Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Державний центр соціальних служб для молоді Міністерства України у справах сім'ї, дітей та молоді
Інститут соціальної роботи та управління
Національний педагогічний університет
імені М.П. Драгоманова
СОЦІАЛЬНА РОБОТА:
ТЕХНОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ
Рекомендовано
Міністерством освіти і науки України
як навчальний посібник для студентів
КИЇВ 2004
вищих навчальних закладів
ББК 74 6 УДК 37 035 С69
Друкується за рішенням Вченої ради
НПУ їм М П Драгоманова
від 26 лютого 2004 р (протокол № 7)
ЗМІСТ
Авторський колектив:
Капська А.Й , керівник авторського колективу -розд І, гл 1 -п 1, 3, 4, 5,
розд II гл 1 -п І, 5, гл 2-п 1,2, гл 4~п 1,
гл 5-п 1,4,5 6,
Безпалько О.В , кандидат пед наук -розд І, гл 3 - п 2, Вайнола Р.Х , кандидат пед наук -розд І, гл 2-п 1,2,3, Вакуленко О.В , кандидат пед наук- розд II гл 4-п З, Карпенко О.Г., кандидат пед наук -розд І, гл 1 - п 2, гл 3-п 1, розд II,
гл 2-п 3,4, гл 4-п 2, гл 5-п 2,3, Ковчина І.М., кандидат пед наук -розд II, гл 8 — п 1, 2, Комарова Н.М , кандидат екон наук -розд І, гл 3-п З, Краспова Н.П , кандидат пед наук -розд II, гл 6-п 1 2, 3, 4, Мірошниченко С.А -розд І гл 1 — п 2,3, Міщик Л.І., доктор пед наук -розд II, гл 1 - п б, Пєша І.В., кандидат пед наук -розд II, гл 3-п 3 4, Поліщук В.А , кандидат пед наук -розд II, гл 1 -п 4, гп 4-п 4, 5, Харченко С.Я., доктор пед наук -розд II, гл 7-п 1,2
Рецензенти: Євтух М.Б -
Говорун Т.В -
доктор педагогічних наук, професор,
дійсний член АПН України,
доктор психологічних наук, професор
С 69 Соціальна робота: технологічний аспект: Навчальний посібник/За ред. проф А Й Капської - К Центр навчальної літератури, 2004 - 352 с ІЗВМ 966-8365-40-2
На основі глибокого вивчення та аналізу різних напрямів соціальної роботи в Україні в посібнику пропонуються теоретичні засади та окремі технології соціальної роботи з різними категоріями населення
Посібник призначається для соціальних працівників, соціальних педагопв, які працюють у державних і недержавних установах та студентів гуманітарних факультетів навчальних закладів 1-І V рівнів акредитації та готуються до роботи в соціальній і соціально-педагогічній сфері
ББК 74 6 УДК 37 035
ІЗВИ 966-8365-40-2
© Капська АЙ таш, 2004
© Центр навчальної літератури, 2004
Передмова 6
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ... 8
Глава 1. Соціальна робота як практична діяльність 8
Глава2. Професійна компетентність спеціаліста соціальної роботи 35
Глава 3. Технологізація соціальної роботи як умова Гг оптимізації.... 61
РОЗДІЛ II. ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ 92
Глава 1. Технології роботи з сім 'ями різного типу 92
Глава 2. Технології соціальної роботи з людьми, що
мають функціональні обмеження 172
Глава 3. Технології соціальної роботи з військовослужбовцями 198
Глава 4. Технології соціальної роботи з дезадаптивними
дітьми та молоддю 215
Глава5. Соціальна робота з дітьми вулиці 267
та соціально незахищеними дітьми та підлітками 277
5. Робота з кризовими сім'ями як попередження появи
"дітей вулиці" і соціально незахищених дітей 280
6. Вулична соціальна робота 286
Глава 6. Технології соціальної роботи з обдарованими дітьми 292
Глава 7. Технології соціальної роботи з клієнтами різного
віку • 316
Глава8. Технології соцально-правового захисту клієнтів 328
Додатки 346
Соціальна робота
Соціальна робо/па
ПЕРЕДМОВА
Останнє десятиріччя у розвитку української педагогічної науки до сить помітними є пошуки ефективних підходів у технологіях соціальної роботи. За цей час соціальні технології збагатилися новими напрямами, методами і формами роботи. Можна без перебільшення сказати, що це був період, якому притаманні тенденції, спрямовані в майбутнє.
Актуальність вивчення основних технологічних аспектів соціальної роботи за ці роки обумовлюється такими важливими прцесами, які відбу ваються сьогодні в українському суспільстві й у соціальній сфері, які тісно пов'язані між собою. Це означає, що бурхливий розвиток суспіль ства ставить перед центрами соціальної роботи відповідальні завдання. Дійсність народжує нові потреби, нові інтереси членів суспільства, зок рема, тих, які потребують соціальної допомоги, соціального захисту і підтримки. Соціальний запит обумовлює не лише звернення людини з тієї чи іншої важливої проблеми, а й ті форми допомоги, які можуть і повинні надавати центри соціальних служб для молоді та спеціалізовані центри в Україні.
Мова йде не лише про велику кількість адекватних до запитів форм роботи, що з'явилися останнім часом і які демонструють иебайдужість державних виконавчих органів і спеціалізованих служб до долі людини, а йдеться про їх особливе змістове наповнення, спрямоване на людину і реалізоване заради людини. Розкриття технологічного аспекту соціаль ної роботи передбачає не знайомство практиків з новітніми технологія ми, а, перш за все, служить стимулом у пошуках умов і механізмів адаптації цих технологій у конкретному регіоні до конкретних клієнтів з врахуванням соціальних процесів, перспектив розвитку клієнта та визна чення його місця у суспільстві.
Пропонований посібник — це один із важливих кроків узагальнити пошукові і практичні напрацюванпя вітчизняних вчених, і дати картину дії соціальних технологій у різних аспектах життєдіяльності людини.
Дана колективна праця склалася таким чином, щоб охопити найбільш болючі питання сьогодення у соціальній роботі, найбільш вразливі групи населення, що потребують уваги, підтримки і допомоги: інваліди, діти вулиці, дорослі і діти, що зазнали насильства, проблемні сім'ї, групи ризику, люди похилого віку та іп.
Оскільки видання не готувалося як монографічне дослідження, що мало б висвітлити всі без винятку технології соціальної роботи, ми вклю чили до посібника розділи, ще мало розроблені, але поставлені на поря док денний соціальною практикою (соціальна робота з людьми зрілого віку, соціальна робота з дітьми, що мають обдарованість та з їхніми батьками тощо).
Цілком усвідомлюючи, що посібником будуть користуватися як тео ретики, так і практики, зокрема, соціальні працівники, авторський колек тив сподівається, однак, що ця книга стане у пагоді фахівцям соціальної сфери, студентам, викладачам навчальних закладів, усім, хто цікавиться проблемами і долею людей, котрі потребують нашої допомоги.
Від авторського колективу проф. А.Й. Капська
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
РОЗДІЛ І
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ
ГЛАВА 1. СОЦІАЛЬНА РОБОТА ЯК ПРАКТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ
/. Взаємозв 'язок соціальної політики і соціальної роботи
Соціальна робота є прямим відображенням суті соціальної політики, яка охоплює численні і різноманітні аспекти життя. Безперечно, що соц іальна політика, як наукова галузь і навчальна дисципліна, є передумо вою розгортання соціальної роботи, оскільки науковці вбачають у соц іальній політиці перш за все, регулятор соціальних процесів, перетво рень. Проте, щоб соціальна робота, як практичний прояв соціальної пол ітики, стала конкретною проблемою і набула соціально значущої та дер жавної ваги, в державі потрібне соціальне замовлення.
Різні науковці по-різному тлумачать поняття "соціальна політика" як базове поняття стосовно соціальної роботи. Так, скажімо, А. Райкевич зазначає, що соціальна політика — це цілеспрямована діяльність держа ви та інших суб'єктів у галузі формування умов життя населення та міжособистісних відносин [1,7]. По-іншому розуміє соціальну політику Я. Роснер, який вбачає серед завдань соціальної політики і таку, як "перебудову соціальної структури суспільства". Водночас він наголошує на тому, що метою соціальної політики має бути задоволення потреб особистості, і цьому повинні підпорядковуватись усі інші заходи соц іальної політики [1,17].
Російські вчені (В.Афанасьєв, Ю.Волков, С.Шаталіи) вважали, що до сфери соціальної політики варто відносити такі питання, як забезпе чення матеріального добробуту народу, підвищення його культури, гро мадської свідомості й активності, поглиблення демократії та прогресив ний розвиток соціальної структури суспільства [2, 396].
Український соціолог О.Якуба також пов'язує можливість вирішен ня соціальних проблем із зміною статифікаційної структури українського суспільства, оскільки це дозволяє уточнити чимало позицій, які відобра жають зміст соціальної політики [3, 145].
Виходячи з висловлених міркувань, можна стверджувати, що соц іальна політика як регулятор має такі складові: суб'єкти, які розробля ють і впроваджують соціальні програми; об'єкти, які підлягають регулю ванню, корекції; канали, засоби впливу суб'єктів па об'єкти [4, 12].
Глибоке наукове вивчення результатів соціальної роботи дозволяє говорити про позитивні чи негативні тенденції соціальної політики, її "больові точки" і розробляються оптимальні шляхи їх усунення. При цьому однією із умов успішної реалізації соціальної політики є функціо нування її структурно-функціональної моделі, яка включає кілька важ ливих компонентів:
об'єкт соціальної політики і соціального управління (соціальна
сфера і соціальні процеси);
функції управління;
методи управління;
ресурси на соціальні потреби;
суб'єкти управління;
системи інформаційно-аналітичного забезпечення.
Безумовно, для грамотного вирішення завдань соціального характе ру па різних рівнях необхідне чітке визначення об'єктів і суб'єктів соц іальної політики, а інтегрована якість соціальної сфери полягає у забез печенні сприятливих умов для розвитку особистості, її соціального само почуття в різних організаціях, достатньо повної реалізації творчих мож ливостей і здібностей, які в кіпечпому результаті справляють позитив ний вилив па ефективність інших видів діяльності особистості.
Досягненні збалансованості у соціальній сфері, зняття соціальної де формації і своєчасне розв'язання соціальних конфліктів — це і є змістом соціальної політики як па рівні держави, так і на рівні регіонів. Тому в її організації органи управління різних рівнів повинні мати вплив па хід соціальних процесів згідно з окресленими цілями. Звичайно, у праців ників, котрі працюють у соціальній сфері, може з'явитися запитання: які умови необхідні для отримання оптимального результату, досягнення соціальної стабільності, збалансованості всіх елементів соціальної сфе ри, а отже, забезпечення гідного життя громадян у різних регіонах. Таких складових є кілька:
10
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
11
Побудова моделі і визначення "білих плям" у соціальній політиці, базується на системі показників, які слід класифікувати за сферами жит тєдіяльності об'єкта соціальної роботи.
Перша сфера — виробничо-технологічна:
надійність технологічних систем (суб'єктивні показники);
надійність технологічних рішень (суб'єктивні показники);
надійність економічного становища підприємства, установи, соц
іального інституту (суб'єктивні показники);
надійність управління відповідною структурою (суб'єктивні по
казники);
Друга сфера — професійно-трудова:
— професійна надійність (кваліфікація, стаж роботи за спеціаліза
цією, виступають як суб'єктивні показники);
— задоволення працею (суб'єктивні показники).
Третя сфера — соціально-побутова:
соціально-иобутове влаштування (здоров'я, соціальний захист,
пільги тощо — це об'єктивні показники);
задоволення соціально-побутовим аспектом життя (суб'єктивні по
казники).
Четверта сфера — соціально-політична:
державна підтримка підприємства, установ тощо (об'єктивний по
казник) ;
можливість колективу приймати рішення (суб'єктивний показник);
громадська думка з приводу стану і перспектив розвитку органі
зації (суб'єктивний показник).
П'ята сфера — культурно-духовна:
культурпо-освітпіп рівень (суб'єктивний показник).
Шоста сфера — морально-психологічна:
виявлепість, надійність на майбутнє (суб'єктивний показник);
— високий професіоналізм і готовність викопувати технологічні ви
моги у будь-яких ситуаціях;
психологічна стійкість особистості до різних соціальних аномалій.
Сьома сфера — соціальна:
єдність колективу, згуртованість;
чисельність мікрогруп;
— співпадання нормативної і реальної соціальних структур у мікро-
соціумі.
Сьогодні, як стверджують соціологи, створює собі дорогу теорія "природного права" па розвиток і реалізацію людиною своїх здібностей до творчого мислення і творчої діяльності. Безперечно, кожна людина реалізує те, що в ній закладено природою, і не більше, а якщо закладено більше, то це стає не лише її особистим надбанням, але і благом для всіх у процесі досить різноманітного й універсального в умовах інформацій ної цивілізації людського спілкування [5].
Щоб вести мову про соціальну роботу, її зміст і функції, доцільно сказати, що сьогодні ми маємо перевернути піраміду захисту і індивіду альної і соціальної суб'єктивності людини, де особистість і соціальне середовище, яке їх оточує, — є єдиним цілим. При цьому не особистість функціонує заради середовища, а останнє повинне засобами своєї орган ізації створювати умови для розвитку життєвих сил людини. Таку пірам іду прогнозує С.Григор'єв, в якій соціальне середовище й особистість перебувають у діалектичному взаємозв'язку [6].
12
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 13
Смисл соціального соціуму полягає у забезпеченні сприятливих умов для розвитку особистості, остання ж реалізує свої життєві сили через соціальну організацію, соціальне середовище.
Сама держава делегує своїм соціальним інститутам, організаціям, ок ремим особистостям ряд функцій по управлінню і розпорядженню влас ними справами, скорочує методи політичного тиску і розширює сферу правового, духовпо-культурного, штелектуальио-інформаційпого впливу на громадян.
В останні роки все частіше постає питання про обумовленість соц іальної роботи соціальною політикою держави, оскільки зміст і спрямо ваність останньої служить не лише змістовою, але й організаційною ос новою соціальної роботи, викопуючи водночас надзвичайно важливу ме тодичну функцію стосовно до останньої.
Спираючись на законодавчу базу і нідзакоіші нормативно-правові акти, різні структури органів державного управління, соціальна політика прагне створити передумови для адаптації людини до умов життєдіяль ності, які постійно змінюються у часі і просторі.
Без сумніву, соціальна політика не може бути оформлена гарними гаслами і деклараціями, вона, перш за все, має врахувати інтереси і потреби соціальних, професійних, національних, різновікових і різноста тевих груп населення. І чим глибше будуть вивчені і усвідомлені життєві потреби населення, умови й можливості їх реалізації, тим точніше і по вніше вони будуть представлені у завданнях соціальної політики, а отже, більш успішно вирішуватись у практиці. Тобто, можна сказати, що соц іальна політика (як методологія) і соціальна робота (як практика) — це дві взаємообумовлені, взаємодіючі сторони, які включають пауково-пізиа-вальпий і іірактично-оргапізаційпий компоненти [1, 48-49].
Науково-пізнавальний компонент соціальної політики виступає як ре зультат аналізу й осмислення потреб, які з'явилися у суспільстві, тен денцій розвитку соціальних процесів як узагальненою результату й оцінки попереднього етапу соціальної політики. Це дає змогу органам державного управління виробити концепцію соціальної політики і формулювати її го ловні завдання й напрямки, які проявляються у соціальній роботі.
Практично-організаційний компонент соціальної політики держави по в'язаний безпосередньо з реалізацією концептуальних положень і стратег ічних завдань. Саме названий компонент дозволяє глибоко усвідомити зміст соціальної політики й умови її реалізації; підбір і розстановку кадрів для вирішення окреслених завдань; визначення функцій виконавців, їх
повноважень і відповідальності, наявність ресурсів і засобів; координація зусиль і дії у реалізації завдань; поетапне виконання завдань.
Водночас слід зазначити, що, у свою чергу, соціальна робота з її розгалуженою структурою органів управління у різних регіонах, з широ кою мережею центрів соціальної допомоги населенню здійснює досить активний вплив па соціальну політику. Вбираючи в себе практично-оргаи-ізаційний компонент соціальної політики держави, вона забезпечує ре альність останньої, перевіряє її життєздатність. У цьому і проявляється діалектика взаємодії соціальної політики і соціальної роботи, хоча соц іальна робота за своїм змістом значно багатша за соціальну політику, більш динамічна, рухливіша, і в той же час вона періодично визнає більшу стійкість і визначальний характер соціальної політики.
Література
Питання для самоперевірки
14
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 15
2. Соціальна робота як вид професійної діяльності
Порушення па початку 90-х років XX ст. традиційних для України механізмів соціального регулювання і взаємодії, поведінки людей потре бує перегляду не лише соціальної політики, але й теоретичних засад, які є фундаментного для осмислення того, що відбувається з людиною, сус пільством, яка логіка зміни людей, який механізм самозахисту і загаль нодержавної підтримки людей. Становлення і розвиток інституту соц іальної роботи пов'язані також із загостренням міжнаціональних відно син, еміграційних процесів. Ситуація ускладнюється і тим, що в останній період зіткнулися різні концепції і стратегії соціальної перебудови сусп ільства та розвитку соціальної роботи. А сьогодні, як ніколи, потре бується найбільш точне і швидке визначення стратегії і тактики соціаль ного захисту населення, створення оптимально-необхідних установ соц іальної роботи, а також підготовки і перепідготовки працівників.
Досить очевидним стає вилив па специфіку діяльності соціального працівника масовість і якість змін у самій людині: всеохоплююча гра мотність, поінформованість, соціально-побутова забезпеченість. Переос мислення основного змісту і напрямів соціальної політики призвело до необхідності визначення суті і напрямів соціальної роботи в реалізації цієї політики. Тому, перш за все, необхідно відповісти па такі питання: що ми розуміємо під поняттям "соціальна робота", який її основний зміст і різновиди ? Які основні особливості й ознаки ?
Як зазначалося вище, соціальна робота є найбільш важливим інстру ментом соціальної політики. Водночас соціальна робота, виконуючи фун кцію оберненого зв'язку, виступає в ролі соціального локатора, який визначає на основі спеціальних індикаторів реальні наслідки соціальної політики, її життєвість і ефективність. Саме система соціальної роботи як діяльність по паданню допомоги людині, сім'ї, групі осіб, які знахо дяться у складній життєвій ситуації, шляхом надання матеріально-фінан-сової, морально-правової підтримки, консультування й обслуговування демонструє реальні можливості суспільства і держави щодо соціального захисту людини. Відомо, що кожна професія характеризується спільними з іншими професіями і специфічними, притаманними лише їй цінностями. Особливості професійних цінностей обумовлені роллю і статусом про фесії в житті суспільства і конкретної людини.
Визначення ціннісних орієнтацій професійної діяльності, тим самим підкреслює не лише системну єдність, цілісність розвитку особистості і
діяльності, але й відводиться їм певна роль у досягненні професіоналіз му, майстерності особистості й діяльності.
Цінності професійної діяльності можна розуміти як домінуючу по требу — служить своєю професією на благо людей, яка орієнтує (акуму лює) нрофесійио-особистісну активність соціального працівника у досяг ненні означеної гуманної мети.
Взявши за основу характерні потреби особистості і співвідносячи їх з новою професією — соціальною суттю, можна назвати такі групи цінно стей цієї діяльності.
цінності, які відображають специфіку професійної діяльності, аль
труїстичного характеру (допоможи іншому, який потребує такої підтрим
ки, слабозахищеній людині);
цінності етичної відповідальності перед професією (соціальний
працівник захищає гідність і цілісність професії, дотримується і примно
жує етичні принципи, норми, знання і місію соціальної роботи, яка, як і
інші галузі перебуває у процесі постійного розвитку і збагачення тощо);
цінності пов'язані з потребами самореалізації, самоствердження і
самовдосконалення особистості соціального працівника і досягнення про
фесіоналізму в діяльності.
Структурний і якісний аналіз цінностей соціальної роботи як профес ійної діяльності виявляє її комплексний характер, гуманістичну природу і зміст. Саме гуманістичний ідеал — самоціпність особистості — визна чає смисл і призначення цієї діяльності, а її цінності у зв'язку з цим відображають визнання гармонії суспільних і особистіших інтересів, ус відомлення праці як вищого смислу життя, пріоритет загальнолюдських цінностей (істина, здоров'я, мир, милосердя, добро, допомога тощо). У зв'язку з цим завданням соціальної роботи є встановлення балансу між відповідальністю суспільства перед особистістю і відповідальністю осо бистості перед суспільством.
Аналіз різних наукових підходів [1,2] дозволив визначити зміст соціальної роботи, який включає три основні аспекти:
Опадання допомоги окремій людині чи групі осіб, які опинились у скрутній життєвій ситуації, шляхом підтримки, консультування, реабілі тації, патронажу та використання інших видів соціальних послуг;
16
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
17
з меюю забезпечення сощальпо-оздоровчого середовища для житієвою розміщення і життєдіяльності людини, сіворити систему підтримки лю дей, які опинились у складній жипевш ситуації
Перші два аспекти проявляються па мікрорівш, третій — па мак рорівш соціальної роботи
Так що ж таке "соціальна робота'"5
На сьогодні є чимало визначень цього феномена Ми пропонуємо лише деякі з них, які найбільш повію відображають сугь соціальної роботи Так, Національна асоціація соціальних працівників СІЛА наголо шує, що соціальна робота — це професійна діяльність з надання допомо ги індивідам, групам і сшльпоіам, посилення чи відродження їхньої здат носи до соціальною функціонування та створення сприипяіливих соц іальних умов для досяіпепия цих цілей [3, 31-32]
Російський вчений А Ляшепко [4] розкриває соціальну роботу у двох площинах у широкому розумінні — це вплив професіоналів іромадсь-кості па соціальне облаштування сусшльсіва шляхом формування і реал ізації соціальної політики, спрямованої на сіворепия спрпяіливих умов для жинедіяльності людини У вузькому розмінні — це професійна діяльність, яка здійснюється професшио-шдіотовленим спещалісіам і їхнім помічниками і спрямована па падання індивідуальної допомоіи людині, сім'ї, і руш осіб, які попали у важку для них жииєву сшуацію, шляхом інформування, консультування, натуральної чи фінансової дономоіи, соц іальну реадаптацію, догляд, обслуговування, педагоичпу і нсихолоичну підтримку тощо
Варто звернути увагу ще па розкриігя суті соціальної роботи, яке дає М Фарсов [4, 21] Він, зокрема, акцентує уваїу па такому аспекті, як самодопомога, включаючи п до заіальпого — допомога в системі соцюкультурних і пихосощальпих взаємодій і відносин різних суб'єктів
Вітчизняні вчені (В Андрущеико, М Лукашевич та ш )шд поняттям "соціальна робота" розуміють професійну діяльність оріашзацій, іруп і окремих шдивидів з падання допомоіи у здійсненні соціалізації особам чи групам людей у випадках, коли за відсутність належних умов у суспільстві або особистих вад їх соціалізації утруднюється, призупиня ються або набуває зворотньою напряму (десоціалізація)
Останнє визначення с дещо спірним, оскільки в соціальній роботі на перше місце виступає не допомоіа у соціалізації, а допомоіа людині у визначенні самоцшності соціально значущої поведінки прояву, соціаль ної акіивиосіі, "знайти" себе і своє місце Це дозволяє висловиш думку
про можливість функціонування ще одною визначення нопяіія ' Соц іальна робоїа' , яку ми розуміємо соціально філософський, психолою педаїоіічіпш феномен, який вбирає в себе баіаіоіраншсть будь якої осо бисшсті і професійної діяльності фахівця у соціальній сфері це інтегро вана управ ашська діяльшсіь, спрямована па зміну сукупності умов фун кціонування і розвитку процесів з метою досяіпепия оптимальної їх відповідності інтересам і потребам особистості, і рун суспільства Таке широке тлумачення соціальної роботи дозвочяе розілядати п як фено мен, метою якого є корекція соціальних відносин, соціальних процесів, соціальних умов, соціальних гехнолони Можна говорити про соціальну робо і у не лише як про професійну практичну діяльність, а й як про феномен суспільною жипя, який включає і практичну, і наукову, і навчальну діяльність у цій іалузі, а також знання, визнання, шституалі-зацпо у суспільстві цьою феномена
Слід зазначити, що можна ювориги про професійну і непрофесійну соціальну роботу [3, 7], до тою, як свідчить пракшка, осіаппя частіше просіежуьгься па вихідному еіаш сіаповлеїшя Цим еіаиом міг бути ще період 14 16 ст Сьоіодш можна вести мову уже про професійну доціль ну робоїу, яка розпочала в 90-х роках XX сі в Украпи період шетитуа лізацп, сівореппя методолош і ісорп соціальної робоїи, що сприяло початку розвитку науковою напряму у цін галузі — соціальної робоїи з різними категоріями населення
Література
18
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
19
Питання для самоперевірки
3. Об'єкти і суб'єкти соціальної роботи
Поліпшення соціального самопочуття людини, вдосконалення умов її життя, забезпечення гідного, комфортного життя — все це є безпосеред німи практичними завданнями соціальної роботи. Здійснювати компетен тно ці та інші завдання повинен спеціаліст, професіонал високої кваліф ікації, який наділений особистісио-моральиою спрямованістю, професій но необхідними якостями.
Розглядаючи сферу діяльності соціального працівника, чималу кількість соціальних інститутів, установ організацій, окремих груп і осіб, які з певних причин взаємодіють у спільній сфері діяльності, доцільно коротко зупинитись на об'єктах і суб'єктах соціальної роботи.
Думається є виправданим твердженням П.Павленка [1], про те, що у цій парі понять має домінувати не суб'єкт, як це практикується, а об'єкт. Об'єкти соціальної роботи ставляться па перше місце завдяки тим харак теристикам, завданням, які необхідно вирішувати ті проблеми, які мають об'єкти. Суб'єкти ж формуються і організуються па цій основі. Можна сказати, що суб'єкти є надбудовою у складних соціальних процесах.
Саме у такій послідовності ми й розглянемо ці два поняття "об'єкти і суб'єкти", без яких неможливо розкрити суть всієї соціальної роботи. Об'єктом соціальної роботи в широкому розумінні цього поняття є всі люди, оскільки їх життєдіяльність з великими чи малими проблемами потребує уваги соціального працівника чи окремої служби, які спро можні створити чи видозмінити відповідні соціальні умови з метою усу нення чи корекції певної проблеми.
Звичайно, проблеми суспільства, групи чи окремої людини можуть багато в чому розходитись, не стикуватись. І не завжди може їх виріши ти саме соціальний працівник, а іноді може і зовсім не допомогти. На приклад, якщо у студента погіршилося здоров'я, помічено функціональ не відхилення, то соціальний працівник може і зобов'язаний допомогти переадресувати молоду людину у спеціальну лікарню, щоб отримати відпо-
відну консультацію і, якщо потрібно, — лікування. А якщо, скажімо у заможної людини не вистачає коштів придбати останньої марки "Мерсе-дес", то навряд, чи ця людина має стати об'єктом уваги соціального працівника.
Отже, виходячи із специфіки сфери діяльності соціального працівни ка, можна говорити про багаточисельпу групу суб'єктів, які організову ють, стимулюють, реабілітують, корегують, допомагають різним людям, групам, громадам, серед яких па перше місце слід поставити соціального працівника, а потім уже установи, організації, соціальні інститути. Всі вони повинні вирішувати проблеми, які постають перед об'єктами соціальної роботи [2, 15], тобто тих, хто падає допомогу [3, 18].
Вітчизняні зарубіжні науковці ведуть дискусії з приводу визначення тих, хто входить до групи об'єктів. З'явилося чимало термінів, зокрема: той, хто потребує допомоги (але її потребують усі, хто звертається у відповідні інституції), хто зазнав насилля, пацієнт, хвора людина, зубо жіла людина, клієнт тощо.
Автори книги "Соціальна робота" [3] дотримуються думки, що термін "клієнт" може бути узагальненим відображенням суті об'єкту соціальної роботи. Оскільки населення в країні сруктуровано па різній основі, і в ньому є такі люди, такі групи і прошарки, які, опинившись у складній життєвій ситуації, або зовсім не можуть, або частково не спроможні вирішувати свої соціальні чи інші проблеми [2, 14]. Тому, розглядаючи соціальну роботу як з позиції її практичної спрямованості, можна визна чити такі групи об'єктів соціальної роботи:
^ інваліди (представники різних вікових груп), сім'ї, у яких вихову ються діти-іііваліди, діти і дорослі, які мають психологічні проблеми, стреси, схильні до суїциду:
•/ люди похилого віку, які прирівнюються до ветеранів й учасників Військових дій та Великої Вітчизняної війни, вдови і матері загиблих військовослужбовців, колишні неповнолітні в'язані фашистських конц таборів;
■^ люди похилого віку, які неспроможні себе обслуговувати, залиши лись одинокими, які мають проблеми через певний вік чи інвалідність;
^ діти й молодь, схильні до девіаптпої поведінки; діти які зазнають психічного, фізичного чи сексуального насильства; ті, що опинились у кризовій ситуації, коли с загроза їхньому життю чи здоров'ю; особи, котрі повернулися з місць позбавлення волі; сім'ї в яких живуть особи, схильні до виживання наркотиків, алкоголю;
20
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 21
•^ кризові, пеблагополучш сім'ї в яких виховуються діги — сироти чи дпи, що залишились без батьківської опіки, баїагодпш сім'ї, неповні сім'ї, сім'ї де проявляється жорстока поведінка баіьків, конфліктні си туації, сексуаіьпа розбещеність,
-/ діги, які опинились у складних критичних ситуаціях з різних при чин діти сирош, дни, котрі залишились без банківської опіки, дпи, котрі зазнали насилля з боку батьків, діти-бродяжки, обездолеш
Звичайно, названі і руни не є вичерпними і сталими їх склад може змшювашсь як під впливом соціальпо-екоіюмічпих умов, так і шд впли вом змісту соціальної політики в державі, посилення сощальпо-проф-ілакгичноі чи соціально правової роботи з різними групами населення
Окрім того, якісні і кількісні зміни у названих групах залежать від гою, наскільки продуктивно будуїь працювати соціальні працівники, щоб якнайбільшу кількість клієнпв залучити до і руни самодопомоіи, вклю чити їх у реальну діяльність з метою поліпшення власного жигтя і більш самостійного вирішення власних проблем чи проблем своєї сім'ї
Суб'єктів соціальної роботи залежно від їх функцій можна розділити на кількаіруп
Перша група — організація, установи, соціальні інститути суспіль ства,
Друга група — громадські, доброчинні організації, фонди різного профілю, приватні соціальні служби ющо,
Третя група — люди, котрі виконують функції соціального праців ника як професіонали чи на іромадських засадах,
Четверта група — викладач, а також ті, хто сприяє формуванню знань, умінь і навичок,
П'ята група — ті, хто займається дослідницькою роботою у соц іальній сфері
Безперечно, основним суб'єктом соціальної роботи є соціальний пра цівник Широкий баіаюасиекшии діапазон иою діяльпосп юворшь про певне базове шдірунтія, професійну компеіенгшсіь, особиспсш якості тощо
Як засвідчує пракшка, базовим шдіруштям у його роботі є практи ко гуманістична снрямовашсіь діяльності фахівця Найбільш важливою характеристикою особистості соціального працівника, яка обумовлює ефек тивність йою діяльності, є и гуманістичний потенціал і цшістна орієнта ція, яка визначає особистіснии смисл професійної діяльності, відображає
реальне сіавлеїшя особистосп до тих об'екпв, заради яких розюріасіь ся його діяльність Ефекіивну соціальному працівникові притаманна ор ієнтація на людину як па найвищу цінність усвідомлення і прийняття її самоцшпості, неповторної індивідуальності і творчої сутності
Можна говорити, що професшно-цішпсша орієнтація є основою діяль ності соціальною працівника як об'єкта соціальної роботи Розвиюк професійною "Я — об'єкта" формує базові складові особистості про фесійну свідомість і самосвідомість, які не лише акумулюють основи професійних вимої і завдань, своїх потреб, можливостей інтересів, але й сирияюіь пізнанню професійної ролі, виступаючи в якості внуїрішшх мотивів професійної діяльності У такого професіонала, котрий володіє розвиненою самосвідоміспо, підвищується впевненість у собі, задово лення своєю професією, ефеюившсіь робоїи, зросіає прагнення до са-мореалізацп, до розвитку особистішого потенціалу Струкіура особисп-сного потенціалу включає такі компоненти
а) професійні знання, уміння, навички (кваліфікаційний иоіепціал),
б) працездатність (психофізіологічний потенціал),
в) ішелектуальш здібності (освітиш потенціал),
г) креативш здібності (творчий поіепціал),
д) здатність до співробітництва і взаємодії (комунікативний потенці
ал),
є) цшшстно-могиваційпу сферу (моральний потенціал) Основу особиспсиого потенціалу становлять професійно обумовлені якості особистості, до яких відносяться исихолоичш характеристики, що є частиною здібностей для даною виду діяльності, психоапалішчш якосії, орієнтовані на вдосконалення соціальною працівника як фахівця — професіонала, психолоіо-педагоїічш якості, спрямовані па створення ефекту особистої привабливості
Соціальному працівникові мають бути притаманні і такі особиспсш якості, як інучкісгь, яка проявляється на інтелектуальному, емоційному і поведшковому рівнях, висока міра особистості і соціальної відпові дальності, адаптованість, яка проявляється як відкритість у спілкуванні, готовшсіь приипяш і розділиш норми, цшпосп і спосіб житія пішої людини, уміння контролювати свою поведінку в різних життєвих сиіуа-ціях і ситуаціях спілкування, здатність відстоювати свої переконання, створювати і підтримувати емоційний комфорт у ситуації міжособистіс-пого спілкування
22
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
23
Така вимогливість до професішю-особистіспих якостей соціального працівника як до суб'єкта соціальної роботи пояснюється надзвичайно складною і багатоаспектною структурою об'єкта соціальної роботи.
Проблемні питання, які стосуються об'єктів соціальної роботи вирі шується суб'єктами, в особі різних соціальних служб та інституцій, які є різними за рівнем відомчої підпорядкованості.
Як зазначає Інститут проблем сім'ї та молоді, об'єктом соціального роботи можуть бути пе лише клієнти, які становлять об'єкт соціальної роботи, а й люди, які становлять її суб'єкт, а також інші люди, які можуть виливати на соціальну проблему, заради якої, наприклад, створе ний той чи інший проект (наприклад, керівники й політики, що прийма ють рішення). Це означає, що в межах одного соціального проекту мо жуть існувати кілька рівнозначних або не рівнозначних об'єктів: одна або кілька цільових груп клієнтів, які отримують допомогу; цільові гру пи соціальних працівників, волонтерів, фахівців, яких потрібно навчити методиці падання допомоги; цільові групи людей, котрих потрібно пере копати сприяти наданню допомоги доступними їм засобами (відповідни ми рішеннями, якщо це керівники й політики, формуванням громадської думки, якщо це представники засобів масової інформації тощо).
Таким чином, сутність вибору об'єкта соціальної роботи полягає в тому, щоб обрати саме ту цільову групу (або кілька груп) серед усіх піших груп, існуючих у даному соціальному середовищі, яка найбільше страждає від тієї соціальної проблеми, па розв'язання якої переважно спрямована соціальна робота, та або може найбільше вплинути па харак теристики цієї проблеми (зміст, структуру, масштабність, характер, соц іальну значимість тощо).
Природно, технологія соціальної роботи, форми і методи втручання при роботі з цими групами, можуть бути різними [3].
До основних критеріїв вибору об'єкта конкретного соціального про екту слід віднести такі:
^ відповідність об'єкта ідеології даного проекту. Якщо дія спрямо вана па попередження епідемії ВІЛ/СНІДу, недоцільно обирати об'єк том "дітей вулиці" або тих, хто зловживає алкоголем, хоча й серед цих цільових груп клієнтів соціальної роботи можуть бути ВІЛ-іпфіковані, які слугують джерелом поширення інфекції. Доцільніше дослідницьким шляхом визначити ту цільову групу чи кілька груп, "внесок" яких у поширення інфекції є найбільшим. Якщо дослідження вказують, що иай-
більша питома вага в загальній структурі ВІЛ-інфікованих належить ін'єкційним наркоманам, то, очевидно, саме ця цільова група має бути обрана об'єктом уваги у попередженні епідемії;
^ відповідність об'єкта визначеним цілям проекту, програми. Якщо ціллю проекту визначено запобігання інфікуванню ін'єкційних нарко манів в межах певної території, недоцільно включати до складу об'єктів ін'єкційних наркоманів іншої території;
^ відповідність об'єкта тим чинникам, які найбільше детермінують кризові ситуації клієнтів соціальної роботи. Якщо дослідження вказують на існування суміжних об'єктів, які суттєво впливають на соціальну проблему об'єкта, який є головним стосовно ідеології і цілей конкретної програми, ці об'єкти також мають бути включені в проект. Наприклад, неготовпість державних службовців впроваджувати в Україні інститут прийомної сім'ї, зумовила необхідність визначити їх як об'єкт відповід ної програми, поруч із самими дітьми-сиротами;
■^ відповідність об'єкта особливостям його внутрішньої структури. Якщо дослідження об'єкта "діти вулиці" вказують на існування кількох цільових груп усередині цього об'єкта, які істотно відрізняються одна від одної, доцільно передбачити відповідну диференціацію, визначаючи об'єкт (об'єкти) конкретної програми соціальної роботи.
Опрацювання критеріїв вибору об'єкта на етапі розробки будь-якої соціальної програми може викликати потребу в розширенні переліку об'єктів в межах цієї програми або виокремленні певних об'єктів для інших, суміжних програми зі схожою ідеологією і цілями. Суміжні про грами, в залежності від ситуації, можуть бути потрібними одночасно або послідовно, коли одна програма обов'язково має передувати іншому.
Література
Питання для самоперевірки
1. Визначити сфери діяльності суб'єктів і об'єктів.
24
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
25
4. Функції, структура, рівні соціальної роботи
Виходячи із аксеологічиої і функціональної природи, соціальну ро боту можна охарактеризувати як один із багатопланових і досить трудо-ємких видів професійної діяльності. Соціальний працівник виконує різно манітні функції щодо організації, координації, забезпечення підтримки (психологічної і фізичної), правової й адміністративної допомоги, ко рекції тощо. Це спеціаліст, який може сприяти реалізації соціальної пол ітики держави па різних рівнях: на рівні управління, матеріально-техніч ного і правового забезпечення, освіти, охорони здоров'я і безпосеред ньої практики соціальної роботи.
Такий спеціаліст у процесі діяльності повинен володіти досить чима лим і різноманітним обсягом знань, які служать основою професійних умінь: координації, управління, організації, діагностування, аналізу, ко мунікації, корекції, реабілітації.
Виходячи із змісту соціальної роботи і особливостей сфери діяль ності соціального працівника, можна визначити такі професійні функції спеціаліста :
аналітико-гностичпа (виявлення і облік па території обслугову
вання сімей, неповнолітніх дітей, громадян, котрі потребують різної за
видами і формою соціальної підтримки та здійснення стосовно їх патро
нажу);
діагностична (виявлення причин появи у громадян труднощів як
за місцем проживання, так і за місцем навчання й роботи);
прогностична (програмування і прогнозування впливу па об'єкти
соціальної роботи всіх соціальних інститутів суспільства, вироблення
окремої моделі технології прогнозування і моделі поведінки об'єктів);
організаційна (організація і координація діяльності соціальних
служб, відомств, організацій, різних державних і недержавних структур
щодо надання допомоги і соціальної підтримки людям, які їх потребу
ють; здійснює планування щодо реалізації завдань соціальної політики;
сприяє розвитку мережі соціальних інституцій по обслуговуванню і соц іальній підтримці населення);
комунікативна (забезпечує налагодження взаємодії особистості,
соціальної групи, які виступають клієнтами, та державних і недержавних
організацій, волонтерів, спонсорів, соціальних партнерів);
активізаційна (сприяння активізації потенціалу можливостей
клієнтів — окремої людини, сім'ї чи соціальної групи, які опинилися в
складній життєвій ситуації; стимулювання їхніх зусиль на самодопомогу,
самовдосконалення);
охоронно-захисна (сприяння захисту прав клієнтів і створення
умов для виконання ними своїх обов'язків по відношенню до держави,
суспільства, спільноти, сім'ї, дитини; організація правової просвітниць
кої роботи серед населення з метою вивчення міжнародних і державних
документів, які регламентують права, обов'язки, норми поведінки пред
ставників різних груп об'єктів соціальної роботи);
посередницька (падання допомоги в налагодженні контакту з по
трібними соціальними інститутами; виявляти основні функції соціальних
інститутів; виявляти шляхи та зміст роботи профільних установ у соц
іальній підтримці і допомозі; попереджувати, по можливості, появу конфліктів
між клієнтами і державними органами чи соціальними інститутами);
соціально-терапевтична (вирішення проблеми соціально-терапев-
тичпої допомоги клієнтам, організація соціально-терапевтичпої допомо
ги, виявлення рівнів та форм соціальпо-тераиевтичпої допомоги, обгруп-
товашія доцільності падання соціально-тераневтичпої допомоги);
корекційно-реабілітаційна (здійснення аналізу суб'єктивних і
об'єктивних можливостей щодо соціальної реабілітації; організація ко-
рекційно-реабілітаційної роботи з різними клієнтами; вибір оптимальних
видів корекції, визначення рівнів й ефективності корекційно-реабілітац-
ійної роботи, розробка методичних матеріалів для корекційно-реабілітац-
ійпої роботи);
поперед жувально-профілактична (виявлення закономірностей і
особливостей проблеми клієнта, приведення в дію соціально-правових,
психологічних, соціально-медичпих, педагогічних та інших механізмів по
передження і подолання негативних явищ, вибір і застосування ефектив
них форм соціальїю-іірофілактичиої роботи, використання методів зао
хочення і покарання на засадах гуманізму, забезпечення клієнтів інфор
маційними матеріалами).
26
Соціальна робота
Теоретичш основи соціальної роботи
27
Перелік функцій може буїи дещо розширеним, оскільки науковці і нракіики виявляють нові обов'язки соціальних працівників, нові пробле ми людей різних соціальних груп і різного віку Останнім часом набува ють свою визнання такі функції соціального працівника [ 1 ], як
соціально педагогічна — це функція виявлення інтересів і потреб
у різних видах діяльності (культурно оздоровчій, технічній і художній
творчосп, екскурсійно турисіичши ющо),
соціально психологічна (проведення різного виду консультацій і
здійснення корекції міжособистісних відносин людей у різних соціальних
шституїах, надання допомоги у соціальній реабілітації всім, хто цьою
потребує),
соціально медична (оріашзащя роботи по проведенню профілак
тики захворювань, допомога в оволодінні основами першої медичної до
номоги, культури харчування, організація роботи по плануванню сім'ї,
формування відповідального ставлення до репродуктивної і сексуальної
поведінки, сприяти формуванню здорового способу житія),
— соціально побутова (сприяння у паданні необхідної допомоіи
різним категоріям населення — інвалідам, людям похилого віку, моло
дим сім'ям тощо — у поліпшенні їхніх житлових умов, організації пор
мального побуту)
Зміст і особливість функцій, на думку П Д Павленка, О Й Холосіо-воі, А Й Папської, М П Лукашевича [1,2,3], вмошвовуюгь сіруктуру і рівні соціальної роботи Безперечно, структура соціальної роботи — це взаємообумовлеиня досить стійких зв'язків об'єкта, які забезпечують збереження цих основних властивостей [1,18] 3 цих позицій можна роз глядати структуру соціальної роботи, яка включає низку взаємопов'яза них компонентів суб ькг — зміст — управління -об єкт та функції, які реалізуються в ди і иов'язуюіь усі складові структури
Звичайно, що будь яка робота починається з об'єкта, оскільки вш її виконує, але завершується вона певним результатом, який безпосередньо пов'язаний з цими резульіаіами І від юю, наскільки вдало визначено у сірукіурі соціальної робоіи об'ькі, істото залежить резульіатившсгь соціальної ди фахівця щодо падання допомоги у певній іалузі
Як зазначають вітчизняні вчені, "органи соціальної роботи мають за мету здійснення політики держави, іромадських структур, забезпечення людей поіеиційними життєвими блаіами, сприяння нормалізації сощаль-но-психологічпих відносин між ними, розвиток самостшпосп працівників державних установ в управлінні" [4,22] Хоча структурними компонента-
ми в організації соціальної робоіи виступаюіь не лише державні усіаио-ви, відомсіва, а и спеціалізовані державні установи чи заклади, які причепи до умов праці, побуту, дозвілля, охорони здоров я, безпеки тощо" [4,22]
Проте означені компоненти лише в сукупності можуть розкрити суть соціальної роботи, яка за змісюм і харакіером домінуючих проблем по-требуює усвідомлення двох основних аспскпв соціальної робоіи в Ук рапи перший — це вирішення найбільш болючих і невідкладних про блем людей, друіий аспект — це вирішення глобальних завдань у перс пективі, прогнозування і попередження появи юстрих соціальних про блем у масштабному плані (злиденність, безробіття, хвороби, обумовлені соціальними причинами, проблема заіосгрешія девіації серед дпеи і мо лоді і а пі )
При такому сприйнятті двох основних підходів до розуміння суп соціальної робоіи можна стверджувати, що вони, безперечно, обумов лені соціальною політикою, основними напрямами і орієншрами розвит ку суспільства Зокрема, що стосується основних напрямів (або видів) соціальної робоіи
соціальна діагностика і профілактика,
соціальна реабілітація,
соціальна корекція і терапія,
соціальне проектування,
соціальне прогнозування,
соціальна експертиза,
соціальне посередництво,
соціальне консульіуваипя,
соціальне забезпечення,
соціальне страхування,
соціальна опіка и опікунство
Особливості і зміст основних напрямів діяльності будуть розкриті в інших параї рафах
У ролі домінанта, який обумовлює сірукгуру соціальної роботи, ми вважаємо державну сисіему соціальної роботи в Украпи, до складу якої входять державні інститути (законодавча влада, судова влада та засоби масової інформації) Але при цьому, слід зазначити, що центральні дер жавні шстшуги через "законодавчу ініціативу, бюджетну і кадрову пол-нику, сисіему контролю іа пішими засобами і способами впливають па всі ланки системи соціального захисту населення — управління праці і
28
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 29
соціального захисту міських і районних державних адміністрацій, тру дові колективи" [4,25].
До таких державних інститутів можна віднести:
Міністерство праці та соціальної політики, якому підпо рядковуються по вертикалі і горизонталі різні відомства й організації (мережа центрів зайнятості, обласні і міські управління соціального за хисту, територіальні центри обслуговування пенсіонерів та одиноких не працездатних громадян та ін.).
Міністерство охорони здоров'я, якому підпорядковуються всі зак лади охорони здоров'я, медичні навчальні заклади різного рівня акре дитації.
Державний комітет у справах сім'ї та молоді, який включає Державний центр соціальних служб для молоді, обласні, міські та районні центри ССМ разом із спеціалізованими центрами у містах, регіонах.
Міністерство освіти і науки, якому підпорядковуються через інші державні структури різні загальноосвітні иавчальио-виховпі закла ди, спеціалізовані школи-інтериати, професійно-технічні заклади освіти тощо.
Міністерство внутрішніх справ, під егідою якого функціону ють спеціалізовані приймальники — розподільники, виховно-трудові ко лонії. Міністерство оборони, яке охоплює всі військові структури та навчальні заклади різного рівня акредитації, де здійснюється підго товка військових офіцерів.
Міністерство надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Звичайно, що соціальна робота, яка проводиться завдяки повпоцін-номуфункціопуванню названих державних структур, бере на себе вирі шення як глобальних, так і більш конкретних проблем. Але при цьому, слід зазначити, що соціальна робота може і повинна здійснюватись па різних рівнях: державному, регіональному, місцевому, індивідуальному.
На державному рівні соціальна робота визначається, перш за все, законодавчою і соціальною політикою України. Саме у цьому масштабі соціальна робота представляється в її широкому розумінні. Перший рівень соціальної роботи, безперечно, визначає її характер і в більш вузькому розумінні.
Зокрема, регіональний рівень, в основному, визначається її держав ним рівнем. Саме на регіональному рівні соціальна робота набуває більш конкретного спрямування, уточнюється її зміст, особливості і шляхи її
реалізації. Цей рівень є передумовою організації соціальної роботи у вузькому розумінні.
Тому на місцевому рівні соціальна робота має досить чітко виражену спрямованість і конкретного об'єкта. Основні завдання реалізуються як державними, так і не державними службами, професійними і не профес ійними працівниками.
Проте соціальна робота має досить виразне спрямування не лише на соціальні групи клієнтів, а й на окремих індивідів, які потребують особ ливої, конкретної допомоги. Це здійснюється уже па індивідуальному рівні, що обумовлює посилення ефективності соціальної роботи.
Література
Питання для самоперевірки
Обгрунтувати сутність структури соціальної роботи.
Визначити основні напрями соціальної роботи.
5. Принципи соціальної роботи
Організація соціальної діяльності, як і педагогічної діяльності в цілому, здійснюється па основі певних припциаів. їх формування в класичній педагогіці відбувалося на основі розуміння поняття принципів, визначе них філософською наукою, які характеризують досить велике коло явищ. На сьогодні за основу принципів діяльності соціального педагога і соц-
зо
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
31
іального працівника в цілому беруться основні правила, керівні ідеї, вихідні положення, конкретні вимоги.
Дотепер із соціальній практиці не склалося усталеного визначення її принципів, хоча окремими вітчизняними та зарубіжними вченими сфор мульовані та обгрунтовані певні принципи соціальної роботи та їх зміст.
Так, І. І. Миговпч визначає принципи соціальної роботи як "осново положні ідеї, правила, норми поведінки суб'єктів соціального захисту та підтримки, зумовлені закономірностями соціальних процесів..."[1].
В основу значення принципів соціальної роботи В. Н. Сидоров зак ладає психологічні механізми, розглядаючи їх як основні вихідні поло ження, що базується па "ідеях гуманістичної психології, котра виходить з того, що людина як особистість повинна і хоче бути серйозною сприй нята в своїй готовності та бажанні жити в злагоді з іншими людьми і для реалізації своїх намірів потребує підтримки..."[2].
Теоретик російської школи соціальної роботи Є. І. Холостова під принципами соціальної роботи розуміє "основоположні правила емпірич ної діяльності" [3].
Всі наведені визначення різняться за своїм змістом і концептуальним підходом. Тому, спираючись на визначення принципів виховання класич ної педагогіки та беручи до уваги визначення принципів соціальної робо ти можна визначити принципи соціального працівника і соціаль ного педагога діяльності як основні вимоги до змісту, організації та здійснення соціальпо-педагогічпої діяльності.
Оскільки соціальпо-педагогічпа діяльність тісно взаємопов'язана з різними соціальними інститутами виховання та галузями суспільної прак тики, вона функціонує як розгалужена сукупність зв'язків та відносин в соціальній сфері. Тому її принципи представляють собою певну систему, до складу якої можна віднести:
соціально-політичиі;
психолого-педагогічпі;
організаційні;
специфічні принципи соціальпо-педагогічпої діяльності.
В соціальїю-політпчпих принципах містяться основні вимоги, що обу мовлюють залежність змісту соціальио-педагогічпої діяльності від соц іальної політики держави стосовно дітей та молоді.
До них в першу чергу належить принцип законності та прав люди ни, основне призначення якого полягає в забезпеченні державою та відпо відними соціальними інститутами реалізації положень документів стосов но прав людини, ратифікованих нашою державою.
Принцип державного підходу до завдань що реалізуються в соц іальній і соціально-педагогічній діяльності підкреслює активну роль держави в постановці пріоритетних завдань та організації соціального виховання.
Принцип зв'язку змісту і форми діяльності фахівця соціальної сфери з конкретними умовами життєдіяльності особистості чи соц іальної групи має на меті адресну організацію допомоги та підтримки, обумовлену соціальио-економічними, соціальио-політичними та соціаль но-культурними умовами макро та мікросередовища об'єкта соціально-иедагогічпої діяльності.
Психолога — педагогічні принципи підкреслюють пріоритети особи стості в соціальній і соціально — педагогічній діяльності. Одним з про відних в цій групі є принцип сприяння самореалізацгї дітей та молоді у всіх сферах їх життєдіяльності. Він забезпечує здійснення соціаль ного впливу як створення умов для саморозвитку особистості в трьох автономних і в той же час взаємопов'язаних сферах: освіті, організації соціального досвіду через участь особистості в діяльності позашкільних закладів громадських організацій формованих та неформальних групах; індивідуальній допомозі людині будь-якого віку.
Принципи диференційованого та індивідуального підходу до об'єктів соціальної та соціально — педагогічної діяльності базується па відповід них принципах класичної педагогіки. Його сутність полягає в тому, що життєві проблеми, потреби клієнта потрібно віддефіренціювувати до певної групи подібних явищ. Проте здійснення соціальпо-техпологічішх проце дур відбувається з урахуванням індивідуальних характеристик особис тості, бо, як зазначив свого часу К.Д. Ушинський, необхідно щоб кожен прагнув пізнати людину, якою вона є в дійсності, з усіма її буденними, дрібними нуждами і з усіма її великими духовними вимогами. Саме вихо вателю слід знати все про людину в її родині, у суспільстві, серед наро ду, серед людства і наодинці зі своєю совістю.
Принцип цілеспрямованості полягає в тому, що фахівець повинен цілеспрямовано досягати професійної мети, впливаючи на свідомість, почуття, волю, вчинки людей. Не можна залишати вирішення проблеми па півдорозі, не довівши справу до кіпця, оскільки в такому випадку межа соціальної роботи не може бути реалізована повністю.
З попереднім тісно пов'язаний принцип системності. Соціальна і соціально-педагогічна діяльність завжди виступає як певний планомірний процес, що вимагає єдності форм, засобів, прийомів вирішення різних
32
Соціальна робота
професійних завдань. Ефективність цієї роботи забезпечується послідов ністю та варіативністю технологій, які мають бути тісно пов'язані між собою. Цей принцип заперечує епізодичність, фрагментарність, хаотичність під час роботи щодо вирішення індивідуально — групових та суспільних проблем.
Ефективність соціальної роботи значною мірою обумовлена особливос тями реалізації організаційних принципів. Серед цієї групи варто відзначи ти такі: принцип компетентності кадрів, перш за все, підкреслює обов'яз ковість професійної підготовки спеціалістів. Це забезпечують знання психо логії, соціальної педагогіки, соціології, менеджменту та інших дисциплін, що виступають підґрунтям фахової обізнаності спеціаліста. Ці знання доз воляють правильно діяти в конкретній ситуації, обираючи відповідні опти мальні технології. На практиці цей принцип диктує систематичне навчання та перепідготовку кадрів у всіх лапках соціальної сфери.
Принцип інтеграції забезпечує координацію діяльності державних, громадських та інших організацій стосовно вирішення соціально — педа гогічних проблем. Він спрямований па їх комплексне розв'язання, перед бачаючи залучення ресурсів всіх перерахованих результатів на досягнен ня позитивних результатів. Так, наприклад, проблеми дітей — інвалідів вирішуються органами охорони здоров'я, соціальними службами для мо лоді, освітніми закладами та ін. Максимального ефекту така робота може набувати за умови скоординоваиості планів реабілітації дітей — інвалідів, що дасть змогу уникнути дубляжу окремих заходів і виявити ті завдан ня, які потребують подальшого рішення.
З розглянутим вище тісно пов'язаний принцип контролю та пере вірки виконання. Він забезпечує реалізацію гарантованих державою за ходів щодо соціального захисту різних груп населення. Реалізація цього принципу вимагає контролю, його регулярності, об'єктивності, форму вання практичних рекомендацій по усуненню недоліків.
Якщо вести мову про соціально — педагогічну діяльність, то ба зується також на принципах, реалізація яких забезпечує її функціону вання як особливого виду педагогічної роботи. Це група специфічних принципів, що оформилася в результаті аналізу особливостей суспіль но — педагогічної практики як якісно відмінної від суміжних видів: виховної діяльності, громадсько — суспільної роботи тощо.
Специфічні принципи в першу чергу визначають основні вимоги щодо надання соціальних послуг різним об'єктам соціально — педагогічної діяльності.
Теоретичні основи соціальної роботи 33
Принцип гуманізму є стрижневим у всій соціально — педагогічній діяльності. Його витоки можна простежити ще в благодійних діяннях князів Київської Русі після введення християнства. Вчення церкви про людинолюбство, духовність, доброчинне ставлення до нужденних, бла годійність через спеціальний податок і милостиню стали наріжним каме нем гуманістичної спрямованості соціальної допомоги та підтримки лю дини. Сьогодні принцип гуманізму передбачає визнання людини найви щою цінністю. Він має па меті здійснення соціально — педагогічної діяльності на засадах альтруїзму, емпатії, людяності, прийняття особис тості клієнта з усім його позитивом та негативом.
Принцип незалежності означає, що об'єктами соціальио-педагогіч-иої діяльності є всі, хто потребує допомоги та підтримки, виключаючи, дискримінацію за їх ідеологічними, політичними, релігійними, національ ними, віковими особливостями.
Принцип к.іієптоцентризму визнає пріоритет прав клієнта в усіх випадках, крім тих, в яких це суперечить правам та інтересам інших людей. В межах цього принципу слід розглядати суверенність та авто номність клієнта таким чином, що він має право приймати чи не приймати допомогу соціального педагога, обирати певний вид допомоги чи один з варіантів плану вирішення проблеми, запропонованих йому спеціалістом. Діяльність соціального педагога з клієнтом спрямована в першу чергу на захист інтересів та залучення всіх можливих компонентів соціальпо-пе-дагогічпих технологій для подолання певних труднощів останнього.
Принцип опори на потенційні можливості людини підкреслює актив ну роль клієнта у вирішенні власних проблем. Очевидно, що в даному випадку мова йде про осіб, що є дієздатними з точки зору їх інтелекту альних, психічних та фізичних ресурсів. Головним завданням діяльності спеціаліста якраз і є те, що необхідно навчити особистість самостійно знаходити вихід із складних життєвих ситуацій та приймати адекватне
рішення.
Принцип конфіденційності означає, що в процесі професійної діяль ності спеціалісту стає відомо різноманітна інформація, довірена йому клієнтом. Це можуть бути відомості про хворобу, негативні звички, пси хічний стан, сімейні проблеми, окремі прояви девіаптної поведінки тощо, її розголошення близьким, колегам, іншим особам можливе лише зі зго ди останнього. Ця інформація може бути використана спеціалістом педа гогом з професійною метою в інтересах клієнта. Проте в окремих випад ках, коли в пій є повідомлення про загрозу життю та здоров'ю інших
34 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 35
людей, особливо дітей, соціальний педагог може інформувати представ ників окремих державних органів.
Принцип толерантності полягає в тому, що соціальний працівник чи соціальний педагог працює з різними групами клієнтів, в тому числі з особами, яким він з різних об'єктивних та суб'єктивних причин не сим патизує. Проте йому необхідно бути коректним і терплячим по відношен ню до їх поведінки, особливостей спілкування, ціннісних орієнтацій. Ніхто не може осуджувати життєдіяльність іншої людини до тих пір, доки вона не буде нести загрозу для оточуючих. Тому спеціаліст має працювати з усіма тими, хто потребує і звертається за допомогою, не сортуючи їх па "добрих-ноганих", "зручних-незручних", "иодатливих-безнадійпих".
Принцип максимізацп соціальних ресурсів виходить з того, що кож на держава виділяє певну кількість коштів на реалізацію соціальної пол ітики. Завдання соціальних інститутів та їх працівників полягає в тому, щоб оптимально використати ці ресурси на ефективне вирішення соціаль них проблем. Поряд з цим необхідно докладати зусиль па залучення додаткових коштів від неурядових, громадських, благодійних, виробни чих організацій з метою вдосконалення та урізноманітнення різних видів соціального обслуговування дітей та молоді.
Дотримання розглянутих принципів є однією з базових умов профес іоналізму в практичній роботі спеціаліста соціальної сфери.
Література
Питання для самоперевірки
1 Як можна охарактеризувати принципи: як норму, закономірність чи методологічну основу?
ГЛАВА 2.
ПРОФЕСІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ СПЕЦІАЛІСТА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ
1. Професійна компетентність соціального працівника
Соціальна робота, як практичний вид діяльності, своєю головною метою вибрала турботу про благополуччя і розкриття можливостей осо бистості, сім'ї, спільноти, суспільства. Тому цілком правомірною с думка про те, що соціальну роботу варто розглядати як особистіспу службу допомоги людям [1,16]. Проте не можна не погодитись, хоча б частково, і з позицією А. Пінкуса і А. Мииохана (США), які роблять акцент па інших аспектах і інших цілях соціальної роботи:
удосконалювати вміння кожної людини самостійно вирішувати
свої проблеми і справлятись зі своїми труднощами;
допомагати клієнтам нри їх зверненні за необхідною допомогою
до офіційних осіб і неофіційних джерел;
сприяти підвищенню ефективності цих джерел;
надавати допомогу у розвитку і вдосконаленні соціальної політи
ки держави [2,8].
Окрім того, аналіз цілей і завдань соціальної роботи у різних країнах дозволив виявити ще ряд важливих аспектів соціальної роботи. Це, зок рема, сприяння у створенні нормальних умов для життя людини у суспільстві; виявлення соціальних проблем; попередження, ліквідація і пом'якшення особистіспих і соціальних конфліктів; розвиток здатності до комунікабельності, самостійності і терпимості; пошук і оволодіння джерелами допомоги; виявлення і розкриття можливостей для отриман ня освіти, професії тощо.
Незаперечним виявився і той факт, що чимало вчених у розвиток соціальної роботи включають і соціальио-психологічний аспект, метою якого є здійснення зміни серед людей з відхиленням від загальноприйня тої норми чи зламаних життям. Це робота, яка потребує умінь визначати проблеми потреби людей, спільнот на різних рівнях: індивідуальному, міжособистіспому і структурному [3, 335].
36
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
37
Отже, завдання соціального працівника — допомогти людині (клієнту) зберегти себе, знайти своє місце в суспільстві, у складному і суперечли вому світі, орієнтуватися у соціальних і міжособистісних відносинах. Все сказане вище в сукупності обумовлює той широкий аспект знань і практичних умінь, якими повинен володіти соціальний працівник. При цьому враховується зміст функцій і соціальних ролей, які викопує соц іальний працівник у реальному суспільстві, в різних соціумах.
Разом з тим ми наголошуємо па думці про те, що людина — це особистість більш різнобічна, складніша і багатограшііша, ніж діяльність, і її сутність не вичерпується лише діяльністю. Тому в основі змісту професійно-особистіспого розвитку спеціаліста лежить ідея, що його не можна розглядати поза діяльністю, так же, як діяльність без врахування особистості, спрямованості її розвитку, саморегуляції, самореалізації тощо.
Безперечно, розглянуті вище напрями і види діяльності та функції соціального працівника не с достатньо вичерпними. їх зміст пов'язаний з завданнями, конкретними формами і видами діяльності, залежать від спеціалізації й основних функцій діяльності. Окрім того, вони можуть бути різними залежно і від оцінки потреб, ситуацій, і ресурсів. Відомо, що соціальному працівнику необхідно виконувати різноманітні функції, а отже володіти широким спектром професійних знань, умінь і навичок, особистісно обумовлених якостей і здібностей.
Соціальний працівник виконує всю багатогранність функцій: органі зації, координації, забезпечення, підтримки (психологічної, фізичної), правової й адміністративної допомоги, корекційної тощо. Це спеціаліст, який може працювати на різних рівнях реалізації соціальної політики держави — па рівні управління, матеріально-технічного і правового за безпечення, освіти, охорони здоров'я і безпосередньої практики соціаль ної роботи.
Це дозволяє говорити про людину, яка викопує означені функції й здійснює організацію різних видів діяльності, як про цілісний суб'єкт професійної діяльності, що досить повію характеризує особистість соц іального працівника. Структура особистішого потенціалу при цьому вклю чає такі компоненти:
а) професійні знання, вміння і навички (кваліфікаційний потенціал);
б) інтелектуальні здібності (освітній потенціал);
в) працездатність (психофізіологічний потенціал);
г) креативні здібності (творчий потенціал);
д) готовність до співпраці і взаємодії (комунікативний потенціал);
є) ціїшіспо-мотиваційпа сферу (морально-етичний потенціал).
За останні вісім років в результаті вивчення особливостей практич ної діяльності соціальних працівників в Україні вдалося виокремити гру пи професійно обумовлених особистіших якостей, необхідних спеціалі сту, і які водночас с підґрунтям для його професійпо-особистісного роз витку і саморозвитку:
— інтелектуальні (професійна компетентність, ерудиція, гнучкість,
апалітичність, оперативність мислення і прийняття рішень, розмірковаиість,
кмітливість, орієнтація на навчання);
моральні (гуманність, громадянськість, доброзичливість, так
товність, терпимість, принциповість, повага до людей, чесність, винахід
ливість, оптимістичність);
комунікативні (комунікабельність, адаптивпість, контактність,
емоційність, уміння слухати і чути, уміння перекопувати, почуття гумору);
вольові (наполегливість, витримка, рішучість, організованість,
врівноваженість, сміливість, вимогливість, дисциплінованість);
організаторські (активність, ініціативність, відповідальність, впев
неність у собі, цілеспрямованість, підприємливість).
Це дозволяє говорити про те, що соціальний працівник повинен во лодіти чималим арсеналом умінь і навичок, володіти глибокими знаннями в галузі наук про людину: психології, медицини, соціології, педагогіки, економіки, права, етики тощо. Знання теорії, методики і технології соц іальної роботи. Вміння застосувати їх у поєднанні з відповідними особи стішими якостями і здібностями до творчості можуть розглядатися, як готовність спеціаліста до професійної діяльності.
Проте, ми вважаємо, що неможливо об'єктивно побудувати структу ру і зміст кваліфікаційних характеристик лише за допомогою зіставлен ня теоретичної і практичної моделей професіоналізму. Необхідно врахо вувати вимоги до властивостей, якостей особистості і розвиненості різних компонентів свідомості, психології і практичної діяльності соціального працівника, які потребує реальне життя. Без сумніву, професійно обу мовлені якості є необхідною умовою для ефективної діяльності. Проте не менш важливими компонентами особистості спеціаліста є такі, як його світогляд, культура, гуманістична й етична спрямованість усього життя. Істотно впливають па особистіші і професійні якості спеціаліста простір соціальних відносин у суспільстві, становлення нового типу взаємодії спеціаліста соціальної роботи і клієнта, моральпо-правовий статус соц іального працівника в суспільстві та ін.
38 Соціальна робота
Отже, вивчення наукової літератури, практики соціальної роботи дозволяють вичлепити у характеристиці особистості соціального праців ника, як суб'єкта діяльності, такі концептуальні основи:
Таким чином, означені компоненти, функції, ролі і види діяльності соціального працівника, дають можливість говорити про невні блоки умінь, необхідних соціальному працівникові для реалізації як глобаль них завдань, окреслених соціальною політикою, так і завдань на рівні регіональному, місцевому чи індивідуальному.
Спеціаліст соціальної сфери, працює у взаємодії з управлінням соц іального захисту населення, службами зайнятості населення, опікунськи ми службами, інспекціями у справах неповнолітніх, виправно-трудовими колоніями, житловими управліннями, загсами, прокуратурою, народними судами, структурами МВС, Збройних Сил України, пансіонатами для учасників війни та ветеранів праці, радами ветеранів праці та війни, спецішерпатами, інтернатами для інвалідів, реабілітаційними службами для безпритульних, комерційними та іншими структурами.
Установи, в яких може працювати соціальний працівник, можуть мати державшій, громадський чи громадсько-державпий характер.
Спеціаліст за рівнем підготовки "бакалавр" може залучатись до та ких видів виробничої діяльності, (за ДК 009-96):
|
код Розділ, група, клас |
КВЕД Підклас |
НАЗВА ВИДУ ДІЯЛЬНОСТІ |
ПРИ МІТКА КОД ІЗІС |
|
] |
2 |
3 |
4 |
|
85.3 85.31 |
85.31.0 |
Соціальна допомога Соціальна допомога із забезпеченням проживання Цей підклас включає: • цілодобову діяльність, спрямовану на на дання соціальної допомоги дітям, людям по хилого віку та спеціальним категоріям гр о-мадян з обмеженими можливостями самооб слуговування, в установах, де лікува ння, навчання не є головними елементами: дитя чі будинки, сімейні дитячі будинки, ясла чи дитячі садки, будинки престарілих, установи для осіб з фізичними чи розумовими вад а-ми, в тому числі сліпих, німих та нарком а-нів, притулки для безпритульних, установи, що надають притулок матерям-одиначкам з дітьми тощо. Цей підклас включає: •діяльність з усиновлення (удочеріння) (див. 85.32.1) |
853 8531 |
|
85.32 |
85.32.1 |
Соціальна допомога без забезпечення пр о-живання Цей підклас включає: •соціальну допомогу, консультації, соці аль-ний захист, послуги із соціальної орієнтації та допомоги біженцям, а також аналогічні послуги, що надаються окремим особам чи сім'ям вдома чи в інших місцях. Ця діяль ність може виконуватися державними служ бами чи приватними установами взаємодо помоги, а також фахівцями, які надають консультаційні послуги: соціальний захист та поради в сфері орієнтації для дітей та підл і-тків; діяльність з усиновлення та удочеріння. |
8532 |
40 Соціальна робота
Продовження таблиці
|
2 |
3 |
4 |
|
|
а також захист дітей іа інших осіб від жор стокого ставлення до них, надання права на отримання соціальної допомоги, субсидій на сплату за житло чи талонів на харчування, відвідування літніх та хворих, поради з ве дення домашнього і осподарства, подружні та сімейні консультації, допомогу умовно засу дженим та особам, що знаходяться під на глядом, діяльність у робочих колективах та за місцем проживання, допомогу жертвам стихійного лиха, біженцям, мігрантам, вклю чаючи надання цим особам тимчасового місця проживання Цей підклас включає •діяльність, що звичайно охоплюється про грамами обов язкового соціального страху вання |
|||
|
85 32 2 |
Діяльність дитячих ясел та садків для дітей з фізичними та розумовим вадами |
||
|
85 32 3 |
Діяльність центрів з нагляду за доросчими, що страждають фізичними чи розумовими вадами Цей підклас включає • послуги з нагляду протягом дня за дорос лими особами, що страждають фізичними чи розумовими вадами |
||
|
85 32 4 |
Діяльність центрів денного перебування для знедолених осіб Цей підклас включає послуги центрів денного перебування для безпритульних та інших знедолених соціаль них груп |
||
|
85 32 5 |
Благодійна діяльність Цей підклас включає збір коштів чи іншу благодійну діяльність надання соціальних послуг |
Теоретичні основи соціальної роботи 41
Соціальний працівник шдюговлепий па рівні бакалавру здагшш ви конукаш зазначену нижче професійну робоїу і може займати первинні посади
|
Код КП |
Професійна назва роботи |
|
3460 |
Соціальний працівник (1, 2 категорії) |
|
3443 |
Інспектор соціальної допомоги |
|
3443 |
Інспектор з призначення пенсій |
|
3443 |
Інспектор з виплати пенсій |
|
2352 |
Інспектор з охорони дитинства |
|
2446 |
Фахівець-організатор соціально побутового обслуговування |
|
2446 2 |
Фахівці соціальної роботи |
|
2446 1 |
Науковий співробітник (соціальний захист населення соціальна |
|
сфера) |
|
|
2446 2 |
Фахівець (допомоги малозабезпеченим сім'ям, сошально- |
|
незахищеним громадянам та ш ) |
|
|
2446 2 |
Наглядач в іромадському центрі |
|
2446 2 |
Наглядач за умовно засудженими |
|
2446 2 |
Профконсультант |
|
2340 |
Консучьтант психолого-медико педагогічної консультації |
|
2340 |
Вихователь соціальний по роботі з дітьми-інвалідами |
|
23102 |
Викладач вищого навчального закладу |
|
23512 |
Вихователь-методист |
|
2359 1 |
Науковий співробітник (в інших галузях навчання) |
|
2359 2 |
Лектор |
|
3340 |
Вихователь |
|
3340 |
Вихователь гуртожитку |
|
3340 |
Вихователь професійно технічного навчального закладу |
|
3412 |
Страховий аген г |
|
2320 |
Викладач професійного навчально виховного закладу |
|
2320 |
Вчи і ель середнього навчально-виховної о закладу |
|
3340 |
Методист |
|
3439 |
Інспектор |
|
2412 2 |
Інспектор з профадаптацп |
|
3439 |
Інструктор |
|
3449 |
Державний інспектор |
Згідно із зазначених вище, соціальний працівник має вирішувати такі проблеми і задачі соціальної діяльності
42 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 43
■^ засвоювати досягнення світової цивілізації та національної спад щини українського народу;
■^ з наукової точки зору оцінювати і прогнозувати соціально-пол-ітичні, економічні, культурні процеси та явища;
^ володіти комплексною системою знань з різних галузей наук про суспільство і людину в ньому;
^ досконало володіти державною та щонайменше однією з іноземних мов на рівні професійного і побутового спілкування;
■^ шукати і набувати знання, вміння, прогресивні технології;
^ розуміти та викопувати норми державного законодавства та міжна родних правових актів;
■^ застосовувати екосистемний підхід до аналізу соціальних процесів та здійснення професійного втручання у практичній соціальній роботі;
^ достатньою мірою володіти знаннями у галузі сучасних інформац ійних технологій, комп'ютерною та офісною технікою;
^ керуватися нормами етичного кодексу фахівця соціальної роботи в практичній діяльності;
•^ ініціювати та впроваджувати інновації в системі надання соціаль них послуг групам, особам, громадянам;
^ ініціювати та керувати процесами запланованих змін в мезо- та мікросоціальиих системах;
•^ розуміти філософію незалежного способу життя неповноправних;
^ володіти соціальним обладнанням для реабілітаційної роботи, за безпечення життєдіяльності неповноправних;
■^ організовувати та вмотивовувати волонтерів, представників гро мади до участі в соціальній роботі;
■^ бути здатним та вмотивованим до професійного зростання;
-^ вести і пропагувати здоровий спосіб життя, формувати павички фізичного самовдосконалення;
•^ оцінювати політичні, економічні, соціальні та культурні фактори, що впливають на розвиток соціальної роботи в різних країнах, їх схожість та відмінність з вітчизняним надбанням;
^ застосовувати ефективно принципи соціального розвитку для ана лізу природи соціальних проблем та пошуку шляхів їх вирішення;
^ розробляти та впроваджувати інноваційні програми, базовані на потребах громади, особистості, суспільства;
^ критично оцінювати чинні законодавчі акти, що стосуються право вого захисту різних категорій населення;
^ оцінювати зовнішні і внутрішні фактори, що впливають на роботу закладів соціального захисту населення;
■^ оцінювати ефективність професійного втручання, зокрема в кризо вих ситуаціях чи в клінічній соціальній роботі;
Для реалізації окреслених професійних здатностей соціального прац івника необхідне воло; іння спеціалістом відповідними уміннями:
/. Аналіз основних закономірностей, тенденцій розвитку і вирішен ня соціальних проблем па основі соціологічних та емпіричних даних: готувати підсумковий звіт соціологічного дослідження та опрацьовувати рекомендації для вирішення проблем, прогнозувати тенденції розвитку досліджуваних явищ.
5. Застосувати відповідні технології професійного втручання: за
стосовувати оптимальні для даного випадку технології професійного втру
чання на мікро-, мезо- та макрорівнях, які спричинятимуть бажані зміни;
визначати соціальні потреби та проблеми особистості, групи, громади;
проводити мотиваційне консультування клієнта; проводити професійне
втручання у кризовій ситуації; визначати міру втручання у конфлікти
сторін і обирати доцільну процедуру їх розв"язаппя; застосовувати
відповідні моделі вирішення проблем у практиці роботи з окремими осо
бами, цільовими та терапевтичними групами; діяти у відповідності з етич
ними нормами практики, що ґрунтується на цінностях; виконувати роль
44
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 45
фасилітатора (організатора) груп. Вести групу через процес змін; оціню вати ефективність професійного втручання.
10. Розробляти і впроваджувати соціальну рекламу: аналізувати особ
ливості категорії людей, па яких спрямований вплив соціальної реклами,
капали поширення інформації серед них; вирішувати організаційні питання
(залучення коштів, технічних засобів, взаємодії з каналом поширення інфор
мації); залучати представників певної соціальної групи до поширення рек
ламної продукції; аналізувати ефективність соціальної реклами.
11 .Впроваджувати інформаційно-просвітницькі програми: визначати та аналізувати рівень поінформованості певних верств населення стосов но соціальних і особистіспих проблем та шляхів і засобів їх подолання; аналізувати канали поширення соціальної інформації серед певних верств населення; добирати адекватні форми і методи роботи відповідно до особливостей конкретної категорії населення (соціальної групи).
Таким чином, визначені компоненти, які можуть сприяти вирішенню чималої кількості проблем клієнтів у сфері їх життєдіяльності і, підтвер джуються невідворотність ирофесіаналізації діяльності соціальних праці вників.
46
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 47
Література
Питання для самоперевірки
2. Методи соціальної роботи
Досягнення успіху соціально-економічиого розвитку держави сьо годні можливо тільки за умови застосування новітніх, результативних технологій соціального функціонування суспільства. В контексті цього завдання технології соціальної роботи слід розглядати як сукупність методів, прийомів та впливів, що застосовуються для досягнення мети соціального розвитку. Тому можна зробити висновок, що основним зав данням технологій соціальної роботи сьогодні є розробка методів та форм соціальної роботи, що являють собою специфічний інструментарій науково-практичних засад роботи у соціальній сфері.
Грецьке слово "метод" означає шлях, спосіб пізнавальної, практич ної діяльності людей. Метод розглядають як сукупність підходів, прийомів, операцій практичного чи теоретичного засвоєння дійсності [10 — 74]. Нині під методом розуміють иайкоротший шлях досягнення оптимальних результатів, що відповідають поставленим цілям.
Метод у соціальній роботі виконує подвійну роль, оскільки він вис тупає як спосіб, шлях пізнання і застосування знань, що вироблені в науках про життєдіяльність людини і в соціальній практиці, а з іншого боку — як конкретна дія, що сприяє якісній зміні існуючого об'єкту (суб'єкту). З цим підходом І.Г.Зайнишева перегукується визначення "метод соціальної роботи", що запропоновано російськими вченими М.В. Ромм та Т.А. Ромм. Вони розглядають метод як спосіб раціонального дослід ження і перетворення дійсності, найкоротший шлях досягнення мети.
Ґрунтуючись на цих підходах, будемо під методом соціальної робо ти розуміти спосіб організації соціальної роботи, що призводить до досягнення оптимального результату і забезпечує позитивні зрушен ня в розвитку об'єкту(суб'єкту)соціальної діяльності. По відношен ню до соціальної роботи можна говорити про дві групи методів: методи соціальної роботи як наукового знання і як практичної діяльності [6].
Торкаючись питання класифікації методів соціальної роботи, варто зазначити, що цей компонент організації соціальної роботи в спеціальній літературі знаходиться лише в стадії становлення. Але помітною є тен денція розгляду класифікацій методів соціальної роботи через призму ступеню спільності, що обумовлено інтегративним характером теорії та практики соціальної роботи. На цій підставі в класичній літературі з соціальної роботи визначають наступні групи методів:
1 .Загальні (філософські) методи, які існують як єдність світогляд ної методологічної позиції суб'єкта соціальної роботи в різних видах діяльності. Загальні методи визначають шлях, спосіб пізнання і перетво рення дійсності, мислення. Одним із основних методів соціального пізнання є метод матеріалістичної діалектики, сутність якого полягає в тому, що процес виявлення і осмислення фактів, подій, явищ ґрунтується па відбитті у свідомості дослідника об'єктивної діалектики самої соціальної дійсності. При цьому, будь-яке явище чи подія розглядаються в стані свого станов лення та розвитку, що відкидає можливість суб'єктивності у відсіюванні та тлумаченні фактів. Діалектика як метод наукового дослідження роз ширює можливості соціального передбачення та прогнозування тому, що
48
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
49
дозволяє віднайти найбільш глибинні причини і зв'язки подій, що відбу ваються, визначити їх внутрішні закономірності, і внаслідок цього, по значити тенденції, що в них зароджуються. Для матеріалістичної філо софії соціальна робота — це діяльність, результатом якої є створені матеріальні і духовні цінності, яка спрямована, перш за все, па створен ня матеріального продукту. На відміну від цього ідеалістична філософія дивиться на будь- яку діяльність по формуванню людини,як па "звору шення і піднесення всієї людської істоти, спрямованої па інше, вище життя, нове буття". Тому визначення методологічного підходу (матеріа лістичного чи ідеалістичного) па сьогодні в теорії соціальної роботи є одним з найменш окреслених питань [ 8 ].
І.Загальнонаукові методи застосовуються в багатьох галузях сусп ільної діяльності, в тому числі і в соціальній роботі. Вони визначають деякі аспекти процесу пізнання і перетворення світу. В сучасній літера турі з проблем соціальної роботи [б, 11, 12] найбільш часто згадуються такі загальпопаукові методи:
метод наукової абстракції;
метод аналізу та синтезу;
метод індукції та дедукції;
метод єдності спільного та особливого;
історичний метод;
метод пересування від простого до складного;
метод єдності якісного та кількісного аналізу;
генетичний метод;
копкретіїо-соціологічпий метод;
метод формалізації;
метод аналогії;
системпо-структурний метод .
3. Спеціальні наукові методи — це специфічні способи пізнання і перетворення окремих сфер суспільного життя, що притаманні тій чи іншій системі знань. Ці методи після відповідної трансформації викорис товуються в соціальній роботі. Варто зазначити, що відносно цієї групи методів в літературі не існує єдності визначень. Одну систему дій деякі автори називають методом, другі — методикою, інші -технікою чи тех нологією. Така різниця у підходах пов'язана, на нашу думку, з тим, що методи соціальної роботи багато в чому обумовлюються специфікою об'єкта, а також — спеціалізацією соціального працівника, структурою соціальних служб, підрозділів тощо.
У професійній діяльності соціального працівника метод є способом реалізації діяльності, він мов би опосередковує мету і результат, задає "векторпість" досягнення оптимального результату. Інколи визначення методів соціальної роботи накладається на загальне поняття соціальних технологій. Щоб розвести ці два терміни, зазначимо, що соціальні тех нології в нсихолого-педагогічній літературі розглядаються як сукупність методів, прийомів та впливів, що застосовуються для досягнення мети соціального розвитку. Типовим є погляд на соціальні технології як уза гальнення набутих і систематизованих знань, досвіду, умінь і практики роботи суб'єктів соціальної діяльності. Соціальні технології також розг лядаються як сукупність способів професійного впливу па соціальний об'єкт з метою його покращення, забезпечення оптпмізації функціону вання при можливому тиражуванні даної системи впливу [ 9].
В сучасних дослідженнях з проблем соціальної роботи основою для класифікації методів практичної діяльності соціальної роботи виступа ють як інтереси, потреби індивідів так і соціальні інтереси управлінських систем. Так, Р.В. Овчарова, в класифікації методів роботи, що викорис товуються в соціальііо-педагогічиій практиці пропонує і класифікаційні ознаки для методів загальної соціальної роботи, а саме визначає: методи соціальної діагностики, соціальної профілактики, соціального контролю, соціальної реабілітації, соціальпо-екопомічні і організаційпо-розноряд-жувальиі методи [5, 274].
У більшості джерел з проблеми класифікації методів соціальної ро боти визначаються такі групи спеціальних методів соціальної роботи: оргаііізацшні(адміиістратнвш), соціальпо-екопомічні, педагогічні та пси хологічні. На нашу думку, до цього переліку методів у соціальній роботі слід також додати соціологічні методи. Крім того, інноваційна практика соціальної роботи породжує нові методи соціальної взаємодії, які не підлягають під існуючі класифікаційні ознаки. До таких методів роботи належить вулична соціальна робота та метод "рівипй-рівпому". На ха рактеристиці окремих методів ми зупинимось більш детально.
До соціально-економічних методів соціальної роботи належать всі існуючі засоби, за допомогою яких спеціалісти соціальної роботи здійсню ють вплив па матеріальні, моральні, сімейні, національні, та інші соц іальні інтереси та потреби клієнта. До соціальпо-економічних способів впливу належить натуральна та грошова допомога, моральне заохочення клієнта, встановлення пільг, здійснення патронажу, соціального супро воду, допомоги в побутовому обслуговуванні.
50
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
51
Організаційні (адміністративні) методи соціальної роботи розг лядаються в контексті управлінського аспекту організації діяльності струк тури соціальних служб. Реалізація цієї групи методів можлива тільки за умови підґрунтя нормативпо-нравових документів. Організаційні методи закріплюють права та повноваження, обов'язки, відповідальність кожної лапки в органах управління соціальними службами; дозволяють здійсни ти оперативне втручання, уточнення і вирішення епізодичних завдань. До основних методів цієї групи відносять: регламентування, нормування та інструктування [6].
Регламентування — спосіб організаційного впливу, що полягає в розробці і введенні в дію організаційних положень, обов'язків для вико нання в органах управління соціальними службами та установами (нака зи, типові положення, посадові інструкції тощо).
Нормування — встановлення нормативів з обмеженнями, що висту пають орієнтирами в діяльності соціального працівника (наприклад, нор мативи чисельності клієнтів із розрахунків на одного соціального праці вника, нормативи часу обслуговування тощо).
Інструктування — метод організації найбільш толерантного соціаль ного виливу, сутність якого полягає в роз'ясненні завдання, можливих шляхів його вирішення, перешкод і наслідків невірних дій клієнта, зас тереження його від можливих помилок. Найбільш розповсюдженими прийомами інструктування є консультування та інформування.
Педагогічні методи, які найчастіше використовуються в соціально-педагогічній практиці є різновидами методів виховання. Методи форму вання свідомості спрямовані на формування певних понять, оцінок, суджень, світогляду особистості. Переконання —■ це спосіб впливу на раціональну сферу особистості за допомогою логічно аргументованої інформації з метою підсилення чи зміни поглядів, установок, оцінок у об'єкта впливу. Навіювання — це спосіб впливу на особистість, засно ваний на некритичному сприйманні інформації об'єктом впливу. Важли вою відмінністю навіювання від переконання є його спрямованість не на логіку та розум особистості, її здатність мислити та розмірковувати, а на емоції людини, її готовність отримати готові інструкції до дії. При клад — метод виховання, заснований на свідомому відтворенні особист істю певних способів поведінки.
Методи організації діяльності — це способи закріплення, форму вання позитивного досвіду поведінки, відносин, дій та вчинків. Як найбільш типовий метод організації діяльності називають методи дору чення, соціального навчання та закріплення позитивного досвіду.
Доручення є методом організації соціальпо-керованої діяльності. За типологією виділяють управлінські та виконавські дор>ченпя, постійні та тимчасові (змінні), індивідуальні та групові. В соціальпо-педагогічній практиці отримав розповсюдження метод чергування творчих доручень. До соціально-иедагогічних умов успішного застосування методу дору чення слід віднести: наочність, гласність виконання доручення, забезпе чення методичної підтримки його виконання, урахування інтересів та соціального досвіду клієнта.
До методів організації діяльності більшість авторів відносить гру як спосіб соціальної взаємодії і розвитку творчої особистості клієнта. Спе цифіка ігрової діяльності в системі соціально-педагогічної роботи поля гає, па наш погляд, в профілактичній, превентивній спрямованості гри як засобу організації змістовного дозвілля, запобіганні асоціальній діяль ності клієнтів. У цьому контексті гра є одним з провідних інструментів в арсеналі соціального працівника ще й тому, що її можна застосовувати з метою діагностики, психокорекції міжособистіспих стосунків. Крім того, гра сприяє духовному і фізичному звільненню, зняттю напруги, посилен ню відчуття радості від подолання певних труднощів, перешкод. Під час гри людина відчуває насолоду від вільного прояву своїх здібностей. Ця ситуація ігрової творчості, що неодноразово повторюється, закріплюєть ся і створює певний "творчий ключ", яким кожний соціальний працівник може користуватись у своїй діяльності.
Досвід застосування ігрових технік в соціальній роботі дозволяє нам запропонувати таку класифікацію ігор:
за кількістю учасників (з обмеженою кількістю учасників, гру
пові, масові);
за напрямом виховних дій (музичні, танцювальні, інтелектуальні);
за видами обладнання, що використовується (естафети, настільні,
аукціонні та іи.);
за ставленням до творчості (репродуктивні, конструкторські, но
ваторські).
До умов застосування гри в соціальній роботі ми відносимо:
визначення творчого потенціалу гри;
визначення місця і часу проведення,
визначення кількості учасників;
забезпечення комфортності і природності гри;
урахування вікових та аиатомо-фізіологічиих властивостей учас
ників гри;
52
Соціальна робота
Теоретичні основи соцісільної роботи
53
захист людської гідності, морального самопочуття кожного учас
ника гри;
визначення місця ігротехніка під час проведення гри;
цілеспрямоване поширення прав учасників гри.
Сьогодні в практиці соціальної роботи ативпо застосовуються ділові, рольові ігри, тематичні ігрові програми, вуличні ігротеки. Внаслідок цього класичні ігрові форми та техніки набувають сучасного звучання. Методи стимулювання діяльності спрямовані па стимулювання особистості до покращення чи зміни своєї поведінки, розвитку мотивації па соціально схвалені способи та види діяльності. Серед методів стиму лювання визначають: методи позитивного підкріплення, методи нега тивного підкріплення, методи змагання .
Методи самовиховання сприяють свідомій зміні людиною власної особистості у відповідності до суспільних вимог та особистішого плану самовдосконалення. До цієї групи належать методи самооцінки, самоор ганізації, самоконтролю та самокорекції.
Психологічні методи в соціально-педагогічній роботи застосову ються з метою діагностування особливостей індивіда та організації па основі отриманих результатів різних видів психотерапевтичної та психо-корекційиої роботи. До цієї групи методів належать: тестуватія, психо-драма, соціодорама, соціально-психологічний тренінг; психотерапія (сімейна, ігрова, арттерапія).
До достатньо нових засобів терапевтичної допомоги клієнтам, що отримали останнім часом застосування в практиці діяльності соціальних установ можна відпесті епістолярну та казкотерапію.
Епістолярна терапія як метод дозволяє досягнути "реставрації" міжособистісних стосунків у випадку, коли мовний контакт з клієнтом порушено чи він взагалі не існує. Крім того, лист до клієнта (чи до його батьків, осіб з кола найближчого оточення) можна використати як допо міжний засіб корекції стосунків. Як можливі форми роботи з епістоляр ної терапії можна назвати : лист до уявного (реального) друга; лист самому собі (до свого кращого Я, до свого поганого Я); лист до улюб леного героя (літературного, історичного); лист в майбутнє, лист до залежності тощо.
Казкотерапія є однією з найцікавіших психокорекційиих технік. Казка з її багатим виховним потенціалом та емоційною забарвленістю дозволяє вирішити безліч психолого-педагогічних завдань. Найбільш поширеними формами казкотеранії є: аналіз відомих авторських та народних казок;
створення казки по слову від кожного ; експромтне інсценування каз ки; вигадування кінця казки чи початку пової казки, створення авторсь кої казки кожним клієнтом, де в завуальованій формі він розповідає про власні проблеми, переживання та очікування. Аналіз таких казок дозво ляє соціальному працівнику більш яскраво побачити причини життєвої кризи клієнта, оцінити рівень позитивних зрушень, що відбулися (чи не відбулися) в становленні чи психологічній реабілітації особистості.
Соціологічні методи використовуються в практиці соціальної робо ти найчастіше з метою збору інформації щодо окремих суспільних про блем та визначення ставлення людей до них. До цієї групи методів ми відносимо : спостереження,опитування,інтерв'ювання (у тому числі і в умовах фокус-групи), анкетування, біографічний метод та метод аналізу документів.
До методів сутто соціальної роботи, перш за все, слід віднести метод "рівний-рівному" — як спосіб падання та поширення достовірної інформації шляхом довірливого спілкування ровесників в межах органі зованої (акції, треиіиги) та неформальної соціальної роботи (спонтанне спілкування), яку проводять спеціально підготовлені підлітки та молоді люди.
Питання для самоперевірки
3. Організаційні форми соціальної роботи
Практичну реалізацію методів соціальної роботи наочно виявляє таке поняття як "форма соціальної роботи". Під формою роботи розуміють як одиничні заходи, так і довгострокові види соціальної роботи. Якщо метод виступає шляхом, способом досягнення мети і розв'язання завдан ня, то форма виступає способом організації змісту роботи, унаочненням певних способів організації соціальної роботи. Завдяки формам методі наповнюються конкретним змістом соціальної роботи. О.В.Безпалько, зупиняючись па соціальио-иедагогічпому аспекті характеристики форм роботи, визначає їх як варіанти позитивної активності дітей та молоді, що спрямовані на розв'язання соціальио-педагогічних завдань. Автор ха-
54
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 55
рактеризує такі специфічні ознаки форми роботи: функціональність, струк турність, інтегративпість тощо [ 10 ].
Функціональність вказує на існування таких форм, що забезпечу ють реалізацію окремих функцій соціальної діяльності. Так, наприклад, здійснюючи соціальну профілактику, найчастіше використовують форми інформаційного характеру: лекції, диспути, бесіди. Реабілітаційна робо та соціального педагога, найчастіше реалізується через форми практич ної спрямованості: конкурси робіт дітей — інвалідів, фестивалі "Повір у себе", творчі майстерні та інше.
Структурність як ознака організаційної форми характеризується специфічними правилами побудови окремих видів організаційних форм. Так, у ході підготовки бесіди соціальний працівник шукає різну інфор мацію з конкретної проблеми і шукає, за допомогою яких прийомів та засобів краще донести її до слухачів, обговорити з ними окремі питання. А в ході підготовки вечора відпочинку необхідно продумати загальну сюжетну лінію, підібрати конкурсні завдання, знайти оптимальні засоби для створення позитивного емоційного настрою учасників.
Ще одна особливість організаційних форм полягає в їх інтєгратив-ності, яка передбачає, що результати, одержані в процесі використання одних форм, сприяють впровадженню інших форм соціально — педагог ічної діяльності, що дозволяє об'єднувати їх в єдине ціле соціалізуючо го процесу.
Одним з найбільш перозроблених питань в теорії соціальної роботи є класифікація форм соціальної роботи. На нашу думку, до найбільш типо вих класифікаційних ознак слід віднести наступні:
за кількісним складом учасників (індивідуальні, групові, масові);
за домінуючим засобом впливу па клієнта (словесні, практичні,
наочні);
за складністю побудови(прості, складні, комплексні);
за часом ііроведения(довгочасні> короткочасні);
за місцем проведення (кабінетні, вуличні).
Узагальнюючи визначення, наведені у низці літературних джерел, ми під формою (організаційною формою) соціальної роботи розуміємо спосіб організації діяльності соціального працівника та клієнта соц іальної роботи. Варто зазначити, що крім терміну " форма соціальної роботи " в сучасній психолого-педагогічіїій літературі використовують терміни "справа", " захід". Щодо останнього терміну, то на нашу думку його більш влучно використовувати стосовно масових форм роботи. Зу пинимось па характеристиці найбільш відомих форм соціальної роботи.
В літературі з проблем соціальної роботи достатньо типовим є підхід до класифікації методів та форм соціальної роботи залежно від позиції взаємодії соціального працівника і клієнта. Вирішення основних зав дань соціальної роботи безпосередньо пов'язано із необхідністю органі зації взаємодії соціального працівника і клієнта, при цьому соціальпо-исихологічиі механізми, що закладені в основу цієї взаємодії будуть суттєво розрізнятись залежно від того, хто буде виступати клієнтом: індивід, група чи община. Відповідно йдеться про методи та форми інди відуальної, групової роботи та масової роботи.
Метод індивідуальної соціальної роботи (кейсуорк), був запровад жений в практику соціальної роботи М.Річмонд. Його сутність полягає у вирішенні проблеми з метою надання підтримки і створення ситуації, що спрямовує клієнта до розгляду ситуації і викликає бажання подолати життєві перешкоди. В основі метода закладено механізм адаптації клієнта до життєвої ситуації. До основних складових метода належать: встанов лення первинної комунікації, вивчення та аналіз проблемної ситуації, визначення мети і завдань сумісної роботи; оцінка прогресу та результа ту сумісної роботи.
В основу здійснення індивідуальної соціальної роботи закладено зав дання корекція взаємостосунків індивіда із соціальним оточенням і з со бою. Корекція ставлення до себе, до власного "Я" передбачає прояв адекватної самооцінки; усвідомлення причин пригніченості і їх подолання; реставрацію адаптивпості; вироблення навичок самостійності; створення ситуації антипавіюваїшя; формування почуття гідності; поваги до себе; зміну ієрархії у системі цінностей, домагань клієнта . Корекція ставлення до інших (далеких і близьких) базується па здатності до емиатії, розумінні почуттів інших, чуйності; здатності до доброзичливого сприйняття стану та інтересів, переваг і недоліків інших осіб; набуття навичок повноцінного спілкування, вміння запобігати появі конфліктів і своєчасного долання конфліктних ситуацій. Корекція ставлення до життя можлива за умови отримання навичок вибору і прийняття рішення; мобілізації і самооргані зації; досягнення стійкості до неприємностей, загроз; оптимістичного став лення до реальності; подолання перешкод, труднощів.
Використання методу індивідуальної роботи найбільш виправдано при визначенні перспектив клієнта, адаптації його до умов реальності, подоланні стресів, у самопізнанні та само прийнятті. До суттєвих пере ваг цього методу належить те, що окремо взятому учаснику приділяється уваги більше, ніж в умовах роботи групи.
56
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
57
Основними формами індивідуальної роботи в практиці соціальної роботи є: зустріч, інтерв'ювання, консультація, співбесіда, переадрееа-ція, доручення.
Метод групової соціальної роботи активно розроблявся в 70-і роки XX століття. Особливе значення для розробки теорії методу відіграли результати досліджень теорії малих груп (Я.Коломепський, Р.Кричевсь-кий, К.Рудестам та інші). У сфері міжособистіспих стосунків людина відчуває потребу в емоційному теплі, розумінні і контакті з іншою люди ною. Соціальні суперечності нашого суспільства нерідко викликають у людини відчуття небезпеки, недовіри і безсилля. Таким чином, досвід, що пабуваеться в спеціально організованих групах, сприяє протидії відчу женню, допомагаючи вирішенню проблем, що з'являються в процесі міжо-собистіспої взаємодії . До основних переваг групових форм роботи мож на віднести наступні :
9. Гнучкість форм групової роботи робить цей метод більш демокра
тичним, придатним для більш значної кількості людей, що потребують
допомоги.
10. Слід зазначити, що робота з групою має ще й економічні перева
ги. Зустріч 10-15 клієнтів обійдеться дешевше для кожного з них по
рівняно з вартістю індивідуальних зустрічей.
Головною перевагою групових форм роботи є здобуток особистіспо-го досвіду поведінки в мікро-соціумі. При цьому група не пропонує еталон поведінки, вона лише допомагає усвідомити емоційний стан, по чуття, сформувати готовність до відповідальності особистості за своє майбутнє та життя в цілому. Кінцевою метою роботи груші є реабіліта ція кожного у власному сприйнятті, думках, почуттях; прийняття реаль ного життя, реставрація гідності й оптимізму. В практиці соціальної роботи існують наступні види груп: групи відновлення, освітні групи, групи самодопомоги, терапевтичні групи тощо .Залежно від мети роботи групи змінюється позиція соціального працівника. Він може викопувати роль організатора, координатора зовнішніх и внутрішніх зв'язків групи, посередника у між груповій взаємодії, інструктора, тренера тощо.
До найбільш розповсюджених групових форм соціальної роботи на лежать: бесіда, дискусія, диспут, усний журнал, робота Т-груни, гурток, секція, вікторина, турнір.
Впровадження в практику соціальної роботи масових форм органі зації діяльності груп та колективів набуло поширення та значної популя ризації завдяки наступним перевагам та особливостям :
масові форми соціальної роботи дозволяють учасникам відчути
радість від причетності до спільної, значущої справи;
в цих формах роботи задіяпі представники майже всіх груп насе
лення;
завдяки довготривалості масових форм роботи створюється певне
"емоційне поле", яке охоплює всіх учасників і здійснює позитивний
вилив;
більшість масових форм роботи мають комплексний характер, що
дозволяє в межах однієї форми роботи використати переваги багатьох.
Можна назвати такі найбільш поширені масові форми соціальної роботи: тематичний місячник, тиждень, День-свято, мітинг, вулична ак ція, дискотека, спортивне свято.
Впродовж десятиріччя практики соціальної діяльності в умовах неза лежної України виникли та набули розвитку і поширення методи і форми
58
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 59
яких не було па початку ЇЇ становлення, зокрема форми соціальної ву личної роботи.
Основні завашія соціальної вуличної роботи полягають у :
покращенні положення та здоров'я клієнтів в соціальному середо
вищі, де вони змушені жити чи яке обрали;
спонуканні клієнтів до встановлення відносин з людьми, які піклу
ються про них та з тими, хто може допомогти їм в організації життєді
яльності;
встановленні довірливих відносин з тими категоріями населення,
які більшість часу перебувають на вулиці і потребують допомоги соц
іального працівника;
сприянні в усвідомлення і прийнятті клієнтом позитивних стерео
типів соціальної поведінки;
залученні громадськості до вирішення соціальних проблем мікро
району;
консультуванні з питань, важливих для даної категорії, в умовах
анонімності та конфіденційності;
иереадресації клієнтів до інших існуючих інститутів соціальної
допомоги;
допомозі в захисті від будь-якого фізичного та психічного насилля;
паданні першої медичної допомоги;
— здійсненні профілактичної роботи щодо попередження правопору-
' шень, жебракування;
— наданні окремих соціальних послуг (доставка їжі, одягу, медика
ментів тощо).
Особливості вуличної соціальної роботи полягають: у можливості встаиовлешія інформаційного та особистішого контакту соціального пра цівника зі значною кількістю людей; здійсненні діагностики соціальної ситуації (визначення кількості представників окремих категорій, їх ре альних проблем та потреб); здійсненні соціальної допомоги па території клієнта, в умовах близького для нього середовища; пропаганді та попу ляризації системи соціальної роботи серед населення, залученні потенц ійних волонтерів.
Основними формами вуличної соціальної роботи є рейд, виїзний консульт-пункт, ігротека, вулична хода, мітинг, дискотека, вуличний те атр, робота пункту соціальної підтримки.
Для організації роботи в умовах вулиці соціальний працівник має:
— знати соціальну ситуацію в районі, мікрорайоні (діагностувати її,
вміти оцінювати, визначати об'єкти соціального впливу, вміти визначати
місце проведення вуличної роботи та масових соціальних форм роботи, вміти залучати та добирати до проведення соціальних заходів па вулиці молодь, волонтерів представників громадськості тощо);
знати специфіку і технології організації та проведення соціальної
роботи на вулиці (визначати мету, зміст діяльності, добирати відповідні
форми та методи; вміти прогнозувати результат та післядію; організову
вати роботу з різними категоріями населення);
знати специфіку спілкування з різними категоріями клієнтів ву
личної соціальної роботи (вміти знаходити спільну мову з дітьми,молод
дю, особами похилого віку та з клієнтами різного соціального статусу;
вміти передбачати появу конфліктних ситуації!, запобігати їх розвитку;
вміти здійснювати комунікативну атаку та самонрезептацію, активізува
ти процес спілкування під час творчої взаємодії);
знати основні правила безпеки життєдіяльності для роботи в умо
вах вулиці (вміти приймати оптимальні рішення в пеочікувапнх та екст
ремальних ситуаціях, надавати першу медичну допомогу, вміти залучати
представників відповідних оргашзацій(міліція, пожежники тощо) та гро
мадськості з метою запобігання появі нещасних випадків під час прове
дення роботи на вулиці та проведення масових форм соціальної вуличної
роботи).
Наукове обгрунтування методів та форм соціальної роботи, їх виз начення і застосування в роботі є свідченням певного рівня розвитку соціальної діяльності. Взаємозв'язок факторів, що впливають па поведі нку особистості, потребують комплексного використання всіх груп ме тодів та форм соціальної роботи, тим паче, що більшість з них у прак тичній діяльності перетинаються, комбіпуюються, утворюють нові спо лучення. Можна зробити висновок, що основним завданням успішної реалізації методів та форм соціальної роботи є створення системи роботи по оптимальному використанню арсеналу тих форм та методів соціальної роботи, що пропонує досвід вітчизняної та зарубіжної роботи.
Література
60
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 61
Питання для самоперевірки:
ГЛАВА 3.
ТЕХНОЛОГІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ЯК УМОВА ЇЇ ОПТИМІЗАЦІЇ
/. Технології соціальної роботи: сутність, специфіка, класифікації
Суспільна свідомість па початку XXI століття визначається інтере сом до соціальних технологій, до технологізації соціальної діяльності, що є закономірною складовою світової технологічної революції. Саме тому формування соціальної політики України можливе лише па основі технологізації соціальних процесів і за рахунок максимально ефективно го використання соціальних ресурсів і можливостей соціальних установ і широкого кола працівників соціальної сфери.
Ефективність соціальної роботи сьогодні, на нашу думку залежить від визначення і усвідомлення наступних закономірностей:
тенденцій життєдіяльності особи чи соціальної групи;
особливостей їх соціального досвіду;
влучності у постановці соціального діагнозу;
добору адекватних шляхів розв'язання проблеми;
визначення крітеріїв і механізмів оцінки процесу та результатів
соціальної роботи.
Сукупність цих закономірностей потребує визначення факторів, що характеризують специфіку сучасних технологій соціальної роботи. До них слід віднести:
динамічність (гнучкість), яка проявляється в постійній зміні змісту
та формі роботи;
неперервність, що визначається потребою постійної підтримки кон
такту з клієнтом;
циклічність, тобто стереотипне, закономірне повторення етапів,
операцій;
дискретність соціальної роботи як технологічного процесу, яка
проявляється в нерівномірній ступені впливу на клієнта різних етапах
діяльності.
62
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 63
Соціальні технології в психолого-педагогічпій літературі розгляда ються як сукупність методів, прийомів та впливів, що застосовуються для досягнення мети соціального розвитку. Типовим є погляд па соц іальні технології як узагальнення набутих і систематизованих знань, дос віду, умінь і практики суб'єктів соціальної діяльності. Соціальні техно логії також розглядаються як сукупність способів професійного впливу па соціальний об'єкт з метою його покращення, забезпечення онтимізації функціонування при можливому тиражуванні даної системи впливу 14].
Ми будемо виходити з визначення технологій соціальної роботи як сукупності форм, методів та прийомів, що застосовуються соціаль ними службами, окремими закладами соціального обслуговування, соц іальними працівниками з метою досягнення успіху соціальної роботи та забезпечення ефективності реалізації завдань соціального захисту населення.
До особливостей соціальних технологій можна віднести такі прояви:
включення великої кількості індивідів, що наділені волею та свідо
містю;
суб'єктивність змісту соціальних технологій (процеси соціального
розвитку ініціюються, розвиваються чи гальмуються в першу чергу ліде
рами і відповідно до цього будуються процеси управління, керівництва,
переконання окремих мікро-соціумів);
комплексний характер соціальних технології і технологій соціаль
ної роботи, зокрема;
— превептивпість змісту більшості соціальних технологій .
Гуманістичні тенденції розвитку соціальних наук пропонують погляд
на соціальні технології як па узагальнення набутих і систематизованих знань, досвіду, умінь і практики роботи суб'єктів соціальної діяльності. На нашу думку, соціальні технології — це єдиний тип технологічного процесу, що значною мірою базується па "суб'єкт — суб'єктних" відно синах. Без співпраці учасників соціального процесу, сумісних і усвідом лених дій індивіда, сім'ї, групи, яким надається соціальна допомога чи підтримка, неможливо покращити ті обставини, які послужили причиною застосування соціальних технологій. Повертаючись до питання особли востей соціальних технологій ми здійснили спробу представити взаємозв 'язки і взаємозалежносі учасників технологічного процесу в сфері соц іальної роботи таким чином:
Рисі
Варто зауважити, що суб'ект-суб'єктних стосунків технології набува ють тільки в ситуації усвідомлення клієнтом (чи групою) наявності про блеми та потреби і бажання її розв'язати.
Соціальні технології більшість дослідників розглядає як алгоритм реалізації соціальних процесів[4;6;7]. При такому нодході головними скла довими змісту технологізації виступають:
розмежування процесу на внутрішні етани, фази;
координація зусиль всіх підрозділів;
визначення поетапності дій;
визначення алгоритму виконання всіх технологічних операцій;
корекція дій залежно від змін у цьому процесі.
Сучасними дослідниками технологізації соціальної роботи [2;3;4;5] відзначається така особлівість як синтетичність чи иоліфакторпість соц іальних процесів. Такий підхід дозволяє визначити зміст і простежити реалізацію наступних технологічних компонентів: структурного, функці онального, нормативного, операційного та інструментального.
Структурний компонент технологізації містить суть поняття керова них та пекеровапих соціальних ситуації та можливої післядії (результату та наслідку).
Функціональний компонент дозволяє визнати такі механізми здійснення соціальних завдань як заборона, настанова, дозвіл, обмеження, орієнту вання, спрямування.
Нормативний компонент технологізації соціальної роботи означає встановлення закономірностей, принципів та правил.
Операційний компонент технологізації означає виокремлення певних процедур та операції та їх подальшу координацію та синхронізацію.
Інструментальний компонент технологізації передбачає усталення всіх наявних способів здійснення соціального регулювання, а саме:
65
64
Соціальна робота
нормативного;
традиційно-ритуальпого;
■ конвенціонального (неформальні зобов'язання, угоди);
оціночного;
статусного (вплив па статус людини);
символічного;
психотерапевтичного;
соціоекологічіюго (вплив па життєве середовище);
раціонального (переконання);
сугестивного (навіювання);
стимулюючого;
селекційного;
ситуаційного .
Аналіз наукової літератури з проблем соціальної роботи [4;6] дозво ляє нам виділити наступні етапи реалізації соціальних технологій:
теоретичний, який передбачає обґрунтування мети і об'єкту техно
логічного впливу, виокремлення складових компонентів (елементів); з'я
сування соціальний зв'язків між ними;
методичний, який пов'язаний з добиранням методів, засобів вили
ву, обробкою інформації, її аналізом, вибором принципів трансформації
результатів аналізу в висновки та рекомендації;
процедурний; який пов'язаний з практичною діяльністю по апро
бації обраної послідовності використання інструментарію.
Визначення етапів соціальних технологій дає нам можливість розроб ки алгоритму їх реалізації. Логіку розвитку етапів соціальних техно логій можна представити у вигляді схеми:
Структура технологій соціальної роботи визначається наявністю:
програми (проекту), в межах якої (якого) розв'язується певна
проблема;
заданого алгоритму як системи послідовних операцій па шляху
досягнення результату;
певного стандарту (нормативу) діяльності;
критеріїв оцінки результатів.
Будь-яка соціальна технологія, що має на меті проектування та впро вадження, має бути орієнтована на технологізацію відповідного процесу. При цьому ефективність процесу технологізації полягає у:
формуванні процесу;
паданні йому цільової спрямованості;
Теоретичні основи соціальної роботи
оптимізації соціально-недагогічної діяльності; забезпеченні сталості соціального процесу; створенні механізмів саморегуляції процесу; забезпеченні сприятливих для реалізації мети умов.
Рис. 2
Розуміння соціальної роботи як інтегрованою, універсального виду діяльності, спрямованого па задоволення соціально-гарантованих та осо-бистісних інтересів і потреб людей, перш за все соціально-незахнщених верств населення дозволяє визначати два типи соціальних технологій:
66
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 67
— соціальні програми, що містять певні засоби та способи діяль
ності;
— саму діяльність, побудовану відповідно до таких програм.
Щодо другого типу, то тут частіше використовують термін "техно
логії соціальної роботи (діяльності)".
Багатоваріаптпість підходів до класифікації соціальних технологій дозволяє нам визначити такі основні види соціальних технологій:
правового забезпечення функціонування суспільства;
політичні технології адміністративного регулювання;
економічного функціонування суспільства;
інформаційного забезпечення засобами масової інформації та комп
'ютерної мережі;
духовио-культурпого розвитку;
забезпечення соціального функціонування суспільства.
Технології соціальної роботи можна розглядати як технології забез печення соціального функціонування суспільства. Тому визначення соц іальних технологій може бути в кожному з компонентів соціальної робо ти: в соціальний роботі як науці; соціальній роботі як у циклі навчаль них дисциплін і соціальній роботі як виді професійної діяльності.
Аналіз основних підходів до группуваїшя соціальних технологій [4; 7] дозволив нам визначити такі їх класифікаційні ознаки:
Класифікація соціальних технологій представлена нами у таблиці:
Таблиця.
|
№ |
Класифікаційна ознака |
Назва технології |
Додаткова характеристика |
|
1 |
2 |
3 |
4 |
|
1 |
Залежно від рівня суспільних відношень |
• макротехнології; • мезотехнології; • мікротехнології. |
• технології суспільства; • технології рівня міста, населеного пункту; • розраховані на невеликі людські спільноти. |
Продовження таблиці
|
1 |
2 |
3 |
4 |
|
2 |
За ступенем практичного втілення в організаційний процес. |
• інноваційні; • конструкторські; • традиційні. |
• майже не розроблені; • розроблені на рівні прак тичного застосування; • впроваджені в суспільну практику. |
|
3 |
За місцем експериментальної перевірки та апробації |
• кабінетні; • лабораторні; • польові |
• отримані на основі інформаційно-логічного аналізу; • отримані в експеримен тальних, штучно ство рених умовах; • отримані в реальному соціальному середовищі. |
|
4 |
Залежно від сфери докладання зусиль соціальних працівників |
• інформаційні; • історичні; • технології соці альної злагоди; • технології розв'я зання конфліктів; • політичні; • адміністративно-управлінські; • психологічні технології; • педагогічні технології |
|
|
5 |
За масштабністю соціальних операцій |
• глобальні; • регіональні; • локальні. |
• застосовуються у будь-яких людських спільнотах; • застосовуються тільки в умовах окремих регіонів; • застосовуютьсяз метою вирішення проблем обмеженого кола людей |
Крім вищенаведепих підходів до технологізації соціального процесу, в практиці соціальної роботи не виключається можливість застосування
68
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
69
прикладних технологій соціальної, до яких, па нашу думку, належать технології:
соціального контролю;
соціальної профілактики;
соціальної терапії;
соціальної реабілітації;
соціальпо-правового захисту;
соціального страхування;
соціального обслуговування;
соціального опікунства;
соціального посередництва;
соціального супроводу;
соціального патронажу;
корекції;
рекламно-іпформаційні .
Добір і влучне застосування в практиці професійної діяльності тех нологій соціальної роботи є показником певного рівня розвитку соціаль ної роботи працівника і установи. На сьогодні, одним з найменьш роз роблених питань технологізації соціальної роботи є питання оцінки ре зультатів застосування тієї чи іншої технології, визначення крітеріїв та еталонів оцінювання. Узагальнення багатьох існуючих в практиці соц іальної роботи методик досліджування досвіду роботи дозволило нам рекомендувати наступну технологію узагальнення передового досвіду соціальної роботи:
Для оцінки досвіду соціальної роботи можна використати такі кри терії:
актуальність і перспективність (відповідність вимогам життя, тен
денціям суспільного розвитку, науково-технічного прогресу, робота дос
віду "на перспективу", бачення нових можливостей удосконалення соц
іальної діяльності);
новизна в цілепокладаппі, відборі змісту, форм та засобів органі
зації соціальної роботи;
відповідність основних категорій базовим положенням сучасної соц
іальної науки (урахування таких провідних підходів, як: співробітництво і
співтворчість; сполучення індивідуального підходу і колективної діяль
ності; розвиток активної життєтворчої позиції учасників соціально-вихов-
иого процесу; оновлення змісту і способів реалізації завдань);
наявність відчутних, стабільних отриманих результатів (передо
вий досвід має приносити вагомі результати: позитивні зрушення в ха
рактері соціалізації, рівні вихованості, в загальному та соціальному роз
виту клієнтів, підвищенні престижу установи і т.п. Кожен з названих
критеріїв, в свою чергу потребує подальшої деталізації);
можливість творчого застосування досвіду в близьких умовах,
його трансформації в роботі з іншими об'єктами (мають бути створені
технології використання досвіду, що дозволяють "відділяти" досвід від
особистості носія і відтворювати цей досвід в нових умовах);
оптимальний розподіл сил, засобів, часу і ресурсів для досягнен
ня найкращого можливого результату;
достатня апробація досвіду (мається на увазі і лопгітюдпість дос
віду, що досліджується і достатня кількість учасників соціальної взає
модії);
вимірювапність (застосування математичних, соціологічних, пси-
хологочних методів оцінки результатівв, що дозволяють підтвердити на
явність якісних чи кількісних позитивних зрушень).
Узагальнення вищеиаведепих поглядів на систему технологізації соц іальної роботи дозволяє зробити висновок, що основним завданням роз витку технологій соціальної роботи сьогодення є розробка шляхів резуль тативного та раціонального цілеспрямованого соціального впливу; засто сування технологізації як способу оитимізації соціального результату.
Література
1. Актуальні проблеми соціально-педагогічиої роботи (модульний курс дистанційного навчання) / А.Й.Капська, О.В.Безпалько, Р.Х.Вайнола; Заг.ред.Л.Й.Капської. - К.,2002.
70
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 71
Питання для самоперевірки
2. Діагностика соціальної роботи як умова успішного її прогнозування
Діагностична функція є провідною у соціальній роботі як різновид професійної діяльності, спрямованої па забезпечення належного соціаль ного, культурного та матеріального рівня життя членів суспільства та надання допомоги різним категоріям людей. Ще наприкінці ХІХ-поч.ХХст. родоначальник теорії соціальної роботи Мері Річмопд у своїй книзі "Соц іальні діагнози" (1917р.) докладно представила власний метод соціаль ної роботи. Найважливішим і головним компонентом у пій М.Річмопд вважала здатність у кожному конкретному випадку поставити соціальний діагноз, тобто провести оцінку, як особистості клієнта, так і його соц іального оточення та взяти його результати діагностики за основу при визначенні методу допомоги.
Сьогодні діагностика як спосіб отримання вичерпної інформації про досліджуваний процес чи об'єкт застосовується в різних галузях діяль ності та має різні цілі. Варто зазначити, що в соціальній роботі найчастіше застосовуються такі види діагностики: соціальна, медична, соціально-пси хологічна, соціально — педагогічна. Тому розглянемо окремо особли вості кожного з зазначених різновидів діагностики у соціальній роботі.
Соціальна діагностика — процес наукового виявлення та вив чення нричиппо-наслідкових зв'язків і взаємостосунків у суспільстві, що характеризують його соціально-економічішй, культурпо-правовий, мораль-ію-нсихологічіїий, медико-біологічпий та санітарпо-екологічіюго стану. В більш вузькому розумінні — це вивчення причин соціальних проблем, котрі створюють складні життєві ситуації для індивіда, сім'ї, окремих груп [1, 314].
Оскільки діагностика носить процесуальний характер, то рівень її ефективності обумовлений певними принципами. Перш за все це принцип об'єктивності, сутність якого полягає у правдивому, пеупереджеиому аналізі та оцінці різних соціальних явищ, що виключає як суб'єктивні викривлення в інтерпретації отриманих результатів діагностування (на приклад, стереотипи, упередження, життєвий досвід спеціаліста), так і вплив зовнішніх факторів (наприклад, тиск зацікавлених осіб, началь ства, представників засобів масової інформації тощо).
Досить важливо в процесі діагностування дотримуватися принципу верифікації соціальної інформації, тобто встановлення її достовірності та перевірки за допомогою інших дослідницьких процедур чи джерел інформації.
Відомо, що у реальній дійсності всі явища та процеси взаємопов'я зані й взаємообумовлені. Тому дуже важливо пам'ятати про принципи системності та комплексного підходу. Зміст їх полягає в необхідності врахування та аналізу всіх умов та факторів, які сприяли виникненню певної соціальної проблеми чи явища.
Соціальну діагностику в соціальній роботі розглядають, перш за все, як інструмент, котрий дає управлінським органам необхідну інформацію, на основі якої розробляються різні соціальні прогнози та проекти, вив чається громадська думка та моральио-психологічпий клімат в суспільстві [2,288].
Залежно від масштабності соціальної роботи соціальна діагностика може бути проведена па державному, регіональному, місцевому та індив ідуальному рівнях. На державному рівні предметом соціальної діагнос-
72
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
73
тики є визначення соціальних проблем па рівні суспільства чи його окре мих великих соціально-демографічиих груп: дітей, молоді, осіб похилого віку, інвалідів, національних спільнот тощо. В переважній більшості таку діагностику провадять науково-дослідні установи чи спеціалізовані підроз діли. Наприклад, в Україні соціальну діагностику па державному рівні проводять Інститут соціальних досліджень, Центр дитинства, Інститут проблем сім'ї та інші установи.
Для регіонального та місцевого рівнів соціальній діагностиці прита манне вивчення певних соціальних проблем в умовах конкретного регіо ну, області, міста та селища (наприклад, проблема співжиття представ ників різних етнічних груп у республіці Крим; проблеми соціального сирітства дітей Івано-Франківської, Чернівецької областей, батьки яких виїхали па заробітки за кордон; проблеми працевлаштування молоді у районних містечках тощо).
Індивідуальний рівень соціальної діагностики — це рівень безпо середньої соціальної роботи з конкретною людиною чи групою осіб, які звернулися за допомогою до певних соціальних служб. Головною метою діагностики на цьому рівні стає визначення проблеми клієнта та знаход ження правильних засобів для ЇЇ вирішення. Тому на індивідуальному рівні соціальної діагностики важливим етапом є вивчення особистості клієнта, що здійснюється за допомогою медичних, психологічних, соц-іально-иедагогічних діагностичних процедур.
Теоретики соціальної роботи зазначають, що мета соціальної діагнос тики полягає у встановленні міри відповідності (невідповідності) пара метрів соціальної реальності (ресурсів, властивостей об'єктів, соціаль них установок) соціальним показникам та нормативам [3,146].
Тому цілком очевидно,, що соціальна діагностика має здійснюватись за допомогою певного діагностичного інструментарію, який в основно му, є сукупністю різних соціологічних та статистичних методів. Оскіль ки перелік цих методів досить великий, зробимо короткий змістовий огляд найбільш поширених із них і які найчастіше використовуються в практиці соціальної роботи.
Соціологічні методи використовуються у соціальній діагностиці най частіше з метою збору інформації щодо окремих суспільних проблем та визначення ставлення людей до них. Найбільш розповсюдженими серед них у сфері соціальної роботи є: спостереження; методи опитування (інтер в'ювання, анкетування, фокус-група); методи аналізу документів (тради ційний аналіз, коитент-аналіз); експертна оцінка.
Спостереження — один з емпіричних методів дослідження, який по лягає в безпосередньому та цілеспрямованому сприйнятті оточуючої дійсності. В соціальній роботі цей метод здебільшого використовується для збору інформації про поведінку конкретної людини чи певної групи.
Опитування — спосіб отримання інформації про суб'єктивний світ людей, їх нахили, судження, мотиви діяльності. Різновидом опитування є інтерв'ю, яке проводиться у формі бесіди за чітко визначеним планом. Вони бувають дистанційні (телефонне інтерв'ю) та очні (безпосереднє спілкування учасників інтерв'ю). Анкетування є також різновидом опи тування, що полягає в отриманні інформації шляхом відповіді респон дентів у письмовій формі па пропонований перелік запитань. Фокус-груиа — це групове інтерв'ю, яке проходить у формі групової дискусії і спрямоване на отримання від її учасників "суб'єктивної інформації" про те, як вони сприймають конкретні суспільні події та явища.
Одним із основних методів отримання конкретного знання про соц іальну реальність па основі інформації, зафіксованої в різних докумен тах, текстах масової комунікації, є метод аналізу документів. Він засто совується з метою уточнення або підтвердження результатів опитування та спостереження.
Досить поширеним методом соціальної діагностики є також аналіз соціуму (соціальна паспортизація). Він є необхідним у ході збору статис тичних даних, за допомогою яких можна охарактеризувати життєву си туацію стосовно осіб у певному соціумі. До таких даних відносять кількість дітей та дорослих, людей з особливими потребами, осіб девіантпої пове дінки, дані про різні тини сімей, об'єкти культурпо-освітиього, медично го призначення, соціальні служби різного типу, громадські організації тощо.
Оскільки для соціальної діагностики досить важливим є характерис тика певних властивостей та станів соціальних об'єктів, що мають кількісні показники, важливе значення при цьому виді діагностики має метод ап-рейзерів — спосіб виміру певної властивості об'єкту з використанням трьохзіркової шкали оцінки, де центральний показник виражає середнє значення (рівний нулю, нейтральний), а два інші дають протилежні ха рактеристики досліджуваному об'єкту ("високий" чи "низький", "пози тивний" чи "негативний", "важливо" чи "не суттєво" тощо) [3, 149].
Сьогодні науковці роблять окремі спроби класифікувати методи соц іальної діагностики. Зокрема І.Г.Зайнишев пропонує наступну класифі кацію методів соціального діагностування:
74 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 75
зоидажно-іпформаційпе обстеження (збір даних про інфраструк
туру, чисельність, склад і динаміку місцевого населення тощо);
соціально-історичие обстеження (вивчення історії заселення та
освоєння даної території, зміни складу місцевого населення, досліджен
ня його традицій тощо);
інформаційпо-цільовий (аналіз різних документів, статей з місце
вої та центральної преси, матеріалів електронних засобів інформації,
листів, звернень громадян тощо);
соціальне картографування (аналіз соціально-просторового розпо
ділу і динаміки народжуваності та смертності населення, залежність якості
життя від різних природних та соціальних факторів) [2, 27].
У соціальній роботі соціальна діагностика передбачає вивчення мо тивів і причин поведінки особистості, прошарку, групи, їхнього стану (матеріального, психічного, духовного), визначення форм, методів робо ти з ними. Основною метою соціальної діагностики є виявлення соціаль ного змісту чинників, що діють у соціально-екопомічішх, психологічних, правових сферах суспільного життя [7,36].
Процедура соціальної діагностики спрямована не лише на вивчення соціальних коренів різних проблем, процесів та явищ, але й на дослід ження соціальних наслідків і змін у структурі суспільних відносин, спо собі життя людей. Окрім того, соціальна діагностика передбачає вироб лення профілактичних заходів щодо запобігання асоціальної поведінки людини.
Повертаючись до питання соціальної діагностики па індивідуальному рівні, перш за все, зазначимо, що в основному вона носить комплексний характер, тобто має місце взаємопоєднання двох або більше таких різно видів діагностики, як медична, психологічна, соціальпо-недагогічпа.
Медична діагностика — це процес встановлення медичного діаг нозу, тобто висновків про характер та особливості фізичного етапу клієнта чи його хвороби. Вона здійснюється за допомогою спеціальних методів у результаті різнобічного обстеження та опитування клієнта. У соціальній роботі показники медичної діагностики мають велике значення при па данні соціальної допомоги та соціальних послуг людям з обмеженими фун кціональними можливостями, соціальній підтримці осіб, що мають захво рювання психічного характеру чи різні види хімічної залежності.
Психологічна діагностика — це вимірювання іпдивідуально-нсихо-логічиих якостей особистості або інших об'єктів, які піддаються психо логічному аналізу (група, організація). її метою є встановлення психо-
логічного діагнозу як висновку про актуальний стан психологічних особ ливостей особистості і прогноз її подальшого розвитку [4,366].
Соціально-педагогічна діагностика — спеціально організова ний процес пізнання, під час якого відбувається збір інформації про вилив па особистість і соціум соціальпо-психологічиих, педагогічних, екологічних та соціологічних факторів. За змістом та кінцевою метою вона є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з психологічними та соціологічними дослідженнями [4,373].
Об'єктом такої діагностики для соціального працівника є особистість, яка розвивається в системі її взаємодії з соціальним мікросередовищем та окремими суб'єктами цього середовища, котрі впливають на форму вання даної особистості. Предметом діагностики с соціально-педагогічна реальність. Предмет та об'єкт діагностики відображаються у змісті діаг ностики.
У соціальїю-иедагогічпій діагностиці розпізнаються соціальпо-психо-логічні характеристики виховного мікросоціуму, особливості педагогіч ного процесу і сімейного виховання (етимологічна діагностика), а також шдивідуально-психологічпі характеристики особистості, пов'язані з її соціальними взаємодіями (симптоматична діагностика).
Отже, в межах соціально-недагогічпої діагностики особистості необ хідно:
з'ясувати специфічні соціальні якості особистості;
уточнити соціальну ситуацію розвитку;
визначити міру розвитку чи деформації різних якостей та власти
востей, що обумовлені перш за все включенням людини у різні соціальні
зв'язки (соціальні установки, позиції, особливості комунікації тощо).
Постановка соціальпо-иедагогічиого діагнозу неможлива без опори на теоретичне уявлення про той чи інший феномен, який вивчається. Наприклад, досліджуючи соціальну ситуацію розвитку дітей, необхідно спиратися па відповідні дослідження, що характеризують її сутність. Наприклад, вивчаючи соціальпо-педагогічиу занедбаність дитини, необх ідно з'ясувати її причини, ознаки і прояви цього явища у різних вікових групах; виявляючи підлітків з агресивною поведінкою, слід прийняти ту чи іншу концепцію формування дитячої агресивності (психоаналіз — "агресія як спосіб зняття напруги і психологічний захист"; біхевіоризм — агресія як навчання подібній поведінці та інші).
Тільки на основі теоретичного уявлення про предмет діагностики у соціального працівника формуються навички здійснення діагностичного
76
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 77
процесу. Наприклад, для соціально-иедагогічної занедбаності такими важ ливими ознаками є дисгармонія особистішого розвитку, низький рівень розвитку суб'єктивних якостей (самосвідомість, спілкування та діяльність), порушений образ "Я" та соціальна дезадаптація. Крім того, порушена взаємодія дитини з мікро соціумом (батьки, вчителі, ровесники).
Психологічна, соціальио-педагогічпа діагностики вбирають величез ний арсенал різноманітних методик, які дозволяють вивчати особистість тієї людини, яка звернулась за допомогою, її почуття, переживання, установки, структуру взаємовідносин з оточенням, виявити індивіду аль-ио-психологічиі особливості людини чи групи. Особливу групу цих ме тодик складають ті, які створені для вимірювання особистості в цілому та окремих її властивостей.
Особистість — це динамічна система, відкрита для зовнішніх впливів, яка реагує на зміни середовища. Вищі рівні самосвідомості, соціальна спрямованість та ієрархія цінностей індивіда формується не лише винят ково під впливом соціуму, але залежить також від індивідуального троп ізму, вибірковості, пеусвідомленого потягу, що значно обмежує вибір конкретної людини при освоєнні нею різноманітності оточуючого світу. Отже особистість — надзвичайно складне явище в плані теоретичного аналізу, а в плані вимірювання — ще складніше.
У плані генезису діагностики особистості виокремлюють такі підходи.
Завдання соціальио-психолого-иедагогічпої діагностики в соціальній роботі полягають у вивченні:
особистіших, індивідуальио-психологічних особливостей клієнта;
позитивного і негативного виливу мікросоціуму па клієнта;
виховного потенціалу мікросередовища клієнта;
дослідженні "проблемного поля" особистості клієнта.
У роботі з клієнтом слід застосовувати комплексне дослідження. Зокрема, бесіди за певною схемою, спостереження, комплекс методик різного рівня складності. У процесі комплексної діагностики доцільно чергувати вербальні та невербальні, малюнкові, ігрові методики. Важли-
ве значення має використання карт спостереження, анкетування, тесту вання тощо. Часто для отримання швидкої і оперативної інформації про клієнта застосовують експрес-діагпостику, яка ґрунтується па якісному аналізі діяльності та способів виконання завдань.
Процес діагностики умовно можна поділити па кілька етапів:
аналіз первинної інформації тих відомостей, які спеціаліст одер
жує при першому знайомстві з клієнтом;
визначення об'єкта діагностики та способів її проведення;
підготовка спеціаліста і клієнта до діагностичної діяльності (техн
ічна, методична, психологічна тощо);
процес діагностики — застосуваїшя діагностичних процедур;
аналіз результатів діагностики та постановка діагнозу.
На основі одержаних даних робиться висновок про особистіші особ ливості клієнта і визначається його проблема. На практиці, як правило, таких проблем є декілька. Визначення соціальної проблеми клієнта доз воляє спеціалісту перейти до вибору відповідних технологій соціальної роботи.
Як зазначалося вище, діагностичний інструментарій різних видів соц іальної діагностики досить різноманітний. Разом з цим у соціальній прак тиці мають місце і безліч різноманітних проблем. Тому неможливо дати детальні поради щодо застосування певних діагностичних методик щодо окремих, навіть типових ситуацій. Проте для соціального працівника, перш за все, важливо знати, які методи можна використовувати на різних рівнях соціальної діагностики.
Види та методи соціальної діагностики
|
Види діагностики |
Методи діагностики |
|
і |
2 |
|
Соціальна діагностика |
Інтерв'ю ( очне, телефонне) |
|
(державний, регіональний, |
Анкетування |
|
місцевий рівні) |
Експертна оцінка |
|
Фокус-група |
|
|
Моніторинг |
|
|
Спостереження |
|
|
Аналіз документів |
|
|
Біографічний метод |
|
|
Ранжування |
|
|
Метод апрейзерів |
78 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 79
Продовження таблиці
|
\ |
2 |
|
Психологічна діагностика |
Стандартизовані опитувальники (Айзенка, Кеттела, ММРІ, Басса-Даркі, Лічко тощо) Тести інтелекту (Векслера, Айзенка, Равена тощо) Тести ( Люшера; Роршаха; креативності; гумору тощо) Проективні методики ( "Дім -Дерево-Людина"; "Неіснуюча тварина"; "Малюнок сім'ї"; "Автопортрет", "Дерево" тощо) Шкали тривожності ( Спілберга, Тейлора, Кондаша); Метод незакінчених речень Інші методи |
|
Соціально-педагогічна діагностика |
Соціометрія Референтометрія Ранжування Метод полярних профілів Анкетування Опитувальник соціально-комунікативної компетентності (СКК) Методика "Незакінчена теза" Методика "Фантастичний вибір" Малюнок сім'ї Інші методи |
Таким чином можна зробити висновок про те, що вибір діагностично го інструментарію, перш за все, обумовлений такими чинниками, як на прям соціальної роботи (соціальна профілактика, соціальна реабілітація, допомога у працевлаштуванні, соціальне обслуговування тощо), типоло гією клієнта та видом діагностики. Комплексне врахування цих чинників у процесі діагностування забезпечує об'єктивність і валідність його ре зультатів та добір оптимальних технологій для подальшої соціальної ро боти з клієнтом чи групою.
Література
Питання для самоперевірки
3. Експертиза й оцінка ефективності соціальної роботи
На етані реалізації соціального проекту оцінка набуває особливого значення, тому що, незалежно від головних характеристик проекту (рівня охоплення — національного, регіонального, міського, міжгалузевого, га лузевого, окремої організації або невеликого поселення тощо; цільового призначення, — наприклад, поліпшення загального добробуту певних цільових груп населення, покращання здоров'я, профілактики небажаної поведінки, соціальної допомоги тощо), багато людей хочуть або повинні знати, що відбувається в процесі проектної діяльності, яких результатів можна очікувати і чи варто це зусиль, що витрачаються для реалізації проекту і мають бути витрачені надалі.
80
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
81
Так, донори і організатори, тобто люди, які повинні приймати рішення стосовно долі проекту (розвитку, згортання, збереження па існуючому рівні) хочуть мати для цього об'єктивні підстави; менеджери, інший пер сонал, користувачі проекту зацікавлені знати, у який спосіб можна удос коналити проектну діяльність, — які компоненти посилити, від яких, мож ливо, відмовитись тощо. Інші члени суспільства, навіть не причетні до проекту, також мають право отримувати соціально значущу інформацію.
З точки зору наукового супроводу соціальних проектів, оцінкою, па думку авторів, можна вважати дії зі збору, обробки, систематизації, аналізу, узагальнення та порівняння даних стосовно процесів та/або результатів проекту з певними стандартами (еталонами), які слугу ють критеріями досягнення очікуваних результатів або відповідності ре альної діяльності тій, що була запланована.
В житті можуть траплятися випадки упередженої, необ'єктивної оці нки, коли вона здійснюється на підставі емоцій, а не фактів і детермі нується особою оцінювача. Аби запобігти цьому, до оцінки, яка вико нується в ході наукового супроводу соціальних проектів, висуваються певні вимоги щодо її об'єктивності і науковості.
Так, оцінка має бути систематизованою, тобто відбуватися в межах певної системи положень, умов і обмежень, які чітко визначають поря док оціночних дій. Таку систему, у даному випадку, утворюють загаль ноприйняті канони і правила виконання наукових досліджень у сфері суспільних наук.
Також оцінка має бути спрямована саме на процеси і результати того проекту, що оцінюється, а не на щось інше в межах проекту або поза його межами.
Крім того, оцінка має здійснюватися за визначеними критеріями, якими слугують певні стандарти для порівняння. Стандартами, залежно від конкретної ситуації, можуть бути очікувані результати, цілі і завдан ня проекту, вилив і показники проектної діяльності, показники стану об'єктів проекту, очікування користувачів, орієнтири, визначені соціаль ною політикою країни, інші, які аргументовано можуть бути представ лені як еталони, яких має прагнути проектна діяльність. Дані стосовно процесів і результатів проекту, які збираються в ході оцінки, порівню ються із зазначеними стандартами. Факти досягнення певних стандартів або ступінь наближення до них реальних проектних показників і характе ристик слугують оціночними критеріями. Наприклад, об'єктивними кри теріями наукової оцінки можуть бути факти або рівень досягнення очі-
куваних результатів, досягнення цілі проекту, вирішення його завдань, факти або рівень впливу проектної діяльності, ступінь зміни її показ ників, ступінь зміни показників стану об'єктів проекту, рівень задово лення потреб користувачів, ступінь відповідності процесів і результатів проекту принциповим положенням соціальної політики держави тощо.
Оцінка також має здійснюватися із метою удосконалення проекту або прийняття таких рішень стосовно проекту, які безумовно корисні для суспільства. Якщо оцінка виконується з іншою метою, вона не буде об'єктивною і науковою, відповідно не може бути використана в ході наукового супроводу соціального проекту (наприклад, якщо хтось за хотів би виконати оцінку з метою за будь-яку ціну довести необхідність припинення якогось проекту, незважаючи на його об'єктивно позитивні показники, така мета апріорі позбавляє оцінку ознак науковості).
Види оцінки. З точки зору потреб наукового супроводу соціальних проектів, прийнято виокремлювати кілька класифікацій видів оцінки, за лежно від ознак того, коли і хто оцінку здійснює і що саме оцінюється.
За ознакою часу (коли) розрізняють вхідну (або базову) оцінку, поточну оцінку та оцінку на виході (або підсумкову).
Вхідна (базова) оцінка, перш за все, здійснюється на початковому етапі розробки проекту (або окремого виду проектної діяльності), коли потрібно оцінити вихідну ситуацію, передумови розробки, реалістичність цілей, завдань, доречність і адекватність обраних об'єктів, теоретичної основи діяльності і очікуваних результатів, потреби в ресурсах. Вхідна оцінка вимагає від оцінювачів:
■^ вивчення ситуації (середовища, в якому і для якого розробляється проект), що досить часто стає важливою умовою, яка визначає майбут ню ефективність, а іноді й доцільність проекту;
•^ вивчення логічної моделі проекту (цілей, завдань, об'єктів, методів тощо), що уможливлює оцінку відповідно до теорій змін; адекватну оцін ку в разі зміни завдань, інших чинників під час реалізації проекту тощо;
^ відпрацювання критеріїв оцінки (з урахуванням того, що критерії оцінки результатів зазвичай легше розробляти, ніж критерії оцінки про цесів) ;
■^ аналізу досвіду реалізації аналогічних проектів, що дає змогу до сягти більшої ефективності з меншими витратами завдяки виключенню неефективних дій, що мали місце в інших проектах.
Оцінка на виході (підсумкова) здійснюється пізніше у таких випад ках, коли програма проектної діяльності розроблена і слід прийняти
82
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
83
рішення щодо її впровадження. Для цього може бути влаштоване пілоту вання або експериментальна перевірка розробленої програми діяльності із обмеженим контингентом користувачів і малими ресурсами. В цьому випадку підсумкова оцінка має підтвердити результати базової і, при потребі, показати, що слід скоригувати у розробленій програмі. Підсум кова оцінка здійснюється також коли проект (або окремий вид діяль ності) закінчується і потрібно оцінити досягнуті результати та уроки, які випливають із проектної діяльності. Метою вихідної оцінки після закінчення виконання нроекту є надання фундаторам, донорам, розроб никам тощо інформації для прийняття рішень стосовно продовження або припинення, звуження або поширення проекту.
Поточна оцінка застосовується, коли проект (або окремий вид діяль ності у межах цього проекту) вже впроваджений і, не очікуючи його закінчення, потрібно оцінити перебіг подій — чи насправді реальна діяльність відповідає запланованій, чи потрібні якісь зміни, наприклад коригування завдань, охоплення, ресурсів тощо. Крім того, соціальні проекти, як правило, мають ту властивість, що в ході впровадження змінюються і до цих змін адаптуються. Такі зміни можуть походити, наприклад, від менеджерів, якщо проглядаються більш ефективні шляхи досягнення результатів; від змій декотрих виконавців; від вимог клієнтів, які в ході проекту розвинули свої потреби тощо. Зміни вимагають додат кових розробок проекту, нового планування тощо, і це тягне потребу поточної оцінки, яка дає зворотний зв'язок стосовно того, як удоскона лити роботу.
За ознакою того, що саме оцінюється — характеристики діяльності, яка відбувається в межах проекту (процеси) або наслідки цієї діяльності (результати), розрізняють оцінку процесів і результатів.
Оцінка процесів зосереджена на залученні учасників, видах діяль ності, заходах, роботі персоналу, діях клієнтів тощо. Оцінка резуль татів зосереджена на тому, що сталося з клієнтами внаслідок участі в проекті. Оцінка процесів вивчає ефективність проектної діяльності, зас тосованих методів соціальної роботи, визначає необхідність їх змій і поліпшення. Для цього можуть бути використані показники кількісних характеристик послуг, що надаються, їх якості, характеристики клієнтів, механізмів надання послуг, методик самого оцінювання. Така оцінка вив чає складові проектної діяльності, дії учасників проекту, взаємини і впливи, що складаються серед виконавців, клієнтів, тих, хто приймає рішення, та в навколишньому середовищі.
Оцінка результатів застосовується щодо проектів, які вже активно реалізуються і пройшли певні етапи становлення або уже завершені. Вивчаються як передбачені, так і не передбачені результати. Така оцінка може стосуватися як короткострокових наслідків, змін, що сталися з учасниками проекту (наприклад, ступеня участі, поінформованості, знань, поведінки), так і довготермінових, які справляють тривалий вплив па громаду. Оцінкою наслідків може бути аналіз результатів у різних ас пектах: витрат (оцінювання економічної ефективності), змін ставлення учасників до проблем, змін кількості учасників і клієнтів, змін у пол ітиці, аналіз досягнень тощо.
Основні аспекти, які зазвичай охоплює оцінка результатів такі:
•^ оцінка змін щодо ставлення до проблеми, знань чи поведінки. Наприклад, в ході реалізації проекту боротьби з курінням серед молоді оцінюється, наскільки збільшилася кількість підлітків (учасників проек ту), які свідомо проявляють негативне ставлення до куріння, наскільки вони розширили свої знання стосовно шкоди куріння і, нарешті, на скільки змінилася їхня поведінка (за такими показниками: певна кількість, нехай і зовсім невелика, кинула курити, хтось намагається курити наба гато менше, в тих, хто не курив, не виникає бажання спробувати);
^ кількісна оцінка учасників чи клієнтів проекту. Оскільки участь у соціальних проектах добровільна — збільшення кількості учасників може само по собі слугувати позитивним показником ефективності. На приклад, якщо па початку розбудови проекту "Молодіжні клуби-кафе" в одному з міст України взяли участь 22 особи, а через півроку їх стало 14, — це негативний показник ефективності. Коли наступного року кількість членів клубу не змінилася, це, певною мірою, був позитивний показник, хоча переконливим стосовно ефективності проекту став показ ник кількості учасників, виміряний два роки по тому, коли він сягнув за 50 осіб.
■/ аналіз ефективності. Висновки щодо кількісних та якісних змін показників ефективності реалізації проекту повинні ґрунтуватися па науко вих методах вимірювання (спостереження, опитування тощо). Аналіз ефек тивності передбачає відповіді па запитання: чи досягнуті поставлені цілі, які були перешкоди, які позитивні наслідки матиме реалізація проекту;
^ аналіз рентабельності. Така оцінка стосується вигоди проекту в грошовому вимірі. Вигода оцінюється з урахуванням досягнень або якіс них результатів, у тому числі їх грошової вартості. Такий вид аналізу має допомогти організаторам вирішити, наскільки отримана вигода відио-
84 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
85
відає витратам па проект, порівняти це з досвідом інших проектів схо жого спрямування (можливо, існують дешевші проекти, що можуть дати таку саму або навіть більшу вигоду);
^ аналіз змін у політиці. Оцінюється вплив проекту па соціальну політику в середовищі, де проект діє. Наприклад, спеціально організова не в межах нроекту навчання тих, хто приймає рішення, може сформува ти в них зацікавленість і розуміння проблем, що вирішуються в проекті, викликати підтримку цієї діяльності па політичному рівні, уможливити відповідні управлінські рішення і отримання додаткових ресурсів для проекту;
^ оцінка досягнень. Така оцінка передбачає більше ніж визначення кількісних і якісних результатів окремих видів діяльності і проекту зага лом — визначаються не лише безпосередні результати дії проекту, а й те, які зміни в поглядах, поведінці клієнтів і соціумі це спричинило, який досвід набуто для майбутньої роботи.
За ознакою того, хто здійснює оцінку — персонал проекту або сто ронні фахівці та експерти, розрізняють внутрішню і зовнішню оцінку.
Впутрігиня оцінка має бути постійним процесом, невід'ємним від упровадження, передбаченим на етапі розробки як постійне джерело інфор мації стосовно реалізації проекту. Вона більше спрямована па удоскона лення самого процесу реалізації проекту, ніж на інші аспекти оцінки. Досвід показує, що постійна участь у процесі внутрішньої оцінки підви щує відповідальність учасників проекту, стимулює їх до творчого пошу ку оптимальних шляхів розвитку.
Зовнішня оцінка переважно зосереджена па відповідності реальної діяльності запланованій, відповідності результатів цілям і завданням про екту і, як вважається, забезпечує об'єктивний погляд завдяки незалежній позиції спеціалістів-дослідників стосовно персоналу проекту. Але це не означає, що зовнішня оцінка ефективніша, ніж внутрішня, і навпаки. Кожен різновид оцінки має свої переваги, залежно від завдань оцінки у кожному конкретному випадку. Світовий досвід численних оціночних кампаній доводить, що внутрішня оцінка більш ефективна стосовно по точного удосконалення діяльності, а зовнішня — стосовно вироблення неупереджепих суджень про розвиток проекту в перспективі.
Завдання оцінки. Найчастіше завдання, що зустрічаються в практиці оцінки, можна поєднати за п'ятьма напрямами:
1. Оцінка для продовження (поширення) проекту. Таке завдання може висуватися, якщо виникає потреба продовжити діючий проект або
поширити його (впровадити в іншому місці, з іншими клієнтами тощо). ІЦ: завдання може стосуватися проекту в цілому або окремих видів діяль ності, методик, що були застосовані в ході цього проекту. Оскільки поширення (продовження застосування) отриманого досвіду потребує нових ресурсів, слід підтвердити доцільність та ефективність напрацьо-напого. У практиці роботи соціальних служб для молоді подібні завдан ня можуть висуватися, якщо виникає потреба довести ефективність яко гось соціального проекту або окремої методики (наприклад, оцінка для поширення проекту може бути ініційована Державним центром соціаль них служб для молоді, якщо виникає потреба поширити у межах всієї країни інноваційний досвід одного з обласних центрів).
86 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
87
На практиці, оцінка соціальних проектів у більшості випадків вклю чає виконання кількох завдань одночасно, тобто є комплексною. На приклад, досить часто виникає потреба визначити ефективність окремих видів діяльності для їх поширення па інші проекти, одночасно визначити ефективність проекту в цілому з метою його пролонгації та оцінити економічну ефективність для демонстрації доцільності здійснених витрат і використаних ресурсів.
Алгоритм оцінки. Процедури оцінки здійснюються в певній послідов ності, яка має бути передбачена ще па етапі розробки проекту, коли відбувається обґрунтування і планування роботи, аби забезпечити сис темність, комплексність, достовірність і об'єктивність оцінки. Ця по слідовність є, фактично, технологічною схемою оцінки, що складається із п'яти кроків, кожен наступний з яких логічно випливає із попередньо го, хоча усі кроки різні за змістом:
бути розроблений таким чином, щоб бути конкретним і зрозумілим", ви ходити з необхідності знайти відповіді на головні питання, що стосують ся досягнення цілей і вирішення завдань проекту; відповідати визначе ним критеріям і стандартам оцінки для порівняння результатів; відбива ти всі напрями реалізації проекту.
4. Четвертий крок — збір та аналіз даних. Користуючись наукови ми методами збору та аналізу даних, оцінка прагне описати, що відбува лося за минулий час із видами і умовами діяльності та учасниками проек ту (у їхній власній інтерпретації та па думку дослідників); порівняти відповідність реалізації проекту із раніше визначеними планами та стано вище користувачів на початку проекту і під час оцінки (визначити, які зміни із користувачами сталися і як швидко); порівняти, якщо можливо, ці показники із контрольною групою, яка не користувалася проектом; визначити, чи наявні зміни відповідають запланованим та якими чинни ками і процесами проекту вони зумовлені; визначити непередбачені події і результати; межі застосування отриманих результатів і можливість їх відтворення за інших умов; розробити рекомендації стосовно удоскона лення проекту.
5. П'ятий крок — узагальнення інформації і звітування. Уся отри мана інформація має бути проаналізована, узагальнена, підготовлені вис новки та рекомендації, в тому числі й стосовно планування наступних кроків оцінки, а також коригування, ири потребі, плану реалізації проек ту. Існують чітко визначені вимоги до форми, змісту і характеристик звітування, які можуть змінюватися, також за певними правилами, у залежності від аудиторії, де презентуються звіти [1].
Оцінка і коригування. Ці дві складові наукового супроводу етапу реалізації соціального проекту нерозривно зв'язані між собою. Будь-яка оцінка, як правило, дає підстави для міркувань стосовно удосконалення якихось компонентів діяльності, навіть якщо вона здійснювалося з інши ми цілями. А, наприклад, оцінка процесів, ініційована учасниками проек ту як процедура внутрішньої оцінки, взагалі має своєю основною ціллю саме коригування тих компонентів діяльності, які виявляються недостат ньо ефективними, тобто такими, що не повністю відповідають очікува ним результатам.
З точки зору потреб управління (менеджменту) проектної діяльності, оцінка і коригування являють собою дві лапки одного ланцюга, які почергово повторюються у процесі реалізації проекту, створюючи об'єк тивну підставу для прийняття управлінських рішень. Незалежно від того,
Соціальна робота
що являється об'єктом оцінки, наприклад, рівень охоплення, ресурсні витрати, становище користувачів проекту, ефективність методик втру чання тощо, ланцюг "оцінка—коригування" являє собою послідовність дій, показаних на рис. 1.
Рис. /. Схема управління проектною діяльністю за ланцюгом "оці-нка-коригування''
Як видно з рисунку ланцюг "оцінка—коригування" діє у такий спосіб: ^ здійснюється вхідна оцінка наявного стану (чи істотних характери стик) об'єкта оцінки (наприклад, користувачів, ресурсів, охоплення);
■^ протягом певного часу оцінка не проводиться. У цей час триває проектна діяльність, яка справляє свій вплив на об'єкт, що був підданий вхідній оцінці. Цей вплив призводить до змін стану (характеристик) об'єкта, що оцінювався, тобто він набуває вже нового (проміжного) стану (або істотні характеристики набувають нових значень), ще невідо мого оцінювачам;
^ здійснюється нова (поточна) оцінка, яка показує новий стан (ха рактеристики) об'єкта;
■^ відбувається порівняльний аналіз даних вхідної і поточної оцінки, який показує відповідність або невідповідність змій, що сталися завдяки проектній діяльності, очікуваним результатам проекту. Якщо визначена неповна відповідність, очевидно, слід змінити якісь характеристики про ектної діяльності на майбутнє, аби отримати саме очікувані результати, а не якісь інші. Така зміна діяльності на підставі даних оцінки і є коригу ванням. Коригування потрібне майже завжди, тому що а) людська діяльність взагалі не часто буває цілком досконалою і в більшості ви падків має резерви для удосконалення; б) запланована діяльність далеко не завжди може бути точно виконана — життя вносить свої корективи; в) соціальні проекти являють собою настільки складну сферу людської
Теоретичні основи соціальної роботи
діяльності, з таким великим числом змінних, що передбачити усі мож ливі зміни па стані первісного планування практично нереально;
■^ протягом певного часу знов не проводиться оцінка. У цей час знов триває вже скоригована проектна діяльність, яка справляє новий вплив па об'єкт, в результаті чого він знов набуває нового етапу (нових харак теристик);
^ знов здійснюється чергова поточна оцінка, яке показує повий на явний стан (характеристики) об'єкта, знов відбувається порівняльний аналіз і відповідне коригування діяльності.
Описаний ланцюг "оцінка—коригування" розривається (припиняєть ся) лише із оцінкою на виході (підсумковою) тобто тоді, коли об'єкт набуває прикінцевого стану (характеристик). Це відбувається по закін ченні юго окремого виду проектної діяльності, що оцінювався, або по закінченні проекту в цілому. Дані підсумкової оцінки стосовно прикінце вого стану (характеристик) об'єкта свідчать про ступінь досягнення очі куваного результату.
Результативність процесу "оцінка—коригування" доречно проілюст рувати на прикладі такого окремого виду діяльності в складі соціальних проектів, як іпформаційпо-рскламне забезпечення. Цій діяльності учас ники проектів інколи приділяють недостатньо уваги, хоча вона має не абияке значення, а в певних випадках, взагалі може бути вирішальною для досягнення очікуваних результатів.
Слід зауважити, що оцінка може бути достатньо ефективною, якщо здійснюється стосовно конкретної діяльності, яка має власну ціль, виз начені процеси, внаслідок яких утворюються (або не утворюються) певні наслідки (результати), і все це пов'язано логічним нричишю-паслідко-вим зв'язком (або гіпотезою щодо його існування). Тобто мається па увазі, що здійснювати оцінку можливо лише стосовно одного окремого соціального проекту, якщо вій має один, чітко визначений напрям. Якщо це складний багатоаспектпий проект, слід оцінювати окремо кожний його напрям та окремі види діяльності в його складі.
На практиці соціальні проекти часто бувають комплексними, тобто мають кілька напрямів діяльності, пов'язаних окремими иричиішо-иа-слідковими зв'язками. Наприклад, виникає потреба оцінювання проекту, діяльність з реалізації якого хоча й має однакове спрямування (скажімо, профілактика куріння серед підлітків), але поширена на кілька адмініст ративно-територіальних одиниць, кожна з яких має свої особливості. Або потрібно оцінити проект, який діє в одному поселенні, але має кілька
90
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
91
напрямів (скажімо, профілактика куріння, вживання алкоголю, нарко тиків, небезпечного сексу серед підлітків, заохочення альтернативної поведінки через спортивні, мистецькі осередки тощо). Або розбудовуєть ся проект, який має один чи кілька напрямів впливу па кілька об'єктів (діти, жінки, старі тощо).
У таких випадках (а їх зазвичай більше, ніж вузьколокалізоваиих проектів з одним напрямом впливу па один об'єкт у межах однорідної території) оцінка комплексного соціального проекту може відбуватися як сумарна оцінка окремих проектів (піднроектів, напрямів, видів діяль ності) у його складі.
Наприклад, для оцінки комплексного проекту ЮНІСЕФ "Здоров'я та розвиток молоді", що здійснювався в Україні протягом 1997-2001 рр., дослідники Державного інституту проблем сім'ї та молоді розподі лили цей комплексний проект па сім підпроектів за ознаками напряму діяльності, цілей, завдань і очікуваних результатів (перший — просвітниць ка діяльність серед молоді та її лідерів стосовно навчання соціальним навичкам шляхом участі в прийнятті рішень, формуванні здорового спо собу життя, заходах із профілактики СНІДу, роботі за методикою "рівний — рівному" тощо; другий — підготовка фахівців для проведен ня нових для України форм роботи з дітьми та молоддю; третій — адаптація та реалізація існуючих соціальних проектів, розрахованих па роботу з конкретними групами молоді; четвертий — видання інформац ійних, методичних та дидактичних матеріалів, розроблених на підставі досвіду реалізації програм з формування здорового способу життя; п'я тий — підтримка проведення заходів — конференцій, ярмарків, — спря мованих на поширення досвіду, накопиченого в ході реалізації соціаль них проектів; шостий — проведення досліджень, необхідних для подаль шої роботи з проблем здоров'я і розвитку молоді, вивчення ситуації та проведення оцінювання з цих проблем; сьомий — технічна підтримка партнерів) [2].
Література
Питання для самоперевірки
92 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 93
РОЗДІЛ II ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ
ГЛАВА 1. ТЕХНОЛОГІЇ РОБОТИ З СІМ'ЯМИ РІЗНОГО ТИПУ
/. Соціально-виховна робота з молоддю як умова підготовки до сімейного виховання
У науковій літературі можна знайти чимало різноманітних визначень сім'ї, наприклад, таких відомих авторів як А.І.Аптоиов, М.Я.Соловйов, А.Г.Харчев та інші. У філософському словнику сім'я визначається як "вид соціальної спільноти, найважливіша форма організації особистого побуту, зоспована па подружній спілці та родинних зв'язках, тобто па багатосторонніх відносинах між чоловіком та жінкою, батьками та дітьми, братами та сестрами та іншими родичами, що живуть разом та ведуть спільне господарство."
Хоча у різних визначеннях утримуються дещо різні наголоси і варі анти, в цілому, в них дається приблизно однакове уявлення про сучасну сім'ю в її типовому і найбільш поширеному вигляді. Якщо залишити в них найбільш суттєве, то сім'ю можна охарактеризувати як соціальну спільноту, засновану на подружніх або родинних зв'язках, для якої характерні спільне проживання та ведення домашнь ого господарства. Таке визначення відбиває загальноприйняте розум іння та включає різноманітні варіанти сімейних груп, під нього підпадає і типова сім'я, що складається з подружжя, їх дітей та батьків, і різні неповні та незвичайні сім'ї, наприклад, сім'я з тітки та племінника, ба бусі та онука.
Молода сім'я — це особливий світ, який своєрідно пов'язаний із всіма проблемами суспільства. З однієї сторони, молода сім'я - це зам кнена система взаємостосунків її членів, які "захищають" сім'ю від втру чання із зовні, а з іншого — суспільні процеси по-різному впливають і опосередковують взаємини людей у конкретній сім'ї. На думку В.М.Дру-жиніна, сім'я є соціальним інститутом, а конкретна сім'я — "інституалі-
зованою соціальною групою" [3], функція якої полягає у первинній соціалізації дітей.
Молода сім'я може розглядатися і як специфічний соціальний інсти тут, що виконує ряд функцій (репродуктивна, виховна, господарсько-екоиомічпа, рекреативна), які важливі для суспільства і необхідні для життя кожної людини, і як мала соціальпо-психологічиа група, в якій, за висловом О.М.Здравомислової, "з найбільшою природністю задовольня ються чисельні найважливіші особистісні потреби людини" [5, 82]. Ма буть, кожен з молодого подружжя погодиться з тим, що саме у своїй батьківській (генетичній) сім'ї він набув необхідних соціальних павичок, оволодів певними стереотипами поведінки і культурними нормами, про являв емоційну прихильність, або, навпаки, відчував певні негативні емоції до близьких членів родини, отримував психологічну підтримку і захист, рятувався від стресів і перевантажень, які виникали при контак тах із зовнішнім світом.
Якщо молода сім'я має дітей, то виступаючи первинним мікросередо-вищем дитини, вона відіграє вирішальне значення у формуванні її особи стості. Саме в сім'ї закладаються основи особистості дитини, і, при вступі до школи, дитина вже більш, ніж наполовину сформувалася як осо бистість. Але ж діти можуть народжуватися і поза шлюбом і сім'єю. І тоді відповідальність за їх життя, мінімальне економічне благополуччя і виховання беруть на себе держава і суспільні організації.
У сучасних умовах родинне виховання доповнюється суспільним: діти відвідують дошкільні заклади, школу, різноманітні мистецькі студії спортивні секції тощо. І завдання соціалізації постають, зрозуміло, не тільки перед сім'єю, але й перед іншими соціальними інститутами вихо вання.
Та все ж таки, виховний вплив сім'ї дещо обмежений. Пояснюють це тим, що вилив цей не виходить за межі індивідуальних можливостей членів сім'ї, їхнього власного рівня розвитку, інтелектуальної і культур ної підготовленості, умов життя. І в цьому плані інші соціальні інститу ти знаходяться у більш сприятливому становищі [11].
Тому для молодого подружжя, яке планує народити дитину, важли вим є усвідомлення себе в ролі не просто як соціального інституту вихо вання, а як того осередку (середовища), яке обумовлює формування особистості дитини, і не перекладати відповідальність за майбутнє дити ни па державу.
94 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 95
Особливості виховання у
батьківській сім'ї як умова
підготовки молоді до
сімейного життя
Можна із впевненістю сказати, ідо у кожній сім'ї складається своя, індивідуальна виховна система, яка формується емпіричним шляхом, тоб то постійно апробується у досвіді, містить багато педагогічних "знахі док", засобів і методів вплив)' па дитину, проте не позбавлена прора-хуиків і серйозних помилок. Цілі, принципи та зміст виховання у сім'ї часто носять імпліцитипй (не сформульований) характер, видозмінюють ся в залежності від цілого ряду причин (ціннісних орієнтації, рівня освіти, загальної та педагогічної культури батьків, їх етнічної приналеж ності, ступеня відповідальності за майбутнє дітей тощо) [10].
Розглядаючи соціальне мікросередовище сім'ї, як фактор впливу на особистість дитини, звертає на себе увагу той факт, що у літературі можна зустріти різні класифікації видів сімейних стосунків в залежності від того, який психологічний зміст і яке смислове наповнення вкладають автори в їх основу. Для прикладу наведемо декілька.
