Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ВСТУП
Один із найважливіших критеріїв зрілості суспільства – ступінь його демократичності (рівень демократії). У його демократизації суб'єкти політичного процесу вбачають мету, умову, ефективний засіб оновлення суспільного життя, радикальну трансформацію політичної системи, гарантію незворотності цього процесу. Адже в соціальному розвитку демократія є найефективнішим способом реалізації суперечностей, вдосконалення й гармонізації суспільства.
Демократія – явище, що постійно розвивається. А осмислення поняття "демократія", її органічних ознак дає можливість оцінити напрям розвитку певної політичної системи, її відповідність демократичним ідеалам і цінностям. Демократичні цінності та процедури в Україні зараз перебувають під загрозою, а частково вже нівельовані.
Погіршення стану демократії в Україні зафіксоване в різних авторитетних міжнародних рейтингах . Вже сьогодні Україна визнана Freedom House лише частково вільною країною, а міжнародний рейтинг свободи слова опустився до неприйнятно низького для демократичної європейської держави рівня.
Сьогодні вже ні в кого не викликає сумніву необхідність ґрунтовного науково-теоретичного дослідження тих демократизацій них процесів, які відбуваються зараз в українському суспільстві. Безумовно, демократизаційні процеси в Україні неодноразово були об’єктом уваги сучасних вчених. Так, наприклад, про проблеми української демократії згадували у своїх працях В.Полохало, О.Кіндратець, В.Медведчук, С.Барматова, Р.Сербин, О.Бандура, О.Гарань, С. Рябов, Ф.Рудич, М.Кармазіна, О.Дергачов, О.Скрипнюк та інші. Вони розкрили історичні передумови виникнення демократії в Україні, структурні складові процесів демократизації, певні недоліки демократії та її сутнісні аспекти. Однак, незважаючи на це, наукові розвідки в цьому напрямі поки що можна продовжувати.
Мета реферату:
- визначення методологічних підходів до вивчення демократизаційних процесів в Україні;
- характеристика основних особливостей сучасної української демократії та створення певних рекомендацій щодо подальшої демократизації в Україні.
1.Методологічні підходи до вивчення демократизаційних процесів в Україні.
З нашої точки зору, є надзвичайно важливим перш за все визначити методологічні підходи до вивчення демократичних політичних змін в Україні. Аналізуючи демократичні політичні зміни, умови збереження демократичної стабільності, науковці часто використовують контекстуалістичний (передбачає вивчення впливу на політичні процеси зовнішнього середовища – духовних, культурних, соціальних, економічних факторів) і інституціоналістський (вивчення впливу факторів внутрішнього політичного середовища: існуючих в політичній системі інституційних механізмів, політичних інститутів) методологічні[1]. підходи Політичні зміни у напрямі демократизації в Україні підготовлені чинниками і зовнішнього, і внутрішнього середовища. чинниками і зовнішнього, і внутрішнього середовища. Модель посткомуністичної політичної системи України стихійно складалася у контексті загальної концепції державотворення. Етатизм, покладений в основу створення системи нових суспільно-політичних і економічних відносин в Україні, характерний тим, що стратегічною метою назвав розбудову держави (точніше – державності) як головний визначальний чинник подальших реформ. Що таке розбудова української державності, в який спосіб реалізовуватиметься названий процес і скільки він триватиме – цьому політичні еліти фактично ще і досі не знайшли остаточного визначення. Таке трактування процесу державотворення (механістичне становлення інститутів державності, після чого можна підійти до загальновизнаних механізмів та принципів демократичних реформ) призвело до неадекватного сприйняття суспільством і цілої низки понять політичної системи [4].
Політична система України наприкінці 2004 року перебувала в стані крайньої нестабільності. В цей час, який можна визначити як період біфуркації, відбувався вибір моделі і напрямку подальшого розвитку країни.
В Україні відбулися суттєві зміни і в структурі інтересів, і у виборі форм реалізації інтересів. Це може породжувати конфлікти, а тому дуже важливо поєднати динамічність розвитку із збереженням необхідної міри сталості.
