Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
люди йдуть.
і годинники стигнуть, стогнуть,
ти бажаєш:"у добру путь",
а на думці - якби не йшов ти,
але серцю не повернуть,
всіх моментів, колишніх вражень,
постаментів життю, містам,
і вокзалам, і навіть лавам,
вашим паркам й аеропортам.
просто люди ідуть.
від'їзджають, зникають надовго,
стирають кроссівки й долоні ущент,
повернутись не можуть - дорога,
не поверне минуле з дощем,
не збере за краплинами серце,
не огорне теплом і надією,
якщо йдеш, значить вже не вернешься -
і не треба, не треба буть мрією.
часом - люди ідуть.
і не вернуться,
краще щиро в обіймах цілуй.
а дорога кришталево стелиться -
наче сльози,
чаклуй, не чаклуй.
люди йдуть.
і напевно, ніколи не вернуться.
16.08.13,
20:11,
Кривий Ріг
Твої світлини вицвіли, змарніли -
застигла кава на вікні,
і ці фіалки - їм вже не під силу,
четвертий місяць жити без води.
А ти читаєш, знову пишеш казку -
чи не набридло забуватися в думках,
писати лірику і думати про щастя,
яке так часто на глянцЕвих сторінках...
До чого тут твої комічні фрази -
полий бо квіти,-
так вони хоча б живі,
і не надійся, а молись відразу -
і досить вже писати на стіні,
ніхто не прочитає твої фрази,
нікому не потрібні ці слова,
і досить так нечемно, на абзаци -
від них, по - чесному,
кружиться голова,
і знову стогне квітень мимоволі,
твої слова з його зливаються в луну,
а вітер все співає колискові...
та зрозуміти важко - хто кому,
і як, на скільки, і навіщо - вже не рідний,
покинутий, заламаний мов прут,
і непомірно кликати весь люд,
і мов той Карлсон - все ховатися у хвітрку,
і відлітаючи кричати "Повернусь" -
не повертайся, це нікчемно - дико,
кому потрібне лагідне "я тут"?
коли воно розвінчане й безлике,
а може й з ликом - та таким блідим,
коли дивитись боляче й не сили,
не повертайся - будь таким простим,
і мимоволі вбитим, і без віри,
нехай без правди, майбуття і висоти,
і що, коли і як би не казали –
ти просто далі, швидше, але йди,
як дивна лялька - мотанка,
як лялька...
бувай, моє лялково - дивне зло,
а ти закрий бо очі, і не злися -
куди воно злетіло й не пришло.
Й полий но квіти, боляче дивиться.
17.04.13,
17:34,
Кривий Ріг
цю душу вже знищено. не буде "благая літа",
дощенту розтрощено. тріщини. уламки любові й граніту.
це серце вже знітилось, воно не частина світу.
йому зовсім боляче й тихо йде, із нього його "аеліта"*.
примарою втече фантазія, і речі складають сльози,
злітають нікчемні правила, стирають твої курйози.
минають у ньому дні, роки, стріляють пташок і мавок -
такий світ буває раз у віки, і гине завжди на світанок.
в тобі залишається три куплети, і пісня, і вірш, і три крапки -
тебе полишили планети й комети, залишивши у достатку -
холодної ночі, стрімкої хвилини, маленької переправи -
із тебе не буде ніколи людини, якщо не говориш правди.
* - "аеліта" тут мається на увазі героїня роману Олексія Толстого "Аеліта", ім*я якої у перекладі з марсіанської мови означає «видимый в последний раз свет звезды».
24.08.13,
20:03,
Кривий Ріг
люди не пишуть листів. їм усього лише все одно.
на дарунки людських почуттів, марнотратство й життя, мов вино.
люди не ходять в кіно. люди сидять удома.
їм важко читати Рембо, бо ж в них як завжди - перевтома.
люди не плачуть ввісні. люди вже й зовсім не плачуть -
вони знають тільки пісні, про неприємну вдачу.
люди не люблять дітей, бо з ними їм зовсім важко -
і не стачає ідей, від цього постійно тяжко.
люди не вміють літати. їм бридко платити за крила -
в тролейбусі ж, точно, дешевше, та й певно не так важливо -
ким, янголом бути чи бісом, із кіпою хмар за плечима.
і люди не ходять містом. з розплющеними очима.
бо їм надто світить сонце, і дуже трава зелена.
в людей відібрали ложку, і діжку з травневим медом.
тепер їм не солодко зовсім, і гинуть бактерії вдачі -
а в небі палають "оси", нетерпиться їм побачить -
як завтра. коли стемніє, дияволу спишеш душу.
а в небі луна аліє.
- і я б не продав. та мушу.
14.10.13,
11:27,
Кривий Ріг
ти моя головна мелодія життя,
мов бета-версія для мого альтер-его.
ти моє серце, сльози, думка, почуття.
життя моє, або ж негучне ехо.
в тобі моя надія, стежка, шлях до дому,
моя шалена радість й забуття.
і ти моя безглузда перевтома,
мов той не писаний завіт мого буття.
тобі мої сонети, хай несправжні,
всі дні, що прожила немов ввісні.
