Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Антуан де Сент-Екзюпері (1900-1944) - французький письменник, військовий льотчик.
Повне ім'я: Антуан Жан Батіст Марі Роже де Сент-Екзюпері.
"Граф за походженням, він нагадував кремезного і трохи вайлуватого французького селянина - під два метри, а точніше 1 м 84 см на зріст, широкоплечий, великоголовий, із задерикуватим кирпатим носом, лисуватий, з високим лобом і задумливими чорними очима, що випромінювали якусь магічну силу. Коли усміхався, на щоках з'являлися ямочки..."
Творче кредо:
"Перш ніж писати, потрібно жити". "Садівник у пустелі життя" - ці образні рядки належали льотчику, письменнику і філософу А. де Сент-Екзюпері. "Багато разів писали і говорили, що А. де Сент-Екзюпері був більше льотчиком, аніж письменником, - згадував його друг Жорж Пелісьє. - Як на мене, ці поняття відокремити просто неможливо. Письменник і льотчик у його особі єдині і нерозривні, тому він став дивовижною, незвичайною людиною, якої ще не знав світ. Проте не слід забувати, що Антуан був не лише письменником і льотчиком, а й гуманістом..."
Екзюпері не був вундеркіндом, але вже у 6-річному віці склав свої перші вірші, а в 25 років став зрілим письменником, майстром повітряного пілотажу. Крім того, він мав талант універсальний: досконало володів мовою математики, знався на квантовій теорії, вченні про хромосоми і гени, запатентував кілька власних винаходів. Прозаїк оперував філософськими категоріями, був палким і переконливим полемістом, володів неабиякими гіпнотичними здібностями, прославився як блискучий майстер карткових фокусів, чудово малював. Його ілюстрації до "Маленького принца" вважали неперевершеними.
Народився майбутній письменник 22 червня 1900 року в Ліоні, у родині страхового інспектора. За походженням - аристократ. По лінії матері став нащадком старої аристократичної провансальської сім'ї. Рід батька був ще старіший, ім'я Сент-Екзюпері носив один із лицарів Святого Грааля, а з 1235 року про графів Сент-Екзюпері вже згадувала у багатьох французьких історичних хроніках. Проте аристократичне походження А. де Сент-Екзюпері, здавалося, не давало ніяких особливих приводів для вибору однієї із найбільш небезпечних для того часу професій авіатора. Граф Антуан міг спокійно і радісно жити, насолоджуючись ідилією природи і благополуччям у покоях старого замку, де жила родина. Сім'я мешкала у величезному будинку часів середньовіччя. Атмосфера у багатодітній дружній родині була тихою і доброзичливою, отож Екзюпері батьки виховали в атмосфері любові, взаємної поваги і довіри.
Антуан рано втратив батька і переніс усю свою синівську любов на матір – графиню Марі де Сент-Екзюпері. Старий замок дав притулок вдові і її п'ятьом дітям. Мати з доньками оселилися на першому поверсі, а хлопчики зайняли третій. Маленького допитливого Тоніо (так називали письменника в родині) приваблювали безкінечні довгі прогулянки у поле разом із лісником. Він думав, що це буде тривати вічно. З ранніх літ хлопець виявив неабиякі здібності до техніки і механіки, одним словом - "всього, що рухається і крутиться". Так, із консервних банок він виготовив власний телефон, який непогано працював, а ось паровий двигун розірвався прямо в руках, у результаті чого від болю підліток навіть втратив свідомість. У 9 років змайстрував велосипед з крилами. А ще він мріяв у дитинстві стати садівником. За його словами, садівник - це "той, хто вирощує не просто квіти, а створює красу й гармонію".
А де Сент-Екзюпері любив тварин. Як згадувала сестра Сімоне: "Згодом із далеких мандрівок він привіз різних тварин: з Південної Америки - тюленя і пуму, з Африки - левеня, у пустелі приручив газелей і лисиць".
Дітей у родині виховувала спочатку гувернантка, потім вони навчалися у закритих коледжах.
