Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
НЕ 2.6. (Лекція). Соціальні проблеми духовного розвитку молоді
та її громадська позиція
План
За останні десятиріччя як в нашій країні так і за кордоном проблема цінностей і ціннісних орієнтацій набула особливої актуальності. Ці поняття є об’єктом дослідження багатьох наук зокрема, філософії, психології, соціології, що говорить про їхню складність та багатоплановість.
Цінності за П. Менцеру це те, що почуття людини диктує признати важливішим над всім, і до чого можна прагнути, відноситися з повагою та признанням. Цінності на думку Миколи Федоровича Головатого це також певні ідеї, погляди за допомогою яких люди задовольняють свої потреби та інтереси.
Зупинимося на основних властивостях цінностей. Їх можна поділити на три категорії:
1) Ті цінності, які для однієї людини є цінними, інша особа може недооцінювати, або зовсім не вважати за цінність. Таким чином, однією із найхарактерніших властивостей цінностей – її суб’єктивність.
2) Приоритетне значення мають індивідуальні цінності людини над суспільними. Ієрархія індивідуальних цінностей є своєрідною ланкою, яка зв’язує окрему людину і суспільство. Тобто, є духовний світ людини і певна культура суспільства, які взаємопов’язані і взаємодіють за допомогою цінностей окремої людини.
3) Ще одна особливість полягає у тому, що ціннісні орієнтації не можуть бути заданими чи принесеними кимсь ззовні. Вони – результат діяльності конкретної людини. Ціннісні орієнтації – це певна сукупність ієрархічно пов’язаних між собою цінностей, які задають спрямованості людському життю. У філософському словнику ціннісні орієнтації – „важливі елементи внутрішньої структури особистості, які закріплені життєвим досвідом особистості, всією сукупністю його переживань”.
Ціннісні орієнтації людини складаються в певну систему. Серед всієї ієрархії цінностей можна виділити ті, які є загальнолюдськими, або глобальними, тобто властиві переважній більшості людей, наприклад: Свобода, Праця, Творчість, Гуманізм, Солідарність, Чесність, Вихованість, Інтелігентність, Сім’я, Нація, Народ, Діти. Зниження значення цих цінностей викликає в нормальному суспільстві серйозні занепокоєння.
Ціннісні орієнтації особистості не тільки визначають мотивацію індивідуальної поведінки, але й складають світогляд людини. Ціннісні орієнтації молоді формуються в процесі виховання і навчання. Причому навчання має на меті не стільки повідомити конкретні знання в певній галузі, скільки відтворити культурні і історичні нормативи, які сприяють самореалізації особистості. Через виховання здійснюється трансляція (передача) ціннісних орієнтацій від покоління до покоління як на вербальному так і на невербальному рівнях.
У ході історичного розвитку сформувалося цілий ряд механізмів, з допомогою яких здійснюється передача цінностей через покоління. Серед них чільне місце посідає: сім’я, церква, мистецтво, література, культура. Цінності можуть засвоюватися людиною як свідомо, так і несвідомо (людина не може пояснити чому віддає перевагу одним цінностям над іншими). Саме тут відкриваються великі можливості для підміни одних цінностей іншими.
До псевдоцінностей належать цінності, які не сприяють самореалізації людини або навіть є перешкодою для самореалізації, проте людина може бути переконаною в оберненому. Зокрема, як свідчать соціологічні дослідження, багато молоді вважає, що алкоголь і наркотики є цінними тому, що стимулюють творчість орієнтація на псевдо цінності є досить небезпечною для людини і для оточуючих її людей. У таких людей часто виникає ілюзія, про те, що оволодіння найбільш значною цінністю (гроші, золото, влада) відкриється шлях до оволодіння іншими загальнолюдськими цінностями (добро, красота, любов, гармонія .). зокрема більшість переконана в тому, що якщо вони оволодіють великою владою, або великими грошами, то зможуть реалізувати себе на основі істинних цінностей.
Зазначений підхід досить точно відображений у художній літературі. Доречно навести цитату із вірша О.С Пушкіна „Скупий рицар”
Отселе править миром я могу;лишь захочу – воздвигнутся чертоги….И музы дань свою мне принесут,и вольный гений мне поработится….
Сучасні соціологічні дослідження свідчать про те, що за останні роки більшість молодих людей починають переорієнтовуватися на матеріальні цінності. Їх досить сильно приваблюють гроші, заробітки, бізнес, участь у управлінських структурах. Поряд із цим можна спостерігати також і тенденцію росту інтенсивних духовних пошуків, орієнтації на істинні цінності, що проявляється у збільшенні інтересу до світової культури, історії своєї сім’ї , народу.
Ціннісні орієнтації формуються в процесі засвоєння людиною певного соціального досвіду і проявляються в її переконаннях, інтересах. У відповідності до орієнтації на певні цінності, молодих людей можна поділити на чотири типологічних груп.
Перша – це молоді люди, які зберегли, або віддають перевагу попереднім цінностям. Представники цієї групи (приблизно 10%) підтримують в Україні комуністичну, соціалістичну партії, входять в склад комсомольських організацій. Ця молодь схильна до протестів, пікетів, акцій непокори під керівництвом старших. У переважній більшості, ці молоді люди не підтримують шлях ринкових перетворень, і є прихильниками авторитарної свідомості та симпатизують харизматичним лідерам і вождям.
Друга група – це ті, хто має діаметрально-протилежні погляди до прихильників першої групи. Це хлопці та дівчата, які повністю відкидають цінності минулого, відстоюють ідеї тих суспільств, які мають розвинуту ринкову економіку та високий рівень соціального забезпечення громадян. Зокрема особисту власність на майно. За даними соціологічних досліджень, проведених серед української молоді, майже 2/3 молодих людей вважають себе прихильниками максимального збагачення кожної людини як умови створення багатого суспільства.
Третя група – це молоді люди (їх небагато), які хоча і критикують цінності соціалістичного суспільства, але повністю їх не заперечують. Такі молоді люди мають відношення до робітничого і профспілкового руху, пропагують ідеї лібералізму. У випадку розвитку в суспільстві процесів ринкової економіки, молодь цієї групи, на думку науковців, скоріше поповнить першу групу.
Четверта група – це молоді люди, для яких характерно не просто заперечення „старого світу”, а нетерпимість до будь-яких цінностей, окрім своїх власних. Такий тип молоді вчені визначають як квазіреволюційний, тому, що вони настільки радикальні, що не просто прагнуть розірвати свої відносини зі старим світом, але просто готові зруйнувати їх. Таким людям властива нетерпимість до накопичення.
Зважаючи на велике різноманіття ціннісних орієнтацій молоді, Ю. Волков поділив їх на певні категорії. Зокрема: інтелектуально-освітні цінності, культурні цінності, політичні цінності. Коротко розглянемо, які саме переваги надають молоді люди у названих категоріях.
Інтелектуально-освітні цінності. Їх необхідно розглядати в ракурсі розумового, творчого потенціалу, який нажаль значно знизився за останні роки. Цей феномен вчені пов’язують, насамперед, з погіршенням фізичного та психічного здоров’я молодого покоління. Швидко збільшується кількість захворювань, росте число людей з розумовими вадами, дефіцитом ваги, це є наслідком багатолітньої алкоголізації населення а також неповноцінного харчування. Соціологи твердять, що свої інтелектуальні здібності молодь оцінює досить низько. 19% молодих вважають свої здібності у цій галузі високими, 22% називають себе талановитими. В очах молодих продовжує падати цінність розумової праці, освіти і знань. Навіть студенти не надають великої уваги знанням, не цінуючи їх. Сьогодні значно виросла нерівність у галузі освіти (з’явилися елітарні навчальні заклади); вагомою загрозою для суспільства стала „відтік мозків за кордон”).
Культурні цінності сучасної молоді. Суспільство, яке на перший план поставило матеріальне благополуччя та збагачення, формує відповідну культуру і життєві потреби молоді. Електронні засоби масової інформації заповнюють значну частину їх вільного часу і виступають як важливий інструмент формування духовного світу, культурних цінностей та установок для сучасної молоді. Зокрема, для 1/3 молодих людей перегляд телепередач – є першочергове заняття у вільний час. Наприклад, універсальний характер, за спостереженнями науковців, має для багатьох молодих людей акт покупки добре розрекламованих товарів. Залучення до світу престижних і красивих речей стає самоціллю існування, смислом буття. Культ моди, речей, споживання оволодіває свідомістю молоді і набуває універсального характеру. Класична культура починає втрачати цінність і привабливість.
