Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1 . Держава —це суверенне політичне утворення з визначеними територією, господарством і політичною владою.
Основні ознаки держави:
Публічно-політична (державна) влада.
2. Суверенітет.
3. Всеосяжність.
4. Територія.
5. Народонаселення.
6. Апарат керування.
7. Апарат примуса.
8. Видання нормативно-правових актів.
9. Оподатковування.
2. Теорії походження держави
Теологічна теорія. Одним з її представників був Тома Аквінський (1225–1274). Його вчення побудовано на ієрархії форм — від Бога — чистого розуму — до духовного і матеріального світу. Проголошення походження держави від Бога обґрунтовує її вічність і непорушність, виправдовує найреакційніші держави, підкреслює думку про те, що будь-яке посягання на державу приречене на невдачу, оскільки влада вкладена в руки правителя Богом і покликана захищати благо всіх.
Антропологічна (патріархальна теорія). Сутність її полягає у твердженні, що держава походить від сім'ї і є результатом історичного розвитку і розростання сім'ї, а отже абсолютна влада монарха — це продовження батьківської влади. Основними представниками названої теорії є Арістотель, Р. Фільмер, М. Михайловський та ін. Наприклад, Роберт Фільмер у своєму творі «Патріархія чи природна влада короля» твердить, що абсолютна влада монарха бере свій початок безпосередньо від Адама. Держава виростає із сім'ї, а влада монарха через Адама передана богом і непідвласна ніяким людським законам. З позиції Арістотеля в основі виникнення держави лежить політичне спілкування. З розростання патріархальної сім'ї з'являються адміністративно-територіальні одиниці (села, селища, міста), населення яких, спілкуючись, утворюють таку політичну організацію суспільства, як держава.
Договірна теорія. За договірною теорією походження держави (Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Лок, Ж.-Ж. Руссо, О. Радіщев та ін., XVII–XVIII ст.) державі передує «природний стан» людей («природний стан» уявляли як царство необмеженої особистої свободи, загального благоденства або «війни всіх проти всіх»). Кожна людина мала природні, невідчужувані права, але в процесі розвитку людства права одних людей вступають у суперечність з правами інших і порядок у суспільстві порушується, виникає насильство. Тому люди домовилися встановити над собою інституцію — державу, яка відповідала б за додержання порядку, всезагальним інтересам та вимогам якої вони б підкорялися. Держава виникає внаслідок укладення людьми угоди між собою про свідоме самообмеження своєї свободи на користь загальних інтересів, спільного співіснування.
Психологічна теорія. За цією теорією держава виникла завдяки особливим властивостям психіки людей. Начебто людській психіці притаманна потреба покори, наслідування, усвідомлення залежності від видатної особистості. Народ є інертною масою і не здатний приймати рішення, а тому потребує постійного керівництва. Представником цієї теорії був Л. Петражицький (1867–1931).
Органічна теорія. Її обґрунтовував англійський філософ Г. Спенсер (1820–1903). Він проводив аналогію між державою і біологічним організмом. На думку Спенсера, держава, подібно біологічному організму, народжується, росте, мужніє, старіє і гине. Як і біологічний організм держава має політичне тіло: руки, ноги, голову, органи, що виконують відповідні функції.
Теорія технократизму. Держава виникає як необхідний результат спілкування людини з технікою.
3.
4. Функції держави — це роль, яку вона виконує щодо суспільства, це основні напрями її діяльності. У функціях держави виражається її сутність та призначення. Конкретні функції держави, а їх досить багато, доцільно розглядати через їх класифікацію на види. Загалом, функції держави можна поділити на такі групи.
Основні — найзагальніші та найважливіші комплексні напрями діяльності держави щодо здійснення стратегічних завдань і цілей, що стоять перед нею у конкретний історичний період. До них відносять функції: оборони, підтримання зовнішніх відносин, охорони правопорядку, регулювання економіки, забезпечення екологічної безпеки, підтримання і розвиток культури, забезпечення освіти населення та ін.
Неосновні — напрями діяльності держави зі здійснення конкретних завдань у другорядних сферах суспільного життя. До них належать: управління персоналом, матеріально-технічне забезпечення та управління державним майном, правосуддя і юридичні функції, збирання і розповсюдження необхідної для управління інформації тощо.
