Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
на засіданні кафедри дитячої стоматології
протокол № від " " 2010 р.
Зав. кафедрою ..................... ..доц.Жеро Н.І.
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
практичного заняття № 9
з дитячої хірургічної стоматології для викладачів
ТЕМА: Одонтогенні та неодонтогенні лімфаденіти ЩЛД. Причини розвитку. Діагностика, клініка та лікування. Показання до госпіталізації, невідкладна хірургічна допомога таким дітям в умовах амбулаторії та стаціонару.
І. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: Лімфаденіти - одна з найпоширеніших патологій, яка супроводжує запальні процеси ЩЛД та суміжних з нею анатомо-функціональних утворень (ЛОР органи). Чітка діагностика і невідкладне лікування допоможуть уникнути ускладнень при лімфаденітах (аденофлегмона, абсцесс ,сепсис)
II. НАВЧАЛЬНІ ЩЛІ ЗАНЯТТЯ:
ІІІ. ВИХОВНІ ЦІЛІ ЗАНЯТТЯ:
ІV. МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ІНТЕГРАЦІЯ:
|
Дисципліна |
Знати |
Вміти |
|
1.Забезпечуючі дис-ципліни: -анатомія -топ. анатомія -фізіологія -хір.стоматологія 2. Наступні дисцип-ліни (забезпечуємі): -дитяча хірургічна стоматологія 3. Внутріпредметна інтеграція: |
-анатомічні особливості будови ЗЩС у дітей -особливості будови лімфатичного апарату у дітей -особливості функціонування лімфатичних вузлів у дітей Клініку протікання різних форм лімфаденітів у дітей. Реабілітаційні заходи та заходи по попередженню ускладнень при лікуванні різних видів лімфаденітів |
-знайти місце знаходження різних груп лімфатичних вузлів -пальпаторно визначити стадію запалення лімфовузлів, вказати його принадлежність тій чи іншій групі Скласти план лікування періоститу, провести лікування, заповнити амбулаторну картку; Скласти план профілактичних та реабілітаційних заходів |
V. ЗМІСТ ТЕМИ ЗАНЯТТЯ:
Тези теми:
Лімфаденіт (lymphoadenitis) — це запалення лімфатичного вузла, яке часто поєднується з лімфангоїтом (запаленням лімфатичних судин).
Провідна роль в етіології лімфаденітів у 94% належить стафілококу. Влас тивості останнього постійно змінюються, а саме: знижується чутливість до ан тибіотиків, з'являються нові штами, що не чутливі до антибіотиків, які частіше використовують для лікування запальних процесів. Менш частими збудника ми є стрептококи, найпростіші, мікобактерії, токсоплазми, аероби. Найчастіше хворіють на неодонтогенний лімфаденіт діти до 5 років, а на одонтогенний — після 6—7 років. Первинно такі пацієнти можуть звертатися до педіатра, отоларинголога і загального хірурга.
Лімфовузли виконують важливі та багатокомпонентні функції в організмі:
імунопоетичну — розпізнають і знищують усе "чуже", що потрапляє в
організм не через систему травлення;
резервуарну — депонують лімфу та перерозподіляють її;
лімфатичні вузли — це "пастка" — з одного боку (знешкоджують пух
линні клітини) чи "оазис" — з другого для розмноження та поширення пух
линних клітин.
Уся лімфатична система складається із центральних (тимус, сумка Фабри-ціуса)та периферійних (вторинних) лімфатичних органів (лімфовузли, селез інка, накопичення лімфоїдної тканини в глотці, брижі тощо). Серед регіонар-них лімфовузлів голови та шиї розрізняють кілька груп: ділянки склепіння че репа (потиличні, соскоподібні поверхневі та глибокі, привушні), лицеві (щічні, піднижньошелепні, за- та наднижньощелепні, підпідборідні, підборідні), шийні (поверхневі та глибокі)
У здорової дитини лімфатичні вузли не збільшені. Якщо вони збільшують ся за розсипчатим типом, то це свідчить про неспецифічне або специ-фічне запалення (результат інвазії мікроорганізмів). Залежно від ступеня інвазії та виду мікроорганізмів і виявляється та чи інша реакція різних груп лімфатичних вузлів. Необхідно пам'ятати, шо лімфатичні вузли можуть збільшуватися і за наявності злоякісних пухлинних процесів чи захворювань крові.
Важливим для визначення симптомів місцевих запальних процесів є знан ня шляхів відтоку лімфи від тканин улімфатичні вузли певної локалізації. Так, наприклад, підщелепні лімфатичні вузли можуть "відреагувати" натравматичні, запальні та інші процеси вділянках верхньоїта нижньої губ, носової порожни ни, язика, ясен, під'язикових та підщелепних слинних залоз, підборіддя; щічні— на такі ж процеси в ділянках повік, носа, щік, слизової оболонки комірко вого відростка верхньої щелепи.
Ріст та розвиток тканинних струк тур лімфатичних вузлів відбувається до 8-12 років. На першій стадії їх розвит ку — ембріональній — накопичуються клітинні елементи — ендотеліальні, ре тикулярні та лімфоцитарнї; друга ста дія (від народження до 3—4 років) — розвиток лімфоїдної тканини, яка ха рактеризується перевагою елементів лІмфоцитарного ряду; третя (від 4 до 8 років) — стадія інтенсивного розвитку ретикулоендотеліальних структур — утворення пазух; четверта (від 8 до 12 років) — формування капсули та тра-бекул, завершення структурного фор мування вузлів.
У людини виділяють понад 50 груп лімфатичних вузлів.
Класифікація лімфаденітів за трьома принципами:
1. За топографо-анатомічним:
За локалізацією – підщелепні, підборідні, за щелепні, щічні, привушні тощо.
2. За шляхом проникнення:
неодонтогенні – як наслідок респіраторних та вірусних інфекційних процесів, сепсису, специфічної інфекції (туберкульоз, сифіліс, актиномікоз, СНІД), метастазування.
3. За гостротою запалення:
хронічні – гіперпластичні, гнійні, загострені хронічні.
Гострий серозний одонтогенний лімфаденіт
Скарги дітей у разі гострого одонтогенного лімфаденіту (limphoadenitis odontogenica serosa acutae) на появу в певній анатомічній ділянці (частіше підще лепній) рухомої "кульки", болючої під час пальпації.
У деяких молодих лікарів виникає думка, що єдиною ділянкою, де розви вається лімфаденіт, є підщелепна, але це не так. Дуже часто у дітей спостері гається ураження лімфатичних вузлів завушної, привушної, щічної, підпідбо-рідної ділянок.
Перед збільшенням лімфатичного вузла дитина зазначає, що її турбував зубний біль або зуб лікували.
Клініка. Зміни загального стану дитини мінімальні: підвищення темпе ратури тіла незначне, інтоксикація невиражена. Під час клінічного обстежен ня виявляється утворення кулястої форми, болісне під час пальпації, іноді з обмеженою рухомістю, яка є показником виходу процесу за межі капсули. Шкіра над утворенням практично не змінена в кольорі, береться у складку. З протилежного боку збільшення лімфатичного вузла звичайно не спостерігається. Під час огляду ротової порожнини та зубів на верхній і нижній щелепах з цього ж боку виявляється тимчасовий чи постійний зуб, змінений у кольорі, з каріозною порожниною, перкусія якого болісна. Подальше обстеження "причинного" зуба дозволяє поставити діагноз: загострення хронічного пульпіту з перифокальним періодонтитом чи гострий або загострений хронічний періодонтит. Частіше слизова оболонка в ділянці цього зуба гіперемована, наявний симптом вазопарезу.
Серозна форма запалення лімфатичного вузла у дітей рідко діагностується лікарями, оскільки це запалення швидко переходить у гнійне, особливо у дітей 5—6 років.
Гострий гнійний одонтогенний лімфаденіт
Гострий гнійний одонтогенний лімфаденіт (limphoadenitis odontogenica purulata acutae) є наслідком невилікуваного чи нелікованого гострого серозно го лімфаденіту. Якщо дитина протягом 5-7 діб не зверталася до лікаря-стома-толога, серозне запалення зазвичай переходить у гнійне, чому також сприяє немотивоване призначення фізметодів та компресів.
Скарги матері чи дитини — на збільшений лімфатичний вузол, у якому з'являється акцентований пульсівнии біль, значне підвищення температури тіла, втрату апетиту, зміну поведінки дитини, яка стає вередливою, неспокійною.
Клініка. Обличчя асиметричне за рахунок інфільтрату у певній ділянці. Шкіра тут набрякла, гіперемована, у складку не береться. Під час паль пації виявляється болісний збільшений лімфатичний вузол. Але коли за умови гострого серозного лімфаденіту лімфатичний вузол має чіткі межі, то у разі го строго гнійного вони нечіткі, що обумовлено переходом запального процесу з паренхіми лімфатичного вузла за його межі. Симптом флюктуацІЇ, який пови нен бути за умови гнійного процесу, не завжди існує, навіть у разі поверхневих локалізацій, оскільки оболонка лімфатичного вузла щільна, напружена. Відкри вання рота вільне, можна виявити "причинний" зуб, звичайно із зруйнованою та зміненою у кольорі коронковою частиною, перкусія його болісна.
Різниці між гнійним одонтогенним чи неодонтогенним лімфаденітом (або аденоабсцесом), яку можна було б визначити за певними клінічними ознака ми, немає, крім зв'язку з «причинним» зубом. У разі одонтогенного лімфаденіту частіше уражаються поверхневі лімфатичні вузли, які зазвичай спаяні з окістям щелепи. Загальні ознаки інтоксикації більш виражені, ніж у разі серозного.
В аналізі крові хворої дитини спостерігається типова картина зсуву лей коцитарної формули вліво. До речі, загальний аналіз крові є інформативним тестом під час диференційноі діагностики гнійного та серозного лімфаденітів. Серед відомих індексів співвідношення лейкоцитів периферійної крові найінформативнішими є індекс співвідношення нейтрофілів та лімфоцитів (ІСНЛ) та індекс співвідношення нейтрофілів і моноцитів (ІСНМ). Виявлено, що показники ІСНМ у дітей віком від 6 до 12 років у 1,5-2 рази вищі за наявності серозних форм, а показни ки ІСНЛ у цій же групі, навпаки, у 2 рази нижчі.
Хронічний одонтогенний лімфаденіт
Скарги дитини чи її батьків на наявність тривало існуючої "кульки", час тіше у підпідборідній чи підщелепній ділянці, яка не спричиняє ніяких незруч-ностей. З анамнезу можна виявити, що кілька тижнів або місяцівтому ця "куль ка" з'явилася вперше і поява її збіглася з виникненням болю у зубі з боку ура ження. Зуб не лікували або не закінчили його лікування. У подальшому біль у зубі зникав, а безболісний або слабкоболісний, дещо збільшений лімфатичний вузол лишався.
Батьки дитини вказують на кілька загострень захворювання, які проявля лися незначним підвищенням температури тіла, збільшенням вузла та його болючістю на тлі загострення процесу в зубі.
Клініка. Огляд дозволяє виявити незначну асиметрію обличчя за раху нок наявності новоутворення у ділянці ураження з незміненою шкірою над ним. Пальпаторно визначається щільне, нерізко болюче, обмежено рухоме, не спа яне зі шкірою утворення округлої чи овальної форми, у центрі якого можна виявити флюктуацію. Відкривання рота не обмежене. Виявляється "причин ний" зуб із зміненою у кольорі коронковою частиною (зруйнованою або плом бованою). Іноді на момент звертання цей зуб вже видалений.
Лікування.
Тактика щодо серозного лімфаденіту насамперед залежить від
того, на який день після початку захворювання дитина звернулася до
лікаря — чим раніше, тим більше шансів, що допоможе консервативне
лікування. Звичайно спочатку використовується консервативне лікування — компреси з 5 % розчином димексиду, у якому розчинені протизапальні
медикаментозні засоби. Для цього треба до 10 мл 5 % ДМСО, розчиненого у
фурациліні, додати по 1 мл розчину гідрокортизону, 50 % анальгіну та 1 %
димедролу. Більш логічним на ранніх стадіях
запалення є використання гіпотермії, яка зменшує набряк тканин, уповільнює розпад білків, знижує ацидоз та гіпоксію тканин, розмноження мікрофлори, енергетичний обмін у лімфатичних вузлах. Новокаїнові блокади симпатичних вузлів шиї у дітей звичайно не застосовуються. Реакція лімфатичних вузлів на цю маніпуляцію у пацієнта неефективна, тому що симпатичні вузли шиї у дітей не згруповані, а розташовані за розсипним типом.
У тому разі, коли дитина звертається до лікаря у перші 2—3 доби від почат ку захворювання, найефективнішим є застосування фонофорезу гідрокорти зону, електрофорезу ДМСО із антибіотиком і димедролом, лазеру.
Основним методом лікування гнійних форм лімфаденітів є хірургічний. Це необхідно робити в умовах стаціонару під загальним знеболю ванням. Розрізи шкіри та підшкірної жирової клітковини, а також капсули лімфатичного вузла повинні бути однієї довжини, щоб не утворювався конусо подібний рановий канал, через який ускладнюється евакуація вмісту. Напрям ки розтинів шкіри проводять з урахуванням природних складок та ліній "без печних" розрізів. У поняття санації вогнища запалення входить:
1) видалення паренхіми лімфатичного вузла кюретажною ложкою (у тих випадках, коли паренхіма представлена не тільки гноєм, а й ділянками лімфо вузла, що розпалися);
накладання на рану пов'язки з гіпертонічним розчином натрію хлориду
або 5 % розчином ДМСО.
Залежно від вираженості запалення та інтоксикації організму застосову ють наступні групи медикаментозних препаратів: дезінтоксикаційні, анти-гістамінні, антиоксидантні, вітамінні препарати груп В і С, імуностимулятори. Щодо антибіотиків, то пропонується така тактика: за наявності гострих неодонтогенних запалень лімфатичних вузлів, що супроводжуються загальною запальною реакцією організму, ослабленим дітям молодшого віку признача ються антибіотики, що накопичуються у м'яких тканинах, а саме у лімфатич них вузлах (ампіцилін, цефазолін, клафоран), у відповідних вікових дозах.
У тому разі, коли маємо справу з довготривалим гострим гнійним або хронічним гнійним лімфаденітом із поверхневою локалізацією та наявністю балотування (флюктуації), можна рекомендувати такий метод. На протилежних полюсах абсцесу робиться два проколи шкіри, розташованих один від одного на віддалі 2-3 см, через які проводяться по ліхлорвінілові перфоровані трубки (для дренування та наступного промивання порожнини абсцесу). Цей прийом дозволяє обійтися без розтинів та утворення деформівних рубців у ділянці обличчя після загоєння рани, що поліпшує кос метичний результат операції.
Після розтину абсцесу призначають фізпроцедури — електрофорез із фер ментами, УВЧ, магнітотерапію, гелій-неонове опромінення, УФО, які мають сенс тільки у разі адекватного дренування вогнища запалення
VІ. ПЛАН І ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ:
|
№ п/п |
Основні етапи заняття, їх функції і зміст |
Навчальні цілі в рівнях засвоєння |
Методи контролю і навчання |
Матеріали методич-ного забезпечення (контролю, нагляд-ності, ТЗН, інструк-ції, обладнання і матеріали) |
Час в хв. |
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
|
I. Підготовчий етап |
|||||
|
1. 2. 3. |
Організація заняття Постановка навчальних цілей Контроль вихідного рівня знань: |
ІІ |
Усне опитування |
Журнал Методичні розробки Питання |
3 2 15 |
|
ІІ Основний етап |
|||||
|
1. |
Формування професійних вмінь і навиків: -провести курацію хворого; -провести дифдіагностику захворювання; -визначити схему лікування; -пролікувати хворого на лімфаденіт -призначити додаткові методи обстеження, фізіотерапію |
ІІІ |
Практичний тренінг; Професійний тренінг Практичний тренінг; Тестовий контроль |
Обладнання, інструментарій Інструкції Алгоритми Амбулаторні історії хвороби Тести III рівня |
55 |
|
ІІІ Заключний етап |
|||||
|
1. 2. 3. |
Контроль і корекція рівня професійних знань і умінь. Підведення підсумків заняття. Домашнє завдання |
ІІІ |
Індивідуальний контроль практичних навиків та їх результатів |
Результати курації хворих і рішення ситуаційних завдань Журнали Методичні розробки |
10 3 2 |
VІІ. МАТЕРІАЛИ МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАНЯТТЯ:
1. Матеріали контролю для підготовчого етапу занять:
-питання для контролю вихідного рівня знань:
Етіологія, патогенез гострих одонтогенних лімфаденітів щелепно-лицевої ділянки у дітей.
Клініка гострих одонтогенних лімфаденітів щелепно-лицевої ділянки у дітей.
Комплексне лікування гострих одонтогенних лімфаденітів щелепно-лицевої ділянки у дітей, профілактика ускладнень.
Статистика, етіологія, гострих неодонтогенних лімфаденітів ЩЛД у дітей.
Клініка гострих неодонтогенних лімфаденітів ЩЛД у дітей.
Діагностика гострих неодонтогенних лімфаденітів ЩЛД у дітей.
Комплексне лікування гострих неодонтогенних лімфаденітів ЩЛД у дітей.
Етіологія, клініка хронічних одонтогенних лімфаденітів ЩЛД у дітей.
Диф. діагностика хронічних одонтогенних лімфаденітів ЩЛД у дітей.
Комплексне лікування хронічних одонтогенних лімфаденітів ЩЛД у дітей.
Етіологія, клініка хронічних неодонтогенних лімфаденітів ЩЛД у дітей.
Дифдіагностика хронічних неодонтогенних лімфаденітів ЩЛД у дітей.
Комплексне лікування хронічних неодонтогенних лімфаденітів ЩЛД у дітей.
Покази до госпіталізації таких дітей.
