Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ББК 65.246 0926
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчсііьний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Рецензенти:
Гогіташвілі Г.Г. —доктор технічних наук, професор кафедри ОП НУ «Львівська політехніка»;
Жидецький В.Ц. -кандидаттехнічнихнаук. професор Української Академії наук (м Львів).
Р.М.Івах, Я.І. Бедрій, Б.О. Білінський, М.М.Козяр О 926 Основи охорони праці. Навчальний посібник. 4-те видання, перероблене і доповнене під редакцією Івах Р.М. —К.: Кондор, 2010,-464 с.
І8ІШ 978-966-351-315-7
Навчальний посібник написано відповідно до ти пової програми нормативної дисципліни «Основи охорони праці», затвердженої Міністерством освіти і науки України, адаптовано до нової редакції Закону України «Про охорону праці».
Розглядаються питання виробничогосередовишаійотовплив налюди- ну, виробничої шкідливості та методи захисту людей від її негативного впливу, розглянуті економічні аспекти охорони праці, значна увага приділена питанням охорони праці на підприємствах, надання долікарської допомоги потерпілим.
Розрахований на студентів економічних, педагогічних та різних гуманітарних спеціальностей вищих навчатьних закладів освіти України. Може бути використаний для широкого загалу інженерно-техн ічних працівн и ків різних галузей господарювання. Деякі розділи посібника можуть бути використані для вивчення навчальної дисципліни «Охорона праці в галузі».
ББК. 65.246
18ВN 978-966-351-315-7 © Р. М.Івах, Я. І. Бедрій.
Б. О.Білінський, М. М.Козяр. 2010 ©Кондор, 2010
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
АРК —Автономна Республіка Крим
АСУ —автономна система управління
АУПС —автоматична установка протипожежної сигналізації
ВДОП —відомчі документи про охорону праці
ВДТ —візуальний дисплейний термінал
ВЧ —високі частоти
ГДК —гранично допустима концентрація
ДВЧ —дуже високі частоти
Держнаглядохоронпраці —Державний комітет України з нагляду за охороною праці
ДІЗЗ —додаткові ізолюючі засоби захисту
ДНАОГІ —державні нормативні акти про охорону праці ДСН —) державний санітарний нагляд; 2) державні санітарні норми
ЗЗГІ —збереження здоров'я та працездатності
313 —засоби індивідуального захисту
ЗТПС —запобігання травматизму та професійних захворювань
—ізолюючі захисні засоби
КЗпП —Кодекс законів про працю
КМУ —Кабінет Міністрів України
МВС —Міністерство внутрішніх справ
МНС —Міністерство надзвичайних ситуацій
МОЗ —Міністерство охорони здоров'я
НАГ1Ь —державний реєстр нормативних актів з питань пожежної безпеки
НВЧ —надвисокі частоти
НЗВЧ —надзвичайно високі частоти
НЧ —низькі частоти
—основні ізолюючі засоби захисту
ПАС —попередження аварійних ситуацій
ПК —персональний комп'ютер
ПІНІ —підвищення продуктивності праці
ПУЕ —Правила улаштування електроустановок
ВНУП —створення безпечних і нешкідливих умов праці
ССБП —система стандартів безпеки праці
СУОП —система управління охорони праці
СЧ - середні частоти
VВЧ —ультрависокі частоти
ПНС —центральна нервова система
ЗМІСТ
Передмова
Тема 1. Виробниче середовище і його вплив на людину.
Предметі завдання дисципліни
1.1. Предметі завдання дисципліни
1.2. Поняття "виробниче середовище" і його вплив
на людину
1.3. Психофізіологічні небезпечні та шкідливі фактори
Тема 2. Умови праці на виробництві, їх класифікація і
нормування
2.1. Праця та її психофізіологічні особливості
2.2. Зміст поняття "умови праиі"
2.3. Класифікація і нормування умов праці
Тема 3. Виробнича шкідливість, методи захисту людей від
її негативного впливу
3.1. Небезпечні та шкідливі виробничі фактори
3.2. Мікроклімат виробничого середовища
3.3. Забруднення повітря виробничих приміщень
3.4. Освітлення виробничих приміщень
3.5. Інфрачервоне, ультрафіолетове і лазерне випромінювання та захист від них
3.6. Захист від шуму
3.7. Вплив вібрашї на людський організм та захист від неї
3.8. Дія електромагнітних полів на людинута захист від них....
3.9. Охорона праці користувачів персональних комп'ютерів (ПК)
Тема 4. Аналіз і профілактика професійних захворювань
та виробничого травматизму
4.1. Поняття, причини і види виробничого травматизму....
4.2. Методи аналізу виробничого травматизмута
профзахворювань
Тема 5. Ергономічні проблеми охорони праці
5.1. Основні цілі та завдання ергономіки
5.2. Ергономічні вимоги до організації місця праці
5.3. Ергономічні вимоги до режимів праці та відпочинку....
Тема 6. Моделювання та прогнозування небезпечних ситуацій. ..
6.1. Психологія безпеки праці в загальній проблемі психології
6.2. Особистість та її характеристика
6.3. Діяльність, її види та розуміння в безпеці праці
6.4. Предметтаосновні завдання психології безпеки праці....
6.5. Методи дослідження психології безпеки праці
6.6. Використання психологічних факторів з метою підвищення безпеки праці. Теорії травматизму 120
6.7. Психологічні причини нещасних випадків і травматизму
Тема 7. Чинники, які впливають на працездатність людини
7.1. Інженерно-психологічні принципи професійного
добору
7.2. Психологічні чинники небезпеки
7.3. Психофізіологічнадіяльністьлюдини
.4. Чинники, які знижують працездатність
Гема 8. Основи техніки безпеки
8.1 Безпечність виробничого устаткування та
виробничих процесів
8.2. Безпека під час експлуатації систем під тиском
8.3. Електробезпека
8 4. Пожежна безпека
Гема 9. Правове і нормативне регулювання охорони праці
9.1. Основні положення Закону України " Про охорону
праці"
9.2. Принципи державної політики в галузі охорони
праці
9.3. Законодавство про гарантії прав працівників на
охорону праці
9.4. Охорона прапі жінок, неповнолітніх та осіб зі зниженою працездатністю
9.5. Державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві га професійного захворювання..
9.6. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці
9.7. Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці
Тема 10. Державне управління охороною праці в Україні
10.1. Органи державного управління охороною праці
10.2. Державні нормативні акти про охорону праці
10.3. Міжнародне співробітництво України у галузі
охорони прані
Тема 11. Організація охорони праці на виробництві
11.1. Управління охороною праці та обов'язки
роботодавця
11.2. Служба охорони прапі на підприємстві
11.3. Комісія з питань охорони праці
11.4. Стимулювання охорони праці
11.5. Фінансування охорони праці
11.6. Нормативні акти, що діють у межах підприємства..
11.7. Навчання працівників з питань охорони праці
11.8. Інструктажі з питаньохорони праці
11.9. Стажування (дублювання) та допуск працівників
до роботи
Тема 12. Економічні аспекти охорони праці
12.1. Оцінка стану охорони праці на підприємствах,
в організаціях та установах
12.2. Витрати на покращання умов і охорони праці
12.3. Методика оцінки соціал ьної та економіяної ефективності заходів щодо покращання умов і
охорони праці
Тема 13. Долікарська медична допомога при захворюваннях,
травмах та в умовах надзвичайних ситуацій
13.1. Загальні поняття про долікарську медичну
допомогу
13.2. Долікарська допомога при ураженні
електрострумом
13.3. Долікарська допомога потерпілому. Способи
штучного дихання
13.4. Долікарська допомога при пораненнях і кровотечах..
13.5. Долікарська допомога при ранах
13.6. Долікарська допомога при ушкодженні м'яких
тканин, суглобів і кісток
13.7. Контузія
13.8. Долікарська допомога при переломах
13.9. Долікарська допомога при ядусі, утопленні,
заваленні землею, при отруєнні
13.10. Долікарська допомога при укусах змій, комах,
тварин
13.11. Долікарська допомога при опіках
13.12. Долікарська допомога при обмороженні
13.13. Долікарськадопомогапри шоку
13.14. Перша допомога при отруєнні СДОР
13.15. Тепловий і сонячний удари
13.16. Стороннє тіло вуха, носа, очей, дихальних
шляхів, кишкового тракту
13.17. Критичні стани
Короткий термінологічний словничок
Список використаної та рекомендованої літератури
Додатки
ПЕРЕДМОВА
"Основи охорони праці" —комплексна дисципліна, яка базується як на загальнонаукових (фізика, хімія, математика, медицина), так і на загальнотехнічних і спеціальних дисциплінах (опір матеріалів, електротехніка, технологія і обладнання виробництва тощо). Вона тісно пов'язана з навчальними дисциплінами "Безпека життєдіяльності" , "Наукова організація праці", "Ергономіка", "Інженерна психологія", " Технічна естетика" та ін. Разом з названими дисциплінами "Основи охорони праці" покликані сприяти підвищенню продуктивності праці, збереженню здоров'я, зменшенню впливу несприятливих факторів, запобіганню професійним захворюва- ням, професійному травматизму, аваріям тощо.
Загальними цілями дисципліни "Основи охорони праці" є:
• формування у майбутніх спеціалістів необхідного в їх професійній діяльності рівня знань та умінь, які б відповідали сучасним держав ніш стандартам освіти;
• оволодіння студентами методами і засобами створення безпечних умов праці з урахуванням специфічних особливостей виробництв за профілем спеціальностей;
• вмінння професійно орієнтуватися в питаннях організації виробничого процесу, що відповідає всім нормам і правилам безпеки.
Методологічною основою курсу "Основи хорони праці" є науковий аналіз умов праці, технологічних процесів, виробничого обладнання, робочих місць, трудових операцій, організації виробництва, навколишнього середовища з метою виявлення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, виникнення можливих аварійних ситуацій. На підставі такого аналізу розробляються заходи щодо усунення небезпечних і шкідливих виробничих факторів, створення здорових і безпечних умов праці.
Важливою складовою частиною охорони праці є законодавство та її нормативно-правова база. Цим питанням в посібнику присвячені теми 9, 10 і 11: "Правове і нормативне регулювання охорони праці", "Державне управління охороною праці в Україні", "Організація охорони праці на виробництві".
Особливістю посібника є те, що у своєму змісті та структурі він не дублює матеріал, який висвітлюється в таких навчальних дисциплінах, як "Безпека життєдіяльності", "Цивільна оборона", "Екологія". В той же час в ньому міститься тема "Економічні аспекти охорони праці", в якій аналізуються питання оцінки стану охорони праці на підприємствах, в організаціях і установах, витрати на покращання умов охорони праці, економічної ефективності заходів щодо цього.
Широка комп'ютеризація виробничого і навчального процесів, повсякденного побуту вимагає дотримання певних норм і правил безпеки. Враховуючи це, до посібника включено відомості про охорону праці користувачів ПЕОМ.
Пропонований навчальний посібник написано відповідно до типової програми нормативної дисципліни "Основи охорони праці", затвердженої Міністерством освіти і науки України, відповідає вимогам освітньо-професійної програми підготовки молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста і магістра напрямку 0501 "Економіка і підприємництво", затвердженого Міністерством освіти і науки України (березень 2002 р.), адаптований до нової редакції Закону України "Про охорону праці", зокрема до змін і доповнень, які були внесені в нього Законом України № 229-ІУвід 21 листопада 2002 р.
Отже, навчальний посібник розрахований перш за все на вивчення курсу студентами економічних спеціальностей, проте може бути використаний і при підготовці фахівців будь-якого профілю, особливо педагогічних та різних гуманітарних спеціальностей вищих закладів освіти України. Він також може бути корисним для широкого загалу інженерно-технічних працівників різних галузей господарювання. Деякі розділи посібника, що стосуються фахової підготовки та спеціалізації рівнів "спеціаліст" та "магістр", можуть
бути використані для вивчення навчальної дисципліни "Охорона праці в галузі".
Посібник написано з врахуванням як національних, так і міжнародних стандартів з охорони праці. Враховує напрацювання зарубіжних і вітчизняних спеціалістів з охорони праці, зокрема пуб- лікації'Г. Г. Гогіташвілі, В. Ц. Жидецького, Є. П. Желібо, І. П. Пісту- на, В. М.Лапіна.Л. П. Керба,С. П.Ткачука, М.О.Халімовського, В. В. Зацарного, П. М. Заверухита ін.
Автори видання прагнули подати складні питання курсу на рівні потреб навчального процесу, доступно для неспеціалістів, широкого кола читачів. В книзі оптимально використано схеми, таблиці, рисунки, приклади, факти, шрифтові виділення та ін., що полегшує студентам засвоєння учбового матеріалу.
В кінці книги містяться список використаної та рекомендованої літератури, додатки з питань правового забезпечення і організації пожежної безпеки в Україні, надання долікарської допомоги потерпілим при нещасних випадках, а також перелік документації з охорони праці, що повинна знаходитись на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності.
Будемо вдячні всім, хто висловить свої критичні зауваження і побажання щодо поліпшення змісту і структури навчального посібника.
Тема 1
ВИРОБНИЧЕ СЕРЕДОВИЩЕ І ЙОГО ВПЛИВ
НА ЛЮДИНУ. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ
Вихідною методологічною базою охорони праці як наукової дисципліни є концепція діяльності. Діяльність —специфічна, притаманна людині, форма активного ставлення до навколишнього світу. Будь-яка діяльність складається з мети, засобів, результату та власне процесу діяльності. Діяльність є реальною рушійною силою суспільного прогресу та запорукою існування суспільства.
Аналіз суспільної практичної діяльності, що складається з численних форм людської активності, дає змогу зробити індуктивний висновок про потенційну небезпеку діяльності. Діяльність людини, супроводжувана потенційною небезпекою, може призводити до травм, захворювань, погіршення самопочуття та інших наслідків. Потенційність небезпеки полягає у прихованому, невиявленому характері, за певних, нерідко важко передбачуваних, умов.
Небезпека —поняття стохастичне, випадкове, котре залежить від багатьох факторів. Вона може бути кількісно оцінена таким поняттям, як ризик.
Ризик визначається як відношення кількості тих або інших небезпечних наслідків за певний час до можливої кількості подій, тобто це ймовірність реалізації потенційної небезпеки. Ризик смерті від дії різних небезпечних факторів на людину за рік становить: від автомобілів —,5-10"4; падіння —,0-10 4; пожежі —,0-10 5; повітряного транспорту —,0-10 електричного струму - 6-Ю"6;
блискавки —,0-10"6. У деяких країнах введена в практику концепція допустимого ризику, рівень якого залежить від важкості наслідків. Для смертельних випадків він має значення 10 6 на людину за рік.
Небезпека - це етап умов праці, коли людина з певним ступенем іімовірності підлягає дії небезпечних або шкідливих факторів.
Бепека —це стан умов праці, за якого з визначеною ймовірністю виключена небезпека, тобто можливість ушкодження здоров 'я людини.
Безпека —головна мета охорони праці.
Отже, охорона праці - це засіб досягнення безпеки людини на виробництві шляхом усунення небезпечних і шкідливих факторів.
1.1. Предмет і завдання дисципліни
Охорона праці —це система правових, соціально--економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я та працездатності людини в процесі праці.
Вперше ця дисципліна в учбовий процес була впроваджена у 1989 р. в Московському інституті залізничного транспорту. До 1966 р. вона викладалась у межах окремих спеціальних та інженерних дисциплін. 1 лише у 1966 р. охорона праці як самостійна спеціальна дисципліна офіційно увійшла в навчальні програми всіх інженерних спеціальностей, а всім технічним вищим закладам освіти було запропоновано створити кафедри охорони праці. З 1999 р. у всіх вищих закладах освіти України при підготовці фахівців відпо-відних освітньо-кваліфікаційних рівнів проводиться вивчення нормативних дисциплін "Основи охорони праці" та "Охорона праці в гаїузі".
Основна мета навчальної дисципліни "Основи охорони праці" —формування системи теоретичних і прикладних знань з правових,
економічних і організаційних питань створення безпечних умов праці, захисту людини на виробництві.
Виходячи із зазначеної мети, завданням дисципліни є вивчення:
■ впливу виробничого середовища на людину;
■ методів аналізу і оцінювання стану охорони праці на підприємстві;
■ організаційних та економічних аспектів охорони праці;
■ правової і нормативної бази охорони праці в Україні.
Предметом дисципліни є захист життя і здоров'я людини на виробництві.
Основний зміст дисципліни розкривається в темах:
1. Виробниче середовище і його вплив на людину. Предмет і завдання дисципліни.
2. Умови праці на виробництві, їх класифікація і нормування.
3. Виробнича шкідливість, методи захисту людини від їі негативного впливу.
4. Аналіз і профілактика профзахворюваня та виробничого травматизму.
5. Основи техніки безпеки.
6. Правове і нормативне регулювання охорони праці.
7. Державне управління охороною праці в Україні.
8. Організація охорони праці на виробництві.
9. Економічні аспекти охорони праці.
Питанням безпеки праці певне місце відводиться у загально- технічних і спеціальних дисциплінах. Однак з такими загальними питаннями охорони праці, як система законодавчих і нормативних актів, соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні і лікувально-профілактичні заходи студент знайомиться лише під час вивчення самостійної дисципліни "Основи хорони праці". В умовах адміністративно-командної економіки робота з охорони праці на підприємствах базувалася на підставі діючих положень, наказів галузевих міністерств, рішень профспілкових органів, приписів органів Держнагляду.
Робота активізувалася після аварій і нещасних випадків, а потім затихала до наступного випадку. На підприємствах була впроваджена система управління охороною праці. Однак функціонування системи забезпечувалося доти, доки цього вимагали вищі органи та технічні інспектори праці профспілок. Як тільки був послаблений контроль з боку міністерств, фактично припинилося функціонування і вдосконалення системи. Колишня система значною мірою була побудована на лозунгових ефектах, бюрократичній звітності, не мала правових та економічних механізмів управління охороною праці.
За переходу до ринку докорінно змінюється мотивація діяльності з охорони праці. Основним обов'язком роботодавця стає створення такої організації виробництва, за якої досягатиметься найбільший прибуток. Кожний нещасний випадок на виробництві означатиме для підприємства серйозну моральну й економічну втрату. Достатньо нагадати, що в Україні щорічно тільки на виробництві травмується 50 тис. чол. (з них 1,5 тис. чол. —смертельно), отримують професійні захворювання.
Не менш важливим завданням є забезпечення високої якості продукції або послуг, їх конкурентоспроможності. Закон захищає споживача від недоброякісної продукції, а якість праці і якість продукції прямо залежать від якості умов праці, від санітарно-гітієнічно- го та ергономічного комфорту на виробничому місці.
Отже, забезпечення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці є важливим фактором існування підприємства в умовах ринкової конкуренції. Роботодавець повинен створювати безпечні умови праці, забезпечувати сприятливий морально-психологічний клімат у трудовому колективі, що сприяє підвищенню продуктивності праці і поліпшенню якості продукції та послуг, здоров'ю працівників.
1.2. Поняття "виробниче середовище" і його вплив на людину
Трудова діяльність людини відбувається в певному виробничому середовищі.
Під виробничим середовищем розуміють сукупність технічних, економічних, соціально-психологічних, санітарно-гігієнічних та інших умов, в яких працівник виконує свої трудові функції.
Якщо умови виробничого середовища є оптимальними, працівник може успішно виконувати свої трудові функції. Якщо ж вони змінюються, стають несприятливими, то він пристосовується до нового виробничого середовища, а також частково пристосовує до себе це середовище з метою співіснування та взаємодії.
Процес пристосування людського організму та його органів до змін умов виробничого середовища називають адаптацією.
фізіологічна психічна соціальна професійна
Адаптація відіграє значну роль в охороні праці, в попередженні травмування, виникнення професійних захворювань, нещасних випадків у трудовому процесі.
Фізіологічна адаптація —це сукупність фізіологічних реакцій, які є в основі пристосування організму до змін умов виробничого середовища.
Фізіологічна адаптація в трудовій діяльності за сприятливих умов виробничого середовища та оптимальних навантажень веде до: > підвищення стійкості та працездатності працівника; ^ збільшення резервних можливостей працівника; ^ зменшення професійних захворювань і травматизму на виробництві.
УВАГА! Коливання умов виробничого середовища, в яких відбувається фізіологічна адаптація, має певну межу, характерну для кожного організму. Якщо працівник потрапляє в умови, коли інтенсивність впливу чинників виробничого середовища переважає можливості його адаптації, настають зміни фізіологічних систем, захворювання організму.
Психічна адаптація - це процес встановлення оптимальної відповідності особистості до оточуючого середовища в процесі діяльності.
Психічна адаптація в процесі праці залежить від психічних властивостей працівника, його психічного стану, психологічних реакцій на стреси, що виникають на роботі, кваліфікації та культури людини, особливостей професійної діяльності, конкретних умов праці тощо. Такі властивості, як загальмування мислення та низька швидкість переробки інформації, обмежений діапазон сприйняття, порушення функції пам'яті, гальмують адаптацію працівника; висока рухливість нервових процесів, навпаки, її підвищує.
Соціальна адаптація —це пристосування працюючої людини до системи відносин у трудовому колективі з його нормами, правилами, традиціями, ціннісними орієнтаціями.
В процесі соціальної адаптації працівник поступово отримує різнобічну інформацію про колектив, де він працює, про систему ділових та особистих взаємовідносин.
Нездатність працівника до соціальної адаптації може супроводжуватися підвищенням рівня стресу на роботі, негативно позначитися на його поведінці; призвести до міжособистісних конфліктів, нещасних випадків.
За несприятливого протікання соціальної адаптації підвищується рівень стресу на роботі, наслідки якого позначаються на по
ведінці працівника та можуть призвести до міжособових конфліктів, нещасних випадків.
Професійна адаптація —це адаптація до трудової діяльності з усіма її складовими: адаптація до робочого місця, знарядь та засобів праці, об 'єктів та предметів праці, особливостей технологічного процесу, часових параметрів роботи тощо.
Професійна адаптація виражається у розвитку стійкого позитивного ставлення працівника до своєї професії, певного рівня оволодіння ним специфічними навичками та уміннями, уформуванні необхідних для якісного виконання роботи властивостей. Професійна адаптація визначається необхідним мінімумом знаньта навичок, яких працівник набув під час одержання спеціальності, ступенем відповідальності, практичністю, діловитістю тощо.
X" N
УВАГА! Адаптація до виробничого середовища - коли
досягається підвищена стійкість та працездатність
організму, оптимальність відповідності особистості до
оточуючого середовища в процесі праці, пристосування
до системи відносин у колективі, до умов праці і
технологічного процесу, режиму праці і відпочинку.
Ч ^
Оцінка відповідності праці психофізіологічним можливостям організму працівника та оцінка ступеня потенційної небезпеки психофізіологічних чинників для нього повинна здійснюватися з наявності кількісної характеристики небезпечних та шкідливих виробничих чинників і еталону порівнянь, визначених як небезпечний рівень чинників.
Основним документом, що визначає цей рівень, є " Гігієнічна класифікація за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу", затверджена Міністерством охорони здоров'я України 31 грудня 1997 р. №382.
1.3. Психофізіологічні небезпечні та шкідливі фактори
До небезпечних та шкідливих психофізіологічних факторів належать:
• фізичні перевантаження (статичні, динамічні, гіподинамічні);
• нервово-психічні перевантаження ( розумове, зорове, емоційне).
Так, наприклад, праця економістів, фінансистів, працівників банківських установ, бухгалтерів та інших працівників невиробничої сфери характеризується:
тривалою багатогодинною (8 год і більше) працею в однома - нітному напруженні;
малою руховою активністю за значних локальних динамічних навантажень.
У працівників, які виконують роботу сидячи, м'язи перебувають довгий час у скороченому стані, не розслаблюються, що погіршує кровообіг. В результаті виникають больові відчуття в руках, шиї, верхній частині ніг, спині та плечових суглобах.
Внаслідок динамічного навантаження на кістково-м'язовий апарат кистей рук виникають:
• больові відчуття різної сили в суглобах та м 'язах кистей рук;
• оніміння та уповільнена рухливість пальців;
• судоми м'язів кисті;
• ниючий біль в ділянці зап 'ястя.
Своєю чергою, локальні м'язові перенапруження, хронічні розтягнення м'язів травматичного характеру можуть викликати професійні захворювання: дисоціативні моторніроз^іади, захворювання периферійної нервової та кістково-м'язової систем. Ці захворюван
ня увійшли до "Переліку професійних захворювань", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. №1662.
За даними наукових досліджень, робота "сидячи " призводить до зниження м'язової активності —гіподинамії. За браком рухів відбувається зниження споживання кисню тканинами організму, сповільнюється обмін речовин. Це сприяє розвитку атеросклерозу, ожиріння, може стати причиною дистрофії міокарда, хронічного головного болю, запаморочення, безсоння, роздратування. Помірними гімнастичними вправами можна викликати активізацію обміну речовин в організмі, посилити виділення отруйних продуктів життєдіяльності.
Як правило, трудова діяльність працівників невиробничої сфери пов'язана з використанням великих обсягів інформації, зі застосуванням комп'ютеризованих робочих місць, з частим прийняттям відповідальних рішень в умовах дефіциту часу, безпосереднім контактом із людьми різних типів темпераменту тощо. Це зумовлює високий рівень нервово-психічного перевантаження, знижує функціональну активність центральної нервової системи, призводить до розладів у її діяльності, розвитку втоми, перевтоми, стресу.
Спеціалістами доведено, що тривала робота на комп'ютеризованому робочому місці призводить до значного навантаження на всі елементи зорової системи і зумовлює втому та перевтому зорового аналізатора. Напружена зорова робота викликає "очні" (біль, печія та різь в очах, почервоніння повік та очей, ломота у надбрівній частині тощо) та "зорові" (пелена перед очима, подвоєння предметів, мерехтіння, швидка втома під час зорової роботи) порушення органів зору, що може викликати головний біль, посилення нервово-психічного напруження, зниження працездатності.
Втома —це сукупність тимчасових змін у фізіологічному та психологічному стані людини, які з'являються внаслідок напруженої тривалої праці і призводять до погіршення її кількісних і якісних показників, нещасних випадків.
Р. М. Івах. Я. І. Бсдрій, Б. О. Білінськии, М. М.Козяр. ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ
Психічними показниками розвитку втоми є:
> погіршення сприйняття подразників, внаслідок чого працівник окремі подразники зовсім не сприймає, а інші сприймає зі запізненням;
> зменшення здатності концентрувати увагу, свідомо її регулювати;
у посилення мимовільної уваги до побічних подразників, які відволікають працівника від трудового процесу;
> сповільнення процесів мислення, втрата їх гнучкості, широти, глибини і критичності;
> погіршення запам'ятовування та труднощі пригадування інформації, що знижує ефективність професійних знань;
> підвищення дратівливості, поява депресивних станів;
> порушення сенсомоторної координації, збільшення часу реакцій на подразники, зміни частоти слуху, зору.
Залежно від глибини функціональних змін у різних фізіологічних системах, відділах центральної нервової системи тощо втома може бути фізичною або розумовою. Її характер залежить від трудової діяльності.
Спеціалістами доведено, що після розумової праці відновлю- вальні процеси відбуваються повільніше, ніж після фізичної праці.
Несприятливі порушення в організмі працівника часто не. ліквідуються повністю, а акумулюються, переходячи в хронічну втому або перевтому та різні захворювання.
Найбільш поширеними захворюваннями працівників розумової праці є неврози, гіпертонії, атеросклерози, виразкові хвороби, інфаркти та інсульти.
Внаслідок нактадення втоми виникає перевтома.
Перевтома —це сукупність стійких несприятливих для здоров'я працівників функціональних зрушень в організмі, які виникають внаслідок накопичення втоми.
УВАГА! Втома породжує у працівника стан, який призводить до помилок в роботі, небезпечних ситуацій і нещасних випадків. Вчені наводять дані, які вказують, що кожному четвертому нещасному випадку передувала явно виражена втома або перевтома.
Разом з тим виробнича втома, як наслідок впливу на організм працівника трудових навантажень і умов виробничого середовища. відіграє в першу чергу захисну роль і стимулює відновлювальні процеси.
Тому заходи із запобігання втоми в жодному разі не мають за мету ліквідувати це явище.
Вони спрямовуються на:
© віддаїення в часі розвитку втоми;
® недопущення глибоких стадій втоми і перевтоми працівників; ® прискорення відновлення сил і працездатності.
Боротьба з втомою, в першу чергу, зводиться до покращання санітарно-гігієнічних умов виробничого середовиша (ліквідація забруднення повітря, шуму, вібрації, нормалізація мікроклімату, раціональне освітлення тощо).
Втому працівників можна подолати завдяки:
професійному відбору;
організації робочого місця;
^ правильному робочому розташуванню;
^ правильному ритму роботи;
раціоналізації трудового процесу;
^ використанню емоційних стимулів, впровадженню раціональних режимів праці і відпочинку тощо.
Методи профілактики втоми працівників:
> засоби зменшення гіподинамії;
> засоби підсилення мозкового кровообігу;
> засоби оптимізації розумової діяльності;
> засоби відновлення стану зорового та опорно-рухового апарату.
До психофізіологічних небезпечних та шкідливих факторів, що впливають на безпеку праці, спеціалісти відносять стрес. Як правило, він виникає внаслідок тривалих психоемоційних перевантажень та небезпечних виробничих чинників.
Під стресом (англ. $1ге$з —тиснення, натискання, напруження) розуміють стан психічної напруженості, викликаний небезпеками, що виникають у людини під час вирішення важливої для неї задачі.
Зауважимо, що термін "стрес" часто застосовується не тільки в охороні праці, а й у повсякденному житті.
Стрес характеризують як захисне явище, як вісник захворювання, як причину порушень низки життєво важливих психофізіологічних функцій. Стрес виявляється як необхідна і корисна реакція організму на різке збільшення загального зовнішнього навантаження. Він характеризується зростанням біоелектричної активності мозку, підвищенням частоти серцебиття, ростом потоку крові, розширенням кровоносних судин, збільшенням вмісту лейкоцитів у крові, тобто цілою низкою фізіологічних змін в організмі, що сприяють підвищенню його енергетичних можливостей, успішності виконання складних і небезпечних дій. Ось чому стрес є не тільки доцільною захисною реакцією людського організму, але й механізмом, який сприяє успіху трудової діяльності в умовах перешкод, труднощів і небезпек.
УВАГА!
Стрес позитивно впливає на результати праці (мобілізує організм і сприяє подоланню перешкод, які виникають в процесі праці) лише доти, доки не перевищить певного критичного рівня. При перевищенні цього рівня в організмі людини розвивається так званий процес гіпермобілізації, який витикає порушення механізмів саморегуляції та погіршення результатів діяльності аж до її зриву. Тому стрес, який перевищує критичний рівень, називають дистресом. V ^
Особливо небезпечним є стрес в трудовій діяльності. Робота економістів. фінансистів, банківських службовців, менеджерів, працівників державних контрольно-ревізійних та податкових служб пов'язана з впливом на них негативно діючих стресорів, таких як:
■ інтенсивність праці;
•зростання потоку інформації, яку необхідно опрацювати й використовувати у повсякденній практиці;
■ дефіцит часу;
■ відповідальність за прийняття рішень;
■ гіподинамія;
■ різні зовнішні впливи (шум, забруднення, випромінювання тощо);
■ монотонність праці;
■ порушення стереотипної системи праці (поломки техніки) тощо.
Стресові впливи можуть стати причиною виникнення фізіологічних і психологічних змін, що призводять до небезпечних ситуацій та нещасних випадків. Фізіологічні порушення можуть супроводжуватися розладами нервової та серцево-судинної систем, шлун- ково-кишкового тракту та ін. Щодо психологічних розладів, то до
них відносять агресивність, фрустрацію, нервозність, роздратування, тривоги, нерішучість, швидкий розвиток втоми тощо.
Стрес є причиною багатьох психосоматичних захворювань: психозів, неврозів, захворювань судин мозку, серцево-судинних захворювань та інфаркту міокарда, гіпертонічної хвороби, виразково- дистрофічних уражень шлунково-кишкового тракту, нейроциркуляторної дистонії, зниження імунітету, онкологічних захворювань. Крім того, стрес впливає на статеві функції, генетичний апарат клітин, призводячи до вроджених порушень розвитку дітей тощо. Вчені висловлюють припущення про існування зв'язку між стресовими навантаженнями та спонтанним абортом.
Згубна дія стресу також виявляється у зростанні алкоголізму та наркоманії, підвищенні рівня травматизму, збільшенні кількості інвалідів та випадків самогубств. На сучасному етапі сильним стресом, який впливає на стан працівника та можливість небезпечних ситуацій, є моббінг.
Моббінг —це "війна " на робочому місці, яка призводить до виникнення у працівників стресового стану.
Як правило, працівники реагують на моббінг фізіологічними (виразка шлунку, серцево-судинні та онкологічні захворювання тощо) та психічними розладами, а інколи він призводить до травмування й самогубства.
Причини появи моббінгу:
• процес постійної модернізації, раціоналізації виробництва, який вимагає концентрації сил і уваги в процесі праці, що зумовлює високу продуктивність праці і, як наслідок, соціальну незахищеність працівника;
• страх втратити робоче місце;
• психологічний терор, зумовлений заздрістю, марнославством і, як наслідок, створенням інтриг, пліток, фізичного впливу;
• нудьга на роботі, коли процес праці не вимагає творчих зусиль.
Моббінг і його наслідки настільки широко розповсюдились, що стали світовою проблемою кінця XX - початку XXI ст. Спеціалісти
пропонують вважати моббінг психосоціальним нещасним випадком на робочому місці.
Для подолання стресу рекомендують застосовувати вправи з психотерапії, фізичних, водно-повітряних процедур, масажі, адекватне харчування, прийняття вітамінів та мінеральних речовин, медитацію, аутотенне тренування, релаксуючу музику та вправи тошо.
Тема 2
УМОВИ ПРАЦІ НА ВИРОБНИЦТВІ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ І НОРМУВАННЯ
2.1. Праця та її психофізіологічні особливості
Під працею зазвичай розуміють процес усвідомленого впливу людини на предмет праці із використанням необхідних засобів технології й організації з метою надання йому якостей, що задовольняють ті чи інші потреби.
Предмет праці —речовини природного предмета, на який вже здійснено вплив праці, або об'єкт надання послуг, на які спрямована трудова діяльність працівника з метою надання їм нових якостей, що корисні людині.
© Засоби праці —це те, за допомогою чого працівник впливає па предмет праці і що створює йому необхідні умови для праці.
© Технологія діяльності —спосіб впливу на предмет праці, цілеспрямована діяльність, яка передбачає наявність знань і вміння з тієї чи іншої роботи.
© Організація праці —певний порядок побудування та здійснення трудового процесу, який складається з системи взаємодії працівника з предметами та знаряддями праці і виробничої взаємодії людей.
Отже, праця є одним із видів багатобічної людської діяльності, функціональним процесом, в якому використовуються фізіо
логічні та найхарактерніші якості працівника. У процесі праці витрачається людська енергія (нервова, м'язова), активізуються усі психічні функції працівника (сприйняття, пам'ять, відчуття, мислення, уява, вольові якості, уважність, зосередженість, зацікавленість, напруження, задоволення, стомлення тощо).
У процесі праці людина: сприймає і переробляє інформацію, у тому числі інформацію про наявність шкідливих і небезпечних чинників на робочому місці; приймає і реалізує рішення, осмислює різні варіанти дій; використовує засвоєні знання, навички і вміння; аналізує відповідність умов, знарядь та предметів праці існуючим правилам, нормам; прогнозує можливі ситуації; оптимально мобілізує свої резервні можливості; концентрує вольові зусилля на досягненні поставленої мети і в цілях підвищення безпеки праці.
Зазначимо також, що у процесі праці реалізується комунікативна функція психіки. Вона виявляється у спілкуванні працівників і є основою міжособистісних відносин, способом організації спільної діяльності та методом пізнання людини людиною. В ній враховуються індивідуальні властивості особистості, які проявляються у відмінностях поведінки людей у тих чи інших небезпечних ситуаціях.
Отже, можна зробити висновок, що праця —це сукупність фізіологічних та психічних процесів, які спонукають, програмують і регулюють діяльність людини.
2.2. Зміст поняття "умови праці"
Щотижня працююча доросла людина проводить на виробництві, від 40 годин —майже четверту частину свого тижневого бюджету часу. Щоб вона могла працювати не перевтомлюючись та зберігаючи своє здоров'я, роботодавець зобов'язаний створити на її робочому місці умови, які б відповідали встановленим загальним нормам гігієни праці та виробничої санітарії.
Під умовами праці розуміють сукупність взаємопов'язаних елементів виробничої сфери, які впливають на функціональний стан людини, ставлення до праці та її ефективність.
На умови праці безпосередньо впливають:
® речові елементи продуктивних сил —засоби праці і перш за асе знаряддя, предмети праці і способи їх обробки;
® виробничі, в тому числі трудові відносини, характер і зміст праці;
® використання техніки і організація виробництва;
® режим робочого часу і відпочинку;
& підвищення кваліфікації, медичне і побутове обслуговування тощо.
Умови праці складаються з великої кількості різних елементів, які класифікуються залежно від спрямованості і характеру їх впливу на працівника, від конкретної форми прояву того чи іншого елемента. Всі елементи умов праці можна класифікувати на такі чотири групи:
■=> санітарно-гігієнічні;
О психофізіологічні;
<=> соціально-психологічні;
!=> естетичні.
До санітарно-гігієнічних належать мікроклімат, температура, освітлення, вібрація, випромінювання, електромагнітні поля та інші елементи, які складають в робочій зоні зовнішнє середовище, яке формується під впливом технології виробництва.
Психофізіологічні елементи —фізичне навантаження, нервово- психологічне навантаження та інші, зумовлені самим процесом праці.
До естетичних елементів умов праці відносяться елементи, які впливають на естетичне ставлення працівника до процесу
виробництва і праці, до знарядь прапі, до виробничого інтер'єру.
Соціально-психологічні елементи умов праці включаютьпси- хологічний клімат, у якому проходить процес праці, а також шляхи поліпшення умов праці безпосередньо на робочих місцях.
2.3. Класифікація і нормування умов праці
Відповідно до "Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності чинників виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу" (розроблена і затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.12.1997 р. №382), умови праці поділяються на 4 класи:
1 клас —оптимальні умови праці;
2 клас —допустимі умови праці;
3 клас —шкідливі умови праці поділяються на 4 ступені;
4 клас —небезпечні (екстремальні).
Всі роботи за ступенем важкості поділяються на категорії:
® категорія 1 —легкі фізичні роботи. До них належать три види діяльності з енерговитратами до 150ккал/шд (174 Вт). Крім того, легкі фізичні роботи поділяються на категорію \а і 16. І а —роботи сидячи з енерговитратами до 120 ккал/год (139 Вт), І б—роботи сидячи, стоячи або пов'язані з ходою з деяким фізичним напруженням, з енерговитратами до 150 ккал/год (140-174 Вт);
® категоріям —фізичні роботи середньої важкості зенерго- витратами в межах 151 —ккал/год (290 Вт). їх поділяють на категорії Па і IIб. Па —роботи з постійною ходою, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів у положенні сидячи або стоячи, які вимагають певного фізичного напруження, енерговитратами від 151 до 200 ккал/год;
IIб —роботи, пов'язані з ходою, переміщенням і перенесенням вантажів до 10 кг, які супроводжуються помірним фізичним напруженням, із затратами енергї від 201 до 250 ккал/год (233-290 Вт);
категорія 111 - важкі фізичні роботи. До них належать види діяльності з затратами енергії понад 250 ккал/год (більше 290 Вт), а також роботи, пов'язані з постійними пересуваннями, переміщенням і перенесенням значних (понад 10 кг) вантажів, і які вимагають великих фізичних зусиль.
Тема З
ВИРОБНИЧА ШКІДЛИВІСТЬ, МЕТОДИ ЗАХИСТУ ЛЮДЕЙ ВІД її НЕГАТИВНОГО ВПЛИВУ
3.1. Небезпечні та шкідливі виробничі фактори
Небезпечні і шкідливі виробничі фактори можуть бути класифіковані за низкою ознак. Основною ознакою є характер взаємодії з людиною. Зазначені фактори з точки зору дії на людину поділяються на активні, пасивно-активні і пасивні.
До активних факторів належать фактори, шо містять в собі енер- гетичний ресурс. За видом енергії ця група факторів поділяється на такі підгрупи:
> механічні фактори, що характеризуються кінетичною та потенційною енергією і механічним впливом на людину;
> термічні фактори, що характеризуються тепловою енергією та аномальною температурою;
> електричні фактори;
> електромагнітні фактори;
> хімічні фактори;
> біологічні фактори.
До пасивно-активних належать фактори, які активізуються за рахунок енергії, носієм котрої є людина (гострі нерухомі елементи, нерівні або з малим тертям поверхні, по яких пересувається людина та машина в процесі діяльності, ухили та підйоми).
До пасивних належать фактори, що діють опосередковано, побіжно (корозія, накип, недостатня міцність конструкцій, підвищене навантаження на обладнання). Проявами цих факторів є руйнування, вибухи та інші види аварій.
За можливим характером впливу на людину фактори поділяються на прості (електричний струм, підвищена забрудненість повітря тощо) та на похідні, які викликаються взаємодією простих факторів (вибухи, пожежі).
За наслідками розрізняють фактори, котрі викликають втому людини (нервово-психічне та фізичне перевантаження), захворювання (загальні та професійні), травматизм, аварії, пожежі.
За збитком розрізняють фактори, котрі завдають соціальний збиток (погіршують здоров'я, знижують тривалість життя, перешкоджають гармонійному розвитку особи тощо) та економічний збиток (зниження продуктивності праці, невиходи на роботу, оплата листків тимчасової непрацездатності).
Носіями небезпечних та шкідливих факторів є предмети праці, засоби виробництва, продукти праці, енергія, природно-кліматичне середовище, флора, фауна, люди, навколишнє середовище.
УВАГА! Небезпечні та шкідливі фактори характеризуються потенціалом, якістю, часом існування або дії на людину, ймовірністю появи, розмірами зони дії.
Потенціалом визначається виробничий фактор з кількісного боку. Наприклад, рівень шуму, сила електричного струму, концентрація газів у повітрі, дисперсність пилу. Якість фактора відбиває його специфічні особливості, які впливають на організм людини. Це, наприклад, частотний спектр шуму, дисперсність пилу, рід електричного струму. Простір, де постійно діють або періодично
виникають небезпечні й шкідливі фактори, які можуть діяти на людину, називають небезпечною зоною.
Небезпечні зони можуть бути постійними або тимчасовими. Вони характеризуються геометричними розмірами, а змінні зони —ще і ймовірністю виникнення. Небезпечні зони можуть бути локальними і розгорнутими. Локальною називається зона, розміри якої сумірні з розмірами людини. Розгорнутою називається зона, що суттєво перевищує розміри людини.
Важливим поняттям в охороні праці є поняття про небезпечну ситуацію. Умови, за яких складається можливість дії на людину шкідливих і небезпечних факторів, визначають небезпечну ситуацію (небезпечний момент). Небезпечна ситуація пов'язана з просторовим і часовим суміщенням людини і небезпечної зони. Для характеристики небезпечних моментів і небезпечних ситуацій вводяться часовий та імовірнісний параметри.
Часовий параметр —це можливий або фактичний час існування небезпечної ситуації.
На виникнення нещасних випадків, крім наявності на робочому місці небезпечних або шкідливих факторів, впливає можливість виникнення екстремальної небезпечної ситуації, пов'язаної з порушенням ритму праці. Більшість нещасних випадків виникає не за стабільного виробничого процесу, а за порушень нормального ритму праці. Ступінь фізіологічних і психологічних змін у людини в екстремальній ситуації залежить від зовнішніх умов, характеру небезпечного фактора, нервово-психологічного й емоційного стану робітника.
Екстремальна дія —раптова шкідлива дія техногенних факторів, які загрожують життю і здоров 'ю працівників.
Небезпечні і шкідливі виробничі фактори на підприємствах виникають за порушення вимог охорони праці у виробничих приміщеннях. Наприклад, у приміщеннях АТС, телеграфів утворюється інтенсивний шум, котрий негативно впливає на органи слуху, на нервову систему, викликає головний біль, запаморочення та безсон
ня, змінює кров'яний тиск, знижує працездатність та збільшує кількість помилок під час роботи. Шум послаблює увагу та може стати причиною виробничого травматизму.
Травми на виробництві виникають за несправності огороджень рухомих частин обладнання, систем блокування, сигналізації, порушення правил і норм охорони праці.
Фізичні навантаження пов'язані з відсутністю механізації та автоматизації технологічних процесів і з виконанням робіт вручну.
Нервово-психічні навантаження спричинює переробка великої кількості інформації, і стосуються вони операторів пультів управління за порушення режиму праці й відпочинку. Перелічені шкідливі фактори можуть викликати у працюючих такі професійні хвороби, як пилові бронхіти, пневмоконіози, вібраційну хворобу, захворювання нервової системи та ін. Крім того, несприятливе виробниче середовище може впливати на здоров'я майбутніх поколінь людей.
Оздоровчі заходи повинні бути спрямовані на боротьбу з підвищеною запиленістю і загазованістю повітря, вібрацією, шумом, на нормалізацію мікрокиімату і фізичних навантажень, усунення інших небезпечних і шкідливих виробничих факторів.
3.2. Мікроклімат виробничого середовища
Під час виконання трудових обов'язків на людський організм, на інтенсивність витрат енергії впливають не лише зміст і характер праці та її інтенсивність, а й навколишнє повітряне середовище, зокрема параметри мікроклімату (метеорологічних умов).
Мікрокліматом називають стан повітря в робочій зоні або в зоні обслуговування та на постійних робочих місцях.
температура повітря;
відносна вологість повітря, %;
рухливість повітря, м/с;
теплове випромінювання, Вт/м3.
Всі ці параметри нормуються залежно:
* від теплових характеристик виробничого приміщення;
* від категорії робіт за важкістю; періоду року (холодний, теплий).
Розрізняють оптимальні (комфортні) і допустимі мікрокліматичні умови (табл. 3.1).
Таблиця 3.1
Оптимальні та допустимі норми температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень
Таблиця 3.1А
|
Температура, °С |
||||||
|
допустима |
||||||
|
Період року |
Категорія |
оптимальна |
верхня межа |
нижня межа |
||
|
робіт |
на робочих місцях |
|||||
|
постійних |
непостійних |
постійних |
непостійних |
|||
|
Холодний |
Легка -1 а |
-24 |
||||
|
Легка -1б |
-23 |
|||||
|
Середньої важкості - Па |
-20 |
|||||
|
Середньої важкості-ІІо |
-19 |
|||||
|
Важка - III |
-18 |
|||||
|
Теплий |
Легка -Іа |
-25 |
||||
|
Легка -Іб |
-24 |
28 |
||||
|
Середньої важкості-ІІо |
-23 |
|||||
|
Середньої важкості - IIб |
-22 |
|||||
|
Важка - III |
-20 |
Таблиця 3.1Б
|
Період року |
Категорія робіт |
Відносна пологість, % |
Швидкість руху повітря, м/с |
||
|
оптимальна |
допустима на робочих місцях постійних і непостійних, не більше ніж |
оптимал ь-на, не більше ніж |
допустима на робочих місцях постійних і непостійних |
||
|
Холодний |
Легка - Іа |
-60 |
,1 |
не більше ніж од |
|
|
Легка -16 |
-60 |
од |
не більше ніж 0,2 |
||
|
Середньої важкості- ІІа |
-60. |
,2 |
не більше ніж 0,3 |
||
|
Середньої важкості -П |
-60 |
,2 |
не більше ніж 0,4 |
||
|
Важка -III |
-60 |
,3 |
не більше ніж ,5 |
||
|
Теплий |
Легка -Іа |
-60 |
(28 °С) |
.1 |
,1-0,2 |
|
Легка -Іб |
-60 |
(27 °С) |
.2 |
.1-0,3 |
|
|
Середньої важкості - На |
-60 |
(26 °С) |
0,3 |
,2-0.4 |
|
|
Середньої важкості - 116 |
-60 |
(25 °С) |
,3 |
.2-0,5 |
|
|
Важка - III |
-60 |
(24 °С) |
,4 |
,2-0,6 |
Оптимальні мікроюііматичні умови —умови, які за тривалого і систематичного впливу на людину забезпечують найвищу працездатність і хороше самопочуття.
Допустимі мікрокліматичні умови —умови, які за тривалого і систематичного впливу на людину можуть викликати напружену роботу механізму терморегуляції, що не виходять за
межі фізіологічних можливостей організму людини, а також не призводять до дискомфорт ного відчуття.
Температура повітря визначає характер теплообміну тіла людини з оточуючим середовищем. Здатність людського організму підтримувати постійну температуру в межах +36,7°С зумовлена його терморегулятивною діяльністю.
За температури навколишнього повітря понад +38°С з'являється загальна втома, знижується продуктивність праці, погіршується розумова діяльність, послаблюється опір організму до захворювань. Під час виконання важкої фізичної роботи у приміщенні з температурою понад + 30°С людина протягом зміни втрачає 10-12 літрів вологи, що становить 10 % маси тіла людини і є небезпечним, оскільки з потом виділяються вітаміни, настає дегідратація —зневоднення. Плазма крові втрачає здатність утримувати воду. Тому рекомендують пити підсолену воду.
За зниженої температури звужуються судини м'язів та шкіри. Шкіра втрачає чутливість, біліють пальці, виникають судинні розлади капілярів та дрібних артерій, виникає припухлість, шкіра синіє та свербить. Зниження температури тіла до +35°С викликає больові відчуття, за температури +27°С настає втрата свідомості, за температури охолодженого тіла нижче +27°С настає смерть.
Порушення теплового балансу призводить до підвищення температури тіла, а у важких випадках може настати тепловий удар. Існують нормовані оптимальні та допустимі норми температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, встановлені залежно від категорії важкості робіт, періоду року.
Холодним періодом року вважається період, коли середньодобова температура на відкритому повітрі нижча за +10°С.
Теплим періодом року вважається період, коли середньодобова температура зовні приміщення становить + 10°С і вище.
Для визначення температури у виробничих приміщеннях використовуються звичайні ртутні і спиртові термометри, термопари або термоанемометри. Найчастіше температуру повітря в робочій зоні визначають за сухим термометром психрометра (рис. 3.1). Для
більш точного визначення фактичної температури повітря в приміщенні, де є значні джерела променистого тепла, використовують подвійний термометр. Один з них має загорнений термоба- лон, реагує на променисте тепло і мало реагує на конвективне. А другий містить посріблений термобалон, віддзеркалює променисте тепло і реагує на конвективне.
Рис. 3.1. Психрометри: а - стаціонарний: б - аспіраційний: 1,2 —сухий і мокрий термометри; З - резервуар з водою: 4 —трубки для
просмоктуваного повітря: 5—вентилятор з пружним заведенням
Фактична температура повітря і за допомогою подвійного термометра розраховується за формулою:
С, (3.1)
де: / —покази термометра з коефіцієнтним термобалоном, °С; іг —покази термометра з загорненим термобалоном, °С; К —константа приладу (наводиться в паспорті або в інструкції до приладу).
Відносна вологість повітря впливає на теплообмін організму, визначає теплові відчуття людини. У повітрі завжди є водяна пара, і чим виший ступінь насичення повітря вологою, тим менше її може випаруватися з поверхні тіла. Випаровування вологи практично не відбувається за відносної вологості понад 80%. Висока відносна вологість за низьких температур погано впливає на терморегуляцію організму, може викли
кати його переохолодження. Оптимальна відносна вологість —ЗО - 60% за температури 18 - 20°С.
Відносна вологість —це відношення абсолютної вологості до максимальної за певної температури.
Максимальна вологість —гранична кількість водяної пари, що насичує повітря за певної температури.
Абсолютна вологість —кількість водяної пари, що знаходиться в 1 м ' повітря, виражена в грамах.
Чим вища температура, тим нижча максимальна вологість.
Відносна вологість вимірюється психрометрами Августа, Асма- на, гігрометрами, гігрографами.
Психрометр Августа складається з сухого та вологого термометрів. Знаючи різницю температур сухого та вологого термометрів, за психрометричними таблицями визначають відносну вологість.
Швидкість руху повітря —один з факторів, що характеризує мікроклімат виробничих приміщень. Щоб уникнути протягів, швидкість руху повітря повинна бути в таких межах: 0,1 —,5 м/с при загальній вентиляції; 0,7 —,0 м/с —за місцевої вентиляції.
Швидкість руху повітря вимірюється анемометрами крильчастими СО -3 для вимірювання швидкості руху повітря в межах 0,2 —м/с та чашковим анемометром МВ -13 —за швидкості руху повітря 1 —м/с (рис. 3.2).
Рис. 3.2. Анемометри: а - чашковий; б - крильчастий: 1 —крильчатка; 2 —перемикач пуску та зупинки
Сюїад повітря. У складі атмосферного повітря міститься 78% азоту, 21% кисню, 0,03% вуглекислого газу, вуглецю, озону тощо. В закритому приміщенні склад повітря змінюється в той чи інший бік.
Коли в приміщенні є не більше 9% кисню (за нормального барометричного тиску), то може настати смерть внаслідок аноксемії' —кисневого голодування тканин організму.
За 83% азоту відчувається задуха, а за 93% настає смерть від нестачі кисню (зростання вмісту азоту означає зменшення вмісту кисню).
Допустима норма вуглекислого газу в приміщенні —,1 - 0,2%, на робочих місцях —до 0,5%.
За вмісту кисню в повітрі робочої зони від 19,5 до 20% забезпечується нормальне самопочуття людського організму. Заходи щодо забезпечення нормального мікроклімату в робочих приміщеннях:
♦ опалення,
♦ вентшіяція,
♦ кондиціонування повітря, теплоізоляція поверхонь обладнання.
В робочих зонах з підвищеною температурою повітря або в гарячих реактивних зонах обладнання використовують засоби від інфрачервоних випромінювань —каски, спеціальні рукавички, термозахисний одяг, ізолюючі апарати органів дихання тощо.
3.3. Забруднення повітря виробничих приміщень
Для забезпечення ефективної трудової діяльності необхідно забезпечувати нормальні метеорологічні умови та необхідну чистоту повітря. Внаслідок виробничої діяльності у повітряне середовище можуть надходити різні шкідливі речовини. Шкідливі речовини, контактуючи з організмом людини, за порушення вимог безпеки, можуть викликати виробничі травми, професійні захворювання
або відхилення стану здоров'я, котрі виявляються сучасними методами в процесі роботи.
Всі шкідливі речовини за характером впливу на людину можна розділити на дві групи: токсичні та нетоксичні.
Токсичні речовини взаємодіють з організмом людини, викликаючи різноманітні відхилення стану здоров'я.
Нетоксичні речовини переважно чинять подразнювальну дію на слизові оболонки дихальних шляхів, очей та на шкіру працівників.
За фізіологічною дією на людину токсичні речовини поділяються на 4 групи:
® подразнювальні, котрі діють на дихальні шляхи та слизову оболонку очей;
® задушливі, котрі порушують процес засвоєння кисню тканинами організму людини;
■■і соматичні отрути, котрі викликають порушення діяльності всього організму або його окремих систем;
© речовини, котрі чинять наркотичну дію.
УВАГА! Дія шкідливих речовин на виробництві нерідко ускладнюється різними супутніми факторами зовнішнього середовища (високою температурою повітря, шумом, вібрацією тощо).
Найбільш поширені шкідливі речовини повітряного середовища на підприємствах —пил та різного походження тонкодисперсні
аерозолі.
Запиленість виробничих приміщень —один з найшкідливіших факторів виробничого середовища. Пил викликає захворювання, є причиною підвищеної пожежо- та вибухонебезпеки виробництва, підвищує електронебезпеку виробничого процесу.
Причина пилоутворення:
Р. М. Івах, Я. І. Бсдрій, Б. О. Білінський, М. М.Козяр. ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ
> недосконалість технологічного процесу, обладнання;
> недостатня герметизація обладнання;
> порушення термінів проведення планово-попереджувальних ремонтів;
> порушення технологічних режимів, неякісне прибирання приміщень.
Пій, що віїьно знаходиться в повітрі, називається аерозолем, а пил, що осів на елементи будівельних конструкцій, виробничого обладнання тощо —аерогелем.
Пил буває органічного та неорганічного походження.
Свинцевий пил викликає зміни в нервовій системі, крові, дихальних шляхах. Нетоксичний пил подразнює шкіру, очі, вуха, ясна, а потрапляючи в альвеоли легень —викликає пневмоконікоз тошо. За роботи в атмосфері, котра містить пилдіоксиду кремнію, у працівників виникає одна з важких форм пневмоконікозу —силікоз. Шкідливість та токсичність пилу залежить:
* від його кількості, що вдихається;
* від ступеня дисперсності;
* форми пилинок;
* від хімічного складу.
За ступенем впливу на організм шкідливі речовини поділяються на 4 класи небезпеки:
® 1-й —надзвичайно небезпечні:
® 2-й —високонебезпечні;
® 3-й —помірно небезпечні;
® 4-й —малонебезпечні.
В табл. 3.2 наведені класи небезпеки залежно від показників і норми шкідливих речовин в повітрі робочої зони.
Гранично допустимою концентрацією (ГДК) шкідливої речовини у повітрі робочої зони виробничого приміщення вважається така концентрація, вплив якої на людину в разі її щоденної регламентованої тривалості не призводить до зниження працездатності чи захворювання в період трудової діяльності та у наступний період життя, а також не чинить негативного впливу на здоров'я нащадків.
Таблиця 3.2
Класи небезпеки шкідливих речовин
|
№ п/п |
Показник |
Норма для шкідливих речовин |
|
1 |
Гранично допустима концентрація (ГДК) шкідливої речовини в повітрі робочої зони, мг/м3 |
менше 0,1 |
,1 1,0 |
,1 - 10,0 |
більше 10,0 |
|
2 |
Середня смертельна доза при введенні у шлунок, мг/кг |
менше 15 |
-150 |
-5000 |
більше 5000 |
|
3 |
Середня смертельна доза при нанесенні на шкіру, мг/кг |
менше 100 |
-500 |
-2500 |
більше 2500 |
|
4 |
Середня смертельна концентрація в повітрі, мг/м |
менше 500 |
-5000 |
- 50000 |
більше 50000 |
Щодо речовин, які досить часто потрапляють у повітря робочої зони виробничих приміщень, то для них встановлені допустимі концентрації. Так, наприклад, для окису вуглецю допустимою середньоденною нормою є:
® тривалості роботи до 1 години —мг/м';
@ за тривалості роботи протягом ЗО хвилин —мг/м ';
® за тривалості роботи не б 'їльше 5 хвилин —мг/м3.
Вміст шкідливих речовин в повітрі не повинен перевищувати гранично допустимих концентрацій (ГДК), котрі оцінюються в
міліграмах на метр кубічний. За вмісту в повітрі робочої зони кількох речовин односпрямованоїдіїдля забезпечення безпеки роботи слід дотримуватися наступної умови:
ГДК\ ГДК2 ГДКп '
де: С, С2 С3... Сп —концентрації відповідних шкідливих речовин в повітрі, мг/м3; ГДКГ ГДК2... ГДКп —граничнодопустимі концентрації відповідних шкідливих речовин, мг/м3.
До шкідливих речовин односпрямованої дії належать шкідливі речовини, котрі близькі за хімічною будовою та характером впливу на організм людини.
Це, зокрема, вуглець, оксид азоту, сірчаний газ, сірчаний водень та інші вуглеводневі сполуки.
Вміст шкідливих речовин в повітрі, котре надходить у виробничі приміщення, не повинен перевищувати 0,3 ГДК, встановлених для робочої зони виробничих приміщень. Викиди в атмосферу повітря, котре містить шкідливі речовини, слід передбачати та обґрунтовувати таким чином, щоб концентрації їх не перевищували норм, вказаних в ГОСТ 12.1.005-88 иССБТ. Воздух рабочей зоньї. Общие санитарно-гигиенические требования". Допустимий вміст пилу в повітрі, котре викидається в атмосферу, варто визначати за формулами:
♦ при витраті повітря, що викидається в атмосферу більше 15 тис. м'/год С1 - 100'К;
• при об'ємі повітря, що викидається в атмосферу 15 тис. м '/год і менше С2 = ( 160 —а) К,
де СІ та С, —допустимий вміст пилу в повітрі; а —витрата повітря тис. м'/год; К —коефіцієнт, котрий приймається залежно від гранично допустимої концентрації пилу в повітрі робочої зони.
Значення К, залежно від гранично допустимої концентрації пилу в повітрі виробничих приміщень, варто приймати рівним 0,3 за ГДК пилу 2 мг/л*? та менше; 0,6 за ГДК від 2 до 4 мг/м3; 0,8 за ГДК від 4 до 6 мг/м:і та 1 за ГДК 6 мг/м'та більше.
Для визначення кіл ькості пилу в повітрі виробничих приміщень існує ваговий метод (за допомогою аспіратора для відбору проб повітря), суть якого —у протягуванні через фільтр певного об'єму досліджуваного повітря. Потім зважують фільтр на аналітичних вагах і визначають запиленість за формулою з подальшим порівнянням фактичної запиленості з допустимою.
Під час використання вимірювача концентрації пилу ВКП-1 визначення запиленості здійснюється за шкалою і тарувальним графіком.
Принцип дії приладу полягає в електризації аерозольних пилових частинок в полі від'ємного електричного коронного розряду та в подальшому вимірюванні електричного заряду, що накопичується на стінках вимірювальної камери, і пропорційному вмісту пилу в повітрі.
Особливості газового та парового забруднення повітря:
> гази та пара змішуються з повітрям на молекулярному рівні і видалити їх з повітря механічним способом досить важко;
> розповсюджуються разом з повітрям та на великі відстані і можуть забруднювати зони приміщень, що не контролюються як виробничі, призвести до неочікуваного отруєння працівників;
> не визначаються візуально і в багатьох випадках не мають запаху;
> деякі досить поширені у виробничому процесі гази мають питому вагу більшу за питому вагу повітря і накопичуються у понижених ділянках приміщень (підвалах, шахтах тощо), досягаючи значних концентрацій.
Тому у приміщеннях, де присутні небезпечні речовини 1 -го класу та де може бути аварійний викид, повинен здійснюватися безперервний контроль вмісту в повітрі шкідливих газів та пари.
Методи контролю вмісту шкідливих речовин у повітрі:
> безперервно-автоматичні —здійснюються за допомогою газоаналізаторів (ФЛ-550Г, ПГФ-1; К1-1.3 та ін.);
> індикаторні методи хімічного аналізу з використанням газоаналізаторів УГ-І, УГ-2, ГХ 4 та ін.;
> санітарно-хімічні —калориметричний, фотоколоритмічний, хроматографічний та ін.
Існує декілька методів визначення запиленості повітря в робочій зоні:
© гравіметричний —він є основним у санітарно-гігієнічній практиці, тому шо за умов сталості хімічного складу первинне значення має маса пилу, шо затрималася в організмі людини, а також маса пилу, шо міститься в одиниці об'єму повітря хімічного та дисперсного складу;
(ї розрахунковий (мікроскопічний) —визначається загальна кількість пилових часток в одиниці об'єму повітря і співвідношення їх розмірів;
© знакометричний —за допомогою поточного ульграфото-мет- ра реєструються окремі частки за умов сильного бокового світла.
Відокремлення пилу від повітря здійснюється різними способами:
^ аспіраційним —ґрунтується на просмоктуванні повітря через різні фільтри, які затримують пилові частки розміром до 0,1 мкм і більше;
седиментаційним —базується на процесі природного осідання пилу на скляні пластинки або банки з подальшим підрахунком маси пилу, що осів на 1 м2 поверхні;
електроосадженням —полягає в тому, що створюється електричне поле великої напруги, в якому пилові частки електризуються і притягуються до електродів.
Способи і заходи підтримання частоти виробничих приміщень відповідно до вимог санітарних норм:
> видалення шкідливих речовин з повітря робочої зони за рахунок природної чи механічної вентиляції, аспірації (очищення) ікон- диціонування повітря;
> запобігання проникненню шкідливих речовин у повітря робочої зони шляхом герметизації обладнання, ущільнення з'єднань, отворів, люків, удосконалення технологічного процесу;
> застосування засобів індивідуального захисту (313), особливо засобів індивідуального захисту органів дихання (ЗІЗОД).
3.4. Освітлення виробничих приміщень
Вісімдесят відсотків інформації зовнішнього світу людина отримує через очі. Якість інформації залежить від освітлення. Неякісне освітлення викликає втому організму, може стати причиною виробничого травматизму. Практика показує, що в літні місяці року внаслідок широкого використання природного освітлення нещасних випадків значно менше, ніж в осінньо-зимові місяці.
Отже, раціональне освітлення виробничих приміщень і робочих місць є одним з найважливіших заходів виробничої санітарії. Надлишок світла, як і його недостатність, шкідливий. Лампи, що сліплять, блиск від них або різка тінь можуть викликати повну втрату орієнтації працюючого, бути фактором ризику нещасних випадків чи захворюваності; брудні вікна і світильники знижують освітленість.
Пульсація світла, зміна кольорів освітлюваних предметів викликають втому зору і загальну втомлюваність, призводять до аварійності та травматизму.
Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути природним. штучним і суміжним, а за функціональним призначенням —робочим, аварійним, евакуаційним, охоронним, черговим.
У виробничих приміщеннях використовують природне та штучне освітлення залежно від типу виробничих будівель. Природне
освітлення може бути верхнім —через світлові ліхтарі даху, бічним —через вікна в стінах і комбінованим —через ліхтарі й вікна.
Природне освітлення чинить сприятливу психологічну дію на працюючого, його потрібно максимально використовувати.
Природне освітлення —це пряме або відбите світло сонця (небосхилу), іцо освітлює робочу зону через світлові прорізи.
Штучне освітлення —здійснюється штучними джерелами світла.
Суміщене освітлення —одночасне поєднання природного і штучного освітлення.
Суміщене освітлення спричинюється такими обставинами:
-0- вибрані за умовами технології та організації виробництва або об'ємно-танувальні рішення будівель не дозволяють забезпечити достатнє за нормами природне освітлення приміщень;
-ф- підвищеними вимогами стосовно якості та постійності освітлення робочих зон, які неможливо задовольнити за одного природного освітлення;
-Ф- за умовами вибору раціональних рішень будівель та допоміжних приміщень промислових підприємств приміщення повинні мати велику глибину.
Використання природного світла у виробничих приміщеннях оцінюють коефіцієнтом природної освітленості, що є відношенням освітленості всередині приміщення до зовнішньої освітленості:
кпо = -^--\оо%
Е '
Зови
де: Ет —освітленість уданій точці всередині приміщення, що створюється світлом сонця (прямим або відбитим); Ети —освітленість горизонтальної поверхні, шо створюється у той самий час ззовні світлом повністю відкритого небосхилу.
Нормові значення КПО визначаються вимогами СНиПІІ - 4 - 79 "Природне та штучне освіпьіення ".
Мінімальне значення природного освітлення нормується залежно від виду роботи, точності її виконання. За комбінованого та верхнього освітлення коефіцієнт природної освітленості змінюється в межах від 2 до 10%, а за бічного освітлення —від 0,5 до 3,5%.
Штучне освітлення використовується у тих випадках, коли освітленість для забезпечення належних умов роботи, проходу людей, транспортування недостатня в даний час доби, або природне освітлення відсутнє (приміщення без вікон, фотолабораторії тощо).
Штучне освітлення буває:
@ загальне;
® місцеве;
© робоче;
© аварійне.
Комбіноване освітлення —це поєднання загального та місцевого освітлення.
Місцеве освітлення концентрує світловий потік безпосередньо на робоче місце. Разом з тим за місцевого освітлення можна змінювати напрямок світлового потоку і освітлювати похилі й вертикальні поверхні.
Система загального освітлення приміщень передбачає розміщення світильників під стелею рівномірно і забезпечує рівномірний світловий потік або його локалізацію над певною групою обладнання.
Штучне загальне освітлення здійснюється лампами розжарення або газорозрядними лампами. На підприємствах для освітлення застосовують вакуумні (В), газонаповнені (Г), газонаповнені біоспіральні (Б) та інші види ламп розжарювання. Найкращими є люмінесцентні лампи, бо в них переважають синьо-зелені промені, на відміну від червоно-оранжевих в лампах розжарення. Спектральний склад світла люмінесцентних ламп найбільш наближений до природного світла. Люмінесцентні лампи більш економічні, ніж
лампи розжарення. Працюють вони протягом 5—тис. годин, їх світловіддача становить 30-80 лм/Вт.
Залежно від стану навколишнього повітряного середовища і вимог щодо розподілу світлового потоку застосовують різні типи світильників: ® прямого; <& розсіяного;
® рефлекторного світла.
Рис. 3.3. Світильники: а - НОБ-ЗОО з лампою розжарювання, вибухонебезпечний: 6—ПУ-100—вологозахисний (промисловий); в - "Універсаіь " УГТ-200—пи.юбризконепроникний; г - Рн-60—пилонепроникний
Рис. 3.4. Світильники з газорозрядними лампами: а, б —вбудовані в стелю, закриті, ВЛВ і ВЛК; в - світлове обладнання ЛОУ
и
б
в
г
Вибір типів світильників, їх взаємного розміщення базуються на принципі створення достатньої освітленості на робочих місцях, максимальна освітленість яких, створена штучними джерелами світла, нормується залежно під точності виконуваної роботи, контрастності з фоном, найменшого розміру об'єкта розрізнення. Попередньо проводять світлотехнічний розрахунок з метою визначення потрібної величини освітленості, способу освітлення, типу світильника тощо.
Великого значення набуває висота підвішування світильників. Найбільш раціональна висоти —,5 м.
На підприємствах організовується аварійне освітлення, яке забезпечує виконання робіт за відключення робочого освітлення, а також безпечну евакуацію людей.
Найменша освітленість робочих місць для продовження роботи за аварійного освітлення повинни складати не менше 5% нормативної освітленості, але не менше 2 Лк.
- напруга, потужність; ■ яскравість; термін експлуатації; спектральний склад світла; розмір та форма колб; світлова віддача; економічність.
Аварійне освітлення повинне мати незалежну від робочої систему енергопостачання (різні станції, незалежні генератори, акумуляторні батареї). Аварійні світильники фарбують наполовину червоним кольором або наносять червону лінію.
Штучне освітлення нормується кількісно і якісно.
Якісні показники освітлення —освіпиіеність, пульсація випромінювання, спектр випромінювання.
Світильники класифікуються за спрямуванням світлового потоку в робочій зоні та захистом від факторів навколишнього середовища.
Світильники систематично очищають від пилу —не менше одного разу на три місяці. Очищення шибок світлових отворів проводиться не рідше двох разів на рік —для приміщень із незначним виділенням пилу, і не менше чотирьох разів —зі значним виділенням пилу.
Для контролю та вимірювання освітленості на робочих зонах є люксметри типу Ю-16, Ю-17, Ю-116, Ю-117. Для автоматичного контролю освітленості в робочих зонах використовують фотодіо- ди ФХ, які вказують на недостатню освітленість.
Види світильників
*■ за напрямком світлового потоку:
- прямого світла - не менше 80% світлового потоку спрямовано на робочу поверхню;
- відбитого світла - випромінювання світлового потоку більше 80% спрямовано на стелю та верхню частину стін;
- напіввідбитого світла - 40 - 60% світлового потоку спрямовано на робочу поверхню, а решта
- на стелю;
■*•за ступенем захисту від навколишнього середовища:
- пилезахисні та пиленепроникні;
- пиленезахищені (відкриті);
- водозахищені (від потрапляння крапель зверху);
- водонепроникні або герметичні (навіть при зануренні в рідину);
- вибухозахищені та підвищеної надійності проти вибуху.
3.5. Інфрачервоне, ультрафіолетове і лазерне випромінювання та захист від них
Теплове випромінювання супроводжується поширенням променевої енергії у вигляді інфрачервоних променів. Джерелом теплових випромінювань є Сонце, розжарені і розплавлені метали, полум'я, теплообмінники, дуга електрозварювальних апаратів, люди, всі нагріті предмети.
Інфрачервоне випромінювання —це електромагнітне випромінювання (ЕМВ) невидимої частини спектру, що знаходиться в діапазоні довжин хвиль (X) 0,78 мкм —мкм.
Будь-яке тіло, температура поверхні якого перевищує температуру абсолютного нуля (-278 К), може бути джерелом інфрачервоного випромінювання. Залежно віддовжини випромінювання електромагнітної хвилі інфрачервоне випромінювання поділяють на три ділянки:
А —ближня (короткохвильова) —характеризується високою проникністю крізь шкіру Я = 0,78-1,04 мкм;
В —середня (середньохвильова) —поглинається шарами дерми та підшкірною жировою тканиною Я = 1,4-3,0 мкм;
С—далека (довгохвильова) —поглинається епідермісом
Я =3,0-1000 мкм.
температури зовнішнього середовища.
~ довжини хвиль;
—інтенсивності потоку випромінювань; величини опроміненої ділянки поверхні тіла людини;
тривалості і характеру випромінювань; захисних властивостей одягу;
Найважливіший фактор —інтенсивність опромінення і довжина хвиль. Червоні промені видимої частини спектру найбільш глибоко проникають у тканини організму людини. Нормальними умовами, шо відповідають санітарно-гігієнічним нормам, вважають такі умови, за котрих інтенсивність опромінення працівників інфрачервоними тепловими променями не перевищує 1 Дж/см2 хв.
УВАГА! Коли інтенсивність теплового опромінення перевищує допустиму величину, виникають теплові опіки різного ступеня, перегрівання всього організму.
Інтенсивність інфрачервоного випромінювання характеризується густиною потоку енергії, яка вимірюється у Вт/м8. Нормативно допустима густина потоку енергії інфрачервоного випромінювання в робочій зоні залежить від характеру ділянки випромінювання. Так, для ділянки А нормована густина потоку енергії не повинна перевищувати 100 Вт/м2 за опромінення 50% тіла і більше, для ділянки В —Вт/м2, якшо опромінюється 25-50% поверхні тіла, і для ділянки С —Вт/м2 за опромінення не більше 25% поверхні тіла.
Теплове забруднення на підприємствах викликане тим, що обладнання та апаратура під час роботи виділяють значну кількість тепла, що призводить до підвищення температури повітря у приміщенні та, як наслідок, до перегрівання організму працюючих. Під час перегрівання людини частішає пульс, частота дихання, з'являється слабкість, головний біль, зростає температура тіла, що загрожує тепловим ударом.
Коли температура повітря перевищує +36 °С, тепловіддача відбувається за рахунок виділення поту з поверхні шкіри людини, організм втрачає воду і солі. Наприклад, під час виконанні важкої фізичної праці в приміщенні з температурою +30 °С втрата вологи людиною досягає 10—літрів за зміну. Порушується робота серцево-судинної системи, людина може отримати тепловий удар, який у важких випадках стає смертельним.
Основними способами захисту працівників від інфрачервоного випромінювання є:
* збішиення відстані від джерел випромінювання;
* обмежене перебування в зоні інфрачервоного випромінювання;
* теплоізоляція випромінювання поверхні нагрітих предметів:
* екранування джерела випромінювання;
* застосування індивідуальних засобів захисту (спецодягу, спец- взуття, питної підсоленої води (5 г солі на 1л води) тощо.
До теплового випромінювання належить і ультрафіолетове випромінювання (УФВ).
УФВ —це електромагнітне випромінювання в оптичній діїянці з довжиною хвилі в діапазоні 200 —нм.
Короткохвильове ультрафіолетове опромінення у невеликих дозах позитивно діє на людський організм: вбиває мікроби і бактерії в приміщенні, але його дія протягом довгого часу викликає дерматити, офтальмію, підвищену температуру, біль голови. Тривала дія променевої теплової енергії на очі людини викликає катаракту. Джерела ультрафіолетового випромінювання —сонце, електричні дугові печі, електрозварювальні дугові апарати, газорозрядні джерела світла.
Енергетичною характеристикою УФВ є густина потоку енергії в Вт/м2. Допустима густина потоку енергії залежно від ділянки випромінювання наведена у табл. 3.3.
Таблиця 3.3
Допустима густина потоку енергії
|
Ділянка |
Довжина хвилі, |
Допустима густина |
|
вимірювання |
нм |
потоку енергії, Вт/м2 |
|
А |
...315 |
|
|
В |
. ..280 |
,05 |
|
С |
...200 |
,001 |
Заходами захисту працівника від УФВ є:
* усування генерації УФВ або зниження його рівня;
* екранування джерела УФВ;
* використання спецодягу, спецокулярів тощо.
Лазерне випромінювання. Зі зростанням простору виробничого використання лазерів на організм людини збільшується вражаль- на дія лазерного променя. Ця дія залежить від: потужності, довжини хвилі випромінювання, тривалості імпульсу, частоти повторення імпульсів, часу взаємодії, біологічних та фізико-хімічних особливостей тканин та органів.
За помірної інтенсивності випромінювання на шкірі можуть з'являтися видимі зміни (почервоніння, порушення пігментації) з досить чіткими межами ураженої ділянки. За інтенсивності випромінювання понад 100 Дж виникає кратероподібний отвір внаслідок руйнування та випаровування клітинних структур. За ведення й інтенсивності опромінення може виникати ураження внутрішніх тканин —набряки, крововиливи, змертвіння тканин, згортання крові. Навіть дуже незначні дози лазерного опромінення можуть викликати нестійкість артеріального тиску, порушення серцевого ритму, втому, роздратування, головний біль тошо.
Лазерне випромінювання небезпечне для очей людини. Вони можуть бути уражені від влучення як прямого, так і відбитого променя лазера. Наслідки ураження залежать від довжини хвилі.
Як правило, усі лазери маркіруються знаком лазерної небезпеки. Залежно від класу лазера застосовуються ті або інші заходи лазерної безпеки. В табл. 3.4. наводяться види небезпеки лазерів залежно від їх класу.
Таблиця 3.4
Небезпека випромінювання лазерів залежно від їх класу
|
Клас лазера |
Небезпека вихідного випромінювання лазера |
|
1 |
Не є небезпечним для очей та шкіри |
|
2 |
Становить небезпеку при опроміненні очей прямим або віддзеркаленим випромінюванням |
|
3 |
Становить небезпеку при опроміненні очей прямим, віддзеркаленим, а також дифузно віддзеркаленим випромінюванням на відстані 10 см від дифузно віддзеркалюючої поверхні та при опроміненні шкіри прямим або віддзеркаленим випромінюванням |
|
4 |
Становить небезпеку при опроміненні шкіри дифузно віддзеркаленим випромінюванням на відстані 10 см від цієї поверхні |
УВАГА! При використанні лазерів 2-го та 3-го класів необхідно запобігати попаданню випромінювання на робочі місця.
Лазерно шкідливу зону необхідно огородити або здійснити екранування пучка випромінення. Керування лазерами 4-го класу повинно бути дистанційним. Вони розташовуються, як правило, у окремих приміщеннях. Всі предмети в цьому приміщенні, за винятком спеціального устаткування, не повинні мати дзеркальні поверхні. Двері приміщення блокуються.
І останнє. Під час експлуатації лазерів 2-го, 3-го, 4-го класів треба не менше одного разу на рік провести періодичний дозиметричний контроль.
Отже, захист від теплового опромінення полягає в теплоізоляції, застосуванні тепловідвідних та відбиваючих і захисних екранів, застосуванні аерації, вентиляції, місцевих відсмоктувачів, кондиці- онуванні повітря, індивідуальному захисті (використання спецодягу і захисних засобів, темних окулярів, питної підсоленої води) тощо.
3.6. Захист від шуму
Після органів зору органи слуху —на другому місці за важливістю. Зростання рівнів виробничих шумів, котрі значно перевищують нормативні значення, шкідливо впливає на людський організм, знижує продуктивність праці і стає фактором ризику та виробничого профзахворювання й травматизму.
Шум —це набір звуків різної інтенсивності і частоти, що знаходяться в хаотичному, безладному поєднанні.
Швидкість поширення звукових хвиль за нормального атмосферного тиску і температури 20 °С: у повітрі —м/с; у воді - 1500 м/с; в тканинах тіла людини ——м/с. У вільному просторі звукові хвилі поширюються від джерела звуку у всі боки з однаковою швидкістю (вільне звукове поле).
Р. М. Івах, Я. 1. Бедрій, Б. О. Білінський, М. М.Козяр. ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ
т
УВАГА! Спеціалістами встановлено, що втрата слуху настає при впливі шуму в діапазоні частот 3000-6000 Гц, а при частотах 1000-2000 Гц порушується розбірливість мови.
Найбільша втрата слуху має місце протягом перших 10 років праці і з плином часу ця небезпека зростає.
У замкненому просторі (виробничі приміщення) звукові хвилі багато разів відбиваються від огороджувальних поверхонь, котрими є стіни, стелі, підлога. При цьому рівень шуму зростає, оскільки за умов утворення дифузного звукового поля має місце накладання відбитої звукової хвилі на пряму.
Класифікація шумів за походженням
_►<електромагнітний —виникає під час роботи електромагнітних пристроїв змінного струму;
аеродинамічний - виникає під час руху повітря та газів; гідравлічний - виникає при русі води та інших рідин; механічний шум виникає внислідок ударів, коливань окремих деталей і обладнання загалом.
■можуть викликати переляк та неадекватну поведінку;
можуть чинити певну дію на сенсорні функції, знижувати швидкість руху очей, звуження поля зору;
можуть викликати зміну кольорового сприйняття, порушення рівноваги, втрату больової чутливості.
За даними В. С. Джигирея, шум не лише погіршує самопочуття працівника і знижує його продуктивність праці на 10 —%, але нерідко призводить до професійних захворювань.
Тема 3. Виробнича шкідливість, методи захисту людей від її негативного впливу
Отже, боротьба з шумом має не лише санітарно-гігієнічне, аіе й велике техніко-економічне значення.
Електромагнітний шум з'являється під час дії змінних магнітних сил в електромагнітних пристроях тощо. Шум на підприємствах виникає під час роботи верстатів, агрегатів, електричних машин, електродвигунів, силових трансформаторів, вентиляційних установок, електроінструменту тошо.
Шум характеризується спектральним складом та інтенсивністю.
Людське вухо сприймає звуки в діапазоні 16 Гц —КГц. Звуки з частотою нижче 16 Гц називають інфразвуками, вище 20 КГц - ульт- развуками. Хоч їх і не чути, але вони впливають на організм людини.
Джерелом аеродинамічного шуму є рух газів, повітря, робота верстатів, штампувального преса, реактивного двигуна літака тощо (табл. 3.5).
Таблиця 3.5
Значення рівня звукового тиску різних джерел шуму
|
Джерело шуму |
Звуковий тиск. Па |
Інтенсивність звуку, дБ |
|
Шум зимового лісу в тиху погоду |
-Ю"4'5-2-Ю"4'9 |
-4 |
|
Шепіт на відстані 1 м |
-Ю"3 |
|
|
Розмова середньої гучності на відстані 1 м |
-Ю"3-1-Ю"1 |
-74 |
|
Робота верстатів, що створюють значний шум (робоче місце біля верстата) |
-Ю"1-2 |
-100 |
|
Робота пневмокомпресора, штампувального преса на відстані 1 м |
||
|
Шум ракетного двигуна літака на відстані 2-3 м |
-140 |
Орган слуху людини здатен сприймати тиск, створюваний звуком (звуковий тиск), в широкому діапазоні частот —від порогу чутності (Ро - 2 •'' ПА) до порогу больових відчуттів (Ро = 2 •2 Па) за частоти коливань 1 КГц.
Отже, людина сприймає звук, коли його інтенсивність перевищує мінімальну межу, яку називають межею слухових
відчуттів. Пороговим значенням, вираженим в Па, відповідають певні значення інтенсивності (сили) звуку. За частоти 1000 Гц прийнята сіна звуку 1(Ґ'2 Вт/м*.
На практиці для характеристики інтенсивності шуму користуються відносними одиницями —рівнем звукового тиску, або рівнем звуку (логарифмічне відношення звукових тисків), котрі вимірюються в децибелах (дБ, дБА).
Вплив шуму різної інтенсивності ілюструється такими даними:
дВА —викликає біль у вухах:
дБА —викликає порушення слухового апарату;
дБА —викликає смерть тварин протягом декількох хвилин;
дБА —викликає втому металів;
дБА —вириває заклепки з конструкцій.
Шум на 47% сповільнює ріст квітів, за постійної дії шуму рівнем 100 дБА через десять днів рослина гине.
Шум поїзда супроводжується рівнем шуму 114 дБА, токарний верстат генерує шум понад 96 дБА, а вентилятор -105 дБА.
Рівні виробничого шуму не повинні перевищувати норми, визначені в нормативному документі "Санитарньїе норми допустимого іиума на робочих местах ".
Допустимий рівень шуму на постійних робочих місцях, згідно зі граничним спектром ГС-75, складає 80 дБА.
Нормовані параметри шуму вимірюються шумомірами, частотними аналізаторами.
Шум чинить шкідливу фізіологічну дію на людський організм, зумовлює професійні захворювання. Шкідлива фізіологічна дія шуму виявляється через
* пошкодження слухового апарату,
* травми нервової системи,
* сповільнену психологічну реакцію.
Шум порушує ритм роботи серця, змінює кров'яний тиск, погіршується робота органів дихання, послаблюється пам'ять, зни
жується увага, зір. Розширення зіниць під дією шуму призводить до зниження гостроти зору, зменшується виразність усної мови, виникають неприємні відчуття.
Методи та засоби захисту від шуму:
> зниження шуму в джерелі його виникнення;
> зниження шуму на шляху його поширення від джерела;
> засоби колективного захисту;
> засоби індивідуального захисту.
Залежно від способу реалізації засоби колективного захисту можуть бути:
* акустичними;
* архітектурно-планувальними;
* організаційно-технічними.
Залежно від принципу дії акустичні засоби боротьби з шумом поділяються на засоби звукоізоляції, звукопоглинання, віброізоляції, вібродемпферування.
Зниження шуму на шляху його поширення. Зниження шуму на шляху його поширення від джерела виникнення значною мірою досягається реалізацією будівельно-акустичних заходів.
Методи зниження шуму на шляху його поширення реалізуються застосуванням:
* кожухів, екранів, вигородок, кабін спостереження (дистанцій
ного керування);
* звукоїзолюючих облицювань;
* глушників шуму, а також методів, котрі забезпечують зниження передачі вібрації від обладнання віброізоляцією та вібро- поглинанням.
Зниження шуму в джерелі виникнення
»заміна зворотно-поступального переміщення деталей
обертовим;
підвищення якості балансування обертових деталей та класу точності їх виготовлення;
► заміна ударної взаємодії деталей машин безударною;
► вдосконалення кінематичних схем;
► заміна підшипників кочення підшипниками ковзання;
► застосування матеріалів з високим декрементом затухання
(капронові, текстолітові шестерні);
► забезпечення розузгодження власних частот коливань механізму
з частотою збуджувальної сили;
* недопущення перекосів деталей і вузлів, люфтів і зазорів;
* встановлення глушників;
* застосування листового заліза з низькою магнітострикцією,
складених сердечників з метою зниження шуму трансформаторів.
Акустична обробка приміщень. Під акустичною обробкою приміщень мають на увазі облицювання частини внутрішніх поверхонь огороджень звукопоглинальними матеріалами, а також розташування в приміщенні штучних поглиначів, котрі становлять вільно підвішені об'ємні поглинальні тіла різної форми. Звукопоглинальні екрани виготовляють з пористих матеріалів. Звукова хвиля в них затихає через тертя, енергія звукової хвилі переходить у теплову енергію, а ефект звукоізоляції зростає зі зростанням частоти шуму.
Звукопоглинальними матеріалами облицьовують стелі, стіни приміщень тощо. У приміщеннях великого об'єму рекомендують використовувати звукопоглинальні перегородки і діафрагми з гладких матеріалів. У багатошарових матеріалах з повітряними проміжками ефект звукоізоляції зростає.
Найбільшого ефекту за акустичної обробки приміщень можна досягнути в точках, розташованих в зоні відбитого звуку; в зоні пря
мого звуку акустичний ефект від застосування облицювань значно нижчий.
Звукопоглинальні розташовуються на стелі та у верхніх частинах стін у приміщеннях заввишки не більше 6—м таким чином, шоб акустично оброблена поверхня складала не менше 60% загальної площі поверхонь, котрі обмежують приміщення.
У вузьких та дуже високих приміщеннях доцільно облицювання розташовувати на стінах, залишаючи нижні частини стін (до 2 м висотою) необлицьованими, або спроектувати конструкцію підвісної звукопоглинальної стелі.
X N
УВАГ4! Якщо площа поверхонь, на котрих .можливе
розташування звукопоглинальних облицювань, мала,
рекомендують застосовувати додатково штучні поглиначі,
підвішуючи їх якомога ближче до джерела, або передбачати
влаштування облицювальних щитів у вигляді куліс.
Необхідність виконання акустичної обробки приміщення визначається величиною його акустичних характеристик та коефіцієнтом звукопоглинання. Ефективність застосування акустичної обробки приміщень невелика (4 —дБ), тому за потреби її потрібно проводити у поєднанні з іншими заходами щодо шумоглушіння.
Звукоізоляція. Методами звукоізоляції можна ізолювали джерело шуму або приміщення від шуму, котрий проникає ззовні. Звукоізоляція досягається створенням герметичної перепони на шляху поширення повітряного шуму у вигляді стін, кабін, кожухів, екранів.
Звукоізопюючі кожухи. Ефективний спосіб зниження шуму —розташування джерела шуму в звукоізолюючому кожусі.
Висока звукоі золююча здатність кожуха може буги досягнута лише у випадку відсутності щілин, отворів, за умови ретельної віброізоляції кожуха від фундамента та трубопроводів, а також за наявності на внутрішній поверхні кожуха звукопоглинаючого матеріалу.
Звукоізолююча здатність кожуха визначається фізичними параметрами матеріалів та конструктивними розмірами його елементів.
Звукозахисні кабіни. Це локальні засоби шумозахисту, котрі встановлюються там, де можна протягом тривалого часу ізолювати людину від джерела шуму. Виготовляються вони зі сталі, деревно- стружкових плит тощо. Вікна з подвійним склінням герметизуються гумовими прокладками. Двері виконуються подвійними з гумовими прокладками по периметру для запобігання виникненню щілин.
Акустичні екрани. Якщо немає можливості повністю ізолювати джерело шуму або саму людину за допомогою кожухів та кабін, то частково знизити вплив шуму на людину можна за допомогою акустичних екранів, які встановлюються на шляху поширення акустичного випромінювання.
Екрани використовуються для огородження джерел шуму від сусідніх робочих місць або для відгородження частин приміщення з малошумним технологічним обладнанням від сильних джерел шуму.
Плоскі екрани ефективні в зоні дії прямого звуку, починаючи з частоти 500 Гц; випуклі екрани різноманітної форми ефективні також в зоні відбитого звуку, починаючи з частоти 250 Гц.
Застосування екранів доцільне в поєднанні з акустичною обробкою.
Екрани можуть бути виготовлені зі сталевих, алюмінієвих листів товщиною 1,5 —мм, з легких сплавів товщиною 2 —мм, фанери ——мм, органічного скла ——мм та з інших матеріалів. Для звукопоглинаючого облицювання екранів застосовуються ті ж матеріали, що й для акустичної обробки приміщень.
Глушники шуму. Глушники шуму —ефективні засоби зниження шуму, котрий виникає під час забирання повітря та викидання відпрацьованих газів у вентиляторах, повітропроводах, пневмо- інструментах, газотурбінних, дизельних, компресорних установках.
За принципом дії глушники шуму поділяються на глушники активного (дисипативного) типу та реактивного (відбиваючого) типу. В глушниках реактивного типу шум знижується за рахунок відбивання енергії звукових хвиль в системі розширювальних та резонансних камер, з'єднаних між собою за допомогою труб,
шілин, отворів. Шум знижується за рахунок відбивання звукових хвиль. Камери можуть бути всередині вкриті звукопоглинаючим матеріалом; тоді в низькочастотній ділянці вони працюють як відбивачі, а у високочастотній —як поглиначі звуку.
Індивідуальний захист органів слуху здійснюється за допомогою навушників, м'яких шоломів, які знижують рівень звукового тиску на 40 —дБ.
3.7. Вплив вібрації на людський організм та захист від неї
Вібрація руйнівно діє на людський організм, на машини, обладнання і виробничі будівлі, знижує працездатність працівників, призводить до зростання показників виробничого травматизму.
Вібрація —це механічні коливання в діїянці дозвукових і частково звукових частот, котрі передаються людині через деталі, кожухи конструкцій, через грунт, підлогу, стіни.
Джерела вібрації—динамічно незрівноважені деталі машин, пнев- мо- і електроінструменти (відбійні й електричні молотки, пневмо- і електротрамбівки, пневмогайковерти) і транспортні засоби.
Негармонійні коливання виникають внаслідок складання ряду простих коливань з різними амплітудно-частотними характеристиками. Вібрація характеризується частотою, амплітудою зміщення, віброшвидкістю і прискоренням. Найбільш небезпечні вібрації частотою 6 —Гц, яка співпадає з власною частотою коливань людського тіла. При співпаданні власної та зовнішньої частот амплітуда коливань внутрішніх органів за всіх інших однакових умов зростає. Між серцем, легенями, шлунком виникає тертя, яке зумовлює порушення їх нормальної роботи.
Вібрація поділяється на загальну і локальну. Загальна вібрація —Це коливні рухи, які передаються на весь організм. Локальна вібрація - коливні рухи, котрі передаються на окремі органи людини.
Вібрація поширюється по всьому організму людини, тканини якої добре проводять механічні коливання. Промислова вібрація частотою 4 —Гц близька до власної частоти коливань тіла людини і його внутрішніх органів й викликає резонансні явища в організмі людини та віброхворобу.
Віброхвороба —це ураження судин і нервових закінчень. Болять руки, біліють та німіють пальці, настають зміни в м'язах, кістках, сухожиллях, обмежується рухливість суглобів, виникає головний біль, запаморочення.
Вібрація може вимірюватися за допомогою абсолютних та відносних параметрів. Абсолютними параметрами для вимірювання вібрації є віброзміщення, віброшвидкість та віброприскорення. Основний відносний параметр вібрації —рівень віброшвидкості (V), котрий визначається за формулою:
V = п2п/А = псо(т /с),
де: п - число обертів за хвилину;/ —частота гармонійного коливального руху; о —колова частота; А —амплітуда коливань.
Види загальної вібрації:
> транспортна, котра виникає під час руху транспортних засобів;
> транспортно-технологічна, котра вшиває на операторів машин з обмеженим переміщенням у виробничих приміщеннях;
> технологічна, котра впливає на операторів стаціонарних машин або передається на робочі місця, котрі не мають джерел вібрації.
Нормованими параметрами є середні квадратичні значення віброшвидкостей, їх логарифмічні рівні або віброприскорення в октавних смугах частот (для загальної та локальної вібрації).
Вібрація, котра впливає на людину, нормується окремо для кожного встановленого напрямку в кожній октавній смузі. Гігієнічні норми вібрації наведено у вигляді кривих на рис. 3.5, де по горизонтальній осі відкладено середньогеометричні частоти октав, Гц, а по вертикальній - логарифмічні рівні середньоквадратичних значень віброшвидкості, дБ.
Рис. 3.5. Гігієнічні норми вібрації: 1 - вертикальна; 1"—горизонтаїїьна
транспортна; 2—транспортно-
технологічна; За —технологічна у виробничих приміщеннях;
36 —в службових приміщеннях, на суднах; Зв —у виробничих приміщеннях без вібруючих машин; Зг —в приміщеннях адміністративно- управлінських та для
розумової праці; 4 - локальна вібрація
Загальний час прані в контакті з ручними машинами, котрі викликають вібрацію, не повинен перевищувати 2/3 робочої зміни. При цьому тривалість одноразового безперервного впливу вібрації, включаючи мікропаузи, котрі входять в дану операцію, не повинна перевищувати 15 -20 хв.
Ґ \ УВАГА! Загальний час роботи з віброінструментом при
восьмигодинному робочому дні та п'ятиденному робочому
тижні не повинен перевищувати для електромонтажника
% змінного робочого часу, а для налагоджувальника -15%.
При роботі з віброінструментом маса обладнання, котре
утримується руками, не повинна перевищувати 10 кг, а сила
натискання не повинна перевищувати 196 Н.
Засоби та методи віброзахисту за організаційною ознакою поділяються на методи індивідуального та колективного захисту.
