Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE \* MERGEFORMAT2
1.2 Види пам’яті та їх зміст………………………………………………..13
1.3. Психофізіологічні основи пам’яті………………………….……….……19
ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ……………..………………………....22
Розділ 2. Емпіричні дослідження пам’яті як психологічного процесу……..23
2.1 Методи та етапи дослідження………………………………………………23
2.2. Результаті дослідження……………………………………………….....28
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ………………………………………...31
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ………………………………………………………..32
ДОДАТКИ
Актуальність теми. Все, що відбувається в нашій психіці, в якомусь значенні в ній і залишається. Іноді – назавжди. Залишається як “слід” минулого, його знак, шифр, образ. Кожний з нас може підтвердити, що сприймається повторно і що переживається, усвідомлюється нами саме як повторення “відомого”, тобто ми готові стверджувати, що це вже було.
Отже ,пам'ять – це форма психічного віддзеркалення, що полягає в закріпленні, збереженні і подальшому відтворенні минулого досвіду, робить можливим його повторне використання в діяльності або повернення в сферу свідомості.
Пам'ять зв'язує минуле суб'єкта з його сьогоденням і майбутнім і є найважливішою пізнавальною функцією, що лежить в основі розвитку і навчання.
Можна казати , що пам'ять – це основа психічної діяльності. Без неї неможливо зрозуміти основи формування поведінки мислення, свідомості, підсвідомості. Тому для кращого розуміння людини необхідно якомога більше знати про нашу пам'ять.
Пам’ять є у всіх живих істот. З’явилися дані про здібність до запам’ятовування навіть у рослин. У самому широкому значенні пам’ять можна визначити як механізм фіксації придбаної інформації, що використовується живим організмом. Людська пам’ять – це передусім накопичення, закріплення, збереження і подальше відтворення людиною свого досвіду, тобто всього, що з нею сталося. Пам’ять – це засіб існування психіки у часі, утримання минулого, тобто того, чого вже немає в теперішньому часі. Тому пам’ять – необхідна умова єдності людської психіки, нашої психологічної ідентичності.
Багато хто з відомих учених-психологів розглядав проблеми пам'яті. Родоначальником експериментальних досліджень пам'яті вважається німецький психолог Герман Еббінгауз. Можна також відзначити імена А. Бергсона, П. Жані, Ф. Баттлета, радянських учених П.П. Блонського, Л.С. Виготського, А.Н. Леонтьева, які внесли значний вклад до розвитку теорії і практичних досліджень пам'яті.
Отже, мета курсової роботи – дослідити наукові підходи до вивчення сутності, видів, процесів і механізмів пам'яті в зарубіжній і сучасній психології та провести емпіричне дослідження пам'яті.
Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі поставлені наступні завдання:
1. Показати сутність поняття пам’яті як психологічного процесу
2. Вивчити види пам’яті та їх зміст.
3. З’ясувати психофізіологічні основи пам’яті
Об'єкт дослідження – пам'ять як психічний процес.
Предмет дослідження – сучасні теорії пам'яті в психологічній науці.
В курсовій роботі використані такі методи дослідження, як:
1. теоретичні: аналіз літературних джерел з проблеми дослідження, узагальнення отриманих знань, логічний, історичний, порівняльний, категоріальний методи, методи індукції і дедукції і ін.;
2. емпіричні: спостереження, опитування (бесіда, анкетування);
3.тестування та конкретні методики: оцінки оперативної зорової, оперативної слухової та опосередкованої пам'яті.
База дослідження – дослідження проводилося на базі Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського. В дослідженні брали участь студенти 1-3 курсів у віці від 16 до 19 років.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох основних розділів ,висновків, списку використаної літератури та додатків.
1.1. Сутність поняття пам’яті як психологічного процесу
Враження, які одержує людина, відображаючи дійсність через свої органи чуттів чи в процесі мислення, не зникають безслідно, а фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про предмети та явища, що сприймалися раніше. При потребі набутий досвід може бути відтворений і використаний у діяльності.
Закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду називається пам'яттю.
Пам'ять є наріжним каменем психічного життя людини. Завдяки пам'яті вона може набувати потрібні для діяльності знання, вміння та навички.
Пам'ять - необхідна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди грунтуються на попередніх досягненнях, на основі здобутків, зафіксованих у пам'яті.
Завдяки пам'яті зберігається цілісність "Я" особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам'яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів, уява, орієнтування в середовищі взагалі. Людина, позбавлена пам'яті, зауважував І. М. Сеченов, постійно перебувала б у становищі новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, ніщо опанувати [16, c.182].
Перші спроби науково пояснити феномен пам'яті на психологічному рівні здійснені асоціативним напрямом психології. Центральним поняттям асоціативної психології є поняття асоціації, що означає зв'язок, з'єднування.
Асоціація - обов'язковий принцип усіх психічних утворень. Механізм асоціації полягає у встановленні зв'язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості. Залежно від умов, необхідних для їх утворення, асоціації поділяють на три типи: асоціації за суміжністю, асоціації за схожістю, асоціації за контрастом.
Асоціація за суміжністю - це відображення в мозку людини зв'язків між предметами та явищами, які йдуть одні за одними в часі (суміжність у часі) або перебувають поряд одні з одними в просторі (суміжність у просторі). Асоціації за суміжністю виникають при згадуванні подій, свідком яких була людина, при заучуванні навчального матеріалу тощо.
Асоціація за схожістю має місце в тих випадках, коли в мозку відображаються зв'язки між предметами, схожими між собою в певному відношенні (помилкове сприйняття незнайомої людини як знайомої).
Асоціація за контрастом утворюється при відображенні в мозку людини предметів та явищ об'єктивної дійсності, пов'язаних між собою протилежними ознаками (високий - низький, швидкий - повільний, веселий – сумний тощо).
Особливим різновидом асоціацій є породжені потребами пізнавальної діяльності і життя людини причинно-наслідкові асоціації, які відображають не лише збіг подразників у часі та просторі, їх схожість і відмінність, а й причинні залежності між ними.
