Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Білет № 1
Проаналізуйте діяльність національно-політичних сил в Україні в 1917-1920 р.
Навесні 1917р. відновлюють свою роботу старі і починають створюватися нові політичні партії такі як УСДРП,УСС,СУАФ,УПСР. Кожна соціальна група мала можливість заявити про свої вимоги і наміри. 3-5 квітня 1917 р. УСДРП на конференція ухвалила вимогу автономії України,як невідкладне завдання пролетаріату по всій Україні.Далі зазначалося шо партія має намір підтримувати принцип федеративного устрою Російської республіки.А творення автономного економічного ладу в Україні повинно виконуватися в самому революційному процесі шляхом ініціативи місцевих революційних сил.Конференція висловилась за участь у роботі ЦР,проти подальшого ведення війни,і ухвалила звернення до Тимчасового уряду з пропозицією розпочати переговори про мир.Делегати визначали найбільшу потребу укр..народу у національно-територіальній автономії,з забезпеченням прав національних меншин,і негайне скливання Української установчої ради для вироблення основ і форм автономії.Крім УСДРП та УПСР,у Цр ключові позиції належали ініціаторам її створення членам ТУП,які з кінця березня реорганізувались в Союз-автономістів федералістів.У 1917 на квітневому конгресі було переобрано членів ЦР.ЦР було обрано у кількості 120 осіб.Зі зростанням авторитету ЦР серед широких кіл укр..громадськості,стало помітним що Комітету ЦР все важче дається зростаючий потік виконавчої роботи.Тому 15 червня він ухвалив організувати Генеральний Секретаріат ЦР,який має завідувати фінансовими,внутрішніми,продовольчими,хліборобськими міжнаціональними справами.Після перемоги лютневої революції в Укр. зявилися нарешті сприятливі умови для відродження національної державності.Грушевський чітко визначив і обґрунтував намагання укр.. народу тієї доби,в яких містилася концепція містилася концепція відродження національної державності.
2.Малоросійська колегія-колегія Російської імперії, створена 1722р. замість Малоросійського приказу,для контролю за діяльністю гетьмана і генеральної старшини.Складалася із шести офіцерів російських полків,розквартированих в Україні.Територіально розташовувалася в Глухові.Була найвищою установою в Україіні,вище гетьмана.
3.1. боспорська держава
3.2. А) Азовсталь, Запоріжсталь, Криворіжсталь
Білет № 2
Напередодні другої світової війни українські землі входили до складу чотирьох держав,СРСР,Польщі,Угорщини,Румунії.Тому українське питання було одним з найважливіших в передвоєнній міжнародній політиці. А.Гітлер планував окупувати Польщу,унеможливити створення антинацистської коаліції ,про яку на той час домовлялися Англія,Франція,СРСР,перетворити СРСР на тимчасового союзника,створити стратегічний плацдарм для нападу на той самий СРСР. Розрахунки Гітлера справдилися,вже 23 серпня 1939 р. Німеччина і СРСР підписали договір про ненапад,Пакт Молотова-Рібентропа,терміном на 10 років,та таємний протокол до нього.За яким Європа була розділена на сфери впливу між тоталітарними режимами – нацистським і комуністичним. Тривалий час комуністи виправдовували альянс з нацистами,необхідністю відвернути від своєї держави загрозу війни. Але насправду Й.Сталін хотів відвернути агресію Німеччини на Захід,проти Англії і Франції,щоб дочекатися коли (капіталісти перегризуться між собою),а тоді запровадити в Європі радянські порядки.Але все сталося з точністю до навпаки,після того як СРСР відмовилася від подальших переговорів з Англією і Францією,про створення антинацистської коаліції,і Німеччина перетворила Польщу на стратегічний плацдарм для нападу на СРСР,початок радянсько-німецької війни став значно ближчим. Наслідком німецько-радянських домовленостей була збройна агресія 1 вересня 1939 р. Німеччини проти Польщі. 17 вересня під приводом (єдинокровних братів) СРСР вступила у війну,чого Польща явно не очікувала. В результаті вже 27 вересня Варшава капітулювала. У Бресті,Гродно,Пінську,і інших містах відбулися спільні паради радянсько-німецьких військ. Отже СРСР не тільки сприяв розв’язанню Другої Світової війни,а й на її початку практично був союзником нацистської Німеччини. Радянсько-німецьке зближення на основі тоталітарної сутності двох режимів,зневаги до прав людини засвідчили укладений 28 червня 1940р. новий союзний договір про дружбу і кордон,та секретні протоколи до нього які уточнювали розмежувальну лінію між Німеччиною і СРСР,так звану лінію Керзона,за якою західноукраїнські і західнобілоруські землі входили до складу СРСР.СРСР півстоліття намагалося приховати відомості про укладання таємних договорів з Німеччиною,намагаючись відвернути від себе відповідальність за розв’язання Другої світової війни. Радянсько-німецькі домовленості також створили сприятливі умови для вирішення проблеми Північної Буковини та Бессарабії. Тому 28 червня 1940 р. СРСР змусив Румунію,погрожуючи її війною,відмовитися від цих територій,заселених переважно українцями. Підпорядкувавши місцеве життя на приєднаних землях радянська адміністрація взялася за нещадну руйнацію,культурно-освітніх,громадсько-політичних,економічних осередків та традицій. Припинили своє існування всі політичні партії окрім більшовицької,було ліквідовано вільну пресу. У всіх школах запроваджувалося обов’язкове вивчення російської мови,почалися гоніння на греко-католицьку церкву,запанувала сувора уніфікація думки.
Зборівський мирний договір
2 Збо́рівський до́говір (8 серпня 1649) — угода між королем Речі Посполитої Яном ІІ Казимиром з одного боку і Військом Запорозьким на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким з другого.
Зборівський договір підсумував першу фазу в історії Хмельниччини і легалізував самоврядність українських козаків в межах Речі Посполитої.
3.1 Неолітична революція- процес переходу в епоху неоліту,від привласнюючого до відтворюючого типу господарства,це пов’язано з вининенням скотарства,тваринництва,землеробства.Сприяв виникненню міських поселень ремесел та писемності.
3.2 4-й універсал,декларував незалежність україни.УНР проголошувалася самостійною,ні від кого не залежною,суверенною державою українського народу.
Білет №3
19 листопада 1942р. – 2 лютого 1943р. Сталинградська битва, яка поклала початок корінному перелому в війні на користь СРСР. 18 грудня 1942р. – звільнення першого населеного пункту УРСР –с. Півнівки Ворошиловградської обл.(Донбас) 5 липня–23 серпня 1943р. Курська битва в ході якої було визволено лівобережну Україну та Донбас. Вересень 1943р. – героїчна битва за Дніпро (за успішне форсування Дніпра та небачений героїзм 2438 радянським воїнам було присвоєно звання Героя Рад.Союзу) 6 листопада 1943р.визволення Києва. У результаті послідуючих військових операцій були визволено Правобережна і Південа Україна. 8 квітня -12 травня 1944р. Кримська наступальна операція, яка завершилася визволенням Криму. 8 жовтня 1944р. визволення останьогоокупованого фашистами населеного пункту УРСР-с. Лавочне Дрогобицької області.28 жовтня 1944р. (завершилась війна для України), завершилось визволення Закарпаття, остаточне вигнання фашистських окупантів з укр.земель. У визволеній Україні брали участь партизанський рух 1943-1944р, партизанів забезпечували зброєю, продовольствієм, медикаментами. В Укр. діяло понад 30 великих з єднань та понад 80 окремих загонів. Дія партизанів узгоджена з операціями Червоної армії,активізація антифашистської боротьби на окупованих територіях.
Основі операції по визволенню України.
Житомирсько-бердичівська
Корсунь-Шевченківська
Рівненсько-луцька
Нікопольсько-криворізька
Проскурівсько-чернівецька
Умансько-Ботошанська
Одеська
Карпатсько-ужгородська.
Внесок народу україни в Другу світову війну: у складі радянських військ воювало приблизно 4,5 млн українців,і ще близько 100 тис.у складі армій союзників антигітлерівської коаліції.2072 воїни українці були удостоєні звання Героя Радянського Союзу,32 стали двічі ГРС,а льотчик І.Кожедуб ства тричі ГРС. Загалом із 7 млн. нагород вручених воїнам Рад.армії, 2,5 млн були вручені солдатам українцям. Подвиг Гастелло повторили 52 льотчики українці.Звання місто герой одержали Київ,Одеса,Севастополь,Керч. Також серед головно командуючих радянськими військами,було чимало українців.
2.Продрозкладка – система примусової заготівлі сільськогосподарської продукції в 1918-1921 рр.введена рішенням раднаркому у радянській росії,і поширена по всій території УНР військовою силою.Ця система зобов’язувала селян здавати державі за твердими цінами надлишки хліба та інших продуктів.
3.1 Після Акту про незалежність України.
3.2 Брестський мир- підписаний 3 березня 1918р. угода між РФРР з одного боку та Центральними державами(Німеччина,Австро-Угорщина,Турція,Болгарія) з іншого.Він означав програш і вихід Росії з Першої світової війни.
Білет №4
проблема тоталітаризму як політ режиму в Укр його сутність та механізм реалізації
Тоталітаризм- одна з форм політичного режиму,що характеризується повним контролем держави над всіма сферами суспільства.
Тоталітарному політичному режимові притаманні:
1.надцентралізована структура влади
2.монопольний політичний контроль над економікою та іншими сферами суспільства,
3.влада належить масовій політичній партії, що організована недемократично.
4.політизація, регламентація і санкціонування всієї життєдіяльності суспільства.
5.терористичний поліційний контроль за поведінкою громадян;
6вимога до громадян активно виявляти відданість режимові і підтримку його;
7ліквідація конституційних прав і свобод особи (особистості);
8репресії як засіб державної політики.
Започаткований Леніном,проводився аж до самої смерті вождя народів,тобто до 1953 р.Сталінські масові репресії 20-30х рр. мали на меті знищення справжніх і потенційних противників більшовицького режиму
, створення атмосфери страху та абсолютної покори. Зазнавали переслідувань саме ті, хто очолював боротьбу за комуністичні ідеали.
У липні 1929 р. почалися арешти провідних українських науковців та інших представників інтелігенції, звинувачених у належності до таємної націоналістичної організації — Спілки визволення України (СВУ). На лаві підсудних опинилися 45 діячів української культури.
Започатковане Леніним у 1918—1920 pp. і продовжене далі Сталіним у 20—30-х pp. тотальне нищення кращих сил української інтелігенції тривало фактично до самої смерті "вождя народів", тобто до 1953 р. Усе це стало причиною остаточного утвердження більшовицького тоталітаризму в Україні, яку зробили фактично безправною провінцією. Учені Чехословаччини зробили підрахунки загиблих у роки тоталітаризму. Усього від тоталітарних режимів, що панували в країнах світу, загинуло 110 млн. чоловік, з них жертвами більшовизму стали 68 млн., фашизму — 20 млн.чоловік.
Висновок.Нас переконували, що в СРСР уже в 70-х роках побудували розвинутий соціалізм, і радянське суспільство вступило в період будівництва комунізму. Але те, що вже побудували, з 1985 р. почали перебудовувати. Та так і не перебудували. У 1991 р. Радянський Союз розпався.
2.1.Народність
Ознаки:мова,побут,звичаї,назва,територія
Народність-форма спільноти людей,що формується в результаті родоплемінної спільності,на певній території при натурально-господарчій діяльності,у процесі злиття різних племен,завдяки створенню єдиної мови,культури традицій,обрядів.
3.1. 1 грудня 1991 р. в Україні відбувся референдум, на якому громадяни майже одностайно (91% голосуючих) висловилися за незалежність республіки. Обраний президентом Л. Кравчук витлумачив результати референдуму як мандат на неприєднання України до нового союзного договору.
3.2.9 листопада 1976-київ-укр.громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод-10 осіб-М.Руденко
Білет №5
1 Колективізація сільського господарства – створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. У СРСР наприкінці 1920-х - на початку 1930-ч рр. сталінським режимом була проведена насильницька суцільна колективізація сільського господарства.
Завдання колективізації
- прискорення процесу індустріалізації за рахунок пограбування села;
-забезпечення промисловості дешевою робочою силою;
- вирішення хлібної проблеми в країні;
- повне одержавлення сільського господарства.
Основними заходами колективізації стали:
- насильницьке створення колгоспів;
- «розкуркулення» (ліквідація заможного селянства - «ворога» радянської влади);
- обмеження з боку влади процесу переселення селян до міст (запровадження паспортів, які видавалися лише жителям міст та ін.).
Звершення колективізації в Україні. У 1932 р. в Україні було колективізовано майже 70% господарств з охопленням понад 80% посівних площ. Кожні два дні з'являлася нова машинно-тракторна станція (МТС). Вони обслуговували колгоспні землі. У 1932 р. їх було вже близько 600. Колективізація в Україні вважалася в основному завершеною.
Наслідки колективізації.
- встановлення повного контролю комуністичного режиму над сільським господарством;
- державне закріпачення селян;
- підпорядкування сільського господарства командно-адміністративній системі управління;
- Голодомор 1932-1933 pp. і страшні людські втрати;
- порушений баланс у розвитку промисловості й сільського господарства;
- постійне відставання сільськогосподарського виробництва;
- фізичне знищення найбільш кваліфікованих і працьовитих господарів;
- руйнування продуктивних сил на селі.
Голодомор – політика офіційної влади, спрямована на створення штучного голоду; соціально-господарське явище, що виявляється в позбавленні населення мінімуму необхідних продуктів харчування й призводить до його вимирання, згубної зміни демографічної та соціальної структури населення регіонів, а інколи й цілих країн.
Основними причинами Голодомору були: 1)прагнення тоталітарного режиму СРСР посилити свої позиції; 2)прагнення влади приборкати укр. селянство, яке чинило опір колективізації; 3)встановлення нереальних для селян норм хлібозаготівлі, вилучення продовольчих запасів, експорт хліба; 4)посилення державного тиску на селянство («Закон про 5 колосків»); 5) недостатній рівень радянської або міжнародної допомоги голодуючим.
.
Наслідками Голодомору 1932-1933 pp. були:
- масові жертви; дослідники називають кількість жертв злочинної політики сталінського режиму до 10 млн чоловік;
- завершення колективізації, утвердження колгоспної системи, розорення села;
- придушення опору українського селянства;
-масове переселення селян з Росії в Україну;
- сталінським режимом було підірвано сили в обстоюванні споконвічних національних прав українського народу.
2 Кошови́й отама́н (кошовий) — виборна службова особа в Запорозькій Січі (XVI-XVIII ст.), яка зосереджувала у своїх руках найвищу військову, адміністративну і судову владу, очолював Кіш Запорізької Січі.
Кошових отаманів до середини XVII століття часто називали гетьманами. Під час воєнних походів влада отамана була фактично необмеженою, але в мирний час найважливіші питання військового і політичного характеру виносив на розгляд ради старшин і військової ради.
3.2 Інфляція-знецінення грошей.Депопуляція-зменшення кількості населення,коли смертність переважає народжуваність.Трудова міграція-переміщення працездатної особи з метою працевлаштування на певний термін.
Білет №6
Перші держ утворення на території україни.
Першоприхідцями на укр. землях були кіммерійці які належали до іраномовних груп населення. Вони першими опанували технологію залізного виробництва з болотяних руд. Основна діяльність кіммерійців пов’язана з військовими походами. Кіммерійці не мали постійних поселень. Вони об’єднувалися в племена а ті в свою чергу,у союз племен на чолі з вождем.
Наприкінці VII ст. до н.е. кіммерійців витіснили скіфи,які мали чисельну перевагу,були краще зорганізовані.Очолювали племена скіфів царі з необмеженою владою.Скіфи поділялися на скіфів кочовиків, скіфів-орачів,скіфів-землеробів. Також скіфи мали свою віру,міфологію.В кінці 6-го ст.. до н.е.Скіфи сформували свою державу,поділену на чотири частини ,у кожної з яких був свій цар. Але на кін. IV –поч .III ст.. до н.е. держава Скіфів почала занепадати через природні фактори,окрім цього у ІІІ ст. до н.е. на територію Пн. Причорноморя прийшли сармати які витіснили скіфів. Сармати розводили велику рогату худобу,коней,овець,крім цього полювали й ремеслювали. Отже на українських землях тривалий час формувалися державотворчі традиції,носіями яких були,кіммерійці,скіфи,сармати,греки та деякі інші народи. Мова сарматів як і скіфів належала до іранського типу.
. Перебуваючи в тісному контакті з праслов'янами лісостепової смуги, вони впливали на економічний, політичний та культурний розвиток наших пращурів.
2 Реєстро́ві козаки́ — частина українського козацтва, прийнята на воєнну службу польсько-литовською владою і записана в окремий список — реєстр, звідки й назва реєстрові козаки. Військо реєстрових козаків було створене універсалом короля Сигізмунда ІІ Авґуста 2 червня 1572. Реєстрові козаки мали додаткові привілеї: звільнення від податків, право землеволодіння, самоуправління з назначеною старшиною; вони мали свій прапор, літаври й інші клейноди. Реєстрові козаки одержували платню грішми й одягом; їм передано на власність містечко Трахтемирів з Зарубським монастирем для розміщення арсеналу і військового шпиталю Реєстрові козаки дістали офіційну назву Запоріжського або Низового війська, чим уряд хотів підкреслити, що справжнє Запоріжське військо — Запорізька Січ юридично для нього не існує.
3.1 Встановість послідовність
А)Створення реєстрового козацтва(1572)
Б)Створення пересопницького Євангеліє(1561)
В)Початок правлення Д.Многогрішного(1669)
Г)Ліквідація Київського удільного князівства(1481)
3.2 Індустралізація- система заходів,спрямований на прискорений розвиток промисловості з метою технічного переоснащення економіки і зміцнення оборотоздатності країни
Білет №7
1 Га́лицько-Воли́нське князі́вство (1199—1349) — південно-західне руське князівство династії Рюриковичів, утворене у результаті об'єднання Галицького і Волинського князівств Р. Мстиславичем З другої половини 13 століття стало королівством, головним законним спадкоємцем Київської династії та продовжувачем руських політичних і культурних традицій.
Галицько-Волинське князівство було одним з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицькі, Перемишльські, Звенигородські, Теребовльські, Володимирські, Луцькі, Белзькі і Холмські землі, а також території сучасного Поділля і Бессарабії.
Князівство проводило активну зовнішню політику у Східній і Центральній Європі Його головними ворогами були Польща, Угорщина та половці, а з середини 13 століття — також Золота Орда і Литва. Для протидії агресивним сусідам Галицько-Волинське князівство неодноразово укладало союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом.
Галицько-Волинське князівство занепало через відсутність міцної централізованої княжої влади і надмірно сильні позиції боярської аристократії у політиці.
Галицько-Волинська держава - спадкоємниця Київської Русі (Х!! - XIV ст.). Наприкінці Х — в першій половині XI ст. адміністративним осередком земель Волині був Володимир — місто, що його заснував і назвав своїм ім'ям князь Володимир Святославич. Він передав управління цим краєм Всеволодові, який був сином Володимира. Місто Володимир стало осередком єпископства і самим головним центром розвитку культури у регіоні. Після смерті Ярослава Мудрого влада на Волині часто переходила з рук в руки. Трохи по-іншому склалась доля Прикарпаття. Тут вже в 1084 р. утворилися три князівства, в яких панували брати Ростиславичі, правнуки Ярослава Мудрого. Найбільшої могутності Галицьке князівство досяг-ло за часу правління сина Володимирка - Ярослава Осмомисла, який значно розширив його кордони, і мав значний зовнішньополітичний вплив(не лиш сусіди, а йВізантією, Священною Римською імперією). У 1199 році після смерті останнього з династії Ростиславовичів – Володимира, закликаний галичанами волинський князь Роман Мстиславович, якому вдалось домогтися сполучення під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство. Незадовго до смерті Роман утвердився і в Києві. За його правління значно зросла роль Галицько – Волинського князівства. Досягнення: 1 Зміцнив княжу владу; 2 Здолав боярську опозицію; 3 Розгромив половців. У 1205 році йдучи польськими землями Роман потрапив у засітку і загинув. Після смерті Романа знову розгорілись чвари між князями(40 р). 1212 р – бояри виганяють Данила з Києва. 1213р – бояри обирають княжем боярина Владислава Коромильчича. 1214 р – скориставшись цим Угорщина захоплює значну частину Галичі, Польща – Перемишль і Берестейщиную Волинь дістається Данилу. 1245 р Данило виганяє Ростислава й угорське військор з Галицької і Волинської землі. 1250 р – Данило налагоджуєє стосунки з Угорщиною і Польщею. Для звільнення Руських земель від монг.-татарських загарбників Данило укладає союз з Владимиро – Суздальским князем Андрієм Ярославовичем і 1253 р приймає королівську корону від папи. 1254р – Данило починає похід для відвоювання Києва. Похід не вдався. 1259 р – монголо-татари рушили на Галичину. Знищивши нові укріплені міста орда відступила. Після смерті Данила Галицького (1264 р.) його син Лев Данилович, значно розширив свої володіння, приєднавши до них Люблінську землю і частину Закарпаття. 100 років спадкоємці Данила і Василька жили у мирі. На початку XIV ст. Волинське і Галицьке князівства знову об ’ єднались в руках одного князя - Юрія І Львовича, внука Данила Галицького. Скориставшись з внутрішніх заколотів в Золотій Орді, Галицько-Волинське князівство змогло на деякий час знову пересунути південні межі своїх володінь. Показником могутності Юрія І було те, що він, як і Данило, прийняв королівський титул, іменуючи себе королем Русі (тобто Галицької землі) і князем Волині. Йому вдалося домогтися від константинопольського патріарха встановлення окремої Галицької митрополії. Утворення Галицької митрополії сприяло розвиткові традиційної культури і допомагало захищати політичну незалежність об'єднаного князівства. У 1308-1323 рр. в Галицько-Волинському князівстві правили сини Юрія — Лев II і Андрій. На міжнародній арені Галицьке-Волинське князівство за Андрія і Лева Юрійовичів орієнтувалось на союз з Тевтонським орденом. Це було корисно як для забезпечення торгівлі з Балтикою, так і у зв'язку з тим, що все більш відчутним був натиск Литви на північні окраїни князівства. Виснажлива боротьба із зовнішніми воргами, гострі внутрішні конфлікти князів з боярами і війни князів між собою ослаблювали сили Галицько-Волинського князівства, і цим скористувалися сусідні держави.
У 1340 році, у зв'язку зі смертю останнього повновладного правителя князівства, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році Галичина була поступово захоплена сусідньою Польщею, а Волинь — Литвою. Галицько-Волинське князівство перестало існувати як єдине політичне ціле.
2 Індустріалізація – система заходів, спрямований на прискорений розвиток промисловості з метою технічного переоснащення економіки і зміцнення оборотоздатності країни; процес створення великого чи просто машинного виробництва в усіх галузях народного господарства і перехід на цій основі від аграрного до індустріального суспільства; забезпечила перевагу промисловості над сільськім господарством, важкої індустрії над легкої. Індустріалізація як світовий економічний процес зумовила другий етап науково технічної революції.
3 Третій Універсал УЦР -державно-правовий акт, універсал Української Центральної ради, що проголошував Українську Народну Республіку. Прийнятий 7 (20) листопада 1917 року в Києві.
3.2 Городельська Унія 1413 р.
Білет №8
1 Як відомо, ще в сер. XIV ст. Польща захопила Галичину та Холмщину, збільшивши свою територію майже в 1,5 рази. Однак для поляків процес опанування західноукраїнськими землями був нелегким. Тому спочатку вони з обережністю впроваджували зміни серед місцевого населення. За прикладом останніх галицьких правителів польський король Казимир називав ці землі "королівством Руським". Поряд з латиною вживалася й українська мова, у краї і далі ходила своя монета.
Однак з часом становище українців дедалі погіршувалося. На завойованих територіях поляки створили три воєводства — Руське, Подільське, Белзьке — та окрему Холмську адміністративну одиницю. Вся повнота влади опинилася в руках місцевої шляхти" до якої прирівняли й українське боярство. Увійшовши до середовища обласканого королем панства, знать, окрім дрібного боярства, до сер. XVII ст. в основному сполонізувалася.
Основну масу населення західноукраїнського краю становили селяни. їм надавали малими ділянками ріллю чи сіножаті в тимчасове користування, за які вони відробляли своїм інвентарем панщину, сплачували гротові чинші та десятки натуральних данин. Шляхтич став для свого підлеглого єдиним суддею, паном його життя чи смерті.
Український народ не мирився з підневільним . становищем, ставав на боротьбу з іноземними гнобителями. Першим збройним народним виступом, що струсонув феодальну Польщу, було повстання під проводом Мухи. В 1490—1492 рр. воно охопило Північну Буковину, Галичину, Західне Поділля. Занепокоєний успіхами повстанського війська польський уряд організував шляхетське ополчення Руського воєводства і навіть запросив на допомогу прусських лицарів. У результаті повстанців було розбито, а їхнього керівники закатовано.
Окупувавши західноукраїнські землі, польська шляхта на цьому не заспокоїлася. Вона мріяла про всю Україну. Тим часом Велике князівство Литовське, у складі якого зосередилася більшість українських земель, з поч. XVI ст. опинилася перед небезпекою ззовні, що наростала, насамперед з боку зміцнілого Московського князівства та Кримського ханства, яке у 1449 р. відокремилося від Золотої Орди. Московія, проголосивши, що всі землі колишньої Київської Русі мають належати їй, відібрала у Литви чернігово-сіверські землі. Кримчаки майже щороку нападали на українські землі, завдаючи тяжких втрат.
Виснажені московсько-татарськими нападами литовці звернулися до Польщі за допомогою. Поляки погодилися, але поставили головною умовою об'єднання в одне політичне ціле Польщі та Литви, яких доти пов'язував лише спільний монарх. 1 липня 1569 р. було затверджено окремо польським і литовським сеймами Люблінську унію, яка передбачала:
1) об'єднання Польщі й Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту;
2) очолював об'єднану державу обраний на спільному польсько-литовському сеймі монарх, який титулувався королем польським і великим князем литовським;
3) спільними були сейм і сенат, запроваджувалася єдина грошова одиниця;
4) Велике князівство Литовське зберігало певну автономію, маючи окремі закони, — Литовський статут, судову систему, військо, уряд і адміністрацію;
5) під юрисдикцію Польщі, до складу якої вже входили Галичина, Холмщина та Західне Поділля, підпадали всі українські землі, що раніше належали литовцям: Підляшшя, Волинь, Поділля, Брацлавщина та Київщина;
6) українська шляхта зрівнювалася у правах із польською та литовською.
Прийняття Люблінської унії мало для українців фатальні наслідки. Якщо до 1569 р. їх становище у складі Литви було стерпним, то тепер ситуація докорінно змінилася: розпочався повсюдний наступ польсько-литовської адміністрації на права українського населення. Він охоплював насамперед економічну сферу, де уряд новоствореної Речі Посполитої всіляко підтримував магнатів. Різко посилився національний, релігійний і культурний гніт.
Наприкін. XVI ст. почалася бурхлива колонізація Східної України. Услід за хліборобами приїжджали матнати і тисячі шляхетських наймитів, які захоплювали найпотужніші у світі чорноземи. Утворювалися величезні латифундії, фактично незалежні від польської корони. Ці пани мали наймане військо, репресивний адміністративний апарат. До сер. XVII ст. на просторах лівого і правого берегів
Дніпра вони впровадили кріпацтво не менш жорстоке, ніж на західноукраїнських землях.
Нелегко жилося в Польській державі й українському міщанству. Незважаючи на надання містам магдебурзького права, ним користувалися майже виключно поляки і німці, тоді як самоврядування українських міщан було значно обмежене. У XV— XVII ст. їх витіснили до окремих кварталів, заборонили купувати чи будувати будинки в центрі міста, належати до ремісничих цехів. Українці не могли бути обрані чи призначені бургомістрами, здійснювати християнські процесії, навіть дзвонити на похороні. Між українськими і польськими ремісниками точилася затяжна боротьба, що не раз переростала у криваві бійки. Українці домоглися рівноправної участі в ремісничих цехах.
Отже, з утворенням Речі Посполитої та переходом українських земель під владу Польщі їхнє становище значно погіршується: посилюються економічні утиски, обмежується політичне життя, занепадають національні традиції та культура.
2 Неолітична революція — історичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства, це пов'язано з виникненням скотарства, тваринництва, землеробства, використання глиняного посуду. Цей процес сприяв виникненню міських поселень, ремесел та писемності, розквіту родового ладу та виникнення сусідської общини.
Білет №10
1.Роль Ураїнської козацької держави у геополітичних відносинах з іншими країнами у 2 пол. 17 століття. Доба Руйни.
Період по смерті Б. Хмельницького характер. боротьбою різних угруповань козацької старшини за владу-отримав назву «Руїни», бо призвів до повного розору господарства і занепаду українських земель.Укр. державність формувалась у трикутнику могутніх військово-політичиих сил, уособлених західно-католицькою олігархією Польщі, азійсько- ісламською агресивною Туреччиною і православно-самодержавною Росією. У кожної з них були свої прихильники, бо самостійне дер жавне існування України було неможливим. Ці проти річчя врешті-решт розірвали українські землі, спричинили розкол посилений Руїною.
І. Виговський це пропольської реєст рової старшини. Польща розуміла що Росія направлена проти неї,тому політика Варшави розвивалася в трьох напрямах:
безпосередні воєнні акції проти України;
політичні кроки, спрямовані на зрив переяславсько-москов ських домовленостей;
широкі дипломатичні акції з метою остаточного відторгнення коаліції держав, налаштованих вороже до Росії загалом і до її планів підпорядкувати Україну зокрема.
Знехтувавши вольностями запорожців, І. Виговський зробив спробу відновлення шляхетського землеволодіння на Лівобережжі і почав курс на повернення під владу короля. Але більшість не погодилась. Він почав маневрувати, заключивши договір з ханом, запобігаючи перед Москвою, розгромивши опозицію Барабаша та Пушкаря, відверто повернув до Польщі. 18 вересня 1658 р. у Гадячі угода про повернення укр. земель до складу Речі Посполитої на правах обмеженої автономії. Угода звела нанівець дер жавний суверенітет України. Але Виговський не мав успіху і під тиском запорожців евакуювався до Польщі.
Новообраний гетьман Ю. Хмельницький вирішив укласти новий договір з Московією. 27 жовтня 1659 р. "Переяславські статті",що обмежували укр. автономію: заборо нялося переобирати гетьмана без царя згоди, гетьман не можна призначати полковників і карати смертю без дозволу+російські залоги в Києві, Ніжині, Переяславі. Підписавши Слободищенський трактат з Польщею, Ю. Хмельницький відновив погіршений варіант Гадяцької угоди. Переконавшись у своїй неспроможності керувати, Ю. Хмельницький у січні 1663 р. зрікається влади на користь П. Тетері, а на Лівобережній Україні гетьманом обирають І. Брюховецького. Це остаточно розкололо Україну на Ліво бережну і Правобережну. Лівобережні гетьмани міцно трималися за Росію, правобережні хиталися хто до Польщі, хто до Туреччини. А Запорозька Січ жила своїм власним автономним життям.
Не визнаний населенням Правобережжя, Тетеря тримався за підтримки польської влади. Зробивши спробу з військами Речі Посполитої заволодіти Лівобережжям та усвідомивши безперспективність він зрікся гетьманства, втік до Польщі, де у 1671 р. був отруєний.
Лівобережний гетьман І. Брюховецький певний час, заручив шись підтримкою черні, утримався при владі. Стратив Сомка, Золотаренка. Дотримуючись промосковських настроїв, Брюховецький пропонував зміцнити тут царську владу, скасувати гетьманство, замінивши князівством. Першим з укр гетьманів зробив оф. візит до Москви, де підписав нові статті, за якими самоврядування України було різко обмежене, обрання гетьмана у присутності царського резидента, зовнішньополіт. активність заборонялася, За це він отримав титул боярина, дружину Долгоруку та великі маєтки в Шептаківській сотні. Це вик ликало невдоволення, що призвело до повстання лівобе режного населення. Гнучкий Брюховецький негайно перефарбувався у ворога Росії, але це його не врятувало від смерті - він був буквально розшматований на загальній раді під Опішнею.
На Правобережній Україні після Тетері гетьманом був П.Дорошенко. Він зайнявся наведенням порядку на Правобережжі, підкорив бунтівні окраїни,звязав відносини з Лівобережжям щодо об 'єднання.
Зморені довголітньою війною, Польща і Росія в січні 1667 р. уклали Андрусівське перемир'я, юридично оформивши розкол України, Дорошенко не задоволений такою політикою поляків, почав клонитися до турив, а ті, в свою чергу, збільшили український ясир до 106 тис.чол У січні 1668 р. Дорошенку тимчасово вдається стати гетьманом обох територій України, але недовго. Наказним гетьманом Лівобережжя був залишений Д. Многогрішний,В березні 1669 р. Глухівська рада затвердила його.
М. Ханенка Польща 2 вересня 1670 р. офіційно визнала гетьманом Таким чином, на Україні постало вже троє гетьманів: «ханський» І «королівський» і «царський».
26 березня на новій Переяславській раді представ ники 14 полків обрали Самойловича гетьманом обох боків Дніпра (Ханенко склав гетьманські клейноди).зневірившись у тур. протекції, запертий у Чигирині Дорошенко у жовтні 1675 р. присягнув на вірність царю і у вересні 1676 р. здав гетьманські клейноди Самойловичу.
Кінець правління Дорошенка розглядається деякими істориками як фінал Української національної революції XVII ст., хоча події геть манських усобиць, боротьба за Правобережжя і Руїна продовжу валися й надалі.
6 травня 1686 р. у Москві Польща і Росія уклали «Вічний мир», який остаточно закріпив Лівобережжя, Запорожжя і Київщину під владою царя, гарантував вільне віросповідання православним у Речі Посполитій і започаткував нову російсько-турецьку війну.
Отже, Визвольна війна не завершилася ні у 1654 р., ні зі смертю великого гетьмана у 1657 р. Відбулися лише зміни в розстановці політичних сил, які, очолювані іншими лідерами, продовжували між собою боротьбу. Україна ж у процесі цієї боротьби залишилися у силовому полі політичних інтересів Речі Посполитої, Оттоманської Порти і, звичайно, Росії.
Смерть Б. Хмельницького істотно ускладнила також внутрішньо політичне становище у державі. Негативні тенденції, які з'явилися ще в роки війни, з кінця 50-х рр. ХVII ст. різко пришвидшилися. В єдиний клубок сплелися охлократичні настрої козацької маси, боротьба за верховенство і, як результат, загострення суперечностей між окреми ми політичними угрупованнями старшини за владу. Намітилися різні підходи до розв'язання загальнодержавних проблем політичною елітою різних регіонів українських земель. На жаль, наступники Б. Хмельницького не змогли адекватно розпорядитися його величез ним політичним спадком. Усі ці несприятливі обставини повною мірою були використані урядами як Варшави, так і Москви для втручання у внутрішні справи України.
Отже, період, що настав після смерті Хмельницького, справді можна назвати Руїною, як упродовж того часу, так і з огляду на наслідки для України. Щодо причин Руїни, то слід виділити такі:
в українського народу не було достатньо енергії, але не було й ідеалів. Після смерті Хмельницького виникає два головних напрями - польський і московський, що призводить до загострення внутрішньої боротьби. Замість боротьби за принципи, ведеться боротьба за власні інтереси. І саме ці, власні, інтереси мають перевагу над ділом гро мадським;
безпосереднє втручання зовнішнього чинника у справи України, московський уряд дуже радо і приязно ставився до тієї частини україн ської сторони, яка обрала московську орієнтацію, посилаючи їм військову допомогу, але разом з тим дуже цинічно нищить пункти Переяславської умови, зменшуючи автономні права України;
особисті, егоїстичні інтереси української старшини, яка нехтуючи інтересами народу, виборювала свої привілеї, як то земельні маєтки, гроші, владу, використовуючи для цього різні методи: доноси, обман, брехню. «Особистий егоїзм - зазначає В. Антонович, - узяв верх над громадським ділом».
2. Перебудо́ва (рос. перестройка) — загальна назва сукупності політичних і економічних реформ, що проводилися в СРСР у 1985—1991 роках. Складові частини Перебудови: у внутрішньополітичній сфері — демократизація суспільного життя; в економіці — введення елементів ринкових відносин; у зовнішній політиці — відмова від надмірної критики так званого капіталістичного ладу, значне поліпшення відносин зі США та демократичними країнами Західної Європи, визнання загальнолюдських цінностей і глобальних проблем. До початку 1990-х років Перебудова призвела до загострення кризи в усіх сферах життя суспільства, що спричинило ліквідацію влади КПРС і розпад СРСР.
3.1 цитата з документа унр (по-моему)
3.2. про ляха литовського - уривок із «Додатка до Іпатського літопису»
Білет №11
1 Трипільська культура— археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині.
Творцями трипільської культури були племена, що просунулися з Балкан та Подунав'я у Прикарпаття (територія сучасних Рум, Мол та Укр). Пам'ятки її дослідники поділяють на етапи
У другій половині VI тисячоліття та у першій половині V тисячоліття до н. е. племена трипільської культури розселювалися в басейні Дністра і Південного Бугу, де дослідники виявили багато ранньотрипільських поселень. За цього періоду вони розташувалися здебільшого по низьких місцях біля річок, але виявлено також поселення, розміщені на підвищених плато. Житла будували у вигляді заглиблених землянок або напівземлянок, а також переважно наземні,підлогу і вогнище або печі з припічком зміцнювали глиною; стіни споруджували з дерева або плоту, обмазаного глиною. На ранньому етапі розвитку трипільської культури з'являються також наземні прямокутної форми будівлі на стовпах з обмазаними глиною дерев'яними плетеними стінами, що мали солом'яну або очеретяну покрівлю. У поселеннях, розташованих на підвищених плато, план розміщення жител наближався до форми кола чи овалу.
Основою господарства за цього періоду було хліборобство і скотарство, полювання, рибальство і збиральництво також мали важливе значення. Сіяли пшеницю (однозернянку, двозернянку, полбу), ячмінь, горох. Землю обробляли з допомогою мотик, зроблених з рогу оленя, каменю або з кістки та з палиць-копалок з загостреними кінцями. Урожай збирали з допомогою серпів з кремінними вкладнями. Зерно розтирали кам'яними зернотерками. Жінка ліпила посуд, виробляла пряжу, одяг тощо і відігравала в суспільному житті значну роль. Чоловіки полювали, стерегли худобу, виробляли знаряддя з кременю, кісток та каменю. У тваринництві перше місце належало великій рогатій худобі. Відомий домашній кінь. Для поповнення м'ясної їжі за цієї доби мало велике значення полювання. Значного розвитку досягли гончарні вироби. Глиняний посуд різноманітної форми ліпили руками: великі посудини грушоподібної форми для зерна, різної форми горщики, миски, ложки, друшляки, біноклеподібний посуд. З глини ліпили жіночі статуетки, модельки житла, намисто, амулети. Поверхню посуду вкривали заглибленим орнаментом або канелюрами у вигляді стрічок з кількох паралельних ліній, що утворювали спіральні форми орнаменту. Таким орнаментом вкривали також більшість статуеток. Статуетки, модельки жител та амулети мали ритуальне призначення і були пов'язані з хліборобськими культами. Серед досліджених ранньотрипільських поселень виявлено, хоч дуже рідко, різні вироби з міді, переважно прикраси: браслети, кільця, гачки тощо, а в поселенні біля села Корбуни в Молдавії знайдено великий скарб мідних речей, Типові великі грушовидні та кратероподібні посудини для збереження зерна, миски, горщики, біконічні посудини та ін. (с. Володимирівка, також з глини виробляли культові схематизовані жін. статуетки, фігурки тварин, модельки жител. Суспільний лад племен Т. к. за цього періоду лишався далі матріархально-родовим. До сер. доби Т. к. відносять поселення, що їх виявив В. Хвойка б. с. Трипілля, Верем'я, Щербанівка та ін.
2 Велика Руїна – період історії України кінця 17 ст., що відзначився розпадом української державності і загальним занепадом, громадянською війною. Період піля смерті Богдана Хмельницького.
Під час Руїни Україна була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і ці дві половини ворогували між собою. Сусідні держави (Польща, Московія,Османська імперія) втручалися у внутрішні справи України, й українська політика характеризувалась намаганням підтримувати приязні стосунки з тією чи іншою окупаційною силою.
Білет №12
1 Починаючи з 15 травня 1990 р., вперше в історії України Верховна Рада республіки стала працювати у парламентському режимі. Вже з перших днів роботи там розпочалося протистояння між прокомуністичною більшістю — т.зв. групою 239 на чолі з 0. Морозом та демократичною меншістю — Народною радою, лідером якої став академік І. Юхновський. Забезпечивши обрання головою Верховної Ради першого секретаря ЦК КПУ В. Івашка, більшість все ж змушена була погодитися, щоб з 23 парламентських комісій 7 очолили представники опозиції.
Основним здобутком першої сесії українського парламенту стала Декларація про державний суверенітет України, прийнята 16 липня 1990 р. У преамбулі цього документа проголошувалося "верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність! рівноправність у зовнішніх зносинах". Від імені українського народу могла виступати тільки Верховна Рада. Територія України в наявних кордонах проголошувалася недоторканною. Підкреслювалося також виключне право українського народу на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. Верховна Рада застерігала за Україною право на власні збройні сили, внутрішні війська, органи державної безпеки, українське громадянство. Проголошувався намір стати в майбутньому постійно нейтральною і неядерною державою. По суті, Декларація створила основу для республіканської законотворчості, незалежності від союзного законодавства.
Наступним кроком став Закон "Про економічну самостійність Української PCP", прийнятий 2 серпня того ж року.
Активну державницьку Позицію займала молодь. Найбільш вражаючою акцією було голодування студентів, яке тривало в Києві з 2 до 17 жовтня 1990 р. і охопило 158 осіб з 24 міст України. Головними вимогами до Верховної Ради були: відмова від підписання нового Союзного договору, відставка уряду" оголошення нових парламентських виборів на багатопартійній основі, заборона відбування військової служби громадянами України за її межами, націоналізація майна КПРС та ВЛКСМ на території республіки. Голодування було підтримане масовими демонстраціями, що зрештою змусило парламент піти на поступки. Однак до кінця року було реалізоване лише одне рішення — відставка уряду.
У парламенті знову загострилося протистояння між Народною радою і прокомуністичною більшістю. Водночас зростали розходження в "групі 239", передусім між новообраними керівником ЦК КПУ С. Гуренком та головою Верховної Ради Л. Кравчуком. Якщо Гуренко і далі зберігав лояльність до Москви, то Кравчук прагнув до реалізації Декларації про державний суверенітет.
Тим часом тривав спад виробництва в усіх галузях господарства. Національний дохід у 1990 р. скоротився на 4 %, а в 1991 р. — ще на 13 % Дефіцитом, окрім промислових товарів, стали м'ясо, молочні продукти. Зростав "чорний ринок". Знижувалися якість і тривалість життя.
З метою подолання цих негативних явищ вживалися неординарні заходи. 1 листопада 1990 р. було запроваджено продаж товарів за картками споживача з купонами, у червні 1991 р. ліквідовано контроль над економікою України з боку центральних відомств . Загальносоюзна власність на території України була перетворена на республіканську. Створювалися власна грошово-фінансова система, податкова і митна служби. Однак усе це не змогло врятувати економіку України від подальшого розвалу.
У березні 1991 р. Україною прокотилися багатотисячні шахтарські страйки. Поряд з економічними вимогами висувалися й політичні: про вихід України зі складу СРСР, розпуск компартії, перевибори Верховної Ради України тощо. Ставало очевидним, що імперія вичерпала свої можливості.
Проте імперська бюрократія не мала наміру здавати своїх позицій, перейшовши у наступ проти республік. Свідченням цього стали події 13—20 січня 1991 р., коли московська влада вдалася до застосування військової сили у Литві та Латвії, щоб придушити там незалежницькі настрої. В Україні проімперські сили вдалися до інспірування сепаратистських настроїв. Залунали голоси про необхідність створення на півдні України "незалежної Республіки Новоросії", відновлення Донецько-Криворізької республіки, у Закарпатті пропагувалися ідеї русинства. Під тиском з Москви та потуранням Києва було проголошено кримську автономію. Об'єктом провокацій стало релігійне життя, нищилися пам'ятники героям визвольних змагань та жертвам Другої світової війни тощо.
Ще одним кроком Москви, спрямованим на збереження радянської імперії, мав стати загальносоюзний референдум, на який було винесене питання з лукавим формулюванням про необхідність збереження СРСР. Щоб нейтралізувати можливе посилення імперського центру, Верховна Рада України включила до бюлетеня й внутрішньо республіканське питання про те, що Україна може входити до складу Союзу лише на засадах Декларації про державний суверенітет. У Галичині додалося також трете питання: чи має Україна стати самостійною державою? Під час референдуму, який відбувся 17 березня 1991 р., на питання союзного бюлетеня ствердно відповіли 70,2 %, республіканського — 80,2, а в Галичині 88 % українців проголосували проти Союзу.
Провівши референдум, Москва, однак, не досягла поставленої мети, оскільки в одних республіках він відбувався паралельно з місцевими опитуваннями, а інші взагалі відмовилися від його проведення. Тому М. Горбачов розпочав переговори у Ново Оґарьово під Москвою з керівниками 9 республік, в т. ч. України, про зміст нового Союзного договору. Його попереднє підписання планувалося на 20 серпня 1991 р. Щоправда, Верховна Рада України відклала обговорення проекту союзного договору на вересень.
Подальша доля України вирішилася несподівано з погляду поточного моменту, але закономірно з огляду на її тисячолітню історію державотворення та постійне прагнення до волі. 19 серпня 1991 р. групою найвищих державних посадовців СРСР вчинила спробу державного перевороту. Путчисти прагнули не допустити підписання нового союзного договору та намагалися повернути радянську імперію до стану напередодні 1985 р. Проте їх задум наштовхнувся на рішучий народний спротив. Вже на третій день організатори перевороту визнали поразку. Так безславно закінчувалося понад 70-річне існування страхітливої імперії під назвою СРСР.
24 серпня відкрилась позачергова сесія Верховної Ради України. В умовах загальнонародного піднесення та повної розгубленості депутатів-комуністі в вона проголосила незалежність України, яка мала бути підтверджена на референдумі 1 грудня 1991 р. У наступні дні Президія Верховної Ради прийняла постанови про департизацію державних органів, установ та організацій, про заборону діяльності компартії України, яка була причетна до путчу, про передачу майна КПУ та КПРС на території України на баланс Верховної Ради та місцевих рад.
1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України. В ньому взяли участь 84,2 % виборців, з яких 90,32 % проголосували за незалежність України.
Акт проголошення незалежності України — документ, прийнятий позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено незалежність України та створення самостійної української держави — України. Тим самим було покладено край юридичному існуванню Української Радянської Соціалістичної Республіки.
Одночасно з референдумом відбулися вибори Президента України. Серед 6 кандидатів майже 62 % виборців підтримали Леоніда Кравчука.
Отже, після тривалого періоду бездержавності український народ отримав ще один унікальний шанс, щоб перетворити Україну на вільну, демократичну, заможну державу, яка б стала рівноправним партнером міжнародної спільноти.
2 Генера́льний секретаріа́т — виконавчий орган, уряд, сформований Українською Центральною Радою. Заснований15 червня 1917 року.
15 червня 1917 року року Комітет УЦР на своєму засіданні ухвалив створення Генерального секретаріату і передав йому виконавчі функції.
Білет №14
Проаналізуйте теорії походження Київської Русі в історіографії.
Теорії походження Київської Русі - це одне із найзаплутаніших питаннь у вітчизняній історіографії, що зумовлено відсутністю достатньої джерельної бази, суперечливістю та неоднозначністю відомого історичного матеріалу. Зараз у науці нема єдиної думки щодо походження Давньоруської держави — Київської Русі. Існує декілька теорій.
1. Норманська теорія, її започаткували німецькі вчені Г. Баєр та
Г.Міллер, які працювали в другій половині XVIII ст. в Російській Академії наук. «Норманісти» наголошують, що східні слов'яни були нездатні без зовнішньої допомоги створити свою державу, а варяги (нормани) відіграли вирішальну роль у створенні Київської держави. Слово «Русь» походить від фінської назви шведів «Ruotsi».
2. За хозарською теорію поляни є не слов'янами, а різновидом хазарів. Модель влади, яка існувала в Хозарії. Там водночас правили два царі — цар по крові (хакан каган), та його «заступник» (хакан-бек). Тогочасні візантійські та арабські джерела згадують Аскольда з титулом хакана.
3. Панюркська теорія, за якою слово «Русь» походить від іранського і означає — світлий та належить іраномовним мешканцям одного з регіонів Середнього Подніпров'я.
4. Компромісна (природно-історична) теорія
За цією теорією нормани протягом IX-XI ст. відігравали на Русі активну політичну роль і навіть очолили князівську династію (за іншою версією, це були не нормани, а представники слов'янських племен ререків з Південної Прибалтики). Однак це не вони стали засновниками Київської Русі, будучи насамперед професіоналами, готовими служити кожному хто потребував їхніх умінь і міг заплатити за їхні послуги. Насправді, держава на українських землях почала формуватися задовго до IX ст. як наслідок економічної, політичної та етнокультурної консолідації східного слов'янства. Цей процес був складним і тривалим, його перші ознаки виявляються ще в Антському об'єднанні (II – поч.VII ст.)
5.Антинорманська теорія. Започаткував цю теорію у XVIII ст. М.Ломоносов. Я б сформувала такі найголовніші положення антинорманістів:
– східні слов'яни були в змозі самостійно утворити свою державу;
– державність – це результат тривалого соціально-економічного, політичного, культурного розвитку, тобто вони мали всі необхідні внутрішні передумови;
– державотворчі процеси у східних слов’ян розпочалися ще до появи варягів;
– з'явившись на східнослов'янських землях, варяги переслідували свої власні інтереси: захоплення торговельних шляхів, обкладення даниною місцевого населення і т.п.
Антинорманську теорію підтримували у свій час українські історики: М. Костомаров, В.Антонович, М.Грушевський, Д.Багалій та ін.
Нині чимало вчених схиляється до думки, що Київська Русь утворилася на власній основі внаслідок тривалого процесу
первіснообщинного ладу та формування класового суспільства у східних слов'ян. Розвиток феодальних відносин, а також переростання органів племінного управління в державні органи сприяли перетворенню союзів племен у «княжіння» державного типу.
2. Холо́дна війна́ — глобальна геополітична, економічна та ідеологічна конфронтація між Радянським Союзом і його союзниками, з одного боку, іСША та Західною Європою і їх союзниками — з іншого, що тривала з середини 1940-х до початку 1990-х років.
Білет №17
1 Політичну роздробленість спричинило кілька факторів.
1. Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення.
За часів Володимира Русь простягалася майже на 800 тис. кв. км, що, залежно від обставин, могло бути або свідченням державної могутності, або ж джерелом слабкості. Великий князь у цей час не мав достатньо міцного, структурованого і розгалуженого апарату влади, фактично не мав розвинутої інфраструктури (транспорт, дороги, засоби зв'язку та ін.) для ефективного здійснення своїх владних повноважень на такій величезній території. Посиленню відцентрових тенденцій сприяла поліетнічність Київської Русі. Поруч зі слов'янами тут проживало більше 20 народів: на півночі і північному сході — чудь, весь, меря, мурома, мордва, на півдні — печеніги, половці, торки, каракалпаки, на північному заході — литва і ятвяги..
2. Зростання великого феодального землеволодіння.
Розвиток продуктивних сил, утвердження феодальних відносин сприяли появі та зміцненню великого землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, в основі якого лежала замкнутість, воно посилило владу місцевих князів і бояр, створило передумови для формування економічної самостійності та політичної відокремленості давньоруських земель.
3. Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.
Тривалий час (майже до 30-х рр. XX ст.) серед істориків панувала думка про те, ща основною причиною роздробленості було порушення принципів престолонаслідування. Спочатку на Русі домінував «горизонтальний» принцип спадкоємності князівської влади (від старшого до молодшого, а після смерті представників старшого покоління — від сина старшого брата до сина наступного за віком). Помітне збільшення чисельності нащадків Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого зумовило той факт, що вже наприкінці XI ст. деякі з них, виходячи з власних інтересів, енергійно почали виступати за «вотчинний», або «вертикальний», принцип (від батька до сина). Паралельне існування, зміщення та накладання цих двох принципів, на думку ряду фахівців, було причиною феодальної роздробленості. І хоча з 50-х рр. XX ст. історична наука цілком обґрунтовано намагається пояснити появу відцентрових тенденцій, виходячи з розвитку продуктивних сил, утвердження феодальних відносин тощо, очевидним є той факт, що невизначеність і неврегульованість питання про ключовий принцип престолонаслідування досить суттєво розхитували давньоруську державу. В центрі міжусобного протистояння, як правило, знаходився Київ, який у той час був не тільки символом, ай засобом влади. Лише за одне століття (1146-1246 рр.) київський стіл 46 разів переходив із рук в руки. Найдовше правління тривало 13 років, 35 князів перебували при владі не більше одного року.
4. Зміна торговельної кон'юнктури і занепад торгівлі.
У цей час половецькі кочовища фактично перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів. Крім того, серйозного удару по транзитній торгівлі Київської Русі було нанесено двома подіями світового значення: по-перше, ослабла Візантія у 1082 р. за допомогу у війні з Сицилією дала дозвіл Венеції торгувати без мита і мати свої порти на території Візантійської імперії; по-друге, хрестові походи відкрили для італійських, французьких та німецьких міст морський шлях на схід, безпосередньо зв'язали
Західну Європу з Малою Азією та Візантією. Внаслідок цього Київ залишився поза основними торговими шляхами. Такий стан справ не тільки зумовив певний занепад Києва, а й сприяв появі поліцентрії у зовнішній торгівлі. Дедалі серйозніше починають заявляти про себе Чернігів, Галич, Володимир-на-Клязьмі, Новгород, Смоленськ, Полоцьк. Варто підкреслити, що зростаючі на торгівлі міста стали в цей час джерелом фінансових доходів, опорою політичного впливу
2 Берестейська (Брестська) церковна унія 1596 р. - об'єднання православної церкви України та Білорусі з католицькою церквою в 1596 р. при підлеглості православної церкви Папі Римському, визнанні основних католицьких догматів і збереженні православної обрядності. її було проголошено на церковному соборі в Бресті. В результаті Берестейської церковної унії утворилася Українська греко-католицька церква (уніатська церква ).
