Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
САМОСТІЙНА РОБОТА № 1
Тема : «Специфіка мовлення фахівця».
План
1. Мова і професія.
2. Майстерність публічного виступу.
3. Види підготовки до виступу.
4. Набір відповідних тактичних та мовних засобів у межах конкретного виду
усного вербального спілкування.
5. Основи техніки мовлення.
6. Комунікативна професіограма фахівця.
МЕТА РОБОТИ: розширення знань про українську літературну мову і мову про-
фесійного спілкування; вироблення умінь і навичок взаємодії
між співрозмовниками за допомогою вербальних і невербаль-
них засобів; уміння правильно сприймати фахову інформацію,
опанування основних технік мовлення, формування комуніка-
тивної професіограми майбутнього фахівця; збагачення фахо-
вого словникового запасу.
На основі вивчених питань теми скласти тези в такій послідовності:
Мовні знання –_______________________________________________________
____________________________________________________________________
Професійне спілкування –_____________________________________________
____________________________________________________________________
Мова професії –______________________________________________________
____________________________________________________________________
Бесіда – ____________________________________________________________
____________________________________________________________________
Доповідь – __________________________________________________________
____________________________________________________________________
Промова – __________________________________________________________
____________________________________________________________________
Лекція – ____________________________________________________________
____________________________________________________________________
Мовленнєве спілкування – ____________________________________________
____________________________________________________________________
____________________________________________________________________
Культура говоріння – _________________________________________________
____________________________________________________________________
Дикція –____________________________________________________________
____________________________________________________________________
Діапазон –___________________________________________________________
____________________________________________________________________
Тембр –______________________________________________________________
____________________________________________________________________
Темпоритм –_________________________________________________________
____________________________________________________________________
2. Роль і значення мови у професійній діяльності фахівця ____________________
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
3. Назвіть основний критерій ____________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
4. Мовна пам’ятка фахівцю ______________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
5. Що дає фахівцю знання мови? _________________________________________ ______________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
6. Мовний кодекс фахівця як громадянина _________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
_________________________________________________________________________________________ __________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
7. Назвіть види промов: _________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
8. Структура виступу____________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________ __________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
9. Практичні поради доповідачеві: ________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
10. Види слухання: _____________________________________________________ __________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
11. Реакції людини під час слухання: _____________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
12. Визначити чотири типи дихання: ______________________________________ __________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
13. Назвати компоненти комунікативної компетенції:_________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
14. Назвіть основні характеристики професійного портрета фахівця:
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
_________________________________________________________________________________________ __________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
ЛІТЕРАТУРА
1997. – С. 71, 403 – 408.
БЛОК ЗАВДАНЬ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
1. Прочитайте текст. Поставте питання щодо висловлених в ньому думок.
Особистість є носієм свідомості і системи суспільнозначущих якостей.
Ідеальна особистість – це людина, що поєднує в собі духовне багатство, високу моральність, фізичну досконалість і виявляє себе як неповторна, самобутня інди-відуальність, що й становить силу її привабливості для інших. Роль мови у форму-ванні і самовираженні особистості величезна. Особливе значення має рідна мова, що стає для кожної людини одним з найцінніших надбань. Найгостріше це відчу-вається тоді, коли людина довго знаходиться за межами батьківщини. Тоді бо-дай одна вісточка рідною мовою приносить душевну полегкість, втамовує тугу за рідною стороною.
Мова – то магічне дзеркало, невичерпний засіб спілкування. У мові відобра-жено життєвий досвід, сприйнятий людством від давнини до сучасності. При цьо-му мова відображає не лише те, що на поверхні, а й невидиме для ока, внутрішню суть речей, не лише світ матеріальний, а й світ ідеальний, який віддзеркалюється в умопогляді, фольклорі, текстах, ідеях.
Передусім через мову ми пізнаємо рідний народ, його ментальність, куль-туру, історичний досвід. Крізь призму слова сприймаємо одну з граней краси, що представлена в художній літературі. Наші моральні переконання формуються на основі моральних понять та ідей, що пізнаються завдяки мові. Чим краще ми опа-новуємо мову, тим досконаліше стає наше мислення, бо мова і мислення нероз-дільні.
2. Сформулюйте поради недосвідченому промовцеві «Як готуватися до вис-тупу з науковою доповіддю».
3. Визначте й запишіть найважливіші способи підвищення мовленнєвої куль-
тури (можете скористатися такою літературою: Грищен ко Т. Б. Українська
мова та культура мовлення : Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літе-ратури, 2003. – 536 с; Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація: Тези про місце і роль мови в національному відродженні України. –Дрогобич: Відродження, 1994).
4. Враховуючи майбутній свій фах, укладіть комунікативну професіограму.
5. Запам’ятайте поради збереження голосу, спробуйте передати їх на пись-мі:
корисніше.
ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК
Тема : «Специфіка мовлення фахівця».
План
1. Мова і професія.
2. Майстерність публічного виступу.
3. Види підготовки до виступу.
4. Набір відповідних тактичних та мовних засобів у межах конкретного виду
усного вербального спілкування.
5. Основи техніки мовлення.
6. Комунікативна професіограма фахівця.
МОВА І ПРОФЕСІЯ
Мова – це найважливіший засіб людського спілкування, зброя і знаряддя впливу на маси, кожна особа має вимогливо ставитись до своєї мови під час при-людного виступу, дбати про глибокий зміст і досконалу форму викладу, адже ли-ше це може забезпечити справжню мовну майстерність.
Мова – універсальна система, в якій живе душа кожного народу, його світ, його духовність. «По ставленню кожної людини до своєї мови можна абсолютно точно судити не тільки про її культурний рівень, але й про її громадську цінність», - говорив
К. Паустовський. Українська мова має багато сфер функціонування. Вона не лише засіб спілкування, а й формування нових виробничих відносин.
Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовної культури, а й пов’язана з виробництвом, з його ґалузями і процесами, із соціаль-ними відносинами, вона – елемент соціальної сфери.
У сучасному житті по-новому розглядаються питання функціонування мо-ви. Старий поділ на професії «інтелігентні» та «неінтелігентні» зникає.
РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ МОВИ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ФАХІВЦЯ
Чому зникає поділ на «інтелігентні» і «неінтелігентні» професії, що є основою професійної майстерності, яку роль відіграє у цьому мова?
Люди всіх професій повинні вміти мислити. А мислення нерозривно пов’язане
з володінням мовою. Як ми говоримо, так і мислимо.
Основним критерієм професійної майстерності кожного фахівця є знання свого фаху, а знання фаху тісно пов’язане з рівнем опанування мови професії, її лек-сикою, термінологією, умінням вільно володіти і користуватися лексикою фаху.
Удосконалення і підвищення професійної майстерності кожного фахівця є знання свого фаху, а знання фаху тісно пов’язане з рівнем опанування мови професії, її лексикою, термінологією, умінням вільно володіти і користуватися лексикою фаху.
В умовах науково-технічного прогресу, соціально-економічної перебудови, ринкової економіки ефективність професійної діяльності залежить від взаємозв’язку між державами, організаціями, установами, підприємствами, різними ґалузями виробництва і сферами.
Основний критерій – знання свого фаху, рівень володіння професійною терміно-
логією.
Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної й політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами.
Разом з піднесенням рівня фахових знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.
МОВНА ПАМ’ЯТКА ФАХІВЦЮ
Говорити завжди літературною мовою – це показник професійної освіти.
Не вживати вульгаризмів (грубе слово або зворот, не прийняті в літературній мові) і лайливих слів – це рівень невихованих й інтелектуально не розвинутих людей
Уникати “суржику”, діалектизмів, професійних жаргонів (штучно утворені слова і вирази, які не мають власної фонетичної та граматичної систем).
Не зловживати словами іншомовного походження, якщо є відповідники в рідній мові.
Не перенасичувати мову професіоналізмами, вживати терміни відповідно до їх лексичного значення.
Правильно ставити наголос у словах. Наголос змінює лексичне значення слова.
ЩО ДАЄ ФАХІВЦЮ ЗНАННЯ МОВИ?
МОВНИЙ КОДЕКС ФАХІВЦЯ ЯК ГРОМАДЯНИНА
Обов’язок кожного громадянина, службовця, фахівця – знати державну українську мову, володіти нею і постійно користуватися.
Мовний обов’язок громадянина і фахівця – захищати й утверджувати дер-жавну мову, а тим самим захищати народ, його гідність, право на майбутнє. Захист української мови – це найважливіший спосіб самоутвердження і діяльності в ім’я українського народу.
Кожний фахівець України, якої б національності він не був, повинен бути національно свідомим, бути патріотом України. Мова є показник ставлення фахівця до держави, до народу. Володіння державною мовою – не заслуга, а обов’язок патріота.
Розмовляйте державною мовою скрізь: на службі, на роботі, дома, у това-ристві, у спілкуванні. Не поступайтесь своїми мовними правами заради ви-годи, привілеїв, лукавої похвали, заради прислужництва – це зрада свого народу.
Ставлення до державної української мови повинно бути таким, як до рідної матері: її люблять не за якісь принади чи вигоди, а за те, що вона – мати.
Розмовляйте в сім’ї українською мовою. Прищеплюйте дітям ставлення до мови як до святині, найдорожчого скарбу. Пам’ятайте: найкращі вчителі для дітей – це мати і батько.
У сім’ї, де змішаний шлюб, повинні звучати обидві мови, але не в якомусь «суржику», а кожна – у своєму літературному варіанті. Мова повинна бути засобом залучення своїх дітей до багатства духовної культури обох наро-дів.
Постійно вдосконалюйте свої знання української мови: читайте українські газети, журнали, книги. Хай звучить у вашій хаті українське слово із теле-, радіоприймачів.
Допомагайте кожному, хто хоче вивчити українську мову.
Підтримуйте всі починання окремих осіб і громадськості, спрямовані на утвердження української мови.
Не будьте байдужими до найменших проявів обмежень чи зневаги укра-їнської мови.
Поважайте і цінуйте мови інших народів. Ставтеся до них так, як би хотіли, щоб ставилися до вашої рідної мови.
Вивчайте інші мови. Це дасть можливість не лише оволодіти ключами до скарбниць духовності інших народів, але й об’єктивно оцінити свою мову. Знання чужих мов пробуджує бажання працювати для утвердження і роз-витку рідної мови.
Якщо ти українець і живеш поза Україною, не дай використати себе для денаціоналізації народу, серед якого перебуваєш, але не втрачай зв’язку з рідним корінням, не забувай материнську мову.
Пам’ятайте: відродження й утвердження української мови, нації, державності – наш історичний обов’язок, не перекладайте цього тягаря на плечі нащадків, бо може бути пізно. Відстоювати права на державність української мови, мови корінного населення та мови більшості – найперший обов’язок громадянина і фахівця.
Мовні знання – один з основних компонентів професійної підготовки.
Володіння мовою багато в чому визначає характер першого враження від особи та впливає на її авторитет у подальшому спілкуванні. Про те, наскільки людина володіє цим інструментом, свідчить зміст мови, її зрозумілість, виразність та дієвість.
Зміст мови визначається обсягом думок, що містяться у повідомленні. Зро-зумілість забезпечується добором матеріалу та доступною формою його передачі слухачеві. Виразність залежить від емоційної насиченості, інтонації, акцентів. Дієвість визначає вплив на думки, почуття та поведінку особи.
Люди починають спілкуватися з будь-якого приводу. При цьому їхні дії пов’язані з предметом спілкування, який визначає його сутність, дає змогу визна-чити його спрямованість.
Професійне спілкування – це усний контакт між співрозмовниками, робіт-никами, які мають для цього необхідні повноваження і ставлять перед собою зав-дання з’ясувати чи розв’язати конкретні проблеми.
Саме володінню мовою професійного спілкування людина вчиться все своє життя.
туватися в ситуації на виробництві та в безпосередніх ділових контактах.
Знати мову професії – означає вільно володіти термінологічною лекси- кою, тобто мати відповідний запас слів-термінів.
МАЙСТЕРНІСТЬ ПУБЛІЧНОГО ВИСТУПУ.
ВИДИ ПІДГОТОВКИ ДО ВИСТУПУ
Усне спілкування поділяється на публічне і приватне. Особливим різнови-дом усного спілкування є публічний виступ.
Залежно від змісту, призначення, способу проголошення, обставин мовлен-ня публічні виступи бувають таких жанрів: бесіда, доповідь, промова, лекція.
Бесіда - це агітаційний виступ, що проводиться з невеликою кількістю учас- ників. У бесіді викладаються найголовніші положення теми, даються відповіді на запитання.
Доповідь - найпоширеніша з форм публічних виступів. Доповіді бувають по-літичні, звітні, ділові, наукові. Політична доповідь виголошується державним чи громадським діячем. Політична доповідь ставить нові проблеми, визначає програ-му дій держави чи її органу. Звітна доповідь – це промова, в якій аналізується діяльність роботи депутата, керівника колективу, установи, організації тощо. Звітна доповідь за схемою нагадує письмовий звіт. Ділова доповідь - це документ, який містить виклад певних питань з висновками і пропозиціями. Наукова доповідь узагальнює наукові дані, інформує про досягнення, відкриття, результати наукових досліджень.
Промова – це виступ на мітингах, масових зборах на честь певної події, ювілею тощо. Промови бувають мітингові, агітаційні, ювілейні. Мітингова про-мова присвячена злободенній проблемі. Це короткий виступ, розрахований на без-посереднє сприймання слухачів. Він відзначається емоційністю, імпровізацією та індивідуальним стилем оратора. Агігаційна промова спрямована на роз’яснення, з’ясування певних питань. Вона передбачає психологічний вплив на слухачів. Ювілейна промова присвячена певній даті, ювілеєві людини чи установи, підпри-ємства. Ця промова відзначається експромтами, імпровізацією, дотепністю, неви-мушеністю.
Лекція також є однією з форм пропаганди, передачі наукових знань. Ця фор-ма публічного виступу відзначається більшою емоційністю, академічністю викла-ду. Вона має чітку структуру (вступ, головна частина, висновки). Текст лекції зви-чайно пишеться. А майстерність лектора полягає в удосконалому знанні матеріалу і вмінні його донести до слухачів.
СТРУКТУРА ВИСТУПУ. ПІДГОТОВКА ДО ВИСТУПУ
Представлення доповідача передбачає надання стислої інформації про нього: прізвище, ім’я та посада. Не потрібно викладати зміст повідомлення, адже це влас-не завдання доповідача, але голова може пояснити, чому саме цю людину запро-шено виступити. Якщо вже з моменту представлення промовець прагне справити враження, він має надати якомога більше інформації про себе, тому, хто його представлятиме.
Доповідач повинен знати заздалегідь:
Перший крок у підготовці — накреслити мету та завдання виступу, визна чити коло питань, що їх він має охопити. Насамперед, заздалегідь слід сформу-лювати предмет та тему останнього (можливо, усе це вже було визначено органі-заторами зібрання). Другий крок — до бір допоміжної інформації. Остання ж може бути отримана з двох джерел:
1) теоретичні джерела — це можуть бути статті в пе ріодичних виданнях, книги та окремі публікації, що стосуються теми, енциклопедичні, термінологічні та ґалузеві словники;
2) усні розмови з обізнаними з проблемою людьми. Висвітлювані питання мають ґрунтуватися на найновіших дослідженнях та наукових пуб лікаціях (якщо це на-уковий виступ), на останніх виступах у пресі, на радіо та телебаченні, як прихильників, так і опонентів (якщо це політичний виступ), на аналізі та посиланнях на протоколи попе редніх засідань (якщо це громадські збори). Добираючи інфор мацію, необхідно пам’ятати, що повідомлення буде теоретично обґрунтованим та актуальним лише за умови наявності промо вистих прикладів.
Завершивши підготовку, слід організувати інформацію в певні категорії, надати їй чіткості, визначити та сформулювати власне бачення проблеми. Доповідь слід будувати, дотримуючись таких вимог: теоретична обґрунтованість, опора на фактичний матеріал, наведення переконливих прикладів, власне бачення проблеми.
Наступний крок — написання плану доповіді на папері, що містить:
Вступ
Початок доповіді є визначальним і повинен чітко й переконливо відбивати причину та мету виступу, розкривати суть конкретної справи, містити докази. Першочерговим завданням доповідача на цьому етапі є привернути й утримати увагу аудиторії. Для того, аби не дозволити думкам слухачів розпорошитися, уже після перших речень до-повіді необхідно висловлюватися чітко, логічно та зміс товно, уникаючи зайвого. Відпо-відно, речення мають бути корот кими й стосуватися виключно суті питання, варто інто-наційно ви діляти найважливіші місця висловлювання і виражати своє став лення до предмета мовлення.
Практичні поради доповідачеві:
Основний текст
В основній частині викладається суть проблеми, наводяться докази, пояснення, міркування, дотримуючись попередньо визна ченої структури доповіді. Слід поясню-вати кожен аспект пробле ми, добираючи переконливі цифри, факти, цитати (проте кількість подібних прикладів не має бути надто великою — нагромадження ілю-стративного матеріалу не повинно поглинати змісту доповіді). Варто подбати про зв’язки між частинами, поєднавши їх в єдину струнку систему викладу; усі питання мають висвітлюватися зба лансовано (при цьому не обов’язково кожному з них при-діляти однакову кількість часу). Постійно й уважно потрібно стежити за відповідністю між словом і тим, що воно позначає.
Надзвичайно важливо продумати, в яких місцях тексту потрібні своєрідні «ліричні» відступи, адже суцільний текст погано сприй мається. Приміром, у політичних допові-дях доцільно розповісти анекдот чи якусь кумедну історію. Анекдот — випробуваний і перевірений спосіб утримати увагу. Останній дає можливість дещо розрядити напружен-ня, а слухачам — перепочити. При цьому не слід забувати, що подібні відступи обов’яз-ково мають бути корот кими і, певна річ, мають ілюструвати повідомлення. Одного анек доту цілком достатньо, розповідаючи більше, промовець ризикує зробити зміст доповіді фрагментарним.
Висновки
Підсумуйте все сказане.
Висновки певним чином мають узгоджуватися із вступом і не випадати з загального стилю викладу.
У тому разі, якщо, готуючись до виступу, доповідач вирішить записати до-повідь на папері, йому слід врахувати, що розмовна мова значною мірою відрізня-ється від писемної. Тому не варто го ворити так, як пишемо, навпаки, потрібно писати так, як говоримо, адже розмовна мова менш формалізована, менш структурована, віль-ніша, сприймається легше (для порівняння зверніть увагу на мову оглядача новин на ТБ). При цьому не можна нехтувати до триманням загальноприйнятих літератур-них норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними й стиліс-тичними за собами мови, адже важливою умовою успіху є бездоганна грамот ність. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично різно-манітним.
Варто записати промову на касету й прослухати, оцінюючи її критично. Висту-паючи, можна користуватися нотатками. Зважаючи
ючи на це, було б доречно записати найважливіші речення, щоб під час виступу відтворити їх дослівно. Останнє може бути особливо корисним у процесі виголошення завершальної частини доповіді.
Страх перед аудиторією
Страх перед аудиторією — явище досить поширене серед про мовців. Він дається взнаки по-різному: може тремтіти голос, мов під час першого освідчення у коханні, може вкриватися червоними плямами обличчя, ніби доповідач щойно вчинив щось ганебне, може супроводжуватися повільним блокуванням будь-яких проявів волі. Ці ознаки — справжня напасть для доповідача. Найгірше ж те, що вони лише посилюють страх і доповідач зазвичай думає вже не про логічний ви-клад думок, а про якомога швидше завершення цієї екзекуції. Він усвідомлює, що прояви страху є очевидними для слухачів і, як наслідок, поспішає, ще більше плу-тається, що часом призводить до завчасного завершення виступу.
Страх перед аудиторією відрізняється від емоційного напру ження, що може виникати під час публічних виступів; останнє є навіть необхідним — ненатягну-тий лук не може випустити стрілу. Емоційно врівноважений доповідач значно «небезпечніший» у своїй нудній промові, аніж той, у чиєму настрої присутня здо-рова доза нервового збудження.
Хоча боротьба зі страхом і є досить складною, усе ж можна дати кілька по-рад.
По-перше, потрібно гарно підготуватися; найкраще записати всю доповідь на папері, виклавши її розмовною мовою, а потім прочитати уголос. З часом текст виступу можна прочитати ще раз — перед дзеркалом (варто зробити це двічі або тричі).
По-друге, слід уявити себе на місці слухача, оцінити свій ви ступ критично. Чи хотілося б вам спостерігати за тим, як доповідач не може уникнути поразки?
Ви — звичайна людина, як і решта, котрі прийшли на зустріч, щоб почути щось нове, цікаве, а не для того, щоб марнувати час.
По-третє, переконайтеся, що в разі потреби ви зможете швидко зорієнтува-тися, зазирнувши у записи. Нотатки варто зручно роз містити, щоб ними одразу можна було скористатися.
По-четверте, варто шукати підтримки в аудиторії. Завжди є люди, котрі усміхнуться, кивнуть чи якось інакше схвально відреагують на ваш виступ.
Отже, щоб позбутися нерішучості, несміливості, використо вуйте кожну на-году, щоб потренуватися в мовленні.
Зв’язок з аудиторією
Подумки варто постійно спілкуватися з аудиторією. Доброзич ливість, від-вертість, продемонстровані доповідачем, спрацьовують найефективніше лише в тому разі, якщо вони ґрунтуються на щи рому непідробному інтересі. Доповідач випромінюватиме довіру, якщо сам віритиме в себе, не применшуватиме своїх можливостей, але й не перебільшуватиме їх, залишатиметься діловитим, не обра жаючи при цьому інших. У жодному разі не можна зверхньо ста витись до слу-хачів та співдоповідачів, адже подібна поведінка ви кликає антипатію та неповагу.
Процес спілкування не вичерпується усним повідомленням, важливу роль при цьому відіграють невербальні засоби інформу вання. Важливе значення для утримання уваги аудиторії має зоро вий контакт. Варто дивитися безпосередньо в очі слухачам, вико ристовуючи питання типу: «Ви розумієте...», «Ви також помі-тили, що...», «Як Ви знаєте..». Це подобається людям, оскільки свідчить про те, що промовець бачить їх.
Жести
Дійовими є також жести, які являють собою вияв людських думок, емоцій. У поєднанні зі словами вони стають надзвичайно промовистими: жести поси-люють емоційне звучання сказаного. Щоб оволодіти бодай азами жестикулюван-ня, потрібне тривале тренування, розуміння ролі кожного жесту. Частота жестику-ляції залежить передусім від культури поведінки людини.
Практичні поради:
Використання голосу
Невербальна комунікація супроводжується словами з певною інтонацією, тоном. Голос, тон, виклад, уся сукупність виразових засобів і прийомів повинні свідчити про істинність думки й почут тя промовця. Темп мовлення також має практичне значення.
Практичні поради:
1. Постійно тренуйте свій голос; найзручніший спосіб для цьо го — читання
вголос; контролюйте правильність вимови.
2. Пристосуйте свій голос до тієї обстановки, де відбувається спілкування.
3. Не говоріть надто голосно — це справляє враження агре сивності.
4. Хто говорить надто тихо, справляє враження людини, яка по гано володіє тим мате-
ріалом, про який говорить, або ж не впевнена в собі.
5. Голос підвищуйте тоді, коли ставите запитання, виявляєте радість чи здивування.
6. Голос понижуйте тоді, коли хочете когось переконати або відповісти на запи-тання.
Отже, щоб не виникало непорозумінь під час спілкування, слід узгоджувати несловесні засоби із словесними, адже дослідження свідчать, що невербальні сигнали справляють вплив утричі біль ший, ніж слова.
НАБІР ВІДПОВІДНИХ ТАКТИЧНИХ ТА МОВНИХ ЗАСОБІВ У МЕЖАХ КОНКРЕТНОГО ВИДУ УСНОГО ВЕРБАЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ
Мовленнєве спілкування або вербальне спілкуваня – засіб, в якому як знакову сис тему використовують мовлення (систему фонетичних знаків, що міс-тить два принципи: лексичний та синтаксичний).
У психології в комунікативному акті нерідко виокремлюють орі єнтувальну та виконавчу частини. Перша включає у себе аналіз си туації взаємодії, формуван-ня плану дії, тобто стратегії спілкування, необхідної для досягнення мети. Важ-ливим моментом орієнтації є також оцінювання можливих наслідків певних дій і передбачення нейтралізації негативних результатів. Виконавча частина найчасті-ше реалізується із урахуванням правил регуляції спільних дій: мовлен нєвого етикету, самоподання, зворотного зв’язку. Під останнім розу міють реакцію суб’єкта на те, що він почув, бо інформацію про це він надсилає у зворотному напрямі. Ця реакція свідчить, чи зрозумів об’єкт отримані сигнали, чи довіряє повідомленню і як емоційно ста виться до партнера та конкретного змісту пові-домлення.
Щоб комунікативний акт був успішним, на етапі орієнтації треби звернути увагу на код і контекст. Це сприймання та розуміння си туації контакту і добір стратегії спілкування. У цьому разі увага концентрується на адресаті (співбесідни-кові), а не на собі. На етапі виконання контролюються вже власні дії, конструю-ються повідом лення і підтримується контакт.
Культура мовленнєвого спілкування містить дві складові: куль туру гово-ріння та культуру слухання. Про одну людину кажуть, що вона говорить, як спі-ває, про іншу – що вона вміє не лише слухати, а й чути.
Дослідження вчених свідчать, що високою культурою слухання відзнача-ються лише деякі з тих людей, що спілкують ся. Водночас невміння слухати не-рідко є основною причиною неефек тивного спілкування, непорозумінь і навіть конфліктів. Чому ми не вміємо часом вислухати і зрозуміти партнера по спілку-ванню? Тому що, насамперед, наша увага не стабільна, вона коливається. Так звані думи спотворюють зміст повідомлень. Наш емоційний етап також відволікає увагу від того, про що говорять співбесідники, і ми відклю чаємося.
Зафіксовано навіть феномен «перцептивне перекручування». Ви явилося, що люди здатні змінювати або ж узагалі не сприймати інформацію, яка їм видається небезпечною, тривожить, викликає по чуття невпевненості, не відповідає уявлен-ню про себе чи про карти ну світу, яка для них є надійною. Якщо людина не хоче, то може не чути критику на свою адресу, або не запам’ятати чиєсь прохання, ви-конати яке важко.
Слухання не просто мовчання, а активна діяльність, своєрідна робота. їй передує бажання почути, інтерес до співрозмовника. Те, як людина реагує на по-відомлення іншого, залежить від рівня її мо ральності, її культури.
Важливе значення мають як вербальні, так і невербальні аспек ти слухання, передусім слухання «всім тілом». Коли нам цікаво, ми несвідомо повертаємось обличчям до співбесідника, нахиляємось до нього, встановлюємо з ним візуаль-ний контакт, тобто на рівні несвідомого концентрується увага на спів розмовнико-ві. Культурні люди, з високими моральними установками роблять це свідомо.
Слухати партнера і здійснювати вербальний зворотний зв’язок можна по-різному. Розрізнять такі типи реакцій людини на мовлен ня співрозмовника: оцінювання, тлумачення, підтримку, уточнення, чуйність і розуміння. Найчастіше маємо справу з оціню ванням і зворотним зв’язком, рідше з тлумаченням (інтер-прета цією). Уточнення, підтримка та розуміння спостерігаються дуже рідко.
Щоб слухання було ефективним, відповідало високому рівню куль тури спілкування, зокрема моральної, оцінні судження та інтерпре тації бажано звести до мінімуму або краще зовсім ними не корис туватися. У противному разі ми по-чинаємо начебто «вимірювати» думки, почуття співрозмовника своїми мірками, порівнювати їх зі своєю шкалою цінностей. Водночас партнер по спілкуванню звертається до нас зовсім з іншим бажанням.
Звичайно, це не означає, що нетреба висловлювати власну думку. Проте завжди бажано пам’ятати про мету слухання, особливо у тому разі, коли спів-бесідник і контакт з ним значимі для нас. Якщо основою спілкування є інформа-тивна функція (наприклад, на лекції) чи функ ція контролю за мовленням (напри-клад, при вивченні іноземної мови), то й вимоги до процесу слухання мають бути належними. У цьому разі можуть мати місце і оцінювання, і інтерпретація.
Розрізняють два види слухання:
Для цього вживаються запитання-уточнеппя. Вони до помагають виявити значення, «закодовані» в словах-повідомленнях. Використовуючи мовленнєвий етикет, загальновживані слова, ми вкла даємо в них особистіший зміст. Перевірка правильності того, що по чуто, дає змогу не приписувати партнерові якихось влас-них думок, почуттів і установок щодо конкретного питання.
Розрізняють чотири види реакцій людини під час слухання: з’ясування, перефразування, відбиття почуттів і резюмування.
З’ясування полягає у зверненні до співрозмовника за уточнен нями та в пос-тановці перед ним «відкритих» запитань (тобто таких, на які не можна відповісти одним словом: «Так» чи «Ні»).
Перефразування — це формулювання думки співрозмовника своїми сло-вами з метою визначення точності розуміння. Коли йдеться про відбиття почут-тів, це означає, що акцент зроблено в про цесі слухання не на змістовній стороні мовлення співрозмовника, а на його емоційних реакціях. Під час зворотного зв’яз-ку ми робимо спробу показати співрозмовникові, що розуміємо його переживан-ня. Дуже часто саме це є важливим для партнера, і саме цього він чекає від нас. До того ж такий зворотний зв’язок може сприяти тому, що той, хто говорить, сам краще розбереться у своїх переживаннях. Він помітить неточність в інтерпретації свого стану, і це допоможе йому краще зрозуміти себе, свої почуття.
Відповіді-уточнсння дають змогу певним чином узагальнити дум ки та по-чуття відправника інформації. Вони використовуються на самперед з метою оцін-ки того, чи правильно співрозмовники зрозу міли один одного. Ми кажемо: «Якщо я правильно Вас зрозумів...». Така реакція порівняно швидко приводить до вза-єморозуміння та розуміння змісту проблеми. Резюмування також використовуєть ся, якщо під час розмови увага переключається на інше, нерідко дру горядне пи-тання. Цей вид треба використовувати в бесіді для того, щоб підбити підсумки. Його корисно також застосовувати з метою попередження та розв’язання конф-ліктів.
Культура говоріння – механізми мовлення, побудови висловлювань, інди-відуальні особливості людини, що говорить.
Феноменологія мовлення надзвичайно різноманітна. Це і особли вості вико-ристаної лексики, і володіння граматикою, і багатство асо ціацій, і продуктивність чи стереотипність мовлення, його динамічність, вияв певного ставлення до спів- розмовника.
Побудова висловлювання — це розв’язання конкретних комуні кативних завдань відповідно до мети мовлення і особливостей си туації. Для цього за допо-могою мовлення треба стимулювати співроз мовника до створення внутрішнього образу, подібного до того, який йому передається.
Важливими характеристиками мовленнєвого спілкування є діа лог і моно-лог. Ефективним може бути спілкування, в якому викори стано як діалог, так і монолог. Діалог (тим більше полілог) істотно відрізняється від монологу.
Монолог і діалог мають психолого-ситуативні та мовні особли вості. На відміну від діалогу монолог наче передбачає реакції співрозмовника. Вислов-лювання тут більш розгорнуті, свідоміше до бираються слова й вибудовуються речення, меншу роль відіграють міміка та жести. У діалозі велике значення мають так знані діалогічні відносини. У двоголосому слові, у репліках діалогу чуже сло-во, позиція враховуються, на них реагують. 1 саме це є основною, порівняно з мо-нологом, характеристикою діалогу.
Виходячи з цієї особливості діалогу вибудовуються нові концепції етики пізнання, мислення, навчання, управління тощо. При цьому враховується, що внутрішній діалог відіграє важливу роль в індивідуальному мислительпому про-цесі, а зовнішній у спільно му розв’язанні завдань. Зовнішньому діалогу, який так потрібний для спільної мислительної діяльності партнерів необхідно спеціально вчити.
Монолог — це нерівноправність щодо обміну інфор мацією. Тут домінує один, наприклад керівник, начальник цеху, майстер. Він є джерелом інформації, ставить запитання, контролює та оцінює відповіді, смугує еталоном наслідування. Така взаємодія передбачає лише поверхневе, частинне розуміння та прийняття особистостей тих, з ким спілкуються. Діалогічна взаємодія це особистісно рівно правні позиції, співпраця, де домінують мотиви самоактуалізації та саморозвитку співрозмовників.
При будь-якій комунікації розрізняють рівень змісту та рівень взаємин. Шоб чіткіше зрозуміти відмінність між ними, розглянемо такий приклад: підлеглий звертається до керівника з проханням доз волити йому скористатися автомобілем для того, щоб доїхати до аеро порту (рівень звернення). Керівникові в цей час та-кож буде погрібна ця машина, водночас йому хочеться допомогти (рівень вза-ємин). Така нероздільність цих двох рівнів комунікації у свідомості є нерідко
причиною непорозумінь між людьми, міжособистісних конфліктів, а також мані-пулятивних ігор, в які втягуються партнери.
Відомо, що майже 40 відсотків мовленнєвого тексту виголошується з тим, щоб передати ставлення, взаємини. Це позиції, думки, ситу ативна самооцінка, дистанція спілкування, встановлення психологіч ного контакту, рольовий та со-ціальний статус. На основі вивчення мовленнєвого впливу в умовах публічної дискусії (парламентські виступи) отримано ще виразніший результат: 64 відсотки всіх прийомів виливу належать до таких, коли передається певне став лення однієї людини до інших або до змісту їхнього мовлення. Це виявляється у підкреслено-сті значення обговорюваної проблеми, дискредитації опонента та його думки, за-вищенні значущості власно го ставлення до проблеми і т. ін. Навіть у межах раціо-нальної дис кусії велику роль відіграє особистість відправника, його установки, емоційні особливості та комунікативні здібності. Суб’єктивний ха рактер сприй-мання тих, хто слухає, їхня упередженість також впли вають на хід дискусії, на полілог.
Встановлено, що незбіг чи конфронтація позицій нерідко підштов хують партнерів перейти на інші рівні змістовної активності, а це, у свою чергу, впливає на розвиток динаміки їхніх взаємин. Загалом суперечність у динаміці двох зазна-чених ліній комунікації розгляда ють як силу, що сприяє розвитку полілогу.
У кожного з нас є спектр установок щодо різних об’єктів, суб’єктів і вза-ємин. Ці уста новки сприяють або заважають переконуючому впливу, який сприяє зміцненню старих установок або формуванню нових.
Повідомлення нестиме заряд переконуючого впишу, якщо воно або зніме суперечність між елементами свідомості у тих, на кого цей вплив спрямовано, або підсилить думку, яка у них була раніше. Суперечність, яка «роздирає» людей, призводить до психологічного дискомфорту, отже, пробуджує в них готовність його позбутись. На приклад, знання про те, що я палю, і про те, що не спричинює захво рювання, співіснують конфліктно. Потрібна нова думка, яка приму сить розв’язати цю суперечність.
Важливе значення для ефекту переконуючого впливу має харак тер ситуації та особистість відправника повідомлення (балансна мо дель). Якщо ставлення (установка) до відправника позитивне, то й ставлення до його висловлювання ско-ріше також буде позитивним. Якщо до відправника ставлення нейтральне і його висловлювання викликає негативні емоції, то ця реакція може бути перенесена і на самого відправника, а передана ним інформація сприйматиметься як така, що не заслуговує на довіру. Щоб уникнути перекручення інфор мації, дуже важливо дотримуватись гуманістичних принципів, правил мовленнєвого етикету.
Важливою для переконуючого впливу є стадія сприймання інфор мації. Як-що вихідні позиції, установки відправника та адресата різко різняться, то при оці-нюванні другим позиції першого вона видаєть ся ще більш віддаленою, ніж нас-правді. До того ж мета впливу не досягається. І, навпаки, якщо вихідні позиції адресата і відправника спочатку мало чим різняться, то вилив стане навіть підси-леним. Вод ночас ефективність переконуючого впливу залежить від індивідуаль-них особливостей відправника та побудови ним повідомлень.
Вплив особистості може певним чином «накладатися» на вплив повідомлен-ня, змінюючи його остаточний результат. Як зазначалося, для прийнят тя нової думки її спочатку треба сприйняти та зрозуміти. Виявило ся, що особистість від-правника (комунікатора) не впливає на розу міння та запам’ятовування повідом-лення адресатом. Навпаки, якщо комунікатор авторитетна особа, то аргументація на користь вис ловленої ним думки гірше запам’ятовується і засвоюється адреса том (немає потреби відслідковувати процес мислення відправника, бо йому дові-ряють).
Щоб повідомлення відповідало системі цінностей і думок адреса та, відправ-ник має викликати в нього довіру. Це буває тоді, коли співрозмовник сприймає його як експерта з конкретного питання і якщо він щирий і чесний. При іденти-фікації думка приймається не тому, що вона є об’єктивною істиною, а тому, що її поділяють інші люди (відправник чи група людей, яких він представляє). У цьому разі належність до якоїсь групи чи схожість у думках з відправни ком важливі для адресата. Головною рисою відправника, яка приво дить до ідентифікації, є його привабливість. Формальне прийняття думки, зовнішнє підкорення визначаються ступенем контролю відправ ника за особистими планами адресата, тобто владою першого.
Значущими для переконуючого впливу є й інші особливості відправника: м’якість, дружнє ставлення, неагресивність. Вони також належать до однієї групи названих раніше моральних якостей.
Отже, особистість комунікатора, безсумнівно, впливає па ефек тивність його мовлення. Високий рівень культури спілкування пе редбачає знання якостей від-правника та врахування їх у конкретних ситуаціях відповідно до моральних правил і норм. Звичайно, переко нуючий вилив залежить не лише від особистості комуиікатора, а й від того, як він вибудовує своє повідомлення.
ОСНОВИ ТЕХНІКИ МОВЛЕННЯ
Розрізняють чотири типи дихання: верхнє, грудне, діафрагмальне, діафраг-мально – реброве.
Людський голос може вільно змінюватися по висоті в межах приблизно двох октав, хоча в звичайному мовленні ми задовольняємося трьома – п’ятьма нотами.
Діапазон – обсяг голосу. Межі його визначаються найвищим і найнижчим тоном. Звуження діапазону голосу веде до появи монотонності. Одноманітність звучання притупляє сприйняття, присипляє.
Тембр – забарвлення звуку, яскравість, а також його м’якість, теплота. індивідуальність.
Дикція – це ясність і чіткість у вимові слів, складів і звуків. Вона залежить від злагодженої та енергійної роботи всього мовленнєвого апарату, який включає губи, язик, щелепи, зуби, тверде й м’яке піднебіння, маленький язичок, гортань, задню стінку глотки, голосові зв’язки .
Швидкість загалом і тривалість звучання окремих слів, складів, а також пауз у поєднанні з ритмічною організованістю, розміреністю мови складають її темпо-ритм. Це дуже важливий елемент мовлення, оскільки, як влучно підкреслив
К. Станіславський, «інтонація й паузи самі по собі, крім слів, володіють силою емоційної дії на слухача».
Отже, після об’єктивної оцінки своїх мовленнєвих даних треба приступити до регулярних занять: поставити дихання, відпрацювати дикцію, темпоритм, укріплювати голосові зв’язки. Голос оратора повинен бути яскравим, соковитим, звучним, чітким, привертати увагу, спонукати до мислення, дій, а не заколису-вати.
КОМУНІКАТИВНА ПРОФЕСІОГРАМА ФАХІВЦЯ
Важливою складовою діяльності будь-якого фахівця є комунікативна компе-тенція, яка належить до ключових професійних характеристик. Вона містить три основні компоненти: робота з документами, вміння вести міжособистісний і со-ціальний діалог, виступати публічно.
З огляду на це можна виокремити низку характеристик, які репрезентувати-
муть професійний портрет фахівця:
Це лише частина професійних навичок, без яких не може бути справж нього фа-хівця. Мати здібності розмовляти так, щоб тебе розуміли правильно інші, слухати і ро-зуміти інших, уміти впливати на рішення співбесідника, ненав’язливо переконувати, створювати атмосферу довіри та взаєморозу міння – вельми важливі атрибути кому-нікативної професіограми.