4 Енергія у біосфері та спеціалізація ldquo; виробничих рівнів rdquo;

Работа добавлена на сайт samzan.net:

1

ЗМІСТ

1.  Що таке урбанізація? Які екологічні проблеми населених пунктів…2
2.  Ноосфера як нова стадія еволюції біосфери………………………......4
3.  Енергія у біосфері та спеціалізація  “ виробничих рівнів ”. Продуценти, консументи та редуценти………………………………………………..7
4.  Земельні та водні ресурси Землі……………………………………….11
5.  Вплив людини на тварин і причини іх вимирання…………………..13
6.  Розвіювання газових домішок у атмосфері…………………….……14
7.  Участь України у міжнародному екологічному співробітництві….16
8.  Задача №187……………………………………………………………20
9.  Задача №212……………………………………………………………21
10.  Задача №237……………………………………………..…………….22
11.  Задача №262…………………………………………………………...23

12. Що таке урбанізація? Які екологічні проблеми населених пунктів?

Проблема урбанізації населення.

     Урбанізація, з одного боку, покращує умови життя населення, з іншої - призводить до витіснення природних систем штучним, забрудненню довкілля, підвищенню хімічної фізичного і психологічного навантаження на організм людини.

     Велике місто змінює майже усі компоненти природного середовища - атмосферу, рослинність, грунт, рельєф, гідрографічну мережу, підземні води, грунт і навіть клімат. Процес урбанізації обумовлений в цілому розвитком громадського виробництва і характером соціальних стосунків, сам робить усе більш різнобічно вплив на розвиток і розміщення виробництва іншої сфери діяльності суспільства, змінюючи його соціальну і економічну структуру демографічні показники, умови розвитку особистості.

Людина постійно мріє про краще майбутнє. З давніх часів він або стихійно, або свідомо перетворював і удосконалював вигляд населених пунктів. Ніскільки не дивує життєздатність міст, адже в них закумульовані матеріальні цінності які часто просто не можна оцінити, - удома, громадські будівлі, театри, стадіони, дороги, мости, трубопроводи і парки.

      Місто, кінець кінцем, відбиває класовий характер суспільства, його протиріччя, вади і контрасти.

Міста є центрами політичного і культурного життя. Вони виникли за часів рабовласництва, розвивалися при феодалізмі і капіталізмі. Процес концентрації населення в містах проходить значно швидше за ріст загальної чисельності населення. За даними ООН міське населення у світі щорічно збільшується на 4% в рік.

     Поява мегалополісів означає стихійну реконструкцію великих районів Землі. При цьому страждають повітря і водний басейни, зелені масиви, порушуються транспортні зв'язки що призводить до дискомфорту в усіх відношеннях. Багато міст розширюються так, що не можуть вже розміститися на суші і починають "сповзати в морі".

     Процес концентрації населення в містах неминучий і у своїй суті позитивний. Але структура досконалого міста його індустріальний, "градоутворюваний" чинник прийшли в протиріччя з історичним призначенням міста і його роллю в підвищенні життєвого рівня людей.

Сучасні великі міста, особливо мегалополіси, розширилися стихійно, включають житлові об'єкти, численні наукові і громадські установи, промислові підприємства і об'єкти транспорту, ростуть, поширюються, зливаються між собою витісняючи  і знищуючи живу природу Землі. Сучасні промислові міста, особливо деякі суперміста в капіталістичних країнах, є у більшості випадків масою бетону, асфальту, гару, отруйних викидів.

    Екологічна обстановка в мегаполісах

    Багато проблем пов'язано і з впливом на літосферу Землі : при будівництві модифікується рельєф, осушуються невеликі водойми і річки, виникають зсуви і яри, нерідко грунтові води підтоплюють будівлі (із-за зміни рівня підземних вод в межі міста). Низька екологічна культура людини веде до утворення незапланованих владою звалищ побутових відходів, промислові підприємства також вносять посильний вклад в забруднення землі токсичними відходами виробництв

Гідросфера теж страждає від величезного (у десятки разів більшого порівняно з сільським населенням) особистого споживання води (до 400 л/сут.), стічних вод, дії транспорту та ін.

     Склад атмосфери над великою агломерацією змінюється не в кращу сторону із-за летких газоподібних відходів, дисперсного пилу, диму фабрик і заводів в межі міста. Особливо уразлива атмосфера до негативної дії транспорту. Шум від тисяч моторів також можна віднести до підвиду забруднення повітряного. Втрати частково згладжуються якіснішими, ніж на селі, продуктами харчування, перевагами в медичному обслуговуванні та ін.

Поліпшення ситуації можливе в наступних кроках:

-максимально широке озеленення вулиць, дворів, алей;

-создание міських садів і парків з водоймами, тваринами і птахами;

-создание реальної можливості (введенням економічних, соціальних і законодавчих норм) частого і регулярного (не менше 1 разу в місяць) виїзду на природу;

-введение обмежень на забруднення окремими видами відходів для кожного міста окремо з метою повнішого контролю за загальною екологічною ситуацією.

      Найбільш перспективним способом вирішення проблеми є переробка міських відходів. Отримали розвиток наступні основні напрями в переробці: органічна маса використовується для отримання добрив, текстильна і паперова макулатура використовується для отримання нового паперу, металобрухт спрямовується в переплавку. Основною проблемою в переробці є сортування сміття і розробка технологічних процесів переробки.

      Економічна доцільність способу переробки відходів залежить від вартості альтернативних методів їх утилізації, положення на ринку вторсировини і витрат на їх переробку. Довгі роки діяльність по переробці відходів утруднювалася із-за того що існувало думка, ніби будь-яка справа повинна приносити прибуток. Але забувалося те, що переробка, в порівнянні з похованням і спалюванням, найбільш ефективний спосіб вирішення проблеми відходів, оскільки вимагає менше урядових субсидій. Крім того він дозволяє економити енергію і берегти довкілля. І оскільки вартість площ для поховання сміття росте із-за посилення норм, а печі занадто дороги і небезпечні для довкілля, роль переробки відходів неухильно ростиме.

37. Ноосфера як нова стадія еволюції біосфери?

   В. І. Вернадський зазначав, що можливості людини з її розумом і технікою такі значні, що вона може втручатись в хід геолого-хімічних процесів Землі і навіть змінювати їх природний напрямок. Людство має усвідомити свою силу і роль у біосфері і тоді настане новий етап її розвитку.

   Вернадський передбачав перехід біосфери в новий стан, так звану сферу розуму -”ноосферу”

(noos - в перекладі з грецької : розум, дух ), в якій людина стане основною геологічною силою.

     Ноосфера - це етап розвитку біосфери, на якому людина, свідомо використовуючи свої знання, буде підтримувати існування біосфери та сприяти її розвитку.

   Вчення Вернадського про ноосферу включає 4 основні положення:

   1. Ноосфера - історично останній стан геологічної оболонки біосфери, що перетворюється діяльністю людини.

   2. Ноосфера - сфера розуму і праці.

   3. Зміни біосфери обумовлені як свідомою, так підсвідомою діяльністю людини.

    4. Розвиток ноосфери пов’язаний з розвитком соціально-економічних факторів.

    Ноосфера відрізняється від біосфери величезною швидкістю в розвитку. За концепцією ноосфери, людство перетворилося на найпотужнішу геологічну силу на планеті. Вернадський підкреслював, що протягом останніх 500 років воно освоїло нові форми енергії - парову, електричну, атомну, й навчилося використовувати майже всі хімічні елементи. Людство освоїло всю біосферу й одержало набагато більшу, порівняно з іншими організмами, незалежність від навколишнього середовища. Наукова думка й діяльність людини змінили структуру біосфери, незаймана природа швидко зникає, з’являються нові екосистеми та ландшафти - міста, культурні землі, для яких характерні простіші угрупування організмів.

    Біосфера. Людина завжди стикалася з оточуючим її світом живої природи, з величезною різноманітністю рослин і тварин, здавна вивчили зовнішню і внутрішню будову живих організмів, дослідили особливості їх анатомії, фізіології, закономірності розвитку, взаємозв’язок з навколишнім середовищем. Було з’ясовано, що організми існують в найрізноманітніших умовах і життя є практично і на поверхні материків, і в товщі океанів та морів, і навіть в атмосфері. Ця цілком очевидна істина привернула увагу українського мінеролога-геохіміка В.І.Вернадського. Базуючись на масштабних дослідженнях і розрахунках, він вперше показав глобальне значення всієї сукупності організмів нашої планети.

    Виявилось, що живі організми є могутнім фактором, що перетворює Землю. Товща гірських порід, вод і атмосфери, що змінилися під впливом життя і було названо біосферою. Тепер це слово зустрічається на шпальтах газет, звучить у виступах політичних та суспільних діячів, стає зрозумілим не лише вченим, але й всім людям. Останнім часом все частіше і тривожніше виникає обґрунтована стурбованість долею довкілля, особливого значення набувають проблеми охорони і раціонального використання природних ресурсів. Це вимагає високого рівня наших знань про біосферу.

      Життя на нашій планеті виникло мільярди років назад в процесі тривалої     еволюції різноманітних фізико-хімічних систем, які включали й органічні речовини. Близько 400 млн. Років назад перші живі істоти почали заселяти сушу. Сьогодні ж скрізь поширені різноманітні нащадки перших організмів. Всі сучасні види рослин, тварин і мікроорганізмів тією чи іншою мірою споріднені між собою. Всі вони протягом мільярдів і мільйонів років живилися, розмножувались, відмирали і змінювались під впливом природного добору і завжди впливали на середовище свого існування, корінним чином обновився склад атмосфери, природних вод, осадових порід. Кисень, поклади вугілля, нафти, вапняків, ґрунтовий покрив – прямий результат діяльності живих організмів. Непрямих результатів впливу живого є ще більше і вони не менш важливі (наприклад – озоновий екран атмосфери, що затримує згубне для всіх наземних мешканців короткохвильове космічне випромінювання).

    Сучасна діяльність людини багато в чому нанесла шкоду довкіллю, тому одне з завдань сучасної екології – це вивчення регуляторних процесів в біосфері, створення наукового раціонального її використання.

   Термін «біосфера» з'явився у науковій літературі у 1875 році. Його автором був Едуард Зюсс (з яким B.I. Вернадський був знайомий особисто), де вчений у межах Земної Кулі виділив декілька структурних частин – оболонок, які назвав геосферами. Одна з геосфер отримала назву біосфера.

  Струнке вчення про біосферу було розроблене у 1926 році B.I. Вернадським і цим же роком датована його книга «Біосфера», яка вийшла у Ленінграді, де він дав таке визначення біосфери - це оболонка Землі, склад, структура і енергетика якої значною мірою обумовлені життєдіяльністю живих організмів. За теорією В.І.Вернадського біосфера - це глобальна єдина система Землі, де існує або коли-небудь існувало життя і весь основний хід геохімічних та енергетичних перетворень визначається життям.

   В класичних дослідженнях академіка В.І Вернадського переосмислені, конкретизовані і збагачені новим змістом первинні уявлення про біосферу, ним розроблене цілісне і відносно довершене вчення про біосферу.

   В.І.Вернадський показав все значення біосфери в геохімічних процесах Землі. В працях вченого визначені місце і роль біосфери відносно геосфер і виявлені її якісні особливості.

    Біосфера займає особливе місце по відношенню до геосфер. Біосфера – це своєрідна оболонка Землі, або область поширення життя. Від геосфер вона відрізняється і тим, що в її межах проявляється геологічна діяльність живих істот рослин, тварин, мікроорганізмів і людини.

  Подальший розвиток наука про біосферу одержала в працях С.І.Вавілова, А.П.Виноградова та Е.Н.Павловського.

   Існує декілька визначень біосфери. Більшість сучасних екологів (Ю.Одум, В.Д.Федоров, Т.Г.Гільманов, М.Ф.Реймерс, К.М.Ситник) розуміють біосферу як об’єднання усіх живих організмів, що знаходяться у взаємозв’язку з фізичним середовищем Землі. З цього погляду біосфера є сукупністю екосистем нашої планети.

   Біосфера утворилась у результаті виникнення життя (живих організмів) як прямий результат загального розвитку планети Земля. Тривалість існування життя на Землі визначається часом від 1.5-2 до 4-5 млрд. років.

   Біосфера Землі являє собою складну термодинамічно відкриту систему, яка включає в себе, згідно визначенню В.І.Вернадського, верхні шари земної кори, всю гідросферу і нижню частину атмосфери – тропосферу з організмами, що їх населяють. Природнім чином біосфера розпадається на більш менш самостійні одиниці, які характеризуються великою замкнутістю кругообігу речовин.

    Пристосовуваність живих організмів вражає. Живі бактерії виявлено в гарячих гейзерних джерелах з температурою води 980С, а також в тріщинах антарктичних льодовиків, де температура рідко коли піднімається вище 0°. Бактерії живуть у глибинних водах Чорного моря, насичених сірководнем, деякі бактерії виявлено навіть в атомних реакторах. Живу спору бактерії було виявлено в одній із трубок американської космічної станції, яка три роки перебувала на поверхні Місяця, вона потрапила туди з Землі й зберегла життєздатність, незважаючи на перебування в умовах космічного вакууму, різких коливань температури й високого рівня радіації.

    Межі біосфери. Межі атмосфери визначаються наявністю умов, необхідних для життя різних організмів.

   Нижня межа біосфери обмежена температурою підземних вод та гірських порід, яка поступово зростає і на глибині 1.5-15 км (гейзери-материнська порода) вже переви­щує 100°С. Найбільша глибина, на якій в шарах земної кори знайдені бактерії становить 4 км. У нафтових родовищах на глибині 2-2.5 км бактерії реєструються в значній кількості. У океані - життя розповсюджується до більш значних глибин і зустрічається навіть на дні океанських западин (10-11 км від поверхні), де температура близько0 °С.

   Верхня межа життя в атмосфері обмежена інтенсивною концентрацією ультрафіолетової радіації. Фізичною межею поширення життя в атмосфері є озоновий екран, який на висоті 25-30 км поглинає більшу частину ультрафіолетового випромінювання Сонця, хоча основна частина живих істот концентрується на висоті 1-1.5 км.

   На висоті 20-22 км, де ще спостерігається наявність живих організмів: бактерій, спор грибів, найпростіших. Під час запусків геофізичних ракет у стратосферу на висоті 85 км у пробах повітря було виявлено спори мікроорганізмів у латентному (сплячому) стані. У горах межа розповсюдження наземного життя сягає біля 6 км над рівнем моря.

  Заселеними є найнеймовірніші місця існування: термальні джерела, температура у яких сягає до 100°С, вікові сніги Гімалаїв, де на висоті 8300 м існують дев'ять видів бактерій, безводні пустелі та надсолоні озера, де вирують ціанобактерії та один із видів креветок.

   На поверхні Землі у наш час повністю відсутнє життя лише в областях значних зледенінь та у кратерах діючих вулканів.

62. Енергія у біосфері та спеціалізація  “ виробничих рівнів ”. Продуценти, консументи та редуценти?

Як відомо, справжня система є цілісним утворенням, властивості якого завжди багатші й складніші від простої суми характеристик його складових (так званий принцип емерджентності). Відтак, ціле завжди “більше” від суми складових, що створює специфічні труднощі під час дослідження великих систем.

       З огляду на зазначене твердження перед початком пояснення основних законів екології великих систем (законів синекології, або глобальної екології) проаналізуємо насамперед два допоміжні питання роль і рух енергії у біосфері, а також стан і перспективи виробництва й використання енергії у техносфері (сфері промислового та іншого виробництва).

     Функціонування будьякої живої істоти, що входить до складу біосфери, підтримується необхідним надходженням до неї речовин та енергії (процесом живлення). Його припинення викликає смерть або змушує тимчасово припинити (як під час утворення спор бактеріями) чи максимально загальмувати життєдіяльність (тривала “сплячка” тварин і рослин на період вкрай несприятливих умов довкілля).

    Біосфера існує вже понад три мільярди років. Упродовж цього періоду багато разів на поверхню Землі падали астероїди, залишаючи по собі вирви діаметром кількасот кілометрів. Континенти то збивалися докупи, то розколювалися й розпливалися (ми живемо саме на такій стадії). Вулкани, зледеніння й безліч інших причин шкодили тим живим істотам, які входили до складу біосфери. Інколи вона втрачала мало не 9/10 своїх видових багатств, але кожного разу оновлювалася і розширювалася.

     Така феноменальна стійкість біосфери до змін і руйнівних впливів пояснюється як тим, що всі ці роки потік енергії від Сонця не переривався ні на мить, так і тим, що біосфера безперервно удосконалювалася і регулювала використання речовин, “навчившись” застосовувати їх багатократно.

      Для виконання цих завдань у ній, як і в кожній по справжньому стійкій екосистемі, сформувалися кілька “виробничих рівнів” з певною спеціалізацією.    * Продуценти рослини і частина найпростіших, які здатні вловлювати енергію Сонця (процес фотосинтезу) або джерел хімічних сполук на Землі (хемосинтез). За рахунок цієї енергії вони будують з вуглекислого газу та інших сполук великі біомолекули (білки, жири, вуглеводи, нуклеїнові кислоти) власних тіл. Так енергія зовнішніх джерел акумулюється і консервується в їхній речовині.

   * Консументи (споживачі) більшість видів тварин різноманітних форм і розмірів, які використовують нагромаджену виробниками енергію або безпосередньо (рослиноїдні), або опосередковано, живлячись консументами нижчих рівнів (хижаки). Людина належить до консументів з широким спектром живлення, бо споживає і рослини, і м’ясо.

   * Завершальним компонентом біосфери є редуценти (відновлювачі, до яких належать насамперед бактерії і гриби), чия життєдіяльність рятує довкілля від мертвих решток і виділень продуцентів та консументів. Вони розкладають складні біомолекули до гранично простих неорганічних сполук (води, вуглекислого газу, азоту тощо). Без цього процесу функціонування життя впродовж мільярдів років було б неможливим.

Основні компоненти біосфери та обмін енергією, органічними і мінеральними речовинами

    На малюнку показано найголовніші “живі” складові біосфери (у великих прямокутниках), хімічні речовини (в еліпсах) і джерело енергії (Сонце). Штрихові лінії дають уявлення про напрям обміну енергією, тонкі суцільні мінеральними речовинами, а товсті стрілки — органічною речовиною. Основним процесом, що веде до утворення нової органічної речовини на основі поглинання сонячного проміння, є фотосинтез. Як зазначалося, існує і хемосинтез. Він є вельми цікавим процесом і вартий уваги бодай тому, що у розвитку живої речовини міг з'явитися задовго до появи фотосинтезу, але його сучасні можливості у накопиченні енергії дуже поступаються фотосинтезу. Останній є головною “енергетичною станцією” життя на Землі, тому розглянемо його докладніше.

    Відомо, що речовиною, яка відіграє головну роль у поглинанні енергії видимих променів Сонця, є хлорофіл. Менш відомий той факт, що є кілька варіантів цієї надважливої молекули, а тому колір частин клітин, що їх містять, не завжди зелений. Навіть зелених хлорофілів є два, які трохи різняться характеристиками поглинання світла (втім, обидва поглинають червоні і блакитні фотони, добре відбиваючи зелені). Центральне місце у досить великих молекулах хлорофілу займає атом магнію. За будовою вони навіть схожі на гемоглобін, але центральним у ньому, як відомо, є атом заліза.

    Поглинута енергія фотонів у складному й багатоступінчастому процесі витрачається на розщеплення молекул води Н2О і вуглекислого газу СО2 і на подальшу побудову з їхніх фрагментів глюкози С6Н12О6 та інших органічних молекул (глюкозу взято як типовий приклад органічного синтезу в рослинах).

   Сумарне рівняння цього процесу записують так:

   Для утворення одного моля (нагадаємо, що йдеться про таку кількість речовини, яка містить 6,23 * 10^23 молекул) глюкози масою 180 г необхідно 264 г вуглекислого газу, 108 г води і 674 ккал енергії фотонів (21 % добової енергетичної потреби середнього землянина чоловічої статі).

Оскільки у кожний певний момент рослини на території, яка дещо перевищує половину площі поверхні Землі, мають змогу здійснювати фотосинтез, то за рік його “продукція” (у сухій масі) досягає не менш як 50 млрд т (верхня межа оцінок досягає навіть 250 млрд т). З атмосфери вилучається на 40 % більша маса вуглекислого газу, а маса виділеного кисню майже дорівнює синтезованій рослинами органічній речовині.

Можна захоплюватися грандіозністю всеземних фотосинтетичних явищ, але погляньмо, який коефіцієнт корисної дії (ККД) процесу фотосинтезу і яку частину всього потоку енергії від Сонця “консервують” для споживачів рослини.

   Землі досягає усього одна двомільярдна частина загального випромінювання Сонця, але і його потужність перевищує 200 000 млрд кВт (N0). Розподіл потоку енергії Сонця зображено на малюнку (вертикальною стрілкою показано справжні здобутки фотосинтезу!).

 Розподіл потоку енергії Сонця

Звичайно, можна дискутувати, що не 0,02 % всього потоку енергії з неба накопичують рослини, а 0,04 % (оцінювання, як вже зазначалося, не абсолютно точне, можливі помилки у 23 рази), але це не змінює основного: всі рослини суходолу та водорості океанів використовують для фотосинтезу менше 0,1 % всього потоку сонячної енергії, який досягає атмосфери Землі.

Яка ж величина ККД самого процесу фотосинтезу? Теоретично аж 32 %!

Насправді ККД полів високоефективних зернових (кукурудза, рис, пшениця тощо) навіть у період найбільшої фотосинтетичної активності не перевищує 3 %. Зрозуміло, середній за рік ККД зернового поля виявиться значно нижчим.

    Зниження ККД зумовлюється багатьма причинами. Зокрема, до внутрішніх належить необхідність негайно витрачати трохи менше чверті вловленої енергії фотонів на дихання, мало не втричі більше на роботу тих “помп”, які проганяють крізь його судини і клітини дуже велику кількість води з мінеральними речовинами.

Такою високою є плата за те, що рослини “завоювали” сушу!

Ефективність фотосинтезу, як і маса кінцевого врожаю, лімітується (обмежується) також зовнішніми умовами, насамперед освітленням, температурою, опадами, родючістю ґрунту. Вся історія рослинництва є намаганням землеробів забезпечити рослини передусім необхідною кількістю води та органічними й мінеральними добривами, підвищити до максимуму родючість ниви. Раціонально керувати світлом і теплом вдається лише в теплицях. Останнім часом вчені розвинених країн створили досить складну математичну модель керування і програмування врожаю, застосування якої майже сповна реалізує всі можливості фотосинтезу наземних рослин.

      З численних проблем, які розв’язують одночасно багато наук у сфері рослинництва і фотосинтезу, виокремимо дві.

Насамперед ідеться про застосування генної інженерії для конструювання нових рослин чи надання незвичних характеристик існуючим. Час від часу у пресі з’являються сенсаційні фото. Це може бути капуста, яка зростом значно перевищує людину, надкарликовий рис чи пшениця, у якої колос росте мало не від коріння, або щось таке, чого не було в природі. Цей шлях обіцяє у недалекому майбутньому підвищення врожайності завдяки застосуванню принципово нових методів створення нових сортів і видів рослин. Та його можливості обмежені згаданими вище принциповими перепонами.

    Значно більшого можна чекати від завершення розшифрування ланцюгів реакцій, які здійснюються під час фотосинтезу, від створення його штучного аналогу на основі синтезованого хлорофілу або ж за рахунок використання принципово інших молекул. Це дасть змогу перетворити пустелі або частину поверхні тропічних морів у місця найвищої у світі біопромисловості, продукцією якої буде їжа та інші необхідні людям органічні речовини.

Вчені вже подолали більшу частину цього нелегкого шляху, але лишилося ще чимало нерозгаданого щодо заключних стадій фотосинтезу.

87. Земельні та водні ресурси Землі?

Земельні ресурси

     Земельні ресурси - землі, що використовуються або можуть бути використані в різних галузях національної економіки. Також визначаються як вид відновлювальних природних ресурсів, що використовуються або можуть бути використані в різних галузях національної економіки. А крім того - як вид відновлювальних природних ресурсів, що характеризуються територією, якістю грунтів, кліматом, рельєфом, гідрологічним режимом, рослинністю тощо. Земельні ресурси - основа розміщення господарських об'єктів, головний засіб виробництва у сільському, лісовому та інших господарствах, де використовується й відіграє роль родючість грунтів. Якість земельних ресурсів, насамперед залежить від вмісту гумусу в грунті. Загальна площа суходолу - 149 млн. кв. км. Земельний фонд (без Антарктиди) становить 133,9 млн. кв. км (13,4 млрд. га), або 26,3% загальної площі земної кулі, у тому числі:

· орні землі (рілля, сади, плантації) - 1.45 млрд. га (11%);

· луки й пасовища - 3,2 млрд. га (24%);

· ліси й чагарники - 4,1 млрд. га (31%);

· малопродуктивні землі (болота, пустелі, льодовики) - 4 млрд. га (3%);

· антропогенні забудови (міста, заводи, транспорт) - 0,4 млрд. га (3%).

      Одним із найважливіших показників у земельному фонді території є частка орних земель. На Євразію припадає 59% світової ріллі, на Північну та Центральну Америку - 15%, на Африку - 15%, на Південну Америку - 8%, на Австралію - 3%. 80% світової ріллі знаходиться у посушливій зоні. Найбільша частка пасовищ - у країнах Африки (24%) та Азії (18%).

Вкрай негативний вплив на земельні ресурси справляє ерозія. Грунти втрачають свою родючість як через природні процеси, так через нераціональну господарську діяльність людини. Щорічне скорочення сільськогосподарських угідь становить більш як 9 млн. га.

Водні ресурси

     Водні ресурси - складова частина невичерпних природних ресурсів. Це - прісні води суходолу: поверхневі (річки, озера, льодовики, штучні водойми, болота) та підземні. Вода - одна з найпоширеніших речовин у природі. На Світовий океан припадає 361 млн. кв. км, або 71% загальної площі земної кулі; на всі внутрішні водойми суходолу - до 3%. Близько 10% суходолу вкрито льодовиками.

    Загальний об'єм гідросфери Землі - 1,4 млрд. куб. км, причому 96% припадає на води Світового океану. Об'єм підземних вод становить понад 23 млн. куб. км, у льодовиках міститься 24 млн., в озерах - 176 тис., у болотах - 12 тис., у річках - більш як 2 тис. куб. км. Але прісної води - тільки 2,5% від усієї маси води (47 тис. куб. км), до того ж понад 2/3 її законсервовано в льодовиках і сніжниках.

Розподіл водних ресурсів

Види водних ресурсів	до гідросфери, %	до прісних вод, %	у млн. куб. км
Льодовики	1,74	68,7	24
Підземні води	0,761	30,1	10,5
Озера	0,013	0,26	0,031
Волога атмосфери	0,001	0,04	0,0123
Болота	0,0008	0,03	0,0114
Річки	0,0002	0,006	0,00212
Біологічна вода	0,0001	0,003	0,00112

     Потреби у кислій воді постійно зростають; її щорічне споживання становить більш як 4000 куб. км. Нерівномірне розміщення водних ресурсів пояснюється кліматичними та рельєфними особливостями території. Третина суходолу вже зараз відчуває нестачу води. Великі річки та озера часто знаходяться на малообжитих територіях, як наприклад Амазонка, річки Росії та Канади, що впадають у Північний Льодовитий океан.

Проблема нестачі води в густозаселених регіонах земної кулі пов'язана також із значним забрудненням вод річок і озер унаслідок господарської діяльності. Брудна вода стає непридатною для побутових, господарських, рекреаційних потреб. Процес забруднення вод особливо інтенсивно розвивається в останні 20-30 років. До цього проблеми, пов'язані з забрудненням вод, мали локальний характер. Нині проблема водозабезпечення стала однією з найбільших проблем людства.

     Основними споживачами прісної води є сільське господарство (63%), промисловість (27%), комунальне господарство (7%) і транспорт. Для раціонального використання водних ресурсів у світі збудовано понад 16000 водосховищ, потужні іригаційні системи. Поки що слабо використовується енергетичний потенціал річок (на 15-20%).

112 Вплив людини на тварин і причини іх вимирання.

    Людина, оволодівши вогнем і зброєю, ще в ранні періоди своєї історії почала винищувати тварин, а в наш час, озброївшись сучасною технікою, стрімко знищує майже всю біоту. Звичайно, на Землі і до появи людини відбувалася постійна зміна її жителів. Однак зараз темпи зникнення видів різко зросли, а до кола зникаючих залучаються нові види, які до цього були цілком життєздатні. Порушення середовища проживання внаслідок вирубки лісів, розорення степів і перелогових земель, осушення боліт, зарегулювання стоку, створення водосховищ та інших антропогенних впливів докорінно змінює умови роз­множення диких тварин, шляхи їх міграції, що вельми негативно відбивається на їх чисельності і виживанні. Наприклад, у 1960— 1970-х pp. ціною великих зусиль була відновлена калмицька популяція сайгака. Її чисельність перевищила 700 тис. голів. У наш час сайгаків у калмицьких степах стало значно менше, а їхній репродуктивний потенціал втрачено. Прокладка газопроводу в районі Норільська без урахування шляхів міграції оленів у тундрі призвела до того, що тварини стали збиватися перед трубою у величезні стада, і ніщо не могло примусити їх відмовитися від вікового шляху. У результаті загинули тисячі тварин.

     Надмірне полювання служить головною причиною скорочення чисельності великих ссавців (слонів, носорогів тощо) в країнах Африки і Азії. Висока вартість слонячої кістки на світовому ринку призводить до щорічної загибелі бл. 60 тис. слонів. Однак і дрібні тварини знищуються в небачених масштабах. Річний обсяг міжнародної торгівлі дикими птахами перевищує 7 млн. екземплярів, велика частина яких гине або в дорозі, або незабаром після прибуття на нове місце проживання. Запаси осетрових у Каспійському і Азовському морях підірвані настільки, що, мабуть, доведеться вводити заборону на їх промисловий лов. Основною причиною цього є браконьєрство, яке повсюдно прийняло масштаби, які дорівнюють промисловому обсягу. З 1994 р. заборонений промисел у р. Дон азово-кубанського оселедця в зв'язку з низькою чисельністю популяції. Ще однією причиною скорочення чисельності і зникнення видів тварин є інтродукція (акліматизація) чужих видів. У літературі описані численні випадки вимирання аборигенних (корінних) видів через вплив на них завезених видів тварин або рослин.

Інші причини зниження чисельності і зникнення тварин:

• пряме їх знищення з метою захисту сільськогосподарської продукції і промислових об'єктів (загибель хижих птахів, ховрахів, ластоногих, койотів);

• випадкове знищення (на автомобільних дорогах, у ході військових дій, при кошенні трав, на лініях електропередач, при зарегулюванні водного стоку);

• забруднення середовища (пестицидами, нафтою і нафтопродуктами, атмосферними забруднювачами, свинцем та іншими токсикантами).

137. Розвіювання газових домішок у атмосфері?

     Змінні складові атмосфери (домішки). Такого переконливого заспокійливого твердження, на жаль, не можна висловити стосовно домішок в атмосфері.

    Розглянемо спочатку ті змінні складові атмосфери, які мають природне походження. Серед них перед веде водяна пара, змінність концентрації якої нам і відома, і звична.

    Ми почуваємося не дуже добре, коли повітря надто сухе. Ситуація погіршується, коли високий вміст пари поєднується з підвищенням температури. У цих умовах навіть у здорової людини утруднюється теплова регуляція, важко (і небезпечно) виконувати інтенсивну фізичну працю, дуже підвищується ймовірність виникнення теплового удару. Саме тому вологі тропіки лікарі вважають малосприятливими для людини зонами Землі. Рекордна концентрація водяної пари сягає там 5-6%, а середня близька до 3-4%.

    Влітку над Україною повітря містить найбільшу кількість водяної пари. Взимку повітря сухіше, бо вона конденсується в сніг та іній. Найнижчі концентрації водяної пари – до 0,00001% – спостерігаються над вкритою льодом Антарктидою.

    Значно нижча концентрація інших домішок у повітрі. Наприклад, середня концентрація озону (О3) збігається з рекордно малою концентрацією пари води. Відомо кілька природних джерел утворення цього активного окислювача з характерним запахом. У приземних шарах атмосфери це блискавки й окислення смол хвойних дерев, а утворені ними концентрації озону позитивно впливають на наше самопочуття.

     Більшість озону постійно перебуває в шарах стратосфери на висотах 15-70 км (максимум – на висоті 25 км), утворюючи озоносферу – "протиультрафіолетовий" щит Землі. Поглинаючи біоактивне випромінювання Сонця під час свого утворення й розпаду, озон не пропускає до поверхні Землі безсумнівно шкідливу для біосфери частину сонячної енергії.

      На жаль, антропогенні домішки в атмосфері вже створили реальну загрозу втрати такого необхідного для сучасної біосфери шару озону у стратосфері та "заміною" його вкрай небезпечним "приземним" озоном. Про це йтиметься трохи далі.

    Серед змінних складових атмосфери є кілька сполук азоту з киснем (N2О, NO, NО2 ), які, як і озон, теж утворюються під час гроз енергією блискавок.

Дуже складні суміші газів виходять назовні з вулканів. У порядку зменшення концентрації це Н20, С02, CO, Н2, НСl, HF, SО2, H2S, NH3, COS, CH4 та деякі інші. Частина з них бере активну участь у різноманітних хімічних реакціях в атмосфері та на поверхні грунту.

Зазначені гази або явно отруйні (як CO), або більш-менш шкідливі для людини, та їхня природна концентрація на великих відстанях від вулканів дуже мала, вона менша мільйонної частки процента і не становить небезпеки для здоров'я людини. Добре відомо, що отруйні викиди з вулканів не раз вбивали багато людей (інколи – десятки тисяч) в його найближчих околицях. Та, на щастя, перемішування повітря швидко зменшує концентрацію шкідливих газів вулканів, тому вони не становлять небезпеки для справді великих територій.

     Раніше нехтували виділенням газів з гірських порід, звертаючи всю увагу на добре помітні стовпи диму з вулканів. Лише не так давно встановлено, що сумарний газовий потік у горах (гейзери, джерела газованих вод типу нарзану, просочування з тріщин тощо) близький до вулканічного. Навіть виходи корінних порід на рівнинах "видихають" гази, хоч і порівняно мало (водень, СН4та ін.).

     Серед цих "інших" радон став об'єктом поглибленого вивчення.

Цей важкий інертний газ належить до природних радіонуклідів з ос-активністю. Тривале перебування людини у гранітних печерах шахтах, напівпідвальних приміщеннях, які контактують з гранітами суттєво підвищують ризик захворіти на рак легенів. На відкритому повітрі і в звичайних будинках радон не становить небезпеки, а його контрольоване використання у санаторіях дає змогу лікувати деякі хвороби.

До порівняно нових об'єктів уваги вчених належать дрібні тверді чи рідкі атмосферні аерозольні частинки, середня концентрація яких близька до концентрації ксенону, а мінімальна – приблизно 100 частинок у кубічному сантиметрі чистого повітря.

    Найменші аерозольні частинки мають 6-10 молекул, найбільші – 1018. Та й ті такі малі, що повітря для них є дуже густим середовищем (як для нас мед). Внаслідок подрібнення гірських порід утворюються частинки діаметром не менше 1 мкм, а ще дрібніші – тільки конденсацією з газів повітря чи випаровуванням крапель води (переважно, солоної"). Континентальний аерозоль з цієї причини значно більший, ніж океанічний. Кожен може легко назвати кілька великих і помітних природних джерел аерозолів: вулкани всіх типів, пилові бурі, дим від численних пожеж тощо.

Та найпотужнішим джерелом найпотрібнішого для утворення дощових крапель аерозолю є солона вода океану і морів, точніше – піна незліченних хвиль. Доведено прямими вимірами, що двоміліметрова бульбашка, лопаючись, утворює понад 2000 мікрокрапель, випаровування яких дає найкращі ядра конденсації водяних крапель у всіх дощових хмарах Землі.

Без аерозолю дощі чи інші опади стануть неможливими, а будова атмосфери – несприятливою для життя. Одне це робить ці частинки дуже корисними для біосфери, яка добре пристосувалася до їх існування. У наш час медики інтенсивно вивчають вплив природних та антропогенних аерозолів на здоров'я, бо дедалі збільшується кількість осіб, які хворобливо реагують на пилок дерев та інші мікрочастинки.

   Надзвичайна різноманітність господарської активності людини спричинила появу у повітрі не тільки пилу, а й великої кількості газів-забруднювачів.

162. Участь України у міжнародному екологічному співробітництві?

   Україна через високий рівень концентрації промислового виробництва та сільського господарства, хижацьке використання природних ресурсів протягом десятиріч перетворилася в одну з найнебезпечніших в екологічному відношенні країну. Нинішня екологічна ситуація в нашій країні характеризується як глибока еколого-економічна криза, яка зумовлена закономірностями функціонування адміністративно-командної економіки колишнього СРСР. Нарощування продуктивних сил здійснювалося практично без врахування екологічних наслідків, існував відомчий, споживацький підхід до розміщення нових виробництв. Були допущені серйозні помилки в організації комплексного використання природних ресурсів, недостатня увага приділялася управлінню охороною природи та контролю за якістю природного середовища.

    Україні притаманні такі екологічні проблеми, як кислотні дощі, транскордонне забруднення, руйнування озонового екрану, потепління клімату, накопичення відходів, особливо токсичних та радіаційних, зниження біологічного різноманіття. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції в 1986 році з її величезними медико-біологічними наслідками спричинила в Україні ситуацію, що наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

     Перехід України до регульованої ринкової економіки потребує змін пріоритетів у здійсненні регулювання природокористування та екологічної функції держави взагалі. Поряд із посиленням адміністративного впливу у цій сфері, який раніше був єдиним шляхом забезпечення оптимального природокористування, в умовах ринку першочергову роль відіграють економічні важелі. Робота з формування нового економічного механізму природокористування є принциповою, оскільки практично не існує вітчизняних і зарубіжних аналогів наукових досліджень в галузі економіки природокористування. Зарубіжний досвід свідчить, що в перспективі розвиток ринкових відносин і конкуренції призведе до значного підвищення рівня виробництва, стимулювання енерго і ресурсозбереження, структурної перебудови економіки України, що дозволить суттєво зменшити рівень забруднення довкілля.

     З перших днів незалежності наша держава бере активну участь у міжнародних природоохоронних заходах і реалізації екологічних програм та проектів. Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища займає важливе місце у зовнішньополітичному курсі України.

     Україна як член ООН є суверенною стороною 18 міжнародних природоохоронних угод, бере участь у 20 міжнародних конвенціях і продовжує активно працювати з іншими країнами світу над проблемами врятування нашої планети від екологічного лиха. Україна підписала 44 двосторонні міжнародні угоди і договори, насамперед із сусідніми країнами - Білоруссю, Грузією, Молдовою, Росією, Словаччиною та Польщею. Меморандуми про взаємопорозуміння і співробітництво в галузі охорони довкілля підписані з Австрією і Фінляндією. Угода про співробітництво в галузі охорони довкілля укладена з урядом Ізраїлю, про співробітництво в галузі ядерної безпеки і захисту від радіації - з урядами Фінляндії, Австрії та Росії. Динамічно розвивається співробітництво в галузі охорони довкілля, національних парків і біорізноманіття, раціонального використання природних ресурсів, управління водними ресурсами, токсичними відходами, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи  з Данією, Нідерландами, США.

   Міжнародне співробітництво в галузі ядерної та радіаційної безпеки у рамках програми TACIS Україна підтримує з МАГАТЕ і Європейським Союзом, а також на двосторонній основі з США, ФРН, Канадою, Швецією та Японією. З питань зміни клімату підписані Меморандум про співробітництво урядів України та Канади, а також Протокол про співробітництво з Нідерландами. Нині почалося впровадження трьох спільних проектів.

  Україна є членом провідних міжнародних організацій, діяльність яких пов'язана із вирішенням глобальних та регіональних проблем, охорони довкілля (ЮНЕП, ЮНЕСКО, ВООЗ та ін.). Україна бере активну участь у діяльності Європейської Економічної комісії, насамперед з її Комітетом з екологічної політики. З 1995 року Україна є членом Ради Європи - однієї з найвпливовіших організацій, в діяльності якої питання охорони навколишнього середовища займають важливе місце.

    Наша держава була активним учасником Всесвітньої зустрічі глав держав та урядів в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) та Йоганнесбурзі (2002 р.), підписала прийняті там програмні документи та реалізує їх на національному рівні. Важливою подією, що стимулювала розвиток міжнародного права в галузі навколишнього середовища на європейському рівні, стало прийняття      Програми дій з охорони навколишнього середовища для Центральної і Східної Європи на Конференції міністрів охорони навколишнього середовища (Люцерна, Швейцарія,

28-30 квітня 1993 р.). Такі конференції стали традиційними. Вонивідбувалися у 1995 році в Софії (Болгарія), у 1998 році - в Орхусі (Данія). У 2003 році в Києві відбулася конференція «Довкілля для Європи», що свідчить про високий міжнародний авторитет України в галузі охорони довкілля.

   Незважаючи на глибоку еколого-економічну кризу в українському суспільстві, впровадження економічних методів регулювання природокористування залишається одним із першочергових завдань, оскільки від його успішного вирішення значною мірою залежить економічна ефективність народного господарства, здатність економіки України до стабільного і тривалого саморозвитку.

                                     

Задача №187

Умова: Чи буде шкідливою сумарна дія SO2 та NO2, якщо їх концентрація на рівні C (SO2) та C2 ( NO2)?

С1=0,01 мг/м3; С2=0,011 мг/м3

g= +

1.  Робоча зона

ГДК р.з. (SO2) = 10 мг/м³  ГДК р.з. (NO2) = 2 мг/м³

1.  Максимальна разова

ГДКм.р. (SO2) = 0,5мг/ м³  ГДКм.р.(NO2) 0,085мг/м³

1.  Населений пункт

ГДК н.п. (SO2) = 0,05 мг/м³  ГДК н.п.(NO2) = 0,04мг/м³

Розв’язання:

Ситуацію стосовно сумісної наявності в повітрі даних токсичних речовин можна вважати допустимою лише за умови:

1.  Робоча зона :

g= 

1.  Максимально разова:

g= 

3.Населений пункт:

g=

Можна говорити, що у трьох зазначених ситуаціях задана концентрація полютантів допустима із санітарно-гігієнічних міркувань.

                                                 Задача №212

До водойми санітарно-побутового призначення надходять Q=270 м3/годину стічної води. У воду потрапляє щогодини G=10 г тривалентного миш'яку. Яка концентрація С, мг/л миш'яку буде у воді і чи небезпечна вона?

Розв’язання:

Для розрахунків необхідно скористатися формулою:

Для тривалентного миш’яку ГДК у воді становить ГДК=0,05 мг/дм3.

С1=

Оскільки розрахована концентрація миш’яку менша за ГДК, то така величина його скиду є допустимою.

Задача №237

Розрахуйте кількість амофосу та калійної солі, які необхідно внести восени у вигляді підживлення під помідори на площі 0,05 га.

№ зав дан ня	Мінеральні добрива, номер, код	Режим внесення добрив	Культура	П площа, га
А	Б	В
237	13	13	11	підживлення	помідор	0,05

Розв'язання: Знаходимо кількість поживних елементів, що необхідно внести як підживлення на площу 0,05 га.

Культура, режим внесення	Середня норма поживних елементів під культури, кґ/ґа
N2	P2O5	K2O
Помідори, підживлення	60	60	60

Мінеральні добрива	Вміст споживних елементів у мін.добр.%
N2	P2O5	K2O
Амофос	10-12*	42-52*	-
Калійна сіль	-	-	30-50*

*У розрахунках брати середнє значення наведених даних.

Зробимо відповідні розрахунки, маючи на увазі, що як основне добриво вносять 10 % річної норми добрив. З урахуванням площі це складе:

m(N2)=0.1∙0.05∙60=0,3 кг

m(P2O5)=0.1∙0.05∙60=0,3 кг

m(K2O)=0.1∙0.05∙60=0,3 кг

Знаючи вміст споживних елементів та потребу культури в них, визначаємо за пропорцією необхідну кількість мінеральних добрив:

m(Амофос по N2)= (0,3 х 100)/13=2,3 кг

m(Амофос по P2O5)= (0,3 х 100)/47=0,64 кг

m(Kалійна сіль)= (0,3 х 100)/40=0,75 кг

Тому, щоб забезпечити наявність необхідної кількості кожного зі складових слід внести амофосу 2,3 кг, калійної солі 0,75 кг.

Задача №262

Промислове підприємство розмістило відходи виробництва масою Мл на відстані 10 км від адміністративних меж населеного пункту. Визначити розмір платежів за розміщення відходів. Коефіцієнт кратності за понадлімітне розташування відходів Ко=2.

№ завдання	Клас небезпечності відходів, Hbi	Мі, тон	Млі, тон	Коефіцієнт обладнання місця розташува ння відходів, Ко	Коефіцієнт екологічної  цінності, Ке
1	2	3	4	5	6
262	ІІ	45	30	3,0	1,5

Розв’язання:

Для розв’язання задачі використовуємо формулу:

де Прв - платежі за розміщення відходів, грн/ш;

Млі - річна маса відходів і-го виду в межах ліміту (згідно дозволу на розміщення), m;

Н6і - базовий норматив платежу за розміщення 1 тони відходів і-го класу токсичності в межах ліміту (згідно дозволу на розміщення),  грн/m, ( Додаток А8).

Кn - коефіцієнт кратності платежу за понадлімітне розміщення відходів у навколишньому природному середовищі;

Кm - коефіцієнт, що враховує місце розташування місця (зони) сховища відходів.

Мnі - маса понадлімітного річного розміщення відходів і-го виду, т;

Ко - коефіцієнт, що враховує характер обладнання місця розміщення відходів;

Ке - коефіцієнт екологічної цінності території: для зрошувальних земель - 0,3; для лісостепу - 0,7; для чорноземних грунтів - 1,5.

Кm, залежно від зони має такі значення: в адміністративних межах населених пунктів або на відстані менше 3 км від них - 3,0. За межами населених пунктів (на відстані більше 3 км від їх межі) - 1,0.

Кo, залежно від характеру обладнання місця розміщення відходів у навколишньому середовищі, має наступні значення: спеціально створені місця складування (полігони), які забезпечують захист атмосферного повітря та водних джерел від забруднення - 1,0. Звалища, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних джерел. - 2,0; місце неорганізованого складування (без відповідного дозволу) - 3,0.

Mni = Mi – Mлi

Mni = 45 – 30=15 т

Базовий норматив Hbi =2 грн/т

Оскільки відходи розміщені на відстані більше 3 км від населеного пункту, то Ко=1,0.

Отже, розмір плати за розміщення відходів підприємством становитиме:

1. Три метра над небом Федерико МоччиаТри метра над небом Лимбус Пресс Издатель
2. Предмет, методи і завдання фінанової статистики
3. Жалпы гигиена
4. Київська Русь - теорії походження та розвито
5. Упадок нравственности в Росси
6. ЗАДАНИЕ по учебной практике Для специальности 080114 Экономика и бухгалтерский учет п
7. ТЕМА- Экономическая активность населения в России на современном этапе
8. Интернет-зависимость - новая форма аддиктивного поведения у подростков
9. Топографические карты
10. тема римского права1
11. Георг V когда пришла весть о победе песни
12. Реферат- Проблемы создания искусственного интеллекта
13. Тема 4 Похідні фінансові інструменти
14. Статья- Процессы глобализации и тенденции ее развития
15. Здоровый ребенок имеющий факторы риска относится к группе здоровья- а I бIIа в IIб г III
16. МЕТОДИЧЕСКИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ по подготовке контрольных работ по дисциплине Административное право для
17. Природные ресурсы мировой экономики 2
18. философия Что есть философия
19. а Конспекты уроков
20. Законодательство по регулированию преступлений, связанных с оборотом наркотических средств

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе