Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ЛЕКЦІЯ № 2
ЦІНОВА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ
Мета лекції: розглянути сутність, цілі та методи державного регулювання цін, дати харакитеристику системи державних органів ціноутворення та їх фунцій в умовах переходу до ринкової економіки, наслідків державного регулювання цін та їх графічної інтерпритації.
1. Необхідність і сутність державного регулювання цін в умовах ринкової економіки.
2. Форми і методи державного регулювання цін.
3. Державне регулювання цін монопольних утворень.
4. Система державних органів ціноутворення та контроля за цінами.
5. Наслідки державного регулювання цін та їх графічна інтерпретація.
1. Найефективніше свої регулюючі функції ціна може виконува ти лише тоді, коли вона формується під впливом ринкових чин ників, тобто лише за умов вільного ціноутворення. Але практика свідчить, що вільна ціна не здатна враховувати всієї різноманіт ності цілей та умов соціально-економічного розвитку країни і то му не може бути універсальним засобом регулювання економіч них процесів. Так, стимулюючий вплив вільних цін на економіку може забезпечуватись тільки за умов зрілого ринку, де обмежена недобросовісна діяльність монополій, панує вільна конкуренція та ефективно працює вся ринкова інфраструктура. За браком та ких умов вільне ціноутворення може відігравати навіть негативну роль, породжуючи такі явища, як падіння виробництва, зростання безробіття, високу інфляцію тощо. Крім того, вільні ринкові ціни реагують на ті зміни в економіці, які відображені в платоспромож ному попиті. Тому вільні ціни не враховують такі соціально-еко номічні проблеми, як пенсійне забезпечення громадян, утриман ня непрацездатних, безплатну освіту, екологію, оборону країни та ін. Урахування всіх цих обставин можна забезпечити тільки за допомогою державного втручання в процеси ціноутворення шля хом розроблення відповідної цінової політики.
Цінова політика держави — це діяльність центральних та міс цевих органів виконавчої влади, яка спрямована на досягнення трьох основних цілей: послідовного проведення цінової лібералі зації, державного регулювання цін (тарифів) на окремі види това рів (послуг) та здійснення контролю за їхнім додержанням. Роз роблення цінової політики як невід'ємної частини загальної еко номічної та соціальної політики держави є однією з найважливі ших складових реформування економіки, її впровадження сприяє розвитку ринкових відносин, зменшенню інфляції та пом'якшен ню її негативних соціально-економічних наслідків, веде до під вищення якості продукції та розвитку конкуренції і, зрештою, сприяє зростанню ефективності ринкової економіки. Проведення державної політики цін у країні забезпечує Кабінет Міністрів України, який визначає перелік продукції, товарів і послуг, на які затверджуються фіксовані та регульовані ціни і тарифи, а також повноваження органів державного управління в галузі встанов лення контролю за цінами (тарифами).
Світовий досвід показує, що в країнах із стабільною ринковою економікою уряд, як правило, мало втручається у процеси ціноу творення, але повної свободи в питаннях формування цін нема і державне їхнє регулювання в тій чи іншій мірі існує в кожній з них. Ступінь, форми та масштаби державного втручання в ціноут ворення залежить від стану економічного розвитку країни, інтен сивності інфляційних процесів, ступеня монополізації та конку ренції, питомої ваги державного сектора та інших чинників. В усіх країнах державне регулювання цін не є разовою дією, а відбува ється постійно з чередуванням періодів його посилення та послаб лення. Під час кризових ситуацій, руйнування грошово-фінансо вих систем, значного дефіциту товарів і великого надлишку гро шей в обігу, державне втручання в цінові процеси є більш жорст ким та об'ємним. Так, у перші післявоєнні роки у Великобританії державне регулювання цін охоплювало до 60 %, а в Австрії — практично 100 % товарів та послуг.
За умов стабілізації економічної ситуації і переходу до розви нутого ринку державне втручання в ціни поступово зменшується і в основному обмежується відповідним впливом на передумови та побічні наслідки вільного ціноутворення. Але і після прове дення лібералізації, уряди розвинутих капіталістичних країн про довжують здійснювати регулювання цін на товари та послуги, що мають особливе значення для підтримки життєвого рівня насе лення (електроенергія, газо - та водопостачання, поштові, телеко мунікаційні та транспортні послуги, окремі ключові споживчі то вари). Питома вага регульованих цін у різних країнах колива ється від 5 до 20 %. Так, у Франції, де повна лібералізація цін бу ла досягнута в 1986 р., під контролем держави перебуває до 20 % цін на споживчі товари та послуги, а в Канаді і США — у межах 5 — 10%.
В усіх країнах державне регулювання цін здійснюється спеці альним законодавством, зокрема, в Італії -- Законом з контролю за цінами (1973 р.), у Франції — Постановою про лібералізацію цін (1986 р.), у Швеції — Законом про ціни (1956 р.), у США — Анти-трестовськими законами Шермана (1890 р.) та Клейтона (1914 р.), а також Законом про фермерські ціни (1985 р.) В Україні цей процес регламентується законами «Про ціни та ціноутворення» (1990 р.), «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (1992 р.), та «Про міс цеве самоврядування в Україні» (1997 р.) з відповідними зміна ми та доповненнями. Закони у сфері ціноутворення встановлю ють основні правила формування цін у країні, методи їхнього ре гулювання, порядок контролю за цінами та відповідальність за його порушення, права та обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Для практичного використання за значених законів вони доповнюються й конкретизуються спеці альними рішеннями парламенту, указами Президента чи постано вами уряду. До таких актів, зокрема, належать постанови Кабі нету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регу лювання цін (тарифів)» (1996 р.), «Положення про державне ре гулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного при значення, товари народного споживання, роботи та послуги моно польних утворень» (1995 р.), «Про удосконалення порядку фор мування цін» (1998 р.) та ін.
2. Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в трьох основних формах: обмеження рівня ціни, введення подат кових платежів з метою вилучення частки доходів у виробників і споживачів, державна підтримка цін через дотації. Перелічені форми втручання здійснюються за допомогою різноманітних ме тодів державного регулювання цін, які можна об'єднати у дві групи: прямі та непрямі (опосередковані).
Пряме регулювання, як правило, переважає на початковому етапі створення ринку, коли в економіці виникає кризова ситуа ція. До прямих методів регулювання цін належать:
• встановлення фіксованих (твердих) цін на найважливіші то вари та послуги;
• застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх нього підвищення;
• декларування зміни цін;
• заморожування (блокування) цін на певний період;
• введення граничних рівнів посередницько-збутових націнок та торговельних надбавок;
• укладання договорів про ціни між державою та підприємст вами.
Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку, коли регулюючий потенціал ринкового ме ханізму реалізується сповна. За допомогою цих методів держава не диктує порядок чи способи визначення цін, а лише регулює поведінку суб'єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення. До основних непрямих методів регулювання цін належать:
• застосування граничних нормативів рентабельності;
• зміна рівнів та диференціація ставок товарних податків;
• пільгове оподаткування та кредитування;
• диференціація ставок ввізного мита.
Державне регулювання цін спрямоване на досягнення певних ці лей економічної політики країни. Серед них можна виділити найтиповіші, кожній з яких притаманні відповідні методи державного впливу на процеси ціноутворення. Перша — запобігти руйнівному впливові цін на економіку та стримати інфляцію. Така мета, як пра вило, ставиться за умов переходу країни від командно-адміні стративної до ринкової економіки або в період відтворення ринко вих відносин, зруйнованих війною чи соціально-економічними за ворушеннями. У цей час в економіці порушено господарські зв'яз ки, бракує необхідної інфраструктури ринку, наявні гострий дефі цит споживчих товарів, високий рівень інфляції, безробіття і т. ін. За таких умов держава вдається переважно до політики прямого ре гулювання цін, шляхом установлення фіксованих цін на основні ви ди товарів та послуг з одночасним датуванням їхніх виробників.
В умовах значного дисбалансу ринків, стрімкого зростання цін та сплесків інфляції в розвинутих країнах широко застосову ються такі методи прямого регулювання, як укладання договорів про ціни між підприємствами і державою та заморожування (блокування) цін на певний період. Ці методи, як правило, супро воджуються отриманням заробітної плати та обмеженням доходів підприємств, їхнє застосування сприяє стабілізації економіки, при зупиненню падіння виробництва і зростання безробіття, стриманою розкручування спіралі «зарплата-ціни» і приборкання на цій основі високої інфляції. У теперішній час нормативно-зако нодавчими актами України використання таких методів регулю вання цін не передбачено.
Важливою метою державного регулювання цін є захист внут рішнього ринку від негативного впливу зовнішньої конкуренції. У кожній країні внутрішні ціни, як правило, відрізняються від сві тових, що зумовлено неоднаковим рівнем витрат на виробництво товарів та різницею в системі оподаткування. Якщо внутрішні ціни вищі за світові, то імпорт дешевих іноземних товарів може завдати шкоди національним підприємствам, призвести до спаду виробництва та зростання безробіття. Для запобігання таким яви щам держава використовує політику протекціонізму, яка, зокрема у сфері ціноутворення, передбачає дотування національних виробників або підвищення цін на окремі імпортні товари до не обхідного рівня за допомогою ввізного мита. Ввізне (імпортне) мито, як непрямий податок на товари, що стягується при їхньому ввезенні на митну територію країни, є основним інструментом регулювання цін на імпортні товари. У світовій практиці його роль поступово зменшується і в наш час середній рівень митного оподаткування в країнах - членах Всесвітньої торгової органі зації становить приблизно 5 %.
3. На сучасному етапі економічного розвитку в усіх країнах ос новною метою державного регулювання цін є отримання моно полізму і забезпечення конкурентного середовища на ринку. Найактуальнішого значення це завдання набуває за умов перехо ду до ринкових відносин, коли практично відсутня конкуренція, а кожне підприємство, що поводиться як монополіст, підвищує ці ни і скорочує виробництво для того, щоб забезпечити собі необ хідний рівень заробітної плати та прибутку. Саме такий процес вільного ціноутворення в неконкурентному середовищі був голов ною причиною нестримного зростання цін і появи галопуючої інфляції в Україні. Так, питома вага монополізованих товарних ринків у 1994 р. у галузях чорної та кольорової металургії стано вила 44,9 %, а в хімічній та нафтохімічній — 61,9 %. При цьому якщо оптові ціни в промисловості (без податку на додану вар тість та акцизного збору) за 1991—1994 р. р. збільшились у 95 тис. разів, то у чорній металургії вони збільшились у 126,3 тис. разів, а в хімічній — у 136,9 тис. разів.
