тема вивчення іменника
Работа добавлена на сайт samzan.net:
25. Методика вивчення частин мови. Система вивчення іменника.
МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ ЧАСТИН МОВИ
Вивчення частин мови в початкових класах має на меті:
- ознайомлення учнів з такими самостійними частинами мови, як іменник, прикметник, дієслово, числівник, особові займенники, прислівник і з службового частиною мови прийменником (без уживання термінів «самостійні» і «службові» частини мови);
- усвідомлення того, що кожне слово є назвою предмета, ознаки чи дії і відповідає на питання хто? що? який? яка? яке? що робить? скільки? котрий? і под.;
- засвоєння форм словозміни передбачених програмою частин мови;
— засвоєння орфографічних правил, таких, як правопис відмінкових закінчень іменників і прикметників, особових закінчень дієслів тощо;
— розвиток усного і писемного мовлення учнів шляхом збагачення їх словника новими іменниками, прикметниками чи дієсловами, уточнення змісту окремих слів, розвитку уміння добирати слова для передачі своїх думок;
— з'ясування синтаксичної функції того чи іншого слова (частини мови).
Система вивчення іменника
Знайомство з частинами мови починається з вивчення іменника як найбільш уживаного учнями лексико-граматичного класу слів.
Вивчення іменника в початкових класах передбачає, по-перше, формування граматичного поняття про іменник, по-друге, формування навичок правопису відмінкових закінчень іменників, по-третє, збагачення словника учнів новими іменниками і розвиток навичок точного використання їх у мові. Ці завдання розв'язуються не ізольовано, а у взаємозв'язку.
Лексичні і граматичні ознаки іменника досить складні, а тому вивчення цієї частини мови вимагає поступового накопичення конкретного матеріалу для узагальнення знань про іменник як частину мови.
Система роботи над вивченням теми «Іменник» має бути цілеспрямованим процесом, який передбачає певну послідовність ознайомлення учнів із смисловим значенням і граматичними ознаками цієї частини мови, а також поступове ускладнення вправ, спрямованих на формування навичок точного вживання іменників у мовленні і правильного їх написання.
Діти вивчають іменник протягом 4 років навчання. У 1 класі школярі вчаться відповідати на питання хто? щ о?, знайомляться з словами, що є назвами предметів, виконують логічні вправи на розрізнення назв істот і неістот. У 2 класі вводиться термін «іменник», що розкриває поняття «слова, які означають назви предметів», продовжується робота над диференціацією назв істот і неістот, без уживання термінів «однина — множина» формуються практичні навички розрізнення числа іменників. У 3 класі поглиблюється уявлення учнів про такі лексико-граматичні категорії іменника, як назви істот і неістот, власні й загальні назви; вводяться терміни для позначення тих понять, які раніше розглядалися практично.
Якщо в 2 класі для розрізнення числа діти користувалися прийомом «один — багато», то в 3 класі формується граматичне поняття однини/множини. Учні вперше знайомляться з такою граматичною категорією, як рід іменника, навчаються розрізняти іменники за родами з допомогою підстановки слів він, вона, воно чи мій, моя, моє. Третьокласники ще не знають відмінків іменників, однак практично вчаться ставити питання до слів-назв предметів (кого? чого? кому? чому? под.), будувати речення і словосполучення з іменниками в непрямих відмінках і тим самим готуються до усвідомлення поняття відмінювання іменників, що є основним у програмі 4 класу.
Формування у молодших школярів граматичного поняття «іменник» складається з кількох етапів. Перший — підготовчий, який збігається з періодом навчання грамоти. Підготовка учнів до усвідомлення поняття «іменник» передбачає навчання розрізняти предмет і його назву, розвиток уміння класифікувати слова за певною смисловою ознакою (назви овочів, фруктів, транспорту тощо).
Другий етап формування поняття «іменник» передбачає ознайомлення учнів із граматичними ознаками слів у єдності з їх смисловим значенням (відповідають на питання хто? що?, називають предмети) і закріплення їх у терміні «іменник». Ця робота потребує від учня більш високого ступеня узагальнення, ніж це було на підготовчому етапі.
