Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
16
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ОЛЬХОВИК Марина Володимирівна
УДК 18 + 7.01 (477)
„БАРОКОВИЙ УНІВЕРСАЛІЗМ”
В УКРАЇНСЬКОМУ ХУДОЖНЬОМУ МИСЛЕННІ
Спеціальність 09.00.08 –естетика
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Київ –
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Чернігівському державному педагогічному університеті імені Т.Г.Шевченка на кафедрі філософії та культурології
Науковий керівник: доктор філософських наук, професор
Личковах Володимир Анатолійович,
Чернігівський державний педагогічний
університет імені Т.Г.Шевченка, завідувач
кафедри філософії та культурології, професор.
Офіційні опоненти:
доктор філософських наук, професор
Уланова Світлана Іванівна,
Державна академія керівних кадрів
культури і мистецтв,
професор кафедри теорії та історії культури;
кандидат філософських наук
Довга Леся Михайлівна,
Інститут філософії імені Г.Сковороди НАН України,
старший науковий співробітник
відділу історії філософії України.
Провідна установа: Національний університет “Києво-Могилянська
академія” Міністерства освіти та науки України, м.Київ.
Захист відбудеться 13 жовтня 2005 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.28 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська 60, ауд. 327.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.
Автореферат розісланий „7” вересня 2005 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Живоглядова І.В.
Загальна характеристика роботи
Актуальність і доцільність дослідження. Для розбудови модерної України дослідження культури Бароко є актуальним не лише у ракурсі історії. Звернення до барокових традицій українського художнього мислення безпосередньо стосується сучасних проблем формування національної самосвідомості та культурної ідентичності, впливає на становлення категоріальних універсалій новітньої української естетики, культурології, мистецтвознавства.
Світоглядну і транскультурну універсальність барокового світовідчуття в історії європейського мистецтва підкреслюють багато дослідників, але малоймовірно знайти ще хоча б один такий культурний простір, де Бароко асоціювалося б із етнонаціональною самосвідомістю та ідентичністю настільки сильно, як це простежується в мистецькій історії України. Відтак, вже історично бароковість є одним із суттєвих атрибутів українського художнього мислення в його національно довершеному вигляді. Естетична універсальність засадничих ідей цього стилю викликає його етнокультурну атрибутивність не лише в XVII-XVIII ст., але й на початку та в кінці ХХ ст. За висловом А.Макарова, поняття бароковості з часом стало ледве не синонімом “українськості” в мистецтві.
„Бароковий універсалізм” як у культурно-історичній площині, так і в художньому мисленні, набуває засадничих рис стосовно української етноментальності в цілому. Як зазначає більшість дослідників світоглядно-філософських основ української культури, саме підчас актуалізації ідеї національного поступу на перший план висуваються традиційні універсалії та архетипи культури, насамперед, варіації барокової свідомості (С.Кримський, Б.Парахонський, О.Соловйов, М.Сулима та ін.). Аналіз бароковості як універсального принципу українського художнього мислення наближує до розуміння образу світу у вітчизняному мистецтві, закономірностей його історичного розвитку, особливостей сучасної іконосфери модерної України.
Запропонована в дисертації транскультурна концепція розвитку естетичного дискурсу українського мистецтва („від бароко до бароко”) передбачає виокремлення феномену бароковості як такого, що набуває універсалістичних, метаісторичних вимірів з точки зору “універсалізму”, як однієї з новітніх філософсько-світоглядних парадигм пан-європейського характеру.
Історичний та естетичний зміст Бароко, як художнього напрямку чи мистецького стилю XVII ст. в західноєвропейській культурі, розглядався К.Гурлітом, представниками „віденської школи” –М.Дворжаком, А.Ріглем, І.Стржиговським, а також В.Вейсбахом, Г.Вьольфліним, П.Франклем, А.Шмаровим. Серед сучасних авторів, які опікуються проблемами західноєвропейського Бароко в ракурсі філософської методології, естетики, мистецтвознавства слід відзначити роботи В.Арсланова, І.Голенищева-Кутузова, Л.Довгої, Д.Наливайка, Б.Парахонського, Е.Ротенберга, О.Смирнова, С.Уланової, І.Чечота. Аналізу культурологічних, естетичних, мистец-твознавчих проблем українського Бароко присвячені праці сучасних українських авторів П.Білецького, М.Возняка, Д.Горбачова, І.Іваньо, В.Коптілова, В.Крекотня, Г.Логвина, А.Макарова, О.Пахльовської, Д.Степовика, Л.Ушкалова, Д.Чижевського та ін.
Виокремлення естетичних універсалій та художніх принципів „першої хвилі” українського необароко початку ХХ ст. неможливе без врахування критичного дискурсу та мистецької практики цього періоду (зокрема, філософсько-естетичні та критичні статті М.Євшана, О.Луцького, П.Карманського, К.Пачовського, М.Сріблянського, А.Товкачевського, а також літературна спадщина Є.Маланюка, О.Олеся, В.Стефаника, „раннього” П.Тичини, М.Філянського, Г.Чупринки; графіка Г.Нарбута, живопис М.Жука, братів Кричевських; творчий доробок українських авангардистів –братів Бойчуків, Д.Бурлюка, О.Екстер та ін.). Серед сучасних авторів, теоретико-методологічні, естетичні та мистецтвознавчі концепції яких в питаннях дослідження модерну та авангарду початку минулого століття знайшли відображення в дисертаційному дослідженні, слід відзначити Д.Горбачова, Л.Левчук, В.Личковаха, В.Маркаде, В.Моренця, С.Павличко, В.Панченко, О.Флакера. З точки зору теоретико-методологічного аналізу українського постмодернізму та необароко, як його невід’ємної частини, доцільним було звернення до монографій Т.Гуменюк, Т.Гундорової, М.Лук’янця і О.Соболь, Г.Мєднікової, О.Петрової.
Таким чином, необхідність дослідження „барокового універсалізму”, як світоглядно-естетичного компонента українського художнього мислення, обумовлена пошуком універсалістичних комунікацій у вітчизняному мистецькому просторі. Це дозволяє аналізувати Бароко як метамову українського художнього мислення, завдяки чому забезпечуються його транскультурні функції в українському мистецтві.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана за планом наукової роботи Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка і пов’язана з основним напрямком наукових досліджень кафедри філософії та культурології ЧДПУ –“Некласична філософія моралі, мистецтва та культури”, що має міжвузівський характер.
Об’єкт дослідження –українське художнє мислення в його транскультурних та метаісторичних вимірах з точки зору естетики „барокового універсалізму”.
Предмет дослідження –естетичний феномен бароковості в українському художньому мисленні, що універсалістично поєднує поетику українського Бароко доби Гетьманщини з „першим” і „другим” необароко в українському мистецтві початку і кінця ХХ століття.
Мета дисертаційного дослідження –розкрити естетичну універсальність феномену бароковості, як невід’ємного від історії мистецтва та національної самоідентифікації в художній культурі України, а відтак, як сутнісного принципу українського художнього мислення в його русі від бароко до необароко.
Поставлена мета передбачає розв’язання наступних завдань:
окреслити „універсалізм” як методологічне і світоглядне поняття, семантичне навантаження якого дозволяє вести мову про холістичне і транскультурне значення його естетичних вимірів в контексті художнього мислення;
концептуально обґрунтувати феномен „барокового універсалізму” в українському художньому мисленні, що зумовлює процеси етнонаціональної ідентифікації в образно-світоглядній системі українства;
аргументувати та категоріально відтворити засадничі (архетипові) ідеї та основні універсалії барокового дискурсу як теоретичної основи реконструкції естетики українського бароко і необароко;
довести, що „духовний синкретизм” виступає універсалістичним принципом українського барокового мислення в його основних мотивах, образах та топосах;
продемонструвати, що в українському художньому мисленні образна система „барокового універсалізму” має специфічні риси, завдяки чому забезпечуються її транскультурні функції в історії вітчизняного мистецтва, перш за все, в періоди активного націотворення;
визначити трансісторизм і культуротворчу функцію принципу бароковості для української художньої культури на основі дослідження Бароко як мегастилю і метамови українського мистецтва XVII-XVIII та XX століть;
відзначити специфіку естетичної спрямованості необарокових інтенцій в українському постмодерному мистецтві.
Теоретико-методологічна основа дослідження. Відповідно до поставлених завдань застосовано універсалістичний підхід, що впроваджується в дисертації шляхом пошуку та виокремлення метаісторичних і транскультурних універсалій, зокрема, в художньо-естетичному дискурсі української етнокультури, завдяки чому вона осмислюється через загальносвітовий культурний процес. Предмет дослідження в контексті універсалістичного підходу зумовив звернення до таких дослідницьких методів, як емпірико-історичний та теоретико-логічний. Перший передбачає розкриття феномену бароковості під кутом зору історичної трансформації українського художнього мислення, а також при порівняльному аналізі естетичних ідей західноєвропейського, слов’янського та українського Бароко. Другий метод застосовується для дослідження естетичних закономірностей розвитку українського художнього мислення саме на етапах націотворення, а також при з’ясуванні суті понять “універсалізм” та “бароковість”, ідей трансісторизму, їх значення для аналізу та узагальнення культурологічного та мистецтвознавчого матеріалу на основі категорій сучасної філософської та естетичної науки.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українській естетиці обґрунтовується можливість універсалістичного підходу при аналізі українського художнього мислення з метою виокремлення його транскультурних універсалій, а також у реконструкції естетичних концепцій та художньо-образної системи українського бароко та необароко. Результати дослідження дозволять зрозуміти бароковість як універсальний принцип і метамову українського художнього мислення, що є важливим для національної самоідентифікації в мистецтві в контексті європеїзації сучасної вітчизняної культури.
