Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Самостійна робота № 12.
Тема: ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ І ЙОГО ЧИННИКИ. ЦІКЛІЧНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ.
План
1.Сутність економічного зростання.
2. Типи економічного зростання.
3. Фактори економічного зростання.
4. Теорії циклів.
5. Класифікація економічних циклів за тривалістю.
6. Основні характеристики циклів.
7. Антициклічна політика держави.
8. Структурні кризи.
Рекомендовані джерела:
Коментар до п. 1. Сутність економічного зростання.
Під економічним зростанням розуміють розвиток національної економіки протягом певного періоду, котрий вимірюється абсолютним приростом чи темпами приросту валового внутрішнього продукту, валового національного продукту й національного доходу в цілому або темпами приросту цих показників у розрахунку на душу населення.
Показники абсолютного приросту використовуються в більшості випадків для оцінювання темпів зростання економічного потенціалу країни; приріст на душу населення — для аналізу динаміки добробуту населення країни та порівняння рівнів життя в різних країнах.
Коментар до п. 2. Типи економічного зростання.
Екстенсивний тип економічного зростання досягається завдяки кількісному приросту факторів виробництва за їхнього незмінного технічного рівня.
У таких умовах обсяг національного продукту зростає за рахунок кількісного збільшення обсягів праці (чисельності працівників, збільшення тривалості робочого часу), залучення у виробництво нових джерел сировини, палива, енергії, використання додаткових земельних площ (при незмінній віддачі природних ресурсів), а також на основі незмінної ефективності використання засобів праці.
Інтенсивний тип економічного зростання характеризується зростанням обсягу ВВП за рахунок удосконалення факторів виробництва та ефективного використання їх.
Зазначений тип економічного зростання здійснюється на базі технічного й технологічного вдосконалення виробництва, якісних змін у кваліфікації робочої сили, економії природних ресурсів тощо.
Виділяють також третій тип економічного зростання — реальний, або змішаний. Йому притаманне збільшення обсягу ВВП як завдяки залученню більшої кількості факторів виробництва, так і за рахунок удосконалення техніки, технології, організації виробництва.
Однак економічна практика не знає екстенсивного чи інтенсивного типів економічного зростання в чистому вигляді. Як правило, вони співіснують, утворюючи змішаний, або реальний, тип економічного зростання. Зазвичай це або переважно екстенсивний, або переважно інтенсивний тип економічного зростання. Належність до того чи іншого типу зростання визначається за питомою часткою приросту ВВП, отриманого за рахунок кількісної чи якісної зміни виробничих факторів.
Вважається, якщо частка реального ВВП, отриманого за рахунок інтенсивних факторів, перевищує 50 %, то тип зростання характеризується як переважно інтенсивний, а якщо вона нижча від цього рівня, — то як переважно екстенсивний.
Для характеристики економічного зростання, окрім наведених показників, використовують показники темпів приросту ВВП та НД, а також їхні обсяги в розрахунку на душу населення. Це дає змогу глибше проаналізувати рівень економічного розвитку країни і порівнювати його з економічними показниками інших країн. Окремими показниками, що характеризують економічне зростання, є коефіцієнти зростання продуктивності праці, капіталовіддачі тощо. За допомогою цих параметрів виявляються кількісні і якісні зміни в економіці.
Коментар до п. 3. Фактори економічного зростання.
Факторами економічного зростання називають явища та процеси, які впливають на обсяги реального виробництва і якість продукції.
За способом впливу на економічне зростання всі фактори можна поділити на прямі й непрямі.
Прямі фактори безпосередньо впливають на економічне зростання:
— удосконалення технології та організації виробництва;
— збільшення кількості та поліпшення якості природних ресурсів;
— зростання чисельності й професіоналізму трудових ресурсів;
— збільшення обсягу і поліпшення якісного складу основного капіталу;
— розвиток підприємництва.
