Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
|
РОЗДІЛ ІI. ІНСТИТУЦІЙНИЙ УСТРІЙ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ |
|
Європейська Рада (або “Європейський саміт”) – найвищий законодавчий орган Європейського Союзу – об’єднує голів держав та урядів (тобто президентів та/чи прем’єр-міністрів) усіх країн-членів ЄС і Голову (Президента) Європейської Комісії. Також участь у самітах можуть брати міністри закордонних справ і члени Комісії (зазвичай, один з єврокомісарів). Міністри економіки і фінансів можуть бути запрошені до участі в Європейській Раді (ЄР) при обговоренні питань, що пов’язані з Економічним та валютним союзом.
Очолює Європейську Раду глава держави чи уряду тієї країни, яка у цей період згідно графіку головує у Раді Європейського Союзу (Раді міністрів).
Нині Європейська Рада, зазвичай, збирається чотири рази на рік.
Історична довідка
Про Європейську Раду не йшлося у Паризькому та Римському Договорах, і лише в результаті тривалої еволюції її було інтегровано до інституційної системи Спільноти. Європейська Рада започаткована згідно з комюніке, прийнятому на закритті Паризької конференції лідерів держав-членів 9-10 грудня 1974 року з метою упорядкування існуючої практики неформальних самітів (конференцій) на найвищому рівні, які практикувалися з 1961 року. Паризький саміт 1974 року визначив, що Європейська Рада збиратиметься “тричі на рік та кожного разу, коли це буде необхідно.”
Лідери тодішньої “дев’ятки” країн-членів розглядали Європейську Раду як інстанцію міжурядової співпраці, зокрема у сфері зовнішньої політики, й водночас як вертикальний орган Ради Міністрів Спільнот.
Перше засідання Європейської Ради відбулося 10-11 березня 1975 року в Дубліні (Ірландія). Існування Європейської Ради було юридично визнане в Єдиному Європейському Акті 1986 року, а Договір про Європейський Союз затвердив її як рушійну силу ЄС, що “надає імпульсів, які стимулюють розвиток Союзу, і визначає його загальні політичні напрями” (ст. 4).
Європейська Рада у Севільї (Іспанія, червень 2002 року) уточнила, що “Європейська Рада збирається у принципі чотири рази на рік (двічі кожні шість місяців)” з можливістю скликання позачергових засідань у виняткових випадках. Згідно з практикою, що склалася ще у межах Союзу формату “EU-15” (ЄС у складі 15 країн-членів), Європейська Рада засідала наприкінці кожного шестимісячного головування держави-члена в Раді ЄС (у червні та грудні) у одному з міст цієї країни. Крім того, навесні та восени скликалися додаткові засідання ЄР, присвячені зазвичай одній визначеній тематиці.
З 2004 року, відповідно до рішення Ніццької міжурядової конференції, всі засідання Європейської Ради проводяться у Брюсселі.
Повноваження та особливий статус Європейської Ради
Європейська Рада відіграє ключову роль у здійсненні трьох важливих процедур:
1. Розширенні Союзу на нових держав-членів;
2. Перегляді Установчих договорів.
3. Затвердженні багаторічних програм фінансування Спільноти.
Європейська Рада формально не належить до інституцій ЄС, однак стала надзвичайно важливим елементом Союзу і лишається “останньою інстанцією” ухвалення багатьох рішень. У її функції входить схвалення загальної політики ЄС та оцінка результатів його діяльності. Рада встановлює пріоритети, визначає політичний курс та надає нового імпульсу розвиткові Спільноти, розв’язує спірні питання, які виявилися занадто складними для Ради Європейського Союзу.
Маючи верховну політичну владу, Європейська Рада виконує функцію своєрідного “колегіального президента” Євросоюзу.
Організація діяльності
Кожна делегація може розраховувати лише на два місця за столом переговорів, а її загальний склад не повинен перевищувати 20 осіб (не рахуючи технічних працівників). Засідання відбувається, як правило, протягом одного повного дня, при цьому глави держав чи урядів і Голова Комісії збираються напередодні ввечері на неформальну зустріч, а перед офіційним засіданням відбувається короткий “обмін думками” з Президентом Європейського Парламенту.
Технічну організацію роботи забезпечують кілька службовців з Генерального секретаріату Ради на чолі з Генеральним секретарем.
Засідання ЄР готує Рада з загальних питань ЄС на рівні міністрів закордонних справ. Ухвалений нею порядок денний може доповнити лише сама Європейська Рада за згодою всіх національних делегацій.
На державу, яка головує у ЄР (і одночасно у Раді ЄС), покладається завдання ведення дебатів і у разі потреби пошук компромісу між позиціями всіх національних делегацій.
Всі рішення в ЄР приймаються за загальною згодою сторін, не вдаючись до голосування (єдиним відомим винятком було рішення Міланської Європейської Ради 1984 року про скликання міжурядової конференції, ухвалене на основі голосування простою більшістю).
За підсумками своєї діяльності ЄР публікує висновки, які готує держава, що головує. У висновках коротко викладено політичні постанови та рішення, ухвалені Європейською Радою. Вони можуть бути доповнені спільними деклараціями, доповідями держави-члена, що головує в Раді.
Європейська Рада надає в Парламент звіт після кожної зустрічі, а також річний письмовий звіт про поступ Союзу відповідно до ст. 4 ДЄС.
Інституціоналізація Європейської Ради у рамках ДЗКЄ
(Договору про запровадження Конституції для Європи)
Договір про запровадження Конституції для Європи завершив становлення Європейської Ради як інституції Союзу, що надає йому необхідних імпульсів для розвитку і визначає його загальні політичні напрями і пріоритети (ст. І-21 ДЗКЄ).
ДЗКЄ розширив і систематизував повноваження ЄР, а також передбачив обрання постійного Голови цієї європейської інституції. На думку багатьох політиків та експертів, інститут ротаційного головування не може забезпечити належну ефективність у роботі Європейської Ради, коли в ЄС вже стало 25 країн-членів, і найближчим часом ця кількість збільшиться (серед критиків ротаційного головування і екс-Президент Європейської Комісії Романо Проді, який дуже влучно назвав існуючий принцип “неефективним політичним туризмом”).
З огляду на це ДЗКЄ дає змогу главам держав чи урядів держав-членів обирати постійного Голову Європейської Ради терміном на два з половиною роки (з правом переобрання на один термін). Позбавлений права мати національний мандат, Голова ЄР виконує функції підготовки, скликання, головування на засіданнях та узгодження позицій держав-членів у Європейській Раді, а також представляє ЄС на міжнародній арені у питаннях спільної зовнішньої та безпекової політики.
Згідно зі ст.І-21, § 2 ДЗКЄ Європейська Рада складається з глав держав чи урядів держав-членів, її Голови та Голови Єврокомісії. У роботі ЄР беруть участь міністр закордонних справ Союзу, а за потреби – по одному міністру від урядів держав-членів та один з комісарів Європейської Комісії.
ДЗКЄ закріплює принцип щоквартальних засідань ЄР з можливістю скликання позачергових самітів.
Одночасно ДЗКЄ уточнює повноваження та засади діяльності Європейської Ради як повноцінної інституції ЄС.
Окремі держави ЄС хотіли б, аби Європейська Рада стала урядом Європи і щоб один з її членів представляв Союз на світовій арені. Але поки що роль “Містера Європа” виконує Верховний представник ЄС зі спільної зовнішньої та безпекової політики (цю посаду запроваджено Амстердамським Договором і з 1999 року її обіймає Хав’єр Солана), який одночасно є Генеральним секретарем Ради.