2. Матеріали методичного забезпечення основного етапу заняття:
- тести, ситуаційні задачі (див.дод.1, 2);
- алгоритми виконання практичних навиків (див. дод. 3)
3. Матеріали контролю для заключного етапу:
- амбулаторні карти стоматологічних хворих;
- результати контролю вихідного рівня знань;
- результати тестового контролю.
4. Матеріали методичного забезпечення самопідготовки студентів:
- методичні рекомендації:
- домашнє завдання:
а) Підготуватися до наступного заняття на тему: “Одонтогенні та неодонтогенні абсцеси й флегмони ЩЛД. Причини розвитку. Класифікація, клініка, діагностика. Показання і організація госпіталізації дитини. Хірургічна допомога дітям в умовах амбулаторії та стаціонару”, використовуючи методичні рекомендації до заняття;
б) Зарисувати в альбомах схему розповсюдження гнійного ексудату між різними анатомічними ділянками;
в). Записати в зошити алгоритм надання негайної допомоги при невідкладних станах № 1, 2 згідно додатку №4
VІІІ. ЛІТЕРАТУРА (див. список літератури):
Навчальна: а) основна:1,4,5 б) додаткова:13,16
Склав: ас. Мельник В.С.
на засіданні кафедри дитячої стоматології
протокол № від " " 2010 р.
Зав. кафедрою ................. …доц..Жеро Н.І.
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
практичного заняття № 10
з дитячої хірургічної стоматології для викладачів
ТЕМА: Одонтогенні та неодонтогенні абсцеси й флегмони ЩЛД. Причини розвитку. Класифікація, клініка, діагностика. Показання і організація госпіталізації дитини з таким захворюванням.Хірургічна допомога дітям в умовах амбулаторії та стаціонару.
І. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: Абсцеси і флегмони ЩЛД являють собою складні у лікуванні захворювання, які загрожують життю хворого, часто протікають важко, атипово, інколи змінюючи різко картину захворювання
ІІ. НАВЧАЛЬНІ ЦІЛІ ЗАНЯТТЯ:
Вміти провести клінічне обстеження хворого, диф.діагностику, призначити лікування.
ІІІ. ВИХОВНІ ЦІЛІ ЗАНЯТТЯ:
ІV. МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ІНТЕГРАЦІЯ:
|
Дисципліна |
Знати |
Вміти |
|
1.Забезпечуючі дис-ципліни: -анатомія -фізіологія -хірургічна стоматологія 2.Наступні дисцип-ліни (забезпечуємі): -дитяча хірургічна стоматологія 3. Внутріпредметна інтеграція: |
Анатомічні особливості будови ЗЩС у дітей -особливості протікання запальних захворювань ЩЛД у дітей -межі певних анатомічних ділянок голови та шиї Клініку протікання різних форм абсцесів та флегмон різної локалізації у дітей. Реабілітаційні заходи та заходи по попередженню ускладнень при лікуванні абсцесів та флегмон різної локалізації |
Правильно визначити анатомічну ділянку, її межі. -визначити можливе розповсюдження гнійного ексудату -визначити місце знаходження абсцесу Скласти план лікування абсцесів та флегмон, провести лікування, заповнити амбулаторну картку; Скласти прогноз. Скласти план профілактичних та реабілітаційних заходів |
V. ЗМІСТ ТЕМИ ЗАНЯТТЯ:
Тези теми:
У дітей одонтогенні абсцеси і флегмо ни частіше спостерігаються у віці від 6 до 12 років, а неодонтогенні — до 5 років.
Абсцес (abscessum) — це обмежене гнійне розплавлення м'яких тканин. У щелепно-лицевій ділянці в дитячому віці дуже добре виражена підшкірна жи рова клітковина, яка виконує захисну, амортизаційну функції, формує округлі контури обличчя. Однак через недостатність кровопостачання дуже часто ця клітковина залучається у запальний процес, у результаті якого звичайно утво рюється порожнина, наповнена гноєм.
Флегмона (phlegmona) — це поширене гнійне запалення м'яких тканин.
Практика свідчить, що лікарі часто зловживають діагнозом "флегмона" у дітей, тобто він не відповідає істинному діагнозу. Флегмона у дітей може роз виватися тільки там, де розташовано багато підшкірної жирової клітковини або у випадках пізнього звертання за допомогою та неправильного лікування. Зазвичай флегмонами вважають поверхневі абсцеси, які частіше зустрічаються у дітей і за наявності яких швидко виникає значний колатеральний набряк м'я ких тканин.
Етіологія. Збудником абсцесів і флегмон є змішана мікрофлора з пере важанням стрептококів і стафілококів у поєднанні з кишковою та іншими ви дами паличок. В останні роки доведено значну роль анаеробів, бактероїдів і клостридій у розвитку абсцесів і флегмон, а також асоціації аеробної і анаероб ної інфекції. У деяких випадках гній, отриманий у разі розтину абсцесів і флег мон, не дає росту мікроорганізмів на звичайних живильних середовищах, що свідчить про збудників, не характерних для даних захворювань, яких не можна виявити звичайними методами дослідження. Цим певною мірою можна пояс нити значну кількість абсцесів і флегмон з атиповим перебігом.
У дітей у 80—90 % випадків абсцеси і флегмони одонтогенної природи і виникають у результаті поширення інфекції із апікальних вогнищ під час заго стрення хронічних періодонтитів тимчасових та постійних зубів, нагноєння радикулярних кіст; вони супроводжують гострий і хронічний остеомієліт, роз виваються якускладнення гострого періоститу шелеп.
Особливості клінічного перебігу абсцесів і флегмон у дітей пов'я зані з анатомо-фізіологічними особливостями тканин лиця: 1) прищелепні м'які тканини у дітей характеризуються меншою щільністю фасцій та апоневрозів, які обмежують той чи інший анатомічний простір; 2) пухкішою підшкірною жиро вою і міжм'язовою клітковиною; 3) неповноцінністю тканинного бар'єру, що сприяє поширенню інфекційно-запального процесу на нові тканинні структу ри; 4) функціональною незрілістю лімфатичної системи, яка призводить до час того ураження лімфатичних вузлів; 5) кровопостачання лиця порівняно з інши ми ділянками організму краще, що має свої позитивні (швидше виводяться ток сини із вогнища запалення, надходять гормони, чинники захисту, кисень, що сприяє зменшенню запалення) і негативні (швидке поширення інфекції) сторо ни. Судини у дітей також більш проникні, чутливі до інфекції, тому такі симпто ми запалення, як набряк, інфільтрація тканин, мають виражені клінічні прояви; 6) значні больові реакції; 7) швидке формування гнійного вогнища (протягом 2— З діб); 8) поверхнево розташовані абсцеси і флегмони супроводжуються вираже ною деформацією обличчя — інфільтрацією й різким набряком підшкірної жи рової клітковини, а глибокі — порушенням функції жування, ковтання і мовлення.
Одонтогенні процеси частіше розвиваються у дітей у період змінного при кусу, а неодонтогенні — до 5 років, з переважним ураженням лімфатичної сис теми (лімфаденіт, періаденіт, аденофлегмона). Загальні реакції часто виперед жають розвиток ознак місцевого запального процесу і спостерігаються навіть у разі таких окремих форм одонтогенної інфекції, як гострий або хронічний у стадії загострення періодонтит, що іноді є причиною діагностичних помилок.
У разі неодонтогенного процесу зуби інтактні, за умови стоматогенного процесу спостерігаються зміни на слизовій оболонці: гіперемія окремих діля нок, афти, ерозії тощо. Якщо ж причиною запального процесу є зуб (тобто про цес одонтогенний), то можна спостерігати частково або повністю зруйновану і змінену в кольорі коронкову частину зуба, перкусія його болісна, він може бути рухомим, слизова оболонка навколо нього гіперемована і набрякла; можливе одно- або двобічне потовщення коміркового відростка.
Необхідно пам'ятати, що за клінікою запальні процеси у дітей можуть бути таких типів:
гіперергічного — загальні реакції переважають над місцевими ознаками
запалення;
гіпоергічного — загальні реакції та місцеві ознаки запалення виражені
незначно (у таких випадках гострий процес непомітно переходить у хронічний);
нормергічного — на тлі порушення загального стану дитини добре ви
ражені усі ознаки місцевого запалення.
Під час характеристики загального стану дитини виникає потреба у визна ченні його важкості. Клінічні терміни "задовільної", "середньої важкості" та "тяжкий" є не зовсім визначеними і розглядати їх слід у порівнянні, тому що важкість загального стану дитини визначається ознаками інтоксикації.
У дітей раннього віку рівень імунологічної реактивності організму низь кий, шо пов'язано з функціональною незрілістю пулів імунокомпетентних клітин усіх рівнів, неповноцінністю місцевих і центральних механізмів регу ляції їх функцій. У зв'язку з цим імунологічний захист у разі запалення у дітей віком до 3—7 років виражений слабше, ніж у дорослих. У міру дозрівання імун ної системи все яскравіше проявляється здатність дитини до гіперергічних ре акцій. ЦНС у дітей характеризується невідповідністю між інтенсивністю про цесів збудження і гальмування. Обмін взагалі і діяльність окремих органів і сис тем у дітей відбуваються на вищому енергетичному рівні за умови знижених ре зервних можливостей. У них вираженіші зміни в крові (зсув формули білої крові убік юних форм лейкоцитів, загальне збільшення кількості лейкоцитів, збільшен ня ШОЕ, зменшення кількості еритроцитів і зниження вмісту гемоглобіну) і ча стіше спостерігаються патологічні зміни в сечі (протеїнурія та гематурія).
Класифікація абсцесів і флегмон ЩЛД.
За шляхом проникнення : 1) одонтогенні;
2) неодонтогенні;
За глибиною розташування:
Поверхневі
підборідної та підпідборідної; іклової ямки; щічної ділянки; скроневої ділянки; виличної ділянки; привушно-жувальної ділянки;підщелепної ділянки; під’язикового м’ясця; щелепно-язикового жолобка).
Глибокі
ретробульбарної клітковини; підскроневої ямки; крило-щелепного простору; дна ротової порожнини ;навкологлоткового простору;скроневої ділянки).
За анатомо-топографічним розташуванням навколо щелеп:
Верхньої щелепи
іклової ямки; виличної ділянки ; орбітальної ділянки; скроневої ямки; підскроневої та крило-подібно-піднебінної ямки; твердого та м’якого піднебіння).
Нижньої щелепи
підборідної та підпідборідної; щічної ділянки; підщелепної ділянки; крило-щелепового простору; навкологлоткового простору; привушно-жувальної ділянки.
Для поверхнево розташованих абсцесів та флегмон характерними є такі місцеві клінічні прояви: дефор мація м'яких тканин, що зумовлена набряком та інфільтрацією їх, гіперемія шкіри над вогнищем запалення, щільний, болючий під час пальпації інфільтрат. Так, флегмона підщелепної ділянки є поверхневою і для неї характерна виражена деформація тканин, змінена в кольорі (гіперемова-на) шкіра, пальпація її ділянки болюча. У разі глибокої локалізації процесу, наприклад, у крило-щелепному прос торі, визначається різке порушення функції (тризм II—III ст., болючість та неможливість відкривання рота), деформація тканин незначна, шкіра не гіперемована.
Загальні положення комплексного лікування абсцесів і флегмон щелепно-лицевої ділянки
Комплексне лікування абсцесів і флегмон включає хірургічне та медика ментозне.
Хірургічне лікування передбачає:
Розтин вогнища запалення.
Відсутність гною може свідчити про "нерозкриття" вогнища запалення. У рідкісних випадках це означає, шо був розкритий запальний інфільтрат (утво рення гною ще не відбулося). У такому разі це адекватне хірургічне лікування. Наведені у багатьох посібниках рекомендації щодо розтину абсцесів і флегмон у привушно-жувальній ділянці за ходом гілок лицевого нерва недостатньо об грунтовані, оскільки гілки його підходять до м'язів, тобто розташовані не під шкірою, а глибше. Тому розсікання шкіри, підшкірної жирової клітковини і фасцій є безпечним, бо зазвичай не спричиняє будь-яких функціональних по рушень. Найкращий косметичний результат можна отримати, якщо робити розріз за ходом природних складок обличчя.
Дренування. Не слід щоденно робити заміну дренажу, якщо він уведе
ний у фокус запалення після розтину вогнища і повноцінно виконує свою фун -
кцію. Витягають дренаж лише тоді, коли по ньому немає виділень із рани. У
тому разі, коли запалення спричинене не банальною мікрофлорою, а анаероб -
ною чи іншими поєднаннями мікроорганізмів, доцільно використовувати труб -
часті або трубчасті перфоровані дренажі, які дають змогу застосовувати діаліз
рани лікарськими розчинами. Активний діаліз рани і сорбенти застосовують у
разі ускладнення перебігу ранового процесу.
Лікарі часто зловживають такою маніпуляцією, як промивання рани. До
битися очищення рани слід під час первинної санації (розтину) вогнища запа
лення, тобто відсмоктування ексудату.
6. Після розтину абсцесів і флегмон лікарі часто накладають пов'язки з гіпертонічним розчином натрію хлориду. Слід нагадати, що в такому разі по в'язки треба міняти кожні 4—6 год, бо в разі менш частих перев'язок пов'язка висихає і не здійснює свою осмотичну функцію. Тривалий час у хірургії у перші дні після розтину застосовували мазьові пов'язки (іхтіолова та Вишневського, бальзам Шостаковського). У дітей, як і в дорослих, такі пов'язки утруднюють відтік ексудату з рани. Добрий результат дає застосування 5% розчину ДМСО як провідника різних лікарських засобів (знеболювальних, антигістамінних, кортикостероїдів).
7. Медикаментозне місцеве лікування рани слід проводити з урахуванням фаз ранового процесу:
I фаза — переважання процесів альтерації й ексудації;
II фаза — переважання процесів проліферації.
Свіжі рани до появи гранулювання здатні усмоктувати токсини, бактерії, продукти гідролізу та розпаду тканин. Рани, що гранулюють, такої здатності не мають. У І фазі ранового процесу лікувальні препарати повинні мати високу осмотичну активність, забезпечувати інтенсивний відтік ексудату із глибини рани у пов'язку, антибактеріальну дію на збудника інфекції, сприяти відшару ванню і розплавленню некротизованих тканин та евакуації ранового вмісту. Відомі п'ять груп препаратів:
сорбенти;
ферменти;
розчини антисептиків;
аерозолі.
Застосування фізіотерапевтичних методів лікування у разі запальних про
цесів має свої особливості, а саме:
у серозній стадії запалення воно ефективне лише на початку її. У зв'язку
з тим, що у дітей ця фаза дуже коротка, то призначення даного виду лікування
у пізні терміни сприяє переходу серозної стадії у гнійну;
у разі гнійного запалення фізметоди мають сенс лише за умови адекват -
ного відтоку ексудату із вогнища;
слід ураховувати, що використання фізіотерапевтичних методів ефек
тивне лише за умови адекватного відтоку із вогнища запалення.
Досить часто діти з абсцесами і флегмонами спочатку звертаються до
педіатра, який у більшості випадків призначає спиртові або горілчані компре
си, пов'язки з маззю Вишневського, висівки, нагріту сіль тощо. Таке лікування
погіршує стан дитини і може призвести до поширення запалення.
VI. ПЛАН І ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ:
|
№ п/п |
Основні етапи заняття, їх функції і зміст |
Навчальні цілі в рівнях засвоєння |
Методи контролю і навчання |
Матеріали методичного забезпечення (контролю, нагляд-ності, ТЗН, інструк-ції, обладнання і ма-теріали) |
Час в хв. |
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
|
1. Підготовчий етап |
|||||
|
1. 2. 3. |
Організація заняття Постановка навчальних цілей Контроль вихідного рівня знань: |
ІІ |
Усне опитування |
Журнал Методичні розробки Питання |
3 2 15 |
|
ІІ Основний етап |
|||||
|
1. |
Формування професійних вмінь і навиків: -провести курацію хворого; -провести дифдіагностику захворювання; -визначити схему ліку-вання; -пролікувати хворого на абсцесс або флегмону; -призначити додаткові методи обстеження |
ІІІ |
Практичний тренінг; Професійний тренінг; Практичний тренінг; Тестовий контроль |
Обладнання, інструментарій Інструкції Алгоритми Амбулаторні історії хвороби. Тести III рівня |
55 |
|
ІІІ Заключний етап |
|||||
|
1. 2. 3. |
Контроль і корекція рівня професійних знань і умінь. Підведення підсумків заняття. Домашнє завдання |
ІІІ |
Контроль практичних навиків та їх результатів |
Результати курації хворих і рішення ситуаційних завдань Журнали Методичні розробки |
10 3 2 |
VІІ. МАТЕРІАЛИ МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАНЯТТЯ:
1.Матеріали контролю для підготовчого етапу занять:
- питання для контролю вихідного рівня знань:
Клініка, діагностика абсцесів і флегмон, розташованих в підочній ділянці, ускладнення, їх лікування, профілактика.
Підщелепні абсцеси та флегмони, особливості клінічного перебігу у дітей, діагностика, хірургічні методи лікування.
Клініка, діагностика абсцесів і флегмон, розташованих в привушно – жувальній ділянці їх лікування.
Абсцеси і флегмони підскроневої ямки особливості клінічного перебігу у дітей, діагностика, хірургічні методи лікування.
Клініка, діагностика абсцесів і флегмон, розташованих в скроневій ділянці їх профілактика та лікування.
Абсцеси і флегмони підпідборідної ділянки: особливості клінічного перебігу у дітей, діагностика, хірургічні методи лікування.
Клініка, діагностика абсцесів і флегмон, розташованих в підязиковій ділянці їх профілактика та лікування.
Абсцес щелепно – язикового жолобка клініка, діагностика, лікування.
Абсцеси і флегмони щічної ділянки:
Флегмона дна порожнини рота. Клініка, хірургічне лікування.
Абсцеси і флегмони крилощелепового простору
Анаеробна флегмона Жансуля – Людвига. Особливості клінічного перебігу у дітей, діагностика, хірургічні методи лікування.
