Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
47
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені І. Франка
ТРУБИЧ Степан Юрійович
УДК: 331.024.2
Трудовий потенціал і зайнятість населення України
в умовах ринкової трансформації економіки
спеціальність 08.01.01 — економічна теорія
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук
Львів – 2000 р.
Дисертацією є рукопис
Робота виконана у Львівському національному університеті ім. І. Франка Міністерства освіти та науки України
Науковий консультант: Злупко Степан Миколайович, доктор економічних наук, професор, Львівський національний університет.
Офіційні опоненти:
Долішній Мар'ян Іванович, доктор економічних наук, академік НАН України, Інститут регіональних досліджень НАН України, директор.
Дзюбик Степан Данилович, доктор економічних наук, професор, Українська академія державного управління при Президентові України.
Лагутін Василь Дмитрович, доктор економічних наук, професор, Волинський державний університет імені Лесі Українки.
Провідна установа: Державний університет “Львівська політехніка”, кафедра теоретичної економіки та економіки України, м. Львів.
Захист відбудеться 25 січня 2001 р. о 13.00 на засіданні спеціалізованої ради, Д 35.051.01 Львівського державного університету ім. І. Франка (79008, Львів-8, проспект Свободи, 18). З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського державного університету ім. І.Франка (м. Львів, вул. Драгоманова, 5)
Автореферат розісланий “17” листопада 2000 р.
Вчений секретар
вченої спеціалізованої ради Панчишин С. М.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. Довгострокова стратегія радикального і масштабного реформування економіки України зумовлює необхідність використання адекватних ринковим умовам механізмів залучення людини до системи факторів виробництва і реалізації її соціально-економічних можливостей в економічній діяльності. Дуже важлива роль у вирішенні цієї проблеми належить збереженню і розвитку трудового потенціалу як основи соціально-економічного поступу і формування такої зайнятості, що швидко реагує на динаміку соціально-економічних трансформацій у країні та її регіонах.
Водночас доводиться констатувати, що на сьогодні колосальний розрив між цілями і можливостями здійснення ринкових перетворень не дає змоги повноцінно використовувати трудовий потенціал на основі створення оптимальних умов для формування ефективної моделі зайнятості. Перехід від адміністративно-командної системи у ринкову здебільшого супроводжується рецесією і зростанням рівня та тривалості безробіття, які настільки масштабні й глибинні, що починають становити реальну, деструктивну силу, яка веде до деградації трудового потенціалу, консервування старої та погіршення нової структури зайнятості.
Відтак стали досить відчутними тенденції, що обмежують кількісне і якісне зростання трудового потенціалу. Наростає фактичне його недовикористання (підприємства продовжують штучно стримувати процеси вивільнення, застосовуючи вимушену зайнятість) та кількісно збільшується підготовка фахівців за надлишковими спеціальностями, потреба в яких на ринку праці є значно меншою від чисельності випускників (при тому, що на ринок праці вийшла значна кількість вивільнених спеціалістів і працівників з практичним досвідом роботи, а отже з вищою конкурентоспроможністю). Внаслідок цього сьогодні простежуються як невисока ефективність використання трудового потенціалу, так і посилення невідповідності між пропозицією та попитом на нього.
У зв’язку з цим можна стверджувати, що актуальність даного дослідження визначається широким спектром досі невирішених науково-теоретичних та практичних завдань щодо корінного реформування існуючих та запровадження принципово нових механізмів формування, збереження і розвитку трудового потенціалу та способів досягнення повної, продуктивної, вільно обраної зайнятості.
Актуальність теми дослідження визначається також і тим, що глибоке осмислення та вивчення причинно-наслідкових зв'язків у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання трудового потенціалу, виявлення і визначення їх домінантних тенденцій, видається найбільш адекватним і найбільш симптоматичним для перехідного періоду. Саме на цьому напряму повною мірою можуть бути реалізовані економічні можливості людей у рамках багатосекторної ринкової структури економіки. У контексті обставин, які склалися в Україні, можна стверджувати, що суть завдання полягає у пошуку ефективних форм, важелів і методів вирішення соціально-економічних суперечностей, що виникли і виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання трудового потенціалу, розробки нової концепції зайнятості населення на основі використання досвіду посттоталітарних східноєвропейських та пострадянських країн, формування ефективнішого механізму регулювання соціально-трудових відносин.
Ступінь дослідження проблеми. Широке коло як загальних, так і регіональних проблем збереження, використання і розвитку трудового потенціалу та пов'язаних з ними питань формування зайнятості населення були і залишаються об'єктом постійних наукових досліджень і численних прикладних розробок. Витоки досліджень дихотомії “зайнятість-безробіття” знаходимо у працях класиків економічної теорії У. Петті, Ф. Кене, Т. Мальтуса, Ж. Сісмонді, А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса. Основні положення теорії зайнятості викладені в працях А. Маршала, А. Пігу, Дж. Кейнса, П. Самуельсона, Р. Солоу, М. Фрідмена, Дж. Гелбрейта, А. Філіпса, А. Оукена. Питанням формування нового, достатньо ефективного механізму реалізації економічних можливостей людей присвячені роботи Г. Беккера, Р. Дорнбуша, Е. Ф. Денісона, С. Фішера, Р. Шмалензі, Т. Шульца.
Очевидне загострення проблеми формування і розвитку трудового потенціалу в умовах ринкових перетворень в економіці вимагає переосмислення наукового доробку з питань розвитку трудового потенціалу і регулювання зайнятості населення, врахування в дослідженнях тих суперечностей, умов та факторів, що визначають формування та розвиток нової держави й утвердження нової економічної моделі зайнятості. Відповідні спроби в останні роки знаходять певне відображення у вітчизняних наукових дослідженнях. У працях С. Бандура, Д. Богині, І. Бондара, О. Богуцького, В. Васильченка, В. Врублевського, С. Дзюби, М. Долішнього, Т. Заяць, С. Злупка, М. Кіма, М. Краснова, Г. Купалової, В. Куценко, Е. Лібанової, І. Лукінова, В. Мікловди, В. Онікієнка, В. Онищенка, Н. Павловської, С. Пірожкова, М. Пітюлича, С. Писаренко, В. Петюха, Г. Старостенко, В. Стешенко, Н. Тітової, О. Хомри, М. Шаленка, Л. Шевченко, Л. Шепотько, К. Якуби та багатьох інших науковців обґрунтовані можливі варіанти вдосконалення взаємозв'язків, що складаються в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання трудового потенціалу з урахуванням результатів ретроспективного аналізу, перспективи структурної трансформації зайнятості, механізму формування ринку праці, концепції стратегічного розвитку трудового потенціалу. Проблеми формування ціни праці та витрат на робочу силу розглянуті в роботах таких науковців, як С. Дзюбик, М. Карлін, А. Колот, В. Лагутін, М. Павлишенко, А. Чухно. Теоретичні засади формування соціально-трудових відносин викладені у працях А. Арсеєнка, М. Білоблоцького, О. Реви, Г. Осового, О. Уманського та інших вчених.
Суттєвий внесок у дослідження процесів відтворення трудового потенціалу і регулювання зайнятості населення в перехідних економіках вносять вчені постсоціалістичних країн: М. Заславський, Р. Колосова, В. Костаков, О. Котляр, Л. Кунельський, І. Маслова, О. Панкратов, О. Скаржинський, Р. Атанасов, Ц. Ганкова-Іванова, Г. Минчев, А. Данев, К. Спасов, З. Корнеску, Я. Пташек, Г. Шютте та інші.
Завдяки дослідженням вчених створені концепції та основні методологічні підходи до наукового опрацювання проблеми взаємодії виробництва, розподілу, обміну, споживання трудового потенціалу з урахуванням необхідності здійснення таких соціально-економічних змін, які б сприяли розв’язанню проблем регулювання зайнятості населення. Водночас багато питань є ще нерозв’язаними, мають дискусійний характер, а в ряді випадків і не поставлені, що в кінцевому рахунку не дозволяє сформулювати ідеологію позитивних перетворень у напрямку збереження і розвитку трудового потенціалу та формування сучасної парадигми зайнятості населення в Україні. Передусім недостатньо досліджено об’єктивні передумови та суперечливі тенденції розвитку трудового потенціалу, глибоко не проаналізовані наслідки макроекономічних деформацій, з якими зіткнулося економічно активне населення, не знайдено належних підходів щодо пом’якшення безробіття. Водночас нема робіт в яких би містилося дослідження теоретичних і практичних аспектів формування витрат на відтворення трудового потенціалу; потребують розробки методичні підходи до обґрунтування ефективних регіональних програм зайнятості; вимагають подальшого вдосконалення механізми регулювання зайнятості населення в умовах ринкової трансформації економіки. Усе це й зумовлює об’єктивну необхідність розробки концепції розвитку трудового потенціалу, яка певною мірою окреслена в указі Президента України “Про основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року”, а також обґрунтування, зокрема з погляду економічної теорії, механізмів, способів і форм збереження та розвитку трудового потенціалу й регулювання зайнятості населення. Ці обставини, а також розуміння значимості досліджуваної проблеми для розв’язання питань соціально-ринкових перетворень, спонукали автора до роботи над даною темою дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з виконанням досліджень, передбачених планом науково-дослідних робіт економічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка і, зокрема, затвердженої Міністерством освіти теми: “Трудовий потенціал України і його реалізація в умовах розбудови національної економіки” (ЕВу-270Б, номер державної реєстрації 0197У018096).
Дослідження дисертанта безпосередньо пов’язане з розробкою теми, передбаченої і затвердженої міжвідомчою науковою радою з проблем зайнятості та ринку праці НАН України та Мінпраці України і включене в координаційний план наукових досліджень з проблем зайнятості населення та ринку праці України на 1996–2000 pp.
Мета і завдання дослідження. Головна мета дисертаційного дослідження полягав в тому, щоб у контексті сучасних трансформаційних процесів виявити закономірності, тенденції, пріоритетні напрямки й особливості збереження і розвитку трудового потенціалу, а також на цій основі розробити відповідну концепцію зайнятості населення та визначити ефективні механізми її реалізації. Досягнення мети дисертаційного дослідження зумовило необхідність вирішення наступних завдань:
— здійснити теоретико-методологічний аналіз підходів щодо визначення змісту поняття “трудовий потенціал”, розкрити його складові, осмислити та інтерпретувати його у контексті внутрішньо-системної взаємодії з такими категоріями, як “робоча сила”, “трудові ресурси”, “людський фактор”, “людський потенціал”, “людський капітал”, “суб’єктивний фактор”, “об’єктивний фактор”;
— розкрити специфіку і особливості відтворення трудового потенціалу в економіці перехідного періоду;
— ввести в науковий обіг, визначити параметри та розкрити зміст поняття “умови відтворення трудового потенціалу” і з’ясувати його місце серед низки інших ключових понять, що характеризують економічні можливості людей у рамках різнофакторних умов життєдіяльності;
— проаналізувати еволюцію концепцій зайнятості з метою з’ясування тих кількісних і якісних змін, що відбуваються у процесі її ринкового формування;
— дати оцінку деструктивного впливу макроекономічних деформацій на чисельність і структуру зайнятості, а також показати зворотний вплив масового безробіття на формування і розвиток трудового потенціалу;
— розкрити конкретні напрями впливу умов відтворення трудового потенціалу на формування зайнятості населення села та окремих регіонів в умовах макроекономічних деформацій, а також визначити та ранжувати чинники, що деструктивно впливають на ринок праці;
— розробити наукові підходи до визначення факторів ефективного формування, збереження, використання і розвитку трудового потенціалу у контексті потреб та інтересів економічно активного населення;
— визначити основні напрями взаємовпливу і взаємозумовленості процесів збереження, формування і розвитку трудового потенціалу, формування витрат на відтворення трудового потенціалу і регулювання зайнятості населення;
— уточнити соціально-економічний зміст категорії “витрати на робочу силу” та ввести в науковий обіг і обґрунтувати власне визначення витрат на відтворення трудового потенціалу;
— оцінити існуючу систему формування Державного фонду сприяння зайнятості населення та розробити конкретні пропозиції щодо підвищення його ролі у формуванні регіональних програм зайнятості;
— дослідити особливості роздержавлення і приватизації власності (в умовах економічної кризи), проаналізувати вплив нових форм господарювання на рівень зайнятості економічно активного населення;
— визначити об’єктивні передумови та специфіку формування мотиваційного механізму включення трудового потенціалу в систему факторів виробництва;
— розкрити конкретні напрямки формування механізму управління зайнятістю населення та обґрунтувати концептуальні засади і принципи його регулювання;
— розробити адекватну умовам і перехідній специфіці української економіки концепцію змішаного регулювання зайнятості.