2. Аналіз основних демократизацій українського суспільства.
На сьогодні програми уряду, переважної більшості політичних партій і громадських об’єднань побудовані на тій же системі цінностей: свобода, демократія, ринкова економіка. Вони стали скоріше ритуальними деклараціями, які у суспільній свідомості не вельми співвідносяться з привабливою і мобілізуючою картиною майбутнього. Більш того, для значної частини населення цінності демократії, ринкової економіки виявилися істотно
дискредитованими Медведчук В. Новий вимір демократії. – К., 2001. – 144 с.].
Апеляції до ідеї демократії в посткомуністичній Україні можна почути
від тих політиків, які розглядають суспільне значення їхніх партій та рухів у перспективі "національно-демократичних" перетворень. Проте й практичне дотримання цієї самоназви, й політичне осмислення суспільної мети в понятті "національної демократії" містять у собі реальну загрозу "вічного повернення того ж самого" (Ф.Ніцше): нескінченного милування протодемократичними ознаками української спільноти [4].
Демократію в Україні можна віднести до конфронтаційної моделі легітимації політичної влади. Ця модель характеризується тим, що перехідний період (від колишнього, комуністичного типу суспільного устрою до ринкового) досить явно нав’язаний, він припускає боротьбу між елементами автократії і демократії, в результаті якої елементи першої диктують дещо інші швидкість та умови трансформації [5].
Серед основних проблем становлення української демократії можна назвати наступні:
– зміцнення конституційних засад демократії;
– створення надійних гарантій еволюційного розвитку українського суспільства, які виключали б можливість соціальних потрясінь, забезпечували незворотний характер суспільних перетворень;
– забезпечення динамічного переходу до ринкової економіки як економічного фундаменту демократії;
– обрання адекватної моделі демократичних перетворень.
Послаблення демократичних начал у розбудові української держави значною мірою є наслідком прорахунків у реформуванні механізмів влади та управління, загостренням політичної боротьби, яка часто блокує діяльність інститутів влади і державного управління, застосування законів [Послаблення демократичних начал у розбудові української держави значною мірою є наслідком прорахунків у реформуванні механізмів влади та управління, загостренням політичної боротьби, яка часто блокує діяльність інститутів влади і державного управління, застосування законів [6].
Насамперед це пов’язано із низьким рівнем політичної і правової культури не тільки населення, а й посадових осіб, державних службовців. Для нормального функціонування кожне суспільство повинно мати певний необхідний рівень політичної і правової культури громадян, що "поєднує соціальні ідеали, моральні та правові цінності з практично корисною діяльністю щодо втілення в життя законодавства. [7].
Особливого значення набула проблема недовірливого ставлення населення до держави. Проте в умова перехідного періоду розвитку особливо гостро існує потреба у підвищенні регулюючої, керівної ролі держави, в центрі якої є демократія, вміле державне управління, здатність забезпечити для всіх громадян гідне життя і вільний розвиток, захистити їх права і свободи в умовах вільного ринку. Тому стратегічна мета полягає не у скороченні ролі держави, а у поширенні її демократичного впливу, розвитку ефективного державного управління.
3.Особливості сучасної української демократії
Необхідно усвідомити, що свобода і демократія, забезпечення прав людини, нормальний розвиток ринкових відносин нездійсненні без участі держави, яка має можливість не лише проголошувати, а й послідовно втілювати в життя свою політику. Сучасна модель демократії – плюралістична. Це система представницького правління, за якою парламентарі обираються народом і є відповідальними перед ним.
Головною проблемою залишається розвинутість нашого суспільства в політичному відношенні. Адже, починаючи від пересічного громадянина і закінчуючи людьми, які знаходяться при владі, більшість не має належної політичної освіти. І це, звичайно, відображається на рішеннях, які приймає держава. Ці рішення не мають належного підґрунтя, тобто вони не можуть бути правильними, якщо їх приймають неосвічені люди.