Засоби індивідуального віброзахисту (313) за міснем контакту оператора з вібруючим об'єктом поділяються на:
® 313 для рук оператора —рукавиці, вкладиші, проюіадки;
© 313 для ніг оператора —спеціальне взуття, підметки, наколінники;
® З/З для тіла оператора —нагрудники, пояси, спеціальні костюми.
Відносно джерела збудження вібрації методи колективного захисту поділяються на методи, котрі знижують параметри вібрації впливом на джерело збудження, а також ті, котрі знижують параметри вібрації в напрямку її поширення.
Вплив на джерело збудження зводиться до зміни конструктивних елементів джерела збудження та характеру змушуючих сил та моментів, зумовлених робочим процесом в машині, а також до зрівноваження окремих елементів машин та до застосування методів відлагодження від резонансу.
Відлагодження від режимів резонансу здійснюється шляхом раціонального вибору маси та пружності коливної системи або зміною частоти змушуючої сили.
У місцях поширення вібрацію можна знизити, використовуючи додаткові пристрої, котрі вбудовуються в конструкцію машини (віброізолятори, віброгасії), застосовуючи демпферні покриття, а також використовуючи антифазову синхронізацію двох або кількох джерел збудження. В окремих засобах віброзахисту можуть поєднуватися комбінації вказаних методів.
Засоби динамічного віброгасіння за принципом дії поділяються на динамічні та ударні.
Ефективність дії віброгасіїв обмежується агрегатами з дискретним збурюючим впливом практично однієї частоти. Для зниження вібрації можливе застосування віброгасіїв:
* маятникового;
* пружинного або
* плаваючого типів, а також
* віброгасіїв камерного типу.
3.8. Дія електромагнітних полів на людину та захист від них
На організм людини впродовж усього життя діють електромагнітні поля (ЕМП). Вони викликані як природними, так і антропогенними (техногенними) чинниками.
До джерел природного походження ЕМП належать атмосферна електрика, електричне та магнітне поля Землі, інтенсивність яких під дією грозових розрядів, опадів, вітрів, сонячної активності (магнітних бур) постійно змінюється.
Джерелами антропогенного (техногенного) походження ЕМП є потужні радіо- та телевізійні станції, ретранслятори, високовольтні лінії електропередач, вимірювальні прилади, засоби радіозв'язку, в тому числі і супутникового, персональний комп'ютер (ПК), промислові установки, електротранспорт, різні вимірювальні, контрольні і лабораторні прилади.
В установках індукційного нагрівання джерелами випромінювання є індуктори, високочастотні трансформатори, конденсатори. В установках діелектричного нагрівання електромагнітну енергію випромінюють робочі конденсатори та фільтри, в радіотехнічних пристроях —генератор, лінії передачі енергії від генератора до антени, антенні пристрої, радіолокатори. Під час їх роботи в навколишнє, у
тому числі і виробниче, середовище потрапляють ЕМП. ^^
УВАГА! Потужність та кількість джерел ЕМП постійно
зростає. Антропогенні ЕМП в окремих випадках у сотні разів перевищують рівень ЕМП природного походження.
Електромагнітне поле прийнято характеризувати двома складовими: електричною та магнітною. Одиницею вимірювання електричної складової поля £ прийнято (В/м), а магнітної —Н —(А/м).
Електрична складова поля визначається за формулою: Е = —, а магнітна складова —за формулою
Е =
2 яК
де; [І—напруга В; І —відстань від джерела випромінювання до точки, в якій ведеться вимірювання, м; / —сила струму. А; Я —радіус кола силової лінії поля провідника, м.
Електромагнітне поле характеризується довжиною хвилі Я, м і частотою коливань —/ Гц:
А = сТ = —, /
де: с =30 •* м/с —швидкість поширення електромагнітної хвилі; /—частота коливань, Гц; Т=1'/[ —період коливань.
Спектр електромагнітних коливань лежить у межах від міліметрів до десятків кілометрів у діапазоні від 3 •Ю4 Гц до 3 •" Гц.
^
УВАГА! Вплив ЕМП на організм людини залежить: від частоти коливань, напруженості поля, інтенсивності поля.
Під час використання струмів високої частоти виникають ЕМП, які є шкідливими для людини.
Встановлені правилами граничнодопустимі рівні (ГДР) ЕМП поширюються на діапазон частот від ЗО КГц до 300 ГГц.
Електромагнітне поле ВЧ і НВЧ, що несе з собою енергію, може самостійно поширюватися в просторі без провідника електроструму із швидкістю, близькою до швидкості світла.
Електромагнітне поле змінюється з цією ж частотою, що і струм, який його створив.
Електромагнітне поле в діапазонах 5 —частот оцінюється напруженістю поля. Одиницею виміру напруженості поля для електричної складової є вольт на метр (В/м).
Електромагнітне поле у діапазонах 9—частот оцінюється поверхневою густиною потоку енергії (ГПЕ). Одиницею виміру ГГТЕ є Ват на квадратний метр —(1 Вт/м2 = 0,1 мВт/см2 =100 мкВт/см2).
Коли дози випромінювань електромагнітних установок радіочастот (в електротермії використовуються струми радіочастот для термічної обробки металів) перевищують допустимі значення, виникають професійні захворювання. А оскільки радіоелектроніка все більше поширюється в промисловості, виникає небезпека "передозування" —важлива проблема охорони праці.
Є відомості про те, що "електронний смог" в Англії, який створюють радіостанції (передачі на ультракоротких хвилях), радарні установки, телевізійні транслятори, щорічно забирає життя 60 —тис. людей. Сильна концентрація мікрохвиль, якими щоденно опромінюється людина, може викликати генетичні відхилення.
Дія електричного поля різних частот на організм людини залежить від характеру поля, створеного генератором на робочому місці.
Таблиця 3.7
Номенклатура діапазонів частот ЕМП
|
Номер діапазону |
Діапазон частот (виключаючи нижню, включаючи верхню межу) |
Діапазон хвиль (виключаючи нижню, включаючи верхню межу) |
Відповідний метричний розподіл діапазонів |
|
5 |
від 30 до 300 кГц |
від Ю'до І03м |
Кілометрові хвилі (низькі частоти, НЧ) |
|
6 |
від 300 до 3000 кГц |
віл 103 до 102м |
Гектаметрові хвилі (середні частоти, СЧ) |
|
7 |
від 3 до 30 МГц |
від 102до 10 м |
Декаметрові хвилі (високі частоти, ВЧ) |
|
8 |
від 30 до 300 МГц |
від 10 до 1 м |
Метрові хвилі (дуже високі частоти, ДВЧ) |
|
9 |
від 300 до 3000 МГц |
від 1 до 0,1 м |
Дециметрові хвилі (ультрависокі частоти, УВЧ) |
|
10 |
від 3 до 30 ГГц |
від 10 до І см |
Сантиметрові хвилі (надвисокі частоти, НВЧ) |
|
11 |
від 30 до 300 ГГц |
від 1 до 0,1 см |
Міліметрові хвилі (надзвичайно високі частоти, НЗВЧ) |
Робоче місце біля джерела ВЧ-поля може бути як зоною індукції, так і зоною випромінювання залежно від частоти генератора і віддалі від джерела випромінювання.
У зоні індукції людина знаходиться в умовах періодичних змін електричного і магнітного полів.
У зоні випромінювання на людину діє електромагнітне поле з різними і одночасно мінливими електричними і магнітними складниками.
Джерела 5£/-випромінювання —неекрановані високочастотні елементи: індуктори, високочастотні трансформатори, конденсатори, фідерні лінії.
Джерелами ВЧ-, УВЧ- випромінювання радіопередавачів є неякісно екранові блоки передавачів, розподільчі фільтри, фідери, антенні комутатори.
Джерела НВЧ —антенно-фідерні системи, лінії електропередач (ЛЕП), генератори та окремі надвисокочастотні блоки.
Вплив електромагнітних полів на організм людини:
> за перевищення ГДР можуть стати причиною профзахворювань;
> поля надвисоких частот впливають на очі, викликають виникнення катаракти;
> внаслідок тривалого перебування в зоні дії ЕМП настає передчасна втомлюваність, сонливість або порушення сну, часто болить голова;
> викликають функціональні розлади нервової, ендокринної і серцево-судинної системи, зростає кров'яний тиск, сповільнюється пульс;
> уражаються мозок, кишечник, нирки, яєчники, збільшується число лейкоцитів;
> з'являється задуха, збільшується щитовидна загоза тощо.
ЕМП викликають функціональне порушення діяльності організму загалом та нервової системи зокрема.
Гранично допустимі рівні напруженості електричного поля (електрична складова ЕМП) виражаються середньоквадратичним (ефективним) значенням, а рівень ГПЕ, який виражається середнім значенням, визначається залежно від частоти (довжини) хвилі і режиму випромінювання за табл. 3.8.
Таблиця 3.8
Гранично допустимі рівні електромагнітних полів
|
№ діапазону |
Метричний розподіл діапазонів |
Частоти |
Довжина хвиль |
ГДР |
|
5 . |
Кілометрові хвилі (низькі частоти, НЧ) |
...300 кГц |
...1 км |
В/м |
|
6 |
Гексаметрові хвилі (середні частоти, СЧ) |
.3...3 МГц |
...0.1 км |
В/м |
|
7 |
Декаметрові хвилі (високі частоти, ВЧ) |
...30МГЦ |
...10м |
В/м* |
|
8 |
Метрові хвилі (дуже високі частоти, ДВЧ) |
...3000 МГц |
...1 м |
ЗВ/м |
Примітка. * довжина хвилі в метрах або ГДР = 7,43 —§, де -частота в М Гц.
Діапазони, наведені в таблиці, виключають нижню, включають верхню межі частоти.
ГДР, наведені вданій таблиці, не поширюються на радіозасоби телебачення, які нормуються окремо.
Перерахунок ГДР залежно від часу опромінення населення не допускається.
Контроль інтенсивності опромінення повинен проводитись не рідше 1 разу на рік, а також за введення в дію нових чи реконструйованих старих генераторних установок і за зміни умов праці.
Технічні засоби захисту реалізуються шляхом використання здатності полів рефлектуватись (відбиватись) або поглинатись. Встановлюються екрани, поглиначі потужності.
Метод рефлектування. Найкращі рефлектуючі властивості мають метали з високою електропровідністю, діелектрики з великими втратами (сталь, мідь). Екрани бувають сітчасті та суцільні. Листи екранів повинні мати надійний контакт між собою та обов'язково заземлюватися.
Метод поглинаючих навантажень. Використовуються екрани з поглинаючим покриттям, матеріали з каучуку, пінополістиролу, поліуретану, котрі повністю поглинають ЕМП. Може використовуватися спеціальна гума. Повне поглинання електромагнітних хвиль можливе в матеріалах, для котрих діелектрична стала та магнітна проникність рівні. Оскільки ця вимога не завжди виконується, то поглинанні екрани обладнуються конічними шипами, які
збільшують поглинальну здатність. Коли з технічних причин неможливо екранувати джерело випромінювання, то екранують робочі місця або переносять їх на безпечну віддаль.
Засоби захисту людини від дії ЕМП:
організаційні
> не допускати до роботи підлітків віком до 18років, осіб, хворих на хвороби серця, крові, нервової системи, очей:
> проводити щорічний медогляд, надавати додаткову відпустку та скорочений робочий день;
> раціональне розташування обладнання;
> встановлення оптимальних режимів роботи обслуговуючого персоналу;
технічні
> метод рефлектування;
> метод поглинаючих навантажень;
індивідуальний захист.
Індивідуальний захист. Якщо рівень інтенсивності ЕМП перевищує допустимі значення, тоді використовують індивідуальні засоби захисту:
® індивідуальні екрани, виготовлені з металізованих матеріалів;
® радіозахисні окуляри ОРЗ-5 зі скла, що відбиває ВЧ, УВЧ, НВЧ випромінювання;
© капюшони, халати або комбінезони з металізованої бавовняно-паперової тканини.
Скло окулярів покривається плівкою з двоокису олова, яке відбиває ЕМП приблизно на ЗО дБ.
3.9. Охорона праці користувачів персональних комп'ютерів (ПК)
Широке промислове та побутове використання ПК актуалізувало питання охорони праці їхніх користувачів. Найбільш повним нормативним документом щодо забезпечення охорони праці користувачів ПК є "Державні санітарні норми і правила роботи з візуальними дисплейними терміналами (ВДТ) електронно-обчислювальних машин" ДСанПіН 3.3.2.007-98.
Дотримання вимог цих правил може значно знизити наслідки несприятливої дії на працівників шкідливих та небезпечних факторів, які супроводжують роботу з відеодисплейними матеріалами, зокрема можливість зорових, нервово-емоційних переживань, серцево-судинних захворювань. Виходячи з цього, роботодавець повинен забезпечити гігієнічні й ергономічні вимоги щодо організації робочих приміщень для експлуатації ВДТ, робочого середовища, робочих місць з ВДТ, режиму праці і відпочинку при роботі з ВДТ тощо, які викладені у Правилах.
Відповідно до встановлених гігієнічно-санітарних вимог (ГОСТ 12.1.005-88, СН 4088-86) роботодавець зобов'язаний забезпечити в приміщеннях з ВДТ оптимальні параметри виробничого середовища (табл. 3.9).
Таблиця 3.9
Норми мікроклімату для приміщень з ВТД
|
Пора року |
Категорія робіт |
Температура повітря, С, не більше |
Відносна вологість повітря, % |
Швидкість руху повітря, м/с |
|
Холодна |
Легка - 1 а |
...24 |
...6 |
од |
|
Легка - 1 б |
...23 |
."б |
.1 |
|
|
Тепла |
Легка - 1 а |
...25 |
...6 |
,1 |
|
Легка - 1 б |
...24 |
...6 |
,2 |
Природне освітлення в приміщеннях з ВДТ має здійснюватися через вікна, орієнтовані переважно на північ або північний схід і
забезпечувати коефіцієнт природної освітленості не нижче ніж 1,5%. Для захисту від прямих сонячних променів, які створюють прямі та відбиті відблиски з поверхні екранів 1ІК і клавіатури, повинні бути передбачені сонцезахисні пристрої, вікна повинні мати жалюзі або штори.
Основні вимоги до виробничого приміщення для експлуатації ВДТ
воно не може бути розміщено у підвалах та цокольних поверхах;
-к площа на одне робоче місце в такому приміщенні повинна становити не менше 6,0 м', а об'єм не менше 20,0 м3;
воно повинно мати природне та штучне освітлення відповідно до СНІП 11-4-79;
в ньому мають бути шафи для зберігання документів, магнітних дисків, полиці, стелажі, тумби тощо, з урахуванням вимог до площі приміщення;
т^ щоденно проводити вологе прибирання;
А> поруч з приміщенням для роботи з ВДТ мають бути обладнані:
• побутова кімната для відпочинку під час роботи;
• кімната психологічного розвантаження.
Таблиця 3.10
Рівні іонізації повітря приміщень при роботі на ВДТ
|
Рівні |
Число іонів 1 см3 повітря |
|
|
п+ |
п- |
|
|
Мінімально необхідні |
||
|
Оптимальні |
-30000 |
-5000 |
|
Максимально допустимі |
Штучне освітлення в приміщеннях з робочим місцем, обладнаним ВДТ, має здійснюватись системою загального рівномірного
освітлення. Як джерело штучного освітлення мають застосовуватись люмінесцентні лампи ЛБ.
Вимоги по освітлення приміщень та робочих місць під час роботи з ВДТ
* освітленість на робочому місці повинна відповідати характеру зорової роботи, який визначається трьома параметрами: об'єктом розрізнення - найменшим розміром об'єкта, що розглядається на моніторі ПК; фоном, який характеризується коефіцієнтом відбиття; контрастом об'єкта і фону;
* необхідно забезпечити достатньо рівномірне розподілення яскравості на робочій поверхні монітора, а також в межах навколишнього простору;
* на робочій поверхні повинні бути відсутні різкі тіні;
* в полі зору не повинно бути відблисків (підвищеної яскравості поверхонь, які світяться та викликають осліплення);
* освітленість повинна бути постійною під час роботи;
* варто обирати оптимальну спрямованість світлового потоку і необхідний склад світла.
УВАГА! Застосування світильників без розсіювачів
та екрануючих грат заборонено. —
Щодо допустимих рівнів звуку та електромагнітних випромінювань і електричного поля в приміщеннях під час роботи з ВДТ, то вони вказані в табл. 3.11.
Гігієнічні норми до організації і обладнання робочих місць з ВДТ. При розташуванні елементів робочого місця користувача ВДТ слід враховувати:
робочу позу користувача;
простір для розміщення користувача;
ф~ можливість огляду елементів робочого місця;
9 можливість ведення захистів;
<* розміщення документації і матеріалів, які використовуються користувачем
Таблиця 3.11
Допустимі рівні звуку, еквівалентні рівні звуку і рівні звукового тиску в октавних смугах частот
|
Вид трудової діяльності |
Рівні звукового тиску в дБ в октавних смугах із середньогеометричними частотами, Гц |
|
,5 |
1000 |
Рівні звуку, еквівалентні рівні звуку, дБА/дБАекв. |
||||||||
|
Програмісти ЕОМ |
||||||||||
|
Оператори в залах обробки інформації на ЕОМ та оператори комп'ютерного набору |
||||||||||
|
В приміщеннях для розташування шумних агрегатів ЕОМ |
Конструкція робочого місця користувача ВДТ має забезпечити підтримання оптимальної робочої пози. Робочі місця з ВДТ слід так розташувати відносно вікон, щоб природне світло падало збоку, переважно зліва (рис. 3.6).
Рис. 3.6. Розміщення робочих місць відносно вікна
Робочі місця з ВДТ повинні бути розташовані від стіни з вікнами на відстані не менше 1,5 м, від інших стін —на відстані 1 м, відстань між собою —не менше ніж 1,5 м.
Таблиця 3.12
Допустимі параметри електромагнітних випромінювань і електричного поля
|
Види 1ІОЛЯ |
Допустимі параметри поля |
Допустима поверхнева щільність потоку енергії (інтенсивність потоку енергії), Вт/м2 |
|
|
за електричною складовою (Е), В/м |
за магніт ною складовою (Н), А/м |
||
|
Напруженість електромагнітного поля, 6 кГц - 3 МГц |
|||
|
3 МГц - ЗО МГц |
— |
||
|
ЗО МГц-5 ГГц |
- |
- |
Продовження таблиці 3.12
|
Електромагнітне поле оптичного діапазону в ультрафіолетовій частині спектру: УФ-С (220 - 280 мм) |
,001 |
||
|
УФ-В (280 - 320 мм) |
,01 |
||
|
УФ-А (320 - 400 мм) |
,0 |
||
|
в інфрачервоній частині спектру: 0.76 - 10,0 мкм |
,0 - 70,0 |
||
|
Напруженість електричного поля ВДТ |
вВ/м |
При розміщенні робочого місця поряд з вікнами кут між екраном дисплея і площиною вікна повинен складати не менше 90°
(для виключення відблисків). Частину вікна, що прилягає, бажано зашторити. Недопустиме розташування ПК, за якого працюючий повернений обличчям або спиною до вікон кімнати або задньої частини ПК, в яку монтуються вентилятори. При розміщенні робочих столів з ПК слід дотримуватись таких відстаней: між бічними поверхнями ПК - 1,2 м, від тильної поверхні одного П К до екрана іншого ПК - 2,5 м (рис. 3.7).
Монітор повинен бути встановлений таким
Рис. 3.7. Розміщення робочих місць з ПК
Рис. 3.8.
Ири^и.П^с
чином, щоб верхній край екрана знаходився на рівні очей. Екран монітора ПК залежно від висоти символів повинен знаходитись на відстані 400 - 800 мм від очей користувача (рис. 3.8).
Для забезпечення точного та швидкого зчитування інформації в зоні найкращого бачення площина екрана монітора повинна бути перпендикулярною нормальній лінії зору. При цьому повинна бути передбачена можливість переміщення монітора навколо вертикальної осі в межах ±30" (справа наліво) та нахилу вперед до 85° і назад до 105° з фіксацією в цьому положенні.
Клавіатура повинна бути розташована так, щоб на ній було зручно працювати двома руками. Клавіатуру слід розміщати на поверхні столу на відстані 100 —мм від краю. Кут нахилу клавіатури до столу повинен бути в межах від 5 до 15°, зап'ястя на долонях рук повинні розташовуватись горизонтально до площини столу (рис. 3.9).
Принтер повинен бути розміщений у зручному для користувача положенні, так, щоб максимальна відстань від користувача до клавіш управління принтером не перевищувала довжину витягнутої руки користувача.
Конструкція робочого стола повинна забезпечувати можливість оптимального розміщення на робочій поверхні обладнання, що
правильно
Не правильно
Рис. 3.9. Положення зап 'ястя та кисті під час роботи на клавіатурі
використовується, з врахуванням його кількості та конструктивних особливостей (розмір монітора, клавіатури, принтера, ПК та ін.) і документів, а також враховувати характер роботи, шо виконується.
Вимоги до режимів праці і відпочинку при роботі з ВДТ. Під час роботи з ВДТ для збереження здоров'я працівників, запобігання профзахворюванням і підтримки працездатності встановлюються внутрішньозмінні регламентовані перерви для відпочинку.
Тривалість регламентованих перерв під час роботи з ЕОМ за 8-годинної денної робочої зміни залежно від характеру праці:
15 хвилин через кожну годину роботи —для розробників програм із застосуванням ЕОМ;
хвилин через кожні дві години —операторів із застосуванням ЕОМ;
хвилин піаія кожної години роботи за ВДТ —для операторів комп'ютерного набору.
УВАГА! У випадках, коли виробничі обставини не дозволяють
застосовувати регламентовані перерви, тривалість безперервної роботи з ВДТ не повинна перевищувати 4 годин.
Для зниження нервово-емоційного напруження, втомленості зорового аналізатора, для поліпшення мозкового кровообігу і запобігання втомі доцільно деякі перерви використовувати для виконання комплексу вправ, які передбачені ДСанПіН 3.3.2.007-98, в тому числі і для сеансів психологічного розвантаження у кімнаті з відповідним інтер'єром та кольоровим оформленням.
Ігнорування санітарних правил і норм роботи з ВДТ може викликати у осіб, які з ними професійно працюють, загальну втому, зорову втому, болі та відчуття піску в очах, відчуття засміченості й свербіння очей, болі в хребті, закам'янілість та оніміння м'язів шиї та плечового поясу, пошкодження дисків хребта, порушення постави, судоми м'язів ніг, синдром К8І-хронічний розтяг зв'язок, синдром тунелю Карпаля, головні болі, поганий сон, депресивні стани тощо.
УВАГА! Виконання вимог ДСанПіН 3.3.2.007-98 повинне стати нормою всіх користувачів, які професійно працюють
з ВДТ.
Тема 4
АНАЛІЗ І ПРОФІЛАКТИКА ПРОФЕСІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ТА ВИРОБНИЧОГО ТРАВМАТИЗМУ
Чи знаєте ви, що ...
© за приблизними оцінками щороку в світі внаслідок виробничого травматизму гине близько 300 тис. чоловік;
® у деяких країнах світу фінансові витрати в результаті нещасних випадків та аварій за розмірами наближаються до державних витрат на потреби національної оборони;
® за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) смертність від нещасних випадків на сьогодні заіімае третє місце після серцево-судинних і онкологічних захворювань. Крім того, якщо від таких захворювань потерпають в основному люди похилого віку, то внаслідок нещасних випадків —переважно люди молодого та середнього віку;
® аналіз причин смертності в Україні (1994 —рр.) показує, що саме нещасні випадки у виробничій та невиробничій сфері є головною причиною смерті людей у працездатному віці (приблизно 35% усіх смертей у цьому віці);
Ф в Україні щорічно майже 17 тис. чоловік стають інвалідами, чисельність пенсіонерів внаслідок трудового каліцтва перевищує 160 тис. чоловік;
<& щорічна загальна сума виплат на фінансування пільгових пенсій та пенсій з трудового каліцтва, відшкодування заподіяної шкоди потерпілим на виробництві та інших виплат, пов'язаних із незадовільними умовами праці, перевищує 1 млрд грн;
Ф за розрахунками німецької ради підприємців наслідки нещасних випадків коштують у 10 разів дорожче, ніж вартість заходів щодо їх запобігання;
& фахівці міжнародної організації підрахували, що економічні витрати, пов'язані з нещасними випадками на виробництві, складають понад 1% світового внутрішнього продукту. На ці кошти, орієнтовно, можна забезпечити харчування протягом року близько 75 млн людей (всього населення Німеччини ).