Третій етап полягає у поглибленні знань про смислове значення іменників, засвоєння форм роду, числа, підготовці до усвідомлення відмінків, розширенні знань про власні і загальні назви.
Четвертий етап передбачає формування уміння відмінювати іменники, свідомо вживати відмінкові форми для висловлення своїх думок і правильно писати відмінкові закінчення.
26. Система вивчення дієслова.
Система вивчення дієслова
Дієслово — досить складна граматична одиниця, тому вивчення цієї частини мови, її форм і правопису в початкових класах дається в елементарному вигляді і розподілене за класами.
У 1 класі відбувається лише практичне ознайомлення з дієсловами. Учні називають слова, які відповідають на питання що робить? або що р о б л я т ь? і визначають можливих виконавців перелічених дій. У 2 класі діти дізнаються, що слова, які означають дії осіб і предметів, відповідають на питання що робити? що робить? що роблять? що робив?що буде робити?, називаються дієсловами. Постановка цих питань фактично становить собою підготовчу роботу над часовими формами дієслова й формами однини/множини. Крім цього, другокласники вчаться ставити питання до різних часових та особових форм дієслова, змінюють форми дієслів, орієнтуючись на кількість виконавців за зразком «один — багато», спостерігають за дієсловами, близькими й протилежними за значенням, складають речення з різними формами дієслів за поставленими питаннями. Основним завданням вивчення дієслова в 3 класі є формування поняття «дієслово як частина мови», ознайомлення учнів із зміною дієслів за часами, числами й родами (в минулому часі), визначення часу за питаннями, усвідомлення специфіки неозначеної форми дієслова. Робота над дієсловом у 4 класі становить собою вищу сходинку в системі його вивчення. Поряд із поглибленням знань про дієслово як частину мови, здобутих учнями на попередніх етапах навчання (лексичне значення дієслова, зміна за числами, часами, родами (в минулому часі), четвертокласники оволодівають дієвідмінюванням дієслів, вчаться розпізнавати особу дієслова, свідомо вживати дієслова в різних часових формах, працюють із текстами, в яких дієслова в неозначеній формі замінюються в різних часових формах або одні часові форми замінюються іншими, усвідомлюють правопис особових закінчень дієслів І та II дієвідмін.
Під час вивчення теми «Дієслово» слід:
- сформувати в учнів початкове уявлення про дієслово як частину мови;
- розвинути уміння свідомо вживати дієслова в усному і писемному мовленні;
- виробити навички правопису особових закінчень найбільш уживаних дієслів І та II дієвідмін.
Усі ці завдання розв'язуються одночасно.
27. Система вивчення займенника.
Вивчення займенника
Займенник є найбільш абстрагованою частиною мови. У свідомості дітей поняття про нього сформуватися не може. Через це в початкових класах вивчаються лише особові займенники.
Формування граматичного поняття про займенник починається в 4 і продовжується в старших класах.
Вивчаючи займенник, учні мають засвоїти, що:
займенник, як і іменник та прикметник, є частиною мови;
займенники не називають тих, про кого або про що йде мова, а тільки вказують на них;
визначити за займенником назву певної особи чи предмета не можна, якщо раніше вона не була відома;
займенники змінюються за відмінками і числами, а займенники 3-ї особи ще й за родами;
займенники дають можливість усунути одноманітність тексту, викликану повторенням одних і тих самих повнозначних слів.
Починається формування поняття про займенник із ознайомленням учнів з однією з основних лексичних ознак цієї частини мови: вказує на предмет, не називаючи його. Здійснити це можна так: дітям пропонується визначити, про кого йдеться в такому тексті: «Вона була тиха і несмілива. Легко ходила по кімнаті, наводила порядок. Вона ніколи нікому не заважала».
Керуючись пізнавальною діяльністю школярів, учитель вдається до евристичної бесіди:
- Чому ви не можете точно сказати, про кого йдеться в тексті?
- Спробуйте в першому реченні замінити слово «вона» словом «дівчинка». Що тепер вийшло?
- А про кого йдеться в останньому реченні? Звідки ви про це дізналися?