Внутрішні — такі напрями діяльності держави, в яких конкретизується внутрішня політика стосовно економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших аспектів життя суспільства. До таких відносять функції: регулювання економіки, підтримання та розвиток культури, охорону та захист усіх форм власності, соціальний захист населення, забезпечення екологічної безпеки, охорону правопорядку та ін.
Зовнішні — основні напрями діяльності держави за її межами у взаємовідносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим співтовариством у цілому. Функціями є: організація співробітництва з іншими суб'єктами міжнародних відносин, захист державного суверенітету, підтримка миру в регіоні, культурний та освітній обмін тощо.
Постійні — напрямки діяльності держави, що здійснюються на всіх етапах її розвитку. Більшість здійснюваних державою функцій є постійними.
Тимчасові — напрямки діяльності держави, що обумовлені конкретним етапом історичного розвитку суспільства. Прикладом тимчасових можуть бути функції стабілізації економіки у перехідний період, подолання наслідків аварії на ЧАЕС чи повені у Закарпатті.
Гуманітарні — забезпечення, охорона та захист основних прав людини; охорона природного середовища; охорона і відновлення здоров'я; соціальне забезпечення; освіта, виховання, розвиток культури тощо. У міжнародній сфері — це участь у міжнародному забезпеченні та захисті прав людини; допомога населенню інших країн (у разі стихійного лиха, кризових ситуацій тощо); участь у захисті природного середовища (екологічна функція); участь у міжнародному культурному співробітництві.
Економічні — створення умов для розвитку виробництва на основі рівноправного визнання і захисту різних форм власності на засоби виробництва; програмування та організація виробництва на державних підприємствах, розпорядження об'єктами державної власності; організація та стимулювання наукових досліджень. У міжнародній сфері — участь у створенні світової економічної системи на основі міжнародного розподілу та інтеграції виробництва і праці; участь у розв'язанні господарських та наукових проблем (енергетичної, використання Світового Океану, досліджень й освоєння космосу тощо).
Політичні — створення демократичних умов, інститутів для вільного виявлення і врахування інтересів різних соціальних груп суспільства, зокрема для діяльності різноманітних політичних партій та інших громадських об'єднань («демократизаторська» функція); забезпечення умов для збереження і розвитку національної самобутності корінної та всіх інших націй, що проживають на території держави; охорона і захист державно-конституційного ладу, законності та правопорядку. У міжнародній сфері до політичних функцій належить організація, підтримка і розвиток міждержавних договірних відносин на основі загальновизнаних принципів міжнародного права; оборона своєї країни від зовнішнього нападу, анексії; участь у забезпеченні ненасильницького миру в усіх регіонах планети; участь у боротьбі з порушеннями міжнародного правопорядку (у тому числі з використанням військових засобів).
законодавчі,
управлінські (виконавчі),
судові.
5. Форма державного правління — це організація вищих органів державної влади, характер і принципи їх взаємодії з іншими органами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами.
За формами правління всі держави поділяють на дві великі групи: - монархії; - республіки.
Іноді монарх може обиратися. За свою державну діяльність монарх ні перед ким не звітується і не несе юридичної відповідальності. Як правило, такі монархи несуть відповідальність тільки перед Богом. Всі монархії поділяються на: абсолютні, обмежені, дуалістичні, теократичні, станово представницькі.
Республіки як форми правління почади інтенсивно виникати після буржуазних революцій в XVI—XVII століттях і є домінуючою формою правління в сучасний період. Нині всі республіки поділяються на три види: президентська республіка, напівпрезидентська (або змішана), парламентська.
6. Форма державного устрою — це елемент форми держави, який характеризує внутрішню структуру держави, спосіб її територіального поділу, співвідношення держави як єдиного цілого з її складовими частинами, міру централізації та децентралізації державної влади.
Виділяють дві форми державного устрою:
7. Демократичний — це вид державного режиму, що характеризує такий порядок (стан) державного життя суспільства, при якому виконуються норми конституції та законів, реалізується принцип розподілу влади, державна влада здійснюється на основі рівної участі громадян, громадських організацій, партій в управлінні державою, котра гарантує дотримання їх прав і свобод відповідно до міжнародних стандартів прав людини.
