Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
№ 37Формування моральної культури учнів. В.О. Сухомлинський про моральне виховання учнів.Провідне місце у педагогічній спадщині В.Сухомлинського займає ідея гуманізму, людяності та доброзичливості. Педагог переконливо стверджував, що виховання гуманізму, людяності здійснюється через творення людям добра.На його думку, ідея людяності насамперед реалізується через розвиток всіх потенціальних, інтелектуальних і фізіологічних можливостей особистості. Всебічно розвинена особистість втілює в собі повноту і гармонію сил, здібностей, пристрастей, потреб, які визначають моральну, ідейну, громадянську, розумову, творчу, трудову, естетичну, емоційну, фізичну досконалість. Кожна людина повинна бути щасливою, вважає педагог, і в цьому їй має допомогти школа.У праці "Як виховати справжню людину" подається моральний ідеал, який увібрав у себе найкращі риси менталітету українського народу. В ній розкриваються конкретні принципи, істини, повчання, настанови, рекомендації тощо. Подаються вони у вигляді правил, законів як 14 Законів дружби, правил "Десять не можна", "Дев'ять негідних речей" та ін., що складають азбуку моральної культури.Переконливо викладається і методика найтонших сфер морального життя людини — материнського і батьківського виховання, ставлення до батьків, старших членів родини, померлих.Найголовнішим, найглибшим і найміцнішим надійним каменем педагогічної системи В.О. Сухомлинського є виховання у кожного вихованця поваги до самого себе. Виховання дітей 6—10 років В.О. Сухомлинський називав "школою сердечності". Він радив педагогам і батькам дітей вчити добру, любові, милосердю. Дитина не повинна виростати байдужою, нечулою, черствою, вона має зростати у постійному піклуванні про навколишній світ рослин, тварин, людей, доглядати і допомагати їм.Педагог засуджує вседозволеність, розгнузданість поведінки і вчинків, наполягає на культивуванні осмисленої поведінки, яке є проявом витонченості внутрішнього світу школяра."Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим що можна. Перевіряй свої вчинки . Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре"."Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають тобі щастя дитинства. Плати їм за це добром"."Усі блага і радощі життя створюються працею. Без праці не можна чесно жити . Нероба, дармоїд — це трутень, що пожирає мед працьовитих бджіл. Навчання — твоя перша праця. Йдучи до школи, ти йдеш на роботу"."Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і беззахисним, . товаришу в біді. ""Не будь байдужим до зла. Борись проти зла, обману, несправедливості."Засвоєння дітьми азбуки моральної культури дає їм можливість олюднювати свої вчинки, опановувати духовними цінностями свого народу, розуміти мету і сенс життя.У системі Сухомлинського велика роль приділяється природі і як об'єкту пізнання, сфері активної діяльності, відчутнішої частини дитячого життя. Разом з тим В.О. Сухомлинський дійшов висновку, що природа сама собою не виховує, а виховує тільки активна взаємодія людини з природою. Цей висновок став основним принципом в організації праці учнів Павлиської середньої школи: "Ми прагнемо того, щоб усе життя вихованців було повнене творіння в світі природи.У Павлиській середній школі збереження і примноження природних багатств стало провідною, головною стороною трудового життя учнівського колективу і кожної особистості. У цій школі "становлення колективу, власне, з того і починається, що дітей об'єднує піклування про живу природу.Гуманізм В.О. Сухомлинського особливо яскраво виявився у його ставленні до організації навчання учнів. Розумову працю дітей педагог розглядав як засіб розвитку розумових сил і здібностей, засуджуючи механічне заучування і неусвідомленість знань. Розв'язання проблеми міцних осмислених знань можливе за умови напруження власних зусиль, досягнення працею успіху, радості розумової праці — цих трьох сходинок на шляху пізнання.