Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 1
Додаток 5 до Лекції №3 (семінар 3, питання 4-а)
Антимолнопольне регулювання підприємницької діядльності
Актуальність антимонопольного законодавства сьогодні є безперечним, оскільки про порушення його постійно проводяться справи, при чому, деякі з яких набувають неабиякого розмаху. Діяльність органів, покликаних наглядати за дотриманням анти-монопольного законодавства показує, що порушення в цій сфері завдають суспільству шкоди у величезних розмірах, як у матеріальній, так і у морально-психологічній формі.
Таким чином, Антимонопольний комітет в країнах розвинутого ринку є, а в Україні повинен стати, органом, який займається постійним моніторингом конкурентного середовища в державі, при цьому миттєво реагуючи на всі порушення в цій сфері та оперативно вдосконалюючи і само антимонопольне законодавство. Необхідність постійного вдосконалення даного законодавства пояснюється тим, що фірми-порушники постійно знаходять нові шляхи до того, як зробити свої антиконкурентні дії або зло-вживання монопольним становищем законними. Це підживлює тіньові схеми перерозпо-ділу та зміцнює корупційні зв’язки і як наслідок - гальмується загальний розвиток країни.
Антимонопольне законодавство
Монополія, як економічне явище, має результатами своєї діяльності певні наслідки. І негативні, нажаль, набагато переважають позитивні. Одним із найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку. Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, держава була змушена проводити антимонопольну політику, до складу якої входить прийняття відповідних нормативних актів, законів, положень, указів щодо обмеження сфери впливу як існуючих монопо-лістичних об'єднань, так і запобіжні заходи щодо створення нових і, звісно, застосування різних санкцій до порушників — від економічних (штрафи) до кримінальних з відповідними наслідками.
Антимонопольна політика — сукупність заходів держави щодо припинення зловживання монопольним становищем з однієї сторони (тобто нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства), та з іншої сторони унеможливлення створення нових монополій та монополістичних об'єднань. Основними обов'язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законо-давства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також вповадження нормативних актів, які не допускали б антиконкурентних дій та передбачали б відповідальність за недобросовісну конкуренцію. До державних фунецій в цій сфері є створення органу або органів, які б слідкували за дотриманням відповідних нормативних актів, а також вносили пропозиції щодо змін в законодавстві даного напрямку.
Між тим, хочеться нагадати, що К. Маркс та багато інших вчених ще в середині 19 століття прийшли до висновку, що поява монополій потребує державного втручання.
Отже, головна ціль цього державного втручання полягає в захисті і зберіганні вільної конкуренції, якій загрожують монопольні тенденції. Сьогодні, конкретно можна сформулювати такі цілі цього втручання це: 1.обмеження монополій; 2. підтримка і сприяння малому і середньому бізнесу; 3. захист прав споживача.
Існують дві основні форми боротьби з монополіями:
• попередження створення монополій;
• обмеження використання монопольної влади.
Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичних тенденцій в країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію. Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях було монополістом протизаконно відмовлено.
Наголосимо, що усі рішення антимонопольної служби обов’язкові для виконання. Натомість, при нехтуванні економічними суб’єктами таких рішень застосовуються санкції та накладаються грошові штрафи, передбачені законо-давством за порушення антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення антимонопольної служби повинні підлягати перевірці державними судами. Крім здійснення процесу демонополізації антимонопольна служба покликана боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективної тільки при активній участі споживачів. Тому широкі маси населення повинні розуміти практичне значення анти-монопольної політики в повсякденному житті. Допомогає в цьому, насамперед, преса й інші засоби масової інформації, яким надається право на відповідне повідомлення, але лише в об'єктивній формі (без дискредитації). Кожна антимонопольна служба має співробітника для зв'язку з пресою, що повідомляє про діяльність служби і коментує її.
В Україні єдиною монопольною службою держави, крім самої держави, є Антимонопольний комітет України, який проводить відповідну політику і головні завдання якого будуть розглянуті нижче.