Новизна дисертації розкривається в наступних положеннях, які виносяться на захист:
окреслено, що метатеорія і світогляд “універсалізму” мають не лише культурно-історичні, але й естетичні виміри, виявляючись у цілісності художнього мислення, його інтегрованості в “дух епохи” через систему художньої образності, що набуває транскультурного значення (зокрема, в історії українського бароко і необароко);
обґрунтовано „бароковий універсалізм” як трансісторичний принцип розвитку української художньої культури, що набуває стилетворчих ознак в історії художнього мислення і феноменології національної ідентичності в українському мистецтві;
аргументовано положення, що реконструкція естетики „барокового універсалізму” в українському художньому мисленні базується на наступних універсаліях: „чудне а містеріальне”, драматичне, героїчне та сумне, сміхове, прекрасне як морально-корисне;
доведено, що „духовний синкретизм” виступає універсалістичним принципом художньо-образної системи бароковості в єдності її мистецьких, релігійних і філософсько-етичних вимірів, що виявляється через мотив софійності та образи Богородиці, вертограду, ванітативні мотиви, образи вогневої та повітряної стихії, мариністичні топоси;
продемонстровано, що універсалістичні засади (нео)барокового художнього мислення, інтегруючи українське мистецтво у загальноєвропейський культурний контекст, мають специфічні риси, пов’язані з принципами барокової інтертекстуальності, природовідповідності, дивовижності та містеріальності, багатобарвності та мальовничості, консептизму, театралізації образу;
визначено, що феномен бароковості українського художнього мислення конституює культуротворчу функцію метамови Бароко як універсального мегастилю української культури в її русі від бароко до необароко;
відзначено, що „Воля до бароко”, необарокові інтенції в постмодерній вітчизняній художній культурі налаштовані на зміну її естетичного діапазону, а саме на поступ сучасного українського мистецтва не стільки „до бароко”, скільки „від бароко”.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Оскільки „бароковий універсалізм” є світоглядно-естетичний феномен, що поєднує в собі принципи художнього мислення і творчості в мистецтві і культурі, історичне і трансісторичне, національне та загальноєвропейське, то здобуті результати можуть бути використані для подальшого теоретичного осмислення загальних закономірностей розвитку української художньої культури в різних аспектах –естетичному, культурологічному, мистецтвознавчому, що закладає підгрунтя для розробки відповідних спецкурсів. Основні положення і висновки дисертації можуть бути використані при читанні курсів з естетики, культурології, мистецтвознавства, в літературній та художній критиці.
Апробація результатів дисертації здійснювалася шляхом її обговорення на кафедрі філософії та культурології Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка. Основні положення та висновки дисертації знайшли відображення у доповідях на науково-теоретичних конференціях та семінарах: „Молодь у сучасному світі: морально-естетичні та культурологічні виміри” (м. Київ, 2001 р.); „Некласична філософія моралі, мистецтва і культури” (м. Чернігів, 2001-2005 рр.); „Гуманізм. Людина. Спілкування. Людинознавчі філософські читання” (м. Дрогобич, 2002 р.); „Традиція і сучасне в українській культурі”, (м. Харків, 2002 р.); „Біблія в українській культурі та освіті” (м. Острог, 2004 р.). Матеріали дослідження були впроваджені у викладацькій роботі на лекціях та семінарських заняттях з естетики та культурології на гуманітарних факультетах ЧДПУ ім. Т.Г.Шевченка.
Публікації. Основний зміст і висновки дисертації висвітлені у 10 (десяти) одноосібних статтях автора та 1 (одній) у співавторстві (з них 4 –у фахових виданнях).
Структура дисертації складається із вступу, трьох розділів, 6 підрозділів, висновків і списку використаних джерел (185 найменувань). Обсяг дисертаційного дослідження становить 167 сторінок основного тексту.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі характеризується актуальність та доцільність розробки проблеми, окреслюється мета, завдання та наукова новизна дослідження, робиться огляд літератури з теми, її методологічного обґрунтування та концептуального розгортання, висвітлено методи та апробацію дослідження.
У першому розділі –“Універсалістичні засади аналізу естетичних ідей Бароко”, що складається з трьох підрозділів, обґрунтовуються дві наскрізні філософсько-естетичні категорії дисертаційного дослідження, а саме: „універсалізм”, як вияв європейськості естетичної думки, і принцип бароковості в художньому мисленні. Концепція „універсалізму” розкривається з метою реконструкції цілісної системи ідей, мотивів, образів, притаманних історії українського мистецтва в його мета- і транскультурних змістах.
У підрозділі 1.1 –„Універсалізм” як принцип мислення: методологічний, світоглядний, історіософський, естетичний виміри” –виокремлюючи різні тлумачення „універсалізму”, досліджується генезис і семантика даного поняття, що формується на значних традиціях мислення, починаючи від першоджерел класичної філософської думки, які мають універсалістичні імплікації (Арістотель, Т.Аквінський, М.Копернік, Р.Декарт, Г.В.Ф. Гегель, професори Києво-Могилянської академії, Г.Сковорода, П.Юркевич, М.Федоров, В.Соловйов) до світоглядних ідей мисленників ХХ ст.: О.Шпенглера, М.Бердяєва, Е.Гуссерля, П.Тейяр де Шардена.
Філософське розуміння „універсалізму” як методології та світогляду, як „мудрості життя, науки і мистецтва” спирається на ідею плюралістичної метафілософії (Я.Кучинський). Історіософський ракурс „універсалізму” розкриває світ культури в трансісторичній динаміці, в цілісному духовному розвитку. Кожна епоха має свій культурний універсалізм як світоглядну єдність, цілісність її духовних формотворень, що виявляється в т.зв. “культурній душі” світовідношення.
У дисертації мова йде передовсім про ментально-естетичну цілісність художнього мислення й, відповідно, художньої мови. „Універсалізм” виявляє світоглядну і стильову єдність розмаїтого як окремої культурної епохи (духовний синкретизм Бароко), так і транскультурного руху (від бароко до необароко). Відтак, ця категорія, що є ключовою для тексту дисертації, набуває змісту метакатегорії, характерної для постсучасного мислительного простору в науці та мистецтві. З цього випливає можливість екстраполяції методологічних аспектів універсалістичного дискурсу на дослідження „барокового універсалізму” в його класичних і модерністських варіантах.
У підрозділі 1.2 –„Історичний, метаісторичний і транскультурний зміст естетичних ідей Бароко” –проаналізовано „бароковий універсалізм” як культурно-естетичне явище у вузькому сенсі (в контексті тих універсальних цінностей, що продукувало Бароко, нарівні з античним, середньовічним і ренесансним універсалізмом), і в широкому сенсі (в метаісторичному і транскультурному вимірах). Розглядаючи історичний зміст культури Бароко в загальноєвропейському масштабі, підкреслюється його культурно-оновлююча місія, що виконується завдяки авангардному забарвленню основних ідей Бароко в контексті сучасної йому епохи („stile moderno”).
Таке семантичне навантаження світоглядно-естетичних ідей класичного Бароко дає змогу розглядати феномен бароковості в межах загальноєвропейської традиції як форму виявлення універсалістичного стилю мислення, а саме, барокового філософського дискурсу. Мегастильове єднання епохи ґрунтується на тому, що духовний синкретизм культури і загальна поетика мистецтва даного періоду базується на схожих світоглядних і стильових принципах, як-от: динамічність, дуальність, контрастність тощо. Відтак, у дисертації робиться спроба дослідити мислительні вияви бароковості в різноманітних філософських концепціях від містики Я.Бьоме, метафізики Р.Декарта до монадології Ляйбніца та етико-естетичних концепцій Т.Гоббса і Дж.Локка, що підтверджує думку про бароковий за своєю формою і сутнісним наповненням науково-теоретичний дискурс XVII ст.
Розкриваючи метаісторичний зміст „барокового універсалізму”, досліджуються естетико-універсальні системи принципів і мотивів Бароко в загальноєвропейському контексті, як-от: „консептизм” (дотепність), емблематизм, метафоричність, синкретизм, з якими безпосередньо пов’язаний універсалістичний характер системи художнього мислення. Транскультурний зміст Бароко виявляється в принципі бароковості як естетичної характеристики метамови, що переходить „від бароко до бароко” через світоглядно-універсальну основу певного типу мислення, основними характеристиками якого є „опозиційний дуалізм” і „активна антиномічність”.
Отже, „бароковий універсалізм” викликає створення художньо-образної системи метамови Бароко, котра є метаісторичною в силу транскультурної динаміки, яку вона естетично репрезентує. Філософсько-світоглядна основа барокового образу –дуальність –стає в подальшому домінантною для більшості необарокових напрямків в художньо-естетичному процесі ХХ століття.
У підрозділі 1.3 –„Феномен бароковості в художньому мисленні: універсальний та етнонаціональний аспекти” –досліджуючи культурно-історичні й національні модифікації Бароко, з’ясовується діалектика його репрезентації у цілісному типі світогляду, який естетично реалізується образними засобами художньої культури. Семіотичні особливості барокової іконосфери дають підставу стверджувати про існування оригінальної метамови, яка набуває транскультурного значення завдяки художньо-образній системі, що відображає не лише конкретні суспільно-історичні процеси, а онтологічний і естетичний поворот європейської свідомості взагалі. В своїй універсалістичній світоглядній основі феномен бароковості відповідає наступним принципам: опозиційного дуалізму, „активної антиномічності”, контрасту, динамічності, ірраціональності, що розкрито на прикладах „слов’янського Бароко” в його російському та польському варіантах.
Узагальнюючи основні образно-естетичні системи феномену бароковості, в дисертації виокремлюються три універсальні структури художнього мислення, як варіанти втілення барокової ситуації в українському мистецтві. Перша система (1) втілює той аспект барокового світогляду, коли людина намагається або зняти антиномію, або наблизитись до ідеалу, тобто перейти від дуальності до гармонії шляхом конвергенції основних світоглядних опозицій (людське/божественне, видиме/невидиме). Основними образами і мотивами, що виявляють естетику бароковості в цій художній системі, будуть образи моря, корабля, шляху, мандрівника, мотиви темпоральності і вічності, плинності буття. Друга система (2) відображає буття як постійне протиборство, перманентну боротьбу двох антиномічних начал. Усвідомлення неможливості перебороти як своє єство, так і об’єктивно зумовлені перепони, призводить до використання таких мотивів, як війна, боротьба, ванітативні мотиви, ідеї катастрофізму. Третя система (3) „знімає” протиріччя шляхом штучного або містично-релігійного проникнення однієї опозиції в іншу, спробою прирівняти своє земне існування до небесних вимірів (мотиви софійності, дивовижності, містерії, гри, ілюзіонізму, маски, буфонади).
Другий розділ –“Поетика українського Бароко як метамова вітчизняного художнього мислення”, що складається з трьох підрозділів, є спробою реконструювати естетичну концепцію доби Гетьманщини та розкрити духовну універсальність української барокової образності через синкретичну єдність мистецьких, релігійних та філософсько-етичних вимірів барокового художнього мислення. Розуміння „барокового універсалізму”, як засадничої характеристики українського художнього мислення, пов’язане з дослідженням українського Бароко на трьох основних етапах його транскультурної еволюції: 1) класичне українське Бароко XVII-XVIII ст.; 2) модерна „перша хвиля” необароко (10-20-ті рр. ХХ ст.); 3) постмодерна „друга хвиля” необароко (90-ті рр. ХХ ст.).
У підрозділі 2.1 –„Естетичні ідеї, принципи та універсалії художнього мислення доби Гетьманщини” –проаналізовано специфічні культурно-історичні умови XVІI-XVIIІ ст. (синтез культури та релігійної ідеології, їхній ренесансний характер, процес націотворення тощо), в яких розвивалось українське Бароко. Вони призвели до формування оригінальної філософсько-світоглядної і художньо-естетичної системи, яка є не тільки відмінною від західноєвропейської барокової традиції, але й набуває універсалістичного значення в процесі формування вітчизняного художнього мислення.
