Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
27
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ВПРОВАДЖЕННЯ ІПОТЕЧНОГО КРЕДИТУВАННЯ
В УКРАЇНІ
Спеціальність 12.00.07 –теорія управління; адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
м. Ірпінь –
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі фінансового права Національної академії державної податкової служби України.
Науковий керівник:
доктор юридичних наук, доцент
ОРЛЮК ОЛЕНА ПАВЛІВНА,
Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності АПрН України, заступник директора з наукової роботи
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор
ВОРОНОВА ЛІДІЯ КОСТЯНТИНІВНА,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри конституційного та адміністративного права, академік АПрН України
кандидат юридичних наук, доцент
Кофлан Василь Михайлович,
Івано-Франківський фінансово-комерційний кооперативний коледж імені С.Граната, директор
Провідна установа –Національна академія внутрішніх справ МВС України, кафедра адміністративної діяльності (м. Київ).
Захист відбудеться "___" ___________ 200_ року о ____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 27.855.02 Національної академії державної податкової служби України за адресою: 08201, Київська область, м. Ірпінь,
вул. Садова, 53.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Національної академії державної податкової служби України за адресою: 08201, Київська область,
м. Ірпінь, вул. К. Маркса, 31.
Автореферат розісланий "____" ______________ 200_ р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради М.В. Коваль
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження обумовлена позитивними тенденціями у розвитку економіки України, які створюють передумови для впровадження і розвитку механізмів іпотечного кредитування. Необхідність створення іпотечного ринку диктується також новизною, масштабами і складністю завдань ринкової трансформації національної економіки, забезпечення динамічного її розвитку.
Система іпотечного кредитування посідає унікальне місце в національній економіці. По-перше, в даний час іпотечне кредитування в більшості економічно розвинутих країн є не тільки основною формою поліпшення соціально-економічних умов, але й здійснює істотний вплив на економічну ситуацію у країні в цілому. З іншого боку, система іпотечного кредитування являє сьогодні складний механізм, який складається із взаємопов’язаних та взаємозалежних підсистем (ринок нерухомості та операції з купівлі-продажу нерухомості, комплекс операцій з надання та обслуговування іпотечних кредитів, фондовий ринок та операції сек’юритизації іпотечних активів тощо). За рахунок іпотеки здійснюється інвестування реального сектора економіки та збільшення його капіталу і внаслідок цього забезпечується стабільне зростання доходів у різних галузях економіки. Іпотека може стати одним з важливих інструментів створення національної системи заощаджень. При широкому впровадженні іпотечного кредитування в країні збільшаться бюджетні надходження, ефективніше вирішуватимуться житлові питання, зросте відтворення робочої сили та її мобільність. За рахунок управління розгалуженими фінансовими потоками держава має можливість впливати на соціально-економічні процеси в країні.
Особливо велика роль іпотеки проявляється в пожвавленні та стабілізації економіки в умовах формування внутрішнього ринку. Й нарешті, іпотечне кредитування здійснює великий вплив на мотивацію людини, соціальні процеси, що відбуваються у суспільстві. Якщо людина бере кредит на декілька років, у неї формується інший менталітет, вона в більшій мірі націлена на досягнення максимального результату в своїй справі, прагне до успіху свого підприємства, а значить, й до стабілізації та росту економіки в цілому.
Однак проблеми розвитку іпотечного ринку як найважливішої складової всієї фінансово-кредитної системи в силу об’єктивних історичних обставин вивчено недостатньо. Вагомий внесок у розробку деяких проблем іпотечного кредитування останнім часом внесли, передусім, зарубіжні дослідники, зокрема Е.Дж. Долан, Д. Блевінс, Ю. Штайн, М. Дестресс, Р. Страйк, М. Фохлер, П. Паул, А. Райф, В. Венор, Ф. Вензель, П. Самуельсон, Х. Ламперт, Д. Хаддурі та ін. Серед сучасних російських фахівців науковою розробкою питань іпотечного кредитування займаються такі вчені як В.І. Бусов, В.І. Букато, Є.Ф. Жуков, А.Г. Івасенко, А. Іванов, Б.Д. Клюкін, Н.Б. Косарева, В. Овчінніков, А.Смолянніков, В. Сироткіна, Н. Зеленкова, Н. Рахманова, Є. Семенова, Є. Михайлова, І. Черняк, І. Пулковська, В. А. Кудрявцев та Є.В. Кудрявцева тощо. В останні роки з’явилася низка публікацій українських юристів, економістів, банківських фахівців з питань розвитку іпотечного кредитування О. Євтуха, О. Красникової, С. Кручка, С. Шкрярука та інших. Ряд проблем, пов’язаних із спеціалізацією у діяльності банківських установ, висвітлюється у роботах Є. Ф. Жукова, А.М. Мороза, О.І. Лаврушина, В.Т. Сусіденко, Л.С. Коваля, Н.Д. Еріашвілі тощо.
Однак проведене дослідження вказує на те, що всі зазначені автори розкривають тему іпотечного кредитування лише в окремих її аспектах. В той же час практично відсутні роботи, що стосуються як дослідження діяльності спеціалізованих іпотечних банків, так і визначення ролі держави в процесі становлення системи іпотечного кредитування в цілому. Більшість авторів обмежуються або окремими фактами з діяльності зарубіжних іпотечних банків, або аналізом окремих функцій держави в процесі іпотечного кредитування. Більше того, щодо іпотечних банків сучасної України, то вони частіше за все розглядаються поряд з іншими комерційними банками.
Необхідність теоретичних досліджень ефективності функціонування системи іпотечного кредитування визначила тему дисертаційного дослідження. Вона набуває особливої актуальності у зв’язку з набранням чинності законів України „Про іпотеку” і „Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” та подальшою роботою Верховної Ради України зі створення законодавчої бази для здійснення іпотечного кредитування в країні.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи обрана з урахуванням тих заходів, що проводяться в Україні з метою впровадження і розвитку іпотечного кредитування, створення мережі спеціалізованих кредитно-фінансових установ –іпотечних банків, посилення ролі держави на початковому етапі розвитку системи іпотечного кредитування. Дисертація виконана в межах науково-дослідної проблематики Науково-дослідного інституту фінансового права Національної академії державної податкової служби України (номер державної реєстрації 0102v007111), де автор є одним із виконавців, та затверджена ДПА України 11 березня 2003 року.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексна розробка основних напрямків діяльності держави по забезпеченню створення розгалуженої мережі іпотечних банків на основі узагальнення світового досвіду їхньої діяльності, і прийняттю нормативно-правової бази, що регулює правовідносини у сфері іпотечного кредитування.
Виходячи з мети дисертаційного дослідження автором поставлені такі задачі:
- розкрити сучасне поняття іпотечних банків;
- провести аналіз діяльності іпотечних банків за кордоном і в дореволюційній Україні, виявити основні тенденції їхнього розвитку;
- виявити особливості і протиріччя створення і розвитку іпотечних банків в Україні у сучасних умовах;
- визначити перспективи розвитку вітчизняних іпотечних банків з урахуванням світового досвіду їхньої діяльності;
- виявити пряму залежність якості процесу іпотечного кредитування від досконалості організаційної структури іпотечного банку;
- розробити ефективний механізм ресурсного забезпечення іпотечних банків;
- довести необхідність безпосередньої участі та показати основні напрями управління держави на початковому етапі розвитку іпотечного кредитування в Україні;
- проаналізувати чинне законодавство України у сфері іпотечного кредитування та показати основні шляхи його вдосконалення.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері іпотечного кредитування, та удосконалення їх правового регулювання.
Предметом дослідження виступає система заходів держави у сфері організації іпотечного кредитування.
Теоретична та методологічна основи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність методів юридичного аналізу, дослідження юридичної форми відносин у сфері іпотечного кредитування.
Діалектичний метод зумовлює дослідження питань правового регулювання іпотечного кредитування з урахуванням суперечностей, що закладені в природі цих відносин, аналізі інтересів сторін, держави, міжнародних та іноземних інституцій, постійному вдосконаленні відносин з приводу іпотечного кредитування. Особливе значення має розгляд цих питань у єдності їх економічного змісту і правової форми, розмежування яких вимагає і застосування формально-логічного методу.
Системний підхід дозволяє розглядати іпотечне кредитування як явище у системі кредитно-фінансових відносин і його правове регулювання, зважено оцінити сукупність правовідносин з приводу іпотечного кредитування та їх загальний результат та його суспільне значення, надати системного характеру державному управлінню ними.
Історико-правовий метод є невід’ємною частиною будь-якого юридичного дослідження і набуває великого значення при виявленні проблем функціонування іпотечних банків.
Єдність логічного та історико-правового методів сприяла спостереженню історичних закономірностей розвитку правового регулювання відносин у сфері іпотечного кредитування, створення й функціонування іпотечних банків, трансформації державного регулювання іпотечного ринку в Україні та закордоном.
Особливе методологічне значення має застосування висновків та фактографічних даних економічної науки, які, однак, не можуть бути прямо застосовані у процесі юридичного дослідження, а потребують переведення у площину юридичних категорій і можуть лише використовуватись у роботі, але не становити її зміст. Використання досліджень економічного характеру зводиться, насамперед, до аналізу їх висновків.
Теоретичну базу дисертаційного дослідження склали праці вітчизняних і зарубіжних учених із проблем теорії і практики іпотечного кредитування. Оскільки фундаментальні дослідження з питань діяльності вітчизняних іпотечних банків та ролі держави в організації іпотечного кредитування відсутні, автор при написанні роботи спирався також на матеріали періодичної літератури.
Емпіричною базою для автора служили статистичні матеріали НБУ і Держкомстату України, статистична інформація, що міститься в наукових публікаціях, інформаційні матеріали Української національної іпотечної асоціації і Асоціації українських банків.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що представлена дисертація є одним із перших комплексних досліджень організаційно-правового процесу впровадження іпотечного кредитування в Україні; процесів становлення і розвитку зарубіжних і українських іпотечних банків як основного елемента системи іпотечного кредитування, і так само –в обґрунтуванні організуючої ролі держави в процесі створення даної системи.
У дисертації обґрунтовані і сформульовані положення і пропозиції, в яких відбивається наукова новизна дисертаційного дослідження, а саме:
- на основі аналізу існуючих трактувань уточнене і науково обґрунтоване поняття іпотечного банку, який визначається як спеціалізований банк, що концентрує свою діяльність на видачі іпотечних кредитів за рахунок мобілізації коштів, повернення яких забезпечено нерухомим майном;
- узагальнена практика діяльності іпотечних банків у дореволюційній Україні і за кордоном; запропонована їхня класифікація і виявлена специфіка в залежності від правової системи і рівня соціально-економічного розвитку країни;
- за результатами дослідження діяльності іпотечних банків України дана оцінка їхнього стану, виявлена специфіка, основні проблеми і тенденції розвитку на сучасному етапі;
- доведена необхідність побудови специфічної організаційної структури іпотечного банку як головна передумова здійснення якісного процесу іпотечного кредитування;
- розроблений ефективний механізм рефінансування діяльності українських іпотечних банків, який повинен ґрунтуватися на емісії іпотечних цінних паперів з метою їх подальшого продажу на вторинному ринку іпотечних кредитів;
- обґрунтована необхідність організаційної участі держави на початковому етапі побудови системи іпотечного кредитування в Україні;
- висунуті та обґрунтовані пропозиції щодо оптимізації нормативно-правової бази у сфері іпотечного кредитування, у тому числі доведено необхідність розробки Концепції розвитку іпотечного кредитування в Україні, прийняття окремого спеціального закону, що регламентує статус іпотечних банків, внесення змін і доповнень в діючі законодавчі та підзаконні акти, які регулюють правовідносини у сфері іпотечного кредитування.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в можливості застосування основних висновків і пропозицій у роботі Національного банку України з вирішення задач по формуванню і розвитку спеціалізованих іпотечних банків. Розроблені в дисертації пропозиції можуть бути рекомендовані органам законодавчої влади для використання в роботі зі створення правового забезпечення діяльності іпотечних банків та інших учасників системи іпотечного кредитування у сучасних вітчизняних соціально-економічних умовах; а також можуть бути застосовані банками, що спеціалізуються на іпотечному кредитуванні, у процесі організації структурних підрозділів. Результати дослідження можуть застосовуватися при розробці навчальних курсів з фінансово-правових дисциплін.
Практичну цінність, зокрема, мають рекомендації з формування організаційної структури іпотечного банку; запропонована схема вторинного ринку іпотечних кредитів та принципи його функціонування; наведені рекомендації з використання кредитно-заощаджувальних програм; пропозиції по використанню відповідними компетентними органами держави організаційних та фінансово-кредитних методів впливу на діяльність іпотечних банків з метою її впорядкування на початковому етапі впровадження і розвитку іпотечного кредитування в Україні; окреслені напрями вжиття органами держави невідкладних заходів з організаційного та нормативно-правового забезпечення узгодженої діяльності іпотечних банків з іншими учасниками системи іпотечного кредитування; виявлені в процесі аналізу зарубіжного досвіду іпотечного кредитування помилки, яких не слід припускатися в процесі побудови ефективної системи іпотечного кредитування в Україні.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні і практичні положення дисертаційної роботи неодноразово обговорювалися на кафедрі фінансового права Національної академії державної податкової служби України. Принципові ідеї й теоретичні положення дослідження було викладено на таких науково-практичних конференціях: науково-практична конференція „Розвиток податкових відносин та модернізація податкової служби України” (19-20.12. 2002 р., Академія ДПС України, м. Ірпінь); міжнародна науково-практична конференція студентства та аспірантів (10-11.04. 2003 р., Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, м. Київ); міжнародна науково-практична конференція „Україна наукова 2003” (16-20.06. 2003 р., Дніпропетровськ –Одеса –Львів).
Результати науково-практичного дослідження автора використовувалися в діяльності Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності під час підготовки проектів законів у сфері банківської діяльності, а саме проекту закону України „Про внесення змін і доповнень до Закону України „Про іпотеку” (Довідка про реалізацію наукового дослідження Першина В.Г. від 02.07.2004 року № 06-10/10-847). Також результати дисертаційного дослідження були використані в діяльності філії ЗАТ „Донгорбанк” під час формування структури управління з іпотечного кредитування. Пропозиції дисертанта щодо функціональних обов’язків співробітників управління з іпотечного кредитування (андерайтерів, оцінювачів тощо) знайшли своє відображення у процесі підготовки проектів посадових інструкцій (Акт про впровадження результатів наукового дослідження Першина В.Г. від 01.07.2004 року № 242). Результати дослідження були використанні в діяльності ВАТ „Банк „Український капітал” під час підготовки проекту внутрішнього Положення про порядок іпотечного кредитування (Довідка про реалізацію результатів наукового дослідження Першина В.Г. від 29.06.2004 року № 367/10/1/1).
Публікації. Основні висновки дисертаційного дослідження викладено у 5 наукових публікаціях, з них три наукові статті –у наукових фахових виданнях з юридичних наук.
Структура та обсяг дисертації. Відповідно до мети та завдань дослідження дисертаційна робота складається зі вступу, 4 розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Обрана послідовність викладання матеріалу зумовлена внутрішньою логікою концепції дисертації. Обсяг роботи 203 сторінки, виключаючи список використаних джерел ( 339 найменувань) та додатків, подані на 14 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У ВСТУПІ розглядається актуальність дисертаційного дослідження, обґрунтовуються мета і завдання, конкретизуються об’єкт, предмет і методологія роботи, визначається теоретичне і практичне значення отриманих результатів, їх наукова новизна, формулюються основні положення, які виносяться на захист, вказуються форми апробації результатів дисертаційної роботи і публікації по темі, що досліджується.
Розділ перший “Іпотечний банк як один з основних інститутів системи іпотечного кредитування” складається з двох підрозділів. Підрозділ 1.1 “Поняття іпотечного банку та специфіка його діяльності” присвячений аналізу наукового трактування поняття іпотечного банку як основного учасника механізму довгострокового інвестування.
Іпотечні банки –нове явище в правовому та економічному житті сучасної України. Питання щодо особливостей організації і функціонування іпотечних банків набуває першорядного значення, оскільки в нашій країні тільки зараз починає створюватися система іпотечного кредитування, в майбутньому –із мережею ефективно діючих іпотечних банків.
Стосовно нормативно-правового закріплення поняття „іпотечний банк”, то чинне законодавство України не містить чіткого визначення іпотечного банку, а лише надає йому статус спеціалізованого. Дослідження енциклопедичної та наукової літератури довело, що підходів до визначення поняття іпотечного банку декілька, але кожний з них характеризує лише окремі риси його. Зокрема, визначення іпотечного банку як „банку, який здійснює кредитні операції під заставу нерухомості” можна застосувати до всіх видів банків, що займаються кредитуванням під заставу нерухомості.
У літературі зустрічаються вказівки і на те, що іпотечні банки як забезпечення позичок використовують тільки іпотеку (грец. „hipotheca” –застава, заклад); у даний час під іпотекою розуміють заставу нерухомого майна для забезпечення грошової вимоги кредитора (заставодержателя) до боржника.
Найбільш розповсюдженим визначенням є таке: іпотечний банк –це банк, що спеціалізується на видачі довгострокових кредитів під заставу нерухомості. Але і це визначення не можна вважати повним, оскільки воно відображає специфіку іпотечного банку лише з боку його діяльності по розміщенню грошових ресурсів (активних операцій), залишаючи без уваги особливості пасивних операцій. Таким чином, наведенні визначення відображають лише окремі сторони діяльності іпотечного банку.
У роботі розкриваються особливості реалізації іпотечним банком його специфічних функцій. Розглядаючи основні функції банків, відзначимо, що основне їхнє призначення полягає в приведенні у відповідність попиту та пропозиції фінансових ресурсів. При цьому відбувається прямий і зворотній стосовно банку рух відповідних сум грошей. На основі того, що кожний конкретний банк одні послуги надає в більшому обсязі, а інші не надає зовсім, і виникає банківська спеціалізація. У той же час слід враховувати, що спеціалізація іпотечних банків складається не в якій-небудь функціональній особливості, а в концентрації на послугах по наданню іпотечних кредитів, які й складають основу активних операцій іпотечних банків.
У силу цього специфіка іпотечного банку деякою мірою виявляється в особливостях реалізації такими банками принципів кредитування. Зокрема, повернення коштів при іпотечному кредитуванні відбувається протягом тривалого періоду (5-30 років). При цьому відсотки по іпотечному кредиту звичайно нижче в порівнянні з іншими кредитами. Іпотечні банки в якості забезпечення повернення довгострокових кредитів, як правило, використовують іпотеку. Ефективність іпотеки, як форми забезпечення повернення довгострокових кредитів, обумовлена правовим режимом даного виду застави, особливим характером нерухомості, як предмета застави, специфікою оформлення іпотеки.
Специфічним є і залучення іпотечним банком вільних коштів. Основу ресурсів іпотечних банків складають кошти, одержувані за рахунок випуску та подальшого продажу на вторинному ринку боргових цінних паперів. Такі цінні папери мають двояке забезпечення у вигляді грошової заборгованості позичальника за іпотечним кредитом та у вигляді заставленого майна, що банк міг би продати при порушенні позичальником запланованих термінів погашення кредиту. Тобто, за посередництвом іпотечного банку відбувається пряме і зворотне (стосовно інвесторів і позичальників) переміщення коштів, забезпечених нерухомістю.
І нарешті, визначаючи специфіку іпотечного банку, можна відзначити наступні моменти. По-перше, банк такої спеціалізації здійснює діяльність переважно на ринку іпотечних кредитів. По-друге, іпотечний банк опосередковує перехід прав на нерухоме майно, сприяючи його залученню в ринковий обіг. В зв’язку з цим, дисертант вважає справедливим надати іпотечному банку наступне визначення: іпотечний банк –це банк, що спеціалізується на видачі іпотечного кредиту, за рахунок мобілізації коштів, зворотний рух яких забезпечено нерухомим майном.
Дане визначення відображає якісну відмінність іпотечного банку від інших банків. Особливості іпотечного банку припускають не тільки наявність визначеної специфіки при проведенні його операцій, але й особливу взаємодію іпотечного банку із зовнішнім середовищем.
У підрозділі 1.2 “Практика діяльності іпотечних банків в зарубіжних країнах” проводиться аналіз основних етапів становлення та розвитку іпотечних банків на прикладі зарубіжних країн.
Вивчаючи досвід розвитку іпотечного кредитування в розвинутих західних країнах дисертант відзначає, що на даний момент склалися три основні моделі: 1) контрактно-ощадна модель іпотечного кредитування (за цією моделлю тільки позичальник і кредитор пов'язані іпотечним кредитом; схематично можна позначити її так: “позичальник –кредитор”); 2) класична континентальна модель іпотечного кредитування (проблема ресурсного забезпечення іпотечного кредитування, притаманна першій моделі, вирішується тут шляхом організації вторинного ринку іпотечних кредитів, на якому обертаються продані іпотечні кредити або іпотечні цінні папери, випущені на базі іпотечних кредитів; схематично виглядає так: “позичальник –кредитор –інвестор”; 3) американська модель іпотечного кредитування із вторинним ринком іпотечного кредиту (суттєво відрізняється від двох попередніх моделей; характеризується значною участю держави в процесі забезпечення іпотечного кредитування; велика кількість учасників ринку іпотечних кредитів; досить розгалужена та складна система житлового інвестування).
В цілому аналіз діяльності іпотечних банків на прикладі розвинутих країн дозволяє зробити ряд висновків, а саме: 1) іпотечні банки є невід’ємним елементом сучасних кредитних систем і ринкової економіки в цілому; 2) у різних країнах роль і місце іпотечних банків у кредитних системах і на ринку іпотечних кредитів, у залежності від моделі іпотечного кредитування та системи права в цілому, мають істотні розбіжності. При цьому більш розвинутою є мережа іпотечних банків у країнах із класичною континентальною моделлю (наприклад, в Німеччині). 3) іпотечні банки за кордоном формуються на основі різних форм власності: приватної, колективної, державної. Основною ж організаційно-правовою формою є акціонерна, що дає більше можливостей для збільшення обсягів іпотечного кредитування в порівнянні з кооперативною; 4) практично всі системи іпотечного кредитування в різних країнах на початковому етапі свого розвитку відчувають на собі значний вплив держави, що здійснюється як у вигляді нормативно-правого забезпечення, так і здійсненні організаційних заходів по створенню певних установ.
Дослідження досвіду закордонних країн показує, що іпотечні банки дотримуються двох стратегій залучення коштів: 1) використання схеми контрактних заощаджень (континентальна система права) та 2) продаж іпотечних цінних паперів або прямий продаж іпотечних кредитів (англосаксонська система права).
В активних операціях іпотечні банки різних країн також розрізняються. Хоча основою активних операцій всіх іпотечних банків є видача іпотечних кредитів, об’єкти їхнього кредитування різні. При цьому вирішальним фактором при обранні об’єктів кредитування є структура і рівень розвитку ринку нерухомості.
Держава бере участь у діяльності іпотечних банків не тільки на етапі кредитування, але і на етапі їхнього формування і залучення ресурсів.
Водночас, проаналізувавши процес становлення і розвитку системи іпотечного кредитування в країнах, що розвиваються, дисертант виявляє ряд негативних факторів, що не сприяють або ускладнюють вищезазначений процес, а саме: 1) низька платоспроможність населення; 2) відсутність довгих і недорогих ресурсів на місцевому ринку капіталів; 3) неефективні судові процедури звернення стягнення і продажу предметів іпотеки, і, як наслідок, низька мотивація банків розвивати іпотечне кредитування; 4) недостатньо розвинута інфраструктура ринку нерухомості, відсутність кредитних бюро, кваліфікованих оцінювачів, ефективної системи страхування тощо; 5) високі ставки держмита, збори і податки при наданні іпотечних кредитів і випуску іпотечних цінних паперів; 6) слабка ініціатива держави в розвитку іпотечного кредитування.
Аналіз досвіду іпотечного кредитування в країнах, що розвиваються, переконливо доводить, що запуск іпотечного кредитування в таких країнах неможливий без активної політики держави в цій галузі. Особливо важливим є саме системний підхід держави до проблеми розвитку іпотечного кредитування. В умовах майже повної відсутності будь-якого досвіду і традицій у сфері іпотеки саме держава повинна взяти на себе основний тягар відповідальності по формуванню відповідної інфраструктури і правил функціонування на іпотечному ринку.
Починаючи з певного моменту, коли іпотечний ринок стає досить розвинутим, роль держави як гаранта й учасника-інвестора зменшується. При цьому з ослабленням безпосередньої участі держави в житловому та фінансовому секторах у процесі управління інвестиційними процесами останнє поступово, паралельно самому розвиткові інституту іпотеки переходить в якісно інші стадії.
У другому розділі “Розвиток іпотечного кредитування в Україні” розглядаються історичні етапи організаційно-правового формування і розвитку іпотечного кредитування в Україні.
У підрозділі 2.1 "Гносеологічний розвиток іпотечного кредитування в Україні в ХІХ –ХХ століттях” йдеться про зародження на теренах сучасної України іпотечного кредитування, створення перших іпотечних банків та економіко-правові результати таких прогресивних заходів.
Автор зауважує, що будь-яке соціальне, економічне або правове утворення неможливо якісно охарактеризувати, якщо не брати до уваги його розвиток в історичному розрізі.
На підставі проведеного комплексного дослідження умов створення, функціонування та розвитку іпотечних банків в Україні у другій половині ХІХ –на початку ХХ століть дисертант робить ряд висновків та узагальнень, які дозволяють визначити шляхи реформування сучасної організації іпотечної справи в Україні без відриву від історичного досвіду. При цьому дисертант підкреслює домінуючу роль уряду у створенні і розвитку іпотечних банків в період ХІХ –ХХ століть, які за своєю суттю були земельними іпотечними банками і мали велике значення не тільки у кредитуванні сільськогосподарських товаровиробників України, а й в цілому для розвитку економіки держави.
Підрозділ 2.2 “Організаційно-правові передумови розвитку іпотечних банків в сучасній Україні” присвячений аналізу організаційно-правових засад створення і розвитку іпотечних банків у сучасній Україні, починаючи з 1991 року –моменту проголошення незалежності України.
Не дивлячись на складнощі перехідного періоду, в країні засновується невелика кількість перших банківських установ з ознаками іпотечного банку –АКБ „Аркада”, АППБ „Аваль” тощо. Однією з основних проблем, що негативно впливає на розвиток іпотечного кредитування в цей період, автор вважає відсутність необхідної нормативно-правової бази. Також цей період характеризується слабкою ініціативою держави по стимулюванню розвитку іпотечного кредитування.
Перші нормативні документи, що регулюють відносини з приводу іпотечного кредитування, приймаються лише в середині 2003 року, а саме Закони України „Про іпотеку” та „Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”. Не дивлячись на прогресивний характер даних документів, незначна практика їх застосування свідчить про необхідність їх удосконалення та прийняття додаткових, „супутніх” нормативно-правових актів.
В цілому аналіз організаційно-правових передумов розвитку іпотеки свідчить про відсутність погодженої цілісної нормативно-правової бази в сфері іпотечного кредитування; загальна законодавча неврегульованість майнових правовідносин є перешкодою розвитку системи іпотечного кредитування, зокрема іпотечних банків. На думку автора, істотні недоліки в національному законодавстві полягають в наступному: 1) відсутність у банківському законодавстві диференційованого підходу до банків різних типів, у тому числі й іпотечних; 2) недостатнє правове забезпечення вторинного ринку обігу іпотечних кредитів; 3) невідпрацьована процедура стягнення заставленого майна; 4) мораторій на звернення стягнення на державне майно; 5)недосконалість земельного законодавства; 6) невідпрацьованість законодавства щодо реєстрації нерухомості.
Крім того, розглядаючи питання про правове забезпечення діяльності українських іпотечних банків, дисертант приходить до такого висновку. Законодавство нашої країни, що регулює правовідносини у сфері іпотечного кредитування, містить у собі риси двох правових систем, зокрема, ґрунтується на регламентації елементів як континентальної, так і американської моделі іпотечного кредитування. Таке поєднання не властиве іншим країнам і визначає специфіку організації кредитування іпотечним банком, а також роль у діяльності іпотечного банку первинного і вторинного ринків іпотечних кредитів, створення яких визначено Законами України „Про іпотеку” і „Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”.
У третьому розділі “Організаційне та ресурсне забезпечення діяльності іпотечних банків” дисертант прагне дослідити внутрішні та зовнішні фактори функціонування іпотечного банку, які суттєво впливають на якість, стабільність та ефективність наданих ним послуг.
В підрозділі 3.1 “Іпотечні стандарти як організаційна основа іпотечного кредитування” зазначається, що дотримання іпотечних стандартів є важливою передумовою для створення механізму залучення фінансових коштів іпотечними банками, оскільки вони є тими мінімальними вимогами, в разі невиконання яких кредит вже не буде вважатися стандартним, а отже, як наслідок, процедура його рефінансування для іпотечного банку буде ускладнена.
Іпотечні стандарти являють собою перелік економічних (розмір ставок, співвідношення залучених і власних коштів позичальника при купівлі житла тощо) та організаційно-правових (вимоги до позичальника іпотечного кредиту, умови андеррайтинга, вимоги до процедури надання й обслуговування іпотечних кредитів тощо) вимог до процедури надання іпотечного кредиту спеціалізованою кредитно-фінансовою установою, які повинні бути закріплені державою у формі підзаконного нормативно-правового акту.
Організаційно-правові вимоги до процедури надання іпотечного кредиту, як складову частину іпотечних стандартів, дисертант поділяє на два основних блоки: 1) правила і процедури надання іпотечного кредиту та 2) обслуговування іпотечного кредиту. Перший блок організаційно-правових вимог містить такі важливі етапи як прийняття заяви на отримання іпотечного кредиту; обробка та аналіз інформації; контроль якості та оцінка ризиків (андерайтинг); проведення страхування; затвердження та укладання кредитного договору. До другого блоку автор відносить такі основні етапи: формування і ведення справ по новому кредиту; управління ескроу-рахунками і резервами; інспектування; відстеження і стягнення платежів; управління проблемними кредитами.
Як видно з аналізу організаційно-правових вимог, вони складаються з певного комплексу дій, виконання яких притаманно лише іпотечним банкам. Це в свою чергу обумовлює специфічну структурну побудову іпотечного банку, яка відрізняє його від універсального банку. Таким чином, дисертант детально зупиняється на внутрішній організації іпотечного банку, показує співробітництво певних підрозділів банку, основною метою якого є ефективне і повне дотримання іпотечних стандартів. Структура іпотечного банку схематично зазначена в дисертаційному дослідженні.
Отже, обов’язкове закріплення в іпотечних стандартах організаційно-правових вимог до процесу іпотечного кредитування, контроль з боку держави за їх чітким і повним виконанням іпотечними банками відіграватимуть позитивну роль у процесі становлення іпотечного кредитування в Україні, оскільки сприятимуть впорядкуванню як внутрішніх взаємовідносин підрозділів банку, так і банка з позичальником. Крім того, буде досягнуто головну мету стандартизації іпотечних кредитів –створено однорідні іпотечні активи, якими в подальшому будуть забезпечуватися іпотечні цінні папери.
Підрозділ 3.2 “Первинний та вторинний ринки іпотечних кредитів як основне джерело ресурсного забезпечення іпотечного кредитування” присвячений аналізу шляхів задоволення потреби іпотечного банку у поповненні своїх фінансових ресурсів з метою стабільного здійснення іпотечного кредитування.
Основним фінансовим інструментом, за допомогою якого іпотечні банки рефінансують власну діяльність, виступає іпотечний цінний папір, що випускає іпотечна фінансова установа (банк чи інший учасник іпотечного ринку), і який забезпечений предметом іпотеки та зобов’язанням позичальника повернути борг.
В даному аспекті автор виділяє первинний („позичальник –кредитор”) та вторинний („позичальник –кінцевий інвестор”) ринки іпотечних кредитів. Дисертант підкреслює взаємопідпорядкованість та взаємозабезпечуваність цих двох складових того середовища, в якому відбувається повноцінний життєвий цикл іпотечного цінного паперу.
Аналіз чинного законодавства, що регулює первинний та вторинний ринки іпотечних кредитів, показує, що політика держави у сфері розвитку іпотечного кредитування характеризується дуалістичним підходом до засад побудови системи іпотечного кредитування, а саме, спостерігається симбіоз елементів двох моделей іпотечного кредитування –класичної континентальної та американської. Одночасне існування в кредитно-фінансовому обігу заставної та іпотечного цінного паперу (сертифікати з фіксованою доходністю, сертифікати участі) є тому яскравим доказом. Крім того, спостерігається відсутність ініціативи держави по впровадженню економічних стимулів для майбутніх інвесторів вторинного ринку іпотечних кредитів, що, в свою чергу, відіграє негативну роль в розвитку ринку іпотек.
Дисертант спостерігає неповноту та неузгодженість правових норм, що регулюють порядок рефінансування діяльності іпотечних банків.
Автор зазначає, що не дивлячись на вище зазначені негативні фактори, головна роль первинного та вторинного ринків іпотечних кредитів в процесі ресурсного забезпечення іпотечного банку є безперечною. Залучення додаткових (нових) грошових ресурсів в діяльність іпотечного банку за допомогою первинного і вторинного ринків іпотечних кредитів є досить серйозною альтернативою бюджетному фінансуванню.
У четвертому розділі “Роль держави в процесі розвитку іпотечного кредитування” дисертант проводить аналіз основних напрямів діяльності держави в процесі іпотечного кредитування.
В підрозділі 4.1 “Побудова оригінальної моделі іпотечного кредитування в правових та економічних умовах сучасної України” автор проводить пошук оптимальної моделі іпотечного кредитування, яка б відповідала сучасним правовим та економічним умовам України.
Шляхом проведення критичного аналізу існуючих моделей іпотечного кредитування автор обґрунтовує неможливість застосування будь-якої з них в Україні у чистому вигляді. Основним причинами тому є суттєві відмінності в економічному розвитку; системі законодавства, зокрема, в регулюванні майнових відносин; специфічне ставлення держави до процесу розвитку іпотечного кредитування тощо.
Як наслідок, будь-яка модель іпотеки трансформується при спробі ідентично скопіювати її без врахування правових та економічних особливостей України. Так, замість повноцінного іпотечного кредитування в рамках моделі будзаощаджень в Україні сьогодні існує фактично продаж житла в розстрочку. Не дивлячись на те, що багато позичково-ощадних установ декларують можливість поступового накопичення коштів клієнтом протягом декількох років, переважна більшість громадян вносять первісний внесок, необхідний для негайного заселення, практично відразу, минаючи накопичувальний період. Період виплати по кредиту також максимально скорочується –до 1-2 років.
Для використання класичної континентальної моделі національні іпотечні банки недостатньо міцні у фінансовому плані для використання лише своїх власних ресурсів під час налагодження механізму іпотечного кредитування. А звернутися в пошуках рефінансування до вторинного ринку іпотечних кредитів неможливо через недосконалість і нерозвиненість останнього. Ті ж труднощі виникають при спробах застосування в Україні американської моделі іпотечного кредитування, що також спирається на вторинний ринок іпотечних кредитів.
Отже, автор, аналізуючи досвід іпотечного кредитування в Україні в останнє десятиліття, з огляду на сформовані в Україні умови, виділяє наступні найбільш вірогідні сценарії вирішення проблем впровадження іпотечного кредитування, які, у свою чергу, слід обумовити і затвердити на законодавчому рівні в „Концепції розвитку іпотечного кредитування в Україні” з подальшим прийняттям спеціалізованого законодавства: 1) локальна банківська ініціатива – діяльність банків у рамках даного сценарію спирається на використання так званої напіввідкритої моделі іпотечного кредитування, що відрізняється організаційною простотою й в основному завершується в рамках первинного ринку заставних на рівні банк-клієнт; 2) державна ініціатива –прямо пов’язаний зі створенням в Україні за підтримки держави національної іпотечної компанії зі створенням і впровадженням через неї повноцінної системи організації іпотечного кредитування; 3) ініціатива місцевої влади –передбачає активізацію діяльності адміністрацій великих міст у напрямі забезпечення перших кроків у запровадженні іпотечного кредитування. Сценарій ґрунтується на союзі органів місцевого самоврядування з уповноваженими ними банками на розвиток іпотеки, а також на створення різних фондів; 4) ініціатива закордонних банків –цей сценарій стає необхідним у випадку відсутності ініціативи провідних вітчизняних банків за участю держави в процесі розвитку іпотечного кредитування; 5) ініціатива забудовника –зародження елементів іпотеки не на банківському, а на інвестиційно-будівельному ґрунті. В Україні найбільш близький аналог цієї моделі – співробітництво ХК „Київміськбуд” та Банка „Аркада”, що успішно застосовується в Києві, Дніпропетровську та інших великих містах. Суть цієї моделі полягає в продажі наявної у населення нерухомості і придбанні на ці кошти, плюс кредитні кошти, нового поліпшеного житла.
В підрозділі 4.2 “Нормативно-правове забезпечення розвитку і вдосконалення іпотечного кредитування” йдеться про напрями діяльності держави у сфері нормативно-правового забезпечення процесу становлення і розвитку іпотечного кредитування.
У ході попереднього аналізу сучасних умов розвитку іпотеки в Україні автор неодноразово підкреслював визначальну роль держави у процесі становлення системи іпотечного кредитування. Як показує практика зарубіжних країн, на початковому етапі розвитку іпотечного кредитування роль держави практично необхідна і проявляється в активних діях, спрямованих, в першу чергу, на створення міцної узгодженої нормативно-правової бази. Далі відбувається безпосереднє заснування відповідних державних організацій, що виконують контрольні, регулюючі, стимулюючі та допоміжні функції у сфері іпотечного кредитування. В міру удосконалення системи кредитування під заставу нерухомості роль держави може зменшуватися, однак, як свідчить зарубіжна практика, це займає не один десяток років.
Отже, початковий етап розвитку іпотечного кредитування, на якому в даний момент знаходиться Україна, характеризується домінуючою роллю держави у вигляді розробки та прийнятті відповідної нормативної бази, із наступним організаційним її забезпеченням.
Результатом дослідження даного напряму діяльності держави у сфері іпотечного кредитування дисертантом було запропоновані конкретні заходи по внесенню змін у чинне законодавство та прийняттю нових законодавчих і підзаконних актів.
У Висновках підводяться основні результати проведеного дисертаційного дослідження, формулюються важливі узагальнення й пропозиції.
Основні результати проведеного наукового пошуку полягають у наступному:
1. Звертаючись в дисертації до питання про поняття іпотечного банку як основного учасника системи іпотечного кредитування, автор дійшов висновку, що в літературі воно розкривається односторонньо, оскільки в його основу покладена характеристика лише активних операцій. В результаті зіставлення структури і характеру операцій іпотечних банків і банків інших видів автор ставив перед собою завдання виявити специфіку іпотечних банків, розкрити їх сутність. На цій основі іпотечний банк охарактеризований як спеціалізований банк, що концентрує свою діяльність на видачі іпотечних кредитів за рахунок мобілізації коштів, повернення яких забезпечено нерухомим майном.
2. Дослідження діяльності іпотечних банків у цілому показало: 1) банки такого типу є невід'ємним елементом сучасних кредитних систем; 2) наявність іпотечних банків характерна не тільки для розвинутих кредитних систем, але і для кредитних систем на етапі становлення; 3) роль і місце іпотечних банків у кредитних системах різних країн різна (найбільш розвинута мережа іпотечних банків в Німеччині).
3. У результаті аналізу діяльності українських іпотечних банків за останнє десятиріччя автор робить висновок про їх обмежену кількість, неглибоку спеціалізацію і незначну роль у кредитній системі нашої країни. Операції українських іпотечних банків носять короткостроковий характер, мають складну організаційну форму, супроводжуються безліччю додаткових умов, що відрізняє їх від операцій закордонних банків. Крім того, автор відзначає, що іпотечних банків у чистому вигляді, з притаманними їм усіма властивостями, в Україні в даний час не існує.
4. Обґрунтовується необхідність формування адекватного правового забезпечення діяльності іпотечних банків, оскільки в банківському законодавстві відсутній диференційований підхід до різних типів банків, недостатнє правове забезпечення регулювання вторинного обігу іпотечних кредитів, застави землі, не відпрацьована процедура стягнення заставленого майна.
5. Аналіз організаційного забезпечення іпотечних банків показав пряму залежність якості процесу іпотечного кредитування від специфіки побудови організаційної структури іпотечного банку. У зв'язку з цим, обґрунтовується необхідність уніфікації організаційних вимог до іпотечного банку, що доцільно регламентувати поряд з економіко-правовими вимогами (співвідношення кредиту і вартості заставленого майна, рівень доходів позичальника тощо) в іпотечних стандартах.
6. Аналіз організаційного та ресурсного забезпечення іпотечних банків, тенденцій розвитку іпотечного кредитування в Україні в цілому, дозволив зробити висновок, що державна політика, вітчизняна законодавча практика, основний закон про іпотеку і прийняття ряду інших документів говорить про те, що в Україні існує чітко виражена тенденція до формування змішаної моделі іпотечного кредитування, шляхом об'єднання елементів класичної німецької й американської моделей. Впровадження такої моделі вимагає більш розвинутої (у порівнянні з континентальною) інфраструктури іпотечного ринку, тобто наявне коло проблем інституціонального характеру.
7. Сукупність позначених проблем визначає напрямки руху, в межах якого повинний проводитись комплекс заходів по формуванню державою інституціонального підґрунтя системи іпотечного кредитування й оздоровлення економіки в цілому. Основні напрямки становлення і удосконалення механізму іпотечного кредитування включають у себе створення нових інститутів, удосконалення діючих інститутів, зміни і доповнення існуючих нормативних вимог та створення нових нормативних вимог.
8. Провівши аналіз нормативно-правового забезпечення розвитку й удосконалення іпотечного кредитування, автор дійшов висновку про необхідність внесення змін у чинне законодавство і прийняття нових законодавчих і підзаконних актів, а саме законів України „Про іпотечні банки”; „Про іпотечні цінні папери”; „Про Національну іпотечну компанію”; „Про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно та угод з нею”; „Про кредитні бюро”; „Про Державний земельний кадастр”; „Про оцінку земель”.
Таким чином, проведене дослідження перспектив впровадження і розвитку іпотечного кредитування в Україні свідчить, що на його початковому етапі державі відведена основна роль, яка виражається в активних діях, спрямованих на прийняття відповідної законодавчої бази і на організацію (створення) певних інститутів в сфері іпотечного кредитування. Іпотечний банк є центром системи іпотечного кредитування, за посередництвом якого відбувається пряме і зворотне (стосовно інвесторів і позичальників) переміщення коштів, забезпечених нерухомістю. Істотна відмінність функціональних можливостей іпотечного банку, його структурної організації в порівнянні з можливостями і структурою універсального банку обумовлює необхідність створення спеціалізованої іпотечної кредитно-фінансової установи як основи ефективного розвитку іпотечного кредитування. І, нарешті, ретельне вивчення досвіду становлення іпотечного кредитування зарубіжних країн дасть можливість виявити властиві цьому процесові організаційно-правові й управлінські помилки, що в майбутньому дозволить уникнути їх, а також відповідних негативних наслідків.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:
Статті у наукових фахових виданнях:
Тези виступів на конференціях:
Першин В.Г. Організаційно-правове забезпечення впровадження іпотечного кредитування в Україні. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.07 –теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. –Національна академія державної податкової служби України, Ірпінь, 2004.
Дисертація являє собою фінансово-правове дослідження перспектив впровадження та розвитку іпотечного кредитування в Україні. Широке застосування іпотечного фінансування в державі дозволяє збільшити бюджетні надходження, зміцнює кредитно-фінансову систему, ефективно вирішує питання в житловій сфері, створює нові робочі місця, збільшує раціональність використання нерухомості і, нарешті, сприяє стабілізації економіки в цілому. У зв’язку із загальнонаціональним значенням механізму іпотеки саме держава повинна відіграти основну роль у процесі створення системи іпотечного кредитування, зокрема всебічно сприяти розвитку розгалуженої мережі іпотечних банків.
На основі аналізу існуючих трактувань уточнене і науково обґрунтоване поняття іпотечного банку. Проведено аналіз діяльності іпотечних банків та виявлено основні тенденції їх розвитку. Розроблено ефективний механізм ресурсного забезпечення іпотечних банків. Визначено перспективи розвитку вітчизняних іпотечних банків з урахуванням світового досвіду. Доведено необхідність безпосередньої участі та показано основні напрями управління держави на початковому етапі розвитку іпотечного кредитування в Україні. Проаналізовано чинне законодавство України та показані основні шляхи його вдосконалення у сфері іпотечного кредитування.
Ключові слова: іпотечний банк, іпотечне кредитування, кредитор, позичальник, кредитно-фінансовий інститут, державне регулювання, житлова іпотека, реінвестування, первинний та вторинний ринок іпотечних кредитів.
Першин В.Г. Организационно-правовое обеспечение внедрения ипотечного кредитования в Украине. –Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 –теория управления; административное право и процесс; финансовое право; информационное право. –Национальная академия государственной налоговой службы Украины, Ирпень, 2004.
Диссертация представляет собой финансово-правовое исследование перспектив внедрения и развития ипотечного кредитования в Украине. Широкое применение ипотечного финансирования в государстве позволяет увеличить бюджетные поступления, укрепляет кредитно-финансовую систему, эффективно разрешает вопросы в жилищной сфере, создает новые рабочие места, увеличивает рациональность использования недвижимости и, наконец, содействует стабилизации экономики в целом. В связи с общенациональным значением механизма ипотеки именно государство должно сыграть основную роль в процессе создания системы ипотечного кредитования, в частности всесторонне содействовать развитию разветвленной сети ипотечных банков.
На основе анализа существующих трактовок уточнено и научно обосновано понятие ипотечного банка, который определяется как специализированный банк, концентрирующий свою деятельность на выдаче ипотечных кредитов за счет мобилизации средств, возвращение которых обеспечено недвижимым имуществом. Проведен анализ деятельности ипотечных банков и выявлены основные тенденции их развития. Разработан эффективный механизм ресурсного обеспечения ипотечных банков, который должен основываться на эмиссии ипотечных ценных бумаг с целью их дальнейшей продажи на вторичном рынке ипотечных кредитов. Определены перспективы развития отечественных ипотечных банков с учетом мирового опыта. Доказана необходимость непосредственного участия и показаны основные направления управления государства на начальном этапе развития ипотечного кредитования в Украине. Выдвинуты и обоснованы предложения относительно оптимизации нормативно-правовой базы в сфере ипотечного кредитования, в том числе доказана необходимость разработки Концепции развития ипотечного кредитования в Украине, принятия отдельного специального закона, регламентирующего статус ипотечных банков, внесения изменений и дополнений в действующие законодательные и подзаконные акты, регулирующие правоотношения в сфере ипотечного кредитования.
Ключевые слова: ипотечный банк, ипотечное кредитование, кредитор, заемщик, кредитно-финансовый институт, государственное регулирование, жилищная ипотека, реинвестирование, первичный и вторичный рынок ипотечных кредитов.
Volodymyr G. Pershyn. Organized and Legal Guaranteeing of Mortgage Credit Introduction in Ukraine. –Manuscript.
Thesis for awarding scientific degree of a candidate of sciences of law (specialization 12.00.07) –Theory of Administration; Administrative Law and Procedure; Financial Law; Informational Law. – The National Academy of State Tax Agency of Ukraine, Irpin, 2004.
The thesis is a financial and legal investigation of the prospects of introduction and development of mortgage credit in Ukraine. A broad application of mortgage credit in a state makes it possible to increase federal budget revenues, makes a credit and finance system stronger, its application effectively settles housing shortage problems, creates new working places, increases the efficiency of real estate use and, finally, favours the stability of national economy as a whole. In connection with all – national significance of mortgage mechanism, if it the state that must play the principal part to set up mortgage credit system, special emphasis must be on branched network of mortgage banks.
On the basis of analysis of the existing treatments, the thesis specifies and suggests a scientifically grounded definition of a mortgage bank. Analysis of the activities mortgage banks has been made and the main trends of their development have been brought to light. An effective mechanism of resource supply of mortgage banks has been worked out. The prospects of development of Ukrainian mortgage banks with the world experience taken into account have been outlined. The thesis proved the necessity for the state direct participation and the main trends of the state management at the initial stage of mortgage credit in Ukraine have been shown. The current legislation of Ukraine has been analysed and the main ways of its improvement in the sphere of mortgage credit have been shown.
Key worlds: mortgage bank, mortgage credit, creditor, borrower, credit and finance institute, state control, real estate mortgage, reinvestment, primary and secondary markets of mortgage credit.