Сучасною політичною наукою та всією громадсько-політичною думкою сформовано чіткі засади демократичної політики:
- оптимальне поєднання класового й загальнолюдського, універсального й національного;
- гуманістична спрямованість, подолання технократизму, насильства, злочинності;
- демократизм і моральність у здійсненні політики;
- громадянськість і патріотизм. Александрова Н. Політологія: курс лекцій/Навчальний посібник / Тернопіль, 2004.- 236 c.
Сьогодні Україна потребує посилення державної влади, формування сильної демократичної держави, оскільки зараз ми маємо ще не досконалу, не сильну державу, в якій значна частина проголошених у Конституції України положень поки що є формальними деклараціями та побажаннями і потребує детальнішого розкриття у відповідних законах (хоча сам зміст Основного Закону України засвідчує її демократичний вибір, розкриває суть демократії,
проголошує її основні засади). Наприклад, принцип плюралізму за нинішніх умов здійснюється в Україні у гіпертрофованому вигляді:
більше 100 політичних партій претендують на те, щоб стати керівною силою у суспільстві і державі. Це свідчить, насамперед, про обмеженість соціальної підтримки та частковий характер їх стратегій. Конституція сама по собі робить можливою доволі значну амплітуду політичних рішень. Враховуючи ці та інші моменти, а також характер політичних подій, що відбуваються нині в Україні, можна говорити про незавершеність конституційного процесу в Україні. Але вже саме проголошення демократії, конституційне закріплення її засад повинно сприяти утвердженню стабільності та злагоди у суспільстві.
Важливим є також поширення у різних суспільних колах запиту на наявність демократичних процедур з метою впливу на політичні партії та їх лідерів, на органи представницької та виконавчої влади задля налагодження рівноправного та взаємовигідного діалогу між владою та суспільством. Така стратегія зі зміцнення системи суспільних зв’язків дозволить кожній громадській інституції посилити власну спроможність у відстоюванні інтересів відповідної соціальної групи.
Звичайно, демократію не можна запровадити вердиктом, її не можна насадити через усунення протилежних поглядів, її успіх не гарантовано навіть після того, коли усі визнають її ідеалом. Але формальне – конституційне – гарантування все ж необхідне, оскільки тільки воно створює необхідні умови для того, щоб неформальне і неофіційне буття народу перетворило демократію на довершений факт. [8]
У наш час в Україні питання про довіру до держави, до її провідних інститутів – це найболючіше питання, що потребує свого негайного вирішення. Нова стратегія курсу держави повинна бути спрямована на максимальний політичний консенсус, суспільну консолідацію населення, його згоду відносно основних цілей і механізмів реалізації базових принципів демократії.
Особливе місце у процесі поширення у суспільстві запиту на демократію покликані посісти засоби масової інформації. Вони повинні взяти на себе місію чесного і не заангажованого партнера громадських структур. ЗМІ, як ніхто інший, мають вплив на суспільну свідомість, тому мусять бути гідними партнерами суспільства. Демократичність влади є запорукою їх власного незалежного існування. [9.]
України на шляху демократизації, освоєння сучасних форм політичного та економічного життя, які демонструють свою ефективність у розвинутих країнах Заходу, суттєво гальмується відсутністю в українському суспільстві усталених демократичних традицій, розвинутого демократичного мислення, яскравих і переконливих зразків демократичної поведінки.
Не всі суб’єкти політичного процесу в Україні усвідомлюють, що свобода не має нічого спільного з уседозволеністю та протиправними діями; що демократія – це не тільки право вільно висловлювати свої думки, але й
відповідальність за висловлене, а також реальне забезпечення проголошених демократичних принципів організації спільного життя; що ринкову економіку в розвинутих країнах вже включено у демократичну систему відносин соціальної держави, оскільки в іншому разі втрачається її головне призначення – задоволення потреб усього суспільства.
Зосереджуючись на усвідомленні сутності демократії як розмаїтті форм народного волевиявлення, всіляко прагнучи до реального утвердження демократичних засад суспільного життя, нерідко ми залишаємо поза увагою надзвичайно важливий аспект демократичної теорії та практики: демократія – це не просто форма організації політичної влади народу, це – певний стан еволюційної збалансованості суспільства та влади, традицій та новацій, людської свободи та соціальних зобов’язань. Політична еволюція є сенсом вияву демократії, завдяки чому стабільність породжується стабільністю, новація спирається на традицію, свобода вимірюється відповідальністю.
