Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Питання до іспиту з модулю «Економічна політика»
Тема: 1.1. Економічна політика як система
означає мистецтво ведення домашнього господарства ("ойкос" - дім, домашнє господарство; "номос" - навчання, закон).
- функціональний (Платон), тобто залежний від діяльності, а не від структури (складу) соціальних сил, які уособлюють (персоніфікують) владу;
3. За Аристотелем розуміння "політики" відображає:
- комунікативний (Аристотель), залежний від змін у суспільному житті, тобто змінний;
4.За Максом Вебером розуміння "політики" відображає:
- директивний — силове розуміння політики (Макс Вебер).
5.Економічна політика - це:
- механізм використання економічних законів соціально-економічними суб’єктами (перш за все державою).
- взаємопов'язана система довгострокових і поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою, комплекс відповідних державних рішень (законів, постанов, інших нормативних актів) та заходів, спрямованих на досягнення цих цілей з використанням державної влади у сфері економіки
- заходи, проведені державою при управлінні економікою для досягнення визначених економічних і соціальних цілей.
6.Економічна тактика - це:
- це розробка і впровадження ефективних господарських форм і методів реалізації економічної стратегії.
7.За своєю сутністю економічна тактика:
- тактика передбачає забезпечення господарським механізмом цілей і напрямів стратегічного розвитку економіки країни.
8.Економічна стратегія включає:
включає виділення довгострокових цілей розвитку економіки та основних (пріоритетних) напрямів їх досягнення.
9.За своєю сутністю економічна стратегія:
- це підсистема (в системі економічної політики) забезпечення адекватності господарського механізму цілям і напрямам стратегічного розвитку країни. Вона розробляється, як правило, у вигляді соціально-економічної програми (платформи) суб’єктів політики: держави та її владних структур, політичних партій, рухів, лідерів тощо.
10.За своєю сутністю економічна політика:
економічна політика — це концентрована, науково-обґрунтована діяльність держави по цілеспрямованому управлінню функціонуванням розвитком економіки на макро- і мікрорівні з метою забезпечення загального добробуту в країні.
11.До інструментів економічної політики Ян Тінберген відносить такі заходи:
чотири групи заходів — бюджетно-податкові (фіскальні), грошово-кредитні (монетарні), регулюючі доходи та зовнішні (маніпуляції з валютним курсом); по-третє, модель, яка органічно зв’язує цілі та інструментарій, а також дозволяє визначати оптимальний масштаб політичних дій.
12.Згідно концепції Яна Тінберген складовими економічної політики є:
по-перше, ключові цілі суспільного добробуту (система макроекономічних показників); по-друге, інструменти, якими володіє уряд.
13.Державна економічна політика - це:
- цілеспрямований вплив на економічні процеси на макро- і мікрорівні, створення та вдосконалення умов економічного розвитку відповідно до певного суспільного устрою.
14.Суб'єкти економічної політики – це:
– це достатньо самостійні та фактично діючі соціальні групи, а також органи, що їх представляють, які активно здійснюють заходи по відношенню до певних суб’єктів господарювання та їх представників.
15.Об'єкти економічної політики – це:
– це соціальна та економічна діяльність суб’єктів господарювання, а також реальних соціальних груп (прошарків) у відношенні яких здійснюється економічна політика певними суб’єктами, з метою забезпечення їх певного соціально-економічного стану.
16.Інструменти економічної політики – це:
- засоби досягнення її цілей.
17.За характером і масштабами впливу на ціль інструменти поділяються на:
сукупні і часткові (окремі), прямої і опосередкованої дії (адміністративні та економічні).
Сукупні — це система показників (бюджетна, кредитна, податкова політика), які застосовуються до основних цілей.
Часткові інструменти — це один показник системи: якийсь один податок, процентна ставка тощо.
Інструменти прямої дії — це ті, які мають приписний характер, тобто обов’язкові для виконання (як правило, це — адміністративні); непрямої — які дають можливість вибирати варіанти для досягнення цілі (до них відно-сять економічні важелі). Застосування правових (адміністративних) норм і економічних важелів — надзвичайно складна проблема, що й знаходиться в центрі уваги теорії економічної політики.
18.Методи державного регулювання економіки – це:
способи використання інструментів, сукупність прийомів або операцій, запровадження яких забезпечує втілення цілей відповідної державно-управлінської діяльності.
19.На національному рівні індикаторами економічної політики є:
є показники макроекономіки, зокрема абсолютні та відносні показники. До абсолютних відносять Систему національних рахунків, що формують наступні показники:
- внутрішній дохід (ВД);
- особистий дохід громадян (ОД).
20.Валовий національний продукт - це:
- це сукупна вартість кінцевих продуктів, що створені, розподіляються і використовуються в національному господарстві протягом року.
21.Ефективність державного регулювання економіки – це:
- співвідношення між досягнутими результатами відповідної державно-управлінської діяльності і загальними витратами ресурсів на отримання цих результатів.
22.Домінантою економічної політики є:
оптимальна реалізація основної мети функціонуючої економічної системи, що проявляється в досягненні як найбільш можливого високого рівня національного добробуту.
23.Цілі економічної політики поділяються на:
глобальні, основні та поточні
24.До глобальних цілей економічної політики відносять цілі, які:
які виражають найважливіші завдання суспільства, характеризують його економічний і політичний устрій та спрямовані на забезпечення повноправної життєдіяльності людей. До таких цілей слід віднести: забезпечення добробуту, економічної свободи, соціальної справедливості тощо, а їх розв’язання розраховане на довготривалу перспективу.
25.Основними цілями економічної політики є цілі, які:
Цілі, на базі яких розв’язується цілий комплекс проблем, називають основними. Вони є базою поступового розв’язання глобальних цілей, піддаються конкретному виразу і розраховуються на меншу перспективу (5 – 7 – 10 років). Наприклад, темпи щорічного економічного зростання протягом відповідного періоду.
26.Поточними цілями економічної політики є цілі, які:
Поточні цілі передбачають поліпшення якоїсь однієї сторони економічного процесу і вимагають оперативного реагування (підвищення заробітної плати, пенсій тощо).
Тема: 1.2. Види економічної політики
Для досягнення певних цілей економічна політика передбачає широкий спектр заходів, які впливатимуть на економічне життя суспільства. Умовно їх можна розділити на чотири групи:
- структурна політика;
- політика конкуренції;
- соціальна політика;
- кон'юнктурна політика.
2. Структурна політика передбачає:
Так, структурна політика передбачає надання субсидій чи інших стимулів активізації розвитку відносно відсталих регіонів (регіональна політика) чи певних галузей, секторів виробництва (секторіальна політика).
3. Політика конкуренції передбачає
Політика конкуренції передбачає заходи антимонопольного характеру, вільного
ціноутворення, доступу на ринки всім підприємцям, установлення особливих правил взаємовідносин там, де вільна конкуренція утруднена - в енергетиці, сільському господарстві тощо.
Соціальна політика передбачає заходи, спрямовані на забезпечення соціальної рівності та забезпеченості всіх членів суспільства шляхом часткового перерозподілу доходів.
Особливе місце в економічній політиці займають заходи, що належать до
кон'юнктурної політики, яка реалізується через регулятивний вплив держави на ринкову кон'юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу і використання національного доходу, кон'юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту.
За способом та характером впливу на поведінку економічних суб'єктів усі заходи кон'юнктурної політики, що спирається на регулювання грошового обороту, можна розділити на три групи:
- заходи фіскальної політики;
- заходи грошово-кредитної (монетарної) політики;
- заходи прямого впливу.
За видами цілей економічна політика розділяється на
На глобальному рівні прийнято виділяти вищу (глобальну) мету розвитку національної економіки, яка передбачає забезпечення максимального добробуту суспільства. Цю мету важко однозначно сформулювати і оцінити кількісно, тобто в певній мірі вона має умовний характер.
Глобальна ціль - Високий рівень суспільного достатку
Генеральні цілі конкретизуються за допомогою стратегічних цілей, які нерозривно пов'язані з об'єктами державного регулювання економіки. Вони взаємопов'язані між собою. Їх склад не може залишатися незмінним і повинен уточнюватися в залежність від зміни реальної політичної і економічної ситуації в країні, системи соціальних пріоритетів, рівня усвідомлення суб'єктами державного регулювання системи пріоритетів, встановленої урядовими органами на певний період часу, і т.п.
Генеральна ціль
- Економічне зростання
- Політична та соціальна стабільність в суспільстві
- Макроекономічна збалансованість
- Зовнішня та внутрішня безпека
- Соціальна орієнтованість економіки
Прийнято виділяти чотири основні стратегічні цілі:
- забезпечення необхідних темпів економічного зростання;
- забезпечення повної зайнятості населення країни;
- стабільність рівня цін і стійкість національної валюти;
- підтримка зовнішньоекономічної рівноваги.
Стратегічна ціль
- Темпи економічного розвитку
- Рівень зайнятості населення
- Стабільність цін та стійкість національної валюти
- Соціальна забезпеченість та підтримка недостатньо захищених прошарків населення
- Пріоритетні цілі структурного характеру і т.і.
11. Економічний ріст - це кількісне збільшення та якісне удосконалювання суспільного продукту і факторів виробництва.
12. Параметри економічного росту:
Підвищення рівня кількісних і удосконалювання якісних параметрів виробництва, що виявляються в темпах росту виробленого продукту і поліпшенні його якісних характеристик
Розвиток організаційно-правових форм механізму функціонування господарської системи, заснованого на широкому використанні ринкових відносин
Якісне поліпшення матеріально-технічних факторів, включаючи науковий і виробничий апарат;
Удосконалювання організаційно-управлінської діяльності у виді взаємодії працівників, засобів виробництва, технологій та природи.
13. До загальних принципів розробки цілей державного регулювання економіки відносять:
— відповідність конкретної мети суті наявного суспільно-економічного устрою і генеральної мети діяльності держави збереженню, зміцненню і вдосконаленню існуючого устрою;
— практична необхідність здійснення мети і її наукова обґрунтованість;
— виправдана постановка і здійснення будь-якої мети державного регулювання економіки, яка поліпшує стан економіки загалом, в окремому секторі, на господарському об'єкті, не наносячи збитку іншим;
— якщо досягнення мети веде до збитку іншим об'єктам, то цей збиток, повинен бути повністю відшкодований;
— будь-яка мета державного регулювання економіки може бути поставлена і досягнута тільки у взаємодії з всіма іншими цілями відповідно до її місця в системі пріоритетів цілей;
— поставлені цілі повинні знаходитися в рамках можливого, тобто не тільки в межах існуючих юридичних норм (їх у разі крайньої необхідності можна змінити відповідно до встановленої процедури), але і в межах реальних кордонів;
— для досягнення мети або цілей державного регулювання економіки повинно бути досить фінансових, організаційних ресурсів і кадрів;
— поставлені цілі повинні бути ясні, зрозумілі і бажані широкій масі виборців, союзам по економічних інтересах.
14. В економічній теорії виділяється два протилежних підходи до розуміння ролі держави в економіці: класичний (ліберальний) і кейнсіанський (етатичний).
15. Класична теорія розуміння ролі держави в економіці базується на тім, що: що економіка є внутрішньо стабільною і державне втручання лише підриває механізм ринкової конкуренції, тому воно повинно бути зведене до мінімуму. Держава повинна захищати й охороняти права власності, охороняти границі країни та права громадян, піклуватися про освіту населення, будівництво доріг тощо. У цих умовах економічний егоїзм буде змушувати виробника випускати товари, що користаються попитом у покупців, намагаючись перевершити своїх конкурентів по яких-небудь параметрах. Таким чином, задоволення особистого інтересу забезпечує задоволення колективного тв суспільного інтересів. Інструментами саморегулювання виступають гнучка заробітна плата, гнучкі ціни і гнучкий відсоток.
16. Кейнсіанська теорія розуміння ролі держави в економіці базується на тім, що: "Кейнсіанці" відмовляють ринку в здатності до самонастроювання і виходять з того, що держава повинна бути регулятором економічного життя.
17. Розрізняють такі види економічних політик (автор В. Ойкен): політика свободи дій господарюючих суб’єктів (laissez-faive); політика планово-централізованого (повністю чи частково) управління економікою; політика «середнього шляху»; політика конкурентного порядку; точечна політика.
18. За видами відносин серед учасників та рівню конфліктності розрізняють такі види економічних політик:
Характеристика видів політики по відносинах середи учасників і у рівню конфліктності
|
Види політики |
Відносини серед учасників |
Рівень конфліктності |
|
Розподільна |
Взаємна підтримка і згода |
Низький |
|
Перерозподільна |
Розбіжності і конфлікти |
Високий |
|
Регулююча |
Угоди і компроміси |
Середній |
|
Адміністративно-правова |
Взаємна підтримка |
Низький / Високий |
|
Стратегічна |
Підтримка і компроміси |
Середній |
|
Антикризова |
Співпраця і підтримка |
Низький / Високий |
19. Економічна політика за територіальною ознакою може здійснюватися:
1) на території, що відповідає існуючому адміністративно-територіальному устрою країни;
2) на території, виділеної за визначеною ознакою.
20. Спеціальною (вільною) економічною зоною вважається: частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України.
21. Спеціальні (вільні) економічні зони створюються з метою залучення інвестицій та ефективного їх використання, активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції і послуг, впровадження нових технологій, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.
22. Розрізняють такі види спеціальних (вільних) економічних зон: зовнішньоторговельні зони; комплексні виробничі зони; науково-технічні зони; туристсько-рекреаційні зони; банківсько-страхові (офшорні) зони; зони прикордонної торгівлі.
23. Зовнішньоторговельні зони — частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням.
24. Комплексні виробничі зони — частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності.
25. Науково-технічні зони — ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень, з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво
26. Туристсько-рекреаційні зони — вільні економічні зони, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу.
27. Банківсько-страхові (офшорні) зони — це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів.
28. Зони прикордонної торгівлі — частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.
Тема: 1.3 Проблеми економічної політики
3. До загальних принципів економічної політики відносять:
- наукова обґрунтованість економічної політики, яка визначається тим, як повно в ній враховані вимоги об’єктивних економічних законів, тобто механізм їх дії;
- комплексність (системність) здійснення економічних заходів, врахування механізму взаємодії базису і надбудови, економіки та соціальної сфери;
- принциповим в даній політиці є і реалізм у визначенні співвідношення «мети», «цілей» та «засобів» їх реалізації, тобто реальна оцінка наявного економічного потенціалу;
- принцип конкретно-історичного підходу до розробки економічної політики;
- принцип альтернативності економічної політики, тобто врахування можливостей різних варіантів економічного розвитку країни;
- чітка постановка довгострокової цілі та визначення основного направлення, форм та методів його досягнення
5. До загальних політичних проблем відносять:
Для здійснення свого призначення кожна «гілка влади» формує власну систему цілей та завдань, організаційно-нормативну систему, структуру управління, систему ресурсного забезпечення тощо. Кожна владна система існує за власним життєвим циклом.
До загальних політичних проблем можна віднести:
- не сформованість окремої або усіх владних структур;
- відсутність політичної волі;
- різнонаправленість та неузгодженість інтересів представників різних «гілок влади».
6. У сфері вироблення і реалізації рішень, пов’язаних із застосуванням політичних механізмів виділяють такі проблеми
Державне регулювання господарських процесів не завжди є досконалим і вмотивованим. Ідеться про фіаско (провали, відмови, дисфункції держави та державного регулювання економіки) — випадки, коли держава не в змозі забезпечити ефективний розподіл та використання обмежених суспільних ресурсів. Виокремлюють такі фіаско держави у сфері вироблення рішень, основаних на суспільному виборі та пов'язаних із застосуванням політичних механізмів їх прийняття і реалізації:
обмеженість, неповнота інформації (інформаційна асиметрія);
недосконалість політичного процесу;
бюрократизація державного апарату;
нездатність державних структур повністю перед бачати наслідки прийнятих політичних рішень, особли во віддалених.
7. Під внутрішнім лагом розуміють
Для розробки та реалізації економічної політики необхідні ресурси, одним з надважливим з яких є час.
Під внутрішнім лагом розуміють відрізок часу, який проходить між моментами прийняття рішення і вжиття зворотного заходу. Внутрішні лаги розподіля ють на лаги визнання і лаги вирішення:
1) лаг визнання (розпізнавання, усвідомлення) — це час, що витрачається на усвідомлення проблеми регулю вання певної сфери економіки. Так, для того щоб вжити заходів, спрямованих на подолання інфляції, необхідно насамперед оцінити її джерела, можливі варіанти антиінфляційної політики, а для цього потрі бен час. На три валість лага впливатимуть також компетентність уряду, експертів, стан макроекономічної науки тощо;
2) лаг вирішення — це час, який проходить між усвідомленням проблеми і прийняттям конкретного рішен ня. Наприклад, для внесення змін до податкового законодавства необхідно детально обсудити ситуацію, розробити і затвердити проект рішення у відповідних інстанціях тощо.
Чим триваліші часові лаги, тим менша достовірність прогнозу щодо реальних наслідків прийняття держав но-управлінського рішення.
8. Зовнішній лаг – це:
Зовнішній лаг — це відрізок часу, який проходить між моментом здійснення заходу і моментом вияву його результатів. До зовнішніх лагів належить лаг впливу — період, протягом якого об'єкт державного регулювання починає реально змінюватися під впли вом цього заходу. Наприклад, уряд прийняв рішення про зниження податкових ставок, проте реальне пожвавлення економіки починається не відразу, а через деякий проміжок часу.
Чим триваліші часові лаги, тим менша достовірність прогнозу щодо реальних наслідків прийняття держав но-управлінського рішення.
9. Модель людини в соціально-економічних системах включає:
Рис. Модель людини в соціально-економічних системах
Цінності - це інтереси, що виділилися в ході розвитку історії, завдяки розподілу праці в сфері духовного виробництва, об'єктом яких є моральні, етичні й естетичні норми.
Ціль - бажаний стан конкретного об'єкта у визначеному майбутньому, у передбачуваних умовах.
Для досягнення власних цілей і задоволення потреб людина повинна володіти певним потенціалом, тобто здатністю виконувати функції, що забезпечують його життєздатність. Складові поняття "потенціал людини": трудовий потенціал, людський потенціал, робоча сила.
В цілому під потребами людини розуміється відчуття недоліку в чому-небудь чи прагнення до чого-небудь. Мотиви, тобто те, що безпосередньо спонукує людей до дій, формуються на основі потреб і оцінки можливостей їхнього задоволення. Усвідомлення мотиву допускає, що людина не тільки прагне до чого, але і бачить, хоча б загалом , шляху досягнення своєї мети.
10. Лобізм – це:
Для розуміння змісту економічної політики важливе значення має аналіз процесу лобіювання політичних рішень. Лобізм - це засіб впливу на представників влади з метою прийняття останніми вигідного політичного рішення. Лобізм - нормальний елемент здійснення економічної політики в умовах представницької демократії. Лобіювання, що веде до змін у чи законодавстві регулюванні, надає тим самим суспільне чи колективне благо всім тим, хто витягає користь з таких змін.
Найбільш ефективне лобіювання своїх інтересів провадиться представниками високо політизованих галузей економіки, що мають можливість витрачати на це багато коштів. В умовах трансформаційної економіки лобізм часто зв'язаний з корупцією влади.
Тема: 1.4 Регіональна економічна політика
Регіональна економіка являє собою особливе господарське утворення, складність якого виявляється множинністю форм. Звернути увагу на існування декількох підходів, що описують регіон. Основними ракурсами розгляду є два напрямки: перше, що трактує регіон як структурну одиницю в рамках світового господарства (світогосподарський і геополітичний підходи), і друге, що характеризує його як структурну одиницю усередині суверенної держави (територіально-відтворювальний підхід). Любий регіон, починаючи з моменту зародження, проходить еволюційний шлях розвитку через стадію екстенсивного росту (початковий період розвитку) до інтенсивного. Важливим моментом у процесі формування регіонів виступає суб'єктивний фактор, а саме правильне встановлення територіально-адміністративних границь. Теорія оптимальних границь і принципи виділення регіонів дають орієнтири по даній проблемі для облич, що приймають рішення.
При визначенні місця кожного конкретного регіону в національному господарстві варто брати до уваги об'єктивно існуючі причини диференціації регіонів. Існування двох тенденцій взаємодії регіонів з економічним центром у рамках федерації (відцентрової і доцентровий) багато в чому визначається економічним становищем регіону: чи є він регіоном-донором, дотаційним чи рівноважним регіоном. Чергування періодів панування однієї чи іншої тенденції дає центру можливість здійснювати прискорені перетворення в окремих регіонах проривного розвитку.
Принципи утворення (виділення) регіонів
|
Відтворювальний |
забезпечує збереження єдності і замкнутість відтворювального процесу |
|
Адміністративний |
забезпечує зручність у керуванні |
|
Географічний |
забезпечує встановлення границь природним шляхом (основа демаркації границь - географічні об'єкти) |
|
Пасіонарності й історичній наступності |
забезпечує збереження історичних традицій |
|
Національної цілісності |
забезпечує національна єдність |
У роботах зарубіжних фахівців з цього питання до числа найбільш поширених чинників регіональних особливостей віднесені:
- різкі розбіжності природно-кліматичних умов життя і підприємництва в окремих регіонах країни;
- масштаби, якість і напрями використання природних ресурсів, що визначають “продуктивність” регіонів. Цей фактор впливає не тільки на сільське господарство, рибальство, видобуток корисних копалин і лісове господарство, але й на умови економічної діяльності та життя людей;
- периферійне або глибинне розташування регіону, внаслідок чого підвищуються транспортні витрати, звужується ринок збуту;
- застаріла структура виробництва, запізнювання з уведенням інновацій;
- агломераційні переваги (велике перетинання в регіоні міжгалузевих зв’язків і розвинутої інфраструктури) та агломераційні хиби (перенаселення);
- стадія технологічного розвитку, що має вияв у переважанні тих або інших видів виробництва і виробничо-технологічних станів;
- демографічні розходження (структура населення, динаміка відтворення, у тому числі обумовлена етнічно-релігійними особливостями);
- розходження підприємницького клімату (податкова система, ступінь адміністративного контролю над фірмами тощо);
- політичні й інституційні чинники (наприклад, ступінь регіональної автономії);
- соціально-культурні фактори (ступінь урбанізації, освіченість населення, наявність наукових і культурних центрів тощо).
Фактично регіони розглядаються як зменшені копії народного господарства в цілому. Тому функції територіальних органів управління як зводилися, так і зводяться до пасивного узагальнення тенденцій і показників рівня розвитку підприємств і відомств, розташованих у межах території. Закріпилася безпорадність регіональних органів у розв'язанні власних конкретних завдань з соціально-економічного розвитку тієї або іншої території, їхні можливості практично цілком залежать від коштів, що виділяються галузевими або центральними органами.
Така політика спрямовується на підтримку внутрішньорегіональної та міжрегіональної збалансованості соціально-економічного розвитку, екологічного стану та поліпшення життєвого рівня людей. Найголовнішим із засадних принципів державного управління економікою регіонів є розподіл влади між центром і регіонами та практична діяльність у регіонах – це складає предмет політики держави стосовно регіонів, тактика держави полягає в її діях щодо вирівнювання умов діяльності та соціально-економічного стану різних регіонів, створення умов для їх ефективного функціонування.
3. Об’єктами державної регіональної політики є територіальні утворення, в межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування, склад цих об'єктів визначається адміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням України, суб'єктами - органи державної влади, представницькі органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції розв'язують проблеми соціально-економічного розвитку регіонів.
4. Регіональна політика держави – сфера діяльності в питаннях управління економічним, соціально-політичним, національно-етнічним розвитком країни у просторовому (регіональному) аспекті, тобто вона має бути пов’язана із взаємовідносинами між державою і регіонами, а також регіонів між собою. Необхідними складовими цієї політики (за будь-яких модифікацій її визначення) є чітко сформульовані цілі, об’єкти і суб’єкти, а також засоби її здійснення
5. Державна регіональна політика в України ґрунтується на таких принципах:
— унітарності держави, цілісності її території, забезпечення пріоритету загальнодержавних інтересів;
— функціонування та розвитку єдиної системи державного управління і цілісної системи органів державної влади і місцевого самоврядування;
— забезпечення єдиного економічного простору на всій державній території, єдиної грошово-кредитної, податкової, митної, фінансово-бюджетної систем України;
— субсидіарності, тобто максимального наближення рівня надання суспільних послуг до рівня їх споживання на основі розподілу повноважень між рівнями влади;
— вибірковості, що передбачає надання фінансової допомоги регіонам зі значним відставанням в соціально-економічному розвитку;
— партнерства, тобто тісного співробітництва між органами державної влади і органами місцевого самоврядування у розробці і реалізації програм регіонального розвитку, визначенні стратегічних цілей;
— програмування, а саме комплексного підходу до ви-рішення питань, пов'язаних із забезпеченням розвитку окремих регіонів, включаючи координацію діяльності різних суб'єктів, зацікавлених у розвитку певної території;
— моніторингу заходів регіональної політики та ефек-тивності використання ресурсів.
6.Суб'єктами державної регіональної економічної політики є органи державної влади, представницькі органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції розв'язують проблеми соціально-економічного розвитку регіонів.
7. Предметом державної регіональної економічної політики є: по-перше, розподіл влади між центром і регіонами; по-друге, практична діяльність держави в особі державних органів у регіонах.
8. Сутністю державної регіональної політики є сукупність організаційно-правових та економічних заходів щодо поточних цілей держави та ефективного розвитку регіонів, раціонального використання ресурсів, створення сприятливих умов життєдіяльності людей, забезпечення екологічної безпеки довкілля тощо.
9. Розробка цілей державної регіональної економічної політики ґрунтується на таких засадних принципах:
•правове забезпечення економічної самостійності регіонів чітким розмежуванням повноважень між центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та представницькими органами;
• дотримання пріоритетів загальнодержавного значення та органічної єдності пріоритетів комплексного економічного, соціального та культурного розвитку регіонів і завдань соціально-економічного розвитку країни;
• урахування вимог екологічної безпеки під час реструктуризації господарських комплексів регіонів і розміщення нових підприємств. /Чистов
10. Основними інструментами реалізації цих цілей держ. регіон. эк. політики є - виступають регіональні плани, програми і прогнози.
11. У прогнозі економічного та соціального розвитку регіону мають бути відображені:
• аналіз економічного і соціального розвитку за попередній період і характеристика головних проблем розвитку економіки та соціальної сфери;
• стан використання природного, виробничого, науково-технічного та трудового потенціалу, екологічна ситуація;
• прогноз кон'юнктури на ринках основних видів товарів (послуг);
• можливі шляхи розв'язання головних проблем розвитку економіки та соціальної сфери;
• цілі та пріоритети соціально-економічного розвитку в середньостроковий період і пропозиції щодо заходів для досягнення їх;
• основні показники соціально-економічного розвитку;
• висновки щодо тенденцій розвитку економіки протягом середньострокового періоду.
12. У програмі економічного та соц.. розвитку регіону мають бути відображені:
• аналіз соціально-економічного розвитку за попередній і поточний роки та характеристика головних проблем розвитку економіки та соціальної сфери;
• стан використання природного, виробничого, науково-технічного та трудового потенціалу, екологічна ситуація;
• можливі шляхи розв'язання головних проблем розвитку економіки та соціальної сфери;
• цілі та пріоритети соціально-економічного розвитку в наступному році;
• система заходів щодо реалізації соціально-економічної політики з визначенням термінів виконання та виконавців;
• основні показники соціально-економічного розвитку;
• дані про отримання та використання доходів від розпорядження об'єктами права комунальної власності та ін.
13. Основними економічними важелями механізму регулювання регіонального розвитку можуть бути:
- ставки та порядок оподаткування до регіонального та місцевого бюджетів;
- бюджетні асигнування в партнерське створення об'єктів ринкової інфраструктури;
- фінансування капітальних вкладень в інфраструктуру загального користування;
- обсяги приватизації та націоналізації (муніципалізації) підпорядкованого майна;
- розміщення регіонального та місцевого замовлення з поставок та підряду;
- гарантійні послуги під реалізацію інновацій (у межах власних активів);
- вплив на грошовий обіг через залишення для використання у регіоні економії (або її частини) з емісійного результату;
- впровадження в практику регіонального менеджменту індикативного планування (п'ятирічний період) із щорічним оглядом підсумків;
- застосування програмно-цільових методів розв'язання регіональних проблем;
- надання преференцій щодо інвестування в об'єкти експлуатації місцевих природних ресурсів;
- організація та здійснення запозичень для фінансування регіональних проектів;
- надання в оренду належного майна;
- місцеві концесії на розробки родовищ корисних копалин;
- організація землекористування для несільськогосподарських потреб.
14. Універсальними показниками регіональної політики вважають:
- комплексні оцінки інвестиційної привабливості регіону;
- структуру державних та місцевих інвестицій;
- структуру та динаміку іноземних інвестицій.
15. Економічний потенціал регіонів визначають:
- по перше, за його природними умовами, що становлять природно-екологічний базис розвитку регіонів та розглядаються за якістю землі, природними ресурсами, віддаленістю від ринків збуту, розвиненістю інфраструктури, погодно-кліматичними умовами, екологічним станом територій, що безпосередньо впливають на кінцеві результати господарської діяльності регіону;
- по-друге, за виробничим потенціалом, який разом з ресурсами має конкретне грошове визначення та існує у реальних формах виробничого капіталу: основний та оборотний капітал, фонди обігу та оборотні засоби з врахуванням зношування основних фондів.
- третім фактором, що визначає розвиток регіонів є трудовий потенціал, який характеризується за чисельністю, структурою та якістю робочої сили відповідно до рівня кваліфікації та освіти працівників.
16. Ресурсна база розвитку регіону — сукупність факторів виробництва (трудових, фінансових, виробничих тощо) у кількісних та якісних показниках, оцінена з точки зору їх можливої участі в програмах розвитку регіонів.
Тема: 1.5 Екологічні та соціальні аспекти економічної політики держави
1. Еколого-економічний потенціал — ступінь екологічної рівноваги в інтегрованій геосистемі «суспільство — природа» та її здатність виконувати антропоекологічну й виробничу функції.
2. Еколого-економічна система — комплекс зв'язків, які виникають при взаємодії економічної сфери з природним середовищем, яка супроводжує розвиток суспільства.
3. Еколого-економічний потенціал виступає у двох якостях:
Еколого-економічний потенціал -полягає у внутрішній можливості інтегральної геосистеми "суспільство — природа" забезпечувати виконання нею антропоекологічної, виробничої та інших соціально-економічних функцій.
Виробнича функція таких геосистем виявляється у забезпеченні промислового та сільськогосподарського виробництва енергетичними та природними ресурсами. Антропоекологічна функція інтегральних геосистем — це створення якісного навколишнього середовища для життєдіяльності населення.
4. До глобальних екологічних проблем відносять:
Більшість екологічних проблем носять глобальний характер, до них відносять:
а) Біологічна варіативність (знищені і продовжують знищуватися тисячі видів рослин і тварин, значною мірою винищений лісовий покрив)
б) Зміна клімату (частково порушений озоновий шар, що захищає від згубного для всього живого космічного випромінювання; )
в) Забезпечення водяними ресурсами/якість
г) Природні катаклізми
д) Забруднення повітря, води і ґрунти (атмосфера в багатьох місцях забруднене до гранично припустимих розмірів, а чисте повітря стає дефіцитом; світовий океан не тільки виснажується в результаті знищення живих організмів, але і перестає бути регулятором природних процесів; забруднення поверхні і спотворювання природних ландшафтів: на Землі неможливо знайти жодного квадратного метра поверхні, де б не знаходилося штучно створених людиною елементів)
е). Проблема недостачі енергетичних ресурсів (стрімко скорочується наявний запас корисних копалин)
5. Головними причинами екологічної напруги в Україні є:
1. Экстенсивное использование всех видов природных ресурсов, что длилось десятилетиями, без учета возможностей природных регионов к самосоздания и самоочищения.
2. Долгосрочное административно-командная концентрация на небольших площадях большого количества мощных промышленных комплексов и других "гигантов социалистической индустрии", ускоренная реализация гигантоманских планов вмешательства в природную среду.
3.Полное принебрижение традициями хозяйствования, возможностями природы регионов и интересами коренного населения.
4. Перехимизация сельского хозяйства и опасные способы его организации.
5.Открытие мелиорационных работ и их проведение в больших объемах без научных обоснований и эффективных технологий.
6. Полное отсутствие объективных долгосрочных экологических экспертиз всех планов и проектов развития промышленного хозяйства, энергетики, транспорта в течении послевоенного периода.
7. Использование на большей части производства старых и очень старых технологий и оборудования, которые требуют давно смены.
8. Отсутствие эффективно действующих законов по охране окружающей среды и подзаконных актов для их эффективной реализации.
9. Отсутствие постоянно объективной информации широких масс населения про экологическую обстановку окружающей среды, причин его ухудшения, виновных в загрязнении и пути для улучшения ситуации.
10. Очень низкий уровень экологического образования не только широких масс населения, а руководителей предприятий, государственных организаций, общая низкая экологическое сознание и культура.
11. Резкое увеличение негативных экономических, социально- политических и экологических процессов в Украине в связи с самой большой техногенной катастрофой XX ст. - аварией на Чернобыльской АЭС.
12. Отсутствие действенных экономических стимулов ресурсе- и энергосбережения.
13. Отсутствие действенного государственного контроля за использованием законов про охрану природы и системы эффективного наказания за вред окружающей среде.
Основными антропогенными источниками расширения экологического кризиса на Украине есть очень большие промышленные комплексы -потребители сырья, энергии, воды, воздуха, земли, транспорта и вместе с тем страшные отравители окружающей среды практично всеми видами загрязнения (механических, химических, физических, биохимических).
6. Основними принципами сучасного природокористування є наступні:
1. Підхід до вивчення будь-якого природного об'єкту чи процесу має бути універсальним, цілісним, в основі якого лежить ідея єдності світу, тісних взаємозв'язків всіх явищ і процесів у природі, неодворотність розплати за будь-які втручання в довкілля.
2. Будь-яка людська діяльність повинна супроводжуватися думкою, що людина — частка природи, елемент її, який своїм функціонуванням не має права порушувати гармонію життєвих процесів біосфери; тільки їй належить вирішити проблему самовизначення й пріоритету людських цінностей, використавши для цього могутній колективний інтелект і піднявши рівень духовності.
3. Моделювання стратегії еколого-економічного розвитку націй і людства в цілому повинно йти шляхом поліваріантного прогнозу.
4. Нова цивілізація в процесі свого розвитку повинна виробити принципово іншу матеріальну основу — спрямування суспільно-виробничої технології формування природно діючих систем, які здатні здійснювати еквівалентний обмін речовини і енергії між суспільством і довкіллям.
7. Соціальна стратифікація (розшарування суспільства) - це: диференціація суспільства на соціальні класи та верстви населення. Стратифікація — це розташування індивідів і груп згори вниз горизонтальними шарами (стратами) за ознакою нерівності в доходах, власності, рівні освіти, обсягу влади, професійному престижі, стилі життя.
Стратифікація відображає соціальну неоднорідність, розшарування суспільства, неоднаковість соціального положення його членів і соціальних груп, їхню соціальну нерівність. Термін показує відмінності між формами соціального ранжування і нерівності, котрі характеризують різні суспільства або що існують в рамках одного з них. У історичній та порівняльній перспективі, наприклад, — нерівнсть груп та людей у первісно-общинному, рабовласницькому, кастовому, феодальному (стани) і сучасному класовому суспільстві.