Антимонопольне законодавство зарубіжних країн.
Традиційно розрізняють американську і європейську моделі антимонопольного законодавства.
Американська модель керується принципом протиправності всіх монополій з включенням всіх норм про недобросовісну конкуренцію. Така модель, окрім США, діє в Канаді, Японії, Аргентині. В цій моделі антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. У правовому середовищі зазначених країн, склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням.
Зауважимо, шо формування антимонопольної політики держав світу почалося з того, що навколо монополій формувалась негативна громадська думка, яка вимагала захисту споживачів від свавілля монополістів, обмеження діяльності останніх. Такі спроби населення набули розмаху к США, Канаді та Австралії, де процеси монополізації проходили найшвидше. Саме тому в цих, а потім в інших країнах були прийняті законодавчі акти, які поставили певні перешкоди монополістичному захопленню ринків.
У США першим законодавчим актом, спрямованим проти монополізації економіки, був «Антитрестівський акт Шермана» (1890 р.), за яким оголошувалося незаконним створення монополій або вступ в змову для обмеження конкуренції. Цей закон з доповненнями 1914, 1936, 1950 років діє і дотепер. Вважається, що саме він заклав основи світової антимонопольної політики. Цим самим законом забороняються трести і картелі. Проте, щоб обійти його, тобто закон, монополії створювались як холдингові компанії, здійснювали повне злиття корпорацій, при якій ліквідовувалась правова і виробнича самостійність компаній, які були поглинуті, а картельні угоди замінювались негласними угодами, або так званим лідерством у цінах (майже як в Україні). Порушення «Акту Шермана» каралося, як кримінальний злочин. Індивідуальні порушники карались штра-фом до 250 тис. дол. і тюремним ув'язненням до 3-х років за кожне порушення. До того ж корпорації-порушники могли бути оштрафовані на 1 млн. доларів за кожне порушення.
Пізніше, в США був прийнятий «Закон Клейтона» (1914р.), який заборонив угоди про обмеження кола контрагентів, купівлю або «поглинання» фірм, що можуть призвести до монопольного становища. Потім був «Акт про Федеральну торгівельну комісію» (1914р.), що був прийнятий для введення в дію попередніх антитрестівських законів і нагляду за їх виконанням. Протягом 20-х років в США антитрестівська діяльність дещо послабилася, а з початком депресії 30-х суспільство перестало хвилювати питання підвищення цін. Від підприємців, особливо дрібних, почали надходити до законодавчих органів вимоги стримувати ціни від падіння, а не від підвищення.
Однак, пізніше в США, процес державного регулювання монополій продовжився і прийнятий «Закон Селлера-Кефовера» (1950р.) доповнив попередні положення про недопущення злиття фірм шляхом придбання активів. Особливістю антимонопольного законодавства США є те, що закони прийняті близько століття тому, залишаються основою даного законодавства й дотепер. Саме тому, департамент, який займається антимонопольним регулюванням у виконавчий владі США, залишається і сьогодні одним з найголовніших державних регуляторів розвитку ринкової економіки цієї країни.
Європейська модель антимонопольного законодавства.
В європейських країнах і також у Японії антимонопольний процес відбувався пізніше, ніж в США. Це пояснюється тим, що протягом багатьох років у цих державах не існувало певної думки про законність монополістичних об'єднань. Так перші закони проти монополій в Європі були прийняті лише в 30-х роках XX ст. (Бельгія і Голландія - 1935 р., Данія - 1937 р., Великобританія - 1948 р., ФРН - 1957 р., Франція - 1963 р.). А у країнах Східної Європи такі законодавчі акти взагалі з'явились наприкінці 80-х років.