Об’єктом дослідження є трудовий потенціал як узагальнена сукупність сутнісних і потенціальних можливостей населення України до мотивованих продуктивних видів діяльності.
Предметом дослідження є закономірності та особливості становлення трудового потенціалу і формування зайнятості населення в умовах ринкової трансформації економіки.
Методологія і методика дослідження. Застосований у дисертаційному дослідженні пізнавальний інструментарій обумовлений метою наукової роботи і характером досліджуваного об’єкта. Він має багатоманітний спектр методів, що властиві водночас емпіричному і теоретичному рівням наукового пізнання (спостереження, абстрагування, методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції, історичний та логічний), а також характерні тільки для теоретичного дослідження (сходження від абстрактного до конкретного, теоретичне моделювання, формалізації тощо). Відповідно в основу дослідження розвитку трудового потенціалу і формування зайнятості населення покладено системний аналіз, логіка застосування якого пов’язана з необхідністю використання підходу, що дає змогу вивчати об’єкт дослідження загальнонаукових методологічних принципів системності у рамках розвитку і взаємодії всіх його структурних елементів. Враховуючи вимоги синергетичного методу, згідно з яким зайнятість розглядається як самоорганізована, відкрита, взаємопроникна система, у дисертації з огляду на потребу дослідження трудового потенціалу в його еволюційному розвитку використані історичний і логічний методи, що в кінцевому результаті забезпечує її логіку, системність і цілісність.
Інформаційна база дослідження. Інформаційною базою підготовки дисертації слугували законодавчі та нормативні акти Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, Указ Президента України “Про основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року”, матеріали Міністерства праці і соціальної політики. Держкомстату України, ООН, Міжнародної Організації Праці, економіко-статистичні дані обласних управлінь статистики, праці, освіти та обласних центрів зайнятості, а також публікації в спеціальних виданнях і засобах масової інформації.
Наукова новизна дисертаційного дослідження. Дисертаційна робота є першим в Україні дослідженням, в якому вирішується проблема формування, збереження, використання і розвитку трудового потенціалу в аспекті розробленого та запропонованого автором підходу, що базується на концептуальному обґрунтуванні і визначенні витрат на відтворення трудового потенціалу з урахуванням особливостей становлення системи зайнятості і ринку праці в перехідній економіці. Вирішення цієї проблеми у дисертації представлено сукупністю нових теоретичних, методологічних та методичних наукових положень, висновків та рекомендацій, наукова новизна яких полягав в наступному:
1) критично оцінені та систематизовані існуючі уявлення про трудовий потенціал і його зв’язок з іншими категоріями (“робоча сила “трудові ресурси”, “людський потенціал”, “людський фактор”, “особистий фактор”, “людський капітал”) з визначенням або уточненням їх змісту; розроблені теоретичні підходи і дане поглиблене обґрунтування категорії “трудовий потенціал”, який будучи домінантною формою матеріалізації особистого фактору, є персоніфікованим носієм спроможності до праці, взятим у сукупності його кількісних і якісних характеристик як реалізованих, так і ще не реалізованих, включаючи задані умови, в яких відбувається його розвиток;
2) обґрунтовано теоретичні основи відтворення трудового потенціалу з позицій специфіки його вияву в перехідній економіці, визначена суть відтворення трудового потенціалу як складової системи взаємодії тих сторін демографічних, етнонаціональних. соціально-економічних та екологічних чинників, які забезпечують формування, оновлення та використання кількісних і якісних характеристик трудового потенціалу;
3) вперше введено в науковий обіг і обґрунтовано, виходячи з критичного аналізу методологічних основ відтворення трудового потенціалу, що склався в економічній думці, поняття “умови відтворення трудового потенціалу”, як динамічну сукупність реальностей, що детермінує процес відтворення трудового потенціалу;
4) розкрито соціально-економічний зміст і зроблено порівняльний аналіз основних концепцій зайнятості, що дозволило уточнити зміст зайнятості, як мотивованої продуктивної діяльності; з’ясувати її місце у системі відтворення трудового потенціалу та визначити особливості її формування за умов становлення змішаної економіки;
5) дістала подальший розвиток оцінка впливу макроекономічних деформацій на чисельність і структуру економічно активного населення, обґрунтовані методологічні підходи до макроекономічної стабілізації з урахуванням впливу факторів пропозиції (кількість і якість трудового потенціалу), попиту (мінімальний рівень заробітної плати і пенсій, рівні податкових та процентних ставок тощо) і розподілу чи ефективності (співвідношення структури виробництва зі структурою зайнятості) на пом’якшення безробіття;
6) досліджено найхарактерніші особливості умов відтворення трудового потенціалу і зайнятості в сільському господарстві, розкрито специфіку і тенденції змін структури зайнятості в регіональному розрізі;
7) проведено оцінку впливу потреб та інтересів на виробництво, розподіл, обмін і споживання трудового потенціалу, що дало змогу розкрити істотні зміни взаємозв'язків і взаємозалежностей між його компонентами та систематизувати фактори, які їх видозмінюють у перехідній економіці інверсійного типу;
8) вперше запропоновано розглядати питання про відновлення, збереження, використання трудового потенціалу та формування зайнятості населення в контексті дослідження процесу формування витрат на відтворення трудового потенціалу з урахуванням особливостей розвитку соціально-трудових відносин у перехідній економіці;
9) вперше введено в науковий обіг і обґрунтовано поняття “витрати на відтворення трудового потенціалу”. Виявлено, що витрати на відтворення робочої сили і витрати на відтворення трудового потенціалу – поняття не тотожні. Останні включають у себе не тільки витрати роботодавців (витрати на відтворення робочої сили), а й витрати, що формуються за рахунок доходів від власності і підприємництва (рента, проценти, дивіденди), самозайнятості, тіньової економіки, а також видатків з бюджету на соціальні програми;
10) визначені концептуальні підходи до формування витрат на відтворення трудового потенціалу, окреслені їх основні структурні елементи, розроблено методичні підходи до розробки диференційованого балансу формування витрат на відтворення трудового потенціалу, запропоновано власну схему балансу, який дає змогу не тільки визначити рівень відшкодування витрат на відтворення трудового потенціалу за групами осіб з різними рівнями кваліфікації, а й регулювати його з урахуванням існуючих умов відтворення трудового потенціалу, оцінити результативність впливу диференційованих на елементи витрат на реалізацію політики зайнятості та соціального захисту економічно активного населення;
11) визначені на основі аналізу регіональних програм зайнятості населення і діючої системи формування Державного фонду сприяння зайнятості характерні вади існуючого механізму управління зайнятістю населення та розроблені конкретні пропозиції щодо його вдосконалення в руслі сучасних соціально-економічних трансформацій;
12) проаналізовано характер роздержавлення і приватизації в Україні та з’ясована їх роль у розвитку трудового потенціалу і формуванні ринкової структури зайнятості;
13) виходячи з трансформаційних процесів у системі соціально-трудових відносин, обґрунтовано необхідність формування нового мотиваційного механізму до праці, орієнтованого на конкретний результат й на реальні стосунки, які виникають між роботодавцями і найманими працівниками в процесі купівлі-продажу послуги робочої сили-праці і запропоновано комплекс нагальних заходів щодо глибокого реформування оплати праці;
14) сформульовані теоретичні підходи щодо реформування існуючої системи управління зайнятістю населення та дістали подальший розвиток пропозиції, спрямовані на становлення інституту соціального партнерства;
15) розроблена сучасна парадигма української моделі зайнятості населення, метою якої є формування нового правового і економічного механізму макро-, мезо- і мікрорегулювання соціально-трудових відносин, що складаються між роботодавцями і найманими працівниками з приводу умов зайнятості та соціального захисту економічно активного населення.
Практичне значення отриманих результатів полягав в тому, що положення і висновки дисертаційної роботи відкривають новий напрямок теоретичного дослідження проблеми розвитку трудового потенціалу і формування зайнятості населення в аспекті концепції формування витрат на відтворення трудового потенціалу. Практична цінність дослідження полягає й у тому, що розроблені в ньому теоретичні положення і методичні підходи до формування витрат на відтворення трудового потенціалу можуть бути використані в діяльності органів виконавчої влади щодо реалізації Указу Президента України від 3 серпня 1999 року “Про основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року”, а запропонована дисертантом концепція змішаного регулювання зайнятості населення може бути використана при формуванні державної політики зайнятості.
Результати дослідження знайшли часткове впровадження у науково-дослідній і освітянській сферах, а також у діяльності органів виконавчої влади, зокрема: при розробці наукових досліджень з проблем зайнятості населення і ринку праці України на 1996-2000 рр., які проводять Національна академія наук України і Міністерство праці України; при розробці та читанні курсів лекцій “Економічна теорія”, “Управління трудовими ресурсами”, “Ринок праці і зайнятість” у Тернопільській академії народного господарства (Акт про впровадження наукових досліджень в навчальний процес №127–06/386 від 6.05.2000) і Тернопільському педагогічному університеті (Акт впровадження в навчальний процес №288–40/03 від 30.05.2000).
Результати дисертаційного дослідження використовувались автором при написанні підручника “Основи економічної теорії”, посібника “Основи підприємницької діяльності, які рішенням колегії Міністерства освіти України затверджені до видання з грифом “Допущено Міністерством освіти України”; а також економічного словника-довідника.
Теоретичні та практичні положення роботи знайшли впровадження на рівні Державного центру зайнятості, Тернопільської державної адміністрації, Тернопільського обласного центру зайнятості, про що свідчать позитивні відгуки щодо використання розроблених у дисертації пропозицій (Акти впровадження наукових розробок: Державний центр зайнятості України, № ДЦ–01–1890 від 24.07.2000; Тернопільська обласна державна адміністрація, №01–1584/27–10 від 30.06.2000; Тернопільський обласний центр зайнятості, №ОЦ–01/667 від 27.06.2000).
