Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Вимоги охорони праці до організації робочих місць.
1 Основні визначення.
2 Характеристика робочих поз людини.
3 Система робочих рухів.
4 Оснащення робочого місця.
5 Вимоги виробничої санітарії до робочого місця.
6 Вибір оптимального режиму роботи і відпочинку.
1 Основні визначення.
Організація праці на робочому місці – це комплекс заходів, що забезпечують трудовий процес та ефективне використання знарядь виробництва і предметів праці.
Робоче місце – це зона, оснащена технічними засобами, в якій відбувається трудова діяльність працівника чи групи працівників.
Організація праці на робочому місці полягає у виборі робочої пози та системи робочих рухів, визначення розмірів робочої зони та розміщення у ній органів керування, інструментів, заготовок, матеріалів, пристроїв та ін., а також у виборі оптимального режиму праці та відпочинку.
Робоча поза. Правильно вибрана робоча поза сприяє зменшенню втоми та збереженню працездатності працівника. Робоча поза може бути вільною або заданою (табл. 1).
Вільна поза роботи означає можливість працювати позмінно сидячи і стоячи. Це найзручніша поза, бо дає змогу чергувати завантаження м’язів і зменшує загальну втому.
Задані робочі пози – сидячи або стоячи. Робоча поза «сидячи» найзручніша, вона може застосовуватися для робіт з невеликими фізичними зусиллями, з помірним темпом, що потребують великої точності. Поза «стоячи» є найтяжча, бо потребує витрачання енергії на виконання роботи, на підтримку тіла у вертикальному чи нахиленому положенні.
Таблиця 1
2 Характеристика робочих поз людини
|
Робоча поза |
Зусилля, Н |
Рухливість під час роботи |
Радіус робочої зони, мм |
Особливості діяльності |
|
Сидячи - стоячи |
50−100 |
Середня (можливість періодичної зміни пози) |
500...750 |
Великий просторовий огляд і зони досяжності виробів руками |
|
Сидячи |
до 80 |
Обмежена |
380...500 |
Невелика статична стомлюваність, спокійне положення рук, можливість виконання точної роботи |
|
Стоячи |
100−120 |
Велика (вільність пози і рухів) |
750 та більше |
Процес використання фізичного навантаження, великий просторовий огляд; швидка стомлюваність |
3 Система робочих рухів.
Основним принципом у виборі системи робочих рухів є принцип «економії рухів», який сприяє підвищенню продуктивності праці і, водночас зменшенню стомлюваності, кількості помилок і травматизму.
Принципи «економії рухів» полягають у такому: обидві руки повинні починати і закінчувати рух одночасно; руки не повинні бути бездіяльними, окрім періодів відпочинку; рухи рук повинні виконуватися одночасно у протилежних і симетричних напрямках; найкращою є така послідовність дій, яка вміщує найменше число елементарних рухів; руки треба звільняти від усякої роботи, яка може успішно виконуватися ногами чи іншими частинами тіла; за змоги об’єкт праці має закріплюватися за допомогою спеціальних пристроїв, щоб руки були вільні для виконання операцій.
Робота має організовуватися так, щоб ритм робочих операцій був, за змоги, чітким і природним, а послідовність рухів такою, щоб один рух легко переходив у інші. Рух менш стомлювальний, якщо він відбувається у напрямку, що збігається з напрямком сили тяжіння. Різкі коливання швидкості та невеликі перерви в русі мають бути виключені.