Причинно-наслідкові асоціації є засадовими щодо міркувань і логічних побудов.
Пояснюючи механізм різних типів асоціацій, асоціанізм як напрям не пояснював того, чим детермінований цей процес, що зумовлює його вибірковість.
Рішучої критики асоціативна теорія зазнала від гештальт - психології. Головним поняттям нової теорії було поняття "гештальт " – образ як цілісно організована структура, яка не зводиться до суми її окремих частин. Тому утворення зв'язків ґрунтується на організації матеріалу, що й визначає аналогічну структуру слідів у мозку за принципом подібності за формою.
Згідно з вченням Павлова, матеріальною основою пам'яті є пластичність кори великих півкуль головного мозку, її здатність утворювати нові тимчасові нервові зв'язки, умовні рефлекси. Утворення, зміцнення та згасання тимчасових нервових зв'язків є фізіологічним механізмом пам'яті. Запам'ятоване зберігається не як образ, а як "слід", як тимчасові нервові зв'язки, що утворились у відповідь на дію подразника [21, c.354].
Фізіологічна основа пам'яті тісно пов'язана із закономірностями вищої нервової діяльності. Вчення про утворення тимчасових нервових зв'язків це теорія запам'ятовування на фізіологічному рівні. Умовний рефлекс - це акт утворення зв'язку між новим і раніше закріпленим змістом, що становить основу акту запам'ятовування.
Для розуміння причинної зумовленості пам'яті важливого значення набуває поняття підкріплення. Підкріплення - це досягнення безпосередньої мети дії індивіда або стимул, що мотивує дію, це збіг новоутвореного зв'язку з досягненням мети дії, а "якщо зв'язок збігся з досягненням мети, він залишився й закріпився" (І. П. Павлов).
Фізіологічне розуміння підкріплення співвіднесене з психологічним поняттям мети дії. Це - пункт злиття фізіологічного та психологічного аналізу механізмів пам'яті. Запам'ятовування того, "що було", не мало б сенсу, якби воно не могло бути використане для того, "що буде".
У поясненні механізмів пам'яті є ще так звані фізична і біохімічна теорії пам'яті.
Згідно з фізичною теорією пам'яті проходження будь-якого збудження через певну групу клітин (нейронів) залишає після себе фізичний слід, що приводить до механічних та електронних змін у синапсах (місце сполучення нервових клітин). При зоровому сприйманні предмета немовби відбувається обстеження предмета оком по контуру, що супроводжується рухом імпульсу у відповідній групі нервових клітин, які нібито моделюють сприйнятий об'єкт у вигляді просторово-часової нервової структури.
Цю теорію називають ще теорією нейронних моделей. Процес створення та активізації нейронних моделей і є засадовим щодо процесів запам'ятовування, відтворення та збереження.
Встановлено, що аксони, які відходять від клітин, з'єднуються з дендритами іншої клітини або повертаються до тіла своєї клітини. У результаті такої структури виникає можливість циркуляції реверберуючих кіл збудження різної складності. Так виникає самозарядження клітини, збудження не виходить за межі певної системи. Це так званий нейрофізіологічний рівень вивчення механізмів пам'яті.
Біохімічна теорія пам'яті виражається гіпотезою про двощаблевий характер процесу запам'ятовування. Суть його полягає в тому, що на першому щаблі, відразу після впливу подразника, в мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка викликає зворотні фізіологічні процеси в клітині.
Друга стадія виникає на грунті першої - це власне біохімічна реакція, пов'язана з утворенням протеїнів. Перша стадія триває секунди (або хвилини) і є механізмом короткочасної пам'яті. Друга стадія, яка характеризується необоротністю хімічних змін у клітинах, вважається механізмом довготривалої пам'яті.
Прихильники хімічної теорії пам'яті вважають, що специфічні зміни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, і є механізмами процесів закріплення, збереження і відтворення слідів одержаних вражень.
Запам'ятовування - один із головних процесів пам'яті. Засадовими стосовно нього є утворення й закріплення тимчасових нервових зв'язків. Чим складніший матеріал, тим складніші й ті тимчасові зв'язки, які утворюють підґрунтя запам'ятовування [13, c.267].
Запам'ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним.
Мимовільне запам'ятовування здійснюється без спеціально поставленої мети запам'ятати. На мимовільне запам'ятовування впливають яскравість, емоційна забарвленість предметів. Усе, що емоційно сильно впливає на нас, запам'ятовується незалежно від нашого наміру запам'ятати.
Мимовільному запам'ятовуванню сприяє також наявність інтересу. Усе, що цікавить, запам'ятовується значно легше й утримується в нашій свідомості протягом тривалішого часу, ніж нецікаве. Мимовільні форми запам'ятовування мають місце в тих випадках, коли будь-яке явище постає контрастно на загальному тлі.
Предмети, схожі на вже відомі нам раніше, мимовільно запам'ятовуються легше. Мимовільне запам'ятовування має велике значення в житті людини. Воно сприяє збагаченню її життєвого досвіду. Велику роль мимовільне запам'ятовування відіграє і у навчальній діяльності.
Довільне запам'ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер, у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам'ятовування.
Умовами успішного запам'ятовування є:
Залежно від міри розуміння запам'ятовуваного матеріалу довільне запам'ятовування буває механічним і смисловим (логічним).
Механічним є таке запам'ятовування, яке здійснюється без розуміння суті. Воно призводить до формального засвоєння знань.
Смислове (логічне) запам'ятовування спирається на розуміння матеріалу в процесі дії з ним, оскільки лише діючи з матеріалом, ми запам'ятовуємо його.
Умовами успіху довільного запам'ятовування є дієвий характер засвоєння знань, інтерес до матеріалу, його важливість, установка на запам'ятовування тощо.
Відтворення - один із головних процесів пам'яті. Воно є показником міцності запам'ятовування і водночас наслідком цього процесу.
Засадовою для відтворення є активізація раніше утворених тимчасових нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку.
