Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Передумови та причини прийняття християнства
Прийняття християнства — акт надзвичайно великої ваги, найголовніше досягнення Володимира Великого. І до цього християнство пустило вже глибоке коріння у Києві. Його проникнення на Русі почалося задовго до офіційного запровадження. Ще київський князь Аскольд, здійснивши відомий нам похід на Візантію у 860 р., повернувся християнином. За князя Ігоря частина князівських дружинників прий¬няла християнство, оскільки при укладанні договору у 944 р. з візантій¬цями одна частина присягалася за християнським обрядом, а інша — за язичницьким. Нарешті, княгиня Оль¬га прийняла християнство у 957 р. Можна припустити, що чимало хри¬стиян було і в оточенні Святослава. За нього влада офіційно не підтри¬мувала християнство, але й не переслідувала його послідовників.
Отже, до офіційного визнання державною релігією християнство встигло проникнути в широкі верстви українського суспільства і знай¬ти послідовників, насамперед серед знаті.
На час правління князя Володимира склалися нові політичні, соціальні і духовні умови. Завершення формування державності, адміністративна реформа, проведена Володимиром, зміцнили Київську Русь. Натомість, на черзі постала реформа ідеології. Язичництво вже пережило себе, і Воло¬димир Святославович це розумів. Адже було очевидним, що потрібна нова ідеологія, яка могла б об’єднати різноплемінну Київську державу, підняти авторитет князівської влади.
І такою ідеологією могла стати одна із світових релігій, яка пропові¬дувала поклоніння єдиному богові: іслам, іудей¬ство чи християнство.
Після довгих роздумів Володимир зупинив свій вибір на візантійсь¬кому православ’ї. За цим вибором стояли конкретні політичні, економічні і культурні зв’язки з Візантією.
Перша релігійна реформа Володимира Святославовича на основі язичництва
На початку свого князювання Володимир намагався пристосувати язичницьку релігію до нових завдань, які стояли перед ним. У 980 р. з метою зміцнення держави він хотів об’єднати божества різних слов’янських пле¬мен і неслов’янських народів і забезпечити єдиний для всієї дер¬жави культ.
«Повість минулих літ» оповідає, що у Києві, на горі перед княжим те¬ремом, Володимир збудував нове капище, на якому було виставлено най¬головніших язичницьких богів, головним з яких був Перун. Поруч стояли зображення Даж¬бога, Стрибога, Симарига, Хорса і Мокоша. Так Володи¬мир хотів об’єднати народи своєї держави. Але, як виявилося згодом, язи¬чницька релігія була непридатною для державного об’єднання.
Хрещення Русі 988 р.
У 988 р. на Русі склалися сприятливі умови для прийняття християн¬ства. У Візантії спалахнула громадянська війна. Проти імператорів співправителів Василія й Костянтина повстав Варда Фока. Імператори попросили допомоги у київського князя. Володимир не відмовив, але за¬жадав за це руки сестри Василія і Костянтина Анни. Але, позбувшись не¬безпеки з допомогою руського війська, візантійці стали зволікати з вико-нанням умови і, щоб якось виправдатися, стали домагатися від Володимира прийняти християнство. Але і після хрещення Володимира Візантія не збиралася виконувати свої зобов’язання. І лише після того, як Володимир Святославович пішов воєнним походом і після тривалої облоги здобув візантійське місто Херсонес (Корсунь), шлюб нарешті відбувся. Во¬лодимир повернув місто Візантії як викуп за наречену.
У 988 р. Володимир, повернувшись до Києва з молодою дружиною, проголошує християнство державною релігією Київської держави і енер¬гійно запроваджує нову віру.
Історичне значення запровадження християнства у Київській державі
Прийняття християнства принесло позитивні зрушення у внутрішнь¬ому житті держави. Нова віра піднесла значення князівської влади в Києві на небувалу висоту і зміцнила зв’язок між окремими частинами могутньої держави. В особі церкви князь знайшов потужну ідеологічну опору, яка освячувала його владу і підтримувала його в управлінні державою.
Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стає державною релігією Київської Русі. Християнізація Русі йшла поступово, спершу її прийняли більші осередки, пізніше провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як у Києві. Головний опір чинили служителі поганського культу - "волхви", вплив яких на південних землях Руси був незначний. Натомість на півночі у Новгороді, Суздалі, Білоозер'ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти християнських священників. Ще довго співіснували між собою деякі елементи поганської віри, переважно обрядів, із християнством (т. зв. двовір'я).
Для унормування церковного життя у своїй державі Володимир видав Устав, призначивши десятину на утримання церкви, та визначив права духовенства. Таким чином Володимир намагався дати структурне оформлення нової релігії, подібне до візантійського. На чолі церкви стояв київський митрополит. У великих містах перебували єпископи, які вирішували всі церковні справи своїх єпархій. Митрополити та єпископи володіли землями, селами й містами. Церква мала власні військо, суд і законодавство. Першим митрополитом, про якого існує згадка в писаних джерелах, був грек Теотемпт.
З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом і в інших містах.
Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на східнослов'янських землях були запроваджені церковний візантійський календар, культ "чудотворних" ікон, культ святих.
Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. Якщо в основі політеїстичних релігійних вірувань стародавніх слов'ян містився страх перед стихійними силами природи, ворожими і панівними, то християнство плекало надію на порятунок, почуття захоплення навколишнім світом.
У процесі поширення й утвердження християнство на Русі поступово втрачало візантійську форму, вбираючи в себе елементи місцевих слов'янських звичаїв, ритуалів, естетичних запитів східних слов'ян. Візантійські церковні канони поступово пристосувалися до особливостей давньоруського етносу. Водночас зазначимо, що у боротьбі з "поганством" християни знищили безцінні пам'ятки стародавнього язичницького світу, зокрема шедеври дерев'яної скульптури, забороняли старовинні танці, скомороші дійства тощо.
Християнство, однак, справило великий вплив на розвиток духовної культури Київської Русі. З його запровадженням літературною мовою на Русі стала церковнослов'янська мова, створена приблизно за 100 років до врийняття християнства болгарськими просвітителям Кирилом і Мефодієм. З нею поширювалась освіта також на Балканах і в Моравії.
Коли християнство стало державною релігією Київської Русі, виникла потреба ознайомити віруючих з Біблією, житіями святих, проповідями, а також з історією християнства та його світоглядом. Першим кроком на шляху створення давньоруської літератури було перенесення з Візантії та Болгарії культової літератури.