Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
[1.Принципи класифікації Бухгалтерських Рахунків]
Групування та поточне відображення інформації про стан та рух активів, власного капіталу та зобов'язань у бухгалтерському обліку відбуваються за допомогою рахунків. На рахунках здійснюється систематичний запис, тобто групування господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку, за якого дані у хронологічному запису приводять у певний порядок, у систему економічної однорідності об'єктів обліку. Внутрішній і зовнішній менеджмент підприємства потребує своєчасної та всебічної інформації про склад та рух засобів і джерел їх формування, господарські процеси та фінансові результати діяльності. Це зумовлює необхідність використання в бухгалтерському обліку значної кількості рахунків.
Всі рахунки, які використовуються в обліку, можна поєднати в однорідну групу. Тому з метою правильного розуміння й обґрунтованого використання всі рахунки класифікують за певними ознаками.
Під класифікацією рахунків розуміють їх групування за певними однорідними ознаками. Вперше класифікацію рахунків зробив Доменіко Манчині в 1540 р.
Класифікація рахунків — це одночасно їх перелік, необхідний для відображення господарської діяльності.
Плану рахунків, тобто визначенні переліку (номенклатури) рахунків, які застосовуються на підприємстві.
Класифікація рахунків бухгалтерського обліку має відповідати таким принципам:
-повноти (господарські засоби та джерела їх утворення,
-господарські процеси та результати діяльності мають повною мірою відображатися на рахунках);
-ідентифікації діяльності (рахунки бухгалтерського обліку відображають стан та рух активів, власного капіталу і зобов'язань підприємства й особливості його діяльності);
-істотності (рахунки бухгалтерського обліку розміщують за ступенем впливу на обсяг і структуру активів і джерел, стадій кругообороту капіталу та результатів діяльності);
мобільності (рахунки бухгалтерського обліку за умови набуття певних ознак легко можуть бути віднесені до тих чи інших груп, моделей об'єднання чи поділу).
[2.Облік дебіторської заборгованості]
Дебіторська заборгованість - сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.
Дебітори - це юридичні чи фізичні особи, що внаслідок минулих подій мають певну заборгованість перед підприємством.
Інформація про дебіторську заборгованість відображається у фінансовій звітності П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість».
Відповідно до П(С)БО 10 дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову і поточну; товарна і нетоварна.
Р-16 «Довгострокова дебіторська заборгованість» – активний, балансовий, призначений для обліку господарських процесів, довгострокової дебіторської заборгованості фізичних та юридичних осіб. По дебету цього рахунку відображається виникнення (збільшення) довгострокової дебіторської заборгованості, по кредиту – її погашення (списання) або переведення до складу поточної.
- 161 «Заборгованість за майно, що передано у фінансову оренду» - відображаються чисті інвестиції орендодавця у фінансову оренду, визначені згідно П(С)БО 14 «Оренда»;
- 162 «Довгострокові векселі одержані» - призначений для обліку векселів, одержаних у забезпечення довгострокової дебіторської заборгованості;
- 163 «Інша дебіторська заборгованість» - призначений для обліку
Поточна дебіторська заборгованість – сума дебіторської заборгованості, яка виникає під час нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.
Для обліку поточної дебіторської заборгованості Планом рахунків передбачені
Р-34 «Короткострокові векселі одержані»;
Р-36 «Розрахунки з покупцями та замовниками»;
Р-37 «Розрахунки з різними дебіторами».
За причини виникнення ДЗ :
-виправдану ДЗ – строк оплати не настав, бо становить 1 місяць;
-невиправдану ДЗ – прострочен.заборгованість.
За ступенем вірогідності погашення ДЗ :
-сумнівну ДЗ (п-во має сумніви щодо погашення);
-безнадійну ДЗ (є впевненість у погашенні).
Для обліку товарної і немов. ДЗ викор. Рахунки 3 класу «Кошти, розрахунки та інші активи».
Для обліку товарної ДЗ викор. Р-36 «Розрахунки з покупцями та замовниками – (а, б)
Дт – відобр. продана реалізаціяп-ції товарів,робіт, послуг,що вкл.. до ПДВ, акциз.податок. Кт – відобр.суму платежів, що надійшли від дебіторів в рах. Погашення заборгованості.
361 – розр.з вітчизн.покупцями;
362 – розр.з іноз.ропокупцями;
363 – розр.з учасниками пром.фін.груп.
Р-34 «Короткострокові векселі одержані» - (а,б)
Дт- відобр.отримання векселя;
Кт- відобр.отрим.коштів по погашенню векселів, продаж 3 особі.
341- коротк.векселі одержані в нац.валюті;
342- коротк.векселі одержані в іноз.валюті.
Р-37 «Розрахунки з різними дебіторами» - (а,б)
Дт-відобр.зрост.виник.заборгов.;
Кт-відобр. Її погашення.
371- розр.з виданими авансами, 372- розр.з підзвітними особами, 373- розр.за нарахов.доходами, 374 – розр.за претензіями, 375 – розрах.за відшкодування завд.збитків, 376- розр.з позиками членам крид.спілок, 377- розр.з іншими дебіторами, 378- розр.з держ.цільовими фондами.
Для обліку довгострок. ДЗ використовують
Р-18 «Довгострокова ДЗ та інші необоротні активи» - (а, б)
Дт- відобр.виник.ДЗ
Кт- відобр.погаш.ДЗ
181- заборг.за майно; 182-довгостр.векселі одерж; 183- інша ДЗ; 184- інші НА.
[3.Документальне оформлення виробітку та нарахування з\п.]
Нарахування заробітної плати працівникам бюджетної установи являє собою розрахунок заробітку за місяць з урахуванням посадового окладу, різних доплат і надбавок, премій, допомоги, оплати відпусток за мінусом відрахувань. Нарахування зарплати здійснюється на підставі первинних документів з обліку виробітку, фактично відпрацьованого часу, доплатних листків, наказів, документів про присвоєння вчених звань та наукових ступенів тощо.
Типові форми первинних документів з обліку розрахунків із заробітної плати затверджені наказом Міністерства статистики України від 22.05.1996 р. № 144.
Нарахування заробітної плати здійснюється один раз на місяць. При почасовій оплаті праці підставою для нарахування зарплати є табель обліку використання робочого часу. Працівник бухгалтерії, відповідальний за нарахування зарплати, перевіряє табель як з точки зору правильності його оформлення, так і за змістом: склад осіб, внесених до табеля; погодження з відповідними документами дат відпустки, хвороби, відрядження, зарахування, тощо. Перевіряється також правильність підрахунку кількості відпрацьованих годин (днів) кожним працівником та кількості невиходів на роботу з різних причин. Нарахування зарплати за відпрацьований час може здійснюватися безпосередньо в табелі або в розрахунковій (розрахунково-платіжній) відомості, виходячи з кількості відпрацьованих днів (годин) та встановленого місячного окладу (погодинної ставки оплати).
Якщо працівнику встановлена погодинна оплата праці, то сума заробітку визначається множенням кількості відпрацьованих за місяць годин на тарифну ставку з урахуванням доплат і надбавок. Окремо визначаються доплати за роботу в нічні години, у святкові та неробочі дні. Так, доплата за нічні години роботи (з 10 години вечора до 6 години ранку) визначається множенням кількості відпрацьованих годин у нічний час на погодинну ставку оплати і на коефіцієнт доплати (наприклад — 0,4). Аналогічно визначається сума доплати за роботу у святкові та неробочі дні.
При відрядній оплаті праці сума заробітку визначається множенням кількості виконаної роботи (виробленої продукції) на розцінку за одиницю роботи (продукції). Крім основної оплати за виконану роботу або відпрацьований час, працівники бюджетних установ можуть отримувати різного виду доплати, передбачені законодавством. Так, медичним працівникам нараховуються доплати за тривалість безперервної роботи, за категорію, за роботу у спеціальних медичних закладах; викладачам вищих навчальних закладів — за стаж викладацької роботи у ВИЗ, за науковий ступінь, вчене звання; персоналові загальноосвітніх шкіл — за перевірку зошитів, державним службовцям — за ранг, вислугу років на державній службі, за знання і використання в роботі іноземної мови.
Працівники бюджетних установ, як і всі громадяни України, мають право на щорічну відпустку, а також на додаткові, творчі та соціальні відпустки згідно із законодавством. Основними законодавчими актами, що регулюють питання надання та оплати відпусток є "Кодекс законів про працю України" та Закон України "Про відпустки" від 15.11.1996 р. № 504/96—ВР, зі змінами і доповненнями. У всіх випадках надання відпустки оформляється наказом (розпорядженням) керівника установи, що і є підставою для нарахування оплати за час відпустки. При визначенні середньої зарплати для розрахунку оплати за час відпустки враховують такі виплати: основна зарплата, доплати і надбавки (за понаднормову роботу і роботу в нічний час), виробничі премії, винагороди за підсумками року. Не враховуються при визначенні середньої зарплати виплати разового характеру, компенсаційні виплати на відрядження, премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, пенсії, державна допомога, призи за результатами конкурсів.
Середня заробітна плата визначається відповідно до "Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням", затвердженого постановою КМУ від 26.09.2001 р. № 1266, виходячи з виплат за останні шість календарних місяців роботи перед захворюванням. При цьому загальну суму заробітку ділять на кількість фактично відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді. Гранична сума місячної зарплати (доходу), з якої утримуються страхові внески, кожен рік визначається Законом про Державний бюджет. На кінець 2008 р. вона становила 10035 грн.
[4.Класифікація господарських засобів та джерела формування і цільовим призначенням.]
Господарські засоби підприємства за джерелами їх формування та цільовим призначенням поділяють на власні (сформовані за рахунок власних джерел) та залучені(сформовані за рахунок залучених джерел). За рахунок власних джерел формують власний капітал підприємства, до якого належать фонди, резерви, нерозподілений прибуток. Грошові фонди підприємства мають цільовий характер, їх утворюють за рахунок відповідних джерел фінансування (внесків засновників, прибутку тощо), зокрема - це статутний фонд (капітал), додатковий капітал, інший додатковий капітал. Резерви формують із внутрішніх ресурсів підприємства для покриття можливих у майбутньому цільових витрат, зокрема на підприємствах можуть створювати резервний фонд (капітал), страхові резерви тощо. Нерозподілений прибуток є безпосереднім джерелом поповнення господарських засобів підприємства.
До залучених джерел формування господарських засобів належать: - забезпечення подальших витрат платежів; - довгострокові зобов'язання; - поточні зобов'язання; - доходи майбутніх періодів.
Забезпечення - це зобов'язання з невизначеною сумою або часом погашення на дату складання балансу. Підприємства мають право формувати забезпечення оплати майбутніх відпусток, забезпечення гарантійних зобов'язань, додаткове пенсійне забезпечення. До забезпечення належать також залишки коштів цільового фінансування і цільових надходжень. Довгострокові зобов'язання - це всі зобов'язання підприємства, що не є поточними, тобто які будуть погашені протягом періоду більше року від дати складання балансу або більше одного операційного періоду : довгострокові кредити банків, довгострокові фінансові зобов'язання, зобов'язання та залучення позикових коштів, крім банківських кредитів, на які нараховують відсотки, відтерміновані податкові зобов'язання. Поточні зобов'язання - це зобов'язання, які будуть погашені протягом одного операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців від дати складання балансу: короткострокові кредити банків, поточна заборгованість за векселями виданими, поточними зобов'язаннями за розрахунками з одержаних авансів, з бюджетом, з позабюджетних платежів, зі страхування, з оплати праці, кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги тощо.
Класифікацію джерел формування господарських засобів наведено нарис. 1.
[5. Первинна документація з обліку запасів]
Для оформлення операцій по надходженню і вибуттю запасів призначено ряд типових форм документів, затверджених Інструкцією № 130 та наказом Мінстатистики № 193.
Матеріали надходять в установу безпосередньо від постачальників та різних організацій, від підрозділів установи, в порядку гуманітарної допомоги, централізованого постачання, від підзвітних осіб. Матеріальні цінності, що отримуються в склад установи від постачальників оприбутковуються на основі належне оформлених документів постачальників: накладних, товарно-транспортних накладних, рахунків-фактур. Попередньо документи постачальника реєструються в Журналі обліку вантажів, що надійшли і передаються в бухгалтерію. Бухгалтерія здійснює перевірку документів постачальника і передає на склад для контролю при прийнятті вантажу. Приймання матеріалів у склад здійснюється завскладом. При цьому він перевіряє дані, що вказані в супроводжуючих документах та фактичною наявністю матеріалів, відповідність їх назвам, сортам, розмірам чи інших показників, що вказані в документах. В акті послідовно зазначається: найменування, одиниця виміру, номер субрахунку, на яких обліковуються запаси, номенклатурні номери, кількість, ціна, вартість матеріалів. Акт складається тільки на фактично прийняті запаси. Акт підписується комісією. Акт складається в двох примірниках.
Якщо ж розходжень не встановлено, то завскладом оприбутковує матеріали. При оприбуткуванні запасів на підставі супроводжуючих документів постачальника завскладом оформляє Прибутковий ордер ф. М-4 в одному примірнику на кожний документ. Надходження готової продукції від виробничих майстерень та с-г підрозділів оформляється Актом про приймання матеріалів, який затверджує керівник.
Безоплатне отримання запасів (гуманітарна допомога, благодійні надходження) оформляється комісією призначеною наказом керівника установи. Комісія, переважує отримані матеріали та складає Акт приймання запасів, в яком вказує назву, кількість і вартість отриманих матеріалів по ринкових цінах на аналогічні матеріали. За цим Актом матеріали передаються матеріально-відповідальній особі на відповідальне зберігання чи використання, про що вона розписується в Акті. Отриманні запасів, що придбані за готівку (підзвітними особами) оформляється на основі Звіту про використання коштів наданих на відрядження та під звіт та прикладених до нього документів: чеків, накладних тощо.
Як зазначено в інструкції № 125, при відпуску використовуються форми документів встановлені наказом Мінстатистики № 193: М-1 "Журнал обліку вантажів, що надійшли"; М-2а "Акт списання бланків довіреностей"; М-3 "Журнал реєстрації довіреностей"; М-4 "Прибутковий ордер"; М-7 "Акт про приймання матеріалів"; М-8 "Лімітно-забірна картка"; М-9 "Лімітно-забірна картка"; М-10 "Акт-вимога на заміну (додатковий відпуск) матеріалів"; М-11 "Накладна вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів"; М-12 "Картка №__складського обліку матеріалів"; М-13 "Реєстр №__приймання - здачі документів"; М-14 "Відомість обліку залишків матеріалів на складі"; М-15 "Акт про приймання устаткування"; М-15а "Акт приймання - передачі устаткування до монтажу"; М-16 "Матеріальний ярлик";
Крім того використовуються наступні форми документів. -Акт списання ф. № 3-2. Використовується для списання запасів, що встановлені як непридатні для подальшого використання. -Накладна (вимога) ф. № З-3. Використовується для видачі запасів стороннім організаціям та внутрішнього переміщення. -Меню-вимога на видачу продуктів харчування Ф. № З-4 Служить підставою для відпуску та списання продуктів харчування. -Меню-вимога на видачу продуктів харчування ф. № З-4а. -Забірна картка ф. № З-5. Призначена для оформлення відпуску матеріалів, продукції молочних кухонь та інших запасів, що відпускаються систематично на протязі місяця. -Подорожній лист вантажного автомобіля, легкового автомобіля. Використовується для списання фактично витраченого пального на роботу вантажних та легкових автомашин, але не більше норм витрат, встановлених для окремих марок автотранспорту.
[6. Класифікація рахунків за призначенням і структурою]
Класифікація рахунків за призначенням і структурою має в більшій мірі практичне значення, оскільки вона показує для яких цілей і для отримання яких показників передбачено рахунок, що відображується по дебету, кредиту, а також що характеризує залишок відповідного рахунка.
За призначенням і структурою бухгалтерські рахунки можна об'єднати у наступні групи: 1) основні; 2) регулюючі; 3) операційні; 4) фінансово-результативні;5) позабалансові.
Основні рахунки, що в сукупності характе ризують майновий стан підприємства поділяються на:- інвентарні; - по обліку власного капіталу; - розрахункові
1. Інвентарними називаються рахунки, на яких відображають ся цінності, що враховуються при проведенні інвентаризації на підприємстві. Інвентарні рахунки поділяються на: а) матеріальні - на яких здійснюється облік наявності і руху матеріальних цінностей (рах. 10 "Основні засоби", рах. 20 "Виробничі запаси", рах. 28 "Товари"); б) нематеріальні - на яких здійснюється облік наявності і руху нематеріальних цінностей (рах. 12 "Нематеріальні ак тиви");
в) грошові - на яких здійснюється облік наявності і руху грошових коштів підприємства (рах. 30 "Каса", рах. 31 "Ра хунки в банках" та ін.).
2. На рахунках по обліку власного капіталу знаходять відобра ження власні джерела утворення господарських засобів (рах.40 "Ста тутний капітал", рах. 42 "Додатковий капітал", рах. 48 "Цільове фінансування і цільові надходження" та ін.). Всі рахунки по обліку власного капіталу є пасивними.
3. Для здійснення обліку розрахунків із різними як юридични ми, так і фізичними особами (суб'єктами господарювання або працівниками підприємства) використовуються розрахункові рахун ки, які можна розділити на три групи:
• активні розрахункові рахунки;
• пасивні розрахункові рахунки;
• активно-пасивні розрахункові рахунки.
Для обліку дебіторської заборгованості підприємству і розра хунків за нею із різними юридичними і фізичними особами використову ються активні розрахункові рахунки, які завжди залишаються активними (рах. 37 "Розрахунки з різними дебіторами" та ін. ).
Для обліку кредиторської заборгованості підприємства і розра хунків за нею із різними юридичними і фізичними особами використову ються пасивні розрахункові рахунки, які завжди залишаються пасивними (рах. 50 "Довгострокові позики", рах. 62 "Короткострокові векселі ви дані", рах. 66 "Розрахунки за виплатами працівникам" та ін.).
Для обліку розрахунків із юридичними і фізичними особами, ха рактер заборгованості із яким постійно змінюється (із дебіторської пере ходить у кредиторську і навпаки, або наявними є і дебіторська і креди торська заборгованості одночасно), — використовуються активно-па сивні розрахункові рахунки, які, в залежності від обставин, можуть бути активними, пасивними або і активними і пасивними одночасно (рах. 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками", рах. 64 "Розрахунки за податками й платежами" та ін.).
[7. Облік операцій з векселями.]
Вексель - це цінний папір, що засвідчує безумовний грошовий обов'язок векселедавця сплатити до настання терміну визначену суму коштів власникові векселя (векселетримачеві).
Векселедавцями можуть виступати тільки юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які визнаються такими відповідно до чинного законодавства України.
Векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, НБУ та Кабінету Міністрів України.
Заборгованість за розрахунками з покупцями, замовниками та іншими дебіторами, забезпечену одержаними векселями, підприємством обліковується на рахунку № 34 - "Короткострокові векселі одержані". Аналітичний облік векселів одержаних ведуть за кожним одержаним векселем.
Заборгованість за розрахунками з постачальниками, підрядчиками та іншими кредиторами, забезпечену виданими векселями, підприємство обліковує на рахунку № 62 "Короткострокові векселі видані". Аналітичний облік векселів одержаних ведуть за кожним виданим векселем.
Слід зазначити, що внутрішнього вексельного обігу до останнього часу в Україні не існувало. Тільки 17 червня 1992 р. Верховною Радою було прийнято постанову Про застосування векселів у господарському обігу України".
[8. Класифікація рахунків за економічним змістом]
Класифікація рахунків за економічним змістом відповідає змісту предмету бухгалтерського обліку й зумовлена класифікацією об'єктів обліку, тобто господарських засобів, їх джерел і господарських процесів.
Відповідно до того рахунки поділяють на дві групи:
- рахунки господарських засобів;
- рахунки джерел утворення господарських засобів.
На рахунках бухгалтерських засобів відображають їх наявність та рух. До цієї групи належать рахунки, на яких здійснюється облік необоротних активів, матеріальних запасів, коштів, розрахунків та інших активів підприємства. Ці рахунки є активними.
На рахунках джерел формування господарських засобів відображають власні джерела та залучені джерела. Ці рахунки є пасивними.
План рахунків складається з розділів 10 класів рахунків: I. Рахунки фінансового стану (1-8 клас) II. Рахунки управлінського обліку (9 клас) III. Позабалансові рахунки (0 клас)
План рахунків включає в себе: - назву; - шифри синтетичних рахунків, за балансових рахунків. Шифри синтетичних рахунків складається з двох цифр (від 10 до 99). За балансові рахунки від 01 до 08. Шифри субрахунків, нумеруються починаючи з одиниці до 9. Наприклад, 1 0 4 – субрахунок синтетичний рахунок
Всі рахунки в плані рахунків згруповані у відповідні розділи: 1. Необоротні активи. 2. Запаси. 3. Кошти, розрахунки та інші активи. 4. Власний капітал та забезпечення зобов'язань. 5. Довгострокові зобов'язання. 6. Поточні зобов'язання. 7. Доходи і результати діяльності. 8. Витрати за елементами. 9. Витрати діяльності.
До плану рахунків прийнята інструкція щодо його застосування. В ній надається коротка характеристика кожного бухгалтерського рахунку, перелік господарських операцій, що підлягають обліку на цьому рахунку, а також кореспонденція рахунку з іншими рахунками. План рахунків бухгалтерського обліку забезпечує єдиний порядок обліку однорідних господарських операцій на підприємствах різних галузей народного господарства різних галузей народного господарства країни.
[9. Документування господарських операцій з руху ОЗ.]
Усі операції, пов’язані з рухом основних засобів, оформляються первинними документами, які забезпечують правильність їх обліку. Мета – збирання та обробка даних про факти господарської діяльності, їх подальше перетворення на інформацію, яка дає можливість апарату управління розробляти та ухвалювати рішення та уникати економічних прорахунків.
Зміст - первинне спостереження та сприйняття господарського факту, вимірювання в натуральному та вартісному вираженні, фіксування в носіях облікової інформації – документах. Одиниця обліку ОЗ – це окремий інвентарний об’єкт, яким вважається закінчена будова з усіма до нього пристосуваннями відповідно до технічної документації або окремий конструктивно відокремлений предмет, який виконує самостійні функції згідно з паспортом чи іншою технічною документацією.
На підприємство основні засоби надходять у результаті капітальних вкладень, придбання за плату чи отримання від інших підприємств або осіб безоплатно.
Перелік типових форм первинної документації, якими оформлюють операції з руху основних засобів, затверджено законодавчо і використовується вони на підприємствах усіх форм власності. Це:
03-1 ”Акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів”.
03-2 “Акт приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих і модернізованих об’єктів”.
03-3 “Акт на списання основних засобів”
03-4 “Акт на списання автотранспортних засобів”
03-5 “Акт пор установку, пуск та демонтаж будівельної машини”.
03-6 “Інвентарна картка обліку основних засобів”.
03-7 “Опис інвентарних карток з обліку основних засобів”.
03-8 “Картка обліку руху основних засобів”
03-9 “Інвентарний список основних засобів”.
03-14 “Розрахунок амортизації основних засобів (для промислових підприємств)”.
03-15 “Розрахунок амортизації основних засобів (для будівельних організацій)”.
03-16 “Розрахунок амортизації автотранспорту”.
Усі первинні документи, якими оформлюються операції з руху основних засобів, складаються і підписуються членами комісії, призначеної розпорядженням (наказом) керівника підприємства. До складу такої комісії повинно входити не менше трьох осіб:
усі перші особи підприємства: головний бухгалтер, головний інженер, головний механік, головний технолог, головний енергетик;
[10. Облік процесу постачання.]
Для забезпечення ритмічної і безперебійної діяльності кожне підприємство повинне мати у своєму розпорядженні певні виробничі запаси. Виходячи із цього, процес постачання є першочерговою умовою забезпечення виконання плану виробництва на підприємстві і пов’язаний із необхідністю забезпечення його предметами праці у відповідності із заключенням щодо цього договорами.
Суть процесу постачання полягає у тому, що частину наявних грошових коштів підприємство спрямовує на закупівлю сировини, матеріалів, комплектуючих і т. ін. Таким чином забезпечується перша стадія кругообігу господарських засобів, під час якої господарські засоби переходять із засобів сфери обігу до засобів сфери виробництва.
Бухгалтерський облік процесу постачання повинен забезпечити керівництво інформацією щодо наявності на підприємстві необхідної номенклатури виробничих запасів (за кількісними і якісними ознаками), про стан розрахунків із постачальниками та підрядниками (наявність дебіторської та кредиторської заборгованості) та гранично допустимі строки їх проведення, а також про залучення кредитних ресурсів для забезпечення підприємства необхідними матеріалами.
Треба зауважити, що окрім сплати вартості сировини або матеріалів та ін., підприємство здійснює також витрати по доставці придбаних запасів до свого складу, а також оплату проведених навантажувально-розвантажувальних робіт, які за своєю економічною природою складають транспортно-заготівельні витрати. Виходячи із цього, фактична собівартість придбаних підприємством виробничих запасів складається із їх купівельної вартості та здійснених у зв’язку із їх доставкою транспортно-заготівельних витрат.
[11. Порядок читання аналізу балансу.]
Бухгалтерський баланс — це не тільки метод узагальнення інформації про стан та склад господарських засобів підприємства і джерел їх формування, а й форма фінансової звітності, яка містить важливу інформацію про фінансовий стан підприємства. Тому необхідно вміти не тільки складати баланс, а й розуміти його, вміти його читати з метою економічного аналізу.
Читати баланс — це вміти всебічно розуміти й аналізувати його статті, в яких на певну дату відображаються майновий стан підприємства, розміщення засобів і джерел, розмір власних коштів, стан розрахунків та платоспроможність.
Вміння читати баланс — це економічне і правове розуміння змісту кожної його статті, способу її оцінки та взаємозв'язку з іншими статтями.
Читати баланс повинні вміти керівники, власники, працівники економічних, фінансових і бухгалтерських служб підприємства, менеджери, акціонери, кредитори з метою прийняття управлінських рішень.
Бухгалтерський баланс у загальних рисах можна представити за такою схемою (рис. 3.2).
Зліва зображено активи підприємства (А), справа — власний капітал (К) і зобов'язання (3). За цими даними можна скласти такі аналітичні співвідношення: А = Я; А = К + 3; К = А - 3.
Кожне з них має свої певні характеристики.
Перше співвідношення, або балансове рівняння, А = П є необхідною умовою розгляду балансу як за формою, так і за змістом. Власне з цього розпочинається ознайомлення з бухгалтерським балансом.
Друге співвідношення А = К + 3 умовно можна назвати структурним, оскільки засвідчує, з одного боку, склад майна — основні, оборотні засоби, тобто величину засобів вкладених у господарську діяльність, а з іншого — хто і в якій формі брав участь у створенні (формуванні) майна підприємства (власний капітал, кредити банків, кредиторська заборгованість постачальникам тощо).
За структурою бухгалтерського балансу можна визначити належність підприємства до певної галузі (виду) економічної діяльності (промисловості, сільського господарства, торгівлі, банківської, бюджетної діяльності тощо); організаційно-правових форм господарювання (приватне, колективне, комунальне, державне підприємство, господарське товариство тощо), за економічним призначенням продукту (продукція, виконані роботи, надані послуги).
Третє співвідношення К*= А — З завжди характеризує вартість чистих активів, тобто майна, яке остаточно, після вирахування зобов'язань, є власністю підприємства і може бути об'єктом розподілу між засновниками чи акціонерами при ліквідації підприємства чи його закритті.
Баланс — це моментний показник зафіксованих на певну дату активів і пасивів підприємства. Причому у звітній формі балансу є дві дати: на початок звітного періоду і на кінець звітного періоду. Ця обставина дає можливість зіставляти показники балансу як у цілому, так і складові активу і пасиву в часі, визначати динаміку активів, зміни частки окремих статей чи розділів балансу, тобто структурні зрушення. Однак при аналітичному вивченні бухгалтерського балансу слід пам'ятати його моментну природу і враховувати цю обставину, формулюючи висновки. Щоб висновки були коректними, з такої ситуації можна легко вийти, якщо в аналітичних розрахунках використовувати середні величини: середньоарифметичну просту або середню хронологічну, обчислені за даними на початок і кінець звітного періоду, на кінець кожного кварталу чи місяця.
За даними бухгалтерського балансу можна отримати важливі фінансово-аналітичні характеристики підприємства, а саме: оцінку ліквідності підприємства, оцінку фінансової залежності від зовнішніх джерел та ефективності використання активів підприємства.
Бухгалтерський баланс є не тільки важливим методом узагальнення даних про господарські засоби підприємства і джерела їх формування, а й джерелом економічної інформації про кількісні та якісні параметри господарської діяльності підприємства, необхідні для оцінки, економічного аналізу і прийняття управлінських рішень.
[12. Облік реалізації продукції та розрахунків з покупцями.]
Реалізованою продукцією підприємства вважається продукція (блага), за яку покупцеві (замовникові) пред'явлені розрахункові документи. Пред'явленими розрахунковими документами (покупцеві, замовникові) вважаються документи з моменту подачі їх до установи банку (за умови здійснення розрахункових операцій через установи банків), або передачі їх покупцеві (замовникові) відповідно до умов, передбачених договором (контрактом), тобто без участі установ банків.
Реалізованою вважається також продукція, за яку підприємство-продавець одержало плату або авансові платежі.
Для відображення собівартості реалізованої продукції введено активний Р-90 «Собівартість реалізації», який наприкінці звітного періоду списується в дебет Р-79 «Фінансові результати». Для відображення податків на додану вартість, акцизного збору використовується Р-70 «Доходи від реалізації» (в Дт рахунка). Витрати на збут (Р-93) списуються на зменшення фінансових результатів - в дебет рахунка.
Р-79 «Фінансові результати». призначено для обліку й узагальнення інформації про фінансові результати підприємства від звичайної діяльності та надзвичайних подій.
На кредиті Р-79 «Фінансові результати». відображаються суми в порядку закриття рахунків обліку доходів, на дебет — суми в порядку закриття рахунків обліку витрат, також належна сума нарахованого податку на прибуток.
Сальдо рахунка при його закритті списується на Р-44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки».
Форми та порядок розрахунків з покупцями і замовниками за відвантажену їм продукцію та виконані роботи визначаються заздалегідь укладеними договорами. Договір — це юридичний і економічний документ, що визначає номенклатуру і обсяг поставки чи роботи, строки, ціни, вид транспортування, форму розрахунків, а також санкції за невиконання умов договору.
Оформляється виникнення дебіторської заборгованості транспортними документами на відвантаження продукції, актами виконаних робіт і платіжними документами.
Для обліку розрахунків із покупцями за відвантажену продукцію і замовниками за виконані роботи (послуги) передбачений
Р-36 «Розрахунки з покупцями і замовниками».
361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями»362 «Розрахунки з іноземними покупцями».
Дт - відноситься відпускна договірна ціна реалізованої продукції чи виконаних робіт, включаючи податок на додану вартість і акцизний збір.
Кт - обліковується оплата покупцями і замовниками заборгованості за продукцію чи роботи. Згідно з виписки банку з поточного рахунка в національній чи іноземній валюті
Дебетове сальдо за Р-36 показує дебіторську заборгованість покупців і підрядчиків за відвантажену їм продукцію і виконані роботи.
Аналітичний облік розрахунків за Р-36 організується окремо щодо кожної юридичної чи фізичної особи, якій відвантажено продукцію чи виконано роботи.
[13. Облік процесу виробництва.]
Усі витрати, пов'язані з виробництвом конкретного виду продукції, становлять її виробничу собівартість. Для визначення її здійснюється аналітичний облік витрат на виробництво. Аналітичні рахунки відкривають за видами виготовленої продукції, виконуваних робіт чи послуг. За способом віднесення витрат на конкретні об'єкти, вони поділяються на прямі й непрямі.
Прямі — це такі витрати, які пов'язані з виробництвом певного виду продукції: в момент їхнього здійснення їх відносять на собівартість цієї продукції і відображають безпосередньо в складі витрат з її виробництва.
Непрямі витрати пов'язано з роботою господарських підрозділів або підприємства в цілому, тому в момент їхнього здійснення вони не можуть бути віднесені на виробництво конкретного виду продукції.
Облік прямих витрат на виробництво здійснюється на
Р-23 «Виробництво» :
Дт- відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також виробничі накладні витрати та втрати від браку продукції (робіт, послуг),
Кт- суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції (у дебет рахунків 26, 27), виконаних робіт та послуг (у дебет рахунку 90).
231 “Основне виробництво” (продукції, робіт, послуг),
232 “Допоміжне виробництво”,
233 “Обслуговуючі виробництва та господарства”,
234 “Сільськогосподарське виробництво”,
235 “Звіроводство”,
236 “Інші виробництва”.
Облік непрямих витрат призначено Р-91
Дт- відображається сума 1визнаних витрат,
Кт- щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунки 23 "Виробництво" та 90 "Собівартість реалізації"'.