Еволюційне прогресування у напрямку формування демократичних основ буття суспільства вважається гарантією раціональної політики, що виключає імовірність застосування насильницьких методів у боротьбі за владу.
Не в останню чергу це пов’язано з дещо спрощеним розумінням демократії як необмеженої свободи і виключно свободи, адже сааме свобода в Україні завжди була найбільшим соціально-політичним дефіцитом, а отже – й найбільш вагомою соціальною цінністю. Пріоритет свободи в демократії є дійсно визначальною ознакою, але нічим не обмежена свобода зазвичай готова приносити в жертву стабільність, революціонізувати свідомість і владу, дії суспільства та політичних інституцій. Тому саме еволюційна форма та демократичний зміст, діючи в оптимальному режимі, дозволяє політичній системі суспільства бути динамічною, пластичною, здатною адекватно реагувати на соціальні запити та запобігати крайнощам у своєму розвитку.
Сьогоднішня ж політична ситуація в Україні, збурене станом своєї (насамперед матеріальної) несвободи суспільство, незграбні дії. Полем дії такої революційної демократії є виключно політика, тоді ж як полем дії еволюційної демократії – право, і різниця між першим та другим – суттєва [10]. На жаль, і сьогодні ми значною мірою продовжуємо жити ще демократичним вибором (а не самою демократією, як стилем життя, мислення, способом самоздійснення), який завжди пов’язаний з революційною методологією перетворень іреволюційною риторикою. Ми занадто захопилися транзитністю демократії. Перехідний період став не засобом, а метою самоздійснення політики.
Якщо говорити, про конкретні напрямки інтенсифікації демократичних перетворень в Україні, то, з нашої точки зору, потрібно виокремити наступні.
По-перше, неухильне дотримання принципу розподілу влади за умов законодавчого забезпечення процесу узгодження дій виконавчої і
законодавчої влади, здійснення ними своїх конституційних компетенцій, оскільки як демократія, так і демократичне врегулювання стають неможливими без права і належних законів. У будь-яких позаправових вимірах демократія веде до хаосу, сваволі та анархії, а самі закони, за умови відсутності демократичних інститутів чи неефективної їх діяльності, перетворюються на абстрактні гасла та політичні прокламації, як це сталося в Україні.
По-друге, більш чітке конституційне визначення того, якою ж врешті-решт є наша держава. Доки не буде узаконений цей важливий алгоритм її функціонування, про взаємодію та взаєморозуміння, як і про розмежування функцій між гілками влади годі буде й говорити. Саме право вимагає виваженого формування функцій та основних форм відповідальності політиків за свої дії. Всі ми не замислюючись
проголошуємо, що президент у нас виконує функції гаранта Конституції, але, за великим рахунком, таким гарантом є тільки народ, волею якого вона визначається, який своєю участю у справах держави як суверен влади може виступити гарантом здійснення законів. А от гарантом виконання конституційних норм повинні виступати і президент, і інститути виконавчої, законодавчої та судової влади.
По-третє, першорядною умовою нашого демократичного поступу повинна стати не декларативна, а реальна солідаристська основа суспільства, яка б допомогла прагматично оцінити реальний стан наших реформ. Демократичні структури можуть вважатися консолідованими за умови, якщо вони виконують функції підтримання
порядку та управління. Солідаризм у суспільстві має брати свої початки у сфері центральних конституційних органів та політичних інститутів, адже саме вони найбільш суттєво впливають на процес виникнення політичних партій та об’єднань. Консолідація у діях політичних інститутів як умова
солідарності суспільства, що реформує структуру політичних відносин,
дає можливість контролювати баланс управлінської системи, її
функціональну оптимальність.
