Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
23
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
КРУГЛОВА ОЛЬГА ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 343.98:343.535
(АНАЛІЗ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ)
Спеціальність: 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально – виконавче право
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Робота виконана у Запорізькому юридичному інституті МВС України.
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Гуторова Наталія Олександрівна,
Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, професор кафедри кримінального права № 2;
кандидат юридичних наук, доцент
Андрушко Петро Петрович,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри кримінального права та кримінології.
Провідна установа: Інститут держави та права імені В.М. Ко-рецького НАН України, відділ проблем кримінального права, кримінології та судоустрою (м. Київ).
Захист відбудеться „11” березня 2005р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.03 в Національному університеті внутрішніх справ, за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ, за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.
Автореферат розісланий „10” лютого 2005р.
спеціалізованої вченої ради Кириченко В.Є.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. В умовах переходу до ринкових форм регулювання економічних відносин поряд з процесом створення нових інститутів, у тому ж числі й інституту банкрутства, закономірно виникає потреба у створенні ефективних механізмів їх охорони від протиправних посягань.
Банкрутства суб’єктів господарської діяльності стали досить поширеним явищем. Завдяки їм з’явилася можливість ліквідації неприбуткових і нерентабельних підприємств, а також можливість задоволення законних вимог кредиторів. Все це підвищує якість фінансового ринку. Однак, інколи банкрутство стає знаряддям для реалізації протиправних інтересів. Одним з дієвих методів охорони банкрутства від злочинних посягань є кримінально-правова охорона.
Умисне доведення до банкрутства суб’єкта підприємницької діяльності вперше було криміналізовано 30 червня 1999 року - ст. 156-4 Кримінального кодексу України (далі КК України) 1960 року. Новий КК України 2001 року запозичив редакцію даної кримінально-правової норми, хоча і з деякими змінами (ст. 219).
Проблеми кримінальної відповідальності за злочини у сфері банкрутства, зокрема, доведення до банкрутства, досліджували такі вітчизняні та зарубіжні науковці: П.П. Андрушко, І.Н. Бенедисюк, Н.О. Гуторова, О.О. Дудоров, В.М. Кирилко, І.А. Клепицький, Б.Н. Колб, М.Й. Коржанський, Н.А. Лопашенко, В.Н. Лук’янов, Н.М. Ляпунова, І.Ю. Михалєв, М.І. Мельник, О.І. Перепелиця, А.М. Ришелюк, В.В. Сташис, Є.Л. Стрельцов, В.Я. Тацій, А.М. Тимербулатов, М.І. Хавронюк та інші.
Разом з тим, проблеми кримінальної відповідальності за доведення до банкрутства не вирішені.
Необхідність цієї роботи зумовлена існуванням достатньої кількості складних питань, що виникають при кримінально-правовому аналізові норми, що розглядається. Уже сьогодні практика доводить її майже цілковиту недієвість та складність застосування, стає очевидною необхідність усунення в ній певних недоліків. Відносно недовгий час існування цієї норми у вітчизняному законодавстві можливо став причиною неналежного рівня її розробки, відсутності стабільної, доведеної досвідом форми. Ситуація, що склалася, сприяє зростанню злочинності у сфері банкрутства.
При кримінально-правовому аналізові норми, передбаченої ст. 219 КК України, виникає значна кількість складних питань: коли настає момент закінчення злочину, як нараховується розмір матеріальної шкоди, чому бездіяльність, що призводить до вказаних у диспозиції статті наслідків, не визнається злочином тощо.
Існує необхідність у роз’ясненні суб’єктивних та об’єктивних ознак цього злочину, розробці рекомендацій для практичних працівників правоохоронних органів по виявленню і розслідуванню цього злочину тощо. Тому і виникає потреба монографічного дослідження проблеми кримінальної відповідальності за доведення до банкрутства.
Науково-теоретичну базу дисертаційного дослідження складають праці вказаних вітчизняних та зарубіжних вчених у галузі кримінального права, цивільного права, господарського процесуального та цивільного процесуального права.
В процесі кримінально-правового аналізу норми, що передбачає відповідальність за доведення до банкрутства, також використовувалися праці таких вітчизняних вчених: Л.В. Багрій-Шахматова, Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, П.А. Вороб’я, В.О. Глушкова, В.К. Грищука, В.М. Дрьоміна, В.П. Ємельянова, О.М. Костенка, О.М. Литвака, В.О. Меркулової, П.П. Михайленка, А.А. Музики, В.О. Навроцького, П.І. Орлова, В.О. Останіна, М.І. Панова, В.М. Поповича, О.О. Савченка, В.О. Тулякова, І.К. Туркевича, В.І. Шакуна, Н.М. Ярмиш, С.С. Яценка та інших.