Демократичному режиму притаманні такі ознаки:
— народ — основне джерело здійснення державної влади;
— державна влада здійснюється на підставі її розподілу на законодавчу, виконавчу, судову відповідно до конституційно закріплених повноважень;
— свобода особи в різних сферах діяльності (економічній, політичній, соціальній тощо);
— рівність всіх громадян перед законом;
— гарантування з боку держави дотримання прав і свобод людини і громадянина;
— ідеологічний плюралізм;
— виборність вищих органів державної влади на певний термін і відповідно існування інститутів безпосередньої та представницької демократії;
— врахування інтересів національних меншин, які проживають на території держави;
— взаємна відповідальність держави перед особою і особи перед державою;
— основний принцип діяльності держави — плюралізм, що означає врахування, при здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики, інтересів всього населення держави;
— можливість створення і вільного функціонування громадських організацій.
можливість створення і вільного функціонування політичних партій та інших громадських об'єднань.
8. Тоталітарний режим - режим, за якого державна влада здійснюється шляхом: обмеження або порушення основних прав людини, усунення легальних можливостей для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення; зосередження неконтрольованої населенням державної влади в руках правлячої верхівки або однієї особи; фактичного одержавлення суспільства, громадських організацій, релігії тощо.
9. Однією з форм тоталітаризму є фашистський режим, при якому панівною є ідея переваги однієї нації або раси. Йому властива вкрай агресивна зовнішня політика, орієнтована на захоплення чужих земель. Обгрунтовується це тим, що визнана вищої нація (раса) гідна кращого життя, ніж інші - неповноцінні, і тому вона може вирішувати свої проблеми (економічні, соціальні) за їх рахунок. Нижчі раси підлягають знищенню або можуть використовуватися при необхідності як робоча сила.
Нациський режим ????
10. Державний апарат — центральна частина механізму держави, юридично оформлена система всіх державних органів, які здійснюють управління суспільством, виконують завдання та функції держави.
Для підвищення ефективності та якості функціонування державного апарату необхідно, щоб в основу його організації і діяльності була покладена система принципів, основними з яких вважають такі:
• демократизм — передбачає широке залучення громадян до активної участі у формуванні та організації діяльності органів державного апарату;
• законність — усі державні органи і громадяни зобов'язані суворо дотримуватися всіх законів держави й організовувати свою діяльність відповідно до них;
• професіоналізм та компетентність — залучення найкваліфікованіших та високопрофесійних кадрів, висока організація праці;
• поділ влад — основні напрями діяльності державного апарату (законодавча, організаційно-виконавча, судочинство, нагляд і контроль) чітко розмежовуються між відповідними спеціалізованими системами органів. Завдяки цьому створюється режим стримувань, який протидіє свавіллю, беззаконню з боку державних органів;
• пріоритет прав і свобод людини — державні органи та службовці зобов'язані визнавати, реалізовувати та охороняти права і свободи громадян. Людина є найвищою цінністю суспільства, і тому держава відповідальна перед кожною особою за створення умов для вільного і гідного її розвитку;
• принцип ненасильства — у роботі державного апарату основна роль належить організаційним та виховним методам, а метод примусу має допоміжне, другорядне значення;
• гласність та врахування громадської думки — забезпечує відкритість діяльності державних органів;
• поєднання виборності та призначеності;
• поєднання колегіальності та єдиноначальності;
• економічність та науковість.
11. Орган держави- це структурно організований колектив держ службовців або ж один службовець, який наділений владними повноваженнями , для виконання держав та функцій держави.
Ознаки:
12. Класифікація органів держави:
13. Характеристика державних органів України
Державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України. Президент України є главою держави і виступає від їй імені. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципом територіальності та спеціалізації.
14. Політична система суспільства - це держава й недержавні об'єднання громадян, взаємодіючі в процесі цілеспрямованого керування суспільством на основі застосування державної влади, участі в її застосуванні, впливу на її застосування.
Політична система суспільства складається з таких елементів:
• політичної влади — центрального компонента, який зв'язує всі інші складові в систему;
• суб'єктів політичної діяльності (держави, політичних партій, рухів, громадських організацій та ін.);
• політичних норм та принципів — правил поведінки, що забезпечують визначений рівень суспільної організованості, стабільності і стійкості як політичних інститутів, так і всієї системи в цілому (звичаї, традиції політичного життя тощо);
• політичних відносин — відносин між соціальними групами, націями, народностями, політичними інститутами з приводу влади у зв'язку з розробленням і здійсненням політики;
• політичної свідомості — включає в себе ідеї, теорії, погляди, уявлення, почуття, традиції, що є відображенням політики і політичних відносин;
• політичної культури — сукупності спеціальних знань і досвіду в політичній сфері діяльності, сприйняття та засвоєння системи політичних цінностей суб'єктами політики.
