Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Со15
Екологічне право – самостійна (або комплексна) галузь права, що поєднує сукупність еколого-правових норм, які регулюють суспільні екологічні відносини з метою охорони життя і здоров'я громадян, захисту їхніх екологічних прав і свобод, раціонального природокористування і забезпечення якості довкілля в інтересах сьогодення і майбутніх поколінь.
Стокгольмська декларація з навколишнього середовища є базовим актом для міжнародного права навколишнього середовища. Вона - не міжнародний договір, а політико-правовий документ (так зване "м'яке право"). Дата і місце прийняття: 16 червня 1972 року, м. Стокгольм (Швеція)
Стокгольмська декларація була прийнята на Стокгольмській конференції з навколишнього середовища. День відкриття конференції (5 червня 1972 року) прийнято вважати Всесвітнім днем охорони довкілля (щодо цього питання на конференції було прийнято окрему резолюцію). Проведення Стокгольмської конференції у 1972 році стало переломним моментом у розвитку міжнародно-правової охорони навколишнього середовища, початком нового етапу розвитку міжнародно-правової охорони довкілля. На думку більшості дослідників у 1972 р. покладено початок формування нової галузі міжнародного права - міжнародного права навколишнього середовища.
Стокгольмська декларація складається із преамбули та 26 статей-принципів. Декларація починається із визнання права людини жити у сприятливому довкіллі і обов'язку його охороняти (Принцип 1). Декларація визначила основні напрямки та принципи міжнародно-правової охорони довкілля у таких сферах як раціональне використання природних ресурсів, збереження флори і фауни, попередження забруднення довкілля (включаючи моря), зв'язок між охороною довкілля та соціально-економічним розвитком, демографічні питання, управління охороною довкілля, наукові дослідження та освіта. Окрім визначення природоохоронних завдань і напрямків співпраці,Стокгольмська декларація вперше закріпила ряд міжнародно-правових принципів: принцип суверенного права держав розробляти свої природні ресурси та відповідальності за завдання шкоди довкіллю інших держав (Принцип 21), принцип співробітництва у вирішенні екологічних проблем (Принцип 24). Принципи (положення) Стокгольмської декларації призвели до виникнення нових міжнародно-правових норм, принципів та інститутів галузі, хоча цей процес інколи затягувався на роки.
Проведення Стокгольмської конференції спонукало до ряду наукових міжнародних досліджень, які вийшли у 1972 р. Два таких дослідження мали значний вплив на розвиток міжнародного права навколишнього середовища - "Межі росту" (анг.: Limits to Growth, дослідження було виконане на замовлення Римського клубу) та звіт "Тільки одна Земля" (анг.: Only one Earth, спеціально розроблений на замовлення ООН та представлений на Стокгольмській конференції. Так, звіт "Тільки одна земля" вперше підняв питання взаємозв'язку між охороною навколишнього середовища та розвитком (зокрема, теза про те, що людство повинно взяти на себе зобов'язання з управління планетою).
Со18
Сучасне суспільство наблизилося до важливого етапу, коли необхідний перехід від епохи доекологічної до епохи екологічної. Існування нашої цивілізації, її подальша доля цілковито залежать від того, наскільки й як скоро стануть «екологічними» наші свідомість, поведінка, культура. Настав час об'єднати моральність і логіку мислення для збереження людини та її «дому» — біосфери. Це може увінчатись успіхом лише за умови найширших екологічних виховання та освіти з новими підходами, на базі нової системи освіти, що потребує активного долучення до соціально-екологічних знань.
Перетворенням має бути охоплена вся емоційна сфера людини, в кожної особистості повинно сформуватися почуття високої відповідальності перед живим світом сьогодення й майбутнього. Треба розвивати нові глобально-політичні, правові та економічні механізми управління активністю людства. Подальший розвиток цивілізації має відбуватися з додержанням правила соціально-екологічної рівноваги (за М. Ф. Реймерсом): суспільство розвивається доти й остільки, доки й оскільки зберігає рівновагу між своїм тиском на середовище та відновленням цього середовища — природним і штучним.
Нині фактично відбувається всесвітня гуманітарно-екологічна революція, яка замінила науково-технічну революцію (умовно — 1960—1990 рр.), що прийшла свого часу на зміну революції промисловій (умовно 1820—1960 рр.). Сьогодні економічний розвиток може бути успішним лише за врахування екологічних обмежень. Раніше ж єдиним критерієм розвитку вважався економічний прибуток. Крім того, релігія, звичаї, законодавство визначали й диктували правила поведінки людей усередині суспільства й стосовно природи. Ці правила сформувалися на підставі уявлень про особливе становище людини, її вседозволеність у природному середовищі (якнайширше розселення, неконтрольоване розмноження, необмежене споживання природних ресурсів). Життя показало, що недотримання екологічних обмежень призводить до непомірних витрат на реанімацію й штучне відтворення понівеченої або загубленої природи. Та сповна відновити природно-ресурсний потенціал людство вже неспроможне. Починаються конкуренція, боротьба націй, народів і релігій за життєвий простір, природні ресурси, ринки збуту. Точиться боротьба й за шляхи розвитку. В Європі переміг західний християнський вибір вільного ринку та римського права. В Азії ж обстановка щодо цього залишається досить напруженою. Як зауважує М. Ф. Реймерс, для вирішення проблеми необхідні глибока перебудова культури й моралі, а також зміна міжнародного права, формування глобальних соціоекологічних взаємозв'язків і правил, нових законів культурного управління розвитком людства. Ці закони мають створюватися на глибоких знаннях взаємодій між суспільством і природою, суспільством і людиною, між різними соціальними, релігійними та етнічними групами людей, різними культурами.
М. Ф. Реймерс сформулював кілька правил і законів соціальної екології, які потрібно знати й виконувати:
В історії багато прикладів того, як в окремих регіонах ресурсно-екологічна криза переростала в соціально-економічну й політичну. Нині людство стоїть на порозі чергової кризи, та вже не регіональної, а глобальної ресурсно-екологічної, здатної викикати набагато тяжчі для людини й біосфери наслідки, ніж попередні (такі, наприклад, як крах цивілізації Майя, цивілізацій Центральної й Середньої Азії). Для людини настав час управляти не природою, собою, своїми потребами, звичками, правилами поведінки
Со 19
Стан навколишнього середовища України. Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду.
Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомістких та енергоємних технологій. Низький рівень екологічної свідомості суспільства призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і земель, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України.
Промисловість
Головними причинами, що призвели до загрожуючого стану довкілля є:
- застаріла технологія виробництва та обладнання;
- високий рівень концентрації промислових об'єктів;
- несприятлива структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв;
- відсутність належних природоохоронних систем;
- відсутність належного правового та економічного механізмів;
- відсутність належного контролю за охороною довкілля.
Енергетика і підприємства ядерної галузі
Серед промислових об'єктів одним з основних забруднювачів атмосферного повітря є підприємства теплоенергетики.
У галузі екології в тепловій енергетиці домінують дві найважливіші проблеми: забруднення атмосфери повітря і забруднення земель.
Ядерна енергія в Україні використовується в усіх галузях народного господарства. Головними місцями накопичення радіоактивних відходів є атомні станції - Чорнобильська АЕС. У шести областях України розташовані регіональні підприємства УкрДО "Радон" з переробки та зберігання радіоактивних відходів.
Україна належить до країн з дуже розвинутим використанням джерел іонізуючого випромінювання.
Сільське господарство
Сільське господарство України - найбільш трудомістка галузь, що має могутній природно-ресурсний потенціал. У сільськогосподарському виробництві щороку використовуються понад 10,9 млрд. куб.м води. Якщо Україна в Європі займає 5,7% території, то її сільськогосподарські угіддя - 18,9%, а рілля - 26,9 %.