Здобуті особисто дисертантом наукові розробки увійдуть до складу наукового звіту як завершені підрозділи наукових досліджень з проблем зайнятості населення і ринку праці України на 1996-2000 pp. Науково-дослідного центру праці НДН України і Мінпраці України.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, в якій висвітлені ідеї та розробки, що належать особисто автору і яка містить отримані дисертантом результати, які забезпечують розв’язання проблеми формування, збереження, використання і розвитку трудового потенціалу в контексті дослідження процесу формування витрат на відтворення трудового потенціалу і в аспекті розробленої автором цілісної концепції змішаного регулювання зайнятості населення. У дослідженні містяться ті положення, висновки і пропозиції, які сформулював особисто здобувач наукового ступеня. Дисертант не використовував у роботі ідеї і розробки, що належать співавторам, разом з якими були написані наукові роботи. Вони написані одноосібне їх автором і відображають його конкретний особистий внесок у розробку результатів, що виносяться на захист.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації апробовані й отримали позитивну оцінку на міжнародних, вітчизняних та регіональних конференціях та конгресах, зокрема:
регіональних науково-практичних конференціях: “Проблеми роздержавлення власності та їх реалізація в умовах ринкової економіки” (Тернопіль, 1991), “Актуальні проблеми соціально-економічного розвитку Подільського регіону” (Тернопіль, 1992), “Проблеми національного відродження України” (Тернопіль, 1991); на всеукраїнських конференціях: “Трудовий потенціал України” (Луцьк, 1992), “Демократизація господарського життя і активізація людського фактора” (Київ, 1998), “Розвиток виробничих відносин у сфері агропромислового комплексу” (Львів, 1989); на міжнародних науково-практичних конференціях: “Трудовий потенціал України і його реалізація в умовах розбудови національної економіки” (Львів, 1997), “Оплата праці: проблеми теорії та практики” (Луцьк, 2000); на V Міжнародному конгресі українських економістів “Україна в XХI столітті: концепції та моделі економічного розвитку” (Львів, 2000) та ін.
Публікації за темою дисертації. Результати дисертаційного дослідження відображені у 33 друкованих роботах обсягом 27 д. а., з яких 22 належить особисто автору, в тому числі в одній індивідуальній монографії та у розділах, параграфах, статтях колективних: монографії, підручнику, посібнику, економічному словнику-довіднику, брошурі.
Структура дисертації та її обсяг. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, одного додатка, списку використаних джерел (296 джерел). Обсяг основного тексту дисертації 395 сторінок. В основному змісті дисертації подано 17 таблиць, 6 рисунків, 1 схему.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У “Вступі” обґрунтовано вибір теми дослідження, її значущість, розкрито зв’язок роботи з напрямами наукових розробок, сформульовано мету і завдання дисертації, визначено наукову новизну одержаних результатів, наведено дані їх апробації та впровадження, показано можливості їх теоретичного і практичного використання.
У першому розділі — “Наукові основи дослідження трудового потенціалу зайнятості населення”, який містить чотири параграфи, дано науково-критичну оцінку досліджень трудового потенціалу, пропонуються нові теоретико-методологічні підходи до вивчення невирішених питань в межах теми дисертації, обґрунтовується взаємозв’язок процесів розвитку трудового потенціалу і формування зайнятості населення.
У своєму дослідженні автор виходить з того, що в умовах ринкової трансформації економіки теоретичне осмислення становлення і розвитку трудового потенціалу уже не обмежується кількісним ресурсним виміром, а розглядається також у цивілізаційному, екоцентристському, геокультурному та господарському аспектах.
Дисертант підкреслює, що трудовий потенціал — це джерело робочої сили. Перетворитися в робочу силу, стати суб’єктом виробництва — це призначення, об’єктивна мета трудового потенціалу і, закономірно, суттєвий момент його визначення. Водночас трудовий потенціал автор розглядає не тільки з позиції робочої сили, але і як носія духовності у всьому розмаїтті її норм і цінностей, які регулюють поведінку індивіда та соціальних груп, визначають певний тип свідомості суспільства та реалізуються в процесі природоперетворюючої діяльності.
У дисертації відзначається, що в процесі дослідження поряд з категоріями “трудовий потенціал”, “відтворення трудового потенціалу” у полемічному категоріально-економічному полі відбувається кристалізація нових понять, які істотно доповнюють і конкретизують вищезазначені поняття. До них, зокрема, належить поняття “умови відтворення трудового потенціалу”, без якого неможливо визначити природу трудового потенціалу.
У своєму дослідженні дисертант виходить з того, що умови відтворення трудового потенціалу щодо самого процесу відтворення трудового потенціалу є зовнішнім середовищем, а не внутрішньою якісною його характеристикою. 3а своїм змістом умови відтворення трудового потенціалу — це обумовлена характером власності і рівнем екологічного розвитку динамічна сукупність реальностей, в яких відбувається процес відтворення трудового потенціалу.
У процесі аналізу автором обґрунтовано чітке розмежування елементів, що характеризують умови відтворення трудового потенціалу, і факторів, що впливають на них. Доведено, що фактор є рушійною силою, причиною певного процесу чи явища. Отже, його не можна розглядати як основу умов відтворення трудового потенціалу, бо він є зовнішнім щодо даного явища і не відображає того внутрішнього стану. Основу становлять елементи.
Таке розмежування дозволило автору чіткіше визначити, з одного боку, які елементи є складовими умов відтворення трудового потенціалу, а з другого, що впливає на їх формування. Виокремлюючи фактори і елементи умов відтворення трудового потенціалу, з’ясовуємо, що вони взаємопроникні. Пояснюється це тим, що фактор, який впливає на умови відтворення трудового потенціалу, можна за певних умов характеризувати і як їх елемент. Тому, якщо мова йде про процес формування умов відтворення трудового потенціалу, які склалися, — треба виявляти елементи. Останні безпосередньо впливають на процес відтворення трудового потенціалу (див. схему 1).
У сукупності всіх своїх проявів умови відтворення трудового потенціалу виконують функцію базових індикаторів, з допомогою яких може бути оцінена ефективність дій держави та інших суспільних суб’єктів по створенню ефективного механізму функціонування трудового потенціалу.
Згідно з метою дослідження дисертантом розкриваються сутнісні характеристики основних теорій зайнятості в їх історично-логічній послідовності, що дозволило переконатися: що ні одна з аналізованих концепцій (в роботі розглядаються п'ять домінуючих концепцій: класична, марксистська, кейнсіанська, монетаристська та інституціонально-соціологічна) не дає готових рецептів регулювання зайнятості в перехідній економіці, хоча вони і відображають окремі його елементи.
Аналіз різних точок зору на соціально-економічну природу зайнятості та еволюцію самої зайнятості дозволив автору сформулювати власне визначення зайнятості як системи соціально-економічних відносин з приводу забезпечення трудового потенціалу робочими місцями на основі попиту і пропозиції з метою задоволення матеріальних і духовних потреб суб’єктів ринку праці. У кожний конкретний момент зайнятість розкривається передусім через суперечливу єдність повноти участі трудового потенціалу у суспільно-корисній діяльності, з одного боку, та ефективності його використання, з другого.
У другому розділі дослідження — “Економічний розвиток та його вплив на зайнятість і використання трудового потенціалу”, який містить три параграфи, аналізується вплив на. динаміку, обсяги і структуру зайнятості деформаційних чинників, а також розглядаються галузеві та регіональні особливості розвитку трудового потенціалу і тенденції його кількісних і якісних змін в сфері зайнятості.
Економічна ситуація на теренах України дисертантом оцінюється як така, що склалася внаслідок спроби перейти до ринкових методів господарювання без зміни структури господарства. Це призвело до різкого спаду виробництва і інвестицій у всіх галузях, загострення ситуації на виробничому і споживчому ринках, а також до деформації самого механізму формування зайнятості населення.
Характеризуючи макроекономічні деформації перехідного періоду, автор зазначає, що вони виступають зворотною стороною необхідних перетворень на шляху до ринкової економіки і зумовлені демонтажем однієї системи і заміною її на зовсім іншу. За своїми масштабами і складністю перехід від загального одержавлення власності до розвитку розмаїття її форм, від державної монополії до включення конкурентних засад, від планових зв'язків до ринкових, по суті, не має аналогів у світовій практиці.
Дослідження, проведене дисертантом на багатому статистичному і тактичному матеріалі, виявило, що прагнення досягнути економічної стабілізації за допомогою монетарної політики, куди входять структурний, бюджетний, фінансовий і зовнішньоекономічний складники, привело до цілого ряду суперечностей, які негативно впливають на розвиток трудового потенціалу і формування ефективної зайнятості. По-перше, рецесія та суттєве скорочення кінцевого споживання стало якщо не єдиним, то головними джерелами тих високих витрат, які суспільство платить за те, що майже третина трудового потенціалу України не використовується сповна. За існуючими оцінками, що враховують розміри офіційного та прихованого безробіття, а також ефективність використання робочого часу а, інтенсивність споживання трудового потенціалу, приблизно 30% всіх працівників були фактично частково зайвими або безробітними. По-друге, загрозливі масштаби некерованого різкого розшарування населення за доходами-нагромадження багатства на одному полюсі і все більше поглиблення зубожіння на іншому, що разом із скороченням обсягів виробництва, ростом безробіття, скороченням доходів населення, призвело до різкого зниження життєвого рівня населення. Остання обставина, а також недосконалість державної системи соціального захисту, створення якої йде повільно і болісно, викликали нове соціальне явище, породжене перехідним періодом — небувале зростання маргіналізації населення, яка, в свою чергу, руйнує і веде до деградації трудового потенціалу,
Дисертант підкреслює, що ринкові трансформації, які відбуваються в країні (форсована приватизація державних підприємств з метою утвердження приватної власності в якості провідної, обвальна “лібералізація” цін на товари та послуги при зниженні та заморожуванні, а в останні роки і невиплаті заробітної плати, скорочення бюджетного дефіциту за рахунок зменшення видатків в соціальну сферу) призвели до істотних зрушень у сфері зайнятості: міжсекторного, міжгалузевого і міжрегіонального розподілу і перерозподілу трудового потенціалу, змін сфер прикладання праці і статусу зайнятості, неухильного зростання безробіття.
Виходячи з того, що розробка основних елементів активної політики зайнятості неефективна без усестороннього дослідження зайнятості в галузях і регіонах, дисертант аналізує особливості формування умов відтворення трудового потенціалу і зайнятості в сільській місцевості як сфери прикладання праці, що зазнає найбільшого впливу природнокліматичних і природно-біологічних умов.
Дослідження підтвердило, що відмінності в доходах населення, зайнятого в сільському господарстві, на дві третини обумовлені об’єктивними факторами. Найбільший вплив здійснює забезпеченість основними і обіговими фондами, дією цих факторів пояснюють 50-60% відхилень в рівнях доходів. Безпосередня роль якості землі значно менша — на цей фактор припадає 10-25% відхилень. Якщо ж розглядати цей процес в динаміці, враховуючи опосередкований вплив землі через забезпечення виробничими фондами і робочою силою, то її вплив значно більший (приблизно 70–80%).
У дисертації значна увага приділена аналізу регіональних особливостей відтворення трудового потенціалу та формування зайнятості населення. Встановлено, що звуження природної основи відтворення трудового потенціалу, зростання кількості територій з його депопуляцією, постійне звуження сфери вибору прийнятної професії і прикладання праці, зростання кількості регіонів з підвищеним рівнем зареєстрованого і прихованого безробіття, зумовлені як чинниками, успадкованими від командно-адміністративної системи, так і чинниками, породженими трансформаційними процесами. До перших відносяться: надзвичайно монополізована структура виробництва, левова доля в структурі економіки галузей ВПК, виробництво заради виробництва, одержавлення всіх форм власності і ліквідація на цій основі ринкових відносин, виробничий підхід до людини і консервація на цій основі матеріального добробуту людей й обмеження економічної свободи людей. Серед основних чинників, які виникли в процесі трансформаційних процесів і які впливають на регіональні особливості відтворення трудового потенціалу і визначають структуру зайнятості, є: вкрай деформоване макроекономічне довкілля — глибока грошова платіжна криза, здійснення політики дешевих емісійних кредитів, що поглиблює інфляційні процеси, успадковані від попередньої системи, цінова лібералізація, жорстке утримування росту доходів шляхом заниження ціни праці, нестабільне податкове законодавство та недієздатна фінансова система. У цьому ж напрямку діяли зовнішньоекономічні чинники. Незбалансованою виявилася і соціальна політика.
Результати проведеного дослідження свідчать, що трансформаційні процеси, які відбуваються в державі, негативно відбиваються перш за все на демографічній ситуації. У всіх регіонах України, за винятком західних, відбуваються глибокі депопуляційні процеси (табл. 1), формується несприятлива вікова і статева структура зайнятості, яка не тільки не забезпечує високопродуктивного застосування праці, але не сприяє простому відтворенню трудового потенціалу. Більше того, скрутна економічна ситуація і обмежувальна політика доходів призвели до формування регіонів екстремального рівня зареєстрованого і прихованого безробіття та масових еміграційних відтоків, що призводить до зростання неформального сектора економічної діяльності й розширення зайнятості в тіньових структурах. Це означає, що незадіяність факторів, які послабили б або й зовсім нейтралізували негативні соціальні наслідки депопуляції в регіонах, також не сприяє розвитку трудового потенціалу та підвищенню його ефективного використання.
У третьому розділі “Механізм формування витрат на відтворення трудового потенціалу та підвищення ефективності зайнятості”, який включає три параграфи, досліджуються методологічні основи взаємозв’язків соціально-економічних потреб та інтересів в процесі показного відтворення трудового потенціалу, виявлені основні фактори їх розвитку, розроблена та запропонована авторська методика визначення витрат на відтворення трудового потенціалу та обґрунтована оцінка ефективності регіональних програм зайнятості.
Результати проведеного аналізу особливостей формування і розвитку трудового потенціалу дають підстави вважати, що в нестабільному суспільстві як ніколи гострою стає проблема дослідження залежностей між змінами у системі потреб та інтересів як стрижневих елементів поступу і змінами у соціально-економічній системі відтворення трудового потенціалу, оскільки остання є структуроформуючою домінантою формування кількісно-якісної структури зайнятості.
Формування і розвиток трудового потенціалу проявляється в реалізації потреб і інтересів, що займають проміжне становище між його виробництвом, розподілом, обміном і споживанням. Вони також безпосередньо проявляються в кожній з цих фаз. Разом з тим потреби та інтереси відходять за. межі своєї ролі як інструменту формування системи цінностей у кожній з фаз. Вони на ринку праці зіштовхуються ніж собою у боротьбі, що проявляється між роботодавцями і наданими працівниками з приводу умов зайнятості і ціни праці.
Загалом можна говорити, що функціонування, рух, постійне відтворення трудового потенціалу означає процес його реалізації, що розглядається як розвиток нових функцій кожної з фаз через призму аналізу факторів, які на них впливають. Певна, завершена система відносин реалізації трудового потенціалу можлива лише при наявності єдності і взаємозв’язку всіх чотирьох вищеназваних структурних елементів (фаз). Аналіз факторів, що визначають характер і умови відтворення трудового потенціалу, показує, що між фазами, які визначають характер розвитку трудового потенціалу, і факторами, які формують умови відтворення трудового потенціалу є певні взаємозв'язки і взаємозалежності. Їх причиною є умови відтворення трудового потенціалу, а наслідком — кількісні та якісні зміни у процесі відтворення трудового потенціалу.
Виходячи з цих методологічних позицій, автором вперше у вітчизняній економічній науці було введено в науковий оббіг і обґрунтовано власне визначення категорії “витрати на відтворення трудового потенціалу”. Змістовно вона є більш широкою, ніж категорія “витрати на робочу силу”. Витрати на відтворення трудового потенціалу включають в себе не тільки витрати роботодавців (витрати на робочу силу), але й витрати, які формуються за рахунок доходів від власності і підприємництва (рента, проценти, дивіденди), бюджетні витрати на відтворення трудового потенціалу, доходи від домашнього господарства, доходи від тіньової діяльності, доходи від самозайнятості і громадських робіт, кошти благодійних фондів, призначені на фінансування розвитку трудового потенціалу. Ці елементи витрат на відтворення трудового потенціалу несуть різне економічне навантаження, виконуючи функції відшкодування, стимулювання, соціального захисту, розподілу і перерозподілу трудового потенціалу.
Два основні рівні витрат на відтворення трудового потенціалу — фактичний та нормативний — зумовлюють два підходи до їх аналізу. Перший може бути використаний при оцінці та аналізі ефективності фактичних витрат наприклад, для розрахунку соціально гарантованого прожиткового мінімуму, мінімального рівня заробітної плати. Другий, який розраховується виходячи з фізіологічних і раціональних норм споживання, може бути використаний для складання споживчих наборів (“кошиків”), розрахунку оптимального споживчого бюджету тощо.
Такий підхід до оцінки витрат на відтворення трудового потенціалу відкриває широкі можливості не тільки визначати рівень відшкодування витрат на відтворення трудового потенціалу за групами з різними рівнями кваліфікації, але й регулювати його з урахуванням особливостей умов відтворення трудового потенціалу, оцінити результативність впливу диференційованих на елементи витрат на реалізацію політики зайнятості та соціального захисту економічно активного населення. У дисертації підкреслюється, що в сучасних умовах формування витрат на відтворення трудового потенціалу є багаторівневим процесом, який здійснюється на мікро-, мезо- і макрорівнях, а схема їх розрахунків є надзвичайно складною і потребує економіко-математичного моделювання.
Виходячи із зазначеного, дисертантом розроблено методичні підходи до побудови динамічної моделі формування витрат на відтворення трудового потенціалу за групами з різними рівнями кваліфікації з метою отримання необхідної інформації для визначення різнорівневих (держава, регіон, галузь, підприємство, індивід) особливостей умов відтворення трудового потенціалу та тенденцій формування фактичних і нормативних витрат на розвиток трудового потенціалу.
Запропонована в роботі методика визначення витрат на відтворення трудового потенціалу базується на визнанні того незаперечного факту, що, враховуючи специфіку здійснення політики зайнятості в Україні, і перш за все пасивних форм її реалізації, а також відсутність очікуваних позитивних ефектів від розроблених національної і регіональних програм зайнятості, необхідно перейти до інших методів збереження трудового потенціалу і регулювання зайнятості населення. Дисертант вважає, що ефективність реалізації регіональних програм зайнятості перш за все залежить від фінансування політики ринку праці. Об'єктивна оцінка показників, що її характеризують, дає підстави стверджувати, що нині діюча практика формування державного фонду зайнятості має ряд недоліків. По-перше, цей фонд формується майже виключно за рахунок відрахувань на обов’язкове державне страхування на випуск безробіття: у розмірі 1,5% від фонду оплати праці — для роботодавців і 0,5% від сукупного оподаткованого доходу — для найманих працівників. Втім, саме страхування законодавчо не оформлено і, відповідно, не діє, а введення державного збору фактично суперечить ст. 46 Конституції України, яка передбачає не державний збір, а впровадження соціального страхування і страхових внесків. По-друге, підпорядкування державного фонду сприяння зайнятості державному бюджету, що зумовило використання, розподіл і перерозподіл значних його коштів не за цільовим призначенням, а, значить, і до скорочення витрат на активну політику ринку праці. По-третє, незадіяність передбачених Законом України “Про зайнятість населення” всіх джерел формування фонду зайнятості (страхових внесків роботодавців, обов’язкових страхових внесків з працюючих, асигнувань з бюджету, добровільних внесків юридичних і фізичних осіб тощо). По-четверте, зміною функціонального призначення та різким скороченням грошової маси в регіональних центрах зайнятості до зведення діяльності регіональних центрів зайнятості системного моніторингу за зрушеннями на регіональних ринках праці, реєстрації безробітних і виплат мізерних допомог по безробіттю. Тому, на думку дисертанта, в умовах структурних зрушень в суспільстві фінансування політики ринку праці має вже найближчим часом стати одним із найголовніших чинників подолання негативних явищ, що складаються у сфері зайнятості. Для цього необхідно відновити статус Державного фонду сприяння зайнятості населення як самостійної фінансової системи, вивівши його з підпорядкування Державного казначейства, а також запровадити дієву систему соціального страхування на випадок безробіття, ввести обов'язкові страхові внески з працюючих осіб і збільшити відсоток відрахувань на страхові внески з роботодавців, внісши відповідні зміни до Закону України “Про зайнятість населення”.
У четвертому розділі “Інституціональні трансформації – основа удосконалення умов реалізації трудового потенціалу і формування ефективної зайнятості населення”, який складається з чотирьох параграфів, розроблені та обґрунтовані основні концептуальні засади і принципи формування сучасної парадигми української моделі зайнятості, в межах якої обґрунтовані мета, принципи та напрями трансформації відносин власності як внутрішньої основи формування ефективної зайнятості, запропонована система конкретних заходів щодо вдосконалення мотиваційного механізму праці, досліджені ті обмеження ефективної реалізації трудового потенціалу, що виникли в наш час і стали характерними ознаками перехідного періоду, і запропоноване своє бачення концепції регулювання зайнятості населення.
Результати проведеного дослідження дають підстави вважати, що здійснення комплексу заходів по реформуванню відносин власності та створенню багатоукладної економіки поки що не сприяють соціально-економічному розвитку країни, зростанню продуктивності праці, пом’якшенню безробіття. Експеримент з створенням класу багаточисельного і ефективного власника з “відродженим почуттям господаря” на основі сертифікатної приватизації теж не тільки не став визначальним чинником мотиваційного механізму продуктивної зайнятості і зменшення обсягів безробіття, але й проблему соціальної справедливості в її реалізації вирішує на діаметрально протилежних і далеких від справжньої справедливості засадах, а саме: задекларований принцип створення рівних можливостей на долю роздержавлюваного майна поєднано з масовим відчуженням населення країни від створених ним же засобів виробництва.
Усе це, в кінцевому підсумку, підриває стабільність розвитку національної економіки, посилює тенденції розпаду виробничої бази державних підприємств, призвело до легалізації тіньових магнатів і кримінальних структур. Реформування власності нинішніми методами і під егідою корумпованих чиновників і новоявлених олігархофренів діє в напрямку перерозподілу державної власності, а не створення умов для запровадження в дію інститутів ефективних власників. Тому, рюзвиваючи в подальшому процеси роздержавлення і приватизації відповідно до етапів побудови соціально-орієнтованої багатоукладної економіки, необхідно в найближчий час:
— ввести в Закон України “Про приватизацію майна державних підприємств” доповнення, узаконивши норми відповідальності власників, які викупили підприємства і не виконують взятих на себе зобов’язань і визначивши механізм реприватизації незаконно приватизованих об'єктів;
— на законодавчому рівні закріпити пріоритет на приватизацію підприємств трудовими колективами як шляхом сертифікатної приватизації так і розширення продажу майна, що приватизується за грошові кошти;
— поступово звузити масштаби ваучерної приватизації із забезпеченням гарантій прав населення України на використання приватизаційних паперів і компенсаційних сертифікатів;
— прискорити акціонування корпоративних підприємств і на ділі здійснити реалізацію статутних прав акціонерів шляхом персоніфікації власності, що є основою переходу до розподілу доходу на капітал у формі дивідендів, отже, до підвищення ефективності використання трудового потенціалу.