Усе вищезазначене, вважаємо, свідчить про актуальність обраної теми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з основними напрямками наукових досліджень Запорізького юридичного інституту МВС України на 2001-2003 рр. (п. 2.2.2), положеннями Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25.12.2000 р. № 1376 та пріоритетними напрямками діяльності правоохоронних органів, які затверджені п.1 Указу Президента України “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” від 18.02.2002 р. № 143/2002.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні юридичної сутності протиправних посягань на суб’єкта господарської діяльності, права кредиторів та держави внаслідок умисного доведення суб’єкта господарювання до банкрутства, розробці пропозицій щодо вдосконалення чинної кримінально-правової норми, що передбачена ст. 219 КК України, і встановлює відповідальність за цей злочин.
Відповідно до поставленої мети, завданнями дисертаційного дослідження є:
- виявлення соціально-економічних та правових передумов виникнення й розвитку норм, що передбачають відповідальність за доведення до банкрутства;
- встановлення змісту термінів, використовуваних у диспозиції норми, що передбачена у ст. 219 КК України, та з’ясування доцільності паралельного використання в ній двох термінів - “банкрутство” та “стійка фінансова неспроможність”;
- розроблення визначень родового й безпосереднього об’єктів злочину, передбаченого ст. 219 КК України;
- визначення стадій господарської діяльності, на яких може бути вчинений злочин, передбачений ст. 219 КК України;
- класифікація дій, у результаті яких суб’єкт господарської діяльності може бути доведений до банкрутства, та встановлення можливостей вчинення цього злочину шляхом пасивної форми поведінки - бездіяльності;
- з’ясування порядку визначення розміру матеріальної шкоди при доведені до банкрутства суб’єкта господарської діяльності;
- вирішення питання про вичерпність переліку суб’єктів злочину, наведеного в диспозиції ст. 219 КК України;
- дослідження питання щодо доцільності визнання мотиву як обов’язкової ознаки суб’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 219 КК України;
- формулювання пропозицій щодо подальшого вдосконалення аналізованої норми КК України.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у зв’язку з доведенням суб’єкта господарської діяльності до банкрутства.
Предметом дослідження є норма кримінального законодавства, що передбачає відповідальність за доведення суб’єкта господарювання до банкрутства, практика її застосування, наукові погляди на вирішення дискусійних питань, шляхи вдосконалення боротьби з зазначеним злочином.
Методи дослідження. У процесі теоретичних досліджень, згідно з темою дисертаційного дослідження, застосовувалися такі наукові методи: діалектичний, на підставі якого усі явища розглядалися у взаємозв’язку, єдності їх соціального змісту і юридичної форми, всебічності та об’єктивності (розділи 1, 2, 3); історико-правовий, який використовувався при дослідженні історичних передумов виникнення і розвитку норм, що передбачають відповідальність за умисне банкрутство (розділ 1); порівняльно-правовий, що використовувався при проведенні аналізу норм, які містяться у КК України, що передбачають відповідальність за злочини, пов’язані з банкрутством, та вирішенні питання про їх зв’язок і відмінність, а також при аналізі відповідних кримінальних норм у законодавстві іноземних держав (розділи 1, 2, 3); догматичний (юридичний), який використовувався при аналізі побудови юридичних конструкцій складів злочинів, передбачених ст.ст. 218-221 КК України, визначенні змісту юридичних термінів, уживаних у ст. 219 КК України, встановленні недоліків цієї норми та формуванні рекомендацій для її вдосконалення (підрозділ 1.1., розділи 2, 3); метод системного аналізу, який використовувався для характеристики ознак складу злочину, передбаченого ст. 219 КК України (розділи 2, 3); соціологічний, що використовувався при проведенні соціологічних досліджень, вивченні думок практичних працівників правоохоронних органів тощо (розділи 2, 3); семантичний, який використовувався при дослідженні термінологічної бази інституту банкрутства (підрозділ 1.2.).
Емпіричну базу дослідження складають:
- результати аналізу статистичних даних про кількість зареєстрованих злочинів, кількість злочинів, розслідування по яких закінчено та кількість осіб, притягнутих до відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 219 КК, в Україні за період з січня 2000 р. по березень 2004 р.;
- результати вивчення 50 справ про банкрутство порушених Господарським судом Запорізької області в аспекті теми дослідження;
- результати анкетування 120 респондентів (працівників правоохоронних і судових органів, більшість яких займалися розслідуванням злочинів у сфері господарської діяльності, у тому ж числі й злочинів у сфері банкрутства, та здійснювали провадження по справам про банкрутство).
Наукова новизна одержаних результатів. Пропонована дисертація – це перше у вітчизняній юридичній науці дослідження, присвячене кримінально-правовому аналізові норми, що передбачає відповідальність за умисне доведення до банкрутства суб’єкта господарської діяльності, виявленню її недоліків та вирішенню проблем кваліфікації розгляданого злочину.
У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень, окремі теоретичні позиції уточнені, доповнені. До здобутків автора дисертації можна віднести те, що вперше:
- запропоновано новий термін, який узагальнює злочини передбачені ст. ст. 218-221 КК України - "кримінальні банкрутства”, що дозволило визначитися з видовим об’єктом цих злочинів та сприяло глибшому дослідженню ознак злочину, передбаченого ст. 219 КК України;
- проведено правовий аналіз термінів “банкрутство” та “стійка фінансова неспроможність” на предмет доцільності й правомірності їх паралельного вживання в диспозиції ст. 219 КК України;
- визначено стадії фінансової діяльності суб’єкта господарювання, на яких можливе вчинення злочину – доведення до банкрутства, що дає можливість встановити моменти початку та закінчення даного злочину;
- по-новому визначаються видовий та безпосередній об’єкти цього злочину;
- класифіковані злочинні діяння, що можуть бути вчиненні при скоєні злочину – доведення до банкрутства;
- запропоновано визначати розмір великої матеріальної шкоди, що завдається внаслідок доведення суб’єкта господарювання до банкрутства, з урахуванням сумарної шкоди, що завдається злочином, а не з урахуванням шкоди що завдається одному кредитору чи державі;
- запропоновано виключити з тексту диспозиції ст. 219 КК України термін “держава”, на підставі мотивованого включення його до терміну “кредитори”;
- обґрунтовано необхідність доповнити суб’єктний склад злочину, передбаченого ст. 219 КК України, за рахунок громадянина – суб’єкта підприємницької діяльності;
- встановлено необхідність виключення з переліку обов’язкових ознак злочину – доведення до банкрутства - мотиву злочину;
- виходячи з проведеного дослідження, запропоновано нову редакцію ст. 219 КК України та примітки до ст. 218 КК України.
Дістали подальший розвиток:
- теоретичні напрацювання вчених щодо аналізу історичного досвіду з питань відповідальності осіб за умисне доведення до банкрутства господарюючих суб’єктів, а також сучасного кримінального законодавства іноземних держав з того ж питання;
- теоретичне обґрунтування незалежності кримінальної відповідальності за доведення до банкрутства від цивільно-правової процедури визнання суб’єкта господарської діяльності банкрутом;
- наукові погляди щодо встановлення можливості вчинення злочину, який розглядається, шляхом пасивної поведінки й запропоновано закріпити таку форму поведінки в диспозиції ст. 219 КК України.
Проведене теоретичне дослідження дозволило розробити пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правової норми, передбаченої у ст. 219 КК України, та рекомендації стосовно питань кваліфікації розгляданого злочину.
Робота, що пропонується, має певне значення, оскільки на сьогодні відсутні роз’яснення вищих судових органів, стосовно розв’язання проблем кваліфікації злочину, передбаченого ст. 219 КК України, а зокрема, відмежування його від суміжних складів злочинів.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що викладені в дисертації положення можуть бути використані:
1) у науково-дослідній роботі – в ході подальших досліджень проблем відповідальності за кримінальне банкрутство. Розглянуті в дисертації ряд спірних питань щодо інтерпретації кримінально-правової норми, передбаченої у ст. 219 КК України, привернуть увагу вчених до проблеми тлумачення положень цієї норми та сприятимуть розвиткові наукової дискусії з питань правильної кваліфікації кримінальних банкрутств;
2) у навчальному процесі юридичних закладів освіти при вивчені курсу “Кримінальне право України”, „Застосування норм кримінального права”, „Правові основи підприємницької діяльності”, „Господарське право”, що підтверджується актом впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес ЗЮІ МВС України;
3) у нормотворчості – в процесі підготовки змін та доповнень до нормативних актів України. Комітетом Верховної Ради України з питань правової політики були враховані подані дисертантом пропозиції стосовно вдосконалення ст. 219 КК України;
4) у правоохоронній діяльності - практичні рекомендації, наведені в дисертації, спрямовані на оптимізацію діяльності працівників правоохоронних органів і суду при вирішенні проблем, пов’язаних з кримінально-правовим аналізом і кваліфікацією злочину, передбаченого ст. 219 КК України, з його відмежуванням від суміжних складів злочинів, а також з розслідуванням і профілактикою, що підтверджується актом впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність працівників слідчих підрозділів та органів дізнання УМВС України в Запорізькій області.
Апробація результатів дисертації. Основні висновки та положення дисертаційного дослідження були викладені в тезах і доповідях на п’яти науково-практичних конференціях, що проходили на базі Донецького інституту внутрішніх справ МВС України (26 жовтня 2001 р.), Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України (25 квітня 2002 р.), Запорізького юридичного інституту МВС України (14-15 травня 2002 р.), Запорізького державного університету (3-5 липня 2002 р.) та Юридичної Академії МВС України (25-26 жовтня 2002 р.).
Результати дисертаційного дослідження в цілому, окремі його аспекти та висновки обговорювалися на засіданнях кафедри теорії кримінального права Національної академії внутрішніх справ України та кафедри кримінального права та кримінології Запорізького юридичного інституту МВС України.
Публікації. Основні положення дисертації викладаються у п’яти наукових статтях, три з яких опубліковані у фахових виданнях України.
Структура дисертації зумовлена її метою та поставленими завданнями і складається зі вступу, трьох розділів, які охоплюють шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел (203 найменування) та додатків (2 сторінки). Повний обсяг дисертації - 195 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність досліджуваної теми, визначаються мета й основні завдання дослідження, розкриваються наукова новизна отриманих результатів і практична значимість роботи, наводяться дані про впровадження результатів дисертаційної роботи.
Розділ 1 “Введення у проблему доведення до банкрутства” складається з двох підрозділів, в яких досліджується історичний розвиток кримінально-правового механізму захисту інституту банкрутства, проводиться порівняльно-правовий аналіз іноземного законодавства з питань кримінального банкрутства та досліджується термінологічна база цього інституту.
У підрозділі 1.1 “Соціальна обумовленість та історичний розвиток кримінально-правового захисту інституту банкрутства” досліджено соціальні умови, в яких був створений сучасний інститут кримінальних банкрутств, стан його розвитку та проаналізовані історичний та іноземний досвіди його функціонування.
У процесі дослідження була надана характеристика механізму захисту інституту банкрутства на певних історичних етапах - стародавні часи, середньовіччя та радянський період. Цей аналіз виявив тенденцію, яка сформувалася у середньовічному праві, до розмежування цивільно-правових та кримінально-правових заходів боротьби з банкрутством (неспроможністю). У радянські ж часи кримінальні норми, котрі передбачали відповідальність за правопорушення у сфері банкрутства, існували але не діяли, оскільки в законодавстві було відсутнє закріплення процедури банкрутства.
У результаті звернення до історичного та іноземного досвіду, автор встановлює закономірності становлення вітчизняного механізму захисту суспільних відносин, що виникають у сфері дії інституту банкрутства (неспроможності), та виявляє ефективні позиції іноземного кримінального законодавства, які придатні до адаптації у вітчизняних умовах.
У підрозділі 1.2 “Визначення понять у сфері кримінальних банкрутств” увага була приділена встановленню змісту центральних термінів, котрі використовуються в процесі дослідження: “банкрутство”, „неплатоспроможність”, “неспроможність” та “стійка фінансова неспроможність”. Важливість з’ясування значення цих термінів обумовлена необхідністю їх правильного використання та однозначного розуміння досліджуваного явища.
Для визначення одного явища використовуються терміни: “стійка фінансова неспроможність”, „неспроможність”, „банкрутство”. Автор вбачає у паралельному вживанні цих термінів проблему і наголошує, що значення терміну “банкрутство” надане в Законі України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” і наділяти його іншим значенням не можна. Синонімія не може бути притаманна юридичним термінам. Саме тому визнається недоцільним паралельне вживання в диспозиції ст. 219 КК України двох термінів – “доведення до банкрутства ... тобто доведення до стійкої фінансової неспроможності ...”.
Розглянувши визначення фінансового стану підприємства, автор дійшов висновку, що “неплатоспроможність” суб’єкта господарювання це лише один з показників стану повної нездатності суб’єкта господарської діяльності вести свою фінансово-господарську діяльність. Виходячи з цього був запропонований термін “фінансова неспроможність” як такий, що характеризуватиме стан повної нездатності суб’єкта господарської діяльності вести свою фінансово-господарську діяльність. Законодавче закріплення цього терміну дозволить усунути прогалину в законодавстві та забезпечить правильне його тлумачення й відмежування від інших термінів.
Обґрунтована позиція щодо недоцільності існування залежності кримінального переслідування за доведення до фінансової неспроможності від процедури банкрутства, яку проводить господарський суд. Саме тому пропонується вживати в тексті диспозиції ст. 219 КК України лише один термін “доведення до фінансової неспроможності”.
Розділ 2 “Об’єктивні ознаки доведення до банкрутства” присвячений дослідженню об’єктивних ознак злочину, передбаченого ст. 219 КК України “Доведення до банкрутства”. В ньому надається характеристика господарської діяльності в Україні та проблеми неплатежів в цій сфері. Складається розділ з двох підрозділів.
У підрозділі 2.1 “Об’єкт доведення до банкрутства” визначаються об’єкти злочинного посягання при вчинені злочину, передбаченого ст. 219 КК України. Проводячи аналіз вказаного питання, автор керується чотириступеневою класифікацією об’єктів.
Родовим об’єктом злочину-доведення до банкрутства визна-чаються суспільні відносини, що скадаються у сфері здійснення господарської діяльності.
Запропоновано змінити назву розділу VII КК України таким чином: “Злочини проти порядку здійснення господарської діяльності”, оскільки критерієм, згідно з яким названі майже всі розділи Особливої частини КК України, є об’єкти кримінально-правової охорони проти яких направлені певні групи злочинів. З метою підтвердження цієї позиції був проаналізований також Модельний КК для держав–учасниць СНД.
Видовим об’єктом доведення до банкрутства є суспільні відносини, котрі складаються у сфері фінансової неспроможності та пов’язані з виконанням суб’єктами господарської діяльності своїх грошових зобов’язань перед кредиторами.
Автором виділені обов’язкові та факультативні етапи зміни фінансового стану суб’єкта господарювання, котрий потрапляє у сферу фінансової неспроможності внаслідок злочинних дій. При цьому зазначається, що злочин–доведення до банкрутства може бути вчинений лише на двох етапах, які передують неплатоспроможності – етап нормальної (незбиткової) фінансової діяльності та етап погіршення фінансового стану (збитковість тощо). Виділення цих етапів сприяє полегшенню встановлення етапів вчинення злочину, передбаченого ст. 219 КК.
Безпосереднім об’єктом доведення до банкрутства є суспільні відносини, котрі забезпечують здійснення ефективної, правомірної господарської діяльності, яка надає можливість виконання суб’єктом господарської діяльності своїх грошових зобов’язань перед кредиторами.
Предметом аналізованого злочину визнається майно суб’єкта господарювання.
У підрозділі 2.2 “Об’єктивна сторона доведення до банкрутства” досліджується об’єктивна сторона злочину як ознака, що розкриває сутність, зміст злочинної поведінки.
Автор наводить свої доводи на користь закріплення в диспозиції ст. 219 КК такої обов’язкової ознаки об’єктивної сторони як бездіяння.
Узагальнюючи погляди вчених-юристів та результати анкетування, автор виділяє три групи злочинних діянь, котрі призводять до наслідків зазначених у ст. 219 КК: 1) діяння, спрямовані на фактичне зменшення майна суб’єкта господарювання; 2) діяння, спрямовані на порушення порядку ведення, обліку та зберігання документів фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарської діяльності; 3) діяння, спрямовані на порушення управлінської сфери суб’єкта господарської діяльності. З огляду на численність та різноманітність діянь, вказувати їх конкретні види у диспозиції кримінально-правової норми недоцільно.
Акцентована увага на тому, що банкрутство та фінансова неспроможність суб’єкта господарювання - це два різні за своєю складністю наслідки. Отже, злочином запропоновано визнавати діяння, яке призвело до фінансової неспроможності суб’єкта господарювання. Мотивується таке рішення тим, що, по-перше, банкрутство – це факт встановлений господарським судом, а процедура банкрутства не завжди може бути застосована до боржника, оскільки ініціатива провадження це право, а не обов’язок сторін, по-друге, залежність кримінального переслідування за злочин, передбачений ст. 219 КК, від господарської процедури банкрутства є недоцільною.
У роботі досліджується проблема встановлення розміру матеріальної шкоди, що завдається кредиторам. Законодавець в диспозиції ст. 219 КК вказує на велику матеріальну шкоду, яка завдається кредитору, в той час як у ст. 218 КК мова ведеться про таку ж шкоду кредиторам. Всі норми, які передбачають відповідальність за кримінальні банкрутства, повинні бути приведені до однієї форми в питанні встановлення розміру шкоди. У зв’язку з цим запропонована зміна примітки до ст. 218 КК України, згідно з якою велика матеріальна шкода – це шкода яка завдається злочином, тобто всім потерпілим від нього.
Оскільки держава є кредитором стосовно своїх боржників, особами-потерпілими від розгляданого злочину необхідно визнавати лише кредиторів.
Розділ 3 “Суб’єктивні ознаки доведення до банкрутства” складається з двох підрозділів, які присвячені суб’єктивним ознакам злочину, передбаченому ст. 219 КК України.
У підрозділі 3.1 “Суб’єктивна сторона доведення до банкрутства” досліджується психологічна сторона злочину. У процесі наукового аналізу, автор дійшов висновку про можливість вчинення цього злочину лише шляхом умисної форми поведінки.
Негативні наслідки, котрі настали у випадку здійснення підприємницького ризику, не свідчать про умисну форму вини, якщо ризик був виправданим. У такому разі мову потрібно вести про необережність. А необережні діяння при доведенні суб’єкта господарювання до фінансової неспроможності не є злочином.
Серед обов’язкових ознак суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 219 КК України, є мотив: корисливий мотив, інша особиста заінтересованість або вчинення діяння в інтересах третіх осіб. Проаналізувавши вказані мотиви злочину, думки інших науковців, автор дійшов висновку, що вказівка на цю ознаку суб’єктивної сторони злочину в тексті диспозиції є зайвою, оскільки не конкретизує і не обмежує коло можливих мотивів розгляданого злочину.
У підрозділі 3.2 “Суб’єкти доведення до банкрутства” розглядаються суб’єкти злочину, що безпосередньо вказані у диспозиції статті – “власник суб’єкта господарської діяльності” та “службова особа суб’єкта господарської діяльності”.
Зазначається, що хоча кримінальний закон передбачає загальний вік кримінальної відповідальності суб’єктів за доведення до фінансової неспроможності, фактично суб’єкти цього злочину мають більший вік, аніж шістнадцять років – це вік повної цивільної дієздатності.
Автор вважає запотрібне розширення кола суб’єктів аналізованого злочину за рахунок індивідуального підприємця (особи, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи). Ця особа визнається суб’єктом такого виду кримінального банкрутства як фіктивне банкрутство. Мотивується така пропозиція тим, що громадянин – суб’єкт підприємницької діяльності також займається господарською діяльність і може мати грошові зобов’язання перед кредиторами, відносно нього також може бути порушене провадження по справі про банкрутство.
Суб’єкти злочину-доведення до банкрутства є спеціальними і враховуючи той факт, що одним з суб’єктів злочину є службова особа, проведене розмежування досліджуваного злочину від інших службових злочинів.
У висновках дисертації підсумовуються найбільш важливі наукові та практичні здобутки дослідження, щодо кримінальної відповідальність за доведення суб’єкта господарської діяльності до фінансової неспроможності:
1. Сучасний стан розробки кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за доведення до банкрутства, не може задовольнити потреб сьогодення з принципових позицій. Це стоїть на заваді ефективного використання вказаної кримінальної норми і створює перешкоди для здійснення необхідної кримінальної охорони суб’єктів господарської діяльності від злочинних посягань визначеного виду.
2. Існування норми, що передбачає відповідальність за умисне доведення суб’єкта господарювання до фінансової неспроможності, було притаманне ще стародавнім країнам. Це діяння криміналізоване й за кордоном. Досвід цих країн підтверджує необхідність такої норми у кримінальному законодавстві України.
3. Характером злочинів, передбачених ст. ст. 218-221 КК України, їх єдиним видовим об’єктом посягання та сприянням глибшому дослідженню ознак злочину – доведення до банкрутства обумовлюється необхідність введення терміну „кримінальні банкрутства”. Кримінальні банкрутства – це злочинні діяння, внаслідок яких суб’єкт господарської діяльності потрапляє у стан фінансової неспроможності, спотворюється інформація щодо наявності в суб’єкта господарської діяльності такого стану, а також унаслідок яких порушується законна процедура провадження у справі про банкрутство, якщо такі дії призводять до завдання шкоди у великих розмірах.
Пропонується також закріпити в законодавстві термін “фінансова неспроможність” – це фінансовий стан суб’єкта господарської діяльності, при якому він нездатен самостійно відновити свою платоспроможність і задовольнити законні вимоги кредиторів. Викликано це відсутністю законодавчого закріплення значення цього терміну.
З’ясована неможливість ототожнювати терміни „стійка фінансова неспроможність” та „банкрутство”.
4. Автор констатує необхідність виключення з диспозиції розгляданої норми терміну „банкрутство”. Закінченим злочин, передбачений ст. 219 КК України, повинен визнаватися тоді, коли вчинені діяння призвели до фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності та завдали цим великої матеріальної шкоди кредиторам. Відповідно, зазначається, що й стаття повинна мати назву “Доведення до фінансової неспроможності”.
Кримінальна відповідальність за вчинення злочину, передбаченого ст. 219 КК України, не повинна залежати від господарської процедури визнання боржника банкрутом.
Назву розділу VII Особливої частини КК України запропоновано змінити таким чином: “Злочини проти порядку здійснення господарської діяльності”. Саме така назва буде відповідати принципам побудови Особливої частини КК України залежно від того, проти яких суспільних відносин спрямовані певна сукупність злочинних посягань.
5. Родовим об’єктом доведення до фінансової неспроможності є суспільні відносини, що скадаються у сфері здійснення господарської діяльності.
Видовим об’єктом доведення до фінансової неспроможності необхідно визнавати суспільні відносини, що складаються у сфері фінансової неспроможності та пов’язані з виконанням суб’єктами господарської діяльності своїх грошових зобов’язань перед кредиторами.
Безпосереднім об’єктом доведення до фінансової неспроможності треба визнавати суспільні відносини, що забезпечують здійснення ефективної, правомірної господарської діяльності, яка надає можливість суб’єктові господарської діяльності виконувати свої грошові зобов’язання перед кредиторами.
6. Злочин - доведення до фінансової неспроможності вчинюється на двох стадіях фінансової діяльності суб’єкта господарювання:
1) стадія нормальної (незбиткової) фінансової діяльності суб’єкта господарської діяльності. Злочинні дії в цьому випадку спрямовані на доведення суб’єкта господарської діяльності до фінансової неспроможності;
2) стадія погіршення фінансового стану суб’єкта господарської діяльності, що саме по собі ще не могло призвести до фінансової неспроможності. Злочинні дії, які підпадають під ознаки ст. 219 КК України, ще більше ускладнюють фінансове становище суб’єкта господарювання і стають головною причиною фінансової неспроможності суб’єкта господарювання.
7. Встановлена можливість доведення до фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності шляхом бездіяльності, тобто в результаті невиконання суб’єктом злочину своїх обов’язків. Тому запропоновано у ст. 219 КК України формулювання “вчинення дій” змінити на “вчинення діянь”.
Автором класифіковані злочинні діяння, внаслідок яких суб’єкт господарської діяльності може зазнати фінансової неспроможності і тим самим завдати великої матеріальної шкоди кредиторам: 1) діяння, спрямовані на фактичне зменшення майна суб’єкта господарювання; 2) діяння, спрямовані на порушення порядку ведення, обліку та зберігання документів фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарської діяльності; 3) діяння, спрямовані на порушення управлінської сфери суб’єкта господарської діяльності.
8. В дисертації мотивується необхідність при кваліфікації розгляданого злочину визначати розмір матеріальної шкоди з урахуванням матеріальних збитків всіх встановлених кредиторів суб’єкта господарської діяльності. Тому, по-перше, в диспозиції ст. 219 КК України пропонується слово “кредитору” замінити на “кредиторам”, по-друге, змінити текст примітки до ст. 218 КК і викласти її в такому вигляді, щоб було зрозумілим, що розмір матеріальної шкоди – це не шкода одній особі, а шкода, котра завдається злочином взагалі.
9. Пропонуються такі зміни до ст. 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”:
- термін „боржник” замінити на термін „неплатоспроможній боржник”;
- з переліку учасників провадження у справі про банкрутство виключити представника працівників боржника, адже ця особа фактично є представником кредитора (сторони);
- в коло кредиторів включити державу, яку представляють органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів);
- з визначення поняття „грошове зобов’язання” виключити слово „цивільним” і викласти його у такому вигляді: „грошове зобов’язання – це зобов’язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законодавством України”.
10. Запропоновані зміни в суб’єктивних ознаках злочину, передбаченого ст. 219 КК України: 1) розширення кола суб’єктів злочину за рахунок громадянина – суб’єкта підприємницької діяльності; 2) виключення з диспозиції кримінально-правової норми вказівки на мотив злочину, оскільки він не конкретизує й не обмежує коло можливих мотивів досліджуваного злочину.
11. Запропоновані наступні зміни до КК України:
11-1. змінити назву ст. 219 КК України й викласти її диспозицію в такій редакції:
Стаття 219. Доведення до фінансової неспроможності
Доведення до фінансової неспроможності, тобто умисне вчинення власником майна або службовою особою суб’єкта господарської діяльності, а також громадянином - суб’єктом підприємницької діяльності діянь, що призвели до фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди кредиторам, -
карається ...
11-2. нову редакцію примітки до ст. 218 КК України:
П р и м і т к а . У ст. ст. 218-223 цього Кодексу злочин вважається вчиненим у великих розмірах, якщо ним завдається матеріальна шкода, котра у п’ятсот і більше разів перевищує неоподаткований мінімум прибутків громадян.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:
1. Васильцева О.О. Проблемні питання кримінальної відповідальності за незаконні банкрутства // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2001. – № 4 – С. 220-228.
2. Васильцева О.О. Суб’єкти кримінальних банкрутств // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2002. – № 2. – С. 202-213.
3. Васильцева О.О. Історичний розвиток законодавства про банкрутство та кримінально-правової регламентації відповідальності за його порушення // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2003. – № 1 – С. 210-219.
4. Васильцева О.О. Етапи господарської діяльності, на яких вчинюються злочини у сфері банкрутства // Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 14-15 травня 2002 р. м. Запоріжжя: У 2 ч. – Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 2002. – Ч.1. – С. 129-131.
5. Васильцева О.О. Взаємодія ОВС з населенням з метою профілактики злочинів у сфері банкрутства // Проблеми взаємопорозуміння ОВС з населенням: Матеріали міжвузівської курсантської (студентської) науково-практичної конференції. Донецьк, 26 жовтня 2001 року. – Донецьк: ДІВС, 2002. – С. 221-227.
АНОТАЦІЇ
Круглова О.О. Кримінальна відповідальність за доведення до банкрутства (аналіз складу злочину). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Національний університет внутрішніх справ, Україна, Харків, 2005.
Дисертацію присвячено аналізові правових проблем кримінальної відповідальності за доведення до банкрутства. Досліджено сучасний стан і тенденції розробки цих проблем.
Проаналізовано наукові погляди й нормативне регулювання кримінальної відповідальності за вчинення діянь, що підпадають під ознаки кримінальних банкрутств. Зроблені висновки відносно стадій господарської діяльності, на яких вчинюється злочин-доведення до банкрутства, сформовані групи діянь, що повинні охоплюватися об’єктивною стороною розгляданого злочину, запропонована нова позиція щодо визначення розміру матеріальної шкоди, що завдається цим злочином тощо. У роботі узагальнені, уточнені та сформульовані основні поняття, що використовуються у сфері вчинення досліджуваного злочину.
Запропонована нова редакція ст. 219 КК України.
Ключові слова: банкрутство, кримінальна відповідальність, кримінальні банкрутства, фінансова неспроможність, доведення до банкрутства, суб’єкт господарської діяльності, кредитор, боржник, фінансова криза.
Круглова О.А. Уголовная ответственность за доведение до банкротства (анализ состава преступления). – Рукопись.
Диссертация посвящена анализу уголовно-правовых проблем ответственности за доведение до банкротства. В работе автором подчеркивается, что существующая уголовно-правовая норма, которая предусматривает ответственность за доведение до банкротства имеет ряд противоречий, неконкретных положений. Все это является причиной трудностей возникающих в процессе выявления и доказывания такого преступления как доведение до банкротства.
В работе акцентируется внимание на необходимость установления независимости уголовной ответственности за доведение до банкротства от хозяйственной процедуры признания должника банкротом.
Обосновывается позиция относительно того, что моментом окончания рассматриваемого преступления является доведение субъекта хозяйственной деятельности до финансовой несостоятельности, а не до банкротства.
Автор по-новому определяет видовой и непосредственный объекты преступления, предусмотренного ст. 219 УК Украины.
Устанавливается, что преступление-доведение до банкротства может быть совершено на двух стадиях хозяйственной деятельности субъекта хозяйствования: 1) стадия нормальной (неубыточной) финансовой деятельности, 2) стадия ухудшения финансовой деятельности, которое само по себе не могло стать причиной финансовой несостоятельности.
Сделаны выводы относительно возможности совершения исследуемого преступления как путем действия так и бездействия, а следовательно предложено изменение термина “действия” в диспозиции данной нормы на термин “деяния”.
Деяния, которые могут быть совершены при доведении субъекта хозяйствования до финансовой несостоятельности выделены в такие группы: 1) деяния, направленные на фактическое уменьшение имущества субъекта хозяйствования; 2) деяния, направленные на нарушение порядка ведения, учета и охраны документов финансово-хозяйственной деятельности субъекта хозяйствования; 3) деяния, направленные на нарушение управленческой сферы субъекта хозяйственной деятельности.
Автор мотивирует необходимость при расчете размера материального вреда, причиненного преступлением - доведение до банкротства, учитывать материальный вред причиненный всем кредиторам данного субъекта хозяйствования, в том числе и государству. В этой связи предложена замена термина “кредитор” на “кредиторы” в диспозиции ст. 219 УК Украины и новая редакция примечания к ст. 218 УК Украины.
Обоснована также необходимость расширения круга субъектов рассматриваемого преступления за счет гражданина-субъекта предпринимательской деятельности.
В результате анализа такого обязательного признака состава преступления как мотив, сделан вывод о необходимости его исключения из диспозиции статьи, поскольку он может быть любым и не влияет на квалификацию преступных действий.
В процессе исследования определены понятия “криминальные банкротства” и “финансовая несостоятельность”. Под криминальными банкротствами автор понимает преступные деяния, вследствие которых субъект хозяйственной деятельности попадает в состояние финансовой несостоятельности, искажается информация относительно нахождения субъекта хозяйственной деятельности в таком положении, а также вследствие которых нарушается законная процедура производства по делам о банкротстве, если такие деяния причинили материальный вред в крупном размере. Под финансовой несостоятельностью понимается финансовое положение субъекта хозяйственной деятельности, при котором он неспособен самостоятельно восстановить свою платежеспособность и удовлетворить законные требования кредиторов.
На основании вышеизложенного сформулированы новая редакция ст. 219 УК Украины и новая редакция примечания к ст. 218 УК Украины.
Ключевые слова: банкротство, уголовная ответственность, криминальное банкротство, финансовая несостоятельность, доведение до банкротства, субъект хозяйственной деятельности, кредитор, должник, финансовый кризис.
Kruglova O.O. The criminal liability for leading to bankruptcy (the analysis of corpus delicti). – Manuscript.
Dissertation for the achievement of the scientifical degree of the Candidate of Law Sciences, specialty 12.00.08 — criminal law and criminology; criminal executive law. - National University of Internal Affairs, Ukraine, Kharkiv, 2005.
The thesis is devoted to the analysis of criminal and legal problems of liability for leading to bankruptcy. It researches into the modern state and tendencies in the elaboration of the issue.
The thesis analyses scientific approaches and normative regulation of the institution of criminal bankruptcies. It draws conclusions on the business stages when the crime of leading to bankruptcy is committed; forms groups of acts that must comprise the objective side of the crime; offers a new attitude towards assessment of the damage to property done by the crime etc. The research generalizes, specificates and formulates basic notions used in the domain of committing the crime under study.
The proposals for improvement of Article 219 of the Criminal Code of Ukraine are made.
Key words: bankruptcy, criminal bankruptcy, in solvency, leading to bankruptcy, subject of business, creditor, debtor, financial crisis.