалифицированных специалистов в области мировой эко
17. Покушения на Гитлер
18. Цели задачи инструменты фин
19. Мое меню Похлебкин В
20. Мстителей или Народных мстителей А