Антимонопольне законодавство країн Західної Європи є ліберальнішим ніж у США. Воно не поширюється на націоналізовані підприємства, сільське господарство, рибальство, лісове господарство, видобуток вугілля, зв'язок, страхування тощо. Конкуренція та антимонопольна практика регулюються сьогодні і на міждержавному рівні. Так ст. 85 і 86 Римського договору, який започаткував введення загального європейського права для країн Євросоюзу, теж містить заборону монополістичних угод та створення монополій.
Щодо Великобританії, то її конкурентне законодавство складається з чотирьох законів, так званих «Актів парламенту», зокрема це:
• «Акт про добросовісне підприємництво» 1973 р. Акт стосується злиття й монополізації.
• «Акт щодо обмежувальних підприємницьких практик» 1976 р. Поширюється на угоди між особами чи компаніями, що можуть обмежити свободу самостійних дій підприємців.
• «Акт про перепродажні ціни» 1976 р. Спрямований проти спроб нав'язування мінімальних або максимальних цін, за якими товари можуть перепродаватися.
• «Акт про конкуренцію» 1980 р. Стосується анти конкурентної практики.
Конкурентна політика Великобританії також керується конкурентними правилами Європейського Союзу, що містяться у ст. 85 і 86 зазначеного «Римського договору», згідно з яким у 1957 р. було створено «Спільний ринок». Проте слід зауважити, що ці правила застосовуються лише тоді, коли наслідки відповідних угод чи практики впливають на міждержавну торгівлю в рамках ЄС.
У Британському законодавстві монополією вважається така ситуація, коли компанія чи їх група здійснює на ринку 25% поставок чи закупок. Причому за цим законодавством, монополія не обов'язково щось негативне. Воно виходить з того, що таке монопольне становище потенційно створює можливість для дій, які суперечать інтересам суспільства.
Звернемо увагу, що Комісія з монополій і злиттів у Великобританії виконує дослідження і доповідає з питань, які їй доручаються державним секретарем чи генеральним директором відомства. Комісія з власної ініціативи не має права розпочинати ті чи інші дослідження. Комісія детально вивчає відповідні ринки чи дії компаній і приходить до висновку, що саме відповідає суспільним інтересам, а що - ні.
Так, згідно з «Актом про конкуренцію», антиконкурентними вважаються такі, які мають на меті, чи можуть мати своїм наслідком обмеження, спотворення конкуренції, або запобігання їй. Проте, на одних ринках певні дії можуть вважатися такими, що прийнятні з точки зору конкуренції, в той час як на інших ринках вони є неприйнятні. Все залежить від конкретної ситуації, яка достименно вивчається.
Шляхи формування антимонопольної політики в Україні.
В умовах ринкової трансформації економіки України питання захисту конкуренції та недопущення зловживання ринковою владою монополістичних структур є особливо актуальним під час економічної, соціальної та політичної кризи в країні.
Створення конкурентного середовища, захист законних інтересів підприємців і споживачів, регулювання діяльності монополій сприяють формуванню цивілізованих ринкових відносин, підвищенню ефективності функціонування національної економіки і є однією зі складових антимонопольної діяльності держави. До сьогодні в Україні створено цілісну систему правових та організаційних механізмів антимонопольної діяльності, яка відповідає сучасним нормам ЄС і загальносвітовим тенденціям.
Антимонопольне законодавство в Україні представлено основними Законами України:
• «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» (1992 р.);
• «Про захист від недобросовісної конкуренції» (1996 р.);
• «Про природні монополії» (2000 р.);
• «Про захист економічної конкуренції» (2001 р.);
• «Про Антимонопольний комітет України» (1993 р.) та ін.
Так, Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницької діяльності», визначає правові основи обмеження і поперед-ження монополізму, недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності і здійснення державного контролю за дотриманням норм антимонопольного законодавства.
