Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 5
Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України
Коледж Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського
Реферат на тему:
«Процеси, зумовлені контактуванням мов»
(приклад)
Виконала / в:
Студент / ка І курсу
Групи 1ОП2
Прізвище ім’я
Сімферополь – 2013
ЗМІСТ
Мова як явище, що історично розвивається. Синхронія і діахронія
Справжнє розуміння мови неможливе без осягнення різноманітних змін, які мають місце в ній. Динамічні процеси мови можна простежити, розглядаючи її в історичній перспективі. Вивчення мови як явища, яка розвивається, власне, є дослідженням форм існування мови, що становить її суттєву характеристику.
Мова постійно змінюється. Історична змінність мови – її суттєва ознака, внутрішня властивість. Як зазначав О.О.Шахматов, у цей момент мова не є такою, як вона була 10 хвилин тому. Змінність мови забезпечує її відповідність змінним потребам комунікативної і пізнавальної діяльності людини. Однак людина за своє життя не помічає змін у мові. Очевидно, тим можна пояснити факт, що вчені дійшли висновку про змінність мови аж у XIX ст. Це настільки захопило їх, що вони майже протягом ста років вивчали тільки історичний аспект мови. Як наголошував В.Гумбольдт, а пізніше О.О.Потебня та Г.Пауль, мова є діяльністю і продуктом цієї діяльності. Так було започатковано розрізнення статичного і динамічного аспектів мови. В.Гумбольдт, зокрема, розрізняв «вивчення мов у стані їхнього розвитку» і «вивчення організмів мов». Згодом це розрізнення вилилося в соссюрівську дихотомію синхронії і діахронії.
Синхронія (від грец. synchronos «одночасний») – стан мови в певний момент її розвитку; сукупність взаємопов'язаних і взаємозумовлених елементів мови, які наявні й функціонують у певний умовно виділений період.
Діахронія (від грец. dia «через» і chronos «час») – історичний розвиток мови, а також дослідження мови у процесі історичного розвитку.
На сучасному етапі загальновизнаним стало твердження, що синхронічний і діахронічний підходи до вивчення мови доповнюють і збагачують один одного, хоч трапляються випадки, коли неврахування діахронії, тобто один синхронічний аспект, є самодостатнім. Водночас, на думку багатьох мовознавців, поняття син-хронії і статики не є тотожними. Оскільки мова є нестатичною за своєю природою, то динаміка є її невід'ємною рисою в будь-який момент її існування, тобто і в синхронії.
Отже, кожна мова на будь-якому синхронічному зрізі – це єдність стійкого і змінного. Кожен стан мови є її динамічною рівновагою. Якщо б мова змінювалася швидко і в усіх ділянках одночасно, вона б стала комунікативно непридатною. Стійкість мови необхідна для того, щоб вона була зрозумілою мовцям, зберігала і передавала досвід попередніх поколінь, а змінність – щоб фіксувати і позначати, нові явища зовнішнього і внутрішнього світу людини, тобто виражати нові думки.
Складним і остаточно не з'ясованим є питання, яким чином змінюється мова, як відбуваються зміни, які сили впливають на цей процес. В. фон Гумбольдт убачав ці сили в народному дусі, молодограматики і неолінгвісти – в індивідах. Ф. де Соссюр прямо це питання не порушував, але оскільки вважав, що мова є системою, підпорядкованою своєму власному порядку, то, очевидно, він бачив ці зміни потенційно закладеними в самій мові. Немає сумніву, що всі мовні зміни здійснюються самими носіями мови. Однак вони не залежать від волі людей, а мають об'єктивний характер.
Переважна більшість мовних змін починається з варіювання. У мові на кожному історичному етапі поряд зі старими елементами існують їх нові варіанти, наприклад, укр. префікси од- і від-, форми корисний і корисний, ім'я й імення, словосполучення типу чекати на брата і чекати брата, дійти до висновку і дійти висновку; рос. жу[ж']ать і жу[ж]атъ, слесари і слесаря, хаос і хаос, машет і махает, самоё і саму, один кофе і одно кофе тощо.
