Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
7 чудес Рівного
Колона Божої Матері
Колону Божої Матері, що поблизу Воскресенського собору, встановили у Рівному під час епідемії чуми 1770 року. Згодом відреставрували, коли у місті лютувала холера - і заступництво Божої Матері, за переказами, врятувало місто від мору і вперше, і вдруге. Про колону згадує у своїх творах видатний письменник Володимир Короленко, який з 1866 по 1871 рік навчався у Рівненській гімназії. В той час поряд із колоною ще не височив Свято-Воскресенський собор, і стояла вона трохи далі, ніж нині - приблизно на місці нинішнього кіоску з пресою.
У 1952 році, 22 квітня (тогоріч на цей день припадали і найбільше православне свято - Великдень, і день народження В.Леніна) комуністична влада її зруйнувала. Відновили колону в 2003 році, до 720-річчя Рівного, за старими фотографіями. Автори — скульптор Володимир Стасюк та архітектор Леонід Закревський. Отже, на цьогорічний День Міста у колони своєрідний маленький ювілей - 10 років з часу відновлення.
Про другу колону, меншу за розмірами, але подібну за виглядом, знають не всі - вона і встановлена порівняно нещодавно, і знаходиться не в центрі міста. "Колона №2" височіє на вулиці Курчатова, поблизу кругового перехрестя в районі мототреку, де знаходиться кінцева зупинка тролейбусів №1 та №3. Не так давно там збудували торговий центр "Максима", і саме його власник Олег Півень є автором ідеї встановлення колони. Цікаво, що ця людина є священослужителем - він протоієрей із с. Бармаки, що поряд із Рівним.
- Під час будівництва торгового центру, у мене виникла мрія, щоб на цьому перехресті стояла скульптура Покрови Богородиці, - розповів Олег Півень. - Здавна існувала традиція,щоб на перехрестях доріг стояли символічні хрести, ми ж вирішили, щоб тут стояла колона Богородиці. Її було освячено у середині травня нинішнього року.
Басівкутська Свято-Троїцька церква
Неподалік від Острога, що на Рівненщині, за якихось чотири кілометри у східному напрямку між річками Збитенкою та Вілією розмістилось мальовниче село Межиріч. У цьому колишньому містечку-фортеці із замком, оборонними мурами та вежами зберігся й донині ансамбль будівель Троїцького монастиря-фортеці XV-XVIII століть, Троїцька церква XV століття, стіни та башти початку XVІІ та величезна піч просто неба.
Передмістя Острога називають Бельмаж. У цьому слові вгадується французький вислів "белі мадж", що означає "гарне зображення" або "чудовий вид". За ставком на високому пагорбі, що був насипаний вручну, видніються щерблені мерлонами стіни монастиря-фортеці. Точної дати заснування цього оборонного кляштору історія не зберегла. Однак достеменно відомо, що Свято-Троїцький чоловічий монастир був заснований монахами Києво-Печерської лаври, і вперше згадується у літописах ХІІІ століття.
Середньовічний Межиріч, як і більшість давніх міст, мав замок, найімовірніше, дерев'яний. У 1386 році великий князь литовський Вітовт своєю грамотою підтверджує право князя Федора Острозького на Межиріч. Саме Федір Острозький у ті часи був власником місцевого замку. У XV столітті Василь Острозький, прозваний в народі Красним за свою гарну вроду, зводить муровані стіни фортеці, а його син Іван будує дерев'яну Троїцьку церкву. З невідомих причин дерев'яна церква згоріла і вже в 1454 році розпочинається побудова кам'яного храму Свято-Троїцького у вигляді укріплення замку.
І хоча в документах XVІ століття Межиріч згадується не інакше як місто, офіційний статус поселення отримує лише на початку XVІІ ст. У 1605 році Магдебурзьке право Межиріча дістає останній представник роду Острозьких князь Януш Острозький. Йому дозволяють будувати тут ратушу, крамниці, лазню, а також двічі на рік влаштовувати ярмарки та щонеділі проводити торги. Монастир Януш Острозький передав ордену Францисканців. Оскільки сам прийняв католицьку віру. У 1612 році за наказом уже краківського каштеляна, Януша Острозького у Межирічі починаються роботи з перебудови замку та церкви на францисканський монастир. З півночі та півдня до храму прибудували два двоповерхових корпуси з келіями. В їх зовнішніх кутах виросли круглі триярусні башти з бійницями та конусоподібними дахами. Саме вони зробили монастирську обитель схожою на замок. Набіги ворогів змусили Януша Острозького укріпити будівлі неприступними земляними валами. Їх довжина сягала понад 2 кілометри. Сьогодні на цих схилах садиби межиріцьких селян.
Князь Януш Острозький поблизу межиріцьких мурів монастиря звів собі палац, який до нашого часу не зберігся. Залишилася тільки піч просто неба, де обігрівалися вартові.
Велетенська піч просто неба для мешканців оборонного монастиря слугувала і кузнею. А ще у ній варили смолу, яку виливали на голови нападникам. Так ченці обороняли свою святиню. Ренесансний комин, ще так називають монастирську піч, і донині зберігся майже у такому вигляді, як його будували. Не вистачає лише здоровенного чана. Місцева молодь і туристи знайшли для печі інше призначення — тут вони смажать шашлики.
Неподалік комина Заславська Брама — в'їзд у Межиріч зі сторони Заславля, зараз місто Ізяслав, що на Хмельниччині. Нині середньовічні ворота навіть не окраса околиці села. По обидва боки Заславської Брами скромні селянські хатинки.
Козацькі війни, що спалахували в Україні, майже вщент зруйнували місто Межиріч. Монастир вцілів. А от від панської резиденції залишився тільки комин. Вціліла і Заславська Брама. Дубенської і слід зник. Свято-Троїцьку обитель війни не зачепили. Більше того, під час фашистської навали у стінах монастиря переховувались місцеві мешканці.
В архітектурі Свято-Троїцького храму давньоруські традиції поєднуються з готикою і Ренесансом. Церква видається копією Богоявленського храму в Острозі. Святині подібні за розмірами і плануванням. Бо, припускають історики, ці два храми будували приблизно в один час. На початку XVІІ століття католичка Анна-Луїза Хоткевич закрила Богоявленську церкву в Осторозі. У храмі довгий час не правили службу і тому він зруйнувався, особливо його верхня частина. Було прийнято рішення розібрати Богоявленську церкву, крім північної стіни, а потім заново її відновити. Прототипом для її відбудови служив саме Межиріцький храм, оскільки він за своєю архітектурою і справді нагадує Богоявленську святиню. Суттєва відмінність між двома цими храмами у тому, що Межиріцьку церкву будували з каменю, а Богоявленську з цегли, наголошують історики.
Найголовніша святиня Свято-Троїцького храму — Чудотворний образ Божої Матері "Життєподательниця". “Межиріцька Богородиця” була родовою іконою князів Острозьких. Її привезли від Вселенського Патріарха як подарунок і благословення за вірність і охорону святого православ'я. Цей образ супроводжував князів Острозьких у походах і в родині навіть з'явилося повір'я, що усім своїм перемогам вони зобов'язані заступництву чудотворного образа. В монастирській бібліотеці зберігалася рукописна книга, у якій були описані всі дива, явлені від Святої Божої Матері.
У 1779 р. був проведений католицький ритуал коронування ікони — на Божу Матір і Спасителя одягнули корони, виготовлені в Римі з золота і дорогоцінних металів. Коли монастир у 1866 році передали православній церкві, імператриця Марія Федорівна подарувала іконі срібний оклад, прикрашений 12 смарагдами. Про чудотворність ікони свідчать вотиви, металеві бляшки, прикріплені з тильної сторони святині. Частково вони збереглися й донині.
Історія Свято-Троїцького оборонного чоловічого монастиря оповита легендами. За переказами Межиріцьку фортецю з'єднував підземний хід з оборонними укріпленнями та замком Острога.
Чернече життя у Свято-Троїцькому чоловічому монастирі було відновлене лише у 1991 році. Свого часу при православній обителі діяло Духовно-пасторське училище. Нині тут мешкають лише два десятки монахів. Як і колись, сьогодні монастирський двір обкреслений кам'яними стінами з вежами. Із п'яти веж чотири кутові з бійницями і п'ята надбрамна. У XVІІІ столітті її перебудували на дзвіницю. Від воріт дзвіниці до головного входу в Троїцький храм веде кам'яна відкрита галерея. Свято-Троїцький Межиріцький монастир вважається одним із наймальовничіших оборонних монастирів України. І хоча подорожнім здалеку він скидається на казковий замок, за його стінами протікає смиренне чернече життя.
Зала камерної та органної музики
Рівненська обласна філармонія заснована в 1939 р. У різний час у ній працювали різноманітні колективи та виконавці, серед них хорова капела, ансамблі пісні і танцю, вокально-інструментальні ансамблі, естрадні колективи. Проте лише у 1987 р., з відкриттям Залу камерної та органної музики, Рівненська філармонія отримала базову концертну площадку.
У 1989 р. був встановлений орган ОР №3609, виготовлений за індивідуальним проектом. Унікальний інструмент, виробництва фірми "Рігер-Клосс" (м. Крнов, ЧССР), дозволяє виконувати увесь спектр світової органної музики. Кращі органісти України та Європи беруть участь у щорічних фестивалях органної музики Рівненської обласної філармонії.
Зал камерної та органної музики став центром музичного життя нашого міста та області.
Академічний камерний оркестр
Зал камерної та органної музики є базовою площадкою для камерного оркестру Рівненської облфілармонії — чудового колективу, одного з найстарших оркестрів України, в репертуарі якого кращі зразки світової музики.
У 2009 році камерний оркестр здобув звання Лауреата ІІ премії Першого Республіканського конкурсу "Прем’єр-Палац" у Києві, а в грудні цього ж року отримав статус "Академічний камерний оркестр". З 2011 року Академічний камерний оркестр очолює Сергій Хоровець.
Артисти
У філармонії працюють такі колективи: гурт "Барви", інструментальне тріо "Контрасти", камерний ансамбль "Концертіно", музично-літературний гурт "Ліра", фольклорний театр "Дуліби".
Тішать відвідувачів своїм вокалом заслужені артистки України: Людмила Гурова, Наталя-Марія Фарина, Галина Грицюк-Левчук та інші.
Філармонія поповнилась артистами естрадного жанру: народним артистом України Степаном Гігою та співаком і композитором Сашком Невже.
Свято-Успенська церква
В 1756 році завершується будiвництво та проходить освячення Свято-Успенської (Омелянської) церкви у Рiвному. За легендами у церкві молився Iван Гонта.
Найстаріша культова та архітектурна споруда Рівного. Вона була зведена у 1756 році. У давнину мала назву Омелянівська, бо через цей храм проходив шлях до Омеляни. У 60-х роках минулого століття радянська влада планувала знести храм, а на його місці побудувати гуртожиток технікуму текстильної промисловості. Врятували церкву мешканці вулиці Шевченка.
Рівненський пивзавод «РІВЕНЬ»
Комплекс будівель пивзаводу споруджений в 1900 р. Акціонерним товариством "Парового пивоварного заводу" Бергшлосс ". Головним акціонером був чеський підприємець, який прибув на Волинь у кінці XIX ст. з хвилею переселенців з Чехії. Своє підприємство він створив на базі існуючого в місті з 1849 р. кустарного виробництва пива. Був розроблений фірмовий логотип, видувалися особливої форми пляшки з рельєфним клеймом.
Крім будівель заводу, збереглася металева огорожа, в мереживо якого рівненські ковалі вплели прізвище власника підприємства. У 1939 р. завод був націоналізований, в радянські часи він випускав пиво марок "Жигулівське", "Українське ", "Слов'янська". Останнім часом асортимент розширений: випускається темне, пшеничне, міцне і інші сорти, відновлена марка "Бергшлосс".
Рівненське пиво відрізняється натуральним яскравим смаком завдяки тому, що у виробництві не використовується пастеризація і консерванти.
Краєзнавчий музей
Перший Рівненський музей відкрито в 1906 році, він перейняв естафету першого сільського музеюв Україні, організованого бароном Ф. Штейнгелем у селі Городок (8км. від міста). В роки Першої світової війни музей було пограбовано. Багато унікальних експонатів зникло безслідно. У 20-ті роки відновлено місцевий музей природничого профілю. Як свідчать джерела, подібні заклади на той час існували лише у Варшаві, Львові та Кракові. З 1936 року в місті починає працювати господарський музей Волині. На його базі в лютому 1940 року організовано історико-краєзнавчий музей, доля якого подібна до першого рівненського музейного закладу. В роки Другої світової війни всі експонати були вивезені до Німеччини. В 1944 році музей відновлює свою роботу. Збирає, зберігає та представляє матеріали про історію Рівненської області та природні особливості краю. В 1975 році музею передано приміщення колишньої гімназії (1839 р), історія якого пов'язана з іменами Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша, Михайла Драгоманова, Володимира Короленка.
Окрім навчального закладу, який ще мав статус реального училища, в стінах цього приміщення перебував департамент освіти уряду Директорії, очолюваний Іваном Огієнком, кураторіум округу шкільного Волинського Воєводства, рейхскомісаріат України, керований Еріхом Кохом та обком КПУ. Будинок збудований у стилі провінційного класицизму. Ця найкраща пам'ятка архітектури XIX століття по праву розмістила в своїх залах історичні та природні набутки Рівненщини.
Музейна експозиція була відкрита в грудні 1978 року. Сьогодні в Рівненському обласному краєзнавчому музеї експонується та зберігається близько 140 тисяч експонатів. Вони представляють археологічну, етнографічну, нумізматичну, природничу колекції, документи, нагороди, особис ті речі відомих діячів краю. Особливе місце в музейній збірці належить творам волинського іконопису, предметам козацької доби, колекції стародруків та роботам уродженця Рівненщини, відомого європейського скульптора Томаша-Оскара Сосновського. Щороку музейні фонди поповнюються новими надходженнями, які є результатом наукових експедицій, праці з старожилами, колекціонерами, краєзнавцями.
Активною є виставкова діяльність Рівненського краєзнавчого музею. Зали музею приймають виставки музеїв, приватних колекцій, художників, народних майстрів із різних куточків світу. Значний інтерес для відвідувачів становлять постійно діючі виставки „Наш край у роки другої світової війни";, "А за ту волю золоту пролляла Волинь кров свою,"; (створення та діяльність Української Повстанської Армії); "Старе Рівне" (життєпис міста та його мешканців). Оригінальними є експозиції, що представляють археологічні та етнографічні матеріали.
Красу, неповторність та самобутність Рівненщини не можна не відчути у залах, що розповідають про рослинний та тваринний світ, водні багатства, геологію краю, волинський бурштин. Експонати обласного музею неодноразово представляли місто на виставках, що проходили в Острозі, Луцьку, Дніпропетровську, Києві, Кракові, Замості, Ванкувері, а Торговицький скарб у числі коштовностей України бачили в багатьох європейських країнах.
Традиційним для жителів Рівного та області стало проведення у травневі дні фольклорно-етнографічного свята "Музейні гостини", на яке приїздять народні умільці з Рівненщини та сусідніх областей. У цей день майдан перед музеєм перетворюється у багатобарвний ярмарок, на якому можна придбати чи просто помилуватися витворами народних умільців України, взяти участь у конкурсах, потанцювати та поспівати разом із фольклорними колективами краю.
Щорічно поріг музею переступають десятки тисяч відвідувачів із багатьох куточків світу. Побувавши у цьому храмі історії, культури та природи гості музею залишають тут частинку своїх сердець, теплота яких допомагає музейним працівникам шукати, зберігати та представляти для широкого загалу унікальні експонати різних епох. Ви також переконаєтесь у цьому, якщо завітаєте до будинку по вулиці Драгоманова, 19, зали якого не залишать Вас байдужими.
Парк ім. Т. Шевченка
Рівненський парк культури та відпочинку імені Тараса Шевченка — пам'ятник садово-паркового мистецтва державного значення, розташований у центрі міста Рівне.
Він був заснований в кінці XVIII ст.. На сьогоднішній день вік окремих дерев досягає 150—200 років. Тут налічується 160 видів дерев і чагарників, багато з яких екзоти — північно-американські (ялина Енгельманна, сосна Веймутова, катальпа бігнонієвидна, клен, дуб червоний), далекосхідні (бархат амурський), південно-європейські (форзиція європейська, каштан їстівний, самшит вічнозелений), види з Китаю та Японії, Середньої Азії (біота східна, магнолія Суланжа, айлант високий, айва японська).
На початку 1950-х рр.. парк значно розширив свою територію, в 1977—1984 рр.. проводилася реконструкція парку, в результаті чого він поповнився новими видами. Був створений каскад басейнів з фонтанами, оточеними вербами. Всього в парку нараховується близько 5 540 дерев і 14 200 кущів, навесні 2000 р. було посаджено 670 дерев (ялини, сосни, туї, берези, липи, клени) та 50 кущів. У цей час парк імені Тараса Шевченка займає 32 га і має 5 зон: тихого відпочинку, активного відпочинку, видовищних споруд, спортивний та дитячий сектор.