Найпростіша форма відтворення – впізнавання. Впізнавання – це відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впізнавання буває повним і неповним.
При повному впізнаванні повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відновлюються час, місце та інші деталі попереднього ознайомлення з ним. Повне впізнання має місце, наприклад, при зустрічі з добре знайомою людиною або коли йдемо добре відомими вулицями тощо.
Неповне впізнання характеризується невизначеністю, труднощами співвіднесення об'єкта, що сприймається, з тим, що вже мав місце в попередньому досвіді. Так, почувши мелодію, людина може переживати почуття знайомого, проте буде неспроможною ототожнити її з конкретним музичним твором.
Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість згадування полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється.
Згадування може бути довільним, коли воно зумовлюється актуальною потребою відтворити потрібну інформацію (наприклад, пригадати правило при написанні слова або речення, відповісти на запитання), або мимовільним, коли образи або відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів.
Таке явище називається персеверацією. Під персеверацією розуміють уявлення, які мають нав'язливий характер. З'являються образні пересверації після багаторазового сприймання певних предметів або явищ, або коли має місце сильний емоційний вплив на особистість [24, c.329].
До мимовільного відтворення належить явище ремінісценції, або "виринання" у свідомості того, що неможливо було згадати відразу після його запам'ятовування.
Ремінісценція - наслідок зняття втоми нервових клітин, яке настає після виконання складного мнемонічного завдання. З часом ця втома зникає і продуктивність відтворення зростає.
Особливою формою довільного відтворення запам'ятованого матеріалу є пригадування. Потреба в пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається згадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об'єктивні та суб'єктивні труднощі, пов'язані з неможливістю згадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемонічних дій.
Пригадування може бути складною розумовою діяльністю, яка включає в себе поетапне відтворення всіх обставин та умов, за яких відбувається процес запам'ятовування предмета або явища. Від уміння пригадувати залежить ефективність використання набутих знань, розвиток пам'яті як психічного процесу взагалі. К. Д. Ушинський одну з головних причин "поганої пам'яті" вбачав саме в лінощах пригадувати.
Одним із різновидів довільного відтворення є спогади. Спогади - це локалізовані в часі та просторі відтворення образів нашого минулого. У спогадах етапи життя людини співвідносяться нею із суспільними подіями, з важливими в особистому житті датами. Специфічним змістом цього відтворення є факти життєвого шляху людини в контексті історичних умов певного періоду, до яких вона так або інакше була причетна безпосередньо. Це зумовлює насиченість спогадів різноманітними емоціями, які збагачують і поглиблюють зміст відтворення.
Усе, що людина запам'ятовує, з часом поступово забувається. Забування – процес, зворотний запам'ятовуванню. Забування виявляється в тому, що втрачається чіткість запам'ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, воно стає неможливим і, нарешті, унеможливлюється впізнання.
Забування – функція часу. Забування - це згасання тимчасових нервових зв'язків, що впродовж тривалого часу не підкріплювалися. Якщо набуті знання протягом тривалого часу не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. Другою причиною забування є недостатня міцність запам'ятовування. Щоб запобігти забуванню, потрібно добре заучувати матеріал [10, c.65].
Забування залежить також від змісту діяльності, її організації та умов, за яких вона відбувається. Причиною, яка погіршує запам'ятовування, може бути негативна індукція, зумовлена змістом матеріалу. Схожий, складний матеріал попереднього заняття ускладнює утворення нових тимчасових нервових зв'язків, знижує ефективність запам'ятовування.
Негативний вплив раніше запам'ятованого матеріалу на засвоєння нового характеризується як проактивна (така, що діє наперед) інтерференція. З погляду психології недоцільно після математики вивчати фізику або хімію. Негативний вплив наступної діяльності на зв'язки, вироблені в попередній діяльності, має назву ретроактивної (такої, що діє зворотно) інтерференції.
Тимчасовою причиною труднощів відтворення може бути сильний імпульс - бажання пригадати, яке індукує гальмування. Прикладом може бути стан студента на іспиті, коли він намагається відразу пригадати відповіді на запитання в білеті й через хвилювання не може цього зробити. Гальмування знімається шляхом переведення думки на інші об'єкти.
Забування - процес поступовий, засадовим для нього є послаблення і порушення раніше утворених умовних зв'язків. Чим менше вони закріплені, тим швидше згасають і забуваються.
Як показують дослідження пам'яті (П. І. Зінченко, А. А. Смирнов та ін.), швидше забувається та інформація, якій належить другорядна роль у змісті діяльності. Протягом набагато тривалішого часу утримується інформація, що несе в діяльності головне смислове навантаження [16, c.189].
Найвищі темпи забування мають місце відразу після заучування матеріалу.
Для тривалого утримання в пам'яті інформації важливо від самого початку забезпечити міцне її запам'ятовування і закріплення шляхом повторення в перші дні після того, як вона була отримана.
Важлива умова продуктивного запам'ятовування - осмисленість, розуміння того, що є його предметом.
1.2. Види пам’яті та їх зміст
Залежно від того, що запам'ятовують і відтворюють, розрізняють за змістом чотири різновиди пам'яті: образну, емоційну, рухову і словесно-логічну.
Суть образної пам’яті - у запам'ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їхніх властивостей, наочно даних зв'язків І відношень між ними.
Залежно від того, якими аналізаторами людина сприймає об'єкти під час їхнього запам'ятовування, образна пам'ять буває зоровою, слуховою, тактильною, нюховою тощо. Фізіологічною основою образної пам'яті є тимчасові нервові зв'язки першосигнального характеру. Однак у ній бере участь також друга сигнальна система. Мова є засобом усвідомлення людиною її чуттєвого досвіду.
Образна пам'ять - це пам'ять на зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові образи. У ній зберігаються картини навколишнього світу, звуки, запахи, які колись сприймала людина. Образи, які містяться в пам'яті, з часом трансформуються: спрощуються, втрачають яскравість, стають більш узагальненими, на перший план виходять суттєві ознаки матеріалу, а подробиці стираються. Найменше змін зазнають незвичайні зорові образи.