15. Громадянське суспільство — це спільність вільних, незалежних, рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, користуватися економічною свободою та надійним соціальним захистом, іншими правами та свободами, брати активну участь у політичному житті та в інших сферах життєдіяльності людини і громадянина.
Ознаками громадянського суспільства є:
16. Уявлення Конфуція про державу і право
Конфуцій стверджував що держава повинна спиратися на доброзичливого правителя і добрих дітей
17. Політичні погляди Арістотеля
Арістотель стверджував - що людина є політичною твариною, що виступає у відносини з іншими з метою виживання. Відбувається обєднання родини які пізніш розмножуються і об’єднуються в державу.
18. Певний внесок у розвиток державно-правових вчень зробили Піфагор (580—500 до н. е.) і його послідовники. Виходячи з того, що люди не можуть жити без управління, піфагорійці висловлювалися проти демократичного устрою полісів, кращою формою правління вважали аристократію, яка здійснює свою владу на підставі законів. Запоруку порядку в державі прибічники цієї теорії вбачали у свідомому виконанні всіма вимог законів, сутністю яких було встановлення або відновлення справедливості.
Визначальну роль у світогляді піфагорійців відігравало їхнє вчення про числа. Числа, на їхню думку, — це початок і сутність світу. Прагнучи виявити цифрові (математичні) характеристики, притаманні моральним і політико-правовим явищам, піфагорійці першими почали теоретично розробляти поняття "рівність", надзвичайно важливе для розуміння ролі права як рівної міри нормування нерівних відносин і поведінки нерівних індивідів.
На думку Піфагора, після божества і демона слід найбільше поважати батьків і закони, підкоряючись їм за переконанням, а не зовнішньо та удавано. Законослухняність він уважав високою чеснотою, а самі закони — великою цінністю. Найбільшим злом піфагорійці називали анархію (безвладдя), відзначаючи, що людина, за своєю природою, не може обійтися без керівництва, начальства і належного виховання. "Правителі, — підкреслював Піфагор, — повинні бути людьми не тільки знаючими, а й гуманними".
19. Філософсько-політичні вчення сократа.
Сократ (469—399 pp. до н. є.) не залишив по собі писемних творів; свої погляди він викладав в усних бесідах, письмово зафіксованих його учнями. З ученням Сократа пов'язані початок переходу політичної думки з дотеоретич-ного на теоретичний рівень і створення політичної етики. Він вів пошуки раціонального, логічно-понятійного обгрунтування об'єктивного характеру етичних норм, моральної природи держави і права. Розробку морально-політичної проблематики Сократ підніс на рівень понять і визначень, поклавши тим самим початок власне теоретичних політичних досліджень.
Мислитель прагнув обгрунтувати раціональну, розумну природу моральних, політичних і правових явищ, вважаючи розумне, справедливе і законне тотожним. Збіг законного і справедливого є бажаним, розумним станом справ, а не повсюдною реальністю. Для такого збігу слід неухильно дотримуватися законів. Сократ був принциповим прибічником законності. Основу нормального функціонування держави, її благополуччя він убачав у непорушності законів, підпорядкуванні їм усіх громадян. Дотримання полісних законів Сократ пов'язував з однодумством громадян, під яким розумів не уніфікацію думок і поглядів, а відданість і підпорядкування законам.
Теоретична позиція Сократа не тотожна тим чи іншим реально існуючим у його часи політичним порядкам. Він намагався сформулювати ідеально-розумну сутність держави. Владу, засновану на волі народу й державних законах, Сократ вважав царством, а владу, засновану на свавіллі правителя і спрямовану проти народу, — тиранією. Правління тих, хто дотримується законів, він називав аристократією, правління найбагатших — плутократією, а правління всіх — демократією. При цьому мислитель негативно ставився до участі в управлінні державою більшості народу (на його думку, грубих і некомпетентних людей).
Управлінню державою Сократ приділяв особливу увагу, стверджуючи, що правити мають компетентні особи. Він не поділяв досить поширеної думки про те, що мистецтво державного управління дається людині саме по собі, тоді як навіть у не настільки важливих сферах люди досягають успіху лише після відповідного теоретичного навчання і практичної підготовки. Сократівський ідеал правління заперечував принципи не лише демократії, а й родової аристократії, олігархії, а особливо тиранії.