- Отже, замість якого слова вжите слово «вона»? Далі з'ясовується, на які питання відповідають слова «дівчинка» і «вона», до якої частини мови належить слово «дівчинка» і чому. Так учитель поступово підводить учнів до висновку: слово «вона», хоч і відповідає на питання, хто?, не називає ні особи, ні предмета, тому не належить до іменників. Учитель повідомляє, що такі слова називаються займенниками.
Розширюючи уявлення школярів про особові займенники, учитель організовує спостереження за вживанням їх у різних текстах і вводить терміни «перша, друга, третя особи».
Аналізуючи приклади, діти встановлюють, що займенники я, ти, він, вона, воно співвідносяться з одниною іменників, а займенники ми, ви, вони співвідносяться з множиною іменників; займенник він співвідносний з іменником чоловічого роду, вона — жіночого, воно — середнього, інші особові займенники форм роду не мають.
Свої знання про займенники учні закріплюють на спеціально дібраних учителем текстах чи вправах підручника. Школярі відшукують займенники, визначають їх особу і число, а у займенників 3-ї особи однини — ще й рід.
Опрацьовуючи загальні відомості про займенники, треба обов'язково звернути увагу учнів на використання їх для урізноманітнення мови. З цією метою корисно запропонувати в поданому тексті замінити повторювані іменники відповідними займенниками.
Наступна робота по формуванню граматичного поняття «займенник» спрямовується на ознайомлення учнів із зміною особових займенників за відмінками, тобто з відмінюванням.
Внаслідок вивчення відмінювання особових займенників учні повинні знати, що:
займенники змінюються за відмінками;
зміна займенників за відмінками служить для зв'язку їх з іншими словами;
називний і давальний відмінки ніколи не вживаються з прийменниками, а місцевий ніколи не вживається без прийменників;
решта відмінків можуть уживатися як з прийменниками, так і без них.
Засвоюючи відмінювання займенників за відмінками, учні повинні навчитися співвідносити форми непрямих відмінків займенників з формами називного. Школярі мають усвідомити, що форми мене, мені, мною чи тебе, тобі, тобою — це ті самі займенники я, ти, але змінені за відмінками. Показати це можна, використавши таблицю відмінювання займенників. Спостерігаючи за поданими в ній відмінковими формами займенників, учні й дійдуть потрібного висновку.
Подальше формування навичок відмінювання особових займенників відбувається внаслідок зосередження уваги школярів на особливостях відмінювання займенників 3-ї особи. З цією метою вчитель організовує спостереження учнів за таблицею відмінювання займенників 3-ї особи в однині і множині.
Труднощі в учнів викликає розрізнення форм родового і знахідного відмінків однини займенників усіх трьох осіб. З метою попередження помилок при визначенні відмінків слід навчити дітей користуватися прийомом підстановки іменника І відміни. Наприклад: не бачив мене, тебе, його, її (дівчини) — родовий відмінок; бачив мене, тебе, його, її (дівчину) — знахідний відмінок. Цим же прийомом учні користуватимуться і для розрізнення родового, знахідного, місцевого відмінків множини займенників 1-ї і 2-ї осіб.
У процесі подальшого опрацювання відмінювання займенників учням пропонується засвоїти порядок визначення відмінка займенника: 1) знаходжу в реченні слово, з яким зв'язаний займенник; 2) від цього слова до займенника ставлю питання; 3) за питанням визначаю відмінок займенника. Вивчення особових займенників не обмежується лише спеціально відведеними для цього уроками. Під час вивчення дієслова школярі ще раз повернуться до цього матеріалу, закріплять одержані знання про особові займенники.
28,29. Методика вивчення числівника, прислівника.
Вивчення числівника
3 числівником як частиною мови учні знайомляться в четвертому класі. Вони дістають загальне уявлення про числівник, з'ясовують мету його вживання у мовленні, практично засвоюють відмінювання та правопис деяких числівників.
Шкільний підручник передбачає ознайомлення учнів з кількісними і порядковими числівниками (без уживання термінів, орієнтуючись тільки на запитання).
Завдання вчителя полягає в тому, щоб за невеликий проміжок часу (4 уроки):
досягти практичного усвідомлення школярами числівника як самостійної частини мови;
навчити розпізнавати числівники серед інших відомих учням частин мови;
домогтися, щоб учні вільно користувалися числівника ми в своєму мовленні, правильно вимовляючи, змінюючи і записуючи найчастіш уживані з них;
практично познайомити учнів із деякими збірними числівниками (без уживання терміна).