Аналіз свідчить, що специфіка сучасних процесів роздержавлення і приватизації, яким піддається національна економіка, полягає в тому, що на авансцену трансформаційних процесів вийшло мале і середнє підприємництво як прогресивна форма господарювання, що здатна створити багаточисельного і ефективного власника, зберегти існуючі та створити додаткові робочі місця. Визначальним чинником, що впливає на розвиток приватних підприємств, є економічна ситуація і законодавча база, що склалися в країні на даний час. Як результат — процеси роздержавлення і приватизації, установлення малого і середнього підприємництва відіграють в перехідній економіці неоднозначну роль: з одного боку, вони стають “епіцентром” структурних зрушень зайнятості населення і формування нових економічних регуляторів у мотиваційному механізмі праці, а з другого боку, через недосконалість чинного законодавства, фінансово-кредитної і податкової політики утворюють базу протистояння інтересів різних соціальних груп (з одного боку, найманих працівників і роботодавців, а з другого — конкуруючих між собою підприємницьких структур). В зв’язку з цим необхідно вжити протекціоністських заходів щодо розвитку підприємницької діяльності, створивши для неї цивілізоване правове і економічне поле. З цих позицій у роботі пропонується реалізувати такі заходи, які можна взяти за основу формування політики сприяння розвитку підприємництва і без яких неможливе створення оптимального механізму мотивації трудової і підприємницької діяльності в країні з перехідною економікою:
— внести поправки до основних законів і нормативно-правових актів, що формують правове і мотиваційне поле діяльності підприємницьких структур, які зберігають існуючі і створюють нові робочі місця. З цією метою слід забезпечити зменшення кількості прямих і непрямих податків і створити пільгові податкові умови для підприємницьких структур, які збільшують пропозицію робочих місць і гарантовану мінімальну заробітну плату;
— забезпечити активну державну підтримку підприємницьких структур, розширивши види кредитування і збільшення прямого фінансування шляхом пільгового субсидування та надання гарантій при отриманні позик на розширення розвитку приватних підприємств, що працюють з комерційним успіхом і розширюють сферу трудової діяльності;
— завершити розробку і прийняти Кабінетом Міністрів України довгострокову концепцію розвитку трудового потенціалу, яка окреслена в Указі Президента України “Про основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року” в серпні 1999 р., і узгодити її з державними та регіональними програмами приватизації і зайнятості.
У дисертації доведеного, що в подальшому розвитку трудового потенціалу особливого значення набуває правильний вибір методів корекції планово-адміністративних мотивацій до праці, без здійснення яких неможливе створення ефективного механізму мотивації трудової і підприємницької діяльності. Мова йде про те, що відсутність належної корекції з боку держави тенденцій відчуження людини-трудівника і трудових колективів від державних засобів виробництва (ваучерне володіння ними все більше відділяється від розпорядження результатами праці і доходами) деформує паростки ринкових мотивацій до праці, збільшує розрив між реальною вартістю робочої сили та рівнем заробітної плати. Цей висновок випливає з аналізу деформації відносин розподілу, зокрема, первісного нагромадження капіталу за рахунок відлучення працівників від отримання значної частини ними ж створеної власності і поряд з маргіналізацією значних верств населення, випереджуючого зростання цін порівняно з підвищенням заробітної плати. А тому, щоб з’явилися умови для розвитку і функціонування ефективного механізму мотиваційної діяльності, необхідно в період ринкових реформ розвивати мотивацію праці через подання державного і договірного регулювання і узгодження з ринковим саморегулюванням. З цією метою необхідно перш за все розробити механізм визначення мінімальної заробітної плати, який передбачив би відновлення і підвищення мотиваційного потенціалу винагороди за працю, забезпечував би громадянам персональні доходи щонайменше на рівні прожиткового мінімуму. За нормативну базу визначення грошового еквіваленту та межі малозабезпеченості необхідно прийняти вартість набору з 22 найуживаніших продуктів харчування, що забезпечують мінімально прийнятні умови для збереження здоров’я і підтримки життєдіяльності людини, доповнену вартістю таких послуг як житлово-комунальні, транспортні, зв’язку та дитячі установи (плата батьків). За такого підходу встановлюється єдина нижня межа в оплаті праці, яка захищає усіх працівників. Вона повинна встановлюватися на рівні нижньої межі вартості, а не ціни робочої сили і, таким чином, повинна включати в себе поряд з основною (тарифною) заробітною платою додаткові виплати (надбавки, доплати, премії). За цих умов слід відмовитися від політики встановлення мінімальної заробітної плати як інструмента регулювання структури і динаміки заробітної плати. Держава повинна визначати лише розмір мінімальної оплати праці. Решта питань, які стосуються оплати праці, слід вирішувати на основі розвитку системи тарифних угод на всіх рівнях соціального партнерства.
З метою підвищення значущості державно-договірного регулювання та ринкового саморегулювання заробітної плати, досягнення рівноважної середньої зарплати, виходячи із співвідношення попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці, необхідно юридично закріпити ширший зміст угод і договорів, що укладаються на державному, регіональному та виробничому рівнях. Для цього необхідно встановити послідовність їх укладання, визначити сферу їх дії та уточнити функції держави, профспілок і роботодавців у вирішенні питань регулювання доходів насланих працівників. Враховуючи, що державні асигнування на активні програми розвитку трудового потенціалу в найближчий час будуть мізерними і здебільшого носитимуть характер цільових субвенцій у вміщенні гострих проблем масового безробіття, то в перспективі необхідно законодавчо закріпити порядок визначення мінімальної заробітної плати і терміни його перегляду. При цьому важливо, по-перше, ратифікувати Конвенцію МОП №95 про охорону заробітної плати, №173 про захист вимог працівників на випадок неплатоспроможності роботодавця і приєднатися до Конвенції МОП №102 про мінімальні норми соціального забезпечення; по-друге, упорядкувати стимулюючу і регулюючу функції заробітної плати, збільшивши норму фонду заробітної плати у ВНП у відповідності до рекомендацій МОП до 50% національного прибутку. У зв'язку з цим доцільно знизити нарахування на фонд заробітної плати і відмовитися від прогресивної шкали оподаткування доходів громадян (оподатковувати слід не доходи, а споживання, що, на думку експертів, дозволить вдвоє знизити податковий прес і на чверть збільшити поступлення в бюджет; по-третє, удосконалити нормативно-правові положення, що стосуються умов та процедури найму і звільнення економічно активного населення, а також умов зайнятості і праці.
У дисертаційному дослідженні наголошується на необхідності еволюційної зміни системи управління зайнятістю, під якою розуміється здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення розвитку трудового потенціалу і регулювання зайнятості населення через узгодження інтересів роботодавців і найманих працівників. Згідно з уявленнями дисертанта суть, управління зайнятістю через оцінку трудового потенціалу можна звести до вирішення таких взаємозв’язаних завдань. По-перше, формування таких продуктивних здібностей людини, які сприяли б підтримці і розвитку продуктивній зайнятості населення і найбільш повно відповідали б вимогам, що ставляться до якості трудового потенціалу конкретними умовами виробництва. По-друге, формування ефективної системи збереження старих і створення нових робочих місць на основі визначення пріоритетних напрямків розвитку трудового потенціалу і ефективної структури зайнятості. По-третє, створення таких соціально-економічних і виробничо-технічних умов на виробництві, які сприяли б підвищенню ефективності і доходності праці і зниженню соціальної напруженості в суспільстві.
Дисертантом доведено, що в багатогранній проблемі зайнятості найважливішими завданнями держави на сучасному етапі становлення ринку праці є:
— створення нормативно-правового поля щодо діяльності трьох гілок влади на всіх рівнях управління зайнятістю населення (державному, регіональному, місцевому);
— забезпечення єдності правових, економічних, інформаційно-методичних і організаційних механізмів управління зайнятістю на основі вільно вибраного, добровільного виду і форми зайнятості та конкуренції;
— створення умов для формування єдиного простору економічної діяльності для суб'єктів працевлаштування. Ринок праці повинен бути достатнім, прозорим, доступним і вільним від впливу суб’єктивних чинників, що не узгоджуються з нормами трудового законодавства;
— матеріальна і фінансова підтримка Програми сприяння зайнятості населення, яка необхідна для збереження ефективних старих і створення нових робочих місць і продуктивної зайнятості формування ефективної структурної і регіональної політики зайнятості і забезпечення соціального захисту та матеріальної підтримки звільненому економічно активному населенню;
— врівноваження попиту і пропозиції на робочу силу шляхом поєднання державного впливу і ринкових регуляторів.
Таким чином, ефективне функціонування механізму управління зайнятістю і регулювання попиту і пропозиції економічно активного населення на ринку праці вимагає від держави максимально повного врахування реальних економічних можливостей країни, стану законодавчо-правової бази політики ринку праці і її фінансового забезпечення, рівня інформаційно-методичного і організаційного забезпечення ефективної зайнятості населення. Зокрема, слід привести законодавчі і нормативно-правові акти, які регламентують сучасну політику зайнятості, у відповідність до Конвенцій і Рекомендацій Міжнародної Організації Праці. Додаткові можливості досягнення позитивних зрушень у сфері управління зайнятістю і регулювання ринку праці можуть з'явитися у зв’язку з прийняттям нових законодавчих актів:
А) законів України – “Про внесення змін і доповнень до Законів України “Про зайнятість населення України”, “Про оплату праці”, “Про соціальне партнерство”, “Про соціальне страхування”, “Про захист прав найманих працівників”, “Про податковий кодекс” та інших законодавчих актів, що стосуються:
— забезпечення безпеки зайнятості населення як складової економічної безпеки держави;
— здійснення державного моніторингу зайнятості населення;
— забезпечення чіткого розподілу функцій в сфері зайнятості між різними гілками влади;
— залучення підприємницьких структур до реалізації програм і проектів по регулюванню зайнятості;
— врегулювання соціального партнерства між роботодавцями, найманими працівниками, профспілками і державою стосовно умов зайнятості і ціни праці;
— регулювання процесів самостійної зайнятості, вторинної зайнятості, нерегламентованої зайнятості населення тощо;
— надання Державній службі зайнятості статусу самостійної кредитно-фінансової некомерційної структури;
— розширення функцій адміністративно-правових органів щодо контролю за дотриманням норм трудового законодавства.
Б) нормативно-правових актів інформаційно-методичного і організаційного забезпечення ефективної зайнятості, що стосуються:
— усебічної оцінки ефективності регіональних програм зайнятості і діяльності центрів зайнятості;
— визначення пріоритетів і основних напрямків досягнення як можливості досягнення поставленої мети і включення їх до програм зайнятості на кожний рік відповідно до фінансових надходжень в Державний фонд сприяння зайнятості населення.
З цього випливають нові вимоги до концепції зайнятості в перехідній економіці. По-перше, регулюючий вплив держави повинен бути націлений на безумовне виконання існуючих законів і нормативно-правових актів при максимальній свободі ринкових регуляторів ринку праці. По-друге, умови зайнятості і ціна праці повинні бути такими, що забезпечують формування, збереження, використання і розвиток трудового потенціалу. По-третє, соціальний захист має, передусім, передбачати такі дії держави, які спрямовані на соціальну підтримку всіх верств населення, незалежно від внесків на соціальне страхування або стажу трудової діяльності громадян.
З огляду на це, сучасна політика зайнятості повинна формуватися, виходячи з наступних засад:
— оцінки конкретної ситуації, в якій здійснюватиметься регулювання зайнятості і визначення пріоритетів і основних напрямків досягнення поставленої мети-пом’якшення безробіття;
— поступового розгортання системи моніторингу зайнятості, формування банку даних про наявність робочих місць;
— кількісної та якісної оцінки складу безробітних, визначення потенційного контингенту для спрямування на громадські роботи;
— повної і всеохоплюючої санації робочих місць, оцінки їх перспективності;
— всебічної ефективності регіональних програм зайнятості та продуктивної діяльності державних регіональних центрів зайнятості,
Такий підхід до формування зайнятістю означає, що вона:
— має здійснюватися в кожному регіоні на основі пріоритетності потреб економічно активного населення та умов, в яких здійснюється відтворення трудового потенціалу;
— має не лише забезпечувати ефективну зайнятість і продуктивну трудову діяльність, але й створювати сприятливі умови для розвитку трудового потенціалу.