Вчення Сократа справило значний вплив на всю подальшу історію філософської і політичної думки, особливо на політичну філософію Платона й політичну науку Арістотеля.
20. Погляди Марк а Аврелія Антонія про державу
Марк Аврелій Антоній, який жив у 121–180 рр., розвивав "уявлення про державу з рівним для всіх законом, яка правиться відповідно до рівності і рівноправності всіх, та царство, в якому найвищим благом є свобода підлеглих". У своїй праці "До самого себе" Марк Аврелій підкреслює, що зі спільного для всіх людей духовного начала випливає, що всі люди — розумні істоти, якщо ж так, то і розум, який наказує, що робити, а чого не робити, теж буде спільним. На спільності розуму базується спільність закону, який є однаковим для всіх, оскільки всі люди є рівні, всі вони є громадянами і творять єдиний громадянський устрій.Ідеї грецьких та римських стоїків, зокрема обгрунтований ними індивідуалізм та природно-правова теорія, мали суттєвий вплив на погляди римських юристів.
21. Вчення про державу право і закон Фоми Аквінського
Людина, за Аквінським, істота розумна й володіюча свободною волею. Кінцева мета є основним початок діяльності розумної істоти. Такою метою є блаженство. Воно не в багатстві, почестях, славі, а в пізнанні Бога. Слідом за Аристотелем він визнає людину «істотою товариською і політичною», «співвіднесеною з Богом як з певною своєю метою». Така властивість людини приводить до утворення політичної спільності — держави. Це — досконалий союз, установлений заради загального блага, забезпечення умов для гідного, розумного життя.
Доброчинність — якість людини, що направляється законом. Доброчинність, як і закон — основа порядку. Закон Тома визначає як певне встановлення розуму для загального блага, обнародуване тим, хто має піклуватись про суспільство. Закон є розум управління, правило і мірило людських вчинків. Він необхідний в ім´я миру серед людей, направляє їх до загального блага. Ознакою закону є його обнародування.
Особливу увагу приділяв Тома Аквінський природі та сутності людських законів. Маючи першоджерелами вічний закон, право як дію справедливості, природний закон, практичний і спекулятивний розум людини, він дійшов висновку, що природне право у широкому смислі не завжди регулює всі стосунки у державі та суспільстві. Людські закони - це, на думку мислителя, тимчасові розпорядження, переважно приватного характеру (ці міркування треба вимірювати у масштабах Всесвіту), на які поширюються всі вимоги до законів загалом, а саме: закон повинен насамперед бути спрямованим на наведення порядку, який має метою блаженство, "благо для всіх", "рух до загального щастя", удосконалення "політичного співтовариства" , тобто держави; творення закону є прерогативою всіх людей або державного мужа, який про них піклується; смисл закону записаний у серцях; якщо вічний і природний закони вкладаються у розум, осягаються природним шляхом і не потребують оприлюднення, то для набуття сили людським законом він має бути обов'язково оприлюдненим; закон слугує для всіх "правилом і мірилом".
22. Ідея централізованої монархії мислителя франції жана бодена
Монархія . Вважав цю форму правління найприйнятнішою і розумною. У будь-якому суспільстві існують протиріччя і тільки монарх може приміряти судження , точки зору.
Боден ідеалізував інститут монарха. Вона не повинна бути виборчою . Якщо монархія буде виборчою , то в період виборів будуть розкол суспільства , безлади. Обраний монарх не буде сильно піклуватися про загальний добробут .
Французька абсолютна монархія - зразок монархічної держави , кращої якої немає. Принцип французького монарха - "тому що таке наше бажання " . Він говорив про необхідність рівного розподілу багатства. Поділ людей на багатих і бідних - джерело невдоволення , причина суперечності , тому державі необхідно вести розумну політику. Він пропонував поступові заходи . Необхідно прийняти закон проти лихварства. Державі треба збільшити кількість людей середнього достатку.
23. Державно-правові вчення англійського мислителя ТОМАСА ГОББСА
На думку Т. Гоббса, людина - не суспільно-політична істота, а егоїстична тварина ("людина людині вовк"). Природа дає їй "право на все", що за суцільного егоїзму, честолюбства перетворюється на "право ні на що", на війну всіх проти всіх. Для формування стану "людина людині Бог" виникає штучна інституція - держава, яка відбирає в індивідів природні права, окрім права на фізичне життя. Безмежні права держави зосереджені в руках абсолютного монарха, тому поділ влади на окремі гілки неприпустимий, бо призведе до громадянської війни. Влада суверена-монарха не підлягає контролю, він - над законом. За Гоббсом, держава є суспільством, а суспільство - державою, які підносяться над людиною.