Вирішення цих завдань певною мірою полегшується тим, що учні часто користуються числівниками у своєму мовленні, особливо на уроках математики, а отже, знають значну кількість простих, складних і складених числівників.
Однак учитель повинен показати дітям, що числівник як і інші частини мови, має певні ознаки: називає кількість предметів або їх порядок при лічбі. Слова типу перший, другий і подібні в початкових класах розглядаються як числівники, а не прикметники, відповідають на питання: скільки? котрий? який по порядку?, виступають у ролі самостійних членів речення (Перший день у школі був особливо радісним) або входять складовою частиною до них (Два хлопчики підбігли до ялинки). Крім того, важливо навчити дітей розрізняти числівники і однокореневі з ними іменники (п'ять — п'ятірка) та вживати синонімічні числівники (два — двоє).
Формування граматичного поняття «числівник» починається з виявлення в цій частині мови таких її ознак, як лексичне значення (називає точно визначену кількість предметів) і питання, на яке відповідає. З цією метою вчитель пропонує порівняти два речення і сказати, чим вони відрізняються: Півники горох молотили і Два півники горох молотили. Учням неважко помітити, що ці речення відрізняються словом два. Учитель вдається до евристичної бесіди:
- Чи можете ви сказати, скільки півників виконували дію в першому реченні? А в другому?
- Отже, з якою метою вжите слово два? (Щоб показати, скільки було дійових осіб.)
- Назвіть відомі вам частини мови в першому реченні, А в другому?
(Виникає ускладнення: що робити із словом два? До якої частини мови його віднести?)
- На яке питання відповідає слово два? (Скільки?)
- Що називає? (Кількість предметів.)
- Отже, що ви дізналися про слово два? (Що воно називає кількість предметів і відповідає на питання скільки?)
- Давайте подивимось, чи є ще в нашій мові слова з такими ж ознаками, Для цього прочитайте віршик І. Неходи:
Це — матрьошка. Зимна їй.
Десять вдяганок на ній;
П'ять спідниць, і п'ять хусток,
І смушевий кожушок...
— Хто правильно зумів порахувати, скільки вдяганок було на матрьошці? (Одинадцять.)
— Слова два, п'ять, десять, одинадцять належать до тієї частини мови, яка зветься числівником,— повідомляє вчитель і пропонує учням самостійно зробити висновок про те, які ж слова слід називати числівниками.
Під час вивчення числівника важливо показати учням, що у своєму мовленні вони можуть користуватися і синонімічними (збірними) числівниками. З цією метою дітям пропонується для спостереження два речення: Три хлопчики з нашого класу поїхали на екскурсію і Троє хлопчиків з нашого класу поїхали на екскурсію. Учні мають переконатися, що слова три і троє належать до числівників, бо мають одне й те ж значення і відповідають на одне й те ж питання. Класовод може звернути увагу на те, що числівник три вимагає вживання при собі форми називного відмінка іменника, а троє — родового.
У ході подальшої роботи над засвоєнням граматичного поняття «числівник» в учнів мають розширитися знання про цю частину мови. Слід сказати, що числівники можуть відповідати і на питання котрий? або який по порядку? Для цього слід запропонувати школярам визначити числівники в тексті, який містить, крім інших, порядкові числівники. Наприклад:
Вийшли з лісу ведмежата.
Заходились жито жати:
Запряглося в жатку троє.
До в'язання стало двоє,
Шосте між дубками косить,
Сьоме воду всім підносить.
(В. Ладижець)
Визначаючи вжиті в цьому вірші числівники, учні неодмінно зустрінуться з проблемою: куди віднести слова шосте і сьоме, які, хоч і мають певне кількісне значення, однак не відповідають на питання скільки? До них треба поставити питання яке? Вчитель повинен запропонувати й інше питання котре?, яке й буде орієнтиром у визначенні порядкових числівників і розрізненні їх і прикметників.