Нові варіанти конкурують зі старими і з часом замінюють їх. Постійне варіювання як у плані вираження, так і в плані змісту – це спосіб існування мови як живої, функціональної комунікативної системи. Саме через те навіть за суто синхронічного підходу в дослідженні мовної системи необхідно виявити в ній сталі й змінні, статичні й динамічні, сильні й слабкі, продуктивні й непродуктивні ланки, те, що втрачається, і те, що зароджується, тобто визначити тенденції розвитку цієї системи.
Розвиток, як правило, починається з індивідуального новотвору, який потім стає територіальним або стилістичним варіантом. Цей варіант з часом може ви-тіснити основний, і таким чином індивідуальна зміна перетворюється на соціальний факт. Необхідно зазначити, що не всі новотвори стають соціальним фактом, тобто належать до мови, а лише ті, що відповідають потребам суспільства. Такі новотвори виникають нерідко в декількох індивідів.
Мовні зміни не відбуваються спонтанно, довільно. Вони завжди мають причину. Розрізняють зовнішні і внутрішні причини мовного розвитку. До зовнішніх належать ті імпульси, що надходять із зовнішнього середовища, а до внутрішніх – тенденції розвитку, які закладені в самій мові.
Зовнішні причини мовних змін
Зовнішні причини змін у мові зумовлені різними суспільними чинниками. Найпотужнішими з них є розвиток матеріальної і духовної культури, продуктив-них сил, науки, техніки тощо.
Надзвичайно важливою зовнішньою причиною мовних змін є контактування мов. На думку А. Мартіне мовні контакти – один із наймогутніших стимулів мовних змін.
Мовні контакти мають місце в разі загарбання території і поневолення корінного етносу; за мирного співіснування різномовного населення на одній тери-торії; коли різномовне населення живе на сусідніх територіях; коли населення вступає в різноманітні (економічні, торговельні, культурні та ін.) стосунки з населенням іншої країни; коли засвоюється інша мова в процесі шкільного навчання. Розрізняють такі типи мовних контактів: безпосередні й опосередковані; між спорідненими і неспорідненими мовами; з однобічним і обопільним впливом; маргінальні (на суміжних територіях) і внутрішньорегіональні (на одній і тій самій території); казуальні (випадкові) і перманентні (постійні); природні (безпосереднє спілкування), штучні (навчання в школі) і змішані (природно-штучні).
Процеси, зумовлені контактуванням мов
Контактування мов може зумовити такі процеси:
1) запозичення лексики і фразеології. Так, тільки за останніх декілька років українська мова запозичила численну кількість іншомовних слів, переважно з англійської мови: дисплей, дискета, файл, інтерфейс, принтер, факс, менеджмент, маркетинг, шоп, саміт, електорат, консенсус, спікер, брифінг, ексклюзивний, боїнг, мерседес, екстрасенс, хот-дог, піца та багато інших. Досить поширеними є запозичення фразеологізмів як в оригінальній формі, так і у вигляді калькування: memento mori, о tempora, o mores, tabula rasa, бути чи не бути (англ. to be or not to be), дивитися крізь пальці (нім. Durch die Finger sehen), яблуко від яблуні далеко не падає (нім. Der Appel fallt nicht weit vom Stamm). Нерідко фразеологічні кальки поширюються на різні мови. Наприклад, за німецьким зразком (danke schon) будуються фраземи зі значенням вдячності в багатьох європейських мовах: укр. красно дякую, серб, хвала лепо, чеськ. dekuji pekne, угор, koszonom szepen тощо;
2) засвоєння артикуляційних особливостей іншої мови. Внаслідок контактування румунської мови зі слов'янськими її артикуляція дуже наблизилася до артикуляції слов'янських мов (нерідко можна почути таку характеристику румунської мови: це романська мова зі слов'янською вимовою). Фарингалізовані голосні, що не ластиві тюркським мовам, в азербайджанській мові з'явилися під впливом кавказьких мов. Вимова коміперм'яків стала близькою до російської. Інколи субстрактний вплив може поширитися на декілька мов. Наприклад, у болгарській, румунській і албанській мовах наявний редукований голосний [а] (болг. ъ, рум. а, алб. ё);
3) зміну наголосу. У латиській мові раніше наголос був нефіксований, вільний, не закріплений за певним складом слова. Під впливом фінно-угорських мов характер наголосу змінився: тепер наголошеним є перший склад у всіх формах усіх слів;
4) зміни у граматичній будові мови. У всіх тюркських мовах є шість відмінків. У якутській мові, яка належить до тюркської сім'ї, їх дев'ять. Уважають, що це сталося під впливом евенкійської мови, що належить до тунгусо-маньчжурської сім'ї, багатої на відмінкові форми. У болгарській мові внаслідок контактування з турецькою виник переповідний спосіб дієслова (коментатив), що позначає неочевидну дію (чел «кажуть, що він читав», чели «кажуть, що вони чита-ли»). Під впливом російської мови в сучасній удмуртській мові намітилася тенденція до утворення видових пар дієслова.
Помітним є вплив мовних контактів на зміни в синтаксисі. Синтаксична будова таких фінно-угорських мов, як фінська, угорська, естонська, мордовська, комізирянська, набула ознак індоєвропейських мов: порядок слів у реченні замість фіксованого став вільним, з'явилися підрядні речення зі сполучниками і сполуч-ними словами тощо. У французькій мові зворотний порядок слів у питальному реченні виник під впливом німецької мови.
5) зміни у словотворі. Поширеним явищем є запозичення суфіксів та префіксів. Скажімо, в українській мові широко вживаються запозичені префікси а-, анти-, інтер- (аполітичний, антинародний, антихудожній, інтервокальний, інтерполювати), суфікси -up-, -ізм-, -ант-, -аж-, -am-, -ар- та багато інших (бригадир, марши- рувати, українізм, квартирант, тренаж, типаж, аркушат, актор, фактор). Російською мовою запозичений український суфікс -щин(а): Псковщина, Смоленщина. Бувають випадки запозичення моделей побудови слів. Так, наприклад, румунські числівники від одинадцяти до дев'ятнадцяти творяться за слов'янською моделлю «один + на + десять»: unsprezece, doisprezece тощо, де ип - «один», doi - «два», spre - «на», zece - «десять».
Запозичення – найпоширеніший результат взаємодії мов. Найпроникливішою для запозичень є лексико-семантична система. В англійській мові, наприклад, 60 французьких слів, у турецькій – 80 арабізмів, а в корейській – 75 китаїзмів. Роль лексичних запозичень є визначальною для всіх інших контактно зумовлених мовних змін: саме лексичними запозиченнями спричинені фонологічні та морфологічні запозичення. Так, зокрема, суфікси -able, -ible (eatable «їстівний», workable «такий, який потрібно обробити», drinkable «такий, що можна пити», unreadable «нерозбірливий») увійшли до англійської мови з французької разом із запозиченими словами admirable «чудовий», possible «можливий» тощо.
Фонологічні запозичення менш поширені, ніж лексичні. Як правило, іншомовні слова фонетично пристосовуються до фонологічної системи мови-реципієнта. Запозичення іншомовних слів здебільшого впливають лише на фонологічну синтагматику: виникають нові послідовності фонем (нова їх сполучуваність), змінюються фонетичні закономірності початку та кінця слова, суперсегментні особливості (відступ від правил наголошування в іншомовних словах) тощо.
Однак за тривалого і масового запозичення слів можуть статися суттєвіші зміни у фонологічній системі, в тому числі поява нових фонем і фонологізація вже наявних у мові варіантів фонем (алофонів). Так, скажімо, у східнослов'янських мовах не було звука (відповідно і фонеми) [ф]. Із прийняттям християнства посилилися контакти східних слов'ян з греками, і в давньоруській мові стали з'являтися грецькі слова, в тому числі й такі, в яких був звук [ф]. Оскільки такий звук був цілком чужим, то спочатку він замінювався своїми звуками [п], [т]: pharos – парус, Philippos – Пилип, Theodor – Теодор, mythos – міт; див. ще поширені раніше в українській мові, в тому числі й у літературній, форми на зразок Атени (Афіни), катедра (кафед-ра) тощо. Сторонність цього звука відчувається навіть тепер: багато хто з українців замінює його звукосполученням [хв]: Хведір, хверма тощо. Однак ще в давньоруську епоху, коли запозичення грецьких слів із звуком [ф] стало масовим, цей звук був спочатку засвоєний освіченими людьми, а через них – іншими верствами населення, і, отримавши широку лексичну базу, став самостійною фонемою (опозиція [ф] іншим звукам стала релевантною, тобто вико-ристовується для розрізнення слів). Пор.: вен – фен, він – фін, вар – фар, ваза – фаза; рос. еон – фон, веска – феска, влага – флага, ворс – форс. Подібне сталося зі звуком [ґ] в українській і чеській мовах. Спочатку він вживався в деяких іншомовних словах, а потім фонологізувався. Див. укр.: гніт і ґніт, грати і ґрати тощо. Отже, спершу запозичений звук функціонує лише у фонетично неасимільованій лексиці, а згодом входить до фонологічної системи мови.
Морфологія порівняно з іншими мовними рівнями, характеризується найвищим ступенем непроникності. Вважають, що контактування мов не збагачує, а спрощує морфологію. Наприклад, англійська мова внаслідок контактів із скандинавськими мовами значно спростила свою морфологічну структуру. Саме такий результат контактування в морфології засвідчують креолізовані мови і піджини (спрощені мови), в яких морфологічні способи вираження значень замінюються лексичними.
Синтаксис на відміну від морфології характеризується високим ступенем проникності. Саме в тому вбачають причину подібності синтаксичної структури речення в багатьох мовах світу. Правда, в тих мовах, де основне навантаження вираження граматичних значень лежить на синтаксисі, як то маємо в китайській мові, синтаксичні запозичення обмежені.
Отже, ступінь проникності обернено пропорційний ступеневі системності мови. Здатність до запозичення тим більша, чим слабші системні відношення. Систем-ність зумовлює стійкість, бо сила взаємозв'язку елементів системи перешкоджає проникненню чужого елемента. Це і є причиною того, що найбільше запозичень є на лексико-семантичному рівні мови.
Мовні – один із найсильніших зовнішніх чинників розвитку мови. Вони зумовлюють не тільки запозичення на всіх рівнях мовної структури, а й кон-вергентний розвиток мов, утворення допоміжних спільних мов і навіть мовну асиміляцію. Причини цих перетворень криються не в структурі взаємодіючих мов, а у вагомості певної мови, що залежить передусім від рівня економічного, політичного й культурного розвитку її носіїв, а також їхньої войовничості, фанатичності.
Найбільшому впливові піддається мова в умовах контактування з близькоспорідненою мовою. Коли ж мови характеризуються глибокими структурними відмінностями, то можливість впливати одна на одну незначна.
Серйозні контактно зумовлені зрушення починаються з двомовності, тобто з функціонування двох мов на одній території, в одному й тому ж етнічному середовищі. У двомовних групах людей дві мовні системи вступають у контакт, впливають одна на одну, внаслідок чого з'являються контактно зумовлені відхилення від мовної норми, які називають інтерференцією. Якщо нова мова засвоєна погано, то за контактування можуть виникнути допоміжні мови – піджини і креолізовані мови, тобто дуже спрощені мови без категорій роду, числа, відмінка, без дієслівних складних форм тощо. Коли ж нова мова засвоєна добре, то за певних умов (особливо за шовіністичної мовної політики уряду панівної нації) мовці повністю переходять на нерідну мову, тобто нова (нерідна) мова витісняє рідну, відбувається повна мовна, а значить і етнічна.
Часто тривалі мовні контакти спричинюють конвергентний розвиток контактуючих мов. Конвергенція, на відміну від асиміляції, не призводить до витіснення однієї мови іншою, а зумовлює появу в контактуючих мовах спільних ознак. Унаслідок конвергентного розвитку декількох мов виникають так звані мовні союзи, тобто «особливі типи ареально-історичної спільності мов, які характеризуються певною кількістю подібних чи спільних структурних і матеріальних ознак, набутих внаслідок тривалого й інтенсивного контактування і конвергентного розвитку в межах єдиного географічного простору.
Термін мовний союз уведений у науковий обіг М. С. Трубецьким у 1923 р. (стаття «Вавілонська і змішування мов»). За Трубецьким, до мовного союзу належать ті мови, які суттєво подібні у морфологи та синтаксисі, рідше – у фонетиці і мають спільний фонд культурних слів, але не пов'язані системою звукових відповідників і корінною (споконвічною) елементарною лексикою. Таким чином, мовні союзи характеризуються певною спільною для мов, що до них входять, незалежно від їх походження сукупністю структурно-типологічних і деколи й матеріальних особливостей. Як зауважує болгарський мовознавець В. Георгієв, мовний союз – це рух мов до інтеграції, який зупинився на півдорозі, це, образно кажучи, набута спорідненість.
