Облік і аудит 6

Работа добавлена на сайт samzan.net:

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра українознавства

СЛОВНИК

РЕЛІГІЄЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ

(для самостійної роботи студентів денної і заочної  форм навчання)

напрямку підготовки 6.050100 «Облік і аудит», 6.050200  «Менеджмент організацій», 6.050200 «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності»

Миколаїв – 2008

Словник релгієзнавчих термінів і понять (для студентів денної і заочної форм навчання напрямку підготовки 6.050100 «Облік і аудит», 6.050200  «Менеджмент організацій», 6.050200 «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності» ). – Миколаївський державний аграрний університет, 2008.

Автор-укладач: Кунашенко О.В., асистент кафедри українознавства

Рецензенти:

Букач М.М., професор, кандидат педагогічних наук, завідувач кафедри    соціальної роботи, педагогіки та психології Миколаївського державного гуманітарного університету ім. П. Могили.

   Михайлик В.О., кандидат педагогічних наук, завідувач кафедри                                                                        українознавства Миколаївського державного аграрного університету.

Відповідальний за випуск:

         кандидат педагогічних наук, завідувач кафедри                                                             українознавства Миколаївського державного аграрного університету Михайлик В.О.

Розглянуто на засіданні кафедри  українознавства протокол № …. від….

Друкується за рішення методичної Ради МДАУ, протокол №… від «  «   …… 2008 р.

Надруковано у видавничому центрі МДАУ. Зам.

Наклад 50 прим.

54010, м. Миколаїв, вул. Паризької комуни, 9.

ПЕРЕДМОВА

Культура України зазнала істотних втрат від того, що десятиліттями цілий її пласт викреслювався з духовного життя суспільства. Ігнорувалася релігія, релігійна філософія, духовна музика, архітектура і мистецтво. Тому нині така підвищена увага людей до релігійної культури, становлення нормальних цивілізованих відносин між державою та церквою, релігійними організаціями й громадянами, справжньої реалізації свободи совісті, коли людина може відверто висловити свої перконання, вільно виявити симпатії тим чи іншим ідеалам.

Важливою проблемою сьогодення є необхідність нормалізації релігійного життя в Україні, а цей процес обумовлений багатьма чинниками, зокрема національним та духовним відродженням, що відбувається в суперечливих умовах, і тому викликає інтерес до вітчизняної історії, а саме до історії релігії, її місця і ролі в культурі України. Тому такої гостри набуває сьогодні відсутність наукового розуміння релігії, хоча термін «релігія» досить часто зустрічається у побутовій мові, художній і науково-популярній літературі. Насправді ж складовими компонентами релігії є культ і сукупність обрядових дій. За допомогою яких релігійна людина виражає своє ставлення до надприродного і вступає з ним у спілкування через молитву, обряди, жертвоприношення.

Оволодіння науковими знаннями про релігію – необхідна умова зростання освіченості та культури фахівця будь-якого профілю, який повинен мати уявлення не тільки про національну культуру, а й про загальнолюдські духовні  цінності.

Протягом багатьох років існування різноманітних релігійних систем склалися певні терміни і поняття, які були певний час надбанням лише кола віруючих людей і деяких дослідників історії культури. Сьогодні все більший загал людей використовує певні терміни в повсякденному житті. На нашу думку, пропонований нами термінознавчий словник з «Релігієзнавства» допоможе студентам в оволодінні знань в одній із важливих галузей світової і вітчизняної культури, допоможе грамотно провадити світоглядний діалог, оперуючи тими термінами, які розкриті в даному словнику.

Матеріал розроблено за кредитно-модульною системою і розміщено в алфавітному порядку. Термінологічний словник складається з чотирьох модулів, які відповідають тематиці практичних занять, що включені до робочої програми спеціальностей «Облік і аудит», «Менеджмент організацій», «Менеджмент зовнішньоекономічної організації». Назви термінів подано переважно в однині. Коли ж це відповідає прийнятій науковій термінології, назви подано у множині.

У словнику вміщено біля 500 термінів і понять. Наведено терміни інших гуманітарних наук, що мають відношення до формування релігійного світогляду та філософського осмислення життя.

За час роботи над термінологічним словником широко використовувалася існуюча довідкова література.

ЗМІСТ

Вступ

МОДУЛЬ I. Релігієзнавство як галузь знань і навчальна дисципліна. Предмет,  структура і призначення курсу «Релігієзнавство»

МОДУЛЬ II. Архаїчні форми вірування. Етнонаціональні релігії

МОДУЛЬ III. Християнство як світова релігія: загальна характеристика. Буддизм, іслам як світові релігії

МОДУЛЬ IV.  Неорелігія. Вільнодумство в історії культури. Релігія і церква в сучасній Україні.

МОДУЛЬ I. Релігієзнавство як галузь знань і навчальна дисципліна. Предмет,  структура і призначення курсу «Релігієзнавство»

АГНОСТИЦИЗМ (грец. - знання) - вчення, що заперечує повну чи часткову можливість пізнання світу.

АГРАРНІ (ЗЕМЛЕРОБСЬКІ) КУЛЬТИ — сукупність релігійно-магічних вірувань і обрядів із метою впливу надприродним шляхом на стихії природи, із метою підвищення продуктивності праці.

АДЕПТ (лат. - той, хто досяг) - втаємничений будь-якого вчення, секти.

АМУЛЕТ (араб.— носити) — талісман — предмет, який наділяється надприродною силою, здатністю захищати, оберігати його власника від усіляких нещасть. Віра в А. пов'язана з фетишизмом та магією.

АНТРОПОМОРФІЗМ — надання предметам і явищам природи, міфічним істотам людських рис.

АСКЕТИЗМ (гр. — добре навчений) — відмова, відрікання від життєвих благ і задоволень заради служіння Богу.

АТЕЇЗМ (гр. — безбожність ) — усвідомлення марновірності релігії, заперечення й теоретичне спростування її уявлень.

ВІЛЬНОДУМСТВО — ідейно-духовна течія, що визнає право людини на свободу мислення, вільне пізнання сутності світу, критичне ставлення до усталених поглядів і переконань.

ВІРА — бездоказове вираження істинності релігійного вчення, визнання реального існування надприродних сил (Бога).

ВІРУЮЧИЙ — особа, яка є суб'єктом релігійної віри і діяльності.

ВОЛЯ — здатність людини до вибору мети діяльності; внутрішні зусилля, необхідні для її втілення.

ГЕОГРАФІЯ РЕЛІГІЇ — розділ релігієзнавства, що вивчає роль природного фактора у появі й поширенні релігій в різних країнах і регіонах земної кулі, досліджує просторово-часові закономірності взаємодії релігійного феномена із зовнішнім середовищем.

ГЕРМЕНЕВТИЧНИЙ м. – своїм корінням він сягає ще часів середньовіччя, зокрема традицій екзегетики (розділу теології, який тлумачить Святе Письмо – Біблії). Метод охоплює систему різноманітних засобів пояснення сакральних текстів, творів отців церкви, релігійних авторів минулого, релігійних процесів і явищ загалом. Цей метод сприяє не простому поясненню, а розумінню, виявленню сутнісних ознак і властивостей релігійних явищ.

ГНОСЕОЛОГІЯ (гр. — пізнання) — філософське знання про закономірності, механізм процесу пізнання, його можливості й умови вірогідності, істинності.

ГУМАНІЗМ (лат. — людяний)— історично плинна система поглядів, що визнає цінність людини як особи, її право на свободу, щастя, розвиток і вияв своїх здібностей.

ДІАЛЕКТИЧНИЙ (пізнавальний) метод – дає змогу розглядати явища релігії в динаміці їх становлення і розвитку, у їх взаємозв’язку між собою та з процесами і явищами інших сфер суспільного буття (філософія, політика, мораль, мистецтво).

ЕТИМОЛОГІЯ (гр. - істинне слово) - 1) розділ мовознавства, що вивчає походження слів; 2) пояснення походження якогось слова зіставленням його з спорідненими словами тієї самої або іншої мови.

ЕТНОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ— розділ релігієзнавства, що вивчає місце і роль етнічного та релігійного компонентів у житті певного народу, нації.

ІНТЕГРАТИВНА  - здатність релігії сприяти безконфліктному зв’язку, злагоді, солідарності, згуртованості релігійної спільноти чи суспільства.

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЇ — розділ релігієзнавства, який розглядає плинний у часі релігійний феномен у всьому його різноманітті, відтворює історичні форми різних релігій, нагромаджує і зберігає інформацію про релігії, що існували або існують.

КОМПЕНСАЦІЙНО-ТЕРАПЕВТИЧНА ФУНКЦІЯ РЕЛІГІЇ — здатність релігії своїми специфічними засобами й властивостями («свободою у дусі», «братством у вірі», «рівністю у гріховності й стражданні», особистісним богоспілкуванням тощо) компенсувати обмеженість, безсилля, залежність людей від об'єктивних умов існування, розриви у соціальному житті та ціннісній орієнтації людей, наповнити новим сенсом їхнє життя.

КОМУНІКАТИВНА – здатність релігії впливати на процес спілкування віруючих, їх соціалізацію, передавання та засвоєння інформації та формувати між ними духовні зв’язки.

ЛЕГІТИМІЗУЮЧА – здатність релігії виховувати у віруючих поважливе ставлення до певних суспільних норм поведінки як до Божого промислу, а не суспільного розвитку.

МЕТОДИ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА - шляхи (засоби) вирішення пізнавальних проблем у процесі вивчення релігій і вільнодумство.

ПРИНЦИП ІСТОРИЗМУ – вимагає, щоб об’єкт релігієзнавчого пошуку сприймався не як щось усталене й незмінне, а як те, що повсякчас змінюється, розвивається. Цей принцип вимагає вивчати релігійні об’єкти у розвитку, з урахуванням конкретних просторово-часових координат.

ПРИНЦИП ОБ’ЄКТИВНОСТІ – цей принцип, як основна методологічна засада будь-якого наукового знання, є відправним. Його сутність виражає вимога розглядати релігійний феномен таким, яким він є сам по собі, без будь-яких суб’єктивних інтерпретацій, емоційно-уперджених установок. Певний об'єкт має аналізуватися з урахуванням його внутрішньої необхідності, як незалежна цілісна система.

ПРИНЦИП ТОЛЕРАНТНОСТІ – передбачає діалог релігійного й нерелігійного світогляду. Обидва типи світогляду мають низку спільних ознак, елементів (початкові інтегральні уявлення, поняття), ідей, що утворюють структуру, „будівлю” світоусвідомлення й світовідчуття; вони містять загальнолюдські елементи – об’єктивно-істинні знання, моральні уявлення, що виражають необхідні умови суспільного буття, загально значимі духовні цінності. Цей принцип пов’язаний із проблемою свободи совісті, ненасильство у справах віри.

ПРЕДМЕТОМ релігієзнавства є своєрідність вияву релігійного феномена; механізм його дії на індивідуальному та суспільному рівнях буття; особливості його функціонування в історії суспільства; точка дотику й шляхи взаємодії з іншими сферами культури – мораллю, мистецтвом, наукою.

ПРИНЦИПИ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА – основоположні ідеї, що визначають смисл усіх інших понять і суджень у процесі пізнання релігії.

ПСИХОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ — розділ релігієзнавства, що досліджує психологічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування релігійного феномена на індивідуальному, груповому й суспільному рівнях: зміст, структуру, спрямованість релігійних вірувань, уявлень, переживань тощо; їх місце і роль у релігійному комплексі та вплив на нерелігійні сфери життя конкретних індивідів, соціальних груп, суспільства загалом.

РЕГУЛЯТИВНА – здатність релігії через систему норм, цінностей, примусів, установок, канонів, інститутів управляти поведінкою, вчинками віруючих, діяльністю релігійних організацій, формувати та корегувати міжособистісні стосунки.

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО - галузь гуманітарних знань, спрямованих на осягнення сутності, закономірностей походження й функціонування релігії на різних етапах розвитку  культури (суспільства, соціальної  групи, особи).

СВІТОГЛЯДНА – здатність релігії формувати у віруючих систему поглядів і уявлень, які виражають її ставлення до різних предметів і явищ дійсності, життєву позицію.

СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ — розділ релігієзнавства, що вивчає суспільні основи релігії, її місце, функції й роль у суспільній системі, вплив релігії на інші елементи цієї системи й специфіку зворотного впливу на релігію певного суспільства.

ФЕНОМЕНОЛОГІЧНИЙ метод – порівняно з діалектичним є відносно новим. Дає змогу проникнути до „чистої суб’єктивності” індивіда. Іншими словами, за допомогою певних засобів вияву сенсів він дає змогу співвідносити мотиви, уявлення, ідеї, мету віруючих.

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ - розділ релігієзнавства, що досліджує розуміння смислу релігійного вираження конкретної людини на основі її інтуїції, особистих відчуття і бачення.

ФІЛОСОФІЯ РЕЛІГІЇ — сукупність філософських понять, категорій і концепцій, які дають філософське тлумачення релігії.

ФРЕЙДИЗМ — загальна назва філософсько-антропологічних і психологічних концепцій 3. Фрейда та його послідовників, в основу яких покладено проблему несвідомого.

МОДУЛЬ II. Архаїчні форми вірування. Етнонаціональні релігії.

АВАТАРА – в індуїзмі перевтілення головного божества в образи інших богів, людини або тварин. Наприклад, бог Вішну здійснює багато перетворень, основними з них вважають десять: у перших чотирьох він виступає в образі тварин (вепра, людини-лева, риби і черепахи); п’яте – втілюється в образі карлика-велетня; в останніх п’ятьох – перевтілюється у напівбогів і героїв індійської міфології (Парашу рана, Рама, Кришна, Будда, Месія-Калка). Перевтілення індійських божеств описані у Ведах.

АВЕСТА — священна книга зороастризму.

АНІМАТИЗМ (лат. — уособлений, оживлений) — перенесення психічних властивостей людей на природу, ставлення до неї як до живої істоти.

АНІМІЗМ (лат. — душа) — віра й духів і душу.

БРАХМА – вищий Бог в пантеоні індуїзму. Виникнення уявлення про Брахму як творця та охоронця загального порядку припадає на пізньоведичний період (перша половина I тис. до н.е.), коли виникло класове суспільство, виділилися і набули певного впливу жерці-брахмани. Брахмани порушили і розвивали ідею про божественну трійцю – «тримурті», в якій Брахма виступав як творче начало. Проте в очах віруючих Брахма був надто абстрактним образом, тому значного поширення набуло поклоніння двом іншим богам трійці – Вішну і Шиві.