4.1. Поняття, причини і види виробничого травматизму
Охорона праці як наукова дисципліна оперує специфічними термінами. Ось тлумачення декотрих з них, що вживаються в цій темі.
З Травма —порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок дії небезпечних виробничих факторів.
ії Нещасний випадок —випадок з людиною внаслідок непередбаченого збігу обставин та умов, за котрих завдається шкода здоров'ю або настає смерть потерпшого. Нещасний випадок на виробництві пов 'язаний з дією на працівника небезпечного виробничого фактора.
® Виробничий травматизм характеризується сукупністю травм і нещасних випадків на виробництві.
® Професійне захворювання —патологічний стан, зумовлений тривалою роботою за шкідливих умов праці і пов 'язаний з над
мірним напруженням організму або несприятливою дією виробничих факторів.
® Робоче місце —місце постійного або тимчасового перебування працівника в процесі трудової діяльності.
® Шкідливі речовини —речовини, які під час контакту з організмом людини можуть викликати захворювання або зміни стану здоров'я.
® Джерело небезпеки —фактор, що супроводжує виробничий процес і становить небезпеку для персоналу та для населення регіону і навколишнього середовища.
Факти для роздумів:
* За даними МОП, щорічно у всьому світі фіксується близько 125 млн випадків виробничого травматизму.
* У Європі від нещасних випадків та професійних захворювань потерпають щорічно близько 10млн осіб, з яких майже 8 тис. гине.
* Загалом у всіх країнах світу кожні 3 хв гине людина, а кожні 2 с травмується 8 осіб.
У 2002 р. в Україні на виробництві всього було травмовано майже 31 тис. чоловік —на 76,8% менше, ніж у 1992 р., смертельно травмованих у 2002 р. було 1325 осіб —на 48,6% менше, ніж у 1992 р. Скоротилась за цей період і кількість випадків професійних захворювань в Україні.
Отже, підсумковим показником всіх зусиль в галузі охорони праці є динаміка виробничого травматизму та професійної захворюваності.
УВАГА! В Україні помітна тенденція до зменшення кількості випадків як загального, так і смертельного травматизму.
Позитивні зміни в динаміці травматизму та профзахворюваності немалою мірою зумовлені:
зниженням обсягів виробництва;
& неповною зайнятістю працюючих;
перетіканням робочої сшиї з травмонебезпечних виробництв в комерційні та інші невиробничі структури, неповним обліком травматизму та захворюваності.
Проте позитивні зрушення в економіці України протягом 2003—р. супроводжуються зростанням випадків смертельного травматизму, зокрема в таких галузях економіки України, як вугільна промисловість, агропромисловий комплекс, хімічна промисловість, машинобудування, будівництво, транспорт та ін.
Основними причинами смертельних травм в названих галузях економіки є:
— в агропромисловому комплексі:
• невиконання вимог посадових інструкцій та інших нормативних актів з охорони праці (21,3%);
• порушення трудової й виробничої дисципліни (19%);
• допуск до роботи без навчання (11%);
• порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів, устаткування, машин, механізмів (9%);
• незадовільний технічний стан транспортних засобів (3,9%);
— в хімічній промисловості:
• невиконання вимог посадових інструкцій (15%);
' порушення трудової і виробничої дисципліни (15%);
• порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів (9%);
— на транспорті:
• невиконання інструкцій з охорони праці (12%);
• порушення трудової й виробничої дисципліни (10%);
• порушення правил дорожнього руху (8%);
— в металургійній промисловості:
' невиконання інструкцій з охорони праці (12%);
• порушення трудової й виробничої дисципліни (10%);
• порушення вимог безпеки під час експлуатації засобів виробництва (10%);
— в машинобудуванні:
• невиконання вимог посадових інструкцій (13%);
' порушення трудової й виробничої дисципліни (10%);
• допуск до роботи без навчання та перевірки знань з охорони
праці (6%);
— на будівництві:
• порушення трудової й виробничої дисципліни (12%);
• невиконання інструкцій з охорони праці (11%);
• невиконання вимог посадових інструкцій (10%);
— невиробничій сфері:
• порушення трудової й виробничої дисципліни (11%);
• протиправні дії інших осіб (10%);
' допуск до роботи без навчання та перевірки знань з охорони праці (9%).
За даними національного науково-дослідного інституту охорони праці, значна кількість працівників травмується або гинуть в групових нещасних випадках, що виникають на виробництві. Так, за 1994 —рр. сталося 1586 групових нещасних випадків, в яких постраждало 4965 осіб, з них 1643 особи загинуло.
Успішна профілактика виробничого травматизму та професійної захворюваності можлива лише за умови ретельного вивчення причин їх виникнення.
Складною в Україні є і ситуація з професійною захворюваністю. Щорічно на підприємствах країни реєструється понад 2,5 млн професійних захворювань. Професійна патологія зареєстрована у осіб понад 185 професій, серед яких значною є частка професій невиробничої сфери. Зростає профзахворюваність працівників, пов'язана з використанням електронно-обчислювальної техніки.
Причини виробничого травматизму
* організаційні - відсутність або неякісне проведення навчання з
питань охорони праці; відсутність контролю; порушення вимог інструкцій, правил, норм, стандартів; невиконання заходів щодо охорони праці; порушення технологічних регламентів, правил експлуатації устаткування, транспортних засобів, інструменту; порушення норм і правил планово-попереджувального ремонту устаткування; недостатній технічний нагляд за небезпечними роботами; використання устаткування, механізмів та інструменту не за призначенням;
► технічні —несправність виробничого устаткування,
механізмів, інструменту; недосконалість технологічних процесів; конструктивні недоліки устаткування, недосконалість або відсутність захисних загороджень, запобіжиш пристроїв, засобів сигналізації та блокування;
► санітарно-гігієнічні - підвищений (вище ГДК) вміст в повітрі
робочих зон шкідливих речовині недостатнє чи нераціональне освітлення; підвищені рівні шуму, вібрації; незадовільні мікрокліматичні умови; наявність різноманітних випромінювань вище допустимих значень; порушення правил особистої гігієни;
психофізіологічні - помилкові дії внаслідок втоми працівника через надмірну важкість і напруженість роботи; монотонність праці; хворобливий стан працівника; необережність; невідповідність психофізіологічних чи антропометричних даних працівника використовуваній техніці чи виконуваній роботі.
4.2. Методи аналізу виробничого травматизму та профзахворювань
Важливим моментом профілактики виробничого травматизму іа профзахворювань є систематичний аналіз факторів, що їх спричиняють.
> статистичнии
> монографічний
> топографічний
> економічний
> метод анкетування
> метод експертних оцінок.
Статистичний метод базується на вивченні травматизму за документами: звітами, актами, журналами реєстрації. Це дозволяє групувати випадки травматизму за певними ознаками: за професіями потерпілих, за робочими місцями, цехами, стажем, віком, причинами травматизму, обладнанням, яке спричинило травму тошо.
Для оцінки рівня травматизму розраховують показники його частоти та важкості:
де: Пчт—показник частоти травматизму; А —кількість випадків травматизму за звітний період; Т —середньоспискова чисельність працівників; Пвт —показник важкості травматизму; Д—кількість днів непрацездатності.
Показник непрацездатності —це число людино-днів непрацездатності, шо припадає на 1000 працівників:
Ці показники дозволяють вивчати динаміку травматизму на підприємстві, організаціях та установах, порівнювати його з іншими суб'єктами ринкової економіки.
Монографічний метод полягає в детальному обстеженні всього комплексу умов праці, технологічного процесу, обладнання робочого місця, прийомів праці, санітарно-гігієнічних умов, засобів колективного та індивідуального захисту. Іншими словами, цей
Пчт=А- 1000/7і; ПНГ=Д/А,
(4.1)
(4.2)
ППТ= 1000 Д/Г.
(4-3)
метод полягає в аналізі небезпечних та шкідливих виробничих факторів, притаманних лише тій чи іншій (моно) дільниці виробництва, обладнанню, технологічному процесу. За цим методом поглиблено розглядають всі обставини нещасного випадку, якщо необхідно, то виконують відповідні дослідження та випробування. Дослідженню підлягають: цех, дільниця, технологічний процес, основне та допоміжне обладнання, трудові прийоми, засоби індивідуального захисту, умови виробничого середовища, метеорологічні умови в приміщенні, освітленість, загазованість, запиленість, шум, вібрація, випромінювання, причини нещасних випадків, шо сталися раніше на даному робочому місці. Відтак, і нещасний випадок вивчається комштексно.
Топографічний метод грунтується на тому, що на плані цеху (підприємства) відмічають місця, де сталися нешасні випадки. Це дозволяє наочно бачити місця з підвищеною небезпекою, які вимагають ретельного обстеження та профілактичних заходів. Повторення нещасних випадків в певних місцях свідчить про незадовільний стан охорони праці на даних об'єктах. На ці місця звертають особливу увагу, вивчають причини травматизму. Шляхом додаткового обстеження згаданих місць виявляють причини, котрі викликали нешасні випадки, формують поточні та перспективні заходи щодо запобігання нещасних випадків для кожного окремого об'єкта.
Економічний метод полягає у вивченні та аналізі втрат, що викликані виробничим травматизмом.
Метод анкетування. Розробляються анкети для робітників. На підставі анкетних даних (відповідей на запитання) розробляють профілактичні заходи щодо попередження нещасних випадків.
Метод експертних оцінок базується на експертних висновках (оцінках) умов праці, на виявленні відповідності технологічного обладнання, пристосувань, інструментів, технологічних процесів вимогам стандартів та ергономічним вимогам, що ставляться до машин, механізмів, обладнання, інструментів, пультів керування.
Під дією шкідливих факторів на виробництві у робітників можуть виникати гострі професійні або хронічні отруєння і захворю
вання. Розслідування й облік професійних отруєнь та захворювань здійснюються згідно з діючим Положенням. Розслідуванню підлягають всі вперше виявлені хронічні та гострі професійні отруєння і захворювання.
З метою кількісної оцінки рівня захворюваності на виробництві розраховують показник частоти випадків захворювань та показник важкості захворюваності Пвз (кількість днів непрацездатності, шо припадають на 1000 працюючих).
де: 3 —кількість випадків захворювань; Д —кількість днів непрацездатності за звітний період; Т—загальна кількість працюючих.
Роботодавець зобов'язаний інформувати працівників про стан охорони праці, причини нешасних випадків, професійних захворювань та про заходи, котрих вжито для їх усунення та для забезпечення умов праці на рівні нормативних вимог.
П43=3■ 1000/Г; Пвз = Д/3,
(4.4)
(4.5)
Тема 5
ЕРГОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ ОХОРОНИ ПРАЦІ
5Л. Основні цілі та завдання ергономіки
Термін "ергономіка"означає "закон праці". Його ввів ше у 1857 р. Войнех Ястшембовський. Під ергономікою розуміють галузь знань, яка комплексно вивчає трудову діяльність людини у системах ЛМНС з метою забезпечення її ефективності, безпеки та комфорту.
Мета ергономіки —підвищення ефективності системи ЛМНС, забезпечення безпеки праці.
Завдання ергономіки:
0 розробка основ проектування діяльності людини-оператора з врахуванням специфіки експлуатації технічних систем та факторів навколишнього середовища;
вивчення закономірностей взаємодії людини з технічнішії системами та навколишнім середовищем;
формування принципів побудови системи ЛМНС та алгоритмів дії у них людини-оператора;
розробка перспективних форм праці людини і пов'язаних з нею технічних систем, факторів навколишнього середовища;
розробка методів дослідження, проектування та експлуатації ЛМНС, які забезпечують безпеку людини, ефективність праці.
Предметом ергономіки є трудова діяльність людини у процесі взаємодії з технічними системами та в умовах особливого впливу на неї факторів навколишнього природного середовища.
Основним об'єктом ергономіки є система ЛМС. Проблемами взаємодії людини та машини займається також інженерна психологія, яка вивчає закономірності процесів інформаційної взаємодії людини у системі ЛМС.
Основні завдання інженерної психології:
> аналіз функцій людини у СМНС, вивчення структури та класифікація форм діяльності оператора;
> вивчення процесів опрацювання інформації людиною-операто- ром;
> вивчення впливу психологічних факторів на ефективність СМНС;
> розробка принципів та методів професійного відбору і підго
товки операторів у СМНС.
5.2. Ергономічні вимоги до організації місця праці
У системі ЛМС завжди є 3 елементи: предмет праці, засоби праці та суб'єкт праці. Найменшою цільною одиницею, де присутні вказані елементи, є місце праці.
Місце праці —це зона, де є необхідні технічні засоби, де відбувається трудова діяльність людини.
Місце праці обладнане засобами відображення інформації, органами керування та допоміжним обладнанням.
Організацією місця праці називається проведення системи заходів щодо його обладнання засобами та предметами праці і їх розташуванням у визначеному порядку.
За рахунок належної організації місця праці досягається:
-у- оптимізація умов трудової діяльності;
-ф- безпека праці;
-у- максимальна ефективність праці.
Органи керування мають захист від випадкового довільного вмикання (механічний опір, блокування, укриття тошо).
При організації робочого місця враховують основні антропометричні дані людини. Найважливішою характеристикою робочого місця є зона досягнення моторного поля.
Моторне поле —це простір робочого місця, в якому розміщені органи керування та інші технічні засоби, в якому людина здійснює рухові дії для виконання робочого завдання.
Під зоною досягнення моторного поля робочого місця розуміють частину простору, обмежену крайніми точками, яких можуть досягнути руки та ноги людини, котра не змінює свого положення.
Розрізняють зони легкого та оптимального досягнення.
Легке досягнення —при русі рук у плечовому суглобі з опорою.
Оптимальне досягнення —рух у ліктьових суглобах з опорою.
При організації місця праці потрібно враховувати:
® ступінь рухливості оператора (сидячи, стоячи, сидячи-сто- ячи);
® конфігурацію і спосіб розміщення каналів індикаторів та органів керування;
® потребу в огляді робочого простору;
© необхідність використання робочої поверхні для писання та інших робіт, розміщення телефонів, розташування інструкцій та ін.
Велике значення має правильний вибір робочого сидіння. Конструкція робочого сидіння повинна забезпечити підтримку основної робочої пози, не утруднювати робочих рухів, зміну положення, забезпечити умови для відпочинку.
Ергономіка виробила конкретні вимоги до антропометричних показників обладнання.
Характеристика пульта:
• загальна висота: "сидячи" —мм, "стоячи" —не більше 1800 мм;
• висота розміщення органів керування для положення «сидячи» 530 - 1040 мм, стоячи - 1000 - 1500 мм.
Характеристики стільця (місця для сидіння):
• форма сидіння —квадратна;
• форма спинки —прямокутна вгнута;
• розмір сидіння —x400 мм, спинки —•мм;
• кут нахилу сидіння назад - 50 —°; —кут нахилу спинки —- 100°;
Розміри вільного місця для ніг:
• висота —не менше 600 мм;
• ширина —не менше 500 мм;
• глибина —не менше 400 мм.
Досягнення органів керування по горизонталі —півколо радіусом 600 мм. Встановлені також відстань між органами керування, їх розміри, зусилля переміщення, величина переміщення, напрямок переміщення.
5.3. Ергономічні вимоги до режимів праці та відпочинку
Продуктивність праці, працездатність людини в багатьох випадках визначаються правильним встановленням режиму праці та відпочинку, що означає зміну періодів праці та відпочинку протягом доби, тижня і довшого терміну.
Реалізація основних ергономічних вимог до режимів праці та відпочинку дозволяє забезпечити необхідний рівень працездатності, зменшити втому, зберегти здоров'я людей.
96
При розробці режимів праці та відпочинку необхідно встановити:
-> тривалість періодів безперервної праці протягом доби (тривалість робочої зміни);
-> інтервали між періодами безперервної праці (між змінами);
~> кількість змін, які забезпечують чергування;
-> тривалість та форму відпочинку.
Для операторів, які працюють з екранами дисплеїв та інших індикаторів, можуть бути рекомендовані наступні режими праці та відпочинку.
Тривалість безперервної праці не повинна перевищувати 4 —годин. В іншому випадку працездатність через втому зору раптово знижується. Під час праці, яка не допускає відхилення уваги, її тривалість слід скорочувати. Наприклад, оператор, який слідкує за екраном індикатора, найуважніше і найточніше працює протягом перших ЗО хвилин чергування. За цей час він допускає мінімальну кількість помилок (пропусків та хибних тривог). А далі, внаслідок втоми зорового аналізатора, кількість помилок зростає майже в два рази і залишається незмінною до кінця другої години. Потім спостерігається нове зростання кількості помилок через загальну втому оператора. Тому для підтримки високої ефективності праці може бути рекомендований тридцятихвилинний період чергування з наступною тридцятихвилинною перервою.
Для обслуговуючого персоналу, при роботі якого допускаються нерегламентовані перерви і не погрібне постійне перебування на місці праці, тривалість безперервної праці може перевищувати 6 годин.
Тривалість відпочинку повинна бути у 2 рази (а при інтенсивному навантаженні —у 3 рази) більшою, ніж тривалість безперервної роботи.
Максимальний інтервал між періодами праці не повинен перевищувати 48 годин, тому що більша тривалість відпочинку призводить до значного збільшення часу спрацьованості (у 4 - 10 разів).
Організація відпочинку має дві мети:
> зняти втому, яка виникла внаслідок попередньої праці;
> забезпечити швидке включення у роботу відпочиваючої зміни (збереження трудової готовності).
При організації відпочинку між періодами праці потрібно передбачити використання різних його форм —активної і пасивної.
Під активною формою відпочинку розуміють переключення на інший вид діяльності (у тому числі спортивні ігри тощо). Пасивна форма відпочинку у процесі праці —це прийняття оператором зручної пози, яка потрібна для розслаблення м'язів. У неробочий час сон є пасивною формою відпочинку. Часто персонал, який змінюється з чергування, має схильність увесь вільний час присвячувати сну як вдень, так і вночі. Гака форма відпочинку не є оптимальною і не знімає втоми. Справа в тому, що емоційна напруга —це специфічна втома, мобілізація уваги має дуже різні наслідки, які порушують нормальне засинання та знижують глибину сну. Тому необхідна дія, яка знижує стан напруги.
У той же час прямий перехід від сну до чергування збільшує час включення у роботу, що супроводжується розпорошенням уваги, періодом дрімання. Тут також треба полегшити перехід людини до праці.
Питання чергування змін протягом доби мусить вирішуватися на основі врахування добової ритміки фізіологічних функцій, а також таких міркувань, як організація харчування, особливості місця проживання, поїздка на роботу тощо. Добова ритміка фізіологічних функцій —це закономірні циклічні зміни активності організму людини протягом доби. Досвід показує, що протягом доби існують 2 яскраво виражені цикли зниження активності: вдень —з 13 до 15 години, вночі —з півночі до 5 години. У цей час кількість помилок оператора помітно збільшується. Тому початок зміни потрібно встановити о 8 —годині, коли початок роботи співпадає з піднесенням загальної активності організму.
При організації праці протягом тижня, місяця потрібно враховувати ту обставину, що з часом організм людини пристосовується до нічної праці і часто злам складеного стереотипу негативно впливає на його працездатність. Разом з тим довготривала праця в нічну зміну порушує соціальні та інші зв'язки, що викликає негативну психологічну реакцію. Тому доцільніше чергувати роботу у денну та нічну зміни.
Тема 6
МОДЕЛЮВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ НЕБЕЗПЕЧНИХ СИТУАЦІЙ
За умов функціонування систем "людина-машина" з різних причин виникають небезпечні ситуації. Тому великого значення набуває вміння оцінити характер їх можливих наслідків з точки зору розробки ефективних заходів щодо попередження аварійності та травматизму [12].
Умови, за котрих існує навіть малоймовірна можливість впливу на людину небезпечного фактора, можна назвати небезпечними умовами (НУ), а дії людини, що не відповідають науково обґрунтованим нормам професійної поведінки, —небезпечними діями (НД).
Здійснюючи небезпечні дії, оператор може перебувати в обставинах: мети, часу, місця, причин та способу дії. Випадкове співпа- дання (поєднання) в певний момент часу небезпечних умов та небезпечних обставин (НО) створює реальну можливість виникнення нової випадкової події —небезпечної ситуації (НС) За небезпечною ситуацією з певним ступенем ймовірності виникають наслідки - сприятливий наслідок (СН), аварія (А) або травма (Т).
Нижче наводиться узагальнена логічна модель процесу виникнення небезпечної ситуації з можливими наслідками від дії декількох небезпечних факторів на певному робочому місці (ПРМ) (див.
Рис. 6.1):
^ ^ ГН А ГУНВФ
^ т £ну
Обставини Умови
Рис. 6.1. Узагальнена модель процесу виникнення небезпечної ситуації
Процес формування та виникнення небезпечної ситуації може починатися з моменту появи на робочому місці однієї або декількох небезпечних умов або дій (НУ або НД) при появі 11ВФ. Навіть якщо при появі НВФ з'явилася одна випадкова подія (НУ або НД), то можна вважати, шо вже з'явилася реальна небезпека, хоча її ймовірність може бути незначною.
Небезпечна ситуація виникає в потоці випадкових статистично залежних або незалежних випадкових подій, причому таким чином, шо на початку цього потоку знаходиться небезпечна умова НУ або небезпечна дія НД, або їх поєднання. В цьому випадку можна точно визначити ту початкову подію, з котрої розпочинається потік наступних випадкових подій і закінчується небажаними наслідками. Припинення такого потоку можливе шляхом усунення початкової події, котра і є причиною виникнення всіх подальших подій. Аналіз взаємозв'язків між випадковими подіями, котрі формують небезпечну ситуацію, дозволяє визначити пріоритет такої випадкової події.
Така ситуація ілюструється наведеною нижче узагальненою схемою (рис. 6.2).
Ця схема об'єднує в собі небезпечні ситуації різних видів.
Рис. 6.2. Узагальнена схема
взасмозв 'язківміж випадковими подіями та їх наслідками в процесі виникнення небезпечної ситуації
СН
А
Т
Основні з них можна подати так:
1. НУ >НС >СНД,Т
2. НД >НС >СНД,Т-
3.Н У >НД >НС >СНА,Т-
4.Н Д >НУ >НС >СНАД-
5.НУ ] >НУ2 к..НУп >НС >СНА,Т-
6.НД , >НД2—>...ндп >НС >СНА,Т-
Схема ілюструє лінійні потоки випадкових подій. Такі потоки виникають внаслідок поєднання статистично залежних випадкових подій.
Якщо потоки випадкових подій формуються одночасно з формуванням випадкових статистично залежних подій, то вони будуть мати розгалужену форму.
В процесі проведення контролю, технічної експертизи детально описують небезпечні умови, можливі небезпечні дії в поєднанні з кожною небезпечною умовою та конкретні ситуації з можливими наслідками. Після цього на підставі логічного аналізу вибирають заходи щодо попередження розвитку небезпечної ситуації. Необхідно вибирати заходи щодо усунення такої небезпечної умови або дії, з котрих починається розвиток процесу виникнення небезпечної ситуації.
Оскільки будь-яку небезпечну ситуацію завжди формує декілька статистично залежних або незалежних між собою випадкових подій, то вірогідність можливого її виникнення можна визначити шляхом розрахунку відповідної ймовірності наступним чином:
Небезпечна ситуація виникає від декількох залежних випадкових подій (НУ1, НУ2 ... НД1, НД2) з відомими ймовірностями Р(НУІ), Р(НУ2) ... Р(НДІ), Р(НД2). Ймовірність виникнення небезпечної ситуації можна розрахувати за формулою множення ймовірностей цих подій:
Р(НС) = Р(НУІ) •Р(НУ2) •Р(НД1) •Р(НД2).
Якщо небезпечну ситуацію створюють дві статистично незалежні події (наприклад НУ і НД) з ймовірностями Р(НУ)та Р(НД), то ймовірність небезпечної ситуації можна розрахувати за формулою:
Р(НС) =Р[Р(НУІ) +Р( НУ2) +Р(НД)] =
= Р(НУ1)+Р(НУ2)+Р(НД)-Р(НУ1) •Р(НУ2)-
-Р(НУ1) •Р(НД)-Р(НУ2) •Р(НД)+Р(НУ1) •Р(НУ2) •Р(НД).
У випадку, коли небезпечна ситуація формується з випадкових подій, кількість котрих перевищує три, то її ймовірність легше розрахувати, розбивши попередньо вхідні події на групи по 2 або по З події.
Таким чином, вивчення умов, процесів формування небезпечних ситуацій, їх моделювання та оцінка шляхом розрахунку ймовірності виникнення дозволяє прогнозувати небезпечні ситуації, обгрунтовано розробляти ефективні заходи щодо їх попередження.
6.1. Психологія безпеки праці в загальній проблемі психології
Психологія в найзагальнішому розумінні —це наука про психіку.
Назва походить від грецьких слів "рьі/іе" —душа та "логос" - вчення. В залежності від часу, рівня життя та розвитку суспільства, напрямку розвитку тієї чи іншої філософської школи по-різному розуміють роль психології в жюті та суспільних процесах.
Психіка —це властивість високоорганізованої матерії —мозку. В процесі розвитку живої матерії, її організованості, при ускладненні протікання розумових процесів розвивається і відображаюча (відби- вальна) система, що пов'язано з роботою кори головного мозку, розвитком нервової системи і виникненням найпростіших суб'єктивних явищ - переживань, емоцій та виникаючими на їх основі найпростішими формами пізнання —відчуттями. Мозок (го
ловний і спинний) є центром нервової системи, головним координатором її периферійної частини —нервів, пучків волокон, покритих мієліновою оболонкою, що розходяться по всьому тілу. І МОЗОК, і нерви складаються з нейронів, тобто нервових клітинок, які з'єднані одні з одними відростками. Мозок має кілька частин. В хребті розміщений спинний мозок, що відповідає за різні процеси життєзабезпечення організму (травлення, дихання, кровообіг тощо). Великі півкулі головного мозку складаються з вузлів і кори головного мозку, які керують всією психікою людини.
В основі роботи мозку лежить рефлекс (від лат. —відображення), тобто закономірно виникаюча відповідь організму на подразнення, які ідуть із зовнішнього середовища або внутрішніх органів.
Російський вчений І. М. Сєченов, аналізуючи рефлекси головного мозку, виділив три головних ланки його роботи. Початкова ланка —зовнішнє подразнення і перетворення його органами чуття в процес нервового збудження, що передається в мозок: робота "давачів" —рецепторів, переробка первинної інформації на нервові імпульси і передача їх у мозок. Пошкодження загального ланцюга "рецептор (давач) —нервові зв'язки —частини головного мозку" призводять до втрати здатності людини розрізняти певні подразнення. Середня —процеси збудження і виникнення на цій основі психічних станів (відчуття, думки, уявлення, почутгя тощо). Кінцева ланка —зовнішні рухи. При цьому він підкреслював, шо середня ланка рефлексу з його психічним елементом не може бути відділена від двох інших ланок (зовнішнього подразнення і відповідної післядії), які є природним початком і кінцем середньої ланки.
У безпеці життєдіяльності велику увагу приділяють роботі ланцюга "рецептор-нервові зв'язки-мозок", його складові отримали окрему назву: "ана,іізатори". Звичайно, кожна людина має свої індивідуальні пороги сприйняття подразнень, час передавання, аналізу і реагування на подразнення. Саме через різницю в роботі аналізаторів, їх стану в різних ситуаціях одного і того ж індивіда вивчається їх дія, робота нервової системи, а також індивідуальні психофізіологічні властивості, їх вияв у тих чи інших умовах або Н'Д впливом різних обставин.
Ідеї /. М. Сєченова про рефлекторний характер психіки, про регулятивну роль поведінки людей і тварин були експериментально підтверджені і конкретизовані І. П. Павловим, котрий відкрив закономірності мозкового регулювання при взаємодії з оточенням у тварин, а також у людини —при взаємодії з зовнішнім середовищем. Сукупність поглядів І. П. Павлова на ці закономірності називають вченням про вищу нервову діяльність.
Основні положення цього вчення полягають у наступному. Тваринам властиві два види рефлексів: безумовні, які виникають довільно (безумовно), коли на організм діє зовнішній або внугрішній подразник, і умовні, які виникають тільки за певних умов. Безумовні рефлекси є вродженими. До них, наприклад, відносять харчовий, больовий, оборонний, статевий рефлекси. Умовні рефлекси не є вродженими, вони виробляються в результаті неодноразових повторень подразнень, однотипних реакцій організму на ці подразнення та виникнення інформаційного оберненого зв'язку. Проте умовні рефлекси можна не тільки набувати, але й втрачати (це важливо знати при забезпеченні безпеки життєдіяльності на виробництві —тривале уникнення роботи з устаткуванням призводить до втрати навиків з безпеки праці, шо вимагає додаткового проведення навчань з охорони праці —інструктажів). Таку рефлексну діяльність /. П. Павлов назвав тимчасовим нервовим зв'язком. Необхідно зауважити, що тимчасові нервові зв'язки можуть утворюватись в корі головного мозку не тільки в результаті появи подразників (сигналів) та наступного їх закріплення, але й в результаті дослідних випадкових дій, які приводять до досягнення цілі.
Умовно-рефлекторну діяльність кори великих півкуль /. П. Павлов назвав сигнальною діяльністю мозку, адже подразники зовнішнього середовиша дають організму сигнали про те, шо має значення для нього в навколишньому середовищі. Сигнали, викликані різними предметами та явищами, що діють на органи чуття (рецептори), надходячи у мозок, викликають відчуття, сприйняття, уявлення —це було названо першою сигнальною системою. Ця система є як у людей, так і в тварин.
Проте, у людини виник ще надзвичайний додаток до механізмів нервової діяльності —людська мова. За допомогою слова можуть
бути заміщені сигнали першої сигнальної системи —образи-сиг- нали. Наприклад, студент або викладач може сказати або оголосити про кінець заняття, замінивши звичний звук дзвоника словами. В даному випадку слово —ие друга сигнальна система. Обидві системи перебувають в постійній взаємодії та зв'язку. За допомогою другої сигнальної системи (мови) людина навчилась розширювати свої відомості про оточуюче середовище, збагачувати свої знання окремими фактами, встановлювати важливі для себе закономірності.
Вчені-психологи вважають, що мозок є головним елементом саморегулювальної системи. Це означає, що мозок не просто відповідає на зовнішні подразнення, а й контролює, регулює виконувані за його вказівкою дії. Це можливо лише в тому випадку, коли є зворотна інформація про результативність виконаної дії. Обернений зв'язок у вигляді сигналів, які надходять в кору головного мозку про зміни навколишнього середовища при реагуванні організму, є четвертою ланкою системи, якою сучасна наука доповнює уявлення про рефлекторну діяльність психіки. Таким чином, рефлекс —це кільце або спіраль, яка розростається в результаті дії оберненого зв'язку і яка може вимагати уточнення рухів органів тіла. Відсутність сигналів зворотного інформаційного зв'язку виключає можливість точного реагування організму на будь-які внутрішні або зовнішні подразнення.
Саме за допомогою апарату зворотного зв'язку проводиться сгіівставлення результатів дії з образом, виникнення якого випереджує цей результат та виступає як своєрідна модель дійсності. Випереджаюче відображення дозволяє людині передбачити результати не тільки дій, шо здійснюються, а й плануються, вчинків та тривалої діяльності. Без випереджаючого відображення людина не може організувати чи спланувати свої дії. Якщо воно погано розвинене у людини, то їй потрібні постійні підказування і безпосереднє керівництво. Такі люди найчастіше сліпо виконують чужу волю. Людина, яка не передбачає або погано передбачає наслідки, не може бути самостійною. Що чим краще розвинене випереджаюче відображення, то тим людина самостійніша, активніша та ініціативніша в трудовій діяльності та навчанні.
Спостерігаючи за поведінкою людей і тварин в різноманітних ситуаціях, досліджуючи напрямки їх рішень, торкаючись різних аспектів поведінки в критичних ситуаціях, вчені-психологи дійшли до розуміння у визначенні характеристик досліджуваних людей, класифікації поведінки та їх психологічних особливостей.
Неповторність ансамблю тілесної і психічної організації конкретної людини відбивається в понятті «індивід».
Кожна людина мас свої особисті риси, властивості, характер, відношення, що робить її неповторною індивідуальністю. На світі нема двох людей, які б в особистому відношенні були абсолютно однакові. Людина як цілісна система вктючає в себе дві підсистеми: організм (з його антропофізіологічною організацією) і особистість (з її психічною організацією). Ці дві системи взаємопов'язані та зумовлюють розвиток кожної. Розвиток людини, її потенційні можливості значною мірою закладені в генетичному коді (марксистська теорія стверджує, що в генетичному коді закладений тільки розвиток організму, науковці ж розвинутих країн вказують на можливість вміщення в генетичному коді як біологічного, так і психологічного розвитку індивіда), а формування особистості здійснюється в міру вкіючення в різні види діяльності в певних історично-суспільних відносинах. Розвиток особистості здійснюється з набуттям соціального досвіду. Разом з набуттям соціального досвіду у людини відбувається і розвиток свідомості як вищої форми відображення об'єктів дійсності за допомогою мови. Саме розвиток свідомості характеризує становлення людини як особистості.
6.2. Особистість та її характеристика
Особистість —це людина як носій свідомості. Що чим активніша діяльність людини, то тим виразніше та яскравіше будуть проявлятися особливості (риси) її особистості. Сукупність особливостей особистості, які створюють неповторний об
рис, прийнято називати індивідуальністю особистості. Очевидно, шо людина особистістю не народжується, оскільки їй ще необхідно розвинути та удосконалити свою свідомість. Необхідно також розуміти, що людина може й перестати бути особистістю, хоча як індивід може продовжувати жити та існувати, зберігаючи деякі психічні процеси, властиві для людини-особистості (наприклад при тяжких психічних хворобах).
Індивідуальність особистості складається з особливостей різних рис особистості, причому вплив соціального і біологічного (як складових) у них не однаковий. Є якісні сторони особистості, в розвитку яких роль біологічного, вродженого —велика (наприклад темперамент), але є якісні сторони (мислення, пам'ять, уява), в розвитку яких домінуючу роль відіграють особливості навчання. Ще більше зростає роль навчання в розвитку таких якостей, як знання, навики, вміння. Певну групу складають такі якісні сторони, як спрямованість особистості (інтереси, ідеали, переконання, світогляд тощо), у формуванні яких роль біологічного мізерна, проте роль соціального досвіду, а особливо виховання, виключно велика.
На основі критерію співвідношення соціального і біологічного в якісних сторонах, рисах особистості, в її структурі виділяють чотири ієрархічні взаємно скориговані (тобто які перебувають у певному зв'язку або виступають в певних співвідношеннях) підструктури:
п направленість особистості;
Ц досвід;
и індивідуальні особливості психічних процесів;
и психічні властивості.
Крім цього, в структурі особистості виділені дві загальні інтегративні підструктури (характер і здібності), які, на відміну від ієрархічних підструктур, є дотичні до всіх чотирьох рівнів ієрархіїта вбирають в себе якісні характеристики з підструктур кожного виділеного рівня.
Одночасно особливості окремих характеристик чотирьох Підструктур не вичерпують особливостей особистості, оскільки
на ці підструктури накладаються дві загальні підструктури: характер і здібності. Крім цього, на всі ієрархічні і дотичні підструктури можуть накладатись тимчасові психічні стани, що значно відхиляють протікання всіх психічних процесів та змінюють психічні властивості особистості. У психології безпеки життєдіяльності, приділяючи велику увагу всій ієрархічній підструктурі, виділяють, однак, психічні процеси, властивості і стани як найбільш впливові у конкретних виробничих обставинах.
Психічні процеси —елементарні психічні явища, які включені в більш складні види діяльності та складають основу психічної діяльності.
Без них неможливе формування знань і набуття життєвого досвіду. Розрізняють сенсорноперцептивні (відчуття і сприйняття), мнемічні (пам'ять), інтелектуальні (мислення і уява) процеси. Часова тривалість психічних процесів —від частин секунд до десятків хвилин.
Психічні властивості —це якості особистості: темперамент, характер, талант, схильності, переконання, знання, навики, вміння та звички, а також більш стійкі особливості психологічних процесів.
Всі ці властивості притаманні людині якщо не упродовж всього життя, то, принаймні, достатньо тривалий його період.
Психічні стани відрізняються різноманітністю і тимчасовим характером. Психічні стани визначають особливості психічної діяльності в конкретний момент (період) і можуть позитивно або негативно впливати на протікання всіх психічних процесів.
Виходячи із завдань психології праці і проблем психології безпеки праці, виділяють виробничі психічні стани і особливі психічні стани, вивчення яких та вміння їх використання мають велике значення в організації профілактики аварійності і виробничого травматизму.
До основних властивостей особистості, які найбільш життєво необхідні в різних ситуаціях, належать:
■Ф характер; темперамент;
-Ф здібності.
Характер —система основних, найбільш окреслених якостей людини, які виявляються в її індивідуальних діях, поведінці та спілкуванні з іншими людьми.
Характер зумовлений типом вищої нервової діяльності та індивідуальним життям людини (умовами побуту, діяльності, вихованням, навчанням). У психології розрізняють чотири групи рис характеру:
1. Ставлення людини до колективу, до інших людей, до суспільства.
Позитивні сторони цієї групи: доброта, чуйність, вимогливість, колективізм, патріотизм.
Негативні сторони —байдужість, безпринципність, розрахунок, заздрість, зловтіха, егоїзм.
2. Ставлення людини до праці.
Позитивне ставлення виявляється в працьовитості, наполегливості, ініціативності, сумлінності, акуратності.
Негативне ставлення —лінощі, байдужість до роботи, поверховість.
3. Ставлення людини до себе.
Характеризується почуттям власної гідності, правильним розумінням гордості, самокритики, сором'язливості.
4. Ставлення до речей виявляється в акуратності або неохайності.
Серцевиною характеру є воля, яка пов'язана з силою характеру, його твердістю, наполегливістю і рішучістю. Всі ці риси особистості стають рисами характеру тільки в разі задоволення трьох вимог:
® при їх чіткій окресленості;
® при тісно скоригованому взаємозв'язку;
© у випадку їх виявлення через різні види діяльності.
З усіх рис характеру виділяють основні види: © моральні (чуйність, делікатність, уважність); © вольові (рішучість, наполегливість, твердість); © емоційні (запальність).
Відповідно до класифікації К. Г. Юнга виділяють три типи характерів:
© екстраверти;
© інтроверти.
Інтровертивність (від лат. іпіго —всередину, уєтіо — повертати) —психологічна характеристика характеру особистості, яка направлена на внутрішній світ думок і переживань, тобто самозаглибленість.
Екстравертивність —психологічна характеристика особистості, яка направлена на зовнішній світ і оточення, а діяльність такої особистості відповідає зацікавленням навколишнього світу.
Темперамент —виявлення в діяльності людини її типу нервової системи, індивідуально-психологічних особливостей особистості, в яких проявляються сила, врівноваженість та рухомість її нервових процесів.
Поняття темпераменту вживається з 5 ст. від Різдва Христового, коли йото ввів грецький вчений і лікар Гіппократ, позначивши таким чином стійкі індивідуальні особливості людини, динамічну своєрідність психічного і душевного життя. За Гіппократом, всі тіла мікро —і макросвіту складаються з одних і тих самих стихій. Переважання однієї з чотирьох стихій визначає темперамент. (В перекладі з латинського темперамент - належне співвідношення час
тин, змішування їх). Правильне змішування забезпечує здоров'я людини, неправильне —призводить до хвороби. Виходячи з учення про чотири рідини стихії, що їх називають гуморами (з лат. —волога, сік), відомий лікар античності Клавдій Гален (2 ст. до Різдва Христового) розробив типологію темпераментів, яку вживають і тепер, виділивши сангвініків (в перекладі з латинської —переважання крові), флегматиків (з грецької —переважання слизу), холериків (з грецької —переважання жовчі), меланхоліків (з грецької —переважання чорної жовчі).
/. П. Павлов висловився, що тип темпераменту визначається особливостями вищої нервової діяльності людини. Він відкрив і описав ці особливості, до яких належать:
а) сіна нервової системи, тобто працездатність нервових клітин, здатність нервової системи витримувати великі перевантаження;
б) урівноваженість процесів збудження і гальмування;
в) рухомість —здатність нервових процесів швидко змінювати один одного.
В основу кожного типу темперамен ту покладено певне поєднання головних властивостей, які називають типом вищої нервової діяльності, та які /. П. Павлов традиційно назвав:
^ сангвінічний;
^холеричний; флегматичний; меланхолічний.
Серед психічних властивостей, які мають велике значення для практичної діяльності особистості, виділяють також спрямованість і здібності.
Спрямованість особистості —властивість, яка певним чином характеризує внутрішній світ людини, її духовні цінності та організацію життєвої діяльності. Спрямованість особистості
зумовлюється світоглядом людини, системою її поглядів на суспільство, спосіб життя, працю, ставлення до людей.
Розрізняють моральну, побутову і професійну спрямованість особистості.
Спрямованість особистості базується на потребах усвідомлення людиною того, шо необхідно для її життя, діяльності та розвитку. Потреби, що виникають, спонукають особистість до активного пошуку шляхів задоволення їх, стають внутрішніми стимулами діяльності —мотивами.
Використовуючи всі свої властивості, людина бере участь у всіх формах усвідомленої активності, тобто бере участь у діяльності.
Щодо здібностей, то під ними розуміють індивідуальні особливості, які є суб'єктивними умовами успішного здійснення нею певної розумової діяльності. Здібності не зводяться до знань, вмінь і навичок, вони виявляються у швидкості, глибині і міцності оволодіння, способами і прийомами діяльності.
6.3. Діяльність, її види та розуміння в безпеці
праці
Діяльність —це активна взаємодія людини з середовищем, в якому вона досягає свідомо поставлені цілі, що формуються при виникненні певних потреб.
Кожна конкретна діяльність має свою індивідуальну структуру, яка уточнює загальну структуру діяльності, куди входять загальна ціль діяльності, її мотиви, окремі дії, а також навики, психічні акти та результати. Будь-яка діяльність здійснюється в результаті множини взаємозв'язаних дій.
Дія —це відносно закінчений акт діяльності, в процесі якої досягається конкретна, яка не поділяється на більш прості, ціль.
Дія має подібну до діяльності психологічну структуру: ціль —мотив —результат. В залежності від психічних актів, які домінують, розрізняють дії: сенсорні, моторні, вольові, мислячі, мнемічні (залучення пам'яті). Останні дві дії об'єднуються терміном "розумові дії".
Сенсорні дії —це дії по сприйняттю об'єкта, наприклад визначення розміру предмета, його розміщення, переміщення в просторі, оцінка його стану.
Моторні дії —спрямовані на зміну положення об'єкта в просторі шляхом його безпосереднього переміщення (руками, ногами) або безпосередньо з застосуванням знарядь праці (переключення швидкості при управлінні автомобілем; закріплення деталей в лещатах; ручне нарізання різьби за допомогою мітчика чи шашки тощо).
Моторні та сенсорні дії найчастіше об'єднуються в трудовій діяльності у сенсомоторні дії.
Сенсомоторні дії, спрямовані на зміну стану або властивостей предметів навколишнього світу, називають предметними діями.
Будь-яка дія складається із певних рухів, які зв'язані у просторі та часі. Важливо зауважити, що виконання предметної дії полягає в здійсненні певної системи рухів, яка залежить від цілі дії, властивостей предмета, на який ці дії направлені, та умов дій.
В кожній робочій дії можна розрізнити три її сторони: механічну, фізіологічну та психологічну.
Процес, узагальнюючий психіку з її вираженням —м'язовим рухом, називається психомоторикою.
Закономірності психомоторних процесів особливо важливі при вивченні таких виробничих дій, де необхідні висока точність, співрозмірність та координація рухів. У поняття гісихомоторики входять сенсомоторні процеси, ідеомоторні процеси та емоційно- моторні процеси.
Сенсомоторні процеси —це процеси, в яких здійснюється зв'язок сприйняття та руху.
В цих процесах розрізняють чотири психічних акти:
> сенсорний момент реакції - процес сприйняття;
> центральний момент реакції —процеси, пов'язані з обробленням сприйнятого, ідентифікацією, оцінкою та вибором;
г моторний момент реакції—процеси, що визначають початок та кінець руху;
> сенсорне коригування руху (обернений зв'язок).
Ідеомоторні процеси —зв'язують уяву про рух з виконанням руху.
Емоційно-моторні процеси —процеси, що пов'язують виконання рухів з емоціями, почуттями та психічними станами, в яких перебуває людина.
Аналіз процесів має виключне значення в ході професійного навчання, а також при розвитку конструктивно-логічної творчої діяльності.
Оскільки діяльність є процесом, то в ній, як і у всякому процесі, можна виділити певні етапи: постановка цілі, планування роботи, виконання, здійснення діяльності, перевірка результатів діяльності, співставлення результатів діяльності з запланованими, підбиття підсумків роботи та її оцінка. Важливо, щоб працівник умів виділяти ці етапи в своїй діяльності (чи навчанні), тоді він буде озброєний інструментом удосконалення своєї роботи.
Серед великої багатогранності видів діяльності можна виділити найголовніші, що забезпечують існування людини і формування її як особистості: спілкування, гра, навчання і праця (трудова діяльність).
Спілкування в найширшому значенні може бути визначене як взаємодія індивідів, під час якої проходить обмін інформацією на основі взаємного психічного відображення.
Спілкування заключається в обміні інформацією, шо передається шляхом почутих (усна мова), видимих (письмова мова) та відчутних (тактильна форма сприйняття письмової мови у сліпих) слів між передаючим та сприймаючим, які послідовно можуть мінятися місцями. Спілкування може використовуватись не тільки як самостійна діяльність зі своєю ціллю, мотивами, діями, способами їх виконання та результатами, тобто структурою як виду діяльності, але і як компонент та умова виконання інших видів діяльності (ігрової, навчальної, трудової). Для виділення спілкування як самостійного виду діяльності необхідно, щоб у нього були свої, усвідомлені суб'єктом цілі та інші компоненти структури. В якості цілей спілкування як самостійної діяльності можуть виступати:
• осягнення внутрішнього світу іншої людини або відкриття їй власного внутрішнього світу;
# дія на психіку іншої людини або групи людей з наміром прищепити їй (їм) певні мотиви або відношення (до себе самого, до тих чи інших сторін оточуючої дійсності).
Праця посідає особливо важливе місце в діяльності людини, де гра та навчання виступають як підготовка до праці.
Трудова дія/іьність (праця) розглядається як специфічна поведінка людини, яка забезпечує її виживання, перемогу над іншими видами та використання нею сил і багатств навколишнього середовища.
За своєю природою трудова діяльність є суспільною. Потреби суспільства її формують, визначають, спрямовують і регулюють. Люди в процесі праці, діючи і впливаючи на природу, створюють все, шо необхідно для задоволення їх матеріальних і духовних потреб. Разом з тим праця —вирішальна умова формування особистості, її здібностей, розумових та моральних якостей, свідомості.
Гра —це вид поведінки тварин та діяльність людини, ціллю якої є саме здійснення "діяльності", а не практичні результати, котрі досягаються з її допомогою.
Використовуючи гру, можна формувати не тільки моральні якості людини, а й вольові, розвивати логіку. Тому гра відображає суспільні відносини, а кожен її учасник формується як особистість.
Навчання —це діяльність, безпосередньою ціллю якої є засвоєння людиною певних знань, навиків та вмінь.
Знання —це інформація про значущі властивості світу, яка необхідна для успішної організації тих чи інших видів теоретичної або практичної діяльності. Навики —це дії, які, будучи сформовані в Результаті вправляння, характеризуються високим ступенем засвоєння і відсутністю поелементної свідомої регуляції та контролю. Вміння —це способи виконання дій, які забезпечуються сукупністю набутих знань та навиків в умовах, що змінюються.
Навчання —це основний спосіб розвитку людини як свідомої особистості на основі засвоєння нею теоретичного і практичного досвіду людства.
В навчанні все підпорядковане розвитку особистості. Це особлива діяльність, де навмисно встановлюють цілі, зміст, принципи, методи та організаційні форми навчальної роботи, які найкращим чином забезпечують форму знань і навиків, уміння та здібностей учнів.