Традиційно сфери життєдіяльності сім'ї поділяють на господарсько-економічні, морально-психологічні та інтимно-особистісні.
За глибиною і прочністю зв'язку між членами сім'ї, їхні взаємини поділяють па:
психофізіологічні — це стосунки біологічної спорідненості, а
також статеві стосунки;
психологічні — включають відкритість, довіру, піклування одне
про одного, взаємну моральну та емоційну підтримку;
соціальні — включають розподіл ролей, матеріальну залежність у
сім'ї, а також статуспі стосунки: авторитет, керівництво, підкорення тощо;
культурні — це особливі виутрісімейпі зв'язки і стосунки, що
обумовлені традиціями, звичаями, які склалися в умовах певної культу
ри (національної, релігійної тощо) і де сім'я виникла та існує [11].
У соціальній психології залежно від позиції суб'єктів спілку вання стосунки між ними поділяються па такі:
співробітництво — передбачає взаєморозуміння та підтримку; паритет — побудовані па взаемовигоді членів союзу; змагання — прагнення добитися більшого та кращого становища; конкуренція — прагнення мати зверхність над іншими; антагонізм — різке протиріччя у позиціях [8].
Уся ця складна система взаємин обумовлює характер взаємостосунків у сім'ї.
Якщо сім'ю розглядати як малу соціальпо-психологічну групу, слід визначити які саме сімейні стосунки впливають на дитину і яким чином воші обумовлюють формування її як особистості.
Як мала група сім'я має певну структуру і динаміку свого розвитку (іноді це називають життєвим циклом сім'ї). В.М. Дружинні висуває пси хологічну модель сім'ї, структура якої поєднується такими стосунками:
— стосунки влади:
а) домінування — підкорення;
б) взаємовідповідальиість.
— емоційію-іісихологічпа близькість [3] .
Між цими трьома видами стосунків існують певні зв'язки: доміну вання передбачає відповідальність за тих, хто підкоряється; відпові дальність — це влада над людьми для реалізації відповідальних завдань; психологічна близькість звичайно негативно корегує із стосунками домі нування — підкорення (чим більше влада однієї людини над іншою, тим менше між ними психологічної близькості, оскільки влада — це примус). В.М. Дружипіп пише: "Члени сім'ї можуть любити одне одного, можуть ненавидіти, задовольняти свої сексуальні та інші потреби в сім'ї чи "па стороні", мати власних дітей або прийомних, але поки є система цих стосунків і доки сім'я викопує завдання виховання дітей — вона існує " [З, 33].
Друга група факторів впливу сім'ї на становлення особистості дити ни — внутрішня і зовнішня діяльність сім'ї.
Ця група факторів охоплює здебільшого госиодарсько-економічну сферу сімейних взаємостосунків, яка безпосередньо формує сукупність шлюбно-сімейиих уявлень дітей про права і обов'язки членів сім'ї, роз поділ домашніх справ, бюджету та інших питань. Молодим сім'ям, особ ливо у нових соціальио-екоіюмічних умовах, буває складно вирішити госіюдарсько-екоіюмічиі питання через різні об'єктивні і об'єктивні при чини.
Залучення дітей до сімейної праці слід здійснювати не через надання тимчасових доручень, а через постійні обов'язки. Психологи вважають, що ефективність сім'ї у підготовці дитини до подальшого самостійного життя визначається тією позицією, яку остання займає у пій. Низький ступінь включеності у сім'ю, невиконання побутових обов'язків, неприй няття участі в обговоренні загально сімейних справ і проблем, характе-
96
Соціальна робота
ризуь своєрідне відчуження і відсторонення від сім'ї, що у подальшому проявляється у втраті сім'єю впливу на поведінку, думки і почуття підро стаючих дітей [8].
Третя група факторів — сімейне виховання як комплекс цілеспря мованих педагогічних впливів на дитину найближчого оточення.
Методи виховання, які використовуються у сім'ї обумовлені взає мозв'язками суб'єктів виховного процесу (які характеризуються нефор мальним характером), і відрізняються як за кількістю так, і за змістом (тобто за психологічною сутністю та ефективністю впливу па дитину), ніж методи виховання, що використовуються в інших соціальних інсти тутах. Т.А.Кулікова зазначає, що в сімейних методах виховання відсутня відтінок навмисності, що притаманний суспільним інститутам виховання, але спостерігається більше природності, зверненості до конкретної дити ни, що має свій життєвий досвід, певні звички, нахили і уподобання
[10].
На пашу думку, взаємини батьків і дітей передбачають здійснення певних впливів як з одного, так і з іншого боку. Батьки і діти свідомо і несвідомо використовують різні види впливу одне на одного з метою отримання певних "винагород", привілеїв, психологічної користі тощо.
Методів впливу на дитину з боку батьків існує безліч, певно, існує і багато класифікацій цих методів. Нас цікавить цілеспрямований вплив батьків як фактор формування особистості дитини. У цьому аспекті ви ховні впливи можна поділити за характером того, на що у самому об'єкті виховання вони спрямовані:
Когнітивні виховні впливи. Націлені па систему знань людини, на її перетворення. Існує думка, що знання людини про світ не тільки виз начають її як особистість, але й справляють вирішальний вплив на її поведінку. У сучасних умовах технократичного суспільства зпачешш цього аспекту виховних виливів підвищується і стає основним.
Емоційні виховні впливи. Покликані викликати і підтримувати у дитини певні афективні стани, які полегшують або утруднюють прийнят тя нею інших психологічних впливів. Позитивні емоції, що проявляють батьки, сприяють відкритості дитини до їхніх впливів, негативні емоції — навпаки, перешкоджають здійсненню виховних впливів. Ось як Ф. Хор ват характеризує почуття матері до дитини: "Психічна врівноваженість матері, її хороший настрій, лагідне слово викликають у дитини позитивні емоції. Всі негативні емоції матері, навіть якщо вони не стосуються дитини, сприймаються нею як покарання" [18, 9].
97
Теоретичні основи соціальної роботи
Поведінкові виховні впливи. Безпосередньо спрямовані па вчинки дитини. Примушуючи її діяти певним чином і забезпечуючи відповідні позитивні або негативні підкріплення вчинкам, що здійснюються, такі виливи опосередковано впливають і на особистість. У даному випадку дитина спочатку здійснює вчинок і тільки потім усвідомлює його ко ристь чи шкоду [11].
Розглянемо роль і місце матері і батька у сім'ї з позиції їх особисті-епого впливу па формування певних якостей особистості дитини.
Роль і місце матері у вихованні дитини
У вітчизняній науковій літера турі (в силу певної соціальної пол ітики держави, щодо сім'ї, яка в свою чергу, задавала напрямки наукових досліджень) головна увага при діляється стосунками матері і дитини, як "суто исихологічио-природному зв'язку", або, за висловом В.М. Дружипіна, "грубим варіантам пору шень у розвитку дитини через ненормальні умови виховання" [3].
В.М. Дружинін зазначає, що вивчення стосунків матері і дитини відбувалось за трьома незалежними напрямками:
аналіз стосунків матері і дитини у неповній сім'ї [3].
Тому, відповідно, існує безліч різних типологій стосунків "мати-дитина".
Для прикладу наведемо декілька класифікацій типів неадекватного відношення до дитини. На наш погляд, деякі з цих типологій відобража ють-стосунки за вище наведеними параметрами.
Наприклад, стосунки "мати-дитииа" запропоновані С.Бренді:
/. Підтримуюча, дозволяюча поведінка — при цьому стилі вихо вання у дитини формується почуття впевненості.
Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
99
4. Непослідовна поведінка — материнська поведінка неадекватна віку і потребам дитини. Мати часто робила помилки і не розуміла свою дитину. Такий стиль формує у дитини почуття невпевненості (друк, за [3, 23-24]).
Література
Питання для самоперевірки
Які рекомендації можна дати батькам щодо падання кишенькових
грошей дітям?
Назвіть фактори, що впливають па становлення особистості дити
ни у сім'ї? У чому полягає їх особливість?
Які характеристики обумовлюють моральио-психологічний клімат
у сім'ї? У чому їх особливість?
10. Яка роль і місце батька у сім'ї?
2. Проблема батьків і дітей у сучасній сім Ч
Відомо, що конфлікти між батьками і дітьми у сім'ї є одним із важ ливих напрямки, що потребує уваги діяльності будь-якого спеціаліста, що працює у сфері психологічного допомогання особистості.
Існують різні моделі допомоги сім'ї, які може використати спеціаліст у роботі з сім'єю. Залежності від обраної моделі будуються програми корекції стосунків між батьками і дітьми. Домінують 5 моделей допомо ги сім'ї:
/. Педагогічна модель Грунтується на гіпотезі про нестачу педагогіч ної компетентності батьків. Суб'єктом скарги у такому випадку найчаст іше виступає дитина. Консультант разом з батьками аналізує ситуацію, накреслює програму заходів. Спеціаліст орієнтується не стільки на інди відуальні можливості батьків, скільки па універсальні з точки зору педа гогіки і психології засоби виховання. Ця модель носить профілактичний характер. У ній особливо мають потребу проблемні, дисфункціоиальні сім'ї. Вона спрямована на підвищення гісихолого-педагогічної культури
100 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 101
батьків, розширення і відновлення виховного потенціалу сім'ї, активне включення батьків у процес соціального виховання дітей.
Форми роботи у межах цієї моделі спрямовані па підвищення батьк івської компетентності. Використовуються лекції і бесіди для батьків з питань сімейного виховання, дискусії, аналіз та обговорення реальних труднощів сімейного виховання, групові форми роботи з батьками, що спрямовані на оволодіння павичками спілкування з дітьми тощо.
5. Медична модель передбачає, що в основі сімейних труднощів
лежать хвороби. Завдання психотерапії — діагноз, лікування хворих і
адаптація здорових членів сім'ї до хворих [4].
Спеціаліст може використовувати різні моделі допомоги сім'ї залеж но від характеру причин, що викликають проблему дитячо-батьківських стосунків.
Будь-яка робота з батьками більш ефективна, якщо вона зорієнтова на па потреби конкретних батьків або груп сімей в тій чи іншій інфор мації. У практичній роботі спеціаліст може використати різноманітний психодіагпостичиий інструментарій.
Методикам діагностики дитячо-батьківських стосунків зазвичай не ставляться дуже суворі вимоги стосовно їх діагностичної і прогностич ної валідності — вони використовуються для побудови робочих гіпотез, які згодом уточнюються і перевіряються [2].
Для систематизації методик психодіагностики використовують різні основи. Виходячи із структурних особливостей методик, виділяють чо тири групи методів діагностики батьківського ставлення:
бесіди, інтерв'ю;
проективні;
оиитувальиики;
цілеспрямоване або включене спостереження реальної поведінки і
взаємостосунків [2].
Проте, па нашу думку, не всі методи підлягають такій чіткій класиф ікації, деякі вміщують в себе елементи різних груп методів. Наприклад, малюнок людини може розглядатися як своєрідне інтерв'ю, що дається за допомогою зображувальних засобів. Відмінною рисою цього "інтер в'ю" виступає його проективний характер, оскільки в малюнку нерідко проявляються такі емоційні переживання людей, які ними повністю не усвідомлюються або про які діти прагнуть не розповідати.
Методики діагностики стосунків у сім'ї тісно пов'язані з завданнями психокорекційної роботи, тому бажано, щоб вони не тільки розкривали картину існуючих стосунків, а й розширювали можливість розуміння суб'єктивного світу як для спеціаліста, так і для досліджуваного [21.
Розглянемо, які методики діагностики може використати соціальний працівник для вивчення взаємостосунків у системі "батьки і діти", а також деякі методи групової роботи з батьками.
Як зазначалося вище, однією з характеристик морально-психологіч ного клімату сім'ї є система "вертикальних" взаємостосунків, яка відоб ражає динаміку взаємин між батьками і дітьми. Провідною ознакою цих взаємостосунків є ступінь і характер емансипації (звільнення від залеж ності) дітей від батьків по мірі дорослішання перших. На думку С.В. Ковальова, вона (емансипація) здійснюється як би у чотирьох вимірах, що у сумі і складають сутність взаємин між людьми:
емоційна сторона взаємин — коли емоційні зв'язки дітей і батьків
поступово розриваються або витісняються зв'язками з іншими — друж
бою, коханням;
когнітивна — якщо між батьками і дітьми з кожним днем зростає
стіна непорозуміння;
поведінковий аспект взаємин — коли батьки виявляються неспро
можними регулювати поведінку своїх дітей;
— нормативна — якщо ті норми і цінності, на які орієнтуються
батьки, стають чужі для їх дітей [1].
В оспогл відчуження, що виникає у взаємостосунках батьків і дітей можна вбачати такі дві причини:
— реально існуючу зміну позицій у взаєминах з дітьми, як підросли;
102 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи ЮЗ
— невміння дорослих врахувати ці зміни і небажання зробитисвої взаємини з вже дорослими дітьми такими, що відповідають цим змінам [1]. Отже, перше, на що слід звернути увагу соціальному працівнику, що працює з сім'єю, це па роз'яснення батькам необхідності пере гляду їхніх поглядів на питання влади і авторитету у взаєми нах з дітьми, що дорослішають.
З метою виявлення у батьків знань щодо особливостей юнацького віку можна використати тестову методику "Чи знаєте Ви юнацьку психологію?", розроблену Є.І.Роговим.
Існує й ряд інших психодіапюстичних методик, спрямованих па ви явлення особливостей сімейного виховання та ставлення до дитини.
Методика "Тест-опитувальник ставлення батьків" (А.Варга, В.Столін) орієнтований на вивчення особливостей батьківської позиції матері або батька, по відношенню до конкретної дитини, які звертаються по психологічну допомогу з питань виховання дітей і спілкування з ними. Батьківське ставлення розуміється як система різноманітних по чуттів стосовно дитини, стереотипів поведінки, що практикується в спілку ванні з нею, особливостей сприйняття, розуміння характеру та особис тості дитини, її вчинків. Опитувальник містить 61 твердження, з якими батьки або погоджуються або не погоджуються і які відображають інди відуальний досвід батьків у вихованні конкретної дитини.
Методика "Аналіз сімейного виховання" (АСВ) Е.Г. Ейдеміллера спрямована на аналіз сімейного виховання та причин його неефектив ності. Це опитування призначене для батьків, які мають дітей підлітко вого віку і виявляє індивідуальний досвід батьків у вихованні підлітка. Опитувальник складається із 130 тверджень, які мати (батько) вибирає чи відхиляє.
Методику доцільно використовувати для діагностики стосунків у сім'ях, де виховуються підлітки, в яких спеціаліст припускає наявність неврозу чи неврозоподібиого стану, психопатію чи акцентуацію характеру.
Опитувальник "Виявлення батьківських установок і реакцій"(РАКУ) Е. Шефера спрямований на дослідження найбільш за гальних особливостей батьківського виховання. Батьки висловлюють свою думку стосовно виховання дітей взагалі. Це дозволяє вивчати установки батьків на виховання дитини апріорно, що необхідно у практиці усинов лення і при створенні сімейних дитячих будинків. Методика містить 115 тверджень, що стосуються сімейного життя і виховання дітей. Як показ ники виділені 23 асиекти-ознаки (шкали), кожна з яких містить 5 тверд-
жень. Оскільки РАКУ є багатоаспектним опитувальником, виявленні зв'яз ки між шкалами згруповані у три фактори, які визначають певний тип стосунків:
Це далеко не весь перелік методик психодіагностики сімейних сто сунків.
Які ж форми роботи з сім'єю може використовувати соціальний пра цівник? Розглянемо метод батьківських груп, запропонований Р.В. Ов-чаровою [4].
Метод батьківських груп.
Оскільки сім'я являє собою цілісну систему, тому проблеми діади "батьки — діти" не можуть бути вирішені за допомогою психокорекції тільки дітей або тільки батьків.
Причини неефективного батьківського ставлення можуть бути різно манітними. Психологічна корекція дозволяє виправити більшість з них. З цією метою використовуються батьківські групи. Паралельна робота (тобто, і з дітьми, і з батьками) дозволяє підвищити ефективність занять батьківської групи.
Цілі і форми групової роботи обмежені батьківською темою. Група передусім звертається до проблем виховання молодого покоління і спілку вання з ним. Особистісні проблеми учасників обговорюються лише в тій мірі, в якій це необхідно для вирішення батьківських проблем.
За стилем проведення корекції групи структуровапі (тобто, теми для обговорення, ігрові і домашні завдання пропонує ведучий). Кількість учасників — 10-15 батьків (сімейні пари або один із батьків). Заняття проводяться раз на тиждень протягом чотирьох годин. Весь курс (10 занять) складає 40 годин. Паралельно працють підліткові групи, в яких можуть займатися 5-8 осіб віком 14-17 років.
Основний метод корекції батьківських ставлень — когнітивно-пове-дінковий тренінг. Основним змістом занять корекційпих батьківських груп є обговорення і психодраматичие програвання типових ситуацій внутрісімейиого спілкування і особливостей взаємодії з підростаючою дитиною. Заняття включають також психогімнастичні прийоми і різно манітні варіанти соціометричних методик. В батьківських групах викори стовують також різноманітні допоміжні методи психокорекції.
104 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 105
Метод групової дискусії підвищує іісихолого-педагогічиу гра мотність батьків, їх загальну сензитивність до дитини та її проблем, дозволяє виявити індивідуальні стереотипи виховання.
Метод вербальної дискусії навчає культурі діалогу в сім'ї, ви роблює вміння аргументувати свої доводи і уважно розглядати думки іншої людини, у тому числі і власної дитини.
Метод конструктивної суперечки допомагає порівнювати різні точки зору батьків па позицію дітей у вирішенні проблемних ситуацій, прислуховуватися одне до одного, обирати найбільш раціональні та ефек тивні підходи на основі співробітництва.
Метод гри дозволяє моделювати і відтворювати в контрольованих умовах сімейні ситуації. Прикладами таких ігор можуть бути:
/. "Архітектор і будівельник" — будівельник із зав'язаними очима під керівництвом архітектора, якому заборонені будь-які дії руками, по винен розмістити у певній послідовності кубики на великій карті. При цьому кожен з присутніх має побувати у різних ролях;
Метод спільних дій оснований на виконанні дитиною і одним із батьків спільного завдання. Після виконання завдання проводиться його аналіз.
Спеціальні вправи на розвиток навичок спілкування. При кладом таких вправ може бути вправа "Тренінг ефективного вербально го спілкування, в комунікації один з батьків — дитина (Як будувати Я-повідомлення)" [3].
Література
5. Рогов Е.И. Настольпая книга практического психолога: В 2кп. — 2-епзд. — М., 1998. — Кн. 2.: Робота психолога со взросльши. Коррек-цноішше прнсмьі и упражпепия.
Питання для самоперевірки
3. Психолого-педагогічна допомога молодій сім'ї
Соціальними психологами встановлено, що основними факторами пси хологічної стійкості як для стабільного, так і для нестабільного суспіль ства є певні іпдивідуальіга-исихологічпі особливості індивіду, його уста новки та світовідчуття.
Отже, спеціаліст, що працює у сфері надання исихолого-недагогічіюї допомоги сім'ї, повинен враховувати різні психологічні стани і соціальне самопочуття представників різних поколінь. Знання психологічних особ ливостей різних поколінь сприятиме побудові ефективних програм нси-холого-иедагогічпої корекції стосунків у сім'ї.
Зміни суспільної ідеології для населення СРСР виявились найпо тужнішим стресовим фактором. Недоступна раніше свобода від жорст ких соціальних, політичних, релігійних та економічних обмежень була потужним психологічним потрясінням. Тому старше покоління в умовах відкритого суспільства виявилось дезадаптоиаїшм, оскільки стиль повед інки, що був адекватний для недавнього минулого, стає неадекватним через нові соціальні умови.
Молодому поколінню притаманні демократнчніші погляди па більшість життєвих явищ. Формування їх особистості співпало з періодом перебу дови, яка відкрила доступ для західної культури на простори СРСР. Різноманітність доступної інформації, що сприймалась ними певною мірою без свідомої ідеологічної, морально-етичної та естетичної корекції спри яла становленню принципово нової генерації людей. Як зазначає Л.М. Юр'єва, "вони (тобто ті, кому зараз 15-20 років), па відміну від усіх поколінь радянських людей, які вірили у світле майбутнє, виховані на
106 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 107
думці про те тому, що завтра може бути ще гірше, а може і зовсім не настати. Злидарство, мізерні зарплати батьків, соціальна нерівність ста ли звичними атрибутами їхнього життя з раннього віку" [6, 80-81]. Пред ставники цього покоління, як зазначає автор, більш схильні до різноман ітних адикцій, деструктивних форм поведінки і депресій, ніж представ ники більш старшого покоління, юність яких проходила у зовсім інших соціальпо-політичних і соціокультурних умовах.
Проблема полягає в тому, що батьки, навіть після укладання шлюбу їхніми дітьми, продовжують бачити у своєму сипові або дочці дитину, намагаються керувати подружжям, нав'язувати йому свою точку зору і нерідко втручаються у взаємостосунки молодих.
Нерідкі ситуації, коли, наприклад, молода дружина хоче бачити у своєму нареченому чоловіка, здатного вирішувати проблеми, що пов'я зані із життєдіяльністю сім'ї. Але при спільному проживанні з батьками чоловік рідко може проявити свої ділові якості, тим паче, якщо його вичитують за найменші огріхи як поганого школяра. Інша ситуація — коли свекруха вважає своїм обов'язком навчити свою невістку "як треба жити".
Подібні проблеми постають, коли молодята проживають з батьками дружини. Молодий чоловік не відчуває себе хазяїном у домі, а мати і дочка не завжди можуть розмежувати "сфери виливу". Тому не менш важливою є підготовка самих батьків молодих.
Отже, виникають два питання: як сприяти гармонізації взаємин із молодим поколінням і зберегти крихту реалізму щодо дійсності старшо му поколінню?
Ми вважаємо, що при побудові програм корекції взаємин молодого подружжя з батьками, слід враховувати такі два моменти:
власне консультативна робота з молодою сім'єю;
профілактична робота з батьками молодого подружжя.
Консультування молодої сім'ї
Розглянемо особливості роботи за цими двома напрямами.
До ряду проблем і завдань діяльності, які вирішує молода сім'я на етапі свого станов лення, відносять встановлення психологічної і просторової дистанції з генетичними сім'ями [2].
Навіть у тих випадках, коли шлюбний партнер обраний, у пари мо жуть з'явитися труднощі, для подолання яких їй знадобиться професійна
психологічна допомога. Однією з найхарактерніших труднощів є незгода батьків. Причини її не завжди усвідомлюються, але мають реальну ос нову. Г. Навайтіс зазначає: "Більшість батьків бажають, щоб шлюб їх дітей був вдалим, тому не схвалюють, па їх думку, необдуманого, по спішного рішення взяти шлюб. ... Така поведінка батьків відповідає одній із соціальних функцій сім'ї — контролю за сексуальною поведін кою " [2, 165-166].
Проте, з боку батьків можливі помилки в оцінці рішення дітей взяти шлюб. У цьому аспекті робота соціального працівника повинна бути спрямована на виявлення причин опору батьків шлюбу молодих. Це зав дання успішно вирішується у процесі спільного з батьками обговорення перспектив майбутньої сім'ї. Але нерідко у молодих виявляється поспішність побратися і, як реакція на таке їхнє рішення, батьки замість конструктивного обговорення виражають слабо аргументовану катего ричну незгоду. Це ускладнює взаємостосунки молодят і близьких їм людей. Якщо ж молоде подружжя емоційно або матеріально дуже залеж не від батьків, для того щоб врегулювати складні (іноді конфліктні) стосунки необхідна професійна консультативна допомога.
Ще однією проблемою взаємин є психологічна залежність молодої сім'ї від батьків, що проявляється:
у спробах керуватися установками батьків, а не своїми потребами
і рішеннями;
в ототожненні сімейних ритуалів із змістом сімейних стосунків;
у спробах створити свою, незалежну від батьківської сім'ю, але
при цьому демонструючи лояльне ставлення до генетичної сім'ї [2].
Підтримує залежність дітей почуття небезпеки, що відчувають бать ки. Воно спонукає їх постійно контролювати дітей і опиратися їх само стійності, до того ж не повністю усвідомлюючи мотиви опору, що надає стосункам емоційного забарвлення. Контроль підсилює та ускладнює пси хологічні проблеми дорослих дітей.
Притаманне багатьом молодим людям суперечливе ставлення до ав тономії (бажання користуватись турботою в одних сферах сімейного життя і бути самостійними в інших) виразно проявляється у ставленні молодого подружжя до матеріальної допомоги з боку батьків.
Отже, реалізація установки на допомогу і невтручання з боку батьків виявляється досить проблематичною.
Проте, проблеми молодої сім'ї (матеріальна та емоційна залежність від батьків) вказують і на цілі консультації — допомога у досягненні
108 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 109
самостійності, відповідальності, автономії, тобто дорослості (хоч пси хологічна дорослість досягається складніше, ніж матеріальна).
Питання матеріального забезпечення молодої сім'ї у консультативній роботі соціального працівника можуть бути вирішені шляхом надання інформації про місця роботи, умови придбання житла тощо.
Досягнення молодими психологічної дорослості обумовлено дещо іншими проблемами. Молодята часто не мають достатнього досвіду прий няття спільних рішень. У консультативній роботі ефективним прийомом є ділове обговорення конкретних сімейних питань. Він сприяє усвідом ленню молодим подружжям таких моментів [2]:
наданої інформації і чіткого розуміння власних інтересів достат
нього для прийняття рішень;
неможливість узгоджено діяти обумовлена не прагненням до взає
морозуміння, а спробами вирішувати проблему, що виникла, одне за
одного, а не спільно;
"невміння" найти рішення спирається па егоцентричне уявлення
про сім'ю, небажання відмовитись від деяких привілеїв чи інтересів.
Спеціалісту, що працює у галузі психологічної допомоги сім'ї, слід враховувати наступний аспект роботи. Конкретна сім'я, яка стикається із впливом людей, що ЇЇ оточують, і інститутів, встановлює для себе прийнятні межи впливу. І тому невід'ємною властивістю сім'ї є опір змінам і сторонньому впливу.
Розглянемо деякі методи психологічного консультування сім'ї, які може використати у своїй практичній роботі соціальний працівник.
Досить часто члени сім'ї, що конфліктують, втрачають здібність до щирого, відвертого спілкування, оскільки створені стереотипи спілку вання заважають розуміти одне одного. Відновити цю здібність допома гає метод "сімейної ради". Процедура застосування методу передбачає такий алгоритм дії. У строго визначений час кожен член сім'ї говорить про свої плани, побажання, потреби, спогади або інші речі, що є актуаль ними для нього. У цей час інші повинні уважно слухати і не робити нічого, що могло б порушити висловлювання. Потім ті, хто слухав, коротко пересказують почуте, без будь-якої критики та інтерпретації. Після цього говорить наступний. Висловлювання закінчується у строго відведений час, сказане па "сімейній раді " не обговорюється до наступ ної "ради".
Свари і конфлікти у сім'ї відображають негативні сторони спілкуван ня її членів. Методика "дні турботливого спілкування" покликана иере-
орієнтувати членів сім'ї на прийнятні аспекти взаємостосунків. Завдання, яке виконують члени сім'ї у цьому випадку формується таким чином: вони повинні вести себе так, неначе в їх взаєминах немає конфлікту.
Під час зустрічі із сім'єю, спеціаліст може запропонувати їй різні завдання з нерівною кількістю перемінних (наприклад, розділити п'ять різних яблук серед чотирьох членів сім'ї). Зміст подібних завдань поля гає у наданні доручення сім'ї, при виконанні якого вона не змогла б використати правило рівності. Це дозволяє встановити ієрархію сім'ї, вимоги до лідерства, систему контролю, агресію та прив'язаність, а та кож сімейні правила.
Метод "позитивного контракту" сприяє усвідомленню мотивів поведінки членів сім'ї і набуттю ними павичок співробітництва. Він грун тується на припущенні, що між членами сім'ї існує змагальна руйнівна тенденція, що спрямована на заподіяння шкоди іншому. Цю загальну тенденцію можна спрямувати у позитивну сторону. Для досягнення цієї мети членам сім'ї пропонується позитивно сформулювати свої побажан ня і до наступної зустрічі зі спеціалістом змагатися, хто більше таких побажань викопає.
Наведені методи впливу па сім'ю реалізуються через завдання на зміну поведінки членів сім'ї і цим впливають на стосунки в пій. В основі використання подібних завдань лежить базова установка : певній по ведінці можна навчитися, а небажаної поведінки можна позбавитись або хоча б значно зменшити її інтенсивність [2].
Соціальний працівник може також використовувати завдання на зміну образу. Члени сім'ї створюють образи самих себе, сім'ї і стосунків. Ці образи можуть бути перекрученими, не досить або занадто узагальнени ми, неповними. Г. Навайтис зазначає, що методи, які використовують уяву клієнтів консультації, допомагають їм краще усвідомити певні об рази, що визначають поведінку, а також цілеспрямовано створювати більш позитивні образи[2].
Для дослідження образів членів сім'ї можна скористатися такими методами:
метод завершення фраз;
закінчування історій;
асоціації (коли людину просять відгукнутися, прореагувати на
слово, образ чи історію);
творчість (коли дається завдання створити свою історію, вирази
ти свої взаємини за допомогою засобів мистецтва або гри);
110 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
обговорення ситуацій, що є подібними до сімейних труднощів;
метод парадоксальних інтерпретацій (включає: перебільшення зна
чення якогось аспекту поведінки або емоції; підкреслювання симптомів;
повторення неприємних дій або розповідей тощо). Основний зміст цього
методу — зміна негативного відношення на позитивне
виявлення цінностей членів сім'ї (методика запропонована Г. Флой-
дом [2]. Подружжю пропонується скласти списки цінностей: один список
— свої цінності, інший — цінності партнера. Аналіз списків дозволяє
оцінити правильність сприйняття іншого, суперечності між партнерами і
внутрішні суперечності, умови виникнення падання перевага. Складання
списків цінностей можна доповнити завданням уявити своїх батьків, їх
вказівки, себе у дитинстві. Це дозволить краще зрозуміти вплив гене
тичних сімей на ситуацію сім'ї, яка перебуває на консультації).
Соціальний працівник у роботі з молодою сім'єю може використати завдання на основі виборів, які здійснюються як дії. Мета таких зав дань — відволікти сім'ю від інтелектуальних обговорень, рішень, цінно стей і образів, і, одночасно, зорієнтувати ЇЇ па символічну (але також і реальну) взаємодію, яка наочно представляє поведінку у сім'ї.
Одним з таких завдань на основі виборів є метод "сімейної скульп тури". Основна мета цього методу — виявити місце кожного члена сім'ї у сімейній структурі. Складаючи "сімейну скульптуру", кожен член сім'ї створює свій образ сім'ї, розташовуючи інших членів на різній дис танції. Члени сім'ї можуть розташовуватись, орієнтуючись не па реальні взаємини, а па ідеальні уявлення про них.
Інший тип виборів — відповіді на питання, що розкривають функ ціонування сім'ї (наприклад, "З ким із членів сім'ї ви часто...?", "З ким із членів сім'ї ви хотіли б...?"). Відповіді па питання об'єднуються у схему, яку сім'я обговорює разом із спеціалістом.
Короткий огляд методів впливу на сім'ю показує, що існує декілька основних груп методів. Використання будь-якого метода, його ефек тивність залежить насамперед від конкретної сімейної ситуації і від мож ливостей спеціаліста, який проводить консультацію.
Профілактична робота
з батьками молодого
подружжя
Однією з форм допомоги людям старшого покоління може бути апе лювання до їхньої свідомості у про цесі психологічної консультації.
Одним із напрямків консультативної роботи соціального працівника може бути зниження напруги у людей старшого покоління щодо не можливості самореалізації у сучасних умовах.
Технологія роботи з такими клієнтами відображається у формулі, за запропонованій А.Г.Шмельовим: якщо гостро відчувається почуття, що надія на досягнення немає (зовнішні перешкоди явно переважають ваші можливості) можна спробувати переглянути цінності і ціннісні шкали. Головне — не фіксуватись па одній якійсь цінності [5].
Кожна людина має нахили до чогось, володіє якимись здібностями, певними якостями, що притаманні тільки їй. Якщо людині важко з чи мось змиритись, вона не може володіти бажаним, соціальний працівник може сприяти усвідомленню власних можливостей людини, а, отже, "відкрити очі" на цінність власного Я. Зорієнтувати людину, що вона володіє чимось таким (здібностями, якостями тощо) чого не мають інші, і це є безцінний скарб її особистості.
Ще одним напрямком консультативної роботи соціального працівни ка з людьми старшого покоління може виступати послаблення негатив них переживань до молодого покоління.
Молоді є носіями цінностей, які незрозумілі старшим, а іноді й при голомшують їх. Для соціального працівника, як представника молодого покоління, цей аспект роботи виявляється досить складним і суперечли вим. Як знайти спільну мову з клієнтом, що належить до іншої "вікової категорії", як заслужити його довіру, як увійти у конфлікт із його цінностями, які можуть здаватися безглуздими? Це все питання профес ійної майстерності і сумління. Але це не є предметом обговорення.
Технологія роботи з клієнтами, що належать до старшого покоління полягає у орієнтуванні їх на розуміння і рефлексіям двох моментів:
їх власне покоління було колись по відношенню до більш старшо
го в такому ж положенні, як тепер молоде покоління до їхнього;
пройде час і це молоде покоління опиниться у такому ж стані до
більш молодшого покоління [5].
Ще один аспект, на який хотілося б звернути увагу, це рівень три вожності серед різних груп населення. За даними Л.Н . Юр'ївої рівень тривожності та індекс життєвої задоволеності корелюють із поколінною належністю:
— у осіб до ЗО років домінує нормальний рівень тривожності і ви
сокі показники життєвої задоволеності, що є свідченнями благополуччя
психоемоційної регуляції та життєвого оптимізму;
112 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 113
у осіб середнього віку (31-55 років) підвищується тривожність і
знижуються показники життєвої задоволеності та оптимізму, що вказує
на граничну мобілізацію психоемоційних ресурсів і зниження психологі
чної стійкості особистості;
у представників старшого покоління (особливо у непрацюючих
пенсіонерів), відбулося катастрофічне зниження індексу життєвої задо
воленості і підвищення тривожності [6].
Враховуючи вище наведену інформацію, соціальний працівник, з ме тою вивчення психологічної атмосфери сім'ї і сімейних стосунків може використати певні пенходіапюстичні методики. Нагадаємо лише, що для людей старшого і середнього покоління характерним є традиційні погля ди па сім'ю, як па осередок спокою і захисту. Отже, виявити яким чином спільне проживання молодих з батьками впливає на самопочуття ос танніх допоможуть такі методики, як "Типовий сімейний стан" і опиту-вальпик "Аналіз сімейної тривоги" [3].
Література
Питання для самоперевірки
4. Соціально-педагогічна робота з дітьми, які зазнали сімейного насилля
Однією з актуальних проблем, які стоять перед сучасним українсь ким суспільством, с подолання і профілактика будь—яких проявів на сильства щодо дітей та молоді. Слід відзначити, що дана проблема лише стає предметом широкого громадського та наукового обговорення в Ук раїні.
За офіційними даними, насильство в сім'ї — досить поширене явище в Україні [1]. Статистика показує, що ЗО — 40% всіх насильницьких злочинів відбуваються у сім'ї. За свідченнями дітей, з жорстокістю вони зустрічаються вперше у власній сім'ї, з боку батьків та старших сестер і братів; приблизно в 45 — 49"О сім'ях має місце насильство над дітьми [2]. Якщо врахувати всі погрози, залякування, побиття і т. іп., то прак тично кожна дитина хоч один раз зіштовхувалася з проявами жорсто кості, тиску або насильства зі сторони своїх батьків. Розглядаючи сімей не насильство над дітьми можна одночасно виокремити два аспекти наслідків цього явища: нанесення шкоди жертві зокрема і суспільству в цілому.
Діти, які пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі у соціалізації, взаємостосунках з дорослими, у спілкуванні з ровесника ми. Вирішення своїх проблем діти — жертви насильства — часто знахо дять в кримінальному, асоціальному середовищі. Згідно з матеріалами доповіді Кабінету Міністрів України Верховній Раді " Про становище молоді в Україні", "... кожного дня підлітки скоюють понад 100 зло чинів: одне вбивство або тяжке пошкодження, два — три розбійних напади, вісім пограбувань, двадцять шість крадіжок державного, сорок п'ять — особистого майна громадян (з них шістнадцять квартирних кра діжок) — і майже щодня вчиняють зґвалтування". Така ситуація не може не викликати занепокоєння.
За останні десятиліття спостерігається активний исихолого-педагогі-чпий пошук і розробка окремих питань сімейного насильства (досліджен ня Ю. Якубова, Н. Лавринепко, М. Московка [3] , О. Балакірєвої [4]). Наукові основи психолого-недагогічної діяльності щодо попередження та подолання причин та наслідків насильства стосовно дітей в сім'ї висв ітлено в працях А. Бопдаровської |5], Т. Говорун, О. Кікіпежді [6], І. Трубавіпої [1], М. Ліборакіної 17], О. Бопдарчука [8] та іп.
114 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 115
Про міжнародну увагу до проблеми насильства в сім'ї свідчать такі факти, як обговорення і прийняття рішень на конгресах ООН з питань жінок, Всесвітній асамблеї з проблем старіння, а також Всесвітній про грамі дій стосовно інвалідів і Конвенції про права дитини.
Соціальні та психолого-
педагогічні проблеми
сімейного насилля
над дітьми
Сімейне насилля це форма дест руктивної соціальної взаємодії в сім'ї, що відображає її загальне пе-благополуччя і порушення в цішіісно-иормативній сфері індивідів. Насил ля в сім'ї є чинником соціального ризику, що спричиняє поглиблення соціальпо-исихологічпої та моральної відчуженості, взаємну недовіру і ворожість стосовно інших членів сім'ї, брутальність і жорстокість у спілкуванні.
Типова модель сімейного насильства — це застосування сили сильні шим стосовно слабшого члена сім'ї. Сила може бути фізична чи обумов лена соціальним статусом. Акти сімейного насильства є різними за своєю жорстокістю. Міра насилля може проявляється від незначного пошкод ження до смертельного випадку.
І. М. Трубавіиа та Н. А. Бугаєць визначають такі сфери суспільного життя, де має місце насильство в сім'ї:
1) сім'я: вона готує своїх членів до життя в суспільстві, до сприй
няття ієрархічних відносин, виражених у нерівному розподілі між статя
ми праці та права розпоряджатися ресурсами;
2) громада: забезпечує механізми підтримування контролю чоловіків
над сексуальністю, мобільністю та працею жінок;
3) держава: легітимізує власницькі права чоловіків щодо жінок,
забезпечуючи сім'ю та громаду правовою основою для подальшого підтри
мання таких відносин. Держава досягає цього шляхом впровадження
відповідної правової політики, ухвалення дискримінаційних законів та
застосування дискримінаційної практики у виконанні законів. Власне тому
права людини повинні захищатися па трьох рівнях:
па макрорівиі суспільства через міжнародні та національні законо
давчі акти;
па мезорівні — через громади завдяки місцевим традиціям, інфор
мування розпорядчих актів, адвокатству дітей, церкві;
на мікрорівні — рівні окремої особи, родини через самооборону,
захист соціальним педагогом, членами сім'ї.
За останнє десятиліття насильство в сім'ї усвідомлюється як серйоз на і масштабна проблема, що породжує безліч інших соціальних та інди відуальних проблем. Зокрема, сформувалося розуміння того, що недо статньо тільки карати винних, необхідно також реабілітувати жертву насильства і працювати з людиною, що скоїла насильство, щоб уникнути повторення ситуації.
Наслідками насильства в сім'ї стають тілесні ушкодження, психічні розлади, самогубство, а також втрата почуття самоповаги в жертви. Постійне грубе поводження здатне спровокувати в жертви відповідні насильницькі дії стосовно агресора.
Окрім того, насильство над дорослими членами сім'ї відповідно впливає і на дітей, викликаючи в них різні психоемоційні та психосоматичні розлади, шкільну дезадаптацію і в цілому призводить до порушень про цесів розвитку і соціалізації дитини. Сім'ї, у яких відносини будуються па насильстві, входять у групу ризику, тому що діти, які виростають у такій несприятливій атмосфері згодом стають або жертвами, або самі вчиняють насильство проти своїх близьких. За даними статистики 95% людей, що знаходяться в колоніях, у дитинстві були жертвами насиль ства або його свідками.
Насильство в сім'ї порушує такі права людини, як право кожного на рівний захист перед законом і відсутність дискримінації за ознакою статі, віку, сімейного чи соціального статусу; право не піддаватися жорстоко му ставленню; право па життя і фізичну недоторканність; право на ви сокі стандарти фізичного і психічного здоров'я
У нсихолого-недагогічпій літературі немає даних, які б відображали реальність масштаби і частоту випадків насильства в сім'ї згідно зрозум ілих причин: закритість сім'ї як системи (небажання виносити сміття з хати); взаємозалежність жертв і агресорів; відсутність доступу в сім'ю для соціальних працівників; недостатність інформації з медичних центрів і правоохоронних органів, що не дозволяє робити валідні висновки про розміри даного явища. Реєстрація випадків насильства утруднена ще й тим, що буває важко віднести деякі акти насильства до кримінальних діянь. Одночасно існують фактори, що перешкоджають звертанню реаль них чи потенційних жертв у міліцію. Це обґрунтовані побоювання жертв, що злочинець не буде заарештований, недовіра до правової системи, острах образливого характеру процесу розслідування, небажання робити свою таємницю надбанням суспільства та інше. Таким чином, статистич но видимою стає лише "верхівка айсберга".
116 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
117
Отже, аналіз проблеми насильства в сім'ї дає можливість виявити ряд труднощів:
Для пояснення механізмів насильства взагалі і сімейного насильства зокрема, в різних наукових дисциплінах використовуються наступні кон цептуальні підходи: соціологічний та психологічний [10,127].
У рамках соціологічного підходу провідним фактором вважається соціокультурна обумовленість, тобто насильство є стереотипом сімейних відноснії, прийнятим у даній групі населення і вихованим з дитинства, а також вплив соціальних факторів (соціальпо-економічпе положення ди тини (сім'ї), безробіття, погані побутові умови та інше).
В аспекті психологічного підходу насильство розглядається як ре зультат негативного особистого життєвого досвіду, "травми дитинства", алкоголізму, психопатології, або як симптом дисфуикційпої сім'ї, пара доксальним (але неадекватним) чином стабілізуючий сімейну систему. Негативне ставлення може також розглядатися як результат деструктив ної сімейної взаємодії, коли один із членів сім'ї (наприклад, дитина) незалежно від наявності чи відсутності в нього специфічних психосома тичних характеристик чи особливостей поведінки сприймається як відхи лення або важкий "тягар", що викликає ризик насильницької дії.
З психологічної точки зору насильницьке ставлення і жорстокість рідко бувають безглуздими. Цей момент дуже важливий з тієї причини, що будь-яке суб'єктивне спонукання повинно висвітлюватися з позиції особистішого змісту, особистішої значимості. На цьому рівні мотиви агресивної поведінки, як правило, неусвідомлювані.
У психолого-педагогічній літературі існує безліч пояснень насиль ства. Психоаналіз бачить у ньому перенесення індивідом примітивного потягу до смерті (якому Фрейд дав назву — "інстинкт смерті") із само го себе па зовнішні об'єкти. Необіхевіоризм вважає насильство наслідком фрустрацій, що переживаються особистістю в процесі соціального паучі-ипя (Дж. Доллард, Н. Міллер, А. Бандура). Іитеракціонізм — наслідком об'єктивного "конфлікту інтересів", "несумісності цілей" окремих осо бистостей і соціальних груп (Д.Кзмибелл, М.Шериф). Кошітивізм розг лядає насильство як результат "диссопапсів" і "невідповідностей" у пізна вальній сфері суб'єкта (Л.Фестингер, Г. Тешфел).
З позицій системної сімейної психотерапії, представником якої є Ей-деміллер, жорстока поведінка в сім'ї — показник дисфупкційної сімей ної системи, структурна ознака порушення внутрішньосімейиих стосунків, спроба неадекватними засобами стабілізувати сімейну систему (наприк лад, насильство може застосовуватися в контексті боротьби за контроль, порядок і владу в родині). І якщо існуючі проблеми виутрішиьосімейпих відносин (початково не пов'язані з насильством) не усунути, то насиль ство приймає або хронічний, або циклічний характер.
Акти сімейного насильства рідко бувають одиничними, зазвичай вони повторюються багаторазово, насильство стає складовою частиною сімей них відносин. Малоймовірно, що перша жертва насильства залишиться
єдиною.
Р.Р. Максудовим досліджено, що якщо випадки насильства спостер ігалися більше, ніж двічі, то в стосунках встановлюється певний цикл, фази якого варіюються за тривалістю та інтенсивністю (рис. 1). З часом періоди примирення та заспокоєння зменшуються, можуть зовсім зникну ти, а період насильства збільшується [7,85].
У даний час більш продуктивними вважаються міждисциплінарні підхо ди до проблеми, а саме: психобіологічний, соціальпо-психологічпий і соціокультуриий (чи соціально-структурпий).
Згідно концепції исихобіологічного підходу насильницька поведінка найбільш характерна для осіб з патопсихологічними відхиленнями й обу мовлюється наявністю в індивіда патологічних і девіантпих рис.
Соціально-психологічний підхід розглядає насильство в сім'ї як про дукт соціалізації, відтворення тієї моделі поведінки, того життєвого дос віду, що дитина одержала в сім'ї. Наприклад, з одного боку, серед чоловіків, що б'ють своїх дружин, кількість тих, хто в дитинстві був свідком подібного ставлення батька до матері, у 3 рази більше, ніж
118 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 119
кількість тих, хто виховувався у благополучних родинах. З іншого — потреба в самоствердженні в чоловічій ролі зазвичай спостерігається в тих ґвалтівників, що у дитинстві пригнічувались матір'ю, знаходилися під її твердим контролем. Відчуття такого материнського домінування зберігається в сфері несвідомого і буває настільки травматичним, що детермінує здійснення тяжких зазіхань па жінок, глибинним змістом яких є розрив психологічних зв'язків з матір ю.
Рис. 1. Цикл насильства у сім'ї
На відміну від першого і другого підходів (іноді поєднуваних в один — індивідуальний підхід), у рамках яких сімейне насильство пояс нюється психологічними особливостями окремого індивіда, соціокуль-турпий підхід розглядає проблему більш широко — у контексті соціаль ної й економічної ситуації всередині суспільства в цілому. Наприклад, розходження в суспільному статусі чоловіка (ствердження своєї перева ги) і жінки (економічна і психологічна залежність) переносяться і па впутрішньосімейні відносини.
У науковій літературі не існує єдиної думки про першопричину до машнього насильства. А. Бопдаровською, Л. Міщик, Л. Алексєєвою та іншими науковцями було запропоновано безліч мікро — і макротеорій — від наявності психічних порушень до впливу соціально-культурних цінно стей і соціальної організації. Основні суперечки розгорнулися між по слідовниками психологічних теорій і тими, хто вірить у соціальну при чинність. Психологи встановили особливу роль у збільшенні насильства
таких психічних факторів, як ослаблення керування інстинктами, розча рування, агресивність, алкоголізмі психопатологія. Прихильники теорії соціальної причинності X. Вільфінг, Р. Джиллес зосереджують увагу па культурних нормах, що провокують насильство, на патріархальній соц іальній структурі, домінуючій ролі чоловіків.
З домашнім насильством найбільше часто зв'язують чотири соціаль-ио-психологічпі фактори, що мають відношення як до подружніх пар, так і до людей літнього віку, а саме стрес, суспільну ізоляцію, алко голізм і споконвічну прихильність до насильства [11,107].
Насильство тісно зв'язано із соціальним стресом у сім'ї. Серед про блем, що можуть підвищити рівень напруженості та призвести до жор стокості, варто назвати такі, як: розбіжності у вихованні дітей, секс, вагітність, грошові труднощі, безробіття, необхідність у тривалій ме дичній допомозі. Постійне роздратування частково можна пояснити хро нічним занепокоєнням невирішепими проблемами і вимогами, що пред'являє суспільство, розбіжністю між бажаннями і можливостями.
Проведений вчепим Н. Ф. Бердпикович аналіз теорій, що пояснюють природу зневажливого ставлення і насильства в сім'ї, дозволив виділити три найбільш часткових підходи до даної проблеми: ситуаційна модель, теорія соціальних змін, модель символічної взаємодії [12].
Ситуаційна модель виходить з того, що ймовірність виникнення аг ресії визначається тривалістю й інтенсивністю впливу визначених ситуа тивних і структурних змінних. Окрім вказаних факторів і причин до них також відносять наявність комунікативних труднощів (наприклад, з ма ленькою дитиною), а також фактори, що співвідносяться з особистістю опікуна (життєва криза, синдром "згоряння" та іл.).
В основі теорії соціальних змін ("насильство, породжуване залежні стю") лежить ідея про те, що процес соціальної взаємодії представляє собою послідовну зміну заохочень і покарань, коли люди в процесі спілку вання з іншими намагаються збільшити частку одержуваних ними наго род і знизити кількість покарань, що випадають їм. Оскільки недієздатні члени родини (маленькі діти, інваліди і старі) більш безпомічні, залежні і вразливі в порівнянні з іншими членами родини, вони будуть мати менше альтернатив при виборі моделі наступної взаємодії, що дозволяє агресору демонструвати насильницьку поведінку, тому що імовірність "одержання здачі" невисока.
У результаті застосування тих чи інших підходів вітчизняні (І. М. Т-рубавіна, А. Бопдаровська, Л. Алєксєсва та ін.) та закордонні дослідни-
120 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 121
ки (X. Вільфіпг, Дж. Барнз та ін.) емпірично одержали деякі характери стики сімейного насильства. У насильстві як інтерактивному процесі ви діляються суб'єкт, здійснюючий його, і жертва. Якісний і кількісний аналіз даних із зареєстрованих випадків сімейного насильства показує наступне:
^ насильницькі дії найчастіше відбуваються стосовно жінок і дітей;
^ психологічне і фізичне насильства є найбільш розповсюдженими;
^ ґвалтівниками найчастіше виступають родичі, а не чужі люди, тобто насильство відбувається в родині;
^ насильство в переважній більшості це не одиничний акт, а повто рюване явище;
^ потерпілі та їх родичі, як правило, не звертаються в міліцію, а шукають підтримки і допомоги в друзів (але не в родичів) чи в спеціал ізованих організаціях;
^ частота насильства не пов'язана з етнічною чи конфесійною прина лежністю;
рівень освіти не корелює з частотою насильства;
питома вага душевнохворих серед ґвалтівників досить низька —
10— 15%, тоді як люди з різними психічними розладами типу депресій і важких тривожних розладів складають до 60%;
^ насильство зустрічається частіше в родинах, де шлюб зберігається заради дітей;
^ сімейне насильство носить циклічний характер, причому замкнуте сімейне коло з залежними членами родини найчастіше є причиною відтво рення його в наступних поколіннях [13].
Як показали дослідження М. Асапової, М. Ліборакіної та інших контингент осіб, що здійснюють насильницькі дії, абсолютно неоднорід ний, але в них є спільні психологічні риси, такі, як: емоційна холодність і нечутливість, невміння співчувати і поставити себе па місце іншого але у той же час крайня чутливість до небажаних зовнішніх впливів і чут ливість, а також агресивність і жорстокість, підвищена тривожність і страх, невміння контролювати свої вчинки і стримувати емоції. Цс в переважній більшості ригідні особистості, злопам'ятні, небажані емоції як би застрягають у них, вони довго, іноді все життя, зберігають старі, що навіть мали місце в дитинстві, образи, коли причини, що їх виклика ли, давно зникли. У них також є присутньою ще одна якість — невміння чи нездатність переборювати свої внутрішні проблеми і знімати відповідні їм хворобливі переживання. У більшості випадків схильні до насильства
жорстокі люди впливають на оточуючих людей, а не намагаються при стосуватися до них, залишаючись у рамках свого "Я", і в цілому їхні адаптаційні здібності знаходяться па досить низькому рівні. Тому можна констатувати, що суб'єктивна прийнятність насильства і готовність до насильницьких дій є результатом тих чи інших перекручувань процесу соціалізації.
Узагальнюючи вищесказане про причини і фактори насильства в сім'ї, можна відзначити, що існує велика кількість причин, що викликають чи впливають па прояви насильства. Проте якими б не були причини насиль ства, воно завжди спричиняє негативні наслідки, з якими жертва насиль ства найчастіше неспроможна справитися самостійно.
У даний час у міжнародному професійному співтоваристві соціаль них працівників існує така типологія насильства, яка ґрунтується па характері насильницьких дій і містить у собі такі види насильства, як фізичне, сексуальне, психологічне (емоційне), економічне та медичне.
До фізичного насильства відносять такі форми, як побиття, різкі і (чи) несподівані удари, поштовхи, стусани, струси, ляпаси, небажані дотики, кидання в людину різних предметів, будь-яке невипадково нане сення тілесного ушкодження і (чи) заподіяння фізичного болю, насиль ницький примус до чого-небудь, а також введення стосовно людини різного роду заборон, обмежень його прав і волі. Фізичне насильство включає також погрози (у тому числі зброєю) і такі непрямі дії, як руйнування приватної власності, запирання у ванній чи кімнаті та інших місцях.
З правової точки зору фізичне насильство — це реальне чи потенційне заподіяння фізичної шкоди, під яким розуміється порушення анатомофізі ологічної цілісності людини за допомогою застосування фізичної сили, хо лодної і вогнепальної зброї або інших предметів, рідин, сипучих речовин і т.п., а також вилив на внутрішні органи людини без ушкоджень зовнішніх тканин шляхом отруєння чи споювання одурманюючими засобами.
Фізичне насильство можна розпізнавати з особливостей зовнішнього вигляду дитини і характеру травм:
■/ зовнішні пошкодження, що мають специфічний характер (відбитки пальців, ременя, опіки і т.п.);
•^ пошкодження внутрішніх органів або кісток, що не могли б бути наслідком нещасливих випадків.
Фізичне насильство, що має систематичний характер, дозволяють розпізнати особливості психічного стану і поводження дитини:
•/ страх фізичного контакту з дорослими;
122 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 123
прагнення приховати причину травм;
плаксивість, самітність, відсутність друзів;
негативізм, агресивність, жорстоке поводження з тваринами;
-^ спроба вчинити суїцидний вчинок.
Зневага як один з різновидів сімейного насильства — це система тична нездатність чи небажання забезпечити основні потреби залежного члена родини (наприклад, дитини, чи інваліда, старого) у їжі, одязі, медичіїому догляді, захисті і прихильності, що може призвести до по гіршення фізичного чи психічного здоров'я, затримки або порушення розвитку й у підсумку кваліфікуватися як порушення прав людини. Термін "пасивна зневага" використовується тоді, коли має місце ситуація ізо ляції мало — чи недієздатної людини, залишення його на самоті і (чи) ігнорування.
Одним з наслідків зневажливого ставлення до дитини в сім'ї є їх занедбаність, яку можна констатувати при наявності таких ознак:
■^ втомлений, сонний вигляд;
^ санітарію-гігієпічиа занедбаність;
■^ відставання у фізичному розвитку;
^ часта захворюваність;
^ затримка мовного і моторного розвитку.
Психологічне насильство в сім'ї — насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ чи погроз, переслідування, залякування, якими навмисно викликається емоційна невпевненість, нездатність захистити себе і може наноситися чи наноситься шкода психічному здоров'ю.
Психологічне (емоційне) насильство реалізується в різноманітних особистих формах: ізоляція від членів родини, друзів, погрози застосу вання насильства, приниження гідності, лайка й образи, ігнорування, знущання, заподіяння душевних страждань, формування і розвиток по чуття безсилля і страху, зниження самооцінки людини, обвинувачення в божевіллі, штучне створення ситуацій, у яких один із членів родини почуває себе психічно ненормальним. Психологічне насильство виражаєть ся також у формі образ, погроз, брутальності, висміювання, заборон на зустрічі з друзями і заняття улюбленою справою, знущанні й убивстві тварин, дорогих людині, у відсутності розуміння, підтримки й ін.
Спектр психологічного насильства включає:
а) психологічні впливи ( погрози, приниження, образи, надмірні ви моги, надмірна критика, неправда, ізоляція, негативне оцінювання, фру страція основних потреб дитини і т.п.);
б) психологічні ефекти ( втрата довіри до себе і світу, дифузійна
самоідептичпість, зовнішній локус контролю, занепокоєння, тривожність,
порушення сну й апетиту, депресія, агресивність, поступливість, погана
успішність, комунікативна некомпетентність, низька самооцінка, схильність
до самоти, суїцидальні прояви, затримка фізичного чи психічного роз
витку , особистісна психопатологія різної етіології — наркотична залеж-
пость, апорексія, особистісні розлади, амбулаторна шизофренія, сома
тичні й психосоматичні захворювання — виразка шлунка, алергії, над
лишкова вага, енурез і т.п. ) .
в) психологічні взаємодії (доміпаптпість, ефективність, пенередба-
чуваиість, непослідовність, неадекватність, неприйняття з боку батьків,
нечутливість, ригідність, безвідповідальність, невпевненість, безпорадність,
самознищення з боку дітей).
Психологічне (емоційне) насильство найчастіше буває важко розпіз нати й ідентифікувати, тому що на відміну від фізичного насильства в цьому випадку явні ознаки насильства рідко можна спостерігати, а на слідки можуть бути надзвичайно важкими.
У вітчизняному законодавстві стосовно психічного насильства вжи вається словосполучення "погроза застосування насильства", під яким розуміється залякування жертви застосуванням фізичного насильства. Крім того, психічне насильство може включати заподіяння душевної чи психічної травми й обмеження волевиявлення (незалежно від реальності настання фізичної шкоди) .
Сексуальне насильство — будь-який вид домагання, що вира жається як у формі нав'язаних сексуальних доторків, примусу до сексу, так і здійснення сексуальних дій (наприклад, зґвалтування, інцест) будь-кого із членів сім'ї проти його волі.
Сексуальне насильство звичайно містить у собі як фізичне, так і психологічне насильство й особливо травмує жертву. У багатьох потерп ілих від сексуального насильства розвиваються почуття розгубленості і зрадництва, туга і депресія, їх мучать нічні кошмари і спогади, підвищу ються дратівливість та ймовірність психоемоційних зривів, які здатні привести до суїциду.
До різновидів сексуального насильства відносять:
^ мануальний, оральпий, генітальний або будь-який інший тілесний контакт із статевими органами дитини, а також пещення ерогенних зон;
^ введення для стумуляції предметів у піхву, апус;
■/ сексуальна експлуатація дитини для порнографічних цілей або за лучення в проституцію;
124 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 125
^ невідповідні вікові домагання, демонстрація еротичних матеріалів із метою стимуляції дитини;
^ мастурбація з боку дитини або дорослого;
-ґ єксбіціонізм — демонстрація оголених геніталій, грудей або сідниць перед дитиною;
^ вуайєризм — підглядання за дитиною в момент купання, перевдя гання або перебування в туалеті, а також примус дитини до роздягання.
Сексуальне насильство — це залучення функціонально-незрілих дітей до сексуальних дій без їх розуміння і згоди на це. Сюди відноситься не лише залучення до статевого акту, а й просте споглядання чи присутність при сексуальних діях.
Діти та підлітки, що зазнали в дитинстві сексуального насильства, відчувають на собі весь тягар наслідків цього злочину протягом життя. Характерним є те, що найтяжчими наслідками, наприклад, ґвалтувань є не стільки фізичні, скільки психічні травми.
Фізичні травми виліковуються, а психічний стрес, що виник через певне сексуальне насильство, може деформувати всю структуру особис тості дитини. Наслідки цієї травми часто впливають па те, якою-буде доля дитини, насамперед у сфері інтимно-особистісних і шлюбних відно синах.
В науковій літературі до основних наслідків сексуального насильства відносять депресію, самодеструктивпу поведінку, тривожність, відчуття ізоляції, низьку самооцінка, тенденція до того, щоб знову стати жертва ми насилля, і до токсикоманії.
Причинами зменшення добровільного повідомлення про сексуальне насильство в сім'ї слід відмітити такі:
^ сутність самої природи сімейного насилля;
^ її секретність і сором;
^ юний вік жертв сексуального насильства в сім'ї;
^ залежне положення жертви.
Фактори, які розглянуті окремо, можуть нічого не означати і сигна лізувати про нормальне, стабільне сімейне середовище, але збіг кількох факторів може бути ознакою серйозної дисфункції в сім'ї відносять:
^ батько чи мати переживають значні шлюбні проблеми;
^ один з батьків спільної з дитиною статі втрачає дієздатність або часто відсутній;
^ дочка вступає в стадію фізичної зрілості;
^ один з батьків, протилежної дитині статі, переживає кризу, як наприклад, безробіття або удівство;
•^ соціальна чи географічна ізольованість;
■^ алкоголізм чи наркоманія в сім'ї.
Часто після акту насилля жертва, тим більше якщо це дитина, відчу ває провину за те, що не змогла дати відсіч, що довіряла насильнику, проводила себе "спокусливо". Реакція підлітка па сексуальне насильство може мати форму втечі з дому. Жертва насильства може почати вживати алкоголь чи наркотики, щоб утамувати біль та образу.
Для запобігання сексуального насильства в сім'ї батьки повинні усв ідомлювати, що дитина має почуття сексуального характеру стосовно батьків обох статей, а батьки, відповідно, мають аналогічні почуття сто совно своїх дітей.
Індикаторами сексуального насильства над дітьми є:
•ґ незвичні сексуальні пізнання для віку 7-11 років;
■^ сексуальні прояви поведінки;
V самостимуляція геніталій;
*/ різка зміна почуттів, що стосується конкретної людини або місця;
^ само руйнівна поведінка;
■/ недовіра;
^ регресія до інфантильної поведінки(епурез, смоктання пальця, плач);
^ хронічна депресія [14].
Із зґвалтуванням дитини пов'язані не тільки тілесні й психічні трав ми, але й соціальні проблеми в стосунках з членами сім'ї, в стосунках з сусідами, в учнівському колективі та з іншими. В зв'язку з цим першо черговим завданням соціальних та психологічних служб є розробка спо собів і методів профілактики насильства та роботи з жертвами сімейних злочинів.
Вікові особливості психіки малолітніх і неповнолітніх потерпілих (незрілість, підкорення авторитету дорослого, довірливість, недостатність життєвого досвіду і поінформованості в питаннях статевих відносин, невміння повно і критично оцінювати сформовану ситуацію і прогнозу вати можливі дії інших осіб) є визначеною передумовою до сексуально го насильства над дітьми. У той же час ці ж якості служать прихованню сексуального зловживання дітьми, і більш того, якщо дитина розповідає старшим про те, що трапилося, вони провокують недовіру до її роз повіді.
Практично важко визначити які форми контакту між дитиною і до рослим, крім власне статевого акту, підлягають юридичній забороні, в яких випадках сексуальна стимуляція дитини може розглядатися як про яв батьківської любові, і в яких — як сексуальні зазіхання до дитини.
126 Соціальна робота
Й. С. Кой відзначає, що діти залежать від дорослих, вони найчасті ше не усвідомлюють, що з ними роблять, їхня "добровільність" може бути фіктивною. Він також звертає увагу па те, що в області сексуаль них зловживань дітьми існує багато невірних уявлень. Серед них :
•/ сексуальні замахи на дітей дуже рідкісне явище і є ознакою мо рального розпаду і деградації суспільства;
-/ більшість сексуальних замахів вчиняють сторонні;
■^ всі дорослі, що, розбещують дітей — "збочепці", сексуально хворі люди;
^ сексуальні замахи на дітей відбуваються головним чином у бідно му, пеосвічепому середовищі і неповних родинах;
У розповідаючи про сексуальні замахи, діти обманюють, видають уявне за дійсне;
^ дитина — пасивний об'єкт сексуальних зазіхань [14].
Ю. М. Аптоііян і А. А. Ткаченко (1993) виділяють ряд ознак, що характеризують вибірку осіб, схильних до сексуальних злочинів, відзна чаючи тим самим основні дотичні для профілактики сексуальних зло чинів. Насильство вчиняють насамперед особи, що відносяться, па думку авторів, до наступних груп ризику:
^ особи, в сім'ї яких є душевнохворі, або батьки алкоголіки чи наркомани;
•^ підлітки, що виховуються без контролю і вживають алкоголь і наркотики;
•^ особи з аномаліями психіки або педагогічно запущені діти ; ■^ особи з проявом гіперсексуальності; ■^ особи, схильні до самогубства па сексуальному ґрунті; ^ особи, схильні до насильницьких дій, що виявляють деякі сексу альні риси;
^ особи, які раніше залучалися до відповідальності за правопору шення сексуального характеру.
Таким чином, із зазначених груп ризику більшу частину складають діти і підлітки, що свідчить про необхідність ранньої профілактичної роботи, починаючи зі шкільного, а можливо, і більш раннього віку. Для здійснення повноцінної діяльності щодо профілактики сексуальних зло чинів на цьому етапі необхідна погоджена діяльність педагогів, психо логів, батьків (там де це можливо), соціальних працівників, і, якщо це необхідно, служби охорони правопорядку.
Економічне насильство — одноособовий контроль за витратою грошей (залежному члену сім'ї видається тільки строго визначена сума
Теоретичні основи соціальної роботи 127
грошей, за яку він повинен повністю відзвітуватися), позбавлення права голосу при витраті грошей, присвоєння одними членами сім'ї власності або заощаджень без згоди інших, примус до роботи чи заборона працю вати.
Медичне насильство — недбалість і несвоєчасність, проявлені при видачі лікарських препаратів, навмисне відмова хворому в одер жанні необхідних ліків або, навпаки, навмисна передозування чи нав'я зування субстанцій, що призводять до звикання і залежності.
Отже, під сімейним насильством розуміють агресивні і ворожі дії стосовно членів сім'ї, в результаті яких об'єкту насильства можуть бути заподіяні шкода, травма чи приниження, а іноді смерть. Такі дії можуть представляти собою фізичне і сексуальне насильство, пошкодження осо бистого майна і незадоволення базових потреб.
Крім того, насильницькі дії можна умовно розділити па дві групи:
а) персоніфіковані, тобто детерміновані контекстом міжособистісних
чи внутрішньосімейпих відносин і спрямовані па конкретну людину;
б) деперсопіфіковаиі, тобто обумовлені головним чином будь-якими
зовнішніми причинами і (чи) внутрішнім психологічним етапом агресора,
спрямовані на досягнення яких-пебудь цілей (матеріальних чи психолог
ічних) і початково не включені в контекст взаємостосунків з об'єктом
насильства.
М. Кінард відмічає, що кожна дитина частіше за все страждає від декількох форм насильства. На практиці рідко зустрічаються форми жор стокого ставлення до дітей в чистому вигляді. Якщо дитина фізично постраждала в результаті сексуального насильства, то вона повинна діаг ностуватися як дитина з сумарними порушеннями, яка пережила фізичне й сексуальне чи тільки сексуальне насильство?
Не існує єдиної теорії, здатної повністю пояснити всі випадки й причини сімейного насильства. Приймаючи до уваги складність внутріш нього світу, особливості соціальної взаємодії та характер сім'ї як соц іальної структури, потрібно все ж таки враховувати усе різноманіття сімей, індивідуальні характеристики їх членів й ті соціальні відхилення, які переплітаючись можуть викликати насильство. Все це надає особли вого значення взаємному впливу людей один на одного, і пов'язаними з цим впливом вчинками, які передують насильству і слідують за ним.
Отже, узагальнюючи вищесказане, слід виділити наступні основні напрямки профілактичної та корекційпої роботи щодо сімейного насиль ства над дітьми:
128 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 129
•^ соціальні працівники, психологи, лікарі, медичні сестри, адвокати та інші спеціалісти повинні володіти необхідними знаннями для надання професійної допомоги жертвам сімейного насильства;
■^ створення служб соціального і медичного контролю за здоров'ям сім'ї, виявлення психічних і сексуальних розладів, створення психіат ричних кабінетів при поліклініках;
■^ створення програм щодо боротьби з поширенням наркоманії й алкоголізму;
^ створення навчальних програм, що включають спеціальну сексу альну освіту, основи безпечного спілкування, що охоплюють дітей і підлітків, батьків, педагогів, .співробітників служб соціального захисту і міліції;
^ активне залучення підлітків до роботи, створення клубів за інтере сами для дітей та підлітків;
^ реабілітаційна робота з особами, притягнутими до кримінальної відповідальності, створення психологічних і психіатричних служб при виправно — трудових колоніях, широке впровадження освітніх програм, адекватне лікування осіб, яким рекомендоване амбулаторне примусове спостереження і лікування в психіатра;
^ створення спеціалізованих лікувальпо-реабілітаційпих центрів.
•^ просвітницько — профілактична робота з батьками , залучення їх до занять у треніигових групах з метою підвищення їх исихолого — педагогічної поінформованості щодо адекватного виховання дітей.
Особливості психолого-
педагогічної роботи
з дітьми, які зазнали
сімейного насильства
На даний час у світовій прак тиці виділяють такі підходи до за хисту прав людей, які можуть бути застосовані з метою попередження насильства в сім'ї стосовно дітей :
1. Інформаційний (просвітниць кий), в основі якого є знання і підтримка державою, громадою, сім'ями, окремими особами прав людини. Знання цих прав вимагає їх дотримуван ня. Міжнародні співтовариства всіляко підтримують освітні програми цього напрямку. Вимогою ІОНЕСКО до них є врахування інтересів дітей і підлітків. Ці програми повинні: ■^ захищати всіх дітей та підлітків,
^ забезпечувати статеву рівність у питаннях доступу до освіти та її якості,
^ залучати до процесу навчання сім'ї та громади, ^ сприяти поширенню знань у сім'ях через просвіту батьків і вихова телів з питань турботи про дітей молодшого віку тощо.
Основою діяльиіспого підходу є протиріччя між "війною і миром, насиллям і покорою, расизмом і людською гідністю, гнобленням і гонін ням та свободою й правами людини, злиднями та свободою від иестатків". Прагнення подолати ці протиріччя вимагає діяти, набувати досвіду і якостей особистості, яка б робила неможливою думку про застосування насильства.
1 ЗО Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 131
У нашій державі здійснення заходів но попередженню насильства в сім'ї згідно закону України "Про попередження насилля в сім'ї" покла дається в межах наданих їм повноважень на:
— кризові центри для жертв насильства в сім'ї і членів родини, у
відношенні яких існує реальна загроза здійснення насильства в сім'ї
(далі — кризові центри);
— центри медико-соціальиої реабілітації жертв насильства в сім'ї.
Згідно даного закону підставами для здійснення заходів щодо попе
редження насильства в сім'ї є:
■^ заява про допомогу жертви насильства в сім'ї чи члена родини, стосовно якого існує реальна загроза здійснення насильства в сім'ї;
^ виявлене жертвою насильства в сім'ї чи членом родини, стосовно якого існує реальна загроза здійснення насильства в сім'ї, бажання на здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї у випадку, якщо повідомлення чи заява надійшли не від нього особисто;
■^ отримання повідомлення про здійснення насильства в сім'ї чи ре альної загрози його здійснення стосовно неповнолітнього чи недієздат ного члена родини.
Завдання спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з пи тань попередження насильства в сім'ї полягають у наступному:
участь у розробці й реалізація державної політики в сфері попе
редження насильства в сім'ї;
координація діяльності служби дільничних інспекторів міліції,
кримінальної міліції в справах неповнолітніх, органів опіки і піклування
в питаннях попередження насильства в сім'ї;
визначення потреби регіонів у створенні спеціалізованих установ
для жертв насильства в сім'ї;
контроль за організацією і діяльністю спеціалізованих установ
для жертв насильства в сім'ї;
здійснення збору і узагальнення даних про насильство в сім'ї
відповідно до законодавства;
організація і проведення соціологічних, психолого-педагогічних і
кримінологічних досліджень насильства в сім'ї;
падання органам виконавчої влади и органам місцевого самовря
дування, підприємствам, установам і організаціям незалежно від форми
власності, об'єднанням громадян, окремим громадянам методичної і прак
тичної допомоги, консультацій з питань попередження насильства в сім'ї;
організація просвітницьку і роз'яснювальної роботи серед членів
сім'ї, де виникає реальна загроза здійснення насильства в сім'ї , про
права, міри і послуги, якими вони можуть скористатися;
звернення в центральні і місцеві органи виконавчої влади, органи
місцевого самоврядування за наданням відповідної допомоги жертвам
насильства в сім'ї;
прийом і розгляд заяви і повідомлення про здійснення насильства
в сім'ї і реальній загрозі його здійснення;
направлення жертв насильства в сім'ї і членів сім'ї, стосовно яких
існує реальна загроза його здійснення, в спеціалізовані установи для
жертв насильства в сім'ї.
Повноваження служби дільничних інспекторів міліції і кримінальної міліції в справах неповнолітніх щодо попередження насильства в сім'ї передбачають:
виявлення причин й умов, що сприяють проявам насильства в
сім'ї, застосування у межах своїх повноважень заходів для їх усунення;
профілактичний облік осіб, схильних до здійснення насильства в
сім'ї, профілактична роботу з ними;
відвідання родин, члени яких є па профілактичному обліку, за
місцем їх проживання і проводять з ними профілактичну роботу;
винесення офіційних попереджень членам сім'ї про неприпустимість
здійснення насильства;
прийом і розгляд у межах повноважень, визначених законом,
заяви і повідомлення про насильство в сім'ї чи про реальну загрозу його
здійснення;
вживання відповідних заходів щодо припинення насильства в сім'ї,
а також дій членів сім'ї, спрямованих на здійснення насильства в сім'ї;
повідомлення членів сімей, де виникає реальна загроза здійснення
насильства , про права, міри і послуги, якими вони можуть скористатися;
направлення жертв насильства в сім'ї в спеціалізовані установи
для жертв насильства в сім'ї;
винесення захисних розпоряджень у випадках, передбачених дійсним
Законом;
контроль за виконанням вимог захисних розпоряджень;
132 Соціальна робота
— взаємодія зі спеціально уповноваженим органом виконавчої влади
з питань попередження насильства в сім'ї, з органами опіки і піклування
і спеціалізованих установ для жертв насильства в сім'ї в питаннях попе
редження насильства в сім'ї;
— надання інформації з питання попередження насильства в сім'ї па
запит уповноважених органів;
— здійснення інших повноважень по попередженню насильства в
сім'ї, передбачені законом.
Повноваження органів опіки і піклування з попередження насиль ства в сім'ї:
надають допомогу у відновленні порушених прав і захисті закон
них інтересів неповнолітніх, що мають батьків і проживають у сім'ях,
дітям-сиротам, що залишилися без піклування батьків і виховуються в
сім'ях опікунів, прийомних родинах, дитячих будинках сімейного типу, а
також членам сім'ї, визнаних у судовому порядку недієздатними, у ви
падках, коли стосовно них зроблено чи існує реальна загроза здійснення
насильства в сім'ї;
представляють у суді інтереси неповнолітніх і недієздатних членів
сім'ї, що стали жертвами насильства в сім'ї;
здійснюють інші повноваження по попередженню насильства в
сім'ї, передбачені законом.
Працівники кризових центрів:
здійснюють прийом членів сім'ї, що можуть стати чи стали жерт
вами насильства в сім'ї;
організовують надання необхідної психологічної, педагогічної, ме
дичної, юридичної допомоги членам сім'ї, що можуть стати чи стали
жертвами насильства в сім'ї;
відповідно до можливостей падають притулок для тимчасового
перебування членам сім'ї, що можуть стати чи стали жертвами насиль
ства в сім'ї;
повідомляють членам сім'ї, де виникає реальна загроза здійснення
насильства в сім'ї чи де було зроблене насильство в сім'ї, про права,
міри і послуги, якими вони можуть скористатися;
вивчають і узагальнюють причини й умови конкретних проявів
насильства в сім'ї;
падають інформацію з питань попередження насильства в сім'ї по
запиту уповноважених органів;
взаємодіють із засобами масової інформації, громадськими орган
ізаціями в проведенні просвітницької і виховної роботи з питань попе
редження насильства в сім'ї.
Теоретичні основи соціальної роботи 133
Кризові центри є неприбутковими організаціями, користаються пра вами юридичної особи, мають власні бланки, печатка з зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
Центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї ство рюються відповідно до законодавства, що регламентує створення уста нов охорони здоров'я. Центри медико-соціальної реабілітації жертв на сильства в сім'ї можуть створюватися в системі діючих установ охорони здоров'я.
Жертви насильства в сім'ї знаходяться в центрах медико-соціальної реабілітації протягом терміну, необхідного для їхнього лікування і иси-хо-со-ціальпої реабілітації. За їхнім бажанням вони можуть пройти курс лікування і исихосоціальпої реабілітації амбулаторно.
Працівники центрів медико-соціальпої реабілітації жертв насильства в сім'ї:
падають жертвам насильства в сім'ї первинну медико-сапітарну і
психологічну допомогу, окремі види психіатричної допомоги па підста
вах і в порядку, передбачених Законом України "Про психіатричну до
помогу", іншими законами;
нри необхідності направляють жертв насильства в сім'ї на відпов
ідне подальше лікування;
організовують надання юридичних консультацій жертвам насиль
ства в сім'ї;
надають інформацію з питанням попередження насильства в сім'ї
по запиті уповноважених органів.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про попередження насиль ства в сім'ї" Кабінет Міністрів України постановив затвердити порядок розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім'ї або реаль ну його загрозу (Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 року N 616) (Додаток Б).
У процесі допомоги дітям жертвам сімейного насильства та всім чле нам сім'ї, де існує дана проблема, особливе місце належить соціальним педагогам, діяльність яких спрямована на оптимізацію сімейних стосунків, подолання причин та наслідків дисгармонії сімейних стосунків.
Робота професійного соціального педагога з конкретним випадком починається з діагностики, тобто з процедури ідентифікації стану дослі джуваного об'єкту з певним класом чи типом соціальних явищ. Тому потрібно знати прямі та опосередковані ознаки, які можуть вказувати на наявність насильства до дітей в сім'ї.
134 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 135
Науковці Т.Сафонова, Є.Цимбал, Л.Оліфереико, І. Дем'яненко вид іляють такі вікові особливості психічного стану та поведінки дитини, які дозволяють запідозрити насильство щодо них:
Вік 0 —б міс: малорухомість, байдужність до оточуючого світу, відсутність чи слабка реакція па зовнішні стимули, у 3-6 міс. — рідка посмішка.
Вік 6 міс.-1,5 року: страх батьків, острах фізичного контакту з до рослими, переляк при спробі дорослих узяти їх на руки, постійна безпри чинна настороженість, плаксивість, пхикання, замкнутість, сум.
Вік 1,5-3 року: острах дорослих, рідкі прояви радості, плаксивість, реакція переляку па плач інших дітей, крайності в поводженні — від агресивності до байдужості.
Вік 3-6 років; пасивна реакція на біль, відсутність опору, примирен ня з існуючим станом речей, підлеслива поведінка, надмірна поступ ливість, нічні кошмари, страхи, регресивні прояви (дії чи вчинки, харак терні для більш молодшого віку);
хворобливе ставлення до зауважень, критики; брехливість, агре
сивність, жорстокість стосовно тварин, молодших дітей; схильність до
підпалів;
невластиві віку знання про сексуальну поведінку, сексуальні ігри
з собою, чи однолітками чи з іграшками, відкрита мастурбація, первово-
психічні розлади і тлі.
Молодший шкільний вік: прагнення приховати причину ушкоджень і травм, самотність, замкнутість, бажання усамітнитися, відсутність друзів чи погіршення взаємин з однолітками, острах йти додому після школи, низька успішність; невластиве віку сексуально забарвлена поведінка, на магання цілком закрити тіло одягом, навіть якщо в цьому немає необхід ності й т.н.
Підлітковий вік: депресія, низька самооцінка, втечі з дому, кримі нальна чи антигромадська поведінка, вживання алкоголю, наркотиків, чи загрози спроби самогубства, сексуалізовапа поведінка , скарги на болі в животі й тлі. [2,77].
Для усіх вікових категорій властиві такі характерні прояви, які сиг налізують про застосування насильства до дітей: затримка фізичного та розумового розвитку, затримка мовного і моторного розвитку, погана успішність, нервовий тік, енурез, порушення сну, тривожність, різні со матичні захворювання (ожиріння, різка втрата ваги, виразка шлунку, шкірні захворювання, різні алергії), тривалі пригнічені стани, сумний чи
стомлений вигляд, порушення апетиту, постійний голод чи спрага, саиі-тарио-гігієнічпа занедбаність, недикульоз, прагнення будь-якими спосо бами, аж до нанесення самопошкоджень, привернути до себе увагу на вколишніх і т. н .
В исихолого-педагогічній літературі існує великий перелік загальних індикаторів, які проявляються в переживаннях і поведінці дітей з сімей, де практикується насильство. При їх виявленні ми можемо діагностувати наявність неадекватних взаємостосунків в сім'ї, створення сприятливих умов для повноцінного розвитку дитини. Ми наведемо лише деякі з них, які, па наш погляд є найбільш інформативні для практичного психолога та соціального педагога:
Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають почуття страху. Цей страх може виявлятися різним чином: від занурення в себе і пасивності до насильницької поведінки.
Зовнішні прояви поведінки. Дім, у якому зустрічається насильство, зовсім неиередбачуваиий, це місце, що лякає маленьку дитину, яка не знає, коли відбудеться наступний спалах насильства і наскільки сильним він буде. У результаті вразливість і відсутність контролю над ситуацією призводять до прояву впертості та мовчазливості в поведінці або до агресивних вчинків.
Нездатність виразити почуття вербально. Спостерігаючи за прак тикою насильства в сім'ї, діти зроблять висновок, що насильство є спосіб, яким "дорослі" вирішують свої конфлікти і проблеми. В зв'язку з тим, що ніхто не показав цим дітям, як варто говорити про їхні почуття, вони дуже часто не знають, що вони переживають або відчувають і як можна виразити свої емоції і почуття у вербальній формі.
Залучення в боротьбу батьків. Багато дітей втягуються в боротьбу батьків. Вони запекло хочуть зупинити насильство і конфлікти, які вони постійно спостерігають у своїй сім'ї. Воші можуть переживати почуття відповідальності за проблеми своїх батьків, їм приходять думки про те, що вони — діти — є причиною розладу в сім'ї. В результаті того, що діти так глибоко включені в конфлікт у сім'ї, їм важко відокремити свою індивідуальність від особистостей своїх батьків.
Захисник матері. Багато дітей з сімей, де практикується насильство, залучаються у конфлікт, намагаючись захистити своїх матерів від побит тя. Дитина відчуває гнів стосовно свого батька, за те, що той заподіює біль матері. Деякі діти можуть бути обурені тим, що їх матері слабо протидіють і підкорюються насильству..
136 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
137
Розчарування. Життя в сім'ї, де практикується насильство, дуже напружене. Постійний стрес, що переживають діти, часто веде до того, що вони засмучені, розчаровані, часто виходять із себе навіть при не значних труднощах.
Почуття виправданої жорстокої поведінки. Деякі матері, які не хочуть налаштовувати дітей проти своїх батьків, намагаються знайти виправдання насильницьким діям. Дитина, мати якої постійно виправдує ЇЇ батька, за заподіяне ним насильство, часто починає відчувати, що вона теж "заслуговує", щоб її били, може дійти висновку, що бути улюбле ним означає випробовувати фізичний біль.
Почуття непотрібності. У зв'язку з тим, що батькам потрібно віддавати багато енергії і сил па подолання конфлікту, то в них зали шається мало сил на виховання і прояв любові і турботи до своїх дітей. У результаті у дітей може виникати почуття занедбаності, що змушує їх думати, що вони не потрібні нікому, не є важливими людьми, що заслу говують уваги і турботи.
Ізоляція. В більшості сімей, в яких використовується насильства як засіб виховання, факт насильства не обговорюється відкрито. Дітям батьки дають зрозуміти, що не слід обговорювати сімейну ситуацію в школі або з друзями. Це змушує дітей ночувати себе якимись особливими. Деякі діти навіть думають, що з ними щось не в порядку, тому що їхнє життя в сім'ї відрізняється від життя їхніх однолітків.
Суперечливі почуття стосовно батька. При втечі дітей з дому або вилученні їх з сім'ї, вони продовжують вважати батька своїм батьком незважаючи на те, що останній жорстоко поводився з ними. Тому дитина може переживати різні почуття стосовно нього, наприклад, нудьгувати за ним, бажати повернутися додому, щоб піклуватися про батька і т.и.
Робота з сім'єю щодо вирішення проблем насильства, передбачає обов'язкове визначення основних факторів, що провокують насильницькі дії в дитячо — батьківських стосунках:
Соціальний статус сім'ї:
малозабезпечена, неповна чи багатодітна сім'я, сім'я з прийомни
ми дітьми, наявність в сім'ї хворого алкоголізмом чи наркоманією, стре
си, що стали наслідком безробіття, фінансових труднощів чи смерті,
втрата близьких, подружні конфлікти, надмірна зайнятість дорослих, спе
цифічні культурні чи релігійні фактори;
юні батьки (17 років і молодше);
низький рівень освіти батьків і нестача знань в області виховання
дітей;
— статус біженців у результаті міжнаціональних конфліктів.
Індивідуально — психологічні особливості батьків:
психічні захворювання, часті критичні стани (спроби суїциду,
нервові зриви), розумова відсталість, недостатній самоконтроль чи імпуль
сивність;
наявність у минулому випадків жорстокого поводження з дітьми,
притягнення до кримінальної відповідальності за статеві злочини;
батьки, що піддавалися в дитинстві жорстокості чи позбавлені
батьківських прав.
Соціально — психологічні особливості дітей — жертв насильства:
— небажана, нелюбима дитина;
наявність у дитини фізичних чи розумових недоліків, недоно
шеність при народженні і низькій вазі тіла, уроджені каліцтва чи подібність
з нелюбимим родичем;
порушення в поведінці дитини, гіиерактивиість, "важка дитина",
високообдарована чи талановита дитина і тлі.
Для повного розгляду ситуації обов'язково повинні враховуватися особливості поведінки батьків або опікунів, які є характерними для осіб, яким властива насильницька поведінка щодо своїх дітей:
суперечливі, незрозумілі пояснення причин травм у дитини, не
бажання внести ясність у те що відбувається;
несвоєчасне звертання за допомогою у випадку травм у дитини чи
звертання за допомогою з ініціативи сторонніх осіб:
обвинувачення в травмах саму дитину;
неадекватна реакція батьків па важкість ушкоджень, прагнення до
їх перебільшення чи зменшення;
відсутність стурбованості за долю дитини;
неуважність, відсутність ласки, емоційної підтримки дитини:
стурбованість власними проблемами, неуважність до здоров'я ди
тини;
розповіді про те, як їх карали у дитинстві;
ознаки психічних розладів у поведінці чи прояв патологічних рис
характеру (агресивність, збудженість, неадекватність і т.и.);
— перекладання на дитину відповідальності за власні невдачі, ото
тожнення дитини з нелюбимим родичем, негативна характеристика дити
ни і т.п.
Доцільним є знання про правила поведінки соціального педагога у випадку, коли жертва звертається за допомогою сама: уважно, спокійно,
138 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 139
терпляче слухати, не обвинувачувати людину, вірити їй, виявляти співчут тя, емпатію, але не говорити "я Вас розумію"; інформувати про права, але не примушувати жертву обговорювати всі "за" та "проти" звернення до правоохоронних органів.
Якщо звертаються за порадою чи за допомогою родичі або знайомі жертви необхідно порадити їм поговорити з нею особисто, перекопати, що, по можливості, жертва повинна сама звернутися до правоохоронних органів. Обговорити з тими, хто прийшов повідомити про жертву, чому їх так турбує ця ситуація та проаналізувати можливі дії з її врегулюван ня. Слід пам'ятати, що при виявленні насильства щодо дітей необхідно про це повідомити в міліцію, службу у справах неповнолітніх. Потрібно інформувати про можливість надання допомоги, а у випадку актуального насильства потурбуватися про безпеку жертви, розміщення її у спеціалі зованій службі, у родичів, знайомих. При цьому необхідно пам'ятати, що не можна за людину приймати рішення, вирішувати долю (якщо вона у свідомості) — це право та обов'язок кожної людини [15,16].
З метою попередження насильства в сім'ї є доцільним використову вати такі напрями захисту прав членів сім'ї:
просвітні компанії — в школах, па робочих місцях, в неурядових
та урядових організаціях;
громадський захист — за допомогою петицій, плакатів, листівок
на вулицях, статей в газетах, відкритих дискусіях та дебатах;
законодавчі та політичні кампанії — щодо певних проблем; обран
ня та підготовки кандидатів, які розуміють проблему порушення прав;
написання нових законів і критика старих;
пошук факторів та підготовка звітів — забезпечення статистич
них даних та фактажу для попередніх видів діяльності [1,86].
З метою попередження вторинних стресових факторів, запобіганням рецидивам насильства в сім'ї необхідним є план дій на випадок повтору ситуації, який розробляється спільно з соціальним педагогом на основі врахування умов життя, стану здоров'я особливостей стосунків у сім'ї кожної окремої особистості. Такий план повинен передбачати перелік заходів: до кого, куди можна звернутися за допомогою в будь-який час і як це зробити; що треба робити при ознаках рецидиву для самозахисту, збереження здоров'я тощо, як реагувати па кривдника; які речі необхід но взяти з собою при втечі з дому; як оцінити небезпеку кривдника [1,92].
В науковій літературі описуються наступні стратегії боротьби з на сильством в сім'ї: 1) дослідження, з метою висвітлення та документування
насильства, його природи, джерел, контексту, виправдання, обсягу та інше; 2) дія або інтервенція з метою знищення коренів насильства, його проф ілактики та сприяння в побудові нової моралі [1,88]. Ці стратегії здійсню ються в усіх сферах життя особистості стосується всіх функцій сім'ї.
Отже, у роботі з дітьми, жертвами сімейного насильства, соціальні педагоги повинні враховувати особливості психічного етапу та поведін ки дитини, які дозволять запідозрити насильство щодо них. Володіння інформацією про загальні індикатори, які проявляються в переживаннях і вчинках дітей, де практикується насильство, фахівець буде спроможний діагностувати наявність неадекватних стосунків у сім'ї, сприяти створен ню доброзичливих взаємовідносин.
Робота з батьками щодо
попередження та подолання
насильства над дітьми
Специфіка соціально педагогіч ної допомоги жертвам сімейного на сильства полягає в спрямованості па позитивну зміну середовища, в яко му знаходиться жертва насильства.
У випадках, коли жертвою насильства є дитина, необхідно організу вати роботу з тими, хто відповідає за її виховання — вчителів і батьків, з метою формування в них мотивації до змін, надання їм психолога — педагогічної допомоги.
Батьки звертаються за допомогою, як правило, не з проблемами сво го ставлення стосовно дітей і не з бажанням змінитися, а зі скаргами на дитину. Як було відзначено у параграфі 2.1 даного розділу, дитина, що піддається моральному чи фізичному насильству, може поводитися як агресор, демонструючи жорстокість стосовно батьків, інших людей як жертва, "притягаючи" жорстокість однолітків і вчителів. Саме ці про яви поведінки дитини і є змістом скарги батьків, які звертаються в кризові центри та соціальні служби.
Вивчення дитячого досвіду цих батьків, як правило, виявляє серй озні проблеми в їхньому власному дитинстві. В більшості випадків вони також переживали моральне чи фізичне насильство з боку своїх батьків, і в спілкуванні зі своєю дитиною знову відтворюють ситуацію свого дитинства, не вміючи діяти по іншому. Друга особливість цих батьків є прямим наслідком вищевикладепого. Вони не вміють бути "гарними бать ками", тобто не розуміють своїх дітей, емоційно відчужені, не знають, як виразити позитивні почуття, мають бідний поведіпковий репертуар. Третя особливість — батьки не мають позитивних цілей виховання дити-
140 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 141
пи, їхні дії непослідовні, хаотичні. Таким чином, для попередження на сильства в сім'ї слід враховувати наступні фактори:
травматичний досвід батьків у дитинстві;
відсутність чітких цілей як у вихованні дітей, так і стосовно
власного майбутнього;
перевага деструктивних партнерів спілкування в сім'ї;
відсутність навичок конструктивної взаємодії;
внутрішньо-особистіспі порушення дитини.
Удосконалення психолого-педагогічпої культури батьків є важливою передумовою правильного виховання дітей, оскільки первинна соціалізація, прищеплення культури взаємостосунків й розвиток гармонійної особис тості належить сім'ї. Саме в сім'ї дитина набуває життєвого досвіду, вчиться культури спілкування, засвоює норми поведінки. Вирішальний позитивний вплив па виховання дітей має почуття взаємної любові й поваги матері і батька та виявлення цих почуттів у їхніх щоденних взаєминах, а також їхнє гуманне ставлення до інших людей. В. О. Су-хомлипський справедливо стверджував, що людину ми творимо любов'ю — любов'ю батька до матері і матері до батька, любов'ю батька і матері до людей, глибокою вірою в гідність і красу людини. Прекрасні діти виростають у тих сім'ях, де мати і батько по-справжньому люблять одне одного і разом з тим люблять і поважають людей. У таких дітей — мир і спокій у душі, стійке моральне здоров'я, щиросердечна віра в добро, віра в красу людську.
Покращення реального стану процесу сімейного виховання, попе редження та подолання проблеми сімейного насильства в сучасних умо вах, на нашу думку, вимагає розробки спеціальної програми исихолого-иедагогічпої просвіти батьків, яка буде сприяти повноцінному функціо нуванню сім'ї і попередженню проблем у взаємостосунках батьків та дітей. З цією метою впроваджено навчальну програму для батьків " Гармонізація дитячо-батьківських взаємовідносин", реалізація якої зорі єнтована на досягнення основної мети — налагодження гуманних взає мостосунків між батьками й дітьми. Зміст її передбачає вирішення таких завдань:
формування у батьків спрямованості на пошук найоптимальиіших
методів виховання;
творче засвоєння психолого-педагогічиих знань для того, щоб
вони стали керівництвом до дії і сприяли підвищенню ефективності ви
ховання дітей;
— формування здатності усвідомлювати сімейну дійсність, вміння
приймати найбільш ефективніші рішення в співвідношенні їх з законо
мірностями, принципами виховання;
— взаємне збагачення досвідом дитячо-батьківських взаємостосунків.
При складання програми роботи з батьками доцільно враховувати,
що більшість з них не мають спеціальної психолого-недагогічпої освіти, саме тому варто брати до уваги рівень їхньої поінформованості з про блем виховання, досвід розв'язання конфліктних ситуацій в системі ди тячо-батьківських стосунків, взаємостосунки між самим подружжям. Окрім цього, програма побудована таким чином, що отриманні знання могли б бути використані у практичній виховній діяльності стосовно власних дітей.
Програма може включати в себе для розгляду питання основних закономірностей та етапів розвитку дитини, вікових психологічних фак торів становлення її особистості на конкретних стадіях, типових критич них ситуаціях, проблем кожного віку. Доцільно приділяли ти увагу та ким проблемам, як роль матері у взаємостосунках з дитиною на ранніх стадіях її життя, значимість емоційних факторів у сімейному житті. На пашу точку зору доцільно проводити спеціальну роботу (можливо у формі тренінгу) щодо формування та розвитку вміння спілкуватися з дитиною, налагодження емоційного взаємозв'язку.
Головне завдання роботи з батьками полягає в пропаганді правильно го, педагогічпо-грамотиого (ненасильницького) виховання, акцентуація уваги на тому, що існує багато методів, за допомогою яких слід вихову вати дітей, не використовуючи тілесні покарання та інші неадекватні засоби виховного впливу (орієнтовна програма роботи з батьками пода на у додатку А).
Технології соціально-педагогічної роботи з випадками насилля в сім'ї стосовно дітей
Допомогу жертвам сімейного на сильства здійснюють як спеціалізо вані заклади, кризові центри, при тулки для жертв насильства, так і територіальні заклади соціального обслуговування — "Телефон дові ри", центри нсихолоґо — педагогічної допомоги населенню, центри соц іальної допомоги сім'ї та дітям, які консультують своїх клієнтів з всіх проблем особистого життя і надають їм психотерапевтичну допомогу.
142 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 143
Принципи падання допомоги жертвам насильства будуються па за гальних психолого — педагогічних засадах кризового втручання. Однак допомога потерпілим від сімейного насильства має свою специфіку в залежності від того, хто її здійснює (психосоціолог, спеціаліст з соціаль ної роботи, психотерапевт), кому її падають (жертвам сімейного, сексу ального чи просто фізичного насильства), в якій формі (консультативній, психотерапевтичній, соціальної підтримки ) буде вона відбуватися.
Допомогти потерпілим від насильства в сім'ї покликані не тільки правоохоронні органи, але й соціальні служби. Один із напрямків діяль ності соціальних служб — надання конкретної допомоги (притулки, кон сультативна допомога, реабілітаційні послуги і т.д.) громадянам, що по терпіли від фізичного чи психологічного насильства, від жорстокого ставлення в сім'ї.
Для роботи з різноманітними видами насильства, що мають у своєму розвитку, механізмах і феноменології як загальне, так і особливе, роз роблені спеціалізовані технології та програми, що дозволяють підвищу вати ефективність профілактичної і корекційної роботи в цьому напрям ку. Існуючі у світовій і вітчизняній практиці технології соціальної робо ти з випадками сімейного насильства містять у собі досить широкий спектр оргапізаційно-управлінських і методичних підходів. Очевидно, що вибір тієї чи іншої технології роботи детермінується як мінімум, двома факторами — характером випадку і наявністю соціальпих ресурсів.
Зазвичай технологія роботи з клієнтом (сім'єю) (у міжнародному професійному співтоваристві соціальних працівників позначається як "робота з випадком") здійснюється на двох рівнях: менеджмент роботи з випадком і безпосередньою роботою з випадком [12, 83].
Менеджмент містить у собі наступні етапи:
^ Ідентифікація і фіксація випадку. Постановка на облік.
•/ Збір інформації й оцінка ситуації клієнта (сім'ї) (діагностика). Основне завдання — визначити, чи піддавалася жертва насильству, і якщо так, те якому саме його виду, у якій формі.
^ Планування і контрастування.
^ Втручання в ситуацію (корекція).
^ Контроль, оцінка і завершення роботи. Оцінка впливу зроблених послуг па стан клієнта, закриття контракту, закриття випадку.
Як окрема фаза іноді виділяється ведення випадку в післякризовий період (найчастіше в ситуаціях, коли в родині протягом тривалого часу насильству піддавалася дитина й існує теоретична імовірність рецидиву).
Всі етапи роботи з клієнтом фіксуються в спеціальній обліковій картці. Послуги можуть бути як платними, так і безкоштовними (очевидно, що незаможні клієнти повинні одержувати послуги безкоштовно). Щоб не покладати додатковий тягар на потерпілих від насильства, витрати клієнтів соціальних служб, як правило, оплачує особа, що здійснила акт насиль ства (у порядку судового рішення чи за договором примирення). За кордоном існує також практика обов'язкових зборів па користь спеціал ізованих соціальних служб (типу кризових центрів для жінок) при одру женні, у вигляді відрахувань від штрафів та іп.
Ідентифікація випадку. Діяльність соціального працівника на етапі ідентифікації випадку припускає збір первинної інформації, розсл ідування і складання заяви. Практика показує, що соціальні служби, міліція чи юридичні особи рідко бувають першими включені в ситуацію жорстокого ставлення чи насильства. Частіше подібні ознаки спочатку відзначаються і фіксуються медичним персоналом — лікарями загальної практики, чи медсестрами доглядальницями. Тому, для того щоб уникну ти плутанини і бездіяльності, необхідно відразу позначати функції і ролі кожної зі служб.
Інформація, яка повинна бути зібрана за заявою, включає основні формальні зведення (ім'я, адреса, стать, вік жертви) і контактну інфор мацію (телефон і реальне місце проживання). Ці дані можуть бути отри мані як у результаті прямого інтерв'ю, так і на підставі спостережень чи звертання у відповідні агентства і служби.
Вже при першому контакті з жертвою насильства важливо зрозумі ти, яка саме допомога в першу чергу необхідна, і не покладатися на те, що один набір прийомів можна застосувати до кожного "типового" ви падку. Якщо соціальний працівник зробить висновок, що його компе тенції для вирішення даної проблеми недостатньо, він повинен порадити, куди можна звернутися жертві для одержання більш адекватної допомо ги. Саме тому соціальний працівник повинен володіти інформацією про будинки тимчасового перебування для жертв насильства, включаючи людей із психічними і фізичними обмеженнями, про можливі джерела фінансової допомоги (благодійні організації, групи місцевої (общинної) підтримки), організаціях адвокатів, психологів, медичних працівників.)
Діагностика випадку. На стадії діагностики детальне фізичне обстеження проводиться медичним персоналом. Проте соціальний праців ник теж повинен звертати увагу на ознаки фізичного і психологічного насильства: сипці, садна, порізи й опіки, особливо на обличчі, губах і
144 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 145
руках, ушкодження і переломи, походження яких носить незрозумілий характер, відсутність павичок особистої гігієни, належного лікування (свідчення фізичного насильства і зневаги), порушення сну. різке підви щення чи зниження ваги, нереальні страхи, розгубленість, покірність і пригніченість (психологічне насильство), а також па болі при ходьбі й у сидячому положенні, небажання проходити огляд у гінеколога (сексу альне насильство) та ін. Крім того, варто фіксувати відсутність у дорос лої людини грошей (наявних чи на рахунку в Ощадбанку), невідповідність між можливими і реальними умовами життя, а також відзначати ті фак тори, що сприяють виникненню насильства або свідчать про його на явність.
Ряд ознак може вказувати на наявність насильства в сім'ї чи жорсто ке поводження з дитиною, поганий догляд за нею.
Для ідентифікації подібних ситуацій соціальними працівниками вико ристовується спеціальна карта, а для виявлення потенційних випадків насильства в допомогу медичним сестрам і доглядальницям розроблені протоколи вивчення й оцінки стану жертви і кривдника.
При заповненні картки варто уникати прямих запитань. Інформацію треба одержувати, спираючись на такий метод, як спостереження, можливо, навіть інтуїцію. Крім того, для одержання більш точної і детальної інфор мації кожен протокол обов'язково повинний включати докладний опис.
Дуже часто в силу ряду причин (почуття власного гідності жертви, страху, боязкості, залежності від агресора, кровного споріднення з ним і ін.) виникають труднощі при одержанні інформації, що підтверджує на явність ситуації насильства (навіть якщо факт насильства вже не є таєм ницею), і розслідування стає проблематичним.
Для вирішення даного завдання і підвищення ефективності діяль ності соціального працівника розроблена тактика ведення інтерв'ю-розс-лідуваиня, відповідно до якої відвідування родини здійснюється соц іальним працівником разом з колегою; соціальний працівник обов'язково роз'ясняє мету візиту; інтерв'ювання жертви і кривдника проводиться індивідуально; під час бесіди створюється спокійна і розслаблююча ат мосфера.
Планування і контрактування. Цей етап передбачає визначен ня пакета послуг, підбір необхідних фахівців і організацій, призначення соціального працівника для безпосереднього ведення випадку. Коитрак-туваиня відбувається як з фахівцями, яких вирішено залучити до роботи з конкретним випадком, так і з самим клієнтом. Основне завдання кон-
трактування — узгодження етапів і змісту роботи, взаємних прав, обо в'язків і відповідальності.
Втручання в ситуацію. У процесі втручання в ситуацію і впли ву па неї можуть використовуватися різні методи й організаційні форми. Передбачено два основних організаційних підходи для вирішення про блеми:
Перший підхід припускає організацію роботи комплексу служб, що падають домашніх доглядальниць, помічників з медичного догляду, при необхідності забезпечують денний і пічний догляд і допомогу, проводять консультативну і треніпгову (групову й індивідуальну) роботу з кривд ником і жертвою.
Другий підхід у даний час не вважається кращим, оскільки пов'яза ний зі значними фінансовими витратами. Крім того, питання про користь відселепия жертви від сім'ї викликає безліч дискусій. Відповідно до однієї точки зору дана стратегія означає визнання поразки, коли в наяв ності присутня нездатність допомогти членам сім'ї змінити характер і динаміку їхніх взаємин. Прихильники іншої точки зору вважають, що якщо подібна модель поведінки і взаємодії (агресор — жертва) практи кувалася в сім'ї досить довго, то імовірність її зміни представляється сумнівною і, отже, рішення про розселення агресора і жертви повидніє оцінюватися як єдино можливе. Однак необхідно помітити, що в практиці соціальної роботи з випадками сімейного насильства допускається очевид на иегумаипість і несправедливість: найчастіше зі звичної домашньої об становки вилучають не ґвалтівника, а жертв насильства (у більшості ви падків — жінку, дитину або обох), які у результаті можуть страждати вже не від сімейного насильства, а від дискомфорту незвичної обстановки.
Контроль і оцінка. Хоча контроль за ходом роботи з випадком насильства і станом члена сім'ї — жертвою насильства — є присутнім па всіх етапах, особливу увагу необхідно приділяти спостереженню за тим, наскільки успішно проходить процес реабілітації і чи не варто перегля-
146 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 147
нути методи і підходи до и проведення, звернувшись до піших, більш дієвих, що дозволи іь досягнути бажаних цілей
Завершення процесу реабілітації. На заключному етапі соц іальний працівник повинний допомогти людині, що пройшла курс реабіл ітації, прийняти рішення про доцільність використовувати постійні сис теми підтримки чи вибраш піші засоби допомоіи в непередбачених ситу аціях Він також підводить остаточні підсумки, дає оцінку досяіпутих результатів, визначає необхідність переривання чи припинення професій ної допомоіи чи взаємної шдіримки
Протягом всіх етапів виробляється соціальний супровід сім'ї Соц іальні педагоги курирують сім'ю Підбадьорюють, мотивують, иаполяіа-ють, цікавляться етапом справ дитини і батька, підкреслюючи інтерес і повагу до особистості (але не до проблемною поводження) і віру в існування ресурсів сім'ї Влаштовуються наради фахівців із залученням соціальних педаї огів школи і муніципалітету для відстежеиия динаміки змін і шдіримки дитини в йою реальній малій груш Робота з такою сім'єю є довіостроковим процесом, стійкі зміни формуються за швтора-два року роботи Після закінчення цьою періоду сім'ї вдається мобілізу вати власні ресурси і досяіти позитивних змін
Ефективність проведеної роботи оцінюється за наступними критеріями
Порівняння даних психодіагностичного обстеження дитини до і після роботи
Порівняння даних психодіагностичного обстеження дитячо -бать ківських відносин до і після роботи
1 Зменшення ступеня відкидання
2 Зменшення частки патологічних факторів, таких, як несформованість
батьківських почуттів, неприйняття, пепослідовшсіь вимог і ш
Експертні оцінки
Отже, проблема жорстокою поводження з дітьми в сім'ї має баіа-томіриу природу Це обумовлює необхідшеїь багатоміриого, комплекс ного підходу до вирішення проблеми Ключ до ефективності такої комп-
лексноі допомоги лежить у п координації, що доцільно покладати на соціальні служби
Необхідно пам'ягаш, що, досліджуючи кожен окремий випадок, ми зіштовхуємося з протиріччям між правом дитини па захист і правом сім'ї па недоторканність приватного життя Необхідно фокусуватися не па розслідуванні, а на допомозі дишш. Для робош з різноманітними вида ми насильства є необхідним використання спеціалізованих технологій, які дозволяють підвищувати ефективність профілактичної і корекцшноі роботи в цьому напрямку Основними етапами менеджменту роботи з випадком насильства у сім'ї виступають ідешифікащя і фіксація випад ку, встановлення па облік, збір інформації й оцінка ситуації клієнта (сім'ї) (діаіпоетика), планування і контрактувапня, втручання в ситуа цію (корекція), контроль, оцінка і завершення роботи.
Література
6 Говорун Т , Кікшежді О Стать та сексуальшсіь нсихолоїічний
ракурс Навчальний посібник — Тернопіль Навчальна книга — Богдан,
1999 - 384с
7 Максудов Р Р , Флямер М Г Зашита от насилия в семье пробле
ма, разработки и запуск комплексної! социальной техполоіи // Соци-
альиьіе работиики за безопасиость в семье / Под ред М И Либораки-
ной — М Редакциошю издаіельский комплекс Русапова, 1999 — С
84 89
8 Боидарчук О І Психологія сім'ї Курс лекцій - К МАУП,
2001 - 96с
9 Макареико А С Книі а для батьків — К Рад школа, 1978 -
264с
148 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 149
15.Громадська програма запобігання насильству в сім'ї. — Проект "Гармонія", Львів, 2000. — 95с.
18 Конвенція про права дитини. — К., 1995. — 12с.
Питання для самоперевірки
5. Деякі технологічні аспекти соціальної роботи у дитячих будинках сімейного типу
Дитячі будинки сімейного типу (ДБСП) почали створюватися в Ук раїні в 1989 році і за цей період пройшли чималий шлях свого розвитку. По-перше, розроблена законодавча і нормативна база в Україні, які ре гулюють діяльність ДБСТ; по-друге, здійснено вивчення сучасного вітчиз няного досвіду ДБСТ; по-третс, поступово відбувається впровадження досягнень зарубіжної науки і досвіду функціонування ДБСТ.
Аналіз першої позиції дозволяє стверджувати, що в Українському законодавстві формується правова соціальио-захисна концепція дитячих будинків сімейного типу, суть якої полягає у визначенні ДБСТ як систе ми, спрямованої па мінімізацію суперечностей, які з'являються при виз наченні економічного і правового статусу вихованців.
Діюча сьогодні в Україні система державної опіки над дітьми сирота ми і дітьми, які залишились без батьківського піклування, функціонує понад 80 років. Створювалась вона за радянських часів і, звичайно, була зорієнтована па колективні форми виховання дітей. Головий прин цип такої виховної концепції передбачав наявність розгалуженої мережі інтернатних закладів, що фінансувалися державою. Кількість дітей в одному такому інтернаті становила від 100 до 400 осіб, і дитячі колекти ви у таких закладах формувалися за віковим принципом.
150 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 151
З трансформацією політичної, соціальної та економічної системи ук раїнського суспільства становище дітей в інтернатних закладах принци пово змінилося. Перш за все, значно погіршилися матеріальні умови утримання дітей. Держава через великий дефіцит бюджету не виділяє достатньо коштів па необхідні потреби дітей, які утримуються та вихо вуються в інтернатних закладах.
Основними законами, що регулюють питання соціального захисту дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків с: Конституція України, Кодекс про шлюб та сім'ю, Закони України "Про освіту", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми". Останніми роками прийнято низку Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а саме:
Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та ма
теріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклу
вання батьків (№ 226 від 5 квітня 1994 р.):
Про затвердження Порядку передачі дітей, які є громадянами
України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і
здійснення контролю за умовами проживання у сім'ях усиновителів (№
775 від 20 липня 1996 р.);
Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного
типу (№ 267 від 27 квітня 1994 р.);
Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків, забезпечують також відомчі документи, насамперед:
Положення про иавчальпо-виховпі заклади для дітей-сиріт і дітей,
які залишилися без піклування батьків (затверджено наказом Міністер
ства освіти України № 137 від 13 травня 1993 р.);
Положення про Центр по усиновленню дітей при Міністерстві
освіти України (затверджено наказом Міністерства освіти України № 98
від ЗО березня 1996 р.);
Про введення нових норм харчування в дитячих будипках-іитер-
патах (наказ Міністерства соціального захисту населення України № 34
від 1 березня 1996 р.).
У зв'язку із загострення проблем сирітства, насамперед соціального, недостатніми умовами розвитку, повноцінної освіти і виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, видано Указ Пре зидента України № Н53 від 17 жовтня 1997 р. "Про затвердження заходів щодо поліпшення становища дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків". Заходи, окреслені Указом положення реалізу-
ються за такими напрямами: запобігання соціальному сирітству; поліпшення умов розвитку, виховання та освіти дітей-сиріт і дітей, позбавлених бать ківського піклування; створення умов для соціальної адаптації дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; нормативно-право ве та пауково-методичпе забезпечення охорони прав цієї категорії дітей. Передбачається, що однією з основних умов, які забезпечуватимуть по дальше удосконалення цієї діяльності, буде посилання уваги до роботи шкіл-інтериатів, будників дитини тощо.
Кодекс про шлюб та сім'ю України акцептує значну увагу па про блемі захисту дітей і передбачає кілька форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування:
усиновлення (удочеріння);
передача їх під опіку (піклування);
виховання в сім'ї громадян України;
повне державне утримання в навчально-виховних закладах.
Дитячий будинок сімейного типу — окрема сім'я, що створюється
за бажанням родини або окремої особи, яка не перебуває в шлюбі, і бере на виховання і загальне проживання не менше 5 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Функціонування таких сімей здійснюється відповідно до Положення нро дитячий будинок сімейного тину, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 564 від 26 квітня 2002 року.
Влаштування у прийомну сім'ю або дитячий будинок сімейного типу дитини, позбавленої можливості виховуватися в біологічній родині, спря мовано на реалізацію права дитини рости в сімейному оточенні. Діти, які виховуються в дитячих будинках сімейного типу і прийомних сім'ях, не позбавляються статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківсь кого піклування. Це передбачає збереження за ними пільг, що гаранту ються державою таким категоріям неповнолітніх. За вихованцями збері гається право на житло і майно, що їм належить, за його збереження до досягнення дитиною повноліття відповідають органи опіки і піклування.
Затверджене тимчасове положення про дитячі будинки сімейного тину передбачало подальше посилання державної допомоги дітям — си ротам і дітям, які залишилися без батьківської опіки. Завдяки поєднан ню суспільних, колективних і сімейних форм виховання, а також закріп лялася юридична основа ДБСТ — сім'я, яка взяла па виховання не менш п'яти дітей — сиріт чи дітей, що залишилися без опіки батьків, регла ментувався порядок влаштування дітей па виховання; вперше визначені
152 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 153
права її обов'язки батьків-вихователів; порядок соціального і матеріаль ного забезпечення ДБСТ.
Аналіз документів засвідчує, що у правовій соціальпо-захисній кон цепції системноутворюїочнм фактором ДБСТ є вихідна мета, суть якої полягає у соціальному захисті й охороні права та інтересів дітей, в умовах, наближених до домашніх, але різних за складом учасників ви ховного процесу, правовими відносинами між ними, управлінською струк турою, функціонування яких безпосередньо впливає па життєдіяльність ДБСТ. Це обумовлює особливість державної політики стосовно ДБСТ: 1) ДБСТ — це один із об'єктів соціальної політики; 2) держава розроб ляє правові основи ДБСТ і падає їм соціальні гарантії і пільги, визначені законодавством України і доповнені та розвинені виконавчими органами па регіональних рівнях; 3) держава зацікавлена у максимально широкій участі органів місцевого самоврядування у проведенні політики у цій сфері; 4) держава падає допомогу і підтримку ДБСТ у виконанні ними своїх функцій. Хоча при цьому простежується недосконалість щодо ди ференціації сфер компетенції органів владами стосовно ДБСТ, яка іноді діє за принципом, коли "у сімох няньок — дитина без ока".
Водночас практиків радує той факт, що останнім часом з'явилися дослідження, які концептуально обґрунтовують особливості і характер функціонування ДБСТ як соціального інституту, як соціально-педагогіч-ної системи.
В Україні за підтримки ЮНІСЕФ, МОМ України, Державного ком ітету у справах сім'ї та молоді, Державного центру ССМ було проведе но кілька семінарів для майбутніх батьків — вихователів, для праців ників ССМ, котрі мають супроводжувати такі сім'ї. Все це в сукупності дозволяє говорити, що па сьогодні в Україні сформувалась організацій-но-педагогічпа концепція, яка дозволяє сприймати ДБСТ як "сімейнопо-дібпу" систему влаштування дітей, що залишилися без батьків. Це обу мовлює деякі соціальні особливості розвитку ДБСТ:
рівноправність груп — сімей;
їх малу чисельність;
возз'єднання дітей — родичів;
автономність і суверенітет груп — сімей в організації своєї життє
діяльності;
відкритість ДБСТ, що сприяє налагодженню широких зв'язків з
іншими соціальними інституціями;
комфортність життєвого середовища;
— педагогічна позиція соціальної взаємодії батьків-вихователів з вихованцями.
При цьому, слід зазначити, що сьогодні уже визначені основні напря ми життєдіяльності ДБСТ:
Цікавим підходом у технології організації життєдіяльності дітей у ДБСТ є використання ідей соціального виховання шляхом включення їх у колективні сімейні справи. Це, зокрема, можуть бути:
а) організація життєдіяльності кількох ДБСТ на основі щоденної
гумаїшоспрямовапої виховної роботи і в результаті участі вихованців у
соціально значущих справах (наприклад, "Очистимо джерело", "Пода
рунки друзям", "Полікуймо книжку", "Концерт для дитячого садка",
"Мамин день" тощо);
б) організація діяльності вихованців як суспільно-зпачущої, цікавої,
творчої для кожної особистості (наприклад, "Моя хатинка для птахів",
"Подарунок мамі — своїми руками", "Конкурс па найкращий квітник "
та ііі.);
в) змоделювати самоуправління в ДБСТ па принципах змінності орган
ізаторів, що дозволяє включати усіх вихованців в активну діяльність
(скажімо, один тиждень одна особа виступає "керуючим" справами по
наданню допомоги батькам, а інший відповідає за якість підготовки до
машніх завдань, хтось дбає про порядок у подвір'ї, а надалі функції
можуть змінюватись);
г) налагодження таких відносин між кількома ДБСТ, щоб усі були
зацікавлені у долі й успіхах кожного члена різних сімей.
Звичайно, організація різних видів діяльності дітей потребує і вирі шення деяких важливих питань, па які зобов'язаний звернути увагу соц іальний працівник. Це стосується: 1) умов для самоорганізації індивіду ального життєвого середовища вихованця; 2) умов для колективної жит тєдіяльності; 3) умов для розвитку трудових навичок дітей; 4) умов для творчих занять; 5) умов для занять спортом; 6) умов для медичних і гігієнічних процедур.
154 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 155
У роботі з вихованцями ДБСТ привертає увагу психологічний ас пект, який передбачає психологічну реабілітацію дітей, що залишились без опіки батьків, їх психологічну адаптацію в нових соціальних умовах, психічний розвиток вихованців дитячого будинку. В цьому плані в умо ва сімейного дитячого будинку, на пашу думку, помітно стимулюється розвиток емоційної, мотиваційної вольової та інтелектуальної сфери дітей.
Вітчизняні та зарубіжні науковці (Г. Бевз, Л. Галагузова, І. Пеша, І. Трухіи, С. Мещерякова) розробили систему психологічного розвитку дитини, який базується па встановленні ефективио-особистісішх зв'язків дітей з дорослими та іншими людьми. А це потребує того, щоб:
1) ДБСТ був пристосований для постійного проживання в ньому
дітей від часу приходу аж до повноліття;
Особливо важливим аспектом у виховному процесі ДБСТ є прояв гуманістичних засад у діяльності батьків — вихователів, які не повинні "імітувати" сім'ю, а жити повноцінним життям справжньої сім'ї. З цією метою психолог (із соціальної служби чи з опікунської ради, або з управ ління освіти) повинен організовувати психопрофілактичну, діагностичну, розвиваючу, исихокорекційну і консультативну діяльність. Це забезпечує реалізацію професійного підходу, який попереджує небезпеку "гри в сім'ю".
Безперечно, щоб розгорнути у ДБСТ професійну і цілеспрямовану роботу, слід проаналізувати чотири основні групи проблем, які з перших днів з'являються у такій сім'ї:
4) взаємовідносини з органами опіки і піклування.
Усвідомлення соціальними працівниками і органами опіки означених
проблем дозволяє робити батьків вихователями, а не обслуговуючим персоналом, які па основі взаємодії допомагають формуванню у вихо ванців життєво важливих навичок.
Зважаючи на те, що у світі існує кілька концепцій щодо вирішення проблем дітей, які залишаються без опіки батьків, науковці пропонують різні підходи при вирішенні долі таких дітей.
|
Таблиця 1. Концептуальні підходи щодо влаштування і захисту дітей |
|
|
Концептуальний підхід |
Зміст означеного підходу |
|
1.Соціально-захисна концепція |
Педагогічна система, спрямована на мінімалізацію протиріч, які з'являються в економічному і правовому статусі виховання |
|
2. Організаційно-педагогічна концепція |
Педагогічна система, спрямована на сімейно-подібні чи сімейне влаштування дітей, що залишилися без опіки батьків |
|
3.Психологічна концепція |
Педагогічна система, спрямована на психологічну реабілітацію дітей, що залишилися без сім'ї |
|
4.Концепція дитячого містечка |
Педагогічна система, спрямована на соціальну реабілітацію дітей в умовах, наближених до сімейних, під патронажем матері-виховательки |
|
5. Концепція сім'ї Фостера (США, Україна, Німеччина) |
Педагогічна система, спрямована на соціальну реабілітацію дітей, що залишилися без опіки батьків, в умовах реальної сім'ї |
|
6. Концепція дитячого будинку сімейного типу (Чехія, Україна) |
Педагогічна система, спрямована на соціальну реабі літацію дітей, позбавлених опіки батьків, в умовах групової сім'ї під керівництвом батьків-вихователів |
Рис. 1
Аналіз вітчизняних і зарубіжних концептуальних підходів показав що поступово створювалася педагогічна структура ДБСТ, суть якої про являється у взаємозв'язку інваріантної сукупності: вихованці — вихова телі — цілі виховання — зміст виховання — процеси виховання — організаційні форми реалізації цього процесу. Цю систему можна пред ставити наочно у моделі (рисі)
156 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 157
Зміст, організація і процеси базуються принципах: гуманізму, соціаль ної захищеності, соціальної реабілітації, віативності, цілісності, що в ціло му дозволяє досягати оптимальних результатів у становленні дитини.
Адекватність включення дитини у нове соціальне середовище — ДБСТ - потребує комплексного вивчення дитини. З цією метою можна використати методику вивчення особистості через її уявлення про себе як суб'єкта діяльності, куди включено такі основні складові.
Сфери діяльності людини
З цією метою використовуються різні діагностики: психологічні, пе дагогічні, медичні, які представлені у розділі "Діагностика як складова соціальної роботи".
Функціонування ДБСТ не лише гарантує створення оптимальних умов для життєдіяльності вихованців, але й для їх розвитку, прогнозування свого майбутнього, проектування життєвих планів. Останнє стосується, перш за все, підлітків, котрі підходять до свого повноліття. В даній ситуації соціальний педагог чи соціальний працівник може скористатися організаційно-методичною моделлю управління формування життєвих планів вихованців ДБСТ як комплексом процесів ставлення і задоволен ня іірофесійпо-пізнавальпих і духовних потреб підлітків, розвиток за гальних і професійних здібностей, що синтезують у собі вплив соціаль них, педагогічних, психологічних, економічних і управлінських фактів. Оргапізаційно-методичне забезпечення формування життєвих планів підлітків представлено у таблиці нижче.
Таблиця 2. Соціально-педагогічне управління формуванням життє-
вих планів
|
Компоненти |
ДБСТ |
Післяшкільна освіта, виробництво |
|
1 |
2 |
3 |
|
Цілі: соціальні психологічні дидактичні |
Забезпечення соціальної орієнтації в умовах ринку праці |
Адаптація в нових умовах, прояв готовності до формування професійного самовизначення |
|
Вивчення "Я" |
Адаптація в новому колективі, в сім'ї, вивчення "Я" |
|
|
Формування ставлення до різних видів соціальної практики, професійної діяль -ності, навичок саморегуляції |
Забезпечення наступності шко -ли і спеціальної підготовки, самоосвіти і необхідності підвищення кваліфікації |
|
|
Функції: навчальні |
Інформація про світ самостійного життя, допрофесійна і професійна підготовка вихованців |
Навчання спеціальним знан -ням, умінням професійної праці, самоосвіта в умовах соціальної практики, кон суль-тації з економічних і т ехноло-гічних особливостей професій |
|
розвиваючі виховні |
Формування і розвиток за -гальних знань і умінь, під го-товка до самостійного жит тя в соціумі, професійні спроби |
Вивчення досвіду роботи по вдосконаленню соціального самовизначення, допомога у здійсненні професійних спроб |
|
Стимулювання позитивних проявів у готовності до самовизначення |
Корекція ціннісних орієнтацій і відкидання негативних соці аль-них стереотипів, стимулю вання позитивних професійних намірів |
|
|
Зміст дія льності за етапами: 1-й етап Пошуковий 11-й етап Моделюван ня діяль ності |
Визначення теорії і прак ти ки формування життєвих планів і самовизначення під -літків, інформаційна, діа г-ностична робота по виз на-ченню індивідуальних реко -мендацій для підлітків ДБСТ |
Координація робот и з ДБСТ щодо динаміки професійного самовизначення вихованців, входження у професію, професіографічні, корекційні заходи |
|
Вивчення динаміки життє -вого планування і само виз начення вихованців ДБСТ |
Вивчення змін самовизначення у процесі оволодіння профе -сією, вивчення соціального ста -новлення вихованців, оволо -діння знаннями, методами, практика їх використання у роботі з підлітками ДБСТ |
158 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 159
Продовження таблиці
|
1 |
||
|
Ш-й етап Формування професійного самовизна чення вихованців |
Програма педагогічного управління процесом формування життєвих планів підлітків, розробка програми їх соціального і професійного становлення |
Розробка наскрізних програм оволодіння професією, курсів з майбутньої професії, організація практики, зустрічей з спеціалістами, семінарів, школи за професіями, круглі столи |
|
Форми організацій соціально-виховного процесу |
Профорієнтаційні, ознайомчі екскурсії, практики, гуртки, семінари, свята, конкурси, професійні змагання, виставки та ін. |
Лекції, лабораторні заняття, консультації, школи молодих спеціалістів, клуби за професійними інтересами, спільні туристичні походи |
|
Методи: діагностики |
Методи вивчення особис тості, психолого-педагогіч-ні умови, розвитку знань про себе, про професію, ме тоди вивчення мотивів ви бору професії, питальники, бесіди, тести, анкети |
Методи вивчення професійно значущих якостей, професійне становлення, соціальної адап тації: анкети, тести, аналіз ре зультатів практичної діяль ності |
|
формування якостей осо бистості |
Розробка програм підготовки підлітків до самостійного життя, проведення імітаційних ігор, та їх включення в реальну практику |
Створення наскрізних програм професійного самовизначення, бесіди про особливості професій, робота по розвитку інтересу до різних професій |
|
організація діяльності |
Формування соціально і професійно важливих якостей, використання методу проб дії |
Зикористання семінару як методу входження у професію, практичне діяльність, організа ція ознайомлюваних з профе- |
|
Засоби |
Комплект професіограм про- ] фесій, методик вивчення осо- ) бистості підлітка, відеофіль- < ми про різні аспекти, акту- < ально значущої діяльності |
Модулі професій, схеми діяльності, відеофільми про адаптацію вихованців у нових ;оціальних умовах |
|
Критерії: пізнавальний |
Володіння інформацією про 1 зміст самостійного життя в с реальних умовах і г |
Знання про психофізіологічні )собливості, оточення, про летоди удосконалення ірофорієнтаційної роботи |
Продовження таблиці
|
1 |
2 |
3 |
|
емоційний |
Стан, що характеризує позитивне, устале ставлення до самостійного життя |
Повне задоволення станом справ у розвитку професійної орієнтації вихованців ДБСТ |
|
діяльнісний |
Потреба в обраній діяльності, максимально наближеній до особистісних особливостей |
Активне прагнення до професійної діяльності, адекватна оцінка особистісних здібностей, статусу у ДБСТ |
|
регулятив ний |
Впевненість у подоланні труднощів, оволодіння різними видами соціальної практики |
Прагнення до самовдоскона лення та особистісно значущих і соціально сприйнятливих якостей |
Практика показує, що важливою передумовпою в реалізації даної моделі управління розвитком дітей ДБСТ є статус і функції батьків — вихователів, які виступають головними співучасниками у процесі роз гортання профорієнтаційної роботи серед дітей даної категорії. На цей факт соціальний працівник має звертати уваху, оскільки розроблена ним програма дій може залишитися лише програмою.
У всіх випадках розгортання в ДБСТ соціально-виховної роботи соціальні працівники в деталях роз'яснюють мету їх діяльності, специф іку діяльності, окреслюють їхні функції та визначають види діяльності. Можна висловити припущення, що для повноцінного розвитку вихо ванців ДБСТ необхідно запроваджувати освітню програму для самих батьків ДБСТ, яка може складати з шести модулів:
Причому всі види навчання мають будуватися на використанні жит тєвих ситуацій із різних ДБСТ, але обов'язково з врахуванням базової освіти батьків, їх характерів, мотивації створення ДБСТ. Лише поєднан ня усіх соціально значущих факторів у діяльності дитячого будинку сімейного типу може засвідчити можливість розвитку соціальної особис тості суспільства.
160 Соціальна робота
Література
Питання для самоперевірки
6. Превенція насильства у сім Ч як комплексна проблема соціальної педагогіки
Аналіз вітчизняної
правової бази захисту від
насилства у родині
В українському законодавстві проблематика насильства у сім'ї зна ходить відображення у розділі 2 Кон ституції України "Права, свободи та обов'язки людини й громадянина в
Теоретичні основи соціальної роботи 161
Україні"(48), у Кодексі про шлюб та сім'ю, зокрема стаття "Права І обов'язки батьків у вихованні дітей". Стаття 4 цього Кодексу проголо шує принцип рівності подружжя у родині при розв'язанні різпих питань (41). Карний кодекс (КК) містить вичерпний перелік складів злочипів, що посягають на життя, здоров'я та статеву недоторканість будь-якого члена суспільства, незалежно від його статі, національності, соціальної приналежності й т. іи., переслідуючи різні форми фізичного та психоло гічного насильства. Ні у попередньому, ні у новому Карному кодексі немає спеціальних статей, які передбачали б відповідальність за злочини, скоєні у родипі особами, що є ріднею. Більше того, правоохоронні орга ни вважають, що насильство, скоєне у громадському місці по відношен ню до незнайомця, являє більшу небезпеку для суспільства, аніж такі ж дії, скоєні за закритими дверима у родині по відношенню до близьких.
Карні справи відразу порушуються тільки у випадку скоєппя тяжких злочинів — убивства та нанесення значної шкоди здоров'ю.
Така позиція у принципі неправильна. Насильство з боку близької людини, в якій той чи інший сім'янин завжди намагається знайти опору і підтримку, порушує головний принцип сім'ї- безпечне існування будь-якого ЇЇ члена. У цьому випадку можна запропонувати посилити карну функцію карного закону (за аналогією, наприклад, із КК США, Франції та інших країн). Доповнити усі статті, в яких ідеться про насильницькі дії, вказівкою на ті ж дії, скоєні по відношенню до того чи іншого члена сім'ї, Із обов'язковими змінами санкції у бік посилення покарання або ввести у КК поняття "залежні члени сім'ї". Саме вони найчастіше ста ють жертвами домашнього насильства та мають потребу у захисті й підтримці. Тому поняття "залежний член родини" мусить увійти у за гальну частину КК, щоб насильницькі злочини проти залежних членів родини розглядались як скоєні ири обтяжливих умовах. Не всяка на сильницька поведінка однієї людини по відношенню до іншої є об'єктом карпо-иравового реагування і, відповідно, є злочином згідно з карним законодавством України. Наприклад, у міжнародію-правовпх актах виді ляються, крім типових видів насильства у родині, такі види насильства, як генітальні каліцтва, примушування зробити аборт, примушування відмо витись від їжі, примушування до відмови від медичної допомоги, приму шування (контроль) у репродуктивній сфері — фізичне насильство; об меження поведінці, приневолений шлюб — психологічне насильство; інцест, зґвалтування у шлюбі — сексуальне насильство. У вітчизняному законо давстві до насильницьких злочинів у родипі належать суспільно небез-
162 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
163
печні діяння, передбаченні такими статтями КК: умисне вбивство (ст. 115), убивство матір'ю новонародженої дитини (ст. 117), убивство, скоєне у етапі афекту (ст. 116), доведення до самогубства (ст. 120), навмисне нанесення тяжкої шкоди здоров'ю (ст. 122), нанесення тяжкої або серед ньої тяжкості шкоди здоров'ю у стані афекту (ст. 123), умисне нанесен ня легкої шкоди здоров'ю (ст. 125), побої (ст. 126), мордування (ст. 127), загроза вбивства або нанесення тяжкої шкоди здоров'ю (ст. 128), ображення (ст. 130), зґвалтування (ст. 152), розбещування неповнолітніх (ст. 155), спонукання до дії сексуального характеру (ст. 154), статеві зносини та інші дії сексуального характеру з особою, що не досягла 16-літиього віку (ст. 155), втягування у заняття проституцією (ст. 303), иенадання допомоги особам, які знаходяться у небезпечному для життя стані (ст. 135, 136), експлуатація дітей (ст. 150), ввезення, виготовлен ня, збут і розповсюдження предметів порнографії (ст. 301). (73).
Як показує аналіз юридичної літератури, психологічне насильство виражається словосполученням "загроза вживання насильства", під яким розуміють страхання, залякування жертви шляхом вживання фізичного насильства. Крім того, психологічне насильство може включати заподі яння душевної або психічної травми та обмеження свободи волевиявлен ня незалежно від реальності настання фізичного ушкодження. Фізичне й психологічне насильство тісно взаємопов'язані між собою. Здійснюючи фізичне насильство над людиною, їй наносять і душевну травму. Вжи вання ж психологічного насильства, навіть при відсутності явно вираже ного фізичного порушення, завжди викликає якісь, нехай незначні, але зміни в людському організмі. Варто зауважувати, що нри перерахуванні форм насильства (фізичне, психологічне) у вітчизняній карно-правовій доктрині самостійно не виділяється така розповсюджена його форма як сексуальне насильство. Це пояснюється тим, що, наприклад, зґвалтуван ня, як найпоширеніший статевий злочин посягає не тільки па життя, здоров'я, тілесну недоторканість жінки, наносячи їй тим самим серйозну фізичну шкоду, але й на її честь і гідність, одночасно об'єднуючи у собі риси і фізичного, і психологічного насильства. Тому говорячи про фізичне насильство, карпо-правова теорія має па увазі як убивства, тілесні по шкодження, так і зґвалтування та інші види статевих злочинів. Таким чином, під насильницькими злочинами розуміємо будь-які суспільпо-не-безпечпі та карпо-протиправиі діяння, здійснювані шляхом нанесення фізичної шкоди, душевної травми або обмеження свободи волевиявлен ня людини. У випадку з насильницькими злочинами, які мали місце у сім'ї, можна додати, що перераховані суспільно небезпечні та карно-
протиправні діяння скоюються членами родини по відношенню один до одного. Об'єктом домашнього насильства можуть бути будь-які члени сім'ї. Виділяють три нити сімейної жорстокості з боку: батьків по відно шенню до дітей; одного із подружжя по відношенню до іншого; дітей та онуків по відношенню до літніх рідних людей.
Аналізуючи правове підґрунтя захисту від насильства у родині, важ ливо знати, хто і як може вживати норми карного права.
При скоєнні у сім'ї таких злочинів, як убивство та нанесення тяжкої та середньої тяжкості шкоди здоров'ю, карні справи порушуються з ініціативи правоохоронних органів, які можуть отримати свідчення про скоєний злочин із різних джерел. Складнішою є ситуація із загрозами та образами. Як уже зазначалось, порушення та розслідування таких кар них справ має свої особливості, пов'язані з особливим порядком пору шення справи (за заявою потерпілого) та з об'єктивними труднощами, що виникають при збиранні, перевірці та аналізі доказів, необхідних для слідства. Відомо, що більшість таких злочинів відбувається за закрити ми дверима, при відсутності будь-яких свідків. Ситуація ускладнюється і тим, що у конфлікті беруть участь рідні . У цьому випадку особливо важливо дотримуватись усіх вказівок, поданих у КПК, що стосуються, перш за все, порядку подачі заяви у міліцію та порядку оскарження неправомірних дій (якщо такі мали місце) працівників правоохоронних органів. Заяву про злочин слід подати у відділок міліції, па території якого скоєно злочин. Форма заяви довільна і залежить від вікового та освітнього рівня особи, що її подає. Заява оформляється у двох примірни ках. На одному із них мусить бути поставлена відмітка про її прийом із зазначенням дати та номера за книгою обліку злочинів, що підтверджує її реєстрацію. Заяви приймаються не завжди. Підстави для відмови можуть бути законні та незаконні. Законні — якщо злочин скоєний на території іншого відділку міліції або якщо заява подається малолітньою чи не дієздатною особою. Незаконні -коли співробітники міліції під будь-яким приводом намагаються вмовити потерпілу відмовитись від подання заяви. Незаконна відмова у реєстрації заяви — це иайгрубіше порушення законності, спосіб приховування злочинів, ухилення від їх розслідуван ня. У випадку насильства у сім'ї такі дії міліції є, на жаль, не винятком, а нормою, і вони виступають безумовною підставою звернення до проку рора. В свою чергу, на прокурора покладено обов'язок розглянути звер нення, яке надійшло, перевірити його обґрунтованість і при встановленні фактів порушення закону вжити заходи до їх усунення, до поновлення порушених справ.
164 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 165
Потім, якщо заяву прийнято, особа, що проводить дізнання, або слідчий вирішують питання про порушення карної справи або про відмо ву про її порушення. У цьому випадку дії працівників правоохоронних органів, пов'язаних із незаконною відмовою, також можуть бути оскар жені у прокуратурі.
Крім цього, особа, потерпіла від насильства у родині, мас право подати заяву до суду у порядку приватного звинувачення. Зараз це технічно та психологічно складна процедура, що вимагає певного освіт нього рівня особи, що подає заяву. У перспективі — створення спеціаль них сімейних судів, яке планується у ході судової реформи, допоможе вирішити роблему та спростити процедуру звернення до суду у порядку приватного звинувачення. Велике значення у розслідуванні злочинів, скоєних у родині, мають різного роду експертизи, що проводяться відпо відними спеціалістами (судовими медиками у спеціалізованих лаборатор іях) тільки після порушення карної справи па підставі мотивованої по станови слідчого чи прокурора. До них належать: судово-медична, судо-во-біологічиа, хімічна, исихолого-психіатричпа та ін. (у залежності від обставин справи). Часто саме даиі експертизи й будуть складати докази у тій чи іншій справі.
Велике значення у боротьбі із насильством має попереджувальна та профілактична діяльність органів соціального обслуговування населення. Карпе законодавство викопує каральну функцію, воно орієнтоване більшою мірою на покарання, а не па виховання. Але щоб подолати насильство у родині, одних карних заходів не вистачає; потрібна серйоз на робота у сфері профілактики та виховання, яку й покликані викону вати інститути падання соціальної допомоги родині.
Короткий огляд діючого законодавства, спрямованого па подолання насильства у сім'ї, доводить, що воно дуже різпосторонпьо регулює ці правові відносини. Проблема полягає у недоліках практики застосування діючого законодавства, у прогалинах, пов'язаних із діяльністю право охоронних органів, у недостатньому усвідомленні громадянами своїх прав та невмінні відстоювати їх у судочинстві.
Насильницькі та образливі моделі поведінки і дій
Соціальпо-иедагогічна та психо логічна превенція насильства у сім'ї мусить засновуватися на тому посту латі, що насильство у сім'ї — це соц іальне явище, що характеризується взаємоиов'язаністю та взаємо-нро-никненням різних його аспектів (фізичного, сексуального, економічного,
психологічного). Часто насильство виявляє себе як комбінація фізично го, сексуального або емоційного скривджеппя. Нижче подаються окремі приклади із діапазону жорстокого ставлення, приниження та несправед ливості. Цей список включає моделі поведінки та дії, котрі за Конвен цією прав людини вважаються насильницькими та образливими. Щоб визначити ступінь насильницьких дій, достатньо з'ясувати такі випадки насильства: коли хтось дитину штовхає, наносить ляпаси, стусани та удари кулаками; жбурляє предмети; погрожує зброєю та наносить рани; фізично перешкоджає їй при спробі вийти з будинку, зачиняє дитину у приміщенні; залишає одну у небезпечних місцях; відмовляється допомог ти; якщо дитина хвора, перешкоджає спробам звернутися за медичною допомогою; не дає заснути у ночі; відмовляється купувати продукти харчування та інші необхідні для дитини товари; псує її майно; ображає батьків; братів та сестер; погрожує скривдити рідних або друзів.
Сексуальне насильство: поводження із дитиною як із сексуальним об'єктом; примушення роздягатися проти волі; примушення до статевого акту роти волі дитини, зґвалтування її; здійснення статевого ак±у із особливою жорстокістю; примушення до статевого акту після биття; примушення дивитися та повторювати порнографічні дії.
Емоційне ображання: постійно дитину принижують, несправедливо кривдять, ображають (наприклад, говорять, що дитина надто товста, худа, дурна й т. іи.); Ігнорують почуття дитини; насміхаються над II переконаннями не звертають уваги па ніжні почуття дитини; забороня ють виходити на вулицю гуляти із однолітками; маніпулюють особисті стю дитини, використовуючи при цьому неправду та незгоду; ображають її рідних та друзів. Психологічний та економічний тиск:
сварка, перепалка, непристойна поведінка, вживання нецензурних
слівта погрозливих жестів, постріли;
критика (висловлюють, принижують, знущаються, звинувачують,
піддають критиці);
погрози (вербальні та певербальпі, прямі та опосередковані);
домагання (прихід у гості без запрошення, дзвінки, переслідуван
ня,перевірки, хвилювання жертви на людях; залишаються, якщо просять
піти; заважають па роботі);
ізоляція (перешкоджають спілкуванню з друзями та іншими людь
ми, критикують друзів, звинувачувальні коментарі, небажання догляну
ти за дітьми, якщо жінка мусить іти на роботу чи кудись їхати);
вживання тактики тиску (змушувати жінку приймати якісь рішен
ня, звинувачувати та тиснути, щоб вона відчула свою провину, часто
166 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 167
похмуре обличчя; погрози розправи за умови, що жінка матиме з кимось сексуальний зв'язок; позбавляти фінансової підтримки, маніпулювати дітьми, намовляти друзів проти неї);
економічні утиски (не давати грошей, машину, кредитні картки,з-
ііяття грошей Із рахунку жертви та витрачення їх па себе, використову
вання правової системи проти жертви, витрачення грошей па алкоголь та
наркотики);
проголошування "правди", яка має суб'єктивне становище та виз
начення поведінки жертви;
брехня, приховування інформації, неправдивість; відмова брати
участь у процесі виховання дітей, не виконання сімейних обов'язків;
стримування емоцій (не надавати підтримки, не приділяти уваги,
не говорити компліментів або не виявляти поваги до почуттів, думок чи
прав жертви). Не показувати своїх почуттів, окрім гніву;
відсутність турботи про себе, зловживання наркотиками чи алко
голем, пізнє повернення додому, безглузда поведінка;
робити теж саме із своїми дітьми;
інші форми насильства та маніпуляції.
Головні поняття, форми сімейного
насильства та типи насильників
Необхідно також визначити й інші по няття, що стосуються цієї проблематики. — Залежний член сім'ї — непов нолітній член родини; член сім'ї, нездат ний внаслідок похилого віку, інвалідності, хвороби, матеріальної залежності від інших членів родини захистить себе від насильства.
— Насильство у сім'ї — усякі навмисні дії одного члена сім'ї по відношенню до іншого, якщо ці дії порушують конституційні права та свободи члена сім'ї як громадянина і шкодять його фізичному, психічно му чи моральному здоров'ю, а також розвитку дитини.
Насильство у сім'ї може мати форми фізичного, сексуального, псих ічного та економічного виливу і прииеволення.
шепшо до неповнолітнього, які порушують його психосексуальний роз виток.
До членів сім'ї належать:
подружжя; батьки;
батьки (мати, батько) та дитина (діти);
усиновителі (усиновитель) та усиновлений (узята за дочку);
дід (бабуся) та внук (онука);
вітчим (мачуха) та пасинок (пасербиця);
брати і сестри;
фактичні вихователі та вихованці.
Членами родини визнаються також й інші особи, які разом мешка ють, ведуть спільне господарство, турбуються один про одного.
У найпростішому вигляді можна змоделювати таку структуру акту насильства:
168 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 169
Якщо говорити про аморальні, протиправні форми насильства, то це форми людської поведінки, котрі мають неадекватні форми розв'язання протиріч па тих же рівнях, що І вказані джерела насильства. В залеж ності від рівня актуального конфлікту суб'єкта насильства, рівня при чин, які призводять до насильства, можна виділити такі "типи" насиль ників:
тину належать особистості — деграданти із редукованими цінностями, а регуляторами соціальної поведінки насильства є дезадаптація, нездатність до толерантності, глибокої емпатії, рефлексії, глибокий егоцентризм і певна інфаптилізація і т. іп. До такого типу належать особи — деградан ти із редукованими цінностями і регуляторами соціальної поведінки: ал коголіки, наркомани, побутові насильники, примітивні садисти іі т.іп.
4."Патологічний насильник", який здійснює насильницькі дії під впли вом головної психопатологічної детермінанти (мапіяки-паснльпики із гли бокими иатологіями особистішого, емоційного та інтелектуального роз витку — розумово відсталі, егалектоїдні, експлозивні, істеричні, ши-зоїдні форми психопатії, відповідні форми психіатричних захворювань і т. іп.) або уявлення про тип насильника дає можливість усвідомити пі ля хи походження потенційних насильників, а отже, і шляхи нейтралізації, иревенції насильства. Таким чином, розрізнивши первинне насильство як патологічний процес від тваринного насильства, яке є засвоєним та соц іальний ситуації розвитку та життєдіяльності людини, можна виявити головні шляхи иревенції насильства.
Шляхи превенції насильства
Превепція насильства може здійсню ватися суспільством у цілому і системою виховання та освіти зокрема. Про превен-цію насильства можна говорити двопла-пово: зміст (загальна і педагогічна иревенція) та рівень (первинна, вто ринна та третинна превепція).
Первинна превенція насильства передбачає створення суспільних ме ханізмів, які включають самі джерела насильства. До таких механізмів належать: по-перше, створення продуктивних духовних позитивних дже рел людського існування, формування актуальної гуманістичної суспіль ної моралі, Це може вирішуватись на рівнях філософському, етичному, технологічному, політичному, ідеологічному, юридичному та ін. По-дру ге, ліквідація соціально- економічних джерел насильства — забезпечен ня пристойних умов роботи та економічного рівня. Первинна педагогічна нревеиція може створити загальні позитивні умови розвитку особистості у системі виховання. Вторинна нревепція насильства передбачає створен ня умов для соціального відтворення насильства у суспільстві. Це систе ма виховання та освіти суспільства. Засобами розв'язання цієї проблеми є громадські інститути, які прямо або опосередковано впливають па ста новлення особистості, її соціалізацію та розвиток. Таким інститутом є
170 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 171
система виховання, яка здатна формувати психотравмами (реактивні пси хози, афекти. Важкі психічні стани, які викликані фрустраціями основ них потреб і т. ін.). Особистість у межах відповідних державних та соціальних програм. Інститут сім'ї у межах якого закладаються певні стандарти поведінки і напрямок розвитку людини. Інститути культури та інформації, які здійснюють активний вплив па людину. І особливо необ хідно говорити про соціально-педагогічні інститути формування гумані стичних основ людини. Так, здається, величезну, роль сім'ї, яка є най важливішим інструментом побудови людської особистості не до кінця представлена у превентивній роботі. Значне місце належить "субкуль-турпим" виливам. До них, насамперед, належать виливи масової культу ри, в якій формується певний агресивний стиль, культ сили, а то й відкритий стиль насильства. Напевно, суспільство ще не "оцінило" вплив агресивної кінопродукції на формування молодшого покоління.
Вторинна педагогічна превепція спрямована на виявлення певних тен денцій у розвитку насильства, а зміст його — на своєчасне попереджен ня та редукцію цих тенденцій.
Третинна превепція насильства передбачає чітку адресну роботу із формування відповідного ставлення до насильства, втілення конкретних заходів конкретних же форм насильства. Третинна педагогічна превепція спрямована на перевиховання певних структур та рис особистості , що відповідають насильницькій психології.
Методологія та методика иревенції насильства відносно формування гуманістичних особистіших рис лежать у межах формування позитивних та негативних механізмів саморегуляції соціальної поведінки. Позитив ними регуляторами можна вважати такі, що сприяють активізації життє діяльності особистості (гуманістичний світогляд і духовність, соціальна аутентичність, моральна саморегуляція та моральні інструменти — честь, гідність і т. ін.) Негативними регуляторами є формування усвідомлення відповідальності та наслідків насильницьких дій, формування негативних почуттів відносно явища насильства, його емоційне неприйняття тощо.
Педагогічна превенція може вирішувати певні педагогічні та психо логічні завдання. До актуальних педагогічних завдань можна віднести, перш за все формування ціннісного ряду, способів соціалізації, стійкого ставлення до явищ та негативних почуттів — страху, сорому й т. ін. у ставленні до насильства.
Актуальними психолого-педагогічними завданнями є: подання его центризму і розвиток емпатійиих якостей, формування асертивпих та
егоцентризму гуманістичних комунікативних якостей, адекватної самооц інки, самоконтролю і ості до саморозвитку, розвиток критичності, соц іальної адаптованості й індивідуальних механізмів подолання важких станів і переживань і т. ін.
Література
Конвенція про права дитини. — К., 1995
Питання для самоперевірки
Дій.
172 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 173
ГЛАВА 2.
ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ, ЩО МАЮТЬ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОБМЕЖЕННЯ
1. Концептуальний підхід до соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими функціональними можлиовостями
Міжнародна і вітчизняна практика свідчить, що па зміну ізольовано му інтернованому вихованню дітей-інвалідів повинно прийти інтегроване навчання та виховання. Реабілітаційні заходи стосовно дітсй-інвалідів мають розширюватись за рахунок розвитку сфери соціальної реабілі тації, яка повніша починатися досить рано, щоб діти-інваліди в ранньому віці могли максимально розвинути свої природні здібності без відриву від сім'ї і в подальшому своєчасно та найбільш повно інтегруватися в суспільство.
Концепція передбачає:
■^ здійснення ранньої соціальної реабілітації дітей-іивалідів через ме режу центрів реабілітації, максимально наближених до місця їх прожи вання;
^ виявлення та відбір дітей-іивалідів, що потребують ранньої соц іальної реабілітації, центрами в тісному контакті з органами охорони здоров'я і навчальними закладами;
Vі реалізацію для кожної дитшш-іиваліда індивідуальних реабілітац ійних програм, розроблених з урахуванням рівня їх розвитку та можли востей;
^ проведення ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів з безпо середньою їх участю'та без відриву від сім'ї (залучення батьків, інших членів сім'ї дитини до участі в реабілітаційному процесі);
^ перебування дитшш-іпваліда у реабілітаційному центрі в денний час, що є соціальною підтримкою сім'ї;
•/ перебування дитшш-іпваліда у дитячому колективі, без ізоляції від суспільства (як це відбувається у закритих інтернатних установах), в умовах звичайного середовища;
■^ поступову інтеграції дітей-іпвалідів до дитячих дошкільних зак ладів та загальноосвітніх шкіл;
^ ранню соціальну інтеграцію в суспільство.
З огляду на сьогодення до першочергових заходів реалізації Кон цепції необхідно віднести:
а) створення регіональних міжвідомчих рад з питань ранньої соціаль
ної реабілітації дітей-іпвалідів, які б сприяли реалізації державної пол
ітики у сфері реабілітації дітей-іпвалідів, розробленню правових, орган
ізаційних та інших заходів, пов'язаних з реалізацією Концепції, забезпе
чували б координацію дій у цій роботі;
б) розроблення та затвердження органами виконавчої влади регіо
нальних програм ранньої соціальної реабілітації дітей-іпвалідів, орієнто
ваних па запровадження системи ранньої соціальної реабілітації дітей-
іпвалідів з використанням сучасного прогресивного вітчизняного та за
рубіжного досвіду;
в) розроблення та затвердження типового положення про обласний,
міський та районний центр соціальної реабілітації дітей-іпвалідів з враху
ванням регіональних особливостей ї здоров'я дітей;
г) підготовку проекту Закону України "Про реабілітацію інвалідів в
Україні", який повинен визначити правові взаємовідносини учасників
процесу реабілітації дітей-інвалідів;
д) забезпечення підготовки та перепідготовки спеціалістів для центрів
ранньої соціальної реабілітації дітей-іпвалідів.
2. Моделі соціальної реабілітації дітей з функціональними обмеженнями
Сьогодні в Україні існує чотири моделі інвалідності.
Медична модель, вона визначає інвалідність як медичну патологію. Згідно з цією моделлю людина вважається "в нормі", якщо вона не має за медичними показниками відхилень. Медична модель, яка наявна в нашій країні, привела до медикалізації соціальних програм, спрямованих па надання допомоги особам з обмеженими можливостями. її головний недолік полягає в тому, що всі розроблені програми мають спеціалізова ний характер. Особливо це помітно в більшості шкіл-інтерпатів, коли дитина вилучається із середовища сім'ї і вже не має сімейної підтримки. А це сприяє тому, що дитина ізолюється від суспільства, що відбуваєть ся па її соціальному статусі.
Соціальна модель передбачає, перш за все, можливість для індивіда соціально функціонувати. З цією метою різними державними структура-
174 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 175
ми створюються соціальні служби, розробляються цілеспрямовані спец іалізовані програми, які на практиці служать швидше певними механізма ми, ніж засобами соціальної реабілітації та інтеграції людей з обмежени ми можливостями у суспільство.
Найбільш негативний ефект соціальної моделі інвалідності полягає в тому, що дитина, котра має інвалідність, а також члени її сім'ї стають пасивним об'єктом для патронажу і захисту. Доказом цього є діяльність організованих за останні три роки соціальних центрів, включаючи і ди тячі реабілітаційні центри. Створені соціальні служби хоча і стали виз начальним кроком вперед порівняно з віджилою системою соціального захисту, проте не вирішують істотного права людини, котра має обме ження, самій вирішувати, приймати рішення, мати варіанти вирішення тієї чи іншої життєвої ситуації. Тому ця модель не може стати базовою для ефективного з'єднання процесу соціальної реабілітації, оскільки вона розрахована на тимчасовий усніх.
Політична модель орієнтована на те, що діти котрі мають функціо нальні обмеження, розглядаються як меншість, права і свободи яких незаслужено обмежуються у цьому плані дана модель послужила по штовхом до поширення руху за права людини з обмеженими можливос тями, оскільки кожна людина має право на соціальну роль.
Основне положення програм, розроблених на базі політичної моделі, є твердження: людина, котра має обмежені можливості, її сім'я і родичі повинні бути головними експертами з проблем інвалідності і мати пріо ритетне право визначати соціальну політику, яка повинна відбиватися на їхніх інтересах.
Модель "культурний плюралізм" характеризує інвалідність не як медичну проблему, а як проблему нерівних можливостей.
Дана модель розглядає дитину з обмеженими можливостями і про блемами, які постають, з позицій громадянських прав, а не з позицій наявності патології. Вона орієнтується на всі можливості усунення фізич них і психологічних бар'єрів в соціальному середовищі шляхом створен ня різноманітних соціальних служб, засобів і методів. Саме сфера соц іальної роботи, а не медичний аспект є головною, де діти з проблемами в розвитку отримують професійну підтримку, захист, допомогу, саме тут їм створюють всі умови для соціальної адаптації, реабілітації та інтег рації в суспільне життя.
Даний підхід цінний тим, що він пропонує альтернативу і можливість вибору, який людина може зробити самостійно при підтримці соціальних
служб. До того ж варто наголосити, що критерієм незалежності є не міра її дієздатності і самостійності в умовах відсутності допомоги, а якість життя в умовах надання спеціалізованої допомоги.
Вихідною позицією в українській моделі є гуманістичний характер ставлення до дитини з обмеженими можливостями і сім'ї, яка її виховує.
Можна говорити, що гуманістичне начало проявилося уже в тому, що в Україні поступово переходять від терміну "дитина-іпвалід" до більш гуманного: "дитина з обмеженими функціональними можливостями" або "дитина з особливими потребами".
Другій підхід — особистісно-діяльнісний підхід до дитини з обме женими можливостями, який ставить її в обов'язкову діяльиісну пози цію, що не дозволяє їй відчувати себе неповноцінним. Це можливо за умови прояву дитиною власної активності, що має стимулюватися близь кими до неї людьми.
Третій — це соціальне бачення дитини і всебічне сприяння розк риттю її соціальної сутності, відмова від традиційної медичної моделі інвалідності на користь моделі соціальпо-иедагогічиої реабілітації. Таким чином, закріплюється гуманістична ідея, що проблема дітей з обмежени ми функціональними можливостями ні в якому разі не обмежується ме дичним аспектом, а декларується як соціальна проблема нерівних можли востей.
Соціальио-педагогічній реабілітації, як ми уже зазначили, сприяють різні сфери життєдіяльності: загальний потенціал соціуму (держава, бізнес, громадський сектор), сфера зовнішніх умов (виховний потенціал соціальних інститутів, сфера потенційної реабілітації (розкриття потенц іалу реабілітаційного), а також сфера специфічної професійної діяль ності.
Стосовно загального потенціалу соціуму можна впевнено сказати, що сьогодні держава прагне поліпшити законодавство, щоб сприяти за доволенню потреб клієнтів через різні соціальні служби.
На сьогодні бізнесові структури досить часто виступають одним із фінансових донорів у реалізації соціальних програм.
Роль неурядових організацій особливо важлива, оскільки вони об'єд нують людей, котрі є споживачами соціальної політики. Робота цих орган ізацій логічно доповнює державну соціальну структуру, доводячи допо могу і підтримку до кожного клієнта.
Сфера зовнішніх умов організації реабілітації вбирає в себе су купність умов, які враховують можливість, соціальну пристосованість
176 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 177
дитшш до навколишнього середовища, а також відповідність наданої допомоги вимогам середовища. Соціально-недагогічпа реабілітація може проводитись вдома, за місцем проживання дитини, в агентствах соціаль них служб, в установах денного перебування (спеціалізовані дошкільні і шкільні установи), в установах тимчасового перебування (школи-інтер-нати, дитячі будинки, будппки-іптерпати тощо).
Сфера специфічної професійної діяльності соціального педагога чи соціального працівника уже сьогодні загальновизнана. Єдине, на що вар то звернути увагу, — це на їхню спеціалізацію при виконанні своїх функцій як професіоналів:
освітпьо-виховна;
діагностична;
організаторська;
прогностична;
нопереджувально-профілактичпа;
оргаііізацішю-комуиікативаііа;
охорошю-захисиа.
У процесі роботи з дітьми з обмеженими функціональними можливо стями були визначені основні завдання першого організаційного етапу:
^ забезпечення всебічної поінформованості про загальні проблеми даної категорії дітей і їхніх сімей;
^ вивчення і диференціація проблем дітей з обмеженими можливос тями шляхом діагностики соціуму;
^ виявлення сутності соціально-педагогічпої реабілітації і пошук дійо вого механізму її проведення шляхом створення спеціалізованих центрів;
^ визначення альтернативних варіантів вирішення проблем соціаль но-педагогічпої реабілітації завдяки корисній дії раніше створених соц іальних служб.
На другому етапі (прогностичному) ставляться такі завдання:
^ прогнозування конкретних результатів при реалізації індивідуаль ної програми реабілітації;
^ проектування і моделювання ефективної діяльності спеціалістів щодо падання допомоги дитині і сім'ї;
^ проведення організаційної діагностики діяльності окремих неуря дових організацій, місією яких є сприяння духовно-моральпому розвитку дітей шляхом залучення іх до загальнолюдських цінностей у процесі соціально-педагогічпої роботи;
^ вивчення власного потенціалу сім'ї, в якій здійснюється реабіліта ція дитини з обмеженими можливостями.
На третьому етапі (підтримки і стимуляції) працівники мають сприя ти появі в дитини бажання до активної діяльності з метою вдосконален ня власних життєвих функцій. При цьому вирішуються такі завдання:
■^ розробка і впровадження методик оцінки різних аспектів реабілі таційного процесу із залученням найбільш зацікавлених осіб-членів сім'ї хворої дитини;
■^ падання психолого-педагогічпої допомоги сім'ї шляхом залучення їх до занять з профілактики, корекції, здоров'я, до сімейної терапії;
^ активне залучення дитини до посильної роботи у реабілітаційних і юнацьких організаціях, у спільній співпраці, взаємодії з здоровими дітьми;
^ підтримка дитячих і молодіжних громадсько-корисиих соціальних ініціатив, у процесі яких відбувається соціалізація дитини з обмеженими функціональними можливостями та всіх її членів сім'ї;
•ґ вивчення динаміки процесу, який відбувається, на індивідуальних моделях реабілітовапості;
^ удосконалення діяльності сиеціалістів-нрофесіопалів, активне за лучення до роботи волонтерів.
На четвертому етапі — активпо-реабілітаційному розгортається інтен сивне включення дитини у процес вирішення посильних для неї проблем, розширюються міжособові контакти, стимулюється певна самостійність у прийнятті рішень, формується позиція активного суб'єкта соціальної діяль ності.
У реальних умовах всі означені завдання спрямовані на дитину з обмеженими функціональними можливостями, па реалізацію її внутріш нього потенціалу. З цією метою у кожному окремому випадку розробля ються спеціальні методики і технології, розраховані на групову та індив ідуальну роботу з такою категорією дітей
3. Вивчення стану та діагностика дитячої інвалідності
Нині час, коли ринкова політика змусила частково демократизувати державні структури і зробити кілька кроків у бік лібералізації економі ки, соціальні працівники і соціальні педагоги знайшли свою "нішу" в соціальній політиці стосовно дітей з обмеженими функціональними мож ливостями. Вони повернули професійну діяльність не в бік політичних реформ, а до людини, зосередившись на створеній місцевих організацій, різних громад, які добре знають потреби жителів і тому роблять усе, щоб направити фінанси на задоволення потреб населення.
178 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 179
Не можна однозначно стверджувати, що питання соціального захис ту сімей з дітьми-іпвалідами перебуває десь на задвірках сімейної політи ки. Навпаки, проблемі захисту дітей з обмеженими функціональними можливостями в останні роки приділяється все більше уваги. Позитивну роль у цьому плані відіграв Закон України від 16 листопада 2000 року "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвал-ідам", де вперше поставлене питання про необхідність пошуків шляхів і механізмів поліпшення життя таких дітей та створення умов для їхньої інтеграції в суспільство.