Білет №19
.Процес становлення та розвитку ВКЛ. Знач Кревської та Любл унії для укр. земель
На литовських землях, оточених непрохідними для кінноти лісами й болотами, й тому недосяжних для монголо-татарських орд, у XIII ст. утворилася і швидко набула військової міці держава. Литовські князі почали активно захоплювати сусідні землі. Населення Русі вважало перехід під владу Литви меншим злом, ніж перебування під ординським пануванням, тому що литовці не грабували русичів і не руйнували звичайного побуту, традицій, культури. Тому приєднання більшості укр.. земель проходило мирно, без жорстокого опору.
В 1230 – 1240 рр. князь Міндовг об’єднав частину литовських та руських племен у державу – Велике князівство Литовське. Формування великої за територією держави почалося саме за князя Міндовга. За Гедиміна (1316 – 1341) відбулося зміцнення територіальної єдності В. к. Л.( приєдналися Мінськ, Орша, Берестя, Туров, відбулися спроби приєднати Київське князівство), також відбулося утвердження спадковості князівської влади.
З 1398р. Литовсько-Руська держава увійшла в історію під офіційною назвою «Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське», за півтора століття набула розмірів найбільшої в Європі, 90% її території становили східнослов’янські землі. Руська Правда стала правовою основою Великого князівства Литовського, а руська мова – державною мовою.
1384 року герб «Погоня» став державним гербом В. к. Л.
У 1381 – 1384 рр. – у Великому князівстві Литовському відбулася литовсько-руська громадянська війна.
Перша спроба об’єднатися в одну державу. Кревська унія – угода, укладена між Королівством Польським та Великим князівством Литовським 14 серпня 1385р. у м. Крево. Ця унія передбачала: 1) об’єднання Польщі і Литви в велику державу внаслідок шлюбу польської королеви Ядвіги і литовського князя Ягайла; 2)обрання польським королем Ягайла, який прийняв ім’я Владислава II та одночасно залишався литовським князем; 3)перехід у католицтво язичницького населення Литви. Як наслідок, протягом двох століть після укладення унії зберігалася державна відокремленість Литви та Польщі, які, незважаючи на спільного володаря залишалися двома самостійними політичними державами. Кревська унія сприяла об’єднанню польсько-литовських сил для боротьби проти агресії Тевтонського ордену, яка вилилася у війну 1409 – 1411 року.
Проти Кревської унії виступали литовсько-українська опозиція на чолі з князем Вітовтом, двоюрідним братом Ягайла, яка домоглася збереження Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави. У 1392 році за Острівською угодою Ягайло був змушений визнати Вітовта своїм наступником, а 1398 р. Вітовт проголошує себе повновладцем В. к. Л. під номінальною зверхністю польського короля, чим фактично розриває Кревську унію.
Пізніше, унаслідок Лівонської війни з Московією(1558-1583рр) Литовське князівство опинилося на межі воєнної катастрофи і змушене було піти на поступки Польщі. Таким чином на об’єднаному засіданні сейму в Любліні, що тривав з 10 січня до 12 серпня 1569р. відбулося злиття Польщі й Литви в одну державу. А 1 липня 1569р. посли Велик. Княз. Литовського підписали акт про унію. Вона завершила процес об’єднання двох держав, що розпочався з укладання Кревської унії. Нова держава дістала назву Річ Посполита(республіка).
Основні положення Люблінської унії передбачали крім збереження за кожною з держав свого держ. статусу, ще й перехід укр. земель, які раніше належали Литві, безпосередньо до складу Польщі(Підляшшя, Волині, Київщини та Брацлавщини).
Наслідки Люблінської унії для укр. земель:
Стрімке ополячення української шляхти;
Українські землі не забезпечили собі окремий статус нової держави;
Остаточне закріпачення селян;
Ремісники і купці опинилися в менш вигідних умовах(збільшилися податки, заборона торгівлі);
В установах панування закріплювалися польська мова і латина як мова освіти, судочинства, діловодства.
Зміни в законах, що сталися після Люблінської унії, закріплювалися Третім Литовським статутом 1588 року. Цей кодекс діяв як на території Великого князівство Литовського, так і на українських землях. Згідно з яким було юридично оформлено кріпосництво в Україні.
2. Воєнний комунізм — назва внутрішньої політики більшовиків в 1918—1921 роках під час Громадянської війни. Основною ціллю більшовиків було утримання власної влади в країні та забезпечення Червоної гвардії та Червоної Армії продовольством та іншими необхідними ресурсами — в умовах війни, відсутності легітимної політичної влади та бездії звичайних економічних механізмів керування економікою та народним господарством.
Білет №20
1 Дисиде́нтський ру́х — рух, учасники якого в СРСР виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність.
На початку 1980-х рр. в Україні інтелігентський дисидентський рух було практично розгромлено. Незважаючи на всю відвагу, натхненність та ідеалізм дисидентів і на одіозну поведінку їхніх гонителів, цей рух не набув широкої підтримки в Україні. Однією з причин цього стало те, що, крім засудження режиму й вимог дотримуватися законів, дисиденти не сформулювали виразної політичної програми
олітичної програми. Питання, які вони порушували, не були проблемами щоденного життя, що хвилюють більшість населення.
Але вирішальною причиною невдачі дисидентського руху була природа системи, що протистояла йому. На дисидентів ополчилися всі потужні сили радянської системи й особливо всемогутній КДБ. Володіючи монополією на засоби комунікації, режим всіляко перешкоджав поширенню інформації про дисидентів серед громадськості. Коли ж якась інформація все ж з'являлася, то вона звичайно була спотвореною й змальовувала дисидентів у негативному світлі.
Але на відміну від сталінських часів таємна поліція вже не виявляла такого фанатизму й не знищувала дійсних і потенційних супротивників. Тепер вона намагалася ізолювати дисидентів від суспільства й, застосовуючи до них методи дедалі більшого тиску, змусити їх покаятися або замовкнути. Тим, хто критикував режим, відмовляли в робочих місцях, у можливості здобуття освіти їхнім дітям й навіть у даху над головою. Найупертіших засуджували до тривалих термінів ув'язнення або запроторювали до психіатричних лікарень, де їм давали препарати, що руйнують людську особистість. Знищуючи кількох, КДБ успішно вдавалося залякати багатьох.
У своїй діяльності в Україні таємна поліція була не такою обмеженою, як у Москві. Ізольовані від столичних західних журналістів, українські дисиденти не мали захисту так званої «парасолі гласності», як їхні видатні російські та єврейські колеги. Та й проблема національних прав українців не викликала на Заході великого інтересу. Тим часом, побоюючись українського націоналізму, режим проводив в Україні особливо жорстокі репресії. Ось чому київський КДБ мав репутацію найбрутальнішого в СРСР, ось звідки непропорційно велике число саме українських репресованих.
Отже основними причинами невдачі дисидентського руху є:
1 Рух не набув широкої підтримки в Україні
2 Дисиденти не сформулювали
3 Проблеми що вони порушували не були проблемами повсякденного життя
4 Незмога опиратись системі
5 Надзвичайний тиск з боку КДБ і більшовицької влади
2 Литовські статути - кодекси середньовічного права Великого князівства Литовського, що діяли на захоплених ним українських землях в 16 - першій пол. 19 ст. Протягом 16 ст. було видано три Литовські статути: 1529 (“Старий”), 1566 (“Волинський”) і 1588 (“Новий”). Л. с. використали поточне законодавство, судові постанови, німецьке, польське, римське та звичаєве право Литви, Польщі, України тощо
Білет №21
Причини і наслідки Нац-визвол війти укр. народу в сер 17 ст, місце і роль Переясл ради та її оцінки
У першій половині 17 ст. майже всі заселені укр. Народом землі опинилися в складі Речі Посполитої, яка не тільки пригнічувала укр. Народ, але і все більше посилювала нац. Гноблення. Укр. Народ неодноразово піднімався на повстання, але ці повстання завжди були жорстоко придушені. І ось в січні 1648 року Богдан Хмельницький підняв повстання, що стало початком Нац-визвольної війни.
За характером визвольна війна була антифеодальною, нац.-визвольною, проходила під релігійними гаслами. Причин цієї війни було чимало. Це і погіршення становища козацтва (їх обмежили у виборі старшини, знову ввели козацький реєстр, який все зменшувався і зменшувався), і посилення гноблення селянства, а також переслідування православ’я і насадження уніатства та католицизму.
Нац.-визвольна війна під проводом Б.Хмельницького тривала з 1648-1676рр. а потім ця боротьба за незалежність переросла у громадянську війну. Весь період боротьби тривав з 1648-1676 рр. , який отримав назву Українська революція.
Внаслідок перемог, здобутих у ході визвольної війни, багато міст Укр звільнилися від польсько-шляхетської влади нац.-релігійних утисків. Багато міщан вступило до війська Запорізького й стали козаками. Тепер вже міщани могли вільно займатися ремеслом, різними промислами, торгівлею, а частина з них – і сільським господарством. На жаль, у нац.-визвольній війні були і негативні наслідки. До них належить: розкол терит Укр. На Лівобережну, Правобережну та Слобожанщину. Лівобережжя і Слобожанщина перебували у складі Російської держави, а Правобережжя – Речі Посполитої й частково під протекторатом Туреччини. Пошматована на окремі частини, Укр. зазнала значних матеріальних і людських втрат. Проте дух козацький, волелюбність укр. залишились нездоланними.
Перед гетьманом Б.Хмельницьким склалася така ситуація, що необхідно було найти союзника для боротьби, захисту від польського гніту. Козацька старшина вирішила, що кращим союзником для Укр буде Москва, бо їхня віра православна, їхня мова ближча до нашої і культура також.
І ось 8 (18) січня 1654 року був підписаний договір з Москвою, який отримав назву Переяславська рада. Ця подія принципово вплинула на всю подальшу історію укр. народу. Ставлення до Переяславської угоди 1654 року завжди було і залишається неоднозначним.
Одним із наслідків Переяславської ради для Укр стало утвердження Української козацької держ. Як правової автономії. Але пізніше посилились процеси колонізації козацької держ, відбулася її повна ліквідація.
Укладення Переяславської угоди дало змогу відокремитися козацькій Укр від Речі Посполитої. Але згодом так, що це було позбавлення польського гніту і потрапляння під Московський гніт.
Отже, можна зробити висновок щодо Переяславської угоди: Укр держ в січні 1654 року добровільно визнала протекторат Московської держ.
2. Городе́льська унія 1413 — угода між польським королем Владиславом ІІ Ягайлом та великим князем литовським Вітовтом, укладена 2 жовтня 1413 року у місті Городлі на річціЗахідний Буг.
Рішення угоди, заперечуючи положення Кревської унії 1385 р., підтверджували існування Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського як окремої незалежної держави. Разом з тим визнавалася політична зверхність польського короля, який мав стати великим князем литовським після смерті Вітовта. Городельська унія передбачала проведення ряду заходів, спрямованих на уніфікацію систем органів державного управління обох країн, а також зрівняння прав шляхти католицького віровизнання Королівства Польського та Великого князівства Литовського.
Результатом Городельської унії було послаблення союзу Литви та Польщі у війнах із Тевтонським орденом.
3.1. Неолітична революція — історичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства, це пов'язано з виникненням скотарства,тваринництва, землеробства. Цей процес сприяв виникненню міських поселень, ремесел та писемності.
3.2.
Білет №22
Перебудова Горбачова. Спроби реформування сус-ва на засадах демократії та гласності
Перебудо́ва — загальна назва сукупності політичних і економічних реформ, що проводилися в СРСР у 1985—1991 роках. Складові частини Перебудови: демократизація суспільного життя; введення елементів ринкових відносин; відмова від надмірної критики капіталістичного ладу,. Ідеї перебудови теоритично мали шанс на реалізацію але план перебудови Горбачова не здійснився через декілька причин, серед яких:
- відсутність чіткої стратегії перебудови та помилки в зовнішній та внутрішній політиці через це;
- вичерпаний економічний потенціал СРСР;
- непослідовність та нерішучість у реформах;
- опір перебудові старого партійно-державного апарату та ін.
Перебудова мала чотири єтапи:
1) березень 1985 року - січень 1987 року - під гаслом "більше соціалізму";
2) 1987 - 1988 рр. - "більше демократії";На січневому (1987 р.) пленумі ЦК КПРС було покладено початок новому етапові перебудови, на перший план висунуто вже не прискорення, а завдання демократизації суспільного життя. В цей період відбувається перебудова в кадровій політиці, визначено стратегічні завдання перебудови: нове політичне мислення; радикальна економічна реформа (червневий 1987 р. пленум ЦК КПРС); демократизація усієї політичної структури.Активно формується соціальна база перебудови – виникають, зміцнюються та набувають авторитету в суспільстві неформальні організації
3) 1989 - 1990 рр. - розмежування й розкол у таборі провідників перебудови; В економічній сфері спостерігається посилення самостійності державних підприємств та розширення сфери діяльності приватного сектора.КПРС дедалі більше "не вписується" в процес перебудови, не "встигає" за перебігом подій, появляється масове вільнодумство, формуються нові політичні структури, в Україні виникає Народний рух України за перебудову (вересень 1989 року), незалежний масовий робітничий рух (липень 1989). Монополія КПРС у політичній сфері поступово витісняється реальним плюралізмом;кількісний склад КПУ зменшився за 1990 р. – на 10%. .Падіння показників розвитку промисловості республіки становило 0,1%, сільського господарства – 3,7%.;
4)1991 р. - перемога радикал-реформізму, розпад СРСР. грудень 1990 – серпень 1991 рр. – загострення економічної і політичної кризи в СРСР, намагання консервативних сил врятувати імперію; кінець перебудові, перемога демократичних сил. Спад виробництва катастрофічно наростав, в 1991 р. валовий суспільний продукт в Україні був на 11,3% меншим, ніж у 1990 р., національний дохід зменшився на 11,2%, падіння промисловості становило 4,8%, сільського господарства — 13,2%.Важливою віхою цього етапу став березневий (1991 р.) референдум, суттю якого було питання про збереження існуючого СРСР. Спроба консервативного табору перейти до активних дій, силою взяти реванш знайшла своє втілення у здійсненні 19–21 серпня 1991 р. державного перевороту. Але демократичним силам вдалося не тільки вистояти, а й перемогти путчистів, і 24 серпня 1991 р. український парламент прийняв Акт про незалежність України.перебудова була приречена на поразку оскільки мала змінити не систему, не фундамент більшовицького соціалізму, Перебудову почав правлячий клас в своїх інтересах, в інтересах свого порятунку, Гасла перебудови – "радикальні економічні реформи, демократизація суспільного життя, гласність" залишились дозованими, обмеженими рамками соціалізму.
4. Перебудова намагалась поєднати непоєднанне:
− ринок з централізованим плануванням;
− політичний плюралізм з керівною роллю КПРС;
− суверенітет республік із збереженням єдиної союзної держави.
Як "революція згори", перебудова не досягла поставлених цілей, а навпаки, всупереч задуму її ініціаторів, стимулювала революційний процес "знизу": народ пробудився, гласність і демократизація вийшли за рамки дозволеного, появилась легальна опозиція системі, що врешті і призвело до знищення тоталітарної Імперії.Перебудова в Україні мала свої особливості, які відрізняли її від інших радянських республік:
Компартія України була найбільш, вірнопідданою КПРС.
В Україні була сильна і найдовша протидія партійних консервативних сил на чолі з В. Щербицьким.
Радянська Україна залишалася "заповідником застою" без елементарного суверенітету і незалежності від центру.
Негативний вплив катастрофи на ЧАЕС 26 квітня 1986р.
Однак час перебудови не можна недооцінювати, вона відкрила останній рубіж боротьби на шляху до державності, полегшила, скоротила, прискорила цей шлях.Чи була б незалежність України без перебудови 1985–1991 рр.? Відповідь однозначна - так, але шлях до неї був би довшим, важчим і ще більш жертовним.
Демократизація – процес подолання всевладдя КПРС через законодавче забезпечення демократ прав і свобод, самоврядування народу.
Гласність – можливість отримання правдивої інформ про події в країні та світі, пом’якшення цензури, можливість критики органів влади вільно висловлювати свою думку та дізнатись правду про історичне минуле свого народу. Гласність – перехідний етап до свободи слова.
2. Кири́ло-Мефо́діївське бра́тство — українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 — січні 1846 у Києві. Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич. Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти.
3.1. Однак зміна військово-політичних умов призвела до необхідності шукати нового союзника. Грабіжницька, зрадлива політика кримських ханів та пасивність Туреччини, з одного боку, непримиренність Речі Посполитої щодо Української держави – з другого, примусили Б. Хмельницького укласти 8 січня 1654 р. на раді в Переяславі військово-політичний союз з Московським царством.
3.2. у звязку з нападом російської армії - укр-рад війна (25 грудня 1917) ЦР повинна була якби зібрати останні сили щою витримати удар
і причинами тут є основні цілі ЦР :
1. мобілізувати та організувати укр народ для відсічі агресора
2. формально відмежуватися від більшовицького режиму
3. створии передумови для самостійних переговорів з Німеччиною та її союзниками
безпосередньо у документі було сказано про боротьбу проти більшовицьокго режиму на теренах України
Білет №23
Проаналізуйте причини виникнення та розвитку козацтва, місце і роль Запорізької Січі, як центр консолідації Українських національних сил.
Характерною рисою заселення території України у XV ст. було те, що основна маса людності мешкала на здавна обжитих землях — Київщині, Галичині, Волині, Поліссі та Поділлі. А південні землі — Середня Наддніпрянщина, Запоріжжя — мали значні природні багатства, але були незаселені. Саме тут і постає нове соціальне явище — козацтво.
До причин виникнення козацтва можна віднести такі:
- економічні: нестача власної орної землі, народна колонізація вільних земель Подніпров’я та Дикого поля;
- соціальні: посилення експлуатації, оформлення кріпосної залежності селянина від феодала;
- політичні: політика польської адміністрації поставила козацтво на службу по охороні південних рубежів від татарської небезпеки;
- стратегічні: постійна небезпека з боку Кримського ханства;
- національно-стратегічні: політика полонізації та наступ католицької церкви.
Основними джерелами формування нової соціальної верстви в Україні були селянство, яке, тікаючи у степ, протестувало проти закріпачення та посилення феодальної експлуатації, та міщанство, котре йшло на південь спочатку з метою сезонного промислу, полювання, рибальства, а потім об'єднувалося й будувало на Дикому полі невеличкі захисні містечка — прообрази Січі. Головними справами козаків були організація походів проти татар і заготівля дичини та риби.
У 1556 р. на о. Мала Хортиця черкаський староста Д. Вишневецький заснував фортецю, яка започаткувала Запорізьку Січ.
Своє місцеположення Січ періодично змінювала. У 70-ті роки XVI ст. вона містилася на о. Томаківка (біля м. Марганець Дніпропетровської обл.), у 90-ті роки — на о. Базавлук. З 1638 по 1652 рр. Січ розташовувалася на Микитиному Розі (тепер м. Нікополь).
З політичної точки зору Запорізька Січ була фактично зародком майбутньої української держави. Однак специфічні історичні умови зумовили його своєрідність.
Козацтво поділялося на полки чисельністю 500— 1000 осіб. Полки складалися з сотень. А декілька сотень у свою чергу складали курінь. Усе козацьке військо очолював гетьман (з часів Б. Хмельницького), а запорожців — кошовий отаман. У військовому плані Січ складалася з 38 куренів, а територіальне — з 8— 10 паланок. Вступ і вихід з Січі були добровільними. Прибульцеві міняли ім'я, аби приховати минуле втікача. На Січі поряд із повноправними козаками були й новаки — джури, молодики. Протягом трьох років вони не могли брати участь у виборах старшини і, як правило, прислужували бувалим козакам. Загалом Військо Запорізьке можна поділити на січових козаків — нежонатих, загартованих у боях, і волосних — сімейних козаків, які більший час жили за межами Січі, де не гребували землеробством, промислами, торгівлею. Саме січові козаки становили цвіт Війська Запорізького і називалися товариством або лицарством.
Життя запорізького козацтва будувалося на демократичних засадах. Утім це суспільство не можна назвати цілком демократичним, оскільки соціальне розшарування серед козаків визначало й їхню політичну нерівність.
Функції законодавчого органу виконувала загальна козацька рада. Владу виконавчу репрезентували кошовий отаман і старшина. Характерною рисою формування Коша була виборність. Загальна козацька рада, збираючись двічі на рік (1 січня і 1 жовтня), обирала старшину, затверджувала плани походів, вирішувала питання стосунків з зарубіжними країнами, розподілу землі тощо.
Поступово формується козацька адміністрація — військовий суддя, військовий отаман, хорунжий, гармаш, полковник, писар, осавула та ін. Контроль за їхньою діяльністю здійснювала козацька рада.
Своєрідною у Запорізькій Січі була правова система. На відміну від усієї території України, де діяли Литовський статут, Магдебурзьке право, укази королівської влади і навіть «Руська правда», у Січі найважливішу роль грало власне козацьке право. Воно являло собою сукупність правових звичаїв, які сформувались у сфері козацьких суспільних стосунків. Це право було неписаним, оскільки козаки вважали, що будь-які писані закони так чи інакше обмежать їхню волю. Козацьке право фіксувало стан стосунків, які вже склалися, затверджувало військово-адміністративну організацію, порядок землекористування, кваліфікувало види злочинів, покарань і т.ін.
Отож є всі підстави говорити про досить яскраво виражену форму державності, до того ж державності з усіма ознаками демократичної республіки: фактична рівність козаків, відсутність кріпосного права і феодальної власності на землю. Важливим об'єднуючим чинником було переплетіння волелюбних і релігійних настроїв козацтва. Захист православної віри слугував потужною ідеологічною основою життя Запоріжжя. Разом із тим не можна не зазначити і внутрішньополітичних суперечностей — майнова нерівність, соціальне розшарування, конфронтаційні настрої.
При цьому козацька державність мала цілий шерег особливостей, які не дали Запорізькій Січі можливості стати повноцінною державою. Передусім підвалини її створення були скоріше моральні, ніж етнічні. Сюди ж слід віднести нечітку визначеність території. Окрім цього, основною, якщо не єдиною функцією Запорізької Січі як державного утворення була військова конфронтація. А питанням внутрішнього устрою — фінансовій системі, освіті, інфраструктурі, будівництву міст тощо — уваги практично не приділялося.
Однак існування Запорізької Січі було вельми значним фактором у міжнародних стосунках. Кіш Війська Запорізького вів переговори і укладав угоди з Польщею, Росією, Кримським ханством, Швецією, підтримував своєю військовою потугою окремі держави і коаліції.
Надзвичайно докучало Запоріжжя Польській державі. Адже масові втечі селян позбавляли феодалів робочих рук, а козацькі походи на Крим і Стамбул ускладнювали стосунки Польщі з Туреччиною. Тому, проводячи політику «поділяй і володарюй», польський уряд брав до себе на службу заможну частину козаків, забезпечивши їм привілеї. І вже їхніми руками він придушував свавілля запорожців, спрямовуючи їх на основне завдання — охороняти південні кордони держави.
У 1572 р. за наказом польського короля Сигізмунда ІІ Августа формується загін із 300 козаків, які вносилися у спеціальний список — реєстр. Реєстровим козакам була встановлена виплата з польської казни, вони не підпорядковувалися місцевій владі, а лише призначеному урядом «старшому»; козацька старшина отримала знаки влади — клейноди (булаву, бунчук, корогву, печатку).
Центром реєстрового козацтва стало м. Трахтемирів. Запорізька Січ також формально підпорядковувалася реєстровому козацтву, але Речі Посполитій так і не вдалося взяти її під свій контроль. У 1578 р. реєстр становив 500 козаків, а у 1590 — вже тисячу. Але наприкінці XVI — на початку XVII ст. реєстрове козацтво разом з запорожцями все частіше виступало не тільки проти турецько-татарських агресорів, а й проти польсько-шляхетського феодального гніту, підтримуючи селянство.
Навіть будучи перехідною формою від професійної общини до повноцінної держави, Запорізька Січ, проте, відіграла найвизначнішу роль у процесі українського державного будівництва, її існування ознаменувало собою наступний після Галицько-волинського князівства етап поступового формування української етнічної держави.
2. Повстанський рух на Україні
Повстанський рух на Україні 1918-22 і пізніших р-р., масовий збройний рух укр. селянства і частково робітництва, спрямований на захист соц. здобутків революції, зокрема права на вільне володіння землею й засобами виробництва, проти реставраторів старого ладу і чужих окупаційних режимів на Україні, за нар. владу і далі за нац. і соц. самовизначення укр. народу. Спершу обмежений своїм соц. спрямуванням й анархістський своїм характером, П. р. на У. набирав поступово все більше нац. змісту й оформився у виразну політ. визвольну боротьбу укр. народу.
Однією з характеристичних ознак П. р. на У. була його нескоординованість, недостатній зв'язок окремих повстанських з'єднань і загонів з тодішніми укр. політ. і військ, центрами та поміж собою, особисті амбіції й дії на власну руку окремих отаманів,
3.1.
Білет №24
Становлення та розвиток дисидентського руху
Зародження дисидентського руху
Виділяють 3 основні напрямки течії дисидентсва: правозахисне, релігійне та національно орієнтоване, але характерною рисою усіх трьох напрямів була боротьба за національні інтереси українського народу, тобто органічне включення у сферу своєї діяльності національного фактора.
У 60—70-х роках у Радянському Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав. Дисидентство великою мірою виросло з десталінізації, з послаблення «паралічу страху», що їх розпочав Хрущов
Дисидентський рух плинув у СРСР трьома потоками, що часто зливалися. Завдяки легшому доступу до західних журналістів найбільш відомим був московський правозахисний, або демократичний, рух, що переважно складався з представників російської інтелігенції, серед провідників якої були такі світочі, як письменник Олександр Солженіцин та фізик-ядерник Андрій Сахаров. Іншою формою «антигромадської поведінки» був релігійний активізм. На Україні, як і в інших неросійських республіках, дисидентство викристалізовувалося у змаганнях за національні й громадянські права, а також за релігійну свободу.
1.2 Мета та основні цілі дисидентів
Взагалі українські дисиденти закликали до проведення в СРСР реформ, а не до революції чи відокремлення, й виступали проти національних репресій на Україні та за громадянські права в СРСР.
Інерція десталінізації продовжувала розбурхувати неспокій серед інтелігенції. Проведена у 1963 р. в Київському університеті офіційна конференція з питань культури та мови, участь у якій взяли більше тисячі чоловік, перетворилася на відкриту демонстрацію проти русифікації. Приблизно в цей час студенти та інтелігенція стали постійно сходитися до пам'ятника Тарасові Шевченку в Києві не тільки для публічних читань творів поета, а й також для того, щоб критикувати культурну політику режиму. Підозріла пожежа 1964 р., що знищила фонд українських рукописів бібліотеки Академії наук України, викликала бурю протестів провідних діячів літератури. Побоюючись, щоб події не вийшли з-під контролю, Кремль вирішив ударити по дисидентському рухові в усьому Радянському Союзі. Наслідком цієї політики на Україні став арешт наприкінці 1965 р. близько двох десятків тих, хто протестував особливо голосно. Побувавши на цих процесах у Львові, молодий журналіст і відданий комуніст В'ячеслав Чорновіл написав «Записки Чорновола» — збірку документів, що викривали свавільні, протизаконні й цинічні маніпуляції властей правосуддям. У палкій промові перед великою аудиторією в Києві засудив арешти Іван Дзюба. Він також подав Шелесту й Щербицькому свою працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?» — тонкий, ерудований і безжальний аналіз теорії й механіки русифікації на Україні. Після свого арешту в 1970 р. за антирадянську агітацію та пропаганду Валентин Мороз написав «Репортаж із заповідника ім. Берії», емоційна й викривальна сила якого спрямована проти сваволі радянського офіціозу та руйнування ним окремого індивіда й цілих народів. Щоб не дати властям ізолювати дисидентів одного від одного й від суспільства, щоб інформувати світ про подробиці переслідувань в СРСР, у 1970 р. українські дисиденти почали таємно поширювати часопис «Український вісник».
2.1 Діяльність шестидесятників
До них належали Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Микола Вінграновський, Алла Горська та Іван Дзюба.
Спочатку осередок українських дисидентів складали «шестидесятники» — нове плідне покоління письменників, що здобувало собі визнання. До нього належали Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Микола Вінграновський, Алла Горська та Іван Дзюба. Пізніше до них приєдналися Василь Стус, Михайло Осадчий, Ігор та Ірина Калинці, Іван Гель та брати Горині. Вражаючою рисою цієї групи було те, що її члени являли собою зразковий продукт радянської системи освіти й швидко робили собі багатообіцяючу кар'єру.
2.2 Найвизначніші представники шістдесятників
Ліна Костенко Василь Стус (1938 -1985 рр. )
Отже, розглядаючи творчий спадок шістдесятників, можна визначити Василя Стуса та Ліну Костенко одними з найвидатніших представників дисидентського руху в українській літературі. Обидва письменники брали активну участь в громадському житті країни, вступали до гуртків та організацій, що відкрито боролися за визнання громадянських прав та національних свобод свого народу. Крім того, видатними діячами доби можна назвати також Дмитра Павличка, Івана Світличного, Григіра Тютюнника, Івана Драча та багатьох інших письменник, чий внесок у дисидентський рух є без сумніву значним. Багато з них належали до Української Гельсінської групи – першої сформованої організації українських дисидентів.
2.3 Придушення дисидентства
На Укр дисидентський рух було практично розгромлено на початку 80-х рр.
Незважаючи на всю відвагу, натхненність та ідеалізм дисидентів і на одіозну поведінку їхніх гонителів, цей рух не набув широкої підтримки на Україні. Однією з причин цього стало те, що, крім засудження режиму й вимог дотримуватися законів, дисиденти не сформулювали виразної політичної програми. Питання, які вони порушували, не були проблемами щоденного життя, що хвилюють більшість населення: робітників і колгоспників. Тому дисиденти мали вузьку соціальну базу, що складалася майже виключно з інтелігенції.
Але вирішальною причиною невдачі дисидентського руху була природа системи, що протистояла йому. На дисидентів ополчилися всі потужні сили радянської системи й особливо всемогутній КДБ.
ВИСНОВКИ Дисидентський рух зародився у 60-х рр. у Радянському Союзі як форма виступу проти існуючого державного ладу та політичного режиму в країні. Його поява була певною мірою викликана десталіназацією та новою політикою Хрущова. Розвивалось дисидентство трьома напрямами: правозахисне, релігійне та національно орієнтоване, але характерною рисою усіх трьох напрямів була боротьба за національні інтереси українського народу.
У дисидентів існувала велика розбіжність у поглядах. Одні прагнули здобути національні права та громадянські свободи, інші закликали до проведення в СРСР реформ, але не до революції чи відокремлення, й виступали проти національних репресій на Україні. Дисиденти відкрито засуджували шовінізм, імперську політику центру, форсовану русифікацію. Але як реальна опозиційна сила дисидентство фактично не мало ні власних організованих структур, ні цілісної загальної
2. Стату́т Вели́кого кня́зівства Лито́вського — основний кодекс права Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтійського. Видавався у трьох основних редакціях 1529, 1566 і 1588 років, які відомі як Литовські статути. Статут Великого князівства Литовського увібрав у себе основні положення державного, цивільного, сімейного, кримінального і процесуального права князівства, норми римського, руського, польського і німецького кодифікованого звичаєвого права, відповідна місцева судова практика, «Руська правда», польські судебники. Його положення діяли на землях Литви і Русі аж до середини XIX століття.
Статут декларував рівність громадян незалежно від соціального стану й походження, віротерпимість, відповідальність суддів перед законом, заборону перетворювати вільних людей на рабів і т. ін. Водночас запроваджував привілеї князів, магнатів та шляхти, у тому числі право назакріпачення селян. Литовський статут був основним збірником права в Україні з XVI ст. до 40-х років XIX ст.
Білет №25
Внутр та зовн фактори у розвитку давньоруської держ
Внутрішні фактори у розвитку давньоруської держави
Першочерговим князем Київської Русі, що спрямовував свої сили на пошуки нових способів поширення і зміцнення своєї влади на своїй території, як зазначає літопис. Олег зіткнувся з непокорою місцевих князів, які визнавали законну владу попередника Аскольда. Діяльність його наступників Олега, Ігоря та Святослава мала більш зовнішньо політичний характер, а от діяльність дружини Ігоря княгині Ольги мала визначний і внутрішній характер діяльності. Після смерті чоловіка вона заходилась впорядковувати збір данини, щоб запобігти в майбутньому подій, подібних до тих, унаслідок яких загину її чоловік. Ольга вперше в історії Руської держави вдалася до заходів, що передбачали ліквідацію місцевих княжінь. Князь Святослав, син Ольги та Ігоря мало дбав про внутрішню політику. Найбільш уважно до внутрішніх справ своєї держави ставився князь Володимир Великий. Саме він перший запровадив християнство на Русі у 988 році. Перший серед руських князів Володимир починає карбувати свою монету — золоту і срібну, багато чого запозичивши від арабських країн, Візантії. На них були зображені сам князь, образ Христа, а на деяких замість цього був вибитий тризуб. Також Володимир розгорну у Києві небачене будівництво. За часів його князювання Київ зріс у кілька разів. Його захищали потужні стіни, вал і рів. Із середини окрасою міста була Десятинна церква. Після смерті Володимира, князювання в Києві виборов Ярослав. Ярослав надає пріоритетного значення зміцненню внутріполітичного становища. У цій діяльності він спирався на бояр, що на цей час зміцнилися, посилили свій вплив на життя країни. У головних містах були посажені сини князя. Таким чином, Ярослав багато зробив для удосконалення державного і політичного ладу. З цією метою був вироблений і кодекс законів «Руська правда». Вона перш за все захищала інтереси феодалів, великого князям також інтереси народних мас від грубих форм феодального свавілля, які могли спровокувати народні виступи. Кровна помста замінялася штрафами, які встановлювали князь чи його намісники. Все це свідчило, що керівник країни турбується про життя своїх підданих, про підвищення організованості і цивілізованості суспільства. Ярослав подавав різноманітну і значну підтримку церкві і за її активної участі зміцнював ідеологічну основу суспільства. Він дбав про поширення християнської релігії, організацію церкви, розповсюдження візантійської освіти, культури, будував багаті храми, великі монастирі. Зокрема, на місці перемоги над печенігами у 1036 році була збудована брама з церквою Благовіщення, зверху покрита позолоченим металом — тому й назва «Золоті ворота»: збудовано собор святої Софії, відомий на весь світ величавий архітектурний пам'ятник. У Києві з'явилися монастирі св. Юрія, Печерський. Чудові храми, монастирі збудовані і в Чернігові, Чудові у Переяславі, Володимир-Волинському та інших містах.
Таким чином найбільш визначними князями, що зробили величезний вклад у розвиток Руської держави можна вважати Володимира Великого та Ярослава Мудрого – їх правління вважається піком розвитку Київської Русі. Нажаль після закінчення їх правління на державу чекав період розробленості та міжусобиць.
Зовнішня політика давньоруської держави
Київська Русь існувала за безперервної боротьби зі степовими кочівниками (печенігами, торками, половцями). Для організації відсічі кочівникам збиралися з'їзди князів (Любецький з'їзд 1097 року, Долобський з'їзд 1103 року та інші). Значну роль у становленні Київської Русі відіграв візантійський вплив (церковний, соціокультурний, політичний) та торговельні відносини з Візантійською імперією. Торгівля Русі і Візантії мала державний характер. На ринках Константинополя реалізовувалась значна частина данини, що збирається київськими князями. Князі намагалися забезпечити для себе найбільш сприятливі умови в цій торгівлі, намагалися зміцнити свої позиції в Криму і Причорномор'я. При князя Олега об'єднані сили Київської держави взяли в облогу столицю Візантії Константинополь і змусили візантійського імператора підписати вигідний для Русі торговельний договір (911). До нас дійшов ще один договір з Візантією, укладений після менш вдалого походу на Константинополь князя Ігоря в 944г. Відповідно до договорами російські купці щорічно влітку приїжджали в Константинополь на торговельний сезон і жили там шість місяців. Для їх проживання було виділено певне місце в передмісті міста. За договором Олега, російські купці не платили ніякої мита, торгівля була переважно мінової.
Дві поїздки до Константинополя здійснила княгиня Ольга. Під час однієї з них вона прийняла хрещення від константинопольського патріарха. На міжнародній арені Київська Русь заявила про себе походами на Візантію київських князів Аскольда (860), Олега (907), Ігоря (941, 943), Святослава (969—971), Володимира (989), Ярослава (1043), спрямованими на захист торговельних інтересів.
Знаходячись у центрі торгових шляхів, Київська Русь була контактною зоною між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією, підтримувала широкі торговельні зв'язки з багатьма країнами світу, сприяла значній активізації світової торгівлі. Різноманітні політичні, культурні зв'язки мала Русь із Візантією, слов'янськими країнами — Болгарією, Чехією, Польщею, а також з Угорщиною, Німеччиною, Францією, Англією, Норвегією, Швецією та ін. Досить широкими були контакти з країнами Кавказу. З київськими князями підтримували родинні стосунки правлячі кола більшості європейських країн, що особливо прагнули поріднитися з великими князями могутньої Русі. Високий рівень економіки, культури, вдала дипломатична діяльність на міжнародній арені, підкріплювана силою зброї у боротьбі проти іноземних загарбників, широке використання здобутків світової цивілізації висунули Русь на провідні пози ції у Європі й принесли їй глибоку пошану найрозвинутіших країн тогочасного світу.
2. Кріпацтво — за феодалізму система правових норм, що встановлювала залежність селянина від феодала й неповну власність другого на селянина. Знаходило юридичний вираз у прикріпленні селянина до землі, праві феодала на працю та майно селянина, відчужуванні його як із землею, так і без неї, надзвичайному обмеженні дієздатності (відсутність у селянина права порядкувати нерухомим майном, спадщиною, виступати в суді, права державної присяги тощо).
3.1.Б
3.2. Успішною була діяльність уряду в культурній сфері: українізація шкіл, відкриття нових гімназій, університетів, Української академії наук, Національного архіву та інших культурно-просвітницьких центрів.
обовязкове вивчення укр.мови,історії,географії
Білет №26
Прискорена індустріалізація та її наслідки для УКр
У грудні 1927 року 15 з’їзд ВКП(б) ухвалив генеральну лінію на прискорену індустріалізацію народного гос-ва .
Причини індустр:
1.економічні: технологіч та економіч відсталість СРСР від розвинутих країн
2.політичні: лідери комуністичної партії вважали, що партія повинна спиратися не на дрібнобуржуаз селянські маси, а на робітничий клас, чисельність якого має зрости завдяки збіль к-ті заводів і фабрик
3.стратегічні: посилення обороноздатності СРСР, для захисту соціалістичної вітчизни необхідноа високо розвинуто промисл. (особлива добувна, важка, обробна)
Індустр відбувалася протягм 3 перших п’ятирічок:
У квітні 1929 року виголошується курс на форсовану індустр. Ставилося завдання довести темпи щорічного зрост промисл продукції до 32%
У 1935 році зародився стахановський рух - соціалістичне змагання за дострокове виконання завдань п’ятирічки (у ніч на 31 серпня 1935р вибійник шахти «Центральна -Ірміне» в Кадіївці Олексій Стаханов перевищив виробничу норму у 14.5 разу)
Наслідки індустр:
Позитивні:укр. випередила за рівнем розвитку індустрії кілька зх. Європ країн; вона посіла 2 місце в Європі (після Німеч) за виплавкою чавуну, 3 місце за виробн. Сталі (після Нім й Англії), 4 місце за видобутком вугілля.
Модернізація промисл сприяла посиленню процесу урбанізації. Наслідком швидкої урбанізації стала певна українізація міст.
Негативні:
1.фактична ліквідація ринкових відносин
2.переваження вир-ва засобів важкої промисл над легкою
3.посилювалися і розширювалися традиційно індустр р-ни – Донбас, Придніпров’я
4.централізація економ життя призвела до формув командно-адмін сис-ми
5.зниження життєвого рівня народу
2. Хозарська теорія розроблена професором Гарвардського університету (США) Омеляном Пріцаком, виводить коріння Київської держави з Хозарського каганату, На думку проф. Пріцака, поляни не були слов’янами, а різновидом хозар, а їхня київська гілка - спадкоємицею рода Кия, який заснував Київ у VІІІ ст. Однак ця версія не витримує критичної перевірки. Розкопки стародавнього Києва переконливо свідчать про місцеву слов’янську самобутність його матеріальної культури. Речі хозарської, так званої салтово-маяцької культури, надзвичайно рідко і становлять частину % від загальної кількості знахідок.
3.1.
3.2Білоцерківський договір зменшив реєстр до 20 тис.
Білет №29
В чому пол. Істор значення Брест миру та місце і роль Гетьманату та Директорії в Укр Революції (1917-1920)
Мирний договір між УНР та Німеччиною був підписаний 27.01.1918 у м.Бресті. Цей документ складався з 10 статей у яких визначалися міжнародні відносини та зобов’язання сторін. Брестський мир заклав фундамент міжнародно-правовому визнанню УНР, як незалежної держави. Крім головно договору в Бресті ще було підписано 3 додаткові мирні договори між Україною та Австро-Угорщиною, Туреччиною, Болгарією. Також був підписаний договір, що мав назву “Тайний договір про Галичину та Буковину” між Україною та Австро-Угорщиною. Суть: українці, як і австрійці гарантують вільний розвиток національних меншин. Брестський договір мав бути ратифікований всіма сторонами і лише тоді вступав в дію. Всі країни крім Австро-Угорщини ратифікували договір, вона анулювала всі данні нею зобов’язання в Бресті. Таким чином, через те що одна з країн не ратифікувала договір він так і не вступив в силу,тому весь комплекс договорів підписаних в Бресті іменується Договором, а не договорами. Наслідки підписання цього договору для УНР були як позитивні так і негативні. Слід зазначити, що ЦР домоглася визнання УНР незалежною державою та повноправним суб’єктом міжнародних відносин. Було створено Міністерство закордонних справ. Військова допомога Четверного союзу сприяла звільненню України від більшовицької окупації, але ця допомога обернулася іншою жорстокою окупацією німецько-австрійських військ. Окупаційна влада чинила свій суд над жителями України, хазяйнувала в окремих галузях господарства. Українське населення різко засуджувало керівництво ЦР, як наслідок відбулося падіння ЦР. 25 березня 1918 Німеччина та Австро-Угорщина підписали конвенцію про поділ укр. земель. Все це використав П.Скоропадський. 29 квітня загін німецьких вояків вдерся до зали, де йшло засідання ЦР та заарештували декілька її членів. Саме в останній день Цр прийняла Конституцію. Гетьманський переворот узгоджений з представниками нім. війська не дав набрати цій Конституції сили. Сучасники Скоропадського констатують факт певного економічного піднесення України періоду гетьманату: було налагоджено грошовий обіг, відкрито укр. банки, відродження промисловості, зрушення в галузі культури і освіти. У листопаді 1918 відкрито Українську Академію Наук. Досягненнями було створення військово-морських сил, твердої валюти, автономія православної церкви. У самій Україні Скоропадський не мав підтримки. В.Винниченко і С.Петлюра скористалися цією ситуацією і заснували Український Національний союз. 14 листопада 1918 Скороп. залишив Київ. 19 грудня Директорія оголосила про відновлення УНР. Становлення країни після повалення гетьманату погіршилося. 22 січня в Києві відбувся акт урочистої злуки УНР та ЗУНР. Події української національної революції мали велике історичне значення: українська державність стала історичним фактом, боротьба за незалежність об’єднала сотні тисяч патріотів.
2. Ві́йсько Запоро́зьке — у XVI столітті офіційна назва козацького війська з центром у Запорозькій Січі, а з середини XVII століття — українськоїкозацької держави на чолі з гетьманом. Через руїну всередині цієї держави, розділилося на Військо Запорозьке Городове — власне Гетьманщину або Наддніпрянську Україну та Військо Запорозьке Низове — Запорозьку Україну з Січчю.
3.1.
3.2. "незалежність"
Білет №30
Теорії періодизації історії Укр та істор схема Грушевського
Щодо періодизації історії України (тобто поділу її на окремі періоди), то серед істориків немає єдиної точки зору. Найчастіше зустрічаються три підходи до періодизації вітчизняної історії:
I - хронологічний (первісна епоха), стародавній світ, середньовіччя, новий і новітній час;
II - за соціально-економічними і політичними ознаками: первісне суспільство, капіталістичне суспільство, соціалістичне (радянське) суспільство і суспільство з перехідною економікою в період незалежності України;
III - за періодами становлення і розвитку української державності: стародавня доба, княжа доба, литовсько-руська (польсько-литовська) доба, козаччина і Гетьманська держава, боротьба за українське національне відродження (XIX – поч. ХХ ст.), українська національно-демократична революція (1917-190 рр.), радянська Україна і незалежна Українська держава.
Переважна більшість учених поділяють історію України саме за третім принципом, якого дотримувався і Михайло Грушевський.
Уперше наукову концепцію, схему української історії була обгрунтувана саме ним у 1904 р. у праці “Звичайна схема “русской” історії і справа раціонального укладу історії східного слов’янства”. В основі цієї схеми є:
· автохтонність,безперервність українського етносу, народу, нації( згідно з якою етнічну основу українців складало населення пізнього палеоліту, яке проживало на території України, а росіяни і білоруси мали свою окрему етнічну основу і територію проживання);
· Київська Русь – витвір корінного русько-українського етносу, ніякої “общерусской” народності не було.( Тобто спочатку була заснована Київська Русь в центрі з Києвом місцевим населенням(етносом) ,тобто словянами ( українцями ) операючись на їхню культуру ,віру ,традиції . І аж ніяк воно не має відношення до території Московського князівства з якого і бере початок історія росіян. Тобто на період заснування Київської Русі не існувало ніякої «общерусской народності».
· Русь і Україна – тотожні поняття, вже з ХІІ ст. вони визначали нинішні українські землі; ( Оскільки площа Київської Русі складали близько 800 тис. км. кв. з них 2/3 – це етнічні території українців . Тобто території заселяли не угри , не фіни , а українці! Виходячи з цього ми можемо сміливо говорити , що Україна і Русь – це абсолютно єдині , тотожні поняття , адже Русини — більш давня назва українців, все ще поширена на За хідній Україні.
· Київський період перейшов не у Володимиро-Московський, а в Галицько-Волинський, литовсько-руський, козацько-гетьманський. Власне, московська держава і її історія починаються тільки з середини ХІІ ст. і не перетинаються з українською до середини ХVІІ ст.
Використавши схему Михайла Грушевського, можемо виділити такі основні етапи нашого державотворення:
1. Княжа доба русько-української історії (др. половина І-го тисячоліття – кінець ХV ст.).
2.Козацько-гетьманська держава, боротьба за її утвердження та збереження (кінець ХV ст. – кінець ХVІІІ ст.).
3. Боротьба проти імперій, творення новітньої Української держави (ХІХ – початок ХХ ст.).
4. УРСР у складі радянської тоталітарної системи та відродження незалежної України (1921– поч. ХХ1 ст.).
Отже,вивчаючи, осмислюючи історію України, необхідно враховувати геополітичні фактори, її життєвий простір, даний Богом і природою. Геополітика – політична концепція, яка вбачає у політиці держави засадничу роль географічних факторів: просторове розташування країни; розмір території; наявність чи відсутність природних ресурсів; клімат; кількість населення тощо.
2. Тоталітари́зм (лат. totalitos — цілісний від італ. totalità і прикм. італ. totalitario — той, що охоплює усе в цілому).
Форма державно-політичного режиму держави, що регламентує всі сфери суспільного існування, а також не визнає незалежність від держави (державної влади) таких окремих сфер приватного і суспільного життя, як — економіка(господарство), релігія, виховання, сім'я тощо.
Слово "тоталітаризм" було введено до обігу у 1923 році італійським політиком Джованні Амендолою, який використовував його на означення політичного ладу фашистської Італії для підкреслення відмінностей цього ладу від відомих за історією прикладів диктатури. Дослідники тоталітаризму Г. Арендт та З. Бжезинський підкреслювали структурну подібністьфашистських і комуністичних держав.
3.1. багато померло 27 млн чоловік Першими кроками стали проведення демобілізації армії, її різке скорочення (майже в 4 рази до 1948 р.); перерозподіл витрат на користь мирних галузей промисловості й переорієнтація виробництва на мирні потреби; скасування Державного Комітету Оборони й передача його функцій Раді Народних Комісарів (з березня 1946 р. - Рада Міністрів); відновлення 8-вартового робочого дня, щорічних відпусток, скасування обов'язкових понаднормових робіт. Важка промисловість, відповідно до офіційних показників, досягла довоєнного рівня в 1948 р.; в 1950 р. вона перевершила його на 73% . Виросли обсяги виробництва нафти, вугілля, металу, електроенергії. Були побудовані нові промислові підприємства.
В 1947 р. була скасована карткова система розподілу й проведена грошова реформа
3.2. депортація поляків на з-х укр
Білет №31
Зміст економ та політ реформ 50-60р 20ст їх суперечливий і непослідовний характер
Наприкінці 50-х pp. промисловість стала розвиватися повільніше.З ініціативи першого секретаря ЦК КПРС і голови Ради Міністрів СРСР М. Хрущова почалося здійснення реформ. Цілі реформ: вивести промисловість і сільське господарство з кризи; дещо розширити права республік і місцевих органів влади в економічних питаннях; розширити права трудових колективів, зацікавити їх у результатах своєї праці; прискорити науково-технічний прогрес; скоротити розрив в економічному розвитку від західних країн; сприяти поліпшенню кооперації та поділу праці в рамках економічного регіону. 1) Створення раднаргоспів. Однією з найважливіших реформ стала реформа управління народним господарством. У 1957 р. з метою наближення управління до виробництва були ліквідовані галузеві міністерства, a замість них створювалися територіальні органи управління народним господарством.Територія СРСР поділялася на адміністративні економічні райони. Усі підприємства даного адміністративного економічного району становили єдиний народногосподарський комплекс. Управляти їм мала рада народного господарства (раднаргосп). У березні 1957 р. в Україні було створено 11 економічних адміністративних районів, почали діяти раднаргоспи. Для централізованого управління ними у 1960 р. було створено Українську раду народного господарства (УРНГ). Реформа управління призвела до певного скорочення адміністративно-управлінського апарату, було розширено склад і права місцевих органів влади, розширювалася компетенція місцевих рад у питаннях планування. Місцева політична еліта вперше дістала змогу тримати під власним контролем розвиток економічного потенціалу республіки, що, безперечно, значно зміцнювало її політичне становище. раднаргоспами. Здійснивши рішучу заміну галузевого керування промисловістю територіальним, М. Хрущов мав можливість зробити і наступний реформаційний крок - перевести підприємства на господарський розрахунок.. Але на цей важливий крок на шляху реформ М. Хрущов так і не зважився. 2) Згортання економічних реформ у промисловості. Реформа управління промисловістю, підсилюючи позиції місцевих господарників, одночасно послабляла владу московської бюрократії. Економічні наслідки реформ для народного господарства країни в цілому виявилися невтішними. Планова економіка не могла ефективно діяти за директивними вказівками з різних центрів. Тому цілком закономірно, що через кілька років довелося знову повернутися до централізованого управління. Це відбулося спочатку за рахунок створення ценгральних раднаргоспів у трьох найбільших республіках - Росії, Україні і Казахстані, унаслідок чого кількість раднаргоспів в Україні зменшилася до 7, a у 1962 р. виник і єдиний союзний керівний економічний центр - Рада народного господарства СРСР. У 1965 р. раднаргоспи були ліквідовані, і промисловість була повернута до галузевого управління із центру.
3) Експерименти в сільському господарстві. Сільське господарство було відсталою галуззю в радянській економіці. У 1954 р. почалося освоєння цілинних земель Казахстану і Сибіру. На цілину з деяких союзних республік відправляли кошти, механізаторські кадри, техніку у примусовому, директивному порядку. Надзвичайно слабким місцем цілинної політики стала величезна збитковість виробництва зерна, що в результаті виявилося на 20% дорожче, ніж у середньому по країні. Інший експеримент передбачав перехід до пріоритетного вирощування кукурудзи на загальній площі 28 млн га по всьому Радянському Союзу. Її повинні були використовувати як корм для збільшення продукції тваринництва. За вказівкою кукурудзою засівали території без урахування кліматичних умов і можливостей її вирощування. Однак ця спроба увінчалася лише незначним успіхом. 3 1959 по 1965 pp. обсяг валової продукції у сільському господарстві України зріс всього на .10-12%, замість запланованих 70%.
4) Реформи в соціальній сфері. Було скорочено робочий день і запроваджено п'ятиденний робочий тиждень. Запроовадажувалося щомісячне авансування колгоспників, ліквідовано натуроплату, списано заборгованість із податку і поставок за попередні роки. У 1957 р. було ліквідовано практику державних позик, які забирали 10% заробітків трудящих і примусово розповсюджувалися серед населення, будучи прихованою формою додаткового оподаткування. З'явилися нові магазини, їдальні, кафе, ресторани, урізноманітнювався асортимент промислових товарі, нова техніка - телевізори, магнітофони, пральні машини тощо. Селяни нарешті отримали паспорти і мали змогу вільно змінювати місце проживання.
5) Реформи в суспільно-політичній сфері. Великим досягненням М. Хрущова була відмова від диктаторських методів у політиці. Ліквідовувалися деякі табори для політв'язнів, стали повертатися додому сотні тисяч жертв репресій. Починаючи з 1957 р. проводилась посилена антирелігійна акція, закривались сотні храмів. Рішенням президії Верховної Ради СРСР від 12 лютого 1954 р. від РРФСР до УРСР було передано Крим. Значно зросла кількість українців у складі керівних органів УРСР. Ставилися питання чистоти української мови, вилучення з неї засмічень і кальок з російської мови. Цього часу в Україні було створено міністерство вищої освіти УРСР, засновано Академію будівництва й архітектури у Києві, Спілку журналістів України. Кульмінаційним моментом у суспільно-політичному житті СРСР стала доповідь М.Хрущова, виголошена ним 25 лютого 1956 р. на XX з'їзді КПРС, у якій він виступив з критикою культу особи Й. Сталіна та застосування репресивних методів управління у країні.
Значення хрущовських реформ. Реформи М. Хрущова мали як позитивні, так і негативні результати. 3 одного боку, 50-ті pp., особливо їхня друга половина, виявилися найбільш успішними за довгі роки в розвитку народного господарства як радянської України зокрема, так і СРСР у цілому. Реформи дали поштовх виходові країни з кризи. Відбулася деяка децентралізація управління народним господарством, регіонам було надано обмежену господарську самостійність. Покращилися умови праці трудящих, зросли доходи населення, підвищився рівень його життя. Значно зміцнився промисловий потенціал УРСР. У 1959 р. в Кременчуці вийшов із заводу перший самоскид «КРАЗ». У 1960 р. в Україні було запущено перший атомний реактор, у Кривому Розі задута найбільша у світі доменна піч «Криворізька-Комсомольська». Наприкінці 50-х pp. середньорічний темп приросту національного доходу СРСР збільшився до 9%. Але вже на початок 60-х pp. ці показники зменшилися до 4,4%. 3 другого боку, реформи М Хрущова не торкалися політичної сфери. Унаслідок половинчастості і непослідовності реформ в економіці кардинальних змін не відбулося. У промисловості реформи обмежилися реорганізацію управління. У реформуванні народного господарства перевага віддавалася розвитку важкої промисловості, куди направлялася більшість коштів державного бюджету, а легка і харчова промисловість розвивалися за залишковим принципом. Народне господарство продовжувало розвиватися екстенсивним шляхом.
2. Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод, відома також як Українська Гельсінська група (УГГ), об'єднання діячів українського правозахисного руху, утворене в Україні 9 листопада 1976. Руденко Микола Данилович (керівник групи), Кандиба Іван ОлексійовичЛук'яненко Левко Григорович
3.1. Першою національною партією в Наддніпрянській Україні (тобто на центральних, південних та східних землях України) була Революційна українська партія (РУП), заснована 29 січня 1900 р. у Харкові діячами студентських громад Д. Антоновичем, М. Русовим, Г. Андрїєвським, Л. Мацієвичем та ін.
3.2.
Білет №32
Період Гетьманщини 18 ст та процес остаточної ліквідації укр. гетьм держ.
Назва української національної держави, відновленої внаслідок національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького, що існувала впродовж 1648-1782. Офіційна назва держави --- Військо Запорізьке. Царський уряд уникав вживання терміну Гетьманат. У 1663 Г. поділилася на лівобережну (під контролем Росії) та правобережну (під контролем Речі Посполитої). Цей поділ був закріплений умовами Андрусівського перемир'я 1667. В адміністративно-територіальному відношенні Г. поділялася на полки та сотні. На Правобережжі козацький полково-сотенний устрій проіснував до 1714 (з перервами). На Лівобережжі він зберігся до 1782.
На початку 18 ст гетьманував І.Мазепа. Він приділяв серйозну увагу Правобережжю і хотів об»єднати його з Лівобережжям.
У 1702 р. на Правобережжі вибухнуло антипольське повстання під проводом фастівського полковника Семена Палія. Повстанці зайняли Білу Церкву,Бердичів,Немирів,потім рух перекинувся на Волинь і Галичину.Але в 1703 поляки відвоювали значну частину втрачених земель і взяли повстанців під Фастовом.Саме тоді в Польщу вторгся шведський король Карл 12. Мазепа скористався цією ситуацією і переконав царя Петра 1 дозволити йому зайняти Правобережжя,щоб реалізувати свою мрію про возз’єднання Гетьманщини і Правобережжя. 1704 – Мазепа вступив на Київщину,усунув від влади Палія,впровадив на Правобережжі той самий суспільно політичний лад,що й на Гетьманщині(збільшив число полків з 4 до 7,призначив нових полковників).Під владою Мазепи обєдналися Лівобережна і Правобережна Укр.
Під час війни зі шведами Петро1 використовував козацькі війська і цивільне укр..населення:будівництво фортець,утримання московського війська,спорудження військових укріплень і т.д.
У 1707 Петро1 примусив Мазепу віддати Польщі Правобережжя,що викликало невдоволення серед українців.Мазепа почав розуміти згубність відносин України з Москвою.Він хотів таємно вступити в союз з Карлом12.На нього приходили доноси рос.цареві,але той ні в чому не підозрював його.(За донос на Мазепу життям поплатилися полковник І.Іскра та генеральний суддя В.Кочубей). На переговорах з Карлом12 Мазепа висунув головну ідею – незалежність України з довічною владою гетьмана. Восени 1708 Мазепа з 3-тис. загоном приєднався до шведського війська. Травень 1709- війська Петра1 зруйнували Січ,він також видав наказ про страчення на місці кожного спійманого запорожця.27 червня 1709 – Полтавська битва:Карл12 і Мазепа зазнали поразки і відступили у Молдавію.21 вересня 1709,побитий горем, помер Мазепа. Петро1 проголосив його зрадником і єретиком.Зруйновано Батурин.Старшина,яка була на боці царя,обрала нового гетьмана Івана Скоропадського(1708-1722).
Продовжувачем задумів Мазепи став Пилип Орлик – у 1710 його обрали гетьманом в еміграції,але його 30-річна діяльність не дала бажаних наслідків.Після перемоги над Полтавою цар Петро1 поводився на Гетьманщині як у завойованій країні:маєтності старшин,які пішли з І.Мазепою,роздавали московським вельможам і українській старшині,яка була вірна цареві.;сім!ї мазепинців вислали в Росію,розпалювали конфлікти між старшиною і селянством,що було приводом для втручання рос.адміністрації в укр..справи. З 1721 Гетьманщина -Малоросія,а з 1796 - Малоросійська губернія.Для обмеження автономії Укр. при гетьманові впровадили наглядача в особі царського резидента.Він контролював дії гетьманського уряду і все політичне життя України.Резиденція гетьмана була перенесена до Глухова.Петро1 сам призначав полковників.З 1721 Києво-Печерській і Чернігівській друкарням заборонено друкувати книги,крім церковних.З1719 товари з України експортували тільки через Ригу і Архангельськ під рос.контролем.Ціни на продукцію встановлював рос.уряд.29 квітня 1722 була створена Малоросійська колегія(на чолі з Вемільяновим),яка мала право ділити владу з гетьманом.Після смерті Скоропадського на керівні посади призначали росіян,а податки з України йшли в рос.казну. У 1722 наказним гетьманом Лівобережжя став чернігівський полковник Павло Полуботок(1722-1724),але він відмовився підкорятися Малоросійській колегіі.Полуботка і сподвижників викликали до Санкт-Петербурга і ув’язнили.1724 Полуботок помер.
Після смерті Петра1 1725 ліквідація автономії України пригальмувалась.Російські політики,готуючись до війни з Туреччиною,почали прихильніше ставитись до укр..автономії.1727 імперська рада розпустила Малоросійську колегію,дозволивши населенню обирати гетьмана.Ним став Данило Апостол(1727-1734).
22 серпня 1728 рос.цар затвердив Рішительні пункти,які обмежували політичні права гетьмана і автономію України. Апостол відновив право призначати генеральну старшину і полковників,зменшив кількість Росіян у адміністрації,кількість рос.полків в Україні,підпорядкував собі Київ.Після смерті Апостола,імператриця Анна Іванівна створила колегію «Правління Гетьманського Уряду».Російська влада планувала знищити місцеве управління і мобілізуватикозаків і селян на російсько-турецьку війну 1735-1739
Під час царювання Єлизавети Петрівни,таємно повінчаної з українцем Олексієм Розумовським,було відновлено гетьманат на чолі з Кирилом Розумовським(1750-1764).Він багато часу проводив у Санкт-Петербурзі як президент Академії наук,за його відсутності Україною управляла старшина.Але йому вдалося дещо розширити автономію України.
Коли 1762 в Росії до влади прийшла Катерина2,то К.Розумовський ухвалив петицію до неї з проханням про відновлення прав Гетьманщини.Але вона відхилила прохання і 1764 вийшов «Маніфест до малоросійського народу» про звільнення Розумовського від гетьманства.1764 відновлено Малоросійську колегію на чолі з П.Рум!янцевим.Він увів грошовий податок.1781 Гетьманщину поділили на губерніі:Київське,Чернігівське і Новгород-Сіверське.1765 – на Слобожанщині створено Слобідсько-Українську губернію.1783-введено кріпацтво,селян прикріплено до землі.Забрано землі від укр.церкви,закрито багато монастирів.Після закінчення російсько-турецької війни 1768-1774,запорожці вже були не потрібні Росії,і Катерина2 вдруге зруйнувала Січ. 4 червня 1775,коли більшість козаків ще перебувала на турецькому фронті,російські війська оточили Запорозьку Січ.Почалося руйнування Січі та арешти старшини.Після того вся територія «Вольностей» увійшла до Азовської та Новоросійської губерній,Запорозька Січ припинила своє існування.
2. Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод, відома також як Українська Гельсінська група (УГГ), об'єднання діячів українського правозахисного руху, утворене в Україні 9 листопада 1976. Руденко Микола Данилович (керівник групи), Кандиба Іван ОлексійовичЛук'яненко Левко Григорович
3.1. Першою національною партією в Наддніпрянській Україні (тобто на центральних, південних та східних землях України) була Революційна українська партія (РУП), заснована 29 січня 1900 р. у Харкові діячами студентських громад Д. Антоновичем, М. Русовим, Г. Андрїєвським, Л. Мацієвичем та ін.
3.2.
Білет №33
1 У XIV ст. історичні події розвивалися вкрай несприятливо для Русі-України: вона була ослаблена золотоординським ігом; припинилася галицько-волинська князівська династія; посилилися агресивні сусіди, насамперед Польща, Угорщина, Литва. У результаті з сер. XIV ст. українські землі підпадають під владу кількох країн. Зокрема, Польща захопила Галичину, Молдавське князівство — Буковину, а Угорщина — Закарпаття.
Ослабленням Русі-України скористалося також Литовське князівство, яке в 30-х роках XIV ст. почало завойовувати українські землі: Дорогичинську, Берестейську, Турово-Пинську, Прип'ятську. У 1340 р. литовський князь Любарт-Дмитро стає галицько-волинським князем, але в 1349 р. втрачає Галичину, залишаючи за собою тільки Волинь.
У 50-х роках XIV ст., з ослабленням Золотої Орди, розпочався наступ Литви на Подніпров'я. Його очолив старший брат Любарта-Дмитра великий князь литовський Ольґерд Ґедимінович (1345— 1377). У 1355—1356 рр. він захопив Чернігово- Сіверщину, а в 1362 р., розгромивши за допомогою українців на р. Сині Води монголо-татарське військо, остаточно приєднав до Литовської держави Київщину, Поділля і Переяславщину. В 1377 р., після тривалої боротьби Ольґерда з Польщею, до складу Литви ввійшли Берестейський, Володимирський і І Луцький уділи. Підпорядкувавши приблизно половину земель Київської Русі, Велике князівство Литовське стало найбільшим в Європі. Столицею держави та резиденцією великих князів було м. Вільнюс.
Утвердження литовського правління на теренах ослабленої Русі-України відбувалося практично без опору з боку місцевого населення. Це пояснювалося тим, що литовські князі, діючи за принципом "захоплюючи, звільняємо" (українські землі від золото-ординців), виявляли незмінну повагу до тутешніх звичаїв. Перебуваючи на значно нижчому рівні суспільно-політичного і культурного розвитку порівняно з людністю приєднуваних територій, литовці потрапляли під вплив її державних і громадських форм, релігії, побуту, писемності. Руська мова стала державною у Литовському князівстві. В основі Литовських статутів — кодексів середньовічного права Великого князівства Литовського — лежали звичаєві та писані норми українського права, тобто "Руської правди" та звичаєвого права доби Київської Русі. Православна церква у Литовській державі також зберігала міцні позиції. Самі українські землі спочатку мали статус удільних князівств, очолюваних князями — членами литовського великокнязівського роду. Українська знать, зберігаючи свої володіння, набула права обіймати найвищі адміністративні посади, і тому відчувала себе спів-господарем у Литовській державі. Тому й державу чимало істориків визначають як Литовсько-Руську.
Велике князівство Литовське, утворене на 90 % з українських та білоруських земель, певною мірою нагадувало Київську Русь. Майже до кін. XIV ст. воно було своєрідною федерацією напівнезалежних земель, рівноправними суб'єктами якої виступали Київщина, Чернігово-Сіверщина, Волинь та Поділля. Правда, руська династія Рюриковичів поступилася місцем литовським Ґедиміновичам.
Після Ольґерда внаслідок міжусобної боротьби до влади прийшов його молодший син Яґайло (1377—1392). Із самого початку він мав вирішувати низку проблем, які постали перед Великим князівством Литовським: внутрішню нестабільність у державі, викликану значною мірою порушенням ним принципу родового старшинства в успадкуванні великокнязівського престолу; виснаження державного організму внаслідок широкомасштабної експансії на сході; посилення агресивних сусідів — Тевтонського ордену та Московського князівства. У такій ситуації Яґайло мусив шукати зовнішню підтримку. У 1385 р. він погодився на пропозицію Польщі, яка мріяла про українські та білоруські землі, захоплені Литвою, й уклав із нею у замку Крево, неподалік Вільно, унію. Кревська унія передбачала: 1) об'єднання Польщі та Литви в єдину державу шляхом шлюбу польської королеви Ядвіґи і литовського князя Яґайла; 2) обрання польським королем Яґайла, який прийняв ім'я Владислава II та одночасно залишався великим князем литовським; 3) перехід у католицтво язичницького населення Литви.
Кревська унія створила реальні передумови для боротьби із зовнішньою загрозою. Водночас вона спричинила небезпеку польської експансії на територію Великого князівства Литовського. Проте останнє залишалося достатньо могутнім і життєдіяльним, а литовська знать — надто впевненою у своїх силах, щоб дозволити Польщі поглинути себе. Тому реалізація умов унії, спроби ліквідувати державний суверенітет Литви і перетворити залежні від неї землі Русі на об'єкт феодальної колонізації польською елітою, відразу викликали сильну протидію. Як наслідок, протягом майже двох століть після укладення Кревської унії зберігалася державна окремішність Литви та Польщі, які, незважаючи на спільного володаря, залишалися двома самостійними політичними організмами.
Із самого початку литовська й українська опозиція полякам згуртувалася навколо талановитого й честолюбного двоюрідного брата Яґайла князя Витовта (1392—1430), який за Островською угодою (1392) змусив короля визнати його фактичну владу над Великим князівством Литовським. Ще більше він зміцнив своє становище після блискучої перемоги над Тевтонським орденом у Ґрюнвальдській битві 1410 р., в якій брали участь й українські полки.
Наслідком цього стало укладення Городельської унії (1413), яка, фактично заперечуючи положення Кревської унії, підтверджувала існування Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави.
Загалом українці, які більше двох століть перебували у складі Великого князівства Литовського, мали відносно сприятливі умови для свого розвитку. Водночас, починаючи з прийняття Кревської унії, їхні права поступово обмежують. Насамперед істотно змінюється становище православної знаті. Якщо в перші десятиліття після приєднання до Литви українці й білоруси домінували у суспільно-політичному житті, то тепер їх відтісняють на другий план представники католицького віросповідання. Активнішою стала також політика великих князів, спрямована на ліквідацію залишків автономії українських земель у складі Великого князівства Литовського.
2 Ордина́ція 1638 (від лат. ordinatus — упорядкований, «Ординація Війська Запорізького реєстрового, що перебуває на службі Речі Посполитої») — постанова сеймуКоролівства Польщі, видана у лютому (березні) 1638 року після придушення козацько-селянського повстання під керівництвом Павлюка та Скидана.
Згідно з ординацією було скасовано виборність козацької старшини і ліквідовано козацький суд. Козацький реєстр зменшувався до 6 тисяч осіб — 6 полків по тисячі козаків у кожному. До реєстру вносили тількі тих козаків, які не брали участі у повстанні. Лише сотники та отамани могли бути обрані з козаків, які мали заслуги передРіччю Посполитою. Усі виключені з реєстру повинні були повернутися до свого попереднього стану. Замість гетьмана призначали старшого комісара козацького війська, який підлягав безпосередньо коронному гетьманові Польщі. Йому віддавалась уся військова і судова влада в реєстрі і доручалося рішуче придушувати будь-яке «своєвільство козацьке». Резиденцією комісара було місто Трахтемирів (див. Трахтемирівський монастир). Посади полковників і осавулів також заміщали винятково з шляхтичів. Козакам дозволялося жити лише в королівських маєтностях Черкаського, Корсунського та Канівського староств. Міщанам і селянам під страхом смертної кари заборонялося вступати у козаки і навіть віддавати своїх дочок заміж за козаків.
Білет №34
1 В українському антифашистському русі Опору існувало дві течії: радянський рух Опору (партизани і підпільники) та національно-визвольний рух Опору на чолі з ОУН.
Радянський рух Опору
Прагнув до відновлення статусу України у складі СРСР. Наприкінці 1942 р. в Україні діяло 800 партизанських загонів. їх дії координував Український штаб партизанського руху на чолі з Т.Строкачем. Виникли великі партизанські загони і з'єднання на чолі з С.Ковпаком, М.Попудренком, Сабуровим, Федоровим, І.Боровиком, П.Вершигорою, М.Наумовим та іншими.
Формами боротьби партизан були:
- диверсії на комунікаціях ворога, знищення ліній зв'язку, доріг, мостів;
- розгром ворожих штабів;
- диверсії на залізницях. Улітку 1943 р. розгорнулася операція "рейкова війна";
- рейди в тил ворога (найбільш відомий Карпатський рейд С. Ковпака).
В Україні діяло 23 підпільних обкоми КП(б)У; 9 підпільних обкомів комсомолу, які організовували диверсії, здійснювали розвідувальні операції.
Загальна чисельність партизан і підпільників в Україні за роки війни становила за різними джерелами від 500 тис. до 180-220 тис. осіб.
Найбільш масовою верствою населення, яка безвідмовно йшла за радянською владою, була молодь. У нацистському документі "Наслідки німецького управління в зоні групи армій "Південь" з цього приводу, зокрема, говориться: "...радянська молодь глибоко засвоїла положення більшовизму. З молоді склалася більшість активістів боротьби за справу рад. Банди (партизани - авт.) утворювалися переважно з молоді".
Створення Українського штабу партизанського руху, координація дій, матеріальна підтримка з Великої землі, застосування радянськими партизанами ефективних методів боротьби проти окупантів перетворили радянський партизанський рух на важливий чинник війни, фактично на справжній "другий фронт".
(молоде підпілля: «Молода гвардія»(краснодон), сім*я Сосніних(Малін).
Національно-визвольний рух Опору на чолі з ОУН
Прагнув до відродження незалежної української держави.
До початку війни ОУН співробітничала з німцями. У німецькій армії був утворений "Легіон українських націоналістів". ОУН розраховувала на сприяння Німеччини у відновленні української державності. Проте, спроба проголошення у Львові 30 червня 1941 р. самостійної української держави не була підтримана Німеччиною. Гестапо заарештувало всіх членів новоствореного уряду на чолі з Я.Стецьком, керівника ОУН С.Бандеру. Проти ОУН розпочалися репресії. У відповідь ОУН почала створювати партизанські загони, які у жовтні 1942 р. об'єдналися під назвою Українська повстанська армія (УПА) на чолі з Романом Шухевичем (псевдонім - Тарас Чупринка). ОУН-УПА не припиняла також антирадянської і антипольської діяльності.
Розгорнутий терор проти західноукраїнських областей, членів ОУН, свавілля німецької адміністрації, грабунки, примусова праця, вивіз молоді до Німеччини - все це викликало і посилювало анти-німецькі настрої, які переростали у рух Опору, що з кожним днем ставав усе організованішим і діяльнішим.
УПА розраховувала лише на власні сили і підтримку місцевого населення. Мережа оунівського підпілля охопила не тільки західні, а і центральні, східні, південні райони України, де ОУН діяла під лозунгами: "Смерть Гітлеру!", "Смерть Сталіну!", "Радянська влада - без більшовиків!".
Водночас із боротьбою проти німецьких окупантів та радянських партизан УПА довелось вирішувати складну проблему українсько-польських відносин, які мали історичні коріння і час від часу загострювалися до збройної конфронтації.
Основними об'єктами партизанських дій з боку УПА були:
- німці та їх союзники;
- формування Армії Крайової та польське населення;
- радянські партизанські загони, а згодом - підрозділи Червоної армії.
Намагаючись утвердити себе у західних регіонах України як "третя сила", УПА лише у жовтні-листопаді 1943 р. провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизан.
Слід зауважити, що в ОУН не було єдності щодо стосунків з німцями. Започаткований на Волині та Поліссі повстанський рух поширювався на інші регіони України. Чисельність УПА за різними даними становила від 30-40 тис. до 100 тис. бійців.
Таким чином, Україна була охоплена масовим рухом Опору, але через глибокі ідеологічні суперечності між двома його течіями точилася жорстока боротьба.
Так, Карпатський рейд партизанського з'єднання С.Ковпака влітку 1943 р. призвів до кривавих боїв між оунівськими і радянськими партизанами. А весною 1944 р. біля Рівного УПА розбила автоколону штабу командуючого 1-м Українським фронтом генерала М.Ватутіна, сам генерал був тяжко поранений і помер.
З приходом Червоної армії в Західну Україну ОУН, залишаючись на платформі незалежності, оголосила війну сталінському режиму. Радянське командування для боротьби з УПА створило окрему армію НКВС. Боротьба сторін продовжувалася до середини 50-х рр. і носила надзвичайно жорстокий, кровопролитний характер.
2 Ві́йсько Запоро́зьке Низове́ — державне утворення українського козацтва, яке виникло наприкінці XVII ст.через розкол у Війську Запорозькому, козаки, які проживали в пониззі Дніпра в межах військово-політичної організації Запорозької Січі;
Білет №36
1 Політичне і соціально-економічне становище українських земель у складі Російської імперії
На початку XIX ст. українські землі , які входили до Росії, були повністю інтегровані у політичну та економічну систему імперії, тут було встановлено російський адміністративно-територіальний поділ на губернії і повіти.
був швидкий занепад феодально-кріпосницької системи. розвиток товарно-грошових відносин, занепаді кріпосницької мануфактури. Наслідками зростання товарності сільського господарства, поглиблення спеціалізації окремих районів. Починається технічний переворот у промисловості. Прискорюється процес створення та розвитку фабрично-заводського виробництва.
Перше місце посідає цукрова галузь, яка забезпечувала 80 % виробництва цукру в Росії. Високими темпами розвиваються військова, металургійна, машинобудівна, вугільна галузі. Нові явища та процеси поступово, хоч і не так динамічно, як у промисловості, поширюються на сільське господарство. Активізується зовнішня торгівля. З України вивозили зерно, вовну, цукор. Український експорт складав 60 % загальноросійського. Торговельні зв’язки підтримувалися з Німеччиною, Францією, Австрією, Чехією, Угорщиною.
Поширеними формами селянського протесту були скарги до урядових установ та цареві, відмова платити оброк, непокора властям, втечі – в Новоросійський край, на Дон, у Таврію.
Найзначнішими на Правобережній Україні були виступи селян у 24 селах і містечках Черкаського повіту на Київщині в 1803 р. У 1824 р. неврожай і голод спричинили селянські виступи на Катеринославщині. Селяни оголосили себе вільними, почали захоплювати поміщицьке майно, арештовувати поміщиків. Влада жорстоко розправилася з повсталими.
Особливої гостроти селянський антикріпосницький рух набув у першій третині XIX ст. на Поділлі, охопивши також деякі повіти Волині та Київщини. Очолив його У. Кармалюк. Загалом боротьба тривала майже 25 років.
Щоб не допустити непередбачуваного соціального вибуху 19 лютого 1861 р. маніфестом Олександра II було проголошено скасування кріпосного права. Це був початок аграрної реформи в Росії, її перший етап.
Згідно з реформою ліквідувалася особиста залежність селян від поміщиків. Селяни дістали право укладати торговельні угоди, вільно займатися промислом чи торгівлею, переходити в інші верстви суспільства (міщани, купці), вступати на службу, мати власне рухоме й нерухоме майно. Отримали вони й громадянські права.
Але за отримані земельні наділи, що були малими і найгіршими, селяни повинні були заплатити поміщикам викуп. вони мусили брати їх у борг у держави, а потім сплачувати з відсотками одержану позику протягом 49 років.
Другим етапом аграрної реформи стало прийняття у 1866 р. закону про державних селян, які в Україні складали понад третину всього селянства. У власність державних селян перейшли ті земельні ділянки, що були в їх користуванні до реформи, але не більше 8 десятин у малоземельних губерніях і 15 – у багатоземельних.
З 1906 по 1911 р. з ініціативи голови Ради Міністрів Росії П. Столипіна здійснювався третій етап аграрної реформи. Вона передбачала:
– знищення общинного землекористування і перетворення селян на індивідуальних власників землі – фермерів;
–переселення селян у східні райони Росії;
– заснування іпотеки, селянських поземельних банків, в яких селяни під заставу землі могли брати кредити для облаштування господарства.
В Україні найбільший успіх – з общини вийшла майже половина селянських господарств, що сприяло розвитку капіталізму на селі.
Отже, аграрна реформа, незважаючи на її половинчастість і недосконалість сприяла розвитку капіталістичних відносин на селі, зростанню продуктивності сільськогосподарського виробництва. Зросли посівні площі, валовий збір зерна, товарність сільського господарства.
місцевого самоврядування.У 1864 р. були створені виборні органи– земські установи. Вони займалися питаннями господарського та культурного характеру. В містах(1870)України створюються міські думи, реформування судової системи (1864 р.). Проголошувалася незалежність суду від адміністрації.
Чималі зміни відбулися у сфері освіти. Освіта, в тому числі університетська, ставала доступнішою. військова реформа 1874 р., загальна військова повинність, 21-річного віку,служба до 6-7 років. У 1862 р. було реформовано фінансову систему. створено Державний банк і прив. банків.
Значно прискорилися, процеси госп.розвитку на принципах ринкових відносин. розвивався залізничний транспорт. Протягом 1866–1879 рр. в Україні було прокладено 4,5 тис. верст залізничних колій. зростання морського торгового флоту. На півдні Укр. розвив. галузі важкої промисловості: кам’яновугільна, залізорудна, металургійна.Таким чином, Наддніпрянська Україна була одним із найбільш розвинутих аграрних та індустріальних районів Російської імперії. Але при цьому її розвиток мав ряд особливостей:
– по-перше, лише 15 % підприємств України виготовляли готову продукцію, а всі інші постачали сировину для виготовлення такої продукції в Росії. Вартість російських готових товарів була високою, а ціни на українську сировину – низькими (див. табл. 3);
– по-друге, розвиток української економіки базувався не на місцевому національному капіталі, а капіталі, що надходив ззовні – з-за кордону і з Росії. Більша частина прибутків іноземців вивозилася. Україна позбавлялася потенційних прибутків і підпорядковувалася інтересам іноземного капіталу.
2. Пацифіка́ція у Галичині (пол. Pacyfikacja Małopolski Wschodniej) — репресивна акція, проведена польською владою у вересні-жовтні 1930року за наказом Юзефа Пілсудського, із застосуванням поліції та армії проти українського цивільного населення Галичини. Пацифікація була проведена у відповідь на «саботажну акцію» ОУН і супроводжувалась масовими арештами, побиттям людей, закриттям і руйнуванням українських установ в Галичині. Наслідком акції стала подальша значна радикалізація українського руху опору на західно-українських землях.
3.1. 29 квітня –26 грудня. 1918 р.
3.2. Смерди, найменування феодально-залежних селян в Древній Русі і в деяких інших слов'янських країнах. на Русі — селяни, що поступово втрачали свободу (повністю або частково), правове положення окремих груп яких було різним.
Білет №37
Процес трансформації револ. Процісів військове протиборство за владу в Укр(1917-1918)
Перша світова війна призвела до загострення соціальних,політичних і національних суперечностей у Російській Імперії. Перемога Лютневої революції в Петрограді призвела до падення самодержавста. Українські національьні політичні сили були роздроблені, тому необхідно було створити український державний центр. Так в Україні виник альтернативний центр влади –Українська центральна Рада. Вона була створена 3-4 березня 1917 р. У Києві на зборах представників Товаривства українських поступовців і українських соціал-демократів. УЦР стала представницьким органом українських демократичних сил і очолила національно-демократичну революцію в Україні. Керівником УЦР став Михайло Грушевський- відомий український історик і політик.
А в цей час у Петрограді більшовики, здійснивши державний переворот, захопили владу й утворили новий уряд- Раду народних комісарів на чолі з Володиміром Леніним. Більшовицький переворт різко змінив ситуацію в Росії і Україні. Центральна Рада засудила переворот, не визнала владу більшовиків і зайняла щодо неї ворожу позицію. У схваленій 27 жовтня резолюції Центральна Рада наголошувала, що влада має належати революційній демократії, а не більшовикам, які становлять лише її частину.
За нових обставин, коли юридично припинив існування всеросійскьий уряд, Центральна Рада і Генеральний Секретаріат активізували совю діяльність щодо державо-утворення в Україні. 31 жовтня ЦР прийняла рішення про поширення її повноважень на територію Харьківщини,Катеринославщини, Херсонщини, материкової Таврії. 7 листопала ЦР прийняла ІІІ універсал проголосивши утворення Українськой Народної Республіки(УНР) як автономії у скалді Російської Республіки, яка повинна створити «федерацію рівниї народів».
4 грудня 1917р. Раднарком з метою активізації боротьби проти ЦР надіслав їй ультиматум. Більшовицький уряд заявив, що, визначаючи УНР і її права відокремитися від Росії, він не визнає Центральну Раду повноважним представником українського народу, оскільки вона не бажає скликати Всеукраїнський з’їзд рад. Зазначений з’їзд відкрився у Києві саме 4 грудня . Ультиматум повинен був підготувати підгрунтя для збройного втручання Раднаркому у внітрішні справи УНР.
Сподівання більшовиків переобрати склад ЦР на Всеукраїнському з’їзді рад не виправдалися. Перебуваючи в значній меншості (127 із 2,5 тис делегатів), вони залишили Київ і 24-25 грудня 1917 року провели в Харкові альтернативний з’їзд. Харківський з’їзд не був правочинним – 200 його делегатів представляли лише 89 рад із понад 300 інсуючих в Україні. Та це не завадило з’їзду проголостити встановлення радянської влади в Україні створити Центральний Виконавчий комітет рад України та радянський уряд- Народний Секретаріат. ЦВК рад України заявив про розспуск Центральної Ради і Генерального Секратаріату та про початок боротьби з «контрреволюцією». Раднарком Росії визнав новостворену владу і надав їй допомогу в боротьбі проти Центральной Ради, надіславши в Україну війська(близько 60 тис. осіб) на чолі з В.Антоновим-Овсієнком. Так більшовики нав’язали Україні громалянську війну.
Війна більшовиків з УНР тривала впродовж грудня 1917-січня 1918р. ЦР виявила не готовою до успішного збройного протистояння ворогові. Найменшдраматичнішою сторінкою сторінкою українсько-більшовицької війни став кривавий похід більшовицьких військ на чолі з М. Муравйовим на Київ. Біля залізчничної станції крути їх спробував зупинити поспіхом зібраний загініз 500 київських студентів і курсантів, які героічно загинули в нерівному бою 16 січня 1918р. Крути стали символом національной честі й гідності українського народу.
2. Березне́ві статті́ 1654 року — угода між російським царським урядом і українською козацькою старшиною, комплекс документів, які регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України післяПереяславської ради.
Згідно з цими статтями Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. На Гетьманщині без обмежень мало далі діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо. Гетьманський уряд мав право на ведення стосунків з іноземними державами, правда з дозволу царського уряду і не мав права на зносини з Польщею та Туреччиною. Гетьман обирався на козацькій раді пожиттєво, а царя лише повідомляли про результат виборів. Влада Гетьмана поширювалась на всю територію України. Всі податки і доходи збирались українськими фінансовими органами. Представники Москви лише мали приймати від них належну їй данину.
3.1. 1. Польща і Литва утв обєднану державу - Ріс Посполиту, 2. Один монарх - Король польський і Великий князь литовський, 3. спільне:- зовн політика- маєткове право- монета... 4. збереглось за кажною державою:
- автономія в укправлінні-фінансах-війську-законах-мові
3.2. причиною розпаду Центральної Ради стала її неспроможність задовольнити німецькі вимоги. Але серед головних причин поразки, була відсутність двох основних підвалин державності: дієздатної армії та відрегульованого адміністративного апарату. Саме відсутність останнього позбавила Центральна Раду ефективного зв'язку з повітами і селянами, які були її потенціальною опорою. У кінцевому підсумку Центральну Раду привів до поразки недостатній розвиток українського національного руху.
Білет №38
1 Приводом до початку 1 серпня 1914 р. Першої світової війни стало вбивство у Сараєві австрійського престолонаслідника ерцгерцога Франца-Фердинанда. Війна, яка втягнула у свій вир і українців, була збройним протистоянням двох воєнних коаліцій: Антанти (Англія, Франція, Росія) і Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія), але поступово до неї долучилися 38 з 59 держав світу, 3/4 населення земної кулі. Ворогуючі сторони мали одну мету: загарбання чужих територій, встановлення контролю над джерелами сировини, та ринками збуту, боротьба проти національно-визвольних та соціальних рухів тощо.
Українські землі в планах воюючих сторін посідали істотне місце. Росія, прикриваючись ідеєю "об'єднання усіх руських земель", відкрито готувалася загарбати Галичину, Буковину та Закарпаття, щоб назавжди покінчити з "мазепинством" і сепаратизмом. Австро-Угорщина прагнула приєднати до Габсбурзької імперії хоча б Волинь і Поділля. Німеччина, намагаючись створити потужну світову імперію, також була не проти взяти під свій контроль най родючіші землі Європи. Навіть Англія і Франція, які не мали жодних територіальних претензій до України, намагалися використати її для послаблення Австро-Угорщини.
Перша Світова війна стала важким випробуванням для українського народу. Через територію України проходила лінія фронту, яка, розділяла не тількі ворожі армії, але й український народ на дві частини. Ті ж регіони як Галичини, так і Російській України, які постачання, й розквартирування військ, лікування поранених, розміщення сотень тисяч біженців і евакуйованих
Особливого драматизму перебігу війни на території України надавала та обставина, що в арміях противників - Росії, з одного боку, і Австро-Угорщини, з іншого, — воювали українці. Отже, для України війна набула братовбивчого характеру. Тобто українці не потрапляли в зону бойових дій воюючих армій, стали їхнім найближчим тилом і несли на собі важкий тягар вимушені були вбивати один одного заради інтересів двох імперій.
Охоче використовуючи людські й матеріальні ресурси України для ведення війни, Росія і Австро-Угорщина не поспішали створювати Українську автономію. Більше того, окупація Галичини російськими військами у 1914 - на поч. 1915 р. супроводжувалась таким розмахом русифікації і такими масштабами репресій проти українства, що це викликало обурення у всьому цивілізованому світі.
В ході війни все більше й більше українців, як членів українських національних партій, так і безпартійних громадян, переконувалися, що Російська і Австро-Угорська імперії жодним чином не враховують національних інтересів українців. В цих умовах національно-визвольний рух набував усе радикальніших форм.
2 Півде́нне товари́ство декабри́стів — таємна революційна організація декабристів в Україні. Створено в березні 1821 року на базі Тульчинської управи Союзу благоденства. Очолювала товариство Директорія у складі Павла Пестеля, Олексія Юшневського та Микити Муравйова.