Для цілей чинного Закону вживаються такі терміни:
• ринок товару (товарний ринок) - сфера обороту товару однієї споживчої вартості, у межах якої визначається монопольне положення;
• конкуренція - змагальність підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товару на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач;
• монопольне положення - домінуюче положення підприємця, що дасть йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку визначеного товару. Монопольним аизнається положення підприємця, частка якого на ринку визначеного товару перевищує 35%. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначитися монопольним положення підприємця, частка якого на ринку визначеного товару може бути і менше 35%.;
• монопольна ціна - ціна, яка встановлена підприємцем, який займає монопольне положення на ринку і призводить до обмеження конкуренції і порушенню прав споживача;
• монопольна діяльність - дії або бездіяльність підприємця (підприємців) за умови монопольного положення на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і реалізації товарів, а також дії або бездіяльність органів влади і управління, спрямовані на недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції;
• монопольне утворення - підприємство, об'єднання або господарське товариство й інше утворення, що займає монопольне положення на ринку.
Зловживаннями монопольним положенням вважаються:
• нав'язування таких умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне положення або нав’язування додаткових умов, що не ставляться до предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;
• обмеження або призупинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;
• часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;
• інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;
• встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.
Дискримінацією підприємців органами влади і управління визнаються:
• заборона на створення нових підприємств або інших організаційних форм підприєм-ництва в будь-який сфері діяльності та встановлення обмежень на здійснення окремих ви-дів діяльності, на виробництво визначених видів товарів з метою обмеження конкуренції;
• примус підприємців до пріоритетного висновку договорів, до першочергового постачання товарів визначеному колу споживачів;
• прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного положення на ринку;
• встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону країни в інший;
• надання окремим підприємцям податкових і інших пільг, які ставлять їх у привілейоване положення стосовно інших підприємців;
• обмеження прав підприємців по придбанню і реалізації товарів;
• встановлення заборон або обмежень щодо окремих підприємців або груп підприємців.
Несумлінною конкуренцією визнається:
• неправомірне використання товарного знака, фірмового найменування або маркування товару, а також копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, імітація, копію-вання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;
• навмисне поширення явно помилкових або неточних зведень, що можуть завдати шкоди ділової репутації або майнових інтересів іншого підприємця;
• одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою нанесення збитку ділової репутації або майну іншого підприємця.
Основними завданнями Антимонопольного комітету України є:
• здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції;
• запобігання, виявлення і припинення порушень конкурентного законодавства;
• контроль за економічною концентрацією;
• сприяння розвитку добросовісної конкуренції.
До методів здійснення антимонопольної політики відносять:
• правові: прийняття відповідних законодавчих та нормативно-правових актів;
• організаційно-контролюючі: розробка та організація виконання заходів, спрямованих на запобігання порушення конкурентного законодавства; проведення моніторингу, перевірок, призначення експертизи;
• адміністративно-імперативні: примусовий поділ суб'єктів господарювання, застосування санкцій, накладання штрафів;
• профілактично-роз'яснювальні: інформування, внесення пропозицій, надання рекомендацій, попередніх висновків стосовно порушень, роз'яснення щодо
кваліфікації порушень.
За зловживання монопольним (домінуючим) становищем Законом України «Про захист економічної конкуренції» є такі види відповідальності: •штрафи; •примусовий поділ моно-польних утворень; •адміністративна відповідальність; •відшкодування завданої шкоди.
Діяльність антимонопольного комітету України ґрунтується на принципах законності, гласності, захисту прав суб'єктів господарювання на засадах їх рівності перед законом та пріоритету прав споживачів. Відповідно можна стверджувати, що в Україні на сьогодні створено законодавчу базу й організаційні засади здійснення ефективної державної конкурентної політики. Однак, життя та поглиблення ринкових перетворень постійно про-вокують нові проблеми у сфері конкурентної політики, які вимагають нових підходів до їх розв'язання. Тому питання з обмеження монополізму, підтримки і розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливим елементом економічної політики держави. При цьому зауважимо, що при формуванні української конкурентної моделі важлива роль від-водиться малому і середньому бізнесу, потребуючи необхідної демонополізації економіки.