Основними причинами низької віддачі земельного потенціалу в Україні є безгосподарське ставлення до землі, недосконалі техніка і технологія обробітку землі, повсюдне недотримання сівозмін і ін. Якісний стан земельного фонду погіршується. Використання у великій кількості мінеральних добрив, пестицидів ускладнює екологічну ситуацію в Україні.
Транспорт
Значним забруднювачем довкілля є транспортна галузь, значної шкоди довкіллю завдають відпрацьовані гази автомобілів, паливно-мастильні матеріали, пари шкідливих речовин.
Через великі обсяги використання пального автотранспорт забруднює навколишнє середовище токсичними компонентами: 25% - солями свинцю; 50% - оксидом вуглецю. Основні забруднювачі залізничного транспорту - це відпрацьовані гази тепловозів, фенол, аерозолі, сміття. Морський транспорт забруднює море відходами харчування, сміттям, нафтою.
Житлово-комунальне господарство
В Україні інтенсивно відбуваються процеси урбанізації. Їх негативними наслідками є:
1) концентрація і навантаження промислових об'єктів на обмеженій території;
2) несприятлива територіально-планувальна структура міст;
3) другорядність проблем містобудування;
4) руйнування природного середовища великих міст.
Система водопровідно-каналізаційного господарства нині перебуває в кризовому екологічному стані з таких причин:
- водопровідні мережі не мають внутрішнього антикорозійного покриття;
- понад 17% води не відповідають вимогам стандарту;
- не мають централізованих систем каналізації;
- промислові підприємства скидають у водойми шкідливі речовини.
Промислові відходи
Багаторічна енергетично-сировинна спеціалізація поклала Україну в число країн з найбільшими високими абсолютними обсягами утворення відходів.
Недостатні норми адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення правил збирання, зберігання, транспортування промислових відходів.
Існуючи рівень утилізації відходів вторинних ресурсів не впливає на поліпшення стану довкілля.
Військова діяльність та конверсія військово-промислового комплексу.Геополітичне розташування України на Європейському континенті історично зумовило роль і місце її території, а також військово-економічного потенціалу в проектах і програмах реалізації військових доктрин.
Щоденна військова діяльність негативно впливає на довкілля. Екологічний стан може погіршитися у ході проведення широкомасштабної військової реформи, ліквідації ракетно-ядерної зброї та хімічної зброї.
Водні ресурси та екосистеми
Основні джерела прісної води на території України - стоки річок Дніпра, Дністра, Пд. Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю. З метою забезпечення населення та народного господарства необхідною кількістю води в Україні з збудовано 1087 водосховищ. Для екосистем водних об'єктів України властиві елементи екологічного та метаболічного регресу.
До основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти, феноли, важкі метали.
Основними причинами забруднення вод України є:
- скид неочищених та не досить очищених комунально-побутових і промислових стічних вод у водні об'єкти;
- надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин;
- ерозія ґрунтів на водозабірній площі.
Значної шкоди екосистемі Дніпра поряд з щорічним забрудненням басейну органічними речовинами, завдає забруднення біогенними речовинами. Екологічне оздоровлення басейну Дніпра є одним з найважливіших пріоритетів державної політики у галузі охорони та відтворення водних ресурсів.
Земельні ресурси.
Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустимі співвідношення площ ріллі, природих кормових угідь, що негативно впливає на стійкість агроландшафту.
Значної екологічної шкоди земельні ресурси зазнають через забруднення ґрунтів викидами промисловості та використання засобів хімізації. Ситуація з забрудненням території ускладнилася після аварії на Чорнобильській АЕС.
Корисні копалини
Мінерально-сировинна база є основою виробництва понад 90% продукції важкої промисловості. На частку мінерально-сировинного комплексу припадає третина виробничих фондів.
Нерозв'язаною є проблема геологічного вивчення і використання техногенних родовищ корисних копалин.
Со20
Україна сьогодні має законодавчо визначені у програмних документах стратегії екологізації розвитку базових галузей і секторів економіки. Роль права у регулюванні взаємодії природи і суспільства полягає у встановленні науково обгрунтованих правил поведінки людини стосовно природи.