для тебе я співаю, хай що кажуть,
для тебе мої очі золоті,
що кожної хвилини ніби гаснуть,
а миті іншої палають, мов вогнем,
і ти, моє потворне і прекрасне,
тебе не зломить світ тяжкий мечем.
і ти залишишься у мені завжди жити,
мій власний патріарх, мої закони.
нехай говориш часом на івриті,
та всім колись бувають перепони.
та всім, колись буває дуже тяжко,
всі плачуть часом і мовчать,
і кожному співає часом пташка.
а головне у всьому - пам*ятать.
того, хто надихає твоє серце,
хто став для тебе почерком новим -
людину, що завжди вернеться,
і захистить крилом душі своїм.
10.09.13,
19:12,
Кривий Ріг
я сумую за вами рідні.
за нашим серцем - одним на всіх.
за традиційними іграми в квітні,
і нашим гучним, найдзвіншим "ні!".
за нашим гаєм стрімкої казки,
життям шаленим - всі десять літ,
пустельним сонцем палкої жажди,
і незрадливих, пустельних бід.
ми були різні, але рідніші,
мов, трохи дивні, проте "свої".
ми з вами сестри, брати,
ба! більше.
а нині всі розійшлись у світ.
страшний, важкий,
час по час далекий,
і там немає цього крила -
одного крила, мов у лелеки.
одної правди.
одного "за!".
що сильним було, і важчим цегли,
цупким, барвистим, мов дивна ніч.
ми з вами родичі, недалекі -
і будем ними. завжди. на віч.
15.09.13,
18:42,
Кривий Ріг
у мені завжди квітне чотири пори неправди:
палюча, мов сонце, злість й тонка меланхолія.
третя із них не існує і дня у рамках,
на четверту і зовсім закони ніякі не діють.
але поряд, за скронями, пальцями й серцем,
за листівками, купою фальші й розрядами току -
десь півзнищена, ділена, мов на герци,
ще жива моя справжня душа, десь із боку.
там, куди ви ніколи не пустите корінь,
судочинства свого і неправедної гіркоти.
і цій пташці ніколи не буде горя,
пару крапель, як так, пересоленої води.
лиш тоді. коли в мені зомліє диво,
те що вірило серцем, - окріпне своєю бронею.
я забуду чотири холоднії літа.
і залишусь назавжди у п*ятім.
я стану нею.
05.10.13,
19:45,
Кривий Ріг
Ти пробач мені, серце, я довго тобі брехала -
гадала минеться, та справді, давно вже знала -
що квіти зів*януть, впадуть пелюстки до долу,
і мій дикий Янгол пробачить мою промову.
Пробачить мої печалі, розміняні, наче речі,
твої всі рубці залічить, і скаже, що це доречно -
та я не повірю в нього, його попелистим крилам -
ти знаєш, моя тривого, я справді давно щаслива.
Не треба мене плекати, і диву даватись також -
я звикла в собі тримати, і звикла міняти ракурс,
коли чиїсь спраглі очі подивляться, мов, крізь мене,
я просто всміхнуся щиро і тихо скажу: «ой, леле!
клянуся, як тільки зможу, я щиро відкрию серце,
а поки – нехай так буде, нехай бо хоч рік минеться!»
І знаючи, що крізь роки, не зможу я бути щирою -
мандрую, дивлюсь широко – але залишаюсь дивною.
10.11.13,
18:12,
Кривой Рог
з присвятою
З розвернутим серцем, всією душею дитина стояла край двору,
Маленькі сльозинки дрібною росою спадали невпинно до долу.
Дитина стояла, роздіта, босою ступавши поспішно із дому.
Холоднії пальці невтримного вітру злітали з душею угору.
І серцем - до неба. Очима, руками, своїм бархатистим волосям,
Такими нікчемними сьома роками, але все, що є. Так прийшлося.
Вона намагалась просити у Них - яскравих, довершених вражень,
Та діти сміялись, кричали "Вернись! Тобі ж все одно Там відкажуть!".
Дитина молилась до тих Янголят, що в Світі зовуть "охоронцем",
"- О Боженько, Боже, нехай прилетять, нехай піднесуть аж до Сонця!
А я теє Сонце - руками візьму, в обіймах моїх запалає".
Віддасть все, що є, за можливість таку. Тепер вже не просить - благає.
Але все ще тихо, і плаче вона, морозним і хОлодним ранком,
Мовчить, затаївшись із серцем душа, неначе поранена пташка.
Ніхто в тім селі вже ніколи не знав - де ділась "нікчемна" дитина,
І досі стоїть на землі, край села, обвітша, самотня хатина.
18.12.12,
19:58,
Кривий Ріг
з присвятою
сьогодні мені не так чудово,
сьгодні і мова зникає від гуркоту дивних думок.
сьогодні, мені вже не так казково,
і лине крізь вени електрика, шок.
сьогодні мені вже ніяк не треба,
ні тепла, ні любові, ні неба,
лишень знати, що будеш поряд,
і терпітимеш мене такою.
05.12.13,
21:01,
Кривой Рог