Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ТЕМА 8. ПРОФЕСІЯ – ЕКСКУРСОВОД
План
1. ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ПРОФЕСІЇ. ВИМОГИ ДО ЕКСКУРСОВОДА
2. ОСОБЛИВІСТЬ ЕКСКУРСОВОДА
3. МОВА ЕКСКУРСОВОДА
4. ВИРАЗНІ ЗАСОБИ В МОВІ ЕКСКУРСОВОДА
5. НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ В МОВІ ЕКСКУРСОВОДА
6.ВМІННЯ ТА НАВИЧКИ ЕКСКУРСОВОДА
7. ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД І МАНЕРИ ЕКСКУРСОВОДА
8. ПРОФЕСІЙНА МАЙСТЕРНІСТЬ ЕКСКУРСОВОДА
1. ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ПРОФЕСІЇ. ВИМОГИ ДО ЕКСКУРСОВОДА
З самого початку зародження екскурсійної справи робота екскурсоводом не була професійною. Обов'язки керівників екскурсій у період до 1917 р. виконували здебільшого вчителі, викладачі природознавства, географії, історії, словесності тощо. У період УД і УНР їх називали ще керманичами екскурсій. У 20-х рр. XX ст. керівників екскурсій починають називати екскурсоводами. У період до Другої світової війни робота екскурсоводом була аматорським заняттям, у першу чергу педагогів. У ході перетворення екскурсії з форми відпочинку на форму соціально-культурної діяльності і пропаганди робота екскурсовода поступово починає набирати професійних рис. І з кінця 60-х рр. XX ст. ця професія остаточно оформлюється. Цьому сприяли й директивні документи ВЦРПС по розвитку туристично-екскурсійної справи, прийняті у 1965 р. І в подальші роки.
У 70-х рр. XX ст. в багатьох екскурсійних організаціях з'являються екскурсоводи, для яких ця професія стала основною. Крім штатних екскурсоводів організації залучали до роботи з групами екскурсантів викладачів історії, літератури, географії середніх шкіл, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, інженерів, інші категорії працівників. До проведення екскурсій на воєнно-патріотичну тематику залучали також офіцерів запасу, учасників партизанського руху і партійного підпілля у період Великої Вітчизняної війни. В Одесі, наприклад, морські екскурсії поряд з штатними екскурсоводами проводили інженери Одеського порту і Чорноморського пароплавства, які працювали здебільшого у вихідні дні та період літніх відпусток.
До початку 90-х рр. XX ст. екскурсовод став центральною фігурою екскурсійної справи. Екскурсоводи не тільки проводили екскурсії, а Й створювали (розробляли) нозі теми І цикли екскурсій, брали участь у підготовці нових екскурсоводів, контролі за якістю екскурсій, керували методичними секціями тощо.
Перехідний період 1990-х рр. відбився негативно на діяльності екскурсійних кадрів, у тому числі й екскурсоводів. Зміна суспільно-політичного та економічного ладу призвели до спаду фінансових можливостей населення, що відбилося на зниженні споживання усіх культурно-просвітницьких послуг, у тому числі й екскурсійних. З розвалом радянської системи екскурсія перестала бути засобом комуністичної пропаганди. Була порушена система підготовки екскурсійних кадрів і методичне забезпечення екскурсійної роботи. Відбулися якісні зміни в професійній діяльності екскурсоводів, у їх ролі почали виступати люди, які не мали ні спеціальної освіти, ні якісної практики екскурсійної роботи.
На початку XXI ст. спостерігаються деякі позитивні зрушення в системі підготовки та підвищення кваліфікації екскурсійних кадрів. Так, у м. Києві цими питаннями опікуються внз: Інститут туризму ФПУ, Київський університет туризму, економіки і права, Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка.
На нашу думку, професія екскурсовода повинна передбачати фахову підготовку у відповідних акредитованих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем „бакалавр", „спеціаліст", або індивідуальну (самостійну) підготовку з підсумковим контролем знань у вигляді іспиту.
Основними кваліфікаційними вимогами до професії екскурсовода мають бути: наукова база знань теми, предмету, володіння технологією (методикою) екскурсії, постійне удосконалення загальноосвітніх та культурних знань, професійних навичок, досконале володіння мовою своєї країни, вміння спілкуватися.
На думку Н. А. Седової в уяві оточуючих існує модель іміджу екскурсовода, складовими елементами якої є візуальний образ {одяг, макіяж), аудіальний образ (голос, дикція), уява про внутрішні якості людини цієї професії (інтелігентність, ерудованість, доброзичливість).
Професія екскурсовода передбачає оволодіння визначеним колом практичних вмінь. Екскурсовод повинен вміти відібрати необхідний фактичний матеріал, вивчити його, підготувати індивідуальний текст екскурсії за визначеною темою, скласти технологічну карту екскурсії, застосувати наочні матеріали „портфеля екскурсовода", прослуховувати колег-екскурсоводів із своєї галузі знань, надавати їм допомогу, брати участь у пропаганді екскурсійних можливостей краю. Володіння практичними знаннями і вміннями є ґрунтовною основою майстерності екскурсовода.
Одним з головних напрямів удосконалення професійної
майстерності екскурсоводів є спеціалізація у певній галузі знань.
Якщо майбутній екскурсовод має базову історичну освіту, йому
найкраще спеціалізуватися в цьому напрямі, розробляти екскурсії
історичної, воєнно-історичної, історико - релігієзнавчої, етнографічної тематики. Для фахівця-біолога найкраще розробляти екскурсії природознавчої тематики тощо. На підставі спеціалізації свого часу успішно працювали методичні секції екскурсоводів: історичні, літературні, природознавчі, архітектурні, виробничі тощо. Робота екскурсоводів-спеціалістів на маршрутах отримувала високу оцінку з боку екскурсантів.
Професія екскурсовода завжди була престижною, що було пов'язано з привабливістю, оригінальністю цього виду трудової діяльності, її унікальністю, інтелектуальним характером. Нині необхідно формувати в суспільстві нове ставлення до цієї професії, піднімати її престиж. Професійна майстерність екскурсовода і престиж цієї особи щоденно перевіряється і підтверджується практичною діяльністю, безпосередньо на маршруті.
2. ОСОБИСТІСТЬ ЕКСКУРСОВОДА
У процесі спільної діяльності та спілкування в соціокультурному середовищі людина набуває особливої якості, яку позначають терміном „особистість".
Теоретики екскурсознавства вважають, що екскурсовод як особистість повинен мати наступні якості і мати таку характеристику як добре розвинена уява і вміння мислити образами. Основою уяви екскурсовода є знання, враження, раніше накопичений досвід. Вони слугують вихідним матеріалом для створення достатньо чітких мисленних образів.
В силу особливостей своєї професії екскурсовод поставлений в умови, що сприяють прояву активної життєвої позиції як способу участі людини в діяльності суспільства. Завдання екскурсовода – як повніше використати ці умови для своєї щоденної діяльності.
Велику роль у формуванні особи екскурсовода грають задатки, що складають природну основу розвитку здібностей людини. Задатки будь-якої людини - це пам'ять, спостережливість, уява, За умови їх розвитку людина може стати незвичайною особистістю. До того ж у однієї й тієї ж людини можуть бути розвинуті здібності, характерні для кількох подібних професій. Екскурсовод може мати здібності методиста, і навпаки методист може бути добрим екскурсоводом.
У екскурсовода під . впливом практичної діяльності формуються спеціальні здібності. Здібності взагалі визначаються як індивідуально-психологічні особливості особистості, які є суб'єктивними умовами успішного виконання певного різновиду
діяльності.
Здібності діляться на загальні та спеціальні. До загальних здібностей відносяться: загальні розумові здібності, розвинена пам'ять, досконала мова, працелюбство, спостережливість, наполегливість, швидкість орієнтації, уважність. Спеціальні здібності є основою для оволодіння навичками і вміннями конкретної професії, вони забезпечують досягнення високих результатів у будь-якій галузі діяльності. Це здібності музичні, літературні, математичні, художні, артистичні тощо.
Теоретики екскурсознавства вважають, що для екскурсовода характерні 5 видів здібностей: конструктивні, аналітичні, організаційні, комунікативні, творчі.
Конструктивні здібності знаходять свій вираз у вмінні відібрати і правильно оформити екскурсійний матеріал, зрозуміло, об'єктивно і неупереджено його подати. Цей вид слугує основою мислиннєвої діяльності екскурсовода.
Аналітичні здібності слугують . підставою для самокритичного аналізу своєї роботи, об'єктивної оцінки якості проведеної екскурсії, ефективності використання методичних прийомів.
Організаційні здібності виявляються в умінні здійснювати керівництво екскурсійною групою, спрямовувати увагу екскурсантів на необхідні об'єкти, а також в умінні забезпечити виконання екскурсійної програми туристів та екскурсантів, які прибули з інших міст чи областей.
Комунікативні здібності - це здібності до спілкування, взаємодії з людьми (мова як засіб спілкування), "здібності міжособистісного сприйняття й оцінки людей, здібність соціально-психологічної адаптації до різноманітних ситуацій, здібності входити в контакт з різними людьми, приваблювати до себе, впливати на них тощо".
Комунікативні здібності виявляються в умінні встановити ділові відносини з групою, зберегти їх протягом всього періоду спілкування з екскурсантами, правильно встановити взаємовідносини з водієм автобуса на маршруті, працівниками музеїв, виставок, керівниками екскурсійно-методичних служб, колегами-екскурсоводами, іншими працівниками.
Для екскурсовода характерний ще один вид здібностей - творчий, що забезпечує створення нового оригінального екскурсійного продукту. Це постійний пошук нових джерел знань, праця над варіантами методичних прийомів (засобів) показу об'єктів, руху, монологічної частини екскурсійної розповіді, ораторської майстерності, емоційності розповіді, що відкриває великі можливості для імпровізації.
Важливу роль у розвитку здібностей грають навчання на курсах підвищення кваліфікації, робота в методичних секціях, об'єднаннях, творчих групах, самостійні заняття біля об'єктів, засвоєння методики і техніки ведення екскурсії.
Властивості особи є головним регулятором психічної діяльності людини. Властивості особи та психічні процеси згруповуються за однаковими ознаками: інтелектуальні (спостережливість, гнучкість розуму); емоційні (чутливість, ніжність, пристрасть); вольові (рішучість, самовладання, наполегливість). Всі ці властивості впливають на формування характеру людини.
Екскурсовод має постійно контролювати себе, свої вчинки. Самоконтроль і самооцінка повинні бути властиві екскурсоводу. Він повинен бачити не тільки помилки в своїй роботі, але й ліквідовувати недоліки, таким чином сприяючи зростанню своєї індивідуальної майстерності.
Формування особистості екскурсовода відбувається протягом становлення професії екскурсовода. Обов'язковими якостями особистості екскурсовода є оптимізм, життєрадісність, бадьорість, бажання і вміння бачити світлі боки життя. Оптимізм екскурсовода знаходить свій вираз у доброзичливості, привітності, добрій посмішці, увазі до людей, вмінні створити потрібний мікроклімат у колективі екскурсантів, внести своєю присутністю дух святковості в аудиторію, виправити поганий настрій слухачів. Цьому сприяє тон голосу екскурсовода, його переконливість у користі знань, що він повідомляє, володіння почуттям гумору, віра в успіх екскурсії, що проводиться.
Проведення у 1982 р. соціологічного опитування серед екскурсантів, організованого редакцією "Рабочей газеты" та Республіканською радою з туризму та екскурсій, показало, що слухачі віддають перевагу таким якостям екскурсовода, як ерудиція, комунікабельність, почуття гумору, привітність, доброзичливість.
Так, в анкеті "Екскурсовод-82" екскурсант, технік-будівельник М. Топольський з Одеської області писав, що будучи на екскурсіях в Криму (в Севастополі, Никитському ботсаду, Алупці), він зустрічав привітних, доброзичливих, ерудованих екскурсоводів. "Більшість з них отримували від своєї роботи справжню насолоду і це я вважаю найкращою якістю екскурсовода". А екскурсантка, працівниця Кременчуцької взуттєвої фабрики писала так про екскурсовода Кременчуцького бюро подорожей та екскурсій Надію Іванівну Чаркіну: "Культурна, проста, товариська, знає свою справу. З нею весело і цікаво".
Особистість кожної людини має сукупність рис і особливостей, що притаманні лише їй і створюють її індивідуальність.
„Індивідуальність - це поєднання психологічних особливостей людини, що створюють її своєрідність, відмінність від інших людей". „Індивідуальність екскурсовода характеризується номенклатурою методичних прийомів, якими він володіє". Одні використовують широкий арсенал методичних прийомів. Інші - 3-5 найбільш популярних, а деякі зовсім не використовують методичних прийомів, що не тільки знижує якість екскурсії, а зводить її нанівець.
Авторитет екскурсовода заснований на його знаннях, уміннях, навичках, моральних якостях, практичному досвіді.
3. МОВА ЕКСКУРСОВОДА
Мова екскурсовода як майстра публічного слова є важливою складовою його професійної майстерності. За думкою Б. В. Ємельянова екскурсовод по відношенню до аудиторії може виступати як інформатор, коментатор, співбесідник, порадник і емоційний лідер. Але, насамперед, екскурсовод є просвітителем, поширювачем знань серед населення.
У своїй роботі екскурсовод використовує різні форми ораторського мистецтва. Такі з них як лекція, реферат, доповідь, що є формами одного з основних жанрів ораторського мистецтва - академічної промови, мають на меті навчити іншого тому, що оратор засвоїв і зрозумів по-своєму. Екскурсія, що являє собою синтез різних форм ораторського мистецтва, має й свої особливості, які вигідно відрізняють її від інших форм просвітницької діяльності. Успіх екскурсії залежить від професійної майстерності екскурсовода, і значною мірою від його мови, головною вимогою якої є грамотність, образність, „вразливість і зворушливість".
Мова підрозділяється на зовнішню і внутрішню. Зовнішня мова має комунікативні значення, ТІ зміст орієнтований на розуміння іншими людьми. Розповідь екскурсовода - це зразок зовнішньої мови, основне завдання якої - впливати на свідомість та діяльність людей, передавати їм визначену інформацію, повідомляти знання про конкретні об'єкти і тим самим домагатися, щоби історичні події, явища природи тощо отримали правильне відображення у людській свідомості. Передача знань і відображення дійсності - дві основні функції мови. "Мовлення - це конкретне застосування мови для висловлення думок, почуттів і настроїв".3 Існують такі види мовлення: активне (монологічне), реактивне (діалогічне).
Зовнішня мова екскурсовода знаходить вираз у двох формах: монологічній (монолог) і діалогічній (діалог).
Монологічна форма мови займає чільне місце в будь-якій екскурсії, незалежно від виду та теми.
У ході діалогу ставляться, уточнюються запитання, подаються репліки. Характерним для діалогічного мовлення є й те, що воно здебільшого протікає в умовах конкретної ситуації і супроводжується невербальними засобами спілкування - жестами, мімікою, пантомімікою тощо.
Внутрішня мова - це мова всередині себе, попереднє формування думок, які будуть повідомлені аудиторії. Внутрішня мова спирається на знання людини, що були отримані нею раніше.
Екскурсовод використовує внутрішню мову в процесі розробки нової теми (підтеми, одного з основних питань). Отже, внутрішня мова екскурсовода передує зовнішній.
Стиль мови екскурсовода являє собою манеру словесного виразу думок, має свої особливості в побудові фраз і вживанні слів, може розглядатися як сукупність різних форм і прийомів розповіді. Його характерні особливості ~ ясність, лаконічність, точність, образність (наочність), емоційність, чистота.
Індивідуальний стиль мови окремих екскурсоводів є однією з важливих особливостей, що характеризують високий рівень їх особистої професійної майстерності.
Стиль мови екскурсовода відбиває його мовну культуру.
Розповідь екскурсовода може носити характер оповідний або реконструктивний. Оповідний стиль викладу матеріалу характерний для більшості екскурсій, так само для лекцій та бесід. Оповідач створює своїм слухачам уявлення про те, де і як відбувалися визначені події.
Реконструктивна розповідь ставить своїм завданням відтворити перед слухачами той чи інший предмет, подію у первісному вигляді. Реконструктивний стиль розповіді найбільш характерний для архітектурних, історичних і літературних екскурсій.
Темп і ритм мови екскурсовода диктується змістом розповіді. Протягом екскурсії вони можуть змінюватися , прискорюватися або уповільнюватися. Темп мови має бути таким, щоб зміст її сприймався і засвоювався найбільш ефективно. Ритм мови - рівномірне чередування прискорення та уповільнення, тривалості та стислості, напруження та послаблення в конкретних частинах розповіді.
Мова екскурсовода повинна бути складною, природною, щирою. Для екскурсовода важливо мати добру дикцію.
Недоречне вживання стандартних фраз і спів, наприклад, „значить", „так сказати" тощо. Недоліками мови є шепелявість, гнусавість, в'ялість вимови, недоговорювання закінчень фраз і слів. Необхідно слідкувати і за інтонацією своєї мови. Вміння екскурсовода вимовляти окремі слова або цілі фрази з різними інтонаційними відтінками має велике значення.
Культура мови. Культурною вважають таку мову, що характеризується багатством словника, широким використанням граматичних конструкцій, художньою виразністю, логічною стрункістю, доцільністю жестів і міміки.
Поняття „культури мови" відноситься як до мови усної, так і до мови письмової. Кожна з них має свої особливості. І та і інша мова повинна бути змістовною, зрозумілою, виразною і дієвою.
Екскурсовод повинен володіти основами усної та письмової мови. Культура письмової мови знаходить свій вираз у таких творах екскурсовода, як контрольний та індивідуальний тексти, технологічна карта екскурсії, реферат, доповідь, лекція на методичних заняттях, рецензія, бібліографічний огляд. Контрольний текст екскурсії викладається літературною мовою, тому що призначений для читання, а індивідуальний текст викладається розмовною, тому що є основою „звучного слова".
„Екскурсія як сума повідомлених знань і визначена система дій по їх передачі аудиторії заснована на єдності мовної, психологічної і комунікативної культури мови".
Мовна культура передбачає культуру граматичних форм і синтаксису мови, культуру вимови (звуків, слів, інтонацій), стилістичну культуру мови, культуру жестів і міміки.
Психологічна культура мови включає поняття, змістовність, зрозумілість, граматична і стилістична виразність, вплив мови (вимога, рекомендація, завдання, порада, прохання, попередження, докір, заборона). На психологічній культурі мови заснована дія методичних прийомів ведення екскурсії.
Комунікативна культура мови включає такі поняття як: екскурсовод - джерело інформації, розповідь екскурсовода - система оригінальних повідомлень. Комунікативні якості мови передбачають правильність, точність, логічність, чистоту, виразність, багатство мови. "Мова впливає на слухача насамперед своїм фактичним змістом, у звичайній, науковій або художній формі. Силі впливу мови сприяє також її зрозумілість і виразність".
Роботу над мовою екскурсоводу потрібно розпочинати з оволодіння технікою мови (дихання, голос, дикція).
Звучність голосу дає екскурсоводу можливість донести промову до аудиторії. „Виразність промови в межах речення визначається темпом, артикуляцією, висотою та тембром і залежить від правильного дихання, його частоти, глибини та контрольованості". Екскурсовод повинен працювати над постановкою свого голосу, пам'ятаючи такий афоризм: „який би не був сильний голос, він повинен бути нижче тої сили, що його оживлює".
Стефан Яворський - визначний письменник-полеміст і церковний діяч, відомий також і як ритор, - наголошував на тому, що голос має бути різним відповідно до справ і речей виголошуваних. Так, „у печалі сумовитий і густий, у пристрасті притишений, добрий, сумний. Силою помірний, у стані задоволення рівний, світлий, веселий, вільний" тощо. Стефан Яворський вважав, що вираз обличчя має змінюватись залежно від змісту промови: іноді ласкавий, іноді печальний, іноді веселий. Очі також повинні відповідне промовляти. І руки треба використовувати. Наприклад, коли йдеться про небо - показувати у височінь, про землю - вниз.
Важливо також, щоб і дикція екскурсовода (манера вимови звуків і слів} була ясною і чіткою. Екскурсовод також повинен слідкувати за інтонацією своєї мови, тобто підвищенням і зниженням голосу при вимовлянні слів і речень. Мовна інтонація повинна бути логічно виправданою, тому що основою розповіді є не тільки думка, але й почуття. Зміна інтонації може бути викликана сенсорним змістом розповіді. У цьому випадку вміння екскурсовода вимовляти окремі слова і цілі фрази з різними інтонаційними відтінками має велике значення.
Постійна робота по розвитку культури мови збагачує словниковий запас екскурсовода, дозволяє йому правильно обирати і вживати слова в розповіді, дає можливість відпрацювати свій індивідуальний стиль мови.
4. ВИРАЗНІ ЗАСОБИ В МОВІ ЕКСКУРСОВОДА
До виразних засобів мови відносять способи та прийоми образного оформлення (виразності) думки. Практикується це в тих випадках, коли необхідно якось посилити мову екскурсовода, зробити її більш яскравою, виразною і переконливою.
У розповіді екскурсовода можливо використовувати ті виразні засоби, які характерні для мови лектора, оратора: синоніми, антоніми, омоніми, порівняння тощо.
Синоніми. Синонімами називають слова, які співпадають або схожі між собою за значенням. В екскурсійній мові, наприклад, замість слова „воїн" можна використати "вояк", боєць", „солдат"; замість слова „тривало" можна використати слова: „нескінченно", „ціла вічність", „тривалий час".
Користуючись синонімами екскурсовод домагається більш чіткої передачі змісту матеріалу.
Використовує екскурсовод і перифразу (парафразу) - один з видів синоніма. У перифразі відбувається заміна найменування предмету, прізвища письменника, історичного діяча іншим, іноді багатослівним виразом. Наприклад, поняття „тісно" - можна замінити виразом „яблуку ніде впасти"; „замовкнути" - „прикусити язика". В екскурсії „Архітектурні пам'ятки Печерська" будинок В. Городецького називають „будинком з химерами".
Антоніми - слова, які мають взаємопротилежні значення, що означають різні якості предмета (явища). Приклади: чорний -білий, північ - південь, великий - маленький, друг - ворог, близький -далекий.
Омоніми - слова, які звучать однаково, але мають різне значення. Наприклад: лава - вогняна маса, лава - кавалерійська атака, лава - забій великої протяжності у вугільній шахті.
Усі виразні засоби мови діляться на лексичні засоби і фігури мови (граматичні форми і конструкції).
Здавна в історії красномовства було опрацьоване вчення про три стилі красномовства: високий, середній і низький. Для високого стилю характерне досягнення оратором атмосфери піднесення, зворушення слухачів. Відповідно підбираються й засоби впливу на аудиторію - емоційні і величні. До них відносяться метафори, алегорії, метонімії та інші фігури піднесення.
Середній (або квітчастий) стиль промови покликаний надати слухачам насолоду від почутого. Тут використовуються такі засоби як гіперболи, епітети, метафори, вислови мислителів і поетів, гумористичні жарти.
Низький стиль - це стиль повчання і розповідей. Переважно його вживають у ситуаціях, коли людей інформують, повчають, проповідують їм якість істини.
Екскурсовод може користуватися в своїй розповіді різними стилями і, щоб висловитися красиво, застосовувати тропи і фігури.
Троп - слова або фраза в переносному значенні, образний вислів, переміщення у семантиці слова від прямого до переносного значення. Тропами є, наприклад, метафора, синестезія, алегорія, метонімія, епітет, антитеза, синекдоха, антономазія, тавтологія, гіпербола, літота, риторичне запитання тощо.
Метафора у перекладі з грецької мови означає перенесення. Метафора - усяке застосування слова або вислову в переносному значенні, а тому в її основі лежить порівняння. Метафора має велике репрезентативне значення. Метафора -троп, який характеризує. Приклади: „йде дощ", „шумить ліс", „сідає сонце", „біжить ріка", „кричущі кольори" тощо.
Синестезія - це троп метафоричного типу, у якому задіяно відразу декілька почуттів у різних комбінаціях. Приклади: „блискуча
промова", „чим ти слухаєш?"
Алегорія - це ще один троп метафоричного типу, який демонструє іносказання, визначення абстрактного поняття за допомогою конкретного. Алегорія - це ще й уподібнення, подробиці якого складаються в систему натяків. Приклади: „донкіхоти перебудови", „Содом і Гоморра на званій вечірці". Для того, щоб усвідомити зміст цих алегорій, слід мати певні знання, певну
ерудицію.
Метонімія - це троп, заснований на відносинах суміжності
між співвстановлюваними предметами. Механізм метонімії полягає у заміщенні „імені предмета" його ознакою або назвою іншого предмета, що знаходиться у зв'язку з першим предметом. Метонімія" - троп, який ідентифікує. Приклади: „погоджуватися з книжкою", "жваве перо", „якби молодість знала, якби старість могла", „читати Франка".
Епітет - різновид визначення, який відрізняється значною експресією. Як епітети найчастіше застосовуються прикметники. Приклади: „холодна голова", „струнка теорія", „солодкі сподівання", „зелений шум", „море синєє", а іноді й вираз: „Яремче - зелена перлина Карпат".
Антитеза - протиставлення понять, схем, точка споглядання подій. Антитеза реалізується застосуванням вислову, який включає в себе два слова або дві групи слів, явно пов'язаних між собою відношенням лексичної або контекстуальної протилежності. Приклади: „життя коротке - мистецтво вічне" (Агs lоngа, vіtа brevis est), „Людина красить місце, а не місце людину" (Ноmо lоcum огnаt, nоn hоmіnеm lосus), „Жити - це мислити" (Vivere est cogitare ).
Синекдоха - подання цілого як частини цього цілого або, навпаки, подання частини як цілого. Синекдоха як різновид метонімії групується на співставленні цілого і частини. Приклади: "заробляти на хліб", "впіймати мотор", "держава в державі" (Status in statu).
Антономазія - це троп, який використовує описуюче визначення особи замість того, щоб назвати її Ім'я і прізвище. Антономазія несе в собі елемент аналогії, оскільки замість власного імені застосовують інше. Приклади: „український Сократ", „моя Голгофа", „країна тисячі тюльпанів", „українські пенати" тощо.
Тавтологія - це троп, у якому за допомогою синонімів і споріднених за значенням слів відбувається повторення того, що вже було сказано. Тут може бути використання і накопичення синонімів, а може бути невпорядковане варіювання того самого слова. Цей мовний засіб дозволяє яскраво відобразити відсталість І застиглість думки, яка нездатна розвиватися. Приклади: „у строгому і точному значенні слова...", „темпераментна і енергійна людина", „справжня й історична свобода" тощо.
Гіпербола - це перебільшення з метою створення більш повного враження. Гіпербола заснована на відносинах схожості, але компоненту, який співставляють, приписують якості, наприклад, розміри, масштаб, інтенсивність, які значно перевищують дійсні. Приклади: „піти на край світу", „ безкрайнє море", „тиран, якого ще не бачив світ", „рідкісний птах долетить до середини Дніпра", „він доставав головою до стелі", „море страждань".
Літота - риторичне заперечення, яке полягає у застосуванні антоніма із запереченням для утвердження і підкреслювання протилежного значення. Літота протилежна гіперболі і традиційно визначається як применшування. Приклади: „дівчинка - Дюймовочка", "хатинка на курячих ніжках", „менше, ніж нічого", „при не дуже великому розумі був недорікуватим".
Риторичне запитання - у монологічній промові воно часто виглядає як питання, поставлене самому собі, як спроба поглибити своє розуміння ситуації. Відомі риторичні запитання: „Камо грядеши?", „Хто винен?", „Що робити?". Приклад: у У. Ю. Лєрмонтова: „Что же мне так больно и так трудно? Жду ль чего? Жапею ли о чем?".
Фігура - незвичний за синтаксом зворот мови, який застосовується для підсилення виразності виступу, впливу на почуття слухачів. Фігурами є, наприклад, паралелізм, анафора, асиндетон, полісиндетон тощо. Застосування фігур передбачає, насамперед, варіації структур.
Анафора - повторення на початку фраз одних й тих самих слів або звуків. Це фігура додавання, заснована на повторенні значимого елемента, частіше на повторенні початкових частин суміжних речень. Добре ілюструють зміст анафори слова з відомої пісні на слова К. Симонова:
„Жди, когда снега метут,
Жди, когда жара,
Жди, когда других неждут..."
Асиндетон (або безполучення) - це риторична фігура, яка демонструє навмисний пропуск сполучників при однорідних членах речення. Наприклад, у О. О. Блока: „Мелькают версты, сосны, кручи...", або „Почнеш, покинеш, опам'ятаєшся, повернешся, пізно, пройшло, поїхало, пропало..." Іноді сполучення опускають для підсилення мови. Наприклад, „прийшов, побачив, переміг" (Veni, vidi, vici).
Полісиндетон - це фігура, протилежна асиндетону, тобто вона передбачає достатньо сполучників, навіть більше, ніж було б потрібно за змістом сказаного. Досить ефективне застосування полісиндетона тоді, коли треба продемонструвати уповільнення або сталий емоційний стан, постійність у коханні. Наприклад, О. С. Пушкін писав:
„...И для него воскресли вновь
И божество, и вдохновенье,
И жизнь, и слезы, и любовь..."
Паралелізм - одна з найдавніших риторичних фігур, коли проекція смислу однієї мовної конструкції переноситься на іншу. Інакше кажучи - це схоже розташування двох дій, двох сюжетів. Застосування паралелізму вимагає від слухача порівняти сенс двох фрагментів повідомлення. Приклади: „Немає людини - немає проблеми", „Слова відлітають - написане залишається" (Verba bolant, scrpta manent)", "Голос народу - голос божий" (Vox pjpuli – vox dei).
5. НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ МОВЛЕННЯ
Окрім вербального (словесного) спілкування на екскурсіях відбувається й невербальне спілкування, що включає жест, посмішку, позу, ходу, міміку, рух тіла. За допомогою мови передається суть інформації, зміст тексту і його значення. Невербальні засоби спілкування доносять до аудиторії підтекст, внутрішнє додаткове розуміння того, про що говориться, ставлення до нього.
Важливим у невербальному спілкуванні є візуальний контакт (контакт очима). „Фіксація погляду на іншому означає не тільки зацікавленість, а й зосередженість".1 Взагалі найінформативнішим елементом зовнішнього вигляду людини є обличчя. Під час спілкування інформативну функцію виконує міміка - рух м'язів обличчя, що виражають внутрішній душевний стан, який переживається людиною, його настрій. Міміка іноді може сказати більше, ніж язик. Посмішка означає позитивне ставлення до людини. Жести, міміка, інтонація допомагають екскурсоводу зосередити увагу екскурсантів, висловити своє емоційне ставлення до інформації, яку він передає. Жести в екскурсії пов'язані, насамперед, з показом об'єктів, тобто є складовою частиною наочності. Вони поділяються на три групи: жести, що слугують основою показу зорово сприйнятих об'єктів; жести, що є складовою частиною показу; жести, що підкріплюють екскурсійну розповідь.
Найчастіше використовується вказівний жест. Широкого поширення набули об'ємні, або ілюстративні жести, за допомогою яких екскурсовод допомагає екскурсантам визначити ширину та вишину об'єкта, що спостерігається. Для підкреслення своїх слів екскурсовод здійснює рух рукою знизу до верху або зліва направо. Конструктивні жести підкреслюють особливості конструкції будови, найчастіше використовуються в архітектурно-містобудівних екскурсіях.
На думку М. М. Ілюхіна, необхідно враховувати диференційний підхід до вибору жестів при показі одного і того ж об'єкта. Екскурсовод використовує варіанти жестів (наочні, емоційні, спонукальні, рекомендаційні), залежно від складу групи, теми екскурсії, пори року, доби тощо.
Спонукальні жести не пов'язані з показом, вони носять організаційний характер. За їхньою допомогою екскурсовод пропонує вийти з автобуса або зайняти місця в салоні автобуса, розташовує групу біля об'єкту, просить екскурсантів пройти до наступного об'єкту.
Емоційні жести підкріплюють почуття екскурсовода, його психологічний стан у конкретний момент.
Жести, що супроводжують розповідь, повинні бути адресними, лаконічними, змістовними, емоційними
6. ВМІННЯ ТА НАВИЧКИ ЕКСКУРСОВОДА
Основу професійної майстерності екскурсовода складають вміння та навички. Для формування професійного вміння необхідні ґрунтовні знання і вміння володіти методичними прийомами при проведенні екскурсії. Шляхи придбання вмінь екскурсоводами бувають різні: при прослуховуванні екскурсій, вивченні досвіду роботи інших екскурсоводів, виконанні навчальних вправ тощо. Одним з найважливіших вмінь екскурсовода є виклад екскурсійного маршруту у тому обсязі, який необхідний для конкретної аудиторії.
Навичками називають вміння виконувати визначену дію. Практично навички можуть бути визначені як найвища ступінь вміння. Навички екскурсовода - це відпрацьовані практикою дії екскурсовода, які відбуваються за однією й тією ж схемою (спрямованість, послідовність тощо). Придбання навичок допомагає виконати роботу швидко, точно і впевнено.
Навички екскурсовода поділяються на декілька груп: навички розробки нової теми екскурсії, навички роботи з книгою, у бібліотеці, у фондах і запасниках музею, з документами архівів тощо; навички підготовки до проведення екскурсій, навички прослуховування екскурсій, навички реклами екскурсійних заходів, навички мовного етикету, навички праці з екскурсійною аудиторією, навички екскурсійної розповіді, навички техніки ведення екскурсії, навички проведення екскурсій для школярів, інших категорій населення, навички демонстрації експонатів „портфеля екскурсовода, тощо.
У ході практичної діяльності навички можуть взаємодіяти. Наприклад, взаємодіють навички мовлення і демонстрації об'єктів, навички показу оригінальних пам'ятників, використання наочних матеріалів з „портфелю екскурсовода".
Засвоєння навичок дозволяє екскурсоводу використовувати різні варіанти проведення екскурсій з урахуванням специфіки екскурсійної аудиторії.
Збереження навичок можливе лише при систематичній участі в екскурсійній роботі, в проведенні екскурсій. За умови тривалої перерви у проведенні екскурсій можлива часткова або повна втрата набутих навичок. Це може призвести до втрати кваліфікації.
Професійна майстерність екскурсовода передбачає постійне удосконалення набутих навичок, від цього залежить підвищення ефективності екскурсії.
З метою формування практичних навичок проведення екскурсій використовуються різні форми навчання екскурсоводів: виїзні заняття на маршруті, з навчальними вправами біля екскурсійних об'єктів, вивчення методичної літератури, навчальні екскурсії, відвідування і прослуховування екскурсій колег-екскурсоводів, засвоєння методичної документації, ділові ігри тощо.
Удосконалення навичок дозволяє екскурсоводу використовувати варіанти проведення екскурсій для екскурсантів з різним рівнем підготовки.
Ефективність екскурси залежить не тільки від знань і вміння екскурсовода, але й від вміння екскурсантів володіти навичками спостереження об'єктів, від їхньої уваги до розповіді екскурсовода, вміння сприймати фактичний матеріал, робити необхідні висновки. Тому важливим завданням екскурсії є також навчання екскурсантів бачити і сприймати об'єкти.
7. ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД І МАНЕРИ ЕКСКУРСОВОДА
Зовнішній вигляд екскурсовода - це те, що впадає у вічі екскурсантам, як тільки він постає перед ними. Постаючи перед аудиторією екскурсовод повинен бути впевнений, що зовнішній вигляд відповідає вимогам екскурсантів і обстановці, завжди пам'ятати про те, що неохайність і недбалість в одязі можуть зашкодити. Зазвичай, зачіска має бути в порядку, руки і нігті - чисті, взуття начищене, сукня чи костюм випрасувані.
Чоловік має бути добре поголеним, зайві речі не повинні випинати кишені, у боковій кишені не повинно бути ручок, окулярів і олівців.
Жінка, безумовно, повинна знати, якої довжини у неї рукав, наскільки відкритий виріз горловини, як сидять на ній брюки чи спідниця, де знаходяться нагрудні кишені. Вона повинна попередньо оцінити, як виглядає П вбрання, копи вона стоїть, сидить чи ходить. Прикраси повинні підкреслювати зовнішність жінки, не привертаючи до себе уваги. Основне правило: позбавитись усього, що хитається, занадто блискуче і мінливе, дзвенить і шумить, тим самим відволікаючи увагу слухачів від того, що говорить
екскурсовод.
У макіяжу тільки одне призначення: він повинен допомагати жінці показати свою природну красу, підкреслити переваги і трохи приховати недоліки. Він не повинен привертати до себе увагу, але водночас має відповідати вимогам моменту і стверджувати певний імідж жінки.
Манери екскурсовода знаходять свій вираз не тільки в зовнішньому вигляді, одязі, але й у способі триматися, в розмові з іншими людьми, з екскурсантами. Слід пам'ятати, що поведінка екскурсовода, манера проведення екскурсії є проявом рівня його
загальної культури.
Удосконалюючи свою майстерність, потрібно позбавлятися від різних звичок - голосно розмовляти, надмірно жестикулювати, переривати співбесідника, використовувати в розмові різкі вирази, робити грубі зауваження тощо.
З екскурсійною аудиторією має бути встановлений тісний контакт. Для того, щоб виступати перед слухачами професійно, слід інколи попрактикуватись перед дзеркалом, подивитись на свою міміку, на перебіг виразів обличчя під впливом різних почуттів. Щоб не втратити контакту з аудиторією, слід, не поспішаючи, переводити погляд з однієї групи екскурсантів на іншу, не намагаючись уперто дивитися то на одного, то на іншого.
Правильна поза також досягається тренуванням, вона має бути невимушеною, без напруги. Головне для пози - стійка рівновага тіла і його рухливість. Під час 2-3-годинної екскурсії екскурсовод неодноразово змінює свою позу. Робиться це природно, так, щоб у слухачів не створилася уява, що екскурсовод
не може знайти собі місця.
Важливе відпрацювання навичок етикету. Екскурсійні працівники вважають за доцільне ввести поняття екскурсійного етикету, що має сприяти підвищенню культури туристично-екскурсійного обслуговування.
8. ПРОФЕСІЙНА МАЙСТЕРНІСТЬ ЕКСКУРСОВОДА
На думку теоретиків екскурсознавства, „екскурсія являє собою процес пізнання предметів і явищ світу, в якому ми живемо". Керівником цього процесу є кваліфікований фахівець-екскурсовод.
Професійна майстерність екскурсовода окрім свого специфічного професійного підґрунтя включає елементи інших видів майстерності (лекторської, педагогічної, акторської). Його майстерність невіддільна від володіння основними положеннями екскурсійної теорії та методики, постійного їх використання.
Професійна майстерність екскурсовода - це як особливий вид мистецтва, що побудований на активному використанні та вмілому поєднанні показу і розповіді, застосуванні методичних прийомів ведення екскурсії, володіння специфічними вміннями та навичками, що притаманні даній професії.
Основні складники професійної майстерності екскурсовода - знання та вміння.
Знання: загальні знання (ерудиція) і знання з спеціальності (ерудиція з спеціальності), знання екскурсійної теорії, методики ведення екскурсії, основ психології, педагогіки, риторики, логіки та
етики.
Вміння: сформулювати знання і викласти свої думки до проведення екскурсії (у тексті) розповіддю і культурою мовлення, розширення світогляду людей, при проведенні екскурсій використання методичних прийомів, донести знання до аудиторії і керувати нею; передавати свої переконання і поводиться в колективі.
Теорія та практика екскурсійної справи багато в чому опирається на дидактичні категорії, тому відводить важливе місце основним принципам навчання, таким як принцип доступності, систематичності, послідовності та ін.
Принцип доступності вимагає не припускати непосильного для екскурсантів певної групи змісту матеріалу, викладати його так, щоб при деякому напруженні уваги всі відомості, теоретичні положення, висновки, подані екскурсоводом, засвоювались екскурсантами. Здійснення цього принципу вимагає від екскурсовода диференційованого підходу до екскурсантів, врахування рівня освіти, фізичного та розумового розвитку.
Принципи систематичності та послідовності вимагають додержання суворого хронологічного чи логічного зв'язку в поданні матеріалу екскурсії. Кожна екскурсія, як відомо, складається з кількох підтем. Розкривати їх слід таким чином, щоб слухачі в результаті отримали струнку, цілісну уяву по всій темі екскурсії. Додержання цих принципів зобов'язує екскурсовода викладати матеріал за певною системою, пов'язувати новий матеріал з уже відомими, виділяти головне, суттєва. Наголошуючи на важливість цього принципу, К. Д. Ушинський зазначав, що тільки система дає нам цілковиту владу над нашими знаннями. Голова, наповнена безсистемними знаннями, на його думку, подібна до комори, в якій немає порядку, і сам господар не може відшукати потрібну річ.
Ерудиція екскурсовода. Екскурсовод-ерудит повинен володіти ґрунтовними знаннями з кількох тем екскурсій, на підставі яких він може підготувати варіанти екскурсій для різних категорій екскурсантів, прочитати лекцію і написати реферат з питань, що входять до підтеми. Зазвичай такий екскурсовод добре обізнаний у літературі з спеціальності.
Майстерність екскурсовода невід'ємна від володіння і постійного використання основних положень екскурсійної теорії. Головна функція екскурсовода не тільки передати знання групі, але й домогтися їх ефективного засвоєння екскурсантами. Тому важливою складовою професійної майстерності є володіння
методикою.
Робота екскурсовода носить творчий характер.
Творчість - це взагалі властивість, як правило, професіоналів своєї справи, які ефективно працюють у відповідній галузі. Творчість базується на розвинених мисленні та уяві, інтелекті. Під творчістю розуміють передусім процес створення нового, корисного продукту. Екскурсовод - це творець екскурсії. Творчість у діяльності екскурсовода знаходить свій вираз і в роботі його уяви, і в постійній роботі по використанню методичних прийомів, різних форм оживлення мови, у пошуках нових матеріалів до екскурсії, нових логічних переходів між підтемами, в удосконаленні техніки проведення екскурсії.
Екскурсії, що готуються і проводяться екскурсоводами, які творчо ставляться до своєї справи, є оригінальними уроками професійної майстерності. Одним з прикладів професійної майстерності була екскурсія "Три штурма Перекопа" А. А. Яковлєва. А. А. Яковлєв особисто брав участь у переході Сиваша разом з дослідниками цього переходу, тому від його екскурсій аудиторія отримувала особливі емоційні враження.
До підвищення майстерності, її удосконалення можуть бути рекомендовані такі шляхи:
покращення організації всіх ланок методичної роботи:
методиста, менеджерів, методичних секцій
екскурсоводів, об'єднань екскурсоводів, кабінета та ради;
підготовка якісної методичної документації, своєчасне
внесення необхідних доповнень і змін у методичну
документацію, коректування екскурсійного маршруту;
розробка технології методичних прийомів розповіді і
показу з врахуванням особливостей екскурсійних тем;
відпрацювання техніки ведення екскурсії та
організаційних питань;
встановлення і збереження контактів між екскурсоводом і
екскурсантами протягом всієї екскурсії, що визначається
володінням основами психології, педагогіки і логіки.
"Рівень кваліфікації екскурсовода знаходиться у прямій залежності як від його профільної (основної дипломної) освіти, так і від наступних етапів навчання (підвищення кваліфікації). Якість роботи екскурсовода знаходиться у прямій залежності від неперервного навчання, що переростає в поняття "навчання через життя".
Вся робота по підвищенню професійної майстерності має носити плановий характер. Значну допомогу екскурсоводам (особливо початківцям) може надати спеціальна методична література, а також підвищення кваліфікації на спеціальних курсах.
9. ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДГОТОВКИ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ЕКСКУРСОВОДІВ
Підготовка та підвищення кваліфікації екскурсійних кадрів здійснюється відповідними навчальними закладами, що мають туристично-екскурсійний профіль. На базі Інституту туризму ФПУ організовано курсову підготовку екскурсоводів терміном навчання шість місяців.
При проведенні вступних співбесід члени комісії звертають увагу на такі фактори:
вища або неповна вища освіта;
загальнокультурний рівень слухачів;
схильність до роботи з людьми;
культура мови;
дикція тощо.
Навчально-тематичним планом підготовки екскурсоводів, розрахованим на 576 годин, передбачено такі дисципліни:
актуальні проблеми розвитку туризму у світі та Україні;
нормативно-правова база туристично-екскурсійної
діяльності;
туристичне краєзнавство регіону;
методика екскурсійної роботи: теорія і практика;
етика екскурсійного спілкування.
Слухачі курсів готують індивідуальні тексти екскурсій, захищають екскурсію на маршруті і отримують свідоцтво про присвоєння кваліфікації з професії "екскурсовод".
З метою удосконалення професійної майстерності, отримання фахівцем знань, потрібних для практичної діяльності, раз у п'ять років екскурсоводи підвищують свою кваліфікацію на курсах підвищення кваліфікації з професії "екскурсовод" терміном навчання два місяці. Навчально-тематичним планом підвищення кваліфікації екскурсійних кадрів, розрахованим на 216 годин, передбачено такі теми:
актуальні проблеми розвитку туризму в світі та Україні;
екскурсійна справа: стан, проблеми та перспективи
розвитку;
туристичне краєзнавство регіону;
методика екскурсійної роботи: досвід, новації,
перспективи;
основи екскурсійного менеджменту;
охорона праці;
основи трудового законодавства.
По закінченні слухачі курсів отримують свідоцтво про підвищення кваліфікації з професії "екскурсовод".
Контрольні питання
3. Які ви знаєте практичні вміння та знання екскурсовода? А. Що характеризує особистість екскурсовода?
Література
Географічна енциклопедія України.У 3-х томах.- Київ, 1989 .
Гецевич А.Е. Основы экскурсоведения, Минск., 1992
Гілецький Й. Географія Івано - Франківської області. - Івано - Франківськ, 2006.
Гуцульщина: історико - етнографічне дослідження. - Київ: Наукова думка. 2005
Гуцульщина: перспективи її соціально - економічного і духовного розвитку . 2006
Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 рр. // Правове регулювання туристської діяльності в Україні : зб. нормат.-правових актів / під заг. ред. проф. В. К. Федорченка. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – С. 32-39.
Ємельянов Б. В. Основы экскурсоведения, М., 1999
Закон України "Про природно-заповідний фонд"// Відомості Верховної Ради. - 1992. -№34.
Закон України "Про туризм"//Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 31.
Зорин И.В. Энциклопедия туризма: Справочник / И.В. Зорин, В.А. Квартальнов. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 368 с.
Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні: Навч. посіб. для студ. вузів. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2003. – 300 с.
Любіцева О.О. Методика розробки турів. Навчальний посібник. – К.: «Альтерпрес», 2003. – 104 с.
Пелипейко І. Пам’ятки природи Косівщини.- Косів, 2005
Полєк В.. Майданами та вулицями Івано-Франківська.-Львів, «Світло і тінь», 1994.
Положення про отримання дозволу екскурсоводами/гідами-перекладачами // Новости турбизнеса, № 17(19), сентябрь, 2004.
Посадова інструкція екскурсовода, гіда-перекладача (додаток № 1 до Порядку проведення екскурсійної діяльності у м. Києві) // Новости турбизнеса, № 8(10), апрель, 2004.
Рутинський М.Й. Музеєзнавство: навч. посіб. / Рутинський М.Й., Стецюк О.В. – К.: Знання, 2008. – 428 с.
Федорченко В. Екскурсія – невід’ємний складник туризму// Краєзнавство. Географія. Туризм. –2000. - № 46. – с. 1-2.