У 1909 році Екзюпері разом із братом Франсуа вступили в єзуїтський коледж Сен Круа в Ле Мансі. З початком Першої світової війни хлопець продовжив навчання в одному із швейцарських коледжів. Саме тут Антуан прийняв рішення стати військовим моряком. Він переїхав до Парижа для того, щоб підготуватися до вступу у Вище військово-морське училище. Проте вперше в житті йому довелося пережити розчарування - іспити з історії та географії провалив, а тому не став студентом. В якості альтернативи юнак вибрав архітектурний відділ Академії мистецтв, де провчився рік, проте захоплення технікою не покинув. Усі його думки заполонила авіація. Слід зауважити, що своє перше "повітряне хрещення" Антуан пройшов ще у 12 років, зробивши декілька кругів на літаку зі своїм знайомим льотчиком.
У 1921 році А. де Сент-Екзюпері залишив навчання на архітектурному факультеті і записався добровольцем до Авіаполку в Страсбурзі. Пройшовши курс підготовки, продовжив навчання у Марокко та Франції. На той час для цього ще не було повністю усвідомлене покликання. Воно прийшло пізніше під час постійних далеких польотів, та численних серйозних авіакатастроф. Загалом Екзюпері провів у небі 6500 годин, або двадцяту частину свого життя молодий пілот літав у небі над Європою і Африкою, Середземним морем і Атлантичним океаном, прокладав курс через підступні південноамериканські Анди. Хоча, щоб заробити на існування, йому довелося займатися виключно земними справами: влаштувався у контору черепичного заводу, став торговим агентом автомобільної фірми (за рік роботи не продав жодного автомобіля), нарешті - аеродромним механіком.
Сент-Екс (так називали Екзюпері друзі) фанатично любив літаки. Вони допомогли йому збагнути красу Землі, вирватися із сірих буднів життя: "Зіткнувся лице в лице з вітром, з зірками і ніччю, з пісками і сонцем. Намагався перехитрити стихії. Чекав світанку, як садівник чекає весну. Чекав аеродрому, як землі обітованої, і шукав свою істину по зірках". Треба сказати, що авіація часів А. де Сент-Екзюпері лише "ставала на крило", аероплани були надто ламкі і ненадійні, що призводило до частих аварій.
У першу халепу Антуан потрапив 1923 року під час масового гуляння у Версалі. Над натовпом глядачів він виконав різноманітні акробатичні номери на "паршивенькому літачку", який почав розвалюватися у повітрі. Щоб не впасти на людей, пілот вивів машину на безпечне місце. Напівживий, опритомнів на ліжку військового шпиталю. Письменник ледь не втопився під час аварії в Сен-Рафаелі, коли гідроплан ввіткнувся носом у морське дно. Троє діб помирав від спраги у найсухішій та найспекотнішій Лівійській пустелі, про що розповів у своєму романі "Планета людей". У 1938 році він мало не розбився на смерть у Гватемалі. Літак кілька разів перевернувся у повітрі і скапотував. Рухнувши на землю, машина дивом не спалахнула, а в її пілота був проламаний череп, у кількох місцях перебиті руки і ноги. Ускладнення, пов'язані зі здоров'ям, залишилися на все життя. Все тіло письменника все було у шрамах і переломах, але, навіть до кінця не вилікувавшись, він знов і знов сідав за штурвал літака.
"Як сумно жити! Так сумно, що у мене з'явилося бажання бігти, летіти хтозна-куди, а головне - від самого себе і стати іншим... Мені так потрібно бути вільним. Я люблю політ і ризик. А говорити про це - марна справа. Ви не можете собі уявити тієї миті, коли більше не боїшся ні аварії, ні туману, ні високих гір під тобою. Мотор може відмовити - нехай! Ти впевнений, що з тобою нічого не трапиться. Я люблю політ... Але люблю вдень, а вночі мені самотньо й шкода самого себе. Після польоту у серці глибоке щеміння, що так і не змогла вилікувати висота...", - згадував Антуан.
За свою роботу в цивільній авіації Сент-Екзюпері ще 1930 року був удостоєний найвищої нагороди Франції - ордену Почесного легіону: за виняткову сміливість, майстерність, холоднокровність і рідкісну самовідданість.
Ще одним захопленням прозаїка стало художнє слово, захоплення яким з'явилося вже в дитячі роки. Писав у перервах між польотами, особливо полюбив робити це, як і Е. Хемінгуей, у кав'ярнях. Його романи "Південний поштовий" (1929), "Планета людей" (1939), алегорична казка-притча "Маленький принц" (1942) та інші увійшли до золотого фонду світової літератури.