Абсцеси і флегмони ретробульбарного простору особливості клінічного перебігу у дітей, діагностика, хірургічні методи лікування.
Медикаментозне та фізіотерапевтичне лікування.
Показання до госпіталізації таких дітей.
2. Матеріали методичного забезпечення основного етапу заняття:
- тести, ситуаційні задачі (див.дод.1, 2);
- алгоритми виконання практичних навиків (див. дод. 3)
3. Матеріали контролю для заключного етапу:
- амбулаторні карти стоматологічних хворих;
- результати контролю вихідного рівня знань;
- результати тестового контролю.
4. Матеріали методичного забезпечення самопідготовки студентів:
- методичні рекомендації:
- домашнє завдання:
а) Підготуватися до наступного заняття на тему: ”Фурункули і карбункули щелепно-лицевої ділянки у дітей. Клініка, діагностика, методи лікування”, використовуючи методичні рекомендації до заняття;
б) Записати в зошиті класифікацію фурункулів і карбункулів. Стадії розвитку.
в). в). Записати в зошити алгоритм надання негайної допомоги при невідкладних станах № 3, 4 згідно додатку №4
УІІІ. ЛІТЕРАТУРА (див.список літератури):
Навчальна: а) основна: 1,4,5 б) додаткова: 1, 2, 16
Склав: ас. Мельник В.С.
на засіданні кафедри дитячої стоматології
протокол № від " " 2010 р.
Зав. кафедрою ...................... доц..Жеро Н.І.
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
практичного заняття № 11
з дитячої хірургічної стоматології для викладачів
ТЕМА: Фурункули, карбункули. Клініка, діагностика, диференційна діагностика, сучасні методи лікування таких хворих, загальні та місцеві ускладнення їх.
І. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: Карбункули та фурункули ЩЛД являють собою небезпечні захворювання, які можуть спричиняти загрозу життю хворого, можуть протікати з ускладненнями, що вимагає від лікаря швидкого надання кваліфікованої допомоги
ІІ. НАВЧАЛЬНІ ЦІЛІ ЗАНЯТТЯ:
Знати: етіологію, патогенез, клініку, фурункулів і карбункулів ЩЛД, принципи їх лікування.
Вміти: провести клінічне обстеження хворого і диф.діагностику.
ІІІ. ВИХОВНІ ЦІЛІ ЗАНЯТТЯ:
сформулювати представления про основи психотерапевтичного підходу до хворих;
ІV. МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ІНТЕГРАЦІЯ:
|
Дисципліна |
Знати |
Вміти |
|
1.Забезпечуючі дис-ципліни: -анатомія -фізіологія -хірургічна стоматологія 2.Наступні дисцип-ліни (забезпечуємі): -дитяча хірургічна стоматологія 3. Внутріпредметна інтеграція: -дитяча хірургічна стоматологія |
-анатомічні особливості будови шкіри у дітей -особливості протікання запальних захворювань ЩЛД у дітей -знати межі анатомічних ділянок голови та шиї -можливість розповсюдження гнійної інфекції Реабілітаційні заходи та заходи по попередженню ускладнень при лікуванні різних видів лімфаденітів |
-правильно визначити анатомічну ділянку, її межі Скласти план лікування фурункулів та карбункулів, провести лікування, заповнити амбулаторну картку. -скласти подальший прогноз захворювання, план імунокорегуючих заходів |
V. ЗМІСТ ТЕМИ ЗАНЯТТЯ:
Тези теми: Фурункули у дітей частіше спостерігаються у 8-12-річному віці, коли по чинається статеве дозрівання та з'являється вугрева висипка і комедони, які можуть нагноюватися. Біля 30% фурункулів локалізуються на обличчі. Вони спостерігаються у дітей у 5-6 разів частіше, ніж карбункули.
Фурункул— гостре запалення волосяного фо лікула та прилеглої підшкірної жирової клітковини. Збудником захворювання є переважно стафілокок. Виникненню фурункула сприяють травми шкіри, її забруднення, підвищена діяльність потових та сальних залоз, перегрівання організму, інтоксикація, порушення гормонального обміну, цукровий діабет, авітаміноз, необізнаність дитини з питань гігієнічного догляду за шкірою та можливі небажані наслідки самолікування тощо.
Фурункули частіше локалізуються на губах, носі, підборідді, носогубній складці, щоках. Саме така локалізація є найнебезпечнішою, оскільки поши ренню інфекції сприяє густа мережа лімфатичних та венозних судин на обличчі, що сполучаються з печеристою пазухою мозку, а також наявність мімічних м'язів, що не дає можливості забезпечити спокій ураженій ділянці обличчя. Деякі хірурги такі фурункули називають злоякісними.
Скарги на наявність пульсівного болю у певній ділянці обличчя, що ви ник після невдалої спроби видавлювання "прища", зниження апетиту, голов ний біль, підвищення температури тіла.
Клініка. Виділяють інфільтративну та абсцедивну форми фурункула. Уразі
інфільтративної форми симптоми інтоксикації невиражені. Місцево спостерігаєть
ся обмежений болючий щільний інфільтрат, шкіра над ним гіперемована, з ціано-
тичним відтінком, у складку не береться (мал. 52) .Якщо на цій стадії запалення не
вжити заходів щодо його ліквідації, то протягом 2—3 діб у центрі інфільтрату фор-
мується стрижень. Останній являє собою гнійно-некротично розплавлені тканини, які оточують волосяний фолікул та через тонку шкіру в цій ділянці просвічуються жовтувато-білуватим кольором. Після самостійного розкриття фурункула виділяється невелика кількість гною з домішками крові та стрижень. Далі на цьому місці виникає кратероподібне заглиблення, яке заповнюється грануляційною тканиною, інфільтрація тканин поступово зменшується. У разі переходу інфільтративної форми в абсцедивну Інфільтрат збільшуєть ся у розмірах, стає значно болючішим. Ближче до центру спостері гається його розм'якшення, а в самому центрі, де розташований стрижень, — явища гнійного розплавлення тканин. Тут і утворюється абсцес. Абсцедивна форма фурункула може супроводжуватися флебітом вен, який проявляється щільними болючими тяжами за їх ходом. У разі флебітів поверхневих вен додатково спостерігається гіперемія шкіри. У цей час наявні підвищення температури тіла, інтенсивний головний біль, блідість шкірних покривів; сим птоми інтоксикації зростають. За умови зниження захисних сил організму ди тини можливе утворення декількох фурункулів на обличчі та різних ділянках тіла. Це призводить до розвитку фурункульозу.
Карбункул (carbunculus) — це одночасне ураження кількох волосяних фолі кулів, що виникає як ускладнення фурункула або самостійно. За наявності кар бункула обличчя значно виражені явища інтоксикації. Інфільтрат стає поши реним, шкіра над ним синьо-багряного кольору, тут формується кількастрижнів, які з часом зливаються. У центрі інфільтрату виникає розм'якшен ня, а пізніше (через тромбоз судин у цій ділянці) утворюється велика зона не крозу тканин. Далі відбувається відторгнення некротизованихтканин. Гнійний ексудат виходить через безліч отворів у шкірі, які нагадують бджолині соти. Регіонарні лімфатичні вузли збільшуються. Загальний стан дитини змінений — виражені всі ознаки інтоксикації. Лейкоцитарні показники крові зміщені вліво, шо свідчить про розвинутий запальний процес.
Фурункули та карбункули можуть ускладнюватися флегмоною, тром бофлебітом лицевої та очних вен. За несприятливого перебігу захворювання інфекція по добре розвинених венозних судинах через кутову вену лиця може проникнути у порожнину черепа з розвитком таких важких ускладнень, як тром боз кавернозних пазух, менінгіт, сепсис.
Диференційна діагностика фурункулів та карбункулів проводиться з неодонтогенними абсцесами і флегмонами. Найважливішою клінічною озна кою під час їх диференціації є наявність одного чи кількох стрижнів на поверхні інфільтрату.
Лікування. Для запобігання небажаним ускладненням лікування фу рункулів та карбункулів обличчя проводиться обов'язково в умовах стаціонару, оскільки тільки тут можна забезпечити необхідний комплекс лікувальних за ходів. Крім того, це визначено Стандартами якості лікування захворювань щелепно-лицевої ділянки у дітей (Київ, 1999).
Дуже ризиковано у дітей починати лікування "нібито інфільтративної" стадії. Чому "нібито"? Тому що інфільтративна стадія (у 90% випадків) уже ми нула, а пацієнт тільки звернувся до лікаря. Тут важливим є віддиференціювати інфільтративну стадію від абсцедивної. В інфільтративній стадії фурункула до речним є консервативне лікування, а саме місцева гіпотермія, УФО ділянки ураження. Для забезпечення спокою тканин обличчя призначають механічно щадну дієту; бажано обмежити розмови.
Уразі абсцедивної форми фурункула і за наявності карбункула розтин аб сцесу проводять під загальним знеболюванням. Напрямок розтину тканин оби рають з урахуванням локалізації та поширення вогнища запалення, а в разі кар бункулів застосовують кілька розтинів інфільтрату. Після цього рану дренують доти, доки не відійде стрижень і вона повністю не звільниться від некротизо ваних тканин. Видаляти невідокремлений від тканин стрижень не потрібно, оскільки це може спричинити поширення інфекції у прилеглі тканини. Для промивання рани використовують антисептики, для швидшого відторгнення некротизованих тканин - протеолітичні ферменти. На 2-гу добу після розтину абсцесу та його дренування призначають фізпроцедури — УВЧ, ЗВЧ, УФО, ультразвук, гелій-неонове опромінювання протягом 4—5 діб. На ніч на рану та прилеглі тканини накладають компрес із 10% розчином ДМСО, а далі - по в'язки з «Іруксолом», «Офлотримолом», «Леваміколем». У разі виникнення флебіту кутової вени ока до компресу з ДМСО додають гепарин. На 5—6-тудобу після відторгнення некротизованих тканин рана починає гранулювати.
За умови ускладнення фурункулів і карбункулів проводять додатковий роз-
тин вогнищ запалення та дренування для запобігання утворенню гнійних "ки шень". Місцево використовують інсулін, сорбенти.
Медикаментозне лікування фурункулів та карбункулів передбачає анти бактеріальну терапію йантигістамінні препарати, вітамінотерапію та імуноко-пекцію Якщо є підозра на фурункульоз, проводять аутогемотерапію за схемою:
3—5—7—9—10—10—9—7—5—3 мл внутрішньом'язово, призначають гефефітин (пивні дріжджі). В останній час для стимуляції використовують деякі гомеопа тичні препарати, наприклад, ехінацею для внутрішньом'язового або внутріш ньовенного введення. Якщо в анамнезі діти або батьки вказують на неоднора зове виникнення фурункулів, необхідно обов'язково обстежити кров — посія ти її на стерильність, що допоможе (у разі виявлення мікрофлори) внести корективи у лікування дитини.
У разі погіршення загального стану дитини або за наявності виражених симптомів інтоксикації уже на початку лікування проводиться дезінтоксика-ційна терапія — внутрішньовенно вводиться неокомпенсан, неогемодез; за стосовуються антибактеріальні та знеболювальні препарати. У деяких випадках використовують специфічну стимулювальну терапію — стафілококовий ана токсин і бактеріофаг, антистафілококовий гамма-глобулін та плазму.
VI. ПЛАН І ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ:
|
№ п/п |
Основні етапи заняття, їх функції і зміст |
Навчальні цілі в рівнях засвоєння |
Методи контролю і навчання |
Матеріали методич-ного забезпечення (контролю, нагляд-ності, ТЗН, інструк-ції, обладнання і матеріали) |
Час в хв. |
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
|
1. Підготовчий етап |
|||||
|
1. 2. 3. |
Організація заняття Постановка навчальних цілей Контроль вихідного рівня знань: |
ІІ |
Усне опитування |
Журнал Методичні розробки Питання |
3 2 15 |
|
ІІ Основний етап |
|||||
|
1. |
Формування професій-них вмінь і навиків: -провести курацію хво-рого; -провести дифдіагности-ку захворювання; -визначити схему ліку-вання; -пролікувати хворого на фурункули або карбункули -призначити додаткові методи обстеження |
ІІІ |
Практичний тренінг; Професійний тренінг Практичний тренінг; Тестовий контроль |
Обладнання, інструментарій Інструкції Алгоритми Амбулаторні історії хвороби. Тести III рівня |
55 |
|
ІІІ Заключний етап |
|||||
|
1. 2. 3. |
Контроль і корекція рівня професійних знань і умінь. Підведення підсумків заняття. Домашнє завдання |
ІV |
Індивідуальний контроль практичних на-виків та їх результатів |
Результати курації хворих і рішення ситуаційних завдань Журнали Методичні розробки |
10 3 2 |
VІІ. МАТЕРІАЛИ МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАНЯТТЯ:
1.Матеріали контролю для підготовчого етапу занять:
- питання для контролю вихідного рівня знань:
Класифікація фурункулів і карбункулів.
Клінічна картина фурункулів, форми перебігу.
Небезпечні місця їх локалізації.
Клінічна картина карбункулів.
Ускладнені форми клінічного перебігу фурункулів та карбункулів.
Діагностика, диф.діагностика фурункулів та карбункулів.
Методи лікування фурункулів та карбункулів.
Медикаментозне і фізіотерапевтичне лікування.
Показання до хірургічного лікування та госпіталізації
Місцеві ускладнення фурункулів і карбункулів.
Загальні ускладнення і їх профілактика.
2. Матеріали методичного забезпечення основного етапу заняття:
- тести, ситуаційні задачі (див.дод.1, 2);
- алгоритми виконання практичних навиків (див. дод. 3)
3. Матеріали контролю для заключного етапу:
- амбулаторні карти стоматологічних хворих;
- результати контролю вихідного рівня знань;
- результати тестового контролю.
4. Матеріали методичного забезпечення самопідготовки студентів:
- методичні рекомендації:
- домашнє завдання:
а) Підготуватися до наступного заняття на тему:“ Актиномікоз, туберкульоз, сифіліс: діагностика, диференційна діагностика, лікування. СНІД та ВІЛ- інфекція: прояви у порожнині рота, діагностика, профілактика ”;
б). Записати в зошитах прояви СНІДу в порожнині рота, “великі та малі” симптоми
в). Записати в зошити алгоритм надання негайної допомоги при невідкладних станах № 5, 6 згідно додатку №4
VІІІ. ЛІТЕРАТУРА (див.список літератури):
Навчальна: а) основна: 1, 4, 5 б) додаткова: 1, 13, 16
Склав: ас. Мельник В.С.
на засіданні кафедри дитячої стоматології
протокол № від " " 2010 р.
Зав. кафедрою ................ ……. доц.Жеро Н.І.
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
практичного заняття № 12
з дитячої хірургічної стоматології для викладачів
ТЕМА: Актиномікоз, туберкульоз, сифіліс: діагностика, диференційна діагностика, лікування. СНІД та ВІЛ- інфекція: прояви у порожнині рота, діагностика, профілактика.
I. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: За даними МОЗ, в Україні в 1995 р. зареєстрована епідемія туберкульозу. Туберкульоз ЩЛД у дітей розвивається як вторинний прояв туберкульозу ленгень та супроводжується ураженням слизової оболонки ротової порожнини чи лімфатичних вузлів. Проблема ВІЛ-інфекції нині набуває все більшого значення: зараз СНІД став однією з основних причин смерті дітей віком 1-4 років. Знання клінічних проявів специфічних захворювань ЩЛД у дитячому віці лікарем-стоматологом зумовлює ранню їх діагностику, лікування, попереджує професійне зараження.
II. НАВЧАЛЬНІ ЦІЛІ ЗАНЯТТЯ:
Вміти: провести клінічне обстеження хворого і диференціальну діагностику, вибрати план лікування.
ІІІ. ВИХОВНІ ЦІЛІ ЗАНЯТТЯ:
сформувати у студентів деонтологічні представлення при роботі з хворими даного профілю;
сформулювати представления про основи психотерапевтичного підходу до хворих;
ІV. МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ІНТЕГРАЦІЯ:
|
Дисципліна |
Знати |
Вміти |
|
1.Забезпечуючі дис-ципліни: - анатомія; - хірургічна стоматологія. 2.Наступні дисцип-ліни (забезпечуємі): - дитяча стоматологія Внутріпредметна інтеграція: дитяча хірургічна стоматологія. |
Етіологію і патогенез специфічних захворювань Їх клінічне протікання. Клініку, етіологію, патогенез специфічних захворювань у дітей. Етіологію, патогенез, клінічні прояви специфічних захворювань в ротовій порожнині. Принципи їх лікування.
Реабілітаційні заходи і заходи попередження виникнення специфічних захворювань ЩЛД. |
Провести збір анамнезу та бесіду у хворих із специфічними захворюваннями ЩЛД. Встановити діагноз, скласти план лікування, прогноз, профілактику.
Скласти план реабілітації дітей, які хворіють специфічними інфекційними захворюваннями. |
V. ЗМІСТ ТЕМИ ЗАНЯТТЯ:
АКТИНОМІКОЗ
Актиномікоз щелепно-лицевої ділянкиу дітей спостерігається рідко — у 3,3-6,3 % випадків від загальної кількості хворих на актиномікоз, частіше у віці 7-12 років.
Збудником актиномікозу є променистий гриб, анаеробні проактиноміцети. Більшість видів променистого гриба є сапрофітами, які знаходяться в організмі людини (наприклад, ротовій порожнині). Збудник актиномікозу по трапляє у щелепно-лицеву ділянку одонтогенним, стоматогенним, риногенним, тонзилогенним, отогенним шляхами. Розвитку хвороби сприяють запальні процеси та травми тканин щелепно-лицевої ділянки. У відповідь на діяльність гриба у тканинах розвивається актиномікозна гранульома (найчастіше у пух ких та васкуляризованих тканинах).
