Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

Подписываем
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
28
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
БЕЗ ДОСТАТНЬОЇ ПРАВОВОЇ ПІДСТАВИ
Спеціальність 12.00.03 цивільне право
і цивільний процес; сімейне право;
міжнародне приватне право
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ України Міністерства внутрішніх справ України
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Заіка Юрій Олександрович, Національна академія внутрішніх справ України, заступник начальника кафедри цивільно-правових дисциплін
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Спасибо-Фатєєва Інна Валентинівна Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри цивільного права № 1
кандидат юридичних наук, професор, Шишка Роман Богданович, Національний університет внутрішніх справ, професор кафедри цивільно-правових дисциплін
Провідна установа: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України, відділ з проблем цивільного, трудового та підприємницького права, Міністерство освіти і науки України, м. Київ
Захист відбудеться “ 03 ” липня 2004 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.
Автореферат розісланий “ 01 ” червня 2004 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Ю.І.ЧАЛИЙ
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Докорінна перебудова соціально-економічного устрою в державі, перехід її до ринкової економіки і демократичні принципи розбудови в соціальній сфері вимагають необхідності реформування цивільно-правових відносин. У свою чергу, це обумовлює як необхідність кардинальних змін цивільного законодавства в цілому, так і доцільність удосконалення зобовязального права, зокрема, системи недоговірних зобовязань.
Зобовязання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави займають особливе місце в системі недоговірних зобовязань. Специфіка інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає в його поширенні на всі інститути зобовязального права. Визнання правочину недійсним і повернення всього отриманого за ним, не завжди задовольняє інтереси контрагента. При несвоєчасному та неналежному виконанні, або невиконанні договору взагалі одним із контрагентів, здебільшого в судах виникають складнощі при захисті майнових прав потерпілого шляхом застосування матеріально-правових норм, що регулюють договірні зобовязання. Завдання іншій особі шкоди й утворення при цьому у її заподіювача майнової вигоди здебільшого обумовлює виникнення низки питань щодо кваліфікації справи в суді. Інститут набуття, збереження майна без достатньої правової підстави тут виступає гарантом при захисті майнових прав потерпілих.
Система чинного законодавства вимагає уточнення основних положень цивільно-правового інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави і приведення його відповідно до сучасних вимог життя суспільства. Правильне і обґрунтоване поняття та застосування цих зобовязань потребує теоретичного аналізу з метою визначення особливостей правового регулювання у цій сфері та формування оптимальної моделі інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
Актуальність теми зумовлюється необхідністю визначення та однозначного розуміння базових категорій недоговірних зобовязань; використання досвіду зарубіжних країн, що дало б змогу на підставі порівняльно-правового аналізу встановити звязки та закономірності розвитку зобовязань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, а в подальшому уніфікувати цей інститут у позитивному праві; усунення прогалин у дослідженні цього інституту, які обумовлені відсутністю фундаментальних досліджень правової природи даних зобовязань і наявності лише окремих розробок у цій галузі доби радянського цивільного права, необхідність визначення відповідності норм нового Цивільного кодексу України, що присвячені набуттю, збереженню майна без достатньої правової підстави, тим тенденціям, що склалися та існують у світі.
Підґрунтям для подальшого дослідження проблем щодо поняття інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, його видів, та конкуренції з іншими вимогами щодо захисту цивільних прав є праці вчених юристів дореволюційного, радянського та сучасного періодів: М.М. Агаркова, Ч.Н. Азімова, Д.В. Бобрової, М.Й. Брагінського, С.М. Братуся, В.В. Вільнянського, Д.М. Гєнкіна, В.П. Грибанова, І.О. Дзери, О.В. Дзери, В.М. Ігнатенка, О.С. Іоффе, О.О. Красавчикова, В.А.Кройтора, Н.С. Кузнєцової, А.В. Луць, В.В. Луць, Р.А.Майданика, В.П. Маслова, Г.К. Матвєєва, Д.І. Мейера, І.Б. Новицького, І.С. Перетерського, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, К.П. Побєдоносцева, О.А. Пушкіна, Н.В. Рабинович, Н.А. Руденченко, В.О. Рясенцева, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Ю.К. Толстого, К.А. Флейшиць, Є.О. Харитонова, Ф.С. Хейфец, В.В. Чернишева, А.А. Шамшова, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, Р.Б. Шишки та інших.