Деталізації низки заходів по удосконаленню системи підготовки і перепідготовки спеціалістів для роботи з даною категорією дітей є відоб раженням уваги держави до цієї проблеми у затвердженій в Концепції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів та Положенні про міжвідомчу координаційну раду з питань ранньої соціальної реабілітації дітей-іпвалідів, Постанові Кабінету міністрів (від 12 жовтня 2000 р.) та Положенні про навчальио-реабілітіційний центр (Наказ Міністерства освіти й науки Ук раїни від 28 серпня 1997 р.). Зокрема, став певним стимулом в активі зації соціальпо-реабілітаційпої роботи з дітьми-інвалідами Указ Прези дента України від 2 грудня 2002 року "Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту інвалідів та проведення в Україні у 2003 році Року людей з інвалідністю", па якай активно відгукнулися обласні і міські державні адміністрації, соціальні служби для молоді, управління у справах сім'ї.
Загалом усі ці документи є активним відгуком па Конвенцію О ОН про права дитини, в якій статтею 23 визначається право дитини-іпваліда вести повноцінне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють впевненості у собі, а також право дитини па особливе піклування, дос туп до освіти, відновлення здоров'я, соціального, культурного і духов ного життя.
Ці положення знайшли також відображення і в Національній про грамі "Діти України", де рання реабілітація хворих дітей-інвалідів розг лядається як проблема національного значення, що потребує першочер гового розв'язання.
І якщо до 90-х років соціальна політика щодо інвалідів мала в основ ному компенсаційний характер, коли вся увага концентрувалась на гро шових виплатах, то сьогодні створення реабілітаційних центрів передба чає завдання іншого характеру: адаптація дітей і молодих інвалідів до соціального, а життєвого середовища, до інтересів та потреб інвалідів.
У цьому плані помітним кроком щодо створення умов для активної життєдіяльності стала Постанова Кабінету Міністрів України "Про Ком пенсаційну програму розв'язання проблем інвалідності" у 1992 році У цій Програмі викладено комплекс дій, спрямованих па поетапне вирішен ня проблем інвалідів у сфері:
■^ профілактики інвалідності, медичної, соціально-трудової реабілі тації;
■/ падання інвалідам протезио-ортопедичиої допомоги і забезпечення транспортними засобами;
■^ створення інвалідам рівних можливостей;
■^ створення інвалідам умов для одержання освіти, реабілітація інвалідів в освіптніх закладах;
^ культури, відпочинку, фізкультури та спорту;
■^ поліпшення матеріальпо-іюбутових умов інвалідів;
^ наукових досліджень з проблем інвалідності.
Для фінансування робіт і державних програм із соціального захисту інвалідів постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 1991 року № 92 створено Фонд соціального захисту інвалідів з відділеннями в Автономній Республіці Крим, областях, містах, Києві і Севастополі.
Враховуючи основні причини розвитку дитячої інвалідності (спадкові хвороби, вроджені вади розвитку та дитячий травматизм) з метою зни ження негативного вплву цих факторів на стан здоров'я населення Украї ни в навчальні плани загальноосвітніх закладів введено предмети, які засобами освіти стимулюють молодь до здорового способу життя — "Фізич на культура і здоров'я" та "Основи безпеки життєдіяльності людини".
У вищих навчальних закладах всіх рівнів акредитації, незалежно від форм власності, Державними стандартами вищої освіти передбачається вивчення курсу "Безпека життєдіяльності людини" як обов'язкової за гальноосвітньої дисципліни, що включає розділи долікарської допомоги і валеології. Передбачається вивчення майбутніми вчителями курсів "Ос нови валеології" і "Основи медичних знань" як складових фахової підго товки вчителів. У більшості педагогічних вищих навчальних закладів "Валеологія" як загальноосвітня навчальна дисципліна викладається по чинаючи з 2000 року.
У 2002 році в Класифікатор професій ДК-003-95 введено професії "валеолог" і "педагог-валеолог". Міністерством освіти і науки прово диться робота щодо введення до Переліку напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців, "біолог-валеолог" та "вчитель культури здоров'я".
180 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 181
Враховуючи реальну ситуацію в Україні розроблено цілу систему соціального захисту інвалідів. Це, зокрема:
■^ пенсійне забезпечення,
•/ державне соціальне страхування,
^ державна соціальна допомога,
^ система пільг та компенсацій як соціальна підтримка,
^ соціальний захист потерпілих від Чорнобильської катастрофи,
^ фінансове забезпечення програм соціального захисту інвалідів,
-/ медичне забезпечення інвалідів,
■^ медичне забезпечення інвалідів,
■^ освіта інвалідів,
^ соціальна і нрофесіі'ша реабілітація тощо.
Система соціальної реабілітац дитини лише тоді зможе спрацювати на повну потужність, якщо вона у своїй сукупності сприятиме відновлен ню фізичного, психічного і соціального статусу дитини з вадами більш якісно при значно менших фінансових затратах, оскільки основні витра ти лягають па плечі батьків, котрі виховують дитину.
Така система характеризується відкритістю та доступністю, наближе на до місця проживання дитини, що дозволяє батькам або особам, які їх замінюють, брати участь у реабілітаційному процесі. Діти не вилучають ся із сім'ї, не порушуються біологічні, фізіологічні та психологічні зв'язки дитини з матір'ю, рідними та близькими людьми.
Комплексно вирішуючи питання дитячої інвалідності та реабілітації, відділення Фонду соціального захисту інвалідів акцентують основну увагу па підтримці діяльності і створенні реабілітаційних центрів для дітей-іпвілідів.
Створення системи ранньої соціальної реабілітації дітей-іпвалідів при здійсненні професійної, медичної та соціальної реабілітації осіб з обмеженими фізичними і психічними можливостями дає змогу заверши ти формування цілісної реабілітаційної системи в Україні, проводити цілеспрямовану загальнодержавну політику запроваджувати новітні ре абілітаційні методики, спільними зусиллями спрямувати їх па допомогу дітям-інвалід ам.
Оптимальним варіантом, як стверджують дослідники, батьки і спеціа лісти є спеціалізована служба "Центри соціальної соціально-психолого-педагогічиої реабілітації дітей та молоді з обмеженими функціональними можливостями" (далі служба) діяльність якої регламентує Положення, розроблене Державним центром соціальних служб для молоді".
З мстою оптимального вирішення проблеми соціального захисту і підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями УДЦССС, Державшій комітет у справах сім'ї та молоді, а також Державним інсти тутом проблем сім'ї та молоді було проведене соціологічне дослідження "Соціальна адаптація дітей та молоді з функціональними обмеженнями". Дане дослідження дозволило виявити основні соціальні проблеми, з яки ми стикаються діти і молодь з функціональними обмеженнями та їхні батьки, які виховують таку категорію дітей, скреслити можливі шляхи удосконалення процесу вирішення проблем даної групи дітей і молоді.
Висновки, яких дійшли автори дослідження після проведення опиту вання методом анкетування респондентів трьох категорій, показали, що основні проблеми дітей і молоді з функціональними можливостями зосе реджені у 7 основних сферах:
^ матеріальне забезпечення (різниця між реальним прожитковим мінімумом і встановленими виплатами по інвалідності, брак реалізації встановлених законодавством пільг і нестача деяких додаткових, недо статність безкоштовного забезпечення технічних і медичними засобами лікування, реабілітації, компенсації вад і захворювань);
■^ медичне обслуговування (недостатня кількість і якість послуг без коштовного лікування, а також профілактики, реабілітації і ранньої діаг ностики, брак спеціалізованих закладів і кваліфікованих фахівців, особли во в невеликих поселеннях, нестача заходів щодо оздоровлення і сана торного лікування, зокрема брак путівок для дітей з батьками);
^ психологічна допомога дітям і батькам (нестача відповідних осередків і фахівців, матеріально-технічного та іпформаційію-методич-ного забезпечення інноваційних методів роботи);
^ освіта і професійне навчання (нестача спеціальних груп у дитя чих садках і спеціальних класів у загальноосвітніх школах, спеціальних шкіл, особливо в малих поселеннях, недостатня якість надомного на-вчашія і спеціальної підготовки педагогів, що його здійснюють, недо статність закладів професійного навчання і можливостей безкоштовного продовження освіти);
■^ працевлаштування дітей і батьків (невиконання законодавчих квот щодо працевлаштування, нестача спеціальних робочих місць, прий нятного режиму і умов праці, брак можливостей надомної праці, спеціалі зованих підприємств, недостатність зусиль Державної служби зайнятості); •^ спілкування, заняття улюбленими справами (нестача осередків -клубів, денних центрів соціальної адаптації, центрів соціальпо-психолог-ічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями —
182 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 183
спеціалізованих служб ЦССМ, творчих майстерень тощо, інноваційних форм роботи — груп взаємодопомоги, спеціальних змін в таборах відпо чинку тощо, інших форм роботи державних і громадських організацій, які займаються проблемами інвалідності);
^ підготовка дітей і молоді до самостійного життя (нестача центрів соціальної адаптації, центрів соціальїю-психологічіїої реабіліта ція дітей та молоді з функціональними обмеженнями — спеціалізованих служб ЦССМ, закладів професійної орієнтації і навчання, діяльності щодо сприяння працевлаштуванню, створення спеціалізованих служб знай омств тощо);
•/ вільне пересування (невиконання вимог законодавства щодо при стосування будівельних споруд і транспорту до потреб людей з функціо нальними обмеженнями, певна нестача транспортних пільг).
Зважаючи па те, що і Державний центр ССМ, і місцеві реабілі таційні центри ставлять собі за мету створити всі можливі умови, щоб допомогти дітям інтегруватися в повий соціум, у суспільство, важливо було звернути увагу на одну із проблем, яка стосується, перш за все, дітей — форма і місце навчання. Причому особливий інтерес викликають відповіді самих дітей з функціональними обмеженнями (паралельно про водилося опитування їхніх батьків і експертів).
Серед функціональних характеристик сімей, які мають дітей з обме женими можливостями, па нашу думку, найбільш значущими є такі:
З метою виявлення особливостей сім'ї, окрім структурних і функціо нальних характеристик, важливі також індивідуальні особливості ЇЇ членів. До них відносяться; соціальїю-демографічиі, фізіологічні, психологічні, патологічні звички окремих членів сім'ї, а також характеристика дитини, вік, рівень фізичного, психічного, мовного розвитку, інтереси, здібності, освітня установа, яку вона відвідує, рівень навчання і спілкування, на явність поведіїїкових відхилень, патологічні звички, мовленнєві і психічні відхилення.
Поєднання індивідуальних характеристик членів сім'ї з її структур ними і функціональними можливостями утворюють комплексну характе-
ристику — статус сім'ї. Для визначення статусу сім'ї користуються таки ми поняттями:
соціальїю-екопомічний статус;
соціальпо-психологічний статус;
соціально-культурний статус.
Індивідуальні характеристики членів сім'ї фіксуються у ході інтер в'ю, безпосереднього спостереження і (або) за результатами обстежень, проведених іншими спеціалістами (лікарем, психологом, корекційним пе дагогом).
Структурні компоненти сім'ї визначаються в основному під час бес іди чи вивчення офіційних документів ( медична соціальна карта, тощо).
Для визначення психологічного клімату сім'ї можна використовува ти відкрите та опосередковане спостереження, тести (тест-оиитувальник, опитувальник для батьків, малюнок сім'ї), а також результати спостере жень проведених психологом, психотерапевтом.
Рівень загальної культури включає показник освіти дорослих членів сім'ї, побутову та поведінкову культуру членів сім'ї. При цьому можна застосовувати інтерв'ю, що дозволяє виявити коло інтересів, розвиток духовних потреб, організацію дозвілля, спільні форми відпочинку.
У ході вивчення умов забезпечення раньої реабілітації дітей зверта лася увага на ряд показників, які дозволили виявити певні "білі плями" у роботі з даною категорією дітей та їх батьками:
•^ матеріальне забезпечення;
■^ медичне обслуговування;
■^ психологічна допомога дітям і батькам;
■^ освіта і професійне навчання;
-Ґ працевлаштування дітей і батьків;
-Ґ спілкування, заняття улюбленими справами;
■^ підготовка дітей і молоді до самостійного життя;
■^ вільне пересування.
Зокрема, відповіді експертів стосувалися причини, що зумовлюють матеріальні, медичні, освітні проблеми сімей, які виховують дітей і мо лодь з функціональними обмеженнями.
Відповіді показують, що найбільш гострою з числа проблем, з якими стикаються сім'ї з дітьми і молоддю з функціональними обмеженнями, є прична недостатнього матеріального забезпечення. Експерти вважа ють, що матеріальні проблеми зумовлені такими факторами (наводяться в порядку частоти згадувань):
^ нестабільна економічна ситуація в країні;
184 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 185
-ґ недосконалість законодавчої бази стосовно матеріального забезпе чення і соціальної захищеності родин, що виховують дітей-інвалідів;
^ значна мінусова різниця між державними виплатами на дітей-швалідів і реальним прожитковим мінімумом;
•^ ліквідація, в багатьох випадках, допомоги матерям, що не працю ють і доглядають дітей-швалідів, з причин незначного перебільшення норми доходів на члена сім'ї, яка є жебрацькою і образливою;
•^ наява велика частина безробітних серед батьків, котрі виховують дітей-іпвалідш;
^ дорогі лікуванні й медикаменти;
■^ високі комунальні платежі;
^ відсутність будівництва державного житла унеможливлює покра щення саиітарпо-житлових умовах, тобто поліпшення здоров'я дітей і батьків, відповідно зростають витрати па лікування;
■^ недостатнє безкоштовне забезпечення протезами, іншими технічни ми пристроями;
^ недоступність безкоштовного санаторно-курортного лікування;
-ґ нестача центрів соціально-психологічпої реабілітації дітей та мо лоді з функціональними обмеженнями, недостатня можливість залишити дитину у денний час і піти працювати, брак інших форм розвантаження батьків для роботи та відпочинку;
^ відсутність центрів ранньої діагностики, що збільшує кількість інвалідів та іп;
•^ дорожнеча діагностики й консультування; ^ некомпетентність фахівців-медиків;
^ недоступність спеціалізованої допомоги в невеликих населених пун ктах;
■^ екологічна ситуація в місцях проживання;
^ відсутність профілактичних заходів;
•ґ відсутність інформації про методи ранньої діагностики і реабілі таційні заходи та іп.
Причинами психологічних проблем дорослих членів родини є:
^ усвідомлення неможливості забезпечити гідне життя своїй дитині;
^ страх перед майбутнім дитини ( труднощами працевлаштуванням, створення власної сім'ї тощо);
•^ відсторонене ставлення оточуючих до інвалідів;
■/ поширеність хибних уявлень щодо інвалідності ( наприклад, дум ка, що фізично обмежена людина неповноцінна й інтелектуально);
^ брак інформації про виховання і характер взаємостосунків з дітьми і молоддю з обмеженими можливостями і, відповідно, нерозуміння бать ками їхніх проблем;
•^ розпад сімей з дітьми-іпвалідами;
•/ підвищене відчуття відповідальності, намагання зробити усе за дитину, часто трансформується в гіперопіку;
■^ прагнення сховати дитину від оточуючих, а також — звуження кола спілкування, ізольованість та іп.
Причини психологічних проблем самих дітей і молоді з функціо нальними обмеженнями, па думку експертів, наявні у зв'язку з:
■^ відчуттям незатребувапості і "меншовартості" (формуванню ос таннього сприяють демонстрації співчуття або навпаки, відсторонення оточуючих);
^ недоступністю багатьох закладів культури, нестачею спілкування взагалі, зокрема з однолітками, внаслідок обмежень у пересуванні, з інших причин;
■^ відсутність інформації, замкненість лише па власних проблемах;
^ усвідомлення своєї залежності від батьків, оточуючих та іп.
Стосовно проблем у сфері освіти дітей і молоді з функціональни ми обмеженнями, експерти зазначають такі причини:
■^ неспроможність відвідувати загальноосвітню школу, деякі вади й недоліки інших форм освіти;
•^ труднощі у пересуванні та віддаленість спеціальних навчальних закладів, що заважає отримати спеціальність;
•^ недостатня адаптованість навчальних програм загальноосвітніх і навіть спеціальних шкіл для дітей з певними порушеннями, брак індиві дуального підходу;
^ відсутність у сільській місцевості і малих містах спеціальних на вчальних закладів;
•/ брак індивідуальних навчальних програм, адаптованих до особли востей різних видів інвалідності дітей, які навчаються вдома;
•/ відсутність зацікавленості, мотивації вчителя у навчанні дитини з функціональними обмеженнями разом зі здоровими дітьми в класі за гальноосвітньої школи.
Причини обмеження кола спілкування дорослих членів родини, де є діти чи молодь із функціональними обмеженнями:
^ неможливість залишити дитину без догляду;
186 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 187
■^ небажання батьків зайвий раз обговорювати проблему інвалідності дитини;
неготовшсть суспільства до спілкування з інвалідами;
• • ■
труднощі пересування та ш.
Причини недостатнього спілкування дітей і молоді з функціо нальними обмеженнями:
^ труднощі пересування, відсутність спеціального обладнання в гро мадських місцях, взагалі знижений рівень мобільності інвалідів;
^ психологічний бар'єр у спілкуванні, иеговності людей сприймати інвалідів рівними собі;
^ психологічні комплекси батьків, які соромляться дитини і не праг нуть розширювати коло її спілкування;
^ вилученість з середовища загальноосвітніх шкіл, недостатня кількість центрів соціальної адаптації і спеціалізованих навчальних закладів;
^ відсутність клубів для спілкування або їх недоступність;
•^ небажання здорових дітей спілкуватися з інвалідами та ін.
Звичайно, це названо лише окремі причини серед десятків інших (детально ця проблема висвітлена в аналітичному звіті ДЦССМ за 2002 рік). Проте вони змушують звернути особливу увагу державних струк тур, різних соціальних інститутів і громадських організацій на питання щодо шляхів усунення окреслених причин і механізмів впливу на досяг нення певних змін у тій ситуації, яка склалася навколо дітей і молоді з функціональними обмеженнями, і зокрема — навколо сімей, які вихову ють таких дітей.
4. Зміст реабілітації дітей з функціональними обмеженнями
Згідно з твердженням ВОЗ, традиційна модель захворювання є своє рідною тріадою: етимологія —> патологія —> симптом. Відповідно запро поновано використовувати терміни: фізична інвалідність або фізична недостатність для характеристики стійкого недоліку; нездатність до на вчання, труднощі у навчанні, розумова відсталість, психічна інвалідність, що пов'язана з враженням головного мозку. Згідно з Декларацією про права людини (1975, ООН), інвалід — це будь-яка особа, яка не спро можна самостійно забезпечити повністю чи частково потреби нормально го особистого і соціального життя у зв'язку з недоліками, вродженими чи набутими, її фізичних чи розумових можливостей (13).
Зміст
реабілітаційної роботи
Відповідно до наведених визначень суті інвалідності проектується соціальна реабілітації дитини з функціональним обмеженням. Реабіл ітація передбачає діагностику розвитку дитини з метою своєчасного забезпечення сім'ї спец іальною допомогою відразу ж після появи у неї перших ознак відхилен ня у розвитку.
Аналізуючи різні думки щодо ставлення до дітей з обмеженими мож ливостями, доцільно виокремити ті аспекти життєдіяльності дитини, які є найбільш значущим для розкриття реабілітації як соціального процесу.
/. Ставлення до дефекту дитини. Воно може проявлятися в таких категоріях, як усвідомлення (повне, часткове) чи не усвідомлене, сприй няття чи иеснрийняття (дитиною), пригніченість (стан), адаптація чи дезадаптація, депривація тощо.
Зазначені категорії не є стабільними і піддаються змінам відповідно до рівня розвитку особистості, до того ж ставлення до власного дефекту обумовлене ставленням людей, що оточують дитину як індивіда й осо бистість
2. Становище в сім'ї. Тут найбільш поширеними можуть бути кате горії стійкості чи нестійкості, доброзичливості чи відчуження, гіпертон іки чи гіиоопіки (недостатня увага), афективність (надмірність батькі вського роздратування, незадоволення тощо), авторитарність виховання, гіперсоціальиість (спроба будувати виховання за певною схемою), при мус, репресія тощо.
188 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 189
Таким чином, за сукупністю причин і факторів, які викликають сімейне благополуччя чи пеблагополуччя, визначальним є стан міжособистісних відносин і традиції виховання в сім'ї.
З- Навички самообслуговування. У даному випадку спектр опису в категоріях є досить широким і багато в чому пов'язаний з понятійним апаратом дитячої, вікової, і педагогічної психології. Сюди входять пред метна діяльність, маніпулювання, дії, зона найближчого розвитку, умін ня, навчання, наслідування, звички тощо.
Прояви особистості дитини у сфері само облаштування досить різно манітні. Одним із важливих індикаторів тут є можливість опосередку вання, самостійного регулювання своєї поведінки.
Розвиток навичок самообслуговування займає особливе місце у ви хованні і соціалізації. Зокрема, враховуюється той фактор, що у всіх дітей з відхиленнями у розвитку досить важко формується дрібні ручні навички — дрібна моторика, координація рухів і орієнтація у просторі.
Зона реабілітації включає в себе навчання павичкам довільно брати й опускати предмети, перекладати їх із руки в руку, затрачати зусилля відповідно до розмірів предмету, ваги і форми. Цей факт відображаєть ся в тих категоріях, які використовуються для характеристики рівня самообслуговування дітей з обмеженими можливостями.
4. Рухова активність. Цей аспект реабілітаційної діяльності є досить важливим для всіх категорій дитячої інвалідності, але вона є удвічі значу щою для дітей, котрі страждають дитячим церебральним паралічем (ДЦП). Тому головним категоріями для цієї групи можна назвати корекційні фізичні вправи, руховий режим, корекція помилкових установок оиорио-рухового апарату (кінцівок, частин позвоночиого ствола та інші), подолання слаб кості (гіпотрофія, атрофія), окремих м'язових груп, поліпшення рухли вості у суглобах (профілактика або розробка контрактур), розвиток пред-метпо-маиіиулятивної діяльності рук (пальців рук) та інші.
Звертаючи увагу на одну із досить важливих особливостей рухового розвитку дітей, можна здійснити сильний вилив на їхній загальний роз виток, а також і на соціальну реабілітацію в цілому. Це має вплив і на формування мовлення, психіки, інтелекту, таких аналізаторних систем, як зорова, слухова, тактильна, а також, у широкому розумінні, па їхню поведінку. Все це свідчить про те, що сфера рухової активності вбирає в себе додаткові категорії, які описують:
а) розвиток мови за допомогою рухів — поєднання звуків і рухів, звуконаслідування, звукове забарвлення руху, рольовапі рухливі ігри, ритмізація рухової діяльності, дрібна моторика тощо;
б) формування в процесі фізичного виховання просторових і часо
вих уявлень тину: далі-ближче, вище-нижче, зліва-сирава, більше-менше,
багато-мало, швидко-повільио, часто-рідко та інше;
в) вивчення у процесі реабілітаційної діяльності на заняттях з фізич
ної культури матеріалів різних фізичними властивостями, що пов'язано з
категоріями важкий-легкий, гладкий-шорохуватий, нластичний-крихкий
тощо.
5. Пізнавальна активність. У першу чергу, вона пов'язана зі сти муляцією сенсомоторпого розвитку дитини. Розвиток сеисомоторних функцій у поєднанні з емоційію-іюзитивпим спілкуванням дитини слу жить основною формування всіх психічних функцій, які представлені в категоріях: мова, увага, цілеспрямована діялиість, емоційна реакція, ком плекс оживлення, мислення, уявлення та інші.
Специфіка сенсомоторпого виховання дитини з відхиленнями у роз витку спрямована па одночасний розвиток органів почуття і моторики дитини. У випадку розладу онорио-рухового апарату (ДЦП) реабілітац ійне середовище павине враховувати правильність розміщення тіла, голо ви, рук, ніг, що пов'язано з такою категорією, як поза.
Досить часто у дітей, котрі відносяться до групи ДЦП, зустрічається порушення формування однієї з важливих сеисомоторпих функцій — фіксація зору на одному й тому ж предметі. У свою чергу це пов'язано з такими психічними категоріями, як зорова зосередженість і стеження за предметом, а у випадку прояву в дитини позитивних емоцій — з перши ми голосовими реакціям.
На наступному етапі відбувається навчання дитини групуванню і зіставленню, що також закріплюється у відповідних категоріях. Якщо всі павички формуються у здорової дитини на третьому році життя, то у хворої — значно пізніше. Особливо важко відбувається процес оволод іння кольорами, який досить довго співвідноситься з предметом.
Не менш важливим є навчання диференціювати форму предмета — круг, квадрат, куб, кульку та їх розміри. Виконуючи різноманітні зав дання, діти навчаються фіксувати увагу на тотожності і відмінності, оволодівають категоріями "такий", "не такий", "однаковий", "різний", "великий", "маленький" тощо.
6. Соціальна активність. Дане поняття розуміється як складна ди намічна функціональна система, яка характеризується сімейно-иобуто-вою, комунікативно, суспільно-трудовою діяльністю, проявом духовних і фізичних здібностей людини в гармонії з соціальним середовищем, природою. Вона включає чималу кількість категорій медичної, валеолог-
190 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 191
ічіюї, екологічної спрямованості: гігієна, здоровий спосіб життя, проф ілактика, превентивний характер соціальної роботи, відносини з приро дою, забруднення навколишнього середовища, урбанізація, генетичні зміни, інвалідизація, соціум, діагностика та іп.
Таким чином, в категорії галузі соціальної активності ми закладаємо ідею про те, що хвору дитину не можна розглядадати поза сім'єю і середонищем. Це ще раз дозволяє підкреслити, що збереження і розви ток інтелектуального, творчого потенціалу, формування у дитипи-іпвалі-да здатності і готовності до самопомоги у власному життєзабезпеченні є важливим аспектом процесу соціальної реабілітації, що відображається в категорії поняття соціальної активності.
Цілі соціальної реабілітації
Метою ранньої соціально-реабілітацій-пої роботи є: забезпечення соціального, емо ційного, інтелектуального і фізичного роз витку дитини, яка має відхилення, і спро ба максимального розкриття ЇЇ потенціалу для навчання. Це є першою метою.
Другою важливою метою є попередження вторинних дефектів у дітей з відхиленнями у розвитку. Це може проявитися в результаті двох осіювиих причин: або ж після невдалої спроби призупинити (купі-рувати) прогресування первинних дефектів за допомогою медичного, терапевтичного чи навчального впливу, або ж у результаті порушення взаємовідносин між дитиною і сім'єю, викликаного, в основному, тим, що сподівання батьків стосовно дитини не виправдались.
Третьою метою ранньої соціально-реабілітаційпої, роботи є абіл-ітація (пристосування) сім'ї, яка має дітей відхиленнями у розвитку, щоб максимально ефективно задовольнити потреби дитини. Для такої сім'ї має бути розроблена фахівцями ішідвідуальпа програма, що відпов ідає потребам і стилям життєдіяльності сім'ї.
Програма реабілітації
дітей з обмеженими
можливостями
Як допомогти сім'? Як розмов ляти з дитиною і її батьками у цій ситуації? Що означає програма реа білітації?
Це система заходів, які сприя ють розвитку можливсотей дитини і всієї сім'ї. Вона розробляється ко мандою фахівців (лікалі, соціальні працівники, педагоги, психологи) ра зом з батьками. У багатьох країнах такими програмами керує один снец-
іаліст. Це може бути один із названих вище. Він має відстежувати і координувати реабілітаційну програму (спеціаліст-куратор).
Програма може розроблятися на півроку, па рік, все залежить від віку та умов розвитку дитини.
Спеціаліст-куратор обговорює періодично з батьками досягнуті ре зультати, успіхи і невдачі, разом аналізують всі иезаплановапі події, які відбулися за період реалізації програми. Лише після цього команда спец іалістів розробляє програму реабілітації па наступний перід.
Програма реабілітації передбачає не лише сприяння розвитку дитини, але й набуття батьками спеціальних знань, психологічну підтримук сім'ї, допомогу сім'ї щодо можливості відпочити, відновлення сил тощо.
Кожен період програми має мету, окремі цілі, оскільки робота прово диться за різними напрямами і з залученням різних фахівців.
У ході реалізації програми періодично нродиться моніторинг, регу лярне відстеженпя ходу подій, у разі потреби куратор сприяє батькам у подоланні труднощів, ведучи переговори з потрібними спеціалістами, представпимками установ, роз'яснюючи права дитини і сім'ї. При цьому куратор має відвідувати сім'ю, щоб краще розібратися з труднощами, які з'являються у ході виконання програми. Таким чином, програма реабілі тації має циклічний характер.
Однією із важливих особливостей реабілітаційної програми має бути: 1) наявність міждисциплінарної команди спеціалістів, а не ходіння батьків по різних установах; 2) участь батьків у процесі реабілітації, що є найбільш складною проблемою; 3) увага спеціалістів сиряомовується як па дітей, так і па батьків; 4) налагодження партнерства у реабілітації дітей з об меженими функціональними можливостями.
Тактика соціально-реабілітаційної роботи
Залежно від того, як взаємодіє спеціаліст з батьками, можна окрес лити п'ять основних тактик соціаль но-реабілітаційпої роботи.
У практиці використовуються
довготермінові і короткотермінові моделі роботи. Серед короткотермі нових варто назвати кризовоіптервептну і проблемно-орієптовну моделі взаємодії.
Кризовоінтервентна модель роботи з клієнтом передбачає падання допомоги безнсередпьо в кризовій ситуації. Самі кризові ситуації мо жуть бути обумовлені змінами в природному циклі чи випадковими трав муючими подіями. Проте, не зважаючи на індивідуальні відмінності і
192 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 193
багатоаспектиість причин, які призводять індивіда до кризового стану, його триваліть обмежена, як свідчить практика, приблизно 6 — 7 тижня ми. І втручання спеціалістів у такий період є досить ефективним, оскіль ки в період кризової ситуації людина особливо сприйнятлива і швидко відгукується па прояв допомоги. В такий період використовуются як внутрішні, так і зовнішні ресурси. Незалежно від того, що призвело клієнта до кризового стану, завданням соціального працівника чи педа гога є надання емоційної підтримки і спробувати пом'якшити вплив стре сової ситуації.
Допомогу можна вважати успішною, якщо вдасться зняти гостру тривожність, напругу, агресивність, коли з'явиться нове розуміння даної проблеми і починає розвиватися адаптивна реакція.
Поява в сім'ї дитини з певними фізичними чи психічними видами є також причиною таких стресів. З метою попередження негативних наслідків цієї проблеми, сім'ї надається допомога соціального педагога, який оперативно має входити в життєву ситуацію і допомогти мобілізу вати всі сили па підтримку батьків і дитини.
Звичайно, в цій ситуації психологічна допомога є домінуючою. Про те і втручання соціального педагога є виправданим, оскільки допомога має бути не скільки глибоко психологічною, скільки комплексною і ши рокою за обсягом проблем та учасників подій, чию увагу потрібно при вернути до проблеми сім'ї.
Щоб попередити відмову від дитини і включити сім"ю в процес реабілітації, необхідно, щоб вона мала реальну уяву про перспективи дитини і про ту роль, яку сім'я може відіграти в ЇЇ житті. Головним у цій ситуації є допомога сім'ї подолати пригнічепічсть, розгубленість, відчай, допомогти батькам зайняти активну позицію щодо реабілітації дитини.
З цією метою спеціаліст Центру падає освітню інформаційну допомо гу, яка дозволяє сім'ї "побачити" етапи відповлювальпого лікування і перспективу дитини, повідомляє про можливості визнання тимчасової інвалідності і пов'язаних з нею пільг. Крім того, і соціальний педагог, і соціальний працівник виступають посередниками між іншими спеціаліста ми, установами і сім'єю.
Таким чином, соціальний педагог шляхом застосування просвітницької і посередницької допомоги досягає ефекту психологічної підтримки, впли ває па почуття сумнівів і страху, які заважають контролю над ситуацією. Крім того, сім'я може бути залучена до програми сімейної терапії і на вчальних трепіигів, метою яких є налагодження контактів між сім'ями та вирішення скритих проблем, які з'являються в кризових ситуаціях.
Звичайно, що у кризовій ситуації кожна сім'я потребує особливої уваги і різного рівня активності в допомозі.
Втручання в кризову ситуацію, зазвичай, є першою сходинкою у взаємодії соціального педагога з сім'єю, яка виховує дитину з особливи ми потребами. Наступною сходинкою є проблемно-орієнтовна модель взаємодії, яка також відноситься до короткотермінової стратегії роботи, протяжність якої не перевищує 4 місяців і передбачає приблизна 10 — 12 контактів з клієнтом.
Проблемно-орієнтовна модель має на меті вирішення чисто практич них питань, тобто зосередження лише на тій проблемі, яку усвідомить клієнт, над якою він готовий працювати. Саме в цей період клієнт пере ходить до вирішення ряду проблем самостійно, що свідчить про резуль тативність роботи спеціаліста.
Дана технологічна модель застосовується як в індивідуальній, так і в груповій терапії, в тому числі і в роботі з сім'ями. Основний принцип роботи з сім'єю полягає в концентрації уваги па пом'яшешіі основних проблем шляхом визначення досить простих завдань. А поступовий пе рехід до вирішення складних завдань переконує уже клієнта у його спро можності справлятися з проблемою.
Соціальний педагог в межах даної технологічної моделі поєднує в єдину систему методи роботи з окремим індивідом (одним із батьків чи дитиною), сім'єю в цілому, а також із сім'єю і її найближчим оточенням. Звичайно, робота з усією сім'єю потрібна, якщо назріла кризова ситуа ція у стосунках членів сім'ї, порушився стиль виховання, поганий психо логічний клімат тощо.
Важливим методом проблемно — орієнтовної моделі є укладання угоди між спеціалістом, який надає допомогу і клієнтом — в даному випадку сім'єю чи її окремим представником. Угода має включати:
^ опис ключової проблеми (чи проблем), яка має вирішуватись;
■^ мету і завдання спроектованої роботи;
^ процедури і методики, які будуть застосовані;
^ вимоги до клієнта і спеціаліста, визначення ролей кожного з них у процесі вирішення проблеми (для соціального педагога — це в основному зустрічі, бесіди, листи, оформлешія документів, телефонні контакти тощо);
■ґ обумовлюються також терміни спільної діяльності і дії на випадок, якщо угода буде порушена однією із сторін.
Цей метод дозволяє надати відносинам більш організованого і чітко го характеру. Крім того, угода — це один із способів реалізації етичних принципів у відносинах спеціаліста і клієнта.
194 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 195
В роботі з підлітками і молоддю укладання угоди надає відносинам відтінку "доброго", ділового характеру.
Звичайно ж, угода визначає відносини, а не їх зміст. Хоча, на жаль, часто цей метод в роботі соціального педагога ігнорується.
Довготривалі форми роботи потребують пролонгованого спілкування з клієнтом (від 4-х місяців і більше) і в основному базуються па исихолого-соціальпому підході. Психо-соціальну модель взаємодії з клієнтом предбачає більш повне розуміння людей у контексті існуючої дійсності і використання цих знань у допомозі клієнту. Таким чином, основна ідея цієї моделі полягає в тому, щоб зрозуміти людину в ситуації, пов'язати її почуття, переживання, вчинки з впливом довкілля і, виявивши причино во — паслідові зв'язки, знайти вихід із несприятливого становища.
В межах цієї моделі аналізується не лише сучасне, але й минуле клієнта, для чого можна використати метод гепограм сімейного дерева. Водночас використовується метод індивідуальної роботи, оскільки клієнт в психо — соціальній моделі часто займає пасивну позицію.
Основне завдання даної моделі — зміна клієнта, у конкретному ви падку сімейної системи, адаптуючи її до виконання своєї специфічної функції — реабілітації дитини — інваліда.
Використання у роботі соціального педагога різних моделей методів і форми роботи свідчить, що його участь у комплексній реабілітації сімей, які виховують дітей з особливими потребами, з метою підвищення їх соціальної адаптації може давати помітні соціально значущі і педа гогічні результати.
Перша тактика — безпосередня робота з конкретною сім'єю:
■^ відвідування соціальним працівником (чи педагогом) сім'ї, зустріч з усіма членами родини, спостереження за тим, як спілкуються з дити-пою, демонструє стратегію поведінки, навчання, вирішення проблем;
^ батьки відвідують спеціаліста і спостерігають, як він спілкується з дітьми, веде прийом, веде консультування;
^ спільна участь у засіданнях комісії, коли обговорюються проблеми їхньої дитини, обговорюються
Друга тактика — опосередкована робота з конкретною сім'єю пе редбачає:
■^ ведення детальних записів про дитину батьками і спеціалістом-куратором, надання і інформації батькам про хід реабілітації;
^ забезпечення батьків методичною літературою, створення карт роз витку дитини, передача у тимчасове користування ігор, приладів для розвитку дитини тощо.
Третя тактика — безпосередня робота з групою батьків передбачає:
^ зустрічі спеціалістів з батьками дітей в офісі з метою обговорення спільних планів, методик, поведінки батьків;
■^ організацію семінарів для батьків, рольових ігор, бесід, перегляд відеопрограм для занять з батьками;
■^ залучення батьків до проведення спільних закладів, відпочинку, свят, акцій тощо.
Четверта тактика — опосередкована робота з групою батьків. Вона передбачає такі види роботи:
^ інформування батьків про новітні технології роботи з дітьми, підго товка письмових пропозицій і домашніх завдань, копіювання потрібних для батьків матеріалів;
■^ проведення опитування шляхом письмового анкетування, підго товка стендів, виставок для батьків;
^ підготовка павчально-методичних посібників чи рекомендацій для батьків.
П'ята тактика — розвиток контактів між сім'ями з метою:
■^ сприяти створенню мережі нянь серед батьків, обмін досвідом, проведення зустрічей батьків вдома, залучення батьків (чоловіків) до ремонту вдома, залучення батьків (чоловіків) до ремонту обладнання для дітей;
■^ допомогти створити асоціацію, групи самодопомоги батьків;
•/ активізувати батьків до захисту своїх прав, до роботи в громадсь ких організаціях, до участі у прийнятті рішення психолого-медико-педа-гогічиої комісії;
■^ створення різного типу клубів для батьків і дітей.
Патронаж
В умовах низької мотивації звернення сімей за соціальио-недагогічною, психолог ічною допомогою доцільно застосувати таку модель роботи з сім'єю, як патронаж (або послуга клієнту вдома). Така модель діяльності практикується педіат ричними службами, центрами соціального обслуговування пенсіонеирів та інвалідів. В межах патронажу можуть надаватися різні види освітньої, псхологічпої, посередницької допомоги. Саме патронаж дає змогу мобілі зувати сім'ю на подолання проблем у природних умовах і може продовжу ватися досить тривалий час.
Здійснення патронажу потребує дотримання низки етичних принципів: самовизначення клієнта, добровільність прийняття допомоги, копфі-
198 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 199
ГЛАВА3.
ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ
/. Соціальна зумовленість роботи з військовослужбовцями
У мирний час призиваються придатні до неї за етапом здоров'я і віком громадяни, яким до дня відправки у військові частини виповнило ся 18 років (Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військо ву службу"). Саме цей вік (18-20 років) вважається одним із надзвичай но складних і відповідальних у плані становлення особистості в процесі набуття молодою особою соціального та професійного досвіду, адаптації та входження її в суспільне життя. Призов молодої людини до лав Зброй них сил — докорінна зміна для неї звичайного середовища, порядку існування, відірваність від родини та близьких.
Молода людина, потрапляючи у військо, півтора року перебуває у вакуумі, ізоляції від зовнішнього світу, підпадає під вплив внутрішньо військових як позитивних, так і не рідко негативних чинників. Це все супроводжується великими фізичними та моральними навантаженнями [1]. Ускладнення психологічного стану, в якому тривалий час перебуває військовослужбовець строкової служби, врешті-решт може призвести до непередбачених наслідків. Підвищення рівня обов'язків та відповідаль ності, надмірне психологічне, моральне та фізичне навантаження, дисципл інарні вимоги — все це сприяє розвитку стресових станів, підвищення тривожності, депресивного стану, які проявляються в спробах суїциду, дезертирства, агресивної спрямованості особистості, схильності до девіан-тної, деліквеитної поведінки. Ситуацію ускладнює той факт, що при бага тьох військових частинах ще й досі відсутні посади психолога взагалі, або їх робота носить суто формальний характер. Надання соціально-медичпої, психолого-педагогічної, правової, інформаційної допомоги як військовос лужбовцям строкової служби, так і офіцерам в умовах сьогодення має бути невід'ємною складовою усього періоду служби в армії.
Протягом останніх років центрами соціальних служб для молоді в Україні ведеться робота щодо соціальної підтримки та допомоги військо-
вослужбовцям строкової служби, військовослужбовцям — офіцерам та членам їх сімей. Військово-патріотичне виховання молоді, підготовка допризовної та призовної молоді до проходження служби у Збройних силах, соціальна адаптація військовослужбовців строкової служби, проф ілактика негативних явищ у військовому середовищі, сприяння змістов ному дозвіллю військовослужбовців, відпрацювання механізмів альтер нативної служби, адаптація молодих осіб, які звільнилися з лав Зброй них сил, у цивільне життя — все це є надзвичайно актуальними питання ми в системі реалізації одного із напрямків соціальної молодіжної пол ітики.
На організацію та впровадження системи комплексної соціальної ро боти з військово зобов'язаною молоддю та офіцерами строкової служби спрямована діяльність центрів соціальних служб для молоді за комплек сною програмою "Соціальна робота з призовною молоддю та військовос лужбовцями", затверджена наказом Держкоммолодьспорттуризму від 26.01.2001 р., № 173.
Пріоритетами та принципами реалізації цієї програми визначено:
активне залучення спеціалістів різного фаху до впровадження
моделі надання соціальних послуг військовозобов'язаній молоді;
впровадження моделі соціальної роботи па засадах добровільності,
конфіденційності, компетентності, професіоналізму, системності;
створення умов для сприяння захисту основних прав та свобод
військовослужбовців, гармонійного розвитку молодої особистості юнаків.
Виходячи з актуальності проблеми, програма соціальної роботи з військовозобов'язаного молоддю ставить за мету організацію надання допомоги призовникам та військовослужбовцям у вирішенні соціально-психологічних проблем шляхом надання інформаційних, психолого-педа-гогічних і корекційпих послуг. При цьому визначено домінуючим індив ідуальний адресний підхід та створення системи комплексного впливу па особистість.
Реалізація програми спрямована на вирішення таких завдань:
зменшення кількості злочинів серед військовослужбовців, а та
кож випадків ухиляння від проходження служби у Збройних силах Ук
раїни;
формування стереотипу поведінки допризовної молоді на усвідом
лене проходження строкової служби у Збройних силах України;
створення комплексної системи соціальної допомоги військовозо
бов'язаній молоді.
200 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 201
Діяльність програми спрямована на роботу з такими категоріями клієнтів:
■^ призовники — юнаки 18 років, які призиваються на дійсну строко ву військову службу;
^ військовослужбовці — особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці строкової і надстрокової служби та військо вої служби за контрактом Збройних сил України;
^ члени родин призовників та військовослужбовців — батьки, дру жини, діти й інші близькі родичі призовників та військовослужбовців, а також опікуни й особи, які здійснюють піклування над призовниками;
^ молодь, яка звільнилася ізЗбройних сил України.
2. Форми соціальної роботи
У роботі з військовослужбовцями строкової служби у військових частинах України психологи центрів соціальних служб для молоді вияви ли, що найбільш актуальними в їхньому середовищі є проблеми особист-ісиого та емоційного характеру, такі, як: емоційне напруження й особис тіша тривожність; "скриті" конфлікти; відсутність павичок позитивного вирішення міжособистісних стосунків; психологічна несумісність; про блема адекватності самооцінки [1].
Досвід роботи спеціалістів центрів демонструє, що найбільш ефек тивними методами роботи з військовослужбовцями строкової служби є:
індивідуальне консультування з використанням проективних ме
тодик;
методи релаксації;
ігрові техніки особистісного росту.
Дані методи ефективні в зв'язку з тим, що використовуються з ура хуванням специфіки армійської служби.
Рівень "офіцер — солдат" передбачає, що солдат, як правило, висту пає не в ролі суб'єкта спілкування, а в ролі об'єкта спілкування. Його дії практично цілком регулюються наказами, тому що солдат не має можливості проявити себе як особистість. Для дисципліни це добре, а для розвитку особистісних якостей — не завжди. Підпорядкованість у ситуації армійської служби, яка не обговорюється, є також одним із чинників зниження самооцінки особистості. Тому, крім фізичного роз витку необхідно також розвивати морально-психологічний рівень військо вослужбовців строкової служби.
Будь-яка міжособистісна взаємодія пов'язана не менше з передачею інформації, але й з тим, як вона подається, і як ми її сприймаємо. Не завжди в умовах армійського підпорядкування військовослужбовці ма ють справу з тим, що їм до душі. Якщо у них у зв'язку з цим з'являють ся негативні емоції і вони не вміють їх оцінювати, усвідомлювати справ жню локальну причину їх появи, не мають навичок спрямовувати їх у будь-яке русло своєї служби, то рівень емоційної напруги підвищується, причому без контролю свідомості. Критична маса негативних пережи вань збільшується, і па певному етапі змінюється таким станом, який можна кваліфікувати як иограпичио психічний. Тому в умовах армії для військовослужбовців важливо розвивати уміння оцінювати і регулювати свої емоції, почуття і переживання.
Спілкування за допомогою ігрових технік дає можливість відволік-тися від рутинних обов'язків служби, дає заряд позитивних емоцій, знімає емоційну напругу. Повернення до своїх повсякденних обов'язків, до спілкування з товаришами по службі носить якісно інший характер, а саме — крізь призму нового емоційію-позитивпого досвіду, що, у свою чергу, опосередковано покращує психологічний клімат у мікрогрупах
військовослужбовців.
Основні проблеми звернень військовослужбовців, що потребують проведення індивідуальних консультацій стосуються таких питань:
проблеми особистості — внутрішньо особистіспі конфлікти, про
блеми стосунків із оточенням, адаптація до військового колективу, знят
тя психологічної напруги, перевантаження, соціальна ізоляція, підтри
мання зв'язків із родиною;
аспекти армійського життя — нестатутпі взаємовідносини, про
блеми першого та останнього періодів служби, суїцидальні та гоміцидні
наміри;
— сімейні питання — внутрішиьосімейпі конфлікти, виховання дітей
у родині.
Під час індивідуальних консультацій психологи ЦССМ використову ють як методи психологічного впливу, бесіди із елементами переконання та навіювання.
Основна спрямованість групових консультативних занять — гар монізація міжособистісних стосунків у середовищі молодих воїнів, у тому числі і сімейних, вирішення прихованих конфліктів, оптимізація групових комунікацій, подолання проблем соціальної ізоляції.
Однією із найбільш ефективних форм профілактичпо-корекційиої роботи у військових колективах є соціально-психологічний тренінг. Тре-
202 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 203
іііпгові заняття полегшують і прискорюють процес оволодіння знаннями, вміннями і навичками ефективної соціальної поведінки, сприяють оитим-ізації комунікативних можливостей людини, створюють можливості для більш повного самопізнання і самовизначення.
Зміст проведених спеціалістам ЦССМ соціальпо-психологічпих тренінгів у військових частинах в основному спрямованих на розвиток комунікативних здібностей, сприяння згуртованості військового колек тиву, стимулювання особистісиого зростання, розвитку творчих здібнос тей, адаптаційних можливостей, безконфліктного, позитивного, конст руктивного спілкування, впевненості в собі, зняття емоційної напруги, стимулювання взаєморозуміння у групі, розвиток вербальної та невер-бальної комунікації, емпатії, попередження конфліктних ситуацій, фор мування адекватної самооцінки, рекласацію тощо.
Спеціалісти ЦССМ у роботі з молоддю використовують комплекс психокорекційних вправ із використанням рольових ігор, мозкового штурму, релаксаційних технік, методики зворотного зв'язку, арт-тераиії, сімейної терапії, методики корекції депресивних етапів та сприяння адаптаційним можливостям, елементів феноменологічної психодрами, гештальттераиії, когнітивпих, поведіикових методик та технік психодішамічпої терапії.
За соціальним замовленням заступників командирів з вихованої ро боти військових підрозділів спеціалісти проводять також комплекс діаг ностичного обстеження, що дозволяє визначати групи ризику, серед військовослужбовців, якіпотребують індивідуальної та групової корекц-ійної роботи. За результатами психодіагпостичпих досліджень психологи надають заступникам військових частин з виховної роботи практичні рекомендації щодо визначення причин і сфери конфлікту у групах, фор мування сприятливого мікроклімату у військовому колективі, шляхів здійснення психологічного управління діяльністю членів групи, методик ефективного впливу па особистість підлеглих (особливо тих, хто нале жить до "групи ризику"), організації змістовного дозвілля військовос лужбовців, формування павичок конструктивного безконфліктного спілкування, вдосконалення програми психологічної підготовки молод ших офіцерів тощо.
Окремим методом соціальної роботи є використання лекцій які не суть профілактичне й інформаційне спрямування. Лекції за змістом в основному спрямовані на попередження негативних явищ у військовому середовищі, зокрема, ВІЛ/СНІДу, хвороб, що передаються статевим шляхом, позастатутпих відносин, а також профілактику конфліктів, ио-
долання стресових ситуацій. Лекції інформаційного спрямування, як пра вило, стосуються основних напрямів державної молодіжної політики, роботи центрів соціальних служб для молоді, релаксації та техніки пси хологічного розвантаженім, психологічної природи спілкування, профор ієнтації та юридичних аспектів працевлаштування, пільг військовослуж бовців, особливостей психологічної роботи з особовим складомЗброй-них сил, соціальио-исихологічпих особливостей управління військовим колективом тощо.
3. Організація соціальної роботи
Практична соціальна робота з військовозобов'язаного молоддю пере важно реалізується через діяльність консультативних пунктів при військо вих комісаріатах, військових частинах та під час проведення акцій "Пси хологічний десант" у військових частинах. Форми і методи соціальної роботи вибираються з урахуванням напрямів роботи, категорій молоді і потреб конкретних військових колективів па основі угод про спільну діяльність, що укладаються між ЦССМ та командуванням військових частин, військових комісаріатів.
Діяльність консультативних пунктів
Консультативний пункт при військових комісаріатах, військових час тинах є спеціалізованим формуванням центрів соціальних служб для мо лоді, метою діяльності якого є надання соціальних послуг призовної
молоді.
Завдання соціальної роботи спеціалістів ЦССМ па консультативних пунктах при військкоматах передбачають:
створення банку даних призовної молоді;
проведення індивідуальних та групових діагностичних, профоріє
нтаційних консультацій з призовниками для визначення рівня психолого-
професійиої підготовки до військової служби;
за результатами діагностичних досліджень психологи надають ре
комендації до призовної комісії щодо психологічної готовності призов
ників та військово-професійиого визначення у військових майбутньої
служби;
— падання індивідуальних консультацій та проведення бесід исихо-
лого-педагогічпого, правового, профілактичного, інформаційного змісту
з призовниками та їх батьками;
204 Соціальна робота
— проведення тренінгів, лекцій та бесід з призовниками (комуніка
тивні, інформаційні, емоційні) з метою стимулювання адаптаційних мож
ливостей призовників та зняття психологічної напруги;
— проведення соціологічних досліджень з метою вивчення ставлення,
рівня сподівань та підготовленості призовників до військової служби;
— організація постійного листування з військовослужбовцями, що
стоять па обліку в копсультпуикті з метою психологічної підтримки та
надання їм інформаційної допомоги ("Пошта довіри").
Робота соціальних працівників консультативних пунктів, що діють при військових частинах, спрямована па надання соціально-медичиої, пси-холого-ііедагогічпої, правової, інформаційної допомоги, як військовос лужбовцям строкової служби, так і офіцерам та членам їх сімей.
Соціальна робота консультативних пунктів при військових частинах здійснюється за такими напрямами:
соціальпо-психологічпа адаптація військовослужбовців строкової
служби до умов проходження служби вЗбройпих силах, від успіху цього
етапу роботи залежить проходження подальшої служби призовника;
соціальна профілактика негативної поведінки військовослужбовців,
передбачає попередження аморальної, проти правної поведінки;
соціально-психологічиа реабілітація юнаків, які звільняються з
лавЗбройиих сил;
профілактика алкоголізму, куріння, наркоманії, ВІЛ/СШДу під
час проходження служби;
правова освіта щодо висвітлення юридичних та соціальних прав
військовослужбовців під час служби і після її завершення.
У роботі коїісультнупктів наявна як індивідуальна так і групова форми роботи, в яких практикується проведення бесід, тестів, рольових ігор, аутотренінгів, тренінгових занять, опитувань. При цьому слід заз начити, що проведення такої діяльності має бути систематичним.
"Психологічний десант"
Формою соціальної роботи з військовозобов'язаного молоддю є про ведення "Психологічного десанту" — виїзду психологів ЦССМ у військові частини та їх підрозділи з метою падання комплексу соціаль них послуг військовослужбовцям та членам їхніх сімей.
Під час проведення акції "Психологічний десант" у військовій частині:
— проводяться індивідуальні та групові психолого-педагогічпі, пра
вові, профілактичні, інформаційні консультації та бесіди з військовос
лужбовцями і членами їхніх сімей;
Теоретичні основи соціальної роботи 205
проводиться діагностичне обстеження військовослужбовців та
військових колективів з метою створення психологічних характеристик
військовослужбовців (психологічна стійкість, адаптованість до військо
вих умов життя, схильність до девіаптної поведінки), а також з метою
вивчення моральпо-психологічного військового колективу (негативні
явища у військовому середовищі);
за результатами обстеження надаються практичні рекомендації
заступникам командирів з виховної роботи щодо організації подальшої
соціальпо-виховної роботи з конкретними військовослужбовцями;
проводяться з різним контингентом лекційію-тренінгові заняття
інформаційної, профілактичної спрямованості;
організовуються треиіпги (комунікативні, емоційні) з метою по
кращення психологічного клімату у військових колективах;
надаються індивідуальні психологічні консультації військовослуж
бовцям щодо зняття психологічного напруження та адаптації до військо
вої служби;
— проводяться соціологічні дослідження ("Соціальний портрет
військовослужбовця") з метою визначення соціально-психологічпого стану
військовослужбовців;
— надається методична допомога заступникам командирів з виховної
роботи щодо нсихолого-педагогічної роботи з військовослужбовцями.
Варто відзначити, що, зазвичай, робота у військових частинах прово диться поетапно. Спочатку психологами розробляється загальний психо логічний портрет частини, проводиться діагностична частина роботи із застосуванням психологічних методик, далі, відповідно до потреби, нроф-ілактичпо-корекційпа робота, спрямована па покращення моральпо-пси-хологічпого клімату у військових підрозділах, гармонізації міжособисті-спих стосунків, сприяння психологічному комфорту військовослужбовців, згуртуванню військових колективів, зміцнення зв'язку з родинами, попе редження прояву негативних явищ, станів, зняття емоційної напруги.
Аналіз результатів психологічних десантів, як основних форм соц іальної роботи з військовослужбовцями, засвідчує, що робота психо логів у військових частинах сприяє позитивним моральпо-психологічним змінам у військових колективах.
Клуб роботи з допризовною молоддю — це також одна із форм соціальної роботи з допризовною молоддю. Досвід такої діяльності ЦССМ у різних областях (у 2001-2002 роках) засвідчує позитивні результати.
Основними завданими функціонування клубу по роботі з допризов ною молоддю є:
206 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 207
формування у молоді почуття любові до України, українського
народу;
підвищення зацікавленості та готовності юнаків до служби в армії;
наповнення корисним змістом дозвілля і відпочинку молоді, проф
ілактика негативних явищ;
моральний і інтелектуальний розвиток, фізичний гарт юнаків;
правова освіта молоді.
Проблемним питанням діяльності клубу є матеріально-технічне забез печення. Це питання вирішуються на підставі угод між військовою час тиною і ЦССМ, що дозволяє використовувати у роботі клубу технічну базу військової частини, залучати офіцерів до роботи з молодими військо вослужбовцями. Тому до роботи з допризовною молоддю залучаються також спеціалісти ЦССМ, військкомату, тренери спортивної школи.
Форми роботи з допризовною молоддю добираються залежно від актуальних проблем:
фізична підготовка юнаків під керівництвом тренера спортивної
школи;
психологічна підготовка юнаків до служби в армії, що здійснюється
психологом ЦССМ у формі тестів, трепіпгів, рольових ігор, бесід, лекцій;
бесіди про особливості військової служби, що проводяться офіце
рами військової частини;
заняття по вивченню законодавства про військову службу, забез
печення правового захисту і підтримки допризовної, призовної молоді,
військовослужбовців та членів їх сімей, проводяться спеціалістами цент
ру, військкомату;
иопереджувальїю-профілактична робота з молодими людьми (проф
ілактика СНІДу, ВІЛ-іпфекції, наркоманії, алкоголізму, суїциду).
Окрім спеціалістів, до зустрічей з молоддю залучаються юнаки, які проходили або проходять військову службу, що дозволяє окреслювати переваги та труднощі військового життя.
4. Етапи соціальної роботи
з військовозобов'язаною молоддю
Перший етап соціально-психологічне вивчення особистості при зовника, він є важливою частиною підготовки призовника до військової служби і передбачає оцінку моральних якостей і суспільної активності
військовослужбовця, мотивів його поведінки і діяльності, військово-про-фесійиої спрямованості, особливостей спілкування і поведінки в колек тиві та інших індивідуально-психологічних якостей, формування яких обумовлене, головним чином, процесом виховання і виконання визначе них видів діяльності в суспільстві.
Соціально-психологічне вивчення особистості військовослужбовця проводиться спеціалістами ЦССМ, які працюють при військкоматах і призовних пунктах, і полягає у вивченні певних якостей особистості:
морально-вольові якості (почуття громадського обов'язку, відпо
відальність, чесність, мужність, самовладання і витримка, дисципліно
ваність та інші);
військово-професійної спрямованості (головні мотиви діяльності,
професійні інтереси, схильності й захоплення);
особливості спілкування і поведінки в колективі (колективізм,
товариськість, лідерські схильності, організаторські та педагогічні
здібності, скромність і доброзичливість, ступінь конфліктності та інше).
Робота по вивченню особистості військовослужбовця передбачає ви рішення кількох важливих питань. З цією метою використовуються різні методи.
3. З метою більш чіткого визначення основних проблем, з якими
стикається допризовна молодь, її ставлення до служби в армії, аналізу
напрямів патріотичпо-віиськового виховання молоді проводиться анке-
208 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 209
дає більше користі, якщо до її початку відомі: сімейний стан молодої людини, деякі особливості поведінки, схильності й захоплення, найбільш виражені здібності.
тування молоді допризовного віку. Питання в основному стосуються професійної спрямованості (мотивів, інтересів, захоплень), моральних і психологічних якостей особистості, стилю спілкування і поведінки та характерологічних особливостей.
4. Біографічний метод. Головними джерелами біографічного мето
ду є: офіційні біографічні документи (характеристики, автобіографії тощо);
практичні результати діяльності; автобіографічні дані.
Основними компонентами інтерпретації (обробки) біографічного ма теріалу с:
виявлення факторів розвитку даної людини (середовище розвит
ку власної діяльності людини та іп.);
виявлення індивідуальних фаз життєвого шляху;
аналіз структури факторів у кожній фазі;
виявлення зв'язку між фазами індивідуального розвитку людини.
5. Орієнтовна анкета — опитування, орієнтоване на визначення
основних видів спрямованості людини:
особистої, тобто спрямованості на себе, коли має місце перевага
мотивів особистого благополуччя, прагнення до лідерства, престижу;
колективістської, тобто спрямованості людини на взаємні дії, коли
вчинки людини визначаються потребою в спілкуванні, прагненням підтри
мувати гарні відносини з товаришами по роботі;
ділової, тобто спрямованості на завдання, відображає перевагу
мотивів, породжених самою діяльністю, захопленням процесом діяль
ності, безкорисливе прагнення до знань, до оволодіння новими павичка
ми і вміннями.
6. Психодіагностичні методики, спрямовані иа визначення основ
них властивостей особистості людини:
вивчення рівня самоконтролю;
визначення ціннісних орієнтацій особистості;
оцінки комунікативних і організаторських схильностей (КОС-КОР);
визначення тину поведінки особистості в конфліктній ситуації;
визначення тенденцій поведінки особистості в групі.
7. Індивідуальна співбесіда. Цс один з найбільш діючих методів
вивчення особистості і, як правило, він є заключним етаном соціальпо-
пспхологічпого вивчення військовослужбовця. Бесіда є цілеспрямова
ним засобами вивчення військовослужбовців і потребує певних умов і
відповідної методики проведення. Однією з перших умов високої ефек
тивності бесіди полягає у ретельній підготовці до її проведення. Бесіда
Робота з
допризовною
молоддю
Окрім роботи консультаційних пунктів при військкоматах, спеціалісти ЦССМ проводять ро боту з допризовною молоддю і призовниками в школах, професійно-технічних училищах, техн ікумах, па збірних пунктах. Напрями та форми такої роботи такі:
правова освіта молоді (лекції "Військові обов'язки", "Закон і
служба вЗбройпих силах", "Права військовослужбовців у військовому
статуті" тощо);
підвищення ефективності військово-патріотичиого виховання доп
ризовної молоді (зустрічі юнаків з ветеранами Великої Вітчизняної війни,
учасниками бойових дій тощо);
активізація особистіших інтересів (організація ігор КВК між ко
мандами шкіл і військових частин);
висвітлення питань роботи з призовниками та військовослужбов
цями у молодіжних радіопередачах пресі тощо.
Адаптація до військової служби. Протягом служби військовослуж бовець неодноразово переживає критичні періоди, сутність яких зале жать від зміни потреб і спонукань, що рухають поведінкою людини і визначають ЇЇ ставлення до нового соціуму. Відбувається переоцінка цінно стей особистості. Такі періоди є цілком закономірні. Командуючому складу військових частий необхідний аналіз того, наскільки адекватно військо вослужбовці переживають і усвідомлюють критичні моменти і наскільки активно індивід пристосовується до умов соціального середовища.
Одним із методів вивчення рівня адаптації різних категорій військо вослужбовців до умов армійського життя, що використовується спеціал істами ЦССМ, є анонімне опитування цільових груп. Опитування може проводитись у формі самозаповненпя анкет [ 1 ]:
для новобранців "Проблема адаптації молодого поповнення"
(АМП - 1.95);
для військовослужбовців 1 і II періодів служби (МП-2);
для солдатів та сержантів (БП—1.95);
для солдатів та сержантів "Стан моральпо-психологічиої підго
товки солдатів і сержантів строкової служби у з'єднанні (частині)";
210 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 211
— для членів сімей військовослужбовців "Соціально-нравова захи
щеність військовослужбовців та членів їхніх сімей у з'єднанні (частині)
та заходи щодо її посилення".
Обробка результатів опитування дозволяє визначити основні про блеми та негаразди, які турбують військовослужбовців, а саме: прояви нестатутпих взаємин, рівень військової підготовки, ставлення офіцерів до виконання своїх обов'язків, рівень задоволення умовами життя і відпочинку тощо. Результати опитування доводяться до керівництва військовою частиною, що має сприяти поліпшенню умов проходження військової служби молоді, усуненню негативних явищ у колективі.
Діяльність щодо адаптації військовослужбовців до умов проходжен ня військової служби є досить довготривалим процесом (від 2 до 7 місяців). Перший її етап передбачає проведення загальної діагностики особистості солдата па визначення готовності до проходження ним стро кової служби та контролю за процесом адаптації до неї, а саме: особист-існих якостей, емоційпо-вольової сфери, пізнавальних властивостей.
Водночас за отриманими результатами з числа військовослужбовців визначаються групи ризику, з якою в подальшому проводиться індивіду альна робота, та формуються групи для корекційної роботи з метою налагодження спілкування в колективі, зняття психологічної напруги, сприяння згуртованості команди, сприяння особнстіспому росту тощо.
Одним із напрямів роботи з військовослужбовцями є падання соц-іальио-исихологічної підтримки в адаптації до військової служби. Опти мально ця робота може здійснюватися під час проведення соціальпо-психологічиих треніигових занять, що сприяє розвитку рефлексії і кон струювання процесу спілкування у військовослужбовців строкової служби на етапі адаптації.
Тренінгові програми щодо адаптації молодого поповнення до військової служби мають вміщувати такі моменти:
адаптація нового поповнення до військової служби;
павички конструктивного спілкування;
згуртування військового колективу.
Визначення соціально-психологічного клімату в колективі. Соц-іальїю-психологічний клімат — стійкий психічний настрій, що вияв ляється у ставленні людей один до одного, до спільної справи [2]. До показників соціально-психологічпого клімату відносять також самопо чуття особистості в колективі, ставлення до самого себе як до члена колективу.
В умовах військового колективу формування соціальпо-нсихологіч-ного клімату окремих груп і військової частини в цілому має важливе значення, оскільки цей чинник безпосередньо впливає па самопочуття і рівень бойової підготовки військовослужбовців. Вирішальним чинником формування стосунків у колективі є позиція командира стосовно підлег лих, рівень вміння командного складу впливати па формування стосунків у військовому колективі.
Враховуючи специфіку військових взаємин: певна ізольованість від суспільства, підпорядкованість підлеглих керівництву, чітка регламента ція стосунків тощо, визначення рівня задоволеності людини від належ ності даному колективу — це можна розглядати як основний критерій успішної адаптації молодої людини до військового колективу, формуван ня доброзичливих стосунків між військовослужбовцями.
Діяльність спеціалістів ЦССМ щодо вивчення соціально-психологіч-пого клімату військового колективу стосується двох напрямів діагности ки: а) взаємин військовослужбовців між собою, б) командирів і підлег лих різного рівня. Саме на визначення цих двох позицій спрямовані психодіагпостичпі методики, що використовуються в практичній роботі з військовослужбовцями [3]:
вивчення міри задоволення людини від приналежності даному
колективу;
вивчення соціальио-психологічного клімату в колективі;
— оцінка моральпо-исихологічпого клімату взводу або роти (МКП).
Аналіз причин грубих порушень у підрозділі, частині. Умови життя
і спілкування у військових частинах мають специфічний характер. Моло да людина, потрапляючи у військо, півтора року перебуває в ізоляції від зовнішнього, звичного оточення, підпадає під вплив внутрішпьовійсько-вих, нерідко негативних або неприйнятних для неї чинників. Це все супроводжується великими фізичними та моральними навантаженнями.
Важкий психологічний стан, в якому опиняється військовослужбо вець строкової служби, врешті-решт може призвести до непередбачених наслідків: формування позастатутних відносин, суїцидальних вчинків, втечі з військових частин.
Діагностика причин, які спонукають військовослужбовців до пору шення військової дисципліни, що базується па результатах опитування різних категорій військовослужбовців, спрямована саме па виявлення негативних чинників, які провокують таку поведінки військовослужбовців, що дозволяє провести корекцію умов армійського життя з метою змен шення ризику порушень у подальшому:
212 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 213
анкета для виявлення військовослужбовців, потенційно спромож
них залишити частину (СЗЧ-4);
анкета для всіх солдатів і сержантів (СЗЧ-1);
анкета для тих, хто вже самовільно залишав частину (СЗЧ-2);
анкета для військовослужбовців, які відбувають покарання у дис
циплінарному батальйоні за ухилення від військової служби (СЗЧ-3);
анкета для військових, що припустилися нестатутпих взаємосто
сунків (НУВ-2.95);
анкета з проблем викорінювання нестатутпих взаємин в армії
(НВО - К-1).
Результати опитування дозволяють визначити основні причини пору шень у військових частинах і спроектувати соціальну роботу у військовій частині на усунення причин.
Профілактика сугцидальних проявів. Проблема самогубств існує в Збройних силах вже давно. У військовому середовищі існує багато подій, які можуть ініціювати суїцидальпі роздуми і навіть спроби суїциду. Це можуть бути учбові тривоги, марші, навчання, інші учбово-бойові зав дання, пов'язані з раптовою напругою фізичних і духовних сил. Деякі військовослужбовці в таких випадках особливо гостро відчувають свою професійну непідготовленість, слабкість, безвихідь. Вони ретельно при ховують свої почуття від товаришів по службі, соромляться попрохати в них підтримки, замикаються в собі, шукають спроби відволікатися від своїх думок і переживань. Але стрес не проходить, а, навпаки, поси люється, службові обов'язки викопуються все гірше і гірше, помилки і нрорахупки стають більш серйозними і тяжкими. З цією метою пропо нується структура програми профілактики суїцидальпих проявів:
виявлення групи суїцидального ризику
орієнтація командування підрозділу у вирішенні проблеми проф
ілактики суїциду;
оптимізація позитивної спрямованості, емоційних факторів сере
довища та життєдіяльності;
формування переконаності у вищій цінності людського житті,у
принциповому подоланні перешкод;
проведення психологічних та психопрофілактичних заходів;
виявлення і вирішення суїцидогешшх ситуацій;
індивідуальна бесіда з військовослужбовцями, включеними до суї
цидогешшх ситуацій;
допомога у подоланні перешкод, вирішення суперечностей.
Кваліфіковану допомогу щодо більш глибокого вивчення клієнта можуть дати медичні працівники. Проводячи амбулаторні прийоми, пост ійно спілкуючись з усім особовим складом, військовий лікар має мож ливість систематично спостерігати за поведінкою солдатів і матросів стро кової служби, відзначати їхні особливості і виявляти причини тих або інших відхилень в їхній поведінці.
Багато потрібних даних можна отримати завдяки листуванню з бать ками, зі школою, підприємствами, військкоматами. Достовірність мето дики підвищується завдяки розширенню джерел інформації і способів вивчення особистості.
Обов'язковою складовою робота з профілактики суїцидальних про явів серед громадян обов'язковою є профілактична бесіда, необхідність якої виникає з моменту виявлення клієнтів, які перебувають у передсуї-цидальпому стані.
Для запобігання спроби самогубства важливо вчасно встановити з особою, яка потрапила у біду, людяний, довірливий контакт, вступити з ним у товариське спілкування.
Бесіди з клієнтом, який перебуває у стані психологічної кризи, — справа дуже тонка, специфічна і потребує старанної попередньої підго товки. Така бесіда складається з кількох послідовних етапів, кожний з яких має своє специфічне завдання і передбачає використання специфіч них прийомів, про що йшлося вище.
Військово-натріотичне виховання молоді, підготовка призовної мо лоді до проходження служби у Збройних силах України, соціальна адап тація військовослужбовців строкової служби, профілактика негативних явищ у військовому середовищі, сприяння змістовному дозвіллю військо вослужбовців, адаптація молодих людей, які звільнилися з лав Зброй них сил, до цивільного життя є на сьогодні актуальними аспектами в системі реалізації соціальної молодіжної політики.
Соціальна робота центрів соціальних служб для молоді з призовною молоддю, військовослужбовцями та членами їхніх сімей є комплексною та інтегративною. Водночас із вирішенням специфічних проблем, пов'я заних із проходженням молоддю військової служби, соціальні працівни ки впроваджують систему заходів соціальної профілактики негативних явищ (схильності до девіантиої, адитивної, деліквентної поведінки, роз повсюдження хвороб, що передаються статевим шляхом, та ВІЛ/СНІДу), злочинності та правопорушень, пропагують здоровий спосіб життя, вир ішують питання змістовного відпочинку, дозвілля, вторинної зайнятості
214 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 215
допризовної та призовної молоді, військовослужбовців та юнаків, які звільнилися з лавЗбройпих сил, надають психолого-копсультативиу, інфор маційну допомогу військовозобов'язаній молоді та членам їхніх сімей, а також пауково-методичпу та практичну допомогу офіцерам з питань ви ховної роботи.
Література
Питання для самоперевірки
ГЛАВА 4.
ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ДЕЗАДАПТИВНИМИ ДІТЬМИ ТА МОЛОДДЮ
/. Соціальна реабілітація дітей з девіантною поведінкою
Вести мову про соціальну реабілітацію дітей і молоді з девіаитпою поведінкою можна лише тоді, коли фахівець досить добре уявляє, з яким контингентом йому необхідно працювати. Адже відомо, що внаслі док несприятливих обставин з'являються різноманітні відхилення у соціалі зації, що відображаються у прояві неадекватної поведінки і ставлення дітей та молоді до норм і вимог всієї системи суспільних відносин, в які включається людина па кожному етапі її розвитку і становлення. При цьому необхідно розмежовувати відхилення у соціалізації, за наявності яких соціальна дезадаптація, неадекватність поведінки індивіда не в собі соціальної чи протиправної ознаки, та відхилення у соціалізації, за яких дезадаптація носить аптисуспільний характер, що суперечить нормам мо ралі і права. За таких умов можна говорити про явище десоціалізації.
Основною ознакою десоціалізації є відчуження індивіда від соціаль них інститутів, які виступають основними носіями установлених норм, моралі і прав. У такій ситуації відбувається вплив різних асоціальних і злочинних асоціальних субкультур з власними, корпоративними нормами і цінностями, які носять антигромадський характер.
А відтак простежується явище, коли соціальні відхилення і соціальна дезадаптація підлітків і молоді супроводжується деформацією їх соц іальних зв'язків, а також категоричним відчуженням від сім'ї і школи. З метою подолання такого відчуження та включення об'єктів соціалізації і у суб'єкт-суб'єктпі відносини і систему соціально значущих відносин необхідно реалізувати комплекс соціально-педагогічшіх заходів, спрямо ваних як па оздоровлення ситуації та умов у школі, сім'ї, так і на індивідуальну психолого-педагогічпу корекцію особистості з девіаптпою поведінкою.
Необхідності усвідомлення і вирішення проблеми сприяє твердження В.П.Кащеика, який ще у 20-ті роки XX ст. вивчав дану проблему і
216 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 217
зазначав, що корекція недоліків особливості в процесі її становлення — це проблема великої значущості і вирішувати її продуктивно потрібно у контексті державної політики.
Причому він привертав увагу до проблеми поєднання методико-терапев-тичиих, навчальпо-педагогічішх і виховних прийомів, спрямованих па ко рекцію характеру і відновлення особистості в цілому. До того ж наголошу валась на незаперечній залежності успіху реабілітаційного, процесу від тер міну його початку: чим раніше почати, тим більше надії па успіх [ 1 ].
Важливими принципами у соціально-педагогічній реабілітації є:
Не можна обминути при розгляді даного питання соціальну, корекц-ійну і реабілітаційну діяльність А.С.Макарепка та С.Т.Шацького, які у 30-ті роки XX ст. заклали основні принципи, зміст і методи соціальної роботи з важковиховувапими дітьми і підлітками. В основу своєї педаго гічної теорії вони заклали ідею створення педагогом виховного соціаль ного середовища.
Так, С.Т.Шацький вважав, що одним із таких виховних середовищ можуть стати клуби за інтересами, які дозволяють дітям і підліткам розкрити "свої інстинкти" [2, 123], особливо соціальні інстинкти, суть яких полягає у прагненні вчитися життю, пристосовуватись до життя, оволодівати соціальним досвідом, включатися в соціалізацію.
А ось у 60-ті роки минулого сторіччя простежується тенденція до більш глибокого вивчення даної проблеми, зокрема, у психологічному, соціальпо-правовому і медичному аспектах. Причому причини девіаптпої поведінки вбачалися в особливостях вікового розвитку особистості, у відчуженні від "нормальних" дітей, своєрідності прояву протесту проти "пригнічення" їхніх інтересів тощо.
У цей період В.О.Сухомлинський запропонував різноманітні засоби стимулювання самовиховання особистості. Домінантною в його рекомен даціях була орієнтація на індивідуальний стиль побудови педагогічного процесу, па гуманізацію засобів виховання девіантиих підлітків [4].
Безперечно, процес перевиховання є довготривалим і складним, який передбачає: вивчення середовища, в якому ріс вихованець, аналіз пози тивних і негативних рис характеру індивіда, формування позитивної ус тановки і усунення недоліків у його загальному розвитку, прискорення позитивних начал, наявних в особистості.
Поступово термін "перевиховання" почав змінюватись па термін "реа білітація", що означає "відновлення" (Франція); паралельно висувається термін "нормалізація" (Данія, Швеція). Проте термін "реабілітація" на був міжнародного визнання, що привело до появи поняття: медична реаб ілітація, психологічна реабілітація, педагогічна реабілітація, соціаль на реабілітація. Причому соціальна реабілітація передбачає відновлення соціальних відхилень, порушених зв'язків і відносин із середовищем.
Реабілітація — медична, психологічна, педагогічна і соціальна — має багатий і різноманітний зміст і є своєрідним відображенням соціаль-но-педагогічного оптимізму і гуманізму.
Суть реабілітаційного підходу у соціальному середовищі визначаєть ся як комбіноване і координоване застосування медичних, соціальних, педагогічних, професійних заходів, спрямованих па компенсацію дефек-та, соціального відхилення [5, 4-6].
Все вище сказане дозволяє дати розгорнуте визначення поняття "соц іальна реабілітація" стосовно до дітей і молоді, схильними до девіантиої поведінки. Соціальна реабілітація дітей девіантної поведінки — це по вна система, яка забезпечує відновлення у них порушених соціальних зв'язків і відносин, ідентифікацію індивіда як суб'єкта власної життєді яльності.
Вітчизняна превентивна практика, на відміну від Заходу, де панує корекційпо-реабілітаційна робота, побудована па індивідуальних діагпос-тично-корекційішх психологічних програмах, досить тривалий час мала чітку спрямованість па створення педагогічно організованого середови ща. Зокрема, за методикою А.С.Макарепка ресоціалізуючим фактором виступає колектив завдяки включенню підлітка в систему гуманізованих міжособистіспих відносин. Соціальна реабілітація в такій ситуації відбу валася за рахунок "паралельно" впливу колективу, який викопував ресо-ціалізаційну функцію.
Як показує практика, означена методика досить успішною спрацьо вує і в тимчасових колективах, і в різних дозвіллєвих соціально-недаго-гічних центрах і клубах.
Аналіз наукових шкіл і сьогоднішньої практики дозволив виявити деякі принципи соціально-педагогічпої реабілітації:
218 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 219
опора на позитивні якості особистості;
реабілітація потреби дитини чи підлітка у самоствердженні;
формування в них життєвих прагнень;
розвиток корисних інтересів і вищих духовних цінностей вихованця;
глибока повага і довіра у взаємовідносинах з дітьми і молоддю.
Виходячи із основних принципів і змісту соціальної реабілітації, можна
окреслити соціальію-педагогічпі завдання і функції, які вона спроможна вирішувати:
/. Відновлювану, яка передбачає відновлення тих позитивних якос тей, які переважають у суб'єкта до появи девіаптної поведінки, звернен ня до пам'яті індивіда і його добрих справ.
З цього можна зробити висновок, що процес соціальної реабілітації буде здійснюватись успішно в тому випадку, якщо у підлітка чи молодої людини вдастя розбудити потребу в самовдосконаленні, самовихованні і якщо об'єкт даного процесу стає активним суб'єктом корекційної робо ти. До тенденцій, які сприяють успішній соціальній корекції особистості, на думку С.А.Бєлічевої можна віднести:
гуманізацію превентивної практики, переважання охорошю-захис-
пих мір над мірами покарання і примусу:
професіоналізацію виховної профілактики й охоропно-захисної
діяльності, введення і підготовку спеціальних соціальних працівників чи
соціальних педагогів, соціальних реабілітологів, практичних психологів,
які мають спеціалізуватися з проблем практичної роботи по корекції
поведінки іпдивидів з відхиленням та оздоровленню умов їх сімейного і
суспільного виховання;
створення мережі спеціальних структур, здатних здійснювати соц
іальну і соціальпо-психологічну допомогу сім'ї, дітям, молоді: консуль
таційні центри (пункти), центри довіри, дозвіллєві і реабілітаційні цент
ри, соціальцо-педагогічпі притулки для дітей, котрі попали в кризову
ситуацію;
психологізацію виховної профілактики і охороино-захисної діяль
ності, визначення провідної ролі медико-психологічиої допомоги і підтрим
ки у корекцій відхилень у поведінці особистості, реабілітації неповнолітніх
з різними формами соціальної і психологічної дезадаптації;
визнання сім'ї як неповного інституту соціалізації дітей і підлітків,
падання сім'ям соціальио-правової, соціально-педагогічиої і медико-пси
хологічиої допомоги, в першу чергу, сім'ям групи соціального ризику,
не спроможних самостійно викрити проблеми виховання [6,37].
Соціальна корекція девіаптпої поведінки передбачає, перш за все, виявлення пеблагополуччя в системі відносин дитини як з ровесниками, так і з дорослими, а також оздоровлення соціальної ситуації.
Спираючись па теоретичні дослідження і досвід практиків, можна стверджувати, що сутність характеристики соціальної реабілітації дітей, підлітків і молоді включають:
створення виховного розвиваючого середовища для об'єкта реаб
ілітації;
відновлення і підтримка соціально значущих умінь, установок,
павичок і звичок;
регулювання соціально несприйнятливих форм поведінки, інтегра
ція особистості в суспільство.
Що стосується організаційного аспекту соціальної реабілітації непов нолітніх і молоді, схильних до девіаптної поведінки, то він передбачає:
проведення соціальпо-медико-психолого-педагогічної діагностики
клієнта;
складання індивідуальної комплексної програми реабілітації;
реалізацію індивідуальної комплексної програми реабілітації;
— збереження і зміцнення отриманих соціально значущих резуль
татів корекції особистості.
Ефективність соціальної реабілітації у повнолітніх і молоді зале жить, перш за все, від того, наскільки є адекватним створене соціально-ііедагогічпе середовище і чи спроможне воно надати їм соціальну допо могу і підтримку та сприяти реабілітаційному процесу.
Виходячи із поставленого завдання і перед представленням окремих технологій, необхідно визначити суть поняття "девіаптна поведінка".
220 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 221
У суспільстві давно сформовані уявлення про норми життя, правила і форми взаємовідносин, про поведінку, яка схвалюється і яка засуд жується суспільством чи спільнотою.
Сьогодні наука розглядає соціальну норму і соціальне відхилення у поведінці як два протилежні полюси. Проте нормативна поведінка домі нує в сучасному суспільстві як за поширенням, так і за соціальною значущістю. Серед чималої кількості визначень ми зупинимось па гаком із них: "це правило, вимога суспільства до людини, в яких визначені більше чи менш точно обсяг, характер, а також межі можливого і допу стимого у її поведінці" [8,47].
Звичайно будь-яка норма є корисною, якщо вона є значущою. Коли ж вона втрачає цю якість, то результат ЇЇ соціальної дії буде негативним. Це приводить до її витиснення і заміною іншим правилом. І їх невико нання уже не буде свідчити про девіаптпу поведінку, не бажані прояви в суспільній практиці.
Соціальне відхилення від норм складається із девіацій у трьох ос новних сферах: особистість, середовище, організм. Індивідуальна спе цифіка реалізації відхилення в поведінці і переживаннях людини полягає в переважанні: а) особистісіюго ядра з його сукупністю соціальио-исихо-логічиих елементів; б) виливу соціального середовища з його багатог ранними ознаками; в) індивідуальних властивостей людини, які надають поведінці певної своєрідності.
Асоціальною поведінкою, поведінкою з відхиленням у сучасній науці називається поведінка, в якій досить стійко проявляються відхилення від соціальних норм, як відхилення корисливої, агресивної орієнтації, так і соціально-пасивного типу [8,112].
Можна сказати, що поведінка з відхиленням чи девіаитиа поведінка відрізняються як за змістом і цільовою спрямованістю, так і за мірою суспільної небезпеки. Отже, девіантна поведінка як явище протилежне нормативній поведінці є системою вчинків, які виходять за межі загаль ноприйнятих моральних і правових норм, за винятком норм психічного здоров'я. У сфері соціальної роботи більш адекватне таке визначення: девіантна поведінка відображає зв'язок поведінки особистості, соціаль них груп і спільної з соціумом, всією системою суспільних відносин, регулювання яких здійснюється за допомогою системи соціальних норм, враховуючи при цьому взаємодію внутрішніх і зовнішніх факторів, які визначають появу мотивів, цілей і рішучості здійснити аитипормативпий вчинок. Це дозволяє стверджувати, що діють кілька типів девіаптпої поведінки в життєдіяльності дітей, підлітків, молоді:
антидисципліпарпе;
антисоціальне;
деліиквентие;
аутоагресивие.
У випадку девіаптпої поведінки взаємодіють макро- і мікросоціальпі, іпдивідуально-особистіспі, соціальпо-исихологічпі, психолого-недагогічпі, соціально-медичиі, соціальио-иравові фактори. У кожному конкретному випадку проявляється певне поєднання цих факторів, що відбивається у відповідній формі прояву девіаптпості.
У ході з'ясування причини і умов, прояву підлітками відхилення від норм і правил соціальні педагоги все частіше звертаються до аналізу пси хологічного клімату сім'ї, емоційно-нсихологічиих відносин з ровесниками і дорослими. Девіантна поведінка досить часто мотивується тим, що індивід не може правомірними засобами задовольнити свої соціально-психологічні потреби у визнанні його, довірі, самоствердженні. Практичний досвід проф ілактичної роботи підказує на необхідність враховувати індивідуально-психологічпі, статеві і вікові особливості розвитку особистості, схильної до порушення норм поведінки. Адже у нього з'являється впевненість, винахідливість, сміливість — і все це сприймається як прояв власної дорослості, особливого "Я". І поступово з кожним новим проявом пору шення норм з'являється звички, які сприяють виробленню стереотипів протиправної поведінки, нових ціннісних орієнтацій.
Що необхідно робити фахівцям у ситуації "зустрічі" з проблемною особистістю, схильної до девіантпої поведінки?
Перше: вступити (при можливості) у взаємодію з школою, сім'єю, близькими друзями.
Друге: провести діагностику причин труднощів девіаптпої поведінки дітей і підлітків, розробити і здійснити корекційно-реабілітаційну про граму.
Трете: забезпечити тимчасове проживання, виховання, навчання і розвиток індивіда, який тієї чи іншої причини опинився у складній життєвій ситуації.
Серед факторів, які впливають на посилення девіацій серед дітей і підлітків, можна назвати такі:
■^ соціально-економічні фактори (низький матеріальний рівень жит тя сім'ї, погані житлові умови, безробіття батьків);
■/ медико-санітарі фактори (несприятливі екологічні умови, хронічні захворювання батьків і ускладапия спадковості, антисапітарія та ігнору вання санітарио-гігієиічними нормами);
222 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 223
■^ соціально-демографічні фактори (неповна чи багатодітна сім'я, сім'я з вторинними шлюбами і зведеними батьками);
^ соціальио-психологічні фактори (сім'ї деструктивними емоційпо-копфліктпими відносинами подружжя, педагогічною нездатністю батьків та їх низький загальноосвітній рівень, деформавапість ціннісних орієн тацій);
^кримінальні фактори (алкоголізм, аморальний і паразитичний спосіб життя батьків, сімейні суперечки, присутність членів сім'ї, що відбували покарання, схильність до субкультури злочинного світу).
Аналіз фахівцем означених факторів дозволяє йому виявити загальні закономірності соціальної реабілітації девіаптпої особистості. В основі цих закономірностей лежать такі педагогічні підходи:
Проектуючи процес соціальної реабілітації, доцільно передбачати у реальній програмі дій відповідні етани роботи з дітьми та молоддю, схильними до девіантпої поведінки.
Перший етап — діагностичний. Йога метою є: збір всієї необхідної інформації про підопічіюго;визпачешія його психологічного статусу; от римання відомостей про середовище, в якому він перебував; виявлення дефектів у розвитку; складання соцііально-психолого-педагогічіюї ха рактеристики; підготовка індивідуальної реабілітаційної програми. При цьому, слід підкреслити, що проектування програми має включати обо в'язкові компоненти: причини, які викликали соціальну дезадаптацію, інформацію про функціональний етап підопічного, пріоритетні напрями соціальної реабілітації, засоби, форми і механізми соціально-виховного впливу, прогнозовані результати, форми контролю й оцінку ефектив ності програми.
Другий етан — реалізація соціальпо-реабілітаційної програми. При цьому передбачається: створення сприятливого соціальио-педагогічиого середовища; перебудова особистішої системи індивіда; нейтралізація не гативних факторів середовища; гармонізація процесів розвитку вихован ця з врахуванням його інтересів; зняття суперечностей між конфронтую чими мотиваційними тенденціями створення активної установки па пси-холого-педагогічпу корекційну роботу.
Загальну систему соціальної реабілітації дітей і підлітків можна пред ставити у такому вигляді і за такою ідеєю — "від девіаптиої поведінки через соціальну реабілітацію до соціальної адаптації особистості".
/ етап "Діагностичний" - від 4 до 10 тижнів
Проектуючи і реалізуючи програму соціальної реабілітації, соціаль ний педагог повинен заздалегідь виявити підґрунтя результативності діяль ності, мобілізувати досягнення науки і досвіду па інтенсивній (макси мально науковій) основі, приділяти увагу прогнозуванню і проектуван ню ефективності діяльності, використовувати найновіші інформаційні технології.
Така багатогранна діяльність, безперечно, потребує спеціальних педа гогічних технологій соціальної реабілітації, які є своєрідним комплек сом, що включає:
уявлення про заплановані результати;
засоби діагностики стану вихованця;
пакет методів педагогічного впливу;
критерії відбору оптимальних методик соціального виховання для
конкретних умов.
Це дозволяє моделювати особистісно-орієнтовані соціальію-педагогічіїі технології реабілітації дітей і підлітків, схильними до девіаптиої поведі нки. Використання цих технологій залежить від характеру девіантпого індивідума (сюди входять особливості психіки, на яку впливають і за датки, і новоутворення у нових умовах). Визначення індивідуальності кожного вихованця, його самобутності і самоцішюсті, врахування суб 'єктивного досвіду індивіда знаходяться в центрі особистісно-орієнтова-пих технологій соціальної реабілітації.
224 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 225
Такий підхід дозволяє підводити індивіда з дезадаптивпою поведін кою до спроможності власної самооцінки, самовиховання, самостверд ження. У цій ситуації досить ефективним с використання різних методик і тестів, щоб допомогти підліткам і молоді усвідомити своє "Я" (вправи па спілкування, ігри-жарти, проблемні ситуації, включення в реальну діяльність тощо).
Особливим успіхом у підопічних користуються ситуації, які водно час дозволять спеціалістам здійснювати корекцію поведінки учасників тієї чи іншої змодельоваиої ситуації (наприклад, ситуації типу "Вибери дерево", "Намалюй у кольорах день", "Зроби свято другу" та інше). Таким чином, перебудова життєвого досвіду індивіда досягається через осмислення вчинку, перевчання у діях, реконструкцію поведінки, регла ментацію поведінки, шляхом переключення па позитивні установки, по зитивні емоції.
Здійснення такої роботи можна розглядати як профілактичну, спря мовану на раннє виявлення труднощів у вихованні дітей і підлітків.
У діагностичній роботі з дітьми та молоддю, схильними до девіантної поведінки, можна використовувати психодіапюстичні та исихокорекційні методики:
З метою орієнтації фахівців соціально-педагогічпої сфери при виборі оптимальних методів і методик соціальної реабілітації дітей, підлітків і молоді пропонується таблиця, у якій представлені форми прояву девіаи-тності.
Таблиця 1.
|
Соціально значущі форми поведінки |
Прояв девіантності |
||
|
1 група |
2 група |
3 група |
|
|
і |
2 |
3 |
4 |
|
Ставлення до до -рослого з повагою |
Прояв грубощів |
Прояв грубощів при зауваженні |
Злегка зривається на незадоволення |
Продовження таблиці
|
і |
2 |
3 |
4 |
|
Уміння володіти собою |
Різко проявляє нестриманість |
Прояв нестриманості |
Запальність |
|
Прагнення до краси і затишку |
Байдужість до того, що оточує |
Байдужість до того, що оточус |
Байдужість до того, що оточус |
|
Акуратність (чистоплотність) |
Неохайність, замацьорений |
Неохайність, бай дужість до зовніш нього вигляду |
Байдужість до сво го зовнішнього ви гляду, неохайність |
|
Наявність хобі |
Відсутність інте ресів до будь-чого |
Відсутність інте ресів, соціальна апатія |
Відсутність інте ресів, соціальна апатія |
|
Протистояння шкідливим звич кам (куріння, нар команія, алкоголь та ін.) |
Вдихання парів бензину, клею, ре гулярне куріння, вживання алкоголю |
Вживання алко голю, куріння, токсикоманія |
Вживання алко голю, куріння |
|
Психосексуальна культура |
Заняття ананізмом Використання нецензурних слів |
Використання нецензурних слів |
Вживання нецензурних слів |
|
Неповага оточення, ровесників |
Неповага оточен ня, зверхність над ровесниками |
Неповага ровесників |
Прояв неповаги, недовіри |
|
Вихованість(хоро ші манери, ввічливість) |
Грубощі, хамство, для досягнення мети викорис товує ввічливість |
Грубощі |
Прояв грубощів |
|
Життєрадісність (почуття гумору) |
У нормі |
Замкнутість |
У нормі |
|
Обов'язковість (дисциплінова ність) |
Грубе порушення дисципліни |
Свідоме пору шення дисципліни |
Підсвідоме пору шення дисципліни |
|
Незалежність (здатність діяти самостійно) |
Надмірна самостійність |
У нормі |
Прояв слабості волі, підпорядко ваність сильнішому |
|
Освіченість (широта знань, рівень загальної культури) |
Низька загальна культура |
Низька загальна культура |
Низька загальна культура |
226 Соціальна робота
Продовження таблиці
|
! |
2 |
3 |
4 |
|
Відповідальність (почуття обов'яз ку, уміння три мати слово) |
Безвідповідаль ність, невміння тримати слово |
Безвідповідаль ність |
Невміння тримати слово, безвідпові дальність |
|
МІЦНІСТЬ ВОЛІ (уміння домага тися свого, не відступати перед труднощами) |
Паніка перед труднощами |
Паніка перед труднощами |
Відсутність волі, паніка перед труднощами |
|
Чесність (правдивість, щирість) |
Брехливість, нещирість |
Брехливість |
Використання щирості для отри мання вигоди |
|
Чуйність (турботливість) |
Бездушність |
Байдужість |
У нормі |
|
Законослухні-ність |
Участь у кримі нальних групах, розбої, грабежі |
Крадійство |
У нормі |
Аналіз результатів практичного досвіду різних реабілітаційних центрів і окремих фахівців дозволяє стверджувати, що у соціальпо-реабілітацій-пий роботі з дітьми, підлітками і молодими людьми першої групи девіап-тності ключове значення має опору па такі якості їх особистості, як еиергетичиість, впертість у досягненні мети, прагнення до лідерства.
Для контингенту другої групи особливого значення набуває зміна обстановки і стереотипних форм реагування на неї. Довір'я у відноси нах, включення в оргапізацішю-суспільиу роботу, обігрувашія успіхів — це ті напрями реабілітаційної роботи, які доцільно використовувати саме з цією групою.
Для третьої групи дітей і молоді з девіаптпою поведінкою важливи ми є ритм і напруга серйозних справ, які їм доручаються, залучення їх до різних видів діяльності. Саме за цих умов у них є змога проявити себе, посісти адекватне місце в колективі. Тому слід активно сприяти пробудження в них інтересу до життя, позитивних переживань, виявлен ня життєвих перспектив.
Соціально-реабілітаційна робота з індивідами, схильними до дезадап-тивної поведінки, має спрямовуватись, перш за все, на усунення психо-травмуючих комплексів, вироблення адекватних форм поведінки, подо-
лання труднощів у спілкуванні. У цих процесах посіли своє виправдане місце і бесіди, штеракційно-комупікативні, імітаційпо-ігрові, невербальпі методи з елементами музикотерапії, хореографії, пантоміміки, групової поведінкової психокорекції, навіювання, стимулювання та ін. При цьому одні можуть "діяти" ефективно самостійно, деякі- лише у взаємозв'язку з іншими методами соціальної реабілітації, оскільки в основному все залежить від індивідуальних особливостей підопічних і від наявності професіоналізму фахівців.
Література
1. Ппвоварова Г.П. Влияние личпостньіх особешюстей детей и под-
ростков // Медицинские проблеми формирования личности. — М.,1997.
- С.33-47.
2. Шацкий С.Т. Избрап. иедагогические сочииения: В 2-х т. — М.:
Педагогика, 1980.
3. Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу // Вибр.
Пед. тв.: У 7-ми т.- Т.5.- К.: Рад. школа. - С. 9-96.
Репкер М. Основи реабилитации // Научньш обзор. — 1980. —
№ 3. - С.4-6.
6. Социальная профилактика отклоняющегося поведеиия несофер-
шеішолетних как комплекс охрашю-защитньгх мер. — М.: Социальное
здоровье России, 1993.
7. Пепьков Е.М. Социальньїе норми- регулятори поведений личиос-
ти. - М.: Наука, 1982.
8. Арзумапяп С.Д. Микросреда и отклонения социального поведения
детей и подростков.- Ереваи: Луйс, 1989.
Питання для самоперевірки
зміст.
5. Розкрити зміст організаційного аспекту соціальної реабілітації
підлітків і молоді, схильними до девіантної поведінки.
228 Соціальна робота
2. Особливості соціальної роботи з неповнолітніми, які повертаються з місць позбавлення волі
Сьогоденний етап суспільної моралі як один із чинників поведінки людини характеризується тим, що в роки прояву явищ в економіці, по глиблення розшарування суспільства на багатих і бідних, значною мірою утрачено важелі формування світогляду молодого покоління.
Споконвічні заповіді "не вбий", "не вкради", "полюби ближнього" тощо недостатньо утверджуються у свідомості дітей, підлітків і молоді, чому пезавжди сприяє і сім'я, державні та громадські інститути суспіль ства, простежується масова пропаганда культу сили, грошей, здобутих будь-яким шляхом, ідеалізація та романтизація злочинного світу. Сьо годні засоби масової інформації, особливо телепередачі, надмірно наси чені матеріалами, що демонструють насильство, протиправні вчинки, які залишаються не покараними адекватно мірі скоєних злочинів, часто без карними узагалі. Усе це створює у значної частини молодих людей уяв лення про вседозволеність у їхніх вчинках і про фантастичні можли-востіті швидкого збагачення, навіть кримінальним способом.
Формування такого "криміиалізовапого" менталітету — не остання причина того, що питома вага молоді у складі засуджених протягом останніх років невпинно зростає, і сьогодні молоді люди уже становлять більше половини усіх засуджених в країні за рік — 58% (див. табл. 1).
Таблиця 1. Питома вага молоді у складі засуджених в Україні в 1995—2002 рр., % (за даними Держкомстату України)
|
Вікова група |
Роки |
||
|
1995 |
2000 |
2002 |
|
|
Усього засуджено, у тому числі у віці: |
100 |
100 |
100 |
|
14-17 років |
7,8 |
»,/ |
10,4 |
|
18-24 роки |
25,1 |
27,8 |
29,7 |
|
25-29 років |
8,2 |
18,5 |
17,9 |
|
14—29 років разом |
41,1 |
55,0 |
58,0 |
Теоретичні основи соціальної роботи 229
За даними Державної доповіді про становище молоді в Україні за підсумками 2002 р., якщо в 1992 р. було засуджено 11,6 тис. непов нолітніх, то 2002 р. — уже 20 тис.
Природно, такий стан молодіжної злочинності не може задовольнити суспільство, а це потребує вирішення деяких завдань правоохоронними органами, державними і громадськими організаціями, причетними до вир ішення проблем молоді. Враховуючи, що профілактика злочинності значною мірою пов'язана з профілактикою рецидиву, одним із важливих завдань є створенням умов для ресоціалізації неповнолітніх і молоді, які відбули покарання і повернулися з місць позбавлення волі.
Значна частина цієї роботи припадає на систему соціальних служб для молоді, яка на сьогодні уже спирається па відповідну пормативпо-правову базу [1]. Але ефективно реалізовувати завдання, що постають перед соціальними працівниками складно. Адже саме неповнолітні й мо лодь становлять ту частину звільнених з місць позбавлення волі, яка найчастіше, порівняно із звільненими дорослими, опиняється у скрутній життєвій ситуації. Це зумовлено двома категоріями проблем.
По-перше, це низка негативних соціальних чинників юридичного та матеріального характеру — відсутність, як правило, власного житла, майна, достатньої освіти, конкурентоспроможної професії, позитивного досвіду спілкування і відстоювання своїх прав у численних інстанціях, втрата набутих протягом попереднього життя па волі міцних соціальних зв'язків, які б допомогли у вирішеній проблем, що з'являються у непов нолітніх після звільнення з місць відбування покарань. По-друге, це відсутність достатнього життєвого досвіду, сформованих соціальпо-пси-хологічних стереотипів поведінки, усталених павичок дотримання загаль ноприйнятих соціальних норм поведінки, які полегшують адаптацію до життя на волі. Усе це зумовлює неабиякі труднощі легалізації і набуття прийнятного соціального статусу, проблеми у працевлаштуванні, подаль шому навчанні, стосунках з оточенням.
Подолання зазначених труднощів і проблем потребує цілеспрямова ної скоординованої роботи багатьох державних установ і громадських організацій щодо ресоціалізації та соціальної адаптації молодих людей, які повертаються з місць позбавлення волі.У цій ситуації однією із най важливіших лапок цієї роботи стають ЦССМ. Проте, щоб діяльність соціального працівника у плані соціальпо-психологічної допомоги і соц іального супроводу зазначеної категорії молоді була ефективною, він повинен мати чітке уявлення про доцільні і вмотивовані напрями, пере дові технології і методики соціальної роботи.
Соціальна робота
Структуру об'єкта соціальної роботи за даним напрямом станов лять три категорії клієнтів: неповнолітні (віком від 14 до 18 років), які повернулися з місць позбавлення волі; молодь (віком від 18 до 28 років), яка повернулася з місць позбавлення волі; представники соціального оточення (передусім, батьки, діти яких повернулися з місць позбавлен ня волі).
Природно, це є досить узагальнений розподіл. У практичній роботі соціального працівника часто постає потреба глибше розуміти соціальпо-демографічпі та іпдивідуальію-типологічпі особливості молоді, яка пере буває у конфлікті з законом, в чому може допомогти спеціальна літера тура [2;3].
Соціальна робота із вищезазначеними категоріями клієнтів має за мету допомогти неповнолітнім та молоді пройти процес ресоціалізації та адаптації після звільнення з місць позбавлення волі, стати громадянами своєї країни, знайти своє місце у житті.
Цієї мети можна досягати завдяки реалізації таких завдань: -^ допомогти неповнолітнім та молоді оволодівати основами законо давства України з питань забезпечення їхніх прав, виконання грома дянських обов'язків з урахуванням інтересів і потреб звільнених, нада вати інформацію щодо механізмів застосування чинного законодавства; ^ сприяти діяльності державних органів і громадських організацій щодо виконання їхніх функцій стосовно практичного вирішення соціаль них проблем зазначеної категорії молоді;
■^ перекопати молодих людей, звільнених з місць позбавлення волі, у необхідності активної власної діяльності щодо ресоціалізації та адаптації до нових умов життя, довести ефективність цих процесів, показати шля хи і механізми активізації діяльності означеної категорії клієнтів;
■^ визначити основні соціальні проблеми, що з'являються у непов нолітніх і молоді після повернення з місць позбавлення волі:
■^ здійснювати соціально-психологічпе консультування з проблем міжо-собистіспих стосунків неповнолітніх і молоді, звільнених з місць позбав лення волі, з сім'єю, спільнотою, ровесниками;
^ вести роботу з батьками та найближчими родичами даної категорії молоді з метою сприяння вирішенню соціальпо-исихологічпих проблем, які очікують клієнтів після звільнення з місць позбавлення волі.
Основним очікуваним результатом соціальної роботи з неповнолітні ми та молоддю, які повернулися з місць позбавлення волі, має стати набуття ними прийнятного соціального статусу особистості, сформованість
Теоретичні основи соціальної роботи 231
відчуття психологічного комфорту і задоволення від того ведення спо собу життя, який воші ведуть і який є сумісним із загальноприйнятими у суспільстві нормами і правилами.
Основними засобами досягнення очікуваних результатів виступають процеси ресоціалізації та соціальної адаптації колишніх засуджених.
Ресоціалізація спрямована на відновлення у клієнтів якостей, необ хідних для нормальної життєдіяльності у суспільстві, засвоєння відпові дних цінностей і соціальних ролей, набуття потрібних навичок. Цей про цес передбачає застосування комплексу заходів за двома напрямами: ре соціалізація свідомості особистості (відновлення позитивної системи цінностей, знань, переконань, установок тощо) та ресоціалізація діяль ності (відновлення позитивних павичок, умінь, стилю спілкування тощо). Сутність процесу ресоціалізації полягає у поновленні соціального стату су, втрачених соціальних навичок, переорієнтації особистості па забуті позитивні відносини з людьми, види діяльності, референтні групи сусп ільства.
Соціальна адаптація в даному випадку розуміється як пристосуван ня до нового соціального середовища не на основі утрачених цінностей, властивостей і навичок, а завдяки формуванню нових, яких, з різних причин, у людини до цього часу не було. Виходячи із визначення соц іальної технології як послідовності певних дій, процес соціальної адап тації зазначеної категорії клієнтів відбувається в три етапи:
^ етан орієнтації, коли здійснюється ознайомлення з незвичним соц іальним середовищем;
■^ оціночний етап, коли особистість розмежовує компоненти власно го соціального досвіду та способу жиггя згідно з установками та ціннісними орієнтаціями, які раніше склалися, па прийнятні і ті, що не приймаються з огляду па нові можливості щодо умов, форм і способів діяльності. Природно, розмежування, що дасть позитивні результати, здійснювати меться лише за умов появи нових позитивних можливостей. Сприяння створенню таких можливостей стає на цьому етапі одним з основних завдань соціального працівника;
•/ етан сумісності, па якому об'єкт соціальної роботи досягає опти мального рівня адаптованості до нових умов життя.
Засобами і методами реалізації технології ресоціалізації та адаптації є соціальна допомога, надання соціальних послуг, соціальний супровід тощо. Вибір адекватних методів втручання, конкретизація їх змісту зу мовлюються індивідуальними особливостями ситуації клієнта. Але не-
232 Соціальна робота
зважаючи на те, що кожна ситуація індивідуальна, основні соціальні проблеми зазначеної категорії молоді багато в чому схожі. Найбільш повне уявлення про них дають міркування самих клієнтів, висловлені в ході спеціального соціологічного опитування "Соціальні проблеми не повнолітніх та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі", вико паного Державшім інститутом проблем сім'ї та молоді па замовлення Державного центру соціальних служб для молоді у 2002 р. Ось характерні для даних респондентів висловлені думки: ■^ "... не знаю, які мої права, на що я маю право..."; ^ "... не знаю, на що маю право після звільнення, де можу працю вати, як вчитися? Чи можна складати іспити екстерном?"; ■^ "Хочу знати закон, на що ми маємо права..."; ^ "...якби ж допомагали вирішувати юридичні питання, адже рідко хто після звільнення знає свої права".
^ "Жив в інтернаті. Перший раз попав у чотирнадцять років за крадіжку, просидів три роки. Вийшов. Через шість місяців знову су дили. .. — дали шість років. Відсидів весь строк... Куди тепер іти? Де жити?";
^ "Оскільки немає документів і прописки, лікарня за місцем про живання відмовляється надавати медичні послуги, а приватним чином неможливо через матеріальні проблеми" (хворий на виразку шлунку);
^ "... немає грошей па знеболююче" (онкологічна хвора);
•/ "... хто мене візьме на роботу, я ще малий...":
^ "Треба працювати, а не беруть за віком, я — неповнолітній";
^ "Необхідно забезпечити нам право на роботу І";
-Ґ "Постійної роботи немає, тимчасова — вимушена, жахлива, а спробуй ще найти її...";
^ "Працюю, оскільки треба допомагати мамі і сестрі, якби не вони...";
■^ "Працюю вантажником на ринку — дуже втомлююсь"; •/ "Підробляю на приватній фірмі підсобним робочим"; ■^ "Зневіра в житті...";
■^ "... немає впевненості у завтрашньому дні..."; ■^ "...переляканість і боязнь жити"; ■^ "...усього спочатку боявся";
■^ "Зі старими друзями намагаюся не зустрічатися, щоб нікуди не влізти, але... жити якось треба";
^ "Цуже довго сидів, втратив усіх друзів, у кожного свої пробле ми...";
Теоретичні основи соціальної роботи 233
"...друзі відвернулися"';
"Бракує підтримки з боку друзів...";
"...в мене нікого немає, я нікому не потрібен...";
"... батьків немає, нікому допомогти ні морально, ні матеріаль-
но. ..
^ "'...відмовилися дружина та друзі...";
■^ "Відсутні люди, які б тебе розуміли...".
Як видно з вищепаведеного, проблеми досить типові — юридична необізнаність, відсутність житла, неможливість отримати медичну допо могу, працевлаштуватися, зокрема, знайти прийнятну роботу, психологі чна неврівноваженість, тривожність внаслідок страху перед життєвими реаліями, самотності, відмежованості, відсутність підтримки оточення.
Досить часто більшість цих проблем проявляються в комплексі, що вкрай загострює ситуацію клієнта. Про це свідчить багато життєвих історій, вивчених розгорнуто. Наприклад, епізод однієї з них:
Ситуація: 28-річний чоловік відбув строк покарання 4 роки, на волі близько 4 місяців. Одружений (дружина — наркоманка й ВІЛ-інфікована), має дітей. Під час перебування у колонії був позбавле ний батьківських прав, дружина — також. Дітей направлено до інтер нату. Квартира засудженого продана. Після повернення з дружиною не бачився, жити з нею не хоче. Знайшов притулок у літньої бабці, де живуть ще семеро. На оформлення паспорта грошей немає, прописа тися без паспорта і житла не може. Працевлаштуватися легально без паспорта і прописки нереально. На підставі довідки про звільнен ня зареєструватися в центрі зайняпгості неможливо. Тимчасові підро бітки не дають можливості купувати найиеобхідніші речі.
Життєві плани: влаштуватися на роботу, оформити документи, до могтися житла, відновити батьківство і забрати дітей з інтернату.
Психологічні установки: "...не йти шляхом колишніх помилок. Знай ти себе в суспільстві, змінити життєві цінності".
Оцінка соціальної політики: "...ставлення держави до людей з кри мінальним минулим повинно бути терпимим. Слід розбиратися в про блемі: чому люди йдуть на злочин, що це за злочин, якими виходять, чого прагнуть...".
Із цього опису видно, що кілька проблем зійшлися одночасно, чіпля ються одна за одну й не вирішуються силами клієнта. Подібні життєві історії становлять широке поле для діяльності соціального працівника. Зокрема, допомагаючи клієнту, у даному випадку, отримати незначну
234 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 235
разову матеріальну допомогу для оформлення паспорта й далі, сприяючи постановці па облік у центрі зайнятості, соціальний працівник може зру шити низку подій, які приведуть до реалізації життєвих планів клієнта, принаймні частково. Передумови для успіху створюють психологічні ус тановки клієнта, достатньо визначена життєва позиція, спроби діяти влас ними силами.
Зміст соціальної роботи з колишніми злочинцями. Соціальна робота з неповнолітніми та молоддю, які порушили закон, складається із соц-іальпо-реабілітаційної та профілактичної роботи безпосередньо в місцях позбавлення волі (виховних чи виправних колоніях тощо), а також із роботи па волі, після звільнення — ресоціалізації та соціальної адаптації з подальшою інтеграцією в суспільство.
За напрямами конкретна діяльність соціальних працівників включає такі види:
■^ дослідницьку діяльність, у тому числі соціологічні дослідження, що мають передбачають вивчення характерних проблем у сфері правопо рушень та злочинності в певному регіоні, визначення першочергових проблем неповнолітніх та молоді, які перебувають у місцях позбавлення волі або звільнилися з них тощо;
-/ організаційну діяльність. Включає планування заходів ЦССМ із залученням широкого кола оргаиізацій-иартнерів до реалізації програм соціальної роботи з колишніми злочинцями, налагодження відповідних зв'язків із зацікавленими організаціями та структурами; організаційне забезпечення роботи консультативних пунктів при ЦССМ, у слідчих ізоляторах, колоніях тощо;
■^ иауково-методичпу діяльність, зокрема, розробка методик проф ілактичного, просвітницького спрямування, психологічних, педагогічних, лекційію-треніпгових форм, методик для спеціалістів ЦССМ з питань організації роботи з неповнолітніми та молоддю, яка перебуває у конфлікті з законом;
■^ рекламно-іпформаційиу діяльність — розробка та видання матері алів з профілактики правопорушень та підвищення обізнаності клієнтів з найбільш актуальних питань щодо майбутнього влаштування життя;
^ безпосередню соціальну роботу з клієнтами.
Останній напрям дуже різноманітний за формами, змістом та метода ми. І жоден посібник не може дати вичерпних методичних рекомендацій на всі випадки, що траплятимуться. При виборі адекватних особливос тям випадку методів втручання (психологічних, педагогічних тощо) соц-
іальпі працівники мають користуватися методичною літературою, дос тупними матеріалами, які видає ДЦССМ [4;5;6], іптернет програми.
В основному соціальна робота з неповнолітніми та молоддю, які порушили закон, відбувається в межах діяльності консультативних пунктів, котрі відкриваються при ЦССМ, а також слідчих ізоляторах, колоніях тощо. Така робота передбачає психодіагностику та психокорекцію етапу клієнта, тестування, використання трепіпги тощо. Неповнолітнім, мо лоді, їхнім батькам надається правова та психологічна допомога у формі групових та індивідуальних консультацій. У процесі соціальної роботи з клієнтами організовуються та проводяться різноманітні заходи щодо про паганди здорового способу життя та правових знань, соціальио-ирийият-пої поведінки та статевого виховання, сімейного життя та навчання на вичкам спілкування з представниками різних організацій тощо — зага лом за широким спектром тематики, знання з якої потребують відновлен ня або поповнення для успішної ресоціалізації та адаптації. ЦССМ нада ють допомогу адміністраціям установ криміпальио-виконавчої системи в організації дозвілля та відпочинку засуджених, проведенні культурпо-масових заходів тощо. Здійснюється соціальний супровід після звільнен ня з місць позбавлення волі (допомога у вирішенні питань подальшої освіти у вечірніх школах чи ПТУ, працевлаштування, вирішення житло-во-нобутових проблем тощо).
Слід врахувати той факт, що залежно від того, з ким з клієнтів-учасииків соціальпо-реабілітаційиого процесу ведеться соціальна робота, послідовність і зміст дій можуть змінюватися.
Коли ведеться соціально-реабілітаційна робота з неповнолітніми та молоддю, технологічний алгоритм включає:
^ збір та аналіз повної інформації про молоду людину, яка має звільнятися (вивчення її характеристик, особової справи, медичної карт ки тощо);
■^ знайомство з сім'єю, оточенням молодої людини;
^ бесіда-зпайомство з молодою людиною (з'ясування іпдивідуально-психологічиих особливостей, мотивації подальшої поведінки, характеру стосунків з батьками, міркувань щодо освіти, майбутньої роботи тощо);
■^ розробка індивідуальних діагностичних карт;
^ складання індивідуальної програми реабілітації для успішної адап тації до життя в суспільстві, підбір методів втручання (засобів впливу па свідомість, почуття, волю);
^ складання плану соціального супроводу;
236 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 237
•/ розробка та проведення трсншгів з питань соціальних цінностей,
досвіду та стимулювання розвитку позитивних рис характеру, подолання особистих комплексів.
Коли ведеться соціально-реабілітаційна робота з батьками, по слідовність дій включає:
•^ знайомство з сім'єю (підготовка до зустрічі, з'ясування мотивації щодо проживання молодої людини в сім'ї, питання подальшої освіти, роботи тощо);
■^ допомога у створенні позитивного сімейного мікроклімату; ^ складання плану соціального супроводу сім'ї; ^ іидивідуально-копсультативпа робота з батьками з подолання кон фліктних ситуацій у сім'ї.
У випадках соціально-реабілітаційної роботи з найближчим ото ченням, вона розпочинається зі знайомства з людьми, з яких воно скла дається (однолітки, друзі, знайомі тощо). Спілкування спрямовується па визначення найбільш референтних (для клієнта) осіб з оточення, з'ясу вання їх іпдивідуальио-психологічпих особливостей, мотивації щодо їхньої допомоги клієнту, прогнозування їхньої подальшої поведінки, характеру стосунків, що розвиватимуться. Після аналізу отриманої інформації і розробки стратегії втручання ведеться іпдивідуальио-консультативпа ро бота з людьми близького оточення.
Важливу частину соціальної роботи на користь зазначеної категорії молоді становить організаційна робота з державними установами та громадськими організаціями. Вона включає:
^ представництво і захист інтересів молодої людини, яка відбула покарання, в державних установах;
■^ налагодження порозуміння та взаємозв'язків між різними структу рами;
■^ координацію роботи фахівців різних установ і організацій на ко ристь клієнта.
Особливо значущим соціальним інститутом нри розгортанні соціаль ної роботи в інтересах неповнолітніх і молоді, що скоїли злочин, є спец іалізовані центри ресоціалізації та адаптації. Вони створюються на базі ЦССМ, до структури повинні входити служби соціального супрово ду молоді, яка повернулася з місць позбавлення волі, та кризові центри тимчасового перебування для молодих осіб цієї категорії, які потрапили у складну життєву ситуацію. У межах діяльності спеціалізованих центрів можна реалізувати такі завдання:
^ підтримку соціально значущих зв'язків ув'язненої молоді та зага лом соціальної роботи в місцях позбавлення волі;
■^ проведення різних видів консультування неповнолітніх та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі, та їхніх батьків;
-ґ соціальна допомога неповнолітнім та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі, та їхнім батькам;
-^ соціальний супровід неповнолітніх та молоді, які звільнилися з місць позбавлення волі.
На практиці технологія соціальної допомоги молоді, яка повернулася з місць позбавлення волі, за рядом складових може дещо відрізнятися від роботи з іншими категоріями клієнтів. Так, вона включає па підго товчому етапі дві фази: а) підготовка до повернення потенційного клієнта; б) процес особистого знайомства і встановлення контакту, який завер шується розробкою плану соціального супроводу клієнта. Другий етап безпосередня реалізація втручання стає власне етапом реалізації соціаль ного супроводу; третій — підсумковий — етапом припинення надання соціальної допомоги і оціночних заходів.
Стосовно першого етапу (перша фаза) - підготовка до повернення потенційного клієнта, то слід зазначити, що на відміну від інших кате горій клієнтів, етап знайомства й аналізу ситуації може починатися заоч но, ще до встановлення особистих контактів. Тобто робота починається з ініціативи соціального працівника ще до звільнення молодої людини, а не внаслідок звернення клієнта. Доцільність такого підходу зумовлена не лише тим, що у клієнтів цієї категорії може не з'явитися бажання контактувати із соціальною службою, а ще й тим, що перші дні після повернення часто виявляються найбільш критичними для клієнта, таки ми, що значною мірою визначають подальше життя. Адже, як свідчить практика ЦССМ, велика кількість клієнтів цієї категорії є вихідцями з асоціальних родин або є вихованцями інтернатів, і саме в перші дні після повернення в місця попереднього проживання вони підпадають під нега тивний вилив соціальних обставин і оточення.
Соціальний працівник має бути готовим до цього заздалегідь, тому що втрата часу па організацію допомоги уже після повернення клієнта може вкрай негативно позначиться па його подальшому житті. Якщо попередня підготовка до роботи з клієнтом на час повернення не прове дена, допустимі різні варіанти розвитку подій.
1. Повернення клієнта до асоціальної родини стає приводом до гру пового тривалого зловживання алкоголем. Після цих "свят" з'ясовуєть-
238 Соціальна робота
ся, що ні документів, пі грошей на їх оформлення, одягу і харчування у клієнта і в родині немає. Коли клієнт звертається до ЦССМ за допомо гою (або це відбувається з ініціативи інших), організація роботи вима гає витрат і часу. Протягом цього часу клієнт пасивно очікує допомоги, не будучи зайнятий корисними справами, що провокує його до пошуків засобів і способів проведення дозвілля. Або вій відразу намагається вирішити фінансові проблеми самостійно, та, не маючи документів і підтримки у працевлаштуванні, найчастіше вдається до нових криміналь них вчинків.
Отже, оптимальна послідовність дій соціального працівника, який опікуватиме клієнта, передбачає заочне вивчення ситуації, до початку особистого знайомства. Цьому сприяє чишшй порядок співпраці ЦССМ і підрозділів Держдепартаменту виконання покарань, яким передбачено, що за місяць до звільнення у ЦССМ за місцем попередньої прописки молодої людини, яка звільняється, надається інформація з місця позбав лення волі, де майбутній клієнт відбуває покарання. На підставі цієї інформації соціальний працівник може починати підготовчу роботу.
На цьому етапі виникає потреба вивчити родину, куди повертається молода людина. Якщо це родина у соціально-исихологічиому плані пор-
Теоретичні основи соціальної роботи 239
мальиа, члени якої здебільшого ведуть соціально прийнятний спосіб жит тя, соціальний працівник може вдатися до таких дій:
■/ ознайомити членів сім'ї з законодавчою базою стосовно можливо стей падання допомоги неповнолітньому у вирішенні першочергових про блем з боку державних установ і організацій;
-/ у разі потреби слід організувати попередні заходи щодо оператив ного забезпечення документальної легалізації статусу клієнта, падання йому матеріальної допомоги;
■^ вивчити можливості зайнятості клієнта (продовження навчання, працевлаштування тощо);
■^ вивчити позасімейне соціальне оточення, що існувало до ув'язнен ня клієнта, у разі потреби вжити соціальію-педагогічиих заходів до членів оточення, в разі доцільності — падати їм соціальну допомогу;
^ за наявності негативного соціального оточення, ймовірності його впливу на майбутнього клієнта, організувати співпрацю з правоохорон ними органами з метою належної профілактики рецидиву;
•^ надіслати листа в установу, де відбуває покарання клієнт, для інформування його щодо можливостей співпраці, яка йому пропонується
після повернення.
Якщо клієнта очікує асоціальна сім'я, варто починати роботу з орган ізації соціальної допомоги родині. З практики відомо, що така позитивна подія, як повернення дитини з місць позбавлення волі, інколи може стати стимулом для зміни стилю родинного життя загалом. Якщо в цій родині хоча б один з членів не страждає хронічною алкогольною або наркотичною залежністю, має позитивні життєві орієнтації, існує ймовірність доцільності допомоги. Якщо ця родина не є асоціальною, а може бути визначена лише як неблагополучна, імовірність ефективності допомоги значно підвищується. Тоді до вище названих дій щодо вивчен ня родини у зв'язку з проблемами клієнта додається перша за послідовн істю — вивчення ситуації в родині, члени якої можуть стати клієнтами соціальної допомоги.
Особливо понадають у складну ситуацію колишні вихованці інтер натів, які не мають родин і житла. Звичайно, вони можуть звертатися по допомогу до інтернатної установи, де перебували до ув'язнення, тому соціальному працівникові доцільно установити контакти з адміністрацією інтернату, яка може власно поінформувати про такі звернення. Адже для цієї категорії клієнтів необхідно завчасно шукати місце проживання (гур тожитки, кризові центри для певних категорій молоді, притулки гро-
240 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 241
мадських та релігійних організацій). Досвід останніх років підтвердив ефективність притулків традиційних релігійних конфесій, де молоді зап ропонують житло, харчування, зайнятість, моральну підтримку. Подібний варіант поселення клієнта можна застосувати й у тому випадку, коли він змушений повертатися в асоціальну родину, яка не має перспектив пози тивної зміни.
Загалом па етапі підготовки до повернення клієнта з місць позбав лення волі має соціальний працівник усвідомлювати:
^ де буде жити клієнт;
^ як будуть вирішені нагальні соціальпо-екоиомічпі потреби (одяг, харчування, гроші на необхідні першочергові витрати, зокрема, оформ лення документів тощо);
^ яка перспектива зайнятості (навчання, роботи тощо) існує в місці повернення, що потрібно для її реалізації;
^ наскільки найближче соціальне оточення (родина, друзі тощо) змо жуть сприяти адаптації і ресоціалізації клієнта, яких заходів потрібно вжити, щоб сприяти цьому процесу.
У другій фазі першого етапу здійснюється особисте знайомство з клієнтом і встановлення з ним контакту
Зв'язок соціальних працівників з правоохоронними органами дозво ляє вчасно довідатися про повернення молодої людини з місць позбав лення волі, і, якщо вона сама не звертається за допомогою, відвідати її за місцем проживання. Доцільно поінформувати клієнта про сутність допомоги, яку вій може отримати в ЦССМ, поцікавитися його власним баченням перспективи.
Варто звернути особливу увагу па те, щоб уже при першому контакті обіцянки соціального працівника бути реальними. Але при цьому вони не можуть бути песимістичними (мовляв, піхто тобі не допоможе, нікому ти не потрібен). Потенційний клієнт повинен зрозуміти, що позитивний вихід із ситуації можливий, але для його досягнення необхідно докласти чима ло власних зусиль.
Цьому, зокрема, сприяє залучення до співбесід людей, які пройшли у своєму житті колонії і в'язниці, але знайшли в собі сили повернутися до нормального життя (їхні громадські організації функціонують у ряді міст і районів). Представник такої організації є ефективним джерелом виливу на молодого клієнта, і хоч він не може підмінювати функції соціального працівника, але в змозі охарактеризувати потенційному клієнту працівника як партнера, а головне — показати власний приклад нозитив-
ного виходу із критичної ситуації. Як правило, якщо перший контакт виявився вдалим, клієнт надалі не заперечує проти співробітництва.
Зазвичай, соціальних працівників, які мають справу з цією катего рією клієнтів, хвилюють два характерні питання:
■^ Чи варто пропонувати допомогу, якщо клієнт не виявляє бажання співпрацювати?
•^ Чи всім клієнтам потрібна допомога?
Стосовно першого питання слід зауважити, що одержати відмову від допомоги нескладно, для цього вистачає першої бесіди, якщо вона побу дована невдало, формально, відбувалася в несприятливих умовах, клієнт налаштований недоброзичливо, мав поганий настрій тощо. Пізніше до могтися згоди на співпрацю незрівнянно важче, можливо, знадобиться кілька зустрічей, застосування різних методів нсихолого-педагогічпого впливу, клопітка роз'яснювальна робота.
Стосовно другого питання, то можна прийняти ту точку зору, що тим родинам, де власний потенціал уможливлює ефективні дії щодо ре соціалізації клієнта, соціальний супровід, принаймні у повному обсязі, справді, не потрібен. Але з практики відомо, що для цих батьків можуть бути корисними разові поради й консультації з окремих питань. Крім того, не завжди молода людина з досвідом ув'язнення відразу розкриває батькам власні думки й наміри, інколи вона може більше сказати сто ронній людині, якщо відчуватиме певну довіру. Тому вважається корис-ішм, коли соціальний працівник періодично влаштовує "випадкові" зустрічі з клієнтом у невимушених обставинах (па вулиці, дискотеці тощо) і в таких умовах намагається з'ясувати дійсні події його життя, наявні тур боти і труднощі.
Важливим підсумком роботи па етапі особистого знайомства стає розроблений план соціального супроводу клієнта. Цей план повинен вклю чати такі напрями роботи:
^ психодіагностику та психокорекцію етапу клієнта;
^ правову допомогу у формі групових та індивідуальних консуль тацій;
■^ медичну допомогу (у зв'язку з проблемами здоров'я значної час тини колишніх ув'язнених, особливо щодо захворювань па туберкульоз, інфекції, що передаються статевим шляхом, ВІЛ/СНІД);
■^ заходи щодо пропаганди здорового способу життя (безпечний секс, відмова від алкоголю, куріння тощо);
^ роботу з родиною;
242 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 243
-/ роботу з нозасімейшім соціальним оточенням;
^ роботу з влаштування навчання, працевлаштування, змістовного дозвілля.
На другому етапі здійснюється реалізація соціального супроводу клієнта. Процес соціального супроводу стандартизований тим, що соц іальний працівник виступає в ролі соціального менеджера, який виконує ряд типових функцій, зокрема:
10. Аналітична — збір і аналіз інформації, необхідної для прийнят
тя рішень.
Третій етап: припинення надання соціальної допомоги. Це є пози тивний результат роботи соціального працівника. На підставі аналізу результатів соціального супроводу робиться висновок про його припи нення або, навпаки, про доцільність продовження ще на певний термін.
Припинення може бути здійснено як у разі досягнення очікуваних результатів, так і в разі невиконання умов угоди з боку клієнта.
Визначення часоихі меж надання послуг є також важливим момен том у роботі. Якщо започатковується робота ще під час перебування клієнтів у місцях позбавлення волі, то після звільнення найбільш гостру потребу в соціальній допомозі клієнти відчувають протягом перших трьох
місяців перебування на волі. Загалом, як свідчить практика, протягом шести місяців, як правило, можна вирішити основні соціальні проблеми цієї категорії клієнтів.
З метою оптимізації роботи соціальних працівників необхідно здійсню вати оцінку ефективності послуг. Критерії оцінки розрізняють залежно від місця реалізації соціальної роботи з неповнолітніми і молоддю. Коли соціальна робота ведеться в місцях позбавлення волі, до основних по казників оцінки можна включити:
■^ кількість неповнолітніх та молоді, охоплених соціальною роботою у виховних колоніях чи інших установах;
■^ кількість і види соціальпо-психологічпої допомоги, послуг, що реалізуються;
^ результати соціальпо-психологічпого тестування ув'язнених; •/ результати роботи із сприяння підтримці соціальпо-зиачущих зв'язків (кількість і різноманітність соціальпо-значущих контактів, листування, зустрічі, заходи тощо).
Якщо ж соціальна робота відбувається па волі, до основних показ ників оцінки можна включити:
■^ для оцінки ефективності консультування (соціального, юридично го, психологічного тощо) — кількість наданих послуг; кількість клієнтів, які ними скористалися;
■^ для оцінки ефективності соціальної допомоги — кількість звер тань за категоріями клієнтів; різноманітність видів соціальних проблем, що вирішуються; видів наданої соціальної допомоги; результати соціаль ної допомоги клієнту;
^ для оцінки ефективності соціального супроводу — кількість клієнтів, щодо яких він здійснюється; кількість, різноманітність, значущість соц іальних проблем клієнтів; застосовані шляхи їх вирішення; терміни вирі шення проблем, адекватність результату соціального супроводу клієнта визначеній меті конкретної діяльності.
Оволодіння типовими технологіями соціальної роботи, вмінням зас тосовувати їх в конкретних умовах з врахуванням особливостей різних груп і категорій клієнтів — важливий резерв підвищення ефективності зусиль державних органів, громадських організацій, спрямованих на пол іпшення соціального становища і соціального самопочуття підлітків і молоді, які потрапили в складні життєві обставини, загального оздоров лення морально-психологічпого клімату в суспільстві.
244 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 245
Література
3. Сииьов В. М. Індивідуальні та типологічні особливості непов
нолітніх засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі
Там же.
Питання для самоперевірки
що характер залучення до вживання різних видів наркогенних засобів у принципі подібний. Різниця полягає у терміні формування залежності.
Проблема наркотизації у нашій країні вимагає нагального вирішення. Комплексний її аналіз свідчить, що суспільство повинно акцептувати увагу не стільки на боротьбі з наркотизацією населення (медикаментозне лікування, засудження, ізоляція), скільки па проведенні широкомасш табної роботи з профілактики па всіх рівнях соціальних інститутів. У країні слід впроваджувати цілісний системний підхід щодо профілактики та соціальпо-психологічної корекції адитивної поведінки, що сприятиме формуванню несприятливості до вживання наркогенних речовин, особ ливо серед підростаючого покоління.
Оскільки ми зосереджуємо увагу па психологічному та соціально-недагогічному аспекті та попередження хімічних узалежнепь в роботі практичного психолога та соціального педагога, то вважаємо за доцільне виділити основні вимоги до спеціаліста, який працюватиме з даною кате горією клієнтів:
по-перше у нього повинна бути сформована власна позиція, щодо
вживання наркогенних речовин з метою зміни психологічного стану;
по-друге він повинен вміти чітко розмежувати в проблемі парко-
геиних узалежнепь юридичні, медичні, психологічні, соціальні та соц-
іально-педагогічпі аспекти.
3. Соціально-педагогічні заходи протидії вживанню наркогенних засобів молоддю
Зловживання наркотичними речовинами та психотропними засобами, їх незаконний продаж — багатогранна комплексна соціальна проблема світового масштабу, що потребує термінового розв'язання. За деякими підрахунками, населення планети на незаконну купівлю наркотиків вит рачає більше, ніж на їжу, проживання, одяг, освіту та медичне обслуго вування разом узяті.
Проблема наркоманії набула сьогодні загрозливого характеру і в Україні і має всі риси епідемічного процесу.
Сутність виливу наркогенних речовин полягає у впливі на мораль ний, психічний, фізичний розвиток людини. Співставлення різних видів наркотизацій (пикотииоманії,. алкомапії, наркоманії, токсикоманії) свідчать,
Ознаки виявлення осіб,
які вживають наркогенні
засоби
Для успішної протидії розповсюджен ню серед населення України наркоген них засобів актуальним є раннє виявлен ня осіб, особливо підлітків і молоді, які почали вживати наркогенні засоби.
Слід підкреслити, що виявлення їх — справа достатньо складна, тому що майже всі приховують факт вживання наркогенних засобів. У зв'язку з цим у роботі соціального педагога дуже важливим є не тільки бесіда з підлітком, юнаком чи дівчиною, а й огляд тіла, одягу, отриман ня об'єктивної інформації від батьків, родичів, знайомих, вчителів.
Про вживання паркогеїших засобів може свідчити наявність:
будь-яких таблеток, ампул, порошків та інших медикаментозних
препаратів;
шприців, голок, джгутів;
різних приладів або їх деталей, що можуть використовуватися
для обробки рослин, перегонки та очистки хімічних речовині реактивів,
препаратів побутової хімії, що вживаються для миття та очистки;
246 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 247
специфічного хімічного запаху в повітрі, що видихається, або
запах від одежі, шкіри, волосся, рук;
слідів від ін'єкцій на шкірі та судинах (свіжих чи давніх), особли
во на ліктьових згинах, передпліччі лівої руки та іи.
Окрім того, спостерігається звуження або, навпаки, розширення зіниць, обличчя бліде, червоне, очі тьмяні або з гарячковим блиском. Людина худне. Із зубів сходить емаль, і вони починають безболісно випадати. Нігті обломлюються шарами. Характерними є також „круги під очима" та яскраво червоні губи.
Для визначення формування залежного типу поведінки користують ся наступними ознаками (достатньо співпадашія п'яти тверджень для діагностики клінічної залежності):
Поряд з перерахованими ознаками спостерігається схильність до по шуку залежних емоційних переживань, навіть за рахунок серйозного ри зику, та нездатність бути відповідальним за будь-які вчинки.
При залежному типі поведінки відбувається своєрідна "втеча" від реальності у вигляді заміни гармонійної взаємодії усіх аспектів дійсності, на концентрацію діяльності у одному напрямку, ігноруючи інші сфери. Згідно концепції N. РезезсЬкіап це виглядає наступним чином:
"втеча в тіло" — заміна традиційної життєдіяльності, спрямованої па сім'ю, кар'єру, хобі, па діяльність, мета якої власна фізична або психічна досконалість. Діяльність носить риси гіперкомпепсації, так зва-
на "параноя здоров'я", "пошук та ловля оргазму", захоплення власною зовнішністю, якістю відпочинку та релаксації;
"втеча в роботу" — дисгармонійна фіксація па службових справах та обов'язках, нехтування іншими сторонами життя, т.з. "трудоголізм".
Зміна цінності комунікації формується при виборі поведінки в стилі "втеча в контакти або в самотність", при цьому спілкування, при його поверховості, стає єдиним бажаним засобом досягнення задоволен ня потреб, або навпаки, кількість контактів зводиться до мінімуму.
Схильність до роздумів, прожектів, при відсутності бажання і нама гання втілити їх в життя — "втеча в фантазії". Втеча від дійсності проявляється у захопленні псевдофілософськими течіями, релігійному фанатизмі, сектантстві.
Мотивація зловживання речовинами, які викликають
стани зміни психічної діяльності
При вживаній паркогенних речо вий, які змінюють психічний стан особистості, сприйняття світу, у неї змінюється самооцінка, спостерігаєть ся поступове відхилення поведінки в бік формування патологічної за лежності від речовини, фетишизація її та процесу вживання та викрив лення зв'язків узалежпепого з суспільством.
Знання мотивації вживання наркотичних речовин є важливим для правильного вибору технології профілактики та роботи з узалежпеиими.
Мотивація вживання наркогеїших речовин (за Ц.Короленко, Т. Донсь ких):
^ Атарактичиа мотивація — прагнення застосування паркогенних речовин з метою пом'якшення або усунення явищ емоційного диском форту. Речовина, яка викликає сп'яніння, використовується як лікуваль ний засіб, який знімає симптоми душевного неспокою, таких як страх, тривога, депресія. Саме насиченість негативного фону настрою сприяє вибору па користь найлегшого шляху його усунення. Зняття негативно го фону проходить хімічним шляхом, який через багаторазовість засто сування призводить до переходу психічної залежності від хім. речовини до фізичної. Атарактичпа мотивація ведуча нри тривожному, обсесивио-фобічпому, депресивному, дисфорпчпому, астенічному, іпохондричному та псих органічному синдромах.
■^ Гедонічна мотивація; якщо атарактичпа мотивація приводить зни жений настрій до норми, то гедонічна проявляється в отриманні задово лення, почуття радості на фоні рівного настрою. Особа з адиктивною
248 Соціальна робота
направленістю поведінки шукає в хімічних речовинах засіб втечі від реальності в ілюзорний світ насолоди. При цьому перевага надається речовинам, яким властивий ейфоризуючий ефект (швидке піднесення настрою, прояв смішливості, радості, любові до ближнього, легкого до сягнення сексуального оргазму, "польоту в непізнане"). Найчастіше зас тосовується маріхуапа, опій, морфій, кокаїн, кодеїн, ЛСД.
^ Мотивація з гіперактивацією поведінки близька до гедонічної, але базується на активуючому ефекті хім. речовий. Базовою стає потреба вивести себе із стану пасивності, апатії за допомогою речовин, які вик ликають високу активність, незвичну рухомість реакцій. До наркотичних речовий, яким властива гіперактивуюча дія відносять маріхуаиу, ефед рин і його похідні, екстазі, кофеїн, нікотин. Пошук гіперсексуальпих відчуттів спонукають особу па вживання наркотичних речовин цього типу, щоб навіть ціною психічного здоров'я вивести себе із стану нудьги та апатії, зняти одноманітність в інтимній сфері.
Vі Субмісивпа мотивація — нездатність особи відмовитись від запро понованих наркотичних засобів. Це зумовлено ананкастичішми або за лежними рисами характеру особистості (нерішучість, сором'язливість, конфліктність, тривожність), при яких особа намагається уникнути ситу ацій засудження, наприклад, вживання алкоголю "за компанію", або через страх опинитися поза референтною групою, бути вигнаним з неї, стати "білою вороною".
^ Псевдокультурпа мотивація — базується на світогляді особистості та її естетичних пристрастях. Особа розглядає вживання алкоголю та наркотичних речовин, як "вишуканість смаку", "приєднання до кола об раних". Важливим є не вживання п'янкої речовини, а демонстрація цього оточуючим. Найчастіше зустрічається при істеричних та демонстратив них патохарактерологічпих розладах.
Психологічні аспекти
формування наркогенної
залежності
На сьогоднішній день вважаєть ся, що психологічні причини алко гольного і наркотичного узалежпен-пя знаходяться, ио-нерше — в ілю зорних можливостях задоволення бажань та вирішення конфліктів (яке дає почуття сп'яніння), по-дру ге — в тих психологічних та соціальних умовах, які штовхають людину па цей шлях.
Важливе значення у формуванні ирепаркотичпої особистості нале жить психічному інфантилізму який проявляється у несамостійності прий-
Теоретичні основи соціальної роботи 249
пяття рішень, нездатності опиратися впливу ззовні, зниженій критич ності до себе, вразливості. Традиційно виділяють наступні особистісиі фактори виникнення паркогеппого узалежпеппя у підлітків:
Так наприклад, С.Білоусов в анамнезі иаркогеппо узалежиеиих підлітків, поряд з іншими факторами, виділяє:
Дослідник цієї проблеми Б.Уільямс відмічає характерну подібність сімей наркозалежиих, а саме:
а) батько відсутній, або має слабкий характер;
б) над турботлива, поступлива, або, навпаки, авторитарна мати;
в) конфлікти, ворожість між батьками;
г) непослідовність поведінки, відсутність стримуючого фактору;
д) нереальні прагнення батьків відносно власних дітей.
Вітчизняні (В.Меиделевич) психологічні дослідження сімей, в яких
формується наркозалежність підлітка, дозволяють зробити висновок, що існує характерний психологічний тип батька наркомана, так званий "иар-когепний батько". Для нього характерні завищені вимоги до себе та оточуючих (особливо до дружини та дітей), трудоголізм, небажання рахуватись з індивідуальними, віковими особливостями інших, ситуатив ними моментами, емоційна холодність в поєднанні з жорсткістю, навіть жорстокістю, схильність до конкурентної боротьби, гіиерактивність, ве лика кількість соціальних контактів, які носять поверхневий характер і не супроводжуються бажанням зрозуміти та емоційно прийняти співроз мовника.
Таким чином, дослідження сімей, в яких у дітей-иідлітків діагнос тується наркозалежність, свідчить, що адиктивні форми поведінки влас тиві не тільки пацієнту, а, як правило, і одному з батьків (частіше, батьку).
250 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 251
Тому, слушно припустити, що формування хімічної залежності ба зується на родинному адиктивному патерпі. І серед більшості вчених, на сьогодні, переважає думка, що наркотична речовина є своєрідним ком пенсуючим фактором, який сприяє подоланню особою психологічних проблем та дезадаптації, тобто структура особистості, в певній мірі, зна ходиться у взаємозв'язку з різновидністю наркотика. Тобто відношення людина-наркотик зумовлюють вибір паркотика. Безумовно, більшість паркозалежпих віддає перевагу саме такій наркотичній речовині, якій властиво задоволення деяких головних потреб їх особистості.
Тому вибір стратегії психотерапевтичної та соціальпо-педагогічної роботи з наркозалежиими залежить від знання і врахування соціальним педагогом феноменів формування паркозалежпості, стадії хвороби, швид кості розпаду особистості при вживанні різних паркогеппих речовин.
4. Принципи підбору психокорекцийних методик та методів
Головними принципами у виборі тих чи інших методів психокорекції, методів соціальпо-педагогічного впливу, націлених па корекцію поведін ки, що відхиляється від норми, вважаються:
принцип добровільності (усвідомлення);
принцип адекватності;
принцип доцільності;
принцип допустимості;
принцип гуманності.
Принцип добровільності припускає, що досягнення реальної ефек тивності проведення психокорекційиих заходів можливе лише у випад ках добровільної згоди девіапта па їх проведення. Вони (заходи) базу ються па принципі усвідомлення, суть якого полягає, як в усвідомленні особою своєї поведінки, як такої, що не відповідає нормативній, так і в бажанні змінитися. Часто клієнт з адиктивпими формами поведінки усв ідомлює, що відхиляється від норми, але не намагається (або намагаєть ся на словах) виправити дефект поведінки.
Цей принцип, також, припускає не тільки усвідомлення необхідної корекції поведінки, але справжнє усвідомлення цілей, мети зміни, тобто, якого саме поведінкового статусу він прагне досягнути в процесі те рапії. Наприклад, позбавлення від алкогольної залежності, чи корекція надуживання до ступеня поміркованого (дозованого) вживання алкого-
лю, чи стабілізація сімейних відносин за рахунок зміни відношення дру жини до його алкогольної поведінки.
Принцип адекватності полягає в тому, що вибрані методи корекції поведінки повинні бути адекватними механізмам виникнення девіації, стадії розвитку хвороби, глибині патохарактерологічпих змін особистості.
Залежний тин девіації потребує загалом психологічного консульту вання, психокорекції, психотерапії.
Принцип доцільності розглядає необхідність виправлення поведінко-вої девіації.
Відомо, що корекція однієї девіації не приводить до гармонізації всієї особистості, а може викликати і більш грубі порушення у поведінці після терапії. Наприклад, утримання довготривалогого періоду твере зості у хворих на алкоголізм може призвести до розвитку іпохондрич-иості, кверуляитиості або іншої форми девіації.
Принцип допустимості полягає в усвідомленні можливості застосу вання тільки тих методик, які сприяють особистіспому зросту клієнта, етично та естетично обгрунтовані і не можуть викликати психічних пору шень. Визнається неприпустимим застосування манінулятивпих методик, які використовуються без відома девіапта або без повного усвідомлешія ним суті терапевтичного процесу. Крім того, неприпустимими можна вва жати і формування в процесі терапії нового, міфологічного, тобто нена укового, ірраціонального, такого, що викривляє дійсність мислення клієнта (наприклад, різні види "кодування", які прямо чи побічно навіюють клієнту неправдиві умовиводи та переконання).
Принцип гуманності базується па визнані за девіаптом права на сво боду вибору, права на повагу. Цей принцип (згідно з Роджерівськнм підходом) проявляється у прийнятті психологом девіанта як цінної та унікальної особистості, прийнятті його проблем, його права відмовитися від терапії, емпатії, щирості, пеупередженому ставленій під час взаємодії з клієнтом.
Засоби та методи психологічно го консультування, психоко рекції, психотерапії
Методи виправлення різних форм адиктивпої поведінки поділяють па консультативні, корекційні, психоте рапевтичні, психофармакологічпі.
Під психологічною допомогою розуміється падання людині інформації про її психічний стан, про причини та механізми виникнення исихолоігншх феноменів, патопсихологічних сим птомів, а також активний цілеспрямований психологічний вплив на клієнта
252 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 253
з метою гармонізації його психічної діяльності, адаптації до соціального оточення, купування патопсихологічної симптоматики, реконструкція осо бистості для формування фрустраційпої толерантності, стресостійкості.
Традиційно виділяють три види психологічної допомоги: психологіч не консультування, психокорекцію та психотерапію.
Психологічне консультування — передбачає спільне обгово рення психологом та клієнтом проблем, які виникли у клієнта, можливих варіантів їх вирішення та попередження, а також, інформування клієнта про його індивідуальпо-психологічні особливості, специфічні для нього типи реагування, методи саморегуляції. Консультування націлене па ви роблення активної позиції у клієнта по відношенню до психологічних проблем, фрустрації, стресу з метою навчання способом відновлення або збереження емоційного комфорту в критичних життєвих ситуаціях.
Діагностичний процес в структурі консультування вмістить у собі клінічне інтерв'ювання та використання екснеримеитально-діагностичиих методик та тестів для визначення особливостей функціонування психіч них процесів та параметрів досліджуваного.
Суттєвим моментом психологічного консультування є процес інфор мування клієнта, тому що не тільки припускає неупереджешш аналіз результатів тестування, але й і враховує можливі реакції особи па інфор мування про себе. Існує декілька методик та стратегій інформування, які суттєво різняться між собою студінню використання оціночних кате горій, фокусуванням та термінологією, яку використовує консультант. Фокусувати (зосереджувати) увагу при інформуванні клієнта можна па:
а) виражених відхиленнях функціонування організму та психіки;
б) всіх наявних відхиленнях;
в) відхиленнях, які клієнт здатен усвідомити та змінити;
г) всьому спектрі проявів — нормальних та відхилених від них;
д) нормативних ознаках та проявах.
При цьому використовують наступні підходи подання інформації: оптимістичний, песимістичний, нейтральний.
Так одна і та ж інформація може бути подана та сприйнята як пози тивна, негативна та нейтральна. Класичним прикладом цих підходів є приклад інформування про кількість води в склянці:
Існують і різні підходи до оцінки виявлених клінічних, соціальио-психологічних феноменів — оцінюючий та описувальний. При першому
підході інформування містить у собі оціночні категорії — адекватний-пеадекватпий, нормальний — патологічний, здоровий — хворий і т.п. При другому — психолог уникає оцінок і орієнтується на роз'яснення, описування виявлених феноменів, при необхідності — багатоваріантиість трактування отриманих фактів.
Суттєвою є і термінологія, яку викорстовуює психолог у процесі інформування.
Можливе вживання спеціальної наукової термінології, навіть жарго ну ("різпоилановість мислення", "використання казуальної атрибуції" та інші), які незрозумілі клієнту, або урахування мовних та інших особли востей клієнта, падання заключепия па зрозумілій для нього мові.
Важливим є те, що при консультуванні не відбувається нав'язування клієнту єдиного правильного шляху вирішення міжособистнх та внутрі шньо особистісних проблем, а дається багатоваріаитиість можливої пове дінки. На відміну від психокорекції тут вибір способу вирішення про блеми або особистої трансформації залишається за клієнтом.
Найбільш відомими методиками, які відносять до способів психолог ічного консультування вважаються раціональна психотерапія (Р.ВиЬоіз), логотерапія (У.Ргапкі), психологія саморегуляції (А.Мазіолу), позитивна психотерапія (М.РезезсЬкіап), коигиітивна терапія (А.Веек), раціоиаль-ио-емотивна терапія (А.ЕПіз), аитиііаційиий тренінг.
Не дивлячись на те, що в деяких назвах присутній термін "психоте рапія", методики фактично визнають консультативними. Це пов'язано, по-перше, з тим, що психологічна допомога надається безпосередньо че рез вплив па світогляд клієнта; по-друге, в основі базується метод інфор мування клієнта; по-третє, через так звану "терапевтичну мішень", якою у даному випадку є світосприйняття та світорозуміння девіаита, а потім вже його психологічні проблеми та невропатичні симптоми.
З вітчизняних методик консультування слід відзначити реконструк-тивио-особистіспу психотерапію, яка базується па теорії відносин особи стості В.Н.Мясищева, і є дуже актуальною в процесі консультування узалежиеиих, членів їх сімей. Головним завданням цього методу кон сультування є інформування клієнта з метою:
усвідомлення мотивів своєї поведінки, особливостей своїх відно
син, емоційних та новедіпкових реакцій;
усвідомлення неконструктивного характеру своїх відносин, емоц
ійних та поведіикових стереотипів;
усвідомлення міри своєї участі і відповідальності у виникненні
конфліктних та психотравмуючих ситуацій;
254 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 255
усвідомлення глибинних причин своїх переживань і способів реа
гування, корені яких знаходяться у дитинстві, умов формування своєї
системи відношень та цінностей;
навчання розумінню та вербалізації своїх почуттів;
навчання саморегуляції.
Консультування узалежнешіх та членів їх сімей за цим методом здійснюється в чотири етапи. На першому — відбувається переборюван ня неправдивих та викривлених уявлень узалежпеного про його хворо бу, акцентація залежності; па другому — усвідомлення психологічних причин та механізмів узалежнепня; па третьому — вирішення конфлікту; па четвертому — реконструкція системи відносин особистості (один з варіантів методики подано у додатку ''Курси терапії узалсжпень").
Логотерапія відноситься до гуманістичного напрямку психотерапії, завданням якої є відновлення людиною загубленої духовності, свободи, відповідальності, виходячи з відомої позиції А.Ейнштейна, що "людина, яка вважає своє життя безглуздим, не тільки не щаслива, — вона взагалі навряд чи придатна до життя". У.Ргапкі вважав, що повернути втраче ний сенс можливо за допомогою переконання. Переконання використо вує систему логічно обґрунтованих унікальних цінностей життя при аб солютній цінності трапсцендепції — сутності існування. Основу логоте-рапії становить зцілення душі за допомогою формування усвідомленого прагнення до сутності, і навіть до кінцевої сутності в альтернативу праг нення до насолоди або влади.
Застосування методики самореалізації ари роботі з адиктивними по рушеннями поведінки націлене па вироблення у клієнта павичок психо логічної стратегії максимально використовувати у житті власний особис-тісшій потенціал, а саме:
При використанні методики А.Мая1о\у, психолог опирається на твер дження автора, що у особистості існують цінності буття (Б-цішюсті) і цінності, які формуються за принципом ліквідації дефіциту (Д-ціїшості).
У процесі консультування проходить активація Б-цішюстей, а саме: 1) цілістиості — інтеграції та прагнення до однорідності взаємозв'язку; 2) досконалості, тобто природності доцільності; 3) завершеності; 4) спра ведливості — законності; 5) життєвості — спонтанності, саморегуляції; 6) наповненості — диференційованості, складності; 7) простоти — щи рості; 8) красоти; 9) бажаності; 10) унікальності — неповторності, інди відуальності; 11) безпосередності — легкості, граційності, відсутності напруження; 12) гри — веселості, радості; 13) дійсності — чесності, реалістичності; 14) самодостатності — автономності, незалежності, вміння залишатись собою, незалежно від втручання інших людей.
Позитивна психотерапія опирається па здатність людини до самороз витку та гармонійності. Основна мета консультування:
Психолог використовує транскультуральїшй підхід, зміст якого по лягає в паданні клієнту інформації про відношення до подібних у нього проблем та ситуацій в інших культурах. Трапскультуральні порівняння приводять до вироблення у узалежпеного і, що дуже важливо, членів його сім'ї (спів-узалежистшх) розуміння відносності власних життєвих цінностей, та навчають інтерпретувати власні негаразди в позитивному ракурсі.
Кошїтивний напрямок психотерапії частіше використовується під час консультування співузалежнепих, батьків девіаптів. Копіітивна терапія рахує, що емоційні порушення виникають через "копіітивну вразливість" — використання при аналізі зовнішніх подій жорстких, ірраціональних, оман ливих викривлень. Серед когпітивпих викривлень виділяють:
падгепералізацію, тобто узагальнення па основі одпого-єдипого
випадку;
катастрофізацію — перебільшення наслідків будь-яких подій;
персоиалізацію — схильність інтерпретувати події в контексті
особистих значень;
дихотомічиість мислення — схильність до використання в мис
ленні крайностей;
вибірковість абстрагування — концентрація ситуації па основі
окремих фактів, вибірково взятих з контексту.
256 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 257
Метою консультування є виправлення помилкового сприйняття інфор мації і модіїфікація переконань клієнта у напрямку їх раціоналізації та вироблення життєвої позиції, здорового глузду.
Близькою за змістом до когнітивиої терапії є раціонально-емотивна психотерапія. А.ЕПіз виділяє дванадцять головних ірраціональних ідей, які в процесі консультування повинні бути виправленими:
12) плисти за течією, спостерігаючи за життям — ось шлях до щастя.
Техніка терапії базується па сократівському діалозі — диспуті між
клієнтом та психологом з використанням законів логіки.
На логічних переконаннях базується і раціональна психотерапія, яка націлена па навчання клієнта мисленню, яке уникає логічних помилок і оман з метою попередження розвитку невротичних симптомів.
З вітчизняних методик корекції иаркогешшх узалежпеиь протягом остаппіх років увагу привертає аптшіаційний тренінг (В.Мепделевич), який базується на здатності особистості завбачати розвиток подій, буду вати процес прогнозування, використовуючи минулий життєвий досвід. Аптипацшний тренінг базується па наступних принципах: а) відмова від претензій (піхто нікому нічого не винен); б) відмова від однозначності (це може означати все, що завгодно); в) відмова від фатальності (все можливо, ніколи не знаєш де загубиш, а де знайдеш); г) заміна стратегії "все буде добре", па стратегію — "не завжди так буде".
Психокорекція. Цілями застосування психокорекції при корекції адиктивиої поведінки є оптимізація, виправлення та приведення до нор ми відхилень психічних функцій клієнта, приведення до оптимального рівня його шдивідуальпо-психолоґічпих особливостей та здібностей.
При психокорекції, па відміну від психологічного консультування, роль клієнта менш активна, скоріше пасивна. Активність клієнта прояв ляється лише в бажанні змінитися, а не в екзистепційпій праці над со бою. Корекція несе в собі вироблення нових, психологічно адекватних та корисних для клієнта нових схем поведінки та від реагування у про цесі спеціально розроблених треііінгових програм. Головним способом зміни та психологічної допомоги є процес навчання ефективному прий няттю себе і реальності, а не філософське осмислення свого місця у Всесвіті, своїх можливостей та здібностей.
Психокорекція в якості провідних методів використовує маніпулю вання, формування та управління особою, маючи чіткі уявлення про кінцеві стани, рівень розвитку психічних функцій. Кінцевий стан, як еталон, є визначеним. Клієнт виступає у ролі "матеріалу" з якого "ліпить ся" оптимальний для нього або ідеальний для суспільства взірець. Відпо відальність за психічні зміни лягає повністю па психолога. Спектр маиі-пулятивпих методик достатньо широкий — від класичних порад Карнегі до НЛП та різних трепіпгів (ассертивності, тендерних прав, особпстісно-го зросту, жіночності і т.д.).
В психології корекції відхилень поведінки, розвитку узалежнень най доцільніше використовувати трепінги: аутотренінг, або тренінг саморегу ляції, бихевіоральпа (або поведіикова) терапія, нсиходрама, трапсактиий аналіз (Е.Вегп).
Аутотренінг — це методика, яка націлена на навчання навичкам пси хічної саморегуляції за допомогою релаксійних засобів. Найбільш попу лярною є методика музичної релаксації. Цей метод має три складові частини: психологічну, музичну та біозвукову, які комбінуються у різних варіаціях. Психологічний вплив здійснюється через яскраву и образну уяву формул самонавіювання, спрямованих па розслаблення м'язів тіла. У результаті цього розширюються периферійні судини, відбувається при плив тепла до них і перерозподіл крові. Усе це забезпечує нормальне функціонування мозку, заспокоєння, що переходить у дрімотний, спопо-дібний етап, з'являється відчуття відпочинку. Для заспокоєння та віднов лення використовують музичні програми, звуки живої і неживої природи.
На прослуховуванпя підбираються реально скомпоновані фрагменти, які викликають сприятливі асоціативні спогади, образи.
258 Соціальна робота
У процесі психодрами проходить розігрування клієнтом ролей з ме тою вивчення власного внутрішнього "Я" та иапрацювання навичок оп тимальної соціальної поведінки. Клієнт в процесі ігрової діяльності зас воює стереотипи поведінки у різних життєвих ситуаціях, апробує їх, вибирає найбільш прпйпятливі йому, і таким чином переборює комуніка тивні бар'єри.
Трапсактпий аналіз розглядає особистість, як сукупність трьох станів "Я", умовно названих "Батько", який поділяється па "контролюючого" та "турботливого"; "Дорослий" (відчуття "тут і тепер"); "Дитина", яка поділяється на "адаптивну", "бунтуючу", "вільну".
Психологічна взаємодія за Е.Берном проходить у вигляді диадпого контакту (трансакції) з використанням тих, чи інших ролей. Наприклад, "адиктивпий" батько — сип з препаркотичпою формою поведінки.
Розглядаючи трансакцію психолог дає можливість клієнту зрозуміти особливості саме його взаємодії з оточуючими, та за допомогою відпов ідної техніки навчити його нормативній чи оптимальній для нього та для суспільства поведінці.
Філософія трапсакційпого аналізу (ТА) базується па позиціях: а) благополуччя людини — позиція "Я-О'К" за Е.Вегн. Тобто, ти та я, ми обидва маємо цінність, значення, гідність та вартість. Я приймаю себе таким, яким я є. Я приймаю тебе таким, яким ти є. Можливо, іноді я не сприймаю твої вчинки, але я сприймаю того, ким ти є. Як людину, я сприймаю тебе О'К, хоч твоя поведінка може бути і не О'К. Це правдиво, навіть коли ми різні за своєю расою, віком, релігійними переконаннями;
б) здатності мислити, тобто кожна людина наділена властивістю мис
лити. Саме па пас самих лежить відповідальність за прийняті рішення, та
того, чого ми прагнемо у житті;
в) моделі прийняття рішень — людині властиво змінюватись. Ми
досягаємо змін не тільки завдяки розумінню наших старих паттернів
поведінки, а і завдяки активному прийняттю рішень на зміни цих пат-
териів. Інші люди не можуть заставити нас відчувати або поводитись
саме для них бажаним чином. Завжди коли ми приймаємо рішення, ми
потім можемо змінити їх. Це справедливо і для ранніх рішень, тобто,
коли деякі з наших дитячих рішень про світ та про себе призводять до
небажаних для нас наслідків, ми, як дорослі люди, можемо виявити їх та
змінити, па нові, щасливі для нас.
Трансакційпий аналіз приводить до стійких, адекватних змін особистості. Психотерапія — метод надання клієнту психологічної допомоги з метою позбавлення патопсихологічної симптоматики.
Теоретичні основи соціальної роботи 259
Психотерапія відноситься до сфери медичної діяльності, тому що, по-перше, поєднує у собі психологічні та загальпо-медичні знання відносно показів та протиноказів; по-друге, накладає на психотерапевта відпові дальність (включно кримінальну) за иекваліфіковапу допомогу, тобто за неадекватний вибір психотерапевтичної методики та стратегії лікування.
Метою психотерапії є зцілення пацієнта від психопатологічної симп томатики в рамках невротичних, характерологічних та психосоматичних порушень. Психотерапія оперує поняттям хвороба, психічні зміни, пато психологічні симптоми та синдроми.
Найбільш відомими серед психотерапевтичних методик виділяють: сугестивні (гіпноз, навіювання), иоведінкові, психоаналітичні (Фрейд), фепоменологічпо-гумаиістичиі (гештальт, Роджерс, Ассаджолі), які ви користовують в індивідуальній, колективній та груповій формі.
Психофармакотерапія — це лікування психічних відхилень та хвороб, новедінкових девіацій з використанням психотропних лікуваль них засобів.
Для корекції адиктивної поведінки використовують наступні групи психотропних препаратів:
иейролеитини;
транквілізатори;
антидепресанти;
нсихостимулятори;
иоотропи;
нормотиміии (нормалізатори настрою).
Методи та способи психологічної корекції узалежненої поведінки
У рамках психологічної па радигми корекції та терапії адиктивної поведінки у вигляді зловживання речовинами, які змінюють психічний стан лю-дини, виділяють декілька аспектів. Наголос робиться, по-пер ше, на індивідуальному чи груповому (в т. ч. сімейному) ра курсі, по-друге, на способах — консультативному, корекцій-ному, тренінговому чи психотерапевтичному (сугестивному).
Головною ціллю психологічного впливу при роботі з хворими на алкоголізм є їх психологічна залежність від алкоголю.
За думкою більшості дослідників, психологічна корекція потягу до п'янких речовин проводиться комплексно та на різних рівнях психологі чної діяльності.