На основі аналізу першоджерел українського Бароко XVII ст. (Л.Барановича, І.Величковського, М.Довгалевського, Т.Прокоповича, К.Транквіліона-Ставро-вецького), застосовуючи вищенаведену типологізацію барокових художньо-образних систем, робиться спроба цілісної реконструкції провідних принципів та естетичних універсалій українського „класичного” Бароко. Відзначається суттєва відмінність функціонування принципу бароковості в художній культурі Західної Європи та в українському художньому мисленні. Так, якщо західноєвропейська бароковість несе на собі натуралістично-трагічне забарвлення, то феномен української бароковості має містико-фантасмагоричний відтінок, в основі якого лежить наріжна естетична універсалія „чудне а містеріальне” (Г.Сковорода). Українська барокова свідомість репрезентована світоглядно-естетичними принципами природовідповідності, віталізму, дивовижності, містеріальності, а також тяжінням до інтертекстуальності, театралізації образу та дотепності („консептизму”).
Певна домінація форми в бароковому художньому дискурсі призвела до того, що універсального онтологічного і естетичного значення набуває „Текст” як певна буттєвість. Це визначає принцип інтертекстуальності як один з основних і методологічно важливих для естетики „барокового універсалізму” (мається на увазі трансбароковий характер українського художнього дискурсу, що пояснює стійку зацікавленість вітчизняних представників модернізму і постмодернізму у формотворчій спадщині українського Бароко.
З аналізу теоретичної спадщини і мистецької практики Гетьманщини XVII-XVIII ст. виводяться естетичні універсалії українського барокового дискурсу: драматичне, героїчне та сумне, сміхове, прекрасне як морально-корисне. Світоглядно-ментальна наповненість цих універсалій і транскультурний зміст основних образів та мотивів, якими вони послуговуються, трансформують поетику українського Бароко в метамову вітчизняного художнього мислення.
У підрозділі 2.2 –„Виявлення бароковості художнього мислення в особливостях художньої мови” –проаналізовано основні мотиви, образи і топоси українського барокового дискурсу XVII-XVIII ст. в межах трьох універсальних художньо-образних систем. Драматичне та героїчне найбільш адекватно відображені другою системою (2) через ванітативні мотиви. Так, невідворотність смерті в українській бароковій естетиці сприймається більш життєдайно і оптимістично, ніж у західноєвропейській традиції. Мотиви „філософського самогубства”, всевладдя смерті, які представлені в творах Л.Барановича, І.Максимовича, К.Саковича, також відносяться до цієї системи через розуміння непоборності природи смерті. В мистецтві вони супроводжуються образами зрадливої фортуни, вершника, вогню як символу вічності та смерті одночасно. Образ „міста” або „Києва” в даному випадку виступає як певна відповідь деструкції ванітативним мотивам смерті через заклик до оновлення.
Сміхове, як наскрізна універсалія українського барокового мислення (особливо „низового бароко”), в мистецькій практиці реалізується за допомогою „дотепу” –аналога загальноєвропейського консептизму. Через аналіз „консептизму” та принципу гри в межах третьої художньо-образної системи (3), на прикладі творчості польського філософа Мачела Сарбевського та чернігівського архієпископа Лазаря Барановича, розкриваються етнонаціональні аспекти „барокового універсалізму”, пов’язані з „бурлескним мисленням”.
Двоїстого значення в українському художньому мисленні набирає універсалія прекрасного як морально-корисного. Це можна простежити в естетичних поглядах Л.Барановича, який проголошує своєрідне естетичне кредо бароковості: „що дивуватись: невічним є гарне”, підкреслюючи марність земного ідеалу краси. Даний аспект прекрасного розкривається через мотиви плинності часу, темпоральності і вічності, які послуговуються образами повітряної стихії, моря, корабля, мандрівника, мариністичними та рослинними топосами в межах першої художньо-образної системи (1). З іншого боку, ототожнюючи прекрасне з релігійно-моральним, в художній мові українського бароко часто використовуються мотиви і образи, пов’язані з божественним началом краси (образи Божої руки, цнотливого серця, принцип дивовижності), які естетично відповідають третій художньо-образній системі (3).
У підрозділі 2.3 –„Універсалізм” українського Бароко в синкретизмі художніх, релігійних та філософсько-етичних вимірів мистецтва і літератури” –відзначається специфічний вид синкретизму, характерний для української мистецької практики XVII-XVIII ст. Наскільки суттєвим для західноєвропейської барокової традиції є синкретизм на рівні ідеї синтезу видів мистецтва, настільки показовим для українського класичного Бароко виступає світоглядно-естетичний синкретизм в універсалістичній єдності його художніх, філософсько-етичних і релігійних вимірів. Український бароковий синкретизм виявляє свою універсалістичну природу естетичними засобами захисту і збереження православної традиції, конституювання морально-етичного ідеалу епохи за допомогою філософсько-проповідницької літератури і барокової художньо-образної системи. Тут використовуються принцип дивовижності та мотив віри в божественну силу спасіння („Київські чуда” П.Могили).
Архетиповими (транскультурними) основами синкретизму українського Бароко виступають принцип сакральності та пов’язаний з ним феномен „чуда”, мотив софійності, образи Божої Матері, сонця, вертограду. Саме на цьому рівні українська барокова поетика намагається зняти „активну антиномічність” власного світовідношення через концепт „боротьби” –сутнісний для української ментальності –як всередині мікрокосму (людини), так і в історичній долі Гетьманщини (наприклад, мотив боротьби за душу людини та шляхів віднаходження миру для свого народу).
У третьому розділі –“Художньо-естетичний дискурс українського необароко: становлення та універсалістичний сенс” розгортається одна з провідних ідей дисертаційного дослідження –„бароковий універсалізм” як трансісторичний принцип у розвитку українського художнього мислення „від бароко до бароко”.
Формування художньо-естетичного дискурсу ХХ ст., що відтворює структурні елементи феномену бароковості, співпадає з націотворчими процесами початку і кінця століття в Україні. У зв’язку з цим виокремлюються дві „хвилі” українського необароко, які розвивались на тлі сучасної їм модерної і постмодерної культури.
У підрозділі 3.1 –„Імператив модернізації української естетичної думки: від „народництва” до необароко” –аналізується становлення „першої хвилі” необароко в Україні (10-20-ті рр. ХХ ст.), яка виникла в складній боротьбі з „народницькою” традицією українського літературно-критичного дискурсу. Це зумовило специфічність естетичного світогляду необароко, центральне місце в якому посідає мотив боротьби поколінь, трансформований з концепту „боротьби” українського Бароко XVII ст. Наслідком такої трансформації стала поява „молодої” української критики (напр., М.Євшан, М.Сріблянський). Імператив модернізації української естетичної думки, втілений у „волі до Бароко”, а також у таких світоглядно-естетичних характеристиках, як імпресіонізм та творчий індивідуалізм, кінцевою своєю метою проголошував пошук морально-етичного ідеалу, як і українське Бароко XVII-XVIII ст., але соціально, національно і громадянськи більш насиченого.
Молода українська критика та естетика початку ХХ ст. стала генератором нового покоління української художньої культури, пропагуючи національний варіант ніцшеанства, висуваючи на перше місце творчу індивідуальність митця. Так, „хатяни” робили перші спроби необарокового синтезу українських традицій та кращих зразків європейської культури, в більшості випадків інтуїтивно спираючись на новітні прояви традиційного бароко, як однієї з універсалій української культурної ментальності.
У підрозділі 3.2 –„Образи, мотиви, топоси „першого” необароко початку ХХ століття” –робиться спроба виокремлення необарокових елементів у художньому мисленні українського модернізму. Українська художня культура доби модерну і авангарду є необароковою за внутрішніми інтенціями, світоглядно і стилістично побудованою на барокових принципах і формах естетичного сприйняття і творення. Досліджується це на прикладі творчості О.Архипенка, М.Жука, Л.Курбаса, Г.Нарбута, П.Тичини. Образи і топоси, які використовують останні, мають універсалістичне значення в українському бароковому дискурсі, про що засвідчує, зокрема, порівняльний аналіз художнього мислення Л.Барановича і „раннього” П.Тичини (спільні мариністичні топоси, вогнева семантика, топоси повітряної стихії).
Традиційний мотив „філософського самогубства” трансформується в мотив „мистецького самогубства”, обґрунтовуючи „бунт для бунту”, „мистецтво для митців” (Г.Чупринка, М.Рудницький, В.Стефаник). „Духовний синкретизм” набуває естетського забарвлення, де пошук „Ідеальної краси” (Б.Лепкий, О.Олесь) переважає над творенням морального ідеалу. Провідними постають принципи інтертекстуальності та креативності форми засобами буфонади, іронії, гри.
Отже, необароко в українському мистецтві –це підтвердження трансісторизму барокового принципу образотворчості на засадах “стихійності” та “інтуїтивності” вияву етноментальності, особливостей української “культурної душі”, художнього мислення і мови. Натомість для західноєвропейського мистецтва –це лише зовнішня трансформація одного з європейських стилів на рівні еклектичної стилізації.
У підрозділі 3.3 –„Воля до Бароко” і необарокові інтенції в сучасному українському мистецтві” –розглядається „друга хвиля” українського необароко (90-ті рр. ХХ ст.), яка стала серед усіх етапів еволюції „барокового універсалізму” найбільш інтегрованою в загальноєвропейські культурні процеси. Це пов’язано, головним чином, з основними світоглядно-естетичними ідеями постмодернізму, критичний дискурс якого проголошує творення мегастилів, утвердження транскультурності. Загальноєвропейський необароковий дискурс конституюється на відтворенні барокових форм художньої свідомості, як єдино можливої опозиції мистецькому концептуалізмові. „Воля до Бароко” декларується як сутнісна в постмодерній естетиці, що використовує необарокові принципи (іронічність, карнавальність, образно-чуттєва синестезія), обґрунтовані у філософсько-естетичних концепціях Ж.Бодрійяра, Г.Гадамера, Ж.Дельоза, У.Еко, О.Калабрезе, Х.Ортеги-і-Гассета, М.Фуко.
Ці необарокові інтенції постмодерного дискурсу відтворюються і в сучасному українському мистецтві. Власне, сутнісна схожість метамови Бароко і постмодерного дискурсу зумовила те, що бароковість, як наскрізна універсалія українського художнього мислення, не вичерпується XVII-XVIII і поч. ХХ ст., а поширюється і на „другу хвилю” необароко кінця ХХ –поч. ХХІ ст. Барокові ремінісценції в українському мистецтві минулого століття розвивалися на тлі домінуючих форм модерну, авангарду, неокласики і навіть соцреалізму. Нова необарокова хвиля (з кінця 80-х років) формується в полістилістичних рамках художнього мислення постмодернізму (напр., декоративний експресіонізм О.Бородая, П.Гончара, А.Захарова, Ю.Луцкевича; необарокові елементи таких представників трансавангарду, як О.Петрова, К.Реунов, О.Ройтбурд, А.Савадов, Г.Сенченко). Сучасна ситуація також свідчить про активне репродукування барокового світосприйняття, “вітальної ментальності Бароко” (С.Ануфрієв), що має в Україні транскультурний, універсалістичний характер.
Таким чином, українська художня культура нашого часу залишається культурою „межової”, перехідної доби, отже, об’єктивно залишається в культурно-історичних вимірах „барокового універсалізму”. Традиційна художньо-образна система бароковості українського художнього мислення трансформується у „волю до Бароко” (зокрема, в маніфестах „Бу-Ба-Бу”). Але український постмодернізм налаштовується на інший, ніж у Західній Європі, естетичний діапазон, поступово йдучи не стільки „до бароко”, скільки „від бароко”, однією з суттєвих причин чого є поступова стабілізація державотворчих процесів.
На основі проведеного дослідження зроблено такі висновки:
У межах естетичного аналізу бароковості українського художнього мислення є можливим універсалістичний підхід до вивчення феномену Бароко. Адже метатеорія і світогляд “універсалізму” мають не лише культурно-історичні, але й естетичні виміри, виявляючись у цілісності художнього мислення, його інтегрованості в “дух епохи”, „чуття життя”, “образ світу” через систему художньої образності, що набуває метакультурного і навіть націотворчого значення (зокрема, в історії українського бароко і необароко).
У дослідженні доведено, що „бароковий універсалізм” має авангардне забарвлення в контексті сучасної йому епохи і виступає як трансісторичний принцип розвитку української культури, набуваючи стилетворчих ознак в історії художнього мислення і феноменології національної ідентичності в українському мистецтві. Проводячи історико-філософський та історико-естетичний аналіз ідей „барокового універсалізму”, як теоретичної основи реконструкції естетики українського Бароко і необароко, було розкрито принцип бароковості українського художнього мислення як такий, що конституює культуротворчу функцію метамови Бароко як універсального мегастилю української етнокультури.
У роботі здійснено спробу категоріально відтворити засадничі ідеї українського барокового мислення в мистецтві через реконструкцію естетики „барокового універсалізму” і художньо-образної системи. Акцентовано на наступних категоріях, принципах, образах і мотивах українського мистецтва в його русі від бароко до необароко: “чудне а містеріальне”, драматичне, героїчне та сумне, сміхове, прекрасне як морально-корисне; принципи „активної антиномічності”, природовідповідності, вітальності, багатобарвності і мальовничості, інтертекстуальності, театралізації образу, дивовижності та містеріальності; образи і мотиви софійності, Богородиці, вертограду, консептизму, просторово-часових конвергенцій, ідеї катастрофізму. Виявлено, що ці естетичні категорії та принципи перетворюють поняття “бароковості” в метакатегорію українського художнього мислення та естетичної думки.
У вітчизняній науковій літературі дослідження українського художнього мислення в його естетичних універсаліях та художньо-образній системі є на сьогодні далеким від завершення. У зв’язку з цим пошуки архетипових, інваріантних елементів вітчизняної духовної культури, що дозволять зрозуміти природу українського художнього мислення та закономірності його розвитку, зокрема, через принцип бароковості, є одним з необхідних та перспективних напрямків сучасної української естетичної думки.
Основні положення і висновки дисертації викладено автором у наступних наукових публікаціях:
. Ольховик М. Становлення та систематизація естетичних ідей українського бароко // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб. наук. пр. / Відп. ред. М.М. Бровко, О.Г. Шутов. –К.: Вид. центр КДЛУ, 2000. –С. 291-296. – 0,4 др. арк.
. Ольховик М. Деякі транскультурні комунікації в історії українського бароко і необароко // Людинознавчі студії: Зб. наук. пр. Дрогобицького державного педагогічного університету імені І. Франка / Ред. кол. Т. Біленко. –Дрогобич: НВЦ “Каменяр”, 2002. –С.94-103. –,5 др. арк.
. Ольховик М. Принцип універсалізму в історії філософсько-естетичної думки // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб. наук. пр. / Відп. ред. М.М. Бровко, О.Г. Шутов. –К.: Вид. центр КДЛУ, 2003. –С.19-25. –,5 др. арк.
. Ольховик М. (у співавторстві з В. Личковахом). Повернення Європи? // Людина і культура в умовах глобалізації: Зб. наук. ст. / Під ред. В.С. Лук’янця, В.Г. Табачковського, В.І. Толстих та ін. –К.: Видавець ПАРАПАН, 2003. –С.52-63. –авт. 0,5 др. арк.
. Ольховик М. Бароковий універсалізм в поетиці Лазаря Барановича // Дивосад: Чернігівський культурологічний журнал. –Чернігів: „Культурно-мистецький Арт-Центр”, 2001. –№2. –С.8-11. –,3 др. арк.
. Ольховик М. Проблема нової генерації в українській естетично-філософській думці початку ХХ століття і сьогодення // Молодь в сучасному світі: морально-естетичні та культурологічні виміри: Зб. наук. пр. / Відп. ред. М.М. Бровко. –К.: МІЛП, 2001. –С.139-142. –,3 др. арк.
. Ольховик М. Модернізація української естетичної думки початку ХХ століття: від “народництва” до “необароко” // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. –Серія: Філософські науки. Випуск 8. –Чернігів: ЧДПУ, 2001. –С.65-68. –,3 др. арк.
. Ольховик М. Бароко як універсальна метамова української культури // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. –Серія: Філософські науки. Випуск 14. –Чернігів: ЧДПУ, 2002. –С.62-65. –,3 др. арк.
. Ольховик М. Традиція барокового універсалізму в українській культурі // Традиція і сучасне в українській культурі: Тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 125-річчю Гната Хоткевича. –Харків, 2002. –С.24. –,1 др. арк.
. Ольховик М. Павло Тичина: естетика “клярнетизму”, або необароковий дебют // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. –Серія: Філософські науки. Випуск 20. –Чернігів: ЧДПУ, 2003. –С.21-24. –,4 др. арк.
. Ольховик М. Необарокові ремінісценції в сучасному українському мистецтві („друге необароко” кінця ХХ ст.) // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. –Серія: Філософські науки. Випуск 26. –Чернігів: ЧДПУ, 2004. –С.97-102. –,5 др. арк.
АНОТАЦІЯ
Ольховик М.В. „Бароковий універсалізм” в українському художньому мисленні. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.08 –естетика. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2005.
У роботі досліджується феномен „барокового універсалізму” в художньому мисленні на основі компаративного аналізу поетики українського Бароко доби Гетьманщини у порівнянні з „першим” і „другим” необароко в українському мистецтві початку і кінця ХХ століття. Естетика бароковості реконструюється за допомогою відтворення систем художньої образності з архетиповою структурою провідних мотивів, образів і топосів українського барокового дискурсу.
Пошук транскультурних комунікацій у вітчизняному мистецькому просторі дозволяє зрозуміти Бароко як метамову українського художнього мислення, завдяки чому забезпечуються його універсалістичні функції у розвитку українського мистецтва. Дисертант звертається і до сучасних інтенцій українського художньо-естетичного дискурсу, розкриваючи його „універсалістський” характер за допомогою ключових універсалій і принципів барокової та необарокової естетики.
Ключові слова: бароко, необароко, „бароковий універсалізм”, феномен бароковості, художнє мислення, метамова, транскультурні комунікації, образна система, консептизм, духовний синкретизм.
АННОТАЦИЯ
Ольховик М.В. „Барочный универсализм” в украинском художественном мышлении. –Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.08 –эстетика. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2005.
В работе исследуется феномен “барочного универсализма”в художественном мышлении на основе компаративного анализа поэтики украинского Барокко времен Гетьманата сравнительно с “первым”и “вторым”необарокко в украинском искусстве начала и конца ХХ века. Эстетика барочности реконструируется с помощью воспроизведения систем художественной образности по архетипной структуре основных мотивов, образов и топосов, которые приобретают определяющие черты в отношении украинской культурной ментальности в целом.
Попытка категориально воспроизвести эстетическую концепцию украинского барочного мышления приводит к выделению в диссертационном исследовании следующих эстетических универсалий украинского искусства от барокко до необарокко: “чудесное и мистериальное”, драматическое, героическое и печальное, смеховое, прекрасное как морально-полезное. Художественно-образная система этих универсалий раскрывается с помощью таких принципов, как природосообразность, витальность, интертекстуальность, театрализация образа, красочность, мистериальность, консептизм, а также мотивов софийности, сакральности, войны, ванитативных мотивов, образов Богородицы, вертограда, пространственно-временных конвергенций. Определено, что система этих эстетических категорий и принципов преобразовывают понятие “барочности”в метакатегорию украинского художественного мышления и эстетического дискурса.
Поиск транскультурных коммуникаций в отечественном художественном пространстве позволяет понять Барокко и как метаязык украинского художественного мышления, благодаря чему обеспечиваются его универсалистические функции в развитии украинского искусства. Диссертант обращается и к современным интенциям украинского художественно-эстетического дискурса, раскрывая его “универсалистский”характер с помощью ключевых универсалий и принципов барочной и необарочной эстетики.
В диссертации разработана трансбарочная концепция развития художественно-эстетического дискурса украинского искусства (“от барокко до барокко”), что обосновало выделение феномена барочности, имеющего транскультурный смысл, с точки зрения “универсализма”как одной из новейших философско-мировоззренческих парадигм.
Ключевые слова: барокко, необарокко, „барочный универсализм”, феномен барочности, художественное мышление, метаязык, транскультурные коммуникации, образная система, консептизм, духовный синкретизм.
SUMMARY
Olkhovуk M.V. “Baroque universalism” in the Ukrainian artistic thinking. –Manuscript.
The study to achieve Philosophy Candidate degree with specialization in 09.00.08 –Aesthetic. –Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2005.
The thesis investigates the phenomenon of the “baroque universalism” in Ukrainian artistic thinking. It is based on the comparative analysis of Ukrainian baroque poetics of the XVII-XVIII centuries and the “first” and “second” neobaroque in Ukrainian arts of the beginning and the end of XX century. The baroque aesthetics is reconstructed by the systems of artistic figurativeness with the arhetipical structure of motives, figures, toposis of Ukrainian baroque discurs.
The research of the transcultural communications in the home artistic space, allows to define Baroque as the metalanguage of Ukrainian artistic thinking and to ensure its universalistic functions in the development of Ukrainian arts. The author also refers to the modern aspects of Ukrainian artistic and aesthetic discurs, and reveals its “universalistic” character with the help of the basic categories and principles of baroque and neobaroque aesthetics.
Key words: baroque, neobaroque, “baroque universalism”, baroque’s phenomenon, artistic thinking, metalanguage, transcultural communications, figurative system, “conceptism”, spiritual sincretism.