ВИСНОВКИ
У дисертації наведені теоретичні узагальнення і нове комплексне теоретичне обґрунтування і розв’язання проблеми збереження і розвитку трудового потенціалу, що виявляється в розробці теоретико-методологічних засад визначення передумов і особливостей трансформації сутнісних і потенційних можливостей населення України до мотивованих продуктивних видів діяльності на основі розроблених і запропонованих автором методики формування витрат на відтворення трудового потенціалу і соціально-орієнтованої концепції зайнятості населення. Такий підхід дав можливість не тільки сформулювати низку принципових висновків і рекомендацій щодо стратегії розвитку трудового потенціалу в контексті становлення вітчизняного ринку праці, але й дає змогу утвердити позиції економічної теорії як наук, здатної пояснювати новітні соціально-економічні явища і процеси та продукувати, виходячи з конструктивно-критичного осмислення розмаїття існуючих поглядів і методологічних принципів дослідників різних аспектів окресленої проблеми, евристично плідні концепції.
Результати дисертаційного дослідження дозволяють зробити висновки теоретичного і науково-практичного спрямування, основні з яких такі:
1. Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні на зламі двох тисячоліть, зумовлюють об’єктивну потребу докорінного реформування наявних та запровадження принципово нових механізмів реалізації трудового потенціалу та формування гнучкої і такої, що швидко реагує на динаміку соціально-економічних перетворень, системи зайнятості. Цей процес повинен спиратися на належне переосмислення того наукового доробку, який мається з питань використання і розвитку трудового потенціалу в нашій країні і вивчення досвіду ефективного регулювання зайнятості населення, нагромадженого країнами ринкової економіки. Звідси випливає нагальна необхідність політики зайнятості, яка б враховувала недоліки, що виникають в процесі ринкових перетворень та була зорієнтована на сталий розвиток трудового потенціалу.
З цих позицій вперше у вітчизняній економічній науці проведено комплексний аналіз формування, збереження, використання і розвитку трудового потенціалу через призму розробленого та запропонованого автором підходу, який базується на концептуальному обґрунтуванні і визначенні витрат на відтворення трудового потенціалу з урахуванням особливостей становлення системи зайнятості і ринку праці в перехідній економіці.
2. Дослідження еволюції теоретичних уявлень про трудовий потенціал у зарубіжній та вітчизняній літературі дозволило чітко розмежувати сукупність відносин та показників та ті, що формують і визначають поняття “трудовий потенціал”, і ті, які ним зумовлені і які об’єктивно включені до складу таких понять як “робоча сила”, “трудові ресурси”, “особистий фактор виробництва”, “людський фактор” тощо. У цьому контексті поняття “трудовий потенціал” не можна звести ні до поняття “трудові ресурси”, ні до поняття “робоча сила”, бо кожне з них трактує людину праці досить однобічно: або як потенційний стан спроможності до праці, який існує поза трудовим процесом: у такому ракурсі акцент ставиться на понятті “трудові ресурси”, або з позиції реалізації спроможності до праці в сфері економічної діяльності: в цьому аспекті поняття “трудові потенціал” найчастіше використовують як синонім поняття “робоча сила”.
Трудовий потенціал, будучи домінантною формою матеріалізації особистого фактора, є персоніфікованим носієм спроможності до праці, взятим в сукупності його кількісних і якісних характеристик, як тих, що реалізовані, так і ще нереалізованих, включаючи умови в яких відбувається його відтворення.
Дві основні властивості трудового потенціалу (кількісна і якісна) зумовлюють два підходи до аналізу цієї категорії. В кількісному контексті категорія “трудовий потенціал” розглядається з позиції” його демографічних (чисельності працездатного контингенту та віково-статевої структури) і часових (величини сукупного потенціального фонду робочого часу в розрахунку на нормований час роботи одного працівника протягом року, в годинах) характеристик. У якісному плані трудовий потенціал аналізується як суб’єкт, що характеризує певний фізичний і психічний стан здоров’я населення, рівень освіти і кваліфікації, особистісні характеристики працівників, якими вони керуються у своїй діяльності (мотиви, ціннісні орієнтації, рівень соціальної зрілості, навички, досвід, традиції), ступінь гармонізації людини з природою тощо.
3. Формою розвитку трудового потенціалу є його відтворення. Це складна система динамічної взаємодії тих демографічних, соціально-економічних екологічних та нормативно-правових сфер, які забезпечуються виробництво, розподіл, обмін і споживання основних кількісно-якісних характеристик трудового потенціалу. Відтворення трудового потенціалу є відновлення його чисельності та віково-статевого складу внаслідок зміни поколінь, а також формування, оновлення і розвиток тих якісних характеристик, носіями яких є трудовий потенціал. З цього випливає важливість чіткого визначення перш за все функціональної ролі умов відтворення трудового потенціалу які є формою прояву певних умов життя і не можуть виходити за межі їх якісної визначеності.
4. Під умовами відтворення трудового потенціалу ми розуміємо те природне і соціально-економічне довкілля, в якому здійснюється виробництво, розподіл, обмін і споживання трудового потенціалу. В широкому розумінні слова – це соціально-економічні, природнокліматичні, історичні та адміністративне правові умови (сукупність реальностей), що детермінують процес відтворення трудового потенціалу.
5. Порівняльний аналіз поглядів на зайнятість у світлі існуючих концепцій, що утвердилися в економічній думці дав автору підставу стверджувати, що всі вони відбивають окремі елементи глобальної концепції зайнятості і лише частково можуть бути трансформовані в національну економіку. В Україні, на нашу думку, повинна бути власна модель зайнятості, в основу якої повинна бути покладена гармонійна єдність висхідних принципів кейнсіанства і неолібералізму, змішаної економіки і соціального ринкового господарства та їх модифікацій. Останні, становлячи в своїй єдності концептуальну основу та парадигму соціально орієнтованого ринку, дозволяють у такому блоці, з одного боку, ввести український ринок праці в русло загально-цивілізованих закономірностей формування зайнятості, з іншого-максимально враховувати її національно-економічну специфіку і постсоціалістичні особливості.
6. Дослідженням встановлено, що сучасний стан зайнятості і використання трудового потенціалу, який склався на ринку праці країни, спричинений двома групами деформуючих чинників – успадкованими від тоталітарної системи, та тими, що виникли вже після проголошення курсу ринкових реформ. До першої належать надмірне одержавлення власності й ліквідація на цій основі різних форм приватно власності наявність гіпертрофованого ВПК, зовнішня закритість, внутрішня тінізація та повна бюрократизація економіки, панування ресурсного підходу до людини та гарантованої “поголовної” зайнятості, нечувана експлуатація людини. До чинників, що стримують економічне зростання і спричинили масове безробіття в перехідний період до ринкових відносин, належить рецесійне макроекономічне середовище – значна фінансова розбалансованість економіки, відсутність достатньо ефективної законодавчо-нормативної бази, значні коливання кредитних та податкових ставок, надмірне відхилення ціни праці від її природної вартості, внутрішня і зовнішня заборгованість. Спроби швидкої стабілізації і переходу до повноцінних ринкових механізмів виразно оголили ці чинники, що ускладнюють підтримку динамічної рівноваги факторів виробництва – збалансованості між потребами виробництва в трудовому потенціалі можливостями їх задоволення з боку працездатного населення. Вони відіграють головну роль тому, що масове вивільнення працівників сфер економічної діяльності перевищує кількість залучених до праці, за рахунок чого відбувається галопуюче зростання безробіття. Фактично політика зайнятості в країні була і залишається такою, що, по-перше, не стимулює повнішого використання трудового потенціалу, а, по-друге, створює умови для професійної мобільності працездатних осіб. Негативно впливає у зв’язку з цим і недостатньо активна інвестиційна діяльність як у цілому в державі, та і в окремих галузях та регіонах.
7. Осередком найінтенсивніших втрат трудового потенціалу є сільська місцевість. Постійне збільшення депопуляції сільського населення внаслідок систематичного зниження народжуваності та зростання смертності, значні розміри механічного відпливу молоді, інтенсивна трудова маятникова міграція працездатних осіб призводять не тільки до зниження приросту населення, а й до погіршення структури зайнятості та змін у джерелах формування трудового потенціалу. Соціально-економічний розвиток трудового потенціалу деформується труднощами й недоліками, що виникли при проведенні трансформацій у сільському господарстві. У результаті паювання землі змінюють свій правовий статус, перетворюючись із земель, що належать колективним сільськогосподарським спілкам (на праві колективної власності), у приватну власність членів спілки. Дана обставина, в свою чергу, позитивно відобразиться на стані із зайнятістю сільського населення, а виробниче навантаження на одну працездатну особу значно зросте в трудонедостатних регіонах, де механічний відплив сільського населення перевищує природний приріст. Вирішення проблеми зайнятості сільського населення залежить від ефективності механізму фінансово-кредитного забезпечення розширення обсягів сфери зайнятості, зокрема за рахунок стимулювання приватних інвестицій в економіку сільської місцевості та фінансування заходів на громадські роботи й створення нових робочих місць у сфері інфраструктури. Сьогодні він характерний слабкою спрямованістю, відсутністю єдності та послідовності у його формуванні, недостатнім врахуванням інтересів працівників села. Це – принципово нова ситуація, яку не тільки неоднозначно сприймає суспільство, але й до діяльності в якій не пристосовані ні система мотивації, ні механізм регулювання соціально-трудових відносин в умовах приватної власності на землю, ні політика зайнятості та її організаційні структури.
8. Однією з найболючіших макроекономічних проблем є проблема підтримання належної збалансованості між вільними робочими місцями і вивільненими з виробництва працівниками на регіональних рівнях. Як показало дослідження, в усіх, без винятку, регіонах спостерігається збільшення загальної чисельності безробітних, перевищення чисельності вивільнюваних з підприємств і організацій над чисельністю прийнятих зростання тривалості зареєстрованого безробіття і ступеня напруження на ринку праці, розширення вторинної і нерегламентованої зайнятості населення. Більше того, застійні явища у сфері зайнятості і високий ступінь невідповідності попиту та пропозиції на регіональних ринках праці сприяють нагромадженню соціальної напруги в суспільстві: трудовий потенціал декваліфікується, населення маргіналізується, людина соціально деградує. Тому в найближчий час необхідно розробити заходи щодо регулювання процесів відтворення трудового потенціалу, формування активної державної політики зайнятості В рамках таких заходів першочергову увагу слід зосередити на визначенні концептуальних засад щодо обґрунтування оцінки ефективності регіональних програм зайнятості, розробці механізму формування Державного фонду сприяння зайнятості та уніфікації визначення витрат на відтворення трудового потенціалу. Це дозволить мінімізувати економічні та соціальні втрати від безробіття і неповної зайнятості, забезпечити перерозподіл трудового потенціалу на користь перспективних сфер економічної діяльності, й тим самим вдосконалити регіональну галузеву структуру зайнятості населення і, в кінцевому підсумку, ефективно використовувати трудовий потенціал кожного регіону.
9. Соціально-економічні потреби та інтереси займають проміжне становище між фазами виробництва, розподілу, обміну і споживання трудового потенціалу. Разом з тим потреби й інтереси внутрішньо властиві кожній з фаз відтворення трудового потенціалу, відображають сутнісні сторони відносин, вияв яких дозволяє залучати людину в усі процеси (економічні і виробничі), на яких ґрунтується передусім рівень розвитку суспільства, формуються матеріальні умови економічної свободи індивіда, з одного боку, трансформується свідомість і створюється новий тип працівника як суб'єкта ринкових відносин, заінтересованого у нарощуванні свого трудового потенціалу, з іншого.
В умовах ринкової трансформації економіки потреби та інтереси впливають на відтворення трудового через співвідношення попиту і пропозиції трудового потенціалу у вигляді різних форм його економічного руху, які в сукупності забезпечують певні властивості всьому відтворювальному процесові, Для визначення перспектив міжфазного руху трудового потенціалу потрібні наукові прогнози, які можна передбачити на основі врахування факторів, що впливають на виробництво, розподіл, обмін і споживання трудового потенціалу і чинять найбільш суттєвий вплив на характер усіх фаз, сфер та етапів відтворювального процесу і, по суті, їх формують, причому різнорідність факторів обумовлює різноманітність міжфазових зв’язків.
10. Ринкова трансформація економіки, що відбувається сьогодні в країні, вимагає вдосконалення механізму формування витрат на відтворення трудового потенціалу. Розроблені й запропоновані в дисертації класифікації витрат на відтворення трудового потенціалу за джерелами їх формування та методичні підходи до визначення складу витрат на відтворення трудового потенціалу спрямовані на посилення їх ролі у забезпеченні ефективності виробництва, розподілу, обміну і споживання трудового потенціалу.
11. Визначення витрат запропоновано здійснювати на основі диференційованого балансу формування витрат на відтворення трудового потенціалу, який характеризує результат зіставлення величини нормативних (суспільно-необхідних) витрат до фактичних витрат, які досягнуті за рахунок можливостей суспільства на даному етапі. В узагальненому вигляді до витрат на відтворення трудового потенціалу входять витрати, що формуються за рахунок відрахувань роботодавців на оплату праці та формування фондів соціального захисту, а також витрати, що формуються за рахунок доходів від власності і підприємництва (рента, проценти, дивіденди), самозайнятості та бюджетні видатки на соціальні програми, що здійснюються протягом усього життєвого циклу працездатних осіб і забезпечують сприятливі умови життєдіяльність як їх самих, так і членів їх сімей.
12. Становлення в країні економіки ринкового типу зумовлює необхідність формування організаційно-економічного механізму формування і регулювання витрат на відтворення трудового потенціалу. За таких умов необхідні заходи щодо регулювання процесів відтворення трудового потенціалу формування активної державної політики зайнятості як важливої складової всієї соціально-економічної політики. Тому доцільною є розробка Концепції змішаного регулювання зайнятості населення, яка передбачала б вирішення найголовніших завдань розвитку трудового потенціалу і передовсім забезпечення сприятливих умов формування механізму регулювання діяльності центрів зайнятості з реалізації регіональних програм зайнятості. Для цього необхідно, по-перше, відновити статус Державного фонду сприяння зайнятості населення як самостійної фінансової структури в системі Державного центру затятості; по-друге, запровадити принципово новий соціально-економічний механізм формування фонду сприяння зайнятості. З цією метою частку видатків з ВВП на політику ринку праці збільшити з 0,25% до 2-3%, як це зроблено у Центральноєвропейських країнах з перехідною економікою, що дозволить розмір виплат у зв’язку з безробіттям наблизити до величини прожиткового мінімуму по-третє, розмір відрахувань до фонду сприяння зайнятості має щорічно коригувати затверджувати Верховна Рада України одночасно із прийняттям Державного бюджету. Покриття суми дефіциту фонду здійснювати за рахунок Державного бюджету. Кошти на політику ринку праці не повинні бути меншими за суму коштів необхідних для виплати допомоги у зв’язку з безробіттям. Реалізація цих заходів дозволить забезпечити мінімальні державні гарантії соціального захисту.
13. За останні роки трансформація відносин власності не дала бажаних результатів. Роздержавлення і приватизація не забезпечили ні зростання ефективності виробництва і підвищення життєвого рівня народу, ні зменшення рівня безробіття. Трансформація відносин власності в існуючому вигляді й нинішніми способами виявилася спрямованою не на розвиток виробництва і мотивації праці, не на створення національного багатства, а на досягнення короткотермінових ефектів (поповнення доходної частини держбюджету перерозподіл національного багатства в інтересах нових олігархів, підсилення соціальної поляризації). Тому держава сьогодні має не стільки швидко передати свою власність у руки нових власників, але й провести реальні зміни у відносинах користування, володіння і розпорядження умовами й результатами виробництва, створити умови для швидкого формування принципово нових сфер прикладання праці та повноцінного використання трудового потенціалу через збільшення частки власності працівників. Для цього необхідно реалізувати ряд заходів. По-перше, гармонійно поєднувати недоторканість і підтримку приватної власності та відносно тривале співіснування заснованих на ній господарських форм з державним сектором. По-друге, скорегувати державну політику щодо регулювання орендних відносин і розглядати оренду як один з прогресивних шляхів приватизації; на законодавчому рівні закріпити задекларований пріоритет на приватизацію підприємств трудовими колективами як шляхом прямого викупу так і через оренду з наступним викупом. По-третє, завершити сертифікаційну приватизацію та перехід до інвестиційне орієнтованої грошової приватизації, яка забезпечить створення сприятливих умов для формування широкого прошарку ефективних приватних власників та збереження і створення робочих місць. По-четверте, передбачити пільги в системі фінансово-кредитної політики, виходячи з того, що загальний рівень оподаткування, кількість видів і база для нарахування податків мають бути стабільними протягом періоду реформування власності стимулювати інвестиції на програми субсидованої зайнятості, або так названі додаткові робочі місця.
14. Дослідження показало що в міру того, як трансформується власність, створюючи передумови для формування гнучкої системи мотиваційних механізмів інтенсивної і продуктивної праці одночасно виникає ситуація, при якій не в повній мірі забезпечуються такі пріоритети, як реалізація права на працю і доход від продуктивної діяльності, вільний вибір суспільно-корисної праці. Жорсткішими стають вимоги до професіоналізму, посилюється соціальна напруга у зв'язку з виникненням соціальної і матеріальної нерівності. В мотиваційному механізмі виявилися нові моменти. Перш за все, йдеться про розпад сформованої в попередні роки позаринкової системи розподілу за працею та формування організаційно-економічного механізму регулювання заробітної плати адекватного новим економічним умовам, тобто на основі ціни праці. Остання, будучи тісно пов'язана з елементами державно-договірного її регулювання та ринкового саморегулювання, має забезпечити диференціацію заробітної плати залежно від чинників, що впливають на формування реальної ціни праці. Крім того, мотиваційний механізм суттєво доповнюють доходи від первісного нагромадження капіталу (доходи від власності і підприємницької діяльності) і доходи від самозайнятості. Це означав, що основні принципи вдосконалення практики формування мотиваційного механізму праці повинні зводитися до того, щоб система оплати праці матеріального стимулювання забезпечувала не просто виплату грошової винагороди певної величини (яка повинна відображати вартість робочої сили), а й безпосередній зв'язок її з результатами праці, підприємницької та індивідуальної трудової діяльності. Тільки за цих умов мотиваційний механізм сприятиме розвитку трудового потенціалу і формуванню ефективної зайнятості.
15. Вивчення стану та розвитку сучасного стану зайнятості населення дає підстави констатувати, що ринок праці, який знаходиться в процесі становлення, не справляє належного впливу на розвиток трудового потенціалу і пом’якшення безробіття, а державні служби зайнятості на місцях не перетворилися на центр координації, узгодження та управління зайнятістю й організацією працевлаштування. В дисертаційній роботі запропоновано механізм управління зайнятістю, спрямований на створення реальних засад забезпечення конституційного права на працю, гармонізацію інтересів роботодавця, найманого працівника і держави, формування психологічної готовності кожної людини брати на себе відповідальність за результати своєї діяльності, гарантування мінімальних норм соціального забезпечення. Пропозиції автора щодо першочергових заходів з удосконалення системи управління зайнятістю населення увійшли до розробленої дисертантом Концепції змішаного регулювання зайнятістю населення, метою якої є формування нового правового, економічного організаційного макро-, мезо- і мікроекономічного регулювання відносин, які складаються між роботодавцями, найманими працівниками і державою з приводу умов зайнятості й соціального захисту економічно активного населення.
16. Модель змішаного регулювання зайнятості населення — це єдина система нормативно-правових, соціально-економічних, організаційних та інформаційно-методичних важелів, спрямованих на досягнення паритету між попитом і пропозицією праці в межах існуючого ринкового середовища. Вона визначає ієрархію цілей соціально-економічної політики в сфері зайнятості і пропонує шляхи й методи створення продуктивної і вільно вибраної зайнятості з метою стимулювання економічного зростання і розвитку, підвищення рівня життя, задоволення потреб у робочій силі і вирішення проблем безробіття.
Список основних опублікованих праць за темою дисертації
Монографії, підручники, посібники, словники, брошури
1. Трубич С. Ю.Трудовий потенціал і зайнятість населення України в умовах переходу до ринку. — Тернопіль: Поліграфіст, 1996. — 1996. — 199 с.
Рецензія: 3лупко С. М. Трудовий потенціал нації // Наукові записки Тернопільського педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Сер. 10. —Філософія, економіка, соціологія. 1998. — ІІ. — С. 144–145.
2. Шляхи розвитку підприємництва в умовах ринку / Андрушків Б. М., Андрущенко В. М., Мельник А. Ф. та ін. // Кол. монографія: Тернопіль: Збруч, 1992. — 184 с. / Автору належить 0,5 д.а. / Особистий внесок автора: проаналізовано проблеми деформацій відносин власності та запропоновані шляхи їх подолання.
3. Організаційно-економічний механізм формування ринку в регіоні / За ред. А. Ф. Мельник / Кол. монографія: Тернопіль: Оріон, 1993. — 159 с. / Автору належить 1 д. а. / Особистий внесок автора: викладено проблеми структурної перебудови промислового виробництва та формування ринку товарів народного споживання в перехідній економіці.
4. Основи економічної теорії. Підручник / За ред. С. В. Мочерного. — Тернопіль: Тарнекс, 1993. — 688 с. / Автору належить 0,5 д. а. / Особистий внесок автора: проаналізовано еволюцію власності на землю і сільськогосподарських підприємств в умовах переходу до ринкових відносин.
5. Основи підприємницької діяльності. Навчальний посібник / За ред. Григорука А. А., Лопуха В. С. — Тернопіль, 1997. — 146 с. Особистий внесок автора: розкрито місце ресурсів і факторів в системі виробництва, досліджено основні тенденції його розвитку.
6. Економічний словник-довідник / За ред. С. В. Мочерного. — К.: Феміна, 1995. — 368 с. / Автору належить дві авторські статті: інтереси економічні, інституціоналізм.
7. Трубич С. Ю., Качан Є. П. Сучасна, парадигма української моделі зайнятості населення. — Тернопіль: Економічна думка, 1999. — 35 с. 1,7 д. а. / Автору належить 1,5 д. а. Особистий внесок автора: розроблена, і запропонована авторська концепція зайнятості населення.
Статті у наукових виданнях
8. Трубич С. Ю. Регіональні особливості формування умов відтворення робочої сили в сільському господарстві // Соціально-економічний механізм відтворення трудового потенціалу. Зб. наук. праць. — К.: Інститут економіки АН УРСР,1990. — С. 55-61.
9. Трубич С. Ю. Особливості сучасного етапу використання трудового потенціалу // Економіка України. — 1996. — №11. — С. 52-56.