У пам'яті можуть зберігатися не тільки предметні образи сприйня ття, а й безпредметні образи, пов'язані з пережитими відчуттями. Людина може, наприклад, уявити собі просто синій колір, або звук певного тону, або відчуття зубного болю, або кислий смак [13, c.251].
Образна пам'ять здебільшого виявляється у дітей і підлітків, але є важливою для деяких професій. У дорослих провідним видом пам'яті, як правило, є словесно-логічна.
Винятком серед інших є ейдетичні образи, які зберігаються в пам'яті без змін, не втрачаючи яскравості й чіткості.
Словесно-логічна пам'ять полягає в запам'ятовуванні ду мок, понять, суджень, умовиводів, які відображають істотні зв'язки і відношення предметів І явищ, їхні загальні властивості.
На відміну від образної, рухової та емоційної пам'яті, яка е і у тварин, словесно-логічна пам'ять є специфічно людською пам'яттю на думки, судження, закономірності і зв'язки між предметами та явищами дійсності. Цей різновид пам'яті ґрунтується на спільній діяльності першої та другої сигнальних систем.
Словесно-логічна пам'ять тісно пов'язана із мовленням і мисленням. Вона формується разом з ними і досягає свого завершеного вигляду пізніше від рухової, емоційної та образної. За допомогою словесно-логічної пам'яті можна зберігати й відтворювати вербальну інформацію. Можливе і дослівне запам'ятовування текстів, і запам'я товування тільки їхнього змісту - тоді відтворення є реконструкцією тексту, переходом від узагальнених характеристик матеріалу до деталей.
Згодом сліди в словесно-логічної пам'яті дещо трансформуються, пригасають, але загалом ознака цього виду пам'яті - точність і залежність від волі людини.
Рухова пам’ять виявляється в запам'ятовуванні й відтворенні людиною своїх рухів. Вона є основою формування різних умінь і навичок, засвоєння усної та письмової мови, комплексів рухів тощо.
У руховій пам'яті зберігаються схеми різних рухів та їхніх комбі націй, які утворюють рухові навички, що забезпечують автоматизованість дій у типових або повторюваних ситуаціях. Саме рухова пам'ять дає нам змогу думати про щось стороннє тоді, коли ми відчиняємо двері власної квартири [16, c.175].
Емоційна пам’ять полягає в запам'ятовуванні та відтворенні людиною своїх емоцій і почуттів.
Запам'ятовують не так емоції, як предмети та явища, що їх викликають. Пам'ять на емоції та почуття наявна вже у піврічної дитини і досягає повного розквіту в три-пять років. Спогади дитинства найчастіше пов'язані з глибокими переживаннями. Загалом яскраві, емоційно насичені події можуть зберігатися в пам'яті дуже довго. Потрібно зазна чити, що запам'ятовується насамперед емоційно забарвлена інформація.
Усі види, або компоненти пам'яті тісно пов'язані один з одним, оскільки вони є складовими єдиного, цілісного поведінкового акту. У людини три компоненти можна викликати за допомогою слова.
За часом зберігання інформації розрізняють миттєву (сенсорну), короткотривалу та довготривалу пам'ять. Вони розрізняються і за спосо бом відображення одержуваної ззовні інформації, і за часом збереження, а також за тими функціями, які кожна з них виконує в процесах пам'яті людини. Три форми пам'яті є не лише формами, а й етапами обробки інформації в процесі її збереження.
Отже, пам'ять людини складається з трьох блоків, які працюють з метою збереження інформації як єдине ціле. Схема зв'язку між ними має приблизно такий вигляд.
Миттєва, або сенсорна пам'ять - це пам'ять тих сенсорних органів, на які надійшла інформація. Образ, який виник у результаті збудження рецепторів якимось одиничним впливом, не зникає відразу, а існує в тій самій формі, у якій виник, поступово згасаючи в межах однієї секунди для зорової системи і набагато довше для слухової. Зображення і далі ніби стоїть перед очима, а звук звучить у вухах, попри те, що стимул уже зник [24, c.308].
У миттєвій пам’яті інформація зберігається дуже короткий час (від 0,3 до 2 секунд) і фіксує відображення дійсності на рівні рецепторів.
Миттєва пам'ять забезпечує збереження образу, який сприймаємо під час миготіння і рухів очима та під впливом інших чинників. Інакше кажучи, миттєва пам'ять забезпечує злите, а не розірване сприйняття світу, а також предметність сприйняття.
Короткотривала пам’ять є сховищем, у якому відбувається "робота" не тільки з тією інформацією, що надійшла від сенсорних органів, а й з тією, яку витягують з довготривалої пам'яті.
Короткотривала пам'ять - це пам'ять, що обслуговує поточну роботу з образами, поняттями і словами.
Час збереження матеріалу в короткотривалій пам'яті - близько 30 секунд. У разі повторення матеріалу в межах цього часу він може зберіга тися в ній набагато довше.
Обсяг короткотривалої пам'яті становить 7±2 одиниці збереження. Під одиницями тут розуміють не тільки окремі букви, цифри або звуки, а й їхні групи. Отже, щоб запам'ятати більшу кількість елементів, їх можна об'єднати в групи, однак усе-таки зі збільшенням кількості елементів, що входять у групу, число груп, що зберігаються в короткотривалій пам'яті, зменшується.
Структурування вхідної інформації не зводиться тільки до групування, це складний процес її перетворення, у якому беруть участь образні, мовні і смислові компоненти. У короткотривалій пам'яті відбу вається перекодування форми вхідної інформації з образної на мовну. Під кодом розуміють форму подання інформації. Домінуючим кодом короткотривалої пам'яті є слуховий. Це означає, що зорові образи людини в короткотривалій пам'яті перекодовуються у звуки мови й у такій формі короткотривала пам'ять ними оперує [5, c.193].
Короткотривала пам'ять зберігає інформацію, яка надходить до неї з миттєвої і довготривалої пам'яті. Ця пам'ять не має різновидів за модаль ністю і зберігає те, на що спрямована увага людини. Обсяг коротко тривалої пам'яті обмежений.
Особливим видом короткотривалої пам'яті є оперативна пам’ять , яка забезпечує запам'ятовування І відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності.
Наприклад, утримання в думці координат військового об'єкта під час нанесення його на карту, передавання сигналів та інформації від одного об'єкта до іншого; виклик оператором міжміського зв'язку абоне нта для переговорів тощо. Оперативна пам'ять задіяна в дитячій грі в "зіпсутий телефон".
Довготривала пам’ять обмежена за обсягом і тривалістю зберігання інформації віком людського життя. Це основне сховище досвіду людини.
У нього надходить матеріал з короткотривалої пам'яті, але він не перебуває там у незмінному вигляді. Цей матеріал безперервно перетво рюється: узагальнюється, класифікується, об'єднується в смислові групи.
Якщо в короткотривалій пам'яті ми живемо, то довготривала пам'ять зберігає знання, які додають зміст нашому безпосередньому існуванню (Р. Соло).
У довготривалій пам'яті зберігаються:
Інформація в довготривалій пам'яті організована певним чином. Існує істотна відмінність в організації інформації особистого і відсторо неного характеру. У зв'язку з цим було запропоновано навіть говорити про два види довготривалої пам'яті - епізодичний і семантичний.
В епізодичній пам'яті зберігаються закодовані події, прив'язані до певного часу, інформація про те, як виглядали ті чи інші речі, коли ми їх бачили. У цій пам'яті міститься всіляка автобіографічна інформація. Решта інформації позаособистого характеру зберігається в семантичній пам'яті - це, по-перше, факти і знання, не пов'язані з особистими переживаннями у певному місці й часі, і, по-друге, усе, що нам потрібно, щоб користуватися мовою.
Інформація в довготривалій пам'яті зберігається в різних кодах - візуальному, акустичному і семантичному. Домінуючим кодом є семантичний, тобто оснований на смисловому сортуванні матеріалу.
Час збереження інформації в довготривалій пам'яті обмежений людським життям.
За метою діяльності, до якої залучено запам'ятовування, розрізня ють мимовільну та довільну пам'ять.
Мимовільна пам’ять є продуктом діяльності, не спрямованої безпосередньо на запам'ятовування цього матеріалу. Утриман ня та відтворення матеріалу відбувається без мети його утримати чи відтворити.
Цей вид пам'яті виникає в ранньому дитинстві й обслуговує процес набуття дитиною певних навичок. Мимовільна пам'ять є підґрунтям для виникнення довільної, що починає розвиватися набагато пізніше, і удосконалюється у взаємодії з нею.
Довільна пам’ять с продуктом особливої мнемічної діяль ності, спрямованої на запам'ятовування.
Ця діяльність має мнемічну мету, сукупність мнемічних дій, часто супроводжується вольовими зусиллями.
Автобіографічна пам'ять. У1976 р. Д. Робінсон ввів поняття автобіо графічної пам'яті. Автобіографічна пам'ять є складними ментальними ре презентаціями сцен, категорій тощо, які мають особисту причетність до індивіда. Автобіографічна пам'ять є частиною епізодичної пам'яті.
1.3. Психофізіологічні основи пам’яті
У пам'яті людей є значні індивідуальні відмінності. Вони виявляються у відмінностях продуктивності процесів пам'яті; у переважанні пам'яті тієї чи іншої модальності; у відмінностях у рівні розвитку різних типів пам'яті.
Загальними характеристиками продуктивності процесів пам'яті є обсяг матеріалу, який може запам'ятати людина за певний проміжок часу, швидкість і точність запам'ятання матеріалу, тривалість збереження матеріалу в пам'яті і готовність до його відтворення.
Крім індивідуальних відмінностей, пам'ять різних людей може розрізнятися за рівнем розвитку різних типів пам'яті: рухової, емоційної, образної та словесно-логічної. Переважання певного типу пам'яті в людини залежить від особливостей діяльностей, з якими пов'язаний її життєвий шлях. Найпоширенішими типами пам'яті є образний, словесно-логічний і проміжний.
Людині з образним типом пам'яті простіше запам'ятовувати і відтворювати образний матеріал.
Людям зі словесно-логічним типом пам'яті просто запам'я тати словесний, абстрактний матеріал: логічні схеми, формули. Такі люди без зусиль можуть відтворити структуру складно організованого мате ріалу [26, c.184].
Якщо в людини не переважає певний тип оперування матеріалом, то вона представляє проміжного типу пам'яті.
Є люди, які мають феноменальну пам'ять, ознаки якої - незвичайно великий обсяг інформації, тривалість зберігання слідів і надзвичайно сильна образність.
Індивідуальні особливості пам'яті:
Індивідуальні відмінності пам'яті можуть бути зумовлені типом вищої нервової діяльності. Швидкість утворення тимчасових нервових зв'язків пов'язана з силою процесів забування та гальмування, що зумовлює точність і міцність запам'ятовування.
Індивідуальні відмінності пам'яті виявляються також у тому, який матеріал краще запам'ятовується, - образний, словесний чи однаковою мірою продуктивно той та інший.
У цьому контексті у психології розрізняють наочно-образний, словесно-абстрактний, змішаний або проміжний типи пам'яті. Ці типи зумовлені частково співвідношенням першої та другої сигнальних систем у вищій нервовій діяльності людини, але головним чином - умовами життя та вимогами професійної діяльності.
Доведено, що розвиток пам'яті залежить від того, як забезпечено управління цим процесом. Педагоги мають створювати умови, що пришвидшують навчання, дають змогу краще засвоїти і зберегти в пам'яті знання. Особистість тільки тоді матиме вагомі успіхи, коли буде достатньо наполегливо докладати зусиль до запам'ятовування необхідного якнайбільше, загалом і в деталях. Пам'ять погіршується від неповного її використання.