За Гоббсом, держава виникає внаслідок добровільної угоди людей щодо утворення соціального інституту, який має бути гарантом "спільного блага", приборкувачем ворожнечі, механізмом забезпечення самозбереження громадян. На відміну від Арістотеля, Т. Гоббс не вважав людину за її природою суспільною істотою, оскільки її поведінка є проявом войовничих, егоїстичних вроджених нахилів, прагнень володіти благами, владою. На його думку, "вроджена жадоба" і неможливість її задовольнити породжують ситуацію "війни всіх проти всіх", зумовлюють агресивну активність, перманентну загальну нестійкість суспільства. Бажання позбутися побоювання за своє життя, подолати конфлікт інстинктів самозбереження і егоїстичних пристрастей змушує людей перейти від "природного стану" до суспільного життя. Так відбуваються акт само-відчуження людини від власної природної сутності, делегування свободи громадян штучному і раціональному утворенню - державі.
24. Державно-правова концепція англ. Філософа Джонна ЛОКА
Держава, за Локком, — єдине, незалежне політичне співтовариство із загальною владою, законом і судом. Тепер лише воно втілює політичну владу, що виникає з договору і згоди тих, хто складає співтовариство. «І хто б не володів ... верховною владою в будь-якій державі, — відзначається в трактаті, — він зобов´язаний правити відповідно до встановлених постійних законів, проголошених народом і відомих народу, а не шляхом імпровізованих указів; правити за допомогою безпристрасних і справедливих суддів, які повинні вирішувати суперечки за допомогою цих законів, і застосовувати силу співтовариства в країні тільки при виконанні таких законів, а за рубежем — ... для охорони співтовариства від вторгнення і захоплень».
Чи не придушує держава закони свободи? Локк вважає: тепер свобода людей полягає в тім, щоб жити відповідно до встановленого закону. Це — свобода слідувати власному бажанню у всіх випадках, коли цього не забороняє закон. Він — зв´язуюча ланка громадянського суспільства. Тому «ні для однієї людини, — підкреслюється в трактаті одне з основних положень ло-кківської теорії, — яка знаходиться в громадянському суспільстві, не може бути зроблене виключення з законів цього суспільства». Таким чином, закони тоді сприяють досягненню цілей суспільства, коли їх усі знають і виконують.
25. Державно-правова концепція Шарля-Луї Монтескє
Головна тема правової теорії Монтеск'є й основна цінність, що відстоюється в ній, - політична свобода. До необхідних умов забезпечення цієї свободи належать справедливі закони і відповідна організація державності.
У роботі "Про дух законів" автор шукав "дух законів", тобто закономірного уявлення про розумну природу людини, природу речей. Прагнув осягнути логіку історично мінливих позитивних законів та фактори і причини, які їх породжують.
Монтеск'є вивчає досконально первісне суспільство. Це йому дає можливість подолати обмеженість договірної теорії походження державної влади. Він відкидає вчення, у яких утворення держави виводилося з вимог природного права. Не прийняв він і саме поняття суспільного договору.
Виникнення політично організованого суспільства Ш. Монтеск'є розглядає як історичний процес. На його думку, держава і закони з'являються внаслідок воєн. Він був одним із зачинателів історико-порівняльного вивчення суспільства і держави та емпіричного правознавства. (Емпіризм грец. - досвід. Це вчення вважає чуттєвий досвід єдиним джерелом знань. Стверджують, що всі знання обґрунтовуються досвідом і за допомогою досвіду).
26. політична концепція жан-жака руссо
Основою політико-правової концепції Руссо була ідея народного суверенітету. Руссо, як і багато його попередників, виходить з ідеї про наявність в історії людства природного стану, в якому всі люди рівні.
На відміну від Гобса, він вважає цей період "золотим віком". Цей період характеризується станом свободи і рівності всіх. Появу суспільної нерівності Руссо пов'язує з виникненням приватної власності, перш за все на землю. Люди, поступаючись своєю природною свободою, отримують свободу громадянську і, уклавши суспільний договір, створюють державу і право.
У концепції Руссо є важливим те, що він заперечує необхідність наявності правителя і того, ким правлять. Свобода, як і рівність, є найвище благо людей, підкреслював мислитель. Для досягнення такої свободи він висуває ідею народного суверенітету, суть якої полягає у тому, що, укладаючи такий суспільний договір, всі його учасники отримують рівні права. Для цього необхідно, щоб кожен індивід відмовився від прав, що належали йому раніше, зокрема права на захист своєї особи і свого майна, і замість цих прав, базованих на силі, отримав громадянські права і свободи, включаючи і право власності. Після укладення такого договору особа та її майно поступають під захист спільноти. Індивідуальні права, таким чином, набувають юридичного характеру, оскільки вони забезпечуються взаємною згодою і сукупною силою всіх громадян. В результаті суспільного договору, утворюється асоціація рівних і вільних індивідів, або республіка.
27. Політичні погляди Грушевського
Політичні погляди Грушевського були продовженням демократичних традицій політичної думки України ХІХ ст. Він вважав, що створення держави повинно бути справою самого народу.
Держава має захищати інтереси мас, забезпечувати їм свободу, рівноправність, справедливість. Державний устрій має бути принципово новим, без абсолютизму і централізму влади. Майбутнє українського народу та його держави Грушевський бачить як його національне визволення, створення власного демократичного автономного державного самоврядування та об’єднання з такою ж демократичною Росією, якою вона теж має стати внаслідок соціальних перетворень. Оригінальністю відзначаються і наукові розробки, що нарівні з М.Грушевським здійснювали у 1918 - 1939 роках Р.Лащенко (1878 - 1929 рр.) та С.Шелухін (1864 - 1939 рр.). У своїх працях вони обгрунтовували можливість і доцільність федеративного або конфедеративного об’єднання з тими країнами, з якими Україна завжди підтримувала історичні зв’язки, зокрема, з Росією (Лащенко) та Чехією, Словенією, Сербією, Хорватією (С.Шелухін).
28. Соціільна держава— це соціально орієнтована держава,що визнає людину найвищою соціальною цінністю, надає соціальну допомогу індивідам, які потрапили у важку життєву ситуацію, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя, перерозподіляє економічні блага відповідно до принципу соціальної справедливості і своє призначення вбачає в забезпеченні громадського миру і злагоди в суспільстві.
Ознаки соціальної держави:
29. 1) Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову має давню історію, і його традиційно пов'язують з ім'ям Ш.Л. Монтеск'є. Кожна з гілок влади вважається самостійною та незалежною, і тим самим виключається можливість узурпації державної влади будь-якою особою або органом держави.
Законодавча влада — це делегована народом своїм представникам у парламенті державна влада, яка має виключне право приймати закони. Вона здійснює і фінансову (право щорічного затвердження бюджету країни), і установчу (участь парламенту у формуванні вищих виконавчих і судових органів), і контрольну функції.
Виконавча влада — це влада, яка володіє правом безпосереднього управління в державі. Носієм цієї влади у масштабі країни є уряд, який забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, відповідальний, підзвітний та підконтрольний їй. Виконавча влада покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядчу діяльність.
Судова влада — це незалежна влада, яка охороняє право, виступає арбітром у спорах про право, здійснює правосуддя. Судова влада обмежена нормами та принципами права, здійснюється у формі судової процедури й не може залежати від суб'єктивного впливу інших гілок влади. Юрисдикція судів поширюється на всі правові відносини, що виникають у державі.
2)Система «стримувань і противаг» органів законодавчої, виконавчої і судової влади
Принцип поділу влади доповнюється системою «стримувань і противаг». Зазначена система допускає конкуренцію різних органів влади, наявність засобів для їх взаємного стримування і підтримування відносної рівноваги сил. «Стримування» і «противаги», з одного боку, сприяють співробітництву і взаємному пристосуванню органів влади, а з іншого боку -- створюють потенціал для конфліктів, які найчастіше вирішуються шляхом переговорів, угод і компромісів.
Суб'єктами системи стримувань і противаг за Конституцією України є Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд і Верховний Суд. Дана система виражається насамперед через повноваження цих органів, що включають суворо визначені взаємні обмеження.
30. Держа́вна слу́жба — професійна діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави особами, які мають посади в державних органах та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Види:
Державними службовцями є особи, на яких покладається безпосереднє виконання функцій держави на відповідній території, у конкретній галузі державного управління.
Посадо́ва осо́ба — особа, в якої наявні організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції.