Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Лекція № 2. Механізм адміністративно-правового регулювання
ПЛАН
1. Поняття, елементи та стадії механізму адміністративно-правового регулювання
2. Поняття, особливості та мета адміністративно-правових норм
3. Структура та форми реалізація адміністративно-правових норм
4. Види адміністративно-правових норм
5. Джерела адміністративного права
6. Систематизація адміністративно-правового матеріалу
7. Поняття та ознаки адміністративно-правових відносин
8. Склад адміністративно-правових відносин
9. Підстави виникнення, зміни та припинення адміністративно-правових відносин
10. Види адміністративно-правових відносин
1. Поняття, елементи та стадії механізму адміністративно-правового регулювання
В найбільш загальному вигляді призначення механізму адміністративно-правового регулювання в сучасних умовах державотворення полягає у:
- формуванні юридичної складової адміністративного регулювання та опосередкуванні впливу права на економічні, політичні та соціальні аспекти життєдіяльності суспільства;
- виділенні необхідних правових явищ та встановленні зв’язків між ними шляхом виявлення закономірностей їхнього впливу на впорядкування відносин предмету адміністративного права;
- визначенні можливості застосування найбільш дієвих способів адміністративно-правового регулювання для підвищення загальної ефективності правового впливу;
- встановленні загального стану правопорядку у суспільстві;
- обґрунтуванні цінності кожного елементу механізму адміністративно-правового регулювання для задоволення потреб та інтересів учасників відповідних правовідносин;
- посиленні гарантованості належної реалізації норм права для досягнення визначеного правового ефекту;
- наближенні процесу правореалізації до вирішення конкретних юридичних завдань, враховуючи особливу цінність забезпечення прав людини в цьому процесі;
- виробленні єдиних критеріїв правового впливу на суб’єктів адміністративних правовідносин;
- визначенні динаміки розвитку адміністративних правовідносин та встановленні меж державного втручання у процеси розвитку суспільства в цілому та окремої особи зокрема та ін.
Отже, під механізмом адміністративно-правового регулювання, слід розуміти визначену сукупність правових засобів, що динамічно функціонують та взаємодіють з метою впорядкування адміністративних відносин та здійснюють цілеспрямований результативний вплив на поведінку суб’єктів адміністративного права.
В механізмі адміністративно-правового регулювання прийнято виділяти органічні та функціональні складові.
Органічними складовими частинами механізму адміністративно-правового регулювання слід вважати ті, що визначають суть самого явища механізму адміністративно-правового регулювання, тобто без яких не може відбуватися сам механізм.
Функціональними складовими частинами механізму адміністративно-правового регулювання - ті, що значною мірою впливають на механізм адміністративно-правового регулювання, які не є обов’язковими його елементами.
Органічні складові частини механізму адміністративно-правового регулювання :
1. Адміністративно-правові норми – загальнообов’язкові правила поведінки, встановлені з метою регулювання суспільних відносин, що складають предмет адміністративного права.
2. Акти реалізації норм адміністративного права – процес фактичного втілення в життя приписів адміністративно-правових норм через поведінку суб’єктів адміністративного права.
3. Адміністративні правовідносини – вольові суспільні відносини, що виникають на основі норм адміністративного права.
4. Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з якими пов’язані виникнення, зміна та припинення адміністративно-правових відносин. Самі по собі норми адміністративного права не діють, вони активізуються лише тоді, коли настають необхідні для їхньої дії життєві обставини.
Функціональні складові частини механізму адміністративно-правового регулювання:
1. Правова свідомість суб’єктів адміністративно-правового регулювання – система відображення правової дійсності у поглядах, почуттях, уявленнях людей про адміністративне право. Правова свідомість складається з: а) правової психології; б) правової поведінки.
2. Правова культура суб’єктів адміністративного права — це різновид загальної правової культури, який становить систему цінностей, що досягнуті людством у галузі адміністративного права і стосується правової основи розвитку даного суспільства.
3. Законність – правовий режим суспільного життя, який характеризується неухильним дотриманням норм права всіма суб’єктами адміністративно-правових відносин. Законність сприяє якісному здійсненню публічного адміністрування. Для громадян законність являє собою засіб, за допомогою якого вони захищаються від порушення своїх прав, свобод і законних інтересів.
4. Акти тлумачення норм адміністративного права – процес, спрямований на встановлення змісту відповідних норм права з метою їх правильної реалізації. Як офіційне так і неофіційне тлумачення норм права значною мірою впливає на функціонування механізму адміністративно-правового регулювання, оскільки належне тлумачення – одна з умов правильної реалізації норм права, яка, в свою чергу, приводить до належного регулювання відповідних суспільних відносин.
5. Акти застосування норм адміністративного права – прояв владного веління компетентних державних органів, спрямований на забезпечення умов реалізації суб’єктивних прав та обов’язків учасників адміністративно-правових відносин.
Стадії механізму адміністративно-правового регулювання.
1. Регламентація суспільних відносин (розробка та прийняття правових норм, які формулюють правила поведінки для учасників суспільних відносин). На цій стадії відбувається правотворча діяльність компетентних державних органів зі створення правових норм і нормативно-правових актів.
2. Виникнення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Тут відбувається процес переходу від загального до конкретного, від загальних приписів правових норм до конкретної моделі поведінки того чи іншого суб’єкта адміністративного права.
3. Реалізація (фактичне використання) суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. На цій стадії фактично втілюються в життя приписи норм адміністративного права в реальну поведінку того чи іншого суб’єкта адміністративного права.
2. Поняття, особливості та мета адміністративно-правових норм
Адміністративно-правова норма – це формальне визначене, загальнообов’язкове правило поведінки, встановлене та охороняєме державою, метою якого є регулювання суспільних відносин, що виникають, змінюються і припиняються у сфері забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі державного і самоврядного регулювання в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадянського порядку.
Особливості адміністративно-правових норм:
1) в них закріплюються приписи щодо адміністрування, державного контролю, нагляду, внутрішньоорганізаційної діяльності;
2) метод впливу норм на суспільні відносини має, переважно, імперативний характер;
3) виконання приписів норм гарантується державою за допомогою системи засобів організаційно-роз’яснювального та суспільно-примусового характеру;
4) системність норм адміністративного права.
Мета адміністративно-правових норм:
1) організація й регулювання відносин у сфері забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі державного і самоврядного управління в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадянського порядку;
2) інформаційна- забезпечення належного рівня поінформованості відповідних суб’єктів щодо напрямків та сфер здійснення адміністративно-правового впливу держави на відповідні суспільні відносини;
3) охорона - забезпечення законності й дисципліни в у сфері забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі державного і самоврядного управління в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадянського порядку
4) заохочувальна - стимулювання учасників відносин до належної участі в них, активізації їх ролі, самостійності;
5) соціально-моральна - формування правосвідомості, відповідного ставлення до громадського порядку, безпеки тощо.
3. Структура та форми реалізація адміністративно-правових норм
Структура адміністративно-правової норми – це її внутрішня побудова, визначений порядок взаємозв’язку, взаємообумовленості і взаємозалежності складових частин норми.
Як відомо, “класична” модель будь-якої правової норми передбачає обов'язкову наявність трьох взаємозв'язаних елементів — гіпотези, диспозиції та санкції.
Нагадаємо, що гіпотеза вказує на фактичні умови, за яких діє норма права. У диспозиції формулюється саме правило поведінки. Санкція містить вказівку на примусові заходи, що підлягають застосуванню в разі порушення встановленого правила.
Більшість адміністративно-правових норм фіксують права й обов'язки, форми та методи діяльності владних суб'єктів адміністративного права. Специфіка таких норм полягає в тому, що вони часто містять лише правило поведінки — диспозицію, характерною ознакою якої є імперативність. Адже зафіксоване цією нормою правило не може бути змінено за згодою сторін.
Санкцію адміністративно-правової норми не завжди виражено в змісті того акта, що містить правило поведінки. Крім того, досить часто правило, забезпечене примусовою силою держави, формулюється в підзаконному акті, а відповідальність за його порушення завжди визначає закон.
Практичне використання правил поведінки, які містяться у адміністративно-правових нормах, означає їх реалізацію. Реалізація адміністративно-правових норм здійснюється у таких формах:
1) виконання – активна поведінка суб’єктів адміністративно-правових відносин щодо виконання юридичних обов’язків (одержання паспорта, сплата податків, подання декларації);
2) використання – активна поведінка суб’єктів адміністративно-правових відносин щодо здійснення наданих юридичних прав (подання скарги, заяви);
3) додержання – пасивна поведінка суб’єктів адміністративно-правових відносин щодо дотримання заборон.
4) застосування – діяльність органів держави щодо вирішення управлінських справ і видання індивідуальних юридичних актів, які ґрунтуються на вимогах матеріальних і процесуальних юридичних норм.
4. Види адміністративно-правових норм
Адміністративно-правові норми поділяють на види за різними критеріями.
За змістом можна виділити групи адміністративно-правових норм, що: 1) фіксують права й обов'язки громадян як суб'єктів адміністративного права; 2) закріплюють порядок утворення та правове становище владних суб'єктів адміністративного права; 3) встановлюють порядок проходження державної служби, права й обов'язки державних службовців; 4) визначають форми та методи діяльності суб’єктів публічної адміністрації; 5) встановлюють способи і порядок забезпечення законності та дисципліни в публічному адмініструванні; 6) окреслюють адміністративно-правові засади регулювання в економіко-господарській, соціально-культурній й адміністративно-політичній сферах.
За цільовим призначенням серед адміністративно-правових норм вирізняють регулятивні, які фіксують права й обов'язки суб'єктів адміністративного права, та охоронні, які спрямовано на регламентацію примусових заходів, що застосовують до порушників загальнообов'язкових правил.
За методом впливу на суб'єктів адміністративного права розрізняють: зобов'язуючі (встановлюють обов'язок здійснити позитивні дії); забороняючі (фіксують обов'язок утриматися від певних дій); уповноважуючі (надають право на здійснення тих чи інших позитивних дій); рекомендаційні (містять поради щодо раціональних дій) і стимулюючі (містять інформацію про заохочення діяльності, яку вважають корисною).
За галузевою належністю адміністративно-правові норми поділяють на матеріальні (визначають права й обов'язки суб'єктів адміністративно-правових відносин) і процесуальні (фіксують порядок, процедури реалізації прав та здійснення обов'язків).
За межами дії розрізняють загальнообов'язкові адміністративно-правові норми, які діють на всій території України чи на певних її територіях, і такі, що діють у системі органів державного управління (загальні, відомчі, міжвідомчі, локальні).
За порядком дії у часі можна вирізнити строкові адміністративно-правові норми (час дії визначений) і такі, час дії яких не визначений.
За колом фізичних осіб адміністративно-правові норми поділяють на такі, що встановлюють правила для всіх громадян, або такі, що адресуються окремим групам осіб.
5. Джерела адміністративного права
У юридичній літературі під джерелом адміністративного права розуміють зовнішню форму вираження його норм. Джерело адміністративного права - це акт правотворчості органів державної влади, органів виконавчої влади, що складається з адміністративно-правових норм або навіть одного правила поведінки, що регулює виконавчо-розпорядницьку діяльність. Якщо акт охоплює поряд з нормами адміністративного права норми інших галузей права (фінансового, цивільного й ін.), то для адміністративного права він буде джерелом лише в частині, що наповнена адміністративно-правовим змістом.
Кожне джерело адміністративного права відрізняється від інших своїми особливостями, обумовленими цільовою спрямованістю й змістом норм, які його становлять, їхньою юридичною чинністю, масштабом функціонування (дії) тощо. Джерело може бути загальної й локальної дії, обов'язковим до виконання всіма субєктами, або поширює свою дію лише на окремих суб’єктів адміністративно-правових відносин. До системи джерел адміністративного права відносяться нормативні акти, що діють у межах України, а також такі, котрий регулюють роботу українських установ за кордоном. Можуть існувати джерела (локальні), що діють у межах області, міста, району й т.п.