Розвиток пам'яті насамперед залежить від зацікавленого включення особистості в продуктивну діяльність, зокрема навчальну, спрямовану на самостійне пізнання світу або досягнення нових результатів діяльності. Що вагоміші мотиви супроводжують діяльність суб'єкта, то успішніші результати запам'ятовування. При цьому запам'ятовування є результативним незалежно від того, чи було поставлено мету запам'ятати [2, c.169].
Розвиток пам'яті нерозривно пов'язаний з вихованням самої особистості. Зацікавленість, активне ставлення до діяльності сприяють мимовільному запам'ятовуванню.
Важливим для запам'ятовування є перше враження, його якість і глибина. Легко й надійно запам'ятовується новий матеріал, пов'язаний з попереднім досвідом, коли він його чимось доповнює і збагачує, розширює можливості діяльності особи. Ефект запам'ятовування значно посилюється, якщо інформація є для суб'єкта необхідною, пов'язана з метою його діяльності, становить певний інтерес.
Розвитку пам'яті сприяють постійні тренування. Регулярна й напружена робота пам'яті стає звичкою, створює умови для формування продуктивної пам'яті.
Необхідною умовою ефективного запам'ятовування в дотримання певних правил. Запам'ятовувати треба в доброму настрої й на "свіжу голову", коли ще не настала втома. Під час запам'ятовування не треба чергувати матеріал, близький за формою і змістом. Потрібно опра цьовувати інформацію для запам'ятовування, порівнюючи різні відомості, спираючись на асоціації (смислові й структурні), виокремлюючи опорні сигнали ("вузлики на пам'ять"). Потрібно творчо застосовувати мнемотехнічні прийоми, штучно наділяючи інформативний матеріал смисловими зв'язками, змістом, значенням, залучаючи різні види пам'яті.
Головний сенс мнемотехнічних прийомів у тому, що матеріал запам'ятовування глибше аналізують, структурують і більше осмислюють.
Способом поліпшити пам'ять людини є формування вміння запам'ятовувати й відтворювати. Пам'ять розвивається тренуванням і наполегливою працею, спрямованою на запам'ятовування, тривале збереження, цілковите й точне відтворення.
Висновки до розділу 1
Отже, можна зробити висновок, що пам'ять - це психічний процес відображення досвіду людини шляхом засвоєння, збереження та подальшого відтворення обставин її життя та діяльності. Завдяки пам'яті розширюються пізнавальні можливості людини. Пам'ять як пізнавальний процес забезпечує цілісність і розвиток особистості.
Залежно від того, що саме людина запам'ятовує і відтворює, розрізняють чотири види пам'яті: образну, рухову, емоційну і словесно-логічну.
Інша класифікація видів пам'яті спирається на ознаку тривалості збереження інформації і має наступні види: короткочасна, довготривала, оперативна.
У пам’яті розрізняють такі основні процеси: запам’ятовування, зберігання, відтворення та забування.
РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПАМ’ЯТІ ЯК ПСИХОЛОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ
2.1. Методи та етапи дослідження
Пізнання світу було б неможливе, якби люди не володіли здатністю відображати і зберігати тривалий час в пам'яті те, що вони дізналися про дійсність в процесі сприйняття і мислення.
Не менш важливу роль грає пам'ять і в процесі формування особистості. Це пояснюється тим, що явище пам'яті в рівній мірі відноситься і до емоційної сфери сприйняття, до закріплення рухових процесів і інтелектуального досвіду. Все - закріплення знань і навиків і можливість користуватися ними - відноситься до розділу пам'яті.
Пам'ять має ще більше аспектів, ніж інші види пізнавальних процесів, тому за допомогою одного або двох окремих показників задовільно оцінити її практично неможливо.
Отже, ми проведемо дослідження пам'яті по двох методиках:
1. Методика «Оцінка оперативної зорової пам'яті».
2. Методика «Оцінка оперативної слухової пам'яті».
У дослідженні приймала участь група з 10 осіб у віці від 16 до 19 років.
1. Методика «Оцінка оперативної зорової пам'яті».
Цей вид пам'яті характеризується тим, наскільки довго людина може зберігати і використовувати в процесі рішення задачі ту інформацію, яка необхідна для пошуку правильного рішення. Час утримання інформації в оперативній пам'яті служить її основним показником. Як додаткову характеристику оперативної пам'яті можна використовувати кількість помилок, що допускаються людиною під час рішення задачі (маються на увазі такі помилки, які пов'язані з не збереженою в пам'яті потрібної для вирішення завдання інформації).
Оперативну зорову пам'ять та її показники можна визначити за допомогою наступної процедури. Людині послідовно по 15 хвилин кожна, пропонуються картки-завдання, представлені у вигляді шести різних трикутників. Після перегляду чергової картки вона забирається і замість неї пропонується матриця, що включає 24 різних трикутника, серед яких знаходяться і 6 тих трикутників, які досліджуваний тільки що бачив, на окремій картці. Завдання полягає в тому, аби відшукати і правильно вказати в матриці все 6 трикутників.
Рис. 2.1. Картки з трикутниками, що пред'являються людині в методиці оцінки оперативної зорової пам'яті.
Показником розвиненості зорової оперативної пам'яті є відношення часу рішення задачі в хвилину на число помилок, що допускаються в процесі рішення, плюс одиниця.
Помилками вважається неправильно вказані в матриці трикутники або ті з них, які досліджуваний не зміг знайти.
Рис. 2.2. Матриця для пошуку (пізнавання) експонованих карток з трикутниками в методиці оцінки оперативної зорової пам'яті
Практично для отримання показника поступають таким чином. За всіма чотирма картками визначається кількість правильно знайдених на матриці трикутників і їх загальна сума ділиться на 4. Це є число правильно вказаних трикутників. Дане число віднімається з 6-ти. Отриманий результат є середня кількість помилок. Далі визначається середній час роботи, шляхом ділення загального часу роботи над всіма 4 картками на 4.
Момент закінчення часу роботи досліджуваного над підрахунком трикутників в загальній матриці визначається за допомогою питання: “Ти вже все знайшов, що побачив.” Після ствердної відповіді можна припинити пошук трикутників в матриці. Ділення середнього часу роботи над пошуком на матриці 6-ти трикутників і кількість допущених помилок дозволяє отримати шуканий показник.