БРАХМАН – (неточно – брамін, браман) – жрець, представник вищої касти в Індії. Із введенням культу Брахми та ускладненням релігійного ритуалу обов’язки жерця набули спадкового характеру, і брахмани утворили особливу соціальну групу. Вони монополізували вивчення Вед, оголосивши особливу соціальну групу. Вони монополізували вивчення Вед, оголосивши їхню мову (ведичний санскрит) священною, користуватися якою могли лише  брахмани і твердили, ніби вони могли впливати на богів. Нині брахмани займаються не тільки культовим служінням, а й іншими видами діяльності. Проте багато з них живуть за рахунок віруючих.

ВАКХАНАЛІЇ – нічні свята на честь бога Вакса (Діоніса), що мали оргаїстичний характер і користувалися особливою популярністю в Італії з початку II ст. до н.е. У вакханалії брали участь вільні та раби незалежно від статі, віку і належності до тієї чи іншої народності. Жрецькі функції виконувалися переважно жінками. Вакханки в священному шаленстві розривали на частини живого бика і поїдали сире м’ясо заради прилучення до «божественного начала». З цим обрядом безпосередньо пов’язане християнське причастя.

ВІДЬМА – зла чарівниця, служителька диявола, «нечистої сили». Повір’я приписували відьмі чаклунство, надприродні дії на шкоду людям, а також нічні оргії-шабаші в горах, тобто в місцях стародавніх язичеських культів.

ВІШНУ – один з основних богів індуїстського пантеону. У наш час поклоніння Вішну та його аватарам (перевтіленням) є найпоширенішою формою релігійного культу в Індії. З аватар Вішну найпопулярніші Кришна і Рама, до них індуїзм відносить також і Будду.

ДАО - у даосизмі вічне, незмінне, безформне, непізнаванне начало всіх речей і явищ.

ДАОСИЗМ - релігійно-філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані загальному божественному законові дао.

ДЕ - у даосизмі опредмечений, конкретний вияв дао в речах і в поведінці людини (міра її доброчинності).

ДЕЗІНТЕГРАТИВНА  ФУНКЦІЯ  РЕЛІГІЇ - здатність    релігії    за    певних    умов    послаблювати стабільність і стійкість особи, певних соціальних груп чи  суспільства загалом  і  навіть  викликати  релігійне протистояння.

ДЕЇЗМ (лат. — Бог) — релігійно-філософське вчення, за яким Бог є безликою першопричиною світу, але заперечує його подальше втручання в хід подій  (послідовники - Локк, Руссо, Вольтер, Лессінг, Ломоносов та ін.).

ДЕМОН (гр.— божество, дух) — у давньогрецькій міфології — надприродна істота, дух, що володіє надлюдською силою, належить до невидимого світу і має вплив на життя і долю людей. У християнстві — злий дух, диявол.

ДЕМОНІЗМ — одна з форм давніх вірувань, що грунтувалася на уявленнях про існування надприродних істот — демонів як безплотних сутностей.

ДЕМОНОЛОГІЯ — релігійне вчення про демонів, яке виникло на грунті первісної віри в духів.

ДЕНОМІНАЦІЯ - перехідний тип релігійної організації, яка має риси церкви та секти.

ДОГМАТ — основне положення віровчення, яке визнається незаперечною істиною, має силу непохитного авторитету і не підлягає критиці. Вимога беззастережного визнання Д., сліпого прийняття їх на віру — серед головних вимог християнської церкви.

ДОГМАТИКА — систематичний виклад основних догматів.

ДУХ — у релігії та міфології безплотна, надприродна сутність, яка уособлює людське мислення, свідомість, психічні здібності. В релігійному й ідеалістичному світогляді Д., розглядається як первинне щодо природи. У релігіях під Д. нерідко розуміється особливий нематеріальний початок, розумний і самодостатній, тобто божество. Звідси походить і пункт християнського віровчення про третю іпостась св. Трійці - Дух Святий.

ДУХОВЕНСТВО — служителі культу, які вважаються посередниками між богом та людьми, що здійснюють культові дії — таїнства, а також виконують роль проповідників віровчення даної релігії. У православ’ї Д.  поділяється  на чорне  (ченці)  та біле (священики, яким дозволяється одружуватися).

ДУША — у буденній свідомості — глибинний внутрішній світ людини, її почуття і переживання; у найдавніших віруваннях — таємнича «чуттєво-надчуттєва» істота, яка уявлялася носієм життя та деяких важливих станів людського тіла; у релігійній інтерпретації — безплотна духовна сутність, що визначає життєві стани і здібності людини.

ЕКЗАРХ -   1. У Стародавній Греції глава жерців, які перебували при храмі. 2. У Візантійській імперії правитель області (діоцезу), а також єпископ, що завідує церквою в діоцезі. 3. В сучасному православ’ї глава церковного округу у межах адміністративно-теріторіальної області.

ЕТНОНАЦІНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ — релігії, чия поява і функціонування, межі поширення та основні символи пов'язані з певною етнонаціональною спільнотою.

ЕТНОС (гр. — народ, плем’я) — історична, позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об'єднаних спільним походженням, культурою, мовою, самосвідомістю та етнонімом (назвою).

ЄРЕСЬ — слово, яке використовується церковниками щодо поглядів і вчень, котрі відступають від прийнятої церквою доктрини в питаннях догматики і культу.

ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ — один із стародавніх релігійних обрядів, принесення жертв духам померлих предків, обожнюваним предметам, богам, злим духам тощо. Ж. виникло в епоху первісного суспільства, коли мисливці кращу частину своєї здобичі залишали для духів померлих предків або духів-покровителів. Ж. набувало часом диких, бузувірських форм. У тій чи іншій формі Ж. збереглося в усіх релігіях й до нашого часу: запалювання свічок і лампад, освячення хліба, плодів, поминання родичів на могилах, причастя, обітниці, калічення себе у бузувірських сектах.

ЖРЕЦТВО — група людей, яка в політеїстичних релігіях виконує функції посередника між віруючими й надприродними силами та здійснює релігійні обряди.

ЗАМОВА – словесні формули, заклинання, магічні молитви, які нібито мають чудодійні властивості визначати сприятливий збіг обставин у житті людей, відвертати нещастя, захищати від ворогів і спокусників. За своєю суттю замова - невід’ємний елемент первісної магії. В сучасних релігіях замова існує у формі молитов і проклять, з якими віруючі та служителі культу звертаються до Бога з проханням врятувати від життєвих негараздів або ж покарати грішників і відступників.

ЗООМОРФІЗМ - надання рис тварин образам реальних або вигаданих об'єктів.

ЗОРОАСТРИЗМ — релігія стародавніх народів Ірану, Середньої Азії, Азербайджану, засновником якої вважається міфічний пророк Заратустра. Зороастризм як релігія складався у І тис. до н. е. Вчення 3. викладене у кн. Авеста. Для цієї релігії характерні: дуалізм (уявлення про наявність у світі двох божественних начал — добра і зла, які ведуть між собою непримиренну боротьбу); поклоніння вогню; осудження жертвоприношень; віра у прихід месії; страшний суд; потойбічне життя. Багато з ідей 3. вплинули на формування іудаїзму та християнства.

ІДОЛ — предмет, що зображає божество, якому поклонялися у глибоку давнину. Ідолопоклонство — пережиток тотемізму та фетишизму — зберігається в сучасних релігіях у вигляді поклоніння іконам, статуям, культовим атрибутам, "священним" книгам, мощам "святих" тощо.

ІНДУЇЗМ — поширена в сучасній Індії релігія, в основу віровчення якої покладено релігійно-філософські ідеї брахманізму та ведичні традиції.

ІНТУЇТИВНИЙ — той, який ґрунтується на інтуїції, зумовлений нею.

ІНТУЇЦІЯ (лат.— уява, споглядання) — безпосереднє осягнення істини без логічного обгрунтування, проміжних ланок аргументації; проникливість, відчуття, здогад.

ЙОГА (санскр.— з'єднання, зосередження) — в індійській традиції один із ортодоксальних (брахманських) напрямів, у якому створено систему послідовного очищення і просвітлення розуму, а також комплекс особливих практичних вправ для досягнення стану "звільнення" душі від тягара тіла, матерії.

КАРМА – поняття, яким у брахманізмі, буддизмі та індуїзмі називають своєрідну містичну силу або автоматично діючий «закон відплати», згідно з яким поведінка людини в реальному житті зумовлює її нинішню долю і посмертний стан душі. Остання зазнає багато перевтілень. За праведне життя людина може досягти мокші, тобто спасіння чи повного звільнення від страждань.

КЛЕРИКАЛИ — фанатичні у вірі і найконсервативніші у практичному житті церковники та богослови. К. розробили власну богословську систему, що набуває дедалі більшого значення. К. мають політичні партії (яким у деяких  країнах Заходу належить влада), молодіжні, профспілкові, кооперативні та ін. організації.

КОЛЯДА – цикл стародавніх слов’янських новорічних дохристиянських свят, у період зимового сонцестояння, присвячених аграрному культу, що супроводжувалися веселими звичаями (перевдяганням, іграми, танцями, ворожінням, піснями, висловлюванням господарям щастя та благополуччя й обдаруванням колядників). З поширенням християнства коляди за часом збігалися із святом Різдва. Пізніше церква багато з обрядів коляди асимілювали з християнськими культовими діями.

КОМУНІКАЦІЯ (лат. — зв'язок, повідомлення) — передавання інформації від однієї людини до іншої; спілкування, яке грунтується на взаєморозумінні.

КОНФЕСІЯ (лат.— визнання, сповідування) — релігійне об'єднання, що має своє віровчення, культ і організацію.

КОНФУЦІАНСТВО — комплекс давньокитайських філософських, релігійних, етичних доктрин, сформованих Конфуцієм (551—- 479 до н. е.). У їх основі — питання моральної природи людини, її життя в родині, державі, суспільстві.

КРИШНА ( з інд. санскр. – чорний, темний, Верховний) – в індуїстській міфології Бог-рятівник, одне з перевтілень верховного Бога Вішну. В релігії Товариства Свідомості Кришни він є втіленням Верховної Особи Господа. Вважається, що Кришна – реальна історична особа, що згаду.ться у ведичній літературі як мудрець і пророк, мудрий політик і хоробрий воїн, який поступово був обожнений. У книзі «Багагавад-гіта» Кришна зображується як втілення найвищого Божества в кришнаїзмі.

КУЛЬТОВА ДІЯЛЬНІСТЬ — система певних обрядів, сукупність стереотипних символічних дій віруючих, у якій втілюються їхні релігійні уявлення. Спрямована на встановлення двосторонніх стосунків між людиною і надприродним.

КУЩІ (інша назва – сукот) – іудейське свято, відзначається восени в пам’ять про сорокарічний вихід євреїв з вавилонського полону. Згідно з традицією свято проводиться у куренях з солом’яною або листяною покрівлею, що називається сукка й символізує вдячність Богу за добрий врожай і щасливий вихід з полону. У синагогах під час свята відбувається процесія, учасники якої тримають гілки пальми і верби, якими потім стукають об підлогу і випрошують дощу. В останній день свята починається річне коло читання Тори у синагозі.

ЛЮЦИФЕР (староєврейське – протидіяти) – диявол або сатана. У різних релігіях трактується як злий дух, глава злих сил, які  є винуватцями зла, штовхають людей до гріха, панують у пеклі. У християнстві – супротивник Бога. Віра в Люцифера склалася на основі уявлень у родоплемінному суспільстві про злих і добрих духів.

МАГІЯ — сукупність релігійних уявлень та обрядів, пов'язаних з вірою у надприродну силу, яка нібито здатна чудодійно впливати на хід подій в житті людей, зумовлювати збіг сприятливих чи несприятливих обставин в їхній життєдіяльності. М. поширилася серед усіх народів земної кулі в різних формах: виробнича, лікувальна, зашкодлива тощо. Магічні уявлення та дійства збереглися у формі побутових забобонів до наших днів.

МАРА (вбивати, знищувати) – у багатьох релігіях і міфології народів світу демонічне уособлення зла. У міфах народів Європи мара – втілення нічного страхіття; у слов’ян – смерті, знищення; буддизмі – бог смерті, який панує у світі. Образ мари походить з індоєвропейської культури.

МАСЛЯНА – стародавнє слов’янське свято, приурочене проводам зими і зустрічі весни. Відзначається на тижні, що передує передпасхальному посту. Дні святкового тижня мали традиційні назви: Понеділок – зустріч, Вівторок – загравання, Середа – ласощі, Четвер – гуляння, П’ятниця – тещина вечірка, Субота – Вдовини посиденьки, Неділя – проводи. Обрядові дії мали очищувальний характер і були покликані сприяти швидкому приходу весни.

МАСОРЕТИ – іудейські автори, які переписували, редагували, зберігали та переповідали з покоління в покоління стародавні єврейські й арамейські тексти Старого Завіту. Вони встановили правопис біблійних текстів, упорядкували богословські примітки до старозавітних оповідань. Відредагований Старий Завіт дістав назву масоретського.

МАЦА – пасхальні тонкі коржики з неквашеного тіста, що їх іудеї випікають в пам’ять про скитання євреїв у пустелі. Іудаїзм вимагає вживати мацу замість хліба в дні релігійного свята пасхи. У дійсності випічка маци запозичена зі стародавнього східного магічного обряду приготування хліба з продуктів нового врожаю.

МІСТИКА (гр. — таємничий) — релігійне вчення, яке стверджує можливість спілкування людини з навколишніми силами (духами, демонами тощо).

МІФ (іран. - розповідь, переказ) — духовне відтворення дійсності у формі легенд, розповідей, персонажі й події яких визнаються об'єктивно наявними або такими, що існували в минулому.

МОЛИТВА — вербальне (словесне) звернення людини до об'єкта своєї віри (Бога, святих тощо) із проханням усіляких благ, заступництва, відвернення зла; суттєвий елемент культу розвинутих релігій.

МОНІЗМ (гр. — один, єдиний) — принцип пояснення світу у світлі єдиного начала, єдності основи (субстанції) всього сущого. Монізм може бути матеріалістичний (начало — матерія) й ідеалістичний (начало — дух).

МОНОТЕЇЗМ (гр. — єдиний Бог) — форма вірувань і культу, що полягає у поклонінні єдиному Богу.

МОНОТЕЇСТИЧНІ РЕЛІГІЇ — християнство, іудаїзмі, іслам.

НЕСВІДОМЕ — сутність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою свідомості (розуму) та формуються опосередковано через генетичне закодований еволюційний досвід, без безпосередньої участі індивіда.

ОКУЛЬТИЗМ (лат. — прихований, таємний) — містичне вчення, яке визнає існування надприродних сил, можливість безпосереднього спілкування з ними за допомогою магічних обрядів, таємних ритуалів.

ОРТОДОКС (гр. — правовірний) — людина, яка неухильно дотримується принципів певного вчення, поглядів, світогляду.

ОРТОДОКСІЯ (гр. — правильна думка) — тверда послідовність у поглядах, без будь-яких відхилень (православна церква відстояла свою "ортодоксію" від єресі).

ПАНТЕЇЗМ — філософсько-релігійне вчення, за яким Бог є безособовим началом, розлитим у всій природі.

ПАНТЕОН (гр. — місце, присвячене всім богам) — сукупність богів певної конфесії; у стародавніх греків і римлян — храм, присвячений усім богам; нині — місце поховання видатних людей,

ПОЛІТЕЇЗМ (гр. — багатобожжя) — уявлення про існування кількох або багатьох богів та поклоніння їм.

ПРОВИДІННЯ (промисл) — цілеспрямована дія божества. Згідно з релігійним вченням, це недоступна людському розумові воля, діяльність "всемогутнього Бога", спрямована до найбільшого блага творіння взагалі, а людини особливо.

РАБИН – священнослужитель в іудейській релігії, керівник іудейської громади: він і «законовчитель», і суддя в усіх релігійних і нерелігійних питаннях.

РЕЛІГІЙНА СВІДОМІСТЬ — система (сукупність) релігійних ідей, понять, принципів, міркувань, аргументів, концепцій, сенсом яких є здебільшого віра у надприродне.

РЕЛІГІЙНА ТОЛЕРАНТНІСТЬ — такий характер взаємовідносин представників різних конфесій, який базується на принципах взаємоповаги та свідомої відмови від зверхності, ущемлення прав і приниження гідності один одного.

РЕЛІГІЙНИЙ КУЛЬТ — реалізація віри у діях груп людей, індивідів.

РИТУАЛ — сукупність і порядок обрядових дій, церемоній релігійного культу, що передбачають безумовне виконання твердих правил здійснення молитви віруючими та ін. Ритуал, виступаючий зовнішнім проявом релігійного акту (богослужіння, весілля та ін.), нібито надає можливість, вступити в контакт з духами, богами і т. п. Р. має магічне значення, притаманний усім релігійним культам.

САМОСВІДОМІСТЬ — спрямованість свідомості людини на саму себе або усвідомлення нею кожного акту свідомості, свого становища у світі, власних інтересів і перспектив.

САНСАРА (санскр. — мандрівка, теча життя) — брахманізмі, буддизмі, джайнізмі й ін. — вчення про неминучі страждання у земному житті та переселення душ, померлих в інші тіла. Теж само, що і метемпсихоз (гр. — переселення душ).

СВЯТЕ ПИСЬМО — кодифіковане віровчення розвинутих релігій: в індуїзмі — Веди, в зороастризмі— Авеста, в іудаїзмі — Тора, в буддизмі — Трипітака, у християнстві — Біблія, в ісламі — Коран тощо.

СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ (лат. — світський) — звільнення суспільної, групової та індивідуальної свідомості, соціальних інститутів і відносин від впливу релігії.

СИНКРЕТИЗМ — злиття вірувань та обрядів різних релігій. Наприклад, християнство від самого початку мало синкретичний характер, поєднуючи елементи іудаїзму, стоїцизму Сенеки й античних культів. Такий самий характер має іслам, іудаїзм, сектантські віровчення та культ. С. свідчить про спільність і земний характер причин, які породжують релігію.

СИНТОЇЗМ (япон. — шлях богів) — національна релігія японців, що сформувалася в VI—VII ст. на основі анімістичних культів.

СІОН — частина Єрусалима (пагорб), де, згідно з Біблією, розташовувався цар Давид і храм Ягве. У Біблії неодноразово зазначається, що на С. "живе Бог". Тут відображено поширене серед стародавніх народів вірування, нібито гори є житлом богів. З часом слово "сіон" стало в іудаїзмі символом "вірності" Богові, у цьому ж значенні воно перейшло до християнства і одержало значне поширення в християнському сектантстві.

СОФІЯ — (гр. — знання, мудрість) — поняття-символ, міфологема в античній і середньовічній філософії. У вітчизняній релігійно-філософській і богословській думці насамперед асоціювалася з біблійною "Премудрістю Божою". С. знайшла відображення у богослужінні, храмовій архітектурі, іконопис, її іпостасна природа зумовила розуміння С. як богині. Вона являє собою ідею вічної жіночості, яку греки пошановували в образах Афродити, Деметри, а східні релігії обожнювали як Ісиду, Кібелу, Іштар. У слов'янській міфології вона відобразилася в культах Лади і Мокоші. Саме ця богиня давала назву першим християнським храмам в Русі-Україні.

ТАБУ — релігійна заборона у первісних народів на речі або дії, вимовляння певних слів, на їжу, відвідування певних місць у храмі, святилищі і т. п., за порушення якої загрожує "надприродна" кара, хвороба або смерть.

ТЕЇЗМ (гр. — Бог) — релігійне вчення, яке визнає буття Бога як абсолютної надприродної особи, що створила світ і керує ним.

ТЕОЛОГІЯ (гр. — Бог і вчення) систематизований виклад релігійного вчення про Бога; сукупність вироблених певною релігією доказів істинності власних догм, правил і норм життя духовенства і віруючих, боговстановленості віровчення і церкви. Інша назва — богослов'я.

ТОТЕМІЗМ (індіан. — його рід) — віра в надприродну спорідненість груп людей (роду, племені) із певними видами тварин, рослин чи якимись речами.

ТРАНСЦЕНДЕНТНИЙ (лат.  — переступати) - той, що лежить за межами людського буття, свідомості й пізнання і перевищує їх. У богослов'ї — недоступна людині сфера потойбічного, зовнішнього щодо релігії.

УПИРІ - перевертні в релігійних повір’ях. Вважалося, що упирі можуть перекидатися на звірів, птахів, набувати чоловічого вигляду. Їх основне заняття висмоктувати кров у людей, молоко в корів, вони крадуть дощ, насилають неврожай. Уява про упирів сягає корінням в анімістичні і тотеміністичні вірування. Близькими до упирів є образи русалок, водяників, відьом, лісовиків, чортів тощо. Залишки уявлень про «нечисті сили» й досі зустрічаються у народних повір’ях.

ФЕНОМЕН (гр. — те, що з'являється) — явище, за яким приховується певна закономірність, сутність.

ФЕТИШИЗМ (франц. — ідол; порт. — зачарована річ) — віра в існування у матеріальних об'єктів надприродних властивостей.

ХЕДЕР – традиційна початкова релігійна школа у єврейській громаді. Навчання у хедері зводиться до вивчення Біблії і Талмуду. В Україні існували до кінця XIX ст.., потім були закриті, а учні переведені до шкіл національних меншин.

ХЕРЕМ - прокляття, відлучення від синагоги тих, хто порушив настанови і правила єврейської громади, бере під сумнів положення Талмуду.

ХІЛІАЗМ (гр. - тисяча) - віра в "тисячолітнє царство" бога і праведників на землі, в здійснення містичного ідеала справедливості ще до кінця світу. Термін звичайно застосовується до ранньохристиянських вчень, що засуджувались церквою в III ст., але відродились в середньовіччі і сучасному секстантстві.

ЦЕРКВА (гр. — Господній дім) — релігійна організація зі складними, централізованими та ієрархізованими стосунками між священиками І віруючими, що виробляє, зберігає, передає релігійну інформацію, організовує та координує релігійну діяльність і контролює поведінку віруючих.

ЧАКЛУН (волхв, маг, чарівник) — згідно з марновірними уявленнями, запозиченими з язичества, особа, яка нібито володіє здатністю за допомогою магічних обрядів впливати на сили природи й суспільства.

ШАМАНСТВО — форма релігії, культ головним чином злих духів, які викликають хвороби. Особливо поширене у народів Північної Азії (чукчів, бурятів та ін.). Для Ш. є характерним особливий релігійний ритуал — камлання, до якого віруючі звертаються з метою лікування хвороб, забезпечення успіху в промислі і т. п. Під час камлання шаман викликає у себе нервово-психічний стан, який призводить нібито до того, що духи входять в його тіло або мого душа відправляється в світ духів.

ЯЗИЧНИЦТВО — різні релігійні вірування, що існували у всіх народів до прийнятті ними світових релігій.

ЯХВЕ (Ягве, Єгова) – верховний бог в іудаїзмі. У пантеоні богів він був висунутий на перше місце єврейськими племенами приблизно X ст. до. н. З культом Яхве пов’язані виникнення і розвиток іудейського монотеїзму.

МОДУЛЬ III. Християнство як світова релігія: загальна характеристика. 

АБАТ — титул настоятеля монастиря в католицькій релігії, який посідає місце за єпископом. Інколи А. добиваються незалежності від єпископів і підкоряються безпосередньо папі.

АБСОЛЮТ (лат. — безумовний, повний, необмежений, досконалий) — нічим і ніким не зумовлена, самосутня, самодіяльна, вічна і нескінченна, повністю вільна і досконала духовна сутність, яка є джерелом і першоосновою світу. Християнство рисами абсолюту наділяє Боги.

АВТОКЕФАЛІЯ — у православ'ї — незалежність однієї політичної церкви від другої.

АДАМ (староєвр. — земля) — за Біблією, перша людина, створена Богом із пороху земного за його образом і подобою на шостий день творіння.

АДВЕНТИЗМ (лат. — пришестя) — течія пізнього протестантизму, яка виникла в 30-х роках XIX ст. у США шляхом відокремлення від баптизму. Його засновник — Вільям Міллер (1782—1849).

АДЖОРНАМЕНТО – оновлення. Цим терміном Папа Іоанн XXIII назвав програму пристосування католицької церкви до сучасних умов, модернізації її віровчення, культу та діяльності. Була схвалена у рішеннях Другого Ватиканського собору, спрямованих на осучаснення католицької теології, уточнення соціально-політичних доктрин, пом’якшення різкого протистояння католицизму іншим релігіям.

АЛІЛУЙЯ — хвалебний приспів у християнському богослужінні, звернений, до всіх іпостасей Трійці. Запозичений у евреїв.

АМІНЬ — слово, яке використовується при закінченні молятви. Увійшло у християнство з богослужіння стародавніх євреїв і за походженням має характер чаклунського заклинання.

АНАФЕМА — прокляття від імені Бога, відлучення від церкви, виключення з громади віруючих, вища церковна кара в християнстві. А. застосовується церквою в боротьбі з атеїзмом, науковою і суспільною думкою, громадськими рухами, які різко суперечать релігії.

АНГЕЛИ — в іудаїзмі, християнстві, ісламі — небесні служителі Бога, надприродні безплотні істоти, посередники між Богом та людьми.

АНТИХРИСТ — у християнському віровченні — супротивник Христа, посланець сатани, який нібито прийде незадовго до другого пришестя Христа і вестиме боротьбу з християнською церквою, але кінець кінцем буде переможений Христом.

АПОКРИФИ — твори іудейської та ранньохристиянської літератури, сюжетно пов'язані з творами канонічної літератури, які, однак, давали тлумачення подій, відмінне від офіційного церковного віровчення.

АПОЛОГЕТИКА (гр. — захищаючий) — розділ богослов'я (так зване основне богослов'я), головною метою є захист християнського вчення.

АПОСТОЛИ (гр. — посланець) — у християнстві група учнів, обрана Ісусом Христом для поширення його ідей.

АРМАГЕДДОН – назва місцевості біля підніжжя гори Кармел, яка у біблійні часи мала стратегічне значення і відігравала вирішальну роль у битвах з єгиптянами, ассирійцями, вавилонянами та іншими завойовниками Ханаанського царства. У  релігійній літературі  використовується як символ «священної війни». Армагеддон – головний догмат віровчення Свідків Єгових. У публіцистичній літературі часто вживається як синонім чогось невідворотного, глобального катаклізму.

АРХІЄПИСКОП (гр. — старший наглядач) — старший єпископ, один із найвищих титулів у християнській церкві, середній між митрополитом і єпископом.

АРХІЄРЕЙ — загальна назва вищих сановників (єпископів, архієпископів, митрополитів, патріарха) у православній церкві.

АРХІМАНДРИТ — вищий (до єпископа) чернечий чин у православній церкві.

БАПТИЗМ (гр. — занурювати, хрестити у воді) — протестантський напрям, що виник на початку XVII ст. в Англії. Першим баптистом вважається Джон Сміт

(1554—1612).      Членами      баптистських     общин  є  приблизно 35 млн. осіб в 122 країн світу.

БЕАТИФІКАЦІЯ — зарахування до "лику блаженних" у католицькій церкві.

БЕРЕГИНІ — поліморфні образи добрих духів у давніх східнослов'янських віруваннях.

БІБЛІЯ (гр. — книги)— священна книга християнства та іудаїзму (Старий Завіт). Має дві частини — Старий Завіт (50 книг) і Новий Завіт (27 книг). Складалася протягом I тис. до н. е. та II — III ст. н. е. шляхом відбору, редагування та канонізації текстів.

БЛАГОДАТЬ — божественна милість, дарована людині. Б. - це необхідна умова для спасіння.

БОГ— першооснова реальності, верховна надприродна сутність, яка обдарована вищим розумом, абсолютною досконалістю і всемогутністю, є творцем світу і причиною всього, що в ньому відбувається. Передбачає неосяжну віру і виступає як об'єкт культу.

БОГОРОДИЦЯ — у християнстві — Богиня-мати, діва Марія, мати Ісуса Христа, яка народила його від непорочного зачаття. З поширенням християнства культ Б. зливається з місцевими віруваннями і залежно від соціальних умов набуває різного характеру: у Західній Європі за часів феодалізму він перетворився у культ Мадонни, на Русі злився з язичеським культом богині землі й родючості, поступово його витіснивши. У багатьох релігіях це божа мати, богиня, яка народжує бога чи богів. До числа богородиць належали вавилонська Іштар, фінікійська Астарта і малоазійська Кібела. Близька до них і грецька Деметра. Культ Б. тісно  пов'язаний з основним заняттям населення — землеробством. Б. шанувалась як богиня родючості.

БОГОСЛУЖБОВІ КНИГИ - книги, які містять правило та опис порядку богослужінь, а також тексти для них. У православ'ї для треб (хрещення, вінчання, похоронної відправи тощо) використовується "требник", для проведення літургії та інших церковних служб використовується "служебник", "часослов", "чиновник" та інші Б. к.

БОГОСЛУЖІННЯ — виправлення певних релігійних обрядів. Б. поділяються на так звані суспільні, чи власне Б., і приватні (треби) — на замовлення окремих віруючих. Справляє певний естетичний та психологічний вплив на віруючих за допомогою спеціально організованих інсценувань, співу, проповідей тощо.

БОГОХУЛЬСТВО — образа імені Бога, діви Мари, святих, предметів культу, що карається церквою і світськими властями тих держав, де та чи інша церква є державною.

БУТТЯ З БОГОМ — внутрішнє саморозкриття людини стосовно Бога через акт прозріння.

ВАЛЬПУРГІЄВА НІЧ — ніч на перше травня, коли за германськими повір'ями на горі Броккен (Німеччина) під проводом Сатани відьми та чаклуни збираються на щорічний шабаш.

ВАРФОЛОМІЇВСЬКА НІЧ ("криваве весілля") — масові вбивства гугенотів католиками 1572 р. в Парижі в ніч перед святом св. Варфоломія (24 серпня). Різня відбувалась і в провінціях. За три дні побоїща було вбито близько 30 тис. чоловік. В. н. була організована католичкою — королевою Катериною Медічі і керівниками католицької партії.

ВАТИКАН — держава-місто, що виникла внаслідок підписання 11 лютого 1929 р. угоди між папою Пієм XI і урядом Італії; центр Римської католицької церкви, офіційна резиденція (з 1870) пап і Римської курії. Має всі державні атрибути, зокрема, дипломатичні  відносини  з понад  100 країнами  світу. Площа — 44 гектари.

ВІВТАР — східна частина храму, піднята над підлогою на дві-три східці. У православних церквах В. відгороджено від решти приміщення іконостасом.

ВІФЛЕЄМ — місто в Палестині, поблизу Єрусалима. Згідно з Старим Заповітом, Віфлієм — місце народження Давида і "прийдешнього месії". Виходячи з цієї старозаповітної "вказівки", християнство проголосили в Євангеліях В. місцем народження Христа. В. вважається священним місцем християн та іудеїв.

ВОЛХВИ (санскрит. — горіти, світити) — служителі язичницьких культів, чаклуни, наділені таємними знаннями люди, які розумілися на астрономії, читали священні тексти, розгадували сни, передбачали майбутнє, лікували, розмовляли з духами.

ВСЕНІЧНА — богослужіння у православній церкві напередодні неділі або великого релігійного свята. В., або нічне бдіння, починається після заходу сонця і у пасхальну (часом і в різдв'яну) ніч закінчується після опівночі.

ВСЕСВІТНЯ РАДА ЦЕРКОВ — керівний орган екуменічного руху, який об'єднує протестантські та деякі православні церкви. Має резиденцію у Женеві. В. р. ц. підзвітна асамблеї, що скликається кожні п'ять — шість років, і обирається нею.

ГЛОСОЛАЛІЯ — "говоріння різними мовами", вигукування, позбавлені всякого змісту, що спостерігаються в стані релігійного екстазу (напр., у п'ятидесятників). Г. — результат психічного перенапруження, яке викликається так званим хрещенням духом, тобто дією "божественного духу" на віруючого (у баптистів, молокан та п'ятидесятників).

ГОВІННЯ — один з обрядів православної церкви, який готує віруючих до таїнства причастя і сповіді. Людина, яка говіє, зобов'язана відвідувати церковні служби, молитися вдома, постити, тобто не вживати м'яса, молока, тваринних жирів тощо.

ГРІХ — одна з основних християнських морально-етичних категорій, що означає порушення волі Бога, падіння Адама і Єви, які, згідно з Біблією, покуштували плід забороненого дерева пізнання добра і зла. Г. — поняття, за допомогою якого релігійна мораль оцінює дії, що суперечать Божим заповідям. Під гріхом релігія розуміє також стан душі, котрий виникає під дією порушення заповідей релігійної моралі.

ДВАНАДЕСЯТИ СВЯТА - дванадцять православних найважливіших свят, які присвячені Трійці та Богородиці: Різдво Христове - 25.12.(06.01); Стрітення - 02.02.(І5.02.); Благовіщення -25.03.(07.04.); Вхід Господній в Єрусалим - остання неділя перед Пасхою; Вознесіння, Господнє — на сороковий день після Пасхи; Трійця - у п'ятдесятий день воскресіння Христа; Преображення — 06.08.(19.08); Успіння Богородиці (Перша Пречиста) — 15.08.(28.08.); Різдво Богородиці (Мала Пречиста) - 08.09.(21.09.); Воздвиження Хреста Господнього - 14.09.(27.09.); Уведення в Храм Богородиці - 21.11.(04.12.)

ДЕКАЛОГ — релігійно-моральний кодекс, покладений в основу іудаїзму і християнства; складається з десяти заповідей. Домінуючими серед них є перші чотири: вони визначають вектор людської моральності — праведне боговшанування, що породжує низку інших позитивних моральних рис (смирення, щедрість, шанобливість, безкорисливість, щирість, правдивість тощо).

ДЕСЯТИНА — відрахування десятої частини всіх прибутків віруючого на користь церкви. У наш час зберігається у адвентистів та в інших сектах як примусовий збір. В ісламі різновидом Д. є закят.

ДИЯКОН — третій, нижчий сан священнослужителя, помічник єпископа і священика під час богослужіння у православній, католицькій, англіканській і протестантських церквах.

ДРУГЕ ПРИШЕСТЯ — у християнському віровченні очікуваний другий прихід Христа на землю для посоромлення "нечестивців" і дарування "блаженства" віруючим. Віра у Д. п. поширилася серед християн з формуванням євангелійного міфу про земне життя Христа. Вчення про Д. п. широко використовується церквою і сектантськими проповідниками для зміцнення релігійної віри.

ДУХОВЕНСТВО — спільна назва професійних служителів культу в деяких сучасних релігіях.

ЕДЕМ — за біблійною легендою, земний рай, місце перебування людини до гріхопадіння, з якого перші люди були вигнані в кару за гріхопадіння.

ЕЗОТЕРИЗМ (гр. — внутрішній) — феномен культури, що включає, з одного боку, віру в існування надприродного вищого світу, уявлення про нього, а з другого — засоби спілкування з цим світом, підкорення його своїм інтересам.

ЕКУМЕНІЧНИЙ РУХ — об'єднуючий рух християнських церков.

ЕКЗАРХ – 1. У Стародавній Греції глава жерців, які перебували при храмі. 2. У Візантійській імперії правитель області (діоцену), а також єпископ, що завідує церквою в діоцезі. 3. У сучасному православ’ї глава церковного округу у межах адміністративно-теріторіальної області.

ЕКТЕНІЯ – у православній церкві молитва, що входить до складу богослужінь, яка проголошується звичайно дияконом і містить благання, звернені до Бога. Види ектеній, згідно з обсягом та характером прохань, - велика, просительна і мала. За допомогою ектеній у свідомості віруючих вселяється думка, що церква здатна допомогти в нещасті й усі надії слід покладати на Бога.

ЕНЦИКЛІКА — послання римських пап духовенству та віруючим, присвячені найважливішим соціально-політичним, релігійним і моральним питанням, їм надається особливого значення, оскільки Е. значною мірою покликані визначати особливості  формування суспільної думки з основних політичних і соціальних проблем сучасності.

ЕСХАТОЛОГІЯ (гр. — останнє вчення) — релігійне вчення про кінцеву долю людства й світу. Е. наявна в християнстві, іудаїзмі, ісламі й буддизмі. Е. складається з уявлень про Царство Боже, про антихриста, воскресіння мертвих, страшний суд, рай, пекло та ін.
ЕШИБОТ — іудейська школа, що готує рабинів. Навчання в Е. здійснюється за надзвичайно схоластичною системою. Звернення до Біблії як до найвищого критерію істини. Основні предмети богословського вивчення — Біблія і Талмуд. Е. існують у багатьох країнах, у тому числі й нашій.

ЄВА — згідно з Біблією, перша жінка на Землі, прамати людства, створена Богом на шостий день його творіння з ребра Адама і приведена йому як дружина.

ЄВАНГЕЛІЄ (гр. - блага звістка) - твори про земне життя Ісуса Христа. З тридцяти Є. тільки чотири увійшли до Канону Нового Завіту (від Матфія, від Марка, від Луки, від Іоанна).

ЄПАРХІЯ — церковний адміністративний округ на чолі з архієреєм (єпископом). Є. об'єднують кілька парафій.

ЄПИСКОП (по іншому — архієрей) — вищий ступінь священства в християнських церквах, які визнають єпископат. Тільки Є. можуть рукопокладати у диякони, священики та єпископи (останнє — разом з іншими єпископами).

ЄРУСАЛИМ — місто в Палестині, де зосереджено святині християнської, іудейської та мусульманської релігій. Прихильниками цих віросповідань вважається священним містом.

ЖИТІЯ СВЯТИХ — життєписи мучеників, аскетів, ченців, князів тощо, проголошених церквою святими.

ЗАВІТ — поняття Біблії, що означає сакральний союз Бога з людством.

ЗАКОН БОЖИЙ — навчальний предмет у початкових та середніх школах царської Росії, який включав вивчення молитов, катехізису.

ЗАПОВІДІ — релігійно-моральні настанови в іудейській релігії, які нібито власноручно написані богом Ягве на камінних плитах і вручені Мойсею на горі Сінай. З виникненням християнства ці 3. були доповнені так званими заповідями блаженства, проголошеними Христом в Нагірній проповіді, і включені до християнського віросповідного арсеналу. Відбір заповідей з безлічі побутових, моральних і т. п. правил поведінки значною мірою здійснювався іудейськими, а потім і християнськими священиками.

ІГУМЕН — настоятель православного монастиря.

ІЄРАРХ (гр. — священний, влада) — представник вищого християнського духовенства (папа, патріарх, митрополит, кардинал, архієпископ, єпископ).

ІЄРАРХІЯ - сукупність церковних (і не тільки) чинів знизу доверху в порядку їхньої підпорядкованості.

ІЄРАРХІЯ ЦЕРКОВНА (священновляддя) – сукупність церковних чинів у порядку субординації, форма організаційного церковного устрою.

ІКОНОБОРСТВО – рух проти вшанування ікон, що тривав впродовж VIII  - першої половини IX ст. у Візантії. Імператор Лев III у 726 р. видав едикт проти вшанування ікон. Іконоборці проголосили писання ікон та їхнє вшанування ідолопоклонством і спотворенням християнства. Внаслідок цього було знищено шедеври візантійського мистецтва. Сьомий Вселенський собор 787 р. засудив іконоборство, але це не привело до його заборони. Лише у 843 р. імператриця Феолора відновила іконовшанування. Нині заперечують вшанування ікон різні протестантські церкви і секти (баптисти, адвентисти, Свідки Єгови та ін).

ІЄРЕЙ — найменування священика, яке було запозичене християнами з грецької культової термінології.

ІКОНА (гр. — зображення, образ) — зображення Бога, святого, яке служить предметом релігійного поклоніння і вшанування.

ІКОНОСТАС (гр. — зображення, образ і місце стояння) — стіна з розміщеними на ній іконами, що відокремлює , вівтар від центральної частини православного храму.

ІНДУЛЬГЕНЦІЯ — папська грамота, яка давала ві¬руючим відпущення, гріхів, тобто звільнення від покарання за здійснений гріх. Католицька церква з метою збагачення організовувала широку торгівлю І. не тільки за здійснені, а й авансом за нескоєні гріхи. Торгівля І. повсюдно викликала обурення в усіх прошарках суспільства, і вимога ЇЇ припинення була одним з головних гасел Реформації.

ІНКВІЗИЦІЯ — судова установа католицької церкви, створена у XIII ст. для боротьби з єретиками. Упродовж усієї історії І. виступала душителем і катом передової суспільної та наукової думки. Проте вона не могла зупинити науковий і соціальний прогрес. У більшості країн Західної Європи І. було скасовано у XVIII ст.

ІОАН ХРЕСТИТЕЛЬ — за Євангеліями, пророк, який провістив прихід Христа, був його попередником.

ІПОСТАСЬ — сутність кожного з трьох лиць християнської Трійці — Бога-отця, Бога-сина, Бога-святого духа (три І. єдиного Бога).

ІСУС ХРИСТОС (гр.     — помазаник, месія)  - засновник    і    центральний    образ    християнства.    За християнською       традицією,       Ісус       Христос       є Боголюдиною,   яка   поєднує   в   собі   божественне   й людське начала (друга іпостась Трійці — Бог-Син).

ІУДАЇЗМ — одна з найдавніших етнонаціональних релігій, яка започатковує ідею єдиного Бога-творця й володаря Всесвіту; поширена здебільшого серед євреїв.

ІУДАЇЗМ ПРОГРЕСИВНИЙ — реформістський рух, що є найпоширенішим і найвпливовішим напрямом у сучасному іудаїзмі. Акцентує увагу на внутрішньому духовному осмисленні цінностей іудаїзму. Зародився у XVIII ст. в Європі. Нині має до 2 млн. послідовників, що мешкають у 43 країнах світу. В Україні діє 40 громад прогресивного     іудаїзму.     Головою     Прогресивного іудаїзму України є равин

О. Духовний.

КАББАЛА — середньовічне релігійно-містичне вчення, поширене серед

найфанатичніших прибічників іудаїзму. К. являла собою особливий спосіб символічного тлумачення священних текстів, при цьому словам та числам надавалося містичне значення. Певний вплив мала на послідовників християнства та ісламу.

КАГАЛ - іудейська самоврядна громада в країнах Східної Європи. Побудований на основі теократичного принципу, очолюваний рабином. К. мав право судити, карати і відлучати.

КАЛЬВІНІЗМ —деномінація в протестантизмі, що виникла в ході Реформації на підставі ідей Ж. Кальвіна (1509—1564). Принципи К.: спасіння особистою вірою; загальне священство віруючих; богонатхненність лише Біблії; догмат про абсолютне передвизначення, згідно з яким Бог ще до створення світу одним людям дарував спасіння, іншим — загибель.

КАНОН — встановлене християнською церквою правило, яке не підлягає перевірці та сумнівам і повинно сприйматись як "богонатхненна" істина.

КАНОНІЗАЦІЯ — зарахування церквою до лику святих і введення культу нового святого.

КАПЕЛА — у католицькій та англіканській церквах невелика культова споруда для проведення приватних богослужінь і молитов, а також для зберігання релігійних реліквій.

КАПЛИЦЯ — невелика молитовна споруда без вівтаря. К. становилися на перехресті шляхів, біля джерел, на кладовищах тощо.

КАРДИНАЛ — вищий духовний сан у католицькій церкві. Право возведення у кардинальський сан належить тільки папі римському. К. — найближчі помічники папи; їхнім зібранням (конклавом) з їх же середовища обирається папа. К. має одіяння червоного кольору.

КАТЕХІЗИС - керівництво для елементарного навчання християнській вірі. Звичайно викладається у формі запитань та відповідей і містить положення, визнання яких є обов'язком для кожного члена церкви.

КАТОЛИКОС — титул верховних ієрархів вірмено-григоріанської та грузинської православних церков. Місцеперебування вірменського К. є місто Ечміадзин.

КАТОЛИЦИЗМ (гр. — загальний, вселенський) — один із основних (поряд із православ'ям і протестантизмом) напрямів у християнстві, що остаточно сформувався після поділу християнської церкви у 1054р.

КЕЛІЯ (гр. — кімната) — жила кімната монаха.

КІРХА — лютеранський храм.

КЛІР - сукупність священників та церковнослужителів однієї церковної парафії.

КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА — один із найдавніших (приблизно 1051) православних чоловічих монастирів в Україні, що одержав свою назву через розміщення на початку свого існування у печерах.

КИЇВСЬКА МИТРОПОЛІЯ — церковний округ, що до середини XV ст. об'єднував усі християнські громади, парафії, єпархії та здійснював канонічний контроль над духовним життям у Київській Русі, перебуваючи в юрисдикції Константинопольського патріарха.

КОЛЯДА — цикл стародавніх слов'янських новорічних язичницьких свят, пристосованих до аграрного культу, що супроводжувалися веселими звичаями (перевдяганням, іграми, танцями, ворожінням, банкетами, відвідуванням домівок, побажаннями господарям щастя та благополуччя, обдаруванням колядників тощо).

КОНГРЕГАЦІЇ— органи управління Ватикану як центру всесвітньої католицької церкви. К. мають широко розгалужений апарат, який знаходиться безпосередньо при папі та римській курії, а також функціонує в багатьох країнах світу.

КОНКЛАВ — зібрання кардиналів для обрання нового папи, а також назва залу Сикстинської капели у Ватикані, де відбувається це зібрання. Вхідні двері до капели замуровуються і не розкриваються, поки не буде обраний папа.

КОНФІРМАЦІЯ — католицьке таїнство, яке здійснюється над дітьми у віці 7—12 років і відповідає православному таїнству миропомазання. Мета К. — релігійний вплив на світосприймання дітей. Цей обряд здійснюється здебільшого єпископом в урочистій церковній обстановці в присутності батьків та рідних дитини. У протестантів К. — навчання вірі, сповідання віри і перше причастя молодих людей у віці 14—16 років.

КРЕАЦІОНІЗМ (лат. — створення) — учення про Божественне творіння світу. Викладене в Старому Завіті — творіння всього сущого Богом протягом шести періодів (днів), де день треба розуміти як відрізок часу.

КСЬОНДЗ — духовна особа в Польщі, у сані священика, як з білого духовенства, так і з ченців.

КУРІЯ — назва сукупності верховних установ Ватикану. К. видає папські грамоти і булли, завідує фінансами, "відпущенням гріхів", шлюборозлучними процесами, розглядає апеляції, вирішує питання канонізації святих, заснування орденів. К. є провідником міжнародної політики Ватикану.

КУТЯ (гр. — зерно) — обрядова страва східних слов'ян та інших давніх народів під час новорічних свят. Відома із дохристиянських часів.

КУЩІ — іудейське свято, відзначається восени в пам'ять про сорокарічні мандри євреїв у пустелі на шляху з Єгипту до Ханаану. Свято триває дев'ять днів, включає магічні обряди, певні звичаї, котрі використовуються служителями культу для підтримки релігійних настроїв віруючих. В останній день свята починається річне коло читання Тори у синагозі.

ЛАВРА — назва великих православних чоловічих монастирів, найбільш значних центрів поширення релігійної ідеології та паломництва віруючих. В українському і руському православ'ї їх було чотири: Києво-Печерський (з 1598), Троїце-Сергіїв (з 1744), Олександро-Невський (з 1797) та Почаївський (з 1833). Настоятелями були місцеві єпархіальні архієреї, а керували ними намісники, як правило, у сані архімандрита.

ЛІТУРГІЯ (гр. — богослужіння) —- головне християнське богослужіння, під час якого здійснюється таїнство причастя (євхаристія).

ЛЮДСЬКИЙ ДУХ — здатність людини відчувати, виявляти вольові зусилля, визначати мету життя і творчо діяти.

ЛЮТЕРАНСТВО — деномінація в протестантизмі, основні принципи віровчення якої сформульовані М. Лютером (1483—1546) та його послідовниками. За Лютером, людину рятує тільки її особиста віра в Бога. Звідси й вчення про загальне священство, рівність усіх віруючих перед Богом, заперечення чернецтва тощо.

МАТФЕЙ — в християнській традиції один із 12 апостолів, найближчий учень Ісуса Христа, автор першого канонічного Євангелія.

МЕСА — богослужіння в католицькій церкві.

МЕСІАНІЗМ — віра в майбутнє пришестя Месії, тобто Божого посланця, Спасителя, покликаного знищити зло і встановити на землі царство небесне.

МИЛОСЕРДЯ — одне з найголовніших релігійних благочесть, що розглядається (буддизмом, іудаїзмом, християнством, ісламом тощо) як Божа благодать, яка сприяє подоланню людської гріховності. Зводиться до співчуття, любові до ближнього, правдолюбства тощо.

МИРО (гр.— пахуче масло) — речовина, що використовується священнослужителями при здійсненні таїнства миропомазання, освяченні церкви тощо.

МИРОПОМАЗАННЯ — одне із семи таїнств християн, що символізує освячення і зміцнення духовних сил християнина на шляху до спасіння.

МИТРОПОЛИТ — спершу у Візантії єпископ митрополії, тобто головного міста області чи провінції. На Русі М. до запровадження патріархату (1589) були главами Української і Руської православних церков, їхньою резиденцією був Київ (до XIII) потім Львів, Володимир, а з XIV ст. Москва. У наш час М. є главами великих єпархій і, як правило, входять до священного синоду на правах його постійних членів.

МОНАСТИР — основна форма організації християнського чернецтва, яке об'єднане в громади з єдиним статутом життя, спільно володіє жилими та богослужебними приміщеннями й іншою власністю.

МОНОФІЗИТСТВО (гр.— єдиний, один, природа) — вчення к християнстві, яке визнає в Христі одну божественну природу, а не дві — божественну і людську. Започатковане в V ст. Константинопольським архімандритом Євтихієм. Халкідонський собор (451) визнав це вчення єрессю.

МОРМОНИ — Церква Ісуса Христа Святих останніх днів, що виникла в США в 1830 р. Нині поширена в понад 150 країнах світу. Для М. характерне змішання елементів християнства, ісламу, буддизму, давньогрецької релігії.

МОЩІ — рештки померлих святих, які зберігаються тривалий час нетлінними, що, за релігійними уявленнями, засвідчує їх святість. Шануються в католицизмі й православ'ї.

НАГІРНА ПРОПОВІДЬ - за Євангеліями, проповідь Христа на горі перед апостолами, переосмислюється на засадах любові як центральної категорії християнського віровчення. Підноситься значимість у суспільстві тих, хто духовно великий, хто вирізняється блаженством ("вбогі духом", "засмучені", "голодні та спрагнені правди", "милостиві", "чисті серцем", "миротворці" тощо).

НАЗАРЕТ — за Євангеліями, місце проживання Ісуса Христа та його батьків (місто в Галілеї, Палестина).

НІМБ (лат. — хмарина) — умовне позначення сяяння навколо голови у зображеннях богів, святих, ангелів, пророків.

НОВИЙ ЗАВІТ— частина Біблії, яку як Святе Письмо вшановують християни. Має два значення: 1) новий договір (завіт) між Богом і людьми; 2) зібрання книг, які виражають цей договір. Складається з 27 книг. Зокрема, до Н. 3. входять 4 Євангелія (Матфія, Марка, Луки, Іоана), в яких описано життя, чудеса, вчення засновника християнства боголюдини Ісуса Христа.

НОЙ — біблійний проповідник, через якого Бог врятував людство від загибелі під час всесвітнього потопу.

ОБІДНЯ (літургія) — християнське богослужіння (обідня у православ'ї, меса — у католицизмі й лютеранстві), під час якого здійснюється таїнство причастя, тобто поїдання віруючими хліба та вина, що представляють тіло і кров Ісуса Христа. На думку церковників, О. сприяє духовному відродженню, єднає з Богом. Вона є одним із ефективних засобів релігійного впливу на віруючих. Відома з II ст. н. е.

ОБРІЗАННЯ — релігійно-магічний обряд відсікання крайньої плоті чоловічого статевого органу, поширений в іудейському (здійснюється над новонародженими) і мусульманському (здійснюється над хлопчиками 7—10 років) культах, а також у багатьох народів Австралії, Америки, Океанії та Африки. Обряд обрізання виник у первісному суспільстві, ним супроводжувався акт посвячення юнаків у дорослий стан. Пізніше жреці почали тлумачити його як акт належності до "істинної" релігії.

ОДКРОВЕННЯ —термін, яким в іудеїв, християн, мусульман позначається все те, що сам Бог відкрив людям про себе і про істинну віру в нього, тобто саморозкриття Бога.

ОРАНТА (від лат. та, що молиться) – образ Богоматері, яка молиться. На іконах вона зображена на повний зріст з піднятими на рівень обличчя руками та повернутими від себе долонями. Іконографічне зображення оранти сформувалося у середні віки і було досить поширене в Київській Русі. Класичним втіленням цього образу є мозаїчне зображення оранти в Софії Київській.

ОСВЯЧЕННЯ — магічні слова і дії, які виголошуються і здійснюються служителями культу з метою надання "святості" тому чи іншому предмет) (наприклад, освячення води, житла тощо). У більш загальному плані О. — підтримка чого-небудь авторитетом церкви і релігійним обгрунтуванням: О. влади, звичаїв тощо.

ОСТРОЗЬКА БІБЛІЯ — перше повне видання Біблії в перекладі давньою українською мовою в її східнослов'янському варіанті. Видана 1581 р. І. Федоровим в м. Острог (Рівненщина).

П'ЯТИДЕСЯТНИКИ (від старозавітного свята П'ятдесятниці, у Новому Завіті — зелені свята, або Трійця) — пізньопротестантська течія, що виникла в США наприкінці XIX ст. В основу вчення покладено біблійний сюжет про сходження Духа Святого на апостолів Христа на п'ятдесятий день після Великодня (Пасхи). Звідси й твердження про можливість отримання хрещення Святим Духом, а через нього — плодів і дарів Духа будь-якою людиною в її буденному житті.

П'ЯТИКНИЖЖЯ МОЙСЕЯ, ТОРА (давньоєвр. — вчення, закон) — назва перших книг Старого Завіту: Буття, Вихід, Левит, Числа, Второзаконня, де описується походження світу, людини, виникнення єврейського народу і встановлення ним священного союзу з Богом тощо.

ПАЛАМАР — нижчий церковнослужитель у православній церкві,

ПАНАХИДА — православна заупокійна відправа. Під час гонінь на ранніх християн здійснювалася вночі, тому одержала назву "всеношна". На відміну від відспівування, з яким у неї спільне походження і релігійне призначення, може проводитись через значний відрізок часу після смерті того, кому вона присвячується. Існують так звані вселенські П.: на пам'ять про всіх померлих достойною християнською смертю; на пам'ять про всіх померлих наглою смертю; без церковного напуття та ін.

ПАПА РИМСЬКИЙ (гр., лат. — батько, наставник, вихователь) — глава католицької церкви і верховний правитель держави-міста Ватикан. Повний титул Папи: Єпископ Риму, намісник Ісуса Христа, намісник князя апостолів, верховний понтифік Вселенської церкви, патріарх Заходу, примас Італії, архієпископ і митрополит Римської провінції, монарх держави-міста Ватикан, раб рабів Божих. Обирається конклавом (зборами кардиналів) на все життя. У церковній реєстрації є 264 папи. Нинішній папа римський — Іоан Павло II (колишній польський кардинал Кароль Войтила).

ПАПЕРТЬ — ґанок або критий майданчик перед входом до православного храму, який інколи переходить у галерею.

ПАРАФІЯ — нижчий самоврядний церковний округ, котрий має свою церкву з причтом для проведення богослужінь, а також громада віруючих, на утриманні якої знаходиться церква та причт.

ПАСТОР — священик у протестантській церкві. Оскільки протестантизм відкидає таїнство священства, він не вважає священиків володарями "Божої благодаті", наа відміну від православ'я та католицизму. П. майже не має особливого убрання і веде звичний для мирян спосіб життя. Проте, як підкреслює сама назва, церква вважає його пастухом, поставленим над віруючими для керівництва ними.

ПАСХА (ВЕЛИКДЕНЬ) — свято християн, встановлене на честь чудодійного воскресіння розіп'ятого на хресті Ісуса Христа.

ПАТРІАРХ — титул глави деяких церков (у тому числі Руської і Української православної) та єпархій (в католицизмі). Патріархат існував у Руській православній церкві з 1589 р. При Петрі І 1721 р. був скасований і замінений державним управлінням церквами — священним синодом (див. синод) на чолі з обер-прокурором. Патріархат був відновлений православним помісним собором у 1917— 1918 рр; Зараз П. Руської православної церкви є Алексій II, а Української православної церкви Київського патріархату — Філарет.

ПІСТ — релігійна заборона на їжу взагалі чи на м'ясну, рибну, молочну, яка встановлюється церквою на певний час. Згідно з релігійним віровченням, пости сприяють підготовці віруючих до психологічного та розумового сприймання божественних істин і церковних повчань.

ПОДВИЖНИК   —   людина,   яка   з   релігійних  мотивів піддає себе всіляким нестаткам та стражданням (пустельництво, відмова від усяких зручностей земного життя).

ПОМАЗАНИК — "пророк", первосвященик або чернець, помазаний миром на знак одержання влади від Бога, Стародавній єврейський звичай помазання, зафіксований у Біблії і відновлений православними монархами (у тому числі російськими царями), щоб звеличити і освятити свою владу.

ПОНТИФІКАТ (лат. — влада) - діяльність періоду правління Папи римського.

ПОСЛАННЯ — ранньохристиянські твори, листи, адресовані громадам, приватним особам чи усім християнам, написані подвижниками раннього християнства. За церковною градацією вони, звичайно, приписуються апостолам.

ПОСЛУШНИК — людина, яка, прислуговуючи в монастирі або якій-небудь духовній особі, готується стати ченцем. У монастирях П. виконували різні обов'язки під час церковної відправи та у веденні монастирського господарства, що символізувало їх послух.

ПОСТРИГ — церковний обряд в християнстві, який здійснюється при посвяченні в чернецтво, запозичений християнством в Стародавній Греції та Стародавньому Римі звичай стригти волосся у рабів. Обряд полягає в обрізанні волосся з голови на знак зречення від власної волі і повної згоди коритися волі Бога.

ПРАВЕДНИК — згідно з церковним уявленням, людина, що виконує всі вимоги релігії, не грішить. Така людина, як вчить релігія, після смерті одержує особливу небесну нагороду, а при житті є обранцем небесної благодаті і завдяки їй нерідко має силу "виганяти бісів", лікувати хвороби тощо.

ПРАВЕДНІСТЬ — за релігійними уявленнями, бездоганні вчинки віруючого у повсякденному житті.

ПРАВОСЛАВ'Я   —    один    із    трьох    основних напрямів у християнстві, що сформувався на території Візантії й став самостійним офіційно після розколу 1054р.

ПРАВОСЛАВ'Я УКРАЇНСЬКЕ — християнське віровчення і культ, організація церковного життя, що ввібрали в себе особливості національної ментальності,

релігійні традиції українського етносу і є символами української духовності.

ПРЕСВІТЕР — у ранньохристиянській громаді особа, яка виконує адміністративні функції; у протестантських церквах і християнських сектах — керівник громади, що обирається з числа активних віруючих і затверджується вищими органами церкви. (У православ'ї використовується як урочиста назва священнослужителя.)

ПРЕСТОЛ — у православній церкві столик у вівтарі храму, призначений для здійснення під час  літургій, релігійних таїнств, на якому розміщено хрест, євангеліє та інші предмети культу.

ПРИТВОР — передня західна частина (сіни) православної церкви, що прилягає до паперті, або сама паперть. Призначена для тих, хто кається у гріхах, іновірців, які бажають прийняти християнство, і читання сорокаденної очищувальної молитви.

ПРОПОВІДЬ — публічна промова настановчого чи інформативного змісту, що виголошується священнослужителями в храмі під час богослужіння.

ПРОТЕСТАНТИЗМ — третій, поряд, із православ'ям і католицизмом, напрям у християнстві, виникнення якого пов'язано з Реформацією.

ПСАЛОМ — релігійний гімн, пісня, яка прославляє Бога.

РАБИН — служитель культу в іудейській релітії, керівник іудейської громади: він і "законоучитель", і суддя в усіх релігійних та нерелігійних питаннях.

РАЙ І ПЕКЛО — за релігійними уявленнями, місця перебування душ померлих залежно від поведінки в земному житті.

РЕКВІЄМ — заупокійна меса в католицькій церкві. Р. може бути також музичний траур; літературний твір.

РЕЛІКВІЯ (лат. —- залишки) — різні предмети релігійного поклоніння зв'язані з діяльністю Христа, Богородиці, святих.

РЕФОРМАЦІЯ (лат. — перетворення, виправлення) — антикатолицький рух в Європі, що поклав початок протестантизму (XVI ст.). Мета Реформації —повернення християнства до апостольських часів, реформунання християнської церкви у дусі євангельських ідеалів.

РІЗДВО ХРИСТОВЕ — одне з головних загальнохристиянських свят (25 грудня — у католиків, 7 січня — у православних), в основі якого — євангельське сказання про народження Сина Божого Дівою Марією.

РОЗП'ЯТТЯ - зображення засновника християства Ісуса Христа на хресті. Хрест із зображенням Христа є предметом поклоніння, особливо в католицизмі, як ікона у православ'ї. Р. — це ще й один із стародавніх способів страти непокірних рабів, який, за християнською легендою, був застосований щодо Христа.

РИЗНИЦЯ — у християнських церквах та монастирях приміщення, де зберігається культовий одяг священиків.

РЯСА - верхній       повсякденний    одяг  православного духовенства.

САКРАЛЬНЕ (лат. — священний) — наділене Божою благодаттю, релігійне санкціоноване. Такими є таїнства, церква, священнослужителі, речі і дії, що належать до релігійного культу.

САТАНА (диявол, шайтан) — згідно з віровченням іудаїзму, християнства, ісламу — супротивник Бога, уособлення зла на землі, володар пекла.

САТАНІЗМ — напіврелігійна течія (рух), прибічники якої поклоняються певній демоністичній істоті: Сатані (Дияволу, Люциферу), Асмодею тощо.

СЕПТУАГІНТА – переклад Старого Заповіту на грецьку мову, який, за легендою, здійснили 70 перекладачів за 72 дні.

СВІТОВИЙ ДУХ — у релігії — особлива духовна сила, що здатна творити, пізнавати й освячувати світ.

СВІЧКИ (церковні) — відголоски стародавнього вогнепоклонництва у християнстві, коли вогню надавали безпосередньо магічного значення.

СВЯТКИ — у православ'ї період між святами Різдва і Хрещення (з 25 грудня до 6 січня за ст. ст.) - Святкування С. супроводжується співом колядок, ворожінням, перерядженням і різноманітними обрядами, що являють собою суміш язичеських та християнських обрядів.
СВЯЩЕНИК — у християнстві сан служителя культу, котрий має право здійснювати богослужіння і таїнства (крім священства). Друга назва: ієрей (старший священик — протоієрей).

СВЯЩЕНСТВО — за християнським вченням, ті повноваження і сила, які Бог надає чоловікам і які необхідні для виконання спасительних обрядів Євангелія.

СЕКТА — замкнута група, яка відкололася від основної течії релігії в певній країні; віросповідання, котрому слідує, порівняно з основним напрямом, незначна кількість віруючих. С. може виступати в ролі організації, яка є виразником протесту соціальних груп, незадоволених своїм становищем. Для С. характерна претензія на винятковість власної ролі, доктрини, ідейних принципів, цінностей та настанов.

СИНАГОГА — молитовний будинок та громада віруючих. Виникла близько IV ст. до н. е. і була не тільки приміщенням для богослужінь, а й школою, готелем для приїжджих, центром суспільно-політичного і духовного життя єврейської громади. С. регламентує життя віруючих згідно з настановами Тори і Талмуду.

СИНОД — вищий орган управління в Руській православній церкві, заснований у 1721 р. Петром І замість ліквідованого патріархату.

СКИТ — невеликий старообрядницький монастир в глухому місці, де віруючі ведуть самітнє життя, здійснюючи на практиці "розрив зі світом". У православ'ї — філіал монастиря, який знаходився, звичайно, у безлюдному місці.

СОБОР — 1) кафедральний чи головний храм міста, де здійснюють богослужіння особи вищої духовної ієрархії; 2) зібрання представників певної чи  кількох церков для обговорення і вирішення питань віровчення, внутрішнього устрою і дисципліни, моральної поведінки членів церкви.

СПІРИТИЗМ (лат. — душа, дух) — містично-ідеалістична течія, яка ґрунтується на вірі в існування потойбічного (інфернального) "світу духів" і можливості спілкування з ними за допомогою спеціальних ритуалів.

СПОКУТА (спокутування) — один з основних догматів християнства. Суть його полягав у тому, що Бог-отець приніс у жертву свого сина для спокути гріхів людей, які тягарем лежали на них з часу міфічного гріхопадіння Адама і Єви. Легенда про С. використовується служителями культу для навіювання віруючим ідеї покори й терпіння в ім'я блаженства у потойбічному світі.

СПОВІДЬ (каяття) — таїнство в православ'ї та католицизмі, під час якого віруючий розповідає священику про скоєні ним гріхи, а священик від імені Бога дарує йому відпущення.

СХИЗМА - вид церковного розколу, відокремлення від раніше єдиної церкви якої-небудь частини, що водночас зберігав вірність церковній догматиці.

СХИМА – вищий чернечий ступінь, який вимагає від посвячуваного дотримування особливо суворих аскетичних правил. Розрізняють ченців, що прийняли малу (малосхимники) і велику схиму (великосхимники).

ТАЇНСТВА — у християнстві магічні культові обряди, здійснення яких, згідно з церковний віровченням, дає віруючим надприродну силу — "Божу благодать", як необхідну умову для спасіння "гріховної душі" людини, сприяє лікуванню хворих, зміцнінню шлюбу тощо. Католики та православні визнають сім Т.: причастя, хрещення, миропомазання, священство, сповідь, єлеосвячення і шлюб. Протестанти дали Т. раціоналістичне тлумачення, яке фактично веде до їх заперечення.

ТАЛМУД - Святе Письмо іудеїв, збірник книг Мішна і Гемара, який вміщує в собі керівництво по етичним питанням, медичним порадам, історичну інформацію та фольклор.

ТАНАХ - назва трьох груп книг, що складають єврейську Біблію. Перша з них -Тора вміщує п'ять книг: Буття, Ісход, Левіт, Числа, Второзаконня. Тора - головна священна книга іудаїзма, відповідно іудейського віровчення вона була дарована Богом Моісею на горі Сінай підчас сорокарічного мандрування іудеїв по пустелі.

ТЕОКРАТІЯ (гр. — Бог і влада) — форма державного правління, за якої політична влада належить главі церкви, духовенству. Приклад: держава Ватикан.

ТЕОСОФІЯ (гр. — божественна мудрість) — релігійно-філософське вчення про можливість містичного та інтуїтивного пізнання Бога завдяки безпосереднім контактам із надприродними силами. Теософія дуже близька з окультизмом, спіритизмом, каббалой та ін.

ТІАРА ПАПСЬКА – потрійна корона папи римського, з хрестом угорі, прикрашена діамантами. Символ його потрійної влади: намісника Христа на Землі; католицького первосвященика; вчителя і пастиря (монарха папської держави – нині Ватикан).

ТОНЗУРА – виголене місце на маківці, знак належності до духовенства у католицизмі.

ТРЕБА – молитва і служба, що здійснюється священником на прохання одного або кількох віруючих. Треби викладені в спеціальній богослужбовій книзі – Требнику.

ТРІЙЦЯ — християнський догмат, згідно з яким єдиниїї Бог одночасно існує в трьох іпостасях (особах) — як Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Дух Святий.

ТРОПАР — молитовний урочистий спів на честь якого-небудь свята чи святого.

УНІЯ ЦЕРКОВНА — об'єднання однієї з церков православного Сходу чи її частини з Римо-католицькою церквою на засадах визнання першості Риму.

ФІЛІОКВЕ (лат. — " і від сина") — прийнятий вперше на Толедському церковному соборі (не вселенському) додаток до християнського Символу віри про походження Святого Духа від Бога-Отця «і від Бога-Сині». Хоча II Вселенський собор 787 р. ухвалив формулу «Святий Дух сходив від Отця», навколо неї все ж розгортається суперечка Риму і Константинополя. Греко-візантійські ієрархи відкинули філіокве, а папи римські із середини IX ст. повністю його визнали, що й було одним із приводів поділу християнства в 1054 р.

ХАРИЗМА (гр. — дар) — благодать, Божий дар, особлива сила, дарована апостолам Святим Духом у Єрусалимському храмі на П'ятдесятницю для подолання гріховності та спасіння.

ХАСИДИЗМ — релігійна течія серед євреїв Польщі, України та Росії, що виникла на початку XVIII ст. Спочатку X. відображав протест трудящих мас проти  верхівки єврейських громад та рабинів. Хасиди вчили, що людина повинна прагнути до повного злиття з Богом не шляхом поглиблення у "священні книги", як того вимагали рабини, а щирою молитвою та благочестям.

ХРАМ — культова споруда, призначена для здійснення богослужінь і проведення релігійних обрядів. У православ'ї X. називаються церквами, у католицизмі — костьолами, в ісламі — мечетями, в іудаїзмі — синагогами.

ХРЕСТ — предмет релігійного культу, який наділяється особливою магічною силою. Священний символ християн.

ХРИСТИЯНСТВО — найчисленніша світова релігія, що виникла у І ст. н. е. в східних провінціях Римської імперії.

ХРИСТИЯНСЬКА ЛЮБОВ — беззастережне прийняття того, кого любиш, і самовідданість щодо нього аж до самозречення.

ЦАДИК — у хасидизмі очолює паству. Віра в могутність Ц. доходила до твердження: "Ц. можуть відмінити навіть присуд Бога".

ЦЕЛІБАТ — безшлюбність, обітниця, яку приймають католицькі священики, впроваджений у XI ст. У православ’ї обіт безшлюбності пов'язаний з прийняттям чернецтва.

ЧАСОСЛОВ – церковна книга, що містить псалми, молитви, пісні та інші тексти для щоденних богослужінь (крім текстів літургії). Призначений для півчих, церковних ченців.

ЧЕРНЕЦЬ — особа, яка прийняла обряд постригу в чернецтво і дала обітницю вести аскетичний спосіб життя в монастирі згідно з монастирським статутом. Вища церковна ієрархія — єпископи, архієпископи, митрополити, екзархи, кардинали, патріархи, священики, як правило, вихідці з чернецтва.

ЧЕТЬЇ-МІНЕЇ – збірник «життєписів святих», повчань та інших релігійних текстів з поширенням їх на кожен день і місяць, за службами, що встановлено у православній церкві.

ЧИСТИЛИЩЕ — католицьке віровчення про те, що у потойбічному світі, крім раю і пекла, є й Ч., де душі померлих проходять очищення, перш ніж вступити до раю. Очищення душ здійснюється шляхом різних випробувань. Рідні та близькі покійного за допомогою молитов і внесків на користь церкви можуть полегшити випробування душі. Доля душі померлого залежить не тільки від поведінки людини в земному житті, а й від старанності та матеріальних можливостей рідних і близьких померлого.

Буддизм, іслам як світові релігії

АЛЛАХ ( араб.— божество) — ім'я бога в мусульманській релігії. Культ А. поряд з культом інших божеств був відомий у доісламській Мецці. В ісламі прийнятий догмат стосовно того, що А. — єдиний бог, визнання якого є першою вимогою мусульманського віровчення.

АШУРА - кульмінаційний день трауру у шиїтів, коли вони займаються самокатуванням на честь "великомученика" Хусейна, онука Мухаммеда. А. увійшла до літератури під назвою "Шайсей-вахсей (від перс. "Шах Хусейн, вах Хусейн" - "Цар Хусейн, ах, Хусейн).

АЯТ — вірш у Корані. Кілька А. становлять суру (главу) у Корані.

АЯТОЛА (араб. — диво, знамення та Аллах — боже диво) — шиїтський авторитетний релігійний діяч. В Ірані близько 100 аятол різного ступеня авторитету.

БОДХІСАТВА (санскр. - "істота, що прагне до просвітлення") — людина або будь-яка інша жива істота, яка вирішила стати Буддою.

БРАХМА — вищий Бог у пантеоні індуїзму. Виникнення уявлення про Б., як творця й охоронця загального порядку припадає на пізньоведичний період (перша половина І тис. до н. е.), коли виникло класове суспільство, виділилися й набули величезного впливу жреці брахмани (див. брахман). Брахмани висунули і розвивали ідею про божественну трійцю — "тримурті", в якій Б. виступав як творче начало. Проте в очах віруючих Б. був надто абстрактним образом, і набуло значного поширення поклоніння двом іншим богам брахманської трійці — Вішну та Шиві.

БРАХМАН (санскр. - жрець) - представник вищої касти в Індії. Із запровадженням культу Брахми та ускладненням релігійного ритуалу обов'язки жреця стали спадковою професією, і Б. утворили особливу соціальну групу. Вони монополізували вивчення Вед, оголосивши їхню мову (ведичний санскрит) священною.

БРАХМАНІЗМ — стародавня індійська релігія, яка виникла на початку І тис. до н.е. як подальший розвиток ведичної релігії. Зародження Б. знаменувало вироблення єдиного релігійного канону. Б. як релігія класового суспільства освячувала царську владу, соціальну нерівність, поділ суспільства на варни і касти, які проголошувались божественними установленнями.

БУДДА (санскр. — просвітленний, той, що пізнав вищу істину) — істота, що досягла в результаті численних перевтілень абсолютної досконалості і може вказати іншим "істинний шлях до спасіння". Згідно з вченням буддизму, кожного разу, коли людство відхиляється від цього шляху, приходить новий Б., щоб вказати людям істину. Інколи ім'ям Б. називають того, хто самостійно досяг "святості" і увійшов у нірвану. У буддійських релігійних книгах вказується різна кількість Б., дається різна їхня класифікація.

БУДДИЗМ — найдавніша світова релігія, яка виникла в VI—V ст. до н. е. в Індії і набула поширення в Південно-Східній, Центральній Азії та на Далекому Сході.

ДАЛАЙ-ЛАМА — титул глави ламаїстської церкви в Тибеті, якого шанують віруючі як "живого бога" (бодхісатву) в образі людини. Титул Д.-л; встановлений у XIV ст. Церковна і світська влада Д.-л. не спадкова (як і всі лами, він зв'язаний обітницею безшлюбності). Його спадкоємець, за релігійними правилами, обирається групою вищих лам, які нібито визначають, у кого з хлопчиків, народжених незабаром після смерті Д.-л., "перевтілився" попередній Д.-л.

ДАЦАН - ламаїстський храм, монастир.

ДЕРВІШ – мусульманський жебруючий чернець, що належить до якогось з суфійських орденів.

ДЖИХАД АБО ГАЗАВАТ (араб. — ревність, завзятість) — священна війна мусульман за віру. Д. не є злочином, оскільки "не ви їх убивали, але Аллах убивав їх". Нині джихад здебільшого тлумачиться як духовне прагнення до поглиблення віри.

ДХАРМА (санкр. - носити, тримати) - одне з центральних понять релігійної філософії індуїзму. Д. - це і вічний моральний закон (абсолют) і морально-соціальна постанова для "правильного життя" (долг).

ІДЖМА - узгоджена думка мусульманських богословів-законників щодо певних релігійно-правових питань, які не висвітлено Кораном або Суною.

ІМАМ — духовна особа в ісламі: 1) верховний глава шиїтського напряму ісламу; 2) основоположник кожного з чотирьох напрямів суннізму; 3) верховний правитель ісламської теократичної держави, який зосередив у своїх руках всю повноту світської та релігійної влади; 4) керівник богослужіння в мечеті; 5) духовний керівник, наставник мусульман.

ІСЛАМ — одна зі світових релігій, що виникла в VII ст. в Аравії. Нині поширена серед значної частини населення Азії, Африки і частково Європи.

КААБА — мечеть мусульман-суннітів у м. Мекка, яка є місцем паломництва мільйонів жителів арабського Сходу.

КАДІ (кази) – суддя у мусульман, що розглядає громадські та карні справи на основі шаріату.

КОРАН — священна книга мусульман. Вважається, що вона вічно зберігається в Аллаха, який передав її у вигляді одкровення пророка Мухаммеда.

ЛАМА — буддистський чернець у Тибеті та Монголії, який вважається посередником між богом і людьми та виконує функції не тільки служителя культу, а й вчителя, юриста, лікаря, психолога, наставника і навіть пророка.

МАХДІ — ісламський месія, уявлення про якого виникло в шиїзмі, а потім прийняте суннітами. Вчення про міфічного М. використовувалося служителями культу для насаджування серед мусульман псевдооптимістичних поглядів на майбутнє.

МЕДИТАЦІЯ (лат. — міркування) — розумова дія, яка приводить психіку у стан глибокої зосередженості, є безпосереднім злиттям із божеством.

МЕДРЕСЕ — релігійна ісламська школа, розташована в мечеті або у спеціальному приміщенні при ній. У М. готують мусульманських мулл, суддів шаріатських судів, викладачів, а  іноді й службовців державного апарату.

МЕККА — головне священне місто мусульман у Хиджазі (Саудівська Аравія), де народився, жив та починав свою проповідницьку діяльність засновник ісламу Мухаммед. Це особлива святиня, куди немусульманину вхід заборонено. Вона -  харам («священна», «заборонена»).

МЕЧЕТЬ — ісламський храм. До М. звичайно прилягає відкритий двір з криницею, фонтаном чи басейном для ритуального омовіння. Над М. здіймаються одна або кілька чотирикутних, крутих або в нижній частині чотирикутних, а у верхній — циліндричних веж — мінаретів, з балконів яких служителі М. кілька разів на день закликають мусульман до молитви.

МІНАРЕТ (мимбар) – башта при мечеті, звідки закликають віруючих до молитви.

МУЛЛА — служитель культу в ісламі.

МУЕДЗИН (араб.— оголошуючий, запрошуючий) — служитель  у  мечеті,  який  кілька  разів  на  день закликає з мінаретів, віруючих до молитви.

МУФТІЙ — духовна особа в ісламі, яка має право виносити рішення з релігійних та релігійно-юридичних питань. У країнах поширення ісламу М. обіймають офіційні посади, на котрі призначаються урядом. У нашій країні вони очолюють духовні управління мусульман.

МУХАММЕД (Мугаммад, Магомет, бл. 570—632) — засновник ісламу, «посланець Аллаха», головний і останній пророк істинної віри.

НАМАЗ — п’ятиразова щоденна молитва у мусульман, звернена до Бога. Включає читання сури "Фатіха" та уривків з інших сур Корану, які прославляють Аллаха, його доброту та велич, супроводжується поклонами, простиранням долілиць та іншими діями. Кожній молитві повинно передувати омовіння. Н. дозволяється здійснювати у будь-якому чистому місці, вставши на молитовний килимок чи розстелений верхній одяг. У п'ятницю шаріат рекомендує здійснювати полуденну молитву в мечеті.

НІРВАНА (санскр. — заспокоєння, згаснення) — центральне поняття буддизму та джайнізму, що означає стан, за якого віруючий звільнений від відчуттів, уявлень, свідомості, пристрастей, страждань сансари.

ПАРАНДЖА — жіночий верхній одяг, який, згідно з настановами шаріату, носять дорослі мусульманки поза домом. При одяганні П. обличчя та груди закривають густою сіткою з чорного кінського волосся.

РАМАДАН (РАМАЗАН) — дев’ятий місяць мусульманського календаря, місяць посту. Згідно з ісламською традицією в цей місяць Мухаммеду було передано одкровення від Аллаха.

САНГХА (санскр. - суспільство) - буддійська община, членами якої є монахи.

СТУПА (пагода) — вид буддійських пам'ятних споруд, які призначалися для збереження реліквій або позначення "священих місць". Має вигляд пагорбоподібного могильного насипу. Уже в стародавні часи будувалися з каменю, на фундаменті, з верхівками у вигляді парасольок в кілька ярусів і прикрашалися статуями Будди. С. перетворені на об'єкти поклоніння і паломництва.

СУНА (араб. - звичай, зразок) - святий переказ ісламу, викладений у формі висловів Мухаммеда та оповідей його діянь людьми, які близько знали пророка.

СУНІЗМ - один із напрямів ісламу, прибічники якого визнають святість не лише Корану а й Суни.

СУФІЗМ - релігійно-містичне вчення в деякій мірі протилежне ісламу. В основі лежить пантеїстична уява про світ як прояв вищої божественої сутності. Для суфізму є характерним аскетизм.

ТРИПІТАКА (санскр. — три кошики) — Святе Письмо буддистів, в якому викладено одкровення Будди.

УММА (араб. - народ) - мусульманська община.

УЛЕМИ – вчені, мусульманські знавці теології і релігійного права, які виконували функцію вчителів,  релігійних проповідників, суддів, консультантів, вельмож. Це імами, муфтії, каді, факири, практично все мусульманське духовенство, а також ті, хто здійснював хадж (паломництво) у Мекку.

ФАКІР — мусульманський жебруючий чернець, дервіш. В Індії Ф. називають також бродячих ченців-індуїстів, які збирають гроші у населення за демонстрацію фокусів і дресированих тварин, за пророкування майбутнього, тлумачення снів і "лікування" заклинанням та гіпнозом.

ФАКІХ – мусульманський фахівець з релігійного права, вправний у казуїстиці. Факіри мали значний вплив у середньовічних мусульманських державах. Іноді це слово використовувалось як синонім слова «алім» - знаючий, вчений.

ФАТІМА (605 - 633 рр.) - донька Мухаммеда, жінка Алі, мати Хасана і Хусейна. Від них ведуть свій родовід нащадки Пророка.

ФАТІХА – назва першої сури Корану. Вона складається з семи віршів і є однією з найбільших ранніх сур; найчастіше – виголошувана молитва у мусульман.

ХАДЖ — паломництво мусульман у Мекку до храму Кааби або в Медіну до гроба Мухаммеда, яке вважається подвигом благочестя. Один з п'яти основних обов'язків мусульманина. Хаджі — мусульманин, який здійснив X.

ХАДИС — коротка розповідь про приписувані Мухаммедові та його прибічникам окремі вчинки або про вислови Мухаммеда.

ХАЛІФ (араб.—спадкоємець, намісник) — духовний і світський глава теократичної мусульманської держави.

ХІДЖРА - рік переселення Мухаммеда із Мекки в Медину (622 р.), початок мусульманського літочислення.

ЦАГАН-САРА-ХУРАЛ — богослужіння, яке здійснюється ламами з нагоди нового року («білий місяць»   — назва першого весняного місяця року за місячним календарем).

ЧАЛМА -  головний убір, який складається з полотнища тканини, що обгортається звичайно поверх іншого головного убору -  фески, тюбетейки тощо, рідше — просто навколо голови.

ЧАДРА – різновид покривала, яке згідно з вимогами шаріату зобов’язані носити жінки-мусульманки.

ШАК'ЯМУНІ - він же Будда, він же Сіддхартха Гаутама реальна історична особа, засновник буддизму.

ШАМБАЛА - назва   міфічної   країни,   символ центру,  з  якого  Великі  Душі  (Махатли) здійснюють духовне керівництво людством.

ШАРІАТ — звід законів, складених на основі Корану і Сунни в період феодалізму в країнах поширення ісламу. Містить норми спадкового, кримінального, шлюбно-сімейного права, настанови про хадж і газават, регламентує молитву, піст і т. п.

ШЕЙТАН (шайтан) — фантастична істота сатани, "злого духу" в ісламі. Згідно з Кораном, Ш. був ангелом, якого створив Аллах з вогню, але потім виключив з сонму ангелів за непокору. У мусульманській релігійній літературі Ш. зображується у вигляді володаря численних, підступних джиннів, або у вигляді безлічі злих духів, кожен з яких знаходиться біля окремої людини для її "зведення".

ШЕЙХ — в ісламі вища духовна особа, богослов і законознавець, глава громади дервішів. У Середній Азії - нащадок особи, похованої в мазарі (цвинтар); а також особи, які живуть біля мазару за рахунок приношень віруючих.

ШИЇЗМ (виник в другій половині VII ст. як політична течія в Іраку) – друга за чисельністю течія в ісламі (після  суннітів),  що  визнає  законними  наступниками пророка Мухаммеда тільки Алі і його нащадків. Шиїти визнають дванадцять імамів з числа прямих нащадків Алі. Дванадцятий імам, за віровченням, таємно зник після народження і по волі Аллаха з’явиться у ролі спасителя і тоді настане царство соціальної рівності і справедливості. Основою віровчення шиїтів вважається Коран, який доповнюється ахбаром – Святим Переказом про Таємного імама. Шиїти вірять у переселення душ, вважаючи, що в тілах імамів перебувала душа Мухаммеда. Таємного імама шиїзм визнає як верховного правителя шиїтських держав. Свою владу він реалізує через царствуючих владик на землі. У наш час шиїзм поширений в Іраку, Ірані, Йемені та в інших країнах.

МОДУЛЬ IV. Неорелігія. Вільнодумство в історії культури. Релігія і церква в сучасній Україні.

АГНОСТИЦИЗМ – визнання неможливості знати без сумніву, є Бог чи немає.

АНТРОПОСОФІЯ – містичне вчення, яке на місце Бога ставить людину, що людина на основі пробудження прихованих у ній таємничих сил здатна панувати над природою, маніпулювати її закономірності.

АСТРАЛЬНІ КУЛЬТИ (гр. — зірка) — обряди, церемонії, молитви, замовляння тощо, які пов'язані з обожненням небесних тіл.

АСТРОЛОГІЯ – вчення про вплив планет і зірок на долю народів і окремих людей.

БЕЗСМЕРТЯ в міфології та релігії – це фантастична якість, якою наділяють надприродних безначальних істот, наприклад богів монотеїстичних релігій, а також фантастичних міфологічних персонажів, що виникають у розвитку універсуму чи створені колись божеством, - духи, боги етнічних релігій, янголи тощо. Безсмертя людини постає у релігійних віровченнях здебільшого як безсмертя душі – продовження існування особливої надприродної, нематеріальної сутності людини після смерті тіла.

ВТІХА в релігійному його аспекті – це соціально-психологічна модифікація ілюзорно-компенсаторної функції релігії, яка є породженням і відображенням релігійного безсилля пригноблених.

ГЕОЦЕНТРИЗМ І АНТРОПОЦЕНТРИЗМ – визнання Землі центром Всесвіту, а людини – центром світових подій, центром турбот Бога.

ГЕЛІОЦЕНТРИЗМ – концепція, згідно з якою Сонце є центром, навколо якого обертаються планети, у тому числі Земля.

ДУХОВНА КУЛЬТУРА містить усі форми суспільної свідомості: науку, філософію, мораль, релігію, політику, право, мистецтво, міфологію, знання.

ЕЙФОРІЯ – піднесене, екзальтоване сприйняття соціального буття, добра й зла.

ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД – більш високе сприйняття дійсності, з елементами аналітичного й раціонального. Навіть коли наукова критика релігії сягає високого рівня теоретичного мислення, спирається  на досягнення найновіших наукових відкриттів, вона не може абстрагуватися від здорового глузду. Здоровий глузд – гносеологічне джерело та союзник вільнодумства.

ІРРАЦІОНАЛІЗМ (лат.— нерозумний, несвідомий) — вчення, згідно з яким основою світу є щось нерозумне (воля, інстинкт), а джерелом пізнання — інтуїція, почуття.

ІРРАЦІОНАЛЬНЕ — те, що перебуває за межами розуму, недоступне раціональному пізнанню і не може бути виражене в логічних поняттях.

КВІЄТИЗМ – безтурботне, споглядальне сприйняття всього, що є у суспільному житті.

КРЕАЦІОНІЗМ (від лат. «креаціо» - творю) – творення світу з нічого, творення живих істот, людини, душі тощо.

КУЛЬТУРА – це специфічний спосіб активної творчої діяльності людини щодо освоєння оточуючої дійсності, діяльності, спрямованої на створення суспільно значущих матеріальних і духовних цінностей.

МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА – знаряддя і засоби виробництва, техніка, технологія, інформатика, комп’ютерізація, засоби споживання, розподіл матеріальних благ – тобто, вся сфера матеріального виробництва.

МИЛОСЕРДЯ – це співчутлива і діяльна любов, яка виражається в готовності допомагати кожному, хто цього потребує, і поширюється на всіх людей, а гранично – на все живе.

НАВІЮВАННЯ – процес психологічного впливу, розрахований на некритичне сприйняття інформації, у тому числі й релігійної. Може бути сугестивним або неімперативним, тобто непомітним для особи. Навіювання зростає в ситуації виконання колективних дій (виконання молитов, псалмоспівів, обрядів тощо), коли вирішальну роль відіграє емоційне співпереживання і наслідування.

НАЇВНИЙ РЕАЛІЗМ – це сприйняття, розуміння і тлумачення світу таким, яким цей світ постає в наших почуттях; яким ми відчуваємо його на дотик, на смак, бачимо, чуємо -  сприймаємо на психологічному рівні.

НАУКОВЕ ПІЗНАННЯ ДІЙСНОСТІ – розкриває дійсний зміст релігійного світогляду, витісняє надприродне з усіх сфер пізнання.

НЕООРІЄНТАЛІСТСЬКІ КУЛЬТИ (східні) – модернізація різних варіантів індуїзму та буддизму. До них належать «Товариство Свідомості Кришни», «Тихоокеанський дзенбуддійський центр», «Місія Божественного світла», «Міжнародна комуна саньясинів». Основним є містичний шлях звільнення, тобто пробудження в людині іманентного божественного начала. Для злиття з божественною природою віруючий використовує різні способи медитації.

НЕОРЕЛІГІЇ — синкретичні й універсальні утворення, що поєднують у собі як елементи багатьох існуючих релігій, так і ідеї теософії, антропософії, сучасні філософські й богословські доктрини, астрологію й окультизм, біоенергетику й екстрасенсорику, містичну уфологію тощо.

НЕОТОМІЗМ — панівний напрям у філософії сучасного католицизму, прибічники якого прагнуть примирити теологію і філософію, обґрунтувати синтез раціонального й ірраціонального на основі вчення Фоми Аквінського.

НЕОФРЕЙДИЗМ (гр. — новий) — напрям у сучасній філософії та психології, прибічники якого, на відміну від біологізму 3. Фрейда, враховують і роль середовища в формуванні особистості.

НЕОХРИТСИЯНСЬКІ ОБ’ЄДНАННЯ – синкретизм християнської ідеології з елементами східних релігій. Це «Церква Уніфікації», «Діти Бога», «Церква Тіла Христова» та ін. У них релігійний лідер вважається посланцем Бога, який покликаний довести до людей нову звістку про спасіння, нові моральні настанови.

НІГІЛІЗМ РЕЛІГІЙНИЙ (лат. — ніщо) — форма заперечення релігії з позицій егоїстичного індивіда, який ставиться до життя суто прагматично, керується принципами анархізму, сповідує свободу від будь-яких переконань.

НОВА МАГІЯ, СПІРИТИЗМ – нові магічні вчення та інститути, що об’єднують погляди, практику східних і західних, давніх і сучасних традицій, а також «спонтанну творчість» нових чаклунів і ворожбитів. До них належать також різні спіритичні секти – рухи, що практикують спілкування з душами померлих.

ОКУЛЬТИЗМ – містичне вчення про можливість спілкування з надприродними силами через певні магічні дії і заклинання.

ПІЄТИЗМ – показна благочестивість, релігійне ханжество.

ПРОВІДЕНЦІОНАЛІЗМ – віра у заздалегідь визначену долю людини, історичних процесів, скінченність світу у вигляді Армагеддону, Страшного суду, пекельних мук.

РАЦІОНАЛЬНЕ — встановлене і обґрунтоване розумом (мисленням); те, що випливає з нього й доступне його розумінню.

САЄНТОЛОГІЧНИЙ НАПРЯМ утворюють «Церква саєнтології», «Космічні релігії», наприклад «Товариство Астаріус», які проповідують зв’язок Землі і вищих космічних сил, «космічного розуму». Для цих культів характерний містицизм, вважається, що фізичні прилади здатні реєструвати біологічну природу начебто надприродних сил, їх таємничий вплив на людину.

«САТАНИНСЬКІ» ГРУПИ -  звеличують зло і насилля, проповідують спілкування з містичними джерелами зла – демонами, сатаною. Серед них найвідоміша «Церква сатани», що проголосила себе антиподом християнства. Сатанізм бере свій початок з Стародавнього Ірану, його основні принципи викладені у «Синій книзі».

СВОБОДА ВІРОСПОВІДАННЯ — свобода вибору особистістю релігійного світогляду, тобто її здатність до релігійного самовизначення, й самореалізація у вибраній релігійній сфері.

СВОБОДА РЕЛІГІЇ — правові, суспільно-політичні, економічні можливості й гарантії для вільного самовизначення та самореалізації особистості, незалежного функціонування релігійних організацій та їх інститутів.

СВОБОДА СОВІСТІ — право громадян сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, відправляти релігійні культи або дотримуватися атеїстичного світогляду.

СВОБОДА ЦЕРКВИ - законодавче закріплене й гарантоване державою право на вільну діяльність церкви та інших релігійних організацій в межах їх, функціонального призначення, організаційно-управлінських потреб.

СКЕПТИЦИЗМ – недовіра до істинності релігійних тверджень, сумніві у них.

СОВІСТЬ — усвідомлення людиною відповідності своїх дій певним нормам, відчуття моральної відповідальності за свої вчинки внаслідок самооцінки, форма вираження моральної самосвідомості особи.

СПІВЧУТТЯ – це одна з форм вияву людинолюбства; ставлення до іншої людини, засноване на визнанні законності її потреб та інтересів; виражається в розумінні почуттів і думок іншої людини, наданні моральної підтримки її прагненням і готовності сприяти їх здійсненню.

СПІРИТИЗМ – віра в посмертне існування душ померлих і можливість людей безпосереднього спілкування з ними.

СТРАЖДАННЯ -  це стан, що періодично переживає людина у процесі її фізичного й духовного буття.

СТРАЖДАННЯ - почуття, пов'язане з перенесенням болю, нестатків, гніту. Згідно з релігійними уявленнями, С. — звичайний стан людини у земному світі. За індуїзмом та буддизмом, страждання взагалі є основною рисою буття. Згідно з іудейським, християнським та мусульманським віровченням, С. було дане Богом як кара людству за гріхопадіння. Водночас релігійні ідеологи видають С. за "випробування" Богом людей на вірність релігії, з допомогою-якої купується блаженство у потойбічному світі.

СФЕРА СОВІСТІ  - це приватна сфера особистості.

ТАНАТОЛОГІЯ - вчення про смерть, у вузькому розумінні розділ медико-біологічних дисциплін. У широкому – філософська концепція смерті та безсмертя. У наш час існує багато свідчень людей, які перебували в стані клінічної смерті, що загострили боротьбу двох точок зору на безсмертя.  Одні вважають, що свідомість після смерті тіла переходить в іншу сферу буття. Навіть деякі християнські богослови готові прийняти східне вчення про перевтілення душ. Нині набули поширення різні спіритичні вчення про потойбічний світ і можливість контактів живих людей з душами померлих. Популяризатором цих ідей став Р. Муді.

ТЕОСОФІЯ – релігійне вчення про можливість богопізнання через інтуїцію і одкровення.

ФАНАТИЗМ релігійний (шалений, відчайдушний) – сліпа, доведена до крайньої міри відданість релігійним ідеалам, прагнення неухильно дотримуватись їх у практичному житті, нетерпимість до інших вірувань та іновірців. Характерною ознакою фанатизму є перевага емоційного над раціональним. Його прояви різноманітні: від пасивно-споглядального до активно-екстремістського. Існують такі форми фанатизму – чернецтво, аскетизм, нав’язування релігійних вірувань іншим тощо. Крайньою його формою є релігійне бузувірство.

ФАТАЛІЗМ — віра у визначену наперед, невідворотну долю, "Божу волю".

ФІДЕЇЗМ – філософська концепція, що обґрунтовує пріоритет віри над розумом, доводить переваги релігії над наукою, заперечує світоглядне значення знань і відводить вирішальну роль у розумінні світу релігійній вірі. За фідеїзмом наука має справу з природними явищами і не може дати відповіді на запитання, пов’язані з духовним життям людини. Релігія оголошується єдиними джерелом високої духовності та надійною опорою моральності. Фідеїзм властивий для філософських систем, що ґрунтуються на божественному об’явленні.

ФУНДАМЕНТАЛІЗМ РЕЛІГІЙНИЙ – течії всередині будь-якої релігії, що закликають до відродження традиційних цінностей і орієнтовані на консервативні соціальні сили.

ХАНЖЕСТВО – лицемірство, показна набожність, несправжня доброчинність.

ЦЕНЗУРА ДУХОВНА – система церковного контролю за виданням літератури з різних галузей знань і заборона користуватися літературою, що суперечить основним принципам християнського віровчення. Цензура духовна була запроваджена в католицькій церкві в 1769 р. З 1559 по 1956 р. була практика складання Індексу заборонених католицькою церквою книг. У Руській православні церкві цензурою духовною відав Священний Синод з 1797 по 1917 р. У наш час правом дозволу на видання релігійної літератури володіє єпископ.

ЧУДЕСА – порушення законів природи внаслідок втручання божеств.

ЯДРО РЕЛІГІЇ – це віра в надприродне, яка в нових поколіннях відтворюється копіюванням, повторюванням.

ЛІТЕРАТУРА

1.  Бабій М.Ю. Свобода совісті: філософсько-антропологічне і релігієзнавче осмислення. К.,1994.
2.  Берзин А. Тибетский буддизм: история й перспективы развития. - М., 1992.
3.  Боги, брахманы, люди: Четыре тысячи лет индуизма. - М., 1969.
4.  Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. — К., 1991.
5.  Буддизм: Словарь. -М., 1992.
6.  Васильєв Л.С. Культы, религий, традиции в Китае. - М., 1970.
7.  Вебер Д. Религия в современном мире. - М., 1991.
8.  Григулевич І.Р. Папство: Століття XX. - К., 1988.
9.  Грюнебаум Г.Ф. Классический ислам: очерки истории. - М., 1986.
10.  Дворкин А. Введение в сектоведение. - Нижний Новгород., 1998.
11.  Закон України від 23 грудня 1993 р. «Про внесення змін і доповнень до Закону УРСР»,«Про свободу совісті та релігійні організації»// Голос України, 1994,12 січня.
12.  Ислам: Знциклопедический словарь. - М., 1991.
13.  Карев А.В., Сомов К.В. История христианства. - М., 1990.
14.  Кірюшко М.І. Іслам в Україні // Релігійна політика України. - К., 1995.
15.  Климович Л.И. Книга о Коране, его происхождении й мифологии. - М., 1988.
16.  КовальскийЯ. Папи й папство.-М., 1991.
17.  Корнев В.И. Буддизм й общество в странах Южной й Юго-Восточной Азии. - М., 1987.
18.  Костомаров М.І. Слов'янська міфологія. - К., 1994.
19.  Кочетов А.Н. Буддизм. - М., 1983.
20.  Литература древнего Востока. Иран, Индия, Китай. Тексти. - М., 1984.
21.  Мартин М. Царство культов. - СПб., 1992.
22.  Митрохин Л.Н. Философия религий. - М., 1993.
23.  Мифологический словарь.-М., 1990.
24.  Неомистицизм: сущность й особенности проявлення (обзор нетрадиционных культов). — К.,1990.
25.  Никольский Н.М. История русской церкви. — М., 1988.
26.  Огієнко 1.1. Українська церква: Нариси з історії української православної церкви. В 2 т. -К.,1993.
27.  Поснов М.З. История христианской церкви (до разделения церквей - 1054 г.). - К., 1991.
28.  Пьер Монтз. Египет Рамзесов, - М., 1989.
29.  Релігієзнавчий словник. - К., 1997.
30.  Сучасна релігійна ситуація в Україні: Стан, тенденції, прогнози. - К., 1994.
31.  Тальберг Н. История христианской церкви. - М., 1991.
32.  Токарев С.А. Религия в истории народов мира. - М., 1986.
33.  Токарев С.А. Ранние форми религии. - М., 1990
34.  Токарев С.А. Религия у разных народов в прошлом и настоящем. - М., 1990.
35.  Тур В.Г. Очерки истории религии. - Симферополь, 1997.
36.  Философский знциклопедический словарь. - М., 1989.
37.  Хетчер У., Мартин Д. Новая мировая религия. - СПб., 1995.

1. Юриспруденция дневного факультета 20122013 учебный год Понятие экономика
2. Разработка в педагогике проблемы целей воспитания
3. ТЕМА- Використання текстового редактора MS Word для створення юридичних документів
4. Общие тенденции развития права (источников права) периода империализма
5. Тематический словарьсправочник - Под ред
6. Доминирование полушарий
7. следственные схемы сборочной единицы или системы представляющие собой графмодель увязывающую в единое це
8. Общее 2.Экономическое значение 3.html
9. .И.О Телефон Эл
10. СТАТИСТИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ УРОВНЯ И КАЧЕСТВА ЖИЗНИ НАСЕЛЕНИЯ РФ
11. Трансакционные издержки
12. Пуск Б Область которая отображ активн свертнут окга В Индикаторы Ярлык ~ это разновидность значка н
13. 1распределительный харр эких отношений который основан на правовых нормах и этикой ведения бизнеса; 2в рез
14. задание
15. Моделювання і прогнозування споживчого попиту
16.  Управление и работа менеджера [1
17. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук ЛЬВІВ ~ 2000
18. Участие в разработке и реализации государственных программ по охране здоровья работников
19. і Шматвобразнасць падыходаў да вызначэння палітыкі
20. на тему- Эффективное использования кабинета информатики при организации роботы по применению мультимедий

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе