Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
37. Форми політичного правління та державного устрою.
Досить поширеною є класифікація держави за формою державного правління. Під формою державного правління слід розуміти організацію верховної державної влади, її структуру, правовий статус та субординацію вищих органів, порядок їхньої діяльності. Основними сучасними формами правління є: парламентська республіка, президентська республіка, конституційна монархія. Основу концепції парламентської республіки становить ідея рівноваги влад (законодавчої, виконавчої, судової). На чолі республіки стоїть посадова особа (президент), яку обирає парламент. Уряд формується двопалатним парламентом, перед яким він несе політичну відповідальність. Президентська республіка — це також республіканська форма правління, що базується на ідеї поділу влад. На чолі такої держави стоїть президент, якого обирають загальним голосуванням. Уряд призначається особисто президентом і не відповідає перед парламентом. Парламент має всю повноту законодавчої влади і не залежить від президента. Конституційна монархія нині існує тільки у вигляді парламентської монархії — такої форми правління, коли посада глави держави (монарх) передається у спадок одночасно з наданням найвищого феодального титулу. Законодавча влада за цієї форми правління зосереджена у двопалатному парламенті, виконавча — в уряді. Монарх у парламентській монархії не має конституційних повноважень вирішувати важливі державні. Не менш поширена класифікація держави за формою державного устрою. Адміністративно-територіальний устрій є і формою державного устрою: унітарною чи федеративною. Унітарна форма — це така форма державного устрою, за якої в країні функціонують єдині вищі органи влади й управління, а держава поділяється лише на адміністративно-територіальні одиниці (Італія, Польща, Угорщина, Чехія та ін.). Федеративна форма — це така форма устрою держави, за якої відбувається добровільне об'єднання державних утворень, що мають високу політико-правову самостійність і власний адміністративно-територіальний поділ.(США, Канада, Бразилія).
11. Партія як політичний інститут
Партія — це громадська організація, інститут політичної системи, головним завданням якого є завоювання, утримання й використання державної влади.
ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ – добровільне та організаційно оформлене об’єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.
Першими прототипами сучасних партій вважаються британські “торі” (консерватори) та “віги” (ліберали). М. Вебер в історії становлення партії вирізняв три етапи: аристократичнее угруповання, політичний клуб, масова партія (ліберали, консерватори). Партії виростали з депутатських клубів і фракцій у парламенті, орієнтованих на інтереси різних кіл нової політичної та економічної еліти.
Ознаки політичних партій:
– добровільність об’єднання;
– певна тривалість існування в часі;
– наявність організаційної структури;
– прагнення влади;
– пошук народної підтримки.
ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ – політична партія є специфічним інститутом політичної системи, а тому її функції носять тільки політичний характер.До основних з них слід віднести:
– виявлення, формулювання, обґрунтування і захист інтересів відповідних верств та груп:
– розробка ідеології, політичних доктрин і програм;
– формування та добір кадрів для партії, державних структур та різних громадянських організацій:
– політична соціалізація – передача традицій від одного покоління іншому;
– соціальна інтеграція – узгодження соціальних інтересів через взаємодію політичних партій;
– формування громадської думки;
– політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії якомога ширших верств населення як її членів, прихильників і виборців.
24. Проблеми становлення громадянського суспільства в Україні
Процес становлення громадянського суспільства після здобуття незалежності України є складним та суперечливим.. Законодавство забезпечує можливість створення та діяльності різноманітних громадських об'єднань. Офіційно метою розвитку українського суспільства проголошено розбудову правової, демократичної держави. Проблеми становлення громадянського суспільства в Україні:
Перша проблема, яку ще не розв 'язано, — відхід від психологічного сприйняття стереотипів взаємовідносин особи і держави. Етатизм радянської держави відносно своїх громадян призвів до психологічної залежності особи від держави. Опинившись після розпаду Радянського Союзу без цього надмірного піклування, багато громадян не змогли знайти своє місце у новій соціальній системі, сприйняти себе індивідами, реалізація потреб та інтересів яких передусім залежить від них самих. Це призводить до існування у суспільстві недостатнього рівня політичної та правової активності частини населення, що сподівається на чиюсь абстрактну допомогу.
Інша проблема — це слабкий розвиток економічної системи. Наслідком цього є величезний розрив у доходах населення. В значній частині українського суспільства не сформовано середній клас. У розвинутих країнах саме цей прошарок суспільства становить до 90 % населення та є основою формування громадянського суспільства.
Наступна істотна проблема — відсутність розвинутої правової, демократичної держави. Проголошення та офіційне закріплення побудови в Україні правової, демократичної держави не призвели до автоматичної зміни чинної політичної системи. Досі існують окремі прояви порушення системи поділу влади, зловживання повноваженнями, втручання у вільний процес виборів та обмеження свободи слова, намагання чиновників різного рівня зарегулювати всі сфери суспільного життя.
Становлення громадянського суспільства в Україні відбувається за умов творення національної державності, формування власних державних інституцій, що так чи інакше передбачає зміцнення державницьких засад в організації суспільної життєдіяльності, утворення нових державних органів влади та управління, яких не могло бути під час перебування у складі колишнього СРСР.
51. Предмет і методологічні основи і функції політології
політологія — це наука про політику та її взаємовідносини з людиною і суспільством, одна із складових системи наукових знань людства, його духовної культури, активний чинник суспільного прогресу.
об’єктом є політика і її відносини з особистістю та суспільством.
ПРЕДМЕТОМ ПОЛІТОЛОГІЇ є вивчення об’єктивних закономірностей світового політичного процесу, політичних відносин в окремих країнах і групах держав; відносини між класами, державами, націями, де головне завдання полягає в тому, щоб утримати, зберегти або завоювати владу; способи управління соціально-політичними процесами.
Методи політології:1 група – загальні методи : соціологічний метод орієнтований на виявлення соціальної обумовленості політики, вплив на неї економіки, культури, ідеології та соціальної структури; історичний метод, який розглядає політичні явища в процесі їх становлення в минулому і розвитку в теперішньому; системний метод, котрий застосовується при дослідженні складних багаторівневих об'єктів (політичні системи, інститути); порівняльний метод передбачає співставлення однотипних об'єктів у різних народів з метою виявлення подібностей і відмінностей; психологічний метод спрямований на вивчення психологічних механізмів політичної поведінки;
У другу групу - загально-логічні методи: діалектичний метод, який передбачає розгляд політичних явищ з урахуванням їхньої постійної зміни, взаємозв'язку частин, компонентів і внутрішнього протиріччя; метод сходження від абстрактного до конкретного; аналіз і синтез; індукція і дедукція; узагальнення.
3 група - емпіричні методи збору і аналізу інформації. До них відносять: опитування - один з найпоширеніших методів збору політичної інформації; воно може проводитися у формі розмов, інтерв'ю, анкетування, що дозволяє виявити стан суспільної думки з того чи іншого питання; спостереження, яке дозволяє безпосередньо відслідковувати політичні факти; статистичні методи, за допомогою яких здійснюється накопичення і систематизоване узагальнення різнобічних емпіричних даних, що характеризують різні стани об'єкта; математичні методи, які відкривають можливість для моделювання політичних процесів; метод моделювання: Моделювання дозволяє перевірити гіпотези, скласти прогнози, пояснити чи описати які-небудь політичні явища і процеси.
ФУНКЦІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ:
Світоглядна функція. Зумовлює утвердження цінностей, ідеалів, норм цивілізованої політичної поведінки, політичної культури соціальних суб’єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу в суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів. • Виховна (освітня), при реалізації якої найважливіші надбання політичної теорії й практики стають доступними широкому загалу, роблять участь народних мас у політиці свідомою і ефективною.
• Тлумачна (оціночна), що має давати відповіді на запитання стосовно причинової природи тих чи інших подій, явищ, тенденцій, напрямів розвитку, виявляти відповідність і міру їх адекватності функціонуванню даного цілого.
• Передбачувальна (прогностична), яка на основі реалізації функцій опису та тлумачення дає можливість виходу на спроби політичного прогнозу розвитку подій.
• Інструментальна (технологічна), пов’язана з пошуками відповідей на запитання щодо вибору форм і видів практичних політичних дій з метою досягнення бажаного результату.
• Ідеологічна (програмова), спрямована на розробку стратегії та напрямів розвитку суспільства, його політичних інститутів, суспільних структур і політичних процесів.
64. Китайська політична думка
Своєрідними ідеями збагатили світову політичну думку давньо китайські мислителі. Вони першими почали відходити від міфічного світорозуміння, божественних настанов, переводячи політичні доктрини на раціональний ґрунт, земну основу.
Фундаментальну роль в історії політичної думки Китаю відіграло вчення Конфуція (551-479 рр. до н. е.), викладене в укладеній його учнями книзі «Бесіди та висловлювання». Конфуцій розвиває патріархальну концепцію держави: держава — це велика сім’я, а влада імператора є чимось на зразок влади батька. Відносини правителів і підданих схожі на відносини у сім’ї, де молодші залежні від старших. Соціально-політична ієрархія будується на принципі нерівності людей: «темні люди» (повинні підпорядковуватися благородним мужам. Конфуцій виступав за аристократичну форму правління; його ідеалом було керівництво аристократів, яких характеризували знання та доброчесність, а не походження та багатство. Конфуцій був прихильником ненасильницьких методів правління, відданості правителю, абсолютного послуху усім «старшим»; Конфуціанство з II ст. до н. е. до 913 р. н. е. було офіційною ідеологією Китаю. Хоч на ньому давньокитайська політична думка не замикалася.
Школа даосизму була заснована в VI ст. до н. е. китайським мислителем Лао-цзи. Держава, суспільство і людина — природна частина Дао і космосу. Всі вони підпорядковуються законам вічності. Однією з провідних течій давньо китайської політичної думки є легізм, засновником якої є Шан Ян . Легісти вважали, що держава має ліквідувати розпущеність народу, встановлювати певні еталони в думках і діях усіх громадян. Легісти були проти нагромадження громадянами приватної власності. Китайський мислитель Мо-цзи виступав із ідеями виборності правителя, соціальної рівності людей.
74. Становлення багатопартійності в україні.
До головних причин, що призвели до багатопартійності в Україні, можна віднести:
— розширення демократизації суспільного життя, гласність;історичне коріння багатопартійності в Україні;виникнення й розвиток в Україні дисидентства;нездатність КПРС продовжувати виконання керівної ролі усього суспільства, яку вона собі привласнила.
Умовно можна виділити три етапи формування багатопартійності в Україні:
1) 1988-1990 рр. - в Україні поширилася ідея про створення масового демократичного руху. Увересні 1989 року був створений «Народний рух України за перебудову». Згодом виникають нові формування: «Зелений світ» у Львові, Радикальна українська національна партія тощо;
2) з квітня 1990 року відбувається подальша радикалізація Руху, створюється Українська республіканська партія, Партія демократичного відродження України, Демократична партія України. У жовтні 1990 року Верховна Рада України скасувала ст. 6 Конституції УРСР, чим започаткувала у країні багатопартійність;
3) 1 грудня 1991 р. Україна проголосила незалежність, розташування політичних сил у країні докорінно змінилося. Відтоді починається третій етап, що характеризується створенням нових партій за нових умов незалежної України. У цей час відбувається диференціація політичних сил у рамках існуючих партій, об'єднань і створення нових структур. Загострюється боротьба навколо питання про місце кожної партії в політичній системі та їхнього відношення до владних структур (приміром, розкол УРП - травень 1992 р., Руху - поч. 1993). На парламентській основі відроджується ліва (комуністична) частина політичного спектра. Утворюється Соціалістична партія на чолі з О. Морозом (1992) та відрожується КПУ під керівництвом П. Симоненка (1993)
90. Роль України у вирішенні глобальних проблем сучасності.
У другій половині нашого століття людство зіткнулося з глобальними проблемами, від вирішення яких залежить подальший соціальний прогрес, доля цивілізації. Глобальні проблеми можна розділити на чотири основні групи: — соціально-політичного характеру — запобігання ядерній війні; припинення гонки озброєнь; мирне вирішення регіональних, міждержавних та міжнаціональних конфліктів, будівництво світу без насилля на основі довіри у відносинах між народами, зміцнення системи загальної безпеки; —соціально-економічного характеру — подолання економічної відсталості і зв'язаних з нею злиденності й культурної відсталості; забезпечення ефективного виробництва та економічного зростання країн світу; пошук шляхів вирішення енергетичної, сировинної та продовольчої кризи; оптимізація демографічної ситуації, особливо у країнах, що розвиваються; освоєння в мирних цілях навколоземного простору та Світового океану; —соціально-екологічні, що зумовлені подальшим погіршенням природного середовища. З особливою гостротою постає необхідність ужити заходів для поліпшення атмосфери, гармонійного розвитку живої і неживої природи, раціонального використання природного потенціалу планети; — стосовно прав Людини, включаючи людський вимір суспільного прогресу — дотримання соціальних, економічних та індивідуальних прав і свобод; ліквідація голоду, епідемічних захворювань, неуцтва; духовний розвиток особистості; подолання відчуження людини від природи, суспільства, держави тощо. Цілком очевидно, що, не вирішивши цих проблем, людство не подолає глибоку кризу цивілізації, не забезпечить своє виживання і подальший всебічний прогрес. Не випадково, що саме в останні роки, усвідомивши велику загрозу людству, народи за допомогою національно-державних інститутів, регіональних і міжнародних організацій стали активніше втілювати в практику глобальних взаємозв'язків і взаємовідносин такі принципи, як демократизація, демілітаризація, гуманізація.