Специфіка джерел адміністративного права виявляється в наступному: а) всі вони ґрунтуються на нормах Конституції й законах України, що мають вищу юридичну чинність; б) джерела - нормативні акти органів виконавчої влади всіх ланок служать юридичною базою для джерел - нормативних актів, які приймаються нижчими органами виконавчої влади; в) джерела - нормативні акти вищих органів виконавчої влади характеризуються більшим масштабом дії, чим аналогічні акти нижчих органів; г) джерела - нормативні акти галузевого характеру базуються на джерелах загального характеру.
Джерела адміністративного права складають певну систему, в якій можна виділити:
1. Конституцію України від 28 червня 1996 р.;
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення (КпАП) від 7 грудня 1984 р. із змінами та доповненнями; Кодекс адміністративного судочинства України (КАС) від 6 липня 2005 р.,
3. Певні положення Митного кодексу України (МК) від 11 липня 2002 р.. Податкового кодексу України (ПК) від 2 грудня 2010 р.;
4. Закони України (зокрема, закони України "Про державну службу", "Про звернення громадян", "Про освіту", "Про громадські об'єднання", "Про Кабінет Міністрів України", "Про центральні органи виконавчої влади", "Про доступ до публічної інформації" тощо);
5. Постанови та розпорядження Верховної Ради України;
6. Укази та розпорядження Президента України;
7. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України:
8. Накази, інструкції міністерств, інспекцій, служб, агентств та ЦОВВ зі спеціальним статусом;
9.. Накази керівників державних підприємств, установ, організацій;
10. Нормативні акти місцевих державних адміністрацій (розпорядження, накази);
11. Нормативні акти місцевих рад та їх виконавчих органів (рішення, розпорядження);
12. Міжнародні договори та угоди, ратифіковані Верховною Радою України
13. Акти Конституційного Суду України та ін..
6. Систематизація адміністративно-правового матеріалу
Різноманітні адміністративно-правові норми містяться в численних, прийнятих у різний час нормативних актах. Увесь цей нормативний матеріал потребує певної систематизації.
Під систематизацією розуміють впорядкування й удосконалення чинного законодавства та іншого нормативно-правового матеріалу шляхом його оброблення й викладення за певною системою у вигляді збірників (довідників) актів (предметних, системно-предметних, хронологічних тощо) чи у формі зведених (зібраних) кодифікованих актів.
Систематизації в праві досягають двома різноплановими способами: 1) кодифікацією права та 2) інкорпорацією чинних нормативно-правових актів.
Кодифікація — це вид правотворчості, предметом упорядкування якого є не нормативно-правові акти, а безпосередньо юридичні норми.
Кодифікацію як напрям систематизації адміністративного права здійснюють шляхом: а) об'єднання в єдиному акті адміністративно-правових норм, що містяться в різних нормативних документах, однак належать до одного правового інституту; б) вдосконалення змісту цих норм; в) усунення застарілих норм; г) заповнення прогалин у адміністративно-правовому регулюванні. Результатом застосування цього способу систематизації завжди виступають нові комплексні (єдині, юридично та логічно завершені, узгоджені всередині й за змістом) акти (як правило, кодекси). Кодифікація має офіційний характер, оскільки її здійснюють тільки державні органи, що мають відповідну компетенцію.
На відміну від норм деяких галузей права, об'єднати всі норми адміністративного права в одному чи навіть у декількох комплексних (кодифікованих) актах неможливо з об'єктивних причин. Адміністративне право регулює широке коло суспільних відносин. Його норми містяться в численних актах різної юридичної сили. Крім того, нормотворчість в управлінській сфері характеризується високим рівнем динамічності, частим виникненням нових норм, що ускладнює зміст і структуру правового матеріалу й обмежує можливість його кодифікації. У зв’язку з цим упорядкування адміністративного права можуть здійснювати шляхом видання кодифікованих актів за окремими сферами та інститутами адміністративно-правового регулювання.
Інкорпорація — це впорядкування чинних нормативно-правових актів шляхом їх розміщення за відповідною системою в єдиних збірниках або інших виданнях. Такий спосіб систематизації передбачає тільки об'єднання нормативних документів без обробки норм, що в них містяться, а тому його можуть здійснювати як компетентні органи за дорученням суб'єктів правотворчості, так і фізичні чи юридичні особи за власною ініціативою. Результатом інкорпорації є видання хронологічних, системно-предметних або предметних збірників, використання яких полегшить пошук нормативного матеріалу.
7. Поняття та ознаки адміністративно-правових відносин
Апарат виконавчої влади забезпечує виконання завдань у сферах господарського, соціально-культурного, адміністративно-політичного будівництва та в інших галузях управлінської діяльності.
У процесі публічного адміністрування виникають організаційні зв'язки між учасниками цих відносин, багато з яких потребують правового регулювання. Таке регулювання здійснюють за допомогою адміністративно-правових норм і таким чином перетворюють їх у адміністративно-правові відносини.
Адміністративно-правові відносини — це суспільні відносини в сфері публічного адміністрування, учасники яких виступають носіями прав і обов'язків, урегульованих нормами адміністративного права.
Адміністративно-правові відносини є різновидом правових відносин, а тому характеризуються їх загальними ознаками, а також рядом ознак що виокремлюють їх з-поміж інших правовідносин. До спеціальних ознак адміністративних правовідносин доцільно віднести наступні ознаки:
- обов’язки і права сторін пов’язані з здійсненням публічного адміністрування;
- в адміністративно-правових відносинах однією з сторін завжди виступає суб’єкт адміністративної влади;
- при порушенні адміністративно-правової норми порушник несе відповідальність перед державою;
- адміністративно-правові відносини є владними відношеннями, побудованими на засадах “влада-підпорядкування”;
- адміністративно-правові відносини за своєю сутністю є різновидом організаційних відноси;
- відображають публічно-правовий і державний інтерес;
- виникають за ініціативою будь-якого з учасників цих відносин;
- спори, що виникають при порушенні адміністративно-правових відносин, вирішуються в адміністративному і судовому порядку;
- в умовах необхідності застосування існує можливість державного примусу, а саме – при виконанні обов’язків та здійсненні суб’єктивних прав;
- виникають на підставі адміністративно-правових норм;
- здійснюються на вольовій основі, свідомо та цілеспрямовано
8. Склад адміністративно-правових відносин
Складовими частинами адміністративно-правових відносин є: суб'єкти, об'єкти та зміст.
Учасники адміністративно-правових відносин мають конкретні права та обов'язки і є суб'єктами правовідносин. Виходячи з положень чинного законодавства України, до суб'єктів адміністративно-правових відносин можна віднести: державні органи (органи законодавчої, виконавчої та судової влади, прокуратури, адміністрації державних підприємств і установ); структурні підрозділи органів держави, посадових осіб державних органів; власника підприємства (представника, менеджера, уповноваженого власника); громадські об’єднання, кооперативи, органи місцевого самоврядування, самодіяльні організації; громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства.
Передумовою вступу названих суб'єктів у конкретні адміністративно-правові відносини є наявність у них правоздатності та дієздатності.
Адміністративна правоздатність — це спроможність суб'єкта адміністративних правовідносин мати права та нести юридичні обов'язки в сфері публічного адміністрування. Державні органи, що здійснюють виконавчо-розпорядчу діяльність, мають конкретні владні повноваження, які за своїм характером і обсягом залежать від компетенції даного органу. Адміністративна правоздатність державного органу (посадової особи) залежить від обсягу його компетенції. Крім цього, адміністративну правоздатність посадової особи визначають також її посадовими повноваженнями, які виражено в законі або інших правових актах. Адміністративну правоздатність мають державні підприємства й установи, а також громадські об’єднання, органи місцевого самоврядування, самодіяльні організації та їх органи.
Адміністративна правоздатність державних органів, державних і недержавних організацій виникає, здебільшого, з моменту видання акта про їх заснування, а припиняється з їх ліквідацією або реорганізацією. Адміністративна правоздатність громадян у сфері публічного адміністрування виникає з моменту народження й припиняється з їх смертю. Адміністративна правоздатність є основою адміністративної дієздатності.
Адміністративна дієздатність — це здатність суб'єкта самостійно, осмисленими діями реалізовувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов'язки у сфері публічного адміністрування. Складовою дієздатності є адміністративна деліктоздатність, тобто здатність суб'єкта нести за порушення адміністративно-правових норм юридичну відповідальність.