[14. Облік кредитів.]
Комерційні банки надають кредити як юридичним, так і фізичним особам на умовах суворого дотримання принципів поворотності, терміновості, платності та під забезпечення, передбачені чинним законодавством і узгоджені сторонами.
Синтетичний облік розрахунків по банківських кредитах здійснюється на пасивних Р-60 «Короткострокові позики», Р-50 «Довгострокові позики».
Кт- кредиту зазначених рахунків відображається збільшення заборгованості банкам.
Дт - часткове або повне їх погашення. Записи в облікових регістрах по руху кредитів на рахунках проводяться за даними виписок банків з цих рахунків з доданими до них виправдними документами.
На Р-60 «Короткострокові позики» ведеться облік розрахунків у національній і іноземній валюті по кредитах банків, строк повернення яких не перевищує 12 місяців з дати балансу, та за позиками, строк погашення яких минув.
Кт - відображаються суми одержаних кредитів (позик),
Дт - сума їх погашення та переведення до довгострокових зобов'язань у разі відстрочення кредитів.
601 «Короткострокові кредити банків у національній валюті»,
602 «Короткострокові кредити банків в іноземній валюті»,
603 «Відстрочені короткострокові кредити банків у національній валюті»,
604 «Відстрочені короткострокові кредити банків в іноземній валюті»,
605 «Прострочені позики в національній валюті»,
606 «Прострочені позики в іноземній валюті».
Р-50 «Довгострокові позики» ведеться облік розрахунків по довгострокових позиках банків та інших залучених позикових коштах у інших осіб, які не є поточними зобов'язаннями.
Кт- відображають суми одержаних довгострокових позик, а також переведення короткострокових (відстрочених).
Дт- погашення заборгованості по них, а також переведення до поточної заборгованості довгострокових зобов'язань.
501 «Довгострокові кредити банків у національній валюті»,
502 «Довгострокові кредити банків в іноземній валюті»,
503 «Відстрочені довгострокові кредити банків у національній валюті»,
504 «Відстрочені довгострокові кредити банків в іноземній валюті»,
505 «Інші довгострокові позики в національній валюті»,
506 «Інші довгострокові позики в іноземній валюті».
Аналітичний облік банківських кредитів ведеться за видами кредитів банками, що надали їх, та строками погашення. Окремо ведеться облік пролонгованих і прострочених кредитів
[15. Оцінка вибуття запасів.]
Згідно з чинним законодавством підприємства мають право продавати зайві основні засоби, безоплатно передавати .іншим підприємствам, установам, організаціям, а також ліквідовувати їх.
Вибуття основних засобів з підприємства оформляється актом на списання основних засобів (ф. № 03-3), у якому вказується причина вибуття, первинна вартість об'єкта, що вибуває, сума нарахованого зносу, залишкова вартість, витрати, пов'язані з вибуттям (реалізацією, ліквідацією), а також сума одержаного доходу.
На підставі оформлених актів роблять відповідні записи в бухгалтерському обліку.
Вибуття основних засобів відбувається в результаті: реалізації; ліквідації; безоплатної передачі; внеску до статутного капіталу інших підприємств; невідповідності критеріям визнання активом.
При вибутті основних засобів комісія, створена за наказом керівника підприємства, складає Акт на списання основних засобів, в якому вказуються такі дані: первісна вартість об’єкта, що вибуває, сума нарахованого зносу за час експлуатації, залишкова вартість, причина вибуття, витрати, пов’язані з вибуттям об’єкта, а також сума отриманого доходу. На підставі акта здійснюються відповідні записи в аналітичному і синтетичному обліку основних засобів.
Фінансовий результат від вибуття об’єктів основних засобів визначається вирахуванням з доходу від вибуття основних засобів їхньої залишкової вартості, непрямих податків і витрат, пов’язаних із вибуттям основних засобів.
[16. Фінансовий облік доходу та фінансових результатів від реалізації продукції, робіт, послуг.]
Облік доходів ведуть на рахунках класу 7 "Доходи і результати діяльності". На рахунках цього класу, крім рахунку 76 "Страхові платежі", за кредитом відображається сума загального доходу разом із сумою непрямих податків, зборів (обов'язкових платежів), що включені до ціни продажу, за дебетом - щомісячне відображення належної суми непрямих податків, зборів (обов'язкових платежів), щорічне або щомісячне віднесення суми чистого доходу на рахунок 79 "Фінансові результати". Доходи відображають за їх видами, що передбачено відповідними субрахунками до рахунків 70 "Доходи від реалізації", 71 "Інший операційний дохід", 72 "Дохід від участі в капіталі", 73 "Інші фінансові доходи", 74 "Інші доходи", 75 "Надзвичайні доходи".
Для обліку фінансових результатів використовують рахунки 79 "Фінансові результати" та 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)". Якщо рахунок 79 "Фінансові результати" є номінальним і на кінець звітного періоду закривається (сальдо немає), то рахунок 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)" є пасивним і його сальдо відображається в балансі.
791 «Результат основної діяльності»792"Результат фінансових операцій"
793 «Результат іншої звичайної діяльності»
794 «Результат надзвичайних подій»
На рахунку 79 "Фінансові результати" обліковуються на окремих субрахунках результати основної діяльності, фінансових операцій, іншої звичайної діяльності, надзвичайних подій. Основні вимоги до визнання складу та оцінки доходу викладені в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 15 "Дохід" та П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати"
Готова продукція і товари, відпущені покупцеві, списуються на реалізацію - дебет рахунку 90 "Собівартість реалізації" і кредит рахунків 26 "Готова продукція", 27 "Продукція сільськогосподарського виробництва", 28 "Товари". Належна сума виручки відображається за дебетом рахунку 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками" і кредитом рахунку 70 "Доходи від реалізації". У разі реалізації за готівку виручку від реалізації відображають за дебетом рахунку 30 "Каса" і кредитом рахунку 70.
[17.Облік загальновиробничих витрат, адміністративних та витрат на збут.]
Облік ведеться на Р-93 "Витрати на збут". Планування та облік ведеться у відповідності з встановленими статтями, методичні рекомендації №47.
До витрат, пов’язаних зі збутом продукції відносяться витрати:
• на пакувальні матеріали для затарювання готової продукції на складах готової продукції;• на ремонт тари;• на оплату праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам, експедиторам готової продукції;• на рекламу та маркетинг;
• на відрядження працівників, зайнятих збутом;
• на утримання основних засобів, інших нематеріальних оборотних активів, пов’язаних зі збутом продукції (операційна оренда, страхування готової продукції, комунальні послуги, пов’язані з приміщеннями, де знаходиться готова продукція);
• на охорону, транспортування, експедиційні та інші послуги, пов’язані з доставкою продукції покупцеві;• на ремонт та гарантійне обслуговування проданої готової продукції;• інші витрати, пов’язані зі збутом продукції.
Між видами продукції розподіляються: пропорційно обсягам виробництва;
з встановленою базою розподілу (основна заробітна плата, прямі витрати).
На Р-93 "Витрати на збут". ведеться облік витрат, пов'язаних із збутом (реалізацією, продажем) продукції, товарів, робіт і послуг.
Дт- рахунку відображається сума визнаних витрат на збут,
Кт- списання на Р-79 "Фінансові результати".
До витрат на збут, зокрема, належать витрати пакувальних матеріалів, транспортування продукції, товарів за умовами договору, витрати на маркетинг та рекламу, витрати на оплату праці й комісійні продавцям, торговим агентам, працівникам відділу збуту, амортизація, ремонт та утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, що використовуються для забезпечення збуту продукції, товарів, робіт і послуг.
[18. Облік процесу реалізації.]
Реалізованою продукцією підприємства вважається продукція (блага), за яку покупцеві (замовникові) пред'явлені розрахункові документи. Пред'явленими розрахунковими документами (покупцеві, замовникові) вважаються документи з моменту подачі їх до установи банку (за умови здійснення розрахункових операцій через установи банків), або передачі їх покупцеві (замовникові) відповідно до умов, передбачених договором (контрактом), тобто без участі установ банків.
Реалізованою вважається також продукція, за яку підприємство-продавець одержало плату або авансові платежі.
Для відображення собівартості реалізованої продукції введено активний Р-90 «Собівартість реалізації», який наприкінці звітного періоду списується в дебет Р-79 «Фінансові результати». Для відображення податків на додану вартість, акцизного збору використовується Р-70 «Доходи від реалізації» (в Дт рахунка). Витрати на збут (Р-93) списуються на зменшення фінансових результатів - в дебет рахунка.
Р-79 «Фінансові результати». призначено для обліку й узагальнення інформації про фінансові результати підприємства від звичайної діяльності та надзвичайних подій.
На кредиті Р-79 «Фінансові результати». відображаються суми в порядку закриття рахунків обліку доходів, на дебет — суми в порядку закриття рахунків обліку витрат, також належна сума нарахованого податку на прибуток.
Сальдо рахунка при його закритті списується на Р-44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки».
Форми та порядок розрахунків з покупцями і замовниками за відвантажену їм продукцію та виконані роботи визначаються заздалегідь укладеними договорами. Договір — це юридичний і економічний документ, що визначає номенклатуру і обсяг поставки чи роботи, строки, ціни, вид транспортування, форму розрахунків, а також санкції за невиконання умов договору.
Оформляється виникнення дебіторської заборгованості транспортними документами на відвантаження продукції, актами виконаних робіт і платіжними документами.
[19. Поняття, класифікація та оцінка запасів.]
Запаси — це активи, які [3]:
— утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;
— перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;
— утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.
Запаси обліковуються на рахунках класу 2.
Запаси включають:
— сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші виробничі запаси — Р-20;
— незавершене виробництво — Р-23;— готову продукцію — Р-26;— товари — Р-28; п— малоцінні та швидкозношувані предмети — Р-22;
— молодняк тварин і тварини на відгодівлі — Р-21;
— продукцію сільського і лісового господарства — Р-27.
Запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.
Запаси застарілі і такі, які не використовуватимуться на підприємстві, необхідно списувати з балансу згідно з принципом обачності, щоб не завищити оцінку активів.
Запаси при придбанні (отриманні) або виготовленні зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.
Оцінка вибуття запасів здійснюється за одним з таких методів:
— ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
— середньозваженої собівартості;
— собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);
— собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);
— нормативних затрат;
— ціни продажу.
[20. Облік фінансових інвестицій.]
За чинним законодавством України, фінансова інвестиція — це господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.
Фінансові інвестиції — це активна форма ефективного використання вільного капіталу підприємства, з метою:
одержання доходів у вигляді дивідендів або відсотків від їх володіння; набуття вигідних відносин з іншими підприємствами або контролю над їх діяльністю; майбутні вигоди від зростання вартості здійснених інвестицій.
Порядок обліку фінансових інвестицій і розкриття інформації про них у фінансовій звітності мають відповідати вимогам Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції» (П(С)БО 12).
Для обліку операцій з фінансовими інвестиціями Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291, передбачені такі рахунки:
— Р-14 «Довгострокові фінансові інвестиції»;
— Р-35 «Поточні фінансові інвестиції».
Р-14 «Довгострокові фінансові інвестиції» призначений для узагальнення інформації про наявність та рух довгострокових інвестицій у цінні папери інших підприємств, облігації державних та місцевих позик, статутний капітал інших підприємств, створених на території країни та за кордоном, і має такі субрахунки:
141 «Інвестиції пов’язаним сторонам за методом обліку участі в капіталі»;
142 «Інші інвестиції пов’язаним сторонам»;
143 «Інвестиції непов’язаним сторонам».
Для обліку поточних фінансових інвестицій призначений
Р-35 «Поточні фінансові інвестиції», який має субрахунки:
351 «Еквіваленти грошових коштів»;
352 «Інші поточні фінансові інвестиції».
Кт- обліковуються за собівартістю придбані фінансові інвестиції Р-35 і 14.
Дт- собівартість інвестицій списується у разі їх реалізації або погашення.
Однією з основних ознак, яка зумовлює відмінності в обліку фінансових інвестицій є вид відносин, які складаються між інвестором та об’єктом інвестування, — відносини позики або власності.
[21. Облік рахунків зі страхування.]
Право працівників бюджетних установ на матеріальне забезпечення у старості, а також у випадку хвороби і втрати працездатності закріплене Конституцією України. Згідно з основами законодавства страхувальниками за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці, тобто бюджетні установи, і застраховані особи — наймані працівники бюджетних установ, а страховиками виступають :цільові фонди: з пенсійного страхування; медичного страхування; страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; страхування на випадок безробіття.
Для обліку розрахунків зі страхування призначено активно-пасивний Р-65 «Розрахунки зі страхування»
651 - «Розрахунки з пенсійного забезпечення»;
652 - «Розрахунки із соціального страхування»;
653 - «Розрахунки зі страхування на випадок безробіття»;
654 - «Розрахунки з інших видів страхування».
Аналітичний облік розрахунків зі страхування ведеться на картках за фондами.
[22. Метод бухгалтерського обліку.]
Бухгалтерський облік побудований на певних принципах і має свій метод, що об*єднає сукупність способів та прийомів, за допомогою яких він виконує свої функції.
Основними елементами цього методу є : - документація;- інвентаризація; - оцінка і калькуляція;- рахунки і подвійний запис;- бухгалтерський баланс і звітність.
Докуметація- початковим етапом є складання первинних документів – документів зміст яких несе інформ.про подію, що відбулась виражену, як у натуральних, так і в грошових вимірниках.
– це 1 із складових методу БО, що забезпечує поточний контроль, рівень достовірності кінцевого продукту облікової системи, а також надає юридичної сили облікової інф.
Інвентаризація – перевірка в натуральному виразі вказаних в обліку об*єктів і в разі виявлення розбіжності доводження в облікових документах наявність до фактичного стану, таким чином вона забезпечує контроль та достовірність облікової інформації.
Оцінка – відображення об*єктів БО в єдиному грошовому вимірнику (грн.) для узагальнення їх в цілому по підприємству.
Калькулювання – це своєрідний спосіб оцінки, які п-тва викор.для визначення розрахунку собівартості продукції (благ). Оцінка і калькуляція тісно взаємопов*язані, оскільки достовірна калькуляція є необхідною умовою правильної раціональної оцінки п-тва.
Рахунки– це госп.операції відображені в первинних документах, що реєструються в обліку в спец.таб. Бух.Рахунки – це мережа обліку в якій знаходить відображення вся д-сть п-тва.
Подвійний запис – це запис,що здійснює взаємопов*язане відображення господарської операції, що стосується, як мін.2 сторін. Слід зазначити, що бух.рах і подвійний запис операції становлять функціональну основу обліку, оскільки є способами групування та систематизації о*єктів БО.
Бухгалтерський баланс – це спосіб узагальнення та групування господарських засобів п-тва і джерел їх надходження на певну дату. За своїм складом – це двочастинна таблиця. Ліва частина – актив, а права – пасив.
Звітність – це система підсумкових показників, які всебічно характеризують господарську і фінансову д-сть п-тв. Результати використання його активів, рух пасивів,стан зобов*язань тощо. Звітність – це форми в яких знаходить своє відображення підсумкова інформація БО; це продукт ф-ння облікової системи.
[23. Утримання із з\п.]
Із заробітної плати робітників і службовців можуть здійснюватись тільки дозволені законом утримання: прибутковий податок (з суми понад неоподатковуваний мінімум доходів громадян); утримання збору до Пенсійного фонду (в розмірі 1% заробітку, якщо сукупний оподатковуваний доход не перевищує 150 грн., і 2%, - якщо такий доход перевищує 150 грн.), до Фонду соціального страхування на випадок безробіття (в розмірі 0,5% заробітку), за виконавчими листками (аліменти тощо); за рішенням адміністрації (у відшкодування втрат від браку, нестачі матеріальних цінностей тощо).
Відповідно до Закону України «Про оплату праці» загальна сума утримань не повинна перевищувати 20% (а в окремих випадках, передбачених законодавством, - 50%) суми заробітку, який залишається після вирахування прибуткового податку, збору до Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування на випадок безробіття. Ці обмеження не поширюються на утримання із заробітної плати при відбуванні покарання у вигляді виправних робіт, а також при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей.
Прибутковий податок з доходів громадян утримується згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12. 92 № 13-22, Законом України від 13.12.98 № 129 «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.92 № 13-22», а також інструкцією про прибутковий податок з громадян від 21.04.93 № 12.
Об'єктом оподаткування громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний доход за календарний рік, одержаний з усіх джерел як на території України, так і за її межами. Об'єктом оподаткування громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, є доход, одержаний із джерел України.