Демонополізація економіки - це здійснюваний державою комплекс заходів, у тому числі примусових, спрямованих на зниження рівня монополізації ринків.
Метою демонополізації є створення, а також посилення конкуренції на ринках.
Реалізація цієї мети передбачає виконання таких завдань:
• збільшення кількості господарюючих суб'єктів, які конкурують на ринках;
• обмеження чи припинення монопольної діяльності господарюючих суб'єктів.
Способи демонополізації та заходи щодо їх реалізації. Залежно від особливостей монополізованих ринків для цілей демонополізації застосовуються такі способи:
• децентралізація управління;
• зниження або зняття бар'єрів, які обмежують вступ господарюючих суб'єктів на існуючі ринки;
• стимулювання вступу на монополізовані ринки нових господарюючих суб'єктів;
• поділ державних монопольних утворень;
• ліквідація державних організаційних структур монопольного типу.
Особливості демонополізації окремих об'єктів
Для запобігання появи монопольних утворень у приватному секторі економіки і якщо цого вимагає структура ринку, приватизація державних підприємств-монополістів за наяв-ності економічних, технологічних та ін. умов повинна проводитися одночасно з їх демоно-полізацією. У цій ситуації особливої ваги набуває чітка взаємодія Фонду державного май-на України, Мінекономіки та Антимонопольного комітету України між собою та з іншими центральними й місцевими органами державної виконавчої влади. Поділ і ліквідація моно-польних утворень здійснюються, як правило, у процесі приватизації майна державних під-приємств. Якщо майно підприємств залишається в державній власності, ці способи засто-совуються переважно в разі передачі майна у комунальну власність чи в управління місце-вих органів державної виконавчої влади, перетворення та перереєстрації існуючих об'єд-нань державних підприємств у добровільні об'єднання (торговельно-промислові асоціації), а також їх корпоратизації та комерціалізації. Заходи щодо стимулювання вступу нових господарюючих суб'єктів на монополізовані ринки здійснюються протягом обмеженого періоду, достатнього для закріплення нового господарюючого суб'єкта на ринку. Ці захо-ди не повинні призводити до витіснення з ринку вже діючих на ньому господарюючих суб'єктів. Як радикальний засіб, поділ монопольних утворень потребує виважених дій і може бути здійснений, якщо:
•зафіксовано зловживання монопольним становищем на ринку відповідного товару;
•внаслідок монопольного становища певного господарюючого суб'єкта виникають бар'єри вступу на ринок інших господарюючих суб'єктів;
•відсутній тісний технологічний зв'язок між підприємствами, структурними підрозділами (одиницями), які входять до складу господарюючого суб'єкта;
•підприємства, структурні підрозділи (одиниці) самостійно виробляють товари однакової споживчої вартості.
Порядок поділу визначає Антимонопольний комітет України разом з Міністерством економіки України. Демонополізація монопольних утворень, до яких входять підприємст-ва, що підлягають приватизації за погодженням з Кабінетом Міністрів України, має проводитися переважно шляхом відокремлення структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об'єднань), які не мають тісного технологічного зв'язку з іншими підрозділами (одиницями), а також шляхом зниження або зняття бар'єрів, які обмежують вступ господарюючих суб'єктів на ринки.
Демонополізації, як правило, не підлягають підприємства (об'єднання)-монополісти, які відповідно до чинного законодавства не приватизуються (за винятком випадків, коли демонополізацію може бути проведено шляхом відокремлення непрофільних структур-них підрозділів (одиниць), підприємств (об'єднань), а також зниження або зняття бар’єрів, які обмежують вступ господарюючих суб'єктів на існуючі ринки).
У зовнішньоекономічній діяльності демонополізація полягатиме у поетапному переході
переважно до тарифного регулювання та зниження митних тарифів на імпорт стосовно внутрішніх ринків, які підлягатимуть демонополізації відповідно до рішень КМ України.