260 Соціальна робота
На когнітивиому рівні — цс переборювання аіюзопюзії; па рівні самосвідомості — вплив па самооцінку, самоповагу; на рівні поведінки — зміна стилю та напрямку життя та вплив на оточення узалежпепого; на емоційному — комплексне лікування ефективних порушень; па моти ваційному — створення та закріплення мотивів, альтернативних пато логічній пристрасті до алкоголю.
В офіційній медицині з індивідуальних методик психотерапії відхи лень поведінки у вигляді алкогольної залежності найбільше поширення має метод сугестивного впливу у формі емоційпо-стресової терапії, так звані методи "кодування", які мають директивний або опосередкований характер. Метод не є популярним серед самих узалежпених через нестійкість ремісій та неетичне відношення до них, як до особистостей зі сторони лікарів-наркологів.
Опосередкована психотерапія складається з "комплексу різноманіт них маніпуляцій (від ритуальних до хірургічних), які несуть у собі спе цифічні психологічні навантаження, що націлені па підвищення навію вання при виробленні та закріпленні у свідомості узалежпепого специф ічної лікувальної домінанти" (А.Гофман). Комплекс заборонних мір на цілений на вироблення у пацієнта страху перед тяжкими розладами здо ров'я, якщо він повернеться до вживання алкоголю. Це часто призво дить до виникнення ятрогенних иевротичішх розладів та вторинних дев іацій поведінки. До недоліків цих методик можна віднести також і широ ке використання шоку та болі в момент кодування і продукування у пацієнта міфічного мислення, що "у їх мозок вводиться матеріалізований код, який здатен стримувати їх потяг до алкоголю".
До цієї груші заходів відносяться такі методи як кодування за О.Дов женком у різних модифікаціях, акупунктура, "Торпеда", "Пролопг-2" та інші.
На нашу думку одним з найефективніших методів психотерапії алко голізму є групова психотерапія, яка використовує феномен групового тиску. Саме групова терапія володіє значними ресурсами для переборю вання алкогольної аіюзопюзії, акцентація себе, як узалежпепого, вирі шення та послаблення внутрішньо особистіспого конфлікту, складностей між особистісиої взаємодії.
Психотерапевт (психолог з проблем узалежпенпя) самостійно виби рає для роботи один із стилів: директивне керівництво, співпереживаюче керівництво чи емоційно-иейтральие партнерство. Ефективність терапії і вибір стилю залежить від етнокультуральпої специфіки як узалежпено-го, так і терапевта.
Теоретичні основи соціальної роботи 261
За думкою І.Боійя та С.Цицарєва, доцільне проведення групової психотерапії в два етапи. На першому — проводиться робота над відно шенням узалежпеиого до хвороби, в центрі уваги другого — інтрап-сихічпі та міжособистісиі проблеми. Особлива увага приділяється підви щенню самооцінки та самоповаги серед учасників групи. Серед методик, які використовуються під час проведення групи слід виділити: вільну дискусію, проективні малюнки, ролеві ігри, психогімнастику. Оптималь ною, при проведенні групи, є кількість учасників 8-12. Склад групи є сталим па протязі всього часу терапії т.з. закриті групи. Недоцільно вводити в групу учасників, старших за 50 років. Тривалість одного заняття 1,5-2 години. В умовах стаціонару група може працювати 4-5 раз в тиждень, в амбулаторних умовах — до 2-х раз в тиждень. Ефек тивність групової психотерапії залежить від особистіспої та професійної позиції психолога до проблеми иаркогешшх узалежпепь.
Поведінка та емоційні прояви ведучого групи стають моделлю на основі якої будуються взаємовідносини учасників групи. Оптимальною прийнято рахувати не директивну, підтримуючу поведінку з елементами керівництва. Терапевт не пропонує узалежненим готових рішень. Найб ільшою популярністю сьогодні у психологів користується щоденник уза-лежнених "алкоголь і моє життя", примірник якого наводиться в додат ку №2.
Сімейна психотерапія алкогольної залежності базується на впевне ності в тому, що формування алкоголізму, як хвороби є сімейною про блемою. Вона спрямована на формування у членів сім'ї алкоголіків тве резого відношення до захворювання і лікування хворого, послаблення в них невротичної симптоматики, зміни системи внутрішньо-сімейіюго спілку вання та взаємодії. Важливою задачею сімейної психотерапії є аналіз та руйнування патологічних і маніпулятивпих взаємовідносин узалежиепих
з їх найближчими родичами.
Одним з найпоширеніших способів групової психотерапії алкоголіз му є терапія "12 кроків", яка входить в структуру громадського руху "Анонімних Алкоголіків" (АА).
На відміну від інших програм, програма "12 кроків" використовує моральність, духовний підхід та формування релігійності в якості одно го з терапевтичних прийомів.
Програма включає в себе наступні етапи та принципи:
І. Визнання безсилля перед алкоголем, визнання втрати контролю над власним життям. Людина повинна капітулювати перед алкоголем, без чого неможливий початок процесу видужання.
262 Соціальна робота
II. Визнання того, що видужати може допомогти тільки Сила, більш
могутніша за самого хворого. Саме це дозволяє узалежпепому позбави
тись відчуття себе "центром Всесвіту" і пов'язаних з цим зобов'язань.
IX. Намагання шляхом молитви та медитації поглибити свідомий кон
такт з Богом, як кожен з пас його розуміє.
X. Активне падання допомоги іншим членам програми. Виховання
почуття самоповаги, самодисципліни, без чого алкоголік це в стані утри
мувати тверезість.
М.Бруно запропонована методика, яку називають психотерапією твор чим самовираженням. Саме ця методика користується популярністю в психокорекційній та соціальній роботі з групами ризику. Вона включає: 1) терапію шляхом створення художніх творів (література, музика, жи вопис і т.д.); 2) терапія творчим спілкуванням з природою; 3) терапія творчим колекціонуванням; 4) терапія занурення в минуле; 5) терапія щоденників та записних книжок; 6) терапія творчих мандрівок; 7) тера пія листування з психологом, яке носить терапевтичний характер.
При корекції сім'ї співузалежпених виправдовує себе метод інтер венції, розроблений В.Джоисоном. В терапії та корекції наркоманії вико ристовують методи та засоби подібні до лікування алкоголізму. Але якщо медикаментозні стратегії купування фізичної залежності від п'ян ких речовин ідентичні, подібні також і способи сугестивної терапії та психофармакотерапії (за виключенням замісної терапії, доцільність якої є дуже сумнівною), то психологічні стратегії зняття психологічної за лежності кардинально різняться.
Теоретичні основи соціальної роботи 263
Це зумовлено тим, що в основі розвитку алкогольної залежності лежать патопсихологічні натерпи розвитку та формування особистості, а в основі наркотичної — адиктивиі розлади. Але головна різниця це у визнанні наркозалежності сімейним адиктивпим патерном. Як було зазна чено вище, у індивіда з адиктивною націленістю поведінки значно зни жена активність до буденного життя, життя, наповненого вимогами й обов'язками.
Основними методами психокорекції адиктивпої поведінки паркоза-лежиих є екзистаиційпа та сімейна психотерапія. В основу екзистенцій-иого підходу психотерапії паркозалежіюсті покладено вирішення базо вих екзистеиційпих конфліктів особистості, пов'язаних з такими пробле мами: 1) змістовністю та безглуздістю існування; 2) життя та смерті; 3) ізоляції від суспільства та втягненпя у спілкування з людьми; 4) свобо ди, відповідальності, волі, несвободи, залежності.
Умовою терапії є:
а) прийняття клієнта таким, яким він є, а саме емпатійність, безприс
трасність, відмова від позиції засудження, оцінки щодо вживання нарко
тиків;
б) щирість — бажання допомогти пацієнту усвідомити власні пробле
ми, знайти спосіб їх вирішення, а не маніпулювання ним;
в) позитивний погляд на можливість позбавлення від наркотичної
залежності в кожному окремому випадку.
Процес психологічного консультування включає в себе спільні роз думи психолога і паркозалежпого про екзистенціальні кризи, зумовлені неможливістю вирішення одного із перерахованих базових конфліктів.
У процесі психокорекції в ігрових умовах проходить моделювання фрустроваиих життєвих ситуацій, у яких клієнт повинен зорієнтуватись та адекватно відреагувати. Важливим є вироблення навичок комуніка тивного спілкування та толерантності. Екзистенційпа терапія виходить з того, що "терапія може бути причиною особистісних змін лише пост ільки, оскільки вона приводить пацієнта до прийняття пової моделі пове дінки" (А.Веліс).
Криза беззмістовності здатна формувати адиктивпий тип девіаитої поведінки, тому що саме при ній загострюється бажання втечі від реаль ності шляхом штучної зміни свого психічного стану. Проблема пошуку сенсу життя вміщає у собі роздуми про існування космічного та особис того сепсу життя. Під першим розуміємо задум, який існує ззовні та вище особистості і обов'язково передбачає деяке магічне чи духовне впорядкування Всесвіту.
264
Деякі психотерапевтичні методики (12 кроків, нсихосиптез) роблять акцент па ньому аспекті терапії. І хоча екзистепційпа психотерапія не носить релігійно-духовпого характеру, вона придає моральності особис тості велике значення. Тут принципом виступає положення, що життєві сенси лежать не ззовні, а в всередині людини, що тільки сама особистість здатна визначати зміст та сенс свого життя, тобто являтись суб'єктом, який власне і створює зміст та визначає сенс буття.
Основою на усвідомлення сенсу життя поряд з усвідомленням інте лектуального, морального, тілесного, духовного самовдосконалення зна ходиться поняття змістовності життя. Під залучепістю розуміємо вклю чення девіапта в практичну діяльність, реальну активність в перетво ренні світу, близького оточення та самого себе. В соціальній роботі це може проявитись в роботі неурядових молодіжних громадських організа ціях та рухах (додаток — приклад роботи Клубу "Екологічно чиста молодь").
Існуючий гедонічний парадокс: чим більше ми шукаємо задоволення, тим більше воно від пас віддаляється, в терапії наркоманії вирішується наступним чином. По-перше, так як задоволення є другорядним продук том змісту життя, то і пошуки треба зосередити не на пошуках задово лення, а па пошуках сенсу (В.Франкл). По-друге, сенс, як і задоволен ня, повинен матись па меті дотично, а відчуття змістовності та задоволе ності є продуктом відчуття залученості, включеиості.
Важливим в психокорекції паркозалежпості є також групові психоте рапевтичні стратегії, які націлені на формування відповідальності. Вони включають п'ять наступних стверджепь-усвідомлень (І.Ялом):
Проблема відповідальності завжди поєднується з проблемою локусу контролю. У иакозалежних переважає екстернальний локус контролю. Такі девіапти схильні вірити в існування зовнішнього контролю за їх
Теоретичні основи соціальної роботи 265
поведінкою, впевнені, що в багатьох обставинах їх життя, і в тому, як вони реагували па них, винні інші люди, випадок, везіння. Найбільш яскраво недостатність суб'єктивного локусу контролю в наркоманів про являється в ситуаціях пошуку допомоги в позбавленні від наркотичної залежності. Тому вони падають перевагу таким методам психотерапії, при яких відповідальність за результати лікування та корекції лежить па терапевті, і практично 99% пе схильні приймати на себе відповідальність за утримання від вживання.
У процесі сімейної психотерапії проходить становлення в адиктивпій родині оптимальних взаємодій, формування сапогеппих патернів поведін ки, комунікативної компетентності та толерантності.
На думку В.Петрова, у психотерапевтичній роботі з паркозалежними необхідно виділяти наступні особливості, яких необхідно дотримуватись:
а) недопустимість авторитарної позиції терапевта. Наркоман відмо
виться від терапії, якщо консультант буде виступати у ролі судді або
мораліста;
б) необхідність знання багаточислешшх проблем та аспектів нарко
манії — фармакологічна дія наркотичної речовини, вдачі, звички, тра
диції, особливості наркотичної субкультури;
в) поетапність реабілітаційних заходів. Відмова від наркотиків лише
перший крок у довгому шляху утримання тверезості. Наркозалежний не
здатен змінити вже звичний стиль нетверезого життя в один день. Не
обхідні час та терпіння, щоб порожнеча, яка з'явилась після відмови від
наркотиків, була заповнена.
Протягом останніх років популярністю серед наркозалежних стали користуватись методи агі-теранії, казко-терапії.
Однією із сторін корекції первинної та вторинної паркозалежної поведінки є профілактична робота. Найбільш ефективною вважається програма формування життєвих навичок, а саме:
а) павичок ефективного спілкування, критичного мислення, само
стійного прийняття рішень, вироблення сталої адекватної самооцінки;
б) павичок "відстояти себе", уникнення ситуацій невиправданого
ризику, вмінь робити раціональний життєздоровнй вибір;
в) навичок регуляції емоцій.
З цією метою можуть бути з успіхом використані тренінг як метод активізації сил і волі клієнтів у протидії наркоречовинам.Тому вважаємо за доцільне подати варіант програми профілактики хімічних узалсжиень серед учнівської молоді "Твій вибір", а також примірник тренінгу, які сприяють розвитку та формуванню вищезазначених павичок і можуть
266 Соціальна робота
бути використані психологами, соціальними педагогами, соціальними пра цівниками центрів соціальних служб, наркослужб та керівниками груп само підтримки паркозалежних та членів їхніх сімей.
Література
1. Белоусов С. Дитячі девіації: причини та наслідки. — С.-Петер
бург: "Луч" - 1998. - 197с.
Питання для самоперевірки
Теоретичні основи соціальної роботи 267
ГЛАВА 5. СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ДІТЬМИ ВУЛИЦІ
1. "Діти вулиці"... та їх шлях до вулиці
Державна система соціального захисту, яка трансформується в нових умовах, поки ще не є настільки гнучкою, щоб своєчасно і адекватно реагувати па існуючі негативні соціальні прояви.
Незахищеною категорією у будь-якій країні є діти, члени сімеіі яких потребують допомоги від суспільства у вирішенні своїх проблем. Діти з таких сімей, як правило, перебувають у складному матеріальному, психо логічному, емоційному стані. Небажаючи примиритися з реальністю, діти йдуть із рідних домівок. У значної частини таких дітей фактично немає рідних сімей, оскільки батьки п'ють, бродяжать, перебувають у місцях позбавлення волі тощо. Діти вимушені проживати у чужих людей, у сім'ях родичів, в оточенні інших дітей, па вокзалах, у залишених будів лях тощо.
За останні 10-15 років кількість дітей, які більшу частину свого часу, у тому числі й нічного, перебувають па вулиці, набула великого масштабу. З'явилася нова категорія дітей, яких звично називають "дітьми вулиці". У державних закладах про них говорять як про безпритульних, соціальних сиріт, позбавлених батьківської опіки.
У Законі України "Про охорону дитинства" (№ 2402 -III від 26 квітня 2001 р.)визпачешіі поняття безпритульна дитина "дитина-сирота".
В Україні спостерігається катастрофічне збільшення кількості дітей, позбавлених батьківського піклування. Із 80 тисяч дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, лише близько 7% — біологічні сироти, тобто реально не мають батьків. Решта — діти, котрі стали сиротами при живих батьках. Частіша таких дітей іде жити па "вулицю", і вулиця стає для них домівкою.
Саме тому посталала необхідність падання соціальної допомоги цим дітям, що дозволить їм повернутися (при можливості і доцільності) до рідної сім'ї, знайти інше постійне місце проживання (інтернат, опікунсь ку чи прийомну сім'ю), розпочати повноцінне самостійне життя.
У 90-х роках для вирішення даної проблеми в Україні була створена система державних і недержавних притулків. Однак більшість із них є
268 Соціальна робота
закладами закритого тішу, куди діти підліткового віку добровільно не звертаються. Крім того, там не передбачена вулична соціальна робота, яка б дозволила знайти коїпакт з "дітьми вулиці", зацікавити їх у зміні життєвої ситуації.
Хто ці діти? Звідки вони з'явилися? Чому залишаються на вулиці?
За визначенням ІОШСЕФ, "діти вулиці — це неповнолітні, для яких вулиця (в широкому розумінні слова, що містить і незайняте жит ло, і незаселепі землі і т.п.) стала постійним місцем перебування" [1].
Безперечно, дане визначення не охоплює велику кількість варіантів існування дітей, які з різних причин опинилися па вулиці. Адже серед них є й такі, котрі мають домівку, батьків або близьких людей. У ряді країн паралельно функціонують два поняття: "діти, які працюють на вулиці" і "діти, які живуть па вулиці". Іноді зустрічається таке поняття, як "діти, котрі живуть на вулиці разом із своєю сім'єю".
За визначенням Дитячого Фонду Об'єднаних Націй (ІОНІСЕФ), до "дітей вулиці" належать:
діти, які не спілкуються зі своїми сім'ями, живуть у тимчасових
помешканнях (покинутих будинках тощо) або не мають взагалі постійно
го житла і кожен раз ночують у новому місці; їхніми першочерговими
потребами є фізіологічне виживання і пошук житла (безпритульні діти);
діти, які підтримують контакт із сім'єю, але через бідність, перена-
селешшя житла, експлуатацію та різні види насилля (фізичне, сексуаль
не, психічне) проводять більшу частину дня, а іноді й ночі, на вулиці
(бездоглядні діти);
діти — вихованці інтернатів та притулків, які з різних причин
втекли з них і перебувають на вулиці (діти, які перебувають під опікою
держави) [10].
Збільшення кількості "дітей вулиці", в першу чергу, зумовлено ди намікою сімейного життя. Як зазначалось у доповіді ІОНІСЕФ Неза лежній комісії з гуманітарних питань ООН у 1990 році, "дитина потрап ляє па вулицю через те, що її сім'я переживає кризу, і якщо ще не розпалася, то перебуває па межі розпаду[6] ".
Результати досліджень Державного інституту проблем сім'ї і молоді, проведених на замовлення Державного центру соціальних служб для молоді у 2002 році показали, що до "дітей вулиці" в Україні слід відне сти наступні групи неповнолітніх: [1]
■•ґ безпритульні діти — діти, які не мають постійного місця прожи вання через втрату батьків, асоціальну поведінку дорослих у сім'ї; діти, котрих вигнали з дому батьки;
Теоретичні основи соціальної роботи 269
-^ бездоглядні діти — діти, які мають визначене місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці більшу частину дня, а іноді й ночі, в результаті неспроможності батьків або опікунів (родичів, бабусь, дідусів) матеріально забезпечувати їх; наявності психічних захворювань у батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей;
■^ діти-втікачі з навчальпо-виховних закладів — діти, яких не влаш товують умови життя й виховання у цих закладах, які зазнали психоло гічного, фізичного або сексуального насилля у закладах інтернатного типу або притулках;
■^ діти-втікачі із зовні благополучних сімей — діти з високим рівнем конфліктності, патохарактерологічпими особливостями, відхиленнями у психічному й особистішому розвитку;
^ діти, які за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування па вулиці; діти, позбавлені систематичної батьківської тур боти, аутсайдери шкільних колективів, діти з яскраво вираженими озна ками важковиховувапості, схильні до безцільного проведення часу.
В Україні до сьогодні не існує вичерпного визначення цієї категорії дітей, тому "діти вулиці" розглядаються як пеструктурований об'єкт: до нього належать діти, які залишились без батьківської опіки й визначено го місця проживання; діти, які мають сім'ю, але тимчасово втратили з нею зв'язки; мають дім і сім'ю, але перебувають протягом дня на вулиці; які заробляють кошти жебракуванням і крадіжками; схильні до бродяж ництва та інших видів асоціальної поведінки. Без сумніву, у різних кате горій дітей існує різна мотивація виходу на вулицю.
Враховуючи багатоваріаптпість шляхів виходу дітей на вулицю, можна дати таке визначення суті поняття "діти вулиці":
1) головною ознакою, за якою дитину можна віднести до "дітей
вулиці" є та, що більшу частину часу вони проводять саме там;
2) "діти вулиці" — діти, які офіційно не визнані позбавленими
батьківської опіки, але фактично можуть бути визнані соціальними сиро
тами, оскільки батьки з певних причин належним чином не займаються
їхнім вихованням. Поняття "діти вулиці" об'єднує в собі безпритульних
і бездоглядних дітей [14].
Починаючи з 1997 року, в Україні проводився ряд досліджень із визначення основних характеристик "дітей вулиці", з'ясування їхнього стилю житія і потреб. Це дозволило виявити:
більшість "дітей вулиці" — діти підліткового віку;
хлопчиків на вулиці більше, ніж дівчаток;
270 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 271
Стадія дій
Підготовча стадія
Стадія підтримки дій
Стадія роздумів
Стадія невизначеності
Стадія байдужості
Стадія роздумів
Соціальний супровід
більшість підлітків виховується у багатодітних сім'ях;
надто часто "діти вулиці" проживають у нетипових для України
сім'ях: без батьків або тільки без матері чи без батька;
серед батьків таких дітей нерідко зустрічаються освічені люди,
які мають постійну роботу;
значна частина дітей вулиці має проблеми з батьками, найближчи
ми родичами;
значний вплив на прискорення процесу переходу дитини до стату
су "вуличної" має низьке матеріальне становище сім'ї;
значна частина "дітей вулиці" заробляє гроші самостійно, причо
му досить часто "робота" дає гарні прибутки, але є асоціальною: крадіж
ки, жебракування, надання сексуальних послуг та ін.;
"діги вулиці" часто зазнають експлуатації й насилля з боку ровес
ників і дорослих на вулиці та вдома;
діти нерегулярно харчуються, часто голодають;
"діти вулиці" вживають алкоголь, наркотики, нюхають клен, па
лять [ 1 ].
Шлях дитини на вулицю
У процесі проектування соціальної роботи з "дітьми вулиці" в рамках дослідження даної проблеми ми вважали за доцільне використати модель "Вертушки" (^егсЬ & БіСіетепіе).
Суть моделі полягає в тому, що процес входження в кризову ситуа цію (вживання наркотиків, нікотинова залежність, вихід на вулицю тощо) умовно розбивається па 5 етапів: від стадії байдужості, коли людина не проявляє ніякого интересу до певної вади, до діаметрально протилежної стадії байдужості, коли людина має цю ваду і навіть не задумується про те, що з цим необхідно боротися. Повернення до стану відсутності вади не може проходити миттєво, воно припускає ряд проміжних стадій, які були пройдені у процесі набуття вади. Модель називається "вертушка" або "двері, що крутяться", тому що перейти з одного положення дверей до іншого неможливо без проходження проміжної стадії.
Враховуючи особливості "дітей вулиці" як групи ризику, ми транс формували зазначену модель і виокремили п'ять стадій зміни стилю жит тя дитини у процесі "виходу на вулицю":
1. Стадія байдужості: дитина навіть не розглядає можливість виходу на вулицю, причому "вихід на вулицю" передбачає широке розуміння цього поняття.
Підготовча стадія
Стадія дій
Діаграма 1. Модель "Вертушки" трансформована з урахуванням специфіки дітей вулиці
Процес переходу від активної дії до стану байдужості (повернення з вулиці) також охоплює п'ять стадій.
1а. Стадія байдужості — дитина навіть не розглядає питання можли вості повернення додому чи іншого варіанту повернення з вулиці.
2а. Стадія раздумів — дитина по-справжньому роздумує над чим, щоб повернутися з вулиці.
За. Дитина приймає рішення повернутися з вулиці найближчим часом.
4а. Стадія дії — дитина робить спроби повернутися з вулиці.
5а. Стадія підтримки дії — дитина, яка повернулася з вулиці, назад не повертається.
Очевидно, говорячи про "дітей вулиці", ми, в першу чергу, маємо на увазі дітей, які знаходяться на стадіях 4, 5, 1а і 2а, тобто тих, хто вже перебуває па вулиці. Саме папих мають бути спрямовані дії соціального працівника. При цьому ми розуміли, що у відповідності до термінології,
272 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 273
запропонованої вище, абсолютно всі діти мають досвід самостійного існу вання на вулиці, у них порушено попередні соціальні зв'язки (з сім'єю, родичами, школою, друзями), їхній стиль життя (перш за все токсикома нія), людські цінності і набуте соціальне оточення міцно тримас їх на вулиці. Спеціалісти притулків відмічають, що з такими дітьми працювати дуже важко і можливість їх звернення по допомогу й повернення в сім'ю (або інтернат) мінімальна.
Тому говорячи про роботу з "дітьми вулиці", необхідно мати на увазі роботу з широкою категорією дітей, які вже вийшли на вулицю чи потенційно можуть там опинитися
Для розробки стратегії падання допомоги "дітям вулиці", можна умовно поділили об'єкт ("дітей вулиці") на 9 груп. В основу такого поділу лягли показники: де живуть діти, з яких вони сімей [12] :
Таке структурувапня об'єкту створює передумови прогнозування пев ного виду допомоги, необхідної будь-якій з названих груп.
2. Соціально-правові основи захисті/ дітей, що потребують соціально-педагогічної допомоги
Професійна діяльність соціального працівника базується на певних законодавчих документах: законах, указах, постановах, актах.
Міжнародна декларація про забезпечення виживання, захисту і роз витку дітей, яка прийнята на Всесвітній зустрічі на вищому рівні в інтересах дітей, що відбулася в Організації Об'єднаних Націй у м Нью-Йорку ЗО вересня 1990 року, проголошує пріоритетність проблем дитини у суспільстві. Таке рішення представників усього світу — керівників 190 держав, у тому числі й України, зобов'язало "...полегшити скрутний стан мільйонів дітей, які проживають в особливо важких умовах, таких, як ... сироти та бездоглядні діти, діти робітішків-мігрантів і жертви
стихійних лих та катастроф, викликаних діяльністю людини, діти-пшалі-ди та діти, які піддалися жорстокому поводженню, що проживають у несприятливих соціальних умовах і підлягають експлуатації..." [15] .
Конвенція про права дитини, яка прийнята та відкрита для підписан ня, ратифікації й приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, в Україні набрала чинності 27 вересня 1991 року, логічно й адекватно розвиває ці положення.
Базуючись на ідеї першочерговості загальнолюдських цінностей та всебічного розвитку особистості, Конвенція визнає пріоритет інтересів дитини в суспільстві, наголошує на неприпустимості її дискримінації за будь-яких ознак чи мотивів і, насамперед, — па необхідності прояву державою і суспільством особливої турботи про соціальпо-депривовапих дітей: сиріт, інвалідів, біженців, правопорушників.
У цьому документі акцептується увага па тому, що дитина, яка тим часово або на постійно позбавляється сімейного оточення не повинна залишатися у такому оточенні, має право па особливий захист та допомо гу з боку держави (стаття 20).
Визнання Україною Конвенції ООН про права дитини, її основних вимог у національному законодавстві України зумовило посилення уваги громадськості до дітей, які тимчасово або на постійно позбавлені сімей ного оточення.
Сьогодні у нашій державі законодавче вирішення захисту прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, базується па положеннях статті 52 Конституції України: "...утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, покладається па державу" [8].
Базові положення щодо влаштування дітей, котрі з певних причин не можуть виховуватися у власній родині (смерть батьків, позбавлення бать ківських прав чи засудження батьків, асоціальні умови виховання в рідній родині і т.п.), викладені в Сімейному кодексі України.
Законодавчим документом, що містить основні положення щодо за хисту прав дітей, с Закон України "Про охорону дитинства" [7] від 26 квітня 2001 р. № 2402-ІП. Законом визначені основні положення щодо створення і забезпечення оптимальних умов для розвитку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. Зокрема, безпритульні діти влаш товуються тимчасово до притулків для неповнолітніх, у яких створю ються умови для соціальної адаптації, ведеіься підготовка до повернен ня у рідні сім'ї або до передачі під опіку (піклування). Контроль за умовами виховання і проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьк-
274 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 275
івського піклування, у родинах опікунів (піклувальників), усиновителів, у дитячих будинках сімейного типу, у прийомних сім'ях покладається па органи опіки і піклування чи інші спеціально уповноважені органи.
Па подолання негативних явищ, зокрема попередження дитячої без доглядності і безпритульності, профілактики правопорушень серед дітей спрямовані Укази Президента України "Про затвердження Комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності і правопорушень серед дітей, їхньої соціальної реабілітації в суспільстві" (від 18 березня 1998 року № 200/98) і "Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездог лядності" (від 28 січня 2000 року № 113/2000).
З метою забезпечення тимчасового влаштування безпритульних дітей, а також визначення їхнього статусу і подальшого місця проживання службами у справах неповнолітніх створюються притулки для непов нолітніх, діяльність яких регулюється Постановою Кабінету Міністрів України "Про Типове положення про притулок для неповнолітні служби в справах неповнолітніх" від 9 червня 1997 р. № 565.
На вирішення проблем дитячої бездоглядності, створення належних умов для соціальпо-психологічиої реабілітації дітей, їх фізичного і розу мового розвитку спрямована Державна програма запобігання дитячій бездоглядності на 2003-2005 роки, яка затверджена Указом Президента України від 21 лютого 2003 року № 154/2003.
Основними завданнями програми є:
підвищення ефективності роботи щодо запобігання дитячій без
доглядності шляхом удосконалення иормативпо-иравової бази;
поліпшення існуючих та пошук нових форм соціальної підтримки
дітей, які перебувають у складних життєвих ситуаціях;
виявлення неблагополучних сімей і забезпечення захисту прав
дітей, які виховуються в них;
удосконалення системи і підвищення ефективності діяльності ус
танов соціального захисту дітей (із поліпшенням побутових умов);
розробка науково-методичпих основ запобіганню дитячій бездог
лядності;
забезпечення підготовки і перепідготовки фахівців соціального
захисту дітей.
Аналіз документів про роботу окремих міністерств і відомств із да ною категорією молоді, як "діти вулиці", дозволив вичленити окремі аспекти діяльності державних структур щодо соціальної допомоги дітям та підліткам.
Управління гуманітарної освіти і виховної роботи Міністерства осв іти і науки України викопує певні функції щодо профілактики бездог лядності:
^ виявлення дітей, які залишилися без опіки батьків, та їх розміщен ня у павчальпо-виховішх закладах,
■^ здійснення контролю за відвідувашшям такими дітьми навчально-виховпих закладів, загальноосвітніх шкіл.
Міністерство освіти розробило систему інформування про сім'ї по тенційних усиновителів, опікунів і піклувальників.
Крім того, міністерство постійно працює над механізмом повернення дітей шкільного віку до навчання, які з різних причин покинули школу.
Головне управління медичної допомоги дітям і матерям (Міністер ство охорони здоров'я України в основному надає медичну допомогу дітям, у тому числі "дітям вулиці".
Це стосується саме тих дітей, які вилучені з вуличного середовища правозахисними органами. Перш, ніж потрапити до иавчальпо-виховпого закладу, вони направляються у стаціонарні відділення лікарень з метою повного медичного обстеження, де, при потребі, отримують необхідну медичну допомогу.
Державний комітет у справах сім'ї та молоді:
^ виявляє можливості та створює умови для розвитку альтернатив них форм сімейної опіки: фостерпих сімей, дитячих будинків сімейного
типу;
^ здійснює профілактиктичні заходи щодо попередження безпри тульності та правопорушень серед дітей, їхню соціальну реабілітацію;
■^ розробляє документи, що складають основу державних Концепцій,
законів.
Державний центр соціальних служб для молоді взяв на себе функ цію координатора роботи обласних, міських та районних центрів соціаль них служб для молоді (ЦССМ) щодо падання юридичної, психологічної і соціальної допомоги "дітям вулиці".
Основна увага приділяється створенню центрів по роботі з дітьми вулиці, дітьми-сиротами, "Телефонів Довіри", консультативних пунктів. У цьому домінуючу роль відіграють обласні і районні центри ССМ.
Кримінальна міліція у справах неповнолітніх Міністерства внутрішніх справ України основним своїм завданням щодо захисту прав неповнолітніх бачить налагодження тісної взаємодії із зацікавленими міністерствами та відомствами з питань проведення заходів щодо проф ілактики бездоглядності дітей та підлітків.
276 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 277
Районними відділеннями кримінальної міліції у справах неповнолітніх проводиться практична робота з "дітьми вулиці".
Зокрема, це:
^ пошук і повернення до постійного місця проживання неповнолітніх, які залишили сім'ю (у випадку можливості повернення туди);
^ виявлення дорослих осіб, які "втягують" неповнолітніх у зло чинні дії, проституцію, наркоманію, пияцтво, жебрацтво;
^ притягнення до відповідальності батьків за невиконання своєї соц-іальпо-виховпої функції стосовно дітей.
3. Причини появи соціального явища — "діти вулиці"
Реальна ситуація в Україні свідчить, що проблема "дітей вулиці" з'явилася не вчора, але за різних умов вона розвивалася по-різному. Іноді важко навіть пояснити, що спонукує дітей залишати родину, шко лу, близьких людей і йти на вулицю. Проте, уже сьогодні можна стверд жувати, що існує ряд факторів, які, в основному, дозволяють усвідоми ти, чому все частіше діти обирають такий ненадійний і часто небезпечний спосіб життя. Як відзначається у матеріалах ІОНІСЕФ [1], феномен вуличних дітей є симптомом надзвичайного соціального н економічного неблагоіюлуччя у країні, а потім і в сім'ї.
1. Соціальпо-економічпі умови появи "дітей вулиці"
Погіршення матеріального становища значної частини населення
України.
Збільшення незайнятих дігей і підлітків.
Економічна експлуатація дорослими дитячої праці (залучення до
жебракування, крадіжок, махінацій тощо.).
Послаблення відповідальності батьків за утримання і виховання
дітей.
Загострення розбіжностей і конфліктів між батьками і дітьми.
Ослаблення роботи з організації дозвілля дітей за місцем їхнього
проживання і навчання.
Негативні тенденції у засобах масової інформації, пропаганда на
силля і легкого життя.
2. Причини відмежування дітей від сім'ї
— безробіття обох чи одного з батьків;
відсутність постійного місця роботи батьків чи залучення їх до
так званого "човникового бізнесу";
відсутність постійного житла;
розлучення батьків.
асоціальний спосіб життя одного чи обох батьків,.
примус дітей дорослими членами родини до жебракування.
злочинні дії батьків
різноманітні форми насилля, спрямованого і па дітей
раннє і/або позашлюбне материнство
неповна родина
повостворені родини
4. Технології соціальної роботи з "дітьми вулиці" та соціально незахищеними дітьми та підлітками
"Діти вулиці", безумовно, вимагають допомоги, підтримки, захисту. Проте, щоб їх захистити, необхідно, насамперед, їх зрозуміти. Зрозумі ти, хто вони, чому вулиця стала для них місцем, що заміняє сім'ю, близьких, затишок домівки?
Зрозуміти таких дітей — спробувати задіяти механізми, які б сприя ли вилученню дітей з вулиці, з каналізаційних люків, підвалів тощо.
Для соціального працівника важливим с питання: куди дитина ніде вночі, з ким буде завтра, хто простягле їй руку, за ким вона піде. Адже "доброзичливих", котрі прагнуть обдурити дитину, використовують у своїх цілях — чимало. Тому соціальному працівнику потрібно встигнути першому підійти до дитини, зрозуміти її проблеми, відгукнутися на дитя че горе.
Соціальний працівник для таких дітей є своєрідною "швидкою допо могою". Він бере па себе відповідальність за її долю, підтримуючи у складних ситуаціях, намагаючись повернути до рідної сім'ї або ввести у повий світ. Цим світом спочатку може стати притулок, орієнтований на те, щоб повернути дитину до сім'ї (рідної, опікунської, прийомної). Но вим світом для дитини можуть стати спеціальні центри, де працюють кваліфіковані фахівці, які здатні надати допомоу. Робота у таких цент рах будується па індивідуальних потребах і зорієнтована па падання психологічної, соціальної і матеріальної допомоги, навчання дітей навич кам, що допоможуть уникнути хвороб, насильства, вчасно піти з вулиці.
278 Соціаііьна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 279
Що і на якій стадії виходу дитини із сім'ї може і повинен зробити соціальний працівник для того, щоб допомогти дітям вулиці і дітям, які перебувають у складній життєвій ситуації?
У соціальній сфері існує два види організації роботи.
/. Менеджмент, зорієнтований на процес. Сутність його полягає в тому, щоб здійснювати певні дії або заходи, орієнтовані па падання допомоги клієнту. Передбачається, що результат цих заходів обов'язко во буде позитивним.
2. Менеджмент, зорієнтований на результат — це організація падання послуг, головною метою яких є заздалегідь визначений резуль тат. Методи досягнення є похідними від очікуваного результату.
Автори даного посібника дотримуються такої позиції соціальної ро боти, яка зорієнтована па результат. Це означає, що не важливо, скільки проведено бесід, консультацій чи рейдів. Важливо, скільки дітей не пішло па вулицю, повернулося до сім'ї, одержали павички самостійного життя й реалізували їх. Причому очікувані результати для кожної групи клієнтів будуть різними.
Відповідно реалізуються 5 основних напрямів соціальної роботи.
/. Профілактична соціальна робота. Дитина перебуває на стадіях "роздумів і підготовки", тобто розглядає вихід па вулицю як можливу перспективу. На цій стадії необхідна соціальпо-ирофілактичпа робота з дітьми та підлітками для вирішення конфліктів із батьками і вчителями; залучення дітей до клубів за інтересами, дитячих та молодіжних гро мадських організацій, різних спортивних секцій. Завданням етапу є по вернення дитини до стану байдужості щодо виходу па вулицю. Тобто потрібно створити умови, щоб дитина перестала розглядати вихід па вулицю як варіант вирішення своїх життєвих проблем.
пробудження бажання мати затишок, можливість спілкуватися з близь кими чи рідними людьми, просто змінити обстановку тощо. Ця робота повинна спонукати дитину задуматися про своє майбутнє. Досвід спілку вання з дітьми вулиці показує, що вони не думають, а найчастіше боять ся думати про своє майбутнє, тому що не бачать виходу із сформованої ситуації. Пробудження у дитини бажання змінити своє життя ґрунтуєть ся, насамперед, па реальній можливості зробити це. Такою реальною можливістю може бути наявність місця (центра), де дитині нададуть притулок, зрозуміють і допоможуть; це може бути варіант самостійного життя — працевлаштування, одержання житла тощо. Рідше — це варі ант повернення до сім'ї, на жаль, до цього часу, як правило, усередині сімейні відносини остаточно зруйновані.
Аналіз суті стадій, що проходить дитина, і напрямків діяльності, що реалізує соціальний педагог або соціальний працівник, дозволяють ствер джувати, що всю роботу з дітьми вулиці можна розділити на три вели ких етапи:
Створення соціальних, психолого-педагогічпих умов для повер
нення дитини з вулиці.
Сприяння закріпленню дитини за соціальним інститутом (сім'єю,
прийомною сім'єю, загальноосвітніми установи иптерпатного типу тощо).
Виходячи із таких основних етапів соціальної роботи, ми розмістили у посібнику методичні рекомендації, що дозволяють бачити логіку про фесійної соціальної роботи з дітьми вулиці.
280 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 281
5. Робота з кризовими сім'ями як попередження появи "дітей вулиці" і соціально незахищених дітей
Розглянемо підходи у ладанні соціальної допомоги, що орієнтована на причину кризисиосїі сім'ї.
Нижче приведені концептуальні підходи до роботи з деякими катего ріями сімей, розроблені українськими фахівцями.
Робота з важковиховувшшми дітьми і підлітками містить у собі діагностику сімейної і шкільної ситуації, виявлення первинного соціаль ного оточення дитини, обов'язковий аналіз її медико-соціальпого й іпте-лектуальпо-психологічного статусу. На основі отриманих даних розроб ляється план роботи із сім'єю дитини, вирішення її шкільних проблем, залучення до більш сприятливого соціального середовища. Разом з тим проводиться соціальпо-нсихологічне і соціальпо-правове консультування сім'ї, що дозволяє їй усвідомити і захистити свої права у взаєминах із соціальним середовищем, із освітньою системою. Дуже часто необхідною є допомога у працевлаштуванні батьків тощо.
У роботі з родинами алкоголіків необхідна діагностика з метою виявлення причин зловживання спиртними напоями і обставинами, що їх супроводжують. Надалі розробляється план роботи з такими сім'ями, їхнім соціальним оточенням. План містить у собі лікувальні заходи, кон сультації, психотерапію, психокорекцію, іноді соціально-трудову реабіл ітацію. Звичайно, при цьому необхідно активізувати в людині ЇЇ волю, особистіші ресурси, щоб перебороти визначені тенденції.
У цій ситуації важливу роль відіграє мотивація клієнта і його сім'ї. Від цього залежать нсихокорекціґші заходи, спрямовані па особистість людини як творця своєї долі, введення клієнта в різні об'єднання, клу би, спрямовані па надання взаємної допомоги людям із алкогольною залежністю тощо.
Робота з конфліктуючою сім'єю може проводитися тільки після заяви однієї з її членів або виявлення стресового стану у дитини. Причо му соціальна робота з такою родиною починається з досить детального вивчення існуючої сімейної проблеми. Варто помітити, що зовнішні труд нощі, такі, як матеріальні обмеження, непевність у завтрашньому дні, безробіття тощо, як правило, лише загострюють сімейні конфлікти та прояви істеричності, психоастенічпості. У процесі трудової зайнятості, самовиховання вони можуть компенсуватися, а під виливом зовнішніх і інших причин можуть актуалізуватися і зумовити постійні конфлікти, що завжди відбиваються па психічному стані дитини.
З такими родинами робота приводиться шляхом індивідуальних бесід, групової чи психотерапії, ігрової терапії, зокрема терапії "скульптурна група", "сімейна угода" і іп.
Особливим об'єктом впливу соціального педагога (чи працівника) є дитина у кризовій сім'ї. Для роботи з нею фахівці використовують три основних функції:
освітню,
психологічну,
посередницьку.
Ці функції передбачають проведення широкої просвітницької роботи з батьками, допомога у вихованні, створення умов для активного змістов ного життя.
Психологічна функція передбачає соціальпо-пспхологічпу підтримку (разом з батьками) і корекцію.
Посередницький компонент містить:
допомогу в організації дозвілля сім'ї;
координацію діяльності різних відомств у вирішенні проблем кон
кретної сім'ї;
інформування родини з питань соціального захисту.
Принциповим у підході українських соціальних працівників до надан ня допомоги сім'ї є визначена пасивна роль самої сім'ї. Соціальний прац івник "допомагає", "координує", "інформує", тобто керує процесом сім'ї із кризового положення.
У даний час значного поширення у світі набула допомога клієнту, орієнтована па його активну участь у визначенні і реалізації соціальних послуг.
"Допомога для самодопомоги"
Основною метою такої допомоги є вияв лення ресурсів для подолання кризисності всередині сім'ї, розвиток у її членів навичок позитивного творчого поводження.
Відповідальність за успішність реалізації послуг і застосування пави чок позитивного поводження несе сама сім'я, оскільки тільки від неї залежить успішність падання допомоги. Підкреслимо цю принципову по зицію: сім'я несе відповідальність за ефективність надання їй послуг.
Головними принципами такої соціальної роботи із сім'єю є:
індивідуальний підхід;
зосередження уваги па клієнті й орієнтація на розвиток наявних
резервів;
282 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 283
готовність сім'ї приймати допомогу соціальних працівників, педа
гогів, лікарів і ін;
системний підхід до вирішення проблем сім'ї.
Щодо системного підходу, варто запам'ятати головне: людина розг лядається як активна особистісиа система, залучена до соціальної систе ми міжособистіспих взаємин більш високого порядку. Соціальний праці вник у цьому випадку стає частиною системи сім'ї. Робота соціального працівника із сім'єю починається із вивчення всієї системи її соціальних зв'язків, де діють не тільки сім'я, але і школа, сусіди, родичі та інші.
У роботі із сім'єю має значення конструктивістська перспектива кож ного з її членів. Це означає, що на поводження людини у конкретній ситуації впливає не тільки поводження партнерів у іптеракції, але і влас не бачення дійсності (конструкція дійсності).
У ході професійної роботи з родиною застосовуються різні методи.
Важливим є ставлення соціального працівника до сім'ї: повага, емпа-тія і послідовність у своїх діях.
Приведена нижче класифікація стосується методичних прийомів па різних рівнях системи. Методи роботи пе можна розглядати ізольовано один від одного. У залежності від вимог конкретної ситуації може засто совуватися той або інший метод, або їхня комбінація. Важливою є не обхідність співробітництва з іншими установами і використання їхніх пропозицій і можливостей.
Системна робота
з орієнтацією на
родину
Соціально-иєдагогічна робота із сім'єю припускає співробітництво з усіма членами родини. При цьому використовуються методи сімейно-тераиевтичного мислення і поводжен ня, що співвідносяться із ситуацією у конк ретній проблемній сім'ї. Робота проводиться за двома напрямками: ^ рішення проблем па соціально-екопомічпому рівні; •/ рішенням проблем на рівні відносин. Це є методами соціальної роботи і сімейної психології. Першочергова увага приділяється проблемам, від яких сім'я страж дає найбільшою мірою або які вважає головними найближче оточення сім'ї. Причому важливим є усвідомлення цих проблем членами сім'ї.
Як одна з ефективних форм сімейної терапії часто застосовується метод "сімейних конференцій". Сутність його полягає у4 спільному об говоренні сімейних ситуацій і проблем. Результатом чого є відновлення
контактів між членами сім'ї, виявлення і нівелювання неконструктивних стереотипів поводження, заміна їх конструктивними і функціональними. Відносини членів сім'ї із соціальним працівником повинні бути, з одного боку, досить довірливими, щоб можна було обговорювати про блеми, у тому числі і делікатного характеру. З іншого — повинні бути досить діловими для того, щоб соціальний працівник завжди міг висло вити свою думку, навіть якщо її пе розділяють члени сім'ї клієнта.
Індивідуальна та
групова робота за
конкретними випадками
Поряд із усіма соціальними й еко номічними труднощами, властивими сім'ї, яку опікують, вона характери зується ще й тим, що негативні взає мини переживає досить часто, а в побудові гармонійних відносин має дуже малий досвід. Дії соціального працівника спрямовані на ініціювання практичних дій, бесід, у результаті яких у членів сім'ї здобувається досвід позитивних відносин, конструк тивного вирішення кризових ситуацій.
Основні напрямки дій, що формують нові взаємини і навички, це планування витрат, ведення домашнього господарства, організація дозв ілля, підтримка вирішення шкільних проблем і тлі. Головне, що повинно стати результатом такої роботи — це досвід позитивних відносин і по чуття самоповаги. Саме самоповага є головним інструментом у соціальній
роботі із сім'єю.
Ситуація у кризовій сім'ї часто характеризується соціальною ізоля цією і низькою самооцінкою. У ході групової роботи члени сім'ї здобу вають досвід налагодження контактів і спілкування з іншими людьми. Таким чином, можна боротися із соціальною ізоляцією.
Ще один важливий елемент групової роботи полягає в тім, щоб виявити індивідуальні сильні сторони членів групи, підтримати їх і зро бити очевидними для окремого члена групи і для групи в цілому.
У рамках співробітництва з місцевими державними органами можна проводити різні види групової роботи, наприклад, жіноче свято або ди тячий день.
Крім того, до видів робіт, що виходять за межі сім'ї, відносяться також організація канікул, дозвілля і спільні заходи для всієї сім'ї. Спільно пережиті позитивні емоції зменшують почуття соціальної ізольо ваності, властиве кризовій сім'ї, і позитивно впливають на формування почуття власної гідності.
Теоретичні основи соціальної роботи
285
284 Соціальна робота
У цих акціях сім'ї мають можливість побачити соціальних праців ників в інших умовах, наприклад, як керівників якої-небудь груші, що може внести свіжий струмінь у спільну роботу.
Важливим аспектом для сім'ї, якою опікуються, залишається ЇЇ інтег рація у безпосереднє соціальне оточення, так що в рамках роботи з місцевими органами влади починається спроба залучення сімей у заходи, уже проведені місцевою владою, чи ж виявлення якихось нових можли востей у співробітництві з іншими установами й організаціями.
Організація соціально-педагогічпої допомоги сім'ї
Розглянемо фази падання допомоги.
Співробітництво із сім'єю у рамках соціальпо-педагогічиої допомоги можна розділити па п'ять фаз, що переходять одна в одну й у залежності від особливостей сім'ї вимагають різної кількості часу.
1. Фаза встановлення контакту і знайомства.
На початковому етапі роботи із сім'єю важливим є знайомство сім'ї й соціальної^) працівника. У цей час з'ясовуються взаємні очікування і визначаються цілі роботи. Метою цієї фази є створення довірливих взає мин із сім'єю, що складають основу для успішного співробітництва.
2. Фаза психо-соціальиої діагностики.
На етапі психо-социальпої діагностики вивчаються проблеми сім'ї, ресурси їхнього вирішення усередині сім'ї й у найближчому оточенні.
3. Фаза інтервенції.
Фаза інтервенції є головною робочою фазою надання допомоги. У цей час проводиться робота з досягнення мети щодо всієї сім'ї й окремих її членів. У ході роботи можуть коректуватися і мінятися не тільки погоджені спочатку методи, але і мета.
4. Фаза згортання роботи.
На цій фазі необхідно підготувати сім'ю до завершення падання допомоги. Якщо сімейна система є досить стабільною, то можна поступо во скорочувати обсяг допомоги.
5. Фаза додаткового курирування.
У проблемних ситуаціях сім'я повинна мати можливість звернутися до соціальної служби і після надання соціально-педагогічпої допомоги. Крім того, члени сім'ї можуть у рамках додаткової допомоги брати участь у проведених групових заходах, в організації дозвілля і сімейних свят.
й індивідуальні можливості її членів. Якщо сім'я досягла запланованих цілей чи якщо подальша робота з нею безперспективна, ставиться питан ня про завершення співробітництва.
Це принципова позиція для українських соціальних працівників: до помога надається клієнту в тому випадку, якщо він усвідомлює її не обхідність і робить усе, що потрібно від нього для досягнення резуль татів. У іншому випадку робота з клієнтом ( чи індивідуумом, сім'єю)
припиняється.
Як правило, на соціальио-педагогічпу роботу з сім'єю приділяється
два-три роки.
Соціально-педагогічпа допомога сім'ям здійснюється головним чи ном удома. Крім того, з педагогічної точки зору доцільним є необхідність переносити роботу з окремими членами сім'ї, субсистемами чи з усією сім'єю в офісні приміщення служби. Це дає можливість зробити зовнішні рамки роботи досить гнучкими.
Забезпечення якості послуг, що надаються
Для забезпечення якості соціальної допо моги необхідне обговорення ходу і резуль татів соціальної допомоги членами сім'ї й оці нка роботи. Під час спільних обговорень із сім'єю перевіряються і встановлюються за гальні і приватні цілі, а також необхідні кроки для їхнього досягнення.
Робота окремих фахівців із сім'ями вимагає регулярних обговорень у колективі з метою обміну професійними знаннями і безупинної су-первізії. Це дає можливість критично сприймати власну роботу, а також оцінювати процеси, що відбуваються у сім'ї.
Через складність соціальпо-педагогічної роботи із сім'ями і постійни ми змінами умов роботи необхідно постійне підвищешія кваліфікації співро бітників.
Забезпеченню якості роботи служать:
складання планів роботи із сім'єю (планів допомоги) кожні півроку;
регулярні поточні і підсумкові звіти;
щоквартальні координаційні й оцінні бесіди з працівниками відділів
у справах сім'ї і молоді.
Тимчасові і просторові рамки надання допомоги сім'ї
Соціальпо-педагогічпа допомога сім'ї планується як процес і орієн тується на проблеми конкретної сім'ї
286 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
287
6. Вулична соціальна робота
Однією з форм профілактики виходу дітей на вулицю є вулична соціальна робота. В Україні вона вже отримала досить широке поширен ня, але не досить описана теоретично. Тому опис теорії і методики ви робляється, в основному, за матеріалами німецьких партнерів, де так само описаний практичний досвід, напрацьований у ході реалізації проек ту "Надання допомоги "дітям вулиці" і соціально пезахищепим дітям та підліткам".
Теоретичні основи
вуличної соціальної
роботи
Вулична соціальна робота з'явилася у 20-х роках минулого століття у США. За допомогою цієї форми роботи фахівці хот іли попередити криміналізацію підлітків з бідних кварталів великих міст, таких як Чикаго. Наприкінці шістдесятих—початку сімдесятих років минулого сто ліття соціальні працівники у Німеччини усе більше стали цікавитися вуличною роботою. Причиною послугувало погіршення соціального ета пу багатьох категорій молоді, особливо підлітків із груп ризику, пов'я зане з економічними проблемами країни.
У даний час вулична соціальна робота у ФРН є повноправною фор мою роботи, заснованою на спілкуванні соціального працівника з молод дю у неформальній обстановці. Спілкування дає можливість виявляти проблеми і надавати допомогу молодим людям.
Вуличні соціальні працівники працюють не тільки і не стільки у своїх кабінетах. їхніми робочими місцями є вокзали, парки, дискотеки, закла ди для проведення вільного часу молоддю чи просто вулиця. Крім того, вони працюють з родичами, учителями, найближчим оточенням своїх клієнтів. Таким чином, створюються умови для молоді, що не має мож ливості чи бажання офіційно звернутися по допомогу, скористатися по слугами компетентного фахівця.
Головною умовою вуличної соціальної роботи є створення для моло дих людей, що мають різні проблеми, можливості користатися послуга ми фахівців, що професійно покликані їм допомагати. Допомога припус кає не тільки підтримуючі бесіди і консультації, але і надання приміщен ня, у якому можна відпочити, пережити важкий час чи провести вільний.
Принципи вуличної роботи фахівці Інтернаціонального Союзу фор мулюють у такий спосіб:
цілеспрямований пошук контактів з молодими людьми;
простота і гнучкість пропонованих заходів;
орієнтація на пестатки клієнтів;
добровільність звернення клієнтів за допомогою;
захист довіри й анонімності клієнтів;
обов'язковість і сталість надання допомоги.
Розрізняють три види вуличної соціальної роботи:
Форми вуличної соціальної роботи:
психосоціальпа профілактика;
соціальпо-правові та соціальпо-педагогічні консультації;
падання допомоги у вирішенні проблеми місця проживання;
кризова інтервенція — падання допомоги у розв'язанні конкрет
ної кризової ситуації;
інтенсивна підтримка, орієнтована на досягнення визначеної мети;
індивідуальні та групові заходи (педагогіка вільного часу);
соціальне посередництво (між клієнтом й членами його родини,
клієнтом й представниками різних державних установ і т.д.);
співробітництво зі школами, державними установами, службами з
метою вирішення проблем клієнта.
Методи вуличної соціальної роботи
Встановлення контактів
Важливою складовою вуличної соц іальної роботи є процес встановлення кон такту з молодою людиною. Досвід пока зує, що через контакт з окремими особами соціальний працівник може встановити мережу контактів, що дозволить йому створити умови для індивідуальної і групової роботи, проведення заходів.
Тактика соціального працівника при встановленні контакту може бути наступаюча або очікувальна. Використання тієї чи іншої тактики визна чається особистими якостями соціального працівника, специфікою ото чення, поводженням клієнта тощо.
Індивідуальна допомога
288 Соцісьіьна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 289
Сутність індивідуальної роботи як класичної форми полягає в кон сультуванні і соціальному супроводі молодих людей відповідно до їхньо го соціального стану, потреб, поглядів, інтересів і можливостей.
Дуже часто спостерігаються протиріччя між допомогою, яку треба отримати молодій людині і тим, що реально можна зробити — цілями, що ставить перед собою підліток; потенціалом особистісіюго розвитку (знання, уміння, компетенція); вимоги до підлітка з боку родини, шко ли, ровесників; реальними можливостями вирішення ситуації; стану на рийку праці, наявність потрібних навчальних закладів.
Непогодженість перерахованих вище позицій може привести до не вдач у роботі з підлітками і молоддю, тому початок соціальпо-педагогіч-ної підтримки полягає у визначенні й аналізі бажань, об'єктивних можли востей клієнта і навколишнього середовища, можливостей падання допо моги. Потім випливає розробка плану падання допомоги і самодопомога.
Очевидно, що індивідуальна робота вуличного соціального працівни ка з клієнтом є тривалою. Це принципово в тім аспекті, щоб зрозуміти, що вулична соціальна робота — це не "соціальна пожежна команда", а довгостроковий цілеспрямований соціальний супровід клієнта чи групи клієнтів.
Групова робота
Група є відмінним медіумом, за допомогою якого можна побачити не тільки проблеми кожного її члена, але і можливості їхнього вирішення.
Саме тому вуличному соціальному працівнику важливо мати мож ливість скористатися приміщенням для групової роботи.
Переваги групової роботи різнобічні. Однією з причин об'єднання у неформальні групи є потреба підлітків оточити себе людьми з подібними інтересами та захопленнями, такими, що шанобливо ставляться до по зиції кожного члена групи. Приналежність до групи додає молодій лю дині відчуття захищеності й комфорту і дуже важлива для підлітків із неблагополучних сімей. У групі молода людина одержує визнання своїх умінь, переконань тощо, чого їй так не дістає у сім'ї. Приналежність до групи може позитивно позначитися па розвитку особистості, диктує но вий стиль поводження, нові навички спілкування, що можуть позитивно позначитися па комунікативних здібностях молодої людини, зокрема, доповнити існуючий досвід спілкування в родині і школі у майбутньому.
Група дає додатковий досвід проведення вільного часу, участі у ма сових заходах, тобто формує додаткові соціальні навички.
Групову роботу можна організувати завдяки організації:
спортивних заходів,
навчання корисним навичкам,
неформальних зустрічей,
позашкільної роботи,
гуртків за інтересами,
подорожей тощо.
Робота з громадськістю за місцем проживання
Вулична робота має більший ефект тоді, коли вона використовує існую чий соціальний потенціал мікрорайону, міста, села. При цьому як партнерів варто розглядати не тільки функціонуючі установи (школу, секції, підприє мства, організації й іп.), але і найближче оточення молодих людей: батьків, ровесників, друзів.
Завдання вуличних соціальних працівників щодо партнерів за місцем проживання полягає у тому, щоб не тільки використовувати їхні ресур си, але й розвивати їх.
До роботи з громадськістю належить інформування про проблеми молоді в мікрорайоні, доповіді, виставки, робота із засобами масової інформації.
Нерідко саме вуличному соціальному працівнику доводиться ініцію вати роботу для поєднання зусиль у мікрорайоні, щоб поліпшити стано вище дітей та молоді.
Партнерами вуличного соціального працівника можуть бути батьки і родичі, центри зайнятості, відділи у справах сім'ї та молоді, соцзабези, міліція, установи соціальної, культурної, освітньої сфери.
Можливості вуличного соціального працівника. Головним напрям ком діяльності вуличного соціального працівника є превентивна робота з молоддю. Консультації та підтримка молодих людей, які цього потребу ють, ири вуличній роботі стають більш інтенсивними і якісними, тому що соціальний працівник не тільки слухає про проблеми клієнта, але і сам бачить їхній прояв. Важливо, що вулична робота здійснюється па тій стадії, коли молода людина ще не усвідомила своїх проблем, або усвідо мила, але соромиться до кого-пебудь звернутися. Тобто, вулична соц іальна робота дозволяє розв'язувати проблеми молоді па ранніх стадіях їхнього існування.
290 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
291
Література
14 Словішк-довідішк для соціальних педагогів та соціальних праців ників / За заг. ред. А. Й. Папської, І. М. Пінчук, С В. Толстоухо-
вої. - К.,2000. - 260 с
Питання для самоперевірки
2. Розкрити законодавчу базу соціального захисту "Дітей вулиці"
5. Вчому полягають особливості технологій соціальної роботи з "дітьми
вулиці"
292 Соціальна робота
ГЛАВА 6.
ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ
Реформи, що відбулися у вітчизняній системі освіти за останнє деся тиліття, їх спрямованість па гуманістичні, особистіспо орієнтовані освітні технології змінили ставлення до учнів, які виявляють неординарні здібності. Зуявилися освітні заклади, навчальні й соціальні програми, громадські організації й фонди, що основною своєю метою вважають навчання й розвиток обдарованих дітей. Поступово в суспільній свідомості починає формуватися розуміння того, що перехід до віку иаукоемшіх технологій неможливий без збереження й примноження інтелектуального потенціалу країни з талановитими дітьми.
За умов реформування системи національної освіти, піднесення ролі творчої особистості в суспільстві значної актуальності набуває проблема розвитку обдарованих дітей. Перспективним вирішенням може стати орган ізація такого педагогічного процесу, який започаткує методику пошуку й відбору обдарованих дітей та створить умови для розвитку їхніх при родних творчих потенцій.
Зацікавленість суспільства цією проблемою досить широко відтворе на у державній програмі "Обдаровані діти", у концепції становлення мережі середніх закладів освіти для розвитку творчої обдарованості (1996 р.), у комплексній програмі пошуку, навчання й виховання обда рованих дітей та молоді "Творча обдарованість" (1991р.).
Побудова національної системи освіти в Україні, її докорінне рефор мування зумовлені необхідністю відтворення та розвитку інтелектуаль ного, духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки, техніки й культури на світовий рівень. У звуязку з цим особливої актуальності набуває проблема пошуку, розвитку, навчання й виховання обдарованої особистості.
1 .Характеристика творчої обдарованості дитини
Філософські, методологічні й психологічні засади розвитку творчої обдарованості формуються па основі такої ієрархії понять:
— задатки — спадкові анатомо-фізіологічні особливості, які є ос новою для розвитку здібностей;
293
Теоретичні основи соціальної роботи
— здібності — індивідуальні особливості, що за сприятливих умов
дозволяють більш успішно оволодіти тією чи іншою діяльністю, розвуя-
зати конкретні завдання;
— обдарованість — специфічне поєднання здібностей високого рівня,
а також інтересів і потреб особистості, яке дозволяє виконувати певну
діяльність на якісно вищому рівні, що відрізняється від умовного "се
реднього рівня";
— творчо-обдарована дитина — це особистість, яка має яскраво
виражену спрямованість па здобуття наукових знань, генерування нових
іде» при розвуязаппі павчальпо-творчих і дослідницьких завдань, знає
історію й сьогоднішні тенденції розвитку предмета дослідження, володіє
значним обсягом інформації, має критичне мислення, відчуття нового,
високу допитливість, особистішу установку па сприйняття оригінального,
незвичайного, вміє встановлювати причиново-наслідкові звуязки, робити
висновки, аналізувати інформацію, будувати гіпотези, є чутливою до су
перечностей, організована, наполеглива в досягненні мети, має інтуїцію,
здатна до передбачення, фантазування, відкритого спілкування;
творча обдарованість — це наявність індивідуального творчого,
мотиваційного і соціального потенціалу, що дозволяє отримати високі
результати в одній (або більше) із зазначених сфер: інтелектуальній,
творчій, соціальній компетентності, художній, психологічній;
талант — система якостей, особливостей, яка дозволить особис
тості досягти визначних успіхів у здійсненні творчої діяльності оригі
нальним способом;
У цілому ж обдарованість можна уявити як систему, яка вміщує такі
компоненти:
чутливістю;
3) інтелектуальні й розумові здібності, що дозволяють оцінювати
нові ситуації й вирішувати нові проблеми;
4) емоційпо-вольові структури, що передбачають тривалі домінантні
орієнтації та їхня штучна підтримка;
5) високий рівень продукування нових образів, фантазія, уява тощо.
Більшість дослідників дитячої обдарованості пропонують певну син
тетичну структуру творчої обдарованості, вміщуючи в ній:
294 Соціальна робота
Аналізуючи дитячу обдарованість, необхідно виділити такі компо ненти особистіших якостей обдарованої дитини: 1 .Психофізіологічні:
— наявність природних задатків до активного й цілісного світосп рийняття;
обумовлені природою потреби до розумової праці;
розвиненість форм буттєвого сприйняття;
прагнення до власної емоціпої незалежності (емапенпації), усві
домлення власної природпо-соціальпої цінності.
2.Інтелектуальні здібності:
пізнавальний інтерес;
інформаційна ерудиція;
високий рівень інтелектуального розвитку;
нестандартність мислення;
здатність до абстрагування;
діалектичне бачення.
3.Творчий (креатпвиий) потенціал:
ініціативність;
цілеспрямованість у виборі професійних видів діяльності;
неордиііарпість підходів;
інтенсивність розумової праці.
4.Світоглядні цінності:
високий рівень свідомості й культури;
іиіціативпо-активпа відповідальність;
активність;
високий рівень морально-естетичної рефлексії, самоаналізу й са
моконтролю;
розвинені якості (соціальні, державно-правові, економічні, пол
ітичні, екологічні, громадянські, організаційні, гуманістичні, родинні,
моральні, естетичні).
Основні функції обдарованості:
максимальна пристосованість до світу;
знаходження рішень у всіх випадках створення нових, непередба
чених проблем, які вимагають саме творчого підходу.
Теоретичні основи соціальної роботи 295
Сьогодні більшість учених визнає, що рівень, якісна своєрідність і характер розвитку обдарованості — це завжди результат взаємодії спад ковості (природних задатків) і соціального середовища, опосередковано го діяльністю дитини.
У постановці й вирішенні проблеми "обдаровані діти" існують дві протилежні точки зору: "Усі діти обдаровані" іі "обдаровані діти" зуст річаються досить нечасто". Указана альтернатива знімається в межах такої позиції: потенційна обдарованість відносно численних видів діяль ності властива багатьом дітям, тоді як актуальну обдарованість демоист-' рує незначна частина дітей.
Оскільки обдарованість у дитячому віці можна розглядати в якості потенціалу психологічного розвитку відносно наступних етапів життєво го шляху особистості, слід ураховувати складність самої проблеми "об дарована дитина". Обдарованість конкретної дитини — значною мірою умовна характеристика. Найбільш значні здібності дитини не є прямим і достатнім показником досягнень у майбутньому. Не можна закривати очі па те, що ознаки обдарованості, які виявилися в шкільні роки, навіть за найбільш, здавалося б сприятливих умов, можуть або поступово, або досить швидко зникнути.
Врахувати такі обставини особливо важливо при організації практич ної роботи з обдарованими дітьми. Не слід вживати словосполучення "обдарована дитина" в плані констатації (грубої фіксації) статусу даної дитини. Це повуязано з тим, що досить очевидним є психологічний дра матизм ситуації, коли дитина, що звикла до того, що вона — "обдарова на", па наступних етапах раптом обуєктнвио втрачає ознаки своєї обда рованості.
Виходячи з цього, у практичній роботі з обдарованими дітьми замість поняття "обдарована дитина" молена вживати поняття "ознаки обдарова ності" дитини (або поняття "дитина з ознаками обдарованості").
Ознаки обдарованості — це ті особливості обдарованої дитини, які проявляються в її реальній діяльності й можуть бути оцінені під час спостережень за її діями. Ознаки явної обдарованості зафіксовані у виз наченні й змісті компонентів і повуязані з високим рівнем виконання діяльності. Разом з тим про обдарованість дитини доцільно судити в єдності категорій "хочу" й "можу", тобто ознаки обдарованості охоплю ють два аспекти поведінки обдарованої дитини — інструментальний, що характеризує ставлення дитини до дійсності й до своєї діяльності, а також мотиваційний.
296 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 297
Ознаки обдарованості:
І. Інструментальний аспект поведінки обдарованої дитини може бути окреслений таким ознаками:
1. Наявність специфічних стратегій діяльності.
Способи діяльності обдарованої дитини забезпечують ЇЇ особливу, якісно своєрідну продуктивність. При цьому виділяють три основних рівні успішної діяльності, кожен з яких повуязаиий зі специфічною стра тегією ЇЇ здійснення: а)швидке засвоєння діяльності й висока успішність її виконання; б) використання й винайдення нових способів діяльності в умовах пошуку рішень у заданій ситуації; в) постановка нових цілей діяльності за рахунок глибокого оволодіння предметом, що приведе до нового бачення ситуації й пояснює появу раптових ідей і рішень; г) багатство ідей, навіть фантастичних.
Для поведінки обдарованої дитини характерний останній рівень успі шності: новаторство як вихід за межі вимог виконання завдання.
II. Мотиваційний аспект поведінки обдарованої дитини може бути охарактеризований такими ознаками:
1. Підвищена, вибіркова чутливість до певних сторін предметної діяль
ності (знакам, звукам, кольору, технічним складникам і т.ін.) або до
певних форм власної активності (фізичної, пізнавальної, художиьо-ви-
разної), що супроводжується, як правило, переживаннями почуття задо
волення.
2. Яскраво виражений інтерес до тих чи інших занять або сфер
діяльності, надзвичайно високе захоплення будь-яким предметом, заг
либлення в ту чи іншу справу.
Наявність такої інтенсивності у певному виді діяльності має своїм наслідком вражаючу наполегливість і працелюбство, підвищену пізиа-
вальну потребу, яка виявляється в ненаситній допитливості, а також готовності за власною ініціативою виходити за межі вихідних вимог
діяльності.
Слід відзначити, що поведінка обдарованої дитини зовсім не обо-вуязково повинна відповідати одночасно усім вище перерахованим озна кам. Тим більше, наявність лише однієї з цих ознак повинна привернути увагу вчителів, соціальних педагогів і мотивувати їх на ретельний і тривалий за часом аналіз кожного конкретного випадку.
Питання для саморевірки
1. Чому проблема обдарованості дітей стала особливо важливою в
останні роки?
2. Типологія обдарованості
Диференціація видів обдарованості визначається критерієм, покладе ним в основу класифікації.
В обдарованості можна визначити як якісний, так і кількісний ас пект. А наявність якісних характеристик обдарованості передбачає виді лення різних якісно своєрідних її видів у звуязку з специфікою психіч них можливостей людини й особливостями їхнього вияву в тих чи інших
видах діяльності.
Аналіз кількісних характеристик обдарованості дозволяє описати
ступінь виражепості психічних можливостей людини.
Серед критеріїв виділення видів обдарованості можна назвати такі: 1. Вид діяльності й сфери психіки, що її забезпечують.
298 Сощлііьна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 299
Види обдарованості й типологія обдарованих дітей.
З психологічної точки зору обдарованість, по-перше, є дуже склад ним психічним утворенням, у якому нерозривно переплетені пізнавальні, емоційні, вольові, мотиваційні, психофізіологічні й інші сфери психіки. По-друге, обдарованість багатогранна, її прояви залежать від віку й характеризуються значною індивідуальністю, яка визначається виключ но своєрідним поєднанням різних сфер психіки обдарованої людини. По-третє, для оцінки обдарованості використовуються різноманітні критерії.
Внаслідок цього обдарованість виділяється за:
^ широтою прояву — загальна або спеціальна;
•/ типом передбачуваної діяльності — інтелектуальна, академічна, творча, художня, психомоторна (спортивна), конструкторська, лідерська (організаторська) й та ін.;
^ інтенсивності вияву підвищеної готовності до навчання — обдаро вані, високообдаровапі, виключно або особливо обдаровані (таланти й вундеркінди);
^ виду прояву — явний і прихований той, що не проявився;
^ темпу психічного розвитку — обдаровані з нормальним темпом вікового розвитку або ж із значним його випередженням;
^ вікові особливості прояву — стабільні або ті, що проходять (вікові);
^ особистіспим, тендерним (соціально-статевим) та іншими особли востями.
Указаним видам обдарованості відповідає певна типологія обдарова них дітей. Доцільно виділити дві такі групи: до однієї з них належать діти з гармонійним розвитком пізнавальних, емоційних, регуляторних, психомоторних, особистіших й інших сторін психіки; в іншу входять діти, психічний розвиток яких відрізняється нерівномірністю (дисипхро-нією) на рівні сформованості вказаних психічних процесів. Наприклад, дитина з високорозвипутим інтелектом може відрізняться емоційного нестійкістю, недорозвиненістю психомоторної сфери та ін. До другої групи частіше за все потрапляють високо або виключно обдаровані діти. Ця особливість їхнього розвитку багато в чому зумовлює необхідність надання їм психологічної допомоги й підтримки.
Вирази "обдаровані учні", "видатні діти" — досить умовні. Тому термінами (стосовно розумової сфери школярів) означають учнів з до-
сить раннім розумовим підйомом, з яскравою виражепістю тих або інших спеціальних розумових якостей, з ознаками сприятливих передбачень різно го наукового таланту. Але оскільки мова йде про дітей, усі ці характери стики мають значення лише чогось передбачуваного: особливості, що виявилися, не можуть одержати бажаного розвитку, залишитися нереал ізованими.
Разом з тим істинні здібності інших дітей можуть знаходитися ніби в прихованому стані й виявитися значно пізніше, що є запереченням нега тивного прогнозу, якщо він зроблений.
Важливо відзначити також, що, хоча обдарованість найтісніше по-вуязана з рівнем розвитку здібностей, їх не можна ототожнювати. На приклад, недопустимо розглядати інтелектуальну обдарованість ізольо вано від пізнавальних потреб, емоційної включепості, здатності до регу ляції своїх дій.
Крім того, вияви й прояви обдарованості нерозривно повуязаиі з розвитком психофізичної, вольової та інших сфер психіки людини.
Враховуючи, що всі вони з віком учня розвиваються, то й обдаро ваність у цілому є явищем динамічним, що змінюється в часі як за інтенсивністю прояву, так і за мірою й характером взаємозв'язків між її структурними компонентами.
3. Особливості творчої обдарованості та її проблеми у дитини
На відміну від "дорослої", яка є реальністю у створенні продукту або ідеї, дитяча обдарованість має свою специфіку в продуктах твор чості, перебігу творчого процесу, індивідуального розвитку, предметної спрямованості.
Специфічні особливості дитячої обдарованості:
300 Соціальна робота
значні досягнення, а потім виявляється, що це мильна кулька", інша тривалий час носить свої здібності, які можуть яскраво проявитися в юнацькому або зрілому віці;
Видатний дослідник обдарованості Н.С.Лейтес запропонував розріз няти три категорії здібностей дітей за такими ознаками:
Проблеми обдарованих дітей
Особистих проблем в обдарованих дітей зовсім не менше, ніж у їхніх звичайних од нолітків, а іноді й більше. До проблем об дарованих дітей можна віднести такі: 1. Неординарність, гнучкість і швидкість мислення, прекрасно роз винуте мовлення, здібності організатора, висока чутливість, схильність до критичного ставлення до себе й оточуючих — це далеко пе повний перелік якостей обдарованих дітей.
Теоретичні основи соціальної роботи 301
З одного боку, ці якості допомагають обдарованій дитиш досягати високих результатів у сфері її обдарованості, з іншого — служать дже релом конфліктів.
4. Ігрові інтереси. Обдарованим дічям подобаються складні ігри й
нецікаві ті, якими захоплюються їхні однолітки, що мають середні здібності.
Унаслідок цього обдарована дитина виявляється в ізоляції, замикається
в собі.
302 Соціальна робота
12.Потреба в увазі дорослих. Через природну допитливість і праг нення до зростання обдаровані діти часто монополізують увагу вчителя, батьків та інших дорослих. Це викликає непорозуміння в стосунках з іншими дітьми, яких дратує постійна потреба такої уваги.
13.Нетерпимість. Обдаровані діти часто з недостатньою толерантн істю ставляться до тих дітей, які знаходяться нижче від них за інтелек туальним розвитком. Вони можуть відштовхувати оточуючих зауважен нями, що виражають презирливість або нетерплячість.
Через вищезазначені проблеми обдаровані діти, за рішенням Все світньої організації охорони здоровуя, входять до "групи ризику" поряд із розумово відсталими, малолітніми порушниками, дітьми алкоголіків. їм необхідні особливі умови для виховання; спеціальні індивідуальні навчальні програми; спеціально підготовлені вчителі; спеціальні школи.
Це повинні бути особливі школи, де знають і враховують особли вості й проблеми обдарованої дитини. Для такої дитини повинні бути поставлені зверхзавдаппя, долаючи які, вона буде розвиватися у відпов ідності зі своїми задатками й здібностями.
Питання для самоперевірки
лої?
Теоретичні основи соціальної роботи 303
4. Соціально— педагогічна робота з обдарованими дітьми і їх батьками
Не підлягає сумніву, що ключовою фігурою у створенні освітнього й виховного середовища, що сприяє розвитку творчої природи обдарова ної дитини є педагог, у тому числі й соціальний педагог. У свою чергу це висуває особливі вимоги до його професійної й особистішої підго товки. Тут уже недостатньо високої предметної підготовки, оскільки навчання починає набувати розвиваючого характеру. Підготовка педа гога, крім предметної, повинна містити в собі:
уявлення про те, що таке обдарованість і особливості розвитку
обдарованих дітей;
розуміння того, що таке розвиваюча освіта, у чому її відмінність
від традиційних форм навчання й виховання;
знання психологічних закономірностей і особливостей вікового й
особистісіюго розвитку дітей;
знання про те, що таке загальноосвітнє середовище, його різнови
ди (сімейне, молодшошкільне, середньошкільпе, старшошкільие, позашк
ільне, додаткове й стихійне), хто є його субуєктами, які теми освітнього
середовища (догматична, творча та ін.), типи взаємодії між субуєктамн
(авторитарний, демократичний, гуманістичний та ін.);
знання методів психологічного й дидактичного проектування на
вчального процесу;
уміння реалізувати різноманітні способи педагогічної взаємодії
між різними субуєктами освітнього середовища (з учнями наодинці й у
групі, з батьками, колегами-вчителями, зі своїм керівництвом);
уміння стати в рефлексивну (самоусвідомлюючу) позицію по відно
шенню до того, що вчити, як учити, навіщо вчити.
Функції соціального педагога, що працює з обдарованими дітьми:
виявлення, навчання й розвиток обдарованих дітей;
психолого-педагогічний супровід і підтримка авторських й іннова
ційних навчальних програм освітніх технологій, що застосовуються в
роботі з обдарованими дітьми;
участь у проектуванні й реалізації освітнього середовища, яке
сприяє розкриттю творчих здібностей учнів;
вивчення вікових та індивідуальних особливостей обдарованої
дитини;
робота з сімуєю, з проблеми навчання п розвитку обдарованої
дитини;
304 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 305
використання позашкільного освітнього середовища для навчання
й розвитку обдарованих дітей;
проведення діагпостикии (розкриття причин появи тих або інших
соціальних або психологічних "перепон" розвитку обдарованої особис
тості);
прогнозування (передбачення можливих наслідків розвитку);
розробка педагогічних рекомендацій, які сприяють оптимальному
навчанню й розвитку обдарованої дитини.
Методи вивчення
соціальним педагогом
творчої дитини
Здібності є якісною характеристикою кожної особистості. Високий рівень роз витку здібностей слід вважати обдарова ністю. Одночасно, обдарованість — це не лише своєрідне поєднання здібностей лю дини, а ще й "своєрідний" сплав її особистісиих характеристик. У звуяз-ку зі складністю психологічної структури обдарованості необхідно при її діагностиці визначити не лише рівень розвитку конкретного виду здібно стей, а й "віднайти" риси характеру, які сприяють творчим успіхам осо бистості: її внутрішні установки, мотиви, стиль поведінки, специфіку спілкування.
При розробці діагностичних процедур необхідно визначити міру спря мованості особистості на навчальну діяльність, готовність до самостійності, вольового напруження, досягнення успіху. Здібна дитина з яскраво ви раженою спрямованістю па творчий підхід до улюбленої справи, як пра вило, виявляє при цьому підвищений розумовий тонус. Труднощі "вимі рювання" цього тонусу полягають у наявних відмінностях між дітьми за показниками їхньої рухової експресії, нервової витримки, темпу та рит му мислительної діяльності. Діагностичні характеристики, що є різними у дітей, наочно ілюструють відмінності у процесі їхньої мислительиої діяльності та "стилю" працездатності. Усе це зобовуязує ретельно роз робляти програми спостереження за процесом навчальної діяльності, за лучати учнів до навчальних і творчих завдань.
При розробці програми спостереження за здібною дитиною необхід но реєструвати такі показники її поведінки у пізнавальній діяльності, як:
У творчій діяльності здібних учнів має реєструватися наявність та ких показників:
Матеріали спостережень, які проводяться в різноманітних шкільних ситуаціях (а також у родинах) дозволяють зібрати дані для попередньої й більш точної характеристики учнів. Важливо при цьому зіставляти такого роду відомості. Однак спостереження далеко не завжди подають нам інформацію про внутрішнє спонукання та стан здібної дитини в процесі її діяльності. У цьому плані необхідно використовувати методи опитування самого у чия.
При складанні опитувальпих листів, анкет, іптервую необхідно отри мати довідку про динамічні характеристики як у самої здібної дитини, так і в конкретного кола експертів (батьків, учителів, ровесників). Важ ливо зафіксувати через відиовіді респондентів підвищену иотребу особи стості в розумових діях, схильність до занять з високою мірою захопле ності, міру прояву її інтелектуальних та творчих поривань, кмітливість та винахідливість.
Розробка шкільними психологами й соціальними педагогами методич них процедур діагностики здібностей мають на меті встановлення конк ретного спектру умов, що виливають па розвиток обдарованої особис тості. У цьому плані слід зрозуміти думки самих дітей щодо тих умов, за яких їм "добре думається", "добре працюється": індивідуально або в колективі, а також місце, час, настрій, особливості переживань, якщо є конкретні перешкоди тощо. Крім того, необхідно "дізнаватись" про дум ки батьків, учителів, ровесників — свідків їхньої пізнавальної актив ності та продуктивної діяльності.
Опитувальпі листи можна підготувати з конкретного переліку тверд жень, які розкривають характер дій батьків та вчителів і культивуються
306 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 307
ними у процесі праці, спілкування та організації дозвілля дітей. Зміст тверджень має бути таким, щоб отримати інформацію про конкретну "технологію" родинного, дошкільного та шкільного виховання обдаро ваної дитини, рівень психологічної культури та педагогічної майстер ності педагогів. В опигувальиий лист бажано включати не більше 10-15 тверджень. Найбільш значущими серед них можуть бути такі:
Дані, отримані в результаті опитування батьків (учителів, вихова телів), дозволяють визначити стиль, різноманітність способів, характер їхніх стосунків у спільній праці та під час спілкування з іншими дітьми. Одночасно такі матеріали дають можливість побачити риси характеру дитини.