При визначенні сукупного оподатковуваного доходу враховуються доходи, одержані як в грошовій, так і в натуральній формі. При цьому доходи, одержані в натуральній формі, зараховуються до сукупного оподатковуваного доходу за календарний рік за вільними ринковими цінами, крім доходів, одержаних від сільськогосподарських підприємств, які визначаються за цінами продажу державі. Забороняється оплата прибуткового податку з громадян за рахунок підприємств, установ і організацій, а також суб’єктів підприємницької діяльності, крім колективних сільськогосподаззрських підприємств. Колективні сільськогосподарські підприємства, включаючи риболовні колгоспи, суми прибуткового податку з громадян сплачують за рахунок прибутку (доходу), що залишається в розпорядженні підприємства, за ставками згідно з чинним законодавством.
[24. Облікові регістри та їх види.]
Необхідну для відображення в БО інформацію, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, нагромаджують і систематизують в облік.реєстрах. Такі зведені БДок. – облікові реєстри – це документи у формі спеціальної таб, призначені для відображення документально оформлених господарських операцій у системі рахунків , накопичення та збереження облікової інформації.
Іншими словами- це носії спеціального формату у вигляді від відомостей, журналів, книг призначених для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інф.з первинних документів, що прийняті до обліку.
Реквізити регістрів : назва документа (форми), дата і місце складання, назва п-тва від імені якого складений документ, короткий виклад змісту та обсягу господарської операції, зазначені одиниці виміру, посади осіб, що відп.за здійсн.господ.інформації та правильність її оформлення, особистий підпис, або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, що брала участь в господарській операції.
[25. Узагальнення даних Бухгалтерського обліку.]
Відображення господарських операцій за синтетичними та аналітичними рахунками — це поточний бухгалтерський облік. Оскільки баланс завжди характеризує наявність та стан господарських засобів і їх джерел формування у вартісному вимірнику на певну дату, то для поточного відображення змін цих засобів і джерел призначені рахунки. Рахунки відкривають на підставі даних балансу, залишки якого на початок місяця у вигляді початкового сальдо записують: на активних рахунках — за дебетом, на пасивних рахунках — за кредитом. Протягом місяця з журналу реєстрації господарських операцій зроблені кореспонденції рахунків (бухгалтерські проводки) переносять на відкриті на підставі балансу синтетичні та аналітичні рахунки. Наприкінці місяця за кожним синтетичним та аналітичним рахунком вираховують обороти за дебетом і кредитом і виводять кінцеве сальдо (залишок на кінець місяця).
Дані синтетичних і аналітичних рахунків узагальнюють за допомогою оборотних відомостей, які складають окремо за синтетичними й аналітичними рахунками.
Технологію бухгалтерського узагальнення поточних облікових даних розглянемо на спрощеному прикладі за рис. 5.4.
[26. Класифікація господарських засобів за функціональною участю в процесі діяльності.]
За функціональною участю в процесі діяльності господарські засоби (ресурси) підприємства поділяються на необоротні й оборотні активи. Згідно з Міжнародними стандартами, під активами розуміють ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до надходження економічних вигод у майбутньому.
До необоротних належать:
- основні засоби – матеріальні активи, які функціонують у натуральній формі як сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері протягом тривалого часу (більше одного року);
Нематеріальні активи – необоротні довготривалі активи , які не мають матеріальної форми ,але мають вартість і можуть приносити підприємству дохід. До них належать вартість придбаних підприємством прав на користування природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об’єктами промислової інтелектуальної власності (патентами, винаходами тощо) вартість права на використання програмного забезпечення для ЕОМ та інші права, які визнані об’єктом права власності підприємства;
-довгострокові фінансові інвестиції – фінансові вкладення у цінні папери (акції, облігації тощо) інших підприємств на період більше одного року з метою одержання доходів (дивідендів, відсотків) , збільшення власного капіталу та інших вигод для підприємства;
-інші необоротні активи (зокрема довгострокова дебіторська заборгованість юридичних і фізичних осіб, отримання якої очікується після 12 місяців з дати балансу) та ін.
До оборотних активів належать грошові кошти та їх еквіваленти, які не обмежені у використанні , а також інші активи , призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу ( або протягом 12 місяців з дати балансу).
До складу оборотних активів належать:
Грошові кошти в касі та на рахунках в банках, якщо вони можуть бути вільно використані для поточних операції.
Короткострокові фінансові інвестиції за умови, якщо вони є ринковими (тобто існує активний ринок, який дає змогу відновити їх ринкову вартість) і, як очікується, будуть реалізовані протягом строку, що не перевищує оди рік;
Дебіторська заборгованість, пов’язана з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), належать до оборотних активів, якщо їх очікується, буде погашена протягом операційного циклу;
Виробничі запаси (сировини, матеріалів, палива, готової продукції, товарів тощо), які є частиною звичайного операційного циклу підприємства.
Витрати майбутніх періодів, тобто витрати, які мали місце в поточному або попередніх звітних періодах, але відносяться до наступних звітних періодів (наприклад, витрати на освоєння нових видів продукції оплачена наперед орендна плата, передплата періодичних видань тощо), можуть включатися відповідно до складу як оборотних так і необоротних активів.
[27. Бухгалтерський облік розрахунків з оплати праці.]
Для нарахування з\п використовують первинні документи, що свідчать про відпрацьований час чи обсяги виготовленої продукції, виконання робіт, послуг.
За погодинної форми ОП основним первинним документом є Табель обліку робочого часу. Цей документ, у якому спеціально призначена особа щоденно впродовж місяця за кожним працівником проставляє виходи на роботу. Таким чином ведеться табельний облік робочого персоналу та кількості відпрацьованого часу.
За відрядною формою ОП, а також обліку обсягу виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг здійснюється у первинних документах з обліку виробітку – Наряд на відрядні роботи.
Облік виробітку продукції в серійному виробництві здійснюється за допомогою маршрутних карт.
Для проведення в обліку розрахунків із персоналом із з\п призначено
Р-66 «Розрахунки з оплати праці» - (п, б)
Дт- виплати з\п, премій, допомог,а також суми утриманих податків.
Кт- нарахування основної, додаткової з\п, допомоги по тимчасовій непрацездатності.
661- розрахунки за з\п;
662- розрахунки з депонентами;
663- розрахунки за іншими виплатами.
[28. Господарські процеси як об*єкт БО.]
Господарські процеси — це процеси заготівлі, виробництва та реалізації.
Активи підприємства постійно змінюють свою форму — за гроші купуються виробничі запаси, які потім використовуються у виробництві готової продукції; реалізація продукції знову приносить гроші і так далі. Отже, господарські процеси зумовлюють постійний кругообіг активів.
В окремих галузях діяльності може бути відсутній той чи інший процес: в торгівлі практично відсутній процес виробництва, в науковій та навчальній діяльності часто майже відсутній процес заготівлі. Бувають і специфічні процеси, до яких, наприклад, можна віднести організацію споживання в громадському харчуванні.
Господарські процеси складаються з окремих господарських операцій, наприклад, операції оприбуткування на склад виробничих запасів, їх оплата, передача зі складу у виробництво тощо.
Доходи від основної діяльності — це кошти, отримані від реалізації продукції, робіт, послуг, які виробляє (здійснює, надає) підприємство, за цінами, визначеними ринком. Витрати на виробництво цієї продукції складаються з витрат живої (оплата праці працівників) та уречевленої (сировина, матеріали, паливо, електроенергія тощо) праці.
Доходи та витрати від іншої операційної діяльності включають доходи від операційної оренди активів, дохід і втрати від операційної курсової різниці, штрафи, пені, неустойки отримані та сплачені та ін.
Фінансова діяльність — це одержані дивіденди, відсотки тощо, витрати — це витрати на сплату відсотків за кредит тощо.
Інші доходи і витрати включають доходи від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів за вирахуванням їх собівартості, витрати від списання та уцінки необоротних активів, доходи і втрати від не операційної курсової різниці тощо.
[29. З\п : поняття, види, форми.]
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Згідно зі статтею 96 Кодексу законів про працю України основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка складається з тарифних сіток, тарифних ставок, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик.
Тарифна система оплати праці — це сукупність правил, за допомогою яких забезпечується порівняльна оцінка праці, залежно від кваліфікації, умов її виконання, відповідальності, значення галузі та інших факторів, що характеризують якісну сторону праці.
По відношенню до оплати праці система включає два напрямки : організацію праці та нарахування заробітної плати. Перше пов’язане з обліком відпрацьованого часу. а друге - з кількістю виконаної роботи. Тому система оплати праці розподіляється на дві форми : погодинна та відрядна, а вони в свою чергу мають різновидності.
Відрядна оплата праці - система заробітної плати, при якій заробіток залежить від обсягів виконаної роботи, потребує якості. Відрядна оплата праці має два різновиди : пряма відрядна та відрядно-преміальна. Різновид відрядної форми оплати праці є відрядно-прогресивна та акордна форми.
При прямій відрядній формі оплати праця працівника винагороджується по відрядних розцінках за одиницю обігу незалежно від рівня виконаних норм виробки.
Заробіток визначається помноженням обсягу якісно виконаних робіт на відрядну розцінку. Непряма відрядна система праці – застосовується для оплати праці допоміжних робітників (підсобників) .Заробітна плата підсобників залежить від результатів роботи основних робітників, яких вони обслуговують.
При відрядно-прогресивній оплаті праці робочого, об’єм робіт, виконаний сверх норми, сплачується по збільшених розцінках.
При відрядно-преміальній - виплачуються премії по відрядних розцінках сверх заробітку за досягнень результати роботи. Акордна оплата праці - одна з форм заробітної плати, яка є різновидністю відрядної заробітної плати. Акордна заробітна плата нараховується на весь встановлений (узгоджений) обсяг робіт. Існує також акордно-преміальна оплата праці, при якій виплачуються премії за досягненні показники в роботі. Почасова заробітна плата - форма оплати праці, коли обсяг виконаної роботи не піддається обліку та нарахуванню. Відомі дві форми почасової оплати праці - проста почасова та почасово-преміальна.
[30. Облік переоцінки ОЗ.]
Переоцінка об’єктівосновних засобів здійснюється, якщо залишкова вартість їх більш як на 10 % відрізняється від справедливої вартості на дату балансу.
Якщо переоцінка групи основних засобів проведена підприємством, то надалі вона повинна здійснюватись щорічно.
Переоцінена вартість об*єкта = Первісна вартість х Індекс переоцінки.
Переоцінена сума взносу = Сума зносу нарахована за час експлуатації х Індекс переоцінки.
Індекс переоцінки = Справедлива вартість об*єкта \ Залишкова вартість об*єкта.
У разі переоцінки об*єкта ОЗ здійснюється переоцінка всіх об*єктів групи ОЗ, до якої належить цей об*єкт. Сума дооцінки залишкової вартості ОЗ відображається у складі додаткового капіталу. Сума уцінки - у складі витрат звітного періоду.
Підприємствам надано право на кінець року здійснювати переоцінку основних засобів за справедливою вартістю.
При цьому в разі переоцінки окремого об'єкта основних засобів переоцінці підлягають всі інші активи, які належать до даної групи.
Переоцінена первинна вартість і знос об'єкта основних засобів визначаються як добуток відповідно первинної вартості або зносу на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається шляхом ділення справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.
Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів відображається в складі додаткового капіталу (рахунок 42 «Додатковий капітал», субрахунок 423 «Дооцінка активів»), а сума уцінки — в складі витрат звітного періоду (рахунок 975 «Уцінка необоротних активів і
фінансових інвестицій»).
Уразі перевищення суми попередніх уцінок над сумою попередніх дооцінок залишкової вартості об'єкта основних засобів при черговій дооцінці вартості об'єкта основних засобів сума такого перевищення включається до складу доходів звітного періоду (рахунок 746 «Інші доходи від звичайної діяльності») 3 відображенням різниці між сумою
останньої дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів і зазначеним перевищенням у складі додаткового капіталу (рахунок 42 «Додатковий капітал», субрахунок 423 «Дооцінка активів»).
Перевищення суми попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості об'єкта основних засобів спрямовується на зменшення додаткового капіталу (дебет рахунка 42 «Додатковий капітал», субрахунок 423 «Дооцінка активів») з включенням різниці між сумою чергової уцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів і
зазначеним перевищенням до витрат звітного періоду.
У разі вибуття об'єктів основних засобів, які раніше були переоцінені, перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості таких об'єктів включається до складу нерозподіленого прибутку (кредит рахунка 441 «Прибуток нерозподілений») з одночасним зменшенням додаткового капіталу.
Порядок відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій, пов'язаних з переоцінкою об'єктів основних засобів, наведено в таблиці 1.2.
Облік операцій, пов'язаних з переоцінкою основних засобів
Відображення результатів дооцінки основних засобів
10 «Основні засоби»
423 «Дооцінка активів»
423 «Дооцінка активів»
131 «Знос основних засобів»
Відображення результатів уцінки основних засобів
131 «Знос основних засобів»
10 «Основні засоби»
975 «Уцінка необоротних активів і фінансових Інвестицій»
10 «Основні засоби»
Відображення результатів уцінки основних засобів раніше до оцінених
131 «Знос основних засобів»
10 «Основні засоби»
423 «Дооцінка активів»
10 «Основні засоби»
975 «Уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій»
10 «Основні засоби»
Відображення результатів дооцінних засобів раніше уцінених
10 «Основні засоби»
746 «Інші доходи від звичайної діяльності»
10 «Основні засоби»
423 «Дооцінка активів»
423 «Дооцінка активів»
131 «Знос основних засобів»
Відображення суми перевищення сум попередніх дооцінок
над сумою попередніх уцінок
об'єкта основних засобів
при його вибутті з підприємства
423 «Дооцінка активів»
441 «Прибуток нерозподілений»
[31. Створення та використання резерву на оплату відпусток.]
Отже, виплати за невідпрацьований час, що підлягають накопиченню, визнаються зобов’язанням через створення забезпечення у звітному періоді (п. 7 П(С)БО 26). На підставі п. 13 П(С)БО 11 та п. 5 П(С)БО 16 суми створених забезпечень визнаються поточними витратами. Рішення про створення цього резерву відображають у наказі про облікову політику підприємства. Ця подія не спричинює жодних наслідків у податковому обліку. Валові витрати виникають у підприємства безпосередньо у момент нарахування відпускних до виплати (тобто у момент використання зарезервованих сум). Створені забезпечення використовують для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких їх створено (п. 17 П(С)БО 11), — тобто для оплати: щорічних відпусток, додаткових відпусток, компенсацій за невикористані відпустки. А ось оплату навчальних і творчих відпусток за рахунок резерву відпусток не покривають, а відносять відразу на витрати відповідного місяця.
Формування резерву
Якщо на підприємстві створюють резерв для забезпечення виплат відпусток, то до витрат виробництва (обігу) в бухгалтерському обліку включають щомісячні відрахування на створення такого резерву. Для визначення цих сум Інструкція №2912 пропонує певну формулу. Її доцільно доповнити, адже резерв повинен збільшуватися і на суму, достатню для сплати внесків до соціально-страхових фондів, які нараховуються на відпускні суми. Отже, сума щомісячних відрахувань до резерву обчислюється так:
РВ = ЗПф х (Вр : ФОПр) х КН ,
де: РВ — резерв відпусток;
ЗПф — фактична заробітна плата за місяць;
Вр — річна планова сума оплати відпусток у майбутньому році;
ФОПр — загальний запланований річний фонд оплати праці;
КН — коефіцієнт нарахувань до фондів, який, своєю чергою, розраховується так:
КН = (31,8 + 2,9 + 1,3 + Т + 100) : 100 ,
де: 31,8 — ставка до ПФУ; 2,9 — ставка внеску з тимчасової непрацездатності; 1,3 — ставка збору на випадок безробіття; Т — ставка тарифу до Фонду соціального страхування від нещасного випадку.
Бухгалтерський облік
Облік руху і залишків коштів на оплату чергових відпусток працівникам ведеться на субрахунку 471 «Забезпечення виплат відпусток». За кредитом рахунка відображається нарахування забезпечень, а за дебетом — їх використання. Кореспонденцію рахунків при створенні та використанні резерву подано у таблиці.
[32. Синтетичний та аналітичний облік необоротних активів.]
Необоротні активи – це активи, що немають матеріального форми і використовується підприємством для отримання у майбутньому економ.вигід і переваг.
Облік НА регулюється П(с)БО – 8 НА.
Р-12 (Нематеріальні активи НА), (а,б).
Дт-відображається надходженням НА, поліпшення їх та дооцінка;
Кт-зменшення їх вартості, списання.