Як приклад звичайно наводять балканський мовний союз. До нього належать грецька, албанська, румунська, болгарська, македонська, сербська, хорватська і частково турецька мови. Ці мови характеризуються, як правило, такими спільними ознаками:
а) збігом форм родового та давального відмінків;
б) наявністю постпозитивного артикля;
в) відсутністю інфінітивної форми дієслова;
г) описовим утворенням форми майбутнього часу (за допомогою дієслова зі значенням «хотіти»);
ґ) утворенням числівників від одинадцяти до дев'ятнадцяти за зразком «один + на + десять»;
д) наявністю зредукованого голосного.
Крім цього, названі мови помітно прямують від синтетичної до аналітичної будови і мають багато спільного в лексиці.
З інших мовних союзів можна назвати західноєвропейський, гімалайський, поволзький (волгокамський) і кавказький.
Тривале й інтенсивне контактування мов може призвести до асиміляції однієї з мов, тобто до її втрати, але втрачена мова не зникає безслідно. Сліди витісненої мови отримали в мовознавстві назви субстрат і суперстрат.
Субстрат – мова-підоснова, елементи якої розчинилися в мові, що нашарувалася на неї; сліди мови корінних жителів у мові-переможниці чужинців; сліди витісненої місцевої мови.
Наприклад, кельтський (галльський) субстрат для французької мови, фракійський субстрат для румунської мови, іберійський субстрат для іспанської мови, дравідський субстрат для індійських мов, фінський субстрат для російських говірок півночі європейської частини Росії.
Так, скажімо, латинська мова стала суперстратом для мов Західної Європи, німецька для чеської, мова норманських завойовників для англійської, германська мова франків для французької, тюркська мова волзько-камських болгар для слов'янської болгарської та ін.
Сучасний стан будь-якої мови – це результат її довговічної історії, де різноманітні мовні впливи відбилися в ній у вигляді субстратних, суперстратних та адстратних нашарувань. Так, скажімо, в англійській мові можна виявити сліди неіндоєвропейської іберійської мови перших поселенців на Британських островах, кельтської мови бритів і гаелів, латинської мови поселенців перших століть нашої ери, західногерманської мови англів, саксів, фризів, ютів, які завоювали Британію в V – VI ст., північногерманської мови скандинавських вікінгів, які владарювали в Англії в X ст., французької мови норманських феодалів, які підкорили Британію в XI ст.
Внутрішні причини мовних змін
Внутрішні причини мовних змін закладені в мові. Це протилежні начала, суперечності, боротьба між якими призводить до змін. Серед цих суперечностей основними є такі:
– антиномія норми і системи (не все потенційно закладене в структурі мови дозволяє норма);
– антиномія мовця і слухача (мовець намагається скоротити і спростити мовлення, тоді як слухач потребує якомога повнішого виражання думки); антиномія інформаційної та експресивної функцій мови (багато нових слів і виразів з'являються внаслідок суперечності між стандартним і експресивним началами в мовленнєвій діяльності);
– антиномія коду і тексту (суперечність між кодом і текстом полягає в тому, що збільшення кодових одиниць зумовлює скорочення тексту, а зменшення – подовження).
Усі названі антиномії є конкретним виявом загального закону розвитку – суперечності між потребами спілкування і мовними можливостями. Отже, мова – це вічно живий конфлікт.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Семчинський С В. Загальне мовознавство. – К., 1996. – С 320 – 392.
2. Общее языкознание / Под общ. ред. А. Е. Супруна. – Минск, 1983. – С. 335 – 421.
3. Косериу Э. Синхрония, диахрония и история // Новое в лингвистике. – М., 1963. – Вып. 3.
4. Климов Г. А. Синхрония, диахрония и статика – динамика // Проблемы языкознания. – М., 1967.
5. Вайнрайх У. Языковые контакты. – К., 1979.
6. Жлуктенко Ю. О. Мовні контакти. – К., 1966.