[11]. За межами солідаристських відносин демократія неможлива. Важливо пам’ятати: якщо процес демократичної консолідації блокується, то замість нього виникають гібридні типи політичних
систем на кшталт "делегативних" чи "неліберальних" демократичних
режимів.
Сучасна світова практика переходу суспільства від тоталітарних чи авторитарних форм владного правління довела, що становлення демократії значною мірою залежить від зрілості національної політичної еліти, тієї ролі, яку вона відіграє у процесах державотворення.
Демократія утверджується в суспільстві лише тоді, коли вона виростає з його глибинних підвалин, з економічних та соціальних передумов, демократичних традицій народу, світосприйняття та ментальності громадян. Наївно думати, що Україна може у цьому бути винятком.
Не існує моделі демократії, придатної для будь-якого суспільства, а існують лише загальні принципи її функціонування.
Висновок
Отже, в цілому курс України на демократизацію відповідає світовим цивілізаційним процессам.
Щоб демократія стала у суспільстві новою діючою системою влади, важливо щоб люди не тільки розуміли сутність її основних принципів, а й були згідні жити згідно з цими принципами – самостійно, без постійної опіки, всесильної влади, з усією повнотою відповідальності.
Народовладдя є символом жаданого майбутнього, а з другого – суспільні інститути та ЗМІ, практика участі наcелення у виборах співіснують із розчаруванням у демократичному реформуванні. Суперечності проявляються також у поєднанні інерції влади і постійного намагання наслідувати західні стандарти, де визначення основних тенденцій формування нових ціннісних орієнтирів є базою для прогнозування подальшого розвитку, а надбання нової якості є надзвичайно важливим для адекватнішого розуміння особливостей політичної системи та змісту політичних процесів, що відбуваються в суспільстві.
На сьогоднішньому етапі важливо не прискорювати штучними засобами процес демократизації суспільного життя, проте не варто і гальмувати його схожими методами.
Отже, в українському суспільстві демократія модифікована, однак немає сумніву в тому, що Україна – демократична країна в контексті тих процесів, за якими ми її оцінюємо. Демократія є змістом руху нашої країни вперед, її існування.
Для утвердження демократії необхідна висока політична культура населення, і саме в процесі демократизації така культура формується. Утвердитись повністю й відразу демократія не може. Для цього необхідно здійснити комплекс заходів у різних сферах суспільного життя, змінити існуючі соціально-політичні структури, сформувати демократичний тип політичної культури.
Список використаної літератури:
1. Ильин В.В. Политология. – М.: Книжный дом “Университет”, 1999. – 250 с. с.12].
2. Політичний аналіз посткомуністичних суспільств / В.Полохало (керівник авт.кол.) – К.:Політична думка, 1995. – 368 с., с. 135].
3.В.Новий вимір демократії. – К., 2001. – 144 с.].
4. Політологія посткомунізму: Політичний аналіз посткомуністичних суспільств / В.Полохало (керівник авт.кол.) – К.:
Політична думка, 1995. – 368 с.с. 65
5. Барматова С. Пишемо – “демократія”, читаємо – “вибори-2004”. Кілька тривожних особливостей “дифузійної підтримки“ українцями вітчизняних політичних інститутів // Віче. – 2004. – №3. – С.7-10с. 8
6. Сербин Р. Демократичні засади розбудови сильної держави //Підприємництво, господарство і право. – 2003. – №3. – С.71-74.с. 71
7.Бандура О.О. Єдність цінностей та істини у праві. – К.: Вид-во НАВСУ, 2000. – 200 с50
8. В. Швець, Ю. Шайхалієва Особливості становлення демократії та впровадження демократичних цінностей в Україні й світі//Віче №17, 2010
9. [ Симон Г. Трансформація в Росії та Україні після падіння комуністичного режиму: спільне та особливе // Політична думка. - 2009.- 123c. 78c.]
10. [Медведчук В. Новий вимір демократії. – К., 2001. – 144 с.с. 79]
11. [Шумпетер Й. Капиталзм, социализм и демократия. – М.:
Экономика, 1995. – 300 с.с. 35].
PAGE \* MERGEFORMAT14