Спеціальні комплексні дослідження щодо правової природи інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави та його видів не проводилися. Дискусійними залишаються й чимало теоретичних та практичних питань цього цивільно-правового інституту. Окремі поняття носять оціночний характер: “безпідставність набуття (збереження)”, “відсутність правової підстави набуття, збереження”, “недобросовісний володілець”, “відсутність вини в діях набувача” і не мають однозначного тлумачення в юридичній літературі, що спричиняє труднощі при вирішенні справ цієї категорії у судовій практиці.
Наведене не лише обумовило вибір теми дослідження, але й свідчить про її актуальність як для виконання теоретичного аналізу в цій сфері, так і для визначення особливостей застосування зобовязань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України. Робота виконана відповідно до плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України у межах теми “Проблеми вдосконалення цивільно-правових форм захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб”, затвердженої Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р. “Про тематику пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр.”.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є зясування теоретичних аспектів та практичної реалізації головних положень цивільно-правового інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави з наступною розробкою науково обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення законодавства України у сфері недоговірних зобовязань.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких завдань: розглянути ретроспективу становлення й розвитку інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави; визначити поняття, ознаки та умови зобовязань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави; розкрити юридичну природу інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, залежно від його видів, та класифікувати їх; розкрити динаміку регулювання цього інституту в законодавстві інших країн для врахування досягнень у цій сфері в процесі вдосконалення цивільного законодавства України; визначити поняття та особливості майна, що не підлягає поверненню в якості набутого, збереженого без достатньої правової підстави; зясувати й охарактеризувати критерії розмежування зобовязань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави з іншими цивільно-правовими засобами захисту права власності; сформулювати пропозиції та надати рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави в Україні.
Обєктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у сфері регулювання наслідків набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
Предметом дослідження є правова природа і суть правовідносин, повязаних із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави та порядок їх реалізації.
Методи дослідження. У процесі дослідження було застосовано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання: порівняльно-правовий, історико-правовий, формально-логічний, системно-структурний, догматичний, діалектичний, метод моделювання. За допомогою порівняльно-правового методу був проведений аналіз окремих положень нормативно-правових актів; історико-правовий використовувався при дослідженні етапів розвитку цивільно-правого інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави та критеріїв розмежування цього інституту з іншими цивільно-правовими засобами захисту права власності; формально-логічний метод надав можливість дослідити юридичну природу зобовязань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, умови виникнення цих зобовязань, види відповідних правовідносин, а також здійснювалася обробка та аналіз емпіричного матеріалу. Використання системно-структурного методу дозволило уніфікувати та систематизувати цивільні справи за позовами з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. За допомогою догматичного методу проведено аналіз норм чинного законодавства, що сприяв виявленню прогалин та дозволив сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства. Метод моделювання дав змогу не тільки уявити типові випадки, за яких найчастіше відбувається безпідставний перехід майна від потерпілого до набувача, але і запропонувати оптимальні шляхи їх вирішення.
Наукова новизна дослідження обумовлена поставленими завданнями та засобами їх розвязання. Проведене дослідження дозволило авторові сформулювати та обґрунтувати низку нових наукових положень та висновків:
1. Уперше на дисертаційному рівні сформульовано наукове поняття “правової підстави набуття, збереження майна”, що виключає застосування ст. 1212 ЦК України 2003 р. та визначено поняття “відсутності правової підстави набуття, збереження майна” як однієї із головних умов виникнення вказаних зобовязань.
. Дістала подальшого теоретичного розвитку концепція “відсутності вини” як субєктивної умови для виникнення зобовязань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
3. Дістало подальшого теоретичного розвитку положення щодо необхідності встановлення додаткових майнових наслідків недійсного правочину по відношенню повернення одержаного за ним.
. Удосконалено положення “необхідні витрати на майно”. Доводяться аргументи щодо конкретизації поняття “необхідні витрати” словосполученням “…та без яких неможливе його функціонування”.
. Удосконалено положення, за якими відбувається розмежування зобовязань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави з іншими цивільно-правовими засобами захисту права власності:
Практичне значення одержаних результатів визначається конкретними пропозиціями стосовно доцільності внесення змін та доповнень до нормативно-правових актів, зокрема ст.ст. 390, 1215 ЦК України, а також у процесі удосконалення постанов Пленуму Верховного Суду України.
Сформульовані автором висновки і пропозиції можуть бути використані у науково-дослідницькій та навчально-методичній діяльності для проведення подальших теоретичних досліджень у сфері недоговірних зобовязань, підготовці розділів підручників та посібників із цивільного права, цивільного процесу, міжнародного приватного права.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру з удосконалення цивільного законодавства, що містяться в дисертації, були обговорені на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін Національної академії внутрішніх справ України та використовувалися автором у процесі викладання навчальних курсів “Цивільне право” та “Цивільний процес”.
Основні положення дисертаційного дослідження отримали апробацію у виступах автора на наукових та науково-практичних конференціях:
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення в одинадцятьох наукових публікаціях, шість з яких опубліковано у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України.
Структура дисертації. Специфіка теми дослідження, сформульовані мета і завдання, визначили структуру дисертації, послідовність та логіку викладення матеріалу. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що містять 10 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг становить 202 сторінки, у тому числі 17 сторінок списку використаних джерел, який охоплює 219 найменувань.
У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, її звязок з науковими програмами, планами та темами, визначається обєкт і предмет, мета і завдання дисертаційної роботи, її методологічна основа, формулюються основні теоретичні положення, які обумовлюють наукову новизну та виносяться на захист, зазначається практичне значення одержаних результатів та особистий внесок автора в наукову розробку обраної теми.
Перший розділ “Історія становлення і розвиток інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави” є загальнотеоретичним і складається з чотирьох підрозділів, у яких особлива увага приділена дослідженню процесу становлення і розвитку цивільно-правового інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, його місця серед інших недоговірних зобовязань, а також зясуванню юридичної природи інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
Підрозділ 1.1. “Інститут набуття, збереження майна без достатньої правової підстави в римському праві”. Дослідження юридичної природи зобовязань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави неможливе без звернення до історичних витоків та процесу розвитку цього цивільно-правового інституту.
Він виник у римському приватному праві як самостійний інститут системи квазіконтрактів. Автор дійшов висновку, що у класичному римському праві зобовязаннями з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави охоплювалося кілька спеціальних випадків: 1) вимога про повернення неналежно сплаченого; 2) вимога про повернення надання, мета якого не здійснилася; 3) вимога про повернення отриманого внаслідок крадіжки (на несправедливій чи неправильній підставі).
Досліджено генезу становлення та розвитку інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, а також визначено характерні ознаки інституту ведення чужих справ без доручення як граничного інституту для співвідношення. Зазначається, що група condictio indebiti за своєю суттю була подібною з реальними контрактами, де також зобовязання виникали на основі передачі речей від однієї сторони до іншої. Автором доводиться різниця між досліджуваними зобовязаннями та реальними контрактами: при реальних контрактах річ переходить з майна одного в майно іншого на підставі угоди сторін, унаслідок чого збагачення одержувача речі не може вважатися безпідставним, факт перебування цінності в майні однієї особи за рахунок іншої без законної на те підстави породжує саме зобовязання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
Квазіконтракти в Римському приватному праві вплинули на подальший розвиток недоговірних зобовязань. Рецепція Римського приватного права за візантійським типом відбувалася у Київській Русі, а пізніше в Росії та Україні, і проявилася повною мірою після проголошення незалежності та знайшла відображення в новому Цивільному кодексі України, який справедливо визначають, як кодекс приватного права.
Підрозділ 1.2. “Інститут набуття, збереження майна без достатньої правової підстави у вітчизняному цивільному законодавстві ХІХ-ХХ ст.ст.” присвячений дослідженню історії становлення та розвитку вказаного інституту в кодифікаціях вітчизняного цивільного законодавства. Аналіз літератури дозволив автору дійти висновку, що доробок цивілістики Російської імперії значно вплинув на розуміння сутності інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави та трактуванні його в радянському та пострадянському цивільному праві країн, що входили до складу колишнього СРСР.
Передбачений в гл. ХІІ Цивільного кодексу УРСР 1922 р. інститут набуття, збереження майна без достатньої правової підстави вперше був законодавчо закріплений в системі радянського цивільного права Української РСР в якості самостійного виду недоговірних зобовязань. Автором проаналізовано законодавство та праці вчених-цивілістів колишнього СРСР, у результаті чого зроблено висновок, що зобовязання виникали в результаті майнових переміщень від однієї особи до іншої за рахунок першої особи без достатньої правової підстави, встановленої законом. Таке переміщення спричиняло певні негативні наслідки, домінуючим з яких у дослідженнях радянських вчених вважалося стягнення в дохід держави.