Оцінка результатів:
10 балів - отримує досліджуваний, що має об'єм короткочасної пам'яті рівний 8-і та більше одиницям. Також 10 балів отримують діти від 6 до 9 років, якщо об'єм їх пам'яті складає 7-8 одиниць.
8 балів - оцінюється об'єм короткочасної пам'яті дитини у віці від 6 до 9 років, якщо він фактично дорівнює 5 або 6 одиницям. Таку ж кількість балів отримує дитина у віці від 12 років і старше, що мають об'єм короткочасної пам'яті, рівний 6-7 одиницям.
4 бали - отримує досліджуваний, що має об'єм короткочасної пам'яті 4-5 одиниць.
2 бали - ставиться в тому разі, якщо об'єм короткочасної пам'яті складає 1-3 одиниці.
0 балів - об'єм короткочасної пам'яті дорівнює 0-1 одиниць.
Висновки по рівнях розвитку.
10 балів - хороша розвинена за об'ємом короткочасна пам'ять.
8 балів – середньо розвинена за об'ємом короткочасна пам'ять.
4 бали - не цілком достатній за об'ємом рівень короткочасної пам'яті.
2 бали - низький рівень короткочасної пам'яті.
0 балів - дуже низький об'єм короткочасної пам'яті.
2. Методика «Оцінка оперативної слухової пам'яті».
Цей вид пам'яті визначається наступним способом. Досліджуваному з інтервалом в 1 сек. по черзі зачитуються наступні слова.
Таблиця 2.1
Слова методики «Оцінка оперативної слухової пам'яті»
|
I Місяць Дерево Пригати Жовтий Лялька Сумка |
II Килим Стакан Плисти Важкий Книга Яблуко |
III Вилка Диван Шуткувати Сміливий Пальто Телефон |
IV Школа людина Спати Червоний Зошит Квітка |
Після прослухування кожного з набору слів досліджувані приблизно через 5 секунд після закінчення читання починають не кваплячись читати наступний набір з 36 слів з інтервалом в 5 секунд між окремими словами.
Стакан, школа, вилка, ґудзик, килим, місяць, стілець, людина, диван, корова, телевізор, дерево, птиця, спати, сміливий, жартувати, червоний, лебідь, картина, важкий, плисти, м'яч, теплий, будинок, стрибати, зошит, пальто, книга, квітка, телефон, яблуко, лялька, сумка, кінь, літати, слон.
У цьому наборі з 36 слів у випадковому порядку розташовуються сприйняті на слух слова зі всіх 4-х прослуханих наборів, відмічених вище римськими цифрами.
Для їх кращої ідентифікації вони підкреслені різними способами, причому кожному набору з 6 слів відповідають свої способи підкреслення. Так слова з першого малого набору підкреслені суцільною ординарною рисою, слова з другого набору - суцільною подвійною рисою, слова з третього набору - пунктирною одинарною рисою, і, нарешті, слова з четвертого набору - подвійною пунктирною рисою.
Досліджуваний повинен на слух виявити в даному наборі ті слова, які йому тільки що були представлені у відповідному малому наборі, підтверджуючи ідентифікацію знайденого слова «так» а його відсутність - словом «ні». На пошук кожного слова відводиться 5 секунд. Якщо протягом цього часу він не зміг його ідентифікувати, то експериментатор зачитує наступне слово і так далі.
Оцінка результатів. Показник оперативної слухової пам'яті визначається як відношення середнього часу, витраченого на ідентифікацію 6 слів у великому наборі (для цього загальний час роботи дитини над завданням ділиться на 4), на середню кількість допущених при цьому помилок, плюс одиниця. Помилками вважаються всі слова, які вказані неправильно, або такі слова, які дитина не змогла за відведений час знайти, тобто пропустила.
Зауваження. Ця методика не має стандартизованих показників, тому виводи про рівень розвитку пам'яті на її основі, так само як і на основі аналогічної методики для зорової оперативної пам'яті. Показники по цих методиках можна лише порівнювати у різних досліджуваних при їх повторному обстеженні, роблячи відносні виводи як пам'ять одного досліджуваного відрізняється від іншого, або про те які зміни сталися з часом в пам'яті.
2.2. Результаті дослідження
1. Методика «Оцінка оперативної зорової пам'яті»
Результати, отримані при оцінці оперативної зорової пам'яті представлені в Додатку А.
В таблиці 2.2 представимо структуру вибірки за отриманими результатами.
Таблиця 2.2
Структура вибірки за отриманими результатами
|
Набрані бали |
Кількість досліджуваних, що набрали таку кількість балів |
Питома вага в структурі, % |
|
10 балів - хороша розвинена за об'ємом короткочасна пам'ять. |
5 |
50 |
|
8 балів – середньо розвинена за об'ємом короткочасна пам'ять. |
4 |
40 |
|
4 бали - не цілком достатній за об'ємом рівень короткочасної пам'яті. |
1 |
10 |
|
2 бали - низький рівень короткочасної пам'яті. |
0 |
0 |
|
0 балів - дуже низький об'єм короткочасної пам'яті |
0 |
0 |
|
Разом |
10 |
100 |
На рис. 2.3 представимо діаграму результатів оцінки короткочасної зорової пам’яті.
П'ять учасників експерименту набрали 9 балів, що говорить про їх достатню хорошу за об'ємом короткочасну пам'ять.
Два учасника експерименту отримали 8 балів і по одному учасникові - 7 і 6 балів. Це характеризує їх короткочасну пам'ять, як середньо розвинену за об'ємом.
Рис. 2.3 Діаграма результатів оцінки короткочасної зорової пам’яті
Всього лише один учасник дослідження отримав 5 балів, що говорить про його не цілком достатній за об'ємом рівень короткочасної пам'яті.
Отже, за цією методикою ми отримали, що в досліджуваній групі більшість учасників (50%) мають достатню хорошу за об'ємом короткочасну пам'ять.
2. Методика «Оцінка оперативної слухової пам'яті»
Отримані результати за методикою «Оцінка оперативної слухової пам'яті» наведені в Додатку Б.
Обробка даних показує, що пам'ять людей принципово відрізняється, ці відмінності і є тими самими індивідуальними особливостями про яких було сказане вище.
Дане дослідження зорової і слухової оперативної пам'яті досліджуваних показує, що одним людям краще запам'ятовувати матеріал спираючись на зорові образи, в інших переважає слухове сприйняття і акустичні образи їм краще один раз почути, ніж кілька разів побачити.
Конкретніше ж, що стосується дослідження в даній групі показники в методиці на оперативне слухове запам'ятовування вищі, ніж на оперативне зорове запам'ятовування.
В цілому оперативна слухова пам'ять даної експериментальної групи можна оцінити як високо розвинену слухову пам'ять, оскільки у більшості досліджуваних не викликав труднощів пошук слів на слух у всіх чотирьох наборах прослуханих слів. Це говорить про перевагу слухового запам'ятовування.
Хоча серед них виявилися і ті (в цілому це дві людини), в яких зорове запам'ятовування переважає над слуховим, проте ця перевага не є вагомою, оскільки показники їх оперативного слухового і зорового запам'ятовування приблизно рівні. Та все ж їх зорова оперативна пам'ять оцінюється як хороша і розвинена за своїм обсягом.
Висновки до розділу 2
В другому розділи було проведено дослідження пам'яті по двох методиках:
1. Методика «Оцінка оперативної зорової пам'яті».
2. Методика «Оцінка оперативної слухової пам'яті».
У дослідженні приймала участь група з 10 осіб у віці від 16 до 19 років.
За методикою «Оцінка оперативної зорової пам'яті» ми отримали, що в досліджуваній групі більшість учасників (50%) мають достатню хорошу за об'ємом короткочасну пам'ять.
В цілому оперативну слухову пам'ять даної експериментальної групи можна оцінити як високо розвинену слухову пам'ять (методика «Оцінка оперативної слухової пам'яті»).
В першому розділі курсової роботи були розглянуті теоретичні основи пам’яті в психологічній літературі.
Пам'ять - це сукупність процесів запам'ятовування, збереження та відтворення людиною свого досвіду. Завдяки їй людина здатна сприймати світ знайомих речей, сприйнятий образ є деякою мірою незалежним від умов сприйняття та викривлень. Пам'ять дає можливість існувати і розвиватися мисленню та уяві.
Процесами пам'яті (тобто мнемічними процесами) є запам'ятовування, збереження, відтворення і забування. Ці процеси є пов'язаними між собою, їх зв'язок характеризує взаємопроникнення і неможливість існування в окремому вигляді.
За змістом матеріалу, що запам'ятовується (тобто за модальністю) розрізняють рухову, емоційну, образну і словесно-логічну пам'ять.
За часом зберігання інформації розрізняють миттєву (сенсорну), короткочасну та довгочасну пам'ять.
За метою діяльності, в яку включено запам'ятовування, розрізняють мимовільну та довільну пам'ять.
В пам'яті людей спостерігаються значні індивідуальні відмінності. Вони проявляються:
Розвиток пам'яті насамперед залежить від зацікавленого включення особистості в продуктивну діяльність, зокрема навчальну, спрямовану на самостійне пізнання світу або досягнення нових результатів діяльності. Що вагоміші мотиви супроводжують діяльність суб'єкта, то успішніші результати запам'ятовування. При цьому запам'ятовування є результативним незалежно від того, чи було поставлено мету запам'ятати.
Розвиток пам'яті нерозривно пов'язаний з вихованням самої особистості. Зацікавленість, активне ставлення до діяльності сприяють мимовільному запам'ятовуванню.
Важливим для запам'ятовування є перше враження, його якість і глибина. Легко й надійно запам'ятовується новий матеріал, пов'язаний з попереднім досвідом, коли він його чимось доповнює і збагачує, розширює можливості діяльності особи. Ефект запам'ятовування значно посилюється, якщо інформація є для суб'єкта необхідною, пов'язана з метою його діяльності, становить певний інтерес.
Розвитку пам'яті сприяють постійні тренування. Регулярна й напружена робота пам'яті стає звичкою, створює умови для формування продуктивної пам'яті.
В другому розділі було проведено дослідження пам'яті з застосуванням двоох методик:
1. Методика «Оцінка оперативної зорової пам'яті».
2. Методика «Оцінка оперативної слухової пам'яті».
У дослідженні приймала участь група з 10 осіб у віці від 16 до 19 років.
За методикою «Оцінка оперативної зорової пам'яті» ми отримали, що в досліджуваній групі більшість учасників (50%) мають достатню хорошу за об'ємом короткочасну пам'ять.
В цілому оперативну слухову пам'ять даної експериментальної групи можна оцінити як високо розвинену слухову пам'ять (методика «Оцінка оперативної слухової пам'яті»).
Обробка отриманих результатів за допомогою методики «Діагностика опосередкованої пам'яті» показала, що опосередкована пам'ять у більшості у досліджуваних досить хороша.
Додаток А.
Результати оцінки оперативної зорової пам'яті.
|
Порядковий № досліджуваного |
Вік (років) |
Час (хвилини) |
Кількість помилок |
Розрахований показник |
|
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 |
16 17 17 18 17 19 18 17 18 18 |
5 7 5,5 6,5 6 5 6,5 5,5 8 9 |
7 8 5 7 12 7 5 4 9 8 |
9 7 8 6 5 9 8 9 9 9 |
Додаток Б
Результати дослідження оперативної слухової пам'яті
|
Порядковий № досліджуваного |
Вік, років |
Час, хвилин |
Кількість помилок |
|
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 |
16 17 17 18 17 19 18 17 18 18 |
4 5 3,9 3,5 3 3,8 3 5 6 5 |
0 2 1 0 3 0 0 2 0 1 |