Найбільш суттєві правила такої поведінки закріплюються державою у законодавстві і стають загальнообов'язковими для виконання та дотримання нормами права, які забезпечуються державним примусом у випадку їх невиконання.
Стратегія природокористування України має бути однією з фундаментальних складових стратегії розбудови правової, демократичної держави з розвиненою ринковою економікою Одним з таких незаперечних прав є право громадян на екологічну безпеку, яке забезпечується комплексом юридичних, економічних, технологічних і гуманітарних чинників.
Вадою чинного законодавства з охорони навколишнього середовища є сьогодні те, що воно сформувалось за поресурсною ознакою, тобто окремому регулюванню підлягають земельні, водні, гірничі, лісові, атмосфероохоронні та інші природовідносини. Такий підхідне забезпечує комплексності в регулюванні відносин щодо природного середовища як єдиного організму.
Одним із перших законодавчих актів суверенної України був Закон "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р., який передбачає систему гарантій екологічної безпеки людини, вносить певну впорядкованість у систему управління в галузі природокористування. Він закріплює право громадян України на безпечне для життя навколишнє середовище. Це право реалізується шляхом участі громадян в розробці та здійсненні заходів щодо охорони природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, об'єднання в громадські природоохоронні організації і отримання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища.
Цей Закон зобов'язує державні органи надавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності та враховувати їхні пропозиції щодо цього. За цим Законом громадяни України мають не лише права, але й обов'язки щодо збереження природи, раціонального використання її багатств, дотримання законодавства про охорону навколишнього природного середовища. У Законі встановлені принципи охорони навколишнього природного середовища:
пріоритетність вимог екологічної безпеки;
гарантування екологічно безпечного становища для життя та здоров'я людей;
екологізація матеріального виробництва;
науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства;
збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і компонентів;
гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього середовища, формування у населення екологічного світогляду;
науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє середовище;
стягнення плати за спеціальне користування природними ресурсами, за забруднення навколишнього природного середовища та зниження якості природних ресурсів;
вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міжнародного співробітництва.
Цим Законом закріплюються екологічні права та обов'язки громадян України:
право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;
участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення та реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища;
участь у проведенні громадської екологічної експертизи;
одержання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров'я населення;
право на подання до суду позовів на державні органи, підприємства, установи, організації і громадян про відшкодування збитків, заподіяних здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Громадяни України зобов'язані:
берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства, здійснювати діяльність із дотриманням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів;
не порушувати екологічні права та законні інтереси інших суб'єктів;
вносити плату за спеціальне природокористування;
компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.
Закон визначає повноваження Верховної Ради та місцевих рад народних депутатів, органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища
Спеціальним уповноваженим органом управління в цій галузі є Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки (Мінекобезпеки України), створене в 1995 р.
Закон надає широкі повноваження громадським об'єднанням, зокрема:
брати участь у проведенні спеціально уповноваженими органами перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів;
проводити громадську екологічну експертизу і обнародувати її результати;
одержувати інформацію про стан навколишнього природного середовища і джерела його забруднення;
виступати з ініціативою проведення республіканського та місцевих референдумів з питань охорони навколишнього природного середовища;
подавати до суду позови про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення екологічного законодавства.
Законом передбачається розробка заходів: щодо екологічних вимог до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств та інших об'єктів; про застосування мінеральних добрив, засобів захисту рослин, токсичних хімічних речовин; щодо охорони навколишнього природного середовища від шкідливого біологічного впливу, шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення; від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами.
Законом дається визначення зон надзвичайних екологічних ситуацій (екологічні катастрофи, підвищення екологічної небезпеки). Встановлена дисциплінарна, адміністративна, цивільна і кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення.
