Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
3. Поняття та структура правовідносин:
учасники, їхні суб’єктивні права та обов’язки, об’єкт правовідносин
Правовідносини — це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких мають взаємні права й обов'язками, гарантовані державою.
Соціальне призначення правовідносин — ство рювати суб'єктам права конкретні соціальні мож ливості для задоволення їхніх потреб або власними діями, або діями інших суб'єктів. Такі можливості й забезпечуються налагодженням сус пільних зв'язків у вигляді взаємних юридичних прав і обов'язків відповідних суб'єктів.
Не всі суспільні відносини і не в повному обсязі можуть набувати юридичної форми. Правовідносини відображають той аспект конкретних, життєвих відносин між людьми, які визначаються нормами права. Більше того, не всі суспільні відносини об'єктивно можуть бути юридичними. Відносини спроможні набувати правового характеру лише в тому випадку, якщо мова йде про правила поведінки, які мають велике соціальне значення. Коли ж справа торкається думок і почуттів, то вести мову про їх юридичну природу недоречно. Категорія «правовідносини» дозволяє з'ясувати, яким чином право впливає на поведінку людей. У межах правовідносин життєдіяльність суспільства набуває цивілізованого, стабільного і передбаченого характеру.
Правовідносини наділені складною щодо елементів структурою. До її складу входять суб'єкт, об'єкт і зміст правовідносин.
Основні ознаки правовідносин:
- правовідносини являють собою вид соціального зв'язку (юридичний зв'язок) суб'єктів соціального спілкування;
- правовідносини виникають на основі норм права, тобто правовідносини — це не всяке фактичне відношення, а тільки те, яке врегульоване нормами права;
- правовідносини є двостороннім юридичним зв'язком, тобто здійснюється через взаємні юридичні права й обов'язки;
- правовідносини існують настільки, наскільки учасники є носіями відповідних прав і обов'язків;
- правовідносини є вольовим юридичним зв'язком, тобто є результатом волевиявлення обох сторін правовідносини, або однієї з його сторін;
- правовідносини — індивідуалізований юридичний зв'язок, оскільки індивідуальними є його суб'єкти, об'єкт;
- правовідносини гарантуються державою: у випадках передбачених законом або договором, виконання невиконаних або неналежно виконаних обов'язків, захист, відновлення порушених прав суб'єктів правовідносини забезпечуються примусовими заходами.
Види правовідносин
За галузевою ознакою — конституційні (відносини громадянства), цивільні (відносини купівлі-продажу речі), адміністративні (відносини, пов'язані зі стягненням і сплатою податків), сімейні, житлові, трудові (відносини за трудовим договором ) і т.д.
За рівнем правового регулювання — матеріальні (цивільні, кримінальні), процесуальні (цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні).
За характером юридичного обов'язку — активні (відбуваються певні дії на користь управомоченого), пасивні (не відбуваються певні дії на користь управомоченого).
За кількісним складом учасників — прості (виникають між двома суб'єктами), складні (виникають між трьома й більше суб'єктами).
За тривалістюі дії — короткострокові, довгострокові (триваючі).
За ступенем визначеності сторін — відносні (поіменно визначені всі уповноваженні й зобов'язані суб'єкти правовідносин), абсолютні (конкретно визначений уповноважений суб'єкт, абсолютно всі інші особи — особи правозобов’язані, тобто зобов'язані втримуватися від порушення інтересів уповноваженого суб'єкта).
За характером розподілу прав і обов'язків — односторонні (одна сторона правовідносин має тільки права, інша — тільки обов'язки), двосторонні (обидві сторони мають як права, так і обов'язки).
Залежно від визначеності кількості суб'єк тів — загальні (кількість уповноважених або зо бов'язаних суб'єктів не визначена), конкретні (кількість зазначених суб'єктів точно визначена).
Суб'єкти правовідносин
Суб'єкт правовідносин — це правоздатний суб'єкт суспільного життя, який є носієм юридич них прав і обов'язків.
Види суб'єктів правовідносин:
1) індивідуальні суб'єкти (фізичні особи):
- громадяни, тобто індивіди, що мають громадянство даної країни;
- іноземні громадяни;
- особи без громадянства (апатриди);
- особи з подвійним громадянством (біпатриди);
2) колективні суб'єкти (юридичні особи):
- державні органи, організації, установи, підприємства;
- органи місцевого самоврядування;
- комерційні організації (акціонерні товариства, приватні фірми тощо — вітчизняні, іноземні, міжнародні);
- громадські об'єднання (громадська організація або громадська спілка);
3) держава та її структурні одиниці:
- держава;
- державні утворення (суб'єкти федерації — штати, землі, автономії; в Україні — Автономна Республіка Крим);
- адміністративно-територіальні одиниці (область, місто, селище та ін.);
4) соціальні спільноти — народ, нація, етнічні групи, громадяни виборчого округу тощо.
Юридичною передумовою набуття учасником суспільного життя статусу суб'єкта правовідносин є наявність у нього принаймні правоздатності, а щодо певних правовідносин — ще й дієздатності.
Правоздатність — це здатність особи мати права і обов'язки. Правоздатність фізичних осіб настає з моменту їх народження і припиняється моментом смерті.
Розрізняють загальну, галузеву і спеціальну правоздатність.
Загальна — принципова можливість особи мати будь-які права і обов'язки, що передбачені чинним законодавством, хоча фактично володіти ними вона може лише за відомих обставин.
Галузева передбачає можливість набувати права в тих чи інших галузях права (наприклад, сімейна, виборча, трудова).
Спеціальна (фахова, посадова) правоздатність — це така правоздатність, для якої необхідні спеціальні знання чи талант, наприклад, судді, лікаря, артиста, музиканта та ін.
Власне, правоздатність сама по собі ніякого реального блага не дає. Це тільки «право на право», тобто право мати право, а вже останнє відкриває шлях до володіння тим чи іншим благом, здійснення відповідних дій, висування вимог.
Відмінність правоздатності від суб'єктивного права полягає в тому, що вона:
Дієздатність — здатність особи своїми діями набувати і здійснювати суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Вона вміщує в собі угодоздатність і деліктоздатність.
Угодоздатність — здатність особи укладати угоди.
Деліктоздатність — здатність особи нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення.
Змістом дієздатності с здатність:
Дієздатність фізичних осіб припиняється зі смертю.
Правоздатність і дієздатність юридичних осіб настає одночасно — з моменту заснування цієї особи, а ним визнається її державна реєстрація. Обсяг дієздатності юридичної особи є спеціальним і залежить від мети й завдань, для реалізації яких вона створена та які закріплені в її статуті. Припиняється правоздатність і дієздатність юридичних осіб також одночасно — з моменту припинення юридичної особи.
Об'єкти правовідносин
Об'єкт правовідносин — це певне особисте або соціальне благо, для здобуття і використання якого встановлюються взаємні юридичні права та обов'язки суб'єктів.
Об'єкт правовідносин — це те, заради чого вони виникають.
Оскільки об'єкти правовідносин слугують дже релом, засобом безпосереднього задоволення потреб суб'єкта, то саме ними визначається, «вимірюється» у кожному випадку цінність правовідносин.
Види об'єктів правовідносин:
1) предмети матеріального світу: речі, цінності, майно тощо. Речі — предмети природи в їх природному стані, а також створені в процесі трудової діяльності. До них належать засоби виробництва, предмети споживання. Цінності — гроші, акції, векселі, облігації, цінні документи (диплом, атестат). Купівля-продаж продуктів, промислових товарів, міна, дарування, спадкування — це лише деякі правовідносини, де об'єктом є предмети матеріального світу;
2) послуги виробничого і невиробничого характеру — виконання роботи, обумовленої договором або контрактом, наприклад, договір перевезення, підряд на капітальне будівництво, виконання пісні на святковому концерті та ін.;
3) продукти духовної та інтелектуальної творчості — твори мистецтва, літератури, живопису, кіно, інформація, комп'ютерні програми та інші результати інтелектуальної діяльності, що захищаються законом (наприклад, Закон України «Про авторське право і суміжні права»). З їх приводу виникають правовідносини у суб'єктів права — громадян, які відвідують музеї, виставки, бібліотеки, поетичні вечори, а також купують книги, комп'ютерні програми, правовідносини між автором і видавництвом тощо. Тут у суб'єкта інтерес до об'єкта духовний, інтелектуальний;
4) особисті немайнові блага — життя, здоров'я, честь, гідність, право на освіту та інші права і свободи. Наприклад, між учнем і керівництвом школи виникають правовідносини, їх об'єктом є не атестат, а освіта. Між громадянином, що придбав путівку в санаторій, і адміністрацією санаторію виникають правовідносини, їх об'єкт — здоров'я громадянина; у будинку відпочинку об'єктом правовідносин є відпочинок власника путівки тощо.
Зміст правовідносин
Зміст правовідносин має двоякий характер. Розрізняють юридичний і фактичний зміст.
Юридичний зміст правовідносин — це можливість певної поведінки уповноваженого, необхідність відповідних дій або необхідність утримання від заборонених дій зобов'язаного суб'єкта.
Фактичний зміст — реальна поведінка суб'єктів.
Юридичний і фактичний зміст не тотожні. Перший — значно ширший і містить невизначену кількість можливостей. Наприклад, особа, що має середню освіту, наділена правом вступати до вузу, тобто перед нею великий вибір можливостей, які складають зміст її суб'єктивного права. Проте реально вступити можливо лише в один — два навчальні заклади за умови успішного проходження конкурсу. Таким чином, фактичний зміст — тільки один із варіантів реалізації суб'єктивного права.
Зміст правовідносин — це суб'єктивні права й юридичні обов'язки. Суб'єктивне право і відповідний йому обов'язок утворюють юридичний зв'язок уповноваженої і зобов'язаної сторони. Причому правові відносини можуть складатися з одного чи декількох юридичних зв'язків.
Наприклад, правовідносини, що виникають на основі договору купівлі-продажу, мають як мінімум два правових зв'язки: перший — право покупця отримати майно й обов'язок продавця передати майно покупцю, другий — право продавця отримати за майно гроші й обов'язок покупця сплатити за нього певну грошову суму.
Суб'єктивне право — це вид і міра можливої поведінки суб'єкта, що забезпечується (охороняється, захищається) з боку держави. Наприклад, кожний громадянин України, який досяг вісімнадцятирічного віку, має право брати участь у виборах Президента держави. Оскільки це його право, він може скористатися ним, а може, скажімо, відмовитись від голосування.
Ознаки суб'єктивного права:
1. Суб'єктивне право — критерій можливої поведінки особи. Стосовно суб'єктивного права цей критерій вміщує вид і міру можливої поведінки. Наприклад, норма закону, що регулює право на оплачувану відпустку, визначає і вид поведінки (щорічна відпустка зі збереженням середнього заробітку), і її міру (тривалість відпустки). Суб'єктивне право — це надання суб'єкту юридичною нормою можливості поводитися так або інакше в умовах конкретних правовідносин.
2. Його зміст встановлюється нормами права і юридичними фактами.
3. Здійснення суб'єктивного права забезпечене обов'язком іншої сторони. В одних випадках обов'язок полягає в тому, щоб утриматися від дій, які порушують суб'єктивне право іншої сторони, в інших — це право забезпечується виконанням обов'язку, тобто активними діями зобов'язаної особи.
а) правомочність на власні позитивні дії (правовикористання) (наприклад, право голосувати, подавати позов до суду, продавати чи дарувати своє майно та ін.);
б) можливість користуватися певним соціальним благом;
в) можливість вимагати належної поведінки від зобов’язаного суб’єкта (наприклад, наймодавець має право вимагати від піднаймача повернення грошей чи речей);
г) право вимоги (право захист), яке полягає у можливості звернутися до компетентних суб’єктів для охорони чи захисту суб’єктивного права і примусового забезпечення юридичного обов’язку. Право-вимога є найважливішою гарантією виконання певних юридичних обов'язків (стягувати в примусовому порядку борг, поновлення робітника чи службовця на роботі).
Види суб'єктивних прав: громадянські, політичні, економічні, соціальні, екологічні, культурні, сімейні, особисті права-гарантії та ін.
Юридичний обов'язок — це вид і міра належної поведінки суб’єкта права, що забезпечується можливістю державного примусу.
Ознаки суб’єктивного юридичного обов’язку:
1) необхідність (повинність) певної поведінки;
2) обов'язок, що належить суб'єкту права — правозобов'язаному;
3) покладається з метою задоволення інтересів правомочної особи (окремої особи чи суспільства (держави) в цілому);
4) існує у правовідносинах;
5) є мірою належної поведінки;
6) існує лише відповідно до суб'єктивного юридичного права;
7) встановлюється юридичними нормами;
8) забезпечується (гарантується) державою (у зобов'язаної особи немає вибору між виконанням і невиконанням обов'язку; невиконання чи неналежне виконання юридичних обов'язків є правопорушенням і зумовлює заходи державного примусу).
Юридичний обов’язок має три основні форми:
а) необхідності зобов'язаного суб'єкта здійснювати певні дії (активні обов'язки) або утриматися від них (пасивні обов'язки);
б) необхідності зобов'язаного суб'єкта реагувати на законні вимоги правомочної сторони (наприклад, обов'язок виконувати умови договору);
в) необхідності нести юридичну відповідальність (зазнавати позбавлення прав особистого, майнового чи організаційного характеру) у разі відмови від виконання юридичних обов'язків або несумлінного їх виконання, якщо суперечить вимогам правової норми (наприклад, обов'язок боржника платити неустойку за невиконання умов договору).
Наприклад, конституційними обов'язками за Основним Законом України є:
а) неухильно додержуватися Конституції та законів України;
б) не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей;
в) сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом;
ґ ) не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині та відшкодовувати завдані збитки;
д) захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України;
є) відбувати військову службу відповідно до закону та ін.
Права і обов'язки суб'єктів правовідносин тісно пов'язані між собою: не можна одержати які-небудь права, щоб одночасно не виникли певні обов'язки. Набуваючи права на земельну ділянку, наприклад, особа водночас бере на себе ряд обов'язків, зокрема, використовувати її відповідно до цільового призначення. Придбавши автомобіль, людина зобов'язана дотримуватись правил дорожнього руху, користуватися автомобілем тільки маючи посвідчення водія та ін.
5