Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
22.Вимоги до мікроклімату робочих приміщень.
Виробниче приміщення - замкнутий простір в спеціально призначе-них будинках та спорудах, в яких постійно (по змінах) абоперіодично (протягом частини робочого дня) здійснюється трудовадіяльність людей.
Мікроклімат виробничих приміщень - умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з ото-ченням шляхом конвекції, кондукції, теплового випромінювання тавипаровування вологи. Ці умови визначаються поєднанням температу-ри, відносної вологості та швидкості руху повітря, температуриоточуючих людину поверхонь та інтенсивністю теплового (інфрачерво-ного) опромінення.
Оптимальні мікрокліматичні умови поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину забезпечують зберігання нормального теплового стану організму без активізації механізмів терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня працездатності.
Допустимі мікрокліматичні умови - поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів
терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не вини-кає ушкоджень або порушень стану здоров'я, але можуть спостерігатися дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.
Вимоги до параметрів мікроклімату
Мікрокліматичні умови виробничих приміщень характеризуються такими показниками:
- температура повітря,
- відносна вологість повітря,
ДСН 3.3.6.042-99
- швидкість руху повітря,
- інтенсивність теплового (інфрачервоного) опромінення,
- температура поверхні.
За ступенем впливу на тепловий стан людини мікрокліматичної умови поділяють на оптимальні та допустимі.
Для робочої зони виробничих приміщень встановлюються оптимальні та допустимі мікрокліматичні умови з урахуванням важкості виконуваної роботи та періоду року. При одночасному виконанні в робочій зоні робіт різної категорії важкості рівні показників мікроклімату повинні встановлюватись з урахуванням найбільш чисельної групи працівників.
Величини показників мікроклімату у робочій зоні наведені в табл. 1 та 2, а пояснення до них - в п. 1.1 і 1.2.
Оптимальні умови мікроклімату
Показники температури повітря в робочій зоні по висоті та по горизонталі, а також протягом робочої зміни не повинні виходити за межі нормованих величин оптимальної температури для даної категорії робіт, вказаної в табл. 1.
Температура внутрішніх поверхонь робочої зони (стіни,підлога, стеля), технологічного обладнання (екрани і т. ін.),зовнішніх поверхонь технологічного устаткування, огороджуючих конструкцій не повинна виходити більш ніж на 2грд С за межі оптимальних величин температури повітря для даної категорії робіт,вказаних в табл. 1.
При виконанні робіт операторського типу, пов'язаних з нервово-емоційним напруженням в кабінетах, пультах і постах керування технологічними процесами, в залах обчислювальної техніки та інших приміщеннях повинні дотримуватися оптимальні умови мікроклімату
(температура повітря 22 - 24грд С, відносна вологість 60 - 40 %, швидкість руху повітря не більш 0,1 м/сек.).
Допустимі умови мікроклімату
Допустимі величини мікрокліматичних умов встановлюються у випадках, коли на робочих місцях не можна забезпечити оптимальні величини мікроклімату за технологічними вимогами виробництва, технічною недосяжністю та економічно обгрунтованою недоцільністю.
Перепад температури повітря по висоті робочої зони при забезпеченні допустимих умов мікроклімату не повинен бути більше 3грд С для всіх категорій робіт, а по горизонталі робочої зони та протягом робочої зміни - виходити за межі допустимих температур для даної категорії роботи
Температура внутрішніх поверхонь приміщень (стіни, підлога,стеля), а також температура зовнішніх поверхонь технологічного устаткування або його захисних обладнань (екранів і т. ін.) не повинна виходити за межі допустимих величин температури повітря для даної категорії робіт, вказаних в табл. 2.
Інтенсивність теплового опромінення працюючих від нагрітих поверхонь технологічного устаткування, освітлювальних приладів, інсоляція від засклених огороджень не повинна перевищувати 35,0 Вт/м2 - при опроміненні 50 % та більше поверхні тіла, 70 Вт/м 2 при величині опромінюваної поверхні від 25 до 50 %, та 100 Вт/м2 -при опроміненні не більше 25 % поверхні тіла працюючого.
При наявності джерел з інтенсивністю 35,0 Вт/м 2 і більше температура повітря на постійних робочих місцях не повинна перевищувати верхніх меж оптимальних значень для теплого періоду року, на непостійних - верхніх меж допустимих значень для постійних робочих
місць.
При наявності відкритих джерел випромінювання (нагрітий метал, скло, відкрите полум'я) допускається інтенсивність опромінення до 140,0 Вт/м2. Величина опромінюваної площі не повинна перевищувати 25 % поверхні тіла працюючого при обов'язковому використанні індивідуальних засобів захисту (спецодяг, окуляри, щитки).
У виробничих приміщеннях, які розташовані в районах з середньою максимальною температурою найбільш жаркого місяця вище 25грд С згідно з БНіП "Будівельна кліматологія" допускаються відхилення від величин показників мікроклімату, вказаних в табл.
2, для даної категорії робіт, але не більше ніж на 3грд С. При цьому швидкість руху повітря повинна бути збільшена на 1,1 м/сек., а відносна вологість повітря знижена на 5 % при підвищенні температури на кожний градус вище верхньої межі допустимих температур повітря, вказаних в табл. 2.
У виробничих приміщеннях, в яких не можна встановити допустимі величини мікроклімату через технологічні вимоги до виробничого процесу, технічну недосяжність або економічно обгрунтовану недоцільність передбачаються заходи щодо захисту від можливого пе-
регрівання та охолодження.
24.Навчання з пожежної безпеки.
Існує перелік посад, при призначенні на які працівники зобов’язані проходити навчання й перевірку знань з питань пожежної безпеки.
Система вивчення правил пожежної безпеки здійснюється відповідно до «Типового положення про спеціальне навчання, інструктажі та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях».
Програма обов’язкового протипожежного інструктажу передбачає, що всі без винятку працівники, які приймаються на роботу, мають пройти первинний інструктаж про заходи пожежної безпеки.
Програми навчання з питань пожежної безпеки мають бути погоджені з органами Державного пожежного нагляду. Програми мають включати причини можливого виникнення пожежі, заходи їх попередження та дії працівника на випадок виникнення пожежі.
Особи, що наймаються на посади пов’язані з підвищеною пожежною небезпекою мають пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум) за більш складною програмою ніж програма первинного інструктажу.
Навчання за програмою пожежно-технічного мінімуму є обов’язковим для таких посад як електрики, електрозварювальники, апаратники хімічних, нафтопереробних підприємств і т.ін.
Контингент працівників, що має навчатися за програмою пожежно-технічного мінімуму визначається наказом керівника об’єкту.
Працівники, що зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, мають один раз на рік проходити перевірку знань з відповідних нормативних актів пожежної безпеки. Посадові особи проходять перевірку знань періодично один раз на три роки.
Головною метою навчання є отримання персоналом відповідних знань з питань пожежної безпеки та навичок практичного діяння на випадок виникнення пожежі.
Головною метою навчання є отримання персоналом відповідних знань з питань пожежної безпеки та навичок практичних дій на випадок виникнення пожежі.
25. Протипожежні вимоги до території.
Утримання території
Територія підприємств, ділянок, що межують з житловими будинками, дачними та іншими будівлями, протипожежні розриви між будинками, спорудами, майданчиками для зберігання матеріалів, устаткування тощо повинні постійно утримуватися в чистоті та систематично очищатися від сміття, відходів виробництва, тари, опалого листя, котрі необхідно регулярно видаляти (вивозити) у спеціально відведені місця.
На території населених пунктів та підприємств забороняється влаштовувати звалища горючих відходів.
Дороги, проїзди й проходи до будівель, споруд, пожежних вододжерел, підступи до зовнішніх стаціонарних пожежних драбин, пожежного інвентарю, обладнання та засобів пожежогасіння мають бути завжди вільними, утримуватися справними, взимку очищатися від снігу.
Забороняється довільно зменшувати нормовану ширину доріг та проїздів.
До всіх будівель і споруд підприємства має бути забезпечений вільний доступ. Протипожежні розриви між будинками, спорудами, відкритими майданчиками для зберігання матеріалів, устаткування тощо повинні відповідати вимогам будівельних норм. Їх не дозволяється захаращувати, використовувати для складування матеріалів, устаткування, стоянок транспорту, будівництва та встановлення тимчасових будинків і споруд, у тому числі інвентарних побутових приміщень, індивідуальних гаражів тощо.
Будівництво на території підприємств нових будівель та споруд (у тому числі тимчасових) може здійснюватися лише за наявності проектної документації, яка пройшла попередню експертизу (перевірку) в органах державного пожежного нагляду на відповідність нормативним актам з пожежної безпеки.
Не дозволяється прибудовувати до будівель з обгороджуючими металоконструкціями, що містять горючі полімерні утеплювачі (пінополістирол, пінополіуретан тощо), комори, майстерні та інші приміщення.
Про закриття ділянок доріг або проїздів для ремонту (або з інших причин) необхідно негайно повідомити підрозділи пожежної охорони. На період закриття доріг у відповідних місцях мають бути встановлені покажчики напрямку об'їзду або влаштовані переїзди через ділянки, що ремонтуються.
На односмугових проїздах повинні влаштовуватися роз'їзні майданчики, а тупикові проїзди мають закінчуватися поворотними майданчиками, які забезпечують можливість розвороту пожежних машин. Зазначені майданчики повинні відповідати вимогам ДБН Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень".
Основні дороги, проїзди, проходи повинні мати тверде покриття. Влаштовуючи проїзди для пожежних автомобілів до будівель, споруд та вододжерел ґрунтовою дорогою, її треба укріплювати шлаком, гравієм або іншими місцевими матеріалами для забезпечення можливості під'їзду будь-якої пори року.
Рейкові колії, тимчасові траншеї та канави не повинні ускладнювати руху пожежних автомобілів. Для цього в необхідних місцях мають бути обладнані зручні переїзди, завжди вільні для проїзду пожежних автомобілів.
Проїзди та проходи через залізничні колії повинні мати суцільні настили на рівні голівок рейок. Стоянка вагонів без локомотивів на переїздах забороняється.
. Ворота в'їзду на територію підприємства, які відчиняються за допомогою електроприводу, повинні мати пристосування (пристрої), які дозволяють відчиняти їх вручну.
На ділянках території підприємств, де можливі скупчення горючих газів або парів, проїзд автомашин та іншого транспорту не дозволяється. Про це повинні бути вивішені відповідні написи (покажчики).
Територія підприємств та інших об'єктів повинна мати зовнішнє освітлення, яке забезпечує швидке знаходження пожежних драбин, протипожежного обладнання, входів до будинків та споруд.
. На території сільських населених пунктів, будинків-вагончиків, дачних і садівничих поселень у місцях, які визначаються органами місцевого самоврядування, повинні бути встановлені пристрої для подавання звукових сигналів з метою оповіщення людей на випадок пожежі і має бути запас води для здійснення пожежогасіння, кількість якої повинна відповідати вимогам будівельних норм.
Територія навколо населених пунктів, дачних та садівничих поселень, об'єктів, розміщених у лісових масивах, повинна утримуватися так, щоб виключалася можливість перекидання лісових, торфових пожеж на будинки та споруди, а у разі виникнення пожежі на об'єктах - поширення вогню на лісові масиви (влаштування захисних протипожежних смуг, прибирання в літній період сухої рослинності, вітролому тощо).
Від лісових масивів до будівель та споруд повинні бути витримані протипожежні розриви відповідно до вимог будівельних норм.
На території житлових будинків, дачних і садівничих поселень, громадських будинків, автокооперативів та стоянок транспорту забороняється залишати на відкритих майданчиках та дворах бочки й іншу тару з легкозаймистими рідинами (далі - ЛЗР) і горючими рідинами (далі - ГР), балони зі стисненим та зрідженим газом, ацетиленові генератори із залишками невідпрацьованого карбіду кальцію або карбідного мулу, а також зберігати балони з-під газів, не очищені від решток ЛЗР та ГР бочки (тару).
Тимчасові споруди, кіоски, ларки тощо повинні розміщуватися на відстані не менше 10 м від інших будівель та споруд, крім випадків, коли згідно з будівельними нормами потрібний більший протипожежний розрив або коли їх можна встановлювати біля зовнішніх стін без отворів, які відповідають вимогам будівельних норм до протипожежних стін.
Інвентарні будівлі мобільного типу, кіоски, інші подібні будівлі допускається розміщувати групами, але не більше 10 у групі і площею не більше 800 м2. Відстань між групами цих будівель та від них до інших споруд повинна становити не менше 15 м.
На території підприємства на видних місцях повинні бути встановлені таблички із зазначенням порядку виклику пожежної охорони, знаки місць розміщення первинних засобів пожежогасіння, схема руху транспорту, в якій слід вказувати розміщення будівель, водойм, гідрантів, пірсів та градирень (необхідність встановлення такої схеми на кожному конкретному підприємстві визначається місцевими органами державного пожежного нагляду).
Стоянка транспорту у наскрізних проїздах будівель на відстані менше 10 м від в'їзних воріт на територію об'єктів, менше 5 м від пожежних гідрантів, забірних пристроїв вододжерел, пожежного обладнання та інвентарю, на поворотних майданчиках тупикових проїздів забороняється. У зазначених місцях повинні встановлюватися (вивішуватися) відповідні заборонні знаки.
Майданчики перед трибунами відкритих спортивних споруд, біля входів і виходів з будинків спортивних споруд з місцями для глядачів, театрів, клубів, кіноконцертних залів не повинні мати виступів, перешкод, які заважають рухові людей. Не дозволяється зниження їх розрахункової ширини, збільшення схилів, установлення на них кіосків, ларків та інших споруд.
Розводити багаття, спалювати відходи, тару, викидати незагашене вугілля та попіл на відстань менше 15 м від будівель та споруд, а також у межах, установлених будівельними нормами протипожежних розривів, не дозволяється.
Забороняється паління:
на території та у приміщеннях об'єктів з видобутку, переробки і зберігання ЛЗР, ГР і горючих газів (далі - ГГ), виробництв усіх видів вибухових речовин;
у будівлях з наявністю вибухопожежонебезпечних приміщень (дільниць), торгових підприємств, складів і баз;
у приміщеннях дитячих дошкільних, шкільних та лікувальних закладів;
на хлібних злакових масивах і зерноприймальних пунктах.
На території об'єктів, де паління дозволяється, адміністрація зобов'язана визначити і обладнати спеціальні місця для цього, позначити їх знаком або написом, встановити урну або попільницю з негорючих матеріалів.
26.Протипожежні вимоги до будинків і споруд
Виходячи з властивостей речовин і матеріалів, умов їх застосування і обробки і у відповідності із ОНТП 24-86 “Визначення категорій приміщень і будівель по вибухопожежній і пожежній небезпеці” приміщення по вибухопожежній і пожежній небезпеці діляться на п’ять категорій - А, Б, В, Г, Д.
До категорії А належать приміщення, де перебувають спалимі та легкозаймисті рідини з температурою спалаху, що не перевищує 28°С, а також речовини і матеріали здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем або одне з одним; при утворенні вибухонебезпечних сумішей розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху 5 кПа.
До категорії Б належать приміщення, в яких є пил та волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху понад 28°С та спалимі рідини в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні та пароповітряні суміші, при займанні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху 5 кПа.
До категорії В належать приміщення, де перебувають спалимі та важкоспалимі рідини, тверді спалимі та важкоспалимі речовини та матеріали (в тому числі пил та волокна), а також речовини і матеріалиякі здатні при взаємодії з водою, киснем повітря та одне з одним тільки горіти (за умови, що ці приміщення не відносяться до категорії А чи Б).
До категорії Г належать приміщення, в яких є неспалимі речовини та матеріали в гарячому, розпеченому або розплавленому стані, а також спалимі гази, рідини та тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо; процес їх обробки супроводжується виділенням променевої теплоти, іскор та полум’я.
До категорії Д належать приміщення, в яких є неспалимі речовини та матеріали у холодному стані.
На розвиток пожежі у приміщеннях та спорудах значно впливає здатність окремих будівельних елементів чинити опір впливу тепла, тобто їх вогнестійкість.
Вогнестійкість - здатність будівельних конструкцій чинити опір дії високої температури, утворенню наскрізних тріщин та поширенню вогню в умовах пожежі і виконувати при цьому свої звичайні експлуатаційні функції. Вогнестійкість конструкцій будівель характеризується межею вогнестійкості.
Межа вогнестійкості - це час, на протязі якого конструкція може витримати дію вогню, а потім вже починається деформація.
Всі будівлі і споруди за ступенем вогнестійкості за СНиП 2.01.02-85 поділяють на 5 ступеней.
Будинок може належати до того або іншого ступеня вогнестійкості, якщо значення меж вогнестійкості і меж поширення вогню усіх конструкцій не перевищує значень вимог СНиП 2.01.02-85.
27.Вимоги безпеки під час проведення заходів
Проведення заходу починається після формування групи у встановленому пункті збору учасників заходу та проведення інструктажу з БЖД і включає: шлях (маршрут руху) до місця проведення заходу, безпосередньо проведення заходу, повернення назад до пункту збору групи.
Другий переклик і відмітки про присутніх у групи учасників заходу керівник заходу проводить зразу після прибуття на місце проведення заходу. Відмітки про наявність членів групи робить і помічник керівника.
Якщо для доставки студентів і працівників до місця заходу використовується залізничний, автомобільний, водний чи якийсь інший громадський транспорт, посадку слід здійснювати групами, під керівництвом дорослих старших груп. При цьому в транспортні засоби входять студенти, потім працівники університету - члени групи, останніми входять старші групи і керівники. У такому ж порядку здійснюється висадка студентів з громадського транспорту.
Можна також доставляти студентів і працівників до місць заходів автобусами або спеціально обладнаними закритими вантажними автомобілями.
Перевезення студентів відкритими вантажними автомобілями заборонено.
Під час заходу забороняється розпалювання багаття (та іншого відкритого вогню) без особистого дозволу керівника заходу або його помічників. Це робиться з метою запобігання пожеж і опіків учасників заходу.
Забороняється під час заходів пити воду з відкритих незнайомих і неперевірених водоймищ. Питну воду необхідно набирати з собою заздалегідь із знайомих і перевірених джерел у фляги, пляшки тощо.
Під час заходів студентам і працівникам забороняється скидати взуття і ходити босоніж.
Забороняється учасникам заходів стрибати у воду і купатися в необстежених незнайомих водоймищах і акваторіях.
Забороняється (навіть під час привалів) відпочивати лежачи у траві, чагарниках, обабіч доріг, особливо польових.
Забороняється без дозволу керівника або його заступника навіть короткочасне відлучення окремих груп та поодиноких студентів чи працівників. Про будь-яке відлучення екскурсант повинен доповісти керівнику (або його заступнику) заходу і отримати на означене відлучення дозвіл. Особливо небезпечні відлучення в лісах, горах, на узбережжях рік і морів, у незнайомих населених пунктах.
28.Горіння та пожежонебезпечні властивості речовин і матеріалів.
Горіння – це процес окислення який супроводжується інтенсивним виділенням тепла і променевої енергії
Горіння виникає коли є горюча речовина ,окислювач та джерело запалювання. Окислювачами можуть бути кисень повітря, бертолєтова сіль,пероксид натрію, азотна кислота,хлор, фтор, бром, окисли азоту, тощо .
Горіння може бути повним і неповним. Повне – при достатній або надлишковій кількості окислювача і при такому горінні виділяються натоксичні речовини.
Неповне – відбувається при недостатній кількості окислювача. При неповному горінні утворюються продукти неповного згорання,серед яких є токсичні речовини (чадний газ,водень).
При горінні однорідних горючих сумішей виникає кінетичне горіння, швидкість поширення якого залежить від швидкості передавання теплової енергії в суміші і може досягати сотень метрів на секунду і супроводжується вибухом.
Вибух – швидке перетворення речовин (вибухове горіння), яке супроводжується виділенням енергії і утворенням ударної хвилі. Ударна хвиля поширюється перед фронтом полум’я із швидкістю звуку 330 м/с.
Пожежо-вибухонебезпечність виробництв визначається агрегатним станом речовин та матеріалів та їх показниками пожежо-вибухонебезпечності. Показники пожежо-вибухонебезпечності: група спалимості, температура займання, температура спалаху, температура самозаймання, нижня та верхня концентраційні межі запалення, умови теплового самозаймання та ін.
Спалимість – це здатність речовини або матеріалу до горіння. Займання – це початок горіння під дією джерела запалювання. За спалимістю речовини і матеріали поділяються на три групи:
Спалимі - речовини і матеріали здатні самозайматися, або займатися від джерел запалювання і самостійно горіти або тліти після його віддалення. До них відносяться всі органічні речовини.
Неспалимі – речовини і матеріали, які не здатні до горіння у повітрі, від джерел запалювання не займаються, не тліють і не обвуглюються. Це неорганічні матеріали, метали та ін.
Важкоспалимі – речовини і матеріали, які горять від джерела запалювання, але не здатні горіти після його видалення. Це матеріали, які містять спалимі та неспалимі складові.
Температура займання – це найнижча температура речовини, при якій вона виділяє пари з такою швидкістю, що після займання їх від джерела запалювання виникає стійке горіння.
Температура спалаху – це найнижча (в умовах спеціального дослідження) температура речовини , при якій над її поверхнею утворюються пари, які здатні спалахнути у повітрі від джерела запалювання, але швидкість утворення парів недостатня для подальшого горіння.
Спалимі рідини більш пожежонебезпечні , ніж тверді матеріали і речовини , тому що вони легко займаються , інтенсивніше горять та утворюють з повітрям вибухо- та пожежонебезпечні суміші і характеризуються температурою спалаху, нижньою і верхньою межею поширення полум’я нижньою і верхньою межею поширення полум’я.
За температурою спалаху розрізняють рідини:
Легкозаймисті (ЛЗР) – це рідини з температурою спалаху до 61С (в закритому тиглі) або до 66 С (у відкритому тиглі).
Спалимі рідини (СР) – це рідини з температурою спалаху понад 61С (в закритому тиглі) або понад 66 С (у відкритому тиглі).
Ступінь пожежовибухонебезпечності спалимих газів визначається також концентраційними межами поширення полум’я.
Нижня концентраційна межа поширення полум’я – це мінімальний вміст палива в середовищі , при якому можливе поширення полум’я по суміші на будь - яку відстань від джерела запалення.
Верхня концентраційна межа поширення полум’я визначається максимальним вмістом палива в середовищі, вище якого суміш стає нездатною до поширення полум’я.
Всередині цих меж суміш спалима, а поза ними суміш не горить.
горіння може виникнути при впливі на ГС різноманітних джерел запалювання. За природою походження джерела запалювання можна класифікувати:відкритий вогонь, розжарені продукти горіння і нагріті ними поверхні;
теплові прояви механічної енергії;
теплові прояви електричної енергії;
теплові прояви хімічних реакцій (із цієї групи в самостійну групу виділені відкритий вогонь і продукти горіння).
Відкритий вогонь, розжарені продукти горіння і нагріті ними поверхні
Для виробничих цілей широко використовують вогонь, вогневі печі, реактори, смолоскипи для спалювання парів і газів. При проведенні ремонтних робіт часто використовують полум'я пальників і паяльних ламп, застосовують смолоскипи для відігрівання замерзлих труб, вогнища для прогріву ґрунту, при спалюванні відходів. Температура полум'я, а також кількість тепла, що при цьому виділяється, достатні для запалювання майже всіх горючих речовин.
Відкрите полум'я. Пожежна небезпека полум'я обусловленна температурою смолоскипа і часом його впливу на горючі речовини. Наприклад, при горінні багатьох горючих речовин запалювання можливе від таких "малокалорійних" ДЗ, як тліючий недокурок сигарети або цигарки, запаленого сірника
Температура іскор нелегованих маловугольних сталей може досягати температури плавлення металу (близько 1550°С ).
У виробничих умовах від іскор удару займаються ацетилен, этилен, водень, окис вуглецю, сірковуглець, метано-повітряна суміш і інші речовини.
Чим більше в суміші кисню, тим інтенсивніше горить іскра, тим вище горючість суміші. Іскра, що летить, безпосередньо не підпалює пилоповітряної суміші, але, потрапивши на осілий пил або на волокнисті матеріали викликає появу осередків тління. Так на борошномельних, ткацьких і бавовнопрядильних підприємствах близько 50% усіх пожеж виникає від іскор, що висікаються при ударах твердих тіл.
Іскри , що виходять при ударах алюмінієвих тіл об сталеву окислену поверхню приводять до хімічного впливу с виділенням значної кількості тепла.
Іскри, що утворяться при влученні в машини металу або каменів.
У апаратах з мішалками, дробарках, апаратах-змішувачах і інших, у тому випадку, якщо разом з оброблюваними продуктами попадають шматки металу або камені, можуть утворюватися іскри. Іскри можуть утворюватися також при ударах рухливих механізмів машин об їхні нерухомі частини. У практиці нерідко буває так, що ротор відцентрового вентилятора стихається зі стінками кожуха або голчаті і ножові барабани волокновідділювальних і тіпальних машин, що швидко обертаються, ударяються об нерухомі сталеві решітки. У таких випадках спостерігається іскроутворення. Воно можливе і при неправильному регулюванні зазорів, при деформації і вібрації валів, зношуванні підшипників, перекосах, недостатньому кріпленні на валах що ріжучого інструмента. У таких випадках можливо не тільки іскроутворення, але і поломка окремих частин машин. Поломка вузла машини, у свою чергу, може бути причиною утворення іскор, тому що частки металу попадають при цьому в продукт.
Запалювання горючого середовища від перегріву при терті
Будь-яке переміщення тіл, що стикаються одне з одним, потребує витрати енергії на подолання роботи сил тертя. Ця енергія в реакції, що протікають з виділенням значної кількості тепла, мають потенційну небезпеку виникнення пожежі або вибуху, тому що можливий неконтрольований процес розігріву реагуючих, утворюваних або тих, що знаходяться поруч, горючих речовин.
Речовини, що самоспалахують і самозаймаються при контакті з повітрям.
Нерідко, за умовами технологічного процесу, речовини, що знаходяться в апаратах, можуть бути нагріті до температури, що перевищує температуру їхнього самоспалахування. Так, продукти піролізу газу при одержанні етилену з нафтопродуктів мають температуру самоспалахування в межах 530 - 550 °С, а виходять з печей піролізу при температурі 850 °С. Мазут із температурою самоспалахування 380 - 420 °С на установках термічного крекінгу нагрівається до 500 °С; бутан і бутилен, що мають температуру самоспалахування відповідно 420 і 439 °С, при одержанні бутадієну нагрівається до 550 - 650 °С і т.д. При виході назовні цих речовин відбувається їхнє самоспалахування .
Іноді речовини в технологічних процесах мають дуже низьку температуру самоспалахування:
триетилалюміній - Al (C2H5)З(-68 °С);
диэтилалюминийхлорид - Al (C2H5)2Сl (-60 °С);
триізобутилалюміній (-40 °С);
фтористий водень, рідкий і білий фосфор - нижче кімнатної.
Багато речовин при контакті із повітрям здатні до самозаймання. Самозаймання починається при температурі навколишнього середовища або після деякого попереднього їхнього підігріву. До таких із повітрям відбувається звичайно при ушкодженні тари, розливі рідини, розфасовці речовин, при сушінні, відкритому збереженні твердих здрібнених, а також волокнистих матеріалів, при відкачці рідин з резервуарів, коли усередині резервуарів є самозаймисті відкладення.
Речовини, що займаються при взаємодії з водою.
На промислових об'єктах є значна кількість речовин, що займаються при взаємодії з водою. Тепло, що при цьому виділяється, може викликати запалювання речовин, що утворюються або знаходяться поблизу зони реакції горючих речовин. До речовин, що займаються або викликають горіння при зіткненні з водою, варто віднести лужні з часом під дією температури, тертя, удару й інших факторів. Це, як правило, ендотермічні сполуки, і процес їхнього розкладання пов'язаний із виділенням більшої або меншої кількості тепла. До них відносяться селітри, перекиси, гідроперекиси, карбіди деяких металів, ацетиленіди, ацетилен і ін.
Порушення технологічного регламенту, використання або зберігання таких речовин, вплив на них джерела тепла можуть привести до вибухового їх розкладання.
Схильність до вибухового розкладання під дією підвищених температур і тиску має ацетилен.
Теплові прояви електричної енергії.
При невідповідності електрообладнання характеру технологічного середовища, а також у випадку недотримання правил експлуатації цього електрообладнання може виникнути пожежовибухонебезпечна ситуація на виробництві. Пожежовибухонебезпечні ситуації виникають у технологічних процесах виробництв при КЗ, при пробоях прошарку ізоляції, при надмірному перегріві електродвигунів, при ушкодженнях окремих ділянок електричних мереж, при іскрових розрядах статичної й атмосферної електрики і т.д.
До розрядів атмосферної електрики відносяться:
Прямі удари блискавки. Небезпека прямого удару блискавки полягає в контакті ГС із каналом блискавки, температура в якій досягає 3000 °С при часі дії близько 100 мкс. Від прямого удару блискавки займаються усі горючі суміші.
Повторні прояви блискавки. Небезпека повторного прояву блискавки полягає в іскрових розрядах, що виникають у результаті індукційного та електромагнітного впливу атмосферної електрики на виробниче обладнання, трубопроводи і будівельні конструкції. Енергія іскрового розряду перевищує 250 мДж і достатня для займання горючих речовин із Wmin = 0,25 Дж.
Занесення високого потенціалу. Занесення високого потенціалу в будівлю відбувається по металевим комунікаціям не тільки при їх прямій поразці блискавкою, але і при розташуванні комуникаций у безпосередній близькості від блискавковідводу. При недотриманні безпечних відстаней між блискавковідводом і комунікаціями, енергія можливих іскрових розрядів досягає значень 100 Дж і більше. Тобто достатня для займання практично всіх горючих речовин.
Електричні іскри (дуги):
Термічна дія струмів КЗ. У результаті КЗ відбувається термічна дія на провідник, що нагрівається до високих температур і може бути ДЗ горючого середовища.
Електричні іскри (краплі металу). Електричні іскри утворяться при КЗ електропроводки, електрозварюванні і при плавленні електродів електричних ламп накалювання загального призначення.
Розмір крапель металу при КЗ електропроводки і плавленні нитки накалювання електроламп досягає 3 мм, а при електрозварюванні - 5 мм. Температура дуги при електрозварюванні досягає 4000 °С, тому дуга буде джерелом запалювання для всіх горючих речовин.
Електричні лампи накалювання.Пожежна небезпека світильників обумовлена можливістю контакту ГС із колбою електричної лампи накалювання, нагрітої вище температури самоспалахування ГС. Температура нагрівання колби електричної лампочки залежить від її потужності, розмірів і розташування в просторі.
Іскри статичної електрики. Розряди статичної електрики можуть утворитися при транспортуванні рідин, газів і пилу, при ударах, здрібнюванні, розпиленні і подібних процесах механічного впливу на матеріали і речовини, що є діелектриками.
30. Блискавкозахист
Блискавкозахист - це система заходів для запобігання і нейтралізації небезпечних проявів атмосферної електрики, які захищають будівлі, споруди, матеріали від пожеж, вибухів і руйнувань.
Найбільш небезпечним є прямий удар блискавки, бо при цьому відбувається безпосередній контакт блискавки з об’єктом, що уражається. В результаті індукції виникають струми високої напруги на металевих ізольованих від землі предметах. Це призводить до іскріння між ними і заземленими металевими елементами конструкцій і обладнання.
Від прямих ударів блискавки споруди захищають блискавковідводами, які сприймають блискавку і відводять її струм у землю. Блискавковідвід складається з трьох частин: блискавкоприймача, струмовідводу і заземлювача.
Значення імпульсного опору заземлювача має бути не більше 10 Ом.
Для захисту від індукції все розташоване горизонтально металеве устаткування з’єднують між собою так, щоб воно являло собою єдиний і безперервний електричний ланцюг, який заземлюють у декількох місцях.
Об’єкти і споруди або їх частини залежно від призначення, інтенсивності грозової діяльності, а також від очікуваної кількості уражень блискавкою на рік. повинні бути захищені відповідно до категорії улаштування блискавкозахисту і типу зони захисту (А чи Б). Блискавкозахист об’єктів І - ї категорії та складів вибухових матеріалів повинен улаштовуватись з типом зони захисту А незалежно від грозової активності. Очікувана кількість N уражень блискавкою за рік об’єктів, не облаштованих блискавкозахистом, визначається за формулою:
N=(S+6h)•(L+6h)•n•l(Г6, де .*? і Ь - відповідно ширина і довжина об’єкта, що захищається, м;
И - найбільша висота об’єкта, м;
п - середньорічна кількість ударів блискавкою на 1 кв. км земної поверхні; на території України переважно п - 9 (у Прикарпатті п - 1 2, у Криму п = 6).
Зона захисту — це частина простору, всередині якого будівля або споруда є захищеною від прямих ударів блискавки з певним ступенем надійності. У міру просування до середини зони надійність захисту збільшується. Зона захисту типу А має ступінь надійності 99,5 % і вище, а зона захисту типу Б — 95 % і вище.
31.Порядок дій у разі пожежі.
У разі виявлення пожежі (ознак горіння) кожний громадянин зобов'язаний:
негайно повідомити про це телефоном пожежну охорону. При цьому необхідно назвати адресу об'єкта, вказати кількість поверхів будівлі, місце виникнення пожежі, обстановку на пожежі, наявність людей, а також повідомити своє прізвище;
вжити (за можливості) заходів до евакуації людей, гасіння (локалізації) пожежі та збереження матеріальних цінностей;
якщо пожежа виникла на підприємстві, повідомити про неї керівника чи відповідну компетентну посадову особу та (або) чергового на об'єкті;
у разі необхідності викликати інші аварійно-рятувальні служби (медичну, газорятувальну тощо).
9.2. Посадова особа об'єкта, що прибула на місце пожежі, зобов'язана:
перевірити, чи викликана пожежна охорона (продублювати повідомлення), довести подію до відома власника підприємства;
у разі загрози життю людей негайно організувати їх рятування (евакуацію), використовуючи для цього наявні сили й засоби;
видалити за межі небезпечної зони всіх працівників, не пов'язаних з ліквідацією пожежі;
припинити роботи в будівлі (якщо це допускається технологічним процесом виробництва), крім робіт, пов'язаних із заходами щодо ліквідації пожежі;
здійснити в разі необхідності відключення електроенергії (за винятком систем протипожежного захисту), зупинення транспортуючих пристроїв, агрегатів, апаратів, перекриття сировинних, газових, парових та водяних комунікацій, зупинення систем вентиляції в аварійному та суміжних з ним приміщеннях (за винятком пристроїв протидимового захисту) та здійснити інші заходи, що сприяють запобіганню розвитку пожежі та задимленню будівлі;
перевірити включення оповіщення людей про пожежу, установок пожежогасіння, протидимового захисту;
організувати зустріч підрозділів пожежної охорони, надати їм допомогу у виборі найкоротшого шляху для під'їзду до осередку пожежі та в установці на водні джерела;
одночасно з гасінням пожежі організувати евакуацію і захист матеріальних цінностей;
забезпечити дотримання техніки безпеки працівниками, які беруть участь у гасінні пожежі.
9.3. З прибуттям на пожежу пожежних підрозділів повинен бути забезпечений безперешкодний доступ їх на територію об'єкта, за винятком випадків, коли відповідними державними нормативними актами встановлений особливий порядок допуску.
9.4. Після прибуття пожежного підрозділу адміністрація та технічний персонал підприємства, будівлі чи споруди зобов'язані брати участь у консультуванні керівника гасіння про конструктивні і технологічні особливості об'єкта, де виникла пожежа, прилеглих будівель та пристроїв, організувати залучення до вжиття необхідних заходів, пов'язаних із ліквідацією пожежі та попередженням її розвитку, сил та засобів об'єкта.
32.План евакуації на випадок пожежі.
Для забезпечення організованого руху під час евакуації та попередження паніки технічні рішення повинні бути доповнені організаційними заходами, до яких, передусім, відносяться інструктаж та навчання персоналу. З цією ж метою розробляють плани евакуації з будівель та місць з масовим перебуванням людей.
План евакуації складається з двох частин: графічної і текстової. Графічна частина являє собою план поверху або приміщення, на який нанесено пронумеровані евакуаційні шляхи і виходи з маршрутами руху. Маршрути руху до основних евакуаційних виходів зображуються суцільними лініями зі стрілками зеленого кольору, маршрути до запасних виходів – пунктирними зеленими лініями зі стрілками. Окрім маршруту руху на плані позначаються місця розташування засобів оповіщення та пожежогасіння.
Текстова частина плану евакуації, яка являє собою таблицю з переліком та послідовністю дій у разі пожежі для конкретних посадових осіб і працівників, затверджується керівником об’єкту. План евакуації вивішується на видному місці, а його положення повинні систематично відпрацьовуватись на практиці.
Дуже важливо для безпеки людей створити протидимний захист приміщень і особливо шляхів евакуації. Протидимний захист забезпечується обмеженням розповсюдження продуктів горіння по будівлях та приміщеннях, ізоляцією можливих місць виникнення пожежі, примусовим видаленням диму. Ці задачі вирішуються за допомогою об’ємно-планувальних та конструктивних рішень при проектуванні об’єктів, деякими технологічними прийомами в процесі будівництва, завдяки використанню спеціальних пристроїв і вентиляційних систем, які призначені для видалення диму, зниження температури і конденсації продуктів горіння
33.Способи і засоби пожежогасіння
Пожежа припиняється тоді, коли припиняється дія будь-якого компоненту, що приймає участь у процесі горіння.
Процес горіння можна припинити шляхом:
До основних способів припинення процесу горіння можна віднести слідуючі методи:
На цих методах і способах базується припинення процесу горіння за допомогою вогнегасних речовин та технічних засобів пожежогасіння.
Добір тих чи інших способів і методів гасіння пожеж, а також добір вогнегасних речовин та їх носіїв визначають у кожному конкретному випадку залежно від масштабу загоряння, особливостей горючих речовин і матеріалів, а також стадії розвитку пожежі.
До засобів гасіння пожежі належать:
Універсальних вогнегасних засобів не існує. Тому для припинення процесу горіння однієї і тієї ж речовини у ряді випадків використовують різні вогнегасні засоби. При доборі засобів пожежогасіння треба виходити з можливості отримання найкращого вогнегасного ефекту при мінімальних затратах.
Для гасіння переважної більшості пожеж найчастіше використовують воду.
Вода у порівнянні з іншими вогнегасними речовинами має високу теплоємність. Один літр води при нагріванні від 0 до 100?С поглинає 120кДж теплоти, а при випаровуванні — 2260 кДж, що дає добрий охолоджуючий ефект.
Вода має високу термічну стійкість, розкладання її на водень та кисень відбувається при температурі понад 1700?С, що є безпечним для гасіння більшості пожеж, стандартна температура яких не перевищує 1200-1440?С.
Вода внаслідок контакту з високотемпературним осередком перетворюючись на пару, збільшується в об'ємі у 1700 разів, витісняючи кисень повітря до концентрації, що не підтримує процес горіння.
Струмінь води, спрямований на речовину, що горить, змочує ті частини, які ще не горять, утворюючи тонку плівку, що зменшує доступ горючих речовин у зону горіння.
Сильний струмінь води збиває полум'я, що полегшує гасіння пожежі.
Для гасіння пожеж водою використовують пожежні крани і рукава, пожежні гідранти, спринклерні й дренгерні установки, які можуть подавати воду компактними і тонкорозпиленими струменями (краплинами до 10 мкм).
Компактними струменями гасять такі пожежі, коли необхідно подати воду на велику відстань, чи надати їй значну ударну силу з великою дальністю польоту.
Тонкорозпиленими струменями ефективно гасять тверді горючі речовини, горючі і навіть легкозаймисті рідини. При гасінні зменшується витрата води, така вода не електропровідна, тому нею можна гасити електроустановки, що горять під напругою.
Суттєвим недоліком води є висока температура замерзання. Воду не використовують для гасіння речовин, що бурхливо з нею реагують (лужні метали, карбіди, гідриди металів та ін.).
Воду не слід використовувати для гасіння нафтопродуктів і багатьох інших органічних речовин, оскільки вони спливають і збільшують площу пожежі.
Суттєвим недоліком води є її низька змочувальна здатність і мала в'язкість, що заважає гасінню волокнистих, пилоподібних та — особливо — тліючих матеріалів, які мають велику питому поверхню в шарах яких є повітря, що підтримує процес горіння.
Для більшого проникнення в пори тліючих матеріалів у воду вводять добавки поверхнево-активних речовин, що підвищують її змочувальну здатність та в'язкість.
34.Первинні засоби гасіння пожеж
Первинні засоби пожежогасіння призначені для гасіння пожеж у початковій стадії їх розвитку силами персоналу підприємства до прибуття штатних підрозділів пожежної охорони, а також –.ліквідації невеликих осередків пожеж. Вони є у всіх виробничих приміщеннях, цехах, складах, лабораторіях, майстернях і передаються під охоронну відповідальність безпосередньо керівникам цих об’єктів або іншим посадовим особам з числа інженерно-технічних працівників.
До первинних засобів гасіння пожежі належать вогнегасники, як ручні так і пересувні, бочки з водою, відра, сокири, багри, лопати, ящики з піском, азбестові полотна, повстяні мати, шерстяні ковдри, ломи, пилки тощо.
На промислових підприємствах застосовуються в основному пінні, рідинні, вуглекислотні, вуглекислотно-брометилові, аерозольні та порошкові вогнегасники.
При правильній експлуатації, належному технічному обслуговуванні та кваліфікованому застосуванні вогнегасники є ефективним первинним засобом гасіння пожеж. Користування поданими відомостями допоможе підвищити рівень пожежної безпеки об’єктів, і, тим самим, зменшити матеріальні збитки та людські жертви. Вогнегасники застосовують для ліквідації пожеж на початковій стадії їх розвитку.
Будівлі, споруди, приміщення, технологічні установки повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння: вогнегасниками, ящиками з піском, бочками з водою, покривалами з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тканини, повсті, пожежними відрами, совковими лопатами, пожежним інструментом (гаками, ломами, сокирами тощо), які використовуються для локалізації і ліквідації пожеж у їх початковій стадії розвитку.
Ця вимога стосується також будівель, споруд та приміщень, обладнаних будь-якими типами установок пожежогасіння, пожежної сигналізації або внутрішніми пожежними кранами.
Вперше збудовані, після реконструкції, розширення, капітального ремонту об’єкти (будівлі, споруди, приміщення, технологічні установки) повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння (згідно з нормами належності) до початку їх експлуатації.
Норми належності первинних засобів пожежогасіння для конкретних об’єктів повинні встановлюватися нормами технологічного проектування та галузевими правилами пожежної безпеки з урахуванням рекомендацій, викладених вище.
Для зазначення місця розміщення первинних засобів пожежогасіння слід встановлювати вказівні знаки згідно з чинними державними стандартами. Знаки повинні бути розміщені на видних місцях на висоті стандартами. Знаки повинні бути розміщені на видних місцях на висоті 2–2,5 м від рівня підлоги як всередині, так і поза приміщеннями (за потреби).
Для розміщення первинних засобів пожежогасіння у виробничих, складських, допоміжних приміщеннях, будівлях, спорудах, а також на території підприємств, як правило, слід встановлюватися спеціальні пожежні щити (стенди).
На пожежних щитах (стендах) повинні розміщуватися ті первинні засоби гасіння пожежі, які можуть застосовуватися в даному приміщенні, споруді, установці. Пожежні щити (стенди) та засоби пожежогасіння мають бути пофарбовані у відповідні кольори за чинним державним стандартом.
Пожежний інвентар повинен мати червоно-біле пофарбування і відповідні написи. Пожежний інструмент фарбується у чорний колір. На пожежних щитах (стендах) необхідно вказувати їх порядкові номери та номер телефону для виклику пожежної охорони. Порядковий номер пожежного щита вказують після літерного індексу «ПШ».
Пожежні щити (стенди) повинні забезпечувати:
-захист вогнегасників від потрапляння прямих сонячних променів, а також захист знімних комплектуючих виробів від використання сторонніми особами не за призначенням (для щитів та стендів, установлюваних поза приміщеннями);
-зручність та оперативність зняття (витягання) закріплених на щиті (стенді) комплектуючих виробів.
Немеханізований пожежний ручний інструмент, розміщуваний на об’єкті у складі комплектації пожежних щитів (стендів), підлягає періодичному обслуговуванню, яке включає такі операції:
- очищення від пилу, бруду та слідів корозії;
-відновлення пофарбування з урахуванням вимог стандартів;
-випрямлення ломів та суцільнометалевих гаків для виключення залишкових деформацій після використання;
- відновлення потрібних кутів загострювання інструмента з дотриманням вимог стандартів.
Вогнегасники слід встановлювати у легкодоступних та помітних місцях (коридорах, біля входів або виходів з приміщень тощо), а також у пожежонебезпечних місцях, де найбільш вірогідна поява осередків пожежі. При цьому необхідно забезпечити їх захист від попадання прямих сонячних променів і безпосередньої (без загороджувальних щитків) дії опалювальних та нагрівальних приладів.
Пожежні щити (стенди), інвентар, інструмент, вогнегасники в місцях установлення не повинні створювати перешкоди під час евакуації.
Переносні вогнегасники повинні розміщуватися шляхом:
- навішування на вертикальні конструкції на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей, достатній для її повного відчинення;
- встановлювання в пожежні шафи поруч з пожежними кранами, у спеціальні тумби або на пожежні щити (стенди).
Навішування вогнегасників на кронштейни, розміщення їх у тумбах або пожежних шафах мають забезпечувати можливість прочитування маркувальних написів на корпусі.
Експлуатація та технічне обслуговування вогнегасників повинні здійснюватися відповідно до паспортів заводів-виготовлювачів, а також затвердженими у встановленому порядку регламентами технічного обслуговування.
Вогнегасники, допущені до введення в експлуатацію, повинні мати:
-облікові (інвентарні) номери за прийнятою на об’єкті системою нумерації;
-пломби на пристроях ручного пуску;
-бирки та маркувальні написи на корпусі, червоне сигнальне пофарбування згідно з державними стандартами.
Зарядження й перезарядження вогнегасників усіх типів повинні виконуватися відповідно до інструкції з експлуатації. Газові та закачні вогнегасники, в яких маса вогнегасного заряду або тиск середовища менше або більше номінальних значень на 5% (за температури 20±2oС), підлягають дозарядженню (перезарядженню).
Використані вогнегасники, а також вогнегасники із зірваними пломбами необхідно негайно направляти на перезарядження або перевірку. Вогнегасники, відправлені з об’єкта на перезарядження, повинні бути замінені відповідною кількістю заряджених вогнегасників.
Вогнегасники, встановлені за межами приміщень або в неопалюваних приміщеннях та не призначені для експлуатації за мінусових температур, повинні зніматися на холодний період. У таких випадках на пожежних щитах та стендах має вміщуватися інформація про місце розташування найближчого вогнегасника.
Відповідальність за своєчасне і повне оснащення об’єктів вогнегасниками та іншими засобами пожежогасіння, забезпечення їх технічного обслуговування, навчання працівників правил користування вогнегасниками несуть власники цих об’єктів (або орендарі згідно з договором оренди).
Успішне гасіння пожежі пов’язане з правильним вибором типу й виду вогнегасника.
Класифікація пожеж дає змогу обрати необхідний вогнегасник, тому що в кожен клас об’єднано пожежі, пов’язані з горінням речовин, що мають подібні характеристики. Для успішної боротьби з пожежами та з метою запобігання використанню непризначеного або неефективного для гасіння даного класу пожежі вогнегасника необхідне знання цих класів, тому що їх символи вказано на корпусах вогнегасників.
35.Захворювання пов’язані з роботою на персональних комп’ютерах
Основні "комп'ютерні" хвороби. Нерухома напружена поза оператора призводить до втоми і виникнення болю в хребті, шиї, плечових суглобах. Інтенсивна робота з клавіатурою викликає болючі відчуття в ліктьових суглобах, передпліччях, зап'ястях і пальцях рук.
У деяких операторів персонального комп'ютера (ПК) розвивається м'язова слабкість, відбувається зміна форми хребта (синдром тривалого статичного навантаження - СТСН), що може призвести до непрацездатності. Постійні користувачі ПК найчастіше піддаються психічним стресам, хворобам серцево-судинної системи і верхніх дихальних шляхів. Значному навантаженню піддається зоровий апарат.
При тривалій та інтенсивній роботі за комп'ютером з'являється синдром комп'ютерного стресу (СКС), який проявляється головною біллю, запаленням очей, алергією, дратівливістю, млявістю і депресією, погіршенням зосередженості і працездатності.
Причинами різноманітних симптомів СКС є 5 основних чинників: неправильна робота очей і поза тіла, носіння невідповідних окулярів або контактних лінз, неправильна організація робочого місця, розподілення фізичних, розумових, візуальних навантажень, низький рівень візуальної підготовленості для роботи з комп'ютером. Особливо це характерно для дітей, молодших школярів.
Існує медико-соціальна проблема - комп'ютер і здоров'я дітей. Тепер в світі існує потужна індустрія виробництва комп'ютерних ігор. Діти з великим задоволенням віддають цим гарним і захоплюючим, а часто і агресивним іграшкам свій вільний час. Діти в значно меншому ступені, чим дорослі, спроможні контролювати себе. їхня психіка дуже нестійка, тому надмірне захоплення комп'ютерними іграми може стати причиною дуже важких наслідків - розвивається підвищена збудженість, у школярів знижується успішність, діти стають примхливими, некерованими, перестають будь-чим цікавитися крім комп'ютера.
За своїм впливом на дитячий організм комп'ютерна гра подібна наркотику, тому необхідно дуже строго дозувати час комп'ютерних занять. Для організму дитини важливим є правильний розвиток опірно-рухового апарату, відхилення від норм розвитку якого є хвороби.
Інтенсивна і тривала робота з клавіатурою комп'ютера може стати джерелом важких професійних захворювань рук. Робота з клавіатурою є причиною 12% профзахворювань, викликаних повторюваними рухами.
Захворювання, пов'язані з "травмами повторюваних навантажень", пов'язані з хворобами нервів, м'язів і сухожилів. Наприклад тендит - запалення і набрякання сухожилів. Захворювання поширюється на кисті рук, зап'ястя, плечі. Інше - травматичний епікон-диліт - подразнення сухожилів, що з'єднують м'язи передпліч та ліктьових суглобів.
Хвороба Де-Кервена - різновид тендита, при якій страждають сухожилля, пов'язані з великим пальцем руки.
Тендосиновіт - запалення синовіальної оболонки сухожильної частини рук.
Тунельний синдром зап'ясного каналу - запалення медіального нерва руки з-за набряку сухожилів, синовиальної оболонки.
Для зменшення шкідливого впливу клавіатури фірма Microsoft розробила ергономічну клавіатуру, що своєрідною формою, конструкцією знижує навантаження на руки. Творці клавіатури сподіваються, що вона застрахує оператора від тунельного синдрому зап'ястного каналу.
Інший пристрій, який привертає до себе увагу фахівців в області ергономіки - маніпулятор типу "миша". На жаль, навіть найерго-номічніша клавіатура не може цілком вирішити проблему, оскільки причини захворювання "травми повторюваних навантажень" дотепер цілком не виявлені.
Найбільш актуальним є захворювання, яке одержало назву "ін-тернетоманія", а психологи назвали її маніакальною залежністю від віртуального світу глобальних мереж. Збуджені, почервонілі очі, високий ступінь нервового і фізичного виснаження, сльозоточиве зівання - лише деякі симптоми цієї хвороби.
Сіткоголіки, або інтернетоголіки відчувають жагуче бажання знову і знову занурюватися у світ віртуальної реальності і довго не виходити з нього. На думку психологів інтернетоманія також руйнівна, як і алкоголізм або наркоманія. Вона веде до глибоких змін особистості, самоізоляції, втраті внутрішніх орієнтирів, неурівнова-женості психіки, що зовні часто проявляється розсіяністю і неохайністю, навіть байдужим відношенням до близьких.
Наслідками регулярної роботи з комп'ютером без застосування захисних засобів можуть бути: захворювання органів зору (60% користувачів); хвороби серцево-судинної системи (20%); захворювання шлунково-кишкового тракту (10%); шкірні захворювання (5%); різноманітні пухлини.
36.Вимоги до організації робочого місця при роботі з персональним комп'ютером.
Обов’язкові вимоги до персоналу, що працюють на ПК.
До роботи на ПК допускаються особи, які:
Особи, які працюють на персональних комп’ютерах повинні знати:
Загальні вимоги до обладнання робочого місця з ПК
Робоче місце для працюючих з відео терміналами необхідно необхідно розташувати таким чином, щоб до поля зору працюючого не потрапляли вікна, освітлювальні прилади, поверхні які мають властивість віддзеркалювання. Поверхня робочого столу не повинна бути полірованою. Для попередження відблисків на екрані відео моніторів, особливо влітку та у сонячні дні, екран відео монітора слід розміщувати так, щоб світло від вікна падало збоку, бажано зліва.
Екран відео монітору ПК повинен знаходитись від очей користувача (надалі оператора)
на відстані не менше 500 – 700 мм. Кут зору в межах 10-40 градусів. Найбільш раціональним є розташування екрану перпендикулярно до лінії зору оператора.
ПК повинен розташовуватися на відстані не ближче 1 метра від джерела тепла.
Клавіатура повинна розміщуватися на поверхні столу або спеціальній підставці на відстані 100-300 мм від краю, повернутого до користувача. Кут нахилу панелі клавіатури до горизонтальної поверхні повинен бути в межах від 5 до 15 градусів.
Висота робочої поверхні стола повинна бути в межах 680-800 мм.
Крісло повинно забезпечувати операторові зручні умови праці та фізіологічну раціональну робочу позу в процесі праці. Крісло повинно забезпечувати можливість регулювання висоти поверхні сидіння, кут нахилу спинки та висоту спинки.
Для захисту від прямих сонячних променів, які створюють відблиски на екрані відео монітора на вікнах повинні бути встановлені сонцезахисні пристрої. Екран відео монітора повинен розміщуватись так, щоб світло від вікна падало на робоче місце збоку, бажано зліва.
Як джерело штучного освітлення в приміщеннях, де встановлено ПК, бажано використовувати люмінесцентні лампи. Можливе застосування ламп розжарювання в світильниках місцевого освітлення. Освітленість робочого місця у горизонтальній площині на висоті 0,8 м від рівня підлоги повинна бути не менш 400 лк. Вертикальна освітленість у площині екрану не більше 200 лк. Для зменшення напруженості зору необхідно забезпечити достатньо рівномірне розподілення яскравості робочої поверхні відео монітора та навколишнього простору.
У приміщеннях для роботи ПК необхідно проводити щоденне вологе прибирання та регулярне провітрювання протягом робочого дня. Видалення пилу з екрану необхідно проводити не рідше 1 разу на день.
. Для захисту оператора від електромагнітних випромінювань і електростатичних полів, які створює відео монітор необхідно використовувати захисні екрани.
. Згідно ГОСТ 12 1 005-85 “Воздух робочей зони. Общин санитарно-гигиенические требования” температура навколишнього середовища повинна бути в межах 18-22 градусів С , відносна вологість повітря близько 55 % швидкість руху повітря – 0,1-0,2 м сек.
Користувачам ПК слід носити одежу з природніх матеріалів або комбінованих природних і штучних волокон.
Організація режиму праці та відпочинку оператора ПК
Відповідно до діючих норм загальна тривалість праці з відео терміналом не повинна перевищувати 4 години протягом дня. В період роботи передбачаються додаткові регламентовані перерви для відпочинку користувачів ПК:
При можливості слід чергувати зміну діяльності з іншою, не пов’язаною роботою на ПК.
При виконанні тривалих розрахунків на ПК (більше 20 хвилин), коли втручання оператора в роботу програми не потрібне, бажано вимикати живлення відео монітора.
Для підтримки загального тонусу м’язів, профілактики кістково-м’язових порушень, зорового дискомфорту та інших несприятливих суб’єктивних почуттів під час регламентованих перерв необхідно виконувати комплекси рекомендованих вправ для очей, для хребта, для рук.
Кількість мікро пауз до 1-2 хвилин слід визначити індивідуально. Форма та зміст перерв можуть бути різними виконання допоміжних робіт, не пов’язаних з роботою ПК , приймання їжі, виконання рекомендованих вправ.
На початку перерв рекомендовано виконувати вправи для очей. Виконання фізичних вправ протягом дня рекомендується індивідуально, залежно від почуття втоми. Гімнастика повинна біти на корекцію вимушеної пози покращення кровообігу, часткову компенсацію, дефіциту рухової активності.
5. Вимоги безпеки перед початком роботи.
Перед початком роботи працівник повинен зовнішнім оглядом перевірити цілісність корпусів системного блоку, відео монітора, принтера, клавіатури.
Перевірити цілісність кабелів живлення, місць їх підключення (розеток електромережі, продовжувачів електромережі, розгалужувальних коробок, штепсельних вилок).
Підготувати своє робоче місце, прибравши речі, які можуть заважати при виконанні роботи.
Ввімкнути живлення ПК.
6. Вимоги безпеки під час роботи.
Забороняється:
У випадку, якщо після ввімкнення ПК не проходить загрузла або комп’ютер не виходить на робочий режим, працівник повинен повідомити керівника чи спеціаліста по ремонту.
Про виявлені несправності (іскріння, пробоїв, запаху гару, ознак горіння тощо) негайно припинити роботу, відключити все обладнання від електромережі і терміново повідомити безпосереднього керівника або спеціаліста по ремонту ПК.
7.Вимоги безпеки після закінчення роботи.
Вимкнути ПК кнопкою «POWER” (ПИТАНИЕ) та вийняти штепсельну вилку кабелю живлення з розетки. При наявності пристрою безперебійного живлення (ПБЖ) вимкнути його живлення.
Привести в порядок своє робоче місце.
37.Правила безпеки при користуванні персональним комп'ютером.
Персональний комп'ютер - це, звичайно, не токарно-гвинторізний верстат. Він не вимагає від працюючого на ньому людини стільки уваги до власної безпеки, як якийсь небезпечний обладнання. Але певну техніку безпеки при роботі на ПК потрібно дотримуватися. Дотримуватися ТБ при роботі на комп'ютері потрібно не тільки тому, що в іншому випадку може постраждати ваше здоров'я, а й тому, що від ваших неправильних дій може постраждати сам комп'ютер.
Якщо раніше комп'ютер був рідкістю, то сьогодні комп'ютери стоять в багатьох організаціях і практично в кожній квартирі. Незалежно від того, де використовується комп'ютер (удома або на роботі), вимоги до роботи на ньому не відрізняються. У домашніх умовах дотримання цих правил навіть важливіше, так як на роботі охороною праці займаються фахівці та контролюючі органи, а вдома ваша безпека залежить особисто від вас. Адже будь-яке користування комп'ютером (навіть прослуховування музики або ігри), це робота. Причому, серйозна робота і для очей, і для рук, і для спини, і для психіки.
Недотримання вимог техніки безпеки при роботі за комп'ютером призводить до того, що через деякий час ви, починаєте відчувати певний дискомфорт: головні болі, різь в очах, болі в спині і в суглобах кистей рук. Ви втомлюєтеся і стаєте дратівливим. Може порушиться сон, погіршиться зір, будуть боліти руки, голова, шия і поперек.
Найчастіше ці проблеми пов'язані з:
-Недостатньою площею та об'ємом робочого місця;
-Недотриманням температурного та вологого режиму в приміщенні;
-Низьким рівнем освітленості в приміщенні і на робочих поверхнях обладнання;
-Підвищеним рівнем низькочастотних магнітних полів від моніторів;
-Довільній розстановкою техніки та порушенням вимог організації робочих місць;
-Недотриманням вимог до режимів праці та відпочинку;
-Надмірної виробничої навантаженням працівників;
-Відсутністю навичок щодо зниження впливу психоемоційного напруження.
У принципі, питання про шкоду комп'ютера з тієї ж серії, що і "шкідливий стільниковий телефон?". Достовірних даних майже немає, а наявні відстають від сучасності років на 5-10. А адже технології розвиваються щодня, і те, що використовувалося при виробництві комп'ютерів (чи іншої техніки) вчора, сьогодні вже займає своє місце в музеї. Але краще підстрахуватися, ніж недооцінити можливу шкоду. Бо: "Попереджений - значить озброєний!".
Як підвищити безпеку при роботі за комп'ютером?
Щоб підвищити безпеку при роботі за комп'ютером перш за все треба звернути увагу на ергономічну опрацювання робочого місця. Причому покупкою ергономічної клавіатури тут не обійтися. Для поліпшення ергономічності робочого місця необхідно здійснити такі заходи.
1. Додайте монітор так, щоб його верхня точка знаходилася прямо перед вашими очима або вище, що дозволить тримати голову прямо, і виключить розвиток шийного остеохондрозу. Відстань від монітора до очей має бути не менше 45 см;
2. Стілець повинен мати спинку і підлокітники, а так само таку висоту, при якій ноги можуть міцно стояти на підлозі. Ідеальним буде придбання крісла з висотою, в такому випадку спинка дозволить тримати спину прямо, підлокітники дадуть можливість відпочити рук, правильне положення ніг не буде заважати кровообігу в них;
3. Розташування часто використовуваних речей не повинно призводити до довгого знаходження в якій або викривленої позі;
4. Освітлення робочого місця не повинно викликати відблиски на екрані монітора. Не можна ставити монітор поруч з вікном, так щоб ви одночасно бачили і екран і те, що знаходиться за вікном.
5. При роботі з клавіатурою, кут згину руки в лікті повинен бути прямим (90 градусів);
6. При роботі з мишкою кисть повинна бути прямою, і лежати на столі як можна далі від краю.
Під час роботу не забувайте про регулярні перерви для відпочинку. Звичайно, не погано попити чай з колегами та обговорити останні новини, але краще використовувати їх для спеціалізованих комплексів гімнастичних вправ.
У санітарних правилах і нормах дані численні комплекси вправ для очей, для поліпшення
мозкового кровообігу, для зняття втоми з плечового пояса і рук, з тулуба і ніг. Наведемо один з них у якості прикладу.
- Покладіть руку на край столу долонею вниз. Взявшись за пальці, іншою рукою відведіть кисть тому і утримуйте в такому положенні протягом 5 секунд. Повторіть вправу для іншої руки.
- Злегка упріться рукою в стіл і на 5 секунд напружте пальці і зап'ястя. То ж виконайте іншою рукою.
- Сильно стисніть пальці в кулаки, а потім розпрямите їх. - Сядьте на стілець прямо, ноги твердо поставте на підлогу. (Якщо стілець на коліщатках, подбайте про те, щоб він залишався нерухомим.) Нахиліться якомога нижче, щоб дістати головою колін. Залишайтеся в такому положенні 10 секунд. Потім розпряміться, напружуючи при цьому м'язи ніг. Повторіть вправу 3 рази.
1.При користуванні комп'ютером слід носити чистий і сухий одяг і взуття.
2. Якщо монітор не має захисту від випромінювання, слід користуватися захисним екраном. Випромінювання монітора в сторону протилежну екрану може бути значно більше, тому не можна його задню частину звертати до сусідів по офісу чи кімнаті.
3.При виявленні несправності ПЕОМ або появі незвичайних звуків у процесі роботи слід вимкнути комп'ютер.
4. Для усунення наслідків стрибків напруги в мережі, комп'ютер повинен бути підключений до електромережі через стабілізатор напруги (безперебійне джерело живлення).
Забороняється:
·Включати і вимикати комп'ютер без необхідності (це може призвести до його несправності);
·Чіпати роз'єми з'єднувальних кабелів, проводів, вилки і розетки;
·Торкатися до екрану і до тильної сторони блоків комп'ютера;
·Працювати на ПЕОМ мокрими руками;
· Працювати на ПЕОМ, що мають порушення цілісності корпусу, порушення ізоляції проводів, несправну індикацію включення живлення, з ознаками електричної напруги на корпусі.
· Класти на ПЕОМ сторонні предмети (гуртки з рідинами, жирні предмети, книги і предмети, що випромінюють електромагнітні поля).
38.Завдання страхування від нещасного випадку. Принципи та види страхування.
Всі питання страхування від нещасного випадку регламентовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Завданнями страхування від нещасного випадку є:
проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;
відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;
відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей.
Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності. Дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання, у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян – суб'єктів підприємницької діяльності.
Держава гарантує усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Законодавство про страхування від нещасного випадку складається із Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про охорону праці" та інших нормативно-правових актів.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством про страхування від нещасного випадку, то застосовуються норми міжнародного договору.
Принципи та види страхування
Основними принципами страхування від нещасного випадку є:
паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;
своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;
обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе
роботою самостійно, та громадян – суб'єктів підприємницької діяльності;
надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;
обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків;
формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі;
диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;
економічна заінтересованість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;
Враховуючи різноманіття об'єктів, що підлягають страхуванню, відмінності в обсязі страхової відповідальності і категоріях страхувальників, всю сукупність відносин страхування можна поділити на п'ять наступних галузей: майнове страхування, соціальне страхування, особисте страхування, страхування відповідальності, страхування підприємницьких ризиків.
39. Суб'єкти та об'єкти страхування. Страховий ризик і страховий випадок.
Суб'єкти та об'єкти страхування від нещасного випадку
Суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках – члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик.
Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування.
Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках – застраховані особи.
Страховик – Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.
Роботодавець
Роботодавцем відповідно до цього Закону вважається:
власник підприємства або уповноважений ним орган та фізична особа, яка використовує найману працю;
власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародних), філії або представництва, який використовує найману працю, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:
1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) або на інших підставах, передбачених законодавством про працю;
2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;
3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.
Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібно згоди або заяви працівника. Страхування здійснюється в безособовій формі. Всі особи, перелічені в законі, вважаються застрахованими незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх зобов'язань щодо сплати страхових внесків. Усі застраховані є членами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Добровільно від нещасного випадку можуть застрахуватися: 1) особи, які забезпечують себе роботою самостійно – займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності, члени фермерського господарства, особистого селянського господарства, якщо вони не є найманими працівниками; 2) громадяни – суб'єкти підприємницької діяльності Страховий ризик – обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок.
Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Професійне захворювання є страховим випадком також у разі його встановлення чи виявлення в період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів.
Нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення нормативних актів про охорону праці застрахованим, також є страховим випадком.
Порушення правил охорони праці застрахованим, яке спричинило нещасний випадок або професійне захворювання, не звільняє страховика від виконання зобов'язань перед потерпілим.
Нещасний випадок – це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть.
Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, визначається Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади.
До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.
Перелік професійних захворювань за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади затверджується Кабінетом Міністрів України.
В окремих випадках Фонд соціального страхування від нещасних випадків може визнати страховим випадком захворювання, не внесене до переліку професійних захворювань, передбаченого частиною п'ятою цієї статті, якщо на момент прийняття рішення медична наука має нові відомості, які дають підстави вважати це захворювання професійним.
40.Фонд соціального страхування від нещасних випадків. Правління Фонду. Виконавча дирекція Фонду
Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків – некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням.
Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.
До складу правління Фонду включаються представники трьох представницьких сторін: держави; застрахованих осіб; роботодавців.
Представники держави призначаються Кабінетом Міністрів України, а представники застрахованих осіб і роботодавців обираються (делегуються) об'єднаннями профспілок та роботодавців, які мають статус всеукраїнських. Порядок виборів (делегування) представників визначається кожним об'єднанням самостійно. Від кожної із трьох представницьких сторін, призначається і обирається (делегується) по 15 членів правління Фонду з вирішальним голосом та по 5 їх дублерів, які за тимчасової відсутності членів правління за рішенням голови правління цього Фонду виконують їх обов'язки.
Правління Фонду створюється на шестирічний строк.
Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків:
1) обирає із своїх членів строком на два роки голову правління Фонду та двох його заступників.
2) спрямовує і контролює діяльність виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів; щорічно, а також у разі потреби заслуховує звіти директора виконавчої дирекції Фонду про її діяльність;
3) створює на паритетних засадах для вирішення найбільш важливих завдань Фонду постійні та тимчасові комісії з питань профілактики нещасних випадків, виконання бюджету, призначення пенсій тощо;
4) щорічно готує та подає у встановленому порядку пропозиції щодо галузевих тарифів внесків на соціальне страхування від нещасних випадків;
5) визначає кадрову політику;
6) призначає директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та його заступників;
7) розпоряджається майном, яке перебуває у власності Фонду;
8) створює резерв коштів для забезпечення виконання завдань страхування від нещасного випадку, передбачених статтею 1 цього Закону;
9) виконує інші функції, передбачені статутом Фонду соціального страхування від нещасних випадків;
10) готує подання щорічних звітів про діяльність Фонду.
Виконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду.
Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду, проводить свою діяльність від імені Фонду у межах та в порядку, що визначаються його статутом і Положенням про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду.
Виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснює матеріально-технічне забезпечення роботи наглядової ради та правління Фонду.
41.Права та обов'язки застрахованого та роботодавця як страхувальника
Розділ восьмий Закону про соціальне страхування стосується прав та обов'язків застрахованого та роботодавця. Застрахований має право:
1) брати участь на виборній основі в управлінні страхуванням від нещасних випадків;
2) бути повноважним представником застрахованих працівників і вимагати від Фонду соціального страхування від нещасних
випадків виконання ним своїх обов'язків щодо соціального захисту потерпілих;
3) брати участь у розслідуванні страхового випадку, в тому числі з участю представника профспілкового органу або своєї довіреної особи;
4) у разі настання страхового випадку одержувати від Фонду соціального страхування від нещасних випадків виплати та соціальні послуги, передбачені статтею 21 Закону про соціальне страхування;
5) користуватися послугами медичної реабілітації;
6) користуватися послугами професійної реабілітації, включаючи збереження робочого місця, а також право на навчання або перекваліфікацію, якщо загальна тривалість професійної реабілітації не перевищує двох років;
7) отримувати відшкодування витрат при медичній і професійній реабілітації на проїзд до місця лікування чи навчання і назад, витрат на житло та харчування, транспортування багажу, на проїзд особи, яка його супроводжує;
8) користуватися послугами соціальної реабілітації, включаючи придбання автомобіля, протезів, допомогу у веденні домашнього господарства, що надаються відповідно до законодавства;
9) отримувати безоплатно від Фонду соціального страхування від нещасних випадків роз'яснення з питань соціального страхування від нещасного випадку (ст. 43).
У разі смерті потерпілого члени його сім'ї мають право на одержання від Фонду соціального страхування від нещасних випадків страхових виплат (одноразової допомоги, пенсії у зв'язку зі втратою годувальника) та послуг, пов'язаних із похованням померлого.
Застрахований зобов'язаний:
1) знати та виконувати вимоги законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці, що стосуються застрахованого, а також додержуватися зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором, контрактом) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;
2) у разі настання нещасного випадку або професійного захворювання:
а) лікуватися в лікувально-профілактичних закладах або у медичних працівників, із якими Фонд соціального страхування від нещасних випадків уклав угоди на медичне обслуговування;
б) додержуватися правил поведінки та режиму лікування, визначених лікарями, які його лікують;
в) не ухилятися від професійної реабілітації та виконання вказівок, спрямованих на якнайшвидше повернення його до трудової діяльності;
г) своєчасно повідомляти робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків про обставини, що призводять до зміни розміру матеріального забезпечення, складу соціальних послуг та порядку їх надання (зміни стану непрацездатності, складу сім'ї, звільнення з роботи, працевлаштування, виїзд за межі держави тощо) (ст. 44).
Роботодавець як страхувальник має право:
1) брати участь на виборній основі в управлінні страхуванням від нещасних випадків;
2) вимагати від Фонду соціального страхування від нещасних випадків виконання обов'язків Фонду щодо організації профілактики нещасних випадків і професійних захворювань та соціального захисту потерпілих;
3) оскаржувати рішення працівників Фонду соціального страхування від нещасних випадків у спеціальних комісіях з питань вирішення спорів при виконавчій дирекції Фонду та при її робочих органах;
4) брати участь у визначенні знижок чи надбавок до страхового тарифу на підприємстві;
5) захищати свої права та законні інтереси, а також права та законні інтереси застрахованих, у тому числі в суді (ст. 45).
Роботодавець як страхувальник зобов'язаний:
1) своєчасно реєструватися у Фонді соціального страхування від нещасних випадків;
2) своєчасно та повністю сплачувати в установленому порядку страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків;
3) інформувати робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків:
а) про кожний нещасний випадок або професійне захворювання на підприємстві;
б) про зміну технології робіт або виду діяльності підприємства для переведення його до відповідної групи тарифів небезпеки;
в) не пізніше як за два місяці - про ліквідацію підприємства;
4) щорічно подавати робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків відомості про кількість працівників, річну суму заробітної плати, річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), кількість нещасних випадків і професійних захворювань на підприємстві за минулий календарний рік;
5) безоплатно створювати всі необхідні умови для роботи на підприємстві представників Фонду соціального страхування від нещасних випадків;
6) повідомляти працівникам підприємства адресу та номери телефонів робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, а також лікувально-профілактичних закладів та лікарів, які за угодами з цим Фондом обслуговують підприємство (стаття 45, частина друга). Порядок і строки подання відомостей, передбачених пунктами З і 4 частини другої цієї статті (стаття 45 Закону про соціальне страхування), визначаються Фондом соціального страхування від нещасних випадків.