І. Болотовского В
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Практичне № 5
1 Поняття про епідеміологію.
Епідеміоло́гія — наука про закономірності виникнення, поширення й плини хвороб, що виявляють при популяційних дослідженнях.
Епідеміологія користується поняттями, що визначають кількісні критерії здоров'я. Основними з них є захворюваність і хворобливість
Мета епідеміології полягає у виявленні закономірностей виникнення, поширення і припинення хвороб людини і розробці заходів профілактики і боротьби з ними (Покровський В. І., Болотовского В. М., Зарицький А. І. та ін, 1993).
Завдання епідеміології зводяться до
визначення медичної та соціально-економічної значущості хвороби, її місця в структурі патології населення; вивчення закономірностей поширення хвороби в часі (по роках, місяцях і т. п.), по території і серед різних груп населення (вікових, статевих, професійних тощо); виявлення причин і умов, що визначають спостережуваний характер поширення хвороби; розробці рекомендацій щодо оптимізації профілактики; розробці прогнозу поширення досліджуваної хвороби. Об'єктом епідеміології інфекційних хвороб є епідемічний процес, закономірності його розвитку та форми прояву.
Предметом епідеміології є:
процес виникнення і розповсюдження будь-яких патологічних станів серед людей (в популяції); стан здоров'я (неможливість виникнення і поширення патологічних станів). Епідеміологічний метод - специфічна сукупність прийомів і способів, призначених для вивчення причин виникнення і розповсюдження будь-яких патологічних станів в популяції людей (включає спостереження, обстеження, історичне та географічне опис, зіставлення, експеримент, статистичний і логічний аналіз).
2. Класифікація інфекційних захворювань по інтенсивності поширення
Існує велика кількість класифікацій інфекційних захворювань. Найбільш широко використовується класифікація інфекційних захворювань Л. В. Громашевського:
кишкова ( холера, дизентерія, сальмонельоз, ешеріхиоз);
дихальних шляхів ( грип, аденовірусна інфекція, коклюш, кір, вітряна віспа);
"Кров'яні" ( малярія, ВІЛ -інфекція);
зовнішніх покривів ( сибірська виразка, правець);
з різними механізмами передачі ( ентеровірусна інфекція).
Залежно від природи збудників інфекційні хвороби класифікуються на:
пріонні ( хвороба Крейтцфельда - Якоба, куру, фатальна сімейна безсоння);
вірусні ( грип, парагрип, кір, вірусні гепатити, ВІЛ -інфекція, цитомегаловірусна інфекція, менінгіт);
бактеріальні ( чума, холера, дизентерія, сальмонельоз, стрептококова, стафілококова інфекції, менінгіт);
протозойні ( амебіаз, крітоспорідіоз, ізоспоріаз, токсоплазмоз, малярія, бабезіоз, балантидіаз, бластоцістоз);
грибкові інфекції, або мікози, (епідермофітія, кандидоз, криптококоз, аспергільоз, мукормікоз, хромомікоз).
3. Імунітет
Імуніте́т (лат. вільний, захищений) — це сукупність захисних механізмів, які допомагають організму боротися з чужорідними чинниками: бактеріями, вірусами, сторонніми тілами тощо. У вузькому значенні несприйнятливість організму до інфекційних та неінфекційних агентів та речовин: бактерій, вірусів та інших продуктів, які чужі для організму. Загалом — здатність організму підтримувати нормальне функціонування під впливом зовнішніх факторів. Розрізняють вроджений і набутий імунітет. Вроджений імунітет передається спадково, як і інші генетичні ознаки. Набутий імунітет (може бути активно або пасивно набутим) виникає внаслідок перенесеної хвороби або вакцинації і спадково не передається.
Здатність живих організмів протистояти дії агресивних агентів, зберігаючи свою цілісність і біологічну індивідуальність. Спадкоємний імунітет обумовлений вродженими здібностями організму. В хребетних і людини є здатність набувати активний імунітет як відповідь на інфекцію, або введення вакцин. Він обумовлений функцією клітин імунної системи, центральне місце серед яких займають лейкоцити. Набутий пасивний імунітет передається дитині з молоком матері або при штучному введенні антитіл.
4. Заразні хвороби
До заразним відносяться хвороби, які передаються від одного
тварини до іншого.
Заразне начало, збудник хвороби,
може розноситися комахами, гризунами, птахами, людьми; передаватися з водою,
кормом, предметами догляду за тваринами.
Хвороби
поділяються на інфекційні та інвазійні. Перші викликаються хвороботворними мікроорганізмами (бацили,
бактерії, грибки, віруси, рикетсії), другі – збудниками тваринного
походження (найпростіші, гельмінти, комахи, павукоподібні, кліщі).
Для
всіх інфекційних хвороб характерно те, що вони вражають не одна тварина, а
значне число їх. Причому весь час є небезпека широкого
поширення заразного початку.
Заводчики
і кролівники-любителі повинні знати ознаки найбільш небезпечних заразних
хвороб, щоб ще до виклику ветеринарного лікаря вжити відповідних заходів
у разі захворювання тварин. Проте лікувати тварин можна тільки під
керівництвом фахівця.
Проводити
спостереження за кроликами найкраще при роздачі корму. Відсутність апетиту,
пригнічений стан та інші відхилення від нормальної поведінки вказують на
нездужання тварин. Таких кроликів слід відразу ж ретельно оглянути, при
найменших ознаках заразного захворювання негайно ізолювати, клітку, в
якій містилося це тварина, продезінфікувати. Одночасно необхідно
викликати ветеринарного лікаря для уточнення симптомів хвороби.
Контролювати
стан здорових кроликів найкраще за фізіологічними показниками. У
здорових тварин частота пульсу коливається від 120 до 160 ударів в хвилину
(Пульс слід промацувати на стегнової і плечової артеріях
або на кордоні передньої третини нижньої щелепи). Число дихальних рухів при
помірній температурі повітря становить 50-60 за хвилину, при 35 ° С тепла зростає
до 280. Температура тіла кроликів залежить від температури зовнішнього середовища і
коливається від 37,5 до 40,6.
Якщо
показники змінюються в ту чи іншу сторону це зазвичай свідчить про
захворюванні тварини.
ПРАКТИЧНА РОБОТА № 6!
1. Опіки, перша допомога при опіках
О́піки — фізична травма, що виникає внаслідок дій на тканини фізико-хімічних агентів (висока температура, хімічні речовини, радіаційне випромінювання).
Опіки класифікуються за джерелом виникнення на:
- термічні — опіки, що виникають внаслідок дії джерел тепла (полум'я, розпечених металів, променевої енергії тощо);
- хімічні — опіки, що спричинюються дією будь-якої хімічної речовини;
- радіаційні — виникають при тривалій дії й потраплянні радіоактивних речовин на шкіру і слизові оболонки.
- променеві — ураження, що виникають внаслідок місцевої дії на шкіру іонізуючого випромінювання;
- світлові — термічні опіки, які виникають внаслідок інтенсивного світлового випромінювання:
- сонячні — опіки шкіри, які виникають внаслідок дії сонячного випромінювання;
- електричні (електроопіки) — опіки, які виникають при проходженні крізь тканини електричного струму;
- комбіновані:
- термохімічні.
Так як найчастіше зустрічаються термічні опіки, говоримо про їх клінічну класифікацію. Є 4 ступені глибини опіків тканин:
ступінь I (легкий) — почервоніння (гіперемія) і набряк шкіри;
ступінь II(середній) — утворення дрібних пухирів з прозорим вмістом (руйнуються дрібні лімфатичні судини - лімфокапіляри);
ступінь IIIa(середньо-важкий) — утворення великих пухирів з мутним вмістом (ушкодження шкіри і підшкірної клітковини);
ступінь IIIb(важкий) — частина великих пухирів тріскає, утворюючи мокрі виразки або малюнок «потрісканої землі» (глибокий опік);
ступінь IV (дуже важкий) — обвуглення, згоряння тіла аж до кісток і ушкодженння кістки (некроз), опікова райдуга, шоковий стан пацієнта.
Перша допомога при опіках
В першу чергу необхідно усунути джерело опіку, та віддалити постраждалого від нього: відтягнути від вогню, скинути тліючий(гарячий) одяг, оголити обпечені ділянки. У важких випадках перевірити наявність життєво-важливих функцій, при їх відсутності приступити до серцево-легеневої реанімаціії.
Далі охолодити обпечені ділянки: проточною водою (душ, кран), вологими холодними "примочками" протягом 10-15 хвилин, при хімічних опіках - мінімум 30 хвилин. Увага, можна викликати переохолодження, що також негативно вплине на постраждалу людину.
Ввести знеболюючі препарати, накласти асептичну пов'язку. Перед накладанням пов'язки, ділянки обпеченої але неушкодженої шкіри можна тільки протерти антисептиком (етиловий медичний спирт). При масивних опіках, постраждалого поміщають у щойно випрасувані простирадла і терміново госпіталізують машиною швидкої допомоги викликавши її за номером 103. При значних площах опіку, обпеченій людині дають пити багато теплої рідини (чай, розведений регідрон, лужно-сольовий розчин), пов'язки чи простирадла обов'язково злегка зволожують із зовнішньої сторони розчином антисептика (або чистою водою), для сповільнення процесу випаровування тканинної рідини з обпеченої поверхні.
При опіках І і ІІ ст. слід негайно покласти на уражене місце вологу прохолодну "примочку", (змочену водою, слабким розчином марганцевокислого калію). Ні в якому разі не використовувати примочку зі спиртом, горілкою, одеколоном! Антисептик (або чиста вода) має бути прохолодним (ні в якому разі не льодяними). Після промивання можна застосувати пантенол, левіан, диоксизоль, та забинтувати уражене місце або прикрити серветками. Дати випити постраждалій людині знеболюючі (анальгін, солподеїн, кетанов, нурофен та інш., пам'ятайте, таблетовані препарати діють із затримкою приблизно 30 хвилин).
Заборонено обпечену ділянку змащувати салом, маслом, олією, яйєчним білком чи жовтком, кефіром, та подібними речовиннами (жири, масла, барвники(зеленка,..)). Також комбустіологи категорично проти (при ПМД) застосування інших лікувальних мазей, особливо водонерозчинних.
При ІІІ-IV ст. на уражені місця накладають стерильні вологі пов'язки з антисептиком. Обов'язкове введення адекватної дози знеболюючих. Необхідно якомога швидше транспортувати такого постраждалого в медичний заклад (лікарня), де є комбустіологічне (опікове) відділення. При можливості, дуже добре дати постраждалому випити багато (500-1000 мл) рідини (вода, полівалентні сольові комбіновані розчини (регідрон, поляризуюча суміш, 2% водний розчин соди).
При опіках, для безрубцевого загоєння ран.
2.Відмороження, перша допомога при відмороженнях
Обморо́ження або відморо́ження (лат. Congelatio) — ушкодження тканин організму під дією холоду. Нерідко супроводжується загальним переохолодженням організму і особливо часто вражає такі частини тіла як вушні раковини, ніс, недостатньо захищені кінцівки, в першу чергу пальці рук і ніг.
Класифікація[ред. • ред. код]
За тяжкістю та глибиною розрізняють чотири ступені обмороження.
І ступінь (легкий). Характеризується ураженням шкіри, що супроводжується запаленням, набряком, болем. Такий стан триває кілька днів, потім поступово проходить. Уражена ділянка надовго залишається дуже чутливою до холоду.
ІІ ступінь (середньої тяжкості). Проявляється некрозом поверхневих шарів шкіри. Після відігрівання уражене місце синіє. В зоні обмороження утворюються пухирці, наповнені прозорою чи білуватою рідиною. З'являється сильний біль. Серед загальних симптомів спостерігаються підвищення температури тіла, погані сон та апетит.
ІІІ ступінь (тяжкий). Відбувається поступовий некроз тканин на значну глибину. В перші дні спостерігається поява пухирців, заповнених темною рідиною. Через кілька днів з'являються ділянки вологої мертвої тканини. Хворі відчувають нестерпний біль. Захворювання супроводжується виділенням поту та ознобами, апатією.
IV ступінь (вкрай тяжкий). Характеризується змертвінням тканин до кістки. Ця частина тіла залишається холодною та абсолютно нечутливою. Шкіра вкривається пухирцями, заповненими чорною рідиною. Через кілька днів уражена ділянка швидко чорніє і висихає. Відбувається муміфікація тканин. Процес загоєння такої рани надзвичайно тривалий (1,5—2 місяці).
Допомога при обмороженні[ред. • ред. код]
Перша медична допомога у разі обморожування полягає у якомога швидшому зігріванні ушкодженої частини тіла і відновленні кровообігу. Найбільш ефективно це можна зробити за допомогою теплих ванн. Упродовж 20—30 хв температуру води підвищують з 20 до 40 °С. Після ванни, якщо в тканинах не спостерігаються зміни, обморожені ділянки протирають спиртом, горілкою або одеколоном і розтирають ватним тампоном чи сухими руками до почервоніння шкіри. Якщо ж пошкодження тканин все ж таки відбулося, уражені частини тіла протирають спиртом і накладають стерильну пов'язку.
Не рекомендується розтирати обморожені ділянки снігом — це може призвести до погіршення стану потерпілого.
Під час перебування на холоді треба закривати, де це можливо, всі відкриті ділянки шкіри. Слід періодично перевіряти чутливість обличчя та кінцівок. Якщо ви використовуєте різні мазі для профілактики обморожень, пам'ятайте, що вони можуть дещо захистити від вітру, але не від морозу. Перед виходом на вулицю у холодну погоду слід ситно поїсти.
3. Утоплення, задушення, перша допомога
Допомога. Якнайшвидше очистити порожнину рота і глотки утопленого від слизу, мулу та піску. Якщо в дихальних шляхах потерпілого є вода, її необхідно швидко видалити, для чого потерпілого перевертають на живіт, перегинають через коліно, щоб голова звисала вниз, і кілька разів натискають на спину (рис.). Після цього потерпілого перевертають обличчям догори і починають робити оживлення. Рис.1. Видалення води з дихальних шляхів та шлунка у витягнутого з води. Коли утопленик врятований у початковому періоді утопления, треба насамперед вжити заходів до усунення емоційного стресу: зняти мокрий одяг, досуха обтерти тіло, заспокоїти. Якщо потерпілий непритомний при досить спонтанному диханні, його кладуть горизонтально, піднімають на 40-50° ноги, дають подихати нашатирним спиртом. Одночасно зігрівають потерпілого, проводять масаж грудної клітки, розтирають руки і ноги. Як правило, утоплення супроводжується асфіксією. Асфіксія - задуха, викликана кисневим голодуванням та надлишком вуглекислого газу в крові та тканинах, настає через припинення надходження повітря в легені протягом 2-3 хвилин. Людина, як правило, непритомніє. Далі може зупинитись серце і наступити смерть. Причини асфіксії - стискання гортані і трахеї (задушення); затоплення гортані і трахеї водою (утоплення); заповнення їх слизовими масами, блювотинням, землею; закривання входу в гортань стороннім тілом чи язиком; параліч дихального центру від отрути, вуглекислого газу, снодійних засобів; травми головного мозку; захворювання на дифтерію, грип, ангіну. Ознака - відсутність дихання, наявність якого встановлюється за рухами грудної клітини або за зволоженням дзеркала, прикладеного до носа чи рота потерпілого. Допомога полягає у тому, що по-першому необхідно витягнути язик, якнайшвидше вичистити порожнину рота від слизу, крові, харчових продуктів, землі тощо, розстебнути комір, пояс, верхній одяг - все, що може заважати диханню, і здійснювати штучне дихання. (Інколи через набряк гортані виконувати штучне дихання стає неможливим. Щоб зменшити набряк, накладають холодний компрес на кадик, ноги ставлять у гарячу воду. При потребі виконується трахеотомія - введення трубки у розсічену трахею. Інколи при спробах самогубства можливі зупинка серця і дихання. Тому є вкрай важливим уміти роботи штучне дихання та масаж серця.
Штучне дихання. Найефективнішим способом штучного дихання є дихання "із легень у легені", яке проводиться "із рота в рот" або "із рота в ніс" (рис. 2). Потерпілого кладуть на спину на тверду рівну поверхню, відкинувши голову різко назад, для чого під плечі необхідно покласти валик або будь-який згорток. Для запобігання переохолодження організму потерпілого Під його спину доцільно також покласти підстилку (ковдру, пальто). Особа, що надає допомогу, пальцями затискає потерпілому ніс, робить глибокий вдих, притискає свої губи до губ потерпілого, швидко робить різкий видих йому в рот і відкидається назад. Під час вдування повітря в легені потерпілого спостерігається розширення його грудної клітки. Коли рятувальник відкидається назад, грудна клітка потерпілого спадає; відбувається видих. Вдування повторюють з частотою 8-12 раз на хвилину. З гігієнічною метою рекомендується рот потерпілого прикрити шматком чистої тонкої тканини (носовик, поділ сорочки, бинт, косинка тощо).
Можна вдувати повітря в ніс потерпілого, затискаючи йому при цьому рот. Якщо пошкоджено обличчя і проводити штучне дихання "із легень у легені" неможливо, треба застосувати метод стиснення і розширення грудної клітки шляхом складання і притискання рук потерпілого до грудної клітки з їх наступним розведенням у боки. Штучне дихання необхідно проводити наполегливо і тривало (інколи кілька годин) до появи у потерпілого самостійного стійкого дихання. Рис.2. Штучне дихання способом "із рота в рот": а) вдих; б) видих
Зовнішній масаж серця здійснюється негайно після його зупинки.
Потерпілого кладуть на спину на тверду поверхню. Особа, що надає допомогу, стає на коліна зліва від потерпілого, кладе обидві долоні (одна поверх другої) на нижню третину грудної клітки зліва (рис. 5.2). і починає робити масаж - ритмічне стискання серця між грудиною та хребтом з частотою 60 разів на хвилину. Сила поштовху має бути такою, щоб грудина зміщувалась вглибину на 4-5 см. Після кожного поштовху руки на мить віднімають від грудної клітки, а потім знову натискають. При правильному масажі серця під час натискання на грудину відчуватиметься легкий поштовх сонної артерії і звуження протягом кількох секунд зіниці, рожевіє шкіра обличчя і губи, з'являються самостійні вдихи. Якщо виконується оживлення потерпілого, тобто виведення його з стану клінічноїсмерті, масаж: серця і штучне дихання необхідно проводити удвох одночасно. Коли допомогу надає одна особа, їй для цього необхідно після двох-трьох вдихів робити 12-15 стискань грудної клітки. При оживленні потерпілого ні в якому разі не слід втрачати пильності. Навіть коли відбулося відновлення самостійного дихання і серцебиття, не слід забувати про можливість повторної зупинки серця або дихання. Щоб їх не пропустити, треба стежити за зіницями, кольором шкіри і диханням, регулярно перевіряти частоту і ритмічність пульсу. Не слід лякатись, коли у потерпілого з'являється блювота. Це свідчить, що відбулось оживлення організму.
4.Поняття про здоров’я
Здоров’я — стан живого організму, при якому всі органи здатні виконувати свої життєві функції
Здоров'я - комплексний показник стану організму, який залежить від багатьох показників - стану середовища, умов життя, праці, соціального положення людини.
До головних чинників здоров'я, або його ознак слід віднести: 1. Рівень освіченості - виховання, навчання, розвиток людини; 2. Рівень свідомості - вікового, групового, фахового, національного; 3. Рівень культури - почуттів, поводження, культури особистості, соціальної і санітарної; 4. Життєва позиція і спосіб життя особи - творча активність і розумний спосіб життя (нормальний, безпечний і здоровий), включаючи харчування - раціональне, збалансоване, безпечне та творчу діяльність - фізичну, розумову, комплексну; 5. Комплексна безпека - екологічна, соціально-економічна, військово-політична; 6. Адаптаційні (тобто пристосувальні) можливостіі людини до інформаційних, психічних, фізичних, хімічних і комплексних впливів. Ці можливості залежать від рівня імунітету, інтелекту людини, індивідуальних особливостей біохімічних реакцій в організмі, його генетичної стійкості.
Здоров'я забезпечує активне довголіття, яке включає такі важливі його аспекти: 1. Моніторинг, оптимізація і запобігання виникненню небезпечних чинників здоров'я, навколишнього середовища - руйнуючих, що забруднюють і заражають. 2. Діагностика, збереження і відновлення здоров'я при різноманітних захворюваннях - спадкових, придбаних і природне старіння. 3. Профілактика захворювань, дотримання вимог гігієни і продовження життя за допомогою адаптаційних можливостей. 4. Дії людини в надзвичайних обставинах з порятунку і наданню долікарняної допомоги постраждалим у небезпечних антропогенних, стихійних, аварійних і військових ситуаціях.
5. 5. Фактори ризику
Сюди відносяться: хвороби, стихійні лиха, голод, спека і супутня їй спрага, холод, страх, перевтома, самотність, неправильна організація ставлення-ний всередині аварійної групи. Це, так би мовити, найперші вороги для людини, по-полеглого в надзвичайні обставини. Можна сміливо стверджувати, що на совісті цієї десятки 99% трагічних наслідків аварій.
. останні роки з'явилися висловлювання про невідповідність між рівнем формального знання з різних аспектів здорового способу життя і його реалізацією в повсякденному житті. Однак проведені дослідження заперечують таку точку зору. Виявлено, що 90 % дітей 9—10-річного віку вже пробували алкоголь і першу чарку вони отримали з рук батьків або родичів, причому 6 із 10 опитаних дорослих вважають, що малі дози алкоголю не є шкідливими для дітей.
Здоровий спосіб життя не сумісний зі шкідливими звичками. Ця несумісність визначається не лише прямим негативним впливом тютюну, алкоголю та наркотиків на організм, але й тим, що шкідливі звички перешкоджають утвердженню складових здорового способу життя — опти мальній організації відпочинку, фізичній активності тощо. В останні роки відзначається небезпечна тенденція до збільшення кількості людей, які палять, вживають алкоголь, наркотики, інші токсичні речовини. Статистика свідчить, що зараз у нашій країні серед дорослих молодих людей (до ; ЗО років) лише 20 % не вживають алкоголь. У віці після ЗО років цей показник становить серед чоловіків 0,6 %, серед жінок — 2,1 %
Разом з тим доведено, що чоловіки, які систематично вживають алкоголь, хворіють у 1,5—2,5 разу частіше, ніж ті, хто ним не зловживає. Паління не лише негативно позначається на здоров'ї (різко підвищує ризик розвитку серцево-судинних захворювань і злоякісних новоутворень), але й суттєво зменшує бюджет сім'ї того, хто палить. Значну небезпеку для здоров'я становить так зване пасивне паління (вдихання тютюнового диму в одному приміщенні з тими, хто палить).
6. Поняття про нозологію
Нозологія (грец. νόσος (хвороба) + грец. λόγος (вчення)) — учення про хвороби, що містить біологічні та медичні основи хвороб, а також їх етіологію, патогенез, номенклатуру і класифікації, профілактику захворювань.[1][2] Відповідно до нозології виділяють нозологічні одиниці, або форми, тобто ту чи іншу конкретну хворобу з типовим для неї поєднанням симптомів і функціонально-морфологічними змінами, які є їх основою, а також певною етіологією й патогенезом.
Нозологію складають наступні вчення і поняття:
- Етіологія - вчення про причини виникнення хвороб;
- Патогенез - механізми виникнення і розвитку хвороби;
- Патоморфогенеза - морфологічні зміни, що виникають при розвитку хвороб;
- Вчення про номенклатуру і класифікації хвороб;
- Теорія діагнозу, тобто ідентифікація хвороб;
- Патоморфоз - вчення про мінливість хвороб під впливом різних факторів;
- Лікарські помилки і ятрогенії - хвороби і патологічні стани, викликані дією медичного персоналу.
7. Лікарські препарати, способи їх застосування
Лі́карські за́соби (лікувальні препарати, ліки) — речовини або суміші речовин, що вживаються для профілактики, діагностики, лікування захворювань, запобігання вагітності, усунення болю, отримані з крові, плазми крові, органів і тканин людини або тварин, рослин, мінералів, хімічного синтезу (фармацевтичні засоби, ліки або медикаменти) або із застосуванням біотехнологій.
Фармацевтика — частина фармації, пов'язана безпосередньо з виробництвом ліків.
Лікарські засоби отримані з сировини рослинного або тваринного[2] походження, що вивчає Фармакогнозія, поділяють на такі групи:
- лікарська сировина, що відпускається хворому з аптеки у вигляді:
- порошку
- чаю
- збору
- галенові та новогаленові[3] препарати — спиртові витяжки у вигляді:
- настойок
- екстрактів;
- продукти первинної переробки рослин:
- ефірні та жирні олії
- мацерати
- смоли
- камеді
- тощо
- індивідуальні діючі речовини:
- алкалоїди
- глікозиди
- складові частини ефірних олій
Існує кілька класифікацій, заснованих на різних ознаках лікарських засобів.
- за хімічною будовою (наприклад сполуки-похідні фурфуроли, імідазоли, піримідини й інші)
- за походженням — природні, синтетичні, мінеральні
- за фармакологічною групою — найпоширеніша класифікація, заснована на впливі препарату на організм людини
- нозологічна класифікація — класифікація по захворюваннях, для лікування яких використовується лікарський препарат
- анатомо-терапевтично-хімічна класифікація (АТХ) — міжнародна класифікація, у якій ураховується фармакологічна група препарату, його хімічна природа й нозологія захворювання, для лікування якого призначений препарат.
Як сировину для одержання лікарських використовують:[1]
- рослини (листи, трави, квіти, насіння, ягоди, кора, коріння) і продукти їхньої обробки (жирні й ефірні олії, соки, камеді, смоли);
- тваринна сировина — залози й органи тварин, сало, віск, тріскова печінка, жир овечої вовни й інше;
- викопна органічна сировина — нафта й продукти її перегонки, продукти перегонки кам'яного вугілля;
- неорганічні копалини — мінеральні породи й продукти їхньої обробки хімічною промисловістю й металургією (метали);
- усілякі органічні сполуки — продукти великої хімічної промисловості.
2. ПАРЛАМЕНТСКОЕ И ИЗБИРАТЕЛЬНОЕ ПРАВО Место и значение выборов в демократическом государстве
3. характеризующие сущность наказания- ~ это реакция государства на преступление
4. тематики и информатики Туточкина Наталья Леонидовна П
5. ПРАВИТЕЛЬ РУССКАЯ ПРАВДА И УСТАВНОЕ ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВО Выяснившийся из предыдущего общий характер правите
6. Лекция 4 Проверка адекватности нелинейной корреляционной модели
7. Внешнеэкономическая деятельность нефтяных предприятий
8. Ребе почему летом жарко а зимой холодно Очень просто
9. Сегодня главной целью и стратегическим направлением специального образования является обеспечение услов
10. на тему- Повышение эффективности использования ресурсов предприятия
11. Курсовая работа- Технические средства сокращения потерь нефтепродуктов от испарения из резервуаров
12. Залоговое кредитование
13. а; Отчетность по реализации продукции- в сводный журнал записывается продукция которая выработана
14. Макрос Ул
15. ЧЕЛЯБИНСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ ПЕДАГОГИЧЕСКИЙ УНИВЕРСИТЕТ Кафедра информатики и методики преподавания ин
16. искусство эпохи первобытного общества
17. Культура ногайского народа
18. 1Имена рек ~ старейшины в мире географических названий; я имею при этом в виду имена больших самых прославлен
19. О.Т. Шанаев МИКРОПРОЦЕССОРЛЫ~ Ж~ЙЕЛЕ
20. Бабочки и крылья Рыбки и хвостики Цветочек и лепесточек Носки и варежки Листочки и др