Однак кожен з учнів постійно перебуває також і серед своїх ровес ників. У шкільних ситуаціях думки ровесників, їхня оцінка та ставлення можуть багато змінити у її поведінці. Саме тому важливою є інформація однолітків при вивченні здібностей школяра. Так, при опитування ровес ників дитині можна запропонувати перелік таких запитань:
а) тобі "дістається" роль лідера;
б) тебе обирають лідером інші;
в) ти вибираєш сам роль лідера;
4) при обговоренні досягнутих результатів заняття (діяльності чи справи) оцінка кого із названих трьох — семи друзів для тебе є найваго мішою, значущою, цікавою?
При розробці штервую зі здібною дитиною педагог, психолог має передбачити момент знайомства та ретельний аналіз її навчальних та творчих досягнень. Використовуючи метод інтерную, можна глибше вив чити бажання або прагнення здібної дитини діяти, стимулювати, контро лювати та оцінювати себе саму. Такого роду іптервую, на нашу думку, має охоплювати серед інших і такі запитання:
Аналіз навчальної та тнорчої продуктивної діяльності дозволить соц іальному педагогу й психологу отримати інформацію про джерела її твор чого задуму, терміни виконання, причини переробки задуманого образу, міру задоволення від того, що власноручно зроблено, бажання рекламу вати свій успіх. У ході аналізу навчальної та творчої діяльності дітей увага дослідника має акцентуватися па критеріальиих ознаках, закладе них у схему аналізу (як кількісного, так і якісного). У схему аналізу треба закладати ті критеріальні питання, що відбивають суть поняття ("оригінальність"). Мабуть, найбільші труднощі виникають під час виз начення "почерку" майстерності, при оцінюванні якого завжди спостері гаються великі розбіжності між експертами.
Оцінка творчого потенціалу за допомогою спостережень, опитувань, анкет та аналізу продуктивної діяльності не виключає застосування спец іально розроблених експериментальних завдань, складання яких передба чає оперативне збирання широкого кола інформації.
Тренінгові методи
виявлення й розвитку
обдарованості
Головна відмінність трепіпгових методів від інших повуязана з тим, що з їхньою допомогою увага пере ключається з аналізу досягнутих ре-
308 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 309
зультатів на вивчення способів здійснення діяльності. При цьому вияв ляється, що способи виконання одного й того ж завдання можуть бути різними.
Дослідження цих методів особливо є доречним для:
виявлення прихованих здібностей обдарованих дітей та їхнього
розвитку;
подолання дисипхронії, а також емоційних, міжособистіспих та
інших психологічних баруєрів, що утруднюють розвиток обдарованих
дітей;
розвитку різних видів обдарованості;
професійної й особливо особистісної підготовки педагогів і пси
хологів, які працюють з обдарованими дітьми.
Широко використовується соціальним педагогом метод розвиваючо го дискомфорту. Суттю цього методу є не усунення негативних ситуацій, не їх зневага, а формування у дітей павичок їхнього активного подолан ня. При цьому використовуються як ті, що природно виникають, так і створені штучно несприятливі ситуації (перш за все, на групових та індивідуальних заняттях з психологом і тією чи іншою мірою на навчаль них заняттях).
За своєю суттю даний метод передбачає такі основні моменти, які в ряді випадків є й етанами індивідуальної або групової роботи з учнем:
^ вироблення "почуття реальності";
■^ створення психологічної готовності до подолання негативних і навіть кризових ситуацій при загальному зниженні сенситивності до та ких ситуацій;
■^ набуття павичок ефективного реагування па ситуації дискомфорту;
^ розвиток закріплення потреби й здатності до вияву ініціативи, прийняття відповідальності за свою діяльність (внутрішній локус конт роль);
■^ формування особливого особистішого "сценарію переможця", що передбачає спрямованість на самоактулізацію в реальних умовах соціуму.
Арттерапія в роботі з
обдарованими дітьми
як метод діагностики
обдарованості
Для діагностики обдарованості поряд з тестами необхідні й інші методи, які дають найбільш повне, цілісне уявлення про особистість дитини. У цьому плані однією з найбільш ефективних методик, як по-
казали результати проведеного нами дослідження, є арттерапія, тобто лікування мистецтвом. Первісно названий психотерапевтичний напрямок сформувався як лікувальний. Однак, величезні виховні, діагностичні, корекційпі можливості арттерапії є достатньою основою для використан ня її в педагогічній практиці з метою організації художньої діяльності дітей і при цьому для вирішення різноманітних педагогічних завдань. Терапія мистецтвом дозволяє соціальному педагогу не лише коректно здійснити діагностику особливостей особистісного розвитку кожної ди тини, але й побудувати доброзичливі стосунки між дітьми в соціумі. Це досить важливим аспектом для обдарованих дітей через їхнє особливе ставлення до оточення.
Помічено, що навіть при благополуччі більшість із них виявляють високий рівень тривожності через прагненням відповідати сподіванням дорослих. При підвищеній самооцінці такі діти беруться за непосильні проблеми, претендують па роль лідера в навчальному колективі, орієнто вані лише на успіх. Для всіх дітей створюються ситуації успіху. У підсум ку, кожен може відчутії свою неповторність, неординарпість.
Запропонований варіант оргтехніки можна розглядати як експресив ну проективну арттерапію.
Більшість спеціалістів відносять проективні тести до цінних методів досліджень особистості, які дозволяють скласти найбільш повну уяву про психологічні особливості людини, побачити її особистішу своєрідність, стилі спілкування, поведінки.
У науковій літературі є дані, що арттерапія заснована на художньо-прикладпій діяльності кожного учасника групи. Це малювання, ліплення, виготовлення мозаїки, різноманітних поробок із різних матеріалів, різан ня по дереву, випалювання й т.іп. Причому, значення мають не художні особливості дитини, а сам процес творчості, внутрішній світ особистості, його почуття, переживання.
Наведемо приклад однієї з арттераневтичних технік, які особливо цікаві в роботі з обдарованими дітьми.
Основна ідея — виготовлення й маніпулювання "нальчиковими ляль ками". Школярам пропонується на невеликому аркуші паперу прямокут ної форми намалювати ляльку, а потім склеїти папір у вигляді циліндра. Саморобна лялька, одягнута на палець, допомагає дитині розповісти будь-яку історію, використовуючи при цьому художні образи й власну уяву, і ніби від першої особи повідомити про свої проблеми й пережи вання. У даному випадку паперова лялька є своєрідним продовженням
310 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 311
руки, від чого активізується психологічний механізм проекції. Таким чином, учителю неважко зрозуміти цінності й інтереси кожіїогї дитини ЇЇ почуття, побачити здатність до творчості, фантазуванню й т.ін.
Слід звернути увагу на обраний дитиною образ ляльки, переважання кольору, особливості зображення обличчя, розміри, зміст оповіді та тощо. Для експрес-діагностики емоційного етапу дитини памп розроблений спрощений варіант заняття па основі тесту Люшера. Ляльки виробляють ся з клаптика однотонної тканини у формі трикутника (у вигляді косин ки) й закріплюються на пальці за допомогою гумового кільця. У даному випадку діагностичне значення має обраний дитиною колір тканини, а також особливості фактури. Помічено, що потреба в дотику до гладень кої або, навпаки, ворсистої поверхні залежить від емоцій, які домінують "тут і зараз". Обличчя ляльки, намальоване па папері, також може "по відомити" вчителю важливу інформацію про особистість "малювальни ка". При цьому художні здібності дитини не мають особливого значення. Лялька "портретує" індивідуальність, відбиває такий внутрішній світ дитини, який вона, як правило, не в змозі виразити прямо, а часом і не усвідомлює. В арттерапії "пальцева" гра не самоціль, а лише засіб для демонстрації власної вигаданої історії.
Як відомо, діти бачать світ двояко: від дорослих вони засвоюють раціональну уяву про нього, але в глибині душі вважають світ казковим і таємничим. Сприймаючи казку як реальність, а ЇЇ персонажів насправді існуючими й живими, вони бояться відкрито признатися в цьому дорос лим. На арттераиевтичних заняттях цей бару єр легко переборюється че рез опосередковану оповідь від особи саморобної ляльки. Так, паперо вий робот па пальчику хлопчика-шестиліткн "розповідав", що точно знає (сам бачив): немає в колонці музикального центру ніяких чоловічків, які співають і говорять. Там всього лише динаміки. "А де ж чоловіч ки?" — із цікавістю запитала дівчинка. "Чоловічки у проводах!" — впевнено, з виглядом знавця повідомила обдарована дитина.
На відміну від проективного малюнка в процесі арттерапії з паперо вими й тканиповими самородними ляльками у дітей відбувається "ввімкнен ня" усіх сенсорних систем: візуальної, аудиальпої, кінестетичної.
Для полегшення вербалізації внутрішнього стану дитини можна ви користати прийом "Була(в) собі дівчинка (хлопчик), схожа (-ий) па мене, яка (який) хотіла (-в-) розповісти, що ...". Так можна починати заняття після того, як ляльки зроблені й усі діти сіли на стільці, роз ставлені колом.
У кожної ляльки своя історія, яка допоможе педагогу побудувати емпатичпу взаємодію як із обдарованими, так і зі "звичайними" поки що дітьми.
Не є таємницею, що педагог може не бачити обдарованості дитини в тій чи іншій діяльності просто тому, що не були створені необхідні умови для вияву й розвитку цієї якості особистості.
Арттерапія — цікава й доступна для соціальних педагогів проектив на методика, що дозволяє їм, без допомоги психолога, одержати уні кальні й достовірні дані про кожну учня дитину, її взаємини з однолітка ми, батьками, дорослими. На заняттях легко встановлюється доброзич лива, довірлива атмосфера, що позитивно впливає ії на процес діагности ки. При цьому також вирішуються виховні, корекційні, терапевтичні завдання, не лише виявляється, але й розвивається творча обдарованість дітей.
Проблема діагностики дитячої обдарованості для соціальних педа гогів є складною у зв'язку недостатністю розроблених методик для них.
Методики діагностики обдарованості для психологів.
Серед найбільш відомих в міжнародній практиці стандартних інте лектуальних тестів можна відзначити такі:
^ Школа інтелекту Степфорд-Біпе. Розроблена для тестування дітей, починаючи з двохрічпого віку, спрямована па те, щоб одержати єдиний показник, що характеризує загальний інтелектуальний розвиток іпдиві-дума.
■^ Векслерівська шкала інтелекту. Вміщує вербальні й невербальш субтести (вербальну шкалу й шкалу дії).
^ Інтелектуальний тест Слоссопа на основі даних про словниковий запас, вербальних і математичних суджень, иамуяті.
^ Кауфмапівська оціночна батарея тестів дає дві глобальні оцінки — розумових процесів і досягнень.
^ Шкала дитячих здібностей Маккарті дає узагальнену оцінку (за гальний когнітивпий індекс) і нуять субоціпок (для вербальних, перцеп-тивиих, вичислювальних і моторних здібностей, а також иамуяті).
^ Тести креативності Е.Л.Торреиса.
Методика діагностики для педагогів і батьків якісно відрізняєть ся від методик для психологів, але у вітчизняній психолого-пєдагогічшй науці воші розробляються мало. В основному вони користуються мето диками, розробленими для практичних психологів. Оцінка за інтелекту-
312 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 313
альиими тестами доповнюється треніпговими методами, спостереження ми, бесідами, опитуваннями йт.іп.
Методики для батьків і самих дітей. Аналогічно склались справи і з методиками для батьків. Методичний інструментарій для са мих дітей не розроблявся, оскільки в цьому немає необхідності при тій формі організації занять, яка запропонована вище. Він вміщений у саму структуру розвиваючих трепіпговпх занять і є їхньою невід'ємною час тиною.
Діагностики дитячої обдарованості була й залишається однією з найбільш складних психодіаглостичпих проблем. її подальша розробка на теоретичному й психометричному рівнях, мабуть, додасть масу ново введень в освітню практику, але па даному етапі розвитку теоретичних уявлень і рівні розробленості психометричних процедур обійтися без складної й відносно тривалої організаційної структури дослідження не можливе.
Основні напрямки роботи педагогічного колективу, соціального пе дагога з обдарованими дітьми. Вона вміщує в собі:
9) систему взаємодії з батьками з метою формування у дитини пози тивної концепції й створення сімейного клімату, який сприятиме розвит ку здібностей дитини.
Соціальний педагог у роботі по виявленню, розвитку обдарованих дітей діє спільно з учителями школи, тобто тільки спільні зусилля здатні принести конкретні, ефективні результати. Доцільно для вирішення про блеми розвитку обдарованих дітей використовувати такі форми і методи:
І.Створення в школі психолого-педагогічного консиліуму, що скла дається з учителів, соціального педагога й психолога. Для підготовки консиліуму проводиться комплексна діагностична робота в 1-му, 3-му, 5-му, 8-му, 10-му класах, організується анкетування дітей, батьків, вчи телів. Завдяки цьому складається багаторівневий і багатопрофільпий "банк даних" здібностей учнів. Причому, ці дані не завжди відповідають показ никам успішності учнів, оскільки існує поняття "схована обдарованість". Завдяки цьому педагоги мають можливість виявити й простежити розви ток кожної дитини, своєчасно надати їй педагогічну підтримку.
II. Проведення активної розуясшовальпої роботи з батьками. Регу лярне проведення лекторію для батьків з проблем виявлення, розвитку й підтримки обдарованості й здібностей у дітей "Виявлення й розвиток обдарованості й здібностей дітей".
НІ. Добір учнів у класи для організації рівпевого навчання па основі системи діагностичних робіт.
IV. Залучення учнів до роботи, зокрема, у масових формах органі
зації творчої активності здібних учнів (гуртки, факультативи, творчі
студії, інтелектуальні конкурси й огляди, предметні тижні, наукова рада
учнів, олімпіади, профільні класи, навчання в заочних школах при вузах
під керівництвом учителя).
V. Систематична методична робота вчителів, що містить у собі осві
ту вчителів з проблем обдарованих дітей, що організовується соціальним
педагогом і шкільним психологом.
VI. Організація соціальним педагогом і шкільним психологом роботи
теоретико-методичпого семінару для вчителів:
Приблизна тематична робота семінару: 1.Методика виявлення обдарованих дітей. 2.Типологія обдарованих і здібних дітей.
3.Масові й індивідуальні форми роботи з обдарованими дітьми. 4.Робота з обдарованими учнями за індивідуальними програмами. 5.Формування діагностичного банку даних "обдаровані й здібні діти школи".
314 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 315
6.Стратегія й принципи навчання обдарованих дітей.
7.Психологічні проблеми обдарованих дітей і особливості виховної роботи з ними.
8. Організація роботи з обдарованими дітьми в межах технології са морозвитку.
9.Залучення обдарованих учнів до проведення місячників з пред метів.
10.Проблеми прихованої обдарованості.
11. Результативність роботи з обдарованими дітьми за рік.
VII. Організація матеріальної, моральної, психічної підтримки обда
рованих дітей.
VIII. Підключення до вирішення проблем обдарованих дітей позашк
ільних культурно-освітніх, спортивних установ, соціальних служб.
Таким чином, методами виявлення обдарованості дітей у роботі соц іального педагога є: спостереження, бесіди, опиту вальні листи, анкети, інтервую, аналіз навчальної та творчої продуктивної діяльності, тренін гові методи, метод розвиваючого комфорту, арттерапія та ін. Виявлена обдарованість має бути розвинута за різними напрямками, формами та методами.
Література
10. Про Концепцію становлення мережі середніх закладів освіти для
розвитку обдарованості//Іпформ.зб. М-ва оевгш України. — 1996. —
№17/18.
Питання для самоперевірки
316 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 317
ГЛАВА 7.
ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З КЛІЄНТАМИ
РІЗНОГО ВІКУ
/. Соціальна робота з клієнтами зрілого віку
Вікова структура населення
та особливості соціальної
робот з людьми різної
вікової типології
Вікова типологія соціальної ро боти ґрунтується на соціологічних ха рактеристиках вікової структури населення [1,550], під якою розумі ється співвідношення чисельності різних вікових груп населення, що створює базу для всіляких розрахунків як демографічного, так і соц іального й економічного характеру. Вікова структура населення фор мується під впливом природного й механічного руху населення, людсь ких втрат у періоди природних і соціальних катаклізмів.
Існують різні класифікації віку. У статистиці, наприклад, найбільш часто використовують класифікацію віку Б.Урлаиіса: 0-2 роки — ясель ний вік; 3-6 років — дошкільний вік дитинства; 7-15 років — шкільний вік дитинства; 16-24 роки — юність; 25-44 — зрілість; 45-59 років — повна зрілість; 60-69 років — літній вік; 70-79 років — рання старість, 80-89 років — повна старість, 90 років і більше — глибока старість Для вивчення взаємозв'язку росту населення і його вікової структури тут застосовується і класифікація шведського демографа Г. Супдберга, що розбив населення на 3 вікові групи: діти — 0-14, батьки — 15-49, пра батьки — 50 років і більше.
У соціальній педагогіці вікова періодизація, зазвичай, співвідно ситься з етапами соціалізації. Тут існують різні періодизації. На думку відомого російського вченого А.Мудрика, досить зручною, із соціально-педагогічпої точки зору, є така вікова класифікація: дитинство (від на родження до 1 року), раннє дитинство (1-3 років), дошкільне дитинство (3-6 років), молодший шкільний вік (6-10 років), молодший підлітковий (10-12 років), старший підлітковий (12-14 років), ранній юнацький (15-17 років), юнацький (18-23 років) вік, молодість (23-30 років), рання зрілість (30-40 років), пізня зрілість (40-55 років), літній вік (55-65 років), старість (65-75 років), довголіття (понад 70 років).
У геронтології [2,19] з погляду процесів старіння в онтогенезі люди ни поширена така хронобіологія (вікова періодизація), що була прийня та в 1963р. у Києві па семінарі геронтологів і Всесвітньої організації охорони здоров'я:
молодий вік 18-44 роки
середній вік 45-59 років
літній вік 60-74 роки
старечий вік 75-90 років
довголіття старше 90 років
Крім того, у геронтології для оцінки віку окремих людей і суспіль ства в цілому звичайно використовують таку рольову (функція вироб ництва) статевовікову схему:
допродуктивнии вік продуктивний вік
0-17 років
18-64 роки — чоловіки
18-59 років — жінки
післяиродуктивпий вік старше 65 років чоловіки
старше 60 років — жінки
старьість 65-79 років — чоловіки
60-79 років — жінки
глибока старість старше 80 років
Наявність різних підходів до класифікації віку людини і численність віковихтипологій є наслідком складності, багатозначності й багатосторон ності самого феномена "вік". Сучасні науки, які вивчають цей феномен, ще не виробили інтегративного уявлення про нього. У цих умовах прак тичний соціальний працівник повинен досить часто спиратися па власний професіоналізм, виходячи з конкретної мети і завдань соціальної роботи.
З певною віковою категорією клієнтів. На кожному віковому етапі перед людиною постає ряд завдань (проблем), від сприятливого чи не сприятливого вирішення яких залежить ЇЇ особистіший розвиток, особис та "доля". Віковий підхід у соціальній роботі повинен проектуватися так, щоб забезпечити умови сприятливого вирішення конкретних завдань на кожному етапі життєдіяльності людини відповідно до норм цивілізовано го суспільства. Крім того, у руслі індивідуальної соціальної роботи з клієнтом з врахуванням вікового підходу йому повинна надаватися конк ретна допомога у розв'язанні завдань (проблем), які перед ним стоять.
З тією чи іншою мірою умовності можна назвати три групи завдань для кожного віку:
318 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 319
природно-культурні (досягнення на кожному віковому етапі виз
наченого рівня біологічного дозрівання, фізичного й сексуального роз
витку, що мають певні нормативні розходження в тих чи інших репо-
нально-культурних умовах);
соціально-культурні (пізнавальні, моральні, цінпісио-смислові),
які специфічні для кожного віку в конкретному соціумі і які, з одного
боку, пред'являються особистості у вербалізованій формі інститутами й
агентами соціалізації, а з іншого боку-ісиують у вигляді визначених норм
і цінностей у суспільній практиці, не збігаючись один з одним і нерідко
вступаючи у протиріччя;
соціально-психологічні (становлення самосвідомості особистості,
ЇЇ самовизначення в реальному житті п на перспективу, самоактуалізація
й самоствердження), які па кожному віковому етапі мають специфічний
зміст і способи способи їх вирішення.
Звичайно, якщо якесь завдання залишається певирішепим, то це або затримує розвиток особистості, або робить його недосконалим, або спот ворює сутність особистості. Можливий і варіант, коли те чи інше зав дання, не розв'язане в певному віці, зовні не проявляється в самому розвитку особистості, але через певний час воно "проявляється" в нега тивному плані, що призводить до нібито немотивованих вчинків, рішень, змін в особистості.
Соціальна робота з людьми зрілого віку
Ми свідомо акцептували на цій групі клієнтів, оскільки ця вікова група с найбільш активною, але й найбільш суперечливою. До цього віку ми відносимо осіб від 34 до 60 років. Завдаипяякі вирішуються під час роботи з цією групою такі: природио-культурпі (збереження здоров'я і здорового способу життя); соціально-культурні (самореалізація у професійній сфері аж до зміни роду діяльності, забез печення сімейного благополуччя, виховання дітей (пізніше онуків); соц-іально-психологічиі (знаходження почуття продуктивності, відчуття кон тролю над ситуацією, подолання можливих криз 40 і 50 років).
Соціальна робота з людьми зрілого віку найбільш повно відображає соціально-психологічпі закономірності й проблеми сучасного суспільного розвитку.
Провідною проблемою соціальпої психології є проблема соціальних впливів. Знаючи природу й характер цих впливів, соціальний працівник може краще зрозуміти, чому люди відчувають те, що відчувають, і роб-
лягь те, що роблять. Та й сам соціальний працівник стає менш уразливим для небажаних маніпуляцій і більш обізнаним у механізмі керування своєю діяльністю.
Працюючи з людьми зрілого віку, соціальний працівник враховує такі важливі обставини, як політика тендерна (соціально-біологічна ха рактеристика, за допомогою якої люди дають визначення поняттям "чо ловік" і "жінка"). В обставинах тендера має місце тендерна роль — набір очікуваних зразків поведінки (норм) для чоловіків і жінок. Світо ва практика соціальпої роботи показала, що тендерні ролі залежать від культури, а в індустріальних сучасних державах вони є надзвичайно різноманітні й різиоймовірпіспі (так, наприклад, у Північній Америці молоді чоловіки й жінки з рівним ступенем вірогідності закінчують ко ледж, тоді як для японських чоловіків ця ймовірність виявляється в три рази вищою, ніж для японських жінок).
Наявність у суспільстві визначеної тендерної культури показує, в якої мірі соціальна робота з людьми зрілого віку може бути продуктом відповідних норм.
Тендерна субкультура суспільства певною мірою може пояснити на явність бідності, емоційних розладів, злочинів чи правопорушень, алко голізму чи наркоманії, чи навіть безробіття як результат у особистіших, внутрішніх, індивідуальних недоліків.
Тендерна субкультура суспільства накладається на інші його субкуль-тури (паціональію-етпічпу, ментальну, правову і т.ін.). У результаті той чи інший вплив може викликати найрізноманітніші відповідні реакції у представників різних культур, а отже і соціальна робота з представника ми різних культур буде набувати відповідного соціальїю-психологічіюго сену.
У процесі соціальної роботи з людьми зрілого віку дуже важливо знати, розуміти й використовувати особливості процесу соціального мис лення на рівні "Я-концепція".
Більшість людей страждають від властивого їм нахилу па користь свого Я (тенденція сприймати себе прихильно і обов'язково позитивно).
У повсякденному житті люди:
часто звалюють невдачу па ситуацію, а вдачу приписують собі;
звичайно, оцінюють себе вище за середній рівень за суб'єктивно
бажаними особливостями і здібностями;
вірячи в себе, проявляють невиправданий оптимізм щодо свого
майбутнього;
320 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 321
— переоцінюють ціпість власних думок і недоліків (помилковий кон сенсус) і недооцінюють прояв здібностей і чеснот інших (помилкова унікальність).
Подібне сприйняття власного Я частіше виникає у зв'язку з бажан нями підтримати й підвищити самооцінку — спонукання, що рятує людей від депресії, але сприяє недооцінці й груповому конфлікту.
Люди схильні не лише позитивно сприймати себе, але й підносити себе в бажаному світлі. Така тактика "регулювання вражень" може при вести людину до удаваної скромності чи до деструктивної поведінки.
Як суспільне утворення людина пристосовує свій світ і свої дії до оточення. Кожна людина різною мірою є самомонітором (самомопіто-ринг: вивчення способів репрезентації себе в соціальних ситуаціях і ре гулювання поведінки з метою справити бажане враження), вона звертає увагу па свою поведінку і регулює її, щоб справити бажане враження. На прикладі удаваної скромності, коли люди принижують себе, звеличу ють майбутніх конкурентів чи привселюдно хвалять інших, хоча в гли бині душі залишають першість за собою, пояснюється тактика "регулю вання вражень". Через поведінку, що саморуйпує імідж, щоб захистити самоповагу, люди часом створюють собі перешкоди — проблеми, знахо дячи виправдання невдачам.
Я-коицеиція містить у собі не тільки судження людини про те, хто вона зараз, але також і те, ким вона могла б стати. Наші "можливі Я" містять у собі те, якими ми бачимо себе в наших мріях, і те, якими ми боїмося стати. Такі можливі Я мотивують людину па досягнення особли вої мети — до того життя, до якого вона прагне.
Розуміння характеру соціального мислення в галузі Я-копцеиції зу мовлює особливу спрямованість соціальної роботи з "дорослими" саме за зазначеною сферою.
Так, наприклад, сучасні соціальио-нсихологічні дослідження в галузі феномена "самоповага" показують значну кореляцію між високою само повагою й соціальним самоиочуттям[3,66-67]. Люди з високою самопова гою зберігають позитивні емоції; у поганому настрої люди, які мало поважають себе, будуть вишукувати погані спогади у своєму минулому. Люди з високою самоповагою поліпшують його позитивними спогадами; подібним же чином люди з низькою самоповагою в поганому настрої у відповідь па експонуючу темпу картину, як правило, уявляють собі не приємну історію. Люди, які глибоко поважають себе, знаходячись у поганому настрої, звичайно пригадують історію, яка покращує настрій.
"Самопосилення" як мета соціальної роботи з особами зрілого віку
У практиці соціальної роботи особливу роль відіграє самоносилец-пя людини, якій надається допомога.
Наведемо два приклади надання такої допомоги з галузі консульту вання безробітних громадян із застосуванням треишгової технології [4,260-263]. Ці приклади примітні і тим, що демонструють нам факт того зна чення, яке має феномен самоповаги (самооцінки) в соціальній роботі.
Соціальна робота з людьми зрілого віку, орієнтована па самопосилен ня людини, якій надається допомога, найбільш повно може бути здійснена в практичній діяльності па іидивідуальпо-особпетіспому рівні. Тут мета соціальної роботи полягає в тому, щоб, допомагаючи людині, яка потрапи ла у скрутну життєву ситуацію, змінити ЇЇ, щоб допомогти людині прийня ти ту чи іншу проблему як дану реальність, адаптуватися до пової життє вої ситуації, щоб у кінцевому рахунку людина не потребувала сторонньої допомоги, тобто стала самодостатньою. Таким чином, допомога в соц іальній роботі виступає як засіб досягнення мети, як інструмент, завдяки якому зріла людина виявляє для себе гармонійний стан на досить довгий період свого життя й може повноцінно соціально функціонувати.
Як правило, у зрілому віці за допомогою звертаються люди у двох основних випадках:
Професійний соціальний працівник падає допомогу і першим, і другим.
Сьогодні в теорії й практиці соціальної роботи досить добре розроб лені питання технології індивідуальної соціальної допомоги. Тому перед професіоналом — стоїть завдання опанувати ними.
Як влучний приклад у галузі розробок технології індивідуальної соціальної роботи можна навести такий: у практичній соціальній роботі прийнято вважати, що технологічний процес індивідуальної роботи пови нен складатися з трьох основних етапів.
Перший етап, як правило, полягає в оцінці реальної ситуації. Основ ний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнту визна читися й з'ясувати для себе реальне положення справ у його проблемній ситуації, а також побачити не використані до цього часу можливості і ресурси для вирішення власних проблем.
322 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
323
Проте, слід сказати, що клієнт ніколи не зможе вийти з проблемної ситуації і використовувати відповідні ресурси доти, доки він не визна чить характер своєї проблеми й не зрозуміє її сутність.
Другий етап полягає в тому, щоб визначити, чого прагне клієнт, яких результатів він чекає, звертаючись за допомогою до фахівця. Тут основ ний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнтові зрозу міти, усвідомити для себе, чого він хоче домогтися, тобто визначитися з цілями й завданнями звертання за допомогою, попередньо з'ясувавши для себе характер проблемної ситуації й можливості, що він не використову вав. Цей етан пов'язаний з відповідями па такі питання, як: "Що ви хочете?", "Що буде з вами, коли вам стане легше?". Цей етан пов'язаний з оцінкою результатів, яких потенційно хотів би домогтися клієнт.
Третій етап — соціальна дія. Основний принцип фахівця на цьому етапі полягає в тому, щоб допомогти клієнтові діяти відповідно до по ставлених цілей і реально домогтися того, чого він хоче. Клієнт може знати, чого він хоче, у якому напрямку діяти, але йому необхідна допо мога для того, щоб визначитися з тим, як це зробити. Цей етан пов'яза ний з конкретними активними діями для того, щоб досягти конкретних результатів.
На цьому ж етапі необхідно допомогти клієнтові перебороти упе редження проти активних дій. Основний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнту діяти конструктивно, позитивно, відповід но до пової інформації, тих нових знань, які він знайшов під час інте-ракцій з фахівцем, допомогти клієнту перевести розроблені стратегії в конкретні цілеспрямовані дії.
Усі ці три стадії за своєю суттю когнітивш, тобто пізнавальні. Особ ливість техніка полягає у спілкуванні й плануванні дій. А спілкування, у кінцевому рахунку, повинно привести до дії. На всіх трьох етапах із самого початку інтеракції основний вектор роботи спрямований у бік самостійних, звісно, у рамках правового поля, дій клієнта. Для того, щоб процес допомоги був ефективним, клієнтам протягом усієї іите-ракції необхідно постійно діяти в реальному повсякденному житті.
2. Соціальна робота з клієнтами похилого віку
Дана вікова категорія населення характеризується такими особливос тями: вона потребує вирішення специфічних завдань та вибору напрямів роботи з ними.
Осиовими напрямами соціальної роботи є: виявлення осіб, які по требують соціального піклування вдома й у спеціальних установах; ство рення умов для прояву активності людей похилого віку в мікросоціумі й задоволення їхніх інтересів; роз'яснювальна робота серед близьких і різних людей похилого віку.
Для даної вікової групи вирішуються такі завдання: природпо-культурні (збереження життєвої активності й здорового способу життя); соціально-культурні (збереження іі переорієнтація соціальної активності та пізнавальних інтересів; знаходження форм участі в житті близьких); соціальпо-психологічпі (прояв почуття задоволення прожитим життям, почуття викопаного обов'язку; знаходження доступних способів саморе-алізації; пом'якшення кризи переходу до ніслятрудового життя).
Соціальний працівник, незалежно від профілю спеціалізації, повинен бути ознайомлений з біосоціальною сутністю старіння й старості; зі ста рінням населення як демографічним процесом з усіма його соціальними наслідками; зі своєрідністю соціальних, психологічних і медичних про блем літнього й старечого віку; з особливостями самітності; адаптації до старості; з обсягом і можливостями трудової діяльності в цей період, у тому числі інтелектуальної іі творчої; з використанням залишкових фізич них і інтелектуальних здібностей старих людей, а також з основами догляду за безпомічними старими людоми й низкою інших соціальпо-[ісихолоґічних і морально-етичних проблем.
Соціальний же працівник, наприклад, фахівець у галузі геронтології, більшу увагу приділяє проблемам психології і психопатології літнього й старечого віку, засвоєнню психотерапевтичних методів у вирішенні їхніх сімейпо-побутових проблем, розумінню деоптологічних питань в обслу говуванні й соціальній роботі зі старими людьми.
При цьому спеціалістам необхідно чітко розрізняти поняття старіння і старості. Старість — заключний період вікового індивідуального роз витку (онтогенезу),що наступає закономірно. Старіння — руйнівний про цес, що протікає в результаті наростаючої з віком дії зовнішніх і внутрішніх факторів, що ушкоджують і призводять до недостатності фізіологічні функції організму.
Стратегічним завданням соціальної роботи, здатної "втрутитися" у біосоціологію старості, є подолання синдрому передчасного (патологіч ного, прискореного) старіння, що характеризується раннім розвитком вікових змін чи більш яскравим їхнім проявом у той чи інший віковий період.
324 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
325
Стратегія соціальної роботи, яка враховує процеси соціально-демог-рафічиого старіння населення, заперечує думку про те, що старі люди нібито є для суспільства тягарем.
Ця думка коректна, принаймні, через дві основні причини. Перша (економічна) полягає в тому, що кожна людина, яка працює, вже у віці 30-35 років повертає суспільству всі засоби, витрачені на її освіту, а протягом наступних 20-30 років професійного життя вона створює "над лишки", частину яких суспільство повертає їй у вигляді пенсії й інших соціальних послуг (більш за те, пенсіонери, як правило, не можуть спо жити всієї створеної ними раніше частки продукції, оскільки шанс про жити 20 років після виходу на пенсію мають далеко не всі). Друга (моральпо-гумаиістичпа) полягає в тому, що ставлення до людей літньо го віку, як до людей, "які, віджилим своє", людей, "які, не мають цінностей", є варварським, відверто цинічним і жорстоким.
Таким чином, процес демографічного старіння вимагає перегляду ос нов організації діючих соціальних служб у напрямках соціального захис ту й опіки старих людей.
Якість життя тісно пов'язана із загальним добробутом літньої і ста рої людини й характеризується сукупністю зовнішніх і внутрішніх фак торів. Тут галузь соціальної роботи стратегічно спрямована на медичне обслуговування літніх і старих людей, па підтримку їхньої життєдіяль ності в родині і суспільстві, а також па забезпечення їхніх особистих потреб.
У людей похилого віку часто тпаступає період самотності. Під самот ністю в геронтології розуміють тяжке відчуття розриву з оточенням, що збільшується, острах наслідків самотнього способу життя, важке пере живання, пов'язане із втратою істотних життєвих цінностей чи близьких людей, постійне відчуття нокинутості, марності й непотрібності власного існування.
Самотність у старості — поняття далеко не однозначне і, власне кажучи, має соціальний смисл:
самотність як соціальний стан, що відбиває психофізичний статус
літньої і старої людини, що утрудняє їй можливості зав'язувати нові і
підтримувати старі контакти і зв'язки, обумовлений різними причинами
як психічного, так і соціально-економічпого характеру;
самотність як результат відсутності родичів, дітей, онуків, под
ружжя, а також окреме проживання від молодих членів родини;
самотність як повне позбавлення людського спілкування для бага
тьох старих людей, які живуть у родині;
— самотність як самотній спосіб життя: фізичний стан, що активно обирається самою особистістю завдяки своєму характеру й психічному здоров'ю па основі прагнення відмежуватися від оточення, бажання за хистити свій спосіб життя, внутрішній світ, незалежність і стабільність від втручання сторонніх, і навіть близьких родичів.
Стратегія соціальної роботи тут визначається сферою відмінностей факторів ізоляції від самотності. Ізоляція означає об'єктивну відсутність суспільних контактів, самотність же є суб'єктивним психічним станом. Вона не пов'язана з кількістю суспільних контактів, а значною мірою обумовлена монотонністю й нудьгою існування. Міра самотності зале жить від очікувань, які є в літньої і старої людини.
Соціальний захист літніх і старих людей
Це комплекс економічних, соц іальних і правових гарантій для гро мадян літнього і старечого віку, що базується па принципах людинолюб ства й милосердя з боку держави стосовно членів суспільства, які цього
потребують.
У свою чергу, соціальний захист населення літнього і старечого віку здійснюється за трьома напрямами: профілактика, підтримка і представ ництва.
Профілактика має на меті зберегти добробут старої людини через зменшення чи усунення чинників ризику, і тим самим запобігти ЇЇ влаш туванню в стаціонарні установи соціального обслуговування.
Підтримка — це допомога, необхідна старим людям для збереження максимально можливого рівня самостійності.
Представництво — захист інтересів старих людей, визнаних не дієздатними, від їхнього імені, з метою надання їм необхідної допомоги. Таким чином, практична, соціальна робота з літніми і старими людь ми полягає в тому, щоб зробити роки життя людини в цьому віці гідними й благополучними.
На п'ятдесятій сесії Генеральної Асамблеї ООН у березні 1995 р. для підготовки і проведення Міжнародного року літніх людей (1999 р.) виділені додаткові принципи, що об'єднані в п'ять груп.
1. Принципи групи "незалежність" мають на увазі, що літні і старі люди повинні мати доступ до основних благ і обслуговування, мож ливість працювати чи займатися іншими видами діяльності, що приносить прибуток, брати участь у визначенні термінів припинення трудової діяль-
326 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
327
пості, зберігати можливість участі в програмах освіти і професійної підго товки, жиїи в безпечних умовах з урахуванням особнстісних нахилів і стану, що змінюється, мати можливість в проживати в домашніх умовах доти, поки це можливо.
Перераховані принципи орієнтовані на те, щоб допомогти особам старшого покоління вести повнокровне й плідне життя, забезпечити їм умови, необхідні для підтримки чи досягнення гідного життя.
Отже, базуючись па зазначених принципах, вікових особливостях людніш, можна виділити три групи завдань кожного віку: природно-культурпі, соціально-культурні, соціально-психологічні, які лежать в ос нові практичної діяльності соціального працівника.
Література
тер, 1997. - 688с.
4. Психология социальной работьі / О.Н.Алексаидрова, О.Н.Бого-
любова, Н.Л.Васильєва и др.; Под обіцей ред. М.А.Гулшюй. - СПб.:
Питер, 2002. - 352с.
Питання для сапоперевірки
а) зрілого віку;
б) літнього і старечого віку.
старими людьми?
9. Використовуючи методологічну технологію в галузі соціальної
роботи, розробіть конкретну технологію роботи з визначеною групою
клієнтів літнього і похилого віку.
325 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи ^29
ГЛАВА 8.
ТЕХНОЛОГІЇ СОЦАЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ
КЛІЄНТІВ
1. Основні напрямки соціально-педагогічної діяльності фахівців
Здійснювана у нашій країні реформа соціальною захистурізлих каіе-іоріял пасеіепия вносить баї ато нового у сферу правового реіулювалля йою сошатьною забезпечення По сучі, будується лова сисіема соціаль ною захисіу, яка отримала своє законодавче обґрунтування в Основно му Законі України — Конституції, зокрема у (лапі 46 закріплено право іромадял на соціальний захист [1]
Замісі дшилсіва с одним н сірагепчпих заіальполацюнальпих нрю-ріпепв державної політики багатьох країн свігу Термін „соціадьпии захисі відноситься до функцій держави, що означає турботу про маїер-іа шпе забезпечення пепрацездаіних іромадял, зокрема дітей, інвалідів, іюдеи почилої о віку Система соціальною захисту дпеп включає різні заходи що нроводяїься у школі, у позашкільних закладах, робоїу із січ ею ті іромадськіспо Основним результаюм цієї діяльності має сіаш формування содіальлоі захнщеноси дігеи
Соціальпо-педаїоична захищешеїь диеи здшсшоьіься шляхом ди ференціації індивідуальних планів розвшку особистості, навчальних зав дань, освіш У результаті цьою вони набувають достаних знань для реалізації своїх професійних намірів і а пізнавальних інтересів Потрібно виходити п заіальїюю припущення про те, що ніяке нормативне соціаль не мислення не буде можливим до тих шр, доки у нас не складеться стійке уявлення про індивідуальні цілі людини, до яких вона повинна прагиуш і па шдсіаві чою можна зробити висновки про адекватність будь—якого сусшльсіва
На сьоюдш соціальпо-недагопчіши захист у школі проводиться вчи-іелями, виховаіелями соціальними педагогами, исихолоіами, які висту пають від імені оріашв соціа іьиоі роботи, шдприємсів громадськості та суспільства Сусшльсіво повинно сіворши позитивні умови для розвит ку та захисіу прав всіх дітей
Кожне суспільство мас реї уповати відносини між тюдьми, здійсню вати охорону і захист іаких відносин Таке реіулювапия і охорона сусп ільних відноснії базується на соціальних нормах У демократичній дер жаві система таких правових норм посідас провідне місце
Захистиш і збереї ш дитинство, здорове психічно і фізично, — це не п іьки моральніш імператив, а и потенційна передумова сішкою економ ічною і а соціальною розвитку країни Причини через які дпп ^пиша ються без банківською піклування іа виховання, доешь рпш, але на слідок один — дитина позбавляється копстіпуліпною права на сімейне виховання і а батьківське піклування
Забезпечити оптимальні умови житгедія іьності днси-сиріт, дітей, позбав іепи\ батьківською піклування, безпригу аьних дпеи, дпей— інвалідів, дітей із баїатодшшх сімей та нриномпич сімен, диеи які знаходяться у будинках сімейною шну, дігеи—біженців ма іонних ма-іерів, дпеп із сімей військовослужбовців — завдання закладів освіш, сисіеми соціально—виховних шетнтупв держави Це завдання маюіь ви рішувані соціальні працівники і соціальні пєдаюіп, які дпоіь ?а різними напрямками соціальпо—педагоіічши діяіьпосп
Традиційним для української ку іьі\.рп є епічне, і умапне милосердне і толерантне сіавленпя до дпеи іа молоді, які поіребуюіь особливої \ваіи внаслідок швалідпосп або відхилень у фізичному чи розумовому розвиїку На жаль, в Україні ісіоричпо склалася сшуація, за якої ця кагсюрія дітей і молоді прогяіом довютривалою часу залишалася соц іально иезахищеиою, і навіть, певною мірою, ізольованою від соціуму, а відкриіе обювореппя проблем стосовно іішалідносп буто непопулярним у суспільстві
Народитися, абосіатн „не іаким як іреба" — завжди велике неща стя для дииши Рашфікуючи Конвенцію ООП про права дишші, держа-ви-учаспиці взяти па себе зобов'язання виявляти особливу турботу про дітей з обмеженими можливостями та забезпечувати їм гподські умови, за яких дпи ростимуть з почуі іям вчасної идиосп, впевпеносп у собі та можливістю брати участь у житті суспільства
Сучасний соціально правовий захне інвалідів з боку держави иоля-і ає у доірпмашія норм щодо надання і ротової допомоіп, засобів пересу вання, протезування, оріашзаци і прииняпя інформації, пристосованої о жіпла > вегаповлешп опіки або сіороїшьою доіляду, а іакож ирік юсу-ванш забудови населених цупкіш, громадською іраінпоріу, засобів ко мунікації і зв'язку до особливостей інвалідів [2, 64]
330 Соціальна робота
На жаль, сьогодні в українському суспільстві фактично практикуєть ся сегрегація щодо інвалідів, а її наслідком с ііетолераитпе ставлення більшості громадян до них. У контексті цього постає необхідність не лише адаптувати дитину-інваліда до соціуму, але й змінити ставлення людей до неї. Адже на сьогодні в Україні нараховується кілька десятків тисяч дітей з різними видами фізичних та психічних обмежень [4, 101]. І суспільство, яке претендує на високий рівень гуманності та цивілізова ності, не може відвернутися від своїх дітей. Закон України „Про охоро ну дитинства" від 26 квітня 2001 року № 2402-Ш визначає таку катего рію дітей, як: „Дитина—інвалід — дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вада ми розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допо моги і захисту [3]. Інвалідність у дітей різко обмежує можливість вклю чення дитини в адекватні ЇЇ віку виховні і педагогічні процеси. Це знач не обмеження життєдіяльності, що призводить до соціальної дезадап тації, тому дитина-інвалід має особливі потреби у розвитку психофізич них можливостей, доступі до об'єктів соціального оточення і засобів комунікації, соціалізації та самореалізації [4, 106].
Провідним компонентом роботи соціального працівника з даною ка тегорією дігей є формування індивідуальності, їх соціалізація з ураху ванням потенційних можливостей і потреб кожної дитини. Побудова взає мозв'язків дитини з мікро- і макросередовищем, розвиток навних у неї психофізичних можливостей здійснюється шляхом розширення сфери спілкування, організації дозвілля, творчої ігрової діяльності, допомоги у самообслуговуванні і пересуванні, забезпеченні ліками і продуктами харчування, організації оздоровлення. З цією метою, як зазначає А.Й. Капська, соціальний працівник повинен запроваджувати такі організаційні форми роботи, як клуби спілкування, творчі лабораторії, недільні школи для дітей, котрі не навчаються у державних закладах, реабілітаційні центри, ігротеки, літні реабілітаційні школи, гуртки з декоративно—при кладної, художньої та літературної творчості, дитячі журнали, виїзні консультації у школах—інтернатах, конкурси і фестивалі художньої твор чості, виставки творчості, свята до пам'ятних дат, благодійні естафети, телемарафони н інші благодійні акції, відвідування закладів культури і спортивних заходів, екскурсії, бібліотечне обслуговування тощо [5, 207].
Є певна закономірність: всебічний розвиток дітеіі тісно пов'язаний з умовами, в яких вони ростуть. Упевненість дитини у собі і своєму май-
331
Теоретичні основи соціальної роботи
бутньому, її самоусвідомлення значною мірою залежать від можливості жити безпечним і гідним життям.
Посередником у цьому довгому та нелегкому процесі природно має стати соціальний працівник. Це повністю відповідає його цілям як про фесіонала. Соціальні працівники можуть і повинні допомагати дітям з обмеженими можливостями стати рівноправними людьми, долаючі* нео бізнаність суспільства стосовно дітей—інвалідів, яка призводить до диск римінації останніх. Сьогодні в Україні нараховується понад 2,5 мли. інвалідів. Майже 156 дітей з кожних 10000 — це діти з обмеженими можливостями. На сьогодні є гострою необхідність вивчення соціально го та юридичного статусу дітей з обмеженими можливостями, зокрема: причини, які заважають їх рівноправності з пішими дітьми — відсутність відповідних законів чи упередженість населення; вплив ступеню інвалід ності на ставлення до них суспільства, а отже можливості адаптації до соціального середовища як способу життя; пристосованість соціального середовища (будівель, транспорту, шляхів та інших громадських місць) для користування ними такими дітьми [2, 63]. Діяльність держави щодо інваліда повинна виявлятися у створенні правових, економічних, пол ітичних, соціально—побутових і соціально—психологічних умов для задо волення їх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.
Одним із головних напрямків соціально—педагогічної діяльності фахівців в українському суспільстві є соціально-правова підтримка з дітей—сиріт різних категорій.
В Україні склалася така ситуація, за якої функції служб допомоги дітям-сиротам та дітям, які залишися без батьківського піклування, роз поділяються між установами освіти, охорони здоров'я, соціального захи сту населення. Відповідно до Статті 6 Закону України від 5 лютого 1993 року Мв 2998 „Про сприяння соціальному становленню і розвитку мо лоді в Україні" [8] на соціальні служби для молоді, у яких працює соціальний педагог покладено функцію соціальної опіки дітей—сиріт та дітей, які залишися без батьківського піклування.
Законом України „Про загальну середню освіту" № 651-ХІУ від 13.05.1999 р. у Статті 21 забезпечується соціальний захист таких дітей-сиріт: вихованці шкіл—інтернатів усіх типів з числа дітей—сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, перебувають па пошіому держав ному утриманні. Діти—сироти та діти, позбавлені батькіиськот шклуїі.ш-ня, які навчаються в інших загальноосвітніх навчальних закладах, забез-
332 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 333
печуються харчуванням, одягом та всіма необхідними для їх життєдіяль ності послугами [6]. Ллє невизначеність окремих нормативних положень щодо державних структур, покликаних забезпечувати захист прав та інте ресів дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, усклад нює реалізацію заходів щодо соціально—правового захисту дітей цієї категорії.
Ще дотепер в українському законодавстві не виокремлюють дітей— сиріт та дітей — соціальних сиріт, а також не розмежовуються діти, які навчаться у загальноосвітніх школах і живуть у родичів або прийомних батьків, і діти, які навчаються у школах-інтернатах. Немає сумніву в тому, що соціальний працівник повинен мати знання щодо різниці у підході до виховуючих і адаптуючих процесів основою цих категорії! дітей. Як правило, діти що зростають при піклуванні дорослих, більш захищені, вони можуть навіть і не знати про опікунство. Діти ж, що навчаються і виховуються в інтернатних закладах, не захищені і соціально, і матеріаль но,а по закінченні навчального закладу більшість з них мають великі труднощі іцодо адаптації до нового соціуму середовища, їм важко знайти роботу, ні з ким поділитися вдома і радістю, і невдачами, пі з ким поради тись; деяка частина з них потрапляє у несприятливі обставини після отри мання квартири; частіше за все вони одружуються або виходять заміж лише для того, щоб мати хоч якусь опору у своєму житті.
На сьогодні в Україні не виокремлюється та не досліджується питан ня про рівність і дискримінацію дітей. Рівні права для всіх дітей — ось основоположний принцип Конвенції ООН про права дитини (зокрема ст. 2, 22, 23, 27-30), який поширюється па іммігрантів, біженців та осіб, які домагаються політичного притулку, такою ж мірою, як і на законних корінних мешканців країни [2]. Соціальний працівник па основі право вих актів повинен викривати офіційну дискримінацію, відсутність рівноп равності в освіті, умовах життя, охороні здоров'я, інших галузях життя дітей і молоді. Всі факти дискримінації потрібно перевіряти у самих дітей та їхніх рідних, не забуваючи при цьому нагадувати їм про право дитини па самовизначення мамореалізацію. У даному плані соціальний працівник має співпрацювати органами самоуправління, громадськими організаціями та із засобами масової інформації, падаючи матеріал про тих, хто просить притулку, про інвалідів, іммігрантів, бідняків, біженців та інші групи населення, які знаходяться у меншості.
Ефективні оперативні підходи до роботи з дітьми та підлітками у надзвичайних ситуаціях ґрунтуються па законах і правах про дитинство
та їх розвиток. Так, наприклад для ефективного захисту дітеіі-біженців необхідно, у першу чергу, визнати права [8, 498-500 , 520—521, 522. 522—524], що мають всі діти, а також те, що вони є невід'ємною части ною політики держави, причому держава, яка прийняла таких дітей, є відповідальною за захист прав по відношенню до всіх, включаючи і дітей-біженців.
Це ще один напрямок соціально—педагогічної діяльності фахівців в українському суспільстві, який потребує окремого дослідження та спец іальної підготовки спеціалістів.
Згідно з мандатом Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, біженцями є особи, що вимушені залишити країни свого поход ження або проживання внаслідок обґрунтованих побоювань стати жерт вою переслідувань через свою расу, релігію, національність, політичні переконання або належність до певної соціальної групи, та які не бажа ють або не можуть повернутися до своєї країни. На початку 1996 року була запроваджена процедура визначення статусу біженця 3 того часу приблизно 7690 заявників звернулися за статусом біженця в Україні. Майже 4000 з них отримали статус біженця, з яких 2697, включаючи 715 дітей, фактично знаходилися в країні (станом па 1 січня 2000 року). Більшість біженців походять з Афганістану — 80 %, ЗО % біженців проживають у Києві та області, ЗО % — у Одесі та області, решта — у Львові, Харкові, Хмельницькому та інших регіонах. Щорічно приймаль ний центр УВКБ ООН приймає більше 18000 звернень. Протягом 2002 року дві з половиною тисяч шукачів притулку та біженців, серед яких 1102 дітей, отримали фінансову та матеріальну допомогу [9, 1-2].
Дитина—біженець -це дитина, котра є іноземним громадянином чи особою без громадянства, якій у порядку та на підставах, визначених Законом України «Про біженців» [3], надано статус біженця. У березні 1999 року у Києві було відкрито Соціальний центр УВКБ ООН для біженців. Центр пропонує [9, 3] таким клієнтом кваліфіковане юридичне та психологічне консультування, освітні програми для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, художню та музичну студії, бібліотеку, рукоділля, спортивні секції, курси української та російської мов.
На сьогодні постає питання підготовки соціальних педагогів до робо ти з такою категорією дітей, як біженці. В Україні відсутні традиції и такії роботі, помітна недостатня робоїа недержавних організацій у па даипі допомоги, простежують виявляються проблеми з |нч страйк іо і,і податками недержавних організацій, що виявляють бажання нр.щнш.ііп .і
334 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 335
дітьми-біженцями, виникає необхідність у додаткових професійних орган ізаціях або професіоналізації недержавних закладів, які надають допо могу дітям-біженцями, у співпраці в у галузі охорони здоров'я, психоло гічної підтримки, соціальпо-педагогічпої підтримки, підтримка у прове деній культурних заходів та ін.
Основна мета політики інтеграції біженців полягає у встановленні взаємовідносин між біженцями яке їх приймає суспільством. Головна роль при цьому відводиться самовизначенню та самодостатності міграптів-біженців, а також тим діям, які спрямовані па їх підтримку з боку держави.
Збереження людької гідності біженця — це розуміння самоцішюсті людини, невід'ємності його прав па позитивні умови життя. Вимушена міграція ставить особистість у нерівні з усіма умови, доводить до стану нужденності та безправ'я. Це необхідно враховувати при проведення певної педагогічно—гтравовиховпої роботи.
Соціальний працівник сприяє у вирішенні питання професійної орієн тації батьків дітей-біжепців, влаштування дитини у дитячий садок, шко лу, роз'яснює, де знаходяться установи, до яких можна звернутися по допомогу. У даному разі він виступає у ролі представника держави і є водночас посередником між клієнтом і державою.
Проблема біженців потребує комплексного вирішення своєї пробеми за участю різних відомств державного та регіонального рівня підпоряд кування. На даний момент особливо важливим є надання конкретної допомоги людині — біженцю, що можливо здійснити лише за умови функціонування мережі територіальних закладів [10, 181], які врахову ють ситуацію на місцях та її особливості. Нагальною потребою через 10 років існування пової держави є утворення розвинутої системи спеціалі зованих закладів, які мають проводити роботу з біженцями. Адже для біженців є дуже важливою не тільки і не стільки свобода пересування та вибір місця проживання, скільки державно-правова захищеність, реін теграція та адаптація, для чого потребується реалізація їхніх прав на соціальне обслуговування, працевлаштування, освіту дітей, медичну, психологічну, правову допомогу.
На сьогодні всезростаючою є потреба у розширенні мережі місцевих міграційних служб, соціальних служб та інших відомств, які б допомага ли та підтримували біженців.
Соціальне оточення кожної дитини — це певна система соціальних зв'язків, яка впливає на формування особистості, самопочуття, поведін-
кові орієнтації, систему цінностей, життєві плани. Сім'я є найбільш впливом елементом структури соціального оточення неповнолітнього. Знання того, як дитина сприймає своє соціальне оточення, якими є її соціальні погля ди, якими чинниками визначається її соціальне самопочуття, дозволяє краще розуміти поведінку та шляхи впливу на процес виховання, допо магає визначити потреби у соціальній підтримці, проблеми повсякденно го життя. На сьогодні п'ята частина дітей виховується без рідного бать ка, 5 відсотків — без рідної матері, 13 відсотків дітей зазначили, що не бачаться зі своїм батьком. Неповна сім'я — сім'я, що складається з матері або батька і дитини (дітей) [3]. На сьогодні в Україні нарахо вується 2 мли. неповних сімей [11, 13]. Виховання дитшш у неповній сім'ї відбувається у більш важких умовах. Тому дуже розумно поступає той із батьків, який один виховує дитину, коли осмислює, розуміє ситу ацію та шукає правильні шляхи для визначення перепон, щоб запобігти труднощам. У даний час в Україні ніхто не супроводжує такі сім'ї.
Це є ще одним напрямком соціально—педагогічної діяльності фахівців в українському суспільстві.
Проблема багатодітних сімей постала сьогодні особливо гостро. Це обумовлено, з одного боку, суперечливими реаліями сьогодення, а з іншого — підвищенням вимог до соціальпо-иедагогічпої роботи в дер жаві. Багатодітна сім'я — сім'я, що складається з батьків (або одного з батьків) і трьох та більше дітей [3]. В Україні нараховується 321, 4 тис. сімей із трьома дітьми, 79, 3 тис. сімей із чотирма дітьми, 44, 6 тис. — із п'ятьма та більше дітей [11, 13]. Соціальну підтримку здійснюють в Україні спеціалісти центрів ССМ. Але доречно було б залучити до такої роботи соціальних працівників, які мають знання з педагогіки, захисту дитинства та материнства і практичної психології. В ідеалі багатодітну сім'ю повинні супроводжувати два спеціалісти — соціальний педагог, який займається проблемами дітей, та соціальний працівник, який вирі шує проблеми батьків.
На сьогодні майже не проводиться робота соціальних працівників із неповнолітніми матерями, яка повніша включати індивідуальне та групо ве педагогічне, медичне і психологічне консультування. Неповнолітні вагітні потребують соціального патронажу, який дозволить знизити кількість дітей, від яких відмовилися, покращити психічне та фізичне здоров'я таких матерів.
Окремиг" напрямком роботи соціального працівника повинен сипи
СуПрОВІД СІМЄЙ ВІЙСЬКОВОСЛужбоВЦІВ. У таКИХ СІМ'ЯХ бг.ІЛІ'І ІфоО'Н'М, ЯКІ
виникають внаслідок частих переїздів за місцем глужОп Омі і.її.і, .їм і їм ш і
336 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 337
шкіл, як мінімум 5-7; низькою можливістю працевлаштування матері, у випадку, якщо сім'я проживає не в місті обласного значення. Цей напря мок діяльності соціального працівника потребує окремого дослідження.
На сьогодні основними напрямками соціально-педагогічної діяльності фахівців в українському суспільстві є супровід, патронаж та соціальпо-иравовий захист дітсй-спріт, як біологічних, так і соціальних, дітей— іпвалідів різних категорії!, дітей із багатодітних та неповних сімеіі, дітеії-біженців, малолітніх матерів, сімей військовослужбовців.
Окремої роботи соціальних працівників потребують сім'ї біженців та іммігрантів.
На сьогодні ще не вирішено питання із патронажем соціального пра цівника сімей малолітніх вагітних дівчат та породпль.
Заслуговують па увагу сім'ї військовослужбовців із дітьми шкільно го віку, які також потребують соціальної підтримки, реабілітації та до помоги соціально-педагогічних служб та інституцій.
Вагомим є питання соціального захисту прав дітей, матері яких зна ходяться у в'язницях. Тільки діти до 3-х років перебувають у виховних закладах при жіночих в'язницях, де відбувають покарання їх мами. Після трьох років вони переводяться до інтернатів. У даний час ця сфера соціалізації дитини пе досліджена.
Література
Питання для самоперевірки
2. Зміст і організаційно-правові форми роботи з дітьми та молоддю шкільного віку
Працювати, жити, бути захищеним неможливо пе знаючи межі прав і свобод громадян, дозволеного і забороненого в інтересах суспільства. Проте активну у правовому відношенні людину необхідно формувати з дитинства, особливо у шкільному віці. Саме тому перед школою стоїть завдання розширити правові знання молоді, сформувати в неї високу відповідальність перед суспільством і державою, виховати молодих лю дей у дусі беззаперечного дотримання права і моралі. Виконання цих завдань педагогічними колективами сприятиме формуванню у школярів таких моральпо-правових якостей, які стануть на заваді допущенню ними проявів аптисуснільпої поведінки.
338 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 339
Людина уже від народження наділена правами за окремими законами держави, однак вона завжди має пам'ятати, що поряд з нею живуть інші люди, котрі також мають права. З часом, у процесі життя, після досяг нення встановленого законом віку, людина набуває здатності мати обо в'язки і нести відповідальність за свої дії. Тому реалізовувати свої пра ва, не порушуючи при цьому прав та інтересів інших, — це своєрідне мистецтво жити. Досягти такого балансу людина може лише через страх перед відповідальністю, і, перш за все, тоді, коли вона у своїх діях керується совістю, порядністю, людяністю, добрими намірами, чесністю, повагою до оточуючих.
У зв'язку з цим необхідна практична реалізація тріади «соціальио-правове виховання — соціально-правове навчання — соціально-правова просвіта». Потрібно виходити з того, що юнацтво живе у суспільстві і для його соціалізації необхідно зануритися у сучасне соціокультурне середовище завдяки засвоєнню права. Можна сказати: головним завдан ням виховного процесу є навчання молоді жити, дотримуючись законів в умовах безперервної самоосвіти. Законом України «Про органи служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх» (від 25 січня 1995 року) правове виховання дітей виокремлено як одне із основних завдань загальноосвітньої школи [ 1 ].
Нами визначено суть поняття "соціально-правове виховання" — як цілеспрямована, систематична діяльність органів та соціальних інститутів, що передбачають забезпечення дітей та молоді соціально-правовими знан нями, перетворення цих знань в особисті переконання кожного та фор мування на цій основі відповідального ставлення до власних вчинків, до поведінки в цілому, з метою формування соціальної правосвідомості та соціальної правової поведінки.
Соціальиа-иравова просвіта у загальній освітній системі виховання вирішує притаманні лише їй завдання. До них можна віднести, по-перше, формування в індивіда поваги до законів та норм моралі, правоохорон них органів, правильної правової орієнтації; формування переконаності у необхідності права для суспільства та його членів; підготовка молоді до свідомого вибору соціально-правомірпих варіантів поведінки, озброє ння системою соціальїю-иравових знань.
Другим завданням правового виховання є формування в учнів ак тивної життєвої позиції у соціально-правовій сфері, участь у боротьбі з правопорушеннями, звички дотримуватися чинного законодавства, воло діти почуттям особистої відповідальності за свою поведінку, розуміння
невідворотності покарання за порушення правових норм; формування в молоді глибокого розуміння своїх юридичних, моральних прав та обо в'язків.
Третім завданням соціальпо-правового виховання є подолання у свідомості окремих неповнолітніх та молоді помилкових правових по глядів і переконань, негативних звичок у поведінці, які сформувалися внаслідок недостатньо орієнтованого виховання; формування внутріш ньої потреби щодо захисту суспільних та особистісних інтересів від зло чинних зазіхань.
Все це дозволило окреслити модель соціально-правового виховання:
Модель соціально-правового виховання школярів
Безперечно, засвоєння соціальїю-иравових знань потребує врахуван ня вікових особливостей учнів, а також розкриття змісту правових норм стосовно конкретного віку. Дуже важливо при здійсненні соціально-иравового виховання дітей та учнівської молоді дотримуватись певних принципів роботи з ними, педагогам володіти знаннями про специфічні принципи соціально-правового виховання, які дають змогу добирати оп тимальний зміст, ефективні методи і форми роботи з метою формування соціальної нравомотивовапої свідомості учнів, вироблення у них нави чок і звичок соціально-правомірної поведінки.
Проте соціальпо-правове виховання не буде ефективним, якщо кож ний із його аспектів не буде мати практичного спрямування. Учні по винні не лише отримувати правову інформацію під час виховних заходів, не лише знайомитися зі своїми правами і обов'язками, але й свідомо застосовувати отримані знання відповідно до конкретного виду діяль ності, правильно користуватися своїми правами, виконувати свої обо в'язки в конкретних життєвих ситуаціях.
Найважливішим у правовому вихованні є питання, зщо є джерелом надходження до учнів правової інформації, який виховний інститут справ ляє па них найбільший вплив у плані правової просвіти. У цьому плані привертає увагу те, що у Конвенції ООН про права дитини в статті 17
340 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 341
визнається важлива роль засобів масової інформації, а доступ дитини до інформації і матеріалів з різних національних і міжнародних джерел, які спрямовані на сприяння соціальному, духовному та моральному благо получчю, а також її здоровому фізичному і психічному розвитку повин но забезпечуватися державою [2, 10-11]. У статті 42 наголошується, що держава «зобов'язана, використовуючи належні дійові засоби, широко інформувати про принципи і положення Конвенції як дорослих, так і дітей» [там само, 24].
Звичайно, засоби масової інформації не с основним джерелом поінфор мованості підлітків, щодо соціальпо-правових знань. Тому, па пашу думку, пропаганда законів щодо захисту прав дітей у ЗМІ може бути ефективною, якщо теле- та радіопередачі будуть висвітлювати основну тезу документу, а потім поступово доносити до молодіжної аудиторії її зміст.
У зв'язку з цим було б доцільною організація випуску спеціальних книжок, брошур, розрахованих па школярів різного віку. При цьому ЗМІ мають знайти свою форму подачі матеріалу, в якому були б відоб ражені основні ідеї і положення Конвенції ООН.
Для підлітків і старшокласників найбільш ефективним засобом дру кованої пропаганди мають бути статті в періодичних виданнях, насампе ред — у популярних молодіжних газетах і журналах. Головним принци пам подачі змісту повинні бути емоційність і жвавість викладу з одно часною актуалізацією поняття «Конвенція про права дитини». Наприк лад, школярі, не маючи бажання вивчати статті Конвенції, з задоволен ням прочитають нарис А.Степлі про дітеіі-солдатів в Афганістані, тому що в ній розповідається про конкретні долі їх ровесників, які беруть участь у бойових діях, вбивають людей. В кіпці нарису можна дати пояснення, що в даному випадку це не героїзм дітей, а порушення їхніх прав за статтею 38 Конвенції, яка забороняє участь осіб, що не досягли 15-річпого віку, у воєнних діях та збройних конфліктах.
Головним провідником знань для учнів у школі є вчитель. Тому, в перту чергу, доцільно падати належну соціальпо-правову інформацію вчителям. У зв'язку з цим, пропаганду ідей і положень Конвенції ООН серед педагогів доцільно зосередити на двох основних напрямках: щодо загального розвитку педагога, здатного здійснювати виховання і навчан ня в умовах демократичної школи у дусі Конвенції та щодо професійної підготовки вчителя до викладання Конвенції ООН.
З цією метою доцільно: відкрити у педагогічних журналах («Рідна школа», «Педагогіка» і ш.) спеціальні рубрики з умовною назвою «Пра-
на дитиіш»; випустити низку книг і брошур інформацшно-методпчпого характеру па допомогу вчителю з метою використання ідеї і положень Конвенції в курсах, спецкурсах, факультативах, бесідах, консультаціях; випустити інформаційні матеріали (буклети, пам'ятки, листівки) для не повнолітніх, батьків, вчителів, в яких би надавалась інформація про установи, організації, де можна отримати юридичну допомогу; передба чити створення спеціальних передач, що дали б вчителю загальні орієн тира щодо інформаційних джерел з проблеми прав дитини, соціально-педагогічиої інтерпретації законів, методичних розробок для включення у навчально-впховпий процес школи матеріалів Конвенції; розробити ре комендації з використання факультативу «Права дитини» у павчально-виховпому процесі школи (у циклах загальноосвітніх предметів, у спец іальних просвітніх структурах, у позакласпій і позашкільній роботі).
Подача соціальпо-правової інформації повинна відбуватися з враху ванням вікових особливостей дітей. Чітке усвідомлення дітьми після закінчення школи своїх прав і способів їх захисту, володіння інформа цією щодо державних органів, куди можна звернутися за допомогою, можливих труднощів та шляхів їх подолання у рамках чинного законо давства може стати гарантом їхньої успішної соціалізації.
Важливим аспектом у вихованні школярів є створення умов для соц іальпо-правової освіти. Вона може впроваджуватися в інформаційній та практичній формах, це - навчальна та публічна лекція, диспути та бесіди з правової тематики, зустрічі з провідними фахівцями різних галузей пра ва, прес-конференції правових діячів та науковців, консультації юристів з правових питань, «круглі столи» з правових питань [3, 153].
Основним підручником правової освіти для школярів може бути Конвенція ООН про права дітей. Цей документ, на думку практиків, має не лише правове, а й педагогічне значення, оскільки його сприйняття підростаючим поколінням, батьками, посадовими особами формує розум не ставлення до права й закону, усвідомлення необхідності дотримання правопорядку.
Слід сказати, що деякі стаття Конвенції мають для учнів особливо значення. Так у статті 13 зазначається, що дитина має право вільно виражати свою думку. У цій ситуації найскладніше, відповідно до права, знайти межу тієї відвертості, коли кожен може виражати свої думки. Необхідно па практиці поступово формувати у школярів думку про те, що при вирішенні будь-якого питання, можуть бути різні точки зору і кожна із них має право па існування. Головне, наскільки вона є право мірною.
342 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 343
Як засвідчує практика, корисним є роз'яснення учням правових норм одночасно з положенням про шкільну дисципліну, оскільки у докумен тах, що регулюють шкільне життя (статути, кодекси й іи.), досить чітко фіксуються права та обов'язки учнів разом із розкриттям механізму (засобу) їхньої реалізації (до кого і коли можна звернутися, які санкції передбачені у випадку порушення прав школярів тощо). Адже відсутність механізмів реалізації прав щодо дітей неодмінно веде до появи числен них проблем у реалізації прав у нашій країні взагалі.
Конвенція ООН про права дитини у всіх випадках передбачає забез печення права підлітків на розвиток та участь у суспільному житті. Підлітки, як і всі люди, мають право па те, щоб їх вислухали, а також па участь у прийнятті рішень з тих питань, які їх стосуються або які їх цікавлять з урахуванням їх віку та вікової зрілості. Участь у програмах, спеціально для них розроблених, а також взаємодії з більш широким*1 колами суспільства дозволяє їм розвивати свої таланти, набувати більшої впевненості у своїх власних силах. Та вносити свій вклад у загальне життя суспільства.
Одним із основних критеріїв якісного навчального процесу с те, наскільки школа є доброзичливою до всіх дітей. Таке може бути за умови, коли у школі складаються комфортні, здорові та безпечні умови, в якій все концентрується навколо прав дітей, де вчителі демонструють повагу до прав школярів і де учні розуміють, що освіта потрібна не тільки для їх життя, але й дає їм задоволення. «Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод», — вказується у статті 26 Загальної декларації прав людини. Здійснення права дитини на освіту гарантує захист від багатьох небезпек, наприклад, життя у злиднях, уникнення кабальної праці у сільському господарстві або промисловості, комерцій ної сексуальної експлуатації або втягування в озброєнні конфлікти.
Виявлення шляхів соціально-педагогічного впливу па особистість учня у иозанавчальпий час с одним із досить важливих компонентів у струк турі соціального правового виховання дітей. Напрямки та форми соц іальної нравовиховпої діяльності, представлені нами у таблиці.
При виборі механізмів педагогічного впливу на школярів потрібно виходити із провідних умов становлення і розвитку особистості та на прямків реалізації себе підлітками у позапавчальпій соціальпо-иравовій діяльності. Це дозволяє виокремити чотири основних напрями, які вия вилися найбільш доцільними у практичній діяльності:
Таблиця 1. Напрямки та форми соціальної право виховної діяль ності у школі
|
Індивідуальна робота |
'"Мої основні права" Я маю право на освіту Я маю право на здоров'я Я маю право на повноцінне харчування |
|
Організація самовиховання, саморозвитку з соціального права: |
Інтелектуальна гра Соціально-правова олімпіада Змагання Проект із втілення соціальних прав дітей Виставка малюнків "Я знаю свої права" |
|
Вияв і розвиток здібностей: |
Конкурс "Хто краще знає свої права" Фестиваль "Всі діти планети про свої права" Організація диспуту "Я маю право на ..." Круглий стіл "Поговоримо про наші права" |
|
Диференційована робота із школярами: |
Гра "Станція моїх прав" Обмін думками "Чи порушуються мої соціальні права" Турнір ораторів соціального права Змагання правознавців Гра-екстрим Тренінг |
Педагогічне управління соціально-педагогічними умовами, які забез печують правовий захист школярів, включає різноманітні методи і прийо ми. Зокрема, метод щодо саморозвитку можна назвати як спосіб реалі зації спільних зусиль вчителя і учнів при реалізації цілсіі і змісту прано-
344 Соцічііьна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 345
виховної діяльності. Конкретно тут спрацьовують методи оцінки і само оцінки емоційного стану. Наприклад, самооцінка власного "Я" вира жається через створення "соціального автопортрета" за такими парамет рами: „Я живу для..."; „Як я розумію — право; гуманність; демокра тизм; соціальні прояви"; „Моя особиста соціальпо-правова позиція"; „Моє сприйняття нового у визначенні статусу школяра"; „Моя відповідальність за власне життя та за життя інших"; „Мої здібності: кому і для чого воші потрібні".
До процесу організації соціальпо-иравової просвіти учнів включа ються і вчителі які оволодівають знаннями при вивченні факультативних курсів. Це, наприклад, можуть бути завдання такого типу: скласти план оргапізацішю-виховпого уроку з тематики: "Я хочу мати високий рівень знань", "Я знаю своє здоров'я", "Я харчуюсь правильно"; і разом з організаціями міст, областей та районів, що займаються проблемами пра вового захисту дітей (Федерація багатодітних сімей, Молодіжний Де партамент при Міській Раді студентів та старшокласників, Школи во лонтерів, Клуби для дітей-іпвалідів, сиріт, дітей із кризових сімей), провести захід до Дня захисту дітей (01 червня); намалювати плакати, присвячені цій темі, підібрати пісні, зняти відеофільм про свято, створи ти казковий захід для дітей-іпвалідів разом із міським територіальним центром для дітей-іпвалідів, порівняти однакові заходи дітей різних шкіл, зробити малюпки-шаржи па дітей свого класу чи кожен із них малює сам себе як він себе уявляє (ластівка, військовий, бізнесмен, балерина і тощо);"Дні дитинства", у рамках якої діти із малозабезпечених сімей, із багатодітних сімей, діти, що знаходяться під опікою, отримують ранці, рюкзаки, писемне приладдя до школи із написами "Я маю право на освіту", а першокласники — набір "Подарунок першокласнику".
Отже, законодавче забезпечення соціальпо-правової роботи з дітьми у загальноосвітній школі повинно спиратися па міжнародні правові доку менти: Конвенцію ООН про права дитини. Декларацію забезпечення прав дитини та Закони України, зокрема Закон про охорону дитинства та інші, які регулюють і забезпечують всебічний розвиток особистості та її захист від посягань на соціальні іі особистіспі права. Обов'язок держа ви полягає сьогодні в тому, щоб забезпечити всім дітям нормальні умови життя та розвитку, здійснювати конституційний захист прав і свобод дітей та молоді, гарантувати їм гідне життя
Глибоке вивчення та високі знання пормативпо-правових актів з пи тань соціального захисту, розвитку та допомоги школярам є необхідною
умовою грамотної просвіти соціального педагога, щодо повноцінної реал ізації особистих прав учнів. Із соціальним розвитком суспільства розши рюються та уточнюється законодавча база. Лише за останні роки прий нято низку законів, які мають першочергове значення для організації та наповнення конкретним змістом нозанавчальпої роботи загальноосвітніх закладів, зокрема, це стосується, перш за все, прийнятого у 2001 р. Закону "Про охорону дитинства" та "Сімейного Кодексу" (2002 р.)
Література
Питання для самоперевірки
4. Назвати форми соціальпо-правової діяльності соціального праців
ника у школі.
346 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 347
Додаток А
ОРІЄНТОВНА ПРОГРАМА ЗАНЯТЬ З БАТЬКАМИ
Тема 1. Сім'я як найефективніший природній вихователь.
Сім'я як первинний етап соціалізації дитини. Виховання та розвиток дитини в сім'ї. Становлення світогляду дитини в сім'ї. Здобуття основ ної психологічної інформації дитиною про себе та становлення життєво го сценарію.
Функції сім'ї: виховна, репродуктивна, господарсько — економічна, гедоністична, відновна, комунікативна, організація дозвілля та відпочинку.
Два аспекти батьківства: соціальний й біологічний. Типи батьківства: авторитарний, демократичний, ліберальний.
Перелік періодичних видань, які розглядають проблеми сімейного виховання.
Тема 2. Сутність та причини сімейного насильства над дітьми.
Насильство в сім'ї над дітьми як соціально — психологічна проблема.
Насильство в сім'ї як форма деструктивної соціальної взаємодії в сім'ї, що відобралсає її загальне неблагополуччя і порушення в цішіісно-нормативній сфері індивідів. Насильство в сім'ї як чинник соціального ризику, що спричинює поглиблення соціальпо-психологічпої та мораль ної роз'єднаності, взаємну недовіру і ворожість стосовно інших членів сім'ї, брутальність і жорстокість у спілкуванні з іншими людьми.
Основні характеристики насильства в сім'ї стосовно дітей.
Циклічний характер насильства в сім'ї.
Особистісні характеристики людей, схильних до насильства.
Тема 3. Види і форми сімейного насильства.
Види насильства щодо дітей: фізичне, сексуальне, емоційне насиль ство та нехтування їх інтересами та потребами; окремо виділяють еконо мічне й медичне насильство.
Вікові особливості психічного стану і поведінки дітей, які дозволя ють діагностувати насильство в сім'ї. Емоційні реакції дітей па насильство. Вплив сімейного насильства на психіку дитини.
Тема 4. Сімейне насильство над дітьми та агресія.
Поняття агресії. Категорії агресивних дій.
Особливості впливу сімейного насильства па формування агресивної поведінки дитини з точки зору тендерної різниці.
Моделі сімейних взаємостосунків і розвиток агресивності у дитини.
Тема 5. Сімейне насильство та дитячі суїциди.
Поняття та основні характерноикп суїцидальпої поведінки. Зв'язок між сімейним насильством та спробами самогубства. Сімейне насильство як психотравмуючий фактор. Особливості суїцидальиої поведінки дітей та підлітків. Роль матері в розвитку суїцидальних спроб дітей.
Тема 6. Правила взаємостосунків батьків та дітей.
Любов батьків — це одна з найголовніших потреб дитини. Прояви любові батьків: через: дотик, слова заохочення, подарунки, допомогу й час.
Принципи усвідомленого батьківства: любіть свою дитину; приймай те дитину такою, якою вона є; вірте їй; довіряйте дитині; прислухайтеся до думки дитини; проводьте разом з дитиною вільний час; засуджуйте не саму дитину, а її вчинок; допомагайте їй розвивати свої здібності; будьте ввічливі з дитиною тощо.
"Робити чи не робити" — поради батькам стосовно виховного проце су їх дітей.
Правила культурної поведінки для дітей: побутова культура, правила культури спілкування, діяльності, загальні правила моральності.
Основні аспекти ефективності виховного впливу.
348 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 349
Додаток Б
Література
ПОСТАНОВА
№ 616 Київ
від 26 квітня 2003 р.
Про затвердження Порядку розгляду заяв та повідомлень про вчи нення насильства в сім'ї або реальну його загрозу
Відповідно до статті 4 Закону України "Про попередження насиль ства в сім"ї" Кабінет Міністрів України постановив:
Затвердити порядок розгляду заяв та повідомлень про вчинення на сильства в сім'ї або реальну його загрозу, що додається.
В. ЯНУКОВИЧ
Прем'єр-міністр України
ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів
України від 26 квітня 2003 р. № 616
ПОРЯДОК
розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім'ї або реальну його загрозу
350 Соціальна робота
Соціальна робота 351
Відмова у прийнятті та розгляді заяви не допускається.
У разі коли заява стосується неповнолітнього чи недієздатного члена сім'ї, відповідна інформація подається службі у справах неповнолітніх та органу опіки і піклування.
10. Під час розгляду заяви здійснюється відвідання ностраждалого
від насильства в сім'ї або особи, стосовно якої існує реальна загроза
вчинення насильства, за місцем проживання представниками служби
дільничних інспекторів міліції, управління або відділу у справах сім'ї та
молоді, центру соціальних служб для молоді відповідної місцевої дер
жадміністрації, а у разі отримання зазначеної інформації стосовно непов
нолітнього — із залученням представників органу опіки та піклування,
кримінальної міліції у справах неповнолітніх органу внутрішніх справ і служби у справах неповнолітніх.
НАУКОВО-МЕТОДИЧНЕ ВИДАННЯ
Капська А.Й., Безпалько О.В., Вайнола Р.Х., Вакуленко О.В.,
Карпенко О.Г., Ковчина І.М., Комарова Н.М., Краснова Н.П.,
Мірошниченко С.А., Міщик Л.І., Пєша І.В.,
Поліщук В.А., Харченко СЯ.
СОЦІАЛЬНА РОБОТА:
ТЕХНОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ
Навчальний посібник
Керівник видавничих проектів Б.А. Сладкевич
Комп'ютерна верстка О.А. Кіевцова
Дизайн обкладинки Б.В. Борисов
Підп. до друку 08.07.2004. Формат 60x84/16.
Папір офсетний. Друк офсетний. Ум.друк.арк. 22. Наклад №1 - 1000 прим.
Видавництво "Центр навчальної літератури" вул. Електриків, 23
м. Київ, 04176 тел./факс 416-01-34, тел. 451-65-95,416-04-47, 416-20-63
е-таіі: опїсс@иаЬоок.сот сайт:
Свідоцтво ДК №1014 від 16.08.2002
Надруковано у видавництві "Фенікс".
Свідоцтво ДК №271 від 07.12.2000 р.
Зам. 24-338.