Непрямі фактори — впливають на можливість реалізації потенціалу прямих факторів:
— рівень цін на виробничі ресурси;
— рівень податків;
— норма позичкового відсотка;
Джерелами економічного зростання є:
- економічні ресурси, що пропонуються їх власниками;
- зростання продуктивності ресурсів на основі розвитку НТП.
Аргументи «за» і «проти» економічного зростання
Коментар до п. 4. Теорії циклів.
Економіка, як і будь-яка інша система, розвивається нерівномірно, хвилеподібно. Така форма руху пояснюється значною мірою законом спадної граничної продуктивності всіх факторів виробництва. Для того, приміром, щоб земля приносила кращі результати з одного гектара, необхідно щоб відбувалися докорінні зміни в технічному (технологічному) базисі. Тільки тоді є сенс здійснювати нові капіталовкладення. У межах існуючої технології зростання ефективності інвестицій завжди має певну межу, подолання якої зумовлюється НТП і вищою кваліфікацією робітників. Застосування новинок НТП вимагає нагромадження капіталу. Запровадження їх у виробництво зумовлює спочатку швидке зростання граничної корисності факторів виробництва, потім це зростання повільнішає і, досягнувши певного рівня, починає спадати. Так відбуваються підйоми і спади в економіці. Якщо зміни в технологічному базисі галузей інфраструктури відбуваються через великі проміжки часу (споруди, мости, дороги тощо мають тривалий строк служби), то мають місце довгі хвилі. Якщо йдеться про верстати, машини, устаткування, строк функціонування яких значно менший (до 10 років), оновлення їх відбувається швидше. Це спричиняє середні цикли. Таким чином, підвалини хвилеподібного (циклічного) розвитку закладені в самому технологічному базисі виробництва. Але це не єдина причина економічних коливань.
Проблема виявлення періодичності коливань в економіці та причин, що їх зумовлюють, не залишали байдужим жодного з провідних економістів XIX—XX ст. Розглянемо деякі з теорій циклів.
Монетарна теорія (Н. Хоутрі та ін.) пояснює цикли розширенням (експансією) і згортанням банківського кредиту. Збільшення пропозиції грошей і прискорення швидкості їхнього обороту стимулює сукупний попит, а він, у свою чергу, зумовлює розвиток обсягів національного виробництва, обсягів реалізації та зростання цін, і навпаки, згортання кредиту (пропозиції грошей) спричиняє протилежну тенденцію — зменшення обсягів виробництва тощо.
Фаза піднесення стимулюється розширенням кредиту і триває до того часу, поки обсяги кредиту не скоротилися. Інструментом впливу на розширення (згортання) банківського кредиту є відсоткова ставка. Якщо гроші дешеві (відсоткова ставка низька), попит на гроші зростає, кредит розширюється, і навпаки.
Розширення кредиту не може бути безмежним. Банки мають бути обачними. Щоб уникнути бурхливого розвитку інфляції, вони мусять підвищувати відсоткову ставку. Розширення кредиту припиняться, економіка переходить до низхідної фази. Щоб забезпечити рух по висхідній, вважають прихильники цієї теорії, достатньо вдатися до кредитної експансії.
Інноваційна теорія (Й. Шумпетер, Е. Хансен та ін.) пояснює цикли використанням у виробництві важливих нововведень, таких як залізниці, авіаційні лінії, сучасні системи супутникового зв'язку тощо.
Вона акцентує увагу на величезному значенні технологічних змін, нововведень та відкриттів.
Теорія недоспоживання вбачає причину криз у надмірному заощаджуванні доходів. Якщо заощадження не перетворяться на інвестиції, то збільшення їх спричинятиме скорочення споживання. Частина споживчих товарів не буде реалізована, зменшення доходів тих, хто виробляє предмети споживання, призведе до скорочення попиту на засоби виробництва для виготовлення предметів споживання і, відповідно, доходів тих, хто ці засоби виробництва виробляє. Останні зменшать попит на засоби виробництва, що використовуються для виготовлення засобів виробництва задля створення предметів споживання.
Прихильники цієї теорії вважають, що спокій на ринку споживчих товарів є запорукою безкризового розвитку.
Теорії перенагромадження (Ф. Хайєк, Л. Мізес та ін.) вважають причиною криз надмірне, а не недостатнє інвестування.
Психологічні теорії (А. Шгу, Дж. М. Кейнс та ін.) виходять з того, що песимістичні й оптимістичні очікування впливають на ділову активність не меншою мірою, ніж відсоткова ставка і грошовий потік. Ці теорії не мають самостійного значення, оскільки психологічні чинники впливають на цикл опосередковано через економічну поведінку. Схильність до заощаджень, споживання та інвестування справді має дуже важливе значення для стану економічної системи. Люди оптимістично налаштовані в період розширення кредиту і песимістично — у періоди його згортання.
Таке розмаїття теорій (а їх понад 200) пояснюється тим, що економічні коливання суттєво відрізняються в різних країнах, у різні історичні періоди та в межах одного історичного періоду за тривалістю, періодичністю і причинами, що їх породжують.
Коментар до п. 5. Класифікація економічних циклів за тривалістю.
За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі, середні та довгі.
Короткі цикли називають циклами Джозефа Кітчина. Він пов'язував малі цикли з коливаннями запасів золота і визначав їхню повторюваність із періодичністю 3 роки і 4 місяці. Основоположник економетрики Уеслі Мітчелл пояснював причину малих циклів змінами у сфері грошового обігу й визначав їхню тривалість для США 40 місяців, тобто теж 3 роки і 4 місяці.
Малі (короткі) цикли пов'язані з порушенням та встановленням рівноваги на споживчому ринку. Причиною їх є зміни у сфері кредиту, тому вони й проявляються як кризи кредитної сфери.
Середні цикли. їх ще називають циклами Клемента Жугляра (за ім'ям французького вченого-економіста, який досліджував середні цикли у другій половині XIX ст.). Він пов'язував причину середніх циклів теж зі сферою кредиту і виявив, що вони повторюються з періодичністю 8 – 10 років, що збігається з періодичністю середніх циклів, причину яких вчені пов'язували з періодичністю оновлення основного капіталу.
До середніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Саймона Кузнеця (американський вчений, лауреат Нобелівської премії), який пов'язував циклічні коливання з періодичним оновленням житла та деяких типів виробничих споруд і визначав їхню тривалість (періодичність) у 15 – 20 років.
Довгі хвилі (великі цикли) пов'язані зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфраструктури. Їх ще називають циклами Кондратьєва на честь російського вченого Миколи Кондратьєва. Його дослідження ґрунтувались на статистичних даних щодо динаміки виробництва чавуну, свинцю, вугілля, а також середнього рівня цін, заробітної плати та ставки відсотка, зовнішньоторговельного обороту та інших показників в Англії, Франції, Німеччині і США за період із 80-х рр. XVIII ст. до 20-х рр. XX ст. На основі економетричного аналізу він визначив дві з половиною довгих хвилі тривалістю 54 – 55 років з висхідною та низхідною фазами.
Низхідна фаза великого циклу — це період зміни базових технологій та технологічних структур, котрий триває 20 – 25 років. Упродовж цієї фази відбуваються малі та середні цикли що створює підґрунтя для найвагоміших внесків у технічне переоснащення.
Висхідна фаза великого циклу — це період піднесення економічного та науково-технічного розвитку суспільства, що триває 25 – З0 років, протягом яких можливі також циклічні коливання, пов'язані з оновленням основного капіталу, масовим розширенням нових технологій, зародженням і розвитком нових галузей економіки.
Коментар до п. 6. Основні характеристики циклів.
Розглянемо детальніше середні цикли, які ще називають промисловими.
Промисловий (економічний) цикл є найгострішою формою прояву властивих ринковій (капіталістичній) економіці суперечностей і водночас досить жорстким, але дієвим способом вирішення їх.
Матеріальною основою промислового циклу, згідно з марксистською теорією, є періодичне оновлення основного капіталу.