121- права корист. природніми рес;
122- права корист. майном;
123- права на комерц.позначення;
124- права на об*єкти пром..варт;
125- автор.право та суміжне з ним права;
126- виключений;
127- ІНА.
Рахунок 11 "Інші необоротні матеріальні активи"
Дт- відображається надходження (придбаних, створених, безоплатно отриманих інших необоротних матеріальних активів на підприємство (за первісною вартістю); сума витрат, яка пов'язана з поліпшенням об'єкта (реконструкція, модернізація), що приводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта; сума дооцінки вартості об'єкта необоротних матеріальних активів.
Кт- відображаються вибуття інших необоротних матеріальних активів внаслідок продажу, безоплатної передачі або невідповідності критеріям визнання активом, а також у разі часткової ліквідації об'єкта та сума їх уцінки.
111"Бібліотечні фонди"
112 "Малоцінні необоротні матеріальні активи"
113 "Тимчасові (нетитульні) споруди"
114 "Природні ресурси"
115 "Інвентарна тара"
116 "Предмети прокату"
117 "Інші необоротні матеріальні активи"
[33. Оцінка об*єктів обліку.]
Основні засоби. Для потреб бухгалтерського обліку здійснюють оцінку кожного об'єкта основних засобів — закінченого пристрою з усіма пристосуваннями і приладдям до нього або окремого конструктивно відокремленого предмета, що призначений для виконання самостійних функцій.
Придбані (створені) основні засоби зараховують на баланс підприємства за первісною вартістю. Первісна вартість — історична собівартість основних засобів у сумі грошових коштів або справедливої вартості активів, сплачених (переданих) на дату придбання (створення) основних засобів.
Витрати на придбання (створення) основних засобів капіталізуються і в подальшому підлягають систематичному розподілу між звітними періодами — амортизації. Наступна оцінка об'єкта основних засобів — балансова, яка визначається як різниця між первісною або переоціненою вартістю та сумою нарахованої амортизації. Амортизація може нараховуватися чотирма методами: прямолінійним, зменшуваного залишку, кумулятивним, виробничим.
У процесі використання основних засобів їхня первісна вартість може змінюватись. Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта, яке приводить до збільшення майбутніх економічних вигід, первісно очікуваних від його використання.
Наступна оцінка балансової вартості нематеріального активу може відрізнятися від його собівартості, якщо було здійснено додаткові витрати, у результаті яких очікується збільшення притоку на підприємство економічних вигід від використання активу. Витрати на створення чи придбання нематеріального активу капіталізуються і в подальшому підлягають розподілу в часі протягом строку його корисного використання. Амортизація нематеріального активу здійснюється на систематичній основі протягом строку корисного використання, який не повинен перевищувати 20 років. Амортизація нематеріального активу може нараховуватись прямолінійним або іншим методом, якщо він краще відображає форму, в якій вигода від використання активу надходить на підприємство.
Капітальні інвестиції. Прикладом капітальних інвестицій може бути будівництво, яке здійснюється не будівельною організацією, або процес придбання основних засобів, який займає значний час. Оцінюють такі інвестиції за сумою фактичних витрат, пов'язаних з ними.
Фінансові інвестиції. Фінансові інвестиції — активи, які утримують з метою збільшення прибутку, зростання вартості капіталу або інших вигід для інвестора (акції, облігації, частки в статутних капіталах інших підприємств та інші боргові та капітальні цінні папери). Первісне визнання фінансових інвестицій здійснюється за їхньою історичною собівартістю, яка включає: ціну придбання; комісійні винагороди; гонорари; мито; податки, що не відшкодовуються підприємству; банківські збори; інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням інвестицій.
Методичні підходи до подальшої оцінки балансової вартості фінансових інвестицій, які дають право власності та інвестицій у боргові цінні папери відрізняються.
Методи оцінки довгострокових фінансових інвестицій, які дають право власності (далі — капітальні), залежать від впливу інвестора на підприємство, акції якого він придбав. Довгострокові інвестиції в капітальні цінні папери підприємства, на яке інвестор не має суттєвого впливу, оцінюють за нижчою з двох оцінок — собівартістю або ринковою вартістю, визначеною на основі інвестиційного портфеля. Неринкові цінні папери оцінюють за їхньою собівартістю протягом періоду їх утримання.
Якщо інвестор має суттєвий вплив на об'єкт інвестування (асоційоване підприємство), то облік довгострокових фінансових інвестицій здійснюється або за собівартістю, або за методом участі в капіталі. Згідно з методом участі в капіталі балансова вартість інвестиції, яку спочатку оцінюють за собівартістю, збільшується (зменшується) відповідно до частки інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування. Балансова вартість інвестиції зменшується на суму отриманих дивідендів. Інвестиції в підприємства, над якими інвестор здійснює контроль обліковуються або за собівартістю або за методом участі в капіталі.
Інвестиції в боргові цінні папери оцінюють в обліку за собівартістю їх придбання. Якщо інвестиції (в облігації) мають довгостроковий характер, то різниця між вартістю їх придбання та погашення має амортизуватися з моменту придбання до закінчення строку їхньої дії. Балансова вартість таких довгострокових фінансових інвестицій дорівнює дисконтованій вартості їх погашення в майбутньому.
Фінансову інвестицію оцінюють за методом собівартості, якщо інвестиція придбана та утримується тільки для продажу.
Виробничі запаси. Для цілей обліку до запасів відносять: сировину і матеріали, комплектуючі та інші цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг; незавершене виробництво; готову продукцію; товари; малоцінні та швидкозношувані предмети, які використовують протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більший за рік.
Придбані або вироблені запаси оцінюються за первісною вартістю. При придбанні до собівартості запасів включаються такі фактичні витрати: суми, сплачені постачальнику; плата за посередницькі консультаційні послуги; ввізне мито; сума непрямих податків, що не повертається підприємству; витрати на заготівлю, завантаження та розвантаження, страхування; інші витрати, пов'язані з придбанням і доведенням їх до стану придатного для використання.
Первісною вартістю виготовлених запасів (а також незавершеного виробництва) є їхня виробнича собівартість. Відповідно до національного стандарту № 16 "Витрати", виробнича собівартість включає: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати.
В інших випадках для оцінки запасів використовується в тому чи іншому варіанті справедлива вартість. На підприємствах роздрібної торгівлі для оцінки товарів використовують ціну реалізації.
Запаси відображаються в обліку за найменшою із двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації. Чиста вартість реалізації — очікувана ціна реалізації запасів за умов звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію. Запаси відображаються за чистою вартістю реалізації, якщо вони зіпсовані, застаріли або іншим чином втратили первісно очікувану економічну вигоду.
Дебіторська заборгованість. Оцінка дебіторської заборгованості залежить від виду цієї заборгованості. Заборгованість за товари, роботи, послуги визнається як актив одночасно з визнанням доходу від реалізації й оцінюється за первісною вартістю, яка дорівнює справедливій (контрактній) вартості. Поточна оцінка дебіторської заборгованості здійснюється за чистою реалізаційною вартістю, яка визначається як різниця між первісною вартістю та резервом сумнівних боргів. Резерв визначається на основі платоспроможності окремих дебіторів або на основі класифікації дебіторської заборгованості.
Грошові кошти та їх еквіваленти. Грошові кошти та їх еквіваленти в національній валюті оцінюються за номіналом (готівка, гривня на рахунках), грошові кошти та грошові документи в іноземній валюті перераховуються в гривні на дату отримання або на дату складання звітності за курсом НБУ.
Зобов'язання. Для оцінки зобов'язань можуть бути використані всі зазначені вище основи оцінки: історична собівартість зобов'язання; поточна собівартість зобов'язання; вартість погашення зобов'язання; теперішня вартість зобов'язання. Вибір способу оцінки залежить від характеру зобов'язання, його строковості, способу погашення.
[34. Калькулювання в системі Бо.]
Суть калькулювання як елементу методу бухгалтерського обліку полягає в обчисленні у грошовому вираженні витрат підприємства на придбання, виробництво окремого виду матеріальних цінностей, виробів (виконання робіт, надання послуг) і витрат на реалізацію (збут).
Калькулювання – це процес оцінювання результатів господарських процесів: постачання, виробництва.
Етапи : групування витрат; розмежування витрат між об'єктами калькулювання; визначення собівартості продукції, робіт, послуг; відображення собівартості виробів у калькуляції; контроль плану із собівартості щодо нормативу; аналіз собівартості та визначення результату.
Калькулювання - це групування, розмежування та розподіл витрат між об'єктами калькуляції, обчислення їх фактичної собівартості з метою контролю за результатами праці, прийняття управлінських рішень щодо підвищення ефективності виробництва.
Частини : калькуляційний облік та калькуляцію. Калькуляція - це спосіб розрахунку, визначена сукупність розрахункових процедур собівартості продукту. Одночасно калькуляція є і результатом калькулювання - визначеним і структурованим переліком витрат, які стосуються продукту.
Методи калькулювання : простий, позамовний, попередільний, нормативний методи, проте стрункої класифікації немає через труднощі виділення класифікаційної ознаки, яка б задовольняла всі існуючи методи.
Простий метод використовується в однопродуктових виробництвах (виробництво пари, електроенергії, видобування нафти, вугілля). На цих виробництвах усі витрати відносять на цей продукт.
У послідовних виробництвах використовують попередільний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. При цьому витрати обліковують за кожним переділом (цехом), передають з переділу на переділ, і на останньому калькулюють собівартість готової продукції.
У складних паралельних виробництвах, коли в ряді основних цехів паралельно виготовляють окремі частини, вузли, а потім збирають у збиральному цеху, використовується позамовний метод. При цьому методі всі витрати збираються (групуються) за замовленнями, для виконання яких вони здійснені.
Витрати можуть обліковуватись фактично або за нормативним методом. Останній полягає в тому, що витрати обліковуються за нормами, а фактична собівартість визначається як алгебраїчна сума витрат за нормами, відхилень від норм, а також змін норм.
[35. Облік розрахунків з постачальниками і підрядниками.]
Взаємовідносини з постачальниками оформлюються договором. В договорі вказуються умови постачання, вимоги до продукції, яка поставляється, терміни і розміри поставок, терміни оплати, штрафні санкції за невиконання умов договору тощо.
Первинні документи при розрахунках з постачальниками ті самі, що і при обліку надходження запасів — накладні, рахунки-фактури, платіжні вимоги-доручення, платіжні доручення та ін.
Аналітичний облік ведеться в розрізі кожного постачальника.
Регістри синтетичного обліку:
— повна форма журнал-ордер 6;
— скорочена відомість 3.3, журнал-ордер 3;
— спрощена; відомість 3-м, розділ І (або В-7).
Синтетичний облік ведеться на
Р-63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», пасивному. Кт- відображають збільшення заборгованості перед постачальниками, Дт — її погашення.
У разі попередньої оплати дебетується субрахунок 371 «Розрахунки за виданими авансами", активний. Така методологія обліку дає змогу уникнути виникнення дебетового сальдо на Р-63 Розрахунки з вітчизняними постачальниками відображуються на субрахунку 631.
Якщо цінності від постачальника надійшли без товарно-супроводжувальних документів, має місце невідфактурована поставка. Ці запаси оприбутковуються, але спочатку треба перевірити, чи не є вони попередньо оплаченими.
Якщо поставка не відповідає умовам договору, отримувач може відмовитися від цих цінностей. У такому разі їх обліковують на позабалансовому Р-02 "АКТИВИ на відповідальному зберіганні" і зберігають до отримання вказівок від постачальника, куди відвантажити цінності.
[36. Сутність і значення вартісної оцінки.]
Особливістю бухгалтерського обліку, яка відрізняє його від інших видів обліку, є відображення господарських засобів, їх джерел та господарських процесів у грошовому виразі, тобто у вартісному вимірюванні. Іншими словами, бухгалтерський облік відображає ті засоби, процеси та явища, які підлягають вартісному вимірюванню.
Вимірюваність вважається необхідною передумовою визнання.
Під вимірюванням, або оцінкою, слід розуміти привласнення числових значень об'єктам і подіям за визначеними параметрами. Оцінка включає три елементи: 1) об'єкт або подію; 2) належну до кількісної оцінки властивість (якість, ознаку, характеристику); 3) шкалу виміру або сукупність одиниць виразу властивості.
Оцінка — це спосіб вартісного вимірювання господарських засобів, джерел їх утворення, а калькуляція — спосіб вартісного вимірювання процесів придбання матеріальних цінностей, виробництва продукції, їх реалізації, а також окремих етапів процесу розширеного відтворення.
Ціна як грошове вираження вартості є базовою категорією при оцінці активів і господарських операцій. Будь-яка ціна складається з таких елементів: собівартості реалізації; накладних витрат (адміністративні, збутові тощо); прибутку; податків; торговельних націнок (знижок).
Теорія бухгалтерського обліку ставить до оцінки основні вимоги, що забезпечують правильність відображення об'єктів обліку та достовірність оцінки. До цих вимог належать: реальність (адекватність), єдність та цілеспрямованість оцінки.
Існування різноманітних грошових оцінок: економічних, юридичних, експертних, статистичних, страхових (актуарних).
Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку передбачають можливість декількох різних основ оцінки одночасно з різним ступенем та в різних комбінаціях. Виділяють такі бази оцінки:
історична собівартість. Активи відображаються за сумою сплачених грошових коштів та їх еквівалентів або за справедливою вартістю компенсації, виданої, щоб придбати їх, на момент придбання. Зобов'язання відображаються за сумою надходжень, отриманих в обмін на зобов'язання або за сумою грошових коштів, що, як очікується, будуть сплачені з метою погашення зобов'язання під час звичайної діяльності підприємства;
поточна собівартість. Активи відображаються за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яку було б сплачено в разі придбання такого ж або еквівалентного активу на поточний момент. Зобов'язання відображаються за недисконтованою сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яка була б необхідна для погашення зобов'язання на цей момент;
вартість реалізації (погашення). Активи відображаються в обліку за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яку можна було б отримати на поточний момент шляхом продажу активу в ході звичайної реалізації. Зобов'язання відображаються за вартістю їх погашення, тобто за недисконтованою сумою грошових коштів, яку, як очікується, буде сплачено для погашення зобов'язань під час звичайної діяльності підприємства;
теперішня вартість. Активи відображаються за теперішньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих надходжень грошових коштів, які, як очікується, має генерувати об'єкт обліку під час звичайної діяльності підприємства. Зобов'язання відображаються за теперішньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих відпливів грошових коштів, які, як очікуються будуть необхідні для погашення зобов'язань під час звичайної діяльності підприємства.
[37. Облік нерозподілених прибутків (непокритих збитків).]
На Р-44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» ведеться облік нерозподілених прибутків чи непокритих збитків поточного та минулих років, а також використаного в поточному році прибутку.
Кт- відображається збільшення прибутку від усіх видів діяльності,
Дт- збитки та використання прибутку.
441 "Прибуток нерозподілений"
442 "Непокриті збитки"
443 "Прибуток, використаний у звітному періоді"
На субрахунку 441 "Прибуток нерозподілений" відображаються наявність та рух нерозподіленого прибутку.
На субрахунку 442 "Непокриті збитки" відображаються непокриті збитки. Їх списання здійснюють за рахунок нерозподіленого прибутку, резервного, пайового чи додаткового капіталу тощо.
На субрахунку 443 "Прибуток, використаний у звітному періоді" відображаються розподіл прибутку між власниками (нарахування дивідендів), виплати за облігаціями, відрахування в резервний капітал та інше використання прибутку в поточному періоді.
Виправлення помилок за минулий рік, що виявлені в поточному році, відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах" (від 28 травня 1999 року N 137) відображається кореспонденцією рахунку 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)" з рахунками бухгалтерського обліку відповідних об'єктів класів 1 – 6
[38. Вплив господарських операцій на баланс.]
Бухгалтерський баланс, як відомо, відображає в узагальненому грошовому вимірнику стан засобів підприємства та джерел їх формування на певну дату. Проте у процесі господарської діяльності відбуваються безперервний рух засобів, зміна їхнього складу, розміщення та зміни в джерелах їх формування. Господарські засоби та їх джерела під впливом господарських операцій збільшуються або зменшуються, що приводить і до зміни окремих статей балансу в активі й пасиві. У деяких випадках ці зміни зумовлюють появу нових статей балансу або зникнення інших.
Операція 1. Отримано в касу підприємства з його поточного рахунка готівку для виплати заробітної плати працівникам у сумі 40 000 грн.
Операція 2. За рішенням зборів засновників підприємства частку прибутку в сумі 90 000 грн. розподілено на збільшення статутного капіталу.
Операція 3. Від постачальників надійшли й були оприбутковані товари на суму 70 000 грн.
Операція 4. Перераховано підприємством з поточного рахунка в банку заборгованість за раніше отриманим кредитом на суму 100 000.
Розглянуто чотири типи операцій, які охоплюють всі можливі варіанти змін у балансі й дають змогу зробити такі висновки.
Кожна господарська операція зачіпає не менше ніж дві статті балансу. Це обумовлено особливостями кругообороту і пояснюється двоїстою сутністю господарських операцій (єдність протилежностей і взаємообумовленість), при цьому зберігається збалансованість активу і пасиву.
Усе розмаїття господарських операцій, що мають місце в діяльності підприємства за характером змін, які вони викликають у балансі, зводиться до чотирьох типів операцій.
Підсумок активу і пасиву балансу змінюється тільки тоді, коли господарська операція стосується одночасно засобів і джерел їх утворення.
Рівність підсумків активу і пасиву балансу зберігається після будь-якої операції, у цьому і полягає контрольний прийом подвійного відображення операцій.
Розглянуті типи балансових змін мають важливе значення для розуміння економічної суті господарських операцій, правильного відображення їх у балансі.
[39. Облік резервів підприємства.]
Резервний капітал – це сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства.
Створюється Резервний капітал в акціонерному товаристві у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25% Статутного капіталу. Щорічні відрахування на поповнення Резервного капіталу передбачаються установчими документами та здійснюються за рахунок чистого прибутку, але не можуть бути менше 5% його загальної вартості.
Призначається Резервний капітал на покриття непередбачених витрат, збитків, на сплату боргів підприємства при його ліквідації. Залишки невикористаних коштів Резервного капіталу переходять на наступний рік.
Р-43 «Резервний капітал» призначений для узагальнення інформації про стан та рух резервного капіталу підприємства, створеного відповідно до чинного законодавства та установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку. Резервний капітал формують за рахунок щорічних відрахувань не менше 5% його суми і в акціонерних товариствах він має бути більшим, ніж 25% статутного капіталу.
Кт- відображають створення резервів.
Дт– їх використання.
Сальдо цього рахунку відображає залишок резервного капіталу на кінець звітного періоду. Аналітичний облік резервного капіталу ведуть за його видами та напрямками використання.
[40. Синтетичні та аналітичні рахунки, їх обов*язок.]
Залежно від обсягів інформації і рівня узагальнення рахунки бухгалтерського обліку поділяють на синтетичні і аналітичні.
Синтетичними називають рахунки призначені для обліку економічно однорідних груп засобів, їх джерел та господарських процесів у грошовому вимірнику. Облік, який здійснюють на підставі таких рахунків, називається синтетичним обліком. Дані синтетичного обліку використовують при складанні бухгалтерського балансу та інших форм фінансової звітності.
Термін «аналітичний» походить від лат. analysis — розкладання, розчленування цілого на складові (елементи). Облік, здійснюваний на підставі аналітичних рахунків, називається аналітичним. Це облік, в якому, крім грошового, застосовують натуральні й трудові вимірники.
Взаємозв'язок між синтетичними й аналітичними рахунками виявляється таким чином.
На рахунках синтетичного й аналітичного обліку залишок (сальдо) розміщується на одній і тій же стороні рахунка.
Якщо дебетується чи кредитується синтетичний рахунок, то однаково дебетуються чи кредитуються його аналітичні рахунки.
Кожну операцію на рахунках синтетичного обліку записують загальною сумою, а на відповідних аналітичних рахунках — частковими сумами.
Сума залишків (сальдо) і оборотів за всіма аналітичними рахунками має дорівнювати залишку (сальдо) й оборотам, відповідно, синтетичного рахунка. Відсутність такої рівності свідчить про наявність помилок у бухгалтерських записах, які треба знайти і негайно виправити.
[41. Фінансовий облік статутного капіталу та розрахунки з учасниками.]
Розрахунки з учасниками та засновниками підприємства, що пов'язані з розподілом прибутку (дивідендів) обліковують на рахунку 67 "Розрахунки з учасниками". За кредитом рахунку 67 відображається збільшення заборгованості підприємства перед засновниками та учасниками товариства, а за дебетом - її зменшення (погашення).
Рахунок 67 має два субрахунки:
- 671 "Розрахунки за нарахованими дивідендами";
- 672 "Розрахунки за іншими виплатами".
Нараховувати дивіденди можна раз на рік або квартал. В акціонерних товариствах дивіденди виплачуються один раз на рік. Нерезидентам дивіденди виплачують лише за наявності прибутку в емітента. Розрахунки за іншими операціями обліковуються на рахунку 68 "Розрахунки за іншими операціями". Рахунок 68 має шість субрахунків;
- 680 "Розрахунки, пов'язані з необоротними активами та групами вибуття, утримуваними для продажу
- 681 "Розрахунки за авансами одержаними";
- 682 "Внутрішні розрахунки";
- 683 "Внутрішньогосподарські розрахунки";
- 684 "Розрахунки за нарахованими відсотками";
- 685 "Розрахунки з іншими кредиторами".
[42. Метод подвійного запису.]
Економічна суть господарської операції полягає в тому, що вона викликає подвійні й рівновеликі зміни засобів та джерел їх формування. Двоїстий характер господарської операції зумовлює необхідність відображення її на рахунках методом, подвійного запису.
Подвійний запис — метод, що випливає з економічної суті відображення операцій, кожна з яких обумовлює зміни у двох Ті частинах в активі, у пасиві чи в активі й пасиві одночасно. Це важливий принцип однакового відображення господарських операцій на рахунках.
Відображення кожної господарської операції двічі, за дебетом одного і за кредитом другого рахунків в одній і тій же сумі називають подвійним записом.
Подвійний запис не тільки принцип однакового відображення операцій на рахунках, а й основний технічний прийом бухгалтерського обліку, бо забезпечує горизонтальний взаємозв'язок між рахунками, а також важливий контрольний прийом, оскільки очевидно, що скільки не було б операцій, але загальна сума записів за дебетом рахунків завжди дорівнюватиме загальній сумі записів за кредитом рахунків.
Такий взаємозв'язок між рахунками, що виникає шляхом подвійного запису, називається кореспонденцією рахунків, а такі рахунки кореспондуючими. Як синонім кореспонденції рахунків використовують терміни: бухгалтерська проводка, контировка.
[43. Власний капітал та його складові а загальний порядок обліку на рахунках 4-го класу.]
Власний капітал показує частку майна підприємства, яка фінансується за рахунок коштів власників і власних засобів підприємства.
Власний капітал підприємства — це підсумок першого розділу пасиву балансу, тобто перевищення балансової вартості активів підприємства над його зобов’язаннями.
Основними складовими власного капіталу є статутний капітал, додатковий і резервний капітал, нерозподілений прибуток. Відомості про розміри статутного і резервного капіталу містяться у статуті підприємства.
Показник власного капіталу є одним з головних індикаторів кредитоспроможності підприємства. Він — основа для визначення фінансової незалежності підприємства, його фінансової стійкості та стабільності.
Елементами власного капіталу є: Статутний капітал; Пайовий капітал; Додатковий капітал; Резервний капітал; Вилучений капітал; Неоплачений капітал, Нерозподілені прибутки (непокриті збитки;
Цільові надходження;Забезпечення майбутніх витрат;
[44. Рахунки БО, їх зміст і будова.]
Рахунки БО– це спосіб узагалнення даних про стан, наявність та рух госп. засобів та джеред їх утворення за певний проміжок часу, сис-ма їх обліку та контролю. Р БО представляють собою двостронню таблицю.
Ліва частина має назву дебет, права – кредит. Для обліку господарських засобів (активів) призначені активні рахунки; відповідно для обліку джерел господарських. засобів – пасивні (пас).
Залишок активів та пасивів на початок та кінець звіт. періоду підприємства називається сальдо. В активі рахунка сальдо завжди знаходиться в Дт, в пасиві – в Кт. Будь-які господарські операції викликають зміни в двух статях активу або пасиву балансу; або в одній статі активу, а в іншій в пасиву. Тому для відображення збільшення актив, запис проводиться по Дт активного рахунку. Операція, яка зменшує активи на рахунку буде показана по Кт. Для відображення змін, які відбувалися з пасивами підприєм, збільшення показується по Кт, а зменшення пасиву - по Дт пасивного. рахунка. Весь перелік госп. операцій, їх підсумок за звітний період наз. оборот по рахунку.
Оборот – це підсумок операцій, що відбулися на підприємстві з відповідними активами та пасивами. Оборот по Дт активного рахунку показує загальне збільшення відповідного активу підпр. А оборот по Кт – відповідно зменшення цього ж активу. Оборот по Дт пасивного. рахунку показує зменшення пасиву підпр. А оборот по Кт пасивного рахунку збільшення цього ж пасиву. Щоб визначити сальдо на кінець місяця по активному рахунку,- до сальдо на початок місяця додають оборот по Дт і віднімають оборот по Кт. Щоб визначити сальдо на кінець місяця по пасивному рахунку,- до сальдо на початок місяця додають оборот по Кт і віднімають оборот по Дт.
Порядок запису на рахунках БО.:
1)Рахунки відкриваються на початок звіт. періоду, виходячи з відповідних статей б-су
2)Всі госп. операції записуються по Дт або по Кт відповідних рахунків.
3) По закінченню звіт. періоду, на основі сальдо на кінець місяця складається новий б-с.
[45. Поточний облік витрат.]
Облік витрат на виробництво організовується з метою розподілу витрат на кожну окрему операцію або кожен окремий продукт, що необхідно для оцінки запасів і визначення фінансового результату.
Завдання обліку витрат на виробництво полягає в накопиченні витрат, яке досягається шляхом зведення даних для обчислення собівартості одиниці продукції. Метою зведення даних в системі накопичення витрат є встановлення величини витрат по двох головних об'єктах - продукції (для оцінки вартості запасу) і центрах відповідальності (з метою контролю за рівнем витрат). Таким чином, система обліку виробничих витрат - це сумування витрат за центрами відповідальності і розподіл цих витрат на • калькуляційну одиницю.
Обліково-обчислювальну роботу з визначення собівартості промислової продукції можна поділити на три етапи: 1.
Поступове накопичення виробничих витрат протягом місяця:
прямі виробничі витрати накопичуються на калькуляційних рахунках, а загальновиробничі - на збірно-розподільчих. 2. Розподіл загальновиробничих витрат по аналітичних позиціях калькуляційних рахунків:
-змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності підприємства у звітному періоді;
-постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини.
3. Розподіл витрат, зібраних на калькуляційних рахунках виробництва, між готовою продукцією і незавершеним виробництвом (по кожній аналітичній позиції цих рахунків).
[46. Методи нарахування амортизації ОЗ.]
Нарахування амортизації (зносу) регламентується П(С)БО №7, за яким амортизація – це систематичне розподілення вартості основних засобів, яка амортизується протягом строку їх корисного використання (експлуатації).
Нарахування амортизації основних засобів робиться такими методами:
-метод прямолінійного списання;
-метод зменшення залишкової вартості;
-метод прискореного зменшення залишкової вартості;
-кумулятивний метод;
-виробничий метод;
метод, передбачений податковим законодавством.
Методи нарахування амортизації умовно можна поділити на два види:
методи амортизації, що базуються на часі використання основних засобів. До них відносяться прямолінійний метод, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод;
метод амортизації, що базується на кількості одиниць, отриманих від використання об’єктів основних засобів. До нього відноситься виробничий метод нарахування амортизації.
Відмінність застосовуваних методів амортизації полягає в різному рівні нарахованих амортизаційних відрахувань, а також у способі їх розподілу. Залежно від виду основних засобів, умов експлуатації, моральної зношуваності підприємством на власний розсуд застосовується найбільш економічно доцільний метод амортизації. Наприклад, метод прямолінійного списання характерний рівномірним розподілом вартості основних засобів протягом усього періоду експлуатації. Цей метод найдоцільніше застосовувати для пасивної частини основних засобів, таких, як будівлі, споруди, меблі тощо.
Застосування методу прискореного зменшення залишкової вартості найбільш економічно виправдане стосовно активної частини, зокрема машин, механізмів, верстатів, іншого виробничого обладнання. Справа в тому, що при використанні цього методу амортизаційні відрахування в перші роки експлуатації, коли об'єкт основних засобів експлуатується найбільш інтенсивно, досить високі, але з часом знижуються. В результаті цього значна частина вартості основних засобів амортизується вже в перші роки експлуатації об'єкта. Те ж саме стосується і кумулятивного методу.
Метод зменшення залишкової вартості характерний тим же: з часом амортизаційні відрахування мають тенденцію до зменшення. Його використання з урахуванням умов та інтенсивності експлуатації, морального зносу, інших факторів. Така самостійність цілком виправдана: для кожного підприємства перелічені фактори будуть різні, тому і термін експлуатації одного і того ж об'єкта основних засобів на різних підприємствах буде відрізнятися
[47. План рахунків БО]
План рахунків – це згрупований перелік можливих рахунків, на яких знаходять відображення всі господарські операції, активи та пасиви підприємства.
План рахунків складається з розділів 10 класів рахунків: I. Рахунки фінансового стану (1-8 клас) II. Рахунки управлінського обліку (9 клас) III. Позабалансові рахунки (0 клас)
План рахунків включає в себе: - назву; - шифри синтетичних рахунків, за балансових рахунків. Шифри синтетичних рахунків складається з двох цифр (від 10 до 99). За балансові рахунки від 01 до 08. Шифри субрахунків, нумеруються починаючи з одиниці до 9. Наприклад, 1 0 4 – субрахунок синтетичний рахунок
Всі рахунки в плані рахунків згруповані у відповідні розділи:
1. Необоротні активи.
2. Запаси.
3. Кошти, розрахунки та інші активи.
4. Власний капітал та забезпечення зобов'язань.
5. Довгострокові зобов'язання.
6. Поточні зобов'язання.
7. Доходи і результати діяльності.
8. Витрати за елементами.
9. Витрати діяльності.
Крім цього, у структурі бухгалтерського синтетичного рахунку виділяють субрахунки – складові рахунки, які деталізують однорідні підгрупи об*єкта, що обліковуються на синтетичних рахунках.
До плану рахунків прийнята інструкція щодо його застосування. В ній надається коротка характеристика кожного бухгалтерського рахунку, перелік господарських операцій, що підлягають обліку на цьому рахунку, а також кореспонденція рахунку з іншими рахунками. План рахунків бухгалтерського обліку забезпечує єдиний порядок обліку однорідних господарських операцій на підприємствах різних галузей народного господарства різних галузей народного господарства країни.
[48. Документи як джерело первинної інформації.]
Документування є важливою ланкою в ланцюгу функціонування бухгалтерського обліку. Це початок і основа бухгалтерського обліку. Без належно оформленого документа не може бути бухгалтерського запису, від нього залежать повнота і достовірність облікової інформації для користувачів.
Документ (лат. dokumentum) буквально означає свідоцтво, доказ. У широкому значенні під документом розуміють матеріальний носій, що його використовують у процесі спілкування, на якому за допомогою різних засобів і способів зафіксовано в доцільній для сприйняття формі інформацію. Документи складають у різних сферах людської діяльності (науці, освіті, медицині, техніці, економіці тощо).
Бухгалтерський документ — письмове свідоцтво певної форми і змісту, яке містить відомості про господарську операцію і є доказом її здійснення.
Спосіб оформлення господарських операцій документами називається документацією. Документація є важливим елементом методу бухгалтерського обліку, оскільки служить для первинного спостереження за господарськими операціями, і обов'язковою умовою для відображення їх в обліку.
Порядок документального оформлення господарських операцій та вимоги щодо складання документів регламентуються статтею 9 ("Первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку") Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність Україні" від 16 липня 1999 p. № 996-XIV.
Повнота і достовірність показників обліку значною мірою залежать від якості оформлених документів.
Щоб бути доказовим і мати юридичну силу, документ має містити обов'язкові реквізити. Термін "реквізити" походить від лат. requisitum, що означає "потрібне, необхідне". Такими реквізитами для будь-якого первинного бухгалтерського документа є:назва документа (форми);дата і місце складання;назва підприємства, від імені якого складено документ;зміст та обсяг господарської операції;одиниця виміру господарської операції;посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;особистий підпис або інший знак, що дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.Залежно від характеру операцій до первинних документів можуть бути внесені додаткові реквізити:ідентифікаційний код підприємства чи особи;
номер документа;підстава для здійснення операції;
дані про документ, що засвідчує особу;інші додаткові реквізити.
Первинні док. повинні складатись у момент складання госп. опер. (чи безпосер після її завершення). Док-ми складають на бланках типових форм, які утверджуються Мінфіном і Держкомстатом України, бланки спеціалізованих форм - міністерствами і відомствами. Без помарок, чітко, розбірливо... Вільні строки прокресл. Помилки виправляють коректуючим способом: неправильний текст закр тонкою рискою, зверху - правильний запис. Потрібен надпис «виправлено» + підписи тих, хто підписав док, +дата виправлення. +підпис оговорки (застереженн) тим, хто її зробив. В касових і банківських док ніякі випр не допуск. Якщо помилка у бланку суворого обліку - виписується новий, а старий перекресленим чи надрізаним зберіг до наступн перевірки. Відповідальні за складання ті, хто підписав.
[49. Визначення характеру готової продукції та основні методи обліку витрат.]
1. В бухгалтерському обліку готова продукція оцінюється у відповідності до П (С) БО 9 "Запаси" за первісною вартістю, яка визначається згідно з П (С) БО 16 "Витрати".
П (С) БО 16 "Витрати" визначає два поняття собівартості готової продукції:
1) собівартість реалізованої продукції;
2) виробнича собівартість продукції.
Оцінка готової продукції при її продажу залежить від облікової політики підприємства ВАТ „Рівнеазот", в частині оцінки запасів при їх вибутті. При цьому можуть застосовуватися методи, передбачені П (С) БО 9 "Запаси".
Готовою продукцією, призначеною для продажу, вважають закінчені обробкою вироби, які пройшли випробування, приймання і відповідають технічним вимогам і стандартам.
Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси"готовою вважається продукція, яка виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним і якісним характеристикам, які передбачені договором або іншим нормативно-правовим актом.
Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про готову продукцію визначаються П (С) БО 9 "Запаси" та 16 "Витрати".
При організації обліку продукції основним моментом є визначення її характеру. Готова продукція за характером класифікується наступним чином.
Підприємство ВАТ "Рівнеазот" виробляє продукцію у відповідності із заключними договорами, розробленими плановими завданнями з асортименту, кількості і якості. Керівник підприємства, в першу чергу, повинен приділяти увагу питанням збільшення обсягу виготовленої продукції, розширення її асортименту і покращення якості, вивчаючи потреби ринку.
При відображенні продажу готової продукції в бухгалтерському обліку зазначаються дві її оцінки: оцінка, що прийнята підприємством ВАТ „Рівнеазот" згідно з обліковою політикою, - первісна вартісна (по дебету рахунку 901 "Собівартість реалізації готової продукції"), та оцінка, що визначаютья за домовленістю сторін (по кредиту рахунку 701 "Дохід від реалізації готової продукції").
Собівартість реалізованої продукції складається з наступних витрат.
Оскільки готова продукція в бухгалтерському обліку відображається за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації, то виникає необхідність в уцінці готової продукції, порядок проведення якої аналогічний уцінці виробничих запасів.
2.Метою обліку витрат на виробництво є визначення розміру витрат, які припадають на кожну окрему операцію або кожний вид продукції. Завдання обліку витрат на виробництво полягає в накопиченні даних для розрахунку собівартості продукції. В процесі зведення та узагальнення витрат вирішуються дві основні задачі: встановити величину витрат за видами продукції (для оцінки запасів); обчислити суму витрат за центрами відповідальності (для контролю рівня витрат і оцінки діяльності центрів витрат).
Сутність позамовного методу полягає в тому, що всі прямі основні витрати обліковують у розрізі встановлених статей за окремими виробничими замовленнями, які видають на заздалегідь визначену кількість даного виду продукції(в машинобудуванні, будівництві).
Сутність попередільного методу полягає в тому, що всі або деякі прямі витрати відображають в поточному обліку не за видами продукції, що виготовляється, а за переділами виробництва.
Попередільний метод обліку застосовується на підприємствах з однорідною за вихідною сировиною та матеріалами і характером обробки масовою продукцією, під час виробництва якої переважають фізико-хімічні і термічні виробничі процеси (у хімічній, лісовій, металургійній, текстильній, шкіряній, легкій, харчовій галузях промисловості).
Попроцесний метод. Досить часто цей метод застосовують у таких галузях, як вугленафтодобувна. Особливістю підприємств цих галузей є те, що витрати на виробництво узагальнюються в регістрі бухгалтерського обліку в цілому по процесу і діляться на кількість продукції, а також характерна відсутність незавершеного виробництва. При цьому не доцільно ділити загальну суму витрат між готовою продукцією та незавершеним виробництвом.
У попроцесних виробництвах облік ведуть за кожним процесом. Також при цьому методі прямі затрати відображаються в поточному обліку не за видами виготовленої продукції, а за переділами або стадіями виробництва.
Нормативний метод - це основний метод виробничого обліку, який сприяє впровадженню прогресивних норм витрат, дієвого контролю за рівнем витрат виробництва,, що дає змогу використовувати дані обліку для виявлення резервів, зниження собівартості продукції та оперативного керівництва виробництвом.
Нормативний метод обліку витрат включає:
а) поточний облік витрат за діючими нормами окремо і з урахуванням відхилень від них, виявлення місць, причин і винуватців відхилень;
б) системний облік зміни самих норм;
в) складання і періодичне коригування нормативної калькуляції, що базується на діючих нормах витрат;
[50. Сутність БО та користувачі бухгалтерської інформації.]
В Україні господарський облік поділяють на 3 види: оперативний, статистичний, бухгалтерський, кожен з яких має свої завдання, об'єкти обліку, способи одержання й обробки інформації, функції. Бухгалтерський облік відображає господарську діяльність підприємств, організацій і установ. Він охоплює всі засоби господарства, джерела їх формування, всі господарські процеси і результати діяльності.
Бухгалтерський облік — це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про господарську діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Таке визначення дано в Законі України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 p. № 996-XIV.
Важливі особливості бухгалтерського обліку полягають у тому, що він перш за все вартісний, суцільний і безперервний, документально обґрунтований, використовує властиві йому способи опрацювання інформації.
Всі юридичні особи, створені в Україні, незалежно від організаційних форм і форм власності, повинні вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність. Метою бухгалтерського обліку є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан і діяльність підприємства.
Всі учасники ринкової економіки є користувачами бухгалтерської інформації. Залежно від основних інтересів і цілей це можуть бути державні органи і громадські організації, юридичні особи, які мають відносини з цим підприємством, фізичні особи (акціонери), зарубіжні партнери та інвестори.
Всіх користувачів бухгалтерської інформації поділяють на внутрішніх і зовнішніх. До внутрішніх користувачів належать: власники підприємств, управлінський персонал, робітники і службовці. Внутрішні користувачі задовольняють свої інформаційні потреби щодо ефективності роботи апарату управління, прибутковості організацій, прийняття управлінських і планових рішень, стабільності й прибутковості підприємства, збереження робочих місць, оплати праці та пенсійного забезпечення тощо.
До зовнішніх користувачів належать ті, які мають прямий фінансовий інтерес, не мають прямого фінансового інтересу і без фінансового інтересу.
До тих, які мають прямий фінансовий інтерес, належать ділові партнери підприємства на ринку (дійсні та потенційні) інвестори, постачальники, замовники, покупці, клієнти, банківські й небанківські кредитні установи, майбутні акціонери.
До тих, які не мають прямого фінансового інтересу, належать органи державного і міжнародного регулювання та контролю (органи податкової служби, органи державної статистики, органи державних і міжнародних цільових фондів, органи державних і міжнародних комісій і комітетів), учасники фондового і товарних ринків (брокери, дилери, депозитарії, кліринги).
До користувачів без фінансового інтересу належать аудиторські фірми, фінансові аналітики та радники, судові та арбітражні органи, громадські організації, профспілки.
[51. Сутність дебіторської заборгованості, її види та загальний порядок обліку.]
У процесі фінансово-господарської діяльності у підприємства постійно виникає потреба в проведенні розрахунків зі своїми контрагентами. Відвантажуючи виготовлену продукцію, підприємство, як правило, не отримує оплату одразу, тобто відбувається кредитування покупця. Таким чином, протягом періоду від моменту відвантаження продукції до моменту надходження платежу засоби підприємства знаходяться у вигляді дебіторської заборгованості.
Методологію обліку, основні поняття та порядок розкриття інформації про дебіторську заборгованість у фінансовій звітності визначає П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість». [28]
Згідно П(С)БО 10 «дебіторська заборгованість» визначається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод і її сума може бути достовірно визначена.» [28]
Відповідно до П(С)БО 10 дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову і поточну. Дебіторська заборгованість у бухгалтерському обліку класифікується в залежності від: термінів її погашення, ймовірності її погашення, оцінки відображення її в баланс.
Довгострокова дебіторська заборгованість це сума, не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.
Дебіторська заборгованість поділяється на: - безнадійну - сумнівну - дійсну.
Залежно від виникнення дебіторська заборгованість поділяється на:
- дебіторську заборгованість за роботи, товари, послуги; - векселі отримані;
- дебіторську заборгованість за розрахунками;
- іншу поточну дебіторську заборгованість.
Рахунок 16 «Довгострокова дебіторська заборгованість» – активний, балансовий, призначений для обліку господарських процесів, довгострокової дебіторської заборгованості фізичних та юридичних осіб. По дебету цього рахунку відображається виникнення (збільшення) довгострокової дебіторської заборгованості, по кредиту – її погашення (списання) або переведення до складу поточної.
Даний рахунок має наступні субрахунки:
- 161 «Заборгованість за майно, що передано у фінансову оренду» - відображаються чисті інвестиції орендодавця у фінансову оренду, визначені згідно П(С)БО 14 «Оренда»;
- 162 «Довгострокові векселі одержані» - призначений для обліку векселів, одержаних у забезпечення довгострокової дебіторської заборгованості;
- 163 «Інша дебіторська заборгованість» - призначений для обліку довгострокової дебіторської заборгованості, яка не відображається на інших субрахунках рахунку 16 «Довгострокова дебіторська заборгованість», зокрема розрахунки з працівниками за виданими довгостроковими позиками, інші види розрахунків.
Поточна дебіторська заборгованість – сума дебіторської заборгованості, яка виникає під час нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.
Для обліку поточної дебіторської заборгованості Планом рахунків передбачені рахунки: 34 «Короткострокові векселі одержані»; 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками»; 37 «Розрахунки з різними дебіторами».
[52. Види господарського обліку та його роль в управлінні і контролі.]
Існують три види господарського обліку — оперативний, бухгалтерський, статистичний. Завдяки цьому господарський облік забезпечує всі ланки управління необхідною інформацією, яка використовується в масштабі держави для планування, розробки нормативів, стимулювання, аналізу та контролю. Кожному виду господарського обліку належить відповідне місце і роль у єдиній системі обліку та статистики.
Оскільки бухгалтерський облік як система бере початок від XV ст., усі більш ранні обрахунки мали здебільшого суто оперативний характер, тобто головне місце займав оперативний облік, який був попередником бухгалтерського.
Сучасний оперативний (оперативно-технічний) облік охоплює різноманітні процеси й операції здебільшого виробничо-технічного характеру. Завдяки йому керівництво підприємств отримує необхідні оперативні дані про виконання виробничої програми та замовлень, використання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, реалізацію продукції, формування собівартості, накопичення прибутку і т. п.
Багато важить оперативний облік у забезпеченні контролю за використанням робочого часу, трудових ресурсів, за непродуктивними втратами виробництва, раціональним та ефективним використанням основних засобів, виробничих запасів, дотриманням кошторису загальновиробничих та загальногосподарських витрат, витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування, за формуванням собівартості_й прибутку.
Практично немає жодної структури на підприємстві, яка б так чи так не вела оперативного обліку.
У літературі з бухгалтерського обліку й економічного аналізу немає одної думки щодо ролі оперативного й бухгалтерського обліку. Деякі вчені-економісти віддають перевагу оперативному обліку, оскільки його основою є первинна документація. Бухгалтерський же облік у цьому разі стає ніби продовженням оперативного й має виконувати функції узагальнюючого вартісного обліку. Проте з цим важко погодитися.
Звичайно, роль та значення оперативного обліку є важливими. Але неможливо перетворювати бухгалтерський облік на додаток до оперативного. А щоб грунтовніше зрозуміти роль і значення кожного виду господарського обліку, необхідно розглянути, як вони пов'язані один з одним.
Зі зростанням обсягу виробництва та ускладненням виробничо-господарських зв'язків підприємств значно збільшився потік інформації. Управління сучасним виробництвом стало потребувати справді оперативного регулювання виробництва. За цих умов бухгалтерський облік через недостатню оперативність не задовольняв потрібні вимоги і його роль в оперативному управлінні зменшувалась, а роль оперативного обліку — зростала.
Проте сучасна організація оперативного обліку має значні недоліки. Головною його вадою є те, що оперативний облік ведеться в найрізноманітніших структурних підрозділах підприємства без загальної методичної системи. Брак необхідних форм документів, нерозробленість системи показників призводить до замкнутості багатьох даних оперативного обліку тільки в межах окремих служб підприємств. Звідси походять серйозні розходження даних оперативного й бухгалтерського обліку, збільшення розриву між ними, дублювання і паралелізм потоків інформації. Особливо наочно це можна побачити на прикладі оперативного обліку та контролю за ефективним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, процесами формування витрат і собівартості продукції.
Водночас слід заперечити твердження, що між оперативним і бухгалтерським обліком не існує взаємозв'язку. Такий зв'язок є і прикладом може бути оперативно-бухгалтерський (сальдовий) метод обліку матеріалів, а також широке використання бухгалтерами різноманітних даних оперативного обліку для підвищення достовірності бухгалтерського обліку.
Зі впровадженням у виробництво електронних обчислювальних машин межі між оперативним і бухгалтерським обліком поступово зникатимуть. Застосування технічних засобів автоматичного та автоматизованого збирання та передачі інформації про виконання технологічних операцій, використання робочого часу, матеріалів, устаткування і т. п. уможливить використання тих самих первинних даних як для потреб управління (оперативний облік), так і для вартісного узагальнення в бухгалтерському обліку. Тоді зникне автономне існування кожного із видів господарського обліку і буде створено інтегровану систему обробки інформації, тобто єдину систему господарського обліку.
Статистичний облік — це система вивчення й контролю масових суспільних явищ. Для вивчення їх кількісної сторони у нерозривному зв'язку з якісною стороною статистичний облік підприємств будується, головно, на даних бухгалтерського й оперативного обліку, а також на даних первинного обліку, що організовується самостійно. Дані, отримані за допомогою цих видів обліку, обробляються статистичними методами та використовуються для контролю за виконанням показників на мікро-та макрорівні.
Статистичні установи широко використовують дані бухгалтерського обліку. Отримуючи від підприємств бухгалтерську звітність, вони тим самим отримують різнобічну інформацію про виробничу та фінансово-господарську діяльність усіх галузей і виробництв України. Ця інформація використовується відповідними комісіями Верховної Ради України для підготовки законодавчих актів, для оцінки та аналізу діяльності міністерств, відомств, галузей, окремих виробництв. В узагальненому вигляді дані бухгалтерської звітності публікуються в щорічних статистичних збірниках.
Органи статистики на місцях регулярно проводять на підприємствах обстеження невстановленого устаткування, понаднормових виробничих запасів, спостереження за використанням основних засобів, трудових ресурсів.
Дані статистичного обліку, особливо результати спостережень за використанням основних засобів, трудових ресурсів, широко застосовуються в бухгалтерському обліку з метою підвищення його достовірності.
Звідси можна зробити незаперечний висновок, що дані оперативного та статистичного обліку суттєво підвищують достовірність бухгалтерського обліку. Водночас і дані бухгалтерського обліку використовуються як в оперативному, так і в статистичному обліку.
[53. Облік зносу (амортизації) ОЗ.]
Вартість основних засобів, що підлягає амортизації, визначається як різниця між собівартістю об'єкта і його ліквідаційною вартістю. Під ліквідаційною вартістю, як відомо, розуміють суму, яку підприємство очікує одержати від реалізації (ліквідації) об'єкта після закінчення строку його корисного використання (експлуатації) після вирахування очікуваних затрат, пов'язаних з реалізацією (ліквідацією) об'єкта.
Об'єктом амортизації є основні засоби) які мають обмежений строк корисного використання (земля, наприклад, строк корисного використання якої не обмежений, не підлягає амортизації).
Строком корисної експлуатації основних засобів є період, протягом якого підприємство передбачає використовувати відповідний об'єкт, або кількість одиниць продукції (послуг), які підприємство очікує одержати від Його використання. Строк корисного використання об'єктів основних засобів визначається самим підприємством.
Для нарахування амортизації підприємства можуть застосовувати як метод рівномірної, так і прискореної амортизації.
