Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
УДК 807.415.1
Миронова Валентина Миколаївна
Граматичні особливості латинської актової мови
XV - XVI ст. в Україні
(на матеріалі гродських і земських судових актів Галицької, Сяноцької,
Перемишльської і Львівської адміністративних округ Галицької Русі)
Спеціальність 10.02.14 - класичні мови, окремі індоєвропейські мови
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Київ - 1999
Дисертація є рукописом
Роботу виконано на кафедрі загального мовознавства та класичної філології Київського університету імені Тараса Шевченка
Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор почесний академік АН Республіки Молдова Семчинський Станіслав Володимирович, завідувач кафедри загального мовознавства і класичної філології Київського університету імені Тараса Шевченка
Офіційні опоненти - доктор філологічних нау, в.о. професора Сенів Михайло Григорович, зав.кафедри класичної філології і світової літератури Донецького державного університету.
кандидат філологічних наук, доцент Смольська Лариса Юріївна, зав.кафедри латинської мови Львівського державного медичного університету імені данила Галицького
Провідна установа - кафедра класичної філології Львівського державного університету імені Івана Франка.
Захист відбудеться “19” березня 1999 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 Київського університету імені Тараса Шевченка (м.Київ, бульвар Т.Шевченка, 14, к.63.
З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (м.Київ, вул.Володимирська, 58, к.10).
Автореферат розісланий “18” лютого 1999 р.
Учений секретар спецради
кандидат філологічних наук, доцент Л.І Шахова
Актуальність теми. Міжмовні контакти становлять об'єкт вивчення окремої галузі мовознавства – інтерлінгвістики. Проблеми міжмовної взаємодії розглядалися у працях відомих вітчизняних та зарубіжних лінгвістів, зокрема – А. О. Білецького, Е. Бурсьє, Н. З. Гаджиєвої, Ю.О. Жлуктенка, А. В. Десницької, Б. О. Серебренникова, С. В. Семчинського та ін. Окрема увага в інтерлінгвістиці приділяється вивченню актової латини як особливого мовного феномена, однак центральною проблемою цих мовознавчих праць є переважно лексикологічний аналіз зразків латинської мови в актових книгах. Йдеться про виявлення шляхів проникнення лексичних запозичень у мову-реципієнт, їх семантичну класифікацію, встановлення історичних джерел. Всі ці аспекти досліджень належать до галузі історичної лексикології. Лексич ні особливості актової латини розглядаються, зокрема, у працях Н.І.Безбородько, О.А.Купчинського, Ф.Й. Луцької-Литвяк, О. Садова, Н.М. Яковенко.
Якщо власне лексичні особливості актової латини висвітлювалися у ряді лінгвістичних праць, то морфолого-синтаксичні закономірності організації мовної системи української редакції середньовічної актової латини залишалися поза увагою мовознавців-латиністів. Середньовічна латинська мова у силу тих функцій, які вона виконувала у церковно-релігійній, юридичній, науковій та суспільно-політичній сферах характеризувалася великою варіативністю, існуючи у багатьох редакціях. Проблемам, що безпосередньо стосуються морфології і синтаксису середньовічної латини як загальноєвропейського інваріанта, присвячені роботи Ф.Й.Луцької-Литвяк, П.Перроша, Хр. Морманна, Ж.Марузо, Д. Норбері, А.Лемана, Б.У.Портена, О.Яна, П.Лінде, Е.Ріхтеpа, Е.Лерха, Б.Дельбрюка та інших.
Аналіз морфологічних та синтаксичних теорій у латиністиці свідчить, що серед теоретиків латинського синтаксису немає одностайності у розвязанні ряду важливих проблем, які б пояснювали морфолого-синтаксичні закономірності мовної системи класичної та середньовічної латини. Відтак сучасна латиністика вимагає теоретичного та практичного вивчення матеріалів актової латини в Україні, що складало б вагу як для історії латинської та української мов, так і для розвитку теорії білінгвізму і взаємодії мов у цілому.
Сучасний стан вивчення морфолого-синтаксичної організації системи середньовічної актової латини, необхідність поглиблення проблематики теорії мовних контактів, теорії синтаксичних структур на латинському ґрунті зумовлюють актуальність теми цього дисертаційного дослідження.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - визначити інтерференційні зміни у морфологічній та синтаксичній системах актової латинської мови, що вживалася на території Галицької Русі (ХV - ХV1 ст.) за ситуації україно-латинського білінгвізму судових писарів.
