Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
№ 39 Виховна робота класного керівника: зміст, напрями, форми.Класні керівники — педагоги, які постійно спілкуються з учнями, закріпленими за ними, різнобічно впливають на них і водночас працюють за предметною системою. Тобто, крім викладання певного предмета він дбає про об'єднання зусиль учителів, які працюють у певному класі, координацію їхніх вимог для поліпшення результатів виховної та навчальної роботи з учнями класу. Завдання і зміст виховання всебічно розвиненої особистості визначають функції класного керівника:— забезпечувати оптимальні умови для всебічного гармонійного розвитку вихованців, їх самореалізації;— у співдружності з батьками, вчителями, дитячими громадськими організаціями здійснювати всебічне виховання школярів у процесі навчально-виховної роботи в школі та за її межами;— систематично аналізувати індивідуальні анатомофізіологічні і соціально-психологічні особливості розвитку учнів класу; давати рекомендації іншим учителям, батькам щодо необхідності враховувати індивідуальні та вікові особливості розвитку кожного вихованця;— здійснювати організацію і виховання первинного учнівського колективу, всебічно вивчати динаміку його розвитку, координувати діяльність учителів які працюють у класі;— організовувати виховні та організаційні заходи для створення оптимальних умов, які сприяли б зміцненню та збереженню здоров'я учнів;— здійснювати організаційно-виховну роботу з учнями, батьками та учителями для формування в школярів старанності, дисциплінованості у процесі навчальної діяльності з урахуванням їх індивідуальних можливостей;— організовувати позакласну виховну роботу з учнями, сприяти залученню їх до роботи позашкільних дитячих виховних закладів, дитячих громадських організацій;— здійснювати цілеспрямовану організаційно-педагогічну роботу з батьками, забезпечувати системність у формуванні їх психолого-педагогічної культури; — домагатись єдності вимог до вихованців з боку школи й сім'ї, підтримувати зв'язок з вихователями груп подовженого дня, керівниками гуртків, студій,— спортивних секцій, дитячими громадськими організаціями;— вести відповідну документацію, подавати керівництву школи відомості про успішність, розвиток і вихованість учнів; стежити за веденням учнями щоденників.Діяльність справжнього класного керівника сповнена педагогічною творчістю і не обмежується певними рамками. Форми роботи можуть бути різними: індивідуальною, груповою, фронтальною. Вибір конкретної форми зумовлюється різними чинниками: завданням виховання, рівнем розвитку первинного колективу, індивідуальними особливостями школярів, об'єктивними обставинами, конкретними педагогічними ситуаціями та ін. За критерієм використання джерел і засобів виховного впливу на особистість школярів форми роботи поділяють на:словесні (збори, доповіді, бесіди, диспути, конференції, зустрічі та :н.); практичні (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси тощо); наочні (діяльність шкільних музеїв, виставок, тематичні стенди та ін.).Усі вони взаємопов’язані, доповнюють і збагачують одна одну. Є види роботи, в яких одночасно використовують словесні практичні, наочні форми. Наприклад, колективні творчі справи (КТС).Основним обов'язком класного керівника є вивчення учнів і координація на цій основі роботи вчителів, які працюють з ними:— вивчення потрібно спрямовувати на виявлення особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку конкретного вихованця;— дослідження процесів розвитку школярів має тривати впродовж усіх років навчання;— виявляти потрібно не лише наявний рівень розвитку конкретної особистості, але й прогнозувати його з урахуванням «зони найближчого розвитку»; — вивчення особистості школярів та їх колективів потрібно спрямовувати на вирішення конкретних педагогічних завдань;— вихователь у процесі вивчення учнів має бути сповнений педагогічного оптимізму щодо їх розвитку і соціально-психологічного зростання;— вивчення учнів має охоплювати всі аспекти їх фізичного, психічного і соціального розвитку;— застосування методів і методик вивчення учнів і шкільних колективів має відповідати віковим можливостям дітей;— дослідження соціально-психічного розвитку слід здійснювати в природних умовах навчально-виховного процесу;— дослідженням повинні бути охоплені усі учні, таке вивчення має стати систематичним;— вивчення учнів поєднують з виховним впливом на них; — вивчаючи учнів, слід акцентувати увагу на позитивних, а не негативних рисах характеру та поведінки.
40. Сутність принципу виховую чого навчання, шляхи його реалізації на уроці
Виховуюче навчання – навчання, в процесі якого організовуються цілеспрямоване формування запланованих педагогом відношень учнів з різноманітними явищами життя, з якими учень стикається в процесі навчання.
Сенс цього принципу полягає в тому, що навчання, сприяючи утворенню того чи іншого світогляду, впливає на поведінку людини, бо остання значною мірою залежить від світогляду й переконань, це само собою зрозуміло...
Принцип виховуючого навчання набирає особливо великого значення для української школи з огляду на ті великі виховні завдання, що стоять перед нею. Під цим оглядом має вчитель добирати матеріал і форми навчання. Основне завдання, що стоїть в галузі патріотичного виховання перед школою, — це виробити в учнів високонаціональну свідомість і почуття національної гідності... Принцип виховного навчання вимагає впливу не лише на інтелект учня, а й на його емоції... Однією з передумов цього є висока патріотична настроєність учителя та його вміння захопити учнів своїми викладами. Сухе, холодне слово вчителя, хоч і озброєного знанням, не дасть повноцінного ефекту.
Шляхи реалізації принципу:
У кожному навчальному предметі заховані величезні можливості виховувати певне ставлення учнів до предметів, явищ.
У навчальній праці формуються навчальні навички встановлення мети, вибору засобів її досягнення, що сприяє розвитку самостійності, наполегливості в праці тощо. Може формуватися самовиховання. Підчас навчальної роботи виховується прагнення до праці, виробляється стиль діяльності.
Підчас пізнавальної діяльності учень вступає у взаємодію з товаришами, вчителями. Таким чином формується ставлення учня до світу, навіть усупереч волі педагога.
Навчання є виховуючим, бо воно формує систему ставлень учнів до довкілля.
20.Ідея спорідненої праці Г,С,Сковороди.Істотний внесок у розвиток соціологічних ідей зробив видатний український вчений Григорій Сковорода (1722—1794), який науку про людину вважав головною, найважливішою і найвищою з усіх наук. Не заперечуючи ролі й значення наукових і технічних досягнень, вважав найважливішою науку про умови та способи забезпечення щасливого життя, про людину та її щастя.Особливий інтерес становить його концепція спорідненої праці. Сковорода чи не першим із вчених нового часу висунув ідею перетворення праці із засобу до життя на найпершу життєву потребу та найвищу насолоду. Смисл людського буття він вбачав у праці, а справжнє щастя — у вільній праці за покликанням. Думка про визначальну роль спорідненої праці у забезпеченні щасливого життя вперше набула загального принципу вирішення проблеми людського щастя і смислу людського буття.Безпосереднім суб'єктивним виявом людського щастя Сковорода вважав внутрішній світ, добрий сердечний настрій, душевну міць. Досягти цього можна, виконуючи веління своєї «внутрішньої натури», пізнаного в собі «бога». Цією «внутрішньою натурою» є спорідненість з певними видами праці. Люди повинні пізнати самі себе, свої здібності й виробити відповідний своїй природі спосіб життя. Спорідненість, покликання і є справжнім «богом» у людині.У цьому контексті розглядає Сковорода й проблему соціальної нерівності, визнаючи тільки одну нерівність — нерівність обдаровань і покликань, тобто нерівність «природного» походження. Звідси його принцип «нерівної рівності». «Бог, — писав Сковорода, — богатому подобен фонтану, наполняющему различнне сосудьі по их вместимости. Над фонтаном надпись сія: «Неравное вс'ьм равенство»... Меншій сосуд мен-ье имт>ет, но том равен єсть большему, что равно єсть полньїй». Крізь відповідну призму і критикує він суспільні вади, ратуючи за моральну перебудову світу шляхом подолання неспорідненої праці, бо саме вона породжує суспільні вади. Треба займатися тією справою, для якої людина народжена.Великого значення у пізнанні людської природи, у виборі людиною свого місця у житті Сковорода надавав практиці, вправам, завдання яких — вдосконалювати природні дані. Наука і звички повинні спрямувати людину на шлях спорідненої корисної для суспільства праці, яка є основною сферою вияву сутності людини в її високих духовних прагненнях.
У творчості Г. Сковороди започатковані й ідеї екзистенціалізму, які у світовій науці стали розробляти тільки через століття. Його роздуми сповнені великого гуманізму, конструктивного змісту і варті сучасного ґрунтовного дослідження.