Головними натхненниками творчості і прототипами героїв майбутніх творів стали друзі, кращі авіатори Франції Анрі Гійоме та Мермоз, з якими Антуана звела доля під час опанування ним поштових авіаліній. Це були мужні люди, які цінували справжню чоловічу дружбу. їм письменник присвятив найбільш проникливі сторінки своїх книг "Нічний політ" та "Планета людей". Першим великим твором Сент-Екса став роман "Південний поштовий". Він розповів про те, як пілот компанії "Аеропосталь" Жак Берніс шукав у земному коханні ідеал і мету свого життя. Розчарувавшись у власних почуттях, він віддав усі сили авіації. Фінал твору трагічний - Берніс загинув від куль арабів. Товариш знайшов його тіло в пустелі і підібрав пошту. Вона була відправлена "вчасно і за призначенням".
Досконалого кохання шукав для себе і Екзюпері. "Я бажаю зустріти дівчину - красиву, і розумну, і повну чарування, і веселу, і вірну, і таку, що заспокоєні такої я не знайду. Жінка, що мені необхідна, ніби складається із двадцяти жінок. Я занадто багато вимагаю...", - так він писав у листах до своєї матері.
У 1925 році Антуан зустрів багату дівчину Луїзу де Вільморен, в яку настільки закохався, що відразу ж запропонував їй руку і серце. Але кокетка Луїза на запрошення молодого чоловіка відповіла незрозуміло, а через декілька місяців, коли Антуан лежав у лікарні після невдалого випробування літака, і зовсім забула про нього.
"Сент-Экзюпери был удивительным человеком, не похожим на других. За курносый, вздернутый кверху нос друзья называли его Звездочетом и шутили, что их друг смотрит только в небо. Антуан только улыбался в ответ и продолжал любить людей особой, трепетной любовью. Он был так щедр, что не задумываясь, тратил значительные суммы на друзей и отдавал им последнее, не требуя такого же отношения, если сам оставался без денег. Рассказывали, что обладая большим и добрым сердцем, Антуан был слишком рассеян: он мог уснуть в ванне и затопить соседей снизу, вылетая на самолете, забывал закрыть дверь и приземлялся не на нужные полосы".
Високий, двохметровий француз подобався жінкам. Одні його вважали красе -нем, інші говорили, що він непривабливий зовні. Переживши один раз трагічне кохання, Антуан був обережний з почуттями, він шукав жінку для серйозних стосунків, прагнучи створити з нею міцну родину. "Я требую от женщины успокоить мою внутреннюю тревогу, - писал он матери, - вот поэтому женщина так и необходима мне. Вы не можете себе представить, мама, как тягостно одному, как чувствуешь свою молодость никчемной".
Одного разу письменникові здалося, що він знайшов той ідеал жінки, який довго шукав. Це була Консуело Крріло - вдова відомого північноамериканського письменника Гомеса Крріло. Вони познайомились у Буенос-Айресі, але як відбулася зустріч, достовірно невідомо. Через декілька місяців французький льотчик і його аргентинська знайома були вже у Парижі. Іноземка була вітряна і непостійна, шукала пригод, не могла насолоджуватися спокоєм і тому внесла у життя письменника постійні істерики і вияснення відносин. Оточуючі нелюбили її, але Консуело була особистістю неординарною, була начитаною, знала літературу, вивчила перську мову, вміла тримати себе у товаристві. Хоча вона не була красунею: маленька на зріст, зі смуглого шкірою і рисами обличчя, далекими від досконалих.
Одного разу дочка російського письменника Олександра Купріна Ксенія познайомилася випадково з Консуело: "Она была очень маленькая, очень грациозная, с прелестными руками, изящными движениями ...громадные, как звезды, черные глаза очень выразительные, очень блестащие... Она была интересным существом. С громадной фантазией! Обаятельнейшее существо! Веселая, остроумная".
Консуело полюбляла прикрашати події, розповідати вигадані історії. Дівчина жила у своєму світі, який для оточуючих був незрозумілим. Купріна розповіла, як одного разу вночі Консуело зателефонувала, і плачучи, просила приїхати до неї, бо інакше накладе на себе руки. Ксенія приїхала до аргентинки, а та зустріла її на порозі, заплакана і вдягнена у все чорне. Вона розповіла подрузі: "Она мне сказала, что он спас ее от всего в жизни.. горя, страха, отчаяния.. И между ними началась большая любовь. Но возлюбленного якобы расстреляли на ее глазах революционеры, и она не мыслила жизни без него".
Купріна два тижні не відходила від знайомої, прагнула розрадити її: "Три дня и три ночи я то и дело бегала вытаскивать ее с озера, - рассказывала девушка, - ночью она не давала мне спать своими отчаянными истериками, и я все боялась, что она либо вскроет вены себе, либо отравится". Одного дня Консуело отримала телеграму і зраділа. На запитання, що сталося, та відповіла, що її мертвий коханий не хто інший, як Сент-Екзюпері вирішив приїхати і провідати її у заміському будинку: " Понимаешь, я не хотела любить этого человека. Я думала, он меня покинул, изменил. И вот я придумала, что он умер".
Молоді люди одружилися через кілька місяців після зустрічі в Аргентині, навесні 1931 року. Весілля відбулося у Франції. Спочатку молодята жили щасливо, Антуан терпів всі витівки дружини, а та вимагала постійної уваги і захоплення. Якщо дружині щось не подобалося, вона била посуд, голосно кричала і показувала кулаки. Іноді йшла з дому, бродила цілу ніч у кав'ярнях і вранці поверталася назад. Про їхні сварки знало все місто, а Консуело і не думала приховувати це.
Сент-Екзюпері вважав за потрібне воювати з Гітлером. Багато друзів припускали думку, що приводом для цього стало нещасливе сімейне життя.
З початком II світової війни письменника лікарі визнали не придатним до польотів через численні травми і контузії, але він все-таки добивався зарахування у розвідувальну авіа групу. Там льотчик служив до листопада 1940 року. Події військових років знайшли відображення у повісті "Військовий льотчик", де війна показана суворою, жорстокою і даремною. Книга наповнена філософським змістом, роздумами про життя і смерть, перемоги і поразку.
Екзюпері було вже близько сорока років, але це не завадило йому добитися дозволу керувати швидкісним літаком "Лайтнінг П-38"(найбільш швидкісний винищувач часів Другої світової війни, на якому дозволяли літати молодим, віком до 35 років, льотчикам). Завдяки втручанню одного із синів Рузвельта Антуан у березні 1944 року був призначений заступником командира 31-ї ескадрильї середніх бомбардувальників у Сардинії і одержав дозвіл на вісім бойових вильотів. Командир частини так відгукувався про нього: "Він не уникає ризику. Завжди попереду, завжди готовий на все!" Ескадрилья за три тижні втратила 17 із 23 екіпажів. Екзюпері відчував свою відповідальність перед людьми. Чим частіше він бачив смерть, тим більше любив і цінував життя, чим довше був у небі, тим ріднішою і ближчою ставала для нього земля. "Яхочу брати участь у війні, в ім 'я любові до дітей я не можу не брати в ній участі", - говорив прозаїк.
31 липня 1944 року майор Антуан де Сент-Екзюпері із останнього восьмого вильоту не повернувся. Його літак був збитий німецьким винищувачем над Середземним морем, неподалік від міста Сен-Рафаель. Смерть прийшла до митця у небі, яке так любив і поетично оспівав у своїх творах.
Не так давно було знайдено доказ загибелі А.де Сент-Екзюпері. Понад 50 років після його таємничого зникнення усі версії смерті письменника будувалися лише на свідченнях очевидців. Його могилою стали неспокійні води Середземного моря. Те, що не змогли зробити оснащені новітніми приладами кораблі, які вже багато років займалися пошуками літака Екзюпері на дні моря, випадково вдалося простій рибальській шхуні "Обрій".
26 вересня 2003 року під час грози, за словами власника шхуни 54- річного Жана- Клода Б'янко, неподалік від берега між Марселем та Каесісом у сіті потрапив блискучий предмет, який виявився срібним браслетом, почорнілим від часу і води. Спочатку на пластині проступило ім'я "Антуан", а потім - прізвище "Сент-Екзюпері".
В оригінальності знахідки сумнівів не було. Повний напис був зроблений у 3 рядки:
- Антуан де Сент-Еезюпері;
- Консуело - ім'я молодої аргентинки - дружини письменника;
- Рейнал і Хічкок - американські видавці, які опублікували "Маленького принца" англійською мовою. Далі була адреса їхньої агенції.
Окрім браслета, було знайдено два алюмінієві уламки, які, найвірогідніше, належали літаку "Лайтнінг П-38", № 223 - бортовий номер машини Сент-Екзюпері. На думку американських експертів, це можуть бути фрагменти кабіни.
Було знайдено також шматок тканини з пілотного комбінезона. Складність досліджень полягала у тому, що площа обстеження складала 100 км2 із глибинами від 300 до 600 м, не рахуючи ущелини в 2,7 км. За допомогою гідролокатора було виявлено більше 200 великих металевих предметів. Обстеження дна за допомогою спеціального робота конкретних результатів не дало - дно моря вкрите уламками військової техніки. Отож А. де Сент-Екзюпері зник, немов той Маленький принц із його однойменної казки-притчі.
Рідні письменника дуже схвильовані знахідкою, але виявили бажання продовжити пошуки. Заповітом матері Марі де Сент-Екзюпері було не турбувати його морської гробницями, - зазначив племінник письменника Фредерік д'Аге.
У свідомості своїх сучасників французький письменник залишився "садівником у пустелі життя", який турботливо і завбачливо розкриває у людині її кращі можливості. Свідченням цього став художній доробок . Екзюпері, великий Принц з маленької планети Земля, вчив нас мріяти, любити добро, вибудовувати гідне людини життя.
Одним із найвідоміших творів письменника став його автобіографічний роман "Планета людей". Цей твір складно віднести до конкурентного літературного жанру, автор відмовився від цілісного сюжету, єдність твору зумовлена філософськими думками. Більшість критиків визначили жанр як філософський роман, оскільки дану книгу у Франції було відзначено премією, що присвоювали романам. За жанровими ознаками "Планета людей" - синтез репортажу та філософського есе. Твір складався зі вступу і 8 окремих нарисів (есе) - розповіді про життя друзів-льотчиків: "Лінія", "Товариші", "Літак", "Літак і планета", "Оаза", "У пустелі", "У серці пустелі", "Люди".
"Маленький принц". Усе своє життя Екзюпері сумував за країною дитинства. Вважав, що в кожній людині живе дитина - щира, добра, відверта, але дорослі забули, що колись були дітьми і надали перевагу грошам, владі, кар'єрі та іншим речам, які нічого не були варті, порівняно зі справжніми цінностями, що відкрилися ще в дитинстві. У душі прозаїка змогли гармонійно поєднатися дитина і дорослий, а як це можна зробити, знайшли відповідь у головному творі митця - філософській казці-притчі "Маленький принц" (1942).
"Читаючи і перечитуючи "Маленького принца", - писав журналіст Анатолій Маркуша, - я постійно відчуваю тривогу й легкий сум, і захоплення. Я думаю: наш світ малий, наш світ різноманітний, наш світ живе, балансуючи на грані катастрофи. Треба зберегти цей світ для тих, хто ще тільки народився, треба зберегти цей світ від сваволі, дурості, пожежі. І, якщо знайшлась у світі людина, котра спромоглась у найстрашніші роки фашистської епідемії так чисто, так радісно розповісти про пустелю, про Маленького принца, прекрасну троянду й невтомного ліхтарника, справи наші не безнадійні..."
Книги французького льотчика і всесвітньо відомого письменника перекладено багатьма мовами. У передмові до українського видання творів Сент - Екзюпері Анатоль Перепадя написав: "Він став героїчною легендою Франції у той час, коли на зміну героям і легендам приходили виконавці і статистика... Він неухильно йшов до великих істин, переконавшись, що найголовнішого очима не побачиш: найглибше бачиш тільки серцем..."
Таємниця загибелі Антуана де Сент-Екзюпері.
Колишній німецький льотчик Хорст Ріпперт зізнався журналістам, що саме він збив літак Екзюпері. Інтерв'ю з ним було опубліковано у французькій газеті «Прованс». Ріпперт, якому зараз 88 років, згадує, що того дня (31 липня 1944 року) він вже повертався після виконання завдання на аеродром, коли помітив літак-розвідник «Лайтінг», який тримав курс на Марсель. «Я був пілотом винищувача« Мессершмітт-109 »і отримав завдання зробити розвідувальний політ у районі Тулона. І тоді побачив літак, за розпізнавальним знаків якого зрозумів, що він ворожий », - розповів Ріпперт. Він почав переслідувати літак, відкрив вогонь і збив його. «Пілота я не бачив, лише пізніше дізнався, що це був Екзюпері. Якби знав, хто за штурвалом, не став би стріляти ». Дані про те, що в літаку перебував Екзюпері, німці отримали в ті дні з радіоперехоплення переговорів службовців французьких аеродромів.
У Франції виходить книга журналістських досліджень «Сент-Екзюпері, остання таємниця», заснована на зустрічах її авторів Жака Праделя і Люка Ванреля з Хорстом Ріппертом. У розслідуванні багато в чому допоміг німецький фахівець із «Люфтваффе» Ліно ван Гартзен. Спочатку його залучили до вивчення місця загибелі літака Екзюпері, знайденого в 1998 р. на дні моря неподалік від Марселя.
Справа в тому, що в тій же зоні недалеко від уламків «Лайтінга» виявили залишки «Мессершмитта». Тому спочатку не виключали версію зіткнення або повітряного тарана. Гартзен з'ясував, що «Мессершмиттом» керував молодий льотчик князь фон Бентхейм і що він був збитий за місяць до загибелі Екзюпері. Подальші розслідування вивели на Ріпперта - одного з 130 льотчиків-ветеранів, з якими спілкувався Гартзен. Всіх їх дослідник докладно розпитував про польоти 1944 р., особливо періоду, пов'язаного із загибеллю французького письменника. Гартзен зауважив, що коли мова заходила про день 31 липня, льотчики про щось замовчували - немов між ними була домовленість про нерозголошення якихось даних. Причому вони не приховували, що їм вже в ті дні 1944 р. було відомо про загибель Екзюпері. Один зі співрозмовників порадив Гартзену поговорити з Ріппертом. Гартзен пішов на хитрість і представився Ріпперт як історик, збирає відомості про мотор винищувача, знайденого неподалік від місця загибелі Екзюпері. Однак Ріпперт розгадав хитрість і сказав: «Можете далі не шукати - Екзюпері збив я».
Загибель Антуана де Сент-Екзюпері передбачила ворожка
Восени 1917-го молодий граф Антуан де Сент-Екзюпері приїхав до Парижа навчатися на підготовчому курсі Військово-морського ліцею. Та лекції його мало цікавили. Він наліво й направо тринькав гроші, які йому висилала мати з Ліона. Гуляв з акторками й утримував друзів-гравців.
— Лицареві не гоже думати про підлий метал, — жартував.
Тим часом його родина розорилася. Матері довелося продати родовий замок. До морської академії Сент-Екзюпері так і не вступив і був змушений піти до армії. Він давно мріяв навчитися літати й попросив записати його в авіачастину, що розташовувалася в Ле Бурже під Парижем. Не минуло й року, як юнак розбив літак і отримав тяжку травму голови. Та авіакатастрофа не перешкодила йому продовжити кар’єру льотчика. Пролежавши чотири роки в депресії, Антуан одержав роботу в авіакомпанії ”Тулуза-Дакар” і виїхав до Африки — у Західну Сахару.
Пустеля так його вразила, що він почав писати роман ”Південний поштовий”. Він і раніше писав оповідання, та цей твір зробив його знаменитим. Читачі уявляли автора відважним льотчиком, мислителем, витонченим романтиком. Екзюпері подобався цей новий імідж, але в реальному житті відповідати йому було надто складно. У вільний від польотів час Антуан випивав із друзями й розважався з дівицями.
Улітку 1930-го Сент-Екзюпері приїхав по службі до Буенос-Айреса. Познайомився там із 26-річною вдовою письменника Гомеса Каррільо — Консуело. Захопився нею. Екзюпері вмовив її сісти в літак. Мовляв, хоче показати їй Аргентину з висоти пташиного лету. Коли здійнялися в небо, зажадав, щоб поцілувала його. Та відмовилася. Антуан пригрозив, що направить літак у річку. Злякана Консуело чмокнула в щоку. Вечір закінчився у будинку Сент-Екзюпері. Він поступився дамі своїм ліжком і до ранку читав їй розділи зі своєї книги ”Нічний політ”. Через кілька місяців Консуело одержала від нього листа із Франції. Наприкінці були слова: ”З вашого дозволу, ваш чоловік”.
Невдовзі Екзюпері винайняв будинок і зажадав, щоб Консуело до весілля переселилася до нього. Вона погодилася й приїхала до Парижа. Та одруження весь час відкладали — Антуан чекав приїзду своєї матері. Урешті-решт наречена поставила ультиматум: або весілля, або йде від нього. Антуан повів Консуело до мерії зареєструвати шлюб. У мить, коли потрібно було сказати звичне ”так”, Сент-Екзюпері розридався:
Одне око вилізло на чоло, а інше висіло біля спотвореного, фіолетового рота
— Я не хочу одружуватися далеко від батьківщини та своєї родини!
— А я не хочу виходити заміж за ганчірку, — відповіла Консуело.
Якось вона дізналася, що графиня де Сент-Екзюпері збирає відомості про її походження.
— Серденько, моя родина дуже традиційна, — відповів на це Антуан. — У нас прийнято одружуватися з жінками свого кола. А ти — іноземка, до того ж удовиця. Мама хоче знати, кого я збираюся ввести в родину.
Письменник звик до вільного життя, рідко бував удома, його постійно оточували прихильниці. Консуело ревнувала, сварилася, декілька разів хотіла кинути чоловіка, заводила коханців. Та коли 1935-го під час перельоту Париж–Сайгон літак Сент-Екзюпері зазнав аварії у Лівійській пустелі, заприсяглася собі: якщо чоловік повернеться живим, ніколи й не подумає про розлучення.
Ревнощі та постійний страх за життя Антуана підірвали психіку Консуело, у неї почалися нервові зриви. Увесь Париж гомонів про скандали, що вона влаштовувала чоловікові. Друзі порадили Сент-Екзюпері відправити дружину до психіатричної лікарні у Берні в Швейцарії.
Антуан приїхав туди до неї за три тижні. Був уражений, як вона схудла. Її тримали в холодній палаті, погано годували й виморювали пішими прогулянками ”для кращого сну”. Коли Консуело повернулася додому, чоловік завів коханку. І тоді терпець жінці урвався. Вона подала на розлучення й відправилася морем до Сальвадору. На кораблі отримала телеграму від матері Антуана: ”Твій чоловік серйозно поранений. 32 переломи, 11 тяжких. Не допустила ампутації до твого приїзду. Якомога швидше вилітай до нас”.
— Я ледь впізнала обличчя Тоніо, так воно опухло, — згадувала Консуело. — Одне око вилізло на чоло, а інше висіло біля спотвореного, фіолетового рота. Я змушувала його їсти, як дитину, яка одержує першу ложку молока, перший шматок хліба, розмочений у меді.
Біля Антуанового ліжка вона провела кілька тижнів. Їла та спала в його палаті. Аби полегшити чоловікові біль, тримала свої руки в тазі з грудками льоду, а потім клала прохолодні долоні на його палаюче чоло.
— Завтра ти посадиш мене в літак до Нью-Йорка, — сказав їй Екзюпері у день виписки з лікарні. — Там я зроблю пластичну операцію. Ти ж не можеш жити з чудовиськом.
У США він застає початок Другої світової війни. Його мучить бездіяльність, хоче знову піднятися у небо. Махає рукою на застереження лікарів і вступає у ряди Французького опору. Одержує дозвіл на кілька розвідувальних польотів. Жоден із них не був успішним. Під час першого Антуан ледь зумів утекти від німецьких винищувачів. Удруге — здав кисневий прилад і пілотові довелося спуститися на небезпечну висоту. Утретє — відмовив один із двигунів. Перед четвертим вильотом ворожка напророчила льотчикові, що він загине у морській воді. Сент-Екзюпері зі сміхом розповідав про це друзям. Мовляв, вона, певно, прийняла його за моряка.
31 липня 1944-го Антуан де Сент-Екзюпері вилетів у розвідку з авіабази на острові Корсика у напрямку ще окупованого німцями Ліона. Невдовзі зв’язок з літаком зник. Протягом багатьох років Консуело не могла повірити у загибель чоловіка. Вона розмовляла з ним, писала листи, запевняла друзів, що вночі чує його подих.
— Він часто залишав мене саму, — казала, — але завжди повертався.
"Газета по-українськи" №1049 за 25.06.2010.
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ, МОЛОДІ І СПОРТУ
Індивідуальне завдання
з диципліни: «Зарубіжна публіцистика ХХ століття»
на тему: «А. де Сент-Екзюпері – військовий репортер. Публіцистика письменника»
Підготувала: студентка 5-го курсу
групи 7.3312-1
Шаталова Марина
Перевірила: Іванюха Т.В.
Запоріжжя
2012