Визначені такі правопорушення:
порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;
порушення норм екологічної безпеки;
порушення вимог законодавства про проведення екологічної експертизи;
допущення наднормативних, аварійних, залпових викидів і скидів у навколишнє природне середовище;
самовільне використання природних ресурсів, перевищення встановлених лімітів та порушення інших вимог використання природних ресурсів,
невжиття заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;
порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, захороненні хімічних, токсичних та радіоактивних речовин, виробничих, побутових та інших відходів;
відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, джерел його забруднення тощо.
Законодавством закріплена обов'язковість екологічної експертизи. Позитивний її висновок є підставою для відкриття фінансування за всіма проектами і програмами, реалізація яких без такого висновку забороняється. Законом передбачаються й інші форми екологічної експертизи: громадська, наукова, які проводяться незалежно від державної. Визначена система екологічних нормативів: граничнодопустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому середовищі, гранично допустимі й тимчасово узгоджені викиди і скиди забруднюючих речовин; граничнодопустимі рівні шуму, електромагнітного випромінювання та інших шкідливих впливів, а також норми і правила радіаційної безпеки; норми і правила природокористування, які встановлюються і вводяться у дію Міністерством охорони здоров'я та Мінекобезпеки України.
Згідно з Законом громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєвонеобхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо).
Природні ресурси поділяють на загальнодержавні та місцеві. До загальнодержавних віднесено територіальні води, природні ресурси континентального шельфу та економічної (морської) зони і поверхневі води, що розташовані або використовуються на території більшій, ніж одна область; види рослин і тварин, занесені до Червоної Книги України; природні ресурсну межах об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; корисні копалини, за винятком загальнопоширених.
У Законі передбачено, що Україна приєднується до усіх видів міжнародного співробітництва у галузі охорони природи та раціонального використання природних ресурсів шляхом укладання відповідних угод.
Со21
Центральним органом державної виконавчої влади, який реалізує державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, є Міністерство навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (Мінекобезпеки України), яке підвідомче Кабінету міністрів України.
Мінекобезпеки України проводить державну екологічну, науково-технічну та економічну політику, спрямовану на раціональне використання, збереження та відтворення безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, забезпечення безпеки функціонування та розвитку ядерного комплексу з мирною метою, захист життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення стійкого соціально-економічного розвитку та гармонійної взаємодії суспільства і природи.
Крім цього, Міністерство виконує низку інших важливих завдань: захист екологічних інтересів України на міжнародній арені, державний контроль за додержанням вимог законодавства України з питань охорони навколишнього природного середовища, ядерної та радіаційної безпеки. Водночас Мінекобезпеки України здійснює нормативно-правове регулювання щодо використання природних ресурсів, організовує і проводить державну екологічну експертизу, обґрунтовує доцільність розроблення державних і регіональних екологічних програм.
Організація служб охорони навколишнього природного середовища Мінекобезпеки України складається з таких структурних підрозділів.
Адміністрація ядерного регулювання
Вона здійснює організаційно-процедурне забезпечення державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки, реалізує покладену на Мінекобезпеки державну політику щодо захисту населення та навколишнього природного середовища від впливу іонізуючих випромінювань техногенного і природного походження. Здійснює контроль за станом радіоактивного фону у місцях підвищеної небезпеки забруднення навколишнього природного середовища.
Управління міжнародних відносин
Здійснює функції організаційного забезпечення міжнародного співробітництва Мінекобезпеки України із зарубіжними національними та міжнародними організаціями. Здійснює організаційно-правові та процедурні питання щодо реалізації міжнародних угод та підтримання міждержавних стосунків у природоохоронній сфері.
Управління науки
Проводить спільно з НАН України та Державним комітетом з науки і техніки (ДКНТ), іншими зацікавленими відомствами та науковими установами єдину науково-технічну політику, спрямовану на збереження та відтворення безпечного для існування живої та неживої природи навколишнього середовища, забезпечення безпеки функціонування та розвитку ядерного комплексу в мирних цілях. Управління науки визначає і розробляє, за участю наукових установ України, головні напрямки проведення в Україні фундаментальних, пошукових та прикладних досліджень з питань екології та ядерної безпеки; координує наукову діяльність міністерств, відомств та наукових установ України з питань екології та ядерної безпеки з метою підвищення ефективності використання відповідного науково-технічного потенціалу.