Періодичність циклів, таким чином, визначається періодом оновлення основного капіталу. Чим швидше воно відбувається, тим частіше відбуваються кризи. У період, описаний К. Марксом, оновлення основного капіталу здійснювалося з періодичністю 10 – 11 років. Такою була і періодичність середніх (промислових) циклів.
Класична схема ділового циклу об'єднує чотири фази.
Схема класичного ділового циклу
Коротко охарактеризуємо кожну із фаз ділового циклу.
Ознаки економічної кризи:
перевиробництво товарів стосовно платоспроможного попиту на них;
значне скорочення обсягів виробництва;
падіння цін;
дефіцит вільних грошових коштів, необхідних для платежів;
біржовий крах і банкрутство підприємців;
зростання безробіття;
зниження рівня заробітної плати;
падіння рівня прибутку;
масове знищення товарів, устаткування тощо;
дезорганізація кредитної системи.
Риси депресії:
«застій» виробництва;
низький рівень цін;
незначний обсяг торгівлі;
невисока ставка позичкового відсотка;
ліквідація товарного надлишку.
Риси пожвавлення:
— розширення обсягів виробництва до маштабів докризового рівня;
зростання цін;
підвищення прибутку;
зростання зайнятості;
пожвавлення торгівлі;
посилення оптимістичних очікувань (сподівань).
Риси піднесення:
перевищення максимального обсягу виробництва докризового рівня;
швидке зростання зайнятості;
підвищення заробітної плати й інших видів доходів;
кредитна експансія;
штучне стимулювання сукупного попиту, зумовлене очікуваннями торговців на зростання цін та їхнім бажанням купити більше товарів за нижчими цінами;
розширення пропозиції, яка з часом перевищує попит і готує нову кризу.
З прискоренням НТП та посиленням втручання держави в економічне життя суспільства економічний цикл модифікується.
Схема сучасного ділового циклу.
Сучасна економічна теорія визначає дві фази економічного (промислового) циклу:
рецесія — включає кризу та депресію;
піднесення — пожвавлення і бум.
Рецесія — фаза економічного циклу між найвищою (бум) та найнижчою його точками, якій властивий спад виробництва.
Розширення (піднесення) виробництва — фаза між найнижчою і найвищою точками циклу.
За визначенням національного бюро економічних досліджень США (NBER), рецесія — це період зниження рівня сукупного випуску, доходу, зайнятості, торгівлі, який триває від шести місяців до одного року і характеризується значним спадом у багатьох секторах економіки.
Американські вчені Артур Берне та Уеслі Клер Мітчелл, досліджуючи циклічні коливання сучасної економіки, дійшли висновку, що динаміка рядів випуску й зайнятості зумовлює економічне зростання, яке називається зростаючим трендом, а коливання ділової активності навколо тренда утворюють економічні цикли.
Таким чином, тренд можна розглядати як результат дії факторів, що зумовлюють довгострокове економічне зростання (рівень заощаджень, приріст трудових ресурсів, технічні зрушення тощо), а цикл — як тимчасове відхилення від цієї тенденції.
Економічний цикл (цикл ділової активності, або бізпес-цикл) — це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливаннями національного доходу), коли за зростанням активності настає її зниження, яке знову змінюється зростанням.
Сучасні економічні цикли істотно відрізняються від циклів кінця XIX — першої половини XX століття.
Змінилися й економічні показники у фазах циклу.
Особливості сучасних економічних циклів
Коментар до п. 7. Антициклічна політика держви.
Антициклічна політика спрямована на згладжування коливань в економіці. Найчастіше виділяють два типи заходів держави, спрямованих на подолання циклічних коливань: політика стримування і політика експансії. Усі заходи держави такого характеру пов'язані з регулюванням сукупного попиту і впливом на величину витрат, що здійснюються економічними агентами.
Політика стримування — це заходи держави, спрямовані на обмеження сукупного попиту. Вони застосовуються в тому разі, коли економіка перебуває у фазі піднесення. У цей час в економіці відбувається зростання попиту, і виробники прагнуть розширити виробництво. Однак це розширення має свої межі, а тому настає момент, коли в економіці може виникнути інфляційний вибух. Для запобігання цьому держава використовує підвищення ставок оподаткування, скорочення державних витрат, підвищення облікової ставки центрального банку та норми обов'язкових резервів тощо.
Політика експансії — це заходи держави, спрямовані на розширення сукупного попиту, які використовуються тоді, коли економіка перебуває у фазі спаду. Збільшуючи обсяги сукупних витрат, держава прагне підвищити рівень ділової активності. Для цього вона використовує такі важелі, як зниження податків, збільшення державних витрат, зменшення норми обов'язкових банківських резервів та облікової ставки центрального банку. Політика експансії створює передумови для подолання кризи й переходу економіки у фазу пожвавлення та зростання.
До найважливіших важелів державного антициклічного регулювання належать:
заходи грошово-кредитної політики, спрямовані на стимулювання попиту на товари й послуги (зниження процентної ставки, зниження норми обов'язкових банківських резервів та ін.);
заходи бюджетно-податкової політики (зниження ставок податків на прибутки підприємств і доходи громадян, збільшення частки державних витрат з метою стимулювання інвестиційної активності тощо);
— заходи, спрямовані на пожвавлення інвестиційної активності (стимулювання житлового будівництва, проведення політики прискореної амортизації, надання різноманітних пільг при встановленні нового устаткування та ін.).
Антициклічне регулювання у розвинутих країнах світу перетворилося в один з найважливіших факторів послаблення глибини економічних криз, подовження фаз пожвавлення та піднесення й скорочення фаз спаду та депресії. Однак повністю воно не в змозі подолати циклічний характер суспільного виробництва.
Перевиробництво супроводжується не тільки зростанням безробіття, а й підвищенням цін та інфляцією, що породжує нове явище в економіці — стагфляцію. Ця особливість пояснюється монополістичним ціноутворенням та надмірними державними витратами, які покриваються додатковою грошовою емісією, що порушує нормальний грошовий обіг, спричиняючи інфляцію. Такі кризи супроводжуються нерівномірним зростанням цін у різних галузях економіки, внаслідок чого інвестиції спрямовуються туди, де вищий рівень цін, а отже, і темп інфляції. Подібні процеси продовжуються до того часу, поки не встановиться нове співвідношення між галузями, адекватне новому стану економічної рівноваги. За цих умов кризи мають затяжний характер і спричиняють стагнацію, оскільки порушуються природні економічні причинно-наслідкові зв'язки між рівнем цін, рівнем процентної ставки й інтенсивністю інвестиційного процесу.
Із сказаного випливають такі висновки:
Коментар до п. 8. Структурні кризи.
70-ті роки XX ст. продемонстрували згубний вплив на економіку не тільки циклічних, а й нециклічних коливань. Прикладом останніх стали структурні кризи:
нафтова;
сировинна;
енергетична;
валютна;
екологічна.
Риси структурних криз:
спричиняються через диспропорції між окремими сферами і галузями економіки;
мають затяжний характер;
часто не збігаються з циклічними кризами;
впливають на циклічні кризи, спотворюючи традиційну картину циклічного розвитку.
Наприклад, нафтова криза 1974—1975 рр. проявилася у стрімкому зростанні світових цін на нафту й нафтопродукти, але всупереч традиційній реакції попиту на зміну цін, попит на нафту і продукти її переробки зріс, а пропозиція продовжувала відставати від попиту. У кінцевому підсумку ця криза значно поліпшила стан країн-експортерів і погіршила стан країн-імпортерів нафти.
Але це тільки один бік справи. З іншого боку, енергетична криза спонукала до зміни структури економіки, зменшення енергомістких виробництв, запровадження енергозберігальних технологій.
Аналогічно складається ситуація в Україні й інших енергетично залежних від імпорту країнах.
Фінансові кризи проявляються у формі розладу фінансової системи, якому властиві:
У кінці XX ст. фінансові кризи охопили Мексику (1994 — 1995), країни Південно-Східної Азії (1997), Росію (1998), Латиську Америку (1999—2001).
Вплив фінансових криз на економічну кон'юнктуру.
Валютно-фінансові кризи є відображенням суперечностей розвитку світової економіки. В умовах глобалізації фінансові кризи в одному регіоні (чи в окремій країні, що має розгалужені могутні фінансові потоки у світовій системі) втягують у кризову ситуацію багато інших країн. Тому міжнародні фінансові організації та США, найбагатша країна світу, надають допомогу країнам, що опинились у скрутному фінансовому становищі, рятуючи, насамперед, капітали найбагатших країн світу.
Така ситуація справляє додатковий негативний вплив на економіки країн, які зазнали фінансових криз. Приватний капітали великих розвинутих країн, спрямований у країни третього світу в гонитві за надприбутками, не боїться ризику, оскільки впевнений, що у випадку фінансової кризи отримає допомогу від уряду США та міжнародних фінансових організацій, а руйнівні наслідки криз будуть більшим тягарем для слаборозвинутих країн.
Чинники, що зумовлюють фінансові кризи:
Екологічні кризи є проявом суперечності між економічними потребами суспільства, які невпинно зростають, та обмеженими можливостями довкілля компенсувати завдані економічною діяльністю людини збитки.
За походженням вони бувають двох типів:
- спричинені природними процесами (повені, суховії, землетруси, виверження вулканів, зіткнення Землі з астероїдами, зміна магнітного поля Землі тощо);
- спричинені економічною діяльністю (забруднення атмосфери, водного басейну та ґрунтів відходами виробництва).
Шкода, завдана довкіллю, є настільки небезпечною, що уряди країн та міжнародні організації запроваджують певні обмеження. До таких обмежень належать: граничнодопустимі норми шкідливих викидів в атмосферу; застосування технологій із замкнутим виробничим циклом; впровадження податків за право забруднювати довкілля; заборона здійснювати види діяльності, що завдають шкоди довкіллю.
Сучасні екологічні кризи стримують бурхливий розвиток багатьох країн світу. Руйнація світової соціалістичної системи поглибила структурний характер криз і нестабільність в економіці цих країн.
На модифікацію циклу впливає також політична нестабільність як у межах окремої держави, так і в межах регіонів та у світі в цілому.
Значення циклічного розвитку для економіки
Цикли означають:
по-перше, порушення рівноваги і перерву розвитку по висхідній, внаслідок чого скорочується обсяг національного виробництва;
по-друге, позбавлення багатьох з тих, хто бажає працювати, можливості знайти роботу і забезпечити собі нормальний рівень доходу;
по-третє, доведення до банкрутства багатьох підприємців, змушуванням їх подекуди суттєво погіршувати свій економічний та соціальний стан;
по-четверте, одночасне існування інфляції і безробіття ще більше посилює невизначеність та знедоленість широких верств населення, спричиняючи перерозподіл багатства на користь незначної частки населення.
Аспектів згубного впливу циклічного розвитку дуже багато.
Однак циклічність є не тільки злом, а й благом для економічної системи. Справа в тому, що криза справляє оздоровчий вплив на економіку, зумовлюючи ліквідацію тих підприємств, які задовольняли штучно створений попит. Вона стимулює технологічне оновлення виробництва, позбавлення від застарілих форм організації виробництва й менеджменту, посилює дух конкуренції та активізує економічне життя суспільства, не даючи йому самозаспокоїтися щодо перспектив безперервного зростання та благоденства.
Завдання:
1. Дайте визначення економічного зростання.
2. Розкрийте типи економічного зростання.
3. Назвіть фактори економічного зростання.
4. Охарактеризуйте теорії циклів.
5. Проаналізуйте економічні цикли за тривалістю.
6. Поясніть основні характеристики циклів.
7. Ознайомтеся з рисами структурних криз.
8. Складіть конспект (тези) або структурно-логічні схеми.