Щоб попередити можливість формального розрізнення числівників з іншими частинами мови (число — значить, числівник), слід провести роботу по розпізнаванню числівників і однокореневих з ними іменників. З цією метою можна запропонувати учням визначити однокореневі слова у поданих реченнях, сказати, до яких частин мови вони належать: Бабуся подарувала Оленці трійко курчаток і «Виправити б трійку в школі»,— подумала Надійка.
Закріплення знань про числівник передбачає виконання ряду вправ: виписування з тексту числівників; утворення словосполучень, до складу яких входять числівники; утворення від кількісних числівників порядкових; читання математичних виразів, записаних цифрами, тощо.
Вивчення прислівника
Молодші школярі знайомляться з прислівником як частиною мови тільки в 4 класі. Вони дістають перше уявлення про специфічні особливості цієї частини мови, вчаться розпізнавати прислівники в тексті, знайомляться з прислівниками, близькими і протилежними за значенням, практично засвоюють правопис найчастіше вживаних прислівників.
Завдання вчителя під час формування поняття «прислівник» полягає в тому, щоб:
досягти практичного усвідомлення прислівника як лексико-граматичної групи слів;
навчити розпізнавати прислівники серед відомих дітям частин мови;
формувати вміння вживати цю групу слів у практиці усного й писемного мовлення;
домогтися, щоб учні практично оволоділи навичками правопису найпоширеніших груп прислівників, передбачених програмою.
Формування граматичного поняття «прислівник» починається з виявлення, в цій частині мови трьох, ознак: питання, на які відповідає прислівник, його незмінність і зв'язок з дієсловами.
З цією метою вчитель організовує спостереження дітей за лексико-граматичними ознаками слів тихесенький і тихесенько у таких, наприклад, реченнях: Тихесенький вечір на землю спадає (В. Самійленко) і Тихесенько вітер вів (Т. Шевченко). Учні виписують словосполучення з цими словами і визначають, якою частиною мови вони є.
Якщо приналежність слова тихесенький до розряду прикметників учням встановити легко, то визначення слова тихесенько як частини мови викликає у них певні труднощі. Виникає питання: Якою ж частиною мови є слово тихесенько? Так створюється проблемна ситуація. Вихід з неї буде знайдено в ході евристичної бесіди:
- У чому схожість і відмінність слів тихесенький і тихесенько? (Обидва слова називають ознаку, але відповідають на різні питання: який? — тихесенький, як? — тихесенько.)
- З якими словами пов'язані ці слова у виписаних вами словосполученнях? (Вечір, віє.)
- Які ознаки показують ці слова? (Ознаку предмета і дії.)
- Що станеться із словом тихесенький, коли змінити слово вечір? А із словом тихесенько, якщо змінити слово віє? (Слово тихесенький змінюється, а тихесенько — ні.)
Отже, роблять учні висновок, є слова, які показують ознаку дії і є незмінними. Учитель вводить термін на позначення слів такого типу — прислівник.
У ході подальшої роботи розширюється уявлення дітей про прислівник. Внаслідок виділення прислівників у тексті чи окремих реченнях учні усвідомлюють, що прислівники відповідають ще й на питання де? куди? к о л и? пояснюють дієслова, у реченні є другорядними членами.
Закріплення одержаних відомостей про прислівник відбувається під час виконання учнями різних тренувальних вправ, таких як:
- виписування з тексту дієслів з прислівниками (на які питання відповідають виписані прислівники?);
- утворення від іменників однокореневих прикметників, а потім прислівників (усно складіть з ними речення чи словосполучення);
— замініть однокореневими прислівниками слова, подані в дужках (веселий, радісний) і под.
Виконання різноманітних лексичних вправ сприяє не тільки розвиткові мовлення дітей, а й закріпленню в них навичок у розпізнаванні і правильному написанні прислівників.
30. Методика ознайомлення зі службовими словами.
У 1-4 класах учні ознайомлюються зі службовими словами, до яких не ставлять питань, але без яких майже неможливо побудувати речення: на, в, із, по, до, у, над, під, а, але, чи, тому що. Відповідно до програми вже в 1-2 класах слід сформувати в молодших школярів такі вміння: упізнавати в реченні, тексті службові слова, писати їх окремо від інших слів; пов'язувати між собою слова, а також частини складного речення за допомогою службових слів; упізнавати в реченні, тексті загальновживані прийменники, використовувати їх у мовленні.
Практичне ознайомлення з прийменниками відбувається ще в період навчання грамоти. Учитель на основі складання дітьми речень за малюнками та власними спостереженнями пояснює, що в реченні є «малі», «короткі» слова, без яких часто речення побудувати не можна: Діти йдуть до школи. Хлопчик катається на велосипеді.
Мовний аналіз речень, побудова графічних моделей до них сприяє усвідомленню учнями того, що в реченні є довгі і короткі слова (відповідно вони і позначаються у схемі довгими та короткими лініями). Така робота готує першокласників до засвоєння правила про роздільне написання прийменників з іншими словами.
У 2 класі після вивчення слів - назв предметів, ознак, дій опрацьовується тема «Службові слова в реченні».
На основі спостереження за кількома реченнями варто запропонувати учням зробити висновок:
Чи до всіх слів можна поставити питання? Чи можна обійтися в реченнях без цих слів, до яких питання не можна поставити? Перевірте це.
Учитель підсумовує, що такі слова служать для зв'язку слів у реченні, саме тому вони і називаються службовими.
З метою запам'ятовування учнями найуживаніших у мові службових, слів та вироблення у них умінь правильно користуватися прийменниками і сполучниками ефективним є використання таких завдань:
— Знайдіть слова, до яких не можна поставити питання. Прочитайте речення без них. Зробіть висновок, для чого вживаються такі слова.
— За допомогою яких слів зв'язані між собою слова?
— Зв'яжіть кожну пару слів за допомогою службового слова (пароплав, море; автомобіль, дорога).
— Спишіть, вставляючи замість крапок службові слова.
Виконання практичних завдань є важливою умовою засвоєння частотних у нашій мові прийменників (у, до, з, на, над, під, по), їх написання та усвідомлення функції цієї частини мови в мові і мовленні.
У 3 класі учні спостерігають за префіксами, співзвучними з прийменниками (без сорому - безсоромний, на письмі - написаний), навчаються розрізнювати їх на слух і на письмі. Сприймання і первинне усвідомлення цих мовних явищ можна організувати за словосполученнями такого типу: написав на дошці; заховався за дерево; злетів з гілки; доплив до берега та ін [13].
З терміном сполучник учні ознайомлюються у 4 класі під час вивчення однорідних членів речення. У процесі аналізу мовного матеріалу вчитель звертає увагу дітей на те, за допомогою яких службових слів можуть поєднуватися однорідні члени речення, і повідомляє, що слова і (и), а, але, та - сполучники. Закріплення цієї частини мови відбувається під час виконання учнями різних вправ: спостереження за вживанням речень з однорідними членами в тексті; складання речень з однорідними членами; використання речень з однорідними членами в побудові текстів; вправляння в моделюванні і побудові складних речень за зразком, схемою, малюнками, створеними ситуаціями та їх аналізі
2. Паблік англ public публічний суспільний рілейшнз англ
3. Організаційно-правові засади податкового планування з використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування
4. Лекция 5 Основы экологической физиологии человека Физиологические механизмы природных адаптаций
5. Noted in the frmework of the overll objectives of prticulr importnce is the optimiztion of interrelted elements of txtion- the tx bse tx rtes tx exemptions
6. Разработка компьютерной игры
7. Лекция 1. Введение
8. идентичных декад
9. Реферат - Возможности применения анаморфоз в географических исследованиях
10. І.Франко Д.Донцов та ін
11. Реферат- Психолого-педагогическая характеристика учащегося 9 класса
12. Реферат- Анализ хозяйственной деятельности предприятия
13. на тему- ldquo;ІІМечников ~ видатний вчениймікробіологrdquo; Мечников Іл
14. истина следует иметь и виду истинное знание выраженное в понятиях суждениях теориях и других его формах
15. главы и заключение
16. Процессуальная характеристика интернационального правового сотрудничества по уголовным делам на договорн
17. Дарение
18. Односекционный крупнопанельный жилой 5-этажный дом с тремя квартирами на этаже
19. Жюль Верн, как первооткрыватель Интернета
20. Социально-клинические аспекты суицидального поведения