Особливість адміністративної правоздатності та дієздатності полягає в тому, що вони означають можливість бути суб'єктом адміністративно-правових відносин.
Об'єкт — це те, заради чого виникають правовідносини. Об'єктом адміністративно-правових відносин є поведінка учасників управлінських відносин (дії, утримання від дій). Дії учасників управлінських відносин можуть здійснюватися заради різноманітних правових інтересів. Це можуть бути речі, матеріальні цінності, продукти духовної творчості, особисті нематеріальні блага, а саме: здоров'я, гідність людини, моральність тощо. Так, якщо об'єктом правовідносин є поведінка учасників (наприклад, передача державного майна від одного органу управління — іншому), то предметом адміністративних правовідносин будуть об'єкти матеріального характеру, тобто майно, речі. В адмініструванні культурою та мистецтвом, охороною здоров я, справами молоді й спорту предметом цих відносин є культурні та духовні цінності, здоров'я, моральність, тобто чинники нематеріальні.
Зміст адміністративно-правових відносин – сукупність юридичних прав та обов’язків суб’єктів правовідносин.
9. Підстави виникнення, зміни та припинення адміністративно-правових відносин
Підставою виникнення, зміни або припинення адміністративно-правових відносин є юридичні факти. Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з якими пов’язані виникнення, зміна та припинення адміністративно-правових відносин. Самі по собі норми адміністративного права не діють, вони активізуються лише тоді, коли настають необхідні для їхньої дії життєві обставини. Це дії та події.
Під діями розуміють факти, які виникають за волею людей. Вони можуть бути як правомірними, так і неправомірними.
Правомірні дії відповідають вимогам адміністративно-правових норм. До правомірних дій, що породжують адміністративно-правові відносини, належать акти управління — укази й розпорядження Президента, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів тощо. Для державного управління найхарактерніші юридичні акти, які мають індивідуальний характер, оскільки вони породжують конкретні адміністративно-правові відносини безпосередньо (наприклад, Указом Президента України громадянина призначено заступником міністра освіти і науки України, що безпосередньо породжує адміністративно-правові відносини між особою, призначеною на цю посаду, та іншими працівниками Міністерства освіти і науки України). Адміністративно-правові відносини виникають також у зв'язку з діями окремих громадян і посадових осіб, наприклад, у разі звернення громадянина зі скаргою на дії посадової особи. Крім цього, юридичним фактом, що зумовлює виникнення адміністративно-правових відносин, може бути бездіяльність.
Неправомірні дії — це правопорушення, проступки, що тягнуть за собою застосування заходів примусового впливу. До неправомірних дій належать правопорушення, в тому числі адміністративні та дисциплінарні, за які настає відповідальність, наприклад, адміністративна відповідальність за ухилення від виконання законних вимог прокурора або невиконання розпорядження державного чи іншого органу про працевлаштування. Вчинення правопорушення тягне за собою виникнення певного кола правовідносин, пов'язаних із застосуванням норм матеріального та процесуального адміністративного права.
Адміністративно-правові відносини виникають не тільки в результаті діяльності людей, а й у разі виникнення подій. Події - це явища, незалежні від волі людей, які мають юридичне значення (наприклад, смерть, стихійне лихо, досягнення передбаченого законом віку та ін.). У зв'язку з різного роду подіями також виникають конкретні адміністративно-правові відносини (наприклад, по реєстрації народження дитини та ін.).
10. Види адміністративно-правових відносин
Класифікація адміністративних правовідносин передбачає виділення їх певних видів залежно від різних критеріїв.
До регулятивних правовідносин належать ті, що пов'язані з реалізацією, умовно кажучи, “позитивної” функції адміністративного права. Це організація роботи аппарату адміністрування, керівництво нижчими структурами, задоволення запитів громадян тощо.
До правоохоронних правовідносин належать ті, що пов'язані з реалізацією правоохоронної функції адміністративного права. Найбільш відомий різновид правоохоронних відносин — відносини адміністративно-деліктні (юрисдикційні). До них належать відносини, що складаються з приводу притягнення до відповідальності за адміністративні проступки. Вони виникають між правопорушником і правозастосовчим органом (його посадовою особою). Їх, умовно кажучи, організуюче значення полягає в тому, що через вжиття заходів впливу, передбачених адміністративно-правовою нормою, держава в особі правомочного органу прагне юридичними засобами забезпечити належну (правомірну, правослухняну) поведінку людини.
2. За складом учасників — двосторонні або багатосторонні. Крім того, за цим критерієм можна виділити:
- відносини між главою держави — Президентом України і: всією системою органів виконавчої влади; органами інших, крім виконавчої, гілок влади; недержавними формуваннями; іншими колективними суб'єктами; фізичними особами;
- відносини між вищим органом у системі органів виконавчої влади, яким за Конституцією України (ст. 113) є Кабінет Міністрів України, і: рештою органів виконавчої гілки влади; органами інших, крім виконавчої, гілок влади; недержавними формуваннями; іншими колективними суб'єктами; фізичними особами;
- такі ж відносини, де обов'язковою стороною є центральні органи виконавчої влади;
- такі ж відносини, де обов'язковою стороною є місцеві органи виконавчої влади;
- такі ж відносини, де обов'язковою стороною є органи місцевого самоврядування;
- такі ж відносини, але між посадовими особами усіх зазначених вище органів.
3. За сферою виникнення: а) відносини у сфері виконавчої влади; б) відносини у сфері функціонування державних утворень, що знаходяться за межами виконавчої влади; в) відносини у сфері недержавного управління (у місцевому самоврядуванні, у діяльності громадських організацій).
Серед відносин, що виникають у сфері здійснення виконавчої влади, прийнято виділяти:
- відносини у сфері загального адміністрування (сфера відання Кабінету Міністрів, обласних і районних державних адміністрацій);
- відносини у сфері галузевого адміністрування (сфера відання галузевих органів виконавчої влади);
- відносини у сфері міжгалузевого адміністрування (сфера відання міжгалузевих органів виконавчої влади);
- відносини у сфері функціонального адміністрування (сфера відання функціональних органів виконавчої влади).
4. За станом взаємної підпорядкованості суб'єктів, що беруть участь у правовідносинах, — адміністративні правовідносини:
- між підпорядкованими суб'єктами, тобто між вищестоящими і нижчестоящими органами виконавчої влади;
- між непідпорядкованими суб'єктами одного ієрархічного рівня: між власне міністерствами, державними адміністраціями районів або областей тощо;
- між непідпорядкованими суб'єктами різного ієрархічного рівня, наприклад, між обласною державною адміністрацією однієї області та районною держадміністрацією іншої області;
- між органами виконавчої влади й організаціями, які їм організаційно не підпорядковані (тобто організаційно від них незалежні): приміром, відносини між Антимонопольним комітетом і підприємствами;
- між адміністрацією (органом управління) підприємства, корпорації, концерну тощо і безпосередньо керованим персоналом даного підприємства та ін.
5. За характером зв'язків між сторонами адміністративно-право вих відносин останні поділяють на вертикальні та горизонтальні.
Вертикальні адміністративно-правові відносини — це відносини субординаційного характеру. Вони мають місце там, де одна сторона підпорядкована іншій. Це взаємовідносини, які існують між органами виконавчої влади, що стоять вище відносно органів, які стоять нижче (наприклад, відносини Міністерства освіти і науки України з управлінням освіти обласної державної адміністрації). Вертикальні адміністративно-правові відносини наявні й тоді, коли одна зі сторін, наділена певним обсягом владних повноважень, має право видавати акти, здійснювати приписи, які є обов'язковими для непідпо-рядкованої сторони.
Горизонтальні адміністративно-правові відносини є відносинами, що виникають між непідпорядкованими органами дер жавної влади, підприємствами, установами, організаціями, по садовими особами, громадянами. Іншими словами, це відносини, учасники яких не перебувають у підпорядкуванні один одного (наприклад, відносини, що виникають між органами виконавчої влади й громадянином у зв'язку з призначенням пенсії, розглядом заяви, скарги тощо).
Адміністративно-правові відносини можна поділити також на внутрішні та зовнішні; майнові і немайнові; такі, що захищаються в адміністративному порядку, і такі, що захищаються у судовому порядку; субординації і координації тощо.
PAGE 7