У дітей, як і в дорослих, виділяють такі форми актиномікозу:
підшкірну,
підшкірно-м'язову,
актиномікоз лімфатичних вузлів і первинний актиномікоз кістки,
актиномікоз тканин та органів ротової порожнини (язика, слинних залоз, мигдаликів).
Актиномікоз у дітей частіше уражає лімфатичні вузли підщелепної, щічної та шийної ділянок.
Клінічна картина актиномікозу лімфатичних вузлів подібна до хронічного гіперпластичного чи абсцедивного лімфаденіту, але перебіг його млявий та по вільний, лімфатичні вузли щільні, задерев'янілі, шкіра над ними синюшного кольору, з норицями. В актиномікотичній гранульомі відбувається розростан ня грануляційної тканини, яка проростає у напрямку шкіри; надалі спостері гається самостійне розкриття вогнища запалення з утворенням нориць, після чого перебіг захворювання набуває хвилеподібного характеру з незначними за гостреннями та періодами ремісії. Гній з нориць не виділяється, а в разі при єднання вторинної інфекції з'являється і в ньому дуже важко виявити окремі крупинки.
Актиномікотичний періостит нижньої щелепи у дітей клінічно подібний до продуктивного періоститу в ній. У разі актиномікозу щелепи спостерігають ся деструктивно-продуктивні зміни, що рентгенологічно проявляються пухки ми періостальними нашаруваннями, іноді в кістці утворюються щільні ділян ки типу остеом, секвестри не формуються.
Діагноз актиномікозу ставлять грунтуючись на скаргах (збільшені про тягом тривалого часу, дерев'янисто-щільні підщелепні та щічні лімфатичні вузли; однобічне збільшення щелепи у разікісткової форми, наявність нориць на шкірі), даних об'єктивного досліджен ня (виявлення задерев'янілих лімфатичних вузлів із синюшним відтінком шкіри над ними, однобічне стовщеннящелепи, частіше у бік присінка, та наявність нориць з виділенням крупинок ранового вмісту у підщелепній ділянцічи на щоці або виділення гною у разіприєднання вторинної інфекції); даних додаткових досліджень,серед яких вагомішим є мікробіологічне дослідження гною у нативному препараті (визначають друзи променистого гриба та його міцелій); позитивній позитивній шкірно-алергійній реакції з актинолізатом, а також даних рентгенологічного дослідження щелеп за наявності їх ура ження (виявляються періостальні нашарування).
Лікування.
Специфічне лікування актиномікозу складається із внутрішньом'язового (за Сутєєвим) або внутрішньошкірного (за Асніним) уведення актинолізату, дотримуючись схеми з урахуванням віку та маси тіла дитини. За показаннями призначають імунокоректори, а також проводять антигістамінну та вітамінотерапію. Обов'язково застосовують протигрибкові препарати рег os, а також для промивання ран. У разі приєднання вторинної інфекції проводять антибактеріальну терапію.
Хірургічне втручання передбачає розтин вогнища запалення, видалення грануляцій з актиномікотичних гранульом, додаткових нашарувань кістки та лімфатичних вузлів, уражених актиномікозом.
У післяопераційний період призначають фізіопропедури — електрофорез хлориду кальцію, димедролу, йодиду калію, ферментів, а також УВЧ; лікуваль ний масаж і фізкультуру.
ТУБЕРКУЛЬОЗ
Клінічні прояви туберкульозу слизової оболонки ротової порожнини у дітей спостерігаються у разі гострого міліарного (дисемінованого) туберкульозу і вто ринної туберкульозної інфекції.
Гострий міліарний туберкульоз може виникнути у дітей раннього віку. За наявності його уражаються слизові оболонки, шкіра, внутрішні органи, менінгеальні оболони. У ротовій порожнині з'являється велика кількість горбків, які в подальшому перетворюються на ерозії з наступним їх звиразкуванням. Ви разки у разі гострого міліарного туберкульозу слизової оболонки ротової по рожнини мають характерний вигляд. Вони поверхневі, вкриті жовтуватим на льотом, з м'якими краями, безболісні, на їх місці після епітелізації залишають ся гладенькі блискучі рубці.
Запідозрити туберкульозне ураження слизової оболонки ротової порож нини можна грунтуючись на несприятливому епідеміологічному анамнезі (хво роба у батьків або родичів, низький рівень життя — погане харчування і догляд за дітьми), наявності виразок на слизовій оболонці, вкритих жовтуватим на льотом, безболісних та гладеньких блискучих рубців на місці епітелізації виразок, позитивних нашкірних туберкулінових пробах, виявленні мікобактерій туберкульозу під час мікроскопічного дослідження матеріалів зіскрібу із дна виразки і гігантських епітеліоїдних клітин Пирогова—Лангханса, а такожякщо дитина не щеплена (не зроблено БЦЖ).
Туберкульоз лімфатичних вузлів у дітей — це завжди прояв загального за хворювання організму. Вхідними воротами можуть бути мигдалики, але частіше ураження лімфатичних вузлів зумовлено лімфогенною або гематогенною ди семінацією процесу, первинне вогнище якого розташоване в легенях або внут-рішньогрудних лімфатичних вузлах.
У разі туберкульозу збільшення й ураження лімфатичних вузлів у дитини обов'язково супроводжується загальною слабкістю, ознобом, підвищенням тем ператури тіла, пітливістю вночі, зниженням апетиту, порушенням сну, підви щеною втомлюваністю, дратівливістю, неадекватним збудженням — ейфорією, тахікардією, задишкою тощо.
Уражені лімфатичні вузли утворюють пакети, що сладаються з окремих вузлів. Характерною ознакою туберкульозного лімфаденіту є періаденіт. Підчас пальпації визначаються вузли, спаяні між собою, шкірою та підшкірною жи ровою клітковиною в єдиний конгломерат, у якому не вдається прощупати їх окремо. Сам конгломерат безболісний, нерухомий. У подальшому шкіра над ним червоніє, потім набуває синюшного відтінку і поступово стоншується. На ній утворюються виразки з нерівними краями, із яких виділяється білувата сироподібна маса або вершкоподібний гній без запаху. Виразки можуть існувати протягом 2—3 років, загоюються тривалий час. Часто можуть самовільно відкриватися чи закриватися нориці. Після загоювання останніх лишаються грубі рубці. Іноді у лімфатичних вузлах можуть визначати утворення у них кальцинатів.
Розрізняють локалізований і генералізований туберкульоз периферійних лімфатичних вузлів. Про генералізоване ураження говорять, коли у процес утя гується не менше ніж 3 групи лімфатичних вузлів. У 80—90 % хворих весною чи осінню туберкульозний процес загострюється, що проявляється підсиленням болісності у вогнищі ураження, спаяністю лімфатичних вузлів один з одним і з прилеглими тканинами через явища періаденіту. Під час стихання запалення лімфатичні вузли зменшуються, ущільнюються, нориці закриваються, утворю ючи грубі рубці.
Туберкульоз м'яких тканин може проявлятися так званими холодними аб сцесами, а ураження щелеп — періоститами. Останні розтинають паралельно перехідній складці, одержуючи вершкоподібний гній, та тривало дренують.
Діагноз туберкульозу лімфатичних вузлів у дітей грунтується на даних епі деміологічного обстеження (проживання у вогнищі інфекції, хвороба батьків або родичів, контакт із джерелом туберкульозу), анамнезі (віраж проби Манту, прояв туберкульозу інших локалізацій), класичних клінічних ознаках (підви щення температури тіла, пакети болючих лімфатичних вузлів, наявність нориць і рубців на шкірі), даних флюорографії або рентгенографії органів грудної клітки, які дозволяють з найбільшою вірогідністю виявити ознаки легеневого туберкульозу, а також пункції периферійного лімфатичного вузла з наступним Цитологічним дослідженням пунктату (виявляються мікобактерії туберкульозу та клітини Пирогова-Лангханса).
Лікування туберкульозу проводиться в умовах спеціалізованого проти туберкульозного диспансеру. Розтин ураженоголімфатичного вузла, що нагної вся, або його біопсія у ранні терміни у разі підозри на туберкульозний лімфаденіт не тільки не виявляє негативного впливу на перебіг хвороби, а й часто сприяє значному поліпшенню його. Після визначення діагнозу хворих направляють для продовження лікування у НДІ фтизіатрії.
СИФІЛІС
Сифіліс виникає уразі проникнення збудника (бліда трепонема) че рез слизову оболонку ротової порожнини. У дитячому віці спостерігається врод жений сифіліс або набутий (інфікування від хворих батьків або статевим шля хом). Розрізняють ранній вроджений сифіліс грудних дітей і дітей раннього віку, пізній і прихований вроджений сифіліс.
Прояви раннього вродженого сифілісу в дітей грудного віку дуже різно манітні. У них одночасно у процес утягуються низка органів і систем (шкіра, слизові оболонки, кістки, внутрішні органи, нервова система тощо). Крім си філітичної пухирчатки та поширених розеольозно-папульозних висипань для цього періоду сифілісу характерна дифузна інфільтрація шкіри Гохзингера, яка спостерігається на обличчі, переважно в ділянці губ і підборіддя. На інфільтро ваних ділянках з'являються глибокі тріщини (особливо в кутах рота), після за гоювання яких лишаються радіарні (по відношенню до овалу рота) рубці. Ці рубці є характерою ознакою під час визначення діагнозу вродженого сифілісу.
Пізній вроджений сифіліс починається після 5 років життя дитини. У цей період виникають найбільш важкі і характерні для вродженого сифілісу зміни. Клінічні прояви пізнього вродженого сифілісу мають багато спільного з набу тим третинним сифілісом (висипання горбків, поява гум, ураження кісток і різноманітні дистрофії). У більшості дітей з пізнім вродженим сифілісом спостерігаються позитивні класичні серологічні реакції.
У разі інфікування від хворих батьків у дитини перебіг хвороби типовий, тобто первинний, вторинний та третинний сифіліс.
Для первинного сифілісу (від 1 до 3 тиж з моменту інфікування) типовою реакцією слизової оболонки ротової порожнини є поява виразки з ущільнен ням, інфільтрацією і масним безболісним дном. Це так званий твердий шанкер.
Для вторинного сифілісу (9—10-й тиждень з моменту інфікування) харак терною є поява біло-червоного розеольозно-папульозного висипу на шкірі і слизовій оболонці ротової порожнини. Елементи висипу мають розміри від 5 до 10 мм і схильні до ерозування. Регіонарні лімфатичні вузли щільні, збільшені, однак безболісні. Цей період надзвичайно контагіозний.
За наявності третинного сифілісу (1-3 роки з моменту зараження) на сли зовій оболонці ротової порожнини утворюються гуми, що розташовані в товщі тканин. Вони дуже щільні, безболісні під час пальпації, різко відмежовані від здорових тканин. Слизова оболонка над ними гіперемована. У разі розпаду гум утворюються виразки, які мають кратероподібну форму. Після загоювання ран на слизовій оболонці лишаються характерні зірчасті рубці. Якщо розпадається гума, розташована на піднебінні, то виникає сполучення ротової порожнини з носовою.
Оскільки основним елементом у разі первинного сифілісу є виразка (твер дий шанкер), виникає необхідність диференціювати її з виразкою туберку льозною і травматичною.
Сифілітичну ангіну слід диференціювати з банальною катаральною ангіною, у разі якої спостерігається біль під час ковтання на тлі погіршення загального стану і підвищення температури тіла. Слизова оболонка навколо миг даликів значно гіперемована, набрякла, зовнішні ознаки є свідченням гострого запалення. На відміну від сифілітичної, у разі банальної ангіни процес двобіч ний. Регіонарні лімфатичні вузли збільшені і болючі під час пальпації з обох боків.
Ллядиференцій мої діагностики велике значення має бактеріологіч не дослідження матеріалу, взятого із елементів ураження для виявлення блідої спірохети, і позитивні специфічні серологічні дослідження (RW — реакція Вассермана; РІФ - реакція імунофлюоресценції; РІБТ - реація іммобілізації блідої трепонеми).
Реакції РІБТ і РІФ є найбільш специфічними в лабораторній діагностиці сифілісу.
Лікування сифілісу у дітей проводять в умовах шкірно-венерологічного диспансеру.
СНІД та ВІЛ-ІНФЕКЦІЯ
СНІД— захворювання вірусної етіологіїз вибірковим ураженням імун ної системи, яка стає чутливою до різної інфекції.
Джерелом ВІЛ-інфекції є хворі люди у різні періоди хвороби та вірусоносії. У людини вірус виявляється у крові, спермі, спинномозковій рідині, піхво вому та цервікальному секретах, він може бути знайденим у грудному молоці, в біоптатах різних тканин. У слині, сльозовій рідині, поті та сечі вірус знаходить ся у невеликій кількості, недостатній для зараження. Але ризик останнього зро стає, якщо, наприклад, до слини домішується кров.
Лікареві-стоматологу, який практикує, необхідно знати, що шляхами пе редачі ВІЛ- інфекції можуть бути статевий, парентеральний (посттрансфузійний), трансплантаційний, від матері дитині — перинатальний, трансплацентарний, грудне вигодовування. У зв'язку з цим виділяють такі групи ризику: гомосексуалісти, наркомани, повії, реципієнти крові (донори), медичні працівники (особливо маніпуляційні сестри, стомато логи, хірурги).
Зараження дітей найчастіше пов'язано з інфікованістю матері ВІЛ. Най більша вірогідність передачі ВІЛ дитині від матері існує тоді, коли мати зарази лася під час вагітності, а також якщо вагітність та пологи перебігають на тлі ВІЛ-інфекції у пізній стадії.
Стадія первинних проявів супроводжується лихоманкою (96%), лімфаденопатією (74%), еритематозно-макулопапульозними висипаннями на обличчі та тулубі (70%), міалгією чи артралгією (54%). Після цього у 20—50% випадків розвивається стадія персистуючої генералізованоїлімфаденопатії. Стадія вто ринних проявів характеризується захворюванням верхніх дихальних шляхів, шкіри, слизових оболонок вірусної, бактеріальної, грибкової природи.
У клінічному перебігу СНІДу виділяють:
Синдром генералізованої лімфаденопатії (три валість його — від 3 до 5 років), за наявності якої збільшуються шийні, підще лепні, підпідборідні, потиличні, пахвові лімфовузли. Вони невеликі (до 1 см), еластичні, не спаяні з підлеглими тканинами, існують не менше 3 міс.
Асоці йований період СНІДу, шо характеризується розвитком упродовж 1 — 1,5 міс. кахесії
Власне СНІД, — період, коли дитина гине в результаті важких мно жинних інфекцій.
Особливості перебігу ВІЛ-інфекціїу дітей зумовлені несформованою сис темою імунітету, через що швидко настає глибока імунодепресія. Це, в свою чергу, призводить до більш ранніх клінічних проявів СНІДу, особливо у малень ких дітей.
Основні прояви у ротовій порожнині дитини, які мають викликати у сто матолога підозру щодо СНІДу, такі:
ангулярний хейліт, що часто рецидивує після припинення специфічного
лікування;
виразковий гінгівостоматит, що має генералізований характер, з наяв ністю глибоких контактних виразок на коміркових відростках та частині;
«волосата» лейкоплакія, яка локалізується на задній та середній третині
бічної поверхні язика. Клінічно вона має вигляд білої широкої смуги, що скла
дається із окремих волосків, які представлені зроговілими дрібними сосочками
довжиною від 1-2 мм до 1 см;
хронічні рецидивні герпетичні інфекції, які характеризуються поширен
ням висипань (міграція та дисимінація їх), приєднанням шкірних уражень, ви
разково-некротичною формою захворювання.
Діагностика ВІЛ-інфекції грунтується на триразовій індикації в крові ди тини специфічних антитіл (анти-ВІЛ) за методом твердофазного ІФА.
Після отримання позитивного результату необхідно проведення експерт ного підтвердження у крові специфічних антитіл методом імуноблота. Останній дозволяє урахувати утворення не загальної кількості антитіл, а окремих — до специфічних антигенів — глікопротеїнів.
Особливості діагностики СНІДу у дітей.
Підозра на СНІД виникає, коли у дитини спостерігаються щонайменше два серйозних симптоми у поєднанні з не менш ніж двома незначними симптомами за відсутності відомих причин імуносупресії, таких як рак, тяжка форма недостатності харчування або інші стани установленої етіології.
1. Серйозні симптоми:
а) втрата маси тіла або затримка росту;
б) хронічна діарея тривалістю понад 1 міс;
в) гарячка тривалістю понад 1 міс.
2. Незначні симптоми:
а) генералізована лімфаденопатія;
б) кандидоз порожнини рота і глотки;
в) звичайні рецидивні інфекції (отит, фарингіт тощо);
г) тривалий кашель;
д) генералізований дерматит;
є) підтверджена інфекція СНІД у матері.
Показаннями до обстеження на СНІД є:
I. Злоякісні новоутворення (саркома Капоші, лімфома).
II. Інфекції:
II.1. Гриби: а) кандидоз, який спричинює ураження СОПР та порушення функції стравоходу; б) криптококоз, що зумовлює захворювання легень, ЦНС і розсіяну інфекцію.
II.2. Бактеріаіьні інфекції (“атиповий” мікобактеріоз, викликаний видами, відмінними від збудників туберкульозу і лепри).
II.3. Вірусні інфекції: а) цитомегаловірус, який зумовлює захворю-
вання легень, травного каналу, ЦНС; б) вірус герпесу, що викликає
хронічну інфекцію CO з виразками, підвищення температури тіла про-
тягом 1 міс і більше; в) прогресуюча енцефалопатія, що викликана, як вважають, паповавірусом; г) віруси HTIV, які спричинюють злоякісні переродження Т-клітин.
4. Найпростіші і гельмінти:
а) пневмонія, що викликана Pneumocystis carini;
б) токсоплазмоз, який зумовлює пневмонію чи ураження ЦНС;
в) криптоспоридіоз, кишкова форма з діареєю тривалістю понад 1 міс;
г) стронгілоїдоз.
Профілактика СНІДу в стоматології передбачає ретельний збір анамнес тичних даних, виявлення груп ризику серед підлітків (діти із неблагополучних сімей, без певного місця проживання, без батьків, діти наркоманів та ін.), ре тельну стерилізацію інструментарію. Лікарі-стоматологи під час роботи з па цієнтами повинні користуватися індивідуальними засобами захисту — масками, рукавичками, окулярами тощо.
VI. ПЛАН І ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ:
|
№ п/п |
Основні етапи заняття, їх функції і зміст |
Навчальні цілі в рівнях засвоєння |
Методи контролю і навчання |
Матеріали методич-ного забезпечення (контролю, нагляд-ності, ТЗН, інструк-ції, обладнання і ма-теріали) |
Час в хв. |
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
|
1. Підготовчий етап |
|||||
|
1. 2. 3. |
Організація заняття Постановка навчальних цілей Контроль вихідного рівня знань: |
ІІ |
Усне опитування |
Журнал Методичні розробки Питання |
3 2 15 |
|
ІІ Основний етап |
|||||
|
1. |
Формування професійних вмінь і навиків: -провести курацію хворого; -провести дифдіагностику захворювання; -визначити схему лікування; -призначити додаткові методи обстеження |
ІІІ |
Практичний тренінг; Професійний тренінг Практичний тренінг; Тестовий контроль |
Обладнання, інструментарій Інструкції Алгоритми Амбулаторні історії хвороби. Тести III рівня |
55 |
|
ІІІ Заключний етап |
|||||
|
1. 2. 3. |
Контроль і корекція рівня професійних знань і умінь. Підведення підсумків заняття. Домашнє завдання |
ІV |
Індивідуальний контроль практичних на-виків та їх результатів |
Результати курації хворих і рішення ситуаційних завдань Журнали Методичні розробки |
10 3 2 |
VІІ. МАТЕРІАЛИ МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАНЯТТЯ:
1.Матеріали контролю для підготовчого етапу занять:
- питання для контролю вихідного рівня знань:
Клінічний перебіг різних форм актиномікозу у дітей.
Діагностика та диференційна діагностика.
Схеми лікування та профілактика актиномікозу.
Етіологія та патогенез туберкульозу.
Туберкульоз шкіри і підшкірної клітковини.
Зміни лімфатичних вузлів при туберкульозі.
Туберкульоз щелеп та слинних залоз.
Лікування та профілактика туберкульозу.
Етіологія та патогенез сифілісу.
Клінічна картина при вродженому ранньому та пізньому сифілісі.
12. Клінічні прояви при первинному, вторинному та третинному сифілісі.
13. Діагностика та диференційна діагностика сифілісу.
14. Принципи лікування та профілактики сифілісу у дитячому віці.
Шляхи передачі та інфікування СНІДом.
Загальні клінічна симптоматика СНІДу.
Великі та малі симптоми захворювання.
Бактеріальні ураження СОПР при ВІЛ-інфікуванні. Пародонтопатії при СНІДі.
Епітеліальні гіперплазії та лейкоплакії при СНІДі.
Принципи діагностики.
Принципи лікування дітей хворих на СНІД.
Профілактичні заходи лікаря при прийомі пацієнта з підозрою на СНІД.
2. Матеріали методичного забезпечення основного етапу заняття:
задачі і тести (див.дод.1);
3. Матеріали контролю для заключного етапу:
амбулаторні історії хвороби;
результати контролю вихідного рівня знань;
результати тестового контролю.
4. Матеріали методичного забезпечення самопідготовки студентів:
методичні рекомендації:
- домашнє завдання:
а). Підготуватися до наступного заняття на тему: “Гострий епідемічний та неепідемічний паротит. Гострий калькульозний та некалькульозний субмаксиліт. Діагностика, диференційна діагностика, клініка, лікування”;
б). Скласти таблицю “Диференційна діагностика запальних уражень слинних залоз”;
в). Записати в зошити алгоритм надання негайної допомоги при невідкладних станах № 7, 8 згідно додатку №4
VІІІ. ЛІТЕРАТУРА (див.список літератури):
Навчальна: а) основна: 1, 4, 5 б) додаткова: 13
Склав: ас.Мельник В.С.
на засіданні кафедри дитячої стоматології
протокол № від " " 2010 р.
Зав. кафедрою .................. … доц..Жеро Н.І.
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
практичного заняття № 13
з дитячої хірургічної стоматології для викладачів
ТЕМА: Гострий епідемічний та неепідемічний паротит. Гострий калькульозний та некалькульозний субмаксиліт. Діагностика, диференціальна діагностика, клініка, лікування.
І. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: Запальні захворювання слинних залоз – патологія, яка часто зустрічається у дитячому віці. Знання цієї патології, вчасна діагностика, профілактика веде до зниження кількості нагнійних процесів ЩЛД, покращення здоров’я дітей, уникнення можливих ускладнень.
ІІ. НАВЧАЛЬНІ ЦІЛІ ЗАНЯТТЯ:
Знати етіологію, патогенез, клініку запальних захворювань слинних залоз.
Вміти провести клінічне обстеження хворого і диференціальну діагностику, вміти вибрати план лікування.
ІІІ. ВИХОВНІ ЦІЛІ ЗАНЯТТЯ:
ІV. МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ІНТЕГРАЦІЯ:
|
Дисципліна |
Знати |
Вміти |
|
1.Забезпечуючі дис-ципліни: - анатомія; - фізіологія - хірургічна стоматологія. 2.Наступні дисцип-ліни (забезпечуємі): - дитяча стоматологія Внутріпредметна інтеграція: дитяча хірургічна стоматологія. |
Анатомію і фізіологію слинних залоз у дітей. Клініку протікаючих запальних процесів слинних залоз. Клініку , етіологію, патогенез захворювань слинних залоз у дітей. Реабілітаційні заходи і заходи попередження рецидивів захворювань слинних залоз. |
Правильно визначити знаходження та функціональний стан слинних залоз. Встановити діагноз паротиту, скласти план лікування, прогноз, профілактику. Скласти план реабілітації дітей, які перенесли паротит. |
V. Тези теми:
Класифікація запальних захворювань слинних залоз:
I. За етіологією:
1. Вірусні.
2. Бактеріальні.
3. Травматичні.
4. Калькульозні.
II. За перебігом:
1. Гострі:
а). серозні;
б). гнійні;
в). гнійно – некротичні.
2. Хронічні:
а). паренхіматозні;
б). інтерстиціальні.
3. Загострення хронічних.
III. За локалізацією:
1. Паротити.
2. Субмаксиліти.
IV. За вмістом конкремента:
1. Некалькульозні.
2. Калькульозні з локалізацією каменю:
а). у передньому відділі протоки;
б). у середньому відділі протоки;
в). у задньому відділі протоки;
г). у залозі.
ГОСТРІ ВІРУСНІ СІАЛОАДЕНІТИ
Епідемічний паротит
Збудником епідемічного паротиту є вірус, що фільтрується, з групи РНК-геномних вірусів, рід Рагаmyxovirus. На епідемічний паротит хворіють частіше діти віком від 3 до 15 років (від одного до трьох років — це поодинокі випадки). Інкубаційний період у разі цього захворювання частіше становить 18 діб (най-коротший — 3 доби, найдовший — 35 діб). Заразний період не перевищує 3—10 діб від початку захворювання.
На епідемічний паротит хворіє тільки людина. Експериментально спри чинити це захворювання вдалося лише у мавпи. Джерелом інфекції у разі епі демічного паротиту можуть бути хворий та вірусоносій. Механізм передачі — краплинний, має особливості, шо відрізняють його від грипу, кору тощо. Вони полягають у тому, що за наявності паротиту погіршується краплиноутворення слини, оскільки зменшується її кількість та підвищується в'язкість. Це утруд нює передачу інфекції від хворої до здорової людини, тому для зараження по трібен довготривалий контакт із джерелом інфекції. Тільки через слину можна передати інфекцію — вона є і місцем існування вірусу як біологічного виду.
Місцем первинної локалізації вірусу є слинні залози, що підтверджено екс периментально в інфікованих мавп. Під час усіх дослідів вірус спочатку вияв ляли у слинних залозах, а потім у крові.
Вірус епідемічного паротиту уражає тільки ті залози, що мають екзоепі-теліальне походження, відмінні за функцією (екзокринні — слинні, сльозова, молочна залози та з подвійною функцією — підшлункова залоза), але поєднані однаковою анатомічною та гістологічною будовою.
Важкість захворювання зумовлена змінами переважно у стромі слинних залоз, клітини ацинусів уражаються рідко. Частіше фільтрівний вірус оселяється у стромі привушної слинної залози, вкрай рідко — у підщелепних.
Скарги: хворі діти чи їх батьки скаржаться на різке підвищення темпера тури тіла, порушення самопочуття, млявість, головний біль, порушення апе титу, сну, болісне збільшення однієї або обох привушних слинних залоз, сухість слизової оболонки ротової порожнини, біль у слинних залозах підчас ковтан ня та жування. У 50 % випадків епідемічний паротит може бути однобічним.
Клініка. У перебігу епідемічного паротиту виділяють продромальний пе ріод та період виражених клінічних проявів. В останні 1—2 доби інкубаційного періоду можуть виникнути продромальні явища. Епідемічний паротит — це за хворювання усього організму, шо підтверджується порушенням загального стану (головний біль, поганий сон, біль у м'язах, суглобах кінцівок, підвищення тем ператури тіла, озноб, біль у животі, блювання, сухість у ротовій порожнині, біль під час ковтання). Привушні слинні залози є місцем найвиразнішого про яву захворювання. Слинна залоза збільшується, за мочкою вуха з'являється біль під час пальпації (симптом Філатова). Можливі первинні ураження нервової системи та підшлункової залози. У дітей раннього віку початковий період може супроводжуватися блюванням, судомами, появою менінгеальних ознак.
У період вираженої клінічної картини спостерігається збільшення привуш ної слинної залози. Шкіра над нею напружена, блискуча, бліда порівняно з прилеглою шкірою. На периферії її набряк менш щільний, ніж у центрі, тісто подібний. Підчас надавлювання на нього ямки не лишається. Для епідемічно го паротиту характерні такі больові точки:
верхівка соскоподібного відростка;
вирізка нижньої щелепи;
кут нижньої щелепи (симптом Хетчкока).
Однак названі симптоми рідко виявляються усі одразу. Під час огляду ро тової порожнини спостерігається гіперемія слизової оболонки навколо вустя вивідної протоки слинних залоз (симптом Мурсона). Салівація знижена, в'язкість слини збільшена, але вона прозора. У разі приєднання банальної інфекції змінюється якісна характеристика слини, яка стає мутною.
Підшлункова залоза у разі епідемічного паротиту у дітей уражається у 3,1 — 51,1% випадків, що зумовлено тропністю вірусу до залоз внутрішньої секреції. За умови розвитку панкреатиту у хворих підвищується температура тіла, з'яв ляється постійний біль у животі. Спостерігаються анорексія, нудота, блюван ня, головний біль, у дітей перших двох років життя — рідкі масні випорожнен ня, у старших — закреп. Відбуваються зміни в сечі — підвищується рівень діас тази. Симптоми панкреатиту продовжуються протягом 3—6 діб. Перебіг захво рювання звичайно доброякісний. Треба пам'ятати, шо бувають безсимптомні форми ураження підшлункової залози, які можуть негативно впливати на її функцію. Це потребує додаткового проведення біохімічних аналізів крові та сечі.
Ураження статевих залоз у разі епідемічного паротиту перебігає за типом орхіту, орхоепідидиміту. Період ураження статевих залоз триває в середньому близько 1-2 тиж. Через 3—5 діб від початку захворювання збільшене яєчко по чинає зменшуватися, зникає набряк та біль.
Частота уражень нервової системи у разі епідемічного паротиту становить 71%. Це відбувається у дітей молодшого віку та ослаблених. Основною фор мою ураження нервової системи є серозний менінгіт.
Таким чином, попередній діагноз епідемічного паротиту ставлять, грунту ючись на скаргах хворого, даних епідемічного анамнезу та клінічних даних (по рушення загального стану і явища інтоксикації, панкреатит, орхіт тощо; вияв лення збільшених слинних залоз, блідість шкірних покривів над залозами, па-стознїсть останніх, наявність болючих точок — біля верхівки соскоподібного відростка, попереду козелка та у проекції вирізки нижньої щелепи; слина не змінена в кольорі, прозора, більш в'язка, кількість її менша, ніж у нормі). Щоб поставити остаточний діагноз, необхідно провести серологічні дослідження крові (виявляється підвищення амілази та титру комплементу), які вказують на наявність вірусу.
Додатковими методами дослідження є виявлення вірусу із слини та спин номозкової рідини методом зараження курячих ембріонів; серологічні дослід ження, які грунтуються на виявленні типоспецифічнихантитіл — комплемент-зв'язувальних, віруснейтралізувальних, антигенаглютивних, різні серологічні тести.
Епідемічний паротит слід диференціювати з гострими неепідемічни-ми вірусними паротитами, загостренням хронічних паротитів, паротитом Гер-ценберга, гострим бактеріальним паротитом, абсцесом привушної ділянки. Наводимо дані диференційної діагностики епідпаротиту з іншими запальними захворюваннями слинних залоз (табл.7).
Лікування епідемічного паротиту проводиться удома або в умовах інфекційного відділення інфекціоністом (у разі виникнення ускладнень). У 50 % випадків такі діти поступають на травмпункт щелепно-лицевого відділення, де повинна проводитися ретельна диференційна діагностика епідемічного та гострого бактеріального паротиту, оскільки неправильно госпіталізований хворий з епідемічним паротитом може інфікувати всіх дітей у стаціонарі. Специфічного лікування захворювання немає. Застосовують симптоматичну терапію, що передбачає профілактику приєднання банальної інфекції, ліжковий режим протягом 7—10 діб, рідку висококалорійну та багату на вітаміни їжу. Іноді за порадою лікаря-інфекціоніста хворим з вираженими місцевими проявами призначають компреси з 5% розчином ДМСО та напівспиртові, пов'язки з беладонновою маззю, камфорним спиртом; полос кання ротової порожнини антисептиками, фізпроцедури (УВЧ, СВЧ, УФО) на ділянку слинних залоз. Якшо уражена підшлункова залоза, статеві залози, нервова система, лікування проводиться за участю педіатра, невропатолога, ендокринолога та інших спеціалістів.
Ускладненням захворювання можуть бути: приєднання банальної інфекції з розвитком бактеріального паротиту, утворення флегмон та абсцесів привушно-жувальної ділянки.
Вірусний сіалоаденіт у дітей на ускладненням нетипового перебігу або не адекватно лікованого грипу. Збудником є РНК-вмісні віруси з сімейства Огікотухоуігиз — за типом А, В, С. Переважно виникає у дітей 7—10 років. При вушна залоза уражається частіше, ніж інші.
Скарги у разі захворювання: на підвищення температури тіла, головний біль, нездужання, зниження апетиту, болісність у ділянці слинної залози.
Диференційна діагностика запальних уражень слинних залоз
|
Ознака |
Епідемічний сіалоаденіт |
Неепідемічний (бактеріальний) сіалоаденіт |
Слинокам’яна хвороба |
Вірусний сіалоаденіт |
|
Етіологія |
Вірус |
Бактеріальна флора ротової порожнини |
Закупорка вивідної протоки залози |
Вірус |
|
Вік |
Частіше діти від 3 до 15 років |
Діти 10—15 років |
Діти 12-15 років (дуже рідко) |
Діти 7-10 років |
|
Початок і перебіг захворю- |
Гострий |
Гострий, хронічний, загострення хронічного |
Гострий, хронічний, хронічний у стадії загострення |
Гострий |
|
Темпера- тура тіла |
Від субфебриль- ноїдо38-39"С |
37,6-39°Сі вища |
Нормальна. У разі обтурації протоки та приєднання інфекції - підвищення температури тіла |
38-39 °С |
|
Зовнішні зміни у ділянці слинних залоз |
Припухлість м'яких тканин тістуватої консистенції, залоза помірно болісна, шкіра бліда, наявність болючих точок |
Припухлість м'якихтканин однобічна, залоза різко болісна, щільна, шкіра над нею гіперемована, масна |
Припухлість, яка збіль- шується, особливо під час їди, а потім посту- пово зменшується; перехідний біль у ділянці слинних залоз - слинна колька, яка провокується у разі підвищення слиновиділення |
Болюча, щільна. збільшена слинна залоза. набряк м'яких тканин у ділянці залози |
|
Зміни на слизовій оболонці ротової порожни- ни та слини |
Симптом Мурсона. Зниження саліва- ції, підвищення в'язкості слини |
Вустя протоки зіяє, слина - каламутна чи з домішками гною, салівація може змінюватися |
Зниження салівації з боку ураженої залози, слина може бути каламутною |
Слина мутна. Салівація не змінюється. Вустя протоки зіяє, слизова оболонка навколо нього гіперемована |
|
Ураження інших органів і систем |
Панкреатит, орхіт, субмаксиліт, ураження нервової системи (менінгіт, менінгоенцефаліт) |
Дуже рідко у разі ускладненого перебігу |
Не характерне |
Може бути як ускладнення вірусної інфек- ції - гломеруло- нефрит, пневмонія |
Клініка. У дитини спостерігаються болюче збільшення залози (біль вини кає у слинних залозах і під час їди), набряк м'яких тканин у цій ділянці. Під час огляду ротової порожнини вустя протоки зіяє, слизова оболонка навколо неї гіпе ремована, набрякла. Змінюється якість слини — вона стає мутною, більш в'язкою, але кількість її не змінюється, шо відрізняє дане захворювання від епідемічного паротиту. Крім того, відсутні і типові больові точки у ділянці залоз. Зміни у загаль ному стані такі, як і в разі грипу: підвищення температури тіла, нездужання, млявість, головний біль, можливі порушення діяльності травного каналу.