Сьогодні спостерігається тенденція до подальшої дегуманізації і деморалізації соціокультурних цінностей. Ця тенденція проявляється в піднесеному інтересі молоді до сцен і епізодів насилля і сексу, жорстокості в кінематографі, телебаченні, театрі, музиці, літературі, мистецтві. В соціокультурних цінностях переважають споживацькі орієнтації. Тільки кожний: 6-й займається спортом, 10-й у вільний час відвідує студії, кружки, кожний 16-й займається самоосвітою, проте переважна більшість відпочивають у колі друзів чи біля телевізора. В результаті такого підходу відбувається тотальне викорінення із культурного обігу цілого пласту культури, мистецтва, науки. народна культура (традиції, звичаї, обряди, фольклор) сприймається більшою частиною молодих як анахронізм (непотрібний пережиток).
Політичні цінності. Аналіз стану політичних вподобань молоді дає можливість стверджувати, що вони в достатній мірі різнополюсні. Кількість молодих людей, які постійно цікавляться політичними подіями в країні становить лише 13, 2%, тоді як 33,4% політикою не цікавляться зовсім. Молодь в політичних цінностях є досить прагматичною: політика розглядається молодими людьми як засіб завоювання авторитету та лідерства.
Необхідність вирішення проблем, які склалися в духовній сфері і ґрунтовний аналіз діяльності органів державної влади і вищих навчальних закладів щодо формування та розвитку духовних цінностей української студентської молоді як однієї із складових духовно-інтелектуального розвитку нації – все це зумовило мету даної статті: аналіз процесу формування духовної культури сучасного українського студентства.
Духовність – це внутрішній світ людини, зв’язок людини з релігією.
Духовність – це стрижень, фундамент внутрішнього світу людини. Йому не можна навчити з допомогою настанов. Можна вказати лише шлях, але не можна заставити по ньому йти.
Духовність – це те, що відрізняє людину, що властиве лише їй одній.
Духовність – творча спрямованість, наснага людини; певний тип світовідношення: триєдність ставлення до абсолюту, до світу – природи, суспільства, інших людей, самого себе. Виходити з розуміння людини як духовної істоти, означає, що ми визначаємо за нею безумовне право на духовне самостановлення, самодіяльність, тобто сприймаємо її як справжнього суб’єкта власної життєдіяльності, який несе відповідальність за її здійснення.
У філософії та психології склалися різні розуміння духовності: як релігійності, сприйняття ідеї Бога, розвитку інтелігентності і добропорядності. Метою духовного самовдосконалення є досягнення гармонії між власним життям і навколишнім світом.
Індійський філософ Ш.А.Грош говорить: «Духовність у своїй суті є пробудженням внутрішньої дійсності нашого створіння, нашої душі, внутрішнє прагнення пізнати, відчути і ототожнити себе з нею, увійти в контакт з вищою дійсністю . об’єднатися з нею, і як наслідок цього контакту – перетворити всю нашу істоту на нову, в нову особистість, в нову природу».
Духовність не зводиться до інтелектуальності, ідеальності, звернення розуму до етики, чистої моралі або аскетизму. Духовність не є й чиста релігійність, чи емоційне піднесення духу, або розумова довіра і урегульованість поведінки на цих засадах. Духовною є будь-яка діяльність, яка веде людину вперед у напрямку якоїсь форми розвитку: емоційного, інтуїтивного, соціального – і веде, вказує на життєвість його внутрішньої сили.
Духовною є діяльність людини, завдяки якій стан людства його власними зусиллями підноситься на більш високий ступінь проявів.
Духовному світові особистості, що формується, надавав великого значення В.А.Сухомлинський. Він розглядав формування духовного світу людини в тісному зв’язку як із його розумовим, так і з моральним та естетичним розвитком. Видатний педагог писав: «Сфера духовного життя людини – це розвиток, формування і задоволення його моральності, інтелектуальних і естетичних запитів й інтересів у процесі активної діяльності. Джерелом духовного світу людини є матеріальний світ, об’єктивна дійсність і особливо такі важливі її сфери, як громадське життя людини, її соціальний і моральний досвід».
Взагалі, духовно багатою людиною вважають людину, яка живе в гармонії із собою і світом, в якої сформовані духовні цінності, тобто, ті якості і риси, життєві установки, що існують для кожної людини, що становлять її ідеал.
Проте, говорячи сьогодні про наше суспільство і цінності, то слід сказати, що воно переживає моральну кризу, спричинену передусім втратою християнських цінностей, орієнтацію на індивідуалізм, прагматизм і споживацтво в особистому і суспільному житті.
Духовний вакуум охопив систему освіти і виховання. Втрачено основи християнського світогляду, внаслідок чого неможливе формування підвалин об’єднуючої національної ідеї; у змісті освіти спостерігається світоглядний хаос, орієнтація на бездуховний інтелектуалізм. Все це негативно позначається на духовному і фізичному здоров’ї особистості, у дитини втрачається сенс життя, впевненість у власному майбутньому і майбутньому своєї країни.
Розповсюджуються такі негативні явища у дитячому і молодіжному середовищі, як алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, суїцид, злочинність і бродяжництво. На розвиток дитини негативно впливають продукція секс-індустрії, засоби масової інформації, особливо телебачення. Державна політика спрямована не на створення і підтримку молодої сім’ї, а на стимуляцію позашлюбного життя через пропаганду статевих знань і розповсюдження засобів контрацепції.
Саме тому гостро стоїть завдання створити концепцію національного виховання. А для цього необхідно звернутися до духовно-освітянської спадщини нашого народу. Тому проблема духовного виховання підростаючого покоління сьогодні відноситься до ряду глобальних. Вона усвідомлюється багатьма країнами, народами. Однак, ця проблема вирішена недостатньо і полягає в тому, що в державі і суспільстві немає погодженості в оцінці основних цінностей на яких можна і потрібно виховувати молодь. А духовне відродження української нації неможливе без змін у всіх сферах життя: в економіці, культурі й у свідомості. Тому проблему пожвавлення національної свідомості нинішнього покоління українців і формування такої свідомості в нового покоління можна назвати і морально-етичною, і психолого-педагогічною, і суспільно-політичною. Її правильне рішення може стати для України досягненням.
Термін «духовний» широкому значенні пов'язаний з внутрішнім станом людини. У цьому контексті «духовне» відображає не тільки ті переживання, які традиційно вважаються релігійними, а те, що торкається сприйняття та пізнання, всю людську активність та всі функції, у яких загальний підсумок – володіння цінностями, більш високими, ніж загальноприйняті – такі, як: етичні, естетичні, героїчні, гуманістичні та альтруїстичні.
У процесі духовного розвитку можна виділити чотири етапи:
– криза, що передує духовному пробудженню;
– криза, викликана духовним пробудженням;
– реакція, що слідує за духовним пробудженням.
Становлення духовності – це вища мета кожної особистості, адже в міцному ґрунті духовності зростає і особистість людини.
Пізнання людиною самої себе, таємниць свого життя – один з її духовних пошуків, що сягає в глибину століть. Потрібно допомогти дитині пізнаючи світ, пізнати себе як людину і сприяти тому, щоб вона була суб’єктом життєтворчості. Навчити мистецтву життя, бути конкурентноспроможним в сучасному світі, оволодіти культурою життя.
Потрібно ставити собі за мету розвивати особистість, розумові здібності, творчі вміння, самостійно здобувати знання, логічно мислити. Створення ситуації успіху є умовою для самореалізації кожної особистості.
У процесі життєтворчості, подолання кризових явищ зростає роль школи, яка покликана допомогти дитині знайти зміст життя, створивши для цього повноцінні умови для її фізичного, інтелектуального, духовного розвитку і саморозвитку. Тому людське життя під кутом зору суб’єктивних, активно творчих засад виступає як проблема творчого життя особистості, її духовного світу, світогляду, мети та сенсу життя.
Ціннісні орієнтації являються одними з найбільш комплексних, багаторівневих утворень у структурі особистості, які виконують роль регуляторів поведінки. Знання рівня сформованості ціннісних орієнтацій особистості, їх ієрархія – ключ для можливості здійснення виховання особистості. Ціннісні орієнтації впливають на визначення місця особистості в суспільстві, а також на вибір нею референтної групи. Цей факт повинен враховуватися. То ж духовні цінності виявляються спільними для дуже широких кіл людей, безвідносно до їх професії чи особистих уподобань. До таких вищих цінностей завжди належали релігійні переконання, почуття любові до Батьківщини, відданість інтересам нації, рідній мові, а також естетичні цінності.
У процесі утворення і утвердження духовних цінностей важливу роль відіграє притаманне теж людині відчуття справедливості. Духовні переживання можуть бути обмежені, тобто проходити тільки на рівні суперсвідомості, а можуть також включати і пізнання цілісного "Я".
Серед багатьох проблем нашого суспільства, які трапляються в наш час, є проблема зростання та розвитку інтелектуального, духовного та фізичного компонентів людини та безпосередньо молоді. Неперервність освітнього та професійного вдосконалення особистості, звернення до загальнолюдських і національних цінностей, насамперед духовно-моральних.
До показників духовного зростання відносять:
– усвідомлення значущого вибору;
– зростання внутрішньої чесності, заміна критеріїв обов’язку, совісті на критерії естетичної та творчої спрямованості, коли людина починає свідомо творити своє життя;
– зростання почуття гармонії світу, уникнення емоційного ставлення до добра і зла, оскільки це проблема свідомого вибору людиною власного шляху життя, відповідно до її розуміння світової гармонії.
За цим стоїть напружена внутрішня концентрація психічної активності, яка виявляється саме в тому, щоб суттєво знижувалась індивідуальна чутливість до зовнішніх впливів, другорядних внутрішніх переживань, сторонніх дій.
Ми живемо в сучасному світі, де відбувається прискорений розвиток науки і техніки, досягнення в освоєнні космічного простору, проникнення в таємниці явищ, про природу яких до певного часу могли будувати здогадки лише люди-фантасти, – все це яскраві докази сходження людської думки, необмежених можливостей людини в пізнанні світу.
На цьому фоні особливо непривабливим, дивним і навіть страхаючим здається стан духовності людини, стан моральних стосунків у сучасному суспільстві, відчуженість, грубість, невміння, небажання зрозуміти іншого, проявити повагу, толерантність, співчутливість, милосердя, справедливість – незаперечні докази дефіциту моральності, гуманності, який, на жаль, все частіше проявляється у поведінці дітей, підлітків, молодих людей і вже збагачених життєвим досвідом старших осіб. Такі риси як озлобленість, егоїзм, цинізм, жорстокість, зневага до іншого і брак почуття власної гідності роз’їдають людські стосунки, руйнують їх, заводячи у безвихідь вирішення найважливіших питань індивідуального і суспільного життя. Все це – результат недооцінки протягом багатьох років ролі моральних "задач", начал, невизнання першочерговості духовних, національних та загальнолюдських цінностей у вихованні підростаючої особистості.
Загальновизнано, що духовність і моральність – це головне, що складає фундамент людини як особистості. В ній - запорука гармонійного розвитку всіх потенційних можливостей особистості, запорука того, що плоди її діяльності дійсно слугуватимуть в ім’я людини як вищої цінності.
Духовність – це інтенція людини до вічних цінностей; це спосіб людського існування, системоутворююча функція якого є визначальною в єдиній структурі психофізіологічного і соціокультурного життя індивіда; це основа наступності поколінь, підтримки людського способу життя. У педагогічному аспекті духовність – це конкретний сенс життя людини; емоційно-когнітивна сфера, що цілеспрямовано впливає на результат формування духовності студента.
Духовність – специфічна людська якість, що характеризує мотивацію й сенс поведінки особистості. Духовність – позиція ціннісної свідомості, притаманна всім її формам – моральній, політичній, релігійній, естетичній, художній, але особливо значуща в сфері моральних відносин. Виховання духовності – це формування насамперед моральної свідомості: моральних норм, принципів, ідеалів, понять.
Тому духовна криза особистості – це втрата сенсу життя. Гострота вічних питань не залежить від віку, однак для молодих людей їхня невирішеність найчастіше призводить до глибокої психологічної кризи особистості.
Сучасну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як трагічну для більшості людей з погляду економічних і соціокультурних умов існування. Однак системною кризою є, на нашу думку, криза духовна. Це відчуття величезної кількості людей безглуздості того життя, яке вони ведуть. Життя ускладнене тим, що в ньому важко знайти позитивний зміст через руйнування старих і дискредитацію "нових" цінностей.
Дослідження психологів (В. Франкл) свідчать, що відстороненість від повноти життя є однією з головних причин суїцидів. Е. Еріксон, наприклад, визначає духовну кризу вісімнадцятирічних як конфлікт між відчуттям повноти життя і розпачем. Простий достаток не є умовою подолання духовної кризи людини в будь-якому віці. Ця проблема, задля вирішення якої багато що зроблено західною психологією, проблема відсутності ціннісних орієнтирів стала "надбанням" не певної країни чи групи країн, а поширилася практично на всі континенти земної кулі. Особливо глибоко вона проникає туди, де загострюються соціально-культурні і політичні протиріччя, що характерно для сучасної України.
Онтогенез сучасного студента-юнака необхідно співвіднести з філогенетичними процесами становлення людини. Про це пишуть дослідники А.А.Венгер, В.І. Слободчиков, Б.Д. Ельконін, І.Д. Фурмін, указуючи, що для сучасного суспільства характерний розрив між поколіннями, або іншими словами, криза юнацтва, що виявляється в розриві між подієвістю юнацько-дорослого життя, яка приводить до вибухового характеру історії дитинства. Те ж відзначають етнографи (М. Мід), що вивчають період дорослішання в різних суспільствах, які уособлюють фактично критичні (вибухові) і літичні (еволюційні) періоди в історії дитинства.
Сучасну Україну, з цього погляду, можна віднести до конфігуративної культури, тому що саме зараз і відбувається радикальна зміна досвіду молодого покоління в порівнянні з досвідом їхніх батьків.
У цьому зв'язку загострюється проблема наступності поколінь, виникає культурологічний вакуум. Криза характерна не тільки для дорослих, вона особливо гостро виявляється у молоді, оскільки швидка зміна соціокультурних складових не сприяє стабільності в процесі дорослішання. Саме цим і характеризується критичний момент у зміні світу юнацтва як феномена суспільства.
Таким чином, проблема формування духовності студентів набуває домінуючого звучання як проблема демонстрації свідомості дорослого життя для юнацтва даного часу в конкретній країні. Вакуум "сімейної духовності" із всією очевидністю необхідно заповнювати за допомогою педагогічно організованого процесу формування духовності студентів.
Проблема формування духовності студентів також обумовлена освітньою ситуацією. Сучасний стан освіти в Україні ніяк не може позбутися педагогічних стереотипів, що існують у соціалістичному режимі функціонування вузів. Традиційна система навчання, що відрізняється стійкістю і консерватизмом, не сприяє динамічній розмаїтості навчальної діяльності, негативно впливаючи на стратифікацію віку і його наступну привабливість. Дослідники вказують, що вуз діє як замкнутий розподільник знань, що повертає норму розвитку в режим виживання (М.А. Балабан, О.М. Леонтьева). Духовний же розвиток студента відбувається під внутрішнім контролем особистого попиту, який відсутній у традиційній системі освіти.
Як бачимо, протиріччя між потребою особистості в духовному розвитку і станом процесу формування в сучасному вузі загострюється системною духовною кризою. У такій ситуації необхідність переакцентування цілей освіти на духовність стає очевидною. Ціннісною підставою формування повинна стати орієнтація на духовність особистості студента, оволодіння ним світовими і національними надбаннями культури.
Назріла необхідність у теоретичній розробці проблем духовності, у реальному поверненні категорії "духовність" у педагогічну науку і практику.
Довіра до рівня духовної культури високо цінується молоддю, стимулює взаємність, відвертість у спілкуванні з викладачами. Ситуація відкритості дозволяє з більшою глибиною й ефективністю коректувати інтереси студентів, направляти їхні потреби.
Головною сферою соціальної активності студентства є навчання. По відношенню до неї випробовуються різні види духовної культури, вона служить своєрідним індикатором громадянської зрілості, розуміння своїх прав і обов'язків. Досягнутий студентами рівень духовності імпліцитно присутній в організації занять, культурі читання спеціальної літератури, оцінці значимості знань, що здобуваються, мотивації навчальної діяльності.
Таким чином, рівень духовної культури студентів, її окремих видів безпосередньо відбивається на інтенсивності і спрямованості соціальної активності. Естетична, моральна, політична культура визначає ціннісні орієнтації студентів на ті чи інші сфери застосування своїх здібностей, рівень їх прагнень. Вона допомагає зосередити сили на найбільш прийнятному для майбутнього фахівця полі діяльності, знайти своє місце в житті. Між ступенем засвоєння духовної культури і соціальною активністю існує діалектичний взаємозв'язок. Отже, за продукти духовного виробництва ми приймаємо мрії, ідеали, уявлення, почуття прекрасного, моральні норми, забобони, тобто все те, що існує в голові людини, яка живе цим, страждає, радіє чи засмучується.
Духовність є ціннісною підставою виховання особистості. Нині питання формування духовного розвитку людини актуалізує проблеми виховання людяності, що плідно можуть бути вирішені з позиції ідеалістичної концепції людини. Даний підхід пояснює численні факти існування людини крізь призму її духовної сутності, що піднімає її до рівня інтенції, до вічних цінностей. Дихотомічна природа людини не заперечує її духовної сутності, оскільки втрата повноти життя як основного атрибута духовності може позбавити її реальної екзистенції, але не особистісного призначення. Наявна екзистенція, як осередок особистісного буття людини, духовно передбачає всю її іпостась (індивід, суб'єкт, особистість).
Однак духовність, імпліцитно включена в загальну мету, не завжди стає її справжньою підставою, у цьому зв'язку виникає потреба у виділенні спеціального процесу формування і виховання духовності, оскільки вона є умовою наступності поколінь. Процес формування духовності студентів є педагогічним явищем. Це взаємодія педагог-студент, що включає такі етапи, як цілепокладання, переживання, осмислення, відношення, саморефлексія, моделювання, подолання тощо.
Філософська основа духовності дозволила стверджувати те, що, будучи універсальним і системоутворюючим феноменом життя одиничного і сукупного суб'єктів, вона є основою у виховних теоріях, бо одночасно є результатом формування і виховання. Опора на внутрішнє "я" враховує закономірності емоційно-когнітивних процесів і ціннісно-смислового поля особистості, дозволяє вирішувати завдання особистісного росту, що змістовно відповідає духовному формуванню і розвитку.
Якщо обґрунтувати педагогічний аспект духовності, то це вирішить завдання щодо аргументації положення про духовність як результат формування і виховання, що приводить до становлення цілісної особистості, багатої духовним, смислобуттєвим змістом.
Дослідження процесів, які відбуваються в середовищі молоді є особливо актуальним, оскільки молодь є найбільш мобільним елементом суспільства, від якого залежить не тільки процес відтворення населення країни, але й збереження культурних традицій. Говорячи словами Дмитра Донцова „не видужує і не встане на ноги народ, коли щезла або окляла віра в його проводі і в його молоді”.
Розуміючи значимість цієї проблеми Державним інститутом проблем сімї та молоді (далі – ДІПСМ), Українським інститутом соціальних досліджень та Центром «Соціальний моніторинг» упродовж 15 років проводилися соціологічні заміри, які дають можливість прослідкувати тенденції змін основних світоглядних категорій.
В ієрархії цінностей сім'я залишається базовою. Спостерігається збереження тенденції, що ця цінність протягом останніх десяти років залишається на першому місці: 96-98% молодих респондентів визнавали і продовжують визнавати сім'ю та її матеріальний добробут як найбільш важливу сторону життя. Рівнозначною цінністю залишається власне здоров'я і здоров'я близьких (98%). 93-95 % опитаної молоді відносить друзів до основних сторін життя.
Це свідчить про пріоритетність цінностей мікросфери, що обмежується сім'єю, родичами, друзями. Вони значно переважають в структурі ціннісного світу молоді і залишаються незмінними впродовж десяти років, незважаючи на ті соціально-економічні і політичні зміни що відбулися в українському суспільстві. В рейтингу ціннісних орієнтацій українського населення вцілому сім'я, здоров'я, матеріальний добробут, тобто «базові цінності», які задовольняють людину у виживанні, безпеці та любові, теж набрали найвищі бали. Переважна орієнтація на царину локального осередку є відображенням традиційних світоглядних установок української нації.
Якщо базові цінності залишаються сталими упродовж останніх десяти років, то показники, які характеризують національну самоіндифікацію, відношення до віри, соціальне самопочуття молоді мають певну динаміку.
Збільшилася частка молодих людей, які пишаються тим, що є громадянами України. Якщо в 1997 р. таких було 56%, то в 2002 р. – 62%. Тоді як серед представників інших вікових груп ця частка залишилася практично незмінною.
Дослідження науковців ДІПСМ чітко показали, що простежується однозначна залежність ставлення до українського громадянства від рівня добробуту опитаних, пишаються своїм громадянством 57% молодих людей, які визначили свій рівень статків як дуже низький, і 70% тих, хто вважає, що у них середній рівеньзабезпеченості.
Діаграма 1.
Динаміка розподілу відповідей респондентів на запитання:
„Наскільки Ви пишаєтеся тим, що Ви є громадянином України?”
Важливим компонентом культури та чинником національної самоідентифікації, ознакою поваги громадян до духовної і культурної спадщини своєї Батьківщини є ставлення їх до державної мови. Мова – це обличчя народу. Давні греки тих, хто погано говорив по-грецьки, вважали варварами.
У 1994 р. 76% опитаної молоді самоідентифікували свою національність як українську, і 20% - як російську. Але лише 63% респондентів визначили українську мову як рідну і 35% визнали рідною російську мову. В 1997 році спостерігається зменшення кількості молодих людей, які вважають себе представником української національності (71%), і різке збільшення (на третину) тих, хто вважав за рідну російську мову (47%).
Діаграма 2.
Динаміка розподілу відповідей респондентів на запитання:
„Представником якої національності Ви себе вважаєте?”
Звичайно, нечуваний тиск русифікації за радянських часів призвів до паталогічних мутацій, в тому числі і в національній самоіндифікації. Крім того, таке ставлення до української мови стало результатом тієї глибокої кризи в суспільно-економічному житті, що була в середині 90-х рр. Відповідно посилилися ностальгічні настрої за часами, коли Україна була в складі СРСР. Невтішною була ситуація з виданням україномовних газет, журналів, літератури. Так, питома вага тиражу журналів, виданих українською мовою, за період з 1985 по 1996 рік, зменшилася на третину, в абсолютних цифрах кількість україномовних книжок з 1990 року по 1996 рік зменшилась у 3 рази.
Діаграма 3.
Динаміка розподілу відповідей респондентів на запитання:
„Яку мову Ви вважаєте рідною для себе?”
З огляду на вищевказане не дивно, що понад 2/5 респондентів (з числа дорослого населення) у вересні 1998 році висловились, що хотіли би народитися і жити в іншій країні. Здебільшого так відповідали молодші респонденти (віком 15-17 років). Більш патріотично настроєні ті, хто вже мав власну сім’ю. Серед них ствердно відповіли 38% (серед неодружених/незаміжніх - 44%). Лише 56% молодих людей в 1997 р.сказали, що пишаються, що є громадянами України і 15% відповіли, що зовсім не пишаються.
За останні два роки в національній свідомості молодих громадян України відбулися певні зміни.
В 2004-2005 рр. відбулося різке збільшення числа тих, хто самоіндентифікували себе як українці. Цей показник перевищив дані 1994 року. . В 2004 р. кількість молодих людей, що вважають себе представником української національності збільшилась в порівнянні з 1997 р. на 11%. В 2005 р. ще більше респондентів віком 18-28 рр. вважали себе українцями (всього – 82%). Кількість тих, хто вважає рідною українську мову збільшилась майже на 20%. Нагадаємо, що опитування 2004 р. проводилося в період, коли вирували події на майданах України, а опитування 2005 р. проводилося через кілька місяців після того.
Доволі точним показником патріотизму молоді є її готовність у разі потреби захищати свою країну зі зброєю в руках. Протягом шести років з 1997 по 2002 р. цей показник стабільно збільшувався ( на жаль, в опитуваннях в 2004, 2005 рр. це питання не ставилося): в 1997 році 43% молодих людей були готові захищати свою країну у випадку війни, в 2002 р. вже 62% молоді відповіли ствердно на питання про готовність захищати Вітчизну, і стільки ж відповіли, що пишаються тим, що є громадянами України.
Незважаючи на те, що упродовж 10 років політика в рейтингу ціннісних орієнтацій молоді займає стале останнє місце, все ж державна незалежність України, її демократичний розвиток є цінностями, які в 2004 році набрали середні бали за рейтингом значущості (відповідно – 74 і 76%, для порівняння: найвищий бал – матеріальний добробут мій, моєї сім'ї 99%, найнижчий – участь у діяльності політичних партій і громадських організацій 30%).
Отже, аналіз результатів соціологічних замірів упродовж останніх десяти років дає можливість стверджувати, що національне самоусвідомлення молоді зазнає змін. Кінець 90х рр.. характеризується спадом патріотичних настроїв громадян України вцілому і молоді зокрема, що стало загальним результатом несправджених очікувань від проголошення незалежності та низьким рівнем задоволення першочергових життєвих потреб більшості населення. Піднесення патріотичних настроїв за останні 5 років можна пояснити тим, що в країні почалася позитивна динаміка в економіці, покращення матеріального добробуту в порівнянні з 90ми роками, відповідно зросла повага до країни, до української мови. Особливо відчутними ці процеси стали після подій осені 2004 року.
Крім того, за десять років виросло покоління, яке своє свідоме життя прожило після проголошення Україною незалежності в 1991 р. , воно, з одного боку необтяжене спогадами про «соціалістичний рай», молодь в меншій мірі, ніж старше покоління знає про труднощі звільнення від тоталітарного минулого. За результатами проведеного дослідження можна сказати, що є необхідність захищати, пропагувати українську мову в Україні.
Зараз ми знову отримали шанс бути для світу не морально ущербним народом, а відкриттям, зафіксувати себе у свідомості людства парадоксом молодої держави з 1000літньою культурою, що була досі заблокована в силу історичних причин. Імідж країни багато в чому залежить від дій і зусиль молоді.
Історично склалося, що за майже 20 років незалежності жодна з політичних партій при владі не приділяла належної уваги створенню комплексної і системної програми по вихованню патріотизму у молоді на загальнодержавному рівні. Це призвело до того, що велика кількість молодих людей не відчувають себе справжніми громадянами, при першій нагоді готові покинути країну, не знають минулого і не хочуть будувати майбутнє нашої країни.
Такий стан речей є актуальним на сьогоднішній день не тільки для молоді, а й серед суспільства вцілому та, зокрема, наших політиків. Ми бачимо, що наші, обрані народом, політики не люблять свою країну, тому, не дивно, таке ж відношення до своєї рідної країни і молоді. Щоб виправити ситуацію, потрібно змінити ставлення політиків до своєї роботи. Треба щоб керівництво країни працювало на державу і на кожного окремого громадянина. Наше ставлення один до одного і до своєї держави висловлені на телевізійних шоу та в інтерв'ю, наша нестриманість у висловлюваннях навіває простому громадянину думку: «Навіщо мені потрібна така держава, якщо навіть ті, хто повинен захищати цю державу, дозволяє собі такі висловлювання?». Держава повинна стати державою для кожного свого громадянина.
Країні потрібна молодь, вихована на ідеях любові до Вітчизни, гордості за власну країну, молодь, що не розділяє країну на «своїх» і «чужих», на Захід і Схід, на російськомовних і українськомовних, а навпаки готова об’єднати країну заради того, щоб зробити її економічно розвинутою і політично впливовою на світовій арені.
Особливості національного виховання молоді у ВНЗ
Україна - незалежна національна держави, це визначає характер освіти і виховання підростаючого покоління. У ВНЗ України головним пріоритетом виховання повинно бути національне виховання. Важливою складовою концепції національного виховання студентів у ВНЗ є принципи національного виховання. Одним з них є студентоцентризм - співпраця з тими, кого навчаємо, хто здобуває освіту, шляхом суб’єкт-суб’єктної взаємодії. Іншими принципами є: повага до національного, толерантність до національної інакшості; культуровідповідність (зв’язок з історією народу, культурними та побутовими традиціями); пріоритет загальнолюдських цінностей; неперервність виховного впливу на особистість; урахування рівня соціалізації особистості; розвиток людської гідності, формування адекватної самооцінки; формування позитивного образу „Я-професійне”; врахування індивідуальних здібностей студентів, віра в можливість перспективи їхнього розвитку; принцип „вимогливої доброти” (Н. Кічук); стимулювання національно-пошукової та творчої діяльності.
Студентоцентризм визначає й засоби національного виховання. До них належать різні види діяльності, в яких беруть участь студенти у процесі навчання та у позанавчальний час. Історично-пошукова та краєзнавча діяльність: участь у гуртках при музеях університетів, факультетів; організація екскурсій по визначних місцях міста, краю, України; організація циклу лекцій, кінолекторіїв за проектом „Великі українці”; проведення Днів університету, факультетів, презентація кафедр з використанням історичних джерел. Діяльність художньо-творча: участь в етнографічних, фольклорних колективах; літературних студіях. Організаційна діяльність, що має національне спрямування: участь у роботі органів студентського самоврядування; організація студентів на участь в заходах, що мають національний та державний характер. Благодійна діяльність: охорона, догляд пам'яток національної історії та культури; розширення їх експозицій за рахунок нових експонатів, насаджень у парках та заказниках. Діяльність із збереження генофонду нації: акції з надання допомоги дітям з дитячих будинків, пристарілим, одиноким, багатодітним сім'ям. Діяльність із збереження довкілля: участь в різноманітних загальнодержавних акціях, пов’язаних з недопущенням будівництва шкідливих для здоров’я людини підприємств; надання допомоги комунальним службам міст, селищ у прибиранні місць громадського зібрання;очищення рік, водоймищ; розширення зеленої зони навчальних закладів, міст шляхом насадження дерев, кущів, квітів; участь в екологічних експедиціях; створення біостаціонарів при ВНЗ, екологічних стежок; збереження та охорона рослин і тварин, що занесені до Червоної книги. Діяльність із збереження земельних ресурсів України: участь в акціях протесту проти незаконної приватизації земель, що належать до державного фонду; діяльність на землях, що належать ВНЗ, із збереження та збагачення родючості ґрунтів. Діяльність з підвищення рівня правової культури студентів та населення України: співпраця із законоохоронними інституціями в напрямі профілактики девіантної поведінки студентів. Превентивна діяльність: співпраця з фахівцями медичних установ у напрямі пропагування здорового способу життя, запобігання вживанню наркотиків, тютюну, алкоголю;проведення одноденних, тижневих, місячних акцій на факультетах, в університеті „Живемо без паління”, „День без паління!”, „Ні - наркотикам!”. Діяльність з пропагування здорового способу життя: участь у роботі спортивних секцій, в спортивних змаганнях, висвітлення результатів спортивних досягнень студентів ВНЗ у пресі, по телебаченню; організація „круглих столів” з обговорення досягнень українських спортсменів на державному та міжнародному рівнях; організація різноманітних турнірів у межах ВНЗ, міста; створення за місцем проживання студентів тенісних кортів, волейбольних, футбольних, баскетбольних майданчиків, відбудова спортивних університетських таборів зусиллями студентів. Міжнародна різновекторна діяльність: участь студентів ВНЗ у міжнародних проектах, конкурсах на отримання грантів для навчання у ВНЗ Європи та Америки; організація міжнародних студентських олімпіад, наукових конференцій з метою вивчення іноземного досвіду організації навчання, дозвілля, виробничої практики студентів, пошуку іноземних партнерів для майбутньої професійної співпраці; встановлення контактів з міжнародними студентськими організаціями, університетськими студентськими лігами, студентськими гільдіями з метою обміну досвідом та формування лідерських якостей студентів. Волонтерська діяльність: створення мобільних груп студентів старших курсів для проведення профорієнтаційної роботи з учнями ЗОШ та ВНЗ 1-2 рівнів акредитації з метою вступу до їхнього ВНЗ; для проведення екскурсій по університету, місту. Робота з стимулювання діяльності студентів університету, підвищення рівня їхніх навчальних та професійних досягнень, громадської активності: організація Дня студента, Дня спорту, Тижнів факультетів, Дня університету тощо з пошуком меценатів, які фінансово забезпечуватимуть проведення цих заходів та нагороджуватимуть студентів. Діяльність, пов ’язана з боротьбою проти корупції та хабарництва у ВНЗ: допомога членів студентської організації адміністрації ВНЗ та факультетів у складанні анкет, проведенні анкетування на предмет виявлення фактів хабарництва; проведення роз’яснювальної роботи серед студентів щодо недопущення фактів хабарництва під час заліково-екзаменаційних сесій. Діяльність з підвищення рівня навчальної активності студентів, адаптації першокурсників до умов навчання у ВНЗ: відродження навчально-методичних комісій, участь у роботі студентських рад з обговорення стану навчальних досягнень студентів групи, курсу, факультету. Діяльність з формування управлінських якостей, засвоєння засад демократичного стилю співпраці: участь у роботі стипендіальних комісій, комісій з поселення студентів у гуртожитки, комісій з відбору студентів для стажування, навчання та проходження практики за кордоном;участь у роботі вчених рад факультетів, університету; в роботі ректорату; участь в роботі семінарів та тренінгів для студентів-лідерів; організація зустрічей ректора, проректорів зі студентами нового набору. Діяльність з формування толерантності до релігійної інакшості: організація круглих столів, семінарів із залученням викладачів релігієзнавства; представників церков різних конфесій. Народознавча діяльність: організація різноманітних свят, дійств у ВНЗ, присвячених висвітленню змісту українських обрядів; проведення студентських етнодискотек; конкурсів української пісні; участь у роботі студентських народних драматичних театрів. Діяльність з поліпшення матеріальної бази ВНЗ: відродження студентських будівельних загонів, які споруджують навчальні корпуси, беруть участь у ремонті навчальних приміщень, баз відпочинку, приміщень навчально-дослідних господарств університетів.
Навчальна діяльність студентів також є засобом національного виховання. У процесі викладання конкретних навчальних дисциплін кожен науково-педагогічний працівник повинен, розповідаючи про особливості об’єкта курсу, акцентувати увагу студентів на наукових досягненнях вітчизняних учених, на ролі їх внеску у світову науку, на їхніх особистісних якостях, сукупність яких сприяла досягненню вагомих результатів у певній науковій галузі. Компонентом концепції національного виховання є також методи національного виховання. Для національного виховання студентів доречним може бути використання методів товариської виховної турботи (за І. Івановим): методи товариського спонукання: захоплення перспективою, доброю справою, творчим пошуком, заохочення, схвалення, нагорода, вимога, контроль, обговорення, довіра, прохання; методи товариського переконання: роз’яснення, розповідь, роздуми, бесіда-роздуми, переконання на власному досвіді, товариська дискусія; методи товариського привчання: оптимальний режим життя; творче доручення; творча гра, змагання, традиції, особистий приклад.
Можливе використання нетрадиційних методів, побудованих на принципах народної педагогіки: народно-педагогічні методи нагромадження життєвого досвіду; народно- педагогічні методи виховання словом рідної мови; народно-педагогічні методи стимулювання, заохочення і спонукання; самоаналіз вчинків, самодисципліна, самоконтроль, самоспостереження, самопереконання, самосхвалення, самозасудження.
Основними підходами у національному вихованні студентів є такі: людинознавчий - сприяє здійсненню демократизації університетського життя. Завдяки йому студенти глибше розуміють багатогранний внутрішній світ людини, закономірності й особливості її теоретичної та практичної діяльності; народознавчий - забезпечує всебічне і глибоке засвоєння студентами культурно-історичного розвитку рідного народу та інших народів, що проживають в Україні; системний - забезпечує єдність, взаємозв’язок і взаємозалежність основних понять педагогічного процесу та їх реалізацію в єдності; особистісно-гуманний - створює умови для всебічного впливу на людину, глибокого знання педагогом її душі, рівня сформованості якостей характеру, компонентів світогляду.
Патріотичне виховання очима студентської молоді
Проблеми молоді, її освіти та виховання – це найважливіші проблеми соціології. Виховання молодого покоління, набуття молоддю соціальної зрілості – це один із аспектів, який вивчає соціологія молоді. Соціологія молоді виконує функцію цілісного систематичного аналізу молоді, досліджуючи її з позиції динамічних змін у найважливіших сферах життя: політичній, економічній, соціальній та духовній.
Образ майбутнього суспільства жорстко оцінюється і задається його сьогоднішніми ідеологами. Цей процес відбувається в умовах загострення багатьох молодіжних проблем, серед яких найболючіші: безробіття, економічна та соціальна залежність від батьків, шлюбно-сімейні проблеми, поганий стан здоров’я, зростання соціальних відхилень (злочинність, пияцтво, наркоманія, проституція), втрата ідеалів, соціальної перспективи.
В Українській державі, що сповідує європейські цінності, патріотичне виховання має бути спрямоване на формування у молодого покоління національної свідомості, любові до України, турботи про благо українського народу, вміння цивілізованим шляхом відстоювати права й свободи громадян, сприяти громадянському миру та злагоді в суспільстві.Патріотичне виховання має бути залучене до формування і розвитку такої особистості, якій буде притаманна висока національна самосвідомість, готовність до виконання громадянського та конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, незалежності та цілісності України, утвердження національного суверенітету держави.
Освітні заклади покликані розвивати та множити людський капітал, формувати ідеї, соціально-значущі ідеали, світоглядні позиції, тобто конструювати майбутнє українського суспільства. Тому перед викладачами суспільних дисциплін стоїть питання формування у молоді культури, гуманітарної підготовки, а також виховання майбутніх фахівців як патріотів своєї держави.
За наслідками|за результатами| пілотажного соціологічного дослідження, проведеного у Вінницькому національному технічному університеті серед студентів 4 курсу інституту машинобудування та транспорту та інституту будівництва, теплоенергетики та газопостачання Вінницького національного технічного університету, була надана можливість з’ясувати бачення патріотичного виховання студентською молоддю.
Так, на запитання анкети «Чи є актуальною проблема патріотичного виховання для сучасної української молоді?» 85% респондентів відповіли «так», 12% «частково» і лише 3 відсотки визначили дану проблему не актуальною. Це свідчить про те, що студентська молодь є свідомою і для неї патріотичне виховання відіграє важливу роль.
На відкрите запитання «Що є у Вашому розумінні «патріотизм»?, студенти відзначили, що це насамперед любов до своєї країни, Батьківщини (78%). Таке пояснення «патріотизму» характерне для переважної більшості опитаних. Решта респондентів зазначили, що їм складно чітко охарактеризувати дане поняття.
Справжні патріоти, на думку студентів, повинні дотримуватися національних звичаїв та традицій (32%); знати історію своєї держави, відстоювати її інтереси (28%); розмовляти українською мовою (16%); вболівати за проблеми України (11%); радіти її успіхам (9%). Лише 4% опитаних не визначилися з поняттям «патріотизм».
З відповідей на запитання «Чи відчували Ви патріотичне виховання у Вашій родині?» можна зробити висновок, що настанови та досвід батьків впливають на формування патріотичних почуттів, оскільки 67% дали позитивну відповідь; 33% не відчули впливу зі сторони сім’ї на формування патріотизму. Прояви патріотичного виховання у сім’ї студенти відзначили наступними відповідями: спілкувались виключно українською мовою (14 %); читали українські народні казки (19%); співали українські колискові (21%); дотримувались більшості національних звичаїв та традицій (27%); сформували уявлення про поняття «Батьківщина» (6%); розповідали цікаві історії про героїв України (9%); їздили на екскурсії Україною (4%).
З відповідей респондентів випливає, що в школах за будь-якої можливості звеличували місце України в світовій історії, а також всім виховним заходам надавали патріотичне забарвлення (це відмітила ¼ частина опитаних). Так, на запитання «Чи відчували Ви патріотичне виховання в школі?» 84% респондентів відповіли «так»; «ні» – обрали лише 16%. Шкільне патріотичне виховання молодь пов’язує з цікавими історіями про героїв України (34%), з екскурсіями Україною (32%) та відвідуванням краєзнавчих музеїв різних міст України (12%).
На запитання «Чи відчували Ви патріотичне виховання в університеті?» 58% відповіли – «так», 42% – «ні». Студенти, які відповіли «так», вважають, що патріотичне виховання в університеті полягає в наступному: в масових молодіжних заходах по ознайомленню з українською культурою та традиціями (32%); пропаганді національної культури, національної ідеї при вивченні суспільних дисциплін (37%); організації поїздок по визначних місцях України (10%); проведенні культурно-масових заходів, де звучать українські народні пісні, танці (9%); організація зустрічей з видатними діячами України під час яких відбувається популяризація національної культури (12%).
Ще раз підтверджують думку про те, що студенти зростають свідомими громадянами своєї держави, відповіді на запитання «Чи вважаєте Ви себе патріотом?». 67% респондентів відповіли, що «вважають себе патріотом», 24% «скоріше так», 4% – «скоріше ні», 3% – «важко відповісти» і лише 2% не вважають себе патріотами.
Громадянин, який вважає себе патріотом, повинен, на думку студентів, розуміти і поділяти сутність національної ідеї; бути носієм національної культури; своєю професійною діяльністю сприяти економічному, науковому, культурному зростанню Батьківщини; любити і відстоювати рідну мову, користуватися нею; любити, захищати і відстоювати рідну країну /державу/ територію; любити, захищати і відстоювати свої звичаї, традиції. Такі відповіді було обрано 91% респондентів.
Щодо ролі і місця держави у формуванні патріотизму, то 90% опитаних вважають, що держава не приділяє достатньої уваги патріотичному вихованню, а 81% респондентів відзначили повну або часткову втрату патріотизму українською молоддю.
Втрату патріотизму молодь пов’язує з духовною кризою (19%), а також з падінням ролі молоді як соціального ресурсу (21%). В якості основних причин, які впливають на зазначені процеси була названа пасивність молоді (29%), а також різке падіння економічного статусу молоді (37%).
Рівень патріотизму сучасної української молоді, на думку респондентів, можна підвищити наступним чином: відроджуючи і підтримуючи національні традиції, звичаї в сім’ях (24% ); навчальних закладах (26%); підвищуючи рівень життя громадян (39%); пропагуючи національну ідею через ЗМІ (6%); залучаючи молодь до культурного життя країни (5%)
Отже, соціологічне дослідження патріотизму сучасної молоді дозволило визначити, що собою представляє це поняття, які фактори впливають на патріотичне виховання у школі, в університеті, родині; що повинен робити громадянин, який вважає себе патріотом; причини втрати патріотизму та резерви його підвищення.
На жаль, як показали результати дослідження, держава фактично не впливає на патріотичне виховання, а шкільне виховання дозволяє отримувати більш стійкі патріотичні переконання, ніж університетські.
Особливу увагу потрібно приділяти саме молоді. Патріотичне виховання молоді сьогодні є одним з найголовніших пріоритетів гуманітарної політики в Україні, важливою складовою національної безпеки України. Ставлення владної еліти до виховання молоді на кращих зразках історії рідного народу, його досвіду, традицій, освіти та культури, вищих християнських ідеалів, є лакмусовим папірцем її справжніх намірів у будівництві соборної самостійної держави національного типу.
Розглядаючи питання, чи цікавиться молодь політичними подіями, які відбуваються в суспільстві, необхідно зазначити, що приблизно 40 % молодих людей віком від 18 до 34 років вказали на те, що політика загалом цікавить їх, тоді як відповіді людей старшого віку поділилися порівну (за даними травневого опитування 2001 року, проведеного КМІС).
Молоді чоловіки цікавляться політикою більше, ніж жінки. 52,5 % опитаних жінок вказали на те, що вони не дуже цікавляться політикою, а ще 14,7 % зазначили, що взагалі нею не цікавляться. У чоловіків відповідно 39,3 % та 16,6 %.
Чим вищий рівень освіти, тим вищою є зацікавленість молодих людей політичними процесами (табл. 1).
Також треба зазначити те, що міське населення дещо більше цікавиться політикою, ніж сільське (41,6 % та 31,6 % відповідно).
Якщо звернутися до питання привабливості політичних спрямувань, то увагу молоді привертають насамперед організації соціал-демократичного (22,6%), екологічного та природоохоронного (19,9 %) напрямку, далі практично
Таблиця 1. Зацікавленість молодих людей віком 18-34 роки політикою в цілому, %
|
Освіта респондента |
||||
|
Неповна середня |
Повна середня |
Середня спеціальна |
Виша |
|
|
Дуже цікавлюсь |
1,7 |
3,4 |
8,7 |
7,6 |
|
Скоріше цікавлюсь |
18,0 |
33,9 |
33,1 |
37,6 |
|
Не дуже цікавлюсь |
52,0 |
43,2 |
46,2 |
45,8 |
|
Зовсім не цікавлюсь |
28,4 |
18.1 |
12,0 |
9,0 |
|
Важко сказати/ не знаю |
0,0 |
0,6 |
0,0 |
0,0 |
однакові позиції займають націонал-демократи (10,1 %) та комуністи (9,7 %) і, нарешті, звергається увага на соціалістичний (4,9 %), націоналістичний (2,9 %) та ліберальний (2,5 %) напрямки. Шкала привабливості для тих, кому «від 35» виглядає дещо інакше. Перші дві позиції займають комуністи (23,7 %) та соціал-демократи (18,2 %), за ними йдуть організації екологічного, природоохоронного (10,7 %) та націонал-демократичного (8,7 %) напрямку, і завершують перелік соціалісти (7,4 %), націоналісти (2,5 %) та ліберали (1,5 %). Майже 30 % опитаних як в одній, так і в другій віковій групі виказали свою необізнаність щодо політичних спрямувань або взагалі не цікавляться подібними питаннями (опитування КМІС, лютий 2002 р.).
Практично всі із зазначених політичних спрямувань серед своїх прихильників мають більше чоловіків, ніж жінок. Винятком є організації екологічного та природоохоронного спрямування - вони більше імпонують жінкам (24,9 % та 15,0 % відповідно). А також ліберальний напрямок, до якого однаковою мірою прихильні як жінки, так і чоловіки (2,6 % та 2,4 % відповідно).
Цікавим є розподіл за освітнім критерієм. Залежно від рівня освіти змінюються і політичні уподобання респондентів. Так, якщо молодь з неповною середньою освітою порівну поділилася на тих, хто підтримує комуністичний напрямок, і тих, хто не дав чіткої відповіді, то молоді люди з повною середньою та середньою спеціальною освітою прихильні до організацій екологічного, природоохоронного та соціал-демократичного напрямку. А молодь з вищою освітою надає досить вагому перевагу соціал-демократичному спрямуванню.
Хоча пріоритетність політичних спрямувань, які обирає міська і сільська молодь, практично однакова, відсоток опитаних, що підтримують той чи інший напрямок, значною мірою відрізняється. Винятком є соціал-демократичне спрямування, яке підтримує майже однакова кількість як міської, так і сільської молоді (23,1 % та 21,4 % відповідно). Організації екологічного та природоохоронного спрямування обирають для себе 21,5 % міської та лише 16,4 % сільської молоді. Націонал-демократичне спрямування знаходить більше прихильників серед молоді села (13,9 % та 8,4 % міської молоді), так само, як і комуністичне (11,6% та 8,9 % відповідно). Кількість прихильників
Таблиця 2. Політичні спрямування, на які орієнтується молодь, %
|
Політичне спрямування |
Освіта респондентів |
|||
|
Неповна середня |
Повна середня |
Середня спеціальна |
Виша |
|
|
Комуністичне |
50,3 |
13,7 |
6,9 |
5,1 |
|
Ліберальне |
0,0 |
1,4 |
2,0 |
5,2 |
|
Націонал- демократичне |
0,0 |
6,4 |
9,0 |
18,3 |
|
Націоналістичне |
0,0 |
2,7 |
3,1 |
3,1 |
|
Соціал-демокра- тичне |
0,0 |
18,9 |
21,6 |
30,2 |
|
Соціалістичне |
0,0 |
4,4 |
6,5 |
3,9 |
|
Екологічне, природоохоронне |
0,0 |
19,7 |
24,1 |
15,6 |
|
Важко відповісти/не знаю |
49,7 |
32,7 |
26,8 |
18,6 |
соціалістичної ідеології практично однакова - 4,7 % в місті та 5,4 % в селі. А от що стосується ліберального напрямку, то 3,6 % міської молоді орієнтуються саме на нього, тоді як молоді люди з сільської місцевості взагалі не зазначили його. Що ж до націоналістичного спрямування, то на селі воно знаходить більше прихильників, ніж у місті (5,0 % та 2,0 % відповідно).
Таблиця 3. Якою людиною, на Ваш погляд, повинен бути політичний лідер? (опитування KMIC, лютий 2002 p.), %
|
Якості |
18-34 роки |
35+ років |
|
Чесний, добрий, відданий ідеалам |
30,4 |
36,3 |
|
Гнучкий, спроможний домовлятися, компромісний |
31,4 |
17,5 |
|
Вимогливий, безкомпромісний, здатний навести порядок |
34,0 |
39,7 |
|
Важко відповісти/ не знаю |
4,3 |
6,4 |
Погляди молодих людей щодо того, яким має бути сучасний політичний лідер, майже рівномірно розподілилися між трьома альтернативами, в той час як люди старшого віку в особі політичного лідера бажають бачити людину досить вимогливу і безкомпромісну (табл. 3).
Молоді чоловіки більш схильні бачити в політичному лідері людину вимогливу і безкомпромісну, таку, що здатна навести порядок (36,2 %), жінки ж надають перевагу людині чесній, добрій і відданій ідеалам (35,9 %).
Уподобання молоді з неповною середньою освітою розділилися між двома крайніми позиціями зі значною перевагою останньої (37,5 % та 62,5 % відповідно). Молодь з повною середньою освітою також надає перевагу саме цим крайнім характеристикам, однак значущої відмінності між ними немає (35,9 % за першу характеристику та 34,9 % - за третю). Ті, хто отримав середню спеціальну освіту, зупиняють свій вибір на другій та третій характеристиках (34,4 % та 37,1 % відповідно). І тільки молодь з вищою освітою вважає, що політичний лідер має бути гнучким, таким, що вміє домовлятись і йти на компроміси (41,2 %).
Що ж стосується розподілу за критерієм поселення, то міська молодь скоріше бажає бачити політичного лідера гнучким і здатним до компромісу, а сільська - вимогливим і безкомпромісним (36,0 % та 40,8 % відповідно).
41 % сучасної української молоді вважає, що влада має бути поділена між президентом, парламентом та незалежним судом. Чверть молодих людей вважають, що в державі має бути сильна президентська влада, а 15,8 % - сильний парламент. За гендерною та територіальною ознаками розподіл є майже таким самим.
Таблиця 4. Модель організації влади, на яку має орієнтуватися Україна, %
|
Влада |
Освіта респондентів |
|||
|
Неповна середня |
Повна середня |
Середня спеціал. |
Виша |
|
|
Сильна президентська влада |
33,6 |
27,3 |
21,7 |
26,4 |
|
Сильний парламент |
24,9 |
15,3 |
15,9 |
11,5 |
|
Влада має бути поділена між президентом, парламентом та незалежним судом |
23,3 |
34,8 |
50,1 |
46,5 |
|
Інша |
0,0 |
3,0 |
0,0 |
5,4 |
|
Важко сказати |
16,3 |
18,4 |
12,3 |
10,2 |
|
Не відповіли |
1,9 |
1,3 |
0,0 |
0,0 |
За критерієм освіти молодь поділилася на тих, хто підтримує сильну президентську владу (молодь з неповною середньою освітою), і тих, хто надає перевагу поділу влади між трьома гілками (всі інші) (табл. 4).
Серед сил, які здатні поліпшити ситуацію в Україні, молодь найбільшу перевагу надає В. Ющенку та його прихильникам (21,7 %). Далі, з невеликим відривом, зазначається Уряд і Кабінет Міністрів (18,2 %), а потім - Президент Л.Кучма (12,5 %), комуністи, соціалісти і їхні спільники (9,8 %) та парламент (Верховна Рада) (9,2 %). Менше одного відсотка вважають, що радикальні націоналістичні сили (УНА-УНСО та ін.) здатні до подібних змін. А кожний п'ятий з молодих людей взагалі не бачить у сучасній українській державі тих, хто здатен змінити ситуацію на краще.
Хто ж заважає, на думку молодих людей, розвитку українського суспільства? 35,1 % вважають, що це корумповані чиновники, 12,9 % - бюрократи, 8,8 % - олігархи, 7,0 % - президент та 5,6 % - комуністи. А найменше заважає Росія - 0,2 %. Практично такий самий розподіл спостерігається і у відповідях людей старшого віку.
Щодо проблем, які турбують молодь сьогодні, то більшість (71,3 %) вказала на рівень життя. Також молодь хвилює злочинність (28,2 %) та корупція (23,4 %), екологічні проблеми (22,1 %), політична криза (15,2 %), безпека України (13,6 %) та стосунки з Росією (10,4 %). Найменшу стурбованість викликає становище української мови в Україні (0,8 %).
Жінок трохи більше, ніж чоловіків, хвилює рівень життя (74,8 % та 68,6% відповідно), рівень злочинності (31,1% та 25,6%), екологічні проблеми (27,3 % та 17,8 %) і безпека країни (15,8 % та 11,8 %). Чоловіки ж більше переймаються через корупцію й олігархів (26,1 % та 20,2 % відповідно), політичну кризу (16,6% та 13,5 %), стосунки з Росією (12,3 % та 7,7 %), відродження української нації (5,8 % та 4,9 %). Жінок мало турбують релігійні питання, тоді як чоловіки приділяють їм більше уваги (0,7 % та 2,5 % відповідно).
Чим вищим є освітній рівень, тим більше молодих людей переймається проблемами екології, питанням корупції, політичною кризою в суспільстві, рівнем життя та рівнем злочинності (табл. 5).
Великих розбіжностей в оцінках проблем молоддю з міської та сільської місцевості не спостерігається. Однак молодих людей з міста дещо більше турбують проблеми, пов'язані з екологією (24,0 % міської та 18,7 % сільської молоді), політичною кризою (16,2 % та 12,7 % відповідно), стосунками з Росією (11,9 % та 6,2 %), національні питання (5,3 % та 2,1 %), становища російської мови в Україні (4,8 % та 2,5 %) та релігійне питання (2,4 % та 0,0 %). Сільську ж молодь значно більше хвилює проблема злочинності (31,7 % та 26,7 % міської молоді) та безпеки України (15,6 % та 12,9 % відповідно).
Таблиця 5. Проблеми, що хвилюють сучасну українську молодь, %
|
Проблеми |
Освіта респондентів |
|||
|
Неповна середня |
Повна середня |
Середня спеціал. |
Виша |
|
|
Рівень життя людей |
71,1 |
66,3 |
74,4 |
77,1 |
|
Злочинність |
25,9 |
25,2 |
27,8 |
37,2 |
|
Корупція, олігархи |
17,6 |
20,5 |
25,2 |
29,0 |
|
Екологічні |
14,1 |
20,4 |
26,2 |
24,0 |
|
Політична криза |
8,9 |
15,3 |
18,9 |
11,2 |
|
Безпека України |
23,1 |
18,5 |
10,8 |
4,2 |
|
Стосунки з Росією |
22,5 |
7,7 |
9,7 |
9,4 |
|
Відродження української нації |
6,2 |
3,9 |
5,0 |
8,7 |
|
Національні |
9,3 |
3,5 |
4,2 |
3,4 |
|
Становище російської мови в Україні |
6,6 |
3,6 |
3,8 |
4,3 |
|
Релігійні |
0,0 |
1,3 |
0,0 |
6,3 |
|
Становище української мови в Україні |
0,0 |
2,0 |
0,0 |
0,0 |
|
Інше |
0,0 |
0.5 |
0,0 |
1,5 |
|
Важко сказати/ не відповіли |
0,0 |
0,7 |
1,5 |
0,0 |
Звертаючись до питання, що найбільше викликає тривогу у сучасної молодої людини в нашому суспільстві, треба зазначити, що 53,3% вказали на зростання цін, погіршення економічного стану та 47,2 % - здоров'я (своє та близьких). Молодь також побоюється, що не зможе в подальшому надати освіту своїм дітям (28,5 %) та може втратити роботу (27,2 %). Десяту частину турбує можливість нової екологічної катастрофи (на зразок Чорнобильської) (12,3 %) та побоювання серйозно захворіти і стати тягарем для близьких (10,3%). А можливість формування тоталітарної влади в Україні або прихід до влади комуністів чи націоналістів не викликають у молоді значної стурбованості.
На відміну від чоловіків, яких хвилює зростання цін та погіршення економічного стану (55,4 %), жінки більш стурбовані станом здоров'я (51,6 %). У жінок також більшу тривогу викликають питання, пов'язані з освітою та екологією. Чоловіки ж більше, ніж жінки, переймаються можливістю серйозно захворіти, а також політичними питаннями (можливістю формування тоталітарної' влади, приходом до влади комуністів чи націоналістів).
Зі зростанням рівня освіти молодь більше уваги починає приділяти здоров'ю (як своєму, так і близьких) (40,8 % молоді, яка має неповну середню освіту, 45,1 % - повну середню загальну, 49,6 % - середню спеціальну та 51,5 % - вищу). Також більше хвилюється з можливості втратити роботу (25,2 %, 26,7 %, 26,4 % та 32,8 % відповідно) і формування тоталітарної влади в країні (0,0 %, 4,8 %, 4,7 % та 11,9 %). Зростання цін та погіршення економічного стану країни більшою мірою хвилює молодих людей з неповною середньою освітою (68,4 %). Молодь з неповною середньою та середньою спеціальною освітою дещо більше від інших занепокоєна тим, що не зможе надати освіту своїм дітям (30,3 % молоді, яка має неповну середню освіту, та 34,3 % - середню спеціальну , 26,4 % - повну середню загальну та 22,5 % - вищу). За територіальною ознакою суттєвих розбіжностей у поглядах молоді не існує.
Тож, підсумовуючи, необхідно зазначити, що сучасна молодь України не занадто переймається політичними подіями, які відбуваються в суспільстві. Серед тих, хто цікавиться політикою, більше чоловіків та молоді з міста. Зацікавленість політичними процесами зростає з підвищенням рівня освіти. Молодь більше приваблює соціал-демократичний напрямок і організації екологічного та природоохоронного спрямування. Що ж до привабливості політичних діячів, то молоді люди надають перевагу
В. Ющенку, і кількість його прихильників зростає з підвищенням освітнього рівня молоді. Вони вважають, що В. Ющенко та його прихильники - це саме та сила, яка здатна поліпшити ситуацію в країні.
Якщо говорити про те, якою людиною має бути політичний лідер, то необхідно зазначити, що молодь з вищою освітою та міська молодь бажають бачити його гнучким, спроможним домовлятись і йти на компроміси. Натомість, молоді люди з сільської місцевості та молодь з нижчим рівнем освіти хотіли б бачити вимогливу, безкомпромісну, здатну навести порядок особистість.
Звертаючись до питання влади, молоді люди вважають за краще, щоб влада була розподілена між Президентом, Парламентом та незалежним судом. Серед тих, хто заважає розвитку українського суспільства, молоді люди називають корумпованих чиновників, бюрократів, олігархів, а також президента та комуністів. Що ж до проблем, які хвилюють сучасну молоду людину в Україні, то, насамперед, вказувалися питання, пов'язані з рівнем життя, екологією, корупцією, політичною кризою в суспільстві та рівнем злочинності.