У результаті аналізу праць сучасних вчених-цивілістів України, автором робиться висновок про відсутність ґрунтовних теоретичних досліджень правової природи досліджуваних зобовязань, які б мали стати базою для побудови стрункої моделі інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
Підрозділ 1.3. “Місце інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави в системі недоговірних зобовязань”. Автор визначив авторське поняття недоговірних зобовязань та окреслив їх види. Для недоговірних зобовязань характерно насамперед те, що вони виникають поза узгодженою волею їх субєктів. Характер і зміст недоговірного зобовязання визначається нормативним актом або волею субєкта такого зобовязання, а інколи і особи, яка не є учасником певного недоговірного зобовязання, тобто визначається законом або волею субєкту і не вимагає обовязкової згоди із волею іншого учасника (або учасників) зобовязального правовідношення, що виникло.
Недоговірні зобовязання поділяються на регулятивні та охоронні. Регулятивні недоговірні зобовязання виникають у результаті правомірної поведінки субєктів цивільного права, тобто ті, що виникають у результаті односторонніх правочинів, адміністративних актів, юридичних вчинків: ведення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення, публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу, публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу. Охоронні недоговірні зобовязання настають у результаті порушення субєктивних прав і застосування охоронюваних цивільно-правових норм як наслідки різних правопорушень та інших конфліктних ситуацій. Таке зобовязання є формою та способом захисту чи поновлення порушеного субєктивного права і одночасно слугує меті поновлення правопорядку, його укріплення. В якості підстав виникнення охоронюваних недоговірних зобовязань є завдання шкоди і набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
Визначено, що інститут набуття, збереження майна без достатньої правової підстави посідає одне із центральних місць у системі недоговірних зобовязань. Це зобовязання з одного боку направлене на захист майнових прав субєктів цивільного права, а з іншого повязане з цивільним правопорушенням, оскільки боржник незаконно і за рахунок кредитора набув майно або зберіг його. Особливість досліджуваних зобовязань полягає в тому, що умовами їх виникнення є досить широке коло підстав односторонній правочин, адміністративний акт, протиправна поведінка контрагентів у двосторонньому правочині, а також як наслідок події.
Підрозділ 1.4. “Правова природа виникнення зобовязань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави” присвячений дослідженню правової природи та умов виникнення зобовязань. Автором доведено, що вказані зобовязання слугують універсальним засобом захисту майнових прав громадян, юридичних осіб і держави, у випадках, коли у потерпілого відсутня можливість захистити свої порушені майнові права іншими матеріально-правовими нормами: позовом про визнання правочину недійсним, віндикаційним позовом, позовом про відшкодування завданої шкоди тощо.
Зазначається, що субєктами досліджуваних зобовязань виступають боржник особа, в майновій сфері якої без правових підстав утворилася матеріальна вигода і кредитор особа, за рахунок якої відбулося безпідставне переміщення майнових цінностей. Майно, набуте або збережене без достатньої правової підстави з усіма можливими його змінами (необхідності витрат на утримання, або можливості принесення доходів) становить предмет досліджуваних зобовязань.
Визначено юридичний зміст зобовязань, який складають субєктивні права і юридичні обовязки його учасників право кредитора вимагати повернення майна та можливу майнову вигоду, у випадках коли майно здатне приносити доходи, і обовязок боржника повернути майно разом із майновою вигодою. Поведінка кредитора і боржника направлена на перехід майна із майнової сфери однієї особи, в якої вона безпідставно утворилася, в майнову сферу особи, яка на неї має право.
Автором доведено, що обєктивними умовами виникнення зобовязань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) наявність шкоди у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Розроблено наукове поняття “правової підстави набуття (збереження) майна”, що виключає застосування ст. 1212 ЦК України 2003 р. та сформульоване поняття “відсутності правової підстави”. Відстоюється позиція щодо відсутності правової підстави, яка має вирішальне значення для виникнення вказаних зобовязань. Досліджено субєктивні умови виникнення вказаних зобовязань. Автором досліджено погляди вчених-цивілістів на субєктивні умови виникнення та зроблено власні висновки. Висувається теза, що зобовязання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають як наслідок збігу обставин, а також в тих випадках, при яких одна особа за відсутністю умислу набуває майно, завдаючи при цьому шкоди іншій особі.
Другий розділ “Види зобовязань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Майно, що не підлягає поверненню” присвячений розгляду та характеристиці видів зобовязань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Також у розділі досліджено перелік майна, яке не підлягає поверненню в якості безпідставно набутого або збереженого і проведено порівняльно-правовий аналіз зазначених зобовязань в зарубіжних країнах.
У підрозділі 2.1. “Види зобовязань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави” автором досліджено види зобовязань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, як в традиційній класифікації, так і в класифікації, яку автор вважає найбільш раціональною.
Дисертант доводить, що при розгляді цивільних справ в судовій практиці інститут набуття, збереження майна без достатньої правової підстави інколи субсидіарно застосовується разом із використанням інших матеріально-правових норм і тому розглядати досліджувані зобовязання слід проводити за таким поділом: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобовязанні; 4) повернення майна, яке набуте (збережене) поза волею учасників правовідносин.
Найбільш поширеним наслідком недійсного правочину, повязаного із визначенням правової долі отриманого за правочином є безпідставне збільшення в майні одного із контрагентів за рахунок іншого, тому що підставами для виникнення цього є не економічна нерівноцінність надання, а недійсність правочину, яка виступає в ролі відсутності правової підстави. Автор вбачає у випадках повернення за недійсним правочином доцільним застосування правила субсидіарного застосування зобовязань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави та вимог щодо повернення за недійсним правочином.
До наслідків недійсного правочину щодо повернення виконаного за ним застосовуються додаткові майнові наслідки у вигляді відшкодування витрат та вартості втраченого чи ушкодженого майна відповідно до ст. 1214 ЦК України 2003 р. про відшкодування набувачем потерпілому неотриманих доходів. Автором підкреслено, що норми про грошове безпідставне набуття або збереження майна (ст. 1214 ЦК України 2003 р.) можуть бути застосовані до відносин лише за наявністю доказів, що набута грошова сума однією стороною перевищує вартість наданого іншій стороні.
Автором дисертаційного дослідження розкрито зміст поняття витребування майна з чужого незаконного володіння як виду зобовязань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Відстоюється думка, що застосування положень зобовязань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави не залежить від способу вибуття майна з володіння власника (за його волею чи поза його волею) та добросовісності чи недобросовісності набувача.
Зроблено висновок, що повернення виконаного однією із сторін у зобовязанні, переважно стосується порушення грошових зобовязань. У них обовязок боржника (набувача) зводиться до повернення кредитору безпідставно набутих або збережених грошових коштів. Обовязок сторони повернути все отримане нею від контрагента виникає не у звязку з помилково виконаним обовязком за договором, а тому, що отримання зустрічного задоволення за договором є тією правовою підставою, яка з часом відпала у звязку з обєктивними обставинами, тим самим припинивши договірне зобовязання.
Встановлено, що особливість правового регулювання зобовязань, коли безпідставно набутими, збереженими є гроші (як готівкові так і безготівкові) полягає в тому, що на суму безпідставного грошового набуття, або збереження підлягають нарахуванню проценти згідно зі ст. 536 ЦК України 2003 р. з часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.
Розкрито поняття “поза волею” у випадках набуття або збереження майна учасниками правовідносин поза їхньою волею та змодельовано конкретні випадки, що дало змогу простежити можливості потерпілими захистити свої права у ситуаціях, коли жоден із традиційних способів захисту застосувати неможливо.
У підрозділі 2.2. Майно, що не підлягає поверненню в якості набутого, збереженого без достатньої правової підстави” досліджується майно, що не підлягає поверненню. Серед випадків закон виділяє відносини, повязані з отриманням грошових сум, наданих громадянинові як засіб для існування. За цієї причини не підлягає поверненню безпідставно виплачена заробітна плата і прирівняні до неї платежі (пенсії, стипендії тощо) за умови, що їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку та не є результатом недобросовісності з боку набувача.
В результаті проведеного аналізу ст. 1215 ЦК України та гл. 7 Закону України “Про виконавче провадження” визначено їхнє співвідношення і невідповідність, повністю розкрито види та особливості майна, яке не підлягає поверненню в якості набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
Досліджено зміст положення “інше майно”. Встановлено, що в ст. 1215 ЦК України 2003 р. наведений приблизний перелік випадків, коли набуте майно не підлягає поверненню. Доводиться необхідність конкретизації остаточного переліку майна, яке не підлягає поверненню в якості безпідставно набутого або збереженого.
Автором вважається некоректною назва ст. 1215 ЦК України 2003 р. “Безпідставно набуте майно, що не підлягає поверненню”, доводяться аргументи на користь нової назви і пропонується така редакція ст. 1215 ЦК України 2003 р. “Майно, що не підлягає поверненню в якості набутого, збереженого без достатньої правової підстави” і наводиться перелік такого майна.
У підрозділі 2.3. “Порівняльно-правовий аналіз інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави України і зарубіжних країн” автором проведено порівняльне дослідження вказаного інституту країн континентальної Європи та США. Зроблено висновок про існування вихідних теоретичних відмінностей, на яких базуються різні правові системи при тлумаченні інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
Встановлено, що в німецькому цивільному уложенні випадки набуття, збереження майна без достатньої правової підстави розмежовуються на “внаслідок дій іншої особи”, та “будь-яким іншим чином”, на відміну від австрійського, швейцарського та італійського права, де використовується позитивна термінологія. В цих правових системах можливість позивачем витребувати виконаного неналежним чином тлумачиться як “помилка” виконавця у відношенні до власних зобовязань. При цьому наголошується, що така помилка не має нічого спільного з помилкою, що породжує право на оспорювання договору.
Автором підкреслюється, що не зважаючи на існуючі відмінності, у правових системах присутня істотна кількість спільних рис, зокрема, майнові права особи, яка зазнала втрат у майні в звязку з діями іншої збагатілої за її рахунок особи, повинні захищатися шляхом поновлення її майнового становища. При цьому обовязково повинна бути присутня умова відсутність умисних неправомірних дій між сторонами.
Проведене дослідження дозволяє стверджувати про наявність спільних рис у регулюванні цього цивільно-правового інституту в різних правових системах країн континентальної Європи та США. Більшість законодавчих актів зарубіжних країн чітко визначають умови виникнення цього інституту і окреслюють коло прав та обовязків сторін. Автор вважає, що в новому Цивільному кодексі України як у кодексі приватного права певною мірою знайшов відображення вплив буржуазного приватного законодавства, головним чином Німецького цивільного уложення.
Третій розділ “Співвідношення зобовязань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави з іншими цивільно-правовими засобами захисту права власності”, якій містить три підрозділи, присвячений дослідженню проявам конкуренції зобовязань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави з іншими цивільно-правовими засобами захисту права власності.
У підрозділі 3.1. “Конкуренція зобовязань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави з деліктними зобовязаннями” розглядаються та аналізуються питання співвідношення досліджуваних зобовязань. Під конкуренцією позовів автор розуміє приналежність кредитору декількох теоретично рівних один одному, альтернативних та направлених на захист одного і того ж права або інтересу вимог до боржника; право або інтерес при цьому забезпечується за вибором кредитора будь-яким одним із найбільш зручних з практичних міркувань способів.
Досліджено погляди можливостей розмежування зазначених зобовязань, які існують у цивілістичній літературі, у результаті чого автором робляться власні висновки. Встановлено, що для виникнення зобовязань із завдання шкоди необхідна наявність вини правопорушника, на відміну від зобовязань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, в яких вина не має значення, оскільки важливий самий факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Для виникнення зобовязань із завдання шкоди, необхідною умовою є поєднання винної поведінки відповідача і наявності особи, яка буде визнана та буде захищатися в якості потерпілої. Для виникнення зобовязань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, необхідна відсутність у діях набувача умислу і присутній потерпілий, встановлений законом.
Зобовязання із завдання шкоди забезпечує поновлення майнової сфери потерпілого в тому стані, в якому ця сфера знаходилася до правопорушення, за принципом повного відшкодування. Указується, що в цьому випадку повернення майнового надання дорівнює обсягу шкоди. При набутті, збереженні майна без достатньої правової підстави відсутня невідповідність майнової вигоди набувача втратам потерпілого: останньому шкода відшкодовується тільки в тому розмірі, в якому боржник збагатився.
Акцентується увага, що відшкодування завданої шкоди є мірою відповідальності, а обовязок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не відноситься до мір відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе ніяких майнових втрат він зобовязується повернути тільки майно, яке безпідставно набув у потерпілого, а у випадках, якщо майно може приносити доходи, і всі доходи, тому що вони також належать до майнової сфери потерпілого.
Зазначається, що не дивлячись на зручність потерпілим застосування деліктного позову для задоволення своїх вимог, перевага повинна надаватися позову із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави у тих випадках, коли мова йде про “упущену вигоду”. Деліктний позов у таких справах не може задовольнити усі майнові вимоги потерпілого.
У підрозділі 3.2. “Конкуренція зобовязань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави із договірними зобовязаннями та зобовязаннями, що виникають із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення” дисертант проводить розмежування між цими зобовязаннями. Зясована правова природа договірних зобовязань, у результаті чого визначено критерій, за яким закінчується договірне правовідношення і починається правовідношення з повернення набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
Мета вимоги про повернення виконаного за договором полягає в тому, щоб домогтися повернення виконаного або відшкодування майнових втрат кредитору, на підставі яких утворилася майнова вигода у боржника при відсутності (відпадінні) на той час правової підстави. При настанні обєктивних обставин, що припиняють договірне правовідношення, вимога про виконання зустрічного договірного зобовязання трансформується у вимогу про повернення безпідставно набутого (збереженого).
Автором наголошується, що вимога про повернення помилково виконаного хоч і знаходиться у звязку з договірним правовідношенням, однак не залежить від нього і не здійснює впливу на його рух, тоді як вимога про повернення виконаного за договором у звязку з відсутністю (відпадінням) правової підстави виконання свідчить про припинення початкового договірного правовідношення і виникнення зобовязання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Інститут набуття, збереження майна без достатньої правової підстави представляє собою граничний інститут, спрямований на вирішення конфліктів між особами, які раніш не перебували у правовідносинах, або які були субєктами недійсних договорів. У підставах застосування цих зобовязань узагальнено ширше коло діянь, ніж в охоронюваних нормах інститутів правочинів або захисту права власності.
Розмежування зобовязань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави та зобовязань, що виникають із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення необхідно проводити за критерієм вольової направленості дій особи щодо розпорядження майном, яке їй належить. Якщо перехід майна від однієї особи до іншої відбувається в результаті дій самого потерпілого, якій не мав наміру надати майнову вигоду іншій особі, то такий перехід слід розглядати як безпідставне набуття або збереження майна.
У підрозділі 3.3. “Конкуренція зобовязань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави з віндикаційними вимогами” автором установлено співвідношення віндикаційних вимог із досліджуваними зобовязаннями. Віндикаційні позови представляють собою речово-правові засоби захисту права власності. На відміну від них зобовязання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є зобовязально-правовими засобами захисту, тобто, коли власник речі і фактичний володілець нею знаходяться у договірних або недоговірних відносинах.
Автор встановлює головний критерій, яким належить керуватися при розмежуванні зобовязань із набуття, збереження майна без достатньої підстави із віндикаційними вимогами природні властивості витребуємого майна і визначена форма використання цих властивостей в певних умовах цивільного обігу. За цією ознакою майно поділяється на майно визначене індивідуальними та визначене родовими ознаками.
Розмежування між зобовязаннями з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави і віндикаційними позовами, які предявляються до недобросовісних володільців необхідно проводити також за субєктивними умовами їх виникнення. Зобовязання із повернення безпідставно набутого виникають тільки тоді, коли надходження майна у сферу набувача відбувається при відсутності умислу в діях набувача, наявність вини у формі простої необережності не заперечує настанню вказаних зобовязань, тобто зобовязання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави передбачають щонайменше початкову добросовісність набувача. Навпаки, фактичний володілець майна, яке віндикується, може отримати у своє незаконне володіння майно у результаті як добросовісних, так і недобросовісних дій з його боку.
В окремих випадках ознакою, яка розмежовує ці позови, є наявність або відсутність майнової вигоди на стороні відповідача. Віндикаційний позов предявляється не тільки тоді, коли відповідач безоплатно отримує спірне майно, але і при відплатному його набутті. Тому на стороні відповідача майнової вигоди може і не бути. Для виникнення ж зобовязання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави ця ознака є необхідною.
Зобовязання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави також слід відрізняти від віндикаційних позовів і формою відшкодування, яка допускає компенсацію майнових втрат шляхом передачі правомочній особі речей, однорідних до втрачених або шляхом передачі їх грошового еквіваленту.
ВИСНОВКИ
Уперше проведено комплексне дослідження інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, з урахуванням змін законодавства, узагальнено теоретичні результати, обґрунтовано їх практичну значимість. Автором сформульовано ряд рекомендацій і положень науково-теоретичного та практичного характеру.
Відсутність певного правочину одночасно означає відсутність відповідних прав та обовязків сторін за цим договором. Факт наявності договору є тією межею, де співіснують зобовязання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави та договірні.
На підставі віндикаційної вимоги витребується майно, визначене індивідуальними ознаками, тоді як за вимогою із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави відбувається відшкодування вартості набутого без достатньої правової підстави майна. В окремих випадках ознакою, яка розмежовує ці позови є наявність або відсутність майнової вигоди на стороні відповідача.
Критерій вольової направленості дій особи щодо розпорядження належним їй майном є підставою для розмежування досліджуваних зобовязань із зобовязаннями, що виникають із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення. Якщо перехід майна від однієї особи до іншої відбувається в результаті дій самого потерпілого, якій не мав наміру надати майнову вигоду іншій особі, то такий перехід слід розглядати як безпідставне набуття або збереження майна.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:
АНОТАЦІЇ
Берестова І.Е. Зобовязання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03. цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. Національний університет внутрішніх справ. Харків, 2004.