Лікування починають з призначення противірусних препаратів, вітамінів груп В, С, стимуляторів лейкопоезу. Проводять симптоматичну терапію — жа рознижувальну, знеболювальну. Місцево призначають компреси з 5% розчи ном ДМСО та з бонафтоном на залозу. На початку лікування зрошують ротову порожнину розчином інтерферону та лаферону, закапують його в ніс; стиму люють постійне виділення слини, даючи дитині підкислене питво, сухарі, підсо лену їжу. У разі приєднання бактеріальної інфекції призначають комплексне лікування, як за наявності бактеріального сіалоаденіту.
ГОСТРИЙ БАКТЕРІАЛЬНИЙ СІАЛОАДЕНІТ
Гострий бактеріальний сіалоаденіт спостерігається у дітей різних вікових груп, але частіше у віці 7—12 років (у не мовлят може розвиватися бактеріальний паротит унаслідок проникнення сто роннього тіла у паренхіму слинної залози через протоку) Частіше уражаються привушна та підщелепна залози, під'язикова — практично ніколи. Виникнення гострого сіалоаденіту у дітей пов'язано з місцевими (анатомо фізіологічною будовою слинних залоз, можливістю запалення лімфатичних вузлів у товщі слинних залоз, кількістю та якістю слини, травмою слинної за лози, захворюваннями слизової оболонки ротової порожнини і ЛОР-органів) та загальними (зниженням загального і місцевого імунітету, хронічною інток сикацією організму, порушенням обмінних процесів) чинниками.
Розрізняють серозний і гнійний гострий бактеріальний сіалоаденіт.
Скарги на підвищення температури тіла, кволість, біль у ділянці слинної залози. Діти старшого віку вказують на присмак гною у роті.
Клініка. Захворювання починається гостро після короткого продромаль-ного періоду. Підвищується температура тіла, дитина стає галасливою, потім — кволою, скаржиться на головний біль та біль у ділянці слинної залози. Якщо не буде поставлено діагноз і вчасно розпочато лікування, явища інтоксикації мо жуть наростати.
Місцево у разі серозного сіалоаденіту спостерігається збільшена, болісна під час пальпації залоза, слина від звичайної не відрізняється, Защелепні та підшелепні лімфатичні вузли можуть збільшуватися. У разі гнійного сіалоаде ніту виявляється набряк тканин над слинною залозою. Шкіра тут гіперемова-на, блищить. Вустя протоки також гіперемоване, підвищується над прилеглою слизовою оболонкою. З протоки виділяється мутна чи з пластівцями (або з гнійними прожилками) слина. За умови гнійного запалення в окремих ділян ках залози можуть утворюватися мікроабсцеси, які у разі поширення процесу здатні зливатися між собою. Тоді через основну протоку починається виділен ня гною разом із слиною.
Діагноз ставлять, грунтуючись на скаргах та клінічних ознаках (збільше на, болюча слинна залоза, шкіра над нею звичайно гіперемована, блискуча; із протоки під час масажу виділяється мутна чи з прожилками гною слина). Сіа-лографія у гнійній стадії захворювання не показана.
Диференційну Зі агностику бактеріального сіалоаденіту проводять із епідемічним та вірусним паротитами, абсцесами, флегмонами привушної ділянки, загостренням хронічного паротиту, паротитом Герценберга, гострим лімфаденітом.
Лікування спрямоване на зменшення явищ інтоксикації та безпосеред ню дію на мікроорганізми, які спричинили сіалоаденіт. Доведено, що найефек тивнішими є макролідні антибіотики (еритроміцин, фузидин натрію). Чут ливість мікрофлори до них визначалася у 59-72% випадків. Можна викорис товувати й антибіотики пеніцилінового ряду. Призначають антигістамінну та симптоматичну терапію, імуностимулювальні препарати.
За наявності гнійних виділень з протоки у залозу вводять протеолітичні ферменти. Процедуру виконують обережно, з незначним тиском, малими пор ціями (0,1—0,2 мл), щоб дитина не відчувала болю. Для цього використовують шприц із голкою, кінчик якої затуплений, або катетер для внутрішньовенних уведень. Катетеризувати вивідну протоку у дітей дуже важко, тому таку маніпу ляцію лікарі амбулаторного прийому не проводять. Діти з гострим бактеріаль ним паротитом потребують лікування у стаціонарі. На ніч на ділянку залози роблять компреси з 5% розчином ДМСО з додаванням знеболювальних та ан-тигістамінних препаратів. Якщо утворився абсцес (що у дітей виникає вкрай рідко), проводять розтин гнійника під загальним знеболюванням. У привушній Ділянці — розріз по передвушній складці, у підщелепній — паралельно ниж ньому краю щелепи, відступивши від нього на 1,5—2 см. Рану дренують і в по дальшому лікують, як гнійну.
VI. ПЛАН І ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ:
|
№ п/п |
Основні етапи заняття, їх функції і зміст |
Навчальні цілі в рівнях засвоєння |
Методи контролю і навчання |
Матеріали методич-ного забезпечення (контролю, нагляд-ності, ТЗН, інструк-ції, обладнання і ма-теріали) |
Час в хв. |
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
|
1. Підготовчий етап |
|||||
|
1. 2. 3. |
Організація заняття Постановка навчальних цілей Контроль вихідного рівня знань: |
ІІ |
Усне опитування |
Журнал Методичні розробки Питання |
3 2 15 |
|
ІІ Основний етап |
|||||
|
1. |
Формування професій-них вмінь і навиків: -провести курацію хво-рого; -провести дифдіагностику захворювання; -визначити схему ліку-вання; -пролікувати хворого на паротит; -призначити додаткові методи обстеження, фізотерапію |
ІІІ |
Практичний тренінг; Професійний тренінг; Практичний тренінг; Тестовий контроль |
Амбулаторні карти; Нетипові ситуаційні задачі Алгоритми; Амбулаторні карти хворого Тести III рівня |
55 |
|
ІІІ Заключний етап |
|||||
|
1. 2. 3. |
Контроль і корекція рівня професійних знань і умінь. Підведення підсумків заняття. Домашнє завдання |
ІІІ |
Індивідуальний контроль практичних на-виків та їх результатів |
Результати курації хворих і рішення ситуаційних завдань Журнали Методичні розробки |
10 3 2 |
УІІ. МАТЕРІАЛИ МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАНЯТТЯ:
1.Матеріали контролю для підготовчого етапу занять:
-питання для контролю вихідного рівня знань:
2. Матеріали методичного забезпечення основного етапу заняття:
- тести, ситуаційні задачі (див.дод.1, 2);
- алгоритми виконання практичних навиків (див. дод. 3)
3. Матеріали контролю для заключного етапу:
- амбулаторні карти стоматологічних хворих;
- результати контролю вихідного рівня знань;
- результати тестового контролю.
4. Матеріали методичного забезпечення самопідготовки студентів:
- методичні рекомендації:
- домашнє завдання:
а) Підготуватися до наступного заняття на тему: “Хронічні захворювання слинних залоз у дітей. Діагностика та диференціальна діагностика. Клініка, методи, лікування”;
б) Зарисувати в альбомах схему будови слинної залози;
в). Записати в зошити алгоритм надання негайної допомоги при невідкладних станах № 7, 8 згідно додатку №4
УІІІ. ЛІТЕРАТУРА (див.список літератури):
Навчальна: а) основна:1, 4, 5 б) додаткова: 29
Склав: ас. Мельник В.С.
на засіданні кафедри дитячої стоматології
протокол № від " " 2010 р.
Зав. кафедрою ..................... ..доц.Жеро Н.І.
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
практичного заняття № 14
з дитячої хірургічної стоматології для викладачів
ТЕМА: Хронічні захворювання слинних залоз у дітей. Діагностика та диференціальна діагностика, клініка, методи лікування, кінець хвороби.
І. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: Хронічні запальні захворювання слинних залоз у дітей – патологія, яка часто зустрічається у дитячому віці. Знання цієї патології, вчасна діагностика, профілактика веде до зниження кількості нагнійних процесів ЩЛД, покращення здоров’я дітей.
ІІ. НАВЧАЛЬНІ ЦІЛІ ЗАНЯТТЯ:
Знати: епідеміологію, патогенез, клініку, хронічних запальних захворювань слинних залоз, принципи їх лікування.
Вміти: провести клінічне обстеження хворого і диференційну діагностику, скласти план лікування.
ІІІ. ВИХОВНІ ЦІЛІ ЗАНЯТТЯ:
ІV. МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ІНТЕГРАЦІЯ:
|
Дисципліна |
Знати |
Вміти |
|
1.Забезпечуючі дис-ципліни: - анатомія - фізіологія - патофізіологія - хірургічна стоматологія. 2.Наступні дисцип-ліни (забезпечуємі): дитяча хірургічна стоматологія. 3. Внутріпредметна інтеграція:дитяча хірургічна стоматологія. |
Анатомію і фізіологію слинних залоз. Клінічний перебіг запальних процесів. Етіологію, клініку, патогенез хронічних захворювань слинних залоз у дітей. Реабілітаційні заходи по попередженню розвитку хронічних паротитів. |
Правильно визначити знаходження та функційний стан слинних залоз. Встановити діагноз паротиту, скласти план лікування, прогноз, профілактику. Скласти план реабілітаційних заходів. |
V. ЗМІСТ ТЕМИ ЗАНЯТТЯ:
Тези теми:
ХРОНІЧНИЙ СІАЛОАДЕНІТ
Хронічний сіалоаденіт у дітей віком 8-15 років спостерігається у 4 рази частіше, ніж гострий. Хро нічний сіалоаденіт зазвичай уражає привушну залозу, що пов'язано з морфо-функціональною незрілістю її паренхіми. Серед хронічних паротитів перше місце посідає паренхіматозний. Характерною рисою хронічного сіалоаденіту є рецидивний та прогресивний характер перебігу. Частіше хронічний сіалоаденіт загострюється в осінній та весняний періоди. Лікарі з великим практичним дос відом висловлюють думку про те, що дитина може згодом «перерости», тобто кількість загострень захворювання з часом зменшується. Це деякою мірою пра вильно, оскільки організм дитини саморегулюється з віком, і захворювання у частини пацієнтів у період статевого дозрівання дійсно закінчується.
Хронічний паренхіматозний сіалоаденіт. Скарги дитини чи її батьків на наявність збільшеної, помірно болючої слинної залози, больові відчуття мо жуть посилюватися підчас вживання їжі. Крім того, змінюється загальний стан — підвищується температура тіла, погіршуються апетит та сон. В анамнезі у та ких хворих виявляють кілька запалень залози, які навіть за відсутності лікуван ня проходили самостійно.
Клініка. Стадія загострення точно відповідає клініці гострого бактері ального паротиту, але ознаки запалення незначні. У стадії ремісії залоза збільше на, горбиста, щільна, безболісна. Горбистість залози зумовлена рубцюванням окремих ділянок паренхіми внаслідок їх гнійного розплавлення. З протоки ви діляється прозора або трохи мутна слина, кількість її може бути зменшена. Вустя протоки розширене, слизова оболонка навколо нього ціанотична, пастоз на, з відбитками зубів. Після кожного загострення залоза стає горбистішою, ущільнюється та збільшується. У 77% випадків у період ремісіїу слинній залозі йде повільний процес запалення, страждає секреторна функція. Велика кількість загострень призводить до того, шо вивідна протока ущільнюється і пальпується під слизовою оболонкою щоки у вигляді тяжу. Додатковими мето дами дослідження для постановки діагнозу є сіалографія та пункційна біопсія залози у період ремісії. Для проведення сіалографії використовують олійні роз чини органічних сполук йоду — 30% розчин йодоліполу, 40% розчин йодиліну, лінойодол тощо. В останній час широко застосовують водні розчини йодвміс-них органічних сполук: кардіотраст, верографін, урографін, оскільки олійні ча сто призводять до загострення сіалоаденіту. Рентгенологічне дослідження при вушної слинної залози роблять у лобово-носовій та бічній проекціях, підщелепної — у бічній. На сіалограмі у разі хронічного паренхіматозного сіалоаденіту виявляється не рівномірність контрастування залозистої тканини, сіалоектазії, ділянки роз ширення проток, нечіткість контурів розгалужень. Паренхіма залози має форму грона винограду.
Інтерстиційний сіалоаденіт. У дітей інтерстиційний сіалоаденіт виникає рідко і в значно старшому віці — 13—15 років. Суть захворювання полягає у тому що внаслідок хронічного запалення підщелепної слинної залози для проведення ня превалює гіпертрофія проміжної сіалографії тканини строми. Тому клінічно виявляється збільшена, звичайно гладенька, неболюча залоза. Слина в період ремісії не змінена, а під час загострення — з прожилками гною чи мутна. Загострення інтерстиційного хронічного сіалоаденіту за перебігом нагадує гострий парехімантозний. Діагноз ставлять за даними сіалографії, перед проведенням якої здійснюють катетеризацію слинної протоки. На сіалограмі у початковій стадії процесу в разі інтерстиційного сіалоаденіту спостерігається звуження проток III—V порядку, а в подальшому — II—IV по рядку. Контури проток рівні, чіткі. Щільність паренхіми зменшена. У пізній стадії усі протоки звужені, контури їх нерівні за рахунок розростання стромальних елементів, в окремих ділянках контраст уривається.
Диференційна діагностика. Хронічні сіалоаденіти треба диферен ціювати між собою, з пухлинами слинних залоз і м'яких тканин різних ділянок, під час загострення — з абсцесами та флегмонами, гострим бактеріальним сіало-аденітом, є під паротитом, псевдопаротитом Герценберга.
Лікування хронічних паренхіматозних сіалоаденітів складне. Необумов лено тим, що рецидиви захворювання призводять до стійких змін як у паренхімі, так і в стромі залози; страждає мікроциркуляція, знижується функція залози; часті загострення у разі хронічного сіалоаденіту є результатом того, що досі не існує патогенетичного лікування, воно певною мірою палеативне. Такі обставини ще раз підкреслюють думку, що захворювання слинних залоз значною мірою залежать від стану сполучної тканини, та свідчать про зв'язок сіалоаденіту з системними її захворюваннями (колагенозами).
У період ремісії слід проводити курси профілактичного лікування (через 3—6 та 12 міс). Лікування спрямоване на гіпосенсибілізацію організму, підви щення функції та поліпшення м ікро циркуля ції в слинній залозі, зміцнення стінок проток, корекцію імунної системи. Для цього призначають: антигістамінні засоби; ін'єкції вітамінів груп В і С, кальцію пантотенат. З метою підвищення функції залози використовують спазмолітичні препарати: оксафенамід, флакумін (перед їдою), танацехол, а також гомеопатичний препарат «Сіало-гран».
VІ. ПЛАН І ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ:
|
№ п/п |
Основні етапи заняття, їх функції і зміст |
Навчальні цілі в рівнях засвоєння |
Методи контролю і навчання |
Матеріали методич-ного забезпечення (контролю, нагляд-ності, ТЗН, інструк-ції, обладнання і ма-теріали) |
Час в хв. |
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
|
1. Підготовчий етап |
|||||
|
1. 2. 3. |
Організація заняття Постановка навчальних цілей Контроль вихідного рівня знань: |
ІІ |
Усне опитування |
Журнал Методичні розробки Питання |
3 2 15 |
|
ІІ Основний етап |
|||||
|
1. |
Формування професійних вмінь і навиків: -провести курацію хворого; -провести дифдіагностику захворювання; -визначити схему ліку-вання; - пролікувати хворого на хронічний паротит; - призначити додаткові методи обстеження; -фізіотерапевтичне лікування |
ІІІ |
Практичний тренінг; Професійний тренінг ; Практичний тренінг Тестовий контроль |
Інструкції, таблиці, Алгоритми; Амбулаторні карти. Тести III рівня |
55 |
|
ІІІ Заключний етап |
|||||
|
1. 2. 3. |
Контроль і корекція рівня професійних знань і умінь. Підведення підсумків заняття. Домашнє завдання |
ІІІ |
Індивідуальний контроль практичних на-виків та їх результатів |
Результати курації хворих і рішення ситуаційних завдань Журнали Методичні розробки |
10 3 2 |
УІІ. МАТЕРІАЛИ МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАНЯТТЯ:
1.Матеріали контролю для підготовчого етапу занять:
-питання для контролю вихідного рівня знань:
Діагностика, диф.діагностика хронічного паренхіматозного сіалоаденіту. Дані контрастної сіалографії.
Клініка хронічного інтерстиціального сіалоаденіту.
Діагностика, диф.діагностика хронічного інтерстиціального сіалоаденіту.
Додаткові методи діагностики функціонального стану слиних залоз.
Методи лікування. Медикаментозна терапія.
Показання до хірургічного лікування.
Можливі післяопераційні ускладнення.
Фізіотерапевтичне лікування.
Показання до госпіталізації.
Профілактика хронічних захворювань слинних залоз.
2. Матеріали методичного забезпечення основного етапу заняття:
- тести, ситуаційні задачі (див.дод.1, 2);
- алгоритми виконання практичних навиків (див. дод. 3)
3. Матеріали контролю для заключного етапу:
- амбулаторні карти стоматологічних хворих;
- результати контролю вихідного рівня знань;
- результати тестового контролю.
4. Матеріали методичного забезпечення самопідготовки студентів:
- методичні рекомендації:
- домашнє завдання:
а) Підготуватися до наступного заняття на тему “Травматичні пошкодження м’яких тканин. Методи діагностики, клініка. Хірургічна допомога в умовах амбулаторії та стаціонару. Показання до госпіталізації таких дітей. Прогноз та профілактика наслідків пошкоджень в залежності від віку дітей та характеру пошкодження. Антирабічна та протиправцева вакцинації.”;
б). Записати в зошити класифікацію пошкоджень м’яких тканин у дітей;
в). Записати в зошити алгоритм надання негайної допомоги при невідкладних станах № 9, 10 згідно додатку №4.
УІІІ. ЛІТЕРАТУРА (див.список літератури):
Навчальна: а) основна:1, 4, 5 б) додаткова: 29
Склав: ас. Мельник В.С.