6.4. Предмет та основні завдання психології безпеки праці
Психологія безпеки праці —одна з галузей психологічних наук, яка вивчає психологічні особливості поведінки працівників та психологічну сторону нещасних випадків, які виникають в процесі проведення робіт чи інших видів діяльності, та дає рекомендації, розробляє методи і настанови з підвищення безпеки праці.
Сучасна психологія безпеки праці —об'єднання розгалуженої системи психологічних дисциплін за аспектами розвитку психіки, відношення особистості і суспільства, конкретної діяльності. У ній можна виділити елементи педагогічної, медичної, юридичної, інженерної, спортивної психологій, а також психології мистецтва, вікової, порівняльної, індивідуальної, соціальної.
Об'єктом психології безпеки праці є людина з характерними індивідуальними рисами і особливостями поведінки, які виявляються в процесі роботи та можуть служити джерелом конфліктів чи нещасних випадків.
Предметом дослідження в психології безпеки праці є:
♦ психічні процеси працюючих, за якими можна встановити відповідність тій чи іншій роботі;
♦ психічні властивості працюючих, які допомагають передбачити поведінку в різних ситуаційних випадках;
♦ психічні стани —тимчасові розлади психічної діяльності, викликані важкістю робіт та впливом різноманітних хімічних та фізичних факторів;
♦ особливості психофізіологічної поведінки працюючих.
Причини виробничих травм, які пов'язуються з психологією безпеки праці, необхідно завжди розглядати на трьох рівнях суспільної взаємодії та спілкування:
рівні особистості —за природними або набутими психологічними або фізіологічними характеристиками працівника;
рівні найближчого оточення —взаємовідносини в колективі, відносини з керівництвом, вимоги, норми і рівень праці та побутових умов, запити та потреби культурного, фізичного відпочинку тощо;
4 робіт, стан травматизму в різних галузях господарювання, професійний ризик, вимоги щодо збереження життя та здоров'я працівників, які законодавчо та нормативно закріплені в державних актах, що підлягають безперервному контролю з боку виконавчих та наглядових державних структур.
Метою психології безпеки праці є зниження виробничого травматизму і кількості нещасних випадків шляхом вивчення виявів різних психічних явищ та визначення шляхів зниження негативних проявів тих психологічних факторів, шо зумовлюють зниження продуктивності праці на всіх рівнях суспільної взаємодії. Психологія безпеки вирішує такі завдання:
-Ф- розроблення психологічних методів прогнозування праці та керування працівниками;
<ґ професійний відбір та орієнтація (психоаналіз);
професійне навчання та розроблення методик набуття професійних навиків;
■ф- контроль стану як працівників, так і споживачів пос-іуг;
-Ф- використання отриманих знань для підвищення ефективності у всіх галузях суспільної практики.
Психологія безпеки життєдіяльності, займаючи проміжне становище між фіюсофськими, природничими та соціальними науками, завжди визначає як центр своєї зацікавленості людину, її розвиток та безпеку.
6.5. Методи дослідження психології безпеки
праці
Вивчення своїх завдань психологія безпеки праці здійснює при використанні тих же прийомів, які виступають як основні методи досліджень у загальній психології: спостереження, співбесіда, розмова, експеримент. Кожен з цих методів має ряд модифікацій, які уточнюють, доповнюють та збагачують кількісно і якісно отримані факти та матеріали для досліджень.
Спостереження —найстаріший метод пізнання. Цей метод широко поширений у всіх галузях психології, полягає в систематичному і планомірному спостереженні дослідником за діями іншої людини, її поведінкою, зовнішніми проявами психіки (рухами, мовою, мімікою), вчинками, відповідній обробці результатів спостережень та формулюванні висновків про психічні процеси, стани, властивості даної людини.
Співбесіда —метод вивчення особистості, який найчастіше використовується при ознайомленні з особистістю співрозмовника. Часто метод співбесіди використовується як доповнення до методу спостереження або паралельно з ним. Різновидами методу співбесіди є метод соціометричного опитування (вибору партнера по праці, напарника).
Своєрідним синтезом методів спостереження і співбесіди є метод узагальнення незалежних характеристик, який широко застосовується при вивченні особистості. Суть методу полягає в у загал ь- ненні відомостей про особистість, які отримують від осіб, які спостерігали за особистістю в різних видах трудової діяльності.
Експеримент передбачає можливість активного втручання дослідника в діяльність досліджуваного. Експериментуючи, дослід
ник створює умови, в яких психологічний фактор може бути змінений в бажаному для експериментатора напрямку або, за необхідності, повторений для всестороннього розгляду. Розрізняють наступні види експерименту: лабораторний і природний, констатуючий і формуючий. Особливий вид психологічного експерименту —тест. ГІри тестуванні досліджуваному дають стандартне короткочасне завдання (питання), виконання якого повинно виявити наявність у нього кмітливості, знання або інших якостей особистості. Часто тести складають так, шо відповіді досліджуваних людей свідчать про їхні потреби або емоційний стан. Проте тести визначають лише кінцевий результат досліджень, не розкриваючи процесу виконання завдання або розвитку психічного явища, шо вивчається. Правильно складені тести, достатньо обгрунтовані і перевірені, можуть використовуватись в застосуванні з іншими методами досліджень при вивченні психології безпеки життєдіяльності.
У психології безпеки праці використовують також методи вивчення продуктів діяльності людини (наприклад, творів, малюнків, щоденників, листів, згадок).
Застосовується в психології безпеки праці і анкетний метод, коли досліджуваному пропонують відповісти на ряд запитань (про інтереси, нахили, зацікавлення, хобі). Письмові відповіді підлягають аналізу і служать матеріалом для певних висновків.
Більш складно застосувати в психології безпеки праці метод самоспостереження —спостереження людини над власною поведінкою в процесі праці. Самоспостереження може використовуватись у психології праці не як самостійний метод, а лише як допоміжний прийом, який дає додатковий матеріал, шо завжди повинен перевірятись додатковими спостереженнями або експериментом. При цьому важливо, шоб самоспостереження (як і самотестування) не перетворювалось в безплідне, непотрібне "копання в своїй душі", а примушувало б людину до роботи над собою та забезпечення безпеки своєї праці, до розвитку нових якостей та боротьби з своїми виробничими недоліками.
6.6. Використання психологічних факторів з метою підвищення безпеки праці. Теорії травматизму
Використовуючи вищеописані методи досліджень та проводячи аналіз психологічних аспектів нещасних випадків, було отримано достатньо даних і відомостей, які лягли в основу ряду теорій травматизму, стали орієнтирами для розроблення програм запобігання травмам на виробництві. Більшість сформульованих сучасних теорій травматизму мають різні підходи, пояснення, висновки і лише одну спільність —незаперечність впливу психічного і фізіопсихологічного стану досліджуваних на можливість отримання травм, ушкоджень та виникнення аварійних ситуацій.
"Теорія підпадання" вважає, що нещасний випадок, котрий мав місце, може в майбутньому як збільшувати, так і зменшувати ймовірність отримання подібних травм.
Уданому випадку вважають, шо піддослідний або врахує урок і не буде допускати ризикованої поведінки, або не зробить висновків і в майбутньому знову підпаде під нещасний випадок. Тому в кожному конкретному випадку необхідно враховувати індивідуальні психічні властивості досліджуваних та стани, в яких вони знаходяться.
"Коригування —стрес". Ця теорія стверджує, що люди, які не можуть пристосуватись до умов праці з фізіологічних чи психологічних причин, підпадають сильному впливу соціальної сфери, будуть травмуватися частіше.
Тобто психологічні та фізичні перевантаження суттєво коригують пристосованість людей до виробничих умов.
"Ціль —свобода —уважність" —теорія, автор якої В. Керр вважає, що нещасний випадок є результатом необережної поведінки людей через відсутність в їх роботі цілей і свободи дій.
Висока увага може бути підтримана тільки в хорошому психологічному кліматі. Людина, яка має вибір в досягненні поставленої цілі, почуває себе важливим і відповідальним працівником виробничого процесу, тому поводиться більш розкуто і більш відповідально.
Теорія несвідомого спонукання основана на психоаналізі 3. Фрейда. Вважається, що людина наносить собі травму не випадково, а під дією вроджених несвідомих агресивних тенденцій, котрі нібито через самопокарання дозволяють їй покарати тих, хто породив конфліктну ситуацію.
Ця теорія порушує умови ненавмисності у визначенні нещасного випадку і не вимагає розслідування нещасного випадку.
Епідеміологічна теорія отримала свою назву завдяки ідеям, які були раніше покладені в основу формування теорій епідемій.
Вважається, що причиною отримання травм є взаємодія таких елементів:
^ фізіологічні властивості людини: вік, стать, стан здоров'я тощо;
^ зовнішні фактори (причина);
^ оточуюче середовище (фізичні, біологічні, соціально-економічні фактори).
Коли перелічені елементи одночасно діють на працівника, то внаслідок перебування у тимчасовому стресовому стані можна підпасти під велику ймовірність отримання травми.
"Професійнаувага" —теорія, яка визначає, що травми отримуються внаслідок низької професійної підготовки і уваги, котра характеризує властивості особистості та ступінь готовності до надзвичайно відповідальної дії у відповідь на сигнал, час надання якого невідомий.
Професійна увага знижується у разі незадоволення роботою і зарплатою, накопичення досвіду праці в небезпечних ситуаціях.
недооцінювання небезпеки, при навмисному порушенні інструкцій з охорони праці.
"Теорія "Доміно", сформована X. Тейнріхом, розглядає п'ять ступенів послідовних подій, які приводять до травми:
> Індивідуальні особливості людини і середовища.
> Взаємодія особливостей людини і середовища зумовлює помилки.
> Роль помилки у виробничій ситуації, що склалася.
> Динаміка виникнення нещасного випадку у виробничій ситуації при даних помилкових діях.
> Динаміка виникнення ситуації, що приводить до травми.
Таким чином, дана теорія розглядає ланцюжок подій і ситуацій, при яких необхідною і достатньою умовою отримання травми є один випадковий "поштовх" в одній з ланок.
"Схильність до нещасних випадків" —теорія визначає причиною травматизму вроджені індивідуальні особливості людей, котрі є причинами нещасних випадків і самі їх породжують своєю схильністю до них.
На думку одного з авторів, австрійського лікаря К. Марбе, схильність до нещасних випадків зшіежить від :
швидкості сенсорно-моторних та інших реакцій людини;
концентрації уваги;
легковажності, безтурботності та ін.;
0 здатності до "переключання", тобто швидкої оцінки обставин і пристосованості до їх несподіваних змін.
До травм схильні люди з поганою здатністю переключатися.
Теорія трьох ритмів передбачає, що людям притаманні три стабільні психологічні коливні процеси з періодом 23, 28 та 33 доби, які визначають рівні фізичної, емоційної і інтелектуальної активності життя.
В "критичні" дні значно знижуються психофізіологічні можливості людини, і з'являються стани, які сприятливі до нещасних випадків. Якщо людину наперед попередити про настання таких несприятливих днів, то можна запобігти небезпеці нещасного випадку.
Знання теорій травматизму є корисним широтою охоплення проблеми, їх аналіз показує потребу врахування всіх об'єктивних та суб'єктивних факторів, взаємодія котрих може призвести до випадкового збурення, породженням якого є нещасний випадок.
6.7. Психологічні причини нещасних випадків і травматизму
Велике значення для профілактики травматизму має чітке визначення тієї частини дій. внаслідок яких відбулося порушення, що спричинило нещасний випадок. Причини травматизму, пов'язані з людським фактором, переважно розглядаються на трьох рівнях:
^ рівень індивідуума (врахування його природних, вроджених, а також набутих психофізіологічних та психічних характеристик);
рівень найближчого оточення ( враховує навколишнє середовище, умови праці, психологічний вплив колективу, роботу з охорони праці на підприємстві тощо);
рівень розвитку суспільства (враховує розвиток техніки, наявність безпечних технологій, загальний рівень медичного, матеріального та соціального забезпечення, організацію робіт з охорони праці в галузі, регіоні, країні, а також інформаційне та пропагандистське забезпечення безпечної праці).
Розглядаючи на різних рівнях сукупність нещасних випадків, які мали місце в різних галузях виробництва, можна визначити перелік основних похибок і факторів, які, врешті-решт, призводили До нещасних випадків:
•Ь втома; хвороба;
недоліки освіти та відсутність професійних навиків; відсутність належного рівня безпечності праці в колективі та погані психологічні відносини в колективі;
•Ь матеріально-фінансові проблеми;
^Ь невідповідність психічних та психофізіологічних характеристик умовам праці; стрес;
зниження професійної здатності в екстремальних умовах після попереднього емоційного шоку;
^ вживання наркотиків, алкоголю, сшіьнодіючих ліків.
Внаслідок недосконалості своїх природних та набутих в жиггі характеристик, властивостей і навиків, а також під впливом тимчасових психічних станів, під які людина може підпадати, встановлено, що найбільшим збоєм та найелабшою ланкою в системі "об'єкт прані —машина —людина" є працівники. В залежності від сприйняття людиною виробничої ситуації, її психологічних характеристик і властивостей виділяють наступні реакції та характерні риси поведінки:
Тривога —емоційний стан, який не має чіткого приводу, при якому працюючому тяжко встановлювати причини або об'єкт своїх турбот.
Конфлікт —реакція, що виникає при наявності альтернативного вибору між двома потребами, які виникли одночасно. Найбільш характерним в психології життєдіяльності є конфлікт між забезпеченням безпеки праці та заробітком або часом, затраченим на виконання роботи.
Незадоволення —вид реакції, який проявляється у вигляді апатії або агресивності (в залежності від характеристик і властивостей психіки працівника).
Стрес —сукупність захисних фізіологічних реакцій, які виникають в організмі у відповідь на дію несприятливих зовнішніх факторів.
Надломлення (або поведінка зриву) —відмова від деяких внутрішніх або загальних потреб при повторенні невдач або виникненні екстремальних ситуацій.
Звичайно, оптимальною для психіки працівника вважається ситуація, коли виконувана робота (діяльність) не несе небезпеки. Ефективність діяльності (працездатності людини) базується на рівні її психічного напруження (стресу). Ще на початку нашого століття р. Шєркс і Дж. Додсон показали залежність продуктивності праці (працездатності) людини від ступеня емоційної активності. Психічне напруження позитивно впливає на результати праці тільки до визначеної межі. Перевищення критичного рівня активності призводить до зниження результатів праці аж до повної втрати працездатності, деколи до травм. Тому для профілактики безпеки праці необхідно запобігати виникненню стресового напруження, а в умовах самого виробництва важливо вчасно розпізнати працівника, що перебуває в стресовому стані.
Причинами стресового напруження є:
небажання виконувати якісь дії чи вчинки;
брак часу для роботи;
4 недосипання; надмірне псиїіння;
4 надмірне вживання алкоголю;
постійні сімейні конфлікти;
грошові борги, які немає можливості віддати;
відсутність особи, якій можна поскаржитись на свої проблеми;
4 думка про те, що оточуючі не виявляють поваги до вас;
відчуття комплексу неповноцінності;
"Ь постійне відчуття незадоволення життям.
При добре поставленій роботі щодо запобігання стресовим станам на виробництві працівники підлягають регулярному контролю психолога, який при потребі допоможе вийти з стресового напруження.
Прикмети стресового стану:
неможливість зосередитися на чомусь; ® часті збої в роботі; погіршення пам'яті; часто виникаюче почуття втоми; ® швидка незв'язна мова; головний біль; погана робота пам 'яті; ® підвищена збудливість; ® втрата почуття гумору; & бажання випити і закурити;
^ почуття голоду і неможливість задовольнити свій апетит;
зміна смаків до їжі; ® незавершеність роботи.
Надмірні форми психічного напруження, що виникає при перенапруженні, позначають як позаграничні. Встановлено, що нормальне завантаження працівника не повинно перевищувати 40 —% від значення максимального навантаження, при якому настає зниження працездатності. Позаграничні форми психічного напруження викликають дезінтеграцію, розлад психічної діяльності. У більш виражених формах психічного напруження це виявляється у втраті швидкості і координації рухів, появі непродуктивних форм поведінки та інших негативних явищах. У залежності від властивостей особистості, її характеру, темпераменту виділяють два типи позаграничного психічного напруження —гальмівний і збудливий стани.
Гальмівний стан характеризується скованістю і сповільненням рухів. Працівник не здатний з попередньою спритністю виконувати професійні дії. Знижується швидкість зворотних реакцій. Сповільнюються процеси мислення, уяви, пам'яті; з'являється розсіяність.
Збудливий стан характеризується гіперактивністю, багатослів'ям, тремтінням рук і голосу. Працюючі здійснюють чис-
іенні дії, не продиктовані виробничою потребою, а у спілкуванні з оточуючими може прозвучати не притаманна в нормальному стані грубість, різкість або вразливість.
у виникненні позаграничних форм психічного напруження часто лежать причини помилкових дій і неправильної поведінки операторів у складних виробничих обставинах. Тривалі психічні напруження і особливо їх позаграничні форми призводять до яскраво вираженого постійного стану втоми, а деколи —до сильніших розладів психіки —афектних і пароксизмальних станів, поява яких може також стимулюватись вживанням збуджуючих речовин.
Афектні стани розвиваються під впливом образ і виробничих невдач (афект - вибух емоцій). У стані афекту у людини розвивається психогенне (емоційне) звуження об'єму свідомості. Гіри цьому спостерігаються різкі рухи, агресивність, руйнівні дії. Особи, які мають нахил до афектних станів, відносяться до категорії людей з підвищеним ризиком до травматизму, і їх не варто призначати на посади з високою відповідальністю.
Пароксизмальні стани —група розладів різного походження (органічні захворювання головного мозку, епілепсія, запаморочення), що характеризуються короткотерміновою втратою свідомості (від секунд до кінькох хвилин). При виражених формах пароксизмальних станів людина падає і переносить судомні скорочення кінцівок і всього тіла в цілому.
Пароксизмальні та афектні стани, а також перерви, викликані ними у виробничій діяльності, можуть буги причинами нещасних випадків. Сучасні засоби психофізіологічних досліджень і психоаналізу дозволяють своєчасно виявити осіб із природним нахилом до пароксизмальних станів.
Тривале перебування в пароксизмальному чи афектному стані може привести до значних змін у психіці, що може виявитися в загальній депресії.
індивідуальні психічні характеристики, властивості і стан, а також освіта, виховання, досвіц та фізіологічний стан визначають Умови, причини порушень правил безпеки. Основні психологічні причини свідомого порушення правил безпечної роботи сформовані як:
^ економія сил —намагання зекономити на енергетичних затратах організму;
економія часу —бажання підвищити продуктивність праці для особистої вигоди за рахунок підвищення темпу роботи, зменшення об'єму або пропуску окремих операцій, які мало впливають на якість продукції, але помітно впливають на безпеку;
звичка до небезпеки або її недооцінювання —звичка, яка призводить до того, що людина перестає зауважувати ті прояви оточуючого середовища і компонентів трудового процесу, які раніше зауважувала і враховувала. Звикаючи до небезпеки і втрачаючи увагу, людина стає необережною, погано орієнтується в реальному просторі і не готова вжити заходи безпеки;
орієнтування на ідеаііи —при вступі на роботу людина орієнтується на тих, хто має практику проведення даних робіт, старших товаришів, начальників. Якщо останні працюють з грубим порушенням правил безпеки, то новий працівник, не розібравшись в ситуації, може повестися подібним, але небезпечним чином;
тенденція до копіювання норм групової поведінки —якщо в колективі постійно порушують норми безпеки праці, то окремий працівник може не побажати виділятися, вислуховувати обвинувачення в боягузтві і буде також свідомо порушувати правила охорони праці;
звичка працювати з порушеннями —практично звичне явище в людей, які самостійно оволоділи професійними навичками або які не працюють за профілем основної спеціальності, оскільки у них не відпрацьовані прийоми правильної поведінки;
переоцінка власного досвіду і майстерності призводить до порушень правил охорони праці, оскільки людина впевне
на, що її досвід і знання настільки великі, що дозволяють уникнути будь-якої виробничої небезпеки;
а бажання самоствердитись —свідоме порушення правил безпеки через природну невпевненість у своїх вчинках та небажання вислуховувати звинувачення інших осіб, які мають або не мають стосунок до виробництва;
стресові стани;
<з бажання "показати себе " в очах співробітників —прояв ризикованої поведінки, яка не викликана виробничими обставинами, а продиктована почуттям власної гідності, що неправильно трактується;
схильність (смак) до ризику —особиста характеристика, яка визначається індивідуальними психічними властивостями, що проявляються в отриманні задоволення (ейфорії) від небезпечних дій;
надситуаційний ризик (невмотивований, безкорисливий, спонтанний) —ризик у роботі, при якому працюючий не отримує вигод або переваг в досягненні цілі, але проявляє активність всупереч небезпеці.
Загальний аналіз психологічних аспектів праці
|
Клін |
ічний |
■ місце помити н структурі діяльності:
■ зовнішні принци помилки
■ наслідки помилки,
• >.ара<і ер її відтворення в
СВІДОМОСТІ
.•працюючої о;
• причини '-омилки
Статистичний
Модельний І
ЗбІрданих | ^Обробкаданйх*^
пструмен гальмі вим - ровання іісихосЬізіо- лоїічнид показника бланков тестові методики оцінки нд/ві- дуалвнил нкостеи.
•ЛЄТОДИЧНІ ОЦІНКИ з
допомогою Інтерв'ю, анкет, розмов, •дегодики оцінки з до- поиогсю сгос'ереже-ь
• коригувальний ДИСМЄОС.ЙНИЙ. рв! ресивний.
ба: атофакї орний анал з:
• процедура розпізнання образів
• теорія *розмитих МНОЖИН.
Прогнозні
ОЦІНКИ
• експеримент
• імовірнісне моделювання.
• метод абстрактних символів
• метод теорії графів (ЕТК-графи),
• моделі нечітких множин.
Рис. 6.3. Схема проведення загального аналізу психологічних властивостей
У більшості випадків лише після того, як мав місце нешасний випадок, проводять аналіз причин, які його спричинили, шукають шляхи уникнення або зменшення ймовірності повторення подібних випадків. В загальному випадку збір даних для проведення психологічного аналізу виконують відповідно до схеми (рис. 6.3).
Психологічний аналіз першопричин нещасних випадків є надзвичайно складним завданням навіть для осіб зі спеціальною підготовкою, які володіють знаннями із психології безпеки. Особливо важливого значення набувають методична підготовка осіб, які проводять розслідування нещасних випадків, наявність у них відповідного досвіду. Саме тому проводиться розширене навчання спеціалістів з дисципліни "Охорона праці" та до учбових програм їх підготовки введено розділи, що стосуються психології безпеки.
Одним із статистичних методів психоаналізу є тестові методики, анкетний метод, бесіди.
Тема 7
ЧИННИКИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ ЛЮДИНИ
7.1. Інженерно-психологічні принципи професійного добору
У сучасних умовах надійність та продуктивність технічних систем залежить від правильного добору та навчання спеціалістів.
До спеціалістів, які обслуговують складні сучасні технічні системи, ставляться спеціальні вимоги, специфічні для кожної конкретної галузі техніки. Відбір людей, здатних найефективніше працювати на певній апаратурі, є завданням професійного добору.
Для спеціалістів-операторів основним змістом роботи є складний комплекс розумової діяльності з невеликими елементами фізичної праці. В основі взаємодії оператора з апаратурою є приймання, опрацьовування інформації, прийняття та реалізація рішення.
Важливою особливістю людини-оператора є те, шо оптимальне опрацювання інформації, яка надходить до нього, відбувається у тому випадку, коли вона за обсягом узгоджена з його можливостями прийняття та не є занадто великою і занадто малою. При великому навантаженні оператори не встигають виконувати задані функції, але коли навантаження дуже зменшується, то оператори втрачають активність.
Індивідуальною особливістю людини також є об'єм оперативної пам'яті, здатність до інтерполяції та коригування помилок.
Пам'ять дозволяє оператору використовувати результати минулої дія іьності у майбутньому при роботі в системі. Без врахування її ролі не може бути ні навчання, ні можливості адаптації до зміни навколишнього природного середовища.
Аналіз діяльності спеціалістів, котрі працюють з радіоелектