Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка
На правах рукопису
Федорчук Людмила Петрівна
УДК 883.3 Сковорода:398 (477)
Український фольклор як фактор національного самовиразу Григорія Сковороди
.01.07 –фольклористика
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Київ –
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі фольклористики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Науковий керівник –доктор філологічних наук, доцент
Дунаєвська Лідія Франціївна (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри фольклористики)
Офіційні опоненти:
доктор філологічних наук, професор, академік АН Вищої школи Качкан Володимир Атаназійович(Івано-Франківська державна медична академія, завідувач кафедри українознавства)
кандидат філологічних наук Пазяк Надія Михайлівна(Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського НАН України, науковий співробітник відділу мистецтва та народної творчості зарубіжних країн)
Провідна установа
Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, кафедра української літератури, Міністерство освіти і науки України, м. Київ
Захист відбудеться “__” _квітня______ 2000р.о __ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.15 Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01017, Київ, бул. Т.Шевченка, 14, конференц-зал).
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, вул. Володимирська, 58).
Автореферат розісланий “__” __березня___ 2000р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
доктор фiлологiчних наук, професор
Л.В. Грицик
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Вже більше двохсот років минуло від появи першої сковородинознавчої праці (“Жизнь Григорія Сковороды, писана 1794г. въ древнем вкусh”, М.І.Ковалинского), але і сьогодні актуальною і невирішеною залишається наукова проблема походження, витоків творчості Григорія Сковороди. Іншими словами, відкритим залишається питання про “феномен Сковороди”, на якому ґрунті зростав геній, з чого закладалися підвалини його самобутнього світобачення і мислення.
Проблема ця, безпосередньо дотична до історії розвитку світоглядних орієнтацій та менталітету українського народу, ще достатньо не вивчена. До цього часу немає синтезуючої праці, яка б розкрила взаємодію творчості Г.С.Сковороди з усною народною творчістю на всіх рівнях - від образної системи до джерел світогляду митця. Біобібліографія Г.Сковороди налічує більше тисячі творів, але небагато з них торкаються названої проблеми. Головним чином, це роботи, що розглядають фольклорний матеріал у творах Г.Сковороди як стилістично маркований засіб, що має на меті аргументувати певне складне філософське положення, або ж доступно проілюструвати певну думку. Фольклор у цих роботах представлений переважно у плані “впливу”, притому головним чином на художню форму. Автори найбільш ґрунтовних праць з названої проблеми - І.Іваньо, М.Сиваченко, М.Грицай.
З-поміж різноманітних сковородинознавчих праць останніх десятиліть глибоким науковим аналізом вирізняється книга О.Мишанича "Григорій Сковорода і усна народна творчість". Автор аналізує погляди Г.С.Сковороди на усну народну словесність, простежує шлях активного освоєння ним у філософських трактатах і літературних творах різних фольклорних жанрів - казок, пісень, прислів'їв і приказок, народного образного слова, робить спробу з'ясувати вплив народного світогляду на філософські, морально-етичні і педагогічні погляди видатного українського мислителя другої половини XVIII ст. Але і це дослідження стосується зв'язку творчості Г.Сковороди з фольклором переважно на формальному рівні.
Ще у XIXст. літературознавці та історики дискутували про народність Г.Сковороди, часто по-різному розуміючи це поняття. У XX ст. Д.Багалій, М.Возняк, Д.Чижевський пишуть про дійсне існування зв'язків філософії Сковороди з світоглядом українського народу, відображеним головним чином у фольклорних творах. На такий зв'язок вказують і сучасні дослідники (публікації О.Мишанича, М.Ласло-Куцюк, І.Захари, К.Шудрі, М.Скринника).
Актуальність дисертації постає з потреби в серйозному науковому аналізові таких дискусійних питань: звідки виник і як пробудився могутній філософський розум Сковороди, що стимулювало його національно-творчу сутність, чи був “цей велет національного духу”(К.Шудря) у розриві зі своєю добою, на які традиції він спирався, у чому залишився нетрадиційним, нарешті –яка глибинна суть його оригінального філософського вчення.
Сьогодні є популярним підкреслення зв’язку творчості Сковороди з фольклором і проголошення митця типовим виразником української ментальності. Але в більшості випадків подібні заяви залишаються на рівні декларації, без наукового обґрунтування і осмислення.
Рефероване дослідження є спробою заглиблення у творче задзеркалля Сковороди, з’ясуватння, наскільки реально філософ був закорінений у національному ґрунті і що визначило саме такий спосіб мислення.
Труднощі полягають, по-перше, у позачасовій природі фольклорних творів, по-друге, в неусталеності термінології. Так, термін “ментальність” останнім часом настільки розширив свої семантичні рамки, що це загрожує йому самознищенням. Ще одна проблема - не маємо цілісного дослідження вияву ментальності на основі фольклорних творів. З іншого боку, ментальність - категорія історично змінна, і спосіб світобачення людини XVIIIст. відрізняється від сучасного. Тому дослідження названої проблеми сьогодні може проводитися переважно на основі аналізу творів Г.Сковороди і фольклорних текстів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі української фольклористики філологічного факультету Київського Національного університету ім.Т.Шевченка, у наукові та науково-методичні плани якої входить проблема вивчення взаємозв’язку української літератури і фольклору та створення посібників для читання однойменного курсу, спецкурсів з етнопсихології та етнопедагогіки.
Метою нашого дослідження є виокремлення міфологічно-фольклорного пласту творів Г.Сковороди і на його основі визначення місця і ролі українського фольклору у процесі національного самовиразу філософа. У кінцевому результаті це дослідження можна розцінювати як доказ глибоко національного характеру творчості Г.Сковороди, закоріненості філософа в українську культурну традицію. Саме аналіз глибинних основ художньої спадщини Сковороди та символічного типу мислення філософа дозволяє говорити про типові риси української ментальності, представлені у творчості, способі життя і особі мислителя.
Досягнення цієї мети передбачає такі конкретні завдання:
Наукова новизна роботи полягає у специфіці поставлених завдань і вирішення їх у тій взаємній пов”язаності, що постає з головної мети дослідження. Вперше робиться спроба порівняння на ідейному рівні філософії Сковороди з українським фольклором як виразником основ світобачення українського народу. Новаторською є спроба всебічного і максимально повного аналізу символіки Сковороди і створення на його основі індексу та міні-словника символів філософа.
Вперше проводиться реконструкція і дослідження мисленнєвої моделі світу Сковороди через аналіз основних її категорій. А порівняння з виявом цих же категорій у міфологічній та пізніших світоглядних системах дозволяє зробити висновки про їх спільність чи відмінність. Спираючись на останні розробки з проблеми вивчення характерологічних особливостей українського народу, автор розглядає вияв основних рис ментальності українців у творах та характері Г.Сковороди.
Практичне значення одержаних результатів. Результати проведеної роботи мають теоретичне і практичне значення і можуть бути використані у подальшому дослідженні взаємозв’язку літератури і фольклору. Опубліковані автором матеріали дослідження можуть бути широко використані в лекційних курсах з історії української літератури, фольклору, історії української філософії, народознавства, спецкурсів з етнопсихології та етнопедагогіки, а також при підготовці навчально-методичних посібників з цих дисциплін. Водночас запропонований напрям дослідження, є надія, виявиться продуктивним і для дослідження творчості інших художників слова.
Автором були використані результати дослідження, зокрема аналіз символіки, дидактичних принципів та педагогічних ідей Сковороди, при викладанні як курсу сучасної української мови, так і лінгвокраїзнавчих спецкурсів для студентів-іноземців. Тож подібні розвідки і дослідження будуть корисні і принесуть реальну допомогу викладачам під час ознайомлення представників інших культур з духовним надбанням України.
Апробація дисертації. Основні результати дослідження викладені у семи публікаціях і доповідались на наукових конференціях професорсько-викладацького складу філологічного факультету Київського університету ім.Т.Шевченка. Концепція та основні положення праці обговорювалися на засіданнях кафедри фольклористики філологічного факультету. З основними ідеями дисертації автор виступала на науково-практичній конференції “Сучасні проблеми вивчення фольклору та літератури у вищих та середніх навчальних закладах” (Мелітополь-Київ,1996), Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій 275-й річниці з дня народження Г.С.Сковороди (Переяслав-Хмельницький,1997), Шевченківських читаннях філологічного факультету Київського університету ім.Т.Шевченка (Київ,1998), науковій конференції професорсько-викладацького складу Міжнародного інститу лінгвістики і права (Київ,1998).
Структура роботи. Структура роботи обумовлена логікою дослідження, його метою і завданнями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та двох додатків.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, характеризується ступінь її наукової розробки, визначаються мета і завдання дослідження, наукова новизна та методологічна основа, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, представлені дані про апробацію та структуру дисертації.
Перший розділ дисертації “Фольклорні елементи у формальній площині творів Г.Сковороди” призначений доповнити вже існуючу картину вияву фольклорних творів у текстах Сковороди. Тому у першій главі –“Казкові мотиви і сюжети у творчій спадщині Г.Сковороди” розглядаються народні казки як найменш досліджений жанр, а в другій –“Фольклорні джерела символіки Г.Cковороди” представлено максимально повний аналіз символіки Сковороди у порівнянні її з фольклорною.
Сковородинівська байка як літературний жанр і її зв'язки з народними казками про тварин була предметом багатьох досліджень. Такождетально вже проаналізовані прислів'я і приказки, використані філософом у творах. Сказати подібне про народну казку не можна. О.Мишанич пропонує аналіз 20 оповідних сюжетів, чітко не розмежовуючи їх за жанрами (казка, анекдот, апокрифічна легенда, народне оповідання).
Автор дисертації своє завдання бачить не у принциповій новизні інформації, а у її систематизації і впорядкуванні. Таке завдання передбачає виділення власне казкових сюжетів і мотивів у творах Г.Сковороди, з'ясування їх походження і визначення їх функціонального навантаження у творах філософа.
До аналізу залучалися народні казки (крім казокпро тварин) іанекдоти, які використав Сковорода у своїх літературно-філософських творах.
Літературно-філософські твори Сковороди написані у стилі високого бароко. Казки, як і прислів’я, приказки та інші фольклорні жанри ніби утримували зв'язок думки філософа з читачем. Сковорода часто “обайковує” фабулу для того, щоб допомогти адресату дійти висновку щодо своєрідної моралі, що випливає з тексту, тобто звести смисли, закладені в символічних текстах до смислів сьогоднішнього буття людини. Іншими словами, прозові твори фольклору були коментарями філософських ідей на побутовому, усім зрозумілому рівні.
Природа жанру народної казки обумовила нечисельне опрацюванняйогофілософом у порівнянні, наприклад, з прислів'ями і приказками. За походженням казкові сюжети і мотиви, опрацьовані Сковородою, є слов'янськими. Більшу частину з них становлять східнослов'янські казки. Деякі з сюжетів і мотивів відомі і в інших європейських народів. Два сюжети запозичені, очевидно, через перекладну літературу, з східного фольклору. Це оповідання про мандри до Індії та про пустельника.
У творах Сковороди ми не знайдемо повного запису народної казки. Адже твори написані книжною мовою, і казка не включалася автором у твір у такому вигляді, як побутувала в народі. Іноді Сковорода переповідає сюжет казки повністю (як, наприклад, про побудову хати без вікон), але частіше переказує основний зміст, без опису деталей, перипетій, діалогів героїв. У деяких випадках авторський переказ, ускладнений книжними елементами (імена героїв, біблійні та апокрифічні мотиви).
У другій главі, розглядаючи символіку Сковороди, автор насамперед вважав за необхідне уточнити розуміння категорії символу сучасними дослідниками та порівняти його з визначенням Сковороди. Отже, при аналізові образної системи письменника символ визначався як специфічна єдинороздільна цілісність, що концентровано виражає певний соціокультурний смисл, як образне представлення ідеї, що, з одного боку, має внутрішню визначеність, а з іншого, - потенційну безкінечність смислових перспектив, які ніколи не вичерпуються тим чи іншим контекстом. Сутність символу - єдність протилежностей: змінності і постійності, форми і змісту, тотожного і різного, одиничного і загального, динаміки і статики, конкретного і абстрактного, кінцевого і безкінечного.
При всьому розмаїтті поглядів на філософію Г.Сковороди, абсолютна більшість вчених єдині у визначенні символізму як типу мислення українського філософа XVIIIст. Мова Сковороди однозначно є мовою образів і символів. Навіть ті слова, які вже набули науково-філософського значення в сучасній йому філософії або ще в античності, Сковорода повертає до їх первісного образного значення. Відомий дослідник творчості філософа В.Ерн вважає, що "він свідомо повернув серйозне значення символу і зробив символ однією з центральних категорій свого філософствування".
Аналізуючи тексти Г.Сковороди, мивиходили з таких положень:
З огляду на те, що в дослідженні проводиться аналіз найбільш частотних і яскравих символів Г.Сковороди, автор класифікує їх за предметним значенням, виділяючи такі групи: 1) бестіарні, 2) рослинні, 3) символи "неживої" природи, 4) предмети людської діяльності, 5) образи-символи на позначення органів та частин людського тіла.
Розглянуті значення символів тварин і комах ілюструють думку про те, що значна частина бестіарних символів має багато спільного з фольклорним прочитанням цих образів. Це стосується символів змія, оленя, лева, вола, вовка, свині, бджоли. Водночас такі образи, як верблюд, дельфін, кит, мавпа, осел, цикада, скорпіон і лев не мають зв'язку з фольклорною традицією. Говорячи про частоту вживання цих образів, зазначимо, що перша група виявляється значно продуктивнішою і ширшою за спектром значень, ніж друга. Як правило, образи екзотичних для українців тварин і комах вживаються у поодиноких випадках, що не дозволяє розкрити вповні їх символічні значення.
Серед образівптахівсимволічні значення, спільні з фольклорним, мають образи ворона і частково зозулі.
У рослинних символах Сковородивідчутна якфольклорна (верба, терен, ліщина, ожина, ряст, свиріпа, часник), такі релігійнахристиянська (кедр, смоківниця, пальма, яблуня) та літературна (сад) традиції.
Семантика архесимволів сонця і кола у Сковороди збереглася ще від часів міфопоетичної свідомості. Співзвучними фольклорним є символи золота, срібла, частково заліза. Переважно біблійне забарвлення мають образи піску, райдуги.
З символів четвертої групи первісну, характерну ще для міфопоетичної свідомості, семантику зберегли образи колеса та дзеркала.
З розглянутих образів-символів частин і органів людського тіла особливо значимим виявляється образ серця як архетип усієї української культури. Він є репрезентантом однієї з фундаментальних рис українського характеру - емоційності. Широтою охопленої семантики відрізняються також образи-символи ока, ноги і голови. Специфічними для творчості Г.Сковороди є символічні значення протиставлень голова - тулуб, голова - п'ята.
Структура символів, що властива певній культурі і відтворюється нею, являє собою парадигму мислення носіїв цієї культури. Основу символічного світу Сковороди складає набір архетипічних і усталених символів, що своїм корінням сягають епохи міфопоетичної свідомості.
Другий розділ - “Філософія Г.Сковороди як синтез народної мудрості українців” –передбачає аналіз творчості на ідейному рівні.
Реконструюючи сковородинівську картину світу, автор за прикладом відомого дослідника культури середніх віків А.Гуревича, аналізує набір категорій, які її утворюють цю картину або модель. Усі категорії А.Гуревич поділяє на космічні (час, простір, зміна, причина, доля, число, частина-ціле) та соціальні (індивід, соціум, праця, багатство, свобода, право, спаведливість).
У першій главі –“Сковородинівська модель світу в контексті народного світобачення. Космічні категорії” досліджено час, простір, колір, число і категорію долі.
Сковородинівська картина світу передбачає циклічну модель часу з двома його типами - час, спрямований на вічність, характерний для відчуття часу в цілому (в космічному масштабі), і час, спрямований на теперішнє, що включає і час-мить. Останній тип характерний для життя окремої людини.
Відчуття часу Г.Сковородою кардинально відрізняється від античного циклічного часу і від християнського лінійного. Циклічна модель часу філософа відображає давнє міфопоетичне сприйняття світу. Саме символічний тип мислення Сковороди і зумовив його звертання до найдавнішого пласту свідомості народу, що частково зберігся в народних звичаях, обрядах та фольклорних текстах українського народу.
Усі просторові архетипи в символіці Сковороди зберігають своє первісне значення. Поділ простору в межах макрокосму на два світи (небо-земля, верх-низ), на дві сторони (права-ліва), на дві стихії (море-суша) відповідає давнім уявленням слов'ян дохристиянської епохи, які збереглися у фольклорних творах.
Інші просторові символи (сад, степ, печера, болото) вживаються філософом головним чином на означення життєвого простору окремої людини.
Картина світу Сковороди не різнобарвна. Мінімум кольорів, відтінків і світлотіні. Максимум сили і енергії, що закладена у три першокольори, визначені людством ще на початку свого існування. Картина чітка, яскрава і насичена, в ній чітко окреслені межі білого і чорного, світлого і темного, добра і зла. Додамо червоний, наповнений енергією творіння, і зелений, що надає сили для цього творення –це і є константи і одночасно єдині кольори для Сковороди-художника.
Розгляд категорії щастя (долі) в творчості Г.Сковороди доводить, що в основі розуміння філософом цієї категорії лежать міфологічні уявлення слов'ян про Долю. У творах Г.Сковороди знайшли відображення такі ідеї міфопоетичного бачення світу - природженість долі, розуміння долі як душі чи двійника людини, активна роль людини щодо досягнення особистого щастя.
Не були прийнятними для Сковороди (і загалом для українців як етнічного психологічного типу) ні антична доля-фатум, ні християнська цілковита визначеність долі Богом. Як і в народній свідомості, у Сковороди доля не має містичного забарвлення. Це, швидше, вільний вибір власного життя, що принципово не підлегле спілці. Доля у кожного своя, залежить від вроджених і набутих вихованням можливостей, від людяності і здатності людини до самопізнання.
Отже, аналіз основних космічних категорій сковородинівської моделі світу доводить, що в її основі лежать міфопоетичні уявлення, зафіксовані у творах української народної творчості, звичаях і обрядах нашого народу.
Дві основні ознаки міфологічного мислення стають основними філософськими принципами Сковороди. Бінарні протиставлення як один з найвагоміших стереотипів архаїчного мислення у філософа XVIIIст. розвивається у принцип "антитетики", тобто розкриття протилежних означень у всякому дійсному бутті. Розгляд категорії простору показав, наскільки вагомими для Сковороди були бінарні опозиції типу земля-небо, гора-низ, море-суша та інші.
Другим принципом є коловорот всього існуючого. У Сковороди і часовий, і просторовий в межах макрокосму рух відбувається по колу.
Ще однією особливостю сковородинівського образу світу, що вказує на зв'язок з міфопоетичною моделлю, є його мальовничість. Цей світ абсолютно конкретний. Філософ апелює в першу чергу до зорового сприйняття слухачів. Він малює словами, а не пояснює чи описує. Залучивши до аналізу образу світу Сковороди символіку, побачимо, що перед нами постає древо світове з усіма необхідними компонентами (небо-сонце, земля-птахи, рослинність, бестії, підземне царство - змій, черв'як ).
Розгляд космічних категорій сковородинівського художнього світу показав, що розуміння і представлення філософом часу, простору, кольору, числа і долі генетично походить з міфопоетичного світосприйняття. Яскравості малюнку додали релігійні символи. Але суттєво почерк філософа вони не змінили. Як єдиний хронотоп і циклічність часу, як першокольори і числові константи 1-2-3-4-7, так і розуміння долі –все це від уявлень древніх слов’ян і їх міфопоетичної свідомості.
У другій главі –“Соціальні категорії сковородинівської моделі світу через призму педагогічних ідей. Роль української етнопедагогіки” розглядаються усі визначені А.Гуревичем соціальні категорії (додаючи такі, як сім’я, мораль, навчання) через призму педагогічних ідей філософа.
Існує кілька думок щодо джерел ідеї сродності Сковороди. Можливо, свою роль тут відіграла широко пропонована у ХVІІ-ХVІІІст. теорія природного права людської особистості на гідний її спосіб життя. Л.Ушкалов і О.Марченко вважають, що "сковородинівське вчення про "сродну" працю являє собою ... наслідок інтеграції заснованої на космічній парадигмі Платонової моделі ідеальної республіки із тезою св.апостола Павла про Тіло Христове як принцип усе-єдності". На думку автора дисертації коріння цієї ідеї могли б бути (і, очевидно, були) значно ближче для Сковороди - в народній педагогіці. "Сродна" праця як основний принцип трудової етики філософа передусім "виражає у завершеній формі стихійне народне світосприйняття на основі споконвічної культурно-моральної традиції вільної улюбленої праці, що тільки й забезпечує щасливе існування". Це ілюструють наші приказки: "Яким у колиску -таким у могилку", "Коли корова - не надівай сідла", "Не в кожній воді мило розпуститься", "В свининці родившись, між святими не обідають".
Педагогічні ідеї філософа виходять головним чином з традицій української етнопедагогіки. Сковорода першочергового значення надавав родинному вихованню і ролі батьків у розвитку здібностей дитини. Джерелом такого розвитку філософ визначав працю.
Третій розділ –“Українська ментальність у світлі філософії Г.Сковороди” –являє собою спробу відповіді на питання: наскільки філософ Сковорода як представник української нації є виразником її ментальності.
Однією з провідних ознак української ментальності культурологи і філософи називають релігійність. Як у Сковороди, так і для народного світогляду Біблія становить найбільшу таємницю світу. Її істинний зміст схований у словах і подіях, які вона описує. Сковорода, хоча й пише про необхідність зняти “лушпиння” з істини, прочитати символ або розділити, відрізнити, розв’язати різні шари його буття, усвідомлює, що це під силу небагатьом.
Особливе значення, навіть більше, ніж церкви, мала для українця Біблія. Пояснення такої риси української релігійності знайдемо у Сковороди. Для філософа Біблія –це внутрішнє слово, що дозволяє людині безпосередньо контактувати з Богом. Це контакт без посередників , що не потребує ні ідеалістичної церковної ієрархії, ні зовнішнього авторитету. Достатньо прочитати слово всередині себе і слідувати настановам його. І в такому випадкові Бог допоможе людині.
Інший аспект української релігійності - для Сковороди Біблія не була непреступним каноном в плані засобів вираження. Адже “істина безначальна”, її зовнішній вияв - справа другорядна. Тому то у Сковороди читаємо про божу діву Астраю, що виглядала як блудниця –“во убогом одhяніи, препоясана, волосы в пучкh, а в руках жезл”, а дід Маной і баба Каска, не зловивши для неї останньої гуски, пригощали Діву ячменною кутею.
Очевидно, що саме таке розсудливе, спокійне, без страху ставлення до всього, що пов’язане з вірою і релігійністю, і лежить в основі української терпимості і толерантності.
Основою наступної риси української ментальності є те, що у філософії Сковороди визначали як антропологізм. Людина, її існування і щастя - епіцентр мислення Сковороди.
Мова йде про індивідуалізм. Саме ідея абсолютної незалежності як окремої особи, так і народу в цілому є домінантою для українців, тим, що Л.Гумільов назвав пасіонарністю (непереборне внутрішнє прагнення до діяльності, направленої на досягнення якої-небудь мети).
Витоки індивідуалізму, що сягають індоєвропейського світогляду і притаманні також філософії Сковороди (згадаймо сприйняття долі і розуміння щастя Сковородою –доля належить кожній окремій людині і кожен здатен до певної міри змінити її), можна сформулювати як принцип: “Все існуюче поміж себе рівне”.
Отже, якщо домінування колективістського стрижня у національній психології веде до формування національної ідеї на ранніх стадіях культурного розвою нації, то домінування індивідуалізму ж, навпаки, загальмовує формування цієї ідеї, натомість веде до змагання, конкуренції між індивідуами й розірваності внутрішнього світу особи, до прагнення знайти душевний спокій в усамітненні, єднанні з природою тощо. Втеча від світу Сковороди - один з виявів цієї риси.
Ще один наслідок індивідуалізму –це інтровертизм українця. Самозаглибленість, замкнутість у собі і на своїх почуттях ще більше підсилює сковородинівське “пізнай себе”, розуміння і сприйняття серця людини як безодні, душевної печери.
Ця риса безпосередньо пов”язана з іншою –прагненням до єднання з природю, вчування в неї. Дослідники української ментальності назвали це антеїзмом, істинним зв”язком із землею та природою. Мова йде про стійкий архетип прадавньої землеробної культури, успадкований українцями від своїх пращурів, що віками мешкали на Середньому Подніпров”ї. Сковорода –мандрівник, Сковорода –втікач від світу не лише власне приклад подібного єднання і емоційно-шанобливого переживання близькості до землі і природи, але й так би мовити проповідник такого єднання (“Сад божественных пhсней”).
За зовні спокійною, врівноваженою, толерантною натурою українця криється не лише усвідомлення переваги особистої свободи над колективною, але й активний, дієвий потяг до волі. Він органічно виникає з поєднання індивідуалізму з ідеєю рівності та неприпустимості насильницької влади..
Особа Сковороди –підтвердження цієї риси українського характеру. Своїм переконанням - жити згідно з покликанням –він іманентно вивищував свободу волі людини й апелював до історичного досвіду козаччини. Саме відлунням трагізму реальної історичної ситуації в Україні другої половини ХVІІІст. стала вибудова Сковородою концепції, однією із засад якої було обґрунтування здатності людини до вияву власної волі, утвердження позиції мудреця, якому під силу вчинити вибір між добром і злом, життям і смертю. Тому-то однією з підвалин педагогіки Сковороди є вимога виховання волі, без якої розум залишається пасивним.
Сковорода є яскравим виразником ще однієї риси української ментальності - кордоцентризму, переваги емоційно - чуттєвого у психічній структурі національної душі. Чи не тому за часів, коли вклонялися формальній логіці, Сковорода, невимовно далекий від змертвілих раціоналістичних схем, звертає свої погляди в глибину віків, до Біблії, античних мудреців і вітчизняного фольклору.
Щодо емоційного стрижня світовідчуття Сковороди, то тут зміна у порівнянні з ХVІІ століттям очевидна. Як пише дослідник епохи Бароко в українській культурі А.Макаров, діячам культури цього століття були властиві “драматизм, напруга, суперечність і відсутність єдиного гармонізуючого начала”. У Сковороди страху перед космічною безоднею вже не було, він знайшов гармонізуюче начало в самій людині і розкрив таємницю людського щастя.
Проаналізувавши світоглядні основи творчості Г.Сковороди, М.Гоголя, П.Юркевича і П.Куліша та вказуючи на їхню характеристичну українську вдачу, Д.Чижевський вважає, що сутнісною рисою української ментальності є надавання позасвідомим чинникам духовної сфери визначальної риси щодо свідомості. Українці схильні діяти за підказкою серця, а не раціональними висновками розуму. Тому-то і називає Д.Чижевський “філософію серця”, що найповніше відображає цю рису національного характеру, українською національною філософією.
Схильність до усамітнення, інтровертизм –це все підвалини вродженої філософічності.
Ще одна особливість української культури , яка швидше все ж сутнісна риса нашої ментальності, аніж ознака пізнього філософського пробудження, як вважає Д.Чижевський. Ми маємо на увазі розчинення філософських ідей у об”ємі всього культурного надбання нації. І найпершим помічником, зрозуміло, була і є тут література. Сковорода –яскравий приклад філософа, якому вдалося через діалог, притчу, байку, поезію донести свою філософську систему (хоча, наприклад, Д.Мірчук вважає творчість Сковороди прикладом саме “безсистемності” слов”янського філософського мислення).
Філософ, за Сковородою, носить у собі народне право. Воно і дає йому можливість спертись на всім зрозумілу “общу” народну віру при розгляді світобуття та його основ. Теоцентризм, що був характерний для сучасної йому західноєвропейської філософії, Сковорода відкидає. В його основі визначення світу —людина (мікрокосм), яка продукує і зберігає у своїй свідомості (і підсвідомості) архетипи. Тому пізнання рухається не від “окремого” до “цілого”, а “проникає” і заглиблюється “всередину” архетипу “умственным оком”.
Така спрямованість філософського вчення Сковороди доводить закономірність появи в українському культурному середовищі “Історії Русів”, автор якої перший в Україні висуває ідею нації. Якщо у Сковороди шлях до Бога лежить через серце людини, то для автора “Історії Русів” таким “серцем” є нація. Таким чином, незважаючи на відсутність історіософської проблематики, на “позірну” байдужість до життя свого народу, Сковорода як філософ займає вагоме місце у поступі української духовності. Його твори є необхідною ланкою шляху, що веде до національного самоусвідомлення і самоствердження.
У висновках у формі підсумкових положень синтезовано результати дослідження.
Виокремлення міфологічно-фольклорного пласту філософії Г.Сковороди науково підтверджує національну підоснову його творчості. Суголосною тут є думка І.Франка, пізніше повторена екзистенціоналістом М.Хайдеггером про те, що реально здійснити злет до універсального можливо лише тоді, коли існує закоріненість у рідному національному ґрунті. Сковорода такий ґрунт мав.
Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях автора:
1.Особливості символіки Г.С.Сковороди// Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. –Вип.3/ Редкол.: М.М.Конончук (відп. ред.) та ін. –К.: Твім інтер,1997. –С.79-82.
2.Українська ментальність у світлі філософії Григорія Сковороди та поезії Тараса Шевченка// Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. –Вип.4/ Редкол.: Н.А.Лисюк, Т.В.Полковенко. –К., 1996. –С.32-35.
.Доля як категорія фольклору та її інтерпретація у філософії Сковороди// Мандрівець: Видання “Наукових записок Національного університету ”Києво- Могилянська Академія”.-1999.-№5-6 (22-23).- С.119-121.
.Педагогічні ідеї Г.С.Сковороди в світлі української етнопедагогіки// Сучасні проблеми вивчення фольклору та літератури у вищих і середніх навчальних закладах: Матеріали наук.-прак. конф., 27-29 травня 1996 року. –Мелітополь-Київ,1996 - С.52-53.
5.Сковородинівська модель світу в контексті народного світобачення. Космічні категорії// Публіцистика і політика: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. В.І. Шкляра –К., 2000. –- С. 66-71.
.Бестіарна символіка у творах Григорія Сковороди та її фольклорно –міфологічні джерела // Філологічні студії.- Луцьк, 2000. - №2. –С. 84-91.
7.До розгадки джерел рослинної символіки у творах Григорія Сковороди // Наука і сучасність. Збірник наукових праць Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. –К.: Логос, 2000. –Вип.1. –Ч.І. –С. 262 –.
Федорчук Л.П. Український фольклор як фактор національного самовиразу Григорія Сковороди. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.07 –фольклористика. –Київський університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2000.
У дисертації шляхом виокремлення міфологічно-фольклорного пласту творів Г.Сковороди з’ясовується місце і роль українського фольклору в процесі національного самовиразу філософа. Для цього проведено аналіз творів Сковороди як на ідейному, так і на формальному рівнях.
З точки зору форми досліджуються казкові мотиви і сюжети як найменш вивчений фольклорний жанр у творах письменника. Всебічний аналіз символіки доводить її міфологічно-фольклорне походження. На основі результатів аналазу автор уклала міні-словник символів Сковороди.
Вперше проводиться реконструкція і дослідження мисленнєвої моделі світу Сковороди через призму народного світобачення українців. Проаналізовано основні категорії цієї моделі - космічні (час, простір, колір, число, доля) і соціальні (індивід, соціум, сім’я, праця, навчання).
У дисертації розглянуто вияв основних рис ментальності українців у творах та характері Г.Сковороди.
Це дослідження є доказ глибоко національного характеру творчості Г. Сковороди, закоріненості митця в українську культурну традицію.
Ключові слова: український фольклор, казка, символ, сковородинівська модель світу, космічні категорії, соціальні категорії, українська етнопедагогіка, ментальність.
Федорчук Л.П. Украинский фольклор как фактор национального самовыражения Григория Сковороды. - Рукопись.
Диссертация на получение научной степени кандидата филологических наук за специальностью 10.01.07 - фольклористика. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2000.
В диссертации путем выделения мифологически-фольклорного пласта произведений Г.Сковороды выясняется место и роль украинского фольклора в процессе национального самовыражения философа. Для этого проведен анализ произведений Сковороды как на идейном, так и на формальном уровнях.
С точки зрения формы исследуются сказочные мотивы и сюжеты как наименее изученный фольклорный жанр в произведениях писателя. Практически каждый сказочный сюжет подвергся трансформации и стал органичной частью авторского текста.
Используя предметную таксономию символов Г.Сковороды (бестиарные, растительного мира, “неживой” природы, предметы человеческой деятельности, органы и части человеческого тела), проведен всесторонний анализ символики. Семантика большей части всех символов (змей, олень, лев, вол, волк, свинья, пчела, ворона, кукушка, верба, терн, солнце, круг, колесо, сердце, глаз) созвучна фольклорной. Корни ёё обнаруживаются ещё в мифопоэтической эпохе. В приложении представлены индекс и мини-словарь символов Сковороды, составленные на основе данных анализа.
Впервые проводится реконструкция и исследование мысленной модели мира Сковороды через призму народного мировоззрения украинцев. Анализ основных космических категорий (время, пространство, цвет, число, судьба) показывает, что в основе модели художественного мира Сковороды лежат мифопоэтические представления, зафиксированные в произведениях украинского фольклора, народных традициях и обрядах. Об этом свидетельствуют и единый хронотоп, и цикличность времени, и цветовая палитра (белый - чорный), и числовые константы (1-2-3-4-7), и представления о судьбе.
Социальные категории (индивид, социум, семья, труд, обучение) рассматриваются через призму педагогических идей Сковороды. Последние преимущественно построены на опыте украинской этнопедагогики.
В диссертации рассмотрено проявление таких черт ментальности украинцев в произведениях и характере Г.Сковороды, как религиозность, толерантность, индивидуализм, интровертизм, активное стремление к свободе, кордоцентризм, философичность.
Это исследование - доказательство глубоко национального характера творчества Г. Сковороды, укорененности художника в украинскую культурную традицию.
Ключевые слова: украинский фольклор, сказка, символ, сковородынивськая модель мира, космические категории, социальные категории, украинская этнопедагогика, ментальность.
Fedorchuk L.P. Ukrainian folklore as a factor of Gregory Skovoroda’s national self-expression. –Manuscript.
Thesis for a Ph. D. Degree of philological sciences with 10.01.07 speciality –folkloristics –Kiev National Shevchenko University, 2000.
In the present thesis the place and role of Ukrainian folklore in national self-expression of the philosopher become clear by means of detachment of mythological and folklore parts in G. Skovoroda’s works. For that an analysis of G. Skovoroda’s works was conducted both on ideological and formal levels
From the point of form fabulous motives and plots are searched as a least studied genre in the writer’s works. The fundamental analysis of symbolism proves its mythological and folklore origin.
For the first time reconstruction and research of Skovoroda’s mental model of the world are realized in the light of national Ukrainian ideology. There were analyzed the main categories of the model –space (time, space, colour, number, destiny) and social ones (individual, sociality, family, labour, learning).
In the thesis it was considered a demonstration of main strains of Ukrainian mentality in Skovoroda’s works and mentality.
This research is a proof of deep Ukrainian nature of G. Skovoroda’s creative work and the artist’s integration with Ukrainian cultural traditions.
Key words: Ukrainian folklore, a fairy tale, a symbol, Skovoroda’s model of the world, space categories, social categories, Ukrainian ethnopedagogics, mentality.