Дисертація присвячена комплексному дослідженню інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Проаналізовано визначення вказаного питання у правовій літературі, простежено процес становлення і розвиток досліджуваного інституту. Детально досліджені поняття зобовязань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, їхню правову природу, обєктивні та субєктивні умови виникнення. Запропонована власна класифікація та проаналізовані види зобовязань. Визначено перелік майна, яке не підлягає поверненню в якості набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Проаналізовані питання співвідношення зобовязань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави з іншими цивільно-правовими засобами захисту права власності.
На підставі аналізу наукової літератури, нормативно-правової бази і судової практики щодо особливостей зобовязань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави сформульовані та внесені конкретні пропозиції, що спрямовані на вдосконалення чинного цивільного законодавства.
Ключові слова: недоговірні зобовязання, безпідставність набуття, безпідставність збереження, відсутність правової підстави набуття (збереження), недобросовісний володілець, кондикційні зобовязання, неотримані доходи, необхідні витрати.
Берестовая И.Э. Обязательства из приобретения, сбережения имущества без достаточного правового основания. Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03. гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. Национальный университет внутренних дел. Харьков, 2004.
Диссертация посвящена комплексному научному анализу института приобретения, сбережения имущества без достаточного правового основания как одного из основных институтов недоговорных обязательств, теоретическим и практическим проблемам, связанным с практическим применением обязательств из приобретения, сбережения имущества без достаточного правового основания.
В диссертационном исследовании рассмотрен процесс возникновения и развития института приобретения, сбережения имущества без достаточного правового основания в римском частном праве, в кодификациях отечественного гражданского права ХІХ-ХХ вв. Определено место и значение института приобретения, сбережения имущества без достаточного правового основания в системе недоговорных обязательств. В исследовании разработано научное понятие обязательств из приобретения, сбережения имущества без достаточного правового основания, охарактеризованы субъекты, предмет и содержание обязательств, а также объективные и субъективные условия их возникновения.
Рассмотрены виды обязательств из приобретения, сбережения имущества без достаточного правового основания как традиционной их классификации: 1) неосновательность имущества путем приобретения; 2) неосновательность имущества путем сбережения; так и в классификации, которую автор представляет как наиболее рациональную: 1) получение по недействительной сделке; 2) истребование имущества собственника из чужого незаконного владения; 3) возвращения исполненного одной из сторон в обязательстве; 4) возмещение вреда лицом, которое незаконно приобрело имущество или сберегло его у себя за счет другого лица.
Автором диссертационного исследования изучен широкий круг отечественных и зарубежных юридических источников, законодательство Украины, Российской Федерации, Австрии, Англии, Германии, Италии, США, Швейцарии, архивные материалы и неопубликованная практика судов Днепропетровской, Харьковской и Одесской областей (за 1995 гг.) по исследуемому вопросу.
В результате исследования автором разработаны практические и теоретические рекомендации по усовершенствованию действующего законодательства Украины в отношении обязательств из приобретения, сбережения имущества без достаточного правового основания. А именно: 1) сформулировано определение понятия “отсутствия правового основания для перехода имущества” как основного условия для возникновения указанных обязательств; 2) проведено исследование соотношений обязательств из приобретения, сбережения имущества без достаточного правового основания с другими требованиями по защите права собственности и предложены критерии их отграничения.
Ключевые слова: недоговорые обязательства, неосновательность приобретения, неосновательность сбережения, отсутствие правового основания приобретения (сбережения), недобросовестный владелец, кондикционные обязательства, неполученные доходы, необходимые затраты.
Berestova I. Liabilities arising from acquisition and preservation of property without the sufficient legal ground. Manuscript.
The dissertation for competition for academic degree of the candidate of law science under the specialty 12.00.03 civil law and civil procedure; family law; international private law. The National University of Internal Affairs. Kharkiv, 2004.
The dissertation is dedicated to the complex research of the institution of acquisition and preservation of property without the sufficient legal ground. The process of development of such an institution, the concept of liabilities arising from acquisition and preservation of property without the sufficient legal ground, their legal ground and conditions of appearance were researched. The author proposed her own classification of liabilities and examined their varieties. The researcher determined the list of possessions which couldnt be reclaimed as acquired groundlessly. The problem of correlation of investigated liabilities with the other civil law means of property right protection was analyzed. On the ground of analysis of scientific literature, legal basis and court practice concerning the peculiarities of investigated problems, the author formulated and made suggestions directed to the improvement of civil legislation.
Key words: noncontractual liabilities, groundlessness of acquisition, groundlessness of preservation, absence of legal ground of acquisition (preservation), unfair owner, absence of guilt in getters activity, condictional liabilities.