Варто також враховувати низку положень щодо швидкості руху рук людини: там, де потрібна швидка реакція, треба використовувати рух «до себе»; швидкість руху зліва направо для правої руки більша, ніж у зворотному напрямку; обертові рухи у 1,5 разу швидші, а ніж поступальні; плавні криволінійні рухи рук швидші, а ніж прямолінійні з миттєвою зміною напрямку; рухи з великим розмахом швидші; рухи, орієнтовані механізмами, швидші, а ніж рухи, орієнтовані «на око»; рухи слід обмежувати обмежувачами скрізь, де це можливо. Треба також уникати рухів, метою яких є точне встановлення вручну, наприклад, збіг двох рисок мікрометра; вільні ненапружені рухи виконуються швидше, легше і точніше, а ніж вимушені рухи, що визначаються певними обмежувачами; точні рухи краще виконувати сидячи, а ніж стоячи. Максимальна частота рухів руки (під час згинання та розгинання) – близько 80; ноги – 45, корпусу – 30 раз на хвилину, а пальця – 6 раз і долоні – 3 рази на секунду.
4 Оснащення робочого місця.
Оснащення та обладнання робочого місця залежить від виконуваної роботи (технологічних операцій), від характеру роботи (розумова, фізична, тяжка, монотонна) та від умов праці (комфортні, нормальні, несприятливі).
Безпосередньо на робочому місці потрібно передбачати інформаційне устаткування та органи управління, а також технологічне оснащення (опорні елементи, швидкодіючі затискачі, шарнірні монтажні головки, настільні бункери і касети з гніздами тощо); додаткове обладнання (робочий стіл, сидіння оператора, підставка для ніг, шафа для інструментів та ін.); транспортні засоби (транспортери, підвісні конвеєри тощо.); пристрої для укладення матеріалів, заготовок, готових виробів; засоби сигналізації; засоби безпеки.
Робоче місце працівника (особливо оператора) характеризує два поля: інформаційне поле (простір із засобами відображення інформації) і моторне поле (простір з органами управління та об’єктом праці).
В інформаційному полі зорового спостереження (рис. 1.) вирізняють три зони: у зоні 1 розміщують засоби відображення інформації, які використовуються дуже часто і потребують точного та швидкого зчитування інформації; у зоні 2 – засоби інформації, які використовуються часто і потребують менш точного і швидкого зчитування інформації; у зоні 3 – засоби відображення інформації, які використовуються зрідка.
В моторному полі (рис. 2.) також вирізняються три зони: 1 – зона оптимальної досяжності, в якій розміщують дуже важливі і дуже часто використовувані (більше 2 раз за хвилину) органи управління; 2 – зона легкої досяжності, в якій розміщують часто використовувані (2 рази за хвилину) органи управління; 3 – зона досяжності, в якій розміщують рідко використовувані (менше 2 раз за хвилину) органи управління. Зони в моторному полі під час виконання робочих операції при робочій позі «стоячи» наведені на рис. 3.
Горизонтальна лінія погляду
Нормальна лінія погляду
Рис. 1. Зони в полі зорового спостереження:
а.–в горизонтальній площині; б. – у вертикальній площині
0
Рис. 2. Зона в моторному полі за виконання ручних операцій і розміщення органів управління у робочій позі «сидячи»:
1 - зона оптимальної досяжності; 2 - зона легкої досяжності; 3 - зона досяжності.
Рис. 3. Зони в моторному полі за виконання ручних операцій
у робочій позі «стоячи»:
1 - оптимальна робоча зона; 2 - зона досяжності рук за фіксованого положення ніг.
5 Вимоги виробничої санітарії до робочого місця.
Кожне робоче місце повинно :
• бути обладнано необхідними засобами колективного захисту;
укомплектовано необхідними ЗІЗ;
мати достатнє природне та штучне освітлення;
мати параметри мікроклімату відповідно до санітарних норм;
мати вентиляцію.
Приклади організації робочого місця монтажника радіоапаратури та токаря наведені на рис. 4. Та 5.
Рис. 4. Організація робочого місця монтажника радіоапаратури (робочі столи розташовано один за одним):
1-робочий стіл (1300 х 700 мм); 2- шафа для зберігання матеріалів та інструментів (960 х 900 мм); 3 – стілець (діаметр сидіння 350 мм); 4 - стіна; 5 - виробнича площа, зайнята робочим місцем (заштрихована і обмежена пунктиром).
Рис. 5. Організація робочого місця токаря:
І - зона обслуговування; II - робоча зона; III - зона розміщення заготовок та деталей;
1 – верстат; 2 – екран; З – лоток; 4 – столик; 5 – тара; 6 – грати; 7 – тумбочка; 8 – стілець;
9 - пульт зв'язку; 10 - урна для сміття;11 - планшет для креслень.
6 Вибір оптимального режиму роботи і відпочинку.
Під час роботи від працівника вимагається підвищена увага, певна швидкість виконання окремих технологічних операцій, швидка переробка отриманої інформації, точна координація рухів і ін., що може викликати перевантаження і перевтому організму та зниження працездатності. До таких же наслідків призводить і монотонна робота під час виконання спрощених одноманітних операцій упримусовому режимі та заданій позі (наприклад, під час робіт на конвеєрах чи поточно-механізованих лініях). Таку перевтому можна зменшити створенням оптимального режиму праці і відпочинку.
Під оптимальним режимом праці і відпочинку розуміють таке чергування періодів праці і відпочинку, за якого досягається найбільша ефективність трудової діяльності людини і хороший стан її здоров'я. Оптимальний режим праці і відпочинку досягається: паузами та перервами в роботі (для приймання їжі, обігрівання, охолодження), зміною форми роботи (наприклад, розумової і фізичної), зміною умов довкілля (наприклад, роботою за низьких і нормальних температур), усуненням монотонності в роботі, відпочинком у спеціальних кімнатах психологічного розвантаження, використанням психічного впливу музики.
Чергування праці і відпочинку встановлюють залежно від зміни працездатності людини впродовж робочого дня (рис. 2.6). На початку зміни завжди існує стадія «входження у робочий ритм» або щораз більшої працездатності (1), коли відбувається відновлення робочих навичок. Тривалість цього періоду 0,5...1,5 години залежно від характеру праці і тривалості попередньої перерви в роботі. Швидкість і точність дій у цей період невеликі. Потім настає стадія високої стійкої працездатності (2) тривалістю до 3 годин залежно від характеру роботи, ступеня підготовки та стану працівника. Після цього настає стадія зменшення працездатності або стадія розвитку втоми (3), рухи сповільнюються і увага розсіюється, сприйняття притупляється. У цей час, звичайно, роблять обідню перерву.
Після обідньої перерви впрацьовування настає швидко – за 10...15 хвилин, бо робочі навички не втрачено. Працездатність у другій половині дня трохи нижча, ніж до обіду, і становить 80...90% дообіднього рівня. Через 2,5...3 години після обідньої перерви працездатність зменшується і наприкінці робочого дня приблизно сягає рівня, який був на початку робочого дня.
Для зменшення стомлення встановлюють регламентовані перерви в роботі у періоди, що передують зменшенню працездатності. Так, при тяжкій фізичної праці рекомендують часті (через 2...2,5 години) короткі перерви (по 5...10 хвилин), а за розумової праці ефективні довгі перерви на відпочинок і переключення на фізичну працю. Загальну тривалість відпочинку встановлюють у відсотках до тривалості робочої заміни: за фізичної праці вона має становити 4...20%, із нервовою напругою – 14...25%, а за розумової праці – до 10...12%.
123456789
Робоча зміна, год.
Рис. 2.6. Зміна працездатності (продуктивності праці) впродовж робочого дня:
1 – стадія входження в трудовий прощес (щораз більшої працездатності); 2 - стадія високої стабільної працездатності; 3 - стадія зменшення працездатності (розвитку втоми).
Зараз, при дефіциті м’язових зусиль (рухова недостатність) з одночасним збільшенням нервової напруги така форма відпочинку, як спокій, не може задовольнити потреби організму. Тому під час перерв у роботі рекомендують активний відпочинок, наприклад, спеціально розроблені комплекси виробничої гімнастики