Навчальну діяльність Сухомлинський розглядав як необхідну умову формування духовно багатої особистості. Вона (діяльність) має бути активною і творчою, чому допомагають спеціальна організація розумової праці на уроках і в позакласний час, включення учнів до творчості, пошуково-експедиційної роботи тощо. Обстоюючи необхідність на кожному уроці вольових зу Головне, що за переконанням Василя Олександровича визначає ефективність слова вчителя, - це його чесність. Учні дуже тонко відчувають правдивість слова, чутливо відгукуються на нього.Ще одним важливим інструментом виховання словом Василя Олександрович називає виявлення довір’я і недовір’я. На застосуванні недовір’я найкраще випробовується педагогічна культура вихователя. Недовір’я може мати потрібний педагогічний вплив лише за умови суворого індивідуального його застосування. Недопустимо виявляти недовір’я кільком учням, а тим більше всьому колективу. В.О.Сухомлинський виділив кілька відтінків недовір’я: а) щодо учня, який робить погані вчинки помилково з необережності, через безтурботність і легковажність можна застосувати “попереджувальне” недовір’я;б) щодо учнів, які грубо порушують дисципліну, почуваючи свою безкарність, добре розуміючи при цьому й суть своїх учинків і те, що їхня поведінка заважає нормально працювати і вчителеві, і класу, застосовується засуджування недовір’я, яке поєднується з посиленим примусом. Отже, досвід видатного педагога переконує, що духовний, моральний розвиток дитини, духовну спільність на ґрунті високих ідей можна здійснювати навіть з дітьми 7-8 літнього віку.Отже, проблеми морального виховання дітей молодшого шкільного віку передбачає органічне поєднання найбільш відповідних вимогам початкової школи методів, форм і засобів морального виховання, адже тільки в органічній єдності можна виховати людину з високими моральними переконаннями, що досить чітко простежується у досвіді В.Сухомлинського. Він прагнув того, щоб уже в молодших школярів за допомогою слова вчителя, прикладу в дитячій душі утверджувалися моральні цінності, які виробилися тисячолітньою історією народу. Розкриваючи суть моральних цінностей на конкретних прикладах, педагог розвивав і збагачував духовне життя дитини.
38.Форми організації навчання. Урок як форма організації навчання, типи, структура, вимоги до нього.Основною організаційною формою навчання в сучасному навчальному закладі є урок.Урок – форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою студентів постійного закладу, одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно за розкладом. Урок має такі особливості:- є завершеною та обмеженою в часі частиною навчального процесу, під час якого розв’язуються певні навально виховні завдання;-кожен урок включається в розклад і регламентується в часі та за обсягом навчального матеріалу;-на відміну від інших форм організації навчання є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєння учнями знань, умінь навичок;-відвідування уроків обов’язкове для всіх студентів, тому вони вивчають систему знань, поділених поурочно, в певній логіці;-є гнучкою формою організації навчання, яка діє змогу використовувати різні методи, організовувати фронтальну, групову та індивідуальну навчальну діяльність студентів;спільна діяльність учителя і студентів, а також спілкування великої сталої групи студентів створює можливості для згуртування колективу студентів-сприяє формуванню пізнавальних якостей, особливостей, активності, самостійності, інтересу до знань, а також розумовому розвитку студентів.За способом проведення виділяють:уроки – лекції;уроки – бесіди;уроки – диспути;уроки самостійної роботи студентів.За класифікацією В.Онищука розрізняють такі типи:урок засвоєння нових знань;урок формування вмінь і навичок;урок застосування знань, умінь і навичок;урок узагальнення і систематизації знань;урок перевірки, оцінювання та корекції знань комбінований урок.Серед них:уроки ділової гри;уроки прес-конференції;уроки – КВК; уроки – змагання;уроки – консиліуми;уроки – твори;уроки – винаходи;уроки – заміни. Етапи засвоєння знань: сприймання, осмислення, узагальнення, систематизація.Структура:
Під час будь-якого типу уроку вчитель застосовує різні види навчальної роботи: фронтальну, групову, парну та індивідуальну.
Вимоги до уроку:
19.Просвітницько-педагогічна діяльність Г.С.Сковороди на Харківщині.
В історії XVIII ст. одне з почесних місць займає культурно-громадська діяльність вихованця Києво-Могилянської академії, видатного українського мислителя, просвітителя і митця Г. С. Сковороди. Предметом наукових досліджень давно вже стала філософська та літературна спадщина Г. Сковороди, що знайшло відображення в українській історіографічній думці.
Нащадок козацтва із с. Чорнух на Полтавщині завдяки талантам та знанням після закінчення чотирирічної початкової школи в рідному селі став студентом Києво-Могилянської академії. Він був справжнім шукачем істини, здатним жебракувати все життя, аби дістатися мудрості, й задля освіти та науки не зупинявся перед жодною небезпекою. Наполегливість допомогла здолати науку професорів Києво-Могилянської академії, здобути ґрунтовні знання з філософії, риторики та поетики, оволодіти декількома іноземними мовами. Сковорода двічі переривав навчання в академії (коли завдяки чудовому голосу став окрасою придворної капели цариці Єлизавети в Санкт-Петербурзі та коли в складі посольської місії перебував за кордоном, використавши цю можливість для набуття знань у відомих європейських університетах Віденському, Краківському).
Офіційною педагогікою йому довелось займатись не так уже й багато: на посаді викладача поетики в Переяславському колегіумі, у Харківському колегіумі (1759 - 1769), де він читав поетику, грецьку мову, синтаксис, курс християнської моралі. Викладаючи в Харківському колегіумі, Сковорода написав свій “сковородинівський катехізис” (катехізис – релігійна книга, що містить стислий виклад догматів християнської віри в питаннях і відповідях), призначений для молодого шляхетства Харківської губернії. Знову через непорозуміння з керівництвом, як і в Переяславському колегіумі, влітку 1794 року Сковорода змушений був покинути колегіум. Він був непохитним у своїх поглядах, у своїй позиції до тодішніх порядків. В 1768 році Сковороду знову запросили викладати катехізис для дітей дворян у початкових класах того ж Харківського колегіуму. Він погодився, написав для нього власний курс лекцій, в яких торкається таких питань як щастя, світ, природа, вічність, бог, викладає свої етико-гуманістичні погляди. Але в 1769 році Сковорода остаточно залишає колегіум і з цього часу й до самої смерті Сковорода – мандрівний філософ, народний учитель-просвітитель.
Основним принципом свого філософського вчення Сковорода проголосив систему самопізнання та самовиховання людини. Уже в перших своїх філософських творах ”Наркісс” та ”Книга Асхань” він розробляє тему пізнання людиною світу та самопізнання. Протягом 70-80-х років Сковорода створив діалоги-роздуми про щастя людини та її ставлення до релігії, до праці, до багатства.
Поезія Сковороди – одна з визначних сторінок в історії укр.. літератури. Про глибоку обізнаність поета з римською літературою свідчать численні вірші, написані латинською мовою, а також переклади з Горація та Вергілія. Літературна творчість Сковороди багато в чому була новаторською (жанри байки, світської пісні, дружнього послання, особистої лірики), кількісно поетична спадщина поета невелика: збірка ”Сад Божественних песней” (30 оригінальних творів та 20 поезій і поет. перекладів).
Підґрунтям його педагогічних поглядів стала філософія, відома під назвою теорії ”трьох світів ”. Відносно цієї теорії вся навколишня дійсність складається з трьох взаємопов’язаних світів: “світ великий ”, Макрокосм, Космос. Також цікаво Сковорода розкриває двонатурність світів. На філософії “трьох світів ” і “двох натур ” грунтуються основні педагогічні погляди Сковороди.
Сковорода першим в українській філософії й педагогіці обґрунтував гуманістичний принцип природо відповідності виховання: розвиток людини, формування її особистості, зміст освіти, навчання і виховання мають підпорядковуватися природному потенціалу, який людина одержує від свого власного генофонду.