Досягнення основної мети дисертаційної роботи передбачало виконання таких завдань:
1) виявити внутрішні і зовнішні причини, що визначають специфіку латинської мови в ранній період її поширення на Україні;
2) з'ясувати шляхи проникнення латинської мови на територію тогочасної України;
3) виявити рушійні сили історико-культурного характеру у процесі розповсюдження латинської мови в судочинстві й діловодстві на території України (а саме - на теренах Львівської, Сяноцької, Галицької та Перемишльської адміністративних округ);
4) шляхом суцільного перегляду текстового матеріалу описати граматичну будову актової латини ХV-ХV1 ст.;
5) зіставити граматику латинської мови класичного періоду з граматичними явищами латинської актової мови періоду Середньовіччя;
6) встановити інтерференційні морфологічні особливості латинської мови актових книг;
7) встановити інтерференційні синтаксичні особливості латинської актової мови ХV–ХV1 ст. в Україні;
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно є першим із робіт, присвячених вивченню морфологічних і синтаксичних особливостей актової латини, вживаної в Україні у ХV -ХV1 ст. Отримані результати лінгвістичного аналізу вносять нові дані про закономірності латино-української мовної взаємодії на граматичному рівні, розвивають теорію мовних контактів. Вони також є внеском до загальної теорії перекладу, оскільки при перекладі текстів, писаних середньовічною латинською мовою, повинні враховуватися особливості актової латини ХV -ХV1 ст. в Україні.
Проведене в дисертаційній роботі лінгвістичне дослідження морфолого-синтаксичних особливостей актової латині дозволило винести на захист такі наукові положення:
1. Граматична система латинської актової мови, вживаної у ХV - ХV1 ст. в Україні, є наслідком інтерференційного взаємовпливу латинської та староукраїнської граматик.
2. Інтерференція на морфологічному рівні мовної системи актової латини характеризуються поєднанням різних форм і функцій за двома тенденціями: 1) функція успадкована від класичної латини, модель форми запозичена від староукраїнської мови; 2) модель форми успадкована від класичної латини, функція запозичена від староукраїнської мови; причому друга тенденція є домінуючою.
3. Інтерференційні зміни у синтаксисі актової латини характеризуються тенденцією до порушення взаємовідповідності між категоріальними синтаксичними значеннями головних членів речення і категоріальними морфологічними значеннями частин мови, якими виражаються підмет і присудок, про що свідчать:
а) синтаксична транспозиція вказівного займенника в іменник у підметовій функції;
б) синтаксична транспозиція прислівника, дієприкметника, іменника в дієслово у присудковій функції.
4. Синтаксичний порядок слів – мовне явище структурального характеру, яке в ієрархії системи мови проектується на площину взаємодії синтаксису і стилістики: порушення норми класичного порядку слів латинської мови зумовлене логічною акцентуацією того чи іншого члена речення за бажанням автора. Білінгвізм судових писарів зумовлює трансформаційну динаміку позиції присудка у структурі речення актової латини: присудок переміщується із фінальної синтаксичної позиції у початкову.
5. Синтагматична актуалізація морфологічних категорій часу та способу трансформує синтаксичний зворот “accusativus cum infinitivo” в предикативний центр.
Практичне значення отриманих результатів. Матеріали й висновки дисертації можуть використовуватися філологами, істориками, архівними працівниками та іншими спеціалістами у процесі вивчення латиномовних українських документів ХV-ХV1 ст., а також при читанні спецкурсів з середньовічної латини на історичному, юридичному і філологічному факультетах університетів, оскільки “українська гілка” латинської мови становить складнощі для перекладу і не описана у традиційних граматиках латинської мови.
Апробація. Дисертаційна робота обговорювалася на засіданні кафедри загального мовознавства та класичної філології філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка (жовтень 1998 р.). Основні теоретичні положення дисертації та результати дослідження викладено у доповіді “Об`єктивні та суб`єктивні передумови проникнення латинської мови в Україну” на Республіканській науковій конференції молодих учених “Історія і культура України: тенденція і сучасність”; крім того, з теми дисертації опубліковано три статті. Їх перелік подається в кінці реферату.
Результати дисертаційного дослідження представлені у розділі “Актові матеріали та документи українського походження” підручника для студентів-істориків “Латинська мова”.– К.: Вища школа, 1993.– С. 235 – 277.
Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.
Список використаних джерел складається з 168 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета і завдання дослідження, окреслюються методологічні та теоретичні засади їх вирішення, вказується наукова новизна, теоретичне і практичне значення дослідження, обсяг та джерела добору матеріалу.
У першому розділі дисертаційної роботи "ДО ІСТОРІЇ ВИВЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЛАТИНСЬКОЇ МОВИ НА ТЕРИТОРІЇ ГАЛИЦЬКОЇ РУСІ XV -XV1 ст." подано загальну характеристику досліджуваних джерел, а також викладено методику аналізу актової латинської мови ХV - ХV1 ст., що вживалася у судочинстві й діловодстві на території України, а саме на тій частині, де її засвоєння відбулося найшвидше в Галицькій Русі.
Джерельною базою дисертаційної роботи послужили судові актові книги гродських і земських судів Галицької Русі, укладені й видані свого часу Ксаверієм Ліске, котрий тривалий час займався вивченням адміністративних документів Галицької Русі. Вміщений у виданні Ліске матеріал вже давно використовується істориками при вивченні внутрішніх відносин в Галицькій Русі ХV - ХV1 ст. Проте об`єктом лінгвістичного дослідження ці акти ще не були.
Актові записи Галицької Русі впорядковані в девяти томах; загальна кількість збережених судових актів становить до 40 тисяч актових записів (Akta grodzkie і ziemskie z czasow Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum Bernardynskiego we Lwowie. Lwow t. 11, 1886; t. 12, 1887; t. 13, 1888, t. 14, 1889; t. 15, 1891; t. 16, 1895; t. 17, 1901; t. 18, 1903; t. 19, 1906). Кожен зі згаданих томів має коротку передмову, іменний і географічний покажчик.
Граматичний аналіз актової латини в Україні, представлений у дисертаційному дослідженні, проводився на матеріалі актових книг Галицької, Сяноцької, Перемишльської і Львівської судово-адміністративних округ. Картотека відібраних для аналізу латинських речень нараховує 2932 одиниці.
Оскільки завданням дисертаційного дослідження було виявити інтерференційні зміни в системі граматики актової латини, то найпершою вимогою у виборі об'єкта дослідження був відбір таких латинських текстів, які зазнали найбільшого впливу з боку української мови. Останнє залежало від рівня освіти судових писарів, що, в свою чергу, зумовлювалося цілою низкою фактів, зокрема – часом розповсюдження латини в місцевих канцеляріях, чисельністю шкіл з викладанням "семи вільних мистецтв" латинською мовою, розповсюдженням практики освітніх мандрівок до Краківської академії та західноєвропейських університетів тощо.
Внаслідок порівняльного аналізу актових записів Галицької, Сяноцької, Перемишльської і Львівської судово-адміністративних округ нами виділено такі диференційні ознаки їх типологізації для потреб даного дослідження:
ступінь фізичної збереженості книг;
дотримання хронології та логічної звязності у записах;
рівень нормативної грамотності записів;
прояви морфолого-синтаксичної інтерференції.
Зіставний аналіз показав, що актові записи Галицьких і Сяноцьких книг є найбільш показовими щодо змін у мовній системі нормативної латини.
Базуючись на постулатах загальної лінгвістичної методології, представленої у дисертаційній роботі, опис відображає взаємозв'язок мовних рівнів в упорядженні ієрархії мовної системи і будується згідно з вимогами теорії концептуальної граматики:
морфологія актової латини відображає інтерференційні зміни у системі парадигм (2-й розділ дисертаційної роботи);
синтаксис актової латинської мови відображає інтерференційні зміни у граматичних структурах речень (3-й розділ дисертаційної роботи).
У другому розділі "МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АКТОВОЇ ЛАТИНСЬКОЇ МОВИ" проведено лінгвістичний аналіз морфологічної системи актової латини в аспекті інтерференційних змін частиномовної стратифікації та в аспекті взаємодії морфологічної парадигматики із синтаксичною структурою речень, що відображає ієрархічні відношення в упорядкуванні мовної системи.
Зіставлення граматики класичної латини і граматики латинської актової мови в Україні періоду Середньовіччя проводилося шляхом суцільного перегляду текстового матеріалу актових записів ХV - ХV1 ст.
Незважаючи на те, що актова латина успадкувала морфолого-синтаксичні форми і функції класичної латини, система частин мови латинської актової мови ХV-ХV1 ст. в Україні зазнала певних змін під впливом українського мовлення. Це пояснюється тим, що досліджувана актова латина насправді була поверховою імітацією класичної латини: незважаючи на в цілому задовільний рівень володіння латиною, двомовність писарів все ж мала субординативний характер, що і зумовлювало потужний за інтенсивністю, глибокий за наслідками і не усвідомлюваний за психологічним механізмом вплив тогочасної української мови на граматичну структуру актової латини.
Зокрема, системі відмінкової парадигми іменника в актовій латині притаманні такі інтерференційні зміни:
1) заміна подвійного називного відмінка (nominativus duplex) орудним відмінком, що змінило синтаксичну характеристику називного відмінка: в актовій латині nominativus не виступає іменною частиною присудка, ця роль відводиться орудному: Et procurator dicitur domino Castellano [ X1, 326, 1724] . "Опікун називається паном Каштеляном".
2) заміна родового відмінка формами таких відмінків, як:
а) ablativus з прийменником ex: Cum aliquo ex dictis reis debemus rogare... [ X111, 217, 1063]. "З будь-ким з названих відповідачів ми мусимо вести спір...";
б) ablativus з прийменником de: Tunс videbo, quis ipsum de reis recipiet [XV, 168, 1130]. "Тепер побачу, хто це отримає з-поміж відповідачів";
в) dativus: ...compositio ziemskie judiciis fuit non clara... [X111, 153, 911]. "Устрій земських суддів не був чіткий (визначений)";
г) accusativus з прийменником ad: ... sit nec, nam tales et aliorum sunt remissi ad presentiam judicis, subjudicii et dominorum [ X1V, 161, 1118]. "...якщо ні, то ці та інші [справи] відкладаються у присутності судді, підсудка і панів".
3) вживання подвійного давального (dativus duplex): ...habeo tibi opprobrio duas penas... [XV1, 83, 417]. "... завдаю тобі [провину] збезчещення на 2 гривні".
4) руйнування синтаксичної конструкції подвійного знахідного відмінка (accusativus duplex) і заміна її синтаксичною конструкцією за моделлю структури знaхідний + орудний (accusativus + ablativus): Is me herede fecit... [ XV11, 170, 840]. "Він зробив мене спадкоємцем".
5) заміна прийменниково-відмінкової форми вираження авторського аблятиву (ablativus auctoris) з прийменником “а” на безприйменникову конструкцію: ... judicе dicitur... [ XV111, 84, 458]. "...оголошується суддею".
Систему прикметника характеризують такі зміни інтерференційного характеру:
1) вживання форм однини прикметника в узагальнюючому значенні: ...nil mali de ipso nisi bono non scio... [X1, 243, 1502]. "...нічого ані поганого, ані хорошого про нього не знаю".
2) субстантивація прикметника та дієприкметника у синтаксичній функції підмета і присудка: collocatus, a, um (розташований) – осілий селянин;
3) змішування ступенів порівняння, зокрема – вживання вищого ступеня у значенні найвищого: ...capitaneus fuit judicio de omnium melior... [X11, 234, 1134]. "...староста був для суду найкращий з усіх... (досл. кращий)"
4) вираження ступеня вияву ознаки прикметника через сполучення прикметника з прислівником: ... habebat satis magnum terminum... [X1, 405, 2012]. "...мав досить великий термін".
5) препозиція прикметника стосовно означуваного слова: ... item nobilis Nicolaus Galiciensis... [X111, 128, 636]. "... далі вельможний Микола з Галича...".
У системі займенника було виявлено такі інтерференційні зміни:
1) звуження семантичного спектру вказівних займенників: idem, ipse (hic, iste,ille) = is; idem = hic; is =hic.
2) вживання логічно не акцентованих особових займенників у ролі підмета: Nos inter vos et subditos vestros dedamus mille grossos civi Galiciensi [X1V, 472, 2356]. "Ми у присутності вас і ваших підданих віддаємо тисячу грошів галицькому міщанинові".
3) неузгодження підмета, вираженого займенником середнього роду, з іменною частиною присудка: Hoc est meus testis [XV1, 305, 1530]. "Це – мій свідок".
4) прономіналізація прикметників і дієприкметників: dicens – той, що говорить; dictus, a, um – вказаний;
Інтерференційні зміни у системі дієслова:
1) вживання лексично "повних" дієслів з категоріальною семантикою процесу у функції допоміжних при утворенні аналітичних граматичних форм: ... in omnibus, que debent habere [XV1, 304, 1520]. "... у всьому, що повинні мати".
2) синонімічне вживання дієслів habere=debere: ... habes solvere centum grossos... [X111, 102, 510]. "...маєш (повинен) сплатити сто грошів".
3) висока частотність вживання perfectum logicum: Veniens strenuus Matiasch de Boyska conjunctus est obligationis [X1V, 305, 1531]. "Прийшовши [особисто], шляхтич Матяш з Боїськ скріпив [це] зобовязанням".
4) втрата дієприкметником синтаксичної функції означення і перехід його до групи присудка, що зумовлює функціональну тотожність латинських дієприкметників і українських дієприслівників: Nobiles domini negans dicere tacent [X11, 11, 56]. "Вельможні пани, відмовляючись говорити, мовчать".
Визначені інтерференційні зміни у системі частиномовних парадигм дозволяють зробити висновок теоретичного характеру про формально-функціональну взаємодію двох морфологічних систем у латино-українському мовному контексті.
Інтерференційні зміни у морфології актової латини характеризуються поєднанням різних форм і функцій: функція успадкована від класичної латини – модель форми запозичена від староукраїнської мови, і навпаки – модель форми успадкована від класичної латини – функція запозичена від староукраїнської мови.
Переважаюча первинність функції у динаміці мовної взаємодії пояснюється специфікою латино-українського білінгвізму в текстах актових записів. У даному мовному контакті реципієнтом є середньовічна латинська мова, але носієм цієї мови виступає людина, рідною для якої є староукраїнська мова. Тому писар частіше переносить логіко-морфологічні категорії рідної мови, які визначають специфіку його мислення, на форму, яка є "чужою" для нього, а не навпаки. Зворотній процес відбувається набагато рідше, тому що рівень володіння українськими писарями латинською мовою визначався саме дотриманням канонічних латинських форм, а не функцій.
Третій розділ дисертаційної роботи "СИНТАКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АКТОВОЇ ЛАТИНСЬКОЇ МОВИ" описує інтерференційні особливості морфолого-синтаксичної організації синтаксичних структур актової латинської мови.
Лінгвістичний аналіз синтаксичної системи актової латинської мови, представлений у цьому розділі, проводився в аспекті вивчення інтерференційних змін в організації різних типів синтаксичних структур: простих і складних речень.
Опис синтаксичної системи простих речень актової латини був направлений на визначення позиційно-структурної характеристики головних членів речення та специфіку їх морфологічного вираження.
Виходячи з теоретичного положення про те, що синтаксична структура простого речення - це мовне явище, яке у мовній онтології визначається певними закономірностями локалізації членів речення стосовно один одного, у дисертаційній роботі було проаналізовано позиційну динаміку дієслова-присудка у простому реченні.
Визначено позиційні характеристики дієслова-присудка за аспектами:
1) середня і початкова позиція дієслова у реченні;
2) дієслівна позиція стосовно інших членів речення:
а) супровід дієслівної форми обставинами чи обставинними групами;
б) пре- чи постпозиція дієслова стосовно підмета;
3) позиція дієслова-зв'язки стосовно пов'язаного з ним дієприкметника у предикативних конструкціях та аналітичних дієслівних формах;
4) взаємне розташування модального (напівдопоміжного) дієслова і пов'язаного з ним інфінітива;
5) позиція особової форми дієслова у підрядних реченнях.
В актовій латинській мові під впливом синтаксичної системи староукраїнської мови дієслово-присудок переміщується з фінальної позиції у початкову синтаксичну позицію: “Respondit predictus Paulus et dixit: exi Fredrich...”. [Х111, 42, 220]. (Згаданий Павло відповів і сказав: “Я залишив Фрідріха...”).
Транспозиція присудка на початок речення пояснюється теорією "актуального членування" (логічний суб'єкт не відповідає граматичному підмету, логічний предикат – граматичному присудку) і дозволяє зробити висновок про те, що синтаксичний порядок слів – лінгвістичне явище структурального характеру, яке в ієрархії системи мови проектується на площину взаємодії синтаксису і стилістики. Порушення норми класичного порядку слів латинської мови зумовлене логічною акцентуацією того чи іншого члена речення за бажанням автора.
Інтерференційних змін зазнала також структура простих речень, ускладнених інфінітивними та дієприкметниковими зворотами. На відміну від класичної латинської мови, де такі речення визначають специфіку синтаксису, у середньовічній латині актових записів під впливом староукраїнського синтаксису зворот nominativus cum infinitivo зовсім зникає з синтаксичних структур, а зворот acсusativus cum infinitivo трансформується у підрядне з'ясувальне речення: ... castellanus dicit, quod tacere eum oportet... [X111, 81, 405]. "... каштелян каже, що йому належить мовчати [щоб він замовк]..." – (oportet – praesens indicativi activi), де семантика процесу передається не інфінітивною формою, а особовою дієслівною формою і набуває граматичного значення часу та способу. Визначаючи взаємозв'язок між морфологічними категоріями словоформ та їх синтаксичними функціями, можна зробити висновок: синтагматична актуалізація морфологічних категорій часу та способу дієслова трансформує синтаксичний зворот acсusativus cum infinitivo у предикативний центр.
У цьому розділі також представлений морфолого-синтаксичний аналіз головних членів речення, який дозволив визначити зміни у морфологічних характеристиках підмета та присудка актової латини.
У класичній латині підметове значення – вказувати на виконавця дії – повністю відповідало значенню іменника, яким був представлений підмет. В актовій латині вказівний займенник, що вживається у ролі підмета, з одного боку, субстантивується, а з іншого боку (в аспекті синтаксису), змінює певною мірою підметову семантику.
Така ж тенденція характерна і для присудка. Нормою класичної латини є вираження присудка особовою формою дієслова. Актова латина використовує для маніфестації присудкової функції не тільки слова з категоріальним значенням процесу, а також прислівники: ...ideoque prius sunt res morum... [XV, 8, 49]. "...спочатку справи звичаєві..."; дієприкметники: ...tibi pro eo, quia tu es veniens.. [XV, 9, 47]. "...тобі за те, що ти є таким, що прийшов...", іменники у непрямому відмінку: Illa causa est secundae partis...” [X1V, 268, 1118]. "Ця справа є [справою] другої сторони...".
Тобто, розвиток синтаксичних структур середньовічної актової латини в Україні характеризується поступовим зменшенням семи процесуальності у функціональній структурі речення і – як верхня межа цього зменшення - зникненням допоміжних дієслів і появою нульових зв`язок: ... nomen kmetonis... indifferens [XV111, 100, 461]. "... ім`я селянина... не має значення [байдуже яке]...".
Визначені закономірності дозволяють зробити висновок про те, що інтерференційні зміни у синтаксисі актової латини характеризуються тенденцією до порушення взаємовідповідності категоріальних синтаксичних значень головних членів речення і категоріальних морфологічних значень частин мови, якими виражаються підмет і присудок, що відображається синтаксичним ступенем транспозиції:
а) вказівних займенників в іменник у підметовій функції;
б) прислівника, дієприкметника, іменника в непрямому відмінку в дієслово у присудковій функції.
У дисертації як цілісний лінгвістичний опис представлено дослідження синтаксичної системи складних речень, які розглядаються в аспекті двох типів синтаксичних зв'язків – сурядності та підрядності, а також в аспекті позиційної характеристики підрядних речень та особливостей підрядного сполучникового зв'язку.
Підсистема складносурядних речень актової латини характеризується незначними інтерференційними змінами в організації сурядних синтаксичних конструкцій. Україно-латинський білінгвізм у даному випадку більше вплинув на статистичну характеристику типів складносурядних речень, ніж на їх внутрішньоструктурну організацію. Найчастіше в актовій латині зустрічаються складносурядні речення з протиставним зв`язком, який виражається сполучником sed: ... paratus sum, sed ille scit literam... [X11, 253, 1260]. "...я готовий, але він знає лист..."
Частотними і характерними для актової латини є складнопідрядні речення. Найчастіше в актових записах зустрічаються складнопідрядні речення з підрядними означальними і підрядними обставинними.
Синтаксична система складнопідрядних речень середньовічної актової латини в Україні характеризується такими інтерференційними змінами:
1) порушенням сталої позиційної характеристики підрядного речення щодо головного у різних типах складнопідрядних речень:
а) провідною є постпозиція для підрядних означальних, хоча інколи можливе інтерпозиційне вживання: Qui dixerunt: est frater noster liber, qui recedere habet et recessit ut aliquis nostrum alias wolni [X111, 102, 511]. "Які сказали: “Наш брат вільний, він має піти і піде, як кожний з нас, бо ми вільні...”);
б) провідною є постпозиція для підрядних з'ясувальних із сполучником quod, на відміну від класичної латини, де речення із сполучником ut виступають у препозиції до головного речення, виконуючи тільки функцію об'єкта: ... et dixit, quod nullam habeo... [XV, 71, 355]. "...і сказав, що я не маю жодної...";
в) зафіксована
можливість інтерпозитивного вживання підрядних з'ясувальних, що відносяться до займеника: Id, quod est indivisum, idem disctinсtum... [X111, 21, 106]. "Те, що є нероздільним, також поділене";
г) спостерігається
характерність постпозиційної локалізації для підрядних причинових з сполучником quia: ...pro eo, quia ipse nullam fecit.. [X1V, 408, 2060]. "...за те, що сам не зробив жодної";
д)
переважаючою є препозитивність підрядних умовних: Jam vero si inquireretur, quod est... [X1, 59, 284]. "...якби було вже встановлено, що...".
2) заміною означальних підрядних речень з присудком у формах кон'юнктиву на означальні з присудком у формах індикативу: ...pro eo, quod centum grossos, quos sibi teneris, solvere non vis ... [X1V, 80, 399]. "...за те, що сто грошів, які ти у собі взяв, сплатити не хочеш".
3) вживанням quod obiectivum замість класичного синтаксичного звороту "знахідний з інфінітивом": Capitaneus petivit, quod milites urbem non diruerent [X1, 309, 1559]. "Староста зажадав, щоб солдати не руйнували міста".
4) калькуванням староукраїнського сполучника так як підрядно-причиновим сполучником актових записів sic ut;
5) невживанням сполучника класичної латини quoniam;
6) вживанням сполучника quia з кон'юнктивом: ... eo enim deus sit impossibilis, quia effectus ejus esset impossibilis... [XV, 213, 2072]. "...тим існування Бога стає неможливим, оскільки його вплив є неможливим...".
7) трансформацією сполучника quod у сполученні з eo у складний сполучник ex eo quod, в якому займенникова частина належить до головного речення, на відміну від класичної латини, де в головному реченні вживалися слова: propterea, ideo, idcirco, ob eam; ... causam consilium malum est ex eo, quod non pendeat a judicio... [X111, 407, 2030]. "... рішення є негативним внаслідок того, що не залежало від суду..."
8) вживанням в умовних реченнях тільки сполучника si, який повністю відповідає сполучнику української мови якщо: "Et si non solveret in dicto termino, debet dare obligacionem" [X111, 628, 3143]. (Якщо він не сплатить у вказаний термін, він має дати зобов'язання).
9) нечіткістю вживання періодів умовного підрядного зв'язку:
а) відсутністю реального періоду умовних речень;
б) збереженням тільки двох часів індикатива: теперішнього (praesens) і майбутнього (futurum 1), що не відповідає класичній нормі в аподосисі;
в) вираженням присудка в протасисі за допомогою imperfectum conjunctivi, що зумовлено визначеним і безсумнівним наслідком, з яким пов'язана ітеративна за характером умова: Et si non daret, totidem dampni pagabit.. [X, 204, 1021]. "Якщо він не віддасть, то весь без винятку збиток відшкодує".
10) дуже частим вживанням сполучних слів qui тa quod (означальні підрядні), сполучника quod (з'ясувальні підрядні), сполучника quia (умовні підрядні).
Теоретично узагальнюючи представлені у дисертаційній роботі лінгвістичні дані про інтерференційні зміни у морфології та синтаксисі актової латини, можна зробити висновок про те, що граматична система латинської актової мови XV - XV1 ст. в Україні є своєрідним інтерференційним поєднанням латинської та староукраїнської граматик.
Представлений системний лінгвістичний опис морфологічної та синтаксичної системи актової латини у контексті україно-латинського білінгвізму вносить нові аспекти у розвиток теорії мовних контактів та загальної теорії перекладу і дозволяє використовувати представлену у дисертаційній роботі модель опису граматики як продуктивну у типологічних дослідженнях різного характеру.
У Висновках подається теоретичне узагальнення результатів дослідження щодо інтерференційних особливостей граматичної системи середньовічної латинської актової мови XV - XV1 ст. в Україні. Представлено морфологічні та синтаксичні інтерференційні зміни актової латини. Визначено роль ієрархічних відношень між одиницями морфологічної та синтаксичної підсистем латинської мови в інтерференційному латино-українському білінгвізмі, а також акцентується увага на взаємодії формальних та функціональних площин в організації мовного повідомлення та їх ролі в перенесенні граматичних категорій староукраїнської мови до граматичної системи середньовічної латини.
Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:
1.Використання латинського матеріалу українського походження у викладанні латинської мови на відділенні української філології // НІІВШ.– № 26-29 від 11. 01. 89 р.
2. Використання середньовічного латинського матеріалу українського походження // Мова та історія. – Вип. 10. – К., 1995.– С. 11–13.
3. Історичні умови та шляхи проникнення латинської мови в Україну // Мова та історія.– Вип. 25.– К., 1997.– С. 4–9.
4. Актові матеріали та документи українського походження // Латинська мова.– К.: Вища школа, 1993.– С. 235 – 277.
5. Об`єктивні та суб`єктивні передумови проникнення латинської мови на Україну // Республіканська наукова конференція молодих учених “Історія і культура України: тенденція і сучасність”.– Львів, 1990. – С. 55–56.
Миронова В. М. Граматичні особливості латинської актової мови XV - ХV1 ст. в Україні (на матеріалі гродських і земських судових актів Галицької, Сяноцької, Перемишльської і Львівської адміністративних округ Галицької Русі).– Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.14 – класичні мови, окремі індоєвропейські мови.– Київський університет імені Тараса Шевченка, Київ, 1999.
Дисертацію присвячено системному дослідженню морфології та синтаксису актової латинської мови, яка вживалася на території Галицької Русі (XV-ХV1 ст.). У дисертаційному дослідженні застосовувано метод зіставного аналізу, який дозволив встановити зміни в граматиці актової латини, зумовлені україно-латинським білінгвізмом судових писарів. Встановлено, що граматична система латинської актової мови XV - ХV1 ст. в Україні є наслідком інтерференційного поєднання латинської та староукраїнської граматик. Лінгвістичний аналіз виявив взаємозв’язок мовних рівнів у становленні ієрархії мовної системи: зміни граматичних характеристик розглядаються в аспекті взаємодії граматичних значень словоформ із їх синтаксичними функціями. Доведено визначальну роль синтаксичного фактора у зміні морфологічних характеристик латинських словоформ. Встановлено, що частиномовна парадигматика актової латини характеризується змінами як у формальній, так і у функціональній площинах організації мовного знака, причому ці інтерференції є поєднанням різних за походженням форм і функцій. Запропоновано систематизований опис синтаксичної системи актової латини як в аспекті структурної організації різних типів синтаксичних структур, так і в аспекті частиномовної характеристики головних та другорядних членів речення.
Ключові слова: латинська актова мова XV-XV1 ст. в Україні, середньовічна латина, мовні контакти, інтерференція, морфологія, морфологічна парадигма, синтаксис, синтаксична конструкція, синтаксична структура, синтаксична транспозиція.
Myronova V.M. Grammatical peculiarities of the Ukrainian version of forensic Latin in the 15 th. – 16 th. centuries (based on city and county forensic acts from Halych, Sanok, Peremiyshl, and Lviv administrative districts of Halych Rus'). – Manuscript.
Thesis for a candidate degree in philology, in speciality 10.02.14 – classical languages, particular Indo-European languages, Taras Shevchenco Kyiv University. – Kyiv, 1999.
The thesis is devoted to systemic investigagion of morphology and syntax of the forensic Latin used in Halych Rus' (15 th. – 16 th. centuries). The method of contrastive analysis applied in the thesis has made it possible to estabich changes in the grammar of forensic Latin due to Latin-Ukrainian bilingualism of court scribes. The grammatical system of the Ukrainian version of Latin at the 15 th. - 16 th. centuries has been ascertained as a result of an interference combining Latin and Ukrainian grammars. The linguistic analysis reflects an interdependence of levels in the system of language hierarchically organized: changes in grammatical characteristics are envisaged from the view-point of morphological meanings of word forms interacting with their syntactical functions. The syntactical factor has been demonstrated to play a major part in changing morphological characteristics of Latin word forms. Of has been established that in forensic Latin the paradigms of parts of speech are characterized by changes both in formal and functional planes of linguistic sign organization; moreover, such interferences prove to be combinations of forms and functions of different origin. A systematic description of the forensic Latin syntactical system from the view-point of structural organization of syntactical structures of varions types, as well as from that of characterizing main and secondary parts of a sentence, has been suggested.
Key words: Ukrainian version of forensic Latin, Medieval Latin, linguistic contacts, interference, morphology, paradigm of part of speech, syntax, destruction of syntactical constructions, syntactical structure, syntactical transposition.
Миронова В. Н. Грамматические особенности латинского актового языка XV-ХV1 в. в Украине (на материале гродских и земских судебных актов Галицкого, Саноцкого, Перемышльского и Львовского административных округов Галицкой Руси).– Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.14 – классические языки, отдельные индоевропейские языки.– Киевский университет имени Тараса Шевченко, Киев, 1999.
Диссертация посвящена системному исследованию морфологии и синтаксиса актового латинского языка, употреблявшегося на территории Галицкой Руси (XV - ХV1 в.) в судо- и делопроизводстве судебными писарями. Фактическим материалом диссертационного исследования послужили актовые книги гродских и земских судов из Бернардинского архива во Львове. В диссертационном исследовании применялся метод сопоставительного анализа, который позволил установить изменения в грамматике актовой латыни, обусловленные украинско-латинским билингвизмом судебных писарей. В данном языковом контакте реципиентом является средневековый латинский язык, но носителем этого языка выступает человек, родным языком которого являлся староукраинский язык. Установлено, что грамматическая система латинского актового языка XV - ХV1 в. в Украине является следствием интерференционного сочетания латинской и староукраинской грамматик. Лингвистический анализ выявил взаимосвязь языковых уровней в упорядочении иерархии языковой системы: изменения грамматических характеристик рассматриваются в аспекте взаимодействия морфологических значений словоформ с их синтаксическими функциями. Доказана определяющая роль синтаксического фактора в изменении морфологических характеристик латинских словоформ. Установлено, что частеречная парадигматика актовой латыни характеризуется изменениями как в формальной, так и в функциональной плоскостях организации языкового знака, причем эти интерференции являются сочетанием различных по происхождению форм и функций: функция унаследована от классической латыни, модель формы заимствована из староукраинского языка; модель формы унаследована от классической латыни, функция заимствована у староукраинского языка. Предложено систематизированное описание синтаксической системы актовой латыни как в аспекте структурной организации различных типов синтаксических структур простых и сложных предложений, так и в аспекте частеречной характеристики главных и второстепенных членов предложения.
Ключевые слова: латинский актовый язык XV-XV1 в. в Украине, средневековая латынь, языковые контакты, интерференция, морфология, морфологическая парадигма, синтаксис, синтаксическая конструкция, синтаксическая структура, синтаксическая транспозиция.
Приклади наводяться в орфографії оригіналу.