Єдиним виходом з такої ситуації є запровадження державного регулювання цін і тарифів передусім підприємств-монополістів, до складу яких входять як природні монополії, так і підприєм ства, що перебувають у монопольному становищі на ринку. Згідно з діючим законодавством України монопольним визнається ста новище підприємства, частка якого на ринку певного товару пе ревищує 35 %. Монопольним може бути також визнано станови ще підприємця, якщо його частка на ринку відповідного товару навіть менша вказаного відсотка, але Антимонопольним коміте том встановлена наявність у нього ринкової влади. Ознаками та кої влади є спроможність підприємця диктувати свої умови під час продажу товару, витісняти з ринку інших товаровиробників або створювати бар'єри їхньому входженню на ринок, скорочу вати або обмежувати випуск продукції з метою одержання одно сторонньої вигоди, підвищувати ціни та підтримувати їх на рівні, який перевищує конкурентний.
Безпосередньо в Україні державне регулювання цін на продук цію монопольних утворень, вибір методів та встановлення термі нів регулювання здійснюється Міністерством економіки, а на ре гіональних ринках — місцевими органами. Ці установи спільно з Антимонопольним комітетом визначають перелік регульованої продукції монополістів, до якого на загальнодержавному рівні входять найважливіші види товарів загальногосподарського зна чення, зокрема, прокат чорних металів, металорізальні верстати, сільськогосподарські трактори, мінеральні добрива, синтетичні смоли та пластмаси, гірничо - шахтне обладнання тощо. На регіо нальному рівні до складу підприємств, що перебувають у моно польному становищі, належать як суб'єкти природних монополій (комунальні підприємства газового господарства, відділки заліз ниць, підприємства поштового зв'язку та телефонних послуг, ко мунальні підприємства водопостачання та водовідведення тощо), так і інші монопольні утворення (хлібокомбінати, підприємства міського електротранспорту, метрополітен та ін.).
Відповідно до «Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, то вари народного споживання, роботи і послуги монопольних утво рень» регулювання цін монополістів здійснюється шляхом вста новлення фіксованих чи граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних і посередницько-збутових надбавок (націнок), гра ничних нормативів рентабельності або запровадженням обов'яз кового декларування зміни цін. Перелічені методи в основному відповідають світовій практиці, але маючи певні недоліки, з різ ною мірою ефективності використовуються в ціновому регулю ванні. Так, метод установлення фіксованих або граничних цін по требує значної інформації, що може вплинути на точність їхніх розрахунків, а застосування методу регулювання на основі гра ничних нормативів рентабельності та граничних рівнів торго вельних та посередницько-збутових надбавок часто не може зу пинити зростання цін, а в деяких випадках навіть сприяє їхньому підвищенню.
Регулювання цін через встановлення норми прибутку понад сто років використовувалось у багатьох країнах (Норвегія, США, Швеція та ін.) в основному при формуванні тарифів на електро енергію, транспортні перевезення та водопостачання. У вітчизня ній практиці метод регулювання цін на основі граничного рівня рентабельності, встановленого у відсотках до собівартості продук ції, також досить тривалий час мав значне поширення. Згідно з цим методом підприємство не має права перевищувати в ціні встановлений норматив рентабельності, інакше на порушника накладаються штрафні санкції. У короткостроковому періоді та кий підхід здатний стримати монопольні тенденції до підвищен ня цін. Однак протягом тривалого проміжку часу виявляються негативні риси цього методу, котрі зумовлені пропорційною за лежністю розміру прибутку від собівартості продукції. Тому підприємства-монополісти зацікавлені не в зниженні, а навпаки, у збільшенні витрат на виробництво своєї продукції, що за встанов леного рівня рентабельності дає їм змогу отримати більший при буток. Це негативно впливає на ефективність виробництва, при зводить до підвищення собівартості продукції, а отже, і до по стійного зростання цін. У теперішній час використання цього методу обмежено встановленням цін на скраплений газ, платні послуги лікувально-профілактичних та санітарно-профілактич них закладів охорони здоров'я та на продукти дитячого харчу вання вітчизняного виробництва. Уважається доцільним в основу цього методу покласти граничну норму прибутку не до собівар тості продукції, а на інвестований капітал, як це прийнято у сві товій практиці. Такий підхід, по-перше, зменшить вплив затрат ного механізму на ціноутворення, а по-друге, зацікавить підпри ємства в інвестиціях заради збільшення кінцевого обсягу прибутку. Зазначені недоліки значною мірою усуваються регулюванням цін на основі декларування. Декларування зміни цін означає, що підприємство для підвищення ціни, яка підлягає державному ре гулюванню, має звернутися у відповідні органи для отримання на це дозволу. Тому в деяких країнах такі ціни називаються «доз вільними». Для одержання дозволу на підвищення ціни підприємці подають відповідним органам декларацію про її зміну за формою:
ДЕКЛАРАЦІЯ ПІДВИЩЕННЯ (ЗМІНИ) ОПТОВО-ВІДПУСКНОЇ ЦІНИ (ТАРИФУ)
До декларації додаються: пояснювальна записка з обґрунту ванням причин підвищення ціни, відомості про заплановану ціну з розшифровкою матеріальних і трудових витрат, протоколи по годження нових цін з головними споживачами продукції, дані про обсяги виробництва та запланований і досягнутий розміри прибутку. Особлива увага приділяється обґрунтуванню зміни со бівартості (ціни), підвищення якої дозволяється тільки з об'єктив них причин, наприклад, унаслідок подорожчання сировини, збіль шення тарифів на електроенергію, зростання орендної плати, під вищення ставок товарних податків тощо. У разі перевищення рівня регульованих цін без декларування до порушників застосо вуються штрафні санкції відповідно до чинного законодавства.
З метою стабілізації цін на внутрішньому ринку, посилення боротьби з монополізмом і захисту інтересів вітчизняного вироб ника постановою Кабінету Міністрів України «Про вдосконален ня порядку формування цін» введений новий принцип їхнього регулювання. Необхідність його застосування зумовлена тим, що на підприємствах України, особливо на транспорті, у нафтовій, газовій і нафтопереробній промисловості, а також у електроенер гетиці значного поширення набуло встановлення цін і тарифів у доларовому еквіваленті. Така практика, особливо після падіння курсу гривні в серпні—вересні 1998 р., спричинила значне зрос тання цін, при якому продукція дорожчала випереджаючими тем пами порівняно з динамікою валютного курсу долара. Тому да ною постановою було визначено, що, по-перше, ціни мають уста новлюватись лише в національній грошовій одиниці, по-друге, при формуванні цін обґрунтованим вважається облік у доларово му еквіваленті тільки тих витрат, які прямо залежать від імпорту сировини, матеріалів та комплектуючих виробів.
Даною постановою встановлюється порядок перерахунку ре гульованих цін (тарифів), згідно з яким у їхній структурі спочат ку визначається частка складової, за яку розрахунки здійснюють ся в іноземній валюті. Потім така імпортна складова ціни перера ховується в національну валюту за курсом Національного банку. Урахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частці імпорт ної складової ціни сприяє усуненню негативного впливу знижен ня валютного курсу гривні на стабільність цін.
4. З метою здійснення цінової політики держава створює спеціаль ну систему органів ціноутворення, до складу якої входять загаль нодержавні, регіональні та відомчі установи. До першої групи належить Міністерство економіки України, а до другої — управ ління з питань цінової політики Ради міністрів Автономної Рес публіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Діяльність Міністерства економіки у сфері ціноутворення без посередньо здійснюється Управлінням розвитку конкуренції та цінової політики. Його головним завданням є формування органі заційно-економічного механізму реалізації цінової політики, у тому числі державної політики цін на енергоносії та продукцію базових галузей промисловості. Управління готує пропозиції що до визначення пріоритетних напрямів цінової політики та вдос коналення механізму ціноутворення і регулювання цін (тарифів); здійснює моніторинг динаміки цін на продукцію та послуги па ливно-енергетичного комплексу й основні товари базових галу зей промисловості; визначає економічно обґрунтовані рівні цін та тенденції їхньої зміни на продукцію, що виготовляється за дер жавним замовленням; здійснює порівняльний моніторинг цін сві тового ринку, цін імпорту та вітчизняного внутрішнього ринку на енергоносії з метою визначення поточних тенденцій та прогнозу їхньої подальшої динаміки; запроваджує тимчасове регулювання цін на окремі види продукції та послуги підприємств-монополістів, які зловживають своїм монопольним становищем; розроб ляє та впроваджує нормативно-правове та методичне забезпечен ня реалізації державної цінової політики на енергоносії та продук цію базових галузей, а також забезпечує методологічне керів ництво і єдність у визначенні цін у цих галузях та ін.
Основні повноваження у сфері ціноутворення надано місце вим органам виконавчої влади, що дає їм змогу оперативно з урахуванням місцевих особливостей проводити в життя цінову політику держави, їхнє управління з питань цінової політики від повідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про встанов лення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих ор ганів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» мають право встановлювати (регулювати) ціни на паливно-енергетичні ресур си (вугілля, вугільні брикети, скраплений газ, торф паливний, газ освітлювальний), що відпускаються населенню для побутових потреб; тарифи на теплову енергію, послуги водопостачання та водовідведення, що надаються населенню і всім іншим спожива чам, незалежно від форм власності; тарифи на послуги вивезення та знешкодження побутових відходів; граничні розміри плати за проживання в гуртожитках робітників і службовців; граничні рів ні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче харчування; тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілак тичні та санітарно-профілактичні державні і комунальні заклади охорони здоров'я; граничні рівні торговельних надбавок на віт чизняні та імпортні лікарські засоби і вироби медичного призначення (за переліком Міністерства охорони здоров'я); тарифи на перевезення пасажирів і вартість проїзних квитків у міському транс порті (метрополітен, автобус, трамвай, тролейбус), який працює у звичайному режимі руху.
Певну роботу в галузі ціноутворення проводять відомчі орга ни, до яких належать міністерства і відомства. Установлюючи ціни, вони, як правило, погоджують свої рішення з Міністерст вом економіки та деякими іншими державними організаціями (Національним банком, Пенсійним фондом, Міністерством фі нансів). Так, Міністерство транспорту встановлює тарифи на пе ревезення вантажів та пасажирів залізничним транспортом, авто бусами міжміських і міжобласних маршрутів, а також аеронавіга ційні та аеропортові збори за обслуговування повітряних суден. Міністерство зв'язку встановлює тарифи на основні послуги зв'язку як у межах України, так і міжнародні; Національна комі сія регулювання електроенергетики — тарифи на електроенер гію, що відпускається населенню для побутових потреб, гранич ний рівень оптових цін підприємств та роздрібні ціни на при родний газ, тарифи на транспортування магістральними трубо проводами природного газу, нафти, нафтопродуктів, аміаку та етиленових речовин; Міністерство освіти і науки, Міністерство охорони здоров'я та інші міністерства, до сфери управління яких належать навчальні заклади — граничний розмір плати за про живання в студентських гуртожитках. У цілому перелік продукції та послуг, ціни (тарифи) на які підлягають державному регулю ванню, постійно зменшується, що свідчить про відповідну дерегуляцію цієї сфери економіки.
Здійснення державної цінової політики неможливе без ефек тивного контролю за додержанням дисципліни цін. Під держав ною дисципліною цін розуміють дотримання визначених норма тивними актами і документами вимог щодо формування, уста новлення та використання цін за умов регульованої економіки. Контроль за додержанням дисципліни цін здійснюється систе мою спеціальних органів, зокрема, Державною інспекцією з кон тролю за цінами Міністерства економіки України і підпорядкова ними їй державними інспекціями Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської місцевих державних адміністрацій. Головним завданням Держінспекції є здійснення контролю за додержанням центральними та місцевими органами влади, підприємствами та організаціями вимог щодо формування, установлення та застосування цін і тарифів. Відповідно до покла дених на неї завдань, Державна інспекція з контролю за цінами проводить моніторинг цін і тарифів на товари та послуги спожив чого ринку і готує пропозиції щодо вживання заходів до стабілі зації цінової ситуації; перевіряє додержання порядку встановлен ня цін та їхнього економічного обґрунтування; надає органам ви конавчої влади, підприємствам та організаціям усіх форм власнос ті методичну допомогу з питань додержання порядку формуван ня та застосування цін; бере участь у розробленні проектів норма тивно-правових актів з питань контролю за цінами тощо.
Держінспекція має право проводити в органах державної влади, на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності пе ревірки документів, які пов'язані з формуванням та застосуванням цін і тарифів; обстежувати у встановленому порядку виробничі, склад ські, торговельні та інші приміщення, що використовуються для ви готовлення, зберігання та реалізації товарів; розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з невиконанням вимог щодо порядку формування та застосування цін і тарифів тощо.
У разі виявлення фактів неправильного встановлення цін і тари фів державні інспекції з контролю за цінами застосовують до поруш ників штрафні санкції. Уся сума виручки одержана в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню до відпо відного бюджету. Крім того, з порушника стягується штраф у дво кратному розмірі незаконно одержаної суми виручки. Контроль за цінами із застосуванням економічних санкцій поширюється на всіх суб'єктів господарювання, які перебувають на території України та здійснюють виробничу, торгову та комерційну діяльність.
Крім державних інспекції, право контролю за дотриманням порядку застосування цін і тарифів мають також інші установи: податкові, фінансові та антимонопольні служби, комітет захисту прав споживачів. Права зазначених органів вужчі, ніж права ін спекцій з контролю за цінами. Якщо державні інспекції цін ма ють право самостійно приймати рішення щодо застосування фі нансових санкцій і стягнення штрафів через податкові органи, то інші служби можуть тільки передати органам контролю за цінами матеріали та акти перевірок для подальшого їхнього розгляду.
5. В умовах ринку ціна здебільшого визначається в процесі віль них торгів між продавцем і покупцем. Така узгоджена ціна за умов збігу між попитом і пропозицією називається рівноважною.
Але в деяких випадках до цього процесу підключається держава, установлюючи остаточну величину ціни на іншому рівні.
Якщо регульована ціна близька до рівноважної, то таке обме ження буде тільки підтримувати стабільність цін і істотно не вплине на стан попиту та пропозиції. Але якщо державні органи будуть обмежувати свободу зміни цін з метою стримання їхнього зростання (наприклад, в умовах інфляції) або введуть надмірні податкові платежі, то в більшості випадків це негативно вплине на виробництво та продаж товарів, викличе їх дефіцит і, як наслі док, призведе до підвищення цін.
Розглянемо вплив на економіку таких основних напрямів втру чання держави в процес вільного ціноутворення:
• установлення фіксованих або граничних цін;
• уведення товарних податків;
• підтримка цін і доходів шляхом застосування дотацій вироб никами продукції або субсидій її споживачам.
Найбільш жорстким методом цінового регулювання є встанов лення фіксованих або граничних цін. При цьому такі ціни можуть бути встановлені на рівні, що перевищує ціну рівноваги або ниж че її. У першому випадку виникає надлишок продукції, а в дру гому — її дефіцит (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Наслідки введення фіксованих цін
На рисунку перетин ліній попиту (D) і пропозиції (S) показує рівноважну ціну (ЦР) та рівноважний обсяг виробництва (КР).
Припустимо, що держава, підтримуючи виробника, встановила на продукцію фіксовану ціну (Ц2) на рівні, що перевищує рівно важний. У цьому разі кількість запропонованої продукції збіль шиться до Кд, а попит на неї зменшиться до Кь що призведе до надлишку продукції в розмірі К1 —К4 одиниць.
На практиці може виникнути протилежна ситуація, коли дер жава з метою захисту споживача встановлює ціну (ЦІ), яка нижча за рівноважну. У цьому випадку знижена ціна підвищить попит на продукцію до обсягу Кз, а пропозиція, навпаки, зменшиться до К2, тобто на ринку з'явиться дефіцит в обсязі, який дорівнює площі прямокутника К2СЕК3. Як видно з графіка, в обох випад ках обсяг виробництва буде нижчим рівноважного. Якщо в першому варіанті обсяг реалізації становитиме К1, то в другому - К2 одиниць. Таким чином, одностороннє підтримування ціни попиту або ціни пропозиції зрештою призводить до суспільних втрат.
Фіксовані ціни, які можуть перевищувати рівноважні, засто совуються окремими країнами у вигляді заставних цін на сіль ськогосподарську продукцію. Такі ціни, з одного боку, захища ють інтереси фермерів, гарантуючи їм мінімальний дохід від реа лізації своєї продукції на ринку. Але з іншого боку, держава має витрачати на закупівлю та зберігання надлишкової продукції кош ти з бюджету. Крім того, цю продукцію держава не може реалі зувати на внутрішньому ринку, бо це безумовно призведе до зни ження цін. До такого ж наслідку може призвести й експорт цієї продукції, оскільки він зумовить зменшення приватного експорту сільськогосподарської продукції з даної країни.
З метою скорочення надлишкового виробництва продукції уряд може застосовувати такі адміністративні заходи, як обмеження фермерам посівних площ, встановлення премій за їхнє скорочен ня та ін. Але такі заходи викличуть необхідність створення спеці ального управлінського апарату, зростання державних витрат на його утримання, виділення коштів на виплату вищезгаданих премій тощо. У зв'язку з цим значна частина зарубіжних фахівців бере під сумнів економічну доцільність установлення державою фіксованих цін, які перевищують ціни рівноваги.
Докладніше розглянемо ситуацію, яка пов'язана з товарним дефіцитом (рис. 2.2).
Припустимо, що уряд установив фіксовану ціну товару на рів ні Цф, яка менша рівноважної (ЦР), а обсяг виробництва (прода жу) за такою ціною дорівнює Кф. Дефіцит продукції в розмірі Кф — Кз, зумовлений уведенням фіксованої ціни, змушує вироб ника продавати свій товар за завищеною ціною. Оскільки офіційно такий шлях діяльності заборонений, він прагне реалізувати свій товар за більш високою ціною на «чорному ринку».
Умовимося, що виробник згоден запропонувати «чорному рин ку» продукцію в обсязі К, за ціною ЦІ. У результаті лінія пропо зиції займе положення S1 тобто вище лінії S при відсутності державного регулювання цін. Відстань по вертикалі між лініями S і S1 позначає плату за ризик, який несуть продавці товару на нелегальному ринку, і визначається суворістю адміністративних або карних санкцій за порушення дисципліни цін.
Рис. 2.2. Обмеження ціни та «чорний ринок»
Таким чином, на «чорному ринку» ціна на товар установилась на рівні Ц2, що перевищує як фіксовану, так і рівноважну ціну. Обсяг продажу продукції К2 буде вище її кількості, яка була б реа лізована на легальному ринку за фіксованою ціною, але менше рівноважного (КР). Отже, обмеження цін товару з боку держави призвело до негативних наслідків. Товар спрямовується на неле гальний ринок, де ціна встановилась навіть вище тієї, яка б скла лась без державного втручання.
Іншим негативним наслідком встановлення фіксованої, або верхньої межі ціни є зниження якості продукції (рис. 2.3).
На рисунку показана стандартна ситуація ринкової рівноваги в точці Р з рівноважною ціною ЦР і рівноважним обсягом вироб ництва (продажу) товару КР. Якщо держава введе на цей товар фіксовану або граничну ціни Цф, то виникне дефіцит продукції в розмірі К1—К2.
У цих умовах виробник, не побоюючись втратити покупців, іде на погіршення якості продукції, що при тих самих витратах дасть змогу йому підвищити виробництво. У результаті лінія про позиції S зрушиться праворуч до S1, що на деякий час дасть мож ливість збільшити обсяг продажу за регульованою ціною. Після того як споживачі виявлять зниження якості продукції, попит зменшиться і лінія D займе положення D1. Перетин ліній попиту і пропозиції на рівні зниженої фіксованої ціни свідчить про те, що споживач отримує ту саму кількість продукції, що і за умов віль ного ціноутворення, але нижчої якості.
Рис. 2.3. Директивна ціна і зниження якості продукції
Таким чином, ведення фіксованих або граничних цін знижує ефективність використання виробничих можливостей суспіль ства. При встановленні ціни на рівні, що перевищує рівноважний, держава має покривати витрати на виробництво надлишкової продукції, а введення ціни нижчої за її рівноважне значення веде до втрат, які пов'язані з виникненням «чорного» ринку та зни женням якості продукції.
Одним з опосередкованих напрямів впливу держави на процес ціноутворення є введення податків, які поділяються на прямі та непрямі. Прямі податки стягуються безпосередньо з доходів їхніх платників (податок на прибуток, податок з продажу та ін.), а не прямі входять до складу ціни і сплачуються споживачем при ку півлі товарів (податок на додану вартість, акцизний збір, мито).
Розглянемо спочатку вплив на рівноважну ціну таких непря мих податків як акцизний збір та податок на додану вартість, платниками яких є виробники (продавці) товару (рис. 2.4).
На графіку до введення податку лінія попиту займала поло ження D, лінія пропозиції - S, рівноважна ціна становила Цр, а рівноважний обсяг виробництва дорівнював КР. Припустимо, ще уряд запровадив на товар податок у розмірі П гривень на одини цю продукції, що означає для виробника подорожчання товару У цьому випадку він буде згоден запропонувати ринку таку ж кількість продукції, але якщо його ціна буде вища за рівноважну на величину цього податку. У результаті лінія пропозиції переміс титься вгору на величину П гривень і займе положення S1, а рин кова рівновага зміститься в точку В.
Рис. 2.4. Вплив на рівноважну ціну непрямих податків
Нова рівноважна ціна дорівнюватиме Ц1, а обсяг продажу вна слідок підвищення ціни зменшиться до К1. Ціна, яку сплачує по купець (Ц1) стане вище початкової (Цр), а ціна без податку, яку фактично отримає продавець після сплати податку (Цр), буде мен ше початкової. Порівняння розміру виручки виробника до вве дення податку (площа прямокутника ОЦРСКр) з виручкою, яку він отримає після його сплати (площа прямокутника ОЦ2АК1), показує, що введення непрямих податків зменшує виручку вироб ника. Не вигідні такі податки і споживачу, бо без них він зміг би придбати більшу кількість товару за меншою ціною. Загальна сума податку, яка надійде до бюджету, визначається множенням розміру податку (П) на обсяг продажу (К1) і дорівнюватиме пло щі прямокутника Ц2Ц1ВА. Його частина, яка знаходиться нижче лінії ЦрС (площа прямокутника Ц2Ц2LА), показує втрати виробника від уведення податку, а вище (площа прямокутника ЦрЦ1ВL) втрати покупця. Таким чином, не зважаючи на те, що вся сума податку сплачується до бюджету виробником, частина «податко вого тягаря» лягає на плечі покупця.
Сила впливу непрямого податку на обсяг продажу і розподіл цього податку між виробником і покупцем залежить від еластич ності попиту і пропозиції на окремі товари. Розглянемо випадки розподілу податку при еластичному та нееластичному попиті на продукцію за умови, що еластичність пропозиції приймається по стійною (рис. 2.5).
а) б)
Рис. 2.5. Розподіл податку при еластичному (а) та нееластичному (б) попиті
З графіків видно, що при еластичному попиті основна частка податку припадає на виробника, а при нееластичному — переважно на споживача. Крім цього, абсолютна величина податкових над ходжень при нееластичному попиті буде вищою. Саме тому дер жава оподатковує акцизним збором у першу чергу товари, попит на які є нееластичним (тютюнові вироби, алкогольні напої).
На рис. 2.5 заштриховані трикутники показують обсяг продук ції, яка була б вироблена та придбана, якщо б держава не ввела податок. Ці втрати для суспільства є прямим наслідком встанов лення податку і вони будуть тим більшими, чим вищою буде елас тичність попиту на товар.
Одним з податкових інструментів опосередкованого впливу держави на ринкову ціну є ввізне мито. Розглянемо економічні наслідки його введення за умови, що пропозиція імпортних това рів буде абсолютно еластичною (рис. 2.6).
Перетин ліній попиту і пропозиції показує рівноважну ціну (Цр) та обсяг продажу (КР), які склалися на ринку при відсутності імпортної продукції. Поява на ринку закордонних товарів за ниж чими, ніж рівноважна, цінами і за умови абсолютної еластичності попиту відображена на графіку лінією S1. Унаслідок вільного дос тупу на ринок такої дешевої продукції попит на товар підви щиться до K4, пропозиція вітчизняних виробників зменшиться до К1, а різниця між попитом і пропозицією (К4 — К1) дорівнювати ме обсягу імпортних надходжень.
Рис. 2.6. Наслідки введення ввізного мита
Припустимо, що держава з метою підтримки вітчизняного ви робника запровадила імпортне мито в розмірі М гривень на оди ницю продукції. Це підніме вгору лінію S1 на величину М і вона займе положення S2. У результаті цього ціна зросте до Ц2, що зу мовить збільшення вітчизняного виробництва до К2 і зменшення обсягу попиту до К3.
Розмір мита, який надійде до бюджету, дорівнюватиме площі прямокутника НЕLR, а втрати держави внаслідок введення мита, відповідатимуть сумі площ трикутників ВЕН і RLС. Площа пер шого трикутника відповідає втратам, спричиненим нижчою ефек тивністю вітчизняного виробництва, а другого - - штучним об меженням споживання даного товару.
Поряд з уведенням податків уряд може регулювати ціни шля хом установлення дотацій виробникам продукції (потоварні до тації) або субсидій споживачам товарів та послуг. Дотація -це асигнування з державного бюджету на покриття виробником збит ків, що з'являються в результаті реалізації ним своєї продукції за державними цінами, які не покривають витрат підприємства. Як інструмент державного регулювання вона має обернену дію в по рівнянні з податками. Наслідки введення потоварних дотацій, які встановлюються у відсотках до ціни виробу, або в абсолютному розмірі на одиницю продукції, показані на рис. 2.7.
Рис. 2.7. Вплив на рівноважну ціну потоварних дотацій
Лінії попиту і пропозиції спочатку займали положення, відпо відно D і S, рівноважна ціна дорівнювала Цр, а рівноважний обсяг виробництва (продажу) — КР. Припустимо, що уряд запроваджує дотацію з бюджету виробникам даного товару в розмірі Д гри вень на одиницю продукції. Якщо раніше виробники були згодні запропонувати ринку Кр одиниць товару за ціною Цр, то тепер вони будуть пропонувати таку ж кількість продукції за ціною на Д гривень менше попередньої. У результаті лінія пропозиції зру шиться вниз і займе положення S1 обсяг продажу збільшиться до К1), а ціна для покупця знизиться до Ц1. Ціна, яку фактично буде отримувати виробник, підвищиться до Ц2- Загальний розмір до тацій, які надходять із бюджету, дорівнюватиме площі прямокут ника Ц1Ц2АВ. Не зважаючи на те, що дотацію отримують вироб ники продукції, частина виграшу надходить і споживачу. Виграш виробника відповідає площі ЦрЦ2АС, а виграш споживача - площі Ц1ЦрСВ. Площа трикутника ВСА показує чисті витрати суспільства, які виникають унаслідок надання дотацій виробни кам. Оскільки дотацію можна розглядати як від'ємний акцизний збір, то чим меншою буде еластичність попиту, тим більшу час тину дотацій отримуватиме споживач.
З метою соціального захисту малозабезпечених верств насе лення держава може надавати субсидії до цін та тарифів на това ри та послуги першої необхідності (рис. 2.8).
Рис. 2.8. Вплив субсидій на ринкову рівновагу
З рисунку видно, що субсидії споживачам піднімають праву частину лінії попиту з положення D до D1. У результаті попит зросте, хоча ціна на такі продукти та послуги підвищиться з ЦР до Ц1 При цьому попит збільшиться в тієї частини населення, яка здатна купувати даний товар за відносно низькими цінами.
Таким чином, непрямий вплив держави на ринкові ціни через податки та дотації, як і директивне ціноутворення, у більшості випадків знижує ефективність функціонування економіки. Але це не виключає можливості застосування перелічених інструментів з метою досягнення певних соціальних цілей.
Цінова політика держави — це діяльність центральних та міс цевих органів виконавчої влади, яка спрямована на досягнення трьох основних цілей: послідовного проведення цінової лібералі зації, державного регулювання цін (тарифів) на окремі види това рів (послуг) та здійснення контролю за їхнім додержанням. Роз роблення цінової політики як невід'ємної частини загальної еко номічної та соціальної політики держави є однією з найважливі ших складових реформування економіки, її впровадження сприяє розвитку ринкових відносин, зменшенню інфляції та пом'якшен ню її негативних соціально-економічних наслідків, веде до під вищення якості продукції та розвитку конкуренції і, зрештою, сприяє зростанню ефективності ринкової економіки.
Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в трьох основних формах: обмеження рівня ціни, введення подат кових платежів з метою вилучення частки доходів у виробників і споживачів, державна підтримка цін через дотації. Перелічені форми втручання здійснюються за допомогою різноманітних ме тодів державного регулювання цін, які можна об'єднати у дві групи: прямі та непрямі (опосередковані).
Пряме регулювання, як правило, переважає на початковому етапі створення ринку, коли в економіці виникає кризова ситуа ція.
Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку, коли регулюючий потенціал ринкового ме ханізму реалізується сповна. За допомогою цих методів держава не диктує порядок чи способи визначення цін, а лише регулює поведінку суб'єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення.
З метою здійснення цінової політики держава створює спеціаль ну систему органів ціноутворення, до складу якої входять загаль нодержавні, регіональні та відомчі установи. До першої групи належить Міністерство економіки України, а до другої — управ ління з питань цінової політики Ради міністрів Автономної Рес публіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Здійснення державної цінової політики неможливе без ефек тивного контролю за додержанням дисципліни цін. Під держав ною дисципліною цін розуміють дотримання визначених норма тивними актами і документами вимог щодо формування, уста новлення та використання цін за умов регульованої економіки. Контроль за додержанням дисципліни цін здійснюється систе мою спеціальних органів, зокрема, Державною інспекцією з кон тролю за цінами Міністерства економіки України і підпорядкова ними їй державними інспекціями Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської місцевих державних адміністрацій. Головним завданням Держінспекції є здійснення контролю за додержанням центральними та місцевими органами влади, підприємствами та організаціями вимог щодо формування, установлення та застосування цін і тарифів
БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ
1. Дайте визначення поняття “цінова політика держави.
2. У чому полягає необхідність державного регулювання цін в умовах ринкової економіки ?
3. В яких формах здійснюється втручання держави в процес ціноутворення ?
4. Охарактеризуйте прямі і непрямі методи державного регулювання цін.
5. Яким чином здійснюється державне регулювання цін монопольних утворень. ?
6. Якє становище підприємства визнається монопольним згідно з законодавством України.
7. Які державні установи входять до складу системи органів ціноутворення ?
8. Дайте характеристику основних функцій Держінспекції з контролю за цінами Міністерства економіки України.