Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Виходячи зі світових тенденцій, вища освіта розглядається як процес перетворення засвоєного у навчанні досвіду (знання, цінності, навички, уміння, звички) на особистісно-соціально значущі психічні властивості людини за умов, що знання та цінності визначають світосприйняття, стають переконанням і формують спрямованість особистості, обсяг знань стає ерудицією та компетентністю, навички і уміння доводяться до майстерності та професійної здібності, а звички стають нормами загальнолюдської моралі і поведінки. На цьому сходяться вітчизняні й зарубіжні педагоги-дослідники.
Із дефініції поняття «вища освіта» зрозуміло, що навчання не може бути ціллю освіти, адже воно є лише необхідною її передумовою. Метою вищої освіти є формування певних психічних властивостей, а все інше підпорядковується цій меті. Узагальнення завдань в освітній сфері ХХІ століття, соціальних цілей освіти в їхньому гуманітарному контексті дозволяють визначити головні якості людини з вищою освітою:
- здатність вчитися;
- глобальне мислення;
- терпимість до відмінностей щодо цінностей і норм моралі;
- культурна компетентність;
- функціональна грамотність;
- екологічність;
- культура людського спілкування;
- етичність (ідеологія, релігія);
- естетичність;
- професійна універсальність;
- професійна гнучкість;
- професійність як інтеграція загальної освіченості та ґрунтовних і широких спеціальних навичок і умінь;
- здатність застосовувати знання в конкретних ситуаціях;
- самостійність і критичність мислення;
- відповідальність, дисциплінованість, акуратність, духовний контроль та прихильність до праці;
- висока культура взаємодій й групах;
- соціальна підготовленість (ролі);
- підготовленість до невідомого майбутнього;
- вміння пристосовуватися до перемін.
Аналіз означених якостей ( психічних властивостей) людини з вищою освітою доводить, що на сучасному етапі перспективного розвитку вищої школи набуває значення:
а) не те, що викладають, а те, як у вищому навчальному закладі вчаться, яке культурне середовище оточує тих, хто навчається;
б) становлення студента як самостійно критично мислячого суб’єкта своєї праці, а не об’єкта навчання.
Розвиток студента розуміють як різнопланові та закономірні зміни в його індивідуальній психіці, унаслідок чого виникає новий якісний стан об’єкта.
Процес може відбуватися по висхідній(прогресуючій) чи нисхідній (регресуючій) лініях(у цьому разі об’єкт деградує − втрачає позитивні властивості, не здобуваючи нових).
З погляду педагогіки розвиток студента − цілеспрямований, систематичний і безперервний процес удосконалювання розумової, психічної, фізичної і професійної діяльності за допомогою відповідного навчального матеріалу, доцільного впливу та адекватної організації навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі.
У науці розрізняють загальний інтелектуальний, моральний, психічний, фізичний і професійний розвиток людини.
З огляду на ці міркування і висновки, а також на сферу впливу вищої школи, беззаперечним буде твердження щодо необхідності принципової перебудови і вдосконалення організації навчально-виховного процесу у вищих закладах освіти. Очевидно, що це в першу чергу стосується співвідношення тих форм навчання, які формують знання, уміння і навички і тих, що створюють умови для формування у студентів здатностей до самостійного прийняття рішень, вирішення нестандартних і нетипових завдань, високої професійної мобільності,яка характеризується в першу чергу здатністю самостійно добувати необхідні знання, постійно і самостійно вчитися.
Дійсно міцним надбанням студента є лише ті знання, до яких він прийшов самостійно, через власний досвід, думку і діяльність. Саме тому вища школа поступово й неухильно переходить від «передачі» студентам інформації в готовому вигляді до управління їхньою самостійною навчально-пізнавальною діяльністю, формування у них досвіду самостійної творчої діяльності.
Складовими системи освіти є наукові, науково-методичні й методичні установи, науково-виробничі підприємства, державні й місцеві органи управління освітою та самоврядування у цій галузі.
Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.
Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального та економічного розвитку суспільства і держави.
Традиція пояснення значущості закладів освіти виникла наприкінці ХІХ сторіччя завдяки взаємодії двох підходів - ліберального та утилітарного. Важливою відмінністю ліберальної освіти є її функція духовного розвитку й культурного збагачення особистості без врахування потреб суспільства в цілому. З позицій утилітаризму, знання, основними провідниками якого є заклади вищої освіти, повинні носити менш абстрактний і більш прикладний характер у відповідності з потребами промислового розвитку та умовами суспільного життя. Освіта потрібна враховувати соціальні потреби суспільства та трансформувати їх в соціальні потреби особистості. Університети розглядалися як центри виховання та відтворення інтелектуальної еліти суспільства
Педагогічний процес у ВНЗ − активний процес взаємозалежної і взаємозумовленої діяльності суб’єктів та об’єктів навчання й виховання, що становить організовану й
цілеспрямовану навчально-виховну діяльність його учасників, їхнє навчання й виховання, розвиток, професійну, морально-психологічну й психологічну підготовку, що їх виконують у єдності й взаємозв’язку. Його основна мета – підготовка людей і груп(колективів) до різних видів діяльності.
Таким чином, вищий навчальний заклад, з одного боку, є суб'єктом держави і суспільства й виступає в якості центра освіти, науки і культури, який задовольняє потреби суспільства й виконує державний заказ на підготовку спеціалістів та виконання фундаментальних наукових досліджень. З іншого боку, вищий навчальний заклад є суб'єктом ринкової економіки, який виступає в ролі виробника інтелектуальної продукції та освітніх послуг.
Оскільки вищий навчальний заклад знаходиться у певному регіоні, для якого готує висококваліфіковані кадри, то специфіка розвитку регіону істотно впливає на характер його розвитку та номенклатуру базових спеціальностей. Але сучасний стан національної системи вищої освіти характеризується рядом проблем, в тому числі негативними демографічними тенденціями, які впливають на коливання попиту і пропозицій на освітні послуги. Тому одним із стратегічних напрямків розвитку сучасних вищих навчальних закладів є розробка ефективних стратегій залучення студентів в умовах жорсткої конкуренції
У сучасному світі конкурентоспроможність країни та її успішність на світових ринках певною мірою визначається здатністю зберігати і розвивати людські ресурси. Висновок, зроблений аналітиками ЄБРР щодо змісту реформ у Центральній і Східній Європі, полягає в тому, що соціальна складова повинна стати одним із пріоритетів, оскільки головний фактор продуктивності і конкурентоспроможності — інтелект і знання, а це в першу чергу люди і відповідно обсяг інвестицій у людський розвиток.
За оцінками фахівців експертної корпорації ”Всесвітній економічний форум” вже в 1992 році конкурентні переваги країн з розвинутою економікою лише на 15% залежали від традиційних (“твердих”) показників, таких як обсяг ВВП, рівень інфляції, стан торговельного балансу, і на 85% — від “м’яких” факторів конкурентоспроможності, пов’язаних з людським чинником (мотивації праці, ступеня освіченості і кваліфікації кадрів тощо).
В таких країнах як Індія і Китай спостерігається прорив у розвитку людського потенціалу, що можна пояснити збільшенням уваги держави та приватних інвесторів до фінансування людського розвитку. У більшості країн спостерігається тенденція до зростання державних витрат на освіту.
Стрімке розповсюдження знань та ноу-хау впливає на всі сфери економічної діяльності. Розвиток інформаційних технологій обумовив новий тип організації виробництва, коли підприємства територіально віддалені один від одного, можуть укладати угоди про обмін продуктами своєї праці через канали електронного зв’язку і достатність Інтернет — послуг (на підприємствах окремих країн сягає 80 — 95%), більшість зайнятих працюють, спілкуючись з роботодавцями (іноді інших країн) через Інтернет мережу.
Це ключовий момент розвитку світового ринку праці, оскільки традиційних форм зайнятості стало недостатньо для пристосування підприємств до нових умов господарювання. Виникла необхідність переходу до нетрадиційних форм, зокрема, неповної, вторинної, тимчасової, сезонної, самозайнятості тощо. У сфері послуг значного поширення набула практика субконтрактного найму, що дозволило підприємствам значно розширити можливості ротації кадрів. При інтенсивному застосуванні інформаційних технологій значна частина висококваліфікованих працівників, в основному, виконуватиме роботу вдома.
Проявляється це у значному підвищенні її мобільності і зміни у цій сфері пов’язані з формуванням багатопрофільного працівника нової формації, характерними рисами якого стали поєднання різноманітних фахів і видів трудової діяльності, постійне підвищення рівня освіти і професійної підготовки.
Тенденція зумовлена економічними та соціальними перетвореннями, а зміни в усіх сферах суспільної діяльності вимагають організації якісно нової системи підготовки і перепідготовки кадрів, яка здатна забезпечити їх оперативну адаптацію до нових соціальних і виробничих умов.
Чисельність студентів вищої школи 203 країн зросла з 70-х років ХХ ст. до середини 2000-х років з 13 млн. до 111 млн. чоловік внаслідок усвідомлення людьми зв’язку освіти з добробутом, який у найбільш розвинутих країнах є соціально-економічною закономірністю: краща освіта зумовлює більшу конкурентоспроможність на ринку праці і, відповідно — кращі дохід, соціальний статус, можливості збереження і зміцнення здоров’я, свободи життєвого вибору. Так, у США різниця середньої платні випускників шкіл і бакалаврів з 1975 року до 2005 року зросла з 19% до 63% для чоловіків і з 37% до 70% для жінок.
Чинник глобалізації впливає на зайнятість, її структуру та на демографічні процеси, хоча цей вплив є опосередкованим, і, в кінцевому рахунку, спричиняє прискорення темпів нарощування кількісних параметрів трудового потенціалу в одних випадках та їх сповільнення — в інших.
Більш безпосередньо вплив глобалізації на демографічні процеси виявляється у перерозподілі робочої сили між окремими країнами і континентами, що ілюструє постійне зростання міграційних потоків з менш розвинутих регіонів світу в більш розвинуті. Для країн з перехідною економікою ця проблема є актуальною, адже значна частина працездатного населення країни вимушена щорічно виїжджати на тимчасову або постійну роботу в зарубіжні країни.
Через низький рівень народжуваності значущим фактором збільшення чисельності населення у більшості розвинутих регіонів світу (і, зокрема, розвинутих європейських країн) стала міжнародна міграція. Якби не додатне міграційне сальдо, кількість населення Європи почала б скорочуватись ще з 1995 року.
За оцінкою Відділу народонаселення ООН, міграційний приріст у першій половині поточного десятиліття забезпечував 3/4 загального приросту населення у розвинутих країнах. У випадку збереження наявних тенденцій у період з 2010 по 2030 роки у більш розвинутих регіонах світу збільшення чисельності населення зможе відбуватися виключно за рахунок міграції2.
Інформаційно-комунікаційна складова освіти розвивається як в аспекті технічного забезпечення навчального процесу, так і — прищеплення учням/студентам інформаційно-комунікаційних навичок: техніки комп’ютерних операцій, умінь з інтернет-навігації, знання мов, переважно — англійської, внаслідок того, що найбільший інформаційний ресурс зосереджений в мережі Інтернет і презентований англійською; викладання англійською є в усіх університетах “першої десятки ” провідних світових рейтингів.
Кращі університети повністю забезпечені комп’ютерами та інтернет-трафіком; основи інформаційно-комунікаційних навичок прищеплюються на рівнях середньої та початкової школи (так, у 2006 році школи США мали 76 комп’ютерів на 100 учнів, Японії — 82).
Безперервна освіта впродовж життя, передовсім професійна, у розвинутих постіндустріальних суспільствах є невід’ємною частиною життя більшості населення, яка забезпечує доповнення, оновлення, осучаснення набутих під час базової освіти знань, умінь і навичок як важливий чинник життєвого успіху. Так, у Німеччині та Франції держбюджетне фінансування додаткової професійної освіти значно більше, ніж університетської.
Сьогодні в Україні реалізується програма навчання протягом усього життя людини. Країни-учасниці Болонського процесу підкреслюють важливий внесок вищої освіти у впровадження безперервного навчання. Вони вживають заходів, щоб спрямувати національну політику своїх країн до цієї мети і спонукати ВНЗ збільшити можливості навчатися незалежно від віку, враховуючи попередню освіту. Наголошують, що такі дії повинні бути невід’ємною складовою діяльності вищої освіти.
Місце традиційно-класичного підходу в освіті, зосередженого переважно на засвоєнні більш-менш стандартного набору знань, умінь і навичок, дедалі більше займає підхід, сфокусований на розвитку здібностей і умінь учнів/студентів орієнтуватися в розмаїтті складних, швидкоплинно змінюваних і непередбачених виробничих та життєвих ситуацій.
Європейська вища освіта переживає процес уніфікації через Болонський процес, у результаті якого заплановано у 2010 році проголосити єдиний європейський освітній і науковий простір.
Зміст “болонізації” передбачає єдині умови визнання дипломів про освіту; уніфіковану систему вчених ступенів (бакалавр, магістр, PhD); термінів навчання (бакалаврат — не менше 3-х років, магістеріум — 2-х); оцінювання знань (за літерами латиною від А — аналог вітчизняного “відмінно” до Е — аналог “задовільно з мінусом”); форм навчання (за кредитно-модульною системою).
“Болонізацію” не підтримують ряд держав Старої Європи з давніми системами освіти, тому що переважне фінансування вищої освіти в Західній Європі належить освітньому управлінню ЄС, яке задовго до Болонського процесу створило програми обміну і розвитку освіти, накопичило базу даних, сформувало співробітницькі групи в зацікавлених країнах, щорічно здійснює пересування десятків тисяч студентів за відпрацьованою схемою.
А в межах Болонського процесу існують перешкоди мобільності: неузгодженість навчальних програм (за даними 2007 року, лише 66% університетів Європи дотримувалися кредитно-трансферної системи), відсутність єдиного, визнаного всіма країнами Болонського процесу додатку до диплому (його видавали лише 47% європейських ВНЗ), труднощі з візами і дозволами на роботу для студентів і науково-педагогічного персоналу.
Якість вищої освіти – це рівень відповідності різноманітних аспектів вищої освіти системі прийнятих вимог, соціальних норм, державних та міжнародних освітніх стандартів та їх здатність задовольняти потреби громадян та суспільства в цілому.
До основних глобалізаційних чинників, які впливають на процеси реформування державних механізмів забезпечення якості в Україні можна віднести такі:
- масовий характер освіти;
- процеси євроінтеграції та стандартизації сфери освіти, прийняття Болонської декларації;
- зростання значущості освіти високої якості для індивіда і суспільства як основи конкурентоспроможності країни;
- адаптація освітнього процесу до запитів і потреб особистості, забезпечення можливостей її саморозвитку та саморозкриття;
- радикальні зміни в системі комунікації, що спричинили вагомі зміни у характері праці викладачів та студентів;
- розвиток віртуальних університетів і дистанційних форм навчання, які змогли виникнути тільки за допомогою сучасних інформаційних технологій і технологій зв'язку;
- розширення мобільності учасників освітнього процесу, що пов’язане із збільшенням потоку студентів, які навчаються в закордонних ВНЗ, обміном учнями, студентами та професорсько-викладацьким складом, використанням закордонних програм, технологій та інформації;
- зростання популярності концепції навчання упродовж всього життя.
Ринок праці в Україні в 2012 році не показав значної динаміки розвитку. Обсяг ринку стаффинга, з урахуванням пошуку і підбору персоналу на тимчасові проекти, в Україні не перевищив 10-12%. Багато вітчизняні компанії займали вичікувальну позицію перед парламентськими виборами; до деякої міри вплинуло на активність компаній і очікування роз'яснень до оновленого Закону про зайнятість населення. Втім, суттєвих коливань попиту на персонал, також, не спостерігалося.
Боротьба за кваліфіковані кадри
Одним із трендів 2012 року став збільшення попиту на кваліфіковані кадри, інвестування компаній у створення привабливого іміджу роботодавця, пошук і впровадження нових способів нематеріальної мотивації персоналу, внесок компаній у навчання та розвиток персоналу, а також націленість на утримання фахівців, про що свідчить наявність значної кількості контрпропозицій від роботодавців тим фахівцям, які мали намір змінити роботу. У 2012 році компанії активно вкладали в своїх фахівців, і ми очікуємо, що ця тенденція продовжиться в 2013 році.
Масових скорочень персоналу і зменшення кількості вакансій у 2012 році не відбулося, так само як не було і істотного збільшення заробітних плат: в середньому по ринку зростання склало приблизно 5-10%; ми очікуємо, що і в 2013 році зростання заробітних плат не перевищить даний показник..
Ринок праці в 2012 році, регіони
Київ
За даними АНКОРу в Україні в 2012 році на 1 вакансію в регіонах припадало майже 3 вакансії в Києві. Серед найбільш затребуваних фахівців - директора з розвитку бізнесу, директори та менеджери з продажу, маркетологи, IT-фахівці. Ми очікуємо, що в 2013 році зарплати киян підвищаться, в середньому, на 5%, а кількість претендентів на одну вакансію буде зростати. При цьому вимоги до претендентів на вакансії, що будуть збільшуватися з подальшим акцентуванням на відповідність кандидатів корпоративним цінностям компаній-роботодавців.
Львів
З початку 2013 року відчувається невластива для Західного регіону в даний період часу активність з пошуку та підбору персоналу з боку компаній і кандидатів, проте, в цілому, ми очікуємо, що обсяг ринку в 2013 році, в порівнянні з 2012 роком, не зросте, точно так само суттєво не зміниться і рівень заробітних плат.
У минулому році ринок праці ріс помірними темпами. На постійній основі були затребувані робітники і низькокваліфіковані співробітники на виробництво, технічні фахівці зі знанням іноземних мов, від фахівців початкового рівня до топ-менеджерів, менеджери з продажів, фахівці в сфері IT, маркетологи, медичні представники. Роботодавці звертали увагу не тільки на професійні навички, а й на особистісні якості, що часто ставало вирішальним при прийнятті остаточно рішення про прийом на роботу. Розвинені комунікативні навички, вміння переконувати та відстоювати свою точку зору тепер важливі не тільки для фахівців сфери продажів, але й інших спеціальностей, в тому числі і технічних.
Найбільш затребувані спеціальності в 2012 році
1. Фахівці / менеджери з продажу
2. Менеджери по роботі з ключовими клієнтами
3. Регіональні та торгові представники
4. Фахівці / менеджери з маркетингу
5. Технічні фахівці зі знанням англійської мови
6. IT-програмісти, web-розробники
7. Фахівці / менеджери із закупівель
8. Кваліфіковані робітники на високотехнологічне виробництво
Причини безробіття серед молоді в Україні та країнах ЄС
Кожен п'ятий молодий українець не працює
Проблема молодіжного безробіття актуальна як для України, так і для Європи в цілому. В ЄС без діла сидить 22% молоді.
В Україні п'ята частина молодих людей у віці від 15 до 24 років взагалі нічим не зайнята - тобто вони не тільки не працюють, але і не навчаються.
Причинами такої сумної ситуації експерти називають відсутність у молодих людей необхідних знань і навичок для працевлаштування (докладніше див інфографіку). Наприклад, сучасний ринок праці вимагає вміння працювати з комп'ютерними програмами. Однак, незважаючи на поширену думку про те, що сучасні діти та підлітки більшу частину часу проводять за комп'ютером, на перевірку цих знань виявляється вкрай недостатньо для того, щоб знайти робоче місце.
- Щодня до нас звертаються 17-20 чоловік у віці від 14 до 35 років. Як правило, це ті, хто вже зневірився працевлаштуватися самостійно - 60% відвідувачів зізнаються, що готові на будь-яку роботу, - розповідає заступник директора Київського молодіжного центру праці Ганна Куценко. - І це притому, що вакансії є, але молодим людям заважає зайняти їх ціла низка причин.
За словами експерта, для молоді характерні завищені вимоги по зарплаті, особливо в тих випадках, коли вони вважають, що майбутній роботодавець хоче від них занадто багато. Також проти молодих кандидатів грають їх власні резюме, в яких вони вказують відсутність досвіду роботи. Тим часом і підробіток в шкільні чи студентські роки, і волонтерство - все це той досвід, про який майбутній роботодавець хоче знати. І згадавши про це в резюме, ви розповісте про своє бажання займатися справою, про свої навички та лідерські якості.
До речі, говорить Ганна Куценко, сучасний український ринок праці переповнений не лише юристами та економістами - останнім часом до них все частіше приєднуються дизайнери. Що стосується найбільш затребуваних спеціальностей, то це, в першу чергу, робітники та айтішники.
Основні причини безробіття серед молоді *
• відсутність мотивації до праці
• неправильно вибрана спеціальність
• відсутність необхідних професійних знань
• відсутність навичок роботи з програмами ПК
• невміння складати резюме
• низькі комунікативні навички
• відсутність навичок пошуку роботи
• завищені очікування по зарплаті
2