Юридичне управління
Основні його функції - організація законодавчої роботи з нормативно-правового регулювання використання природних ресурсів, встановлення критеріїв і норм забезпечення екологічної та радіаційної безпеки, формування системи права України з цих питань; організація нормативно-правового регулювання діяльності Міністерства тощо. Управління здійснює контроль за дотриманням і виконанням законодавчих актів щодо державної політики з питань безпеки та охорони навколишнього природного середовища.
Со22
Оцінка природних ресурсів — це значення екологічної, гігієнічної, соціально-психологічної та інших цінностей природного об'єкта. Оцінка виражається переважно в екологічних показникахВикористання в економічній системі природних ресурсів вимагає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: технологічна (виробнича) та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виражається в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.
Економічна оцінка природних ресурсів — необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша — характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного середовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують передусім методичні підходи, засновані на категоріях ренти та ефективності.
При рентному підході природний ресурс може оцінюватися двома способами: за відносним ефектом чи прибутком, що дає його використання в народному господарстві; за додатковими затратами на компенсацію втрат прибутку при вилученні певного ресурсу з природокористування. Розрізняють витрати на запобігання забрудненню й витрати на компенсацію збитків. Перші здійснюються задля зменшення шкідливих викидів (наприклад, будівництво очисних споруд, нейтралізація викидів тощо). Другі оцінюються через недотримання національного доходу, додаткові витрати з соціальних фондів тощо.
Для розміщення галузей народного господарства велике значення мають кількісні параметри певного виду ресурсу. За народногосподарським значенням запаси корисних копалин поділяють на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і гірничо-технічними умовами експлуатації; позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно..
.Платежі за забруднення навколишнього природного середовища
Збори за забруднення навколишнього природного середовища встановлюються на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення відходів. Збори підприємств, установ, організацій, а також громадян за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу в межах лімітів належать до витрат виробництва, а за перевищення лімітів стягуються з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян.
Відповідно до чинного законодавства, в Україні здійснюються такі платежі за забруднення:
— платежі за викиди забруднюючих речовин в атмосферу;
— платежі за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти;
— платежі за розміщення і складування твердих чи рідких відходів.
Плата за забруднення атмосфери справляється окремо зі стаціонарних і пересувних джерел забруднень. Об'єктами збору є фактичні обсяги викинутих у повітря полютантів, а сама плата розраховується на основі встановлених нормативів збору за викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднень. За викиди речовин, для яких нормативи плати не встановлені, нарахування зборів проводиться на основі віднесення тих чи інших речовин до відповідного класу небезпеки. Крім того, враховують при розрахунках поправочні коефіцієнти, які відбивають господарське призначення населеного пункту, у якому здійснюються викиди, чисельність населення у ньому та інші параметри. З пересувних джерел забруднень, а переважно це транспортні засоби, плата справляється залежно від виду транспорту і типу палива, на якому працює силова установка (бензин, дизельне пальне тощо).
Плата за забруднення водних об'єктів. Вона справляється на основі нормативів збору, що стягується за скидання забруднювальних речовин у водні об'єкти. Плата за забруднення водойм, як і плата за використання водних ресурсів, диференційована за басейнами рік. При її розрахунку враховані регіональні басейнові коефіцієнти. Також при розрахунках платежів враховуються концентрації забруднювальних речовин, які скидаються.
Плата за розміщення відходів. Платежі нараховуються залежно від класу небезпеки, до яких відносять ті чи інші відходи.
Таких класів є чотири: надзвичайно небезпечні, дуже небезпечні, помірно небезпечні, малонебезпечні. Крім того, враховуються певні місцеві умови й обставини складування відходів — розташування об'єкта, на якому проводиться складування відходів (наближеність до населених пунктів), і екологічна відповідність сміттєзвалища вимогам екологічного законодавства.