Метод нарахування амортизації визначається підприємством самостійно й періодично переглядається.
Нарахування амортизації починається з місяця наступного за місяцем, в якому основні засоби визнані активом, і припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єктів основних засобів з підприємства. На період переведення основних засобів на консервацію, а також реконструкції і модернізації нарахування амортизації призупиняється.
Розрахунок амортизації здійснюється у розробних таблицях ф. 03-14 «Розрахунок амортизації основних засобів» (для промислових підприємств), ф. 03-15 «Розрахунок амортизації основних засобів» (для будівельних організацій), ф. 03-16 «Розрахунок амортизації по автотранспорту».
Сума нарахованої амортизації по основних засобах включається у витрати тих ділянок виробництва (обігу), де знаходяться в експлуатації основні засоби, і в бухгалтерському обліку відображається записом по кредиту рахунка 131 «Знос основних засобів».
У бухгалтерському обліку відповідно до Плану рахунків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 року №291, амортизація основних засобів відображається на рахунку 131 “Знос необоротних матеріальних активів” субрахунок 131 “Знос основних засобів”.
На даному рахунку відображається інформація про нараховану амортизації у пооб’єктному розрізі.
Рахунок 13 (субрахунок 131) відноситься до пасивних рахунків. Нарахування зносу робиться по кредиту рахунку у кореспонденції з рахунками обліку витрат на господарську діяльність.
По дебету субрахунку 131 відображається знос по основним засобам, що вибули, у кореспонденції з відповідними рахунками.
[54. Предмет та об*єкти БО.]
Предмет БО – це господарська діяльність суб*єкта господарювання ( суб*єкт – це об*єкт в особі п-тва, організації, установи, особи.)
Об*єкт БО - це конкретний засіб (майно), джерело його формування та їх рух у процесі відтворення.
Об*єкт БО за економічним змістом та призначенням об*єднається в три групи :
1 група - Господарські засоби.
Майно п-тва – це основні оборотні засоби, що належать п-ву, розмір яких відображається у балансі. Оскільки майно відображається в активі балансу, то прийнято майно називати активами.
Фінансові активи – готівка, безготівкова форма,дебіторська заборгованість, фін.інв. в цінні папери.
Необоротні активи – сукупність немайнових цінностей (ОЗ, капітальні інвестиції, нематеріальні активи, довгострокові фін. Інвестиції, довгострокова ДЗ, довгострокові біологічні акиви та інші необоротні активи).
Оборотні активи – виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, товари, поточні біологічні активи, поточ.фінан.інв., грошові кошти та їх еквіваленти.
2 група - Джерела формування господарських засобів.
Наявні господарські засоби п-ва формуються за рахунок власних та залучених джерел. Тому, господарські засоби за джерелами їх формування та цільовим призначенням класифікують :
- джерела власних засобів;
- джерела залучених засобів.
ДВ – належать кошти статутного, додаткового, пайового, резервного капіталу,прибутку.
ДЗ – кредити банків, позикові кошти під зобов*язання та кредиторські заборгованості.
3 група - Господарські процеси.
Операційний цикл – це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отримання коштів від реалізації виготовленої їх продукції та запасів.
Основними стадіями кругообігу господарських засобів є процес постачання та реалізації.
Для поглибленого вивчення об*єктів БО використовують групування господарських засобів за 2 ознаками :
1 ознака – за складом і розміром;
2 ознака – за джерелами формування;
[55. Фінансовий облік грошових коштів в касі.]
У касі підприємства можуть зберігатись такі цінності:- грошові кошти у національній та іноземній валютах, грошові документи (путівки в будинки відпочинку та санаторії,проїзні квитки, марки державного мита, поштові марки), бланки суворої звітності, цінні папери, придбані у інших підприємств.
Грошові кошти в касі є готівкою, що використовується підприємством для виплати заробітної плати, відряджень працівникам, дивідендів власникам, проведення розрахунків з постачальниками та ін.
Касові операції регулюються Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою правління НБУ від 15.12.2004 року №637. Відповідно до цього Положення для проведення виплат з каси може використовуватись як готівка, одержана з банку, так і виручка від реалізації продукції.
Для оформлення касових операцій призначено такі документи:
КО-1 "Прибутковий касовий ордер";КО-2 "Видатковий касовий ордер";
КО-3 "Журнал реєстрації прибуткових та видаткових касових
документів";
КО-4 "Касова книга";
КО-5 "Книга обліку прийнятих та виданих касиром грошей".
Для обліку грошових коштів у касі підприємства передбачено
Р- 30 «Каса», який має два субрахунки:
Дт- відображається надходження грошових коштів до каси підприємства.
Кт – виплата грошових коштів із каси підприємства.
301 “Каса в національній валюті”;
302 “Каса в іноземній валюті”.
На рахунку 33 "Інші кошти" ведеться узагальнення інформації про наявність та рух грошових документів (у національній та іноземній валюті), які знаходяться в касі підприємства (поштових марок, марок гербового збору, сплачених проїзних документів, сплачених путівок до санаторіїв, пансіонатів, будинків відпочинку тощо), та про кошти в дорозі, тобто грошові суми, внесені в каси банків, ощадні каси або поштові відділення для подальшого їх зарахування на розрахункові або інші рахунки підприємства.
Для обліку грошових документів, які зберігаються у касі підприємства, використовуються два субрахунки:
331 "Грошові документи в національній валюті";
332 "Грошові документи в іноземній валюті".
Дт- цих субрахунків відображається надходження у касу грошових документів, Кт - їх списання.
Для обліку готівки, яка вноситься до каси банку, ощадбанку,
поштового відділення, але до зарахування на банківський рахунок
перебуває у дорозі, використовуються субрахунки:
333 "Грошові кошти в дорозі в національній валюті";
334 "Грошові кошти в іноземній валюті".
Дт- цих субрахунків відображають передачу готівки з каси,
Кт - її зарахування на банківський рахунок.
[56. Бухгалтерський баланс, його зміст і будова.]
Б-с – це спосіб вираження у згрупованому вигляді всіх госп. засобів підпр. та джерел їх формування, виражених у грошовій формі. Іншими словами б-с це спец. двостороння таблиця, в якій з одного боку (в лівій частині) показуюютья всі гоп. засоби за складом і розміщенням, а з другого боку (в правій частині) показ-ся ті ж самі госп. засоби за джерелами їх формування. Ліва сторона б-су наз-ся актив; права–пасив. Кожен вид засобів, розміщених в активі, має відповідне джерело їх формування, яке показано в пасиві б-су. Звідси випливає, що підсумок активу завжди дорінює підсумку пасиву б-су. Це головна особливість б-су. Всі госп. засоби відображаються в б-сі в згрупованому вигляді, в грошовому виражені і як правило на перше число місяця. Кожний окремий рядок в б-сі, який має грошове вираження наз-ся статею б-су. Тому є активні і пасивні статі б-су, в залежності від того де вони розміщені. Окрема стаття відображає велечину окремого виду засобів або їх джерел. Статі б-су згруповані за екон. змістом в окремі розділи. Б-с має велике значення. Він призначен не тільки для відображення наявності госп. засобів і їх джерел на певну дату, але й для отримання інф-ції, яка необхідна для керування, а також для зовнішіх споживачів інформації. Так за даними б-су визначається фін. стан підпр. і ця інф-ця викор-ся банками - для прийняття рішення про надання кредитів; постачальниками товарно-матеріальних цінностей - при заключені договора на поставку; інвесторами - при вирішенні питання о доцільності інвестування капіталу. Також за даними б-су визнач-ся як підпр. забеспечене власними госп. засобами; визнач-ся стан кредитор-ї і дебітор-ї заборгованості. Значний інтерес інформація з б-су про фін стан підпр. представляє для податкових органів, іноземних партнерів та ін.
[57. Облік грошових коштів за поточним рахунком.]
|
Облік грошових коштів на поточному рахунку. Будь-яка форма підприємницької діяльності передбачає активний обмін коштами. Посередниками в цих розрахунках є спеціальні державні та комерційні господарські одиниці — банки. Правовідносини, що виникають у клієнтів банків під час відкриття поточних, депозитних, кредитних рахунків у національній та іноземній валюті, регулює Інструкція «Про відкриття банками рахунків в національній і іноземній валюті», затверджена постановою Правління НБУ від 18. 12. 1998 р. № 527. При відкритті всіх видів рахунків банк повинен у триденний строк повідомити про це податкову інспекцію за місцем реєстрації власника рахунка. Для відкриття поточного рахунка в банк подають такі документи: 1. Заяву про відкриття рахунка. 2. Копію свідоцтва про державну реєстрацію підприємства у виконавчих органах влади. 3. Копію рішення про створення, реорганізацію підприємства, засвідчену нотаріально або органом, що прийняв таке рішення. 4. Копію належним чином зареєстрованого статуту(положення), засвідчену нотаріально. Установа банку, в якому відкриваються рахунки (субрахунки), робить відмітку про відкриття такого рахунка на примірнику статуту (положення), на якому зроблено відмітку податкової інспекції про реєстрацію підприємства в податкових органах, відтак цей примірник повертають власнику рахунка. 5. Копію документа, який підтверджує, що підприємство взято на облік у податкових органах. 6. Картку зі зразками підписів директора та його заступника, головного бухгалтера та його заступника і відбитком печатки. 7. Копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально або органом, який здійснює реєстрацію. 8. Копію документа про реєстрацію в органах Фонду соціального страхування України, засвідчену нотаріально або органом, який здійснює реєстрацію. При відкритті поточного рахунка в банку відкривають особовий рахунок підприємства з присвоєнням номера. Особові рахунки банк веде в двох примірниках: перший — для банку, другий видається підприємству як виписка з рахунка. Виписку банку з поточного рахунка (копія записів на цьому рахунку) з доданням відповідних первинних документів (об'ява на внесок готівки, чек, платіжне доручення, розрахунковий чек тощо) щоденно або в інші узгоджені з підприємством строки (залежно від частоти операцій по розрахунковому рахунку), передають уповноваженому представникові підприємства або особам,, які мають право підпису грошових документів. Виправлення у виписці банку підтверджуються підписом головного бухгалтера установи банку та відбитком круглої печатки. Виправлення в первинних грошових документах не допускаються. Облік грошових коштів у банку ведеться на активному рахунку 311 „Поточний рахунок”. |
[58. Структура балансу.]
Структура балансу
Структура бухгалтерського балансу підприємства рекомендована Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс" .
Залежно від потреб загальнодержавного спрямування Міністерство фінансів України за погодженням із Держкомстатом України може вносити відповідні корективи до структури балансу та видавати інструкції про складання періодичної (поточної) та річної звітності, в яких конкретизується зміст статей балансу, наводяться їх оцінка, розрахунок окремих показників та інші дані
Актив і пасив балансу складаються з окремих статей.
Стаття балансу — це показник, який відображає величину певного економічно однорідного виду засобів, джерел їх утворення та коштів у грошовому вираженні на певну дату. Грошове вираження називають оцінкою статті.
Статті балансу, складені за певною системою згідно з чинним законодавством, поєднують у розділи активу та пасиву.
До активу належать статті, які відображають ступінь рухомості майна (ступінь ліквідності), предметний стан майна підприємства.
Ліквідність балансу — це можливість мобілізувати засоби (активи), які є в наявності для оплати боргів (пасивів) у встановлені строки.
До пасиву належать статті, які показують розмір коштів (капіталу), вкладених у господарську діяльність підприємства, і ступінь терміновості повернення зобов’язань.
Актив і пасив балансу складаються також з певних розділів.
У першому розділі активу відображаються нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, відстрочені податкові активи та інші необоротні активи.
Другий розділ активу містить інформацію про запаси (виробничі; тварини на вирощуванні та відгодівлі; незавершене виробництво; готову продукцію; товари), одержані векселі, дебіторську заборгованість, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти та їх еквіваленти, інші оборотні активи.
У третьому розділі активу відображаються витрати майбутніх періодів.
У першому розділі пасиву наводяться дані про статутний, пайовий, додатковий та резервний капітал, нерозподілений прибуток (непокритий збиток), неоплачений і вилучений капітал.
У другому розділі пасиву відображається забезпечення виплат персоналу, інше забезпечення та цільове фінансування.
Третій розділ пасиву відображає довгострокові кредити банків, інші довгострокові зобов’язання, відстрочені податкові зобов’язання.
Четвертий розділ пасиву містить дані про короткострокові кредити банків, поточну заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями, видані векселі, кредиторську заборгованість за товари, роботи й послуги, поточні зобов’язання за розрахунками.
П’ятий розділ пасиву відображає доходи майбутніх періодів.
Підсумки активу та пасиву називають валютою балансу.
Актив балансу завжди дорівнює пасиву: А = П.
[59. Облік розрахунків з підзвітними особами.]
Підзвітні особи — це працівники, які одержали грошовий аванс для оплати витрат, доручених підприємством.
Розрахунки з підзвітними особами виникають в основному при оплаті дрібних господарських витрат і витрат у відрядженнях. Перелік осіб, яким видається аванс під звіт, встановлюється наказом керівника, що служить документом на видачу авансу на господарські потреби, а в разі видачі авансу на відрядження оформлюється, крім того, і посвідчення про відрядження.
Фактичні витрати, оплачені підзвітними особами, підтверджуються товарними і фіскальними чеками магазинів, квитанціями відділень зв’язку, актами куплі-продажу — на підтвердження господарських витрат; проїзними документами, квитанціями готелів тощо — на підтвердження витрат на відрядження. Зведеним документом витрат, оплачених підзвітними особами, є авансовий звіт, який складається не пізніше 3-х робочих днів після повернення з відрядження і на наступну добу після одержання авансу на господарські потреби.
Облік розрахунків із підзвітними особами ведеться на рахунку № 372 «Розрахунки з підзвітними особами». На дебет цього рахунка відноситься сума виданого авансу.
За кредитом рахунка 372 обліковуються витрачені суми:
а) на відрядження: б) на господарські витрати:
Щодо кожного авансового звіту визначається результат використання авансу. Якщо сума авансу перевищує витрати, невикористана сума повертається у кассу.
Якщо ж сума фактичних витрат перевищує суму авансу, перевитрата повертається підзвітній особі з каси.
Аналітичний облік розрахунків із підзвітними особами організується у розрізі особових рахунків і щодо кожної авансової суми окремо.
[60. Облік фінансових результатів та використання прибутку ] (+, -)
Фінансовим результатом господарської діяльності підприємства є прибуток або збиток. Прибуток в основному утворюється в результаті продажу (реалізації) готової продукції (послуг, товарів). Крім того, підприємство може продавати інші матеріальні цінності і послуги допоміжних виробництв та господарств, а також мати доходи і збитки, що збільшують від інвестиційної та фінансової діяльності. Прибуток формується поступово протягом фінансового-господарського року. Більшу частину прибутку становить прибуток від реалізації продукції і витратами на її виробництво та збут.На підприємстві можливі доходи, витрати, які не пов’язані з реалізацією продукції, але збільшують або зменшують суму прибутку або збитків, це фінансові результати, отримані від інвестиційної діяльності, а також результати, які пов’язані з надзвичайними подіями.Поняття фінансових результатів діяльності трактується в П (С) БО з “Звіт про фінансові результати”.Прибуток – сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати.Збитки – перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійснені ці витрати.Фінансові результати господарської діяльності формуються поступово протягом звітного періоду. Розмір і характер прибутків і збитків за кожний період діяльності підприємства є найважливішими підсумковими показниками його роботи.
Для обліку фінансових результатів використовують рахунки 79 "Фінансові результати" та 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)". Якщо рахунок 79 "Фінансові результати" є номінальним і на кінець звітного періоду закривається (сальдо немає), то рахунок 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)" є пасивним і його сальдо відображається в балансі. На рахунку 79 "Фінансові результати" обліковуються на окремих субрахунках результати основної діяльності, фінансових операцій, іншої звичайної діяльності, надзвичайних подій. Основні вимоги до визнання складу та оцінки доходу викладені в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 15 "Дохід" та П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати".
Рахунок 79 "Фінансові результати" призначено для обліку й узагальнення інформації про фінансові результати підприємства від звичайної діяльності та надзвичайних подій.
За кредитом рахунку 79 "Фінансові результати" відображаються суми в порядку закриття рахунків обліку доходів, за дебетом - суми в порядку закриття рахунків обліку витрат, також належна сума нарахованого податку на прибуток.
Сальдо рахунку при його закритті списується на рахунок 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)".
Рахунок 79 "Фінансові результати" має такі субрахунки:
791 "Результат основної діяльності"
792 "Результат фінансових операцій"
793 "Результат іншої звичайної діяльності"
794 "Результат надзвичайних подій".