на засіданні кафедри дитячої стоматології
протокол № від " " 2010 р.
Зав. кафедрою ................. …доц..Жеро Н.І.
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
практичного заняття № 15
з дитячої хірургічної стоматології для викладачів
ТЕМА: Травматичні пошкодження м’яких тканин. Методи діагностики, клініка. Хірургічна допомога в умовах амбулаторії та стаціонару. Показання до госпіталізації таких дітей. Прогноз та профілактика наслідків пошкоджень в залежності від віку дітей та характеру пошкодження. Антирабічна та протиправцева вакцинації.
І. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: Травматичні пошкодження м’яких тканин ЩЛД можуть становити серйозну загрозу здоров’ю дитини як фізично, так і психоемоційно. Успіх у лікуванні даної патології передусім залежить від професійних і своєчасних дій лікаря-стоматолога, що вимагає поглиблення знань з анатомії, фізіології, особливостей перебігу травматичних пошкоджень та реабілітаційного періоду у дітей.
ІІ. НАВЧАЛЬНІ ЦІЛІ ЗАНЯТТЯ:
Знати класифікацію, клінічну картину, принципи лікування травматичних пошкоджень м’яких тканин .
Вміти провести клінічне обстеження хворого з травмою м’яких тканин, провести лікування.
ІІІ. ВИХОВНІ ЦІЛІ ЗАНЯТТЯ:
ІV. МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ІНТЕГРАЦІЯ:
|
Дисципліна |
Знати |
Вміти |
|
1.Забезпечуючі дис-ципліни: - анатомія; - фізіологія; - хірургічна стоматологія; - медична етика та деонтологія. 2.Наступні дисцип-ліни (забезпечуємі): дитяча хірургічна стоматологія. 3. Внутріпредметна інтеграція:дитяча хірургічна стоматологія. |
Анатомію, фізіологію ЩЛД у дітей. Статистику, класифікацію, клініку, особливості перебігу пошкоджень м’яких тканин ЩЛД. Особливості клінічного перебігу травми ЩЛД в дитячому віці. Реабілітаційні заходи та заходи по попередженню ускладнень травми м’яких тканин. |
Продіагностувати травматичні пошкодження ЩЛД.Провести диферен-ціальну діагностику пошкоджень різних анатомічних утворень. Провести збір анамнезу та бесіду у хворих з травмою ЩЛД. Провести лікування у хворого з травмою м’яких тканин ЩЛД. Скласти план профілактичних та реабілітаційних заходів при Травмах м’яких тканин. |
V. ЗМІСТ ТЕМИ ЗАНЯТТЯ:
Тези теми:
Забиття Для забиття яке супроводжується гематомою, характерний набряк м'яких тканин та зміна кольору шкіри на синьо-червоний З часом (через 3-5 днів) колір шкіри змінюється на зелено-жовтий, а потім поступово нормалізується, набряк тканин зменшується. Лікують забиття у перші 2 доби прикладанням холоду, а далі — тепловими процедурами. ми (компреси з димексидом, лазеротерапія. Якщо під час трав ми ушкоджуються великі судини, то утворюються значні за розміром гематоми. У першу добу їх можна відсмоктати шприцом і накласти тиснучу пов'язку, а далі лікувати, як забиття. У разі утворення великих гематом лікування їх повинно проводитися в умовах ще лепно-лицевого стаціонару. У таких випадках дитині призначають медикамен тозну протизапальну терапію, що є профілактикою нагноєння гематом. Якщо ж гематома нагноїлася, то проводять її розтин, рану дренують.
Садна — це ушкодження поверхневого шару шкіри (епідермісу). Виника ють від тертя шкіри з грубою твердою поверхнею, зазвичай під час падіння ди тини (дошка, асфальт). За їх наявності на ушкодженій поверхні спостерігаєть ся кровоточивість з капілярів у вигляді крапель.
Лікування саден полягає у змазуванні їх розчином діамантового зелено го, кератопластичними засобами. Загоєння здійснюється під кірочками, які са мостійно відходять після епітелізації поверхні на 8-му— 12-ту добу (залежно від площі ушкодження).
Рани. За механізмом та характером травмівного агента рани поділяють на:
Скарги залежать від виду і розмірів рани, поєднання з ушкодженням інших органів та систем, соматичного стану дитини. Зазвичай діти чи їх батьки скаржаться на кровоточивість або кровотечу з ушкодженої ділянки, дефект м'я ких тканин, біль і можливе порушення функції.
Клініка. Вищеперелічені види ран характеризуються певним порушен ням цілісності м'яких тканин: якщо рани різані, то краї їх рівні, лінійної фор ми; рвані та забиті рани неправильної форми з рваними краями; ко лоті мають малий вхідний отвір і довгий рановий канал, вогнепальні частіше супроводжуються дефектом м'яких тканин.
Кількість хворих з укушеними ранами лиця в останній час значно зросла. Вони складають 10% загальної кількості хворих з ізольованими ранами. Кусають звичайно свійські тварини (собаки, кішки), укуси інколи мають множинний характер, у деяких випадках супроводжуються ушкодженням нервових стовбурів, великих судин, а також (часто) дефектами м'яких тканин з нерівними краями комбінаціями різних видів ран, подовженими термінами пе ребігу ранового процесу (на 3~тю—5-ту добу набряк тканин може збільшувати ся, виникає запалення).
Усі поранення м'яких тканин супроводжуються больовою реакцією, кровотечею (85 % з них — внутрішні, у разі проникнення у ротову порожнину, 15 % — зовнішні). Постановка діагнозу не викликає труднощів.
Лікування. Після огляду та визначення виду рани проводять хірур гічну обробку її (залежно від терміну звернення за допомогою).
Основні принципи хірургічної обробки рани у разі травматичного ушкодження щелепно-лицевої ділянки поля гають у тому, що втручання повин но бути повним за обсягом, якомога ранішим і щадним. Хірургічна обробка рани може бути первинною (первинна рання — до 36 год, відкладена — до 48 год, пізня — після 72 год) і вторин ною — проведеною вдруге. Завдяки особливостям кровопос тачання, іннервації та застосуванню за собів протизапальної терапії прийня то накладати глухі шви на рану в ще-лепно-лицевїй ділянці у період до 72 год з моменту травми. Хірургічна обробка рани повинна проводитися якомога ра ніше, у повному обсязі і, за необхідності, водночас із ліквідацією дефекту місце вими тканинами.
Етапи хірургічної обробки рани щелепно-лицевої ділянки такі:
5) пошарове ушивання рани із глибини.
У разі місцевого знеболювання перевагу треба віддати інфільтраційному методу розчином анестетика малої концентрації. Якщо є можливість і не обхідність, то хірургічну обробку проводять під провідниковим знеболюван ням (екстраоральними способами), наприклад, рани на верхній губі — під інфраорбітальною анестезією, на нижній — під ментальною.
Якщо анестезіолог і хірург-стоматолог дійшли висновку, шо операцію необ хідно проводити під наркозом, то методом вибору повинно бути інтубаційне знеболювання, якшо рана у ротовій порожнині, а за наявності поверхневих ран — інгаляційний масковий, внутрішньовенний або внутрішньом'язовий наркоз. Після проведення знеболювання проводиться обробка операційного поля. Остання у дітей має свої особливості, які полягають у тому, що не застосову ються концентровані розчини, наприклад, спирт, йод. Із антисептиків у разі забруднених ран використовують розчин фурациліну, марганцевокислого ка лію (1:5000), 2% розчин перекису водню, риванолю, мікроциду, діоксидину, мірамістину, йодовидону, йодобаку, ектерициду, поверхнево-активні речовини (рокал, катамін АБ). Обробка прилеглих тканин проводиться антисептиком рухами від рани. Далі необхідно остаточно зупинити кровотечу із рани для по дальшої її ревізії. Зупинку кровотечі зі всієї поверхні рани здійснюють за допо могою фізичних (механічних, термічних) та медикаментозних засобів.
За наявності кровоточивої судини необхідно накласти кровозатискач і про вести електрокоагуляцію чи лігувати її.
У разі кровотечі з великої площі поверхні рани застосувують тампони, про сякнуті розчинами перекису водню, тромбіну з адреналіном, капрофером чи гемостатичною серветкою. Додатково зверху на тампон накладають міхур із льодом. В останній час для припинення кровотечі широко використовують гемостатичні губки ("Стеріпсон", "Спонгостан", "Гелофоам", "Кровостан"), а також клеї, основою яких є мономерні ефіри ціанакрилової кислоти ("ЕДП-адгезив", "Ціанобонд-5000", "Істмен-910"), похідніфероцену("ЦіакринАП-1"). Далі проводять ревізію рани, під час якої уточнюють розміри її, хід раново го каналу і ступінь ушкодження тканин та органів за ходом його, наявність сто ронніх тіл. Перед обстеженням рани слід добре її освітити використовувати лобові рефлектори), визначити глибину рани, наявність її сполучення із рото вою, носовою, верхньощелепною порожнинами; наповнити рану антисепти ком, а після цього відсмоктати вміст відсмоктувачем, але ні в якому разі не про штовхувати бруд із поверхневих відділів у глибину. Після того розпочинають ревізію рани.
Під час ревізії особливу увагу звертають на колоті рани (на піднебінні, у крило-щелепній ділянці). У такому випадку треба обов'язково дістатися до дна рани, щоб не залишити непоміченим стороннє тіло, тому її переводять у різану. Далі визначають усі нежиттєздатні тканини — розчавлені, синюшного кольору, дрібні і позбавлені кровопостачання клапті тканин, що не спроможні при житися та які потрібно економно висікти.
Останнім етапом хірургічної обробки рани є її ушивання. Рани без дефек ту тканин ушивають пошарово, з глибини, шільно, не залишаючи місць для формування гематом та «кишень» з рановим вмістом, які у подальшому є загрозою нагноєння. У разі ран, що проникаютьу ротову порожнину, спочатку ушивають слизову оболонку всередині, а потім м'язи, підшкірну жирову клітко вину та шкіру — зовні. Відносною гарантією заживання первинним натягом є адекватнедренування рани протягом 2-3 діб. За необхідності дренування рани збоку шкіри, коли це має естетичне значення, можна використати 2—3 тонень ких дренажі з товстої поліамідної лігатури. Для профілактики нагноєння гли бокі рани дренують, а якщо вони проникаютьу ротову порожнину, дренаж роб лять наскрізним, з кінцем, виведеним у рот та зафіксованим швом, щоб дитина не виштовхнула його язиком. У разі нагноєння рани принциповим є зняття 2— З швів і дренування її у нижньому полюсі.
Якщо немає значного натягу тканин, то для ушивання їх застосовують по ліамідну нитку № 4-6 нулів (нею ушивають шкіру й іноді — слизову оболонку). На м'язи, підшкірну жирову клітковину накладають шви з кетгуту, вікрилу та інших матеріалів, що розсмоктуються.
Для поліпшення умов загоєння використовують такі види фізіотерапії, як лазерне опромінювання, ультразвук. Шви на шкірі знімають на 7—8-му добу, кетгутові та подібні до них розсмоктуються самостійно.
Після зняття швів для формування еластичного атрофічного рубця до цільно використовувати еластопротектори — контрактубекс, цепан, ворентощо протягом тривалого часу (до 6 міс) у вигляді легкого масажу або фонофорезу з цими мазями.
За наявності ран з дефектом тканин використовують місцево-пластичні прийоми за Шимановським, Лімбергом або вільну пересадку шкіри, клаптем на ніжці.
Для заміщення посттравматичних дефектів хрящових відділів носа успіш но використовують вільну пластику за Сусловим. Суть останньої полягає у пе ресадці в дефект носа вільного шкірно-хрящового клаптя з вуха.
Уразі відкушення чи повного відривання клаптя тканин носа чи вуха, якщо батьки принесли ці клапті до лікаря. Навіть якщо тканини нездатні повністю при житися, то можливе їх часткове відновлення. А коли клапоть некротизується, то за цей час рана встигає заповнитися грануляціями, що дає змогу зменшити площу дефекту. Тому з некректомією не слід поспішати.
Для правильного збереження відірваних (відкушених) тканин необхідно помістити їх у чистий поліетиленовий пакет та обкласти льодом. Використову вати реплантат за умови правильного транспортування та збереження його можливо у термін до 24 год. Чим реплантат більший за площею, тим менший термін його зберігання, тобто тим швидше треба його реплантувати. У деяких випадках під час реплантації потрібна консультація мікрохірурга. У післяопе раційний період обов'язково застосовують гіпотермію реплантованої частини.
Проведення первиної хірургічної обробки укушених ран лиця має свої бливості. По-перше, одразу після укусу треба ретельно обробити рану 10% розчином господарчого мила від периферії до центру. По-друге, звичайно це рани із рваними та розчавленими краями, тому їх нежиттєздатні шари треба висікти. По-третє, укушені рани після проведення хірургічної обробки треба дренувати протягом 5—7 діб (вони всі 100 % завідомо інфіковані), за винятком неглибоких та дрібних ран. Крім того, хірурги разом з рабіологами повинні визначити показання щодо проведення антирабічної вакцинації (наказ міністра охорони здоров'я України "Про профілактику захворювань людей на сказ"), оскільки вірус сказу поширюється периневрально зі швидкістю 3—5 мм за годину і в разі неправильно обраної тактики щеплення дитина може загинути.
У зв'язку з тим, що юридично вакцинація проводиться в умовах поліклініки або стаціонару, наводимо деякі відомості про щеплення.
Залежно від виду та ступеня контакту укушеної дитини з твариною розріз няють:
Для вакцинації проти сказу використовують 2 типи вакцин: із мозку овець (типу Фермі) та культуральну антирабічну інактивовану вакцину (КАВ), яка виготовлена із клітин нирок сирійськогохом'яка. Обидві вакцини випускають у сухому вигляді. Для пасивної профілактики застосовують специфічний анти-рабічний у-глобулін, який виготовляється із сироватки крові коней. Препарат випускається у вигляді рідини. Під час вакцинації проти сказу слід дотримува тися таких схем лікування:
Уразі обслинення, укусів легкої та середньої важкості, які нанесені здо ровою і щепленою проти сказу твариною, шеплення не призначають. За таки ми тваринами встановлюють нагляд ветеринара протягом 10 діб. У разі легких та середньої важкості укусів, нанесених у неблагополучній місцевості здоровими, але не щепленими тваринами, призначають дворазове введення вакцини типу Фермі чи КАВ в один день: дітям віком до 10 років — по 1,5 мл з інтервалом 30 хв, а 10 років і старшим — по 3 мл.
У разі важких неспровокованих укусів, нанесених кільком особам, про
водять курс лікування вакциною Фермі чи КАВ за умовними показаннями —
по 5 мл ( дітям віком до 10 років — 2,5 мл) протягом 3-4 діб. У всіх випадках
здійснюють ветеринарний нагляд за твариною протягом 10 діб.
Уразі обслинення неушкоджених шкірних покривів хворими тваринами
вводять вакцину Фермі по 2 мл протягом 12 діб чи КАВ по 1,5 мл протягом 7 діб.
У разі значних обслинень неушкодженої шкіри, неушкоджених слизо
вих оболонок хворою твариною або хворою людиною призначають вакцину
Фермі по 1,5 мл протягом 15—18 діб чи КАВ по 1,5 мл протягом 12 діб.
VI. ПЛАН І ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ:
|
№ п/п |
Основні етапи заняття, їх функції і зміст |
Навчальні цілі в рівнях засвоєння |
Методи контролю і навчання |
Матеріали методич-ного забезпечення (контролю, нагляд-ності, ТЗН, інструк-ції, обладнання і ма-теріали) |
Час в хв. |
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
|
1. Підготовчий етап |
|||||
|
1. 2. 3. |
Організація заняття Постановка навчальних цілей Контроль вихідного рівня знань: |
ІІ |
Усне опитування |
Журнал Методичні розробки Питання |
3 2 15 |
|
ІІ Основний етап |
|||||
|
1. |
Формування професій-них вмінь і навиків: -провести курацію хво-рого; -провести дифдіагности-ку захворювання; -визначити схему ліку-вання; -пролікувати хворого; -призначити додаткові методи обстеження; -призначити реабілітаційні заходи |
ІІІ |
Професійний тренінг; Практичний тренінг; Тестовий контроль |
Робота в клінічному залі. Алгоритми. Амбулаторні карти хворих. Тести III рівня |
55 |
|
ІІІ Заключний етап |
|||||
|
1. 2. 3. |
Контроль і корекція рівня професійних знань і умінь. Підведення підсумків заняття. Домашнє завдання |
ІІІ |
Індивідуальний контроль практичних на-виків та їх результатів |
Результати курації хворих і рішення ситуаційних завдань Журнали Методичні розробки |
10 3 2 |
УІІ. МАТЕРІАЛИ МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАНЯТТЯ:
1.Матеріали контролю для підготовчого етапу занять:
-питання для контролю вихідного рівня знань:
2. Матеріали методичного забезпечення основного етапу заняття:
- тести, ситуаційні задачі (див.дод.1, 2);
- алгоритми виконання практичних навиків (див. дод. 3)
3. Матеріали контролю для заключного етапу:
- амбулаторні карти стоматологічних хворих;
- результати контролю вихідного рівня знань;
- результати тестового контролю.
4. Матеріали методичного забезпечення самопідготовки студентів:
- методичні рекомендації:
- домашнє завдання:
а) Підготуватися до наступного заняття на тему: “Короткі вуздечки язика, губ, мілкий присінок порожнини рота. Статистика, класифікація, клініка. Хірургічне лікування таких хворих. Залікове заняття з питань запальних захворювань м’яких тканин, слинних залоз та травм щелепно-лицевої ділянки у дітей”
б). Записати в зошити класифікацію пошкоджень м’яких тканин у дітей;
в). Записати в зошитах для домашнього завдання алгоритми надання негайної допомоги при невідкладних станах № 13, 14 згідно додатку №4.
VІІІ. ЛІТЕРАТУРА (див.список літератури):
Навчальна: а) основна: 1, 4, 5 б) додаткова: 1, 15,
Склав: ас.Мельник В.С.
на засіданні кафедри дитячої стоматології
протокол № від " " 2010 р.
Зав. кафедрою ............ ………доц.Жеро Н.І.
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
практичного заняття №16
з дитячої хірургічної стоматології для викладачів
ТЕМА: Короткі вуздечки язика, губ, мілкий присінок порожнини рота. Статистика, класифікація, клініка. Хірургічне лікування таких хворих.
І. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ:
Аномалії м’яких тканин присінку і порожнини рота (вуздечки губ, язика, щічні тяжі, глибина присінку рота) можуть бути причиною порушення мови, патології тканин пародонту, неправильного типу ковтання, а також ведуть до виникнення зубо-щелепових аномалій.
II. НАВЧАЛЬНІ ЦІЛІ ЗАНЯТТЯ:
III. ВИХОВНІ ЦІЛІ ЗАНЯТТЯ:
ІV. МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ІНТЕГРАЦІЯ:
|
Дисципліна |
Знати |
Вміти |
|
1.Забезпечуючі дисципліни: -анатомія - гістологія 2. Наступні дисципліни (забезпечуємі) - дитяча хірургічна стоматологія Внутріпредметна інтеграція - дитяча стоматологія |
- анатомічні особливості будови обличчя і голови - гістологічні особливості будови різних анатомічних утворень - особливості клінічного перебігу захворювань м’яких тканин, слинних залоз та травм ЩЛД у дітей - реабілітаційні заходи по профілактиці запальних захворювань м’яких тканин, слинних залоз та травм ЩЛД у дітей. |
- продіагностувати запальні захворювань м’яких тканин, слинних залоз та травм ЩЛД у дітей - проводити диференційну діагностику - провести лікування хворого з запальних захворюванням м’яких тканин, слинних залоз та травмою ЩЛД
- скласти план по профілактиці запальних захворювань м’яких тканин, слинних залоз та травм ЩЛД у дітей. |
V. Тези теми:
Вада розвитку вуздечки язика проявляється зменшенням довжини та нетиповим місцем прикріплення "ніжок", а також зміною її товщини. Вона може бути представлена як складкою слизової оболонки (тонка вуздечка), так і міцними тяжами зі вплетенням сполучнотканинних та м'язових волокон.
У нормі вуздечка язика прикріплюється на 1—1,5см нижче від його верхівки. Друга точка прикріплення — у ділянці дна ротової порожнини по присе-редній лінії за під'язиковими сосочками. Частіше аномалії вуздечки язика проявляються прикріпленням її у нетиповому місці, значною вираженістю тяжа та
зменшенням довжини аж до зрощення з дном ротової порожнини. Усе це об межує рухи або призводить до нерухомості (контрактури) язика та неприродного розташування його. У разі короткої вуздечки язика спостерігається 2 варіанти прикріплення її:
до верхівки язика та тканин дна ротової порожнини допереду від під'язикових сосочків;
до верхівки язика та коміркового відростка.
Скарги. Скарги батьків різні і залежать від віку дитини:
З перших днів життя дитини — на порушення акту ссання. Одне годування триває 50—60 хв, дитина стомлюється, плаче, засинає біля груді, ковтає багато повітря. Часто немовлят з короткою вуздечкою язика переводять на штучне вигодовування через те, що вони відмовляються ссати грудь.
У віці 6—9 міс — на помітне відставання у рості фронтальної ділян нижньої щелепи за наявності сполучнотканинних та м'язових елементів у в' дечці язика.
У 5—6-річному віці — на порушення вимови (частіше діти не вимовляють букви "р" та "л").
У 7—9-річному віці — на неправильне розташування фронтальних зубів на нижній щелепі, порушення прикусу, а в разі прикріплення вуздечки до ясенного краю нижньої щелепи виникають скарги на запалення ясен у ділянці фронтальних зубів її, кровотечу з ясен під час чищення зубів та вживання їжі. можливий розрив вуздечки (у разі надмірних рухів язиком), тоді скарги будуть на наявність короткочасної кровотечі та біль у місці розриву вуздечки.
Клініка. У немовлят вуздечка язика представлена лише слизовою оболонкою, тому вона тонка і коротка. У дітей більш старшого віку під час огляду ротової порожнини - язик звичайних розмірів, рухи його обмежені. Кінчі язика торкнутися піднебіння та облизати верхню губу дитина не може, під час спроби зробити це може виявлятися роздвоєння кінчика язика. Вуздечка язика частіше коротка, представлена щільним сполучнотканинним тяжем або дублікатурою слизової оболонки, місця прикріплення її зміщені зовнішньо. Іноді вона практично відсутня, тобто язик прирощений до дна тканин ротовоїпої порожнини, що спричиняє контрактуру його 3 віком виявляється деформація фронтального відділу нижньої щелепи, неправильне розташування зубів у цій ділянці, дистальний прикус. Нерідко виражені явища локального пародонтиту в ділянці названої групи зубів — набряклі ясна, що легко кровоточать і відстають від шийок зубів, зубо-ясенні кишені З нальотом га неприємним запахом тощо.
Лікування. Новонародженим з короткою вуздечкою язика, що зумовлює порушення функції ссання, у перші місяці життя виконують френулотомію — поперечне перетинання складки слизової оболонки за умови тонкої вуздечки. Іноді цю маніпуляцію проводять із застосуванням аплікаційного знеболювання. За наявності щільного широкого тяжа у ранньому грудному віці проводять пластику вуздечки за Лімбергом або Дифенбахом під загальним знеболюванням.
VІ. ПЛАН І ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ:
|
№ п/п |
Основні етапи заняття, їх функції і зміст |
Навчальні цілі в рівнях засвоєння |
Методи контролю і навчання |
Матеріали методичного забезпечення (контролю, наглядності, ТЗН, інструкції, обладнання і матеріали) |
Час в хв |
|
1 |
2 |
4 |
5 |
6 |
|
|
I. Підготовчий етап |
|||||
|
1. 2 3. |
Організація заняття Постановка навчальних цілей Контроль вихідного рівня знань: |
II |
Усне опитування |
Журнал Методичні розробки Питання |
3 2 15 |
|
II Основний етап |
|||||
|
1. |
Формування професійних вмінь і навиків: - провести курацію хворого; - провести дифдіагностику захворювання; - визначити схему лікування |
III |
Практичний тренінг; Професійний та практичний тренінг; Тестовий контроль |
Обладнання, інструментарій. Інструкції, таблиці документація. Тести III рівня |
55 |
|
III Заключний етап |
|||||
|
1. 2. 3. |
Контроль і корекція рівня професійних знань і умінь. Підведення підсумків заняття. Домашнє завдання |
III |
Індивідуальний контроль практичних навиків та їх результатів. |
Результати курації хворих і рішення тестових завдань Журнали Методичні вказівки |
10 3 2 |
VП. МАТЕРІАЛИ МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАНЯТТЯ:
1.Матеріали контролю для підготовчого етапу занять:
- питання для контролю вихідного рівня знань:
1. Матеріали контролю для підготовчого етапу занять:
-питання для контролю вихідного рівня знань:
2. Матеріали методичного забезпечення основного етапу заняття:
- тести, ситуаційні задачі (див.дод.1, 2);
- алгоритми виконання практичних навиків (див. дод. 3);
3. Матеріали контролю для заключного етапу:
- амбулаторні карти стоматологічних хворих;
- результати контролю вихідного рівня знань;
- результати тестового контролю.
4. Матеріали методичного забезпечення самопідготовки студентів:
- методичні рекомендації:
- домашнє завдання:
а) Підготуватися до залікового заняття з питань запальних захворювань м’яких тканин, слинних залоз та травм щелепно-лицевої ділянки у дітей використовуючи методичні рекомендації.
б) Виписати в робочі зошити схеми надання невідкладної допомоги при невідкладних станах № 15-19 згідно додатку №4.
VІІІ. ЛІТЕРАТУРА (див.список літератури):
Навчальна: а) основна: 1, 5 б) додаткова: 1,12
Склав: ас. Мельник В.С.
на засіданні кафедри дитячої стоматології
протокол № від " " 2010 р.
Зав. кафедрою ..................... ..доц.Жеро Н.І.
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
практичного заняття № 17
з дитячої хірургічної стоматології для викладачів
ТЕМА: Залікове заняття з питань запальних захворювань м’яких тканин, слинних залоз та травм щелепно-лицевої ділянки у дітей.
І. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ:
Запальні захворювання м’яких тканин, слинних залоз та травми ЩЛД часто зустрічаються у дитячому віці. Знання їх етіології, клініки, лікування, прогноз та профілактика веде до зниження кількості небезпечних для життя ускладнень, покращення рівня здоров’я дітей.
II. НАВЧАЛЬНІ ЦІЛІ ЗАНЯТТЯ:
III. ВИХОВНІ ЦІЛІ ЗАНЯТТЯ:
ІV. МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ІНТЕГРАЦІЯ:
|
Дисципліна |
Знати |
Вміти |
|
1.Забезпечуючі дисципліни: -анатомія - гістологія 2. Наступні дисципліни (забезпечуємі) - дитяча хірургічна стоматологія Внутріпредметна інтеграція - дитяча стоматологія |
- анатомічні особливості будови обличчя і голови - гістологічні особливості будови різних анатомічних утворень - особливості клінічного перебігу захворювань м’яких тканин, слинних залоз та травм ЩЛД у дітей - реабілітаційні заходи по профілактиці запальних захворювань м’яких тканин, слинних залоз та травм ЩЛД у дітей. |
- продіагностувати запальні захворювань м’яких тканин, слинних залоз та травм ЩЛД у дітей - проводити диференційну діагностику - провести лікування хворого з запальних захворюванням м’яких тканин, слинних залоз та травмою ЩЛД
- скласти план по профілактиці запальних захворювань м’яких тканин, слинних залоз та травм ЩЛД у дітей. |
V. Тези теми:
Тези теми:
В останні роки спостерігаються значні зміни в проявах запальних захворювань у щелепно-лицевій ділянці. З одного боку, часто відзначають атиповий, торпідний перебіг хвороби, з іншого, — збільшилося число прогресуючих форм, нерідко небезпечних для життя. Це повною мірою відноситься і до запальних захворювань у дітей, що проходять лікування як у поліклініках, так і в стаціонарах.
Запальні захворювання в щелепно-лицевій ділянці в дітей займають ведуче місце в роботі поліклінічного лікаря. У той же час їхня діагностика недосконала. Це пояснюється багатьма обставинами: об'єктивними труднощами обстеження дітей, особливо раннього віку, невірним методологічним підходом, атиповим плином захворювання, що точніше трактувати на сьогодні як патоморфоз запальних процесів.
Причини запалення надзвичайно різноманітні. Запалення може бути викликано патогенними мікроорганізмами, тваринами-паразитами, механічною травмою, дією фізичних (променева чи електрична енергія, тепло, холод), екзогенних хімічних (кислоти, луги й ін.), а також ендогенних факторів. Та сама причина може приводити до різних наслідків у залежності від конкретних умов дії причинного фактора. Причини не викликають патологічний процес, а сприяють чи перешкоджають його виникненню. Вони можуть бути несприятливими чи сприятливими для організму. Одні знижують опірність (резистентність) до патогенного фактору, а інші, навпаки, підвищують її.
Травматичні процеси лиця і щелеп
|
Етіологія |
А) падіння Б)удар кулаком, тв.предметом В)пораження гострим предметом Г) удари домашніх тварин |
|
|
Патогенез |
||
|
Клініка |
Зовнішньоротові ознаки |
Внутрішньоротові ознаки |
|
Діагностика |
Рентгенологічний метод пальпація |
|
|
Диф.діагностика |
||
|
Лікування |
-покази та протипокази до методів лікування |
Хірургічний та апаратурний методи лікування |
|
Профілактика |
VІ. ПЛАН І ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ:
|
№ п/п |
Основні етапи заняття, їх функції і зміст |
Навчальні цілі в рівнях засвоєння |
Методи контролю і навчання |
Матеріали методичного забезпечення (контролю, наглядності, ТЗН, інструкції, обладнання і матеріали) |
Час в хв |
|
1 |
2 |
4 |
5 |
6 |
|
|
I. Підготовчий етап |
|||||
|
1. 2 3. |
Організація заняття Постановка навчальних цілей Контроль вихідного рівня знань: |
II |
Усне опитування |
Журнал Методичні розробки Питання |
3 2 15 |
|
II Основний етап |
|||||
|
1. |
Формування професійних вмінь і навиків: - провести курацію хворого; - провести дифдіагностику захворювання; - визначити схему лікування |
III |
Практичний тренінг; Професійний та практичний тренінг; Тестовий контроль |
Обладнання, інструментарій. Інструкції, таблиці документація. Тести III рівня |
55 |
|
III Заключний етап |
|||||
|
1. 2. 3. |
Контроль і корекція рівня професійних знань і умінь. Підведення підсумків заняття. Домашнє завдання |
III |
Індивідуальний контроль практичних навиків та їх результатів. |
Результати курації хворих і рішення тестових завдань Журнали Методичні вказівки |
10 3 2 |
VП. МАТЕРІАЛИ МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАНЯТТЯ:
1.Матеріали контролю для підготовчого етапу занять:
- питання для контролю вихідного рівня знань:
1. Матеріали контролю для підготовчого етапу занять:
-питання для контролю вихідного рівня знань:
2. Матеріали методичного забезпечення основного етапу заняття:
- тести, ситуаційні задачі (див.дод.1, 2);
- алгоритми виконання практичних навиків (див. дод. 3);
3. Матеріали контролю для заключного етапу:
- амбулаторні карти стоматологічних хворих;
- результати контролю вихідного рівня знань;
- результати тестового контролю.
4. Матеріали методичного забезпечення самопідготовки студентів:
- методичні рекомендації:
- домашнє завдання:
а) Підготуватися до диференційованого заліку використовуючи методичні рекомендації.
б) Виписати в робочі зошити схеми надання невідкладної допомоги при невідкладних станах № 15-19 згідно додатку №4.
VІІІ. ЛІТЕРАТУРА (див.список літератури):
Навчальна: а) основна: 1, 4, 5, 6 б) додаткова: 1,12, 13, 15, 16
Склав: ас.Мельник В.С.
на засіданні кафедри дитячої стоматології
протокол № від " " 2010 р.
Зав. кафедрою ........................ доц..Жеро Н.І.
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
заняття з дитячої хірургічної стоматології для викладачів
ТЕМА: Диференційований залік.
І. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ:
Диференційований залік дозволяє узагальнити вивчений матеріал і сприяє розвитку клініко-аналітичного мислення у студентів.
II. НАВЧАЛЬНІ ЦІЛІ ЗАНЯТТЯ:
III. ВИХОВНІ ЦІЛІ ЗАНЯТТЯ:
ІV. МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ІНТЕГРАЦІЯ:
|
Дисципліна |
Знати |
Вміти |
|
1.Забезпечуючі дисципліни: -анатомія - гістологія 2. Наступні дисципліни (забезпечуємі) - дитяча хірургічна стоматологія Внутріпредметна інтеграція - дитяча стоматологія |
- анатомічні особливості будови обличчя і голови - гістологічні особливості будови різних анатомічних утворень - особливості клінічного перебігу захворювань м’яких тканин, слинних залоз та травматичних ушкоджень ЩЛД у дітей - реабілітаційні заходи по профілактиці запальних захворювань м’яких тканин, слинних залоз та травм ЩЛД у дітей. |
- продіагностувати запальні захворювання м’яких тканин, слинних залоз та травм ЩЛД у дітей - проводити диференційну діагностику - провести лікування хворого з запальних захворюванням м’яких тканин, слинних залоз та травмою ЩЛД
- скласти план по профілактиці запальних захворювань м’яких тканин, слинних залоз та травм ЩЛД у дітей. |
V. Структурно – логічна схема
Диференційований залік
Тестовий контроль Практична частина Теоретична частина
канин
VІ. ПЛАН І ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ:
|
№ п/п |
Основні етапи заняття, їх функції і зміст |
Навчальні цілі в рівнях засвоєння |
Методи контролю і навчання |
Матеріали методичного забезпечення (контролю, наглядності, ТЗН, інструкції, обладнання і матеріали) |
Час в хв |
|
1 |
2 |
4 |
5 |
6 |
|
|
I. Тестовий контроль |
|||||
|
1. 2 3. |
Організація заняття Постановка навчальних цілей Контроль вихідного рівня знань: |
II |
Тестовий контроль |
Тести III рівня |
3 2 20 |
|
II Практична частина |
|||||
|
1. |
Формування професійних вмінь і навиків: - провести дифдіагностику захворювання; - визначити схему лікування |
III |
Індивідуальний контроль практичних навиків та їх результатів. |
Обладнання, інструментарій, інструкції, таблиці документація. |
40 |
|
III Теоретична частина |
|||||
|
1. 2. |
Контроль і корекція Підведення підсумків заняття. |
III |
Усне опитування |
Питання для контролю вихідного рівня знань |
20 5 |
VП. МАТЕРІАЛИ МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАНЯТТЯ:
1.Матеріали контролю для підготовчого етапу занять:
- питання для контролю вихідного рівня знань (див. додаток 5).
- перелік практичних навичок з дитячої хірургічної стоматології, якими повинен оволодіти студент:
2. Матеріали методичного забезпечення основного етапу заняття:
- тести, ситуаційні задачі (див.дод.1, 2);
- алгоритми виконання практичних навиків (див. дод. 3);
3. Матеріали контролю для заключного етапу:
- результати виконання практичних навичок.
- результати контролю вихідного рівня знань;
- результати тестового контролю.
VІІІ. ЛІТЕРАТУРА (див.список літератури):
Навчальна: а) основна: 1, 2, 3, 5, 6 б) додаткова: 1, 2, 4, 6, 7, 9, 10, 11, 12, 13, 15, 16,17, 18, 21, 28.
Склав: ас. Мельник В.С.