10. Трубич С. Ю. Власність і нормування трудового потенціалу за умов ринкової трансформації // Вісник ТАНГ’у. — Тернопіль, 1998. — Випуск 4. — С. 25-27.
11. Трубич С. Ю. Концептуальні цілі і принципи системи державного регулювання зайнятості населення і формування ринку праці // Регіональні аспекти роз. і розм. прод. сил. — Тернопіль: Екон. думка, — 1998. — Випуск 2. — С. 222-232.
12. Трубич С. Ю., Лопух В. С. До питання про фактори, які сформують регіональні умови відтворення трудового потенціалу // Зайнятість та ринок праці. Міжвід. наук. збірник. Вип. 6. — 1998. — С. 122-130. Особистий внесок автора: розробка факторів, котрі формують умови відтворення трудового потенціалу і оцінка їх впливу на розвиток трудового потенціалу.
13. Трубич С. Ю., Швець В. Є. Регіональні особливості формування і розвитку демографічної політики України // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. / Щорічник наукових праць / Вип. IX. — Львів: ІРД НАН України, 1999. — С. 55-64. Особистий внесок автора: аналіз регіональних особливостей формування і розвитку демографічних процесів в регіонах країни.
14. Трубич С. Ю. Умови відтворення трудового потенціалу: суть і структура // Вісник Вип. 6 Львівської комерційної академії: Сер. екон. — Львів: Коопосвіта, 1999. — С. 265-272.
15. Трубич С. Ю. Становлення ринку праці в перехідній економіці // Вісник ТАНГу. — 1999. — Вип.6. — С. 158–162.
16. Трубич С. Оплата праці як показник стану мотиваційного механізму праці в сільському господарстві // Вісник ТАНГу. Спец. вип. №12, 1999. — С. 125-126.
17. Трудовий потенціал в системі управління зайнятістю населення // Наук. вісник Волинського ун-ту. Сер. екон. — 1999. — №12. — С. 17-23.
18. Трубич С. Методологічні та методичні підходи до обґрунтування оцінки ефективності регіональних програм зайнятості // Рег. аспекти розв. і розм. продуктивних сил. — Тернопіль: Екон. думка, 1999. — випуск 3. — С. 143-153.
19. Трубич С. Сучасний стан та шляхи фінансового забезпечення регіональних ринків праці // Формування ринкової економіки в Україні. Наук. зб. Львів. у-ту. — Львів: Інтереко, 1999. — Вип. 5. — С. 135-140.
20. Трубич С. Регламентація сучасної політики зайнятості: проблеми нормативно-правового забезпечення // Вісник ТАНГу. — Тернопіль,2999. — вип.7. — С. 17-23.
21. Трубич С. Міграційні процеси і зайнятість населення // Вісник Львів. ун-ту. Сер. міжн. відносини, 1999. — Вип. 1. С. 398-403.
22. Трубич С. Соціальне партнерство в системі соціально-трудових відносин перехідної економіки // Вісник Львів. ун-ту. Сер. економічна, 1999. — Вип. 2. — С. 34–39.
23. Трубич С. Ю. Стан і концепційні засади дослідження витрат на відтворення трудового // Вісник ТАНГу. — Тернопіль, 2000. — Вип. 29. — С. 51-54.
24. Трубич С. Якість трудового потенціалу: суть і структура // Торгівля, комерція, підприємництво. Зб. наук. праць Львівської комерційної академії. — Львів; 1999. — Вип. 2. — С. 69-72.
25. Заробітна плата в механізмі відтворення трудового потенціалу // Вісник Львівської комерційної академії: Сер. екон. Вип. 7. — Львів; 1999. — С. 223-227.
26. Трубич С. Ю., Швець В. Є. Формування системи соціального страхування. Фінанси України. — 2000. №2. — С. 110-115.
27. Трубич С. Ю., Качан Є. П. Еволюція поглядів на зайнятість населення та їх науково-критична оцінка // 3айнятість та ринок праці. Міжвід. наук. збірник. Випуск ІІ. — 2000. — С. 55-65.
28. Трубич С. Еволюція поглядів на трудовий потенціал та їх науково-критична оцінка // Історія народного господарства і економічної думки України. Зб. наук. праць. Вип. 31–32. — К.: Наукова думка, 2000. — С. 299–304.
29. Трубич С. Ю. Роль фінансово-кредитних відносин у формуванні ефективної моделі зайнятості / Регіональна економіка. — 2000. — №2 — С. 161-165.
30. Трубич С. Ю. Малий бізнес як фактор розвитку трудового потенціалу // Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку. Вісн. ун-ту “Львівська політехніка”, 2000. — №405. — С. 94-98.
31. Трубич С. Ю., Островерхов В. М. Теоретичні основи формування витрат на відтворення трудового потенціалу // Зб. наук. праць. Луцьк, 2000. — С. 46-50. Особистий внесок автора: розробка методичного підходу до формування витрат на відтворення трудового потенціалу.
32. Трубич С., Островерхов В., Хоміцька М., Соціальний захист в системі економічної безпеки // Матеріали доповідей V Міжнародного конгресу українських економістів, м. Львів. 22-26 травня 2000 р. / У двох частинах / НАН України, інститут регіональних досліджень. — Львів, 2000. — С. 54–55.
33. Трубич С. Ю. Державне регулювання зайнятості та соціальний захист від безробіття в Польщі. // Вісник ТАНГу, — Тернопіль: 2000. — Вип. 8. — С. 168–170.
Анотації
Трубич С. Ю. Трудовий потенціал і зайнятість населення України в умовах ринкової трансформації економіки. — Рукопис.
дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.01.01. — економічна теорія — Львівський національний університет імені Івана Франка. Львів, 2000.
Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню проблеми розвитку трудового потенціалу і формуванню зайнятості населення України з урахуванням стану економіки і специфіки процесів суспільної трансформації в державі.
На основі теоретичних узагальнень та емпіричних висновків, здобутих на підставі критично порівняльного вивчення еволюції ідей, сукупності фактів та динаміки процесів, котрі стосуються теорії та практики розвитку трудового потенціалу і формування зайнятості населення, вперше в економічній літературі визначені концептуальні засади та обґрунтовано власне трактування визначення витрат на відтворення трудового потенціалу та розроблено концепцію змішаного регулювання зайнятості населення з урахуванням специфічних особливостей розвитку соціально-трудових відносин в Україні за умов перехідного періоду.
Основні результати дисертації впроваджені в економічну практику при розробці та реалізації обласних та Державних програм зайнятості.
Ключові слова: трудовий потенціал, умови відтворення трудового потенціалу, відтворення судового потенціалу, витрати на відтворення трудового потенціалу, зайнятість, ринок праці, безробіття, концепція зайнятості.
Аннотация
Трубич С. Ю. Трудовой потенциал и занятость населения Украины в условиях рыночной экономики. — Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора экономических наук по специальности 08.01.01. — экономическая теория. — Львовский национальный университет имени Ивана Франко. Львов, 2000.
В диссертационной работе осуществлено комплексное исследование проблемы развития трудового потенциала и формирования занятости населения Украины с учетом состояния экономики и специфики общественной трансформации в государстве.
На оснований критической ретроспективной оценки теоретических взглядов и подходов обоснованы теоретико-методологические основы определения категории “трудовой потенциал”, раскрыть ее структурные элементы и характер взаимодействия с такими категориями, как “рабочая сила”, “трудовые ресурсы”, “человеческий потенциал”, “личный фактор производства”, “человеческий капитал”, “человеческий фактор”.
Исследованы теоретические основы воспроизводства трудового потенциала с позиций специфики его проявления в переходной экономике. Обосновано содержание, сущность и место социально-экономической категории “условия воспроизводства трудового потенциала” в системе категорий, изучающих закономерности трудового поведения человека. Отдельный параграф посвящен эволюции взглядов на занятость и рынок труда в экономической науке.
Исследованы проявления и дана оценка деструктивного влияния макроэкономических деформаций на занятость населения. Значительное внимание уделено анализу специфике формирования условий воспроизводства в сельском хозяйстве, регионах.
Проведено опенку влияния потребностей и интересов на производство, распределение, обмен и потребление трудового потенциала, что дало возможность раскрыть изменения взаимосвязей и взаимозависимостей между его количественными и качественными компонентами и систематизировать факторы, которые их видоизменяют в переходной экономике.
Впервые предложено рассматривать вопрос о развитии трудового потенциала и Формирование занятости населения в контексте исследования процесса формирования издержек на воспроизводство трудового потенциала с учетом особенностей развития социально-трудовых отношений в переходной экономике, Определены концептуальные подходы к формированию издержек на воспроизводство трудового потенциала, очерчены их основные структурные элементы, разработаны методические подходы к разработке дифференцировано баланса формирования издержек на воспроизводство трудового потенциала, предложена собственная схема баланса, который дает возможность не только определять уровень возмещения издержек на воспроизводство трудового потенциала по группам людей с разными уровнями квалификации, но и регулировать его с учетом существующих условий воспроизводства трудового потенциала, оценить результативность влияния дифференцированных на элементы издержек на реализацию политики занятости та социальной зашиты экономически активного населения.
Определены на основе анализа региональных программ занятости населения и существующей системы формирования Государственного фонда содействия занятости характерные изъяны существующего механизма управления занятостью населения та разработаны конкретные предложения по его совершенствованию.
Проанализированы наиболее актуальные проблемы институциональных трансформаций как основы совершенствования условий реализации трудового потенциала и формирования занятости населения.
Разработана современная парадигма украинской модели занятости населения, целью которой является формирование нового правового и экономического механизмов макро-, мезо- и микрорегулирования социально-трудовых отношений; которые складываются между работодателями и наемными работниками по поводу условий занятости и социальной защиты экономически активного населения.
Ключевые слова: трудовой потенциал, условия воспроизводства трудового потенциала, издержки на воспроизводство трудового потенциала, занятость, безработица, рынок трупа, концепция занятости.
SUMMARY
Trubych S. Yu. Labour Potential and Employment of the Population of Ukraine in the Conditions of Market Transformations of Economy. - Manuscript
Dissertation for the scientific degree of Doctor of Sciences (Economics) in specialty 08.01.01. — Economic Theory. — The Ivan Franko National University of Lviv, Lviv, 2000.
Dissertation thesis is devoted to the comprehensive study of the problem of development of labour potential of Ukraine and the formation of employment of population of Ukraine with the account of the economical situation and specific processes of social transformation in the state.
For the first time in economic literature, on the basis of theoretical generalizations and empirical conclusions from critical comparative study of the evolution of ideas, facts and dynamics of processes concerning theory and practice of the development of labour potential and the formation of the employment of population, conceptual fundamentals of the definition of expenses for the reproduction of labour potential were determined and own treatment of this process was given grounds for. A concept of mixed regulation of population employment with the account of specific features of the development of socio-labour relations of Ukraine in the conditions of transition period was worked out.
The main results of the dissertation were practically introduced into economy in the development and realization of regional and state employment programmes.
Key words: labour potential, conditions for the reproduction of labour potential, expenses for the reproduction of labour potential, employment, labour market, unemployment, concept of employment.
Під
писано до друку 30.11.00. Формат 60х84/32. Папір офсетний. Гарнітура Тіmes. Друк офсетний.
2,10 ум, др. арк., 1,90 обл.-вид. арк. Тираж 100. Замовлення №0075-00
Редакція газети “Підручники і посібники”. Свідоцтво ТР №189 від 10.01.96.
46010, м. Тернопіль, вул. Поліська, 6а. Тел. 8-(0352)-43-10-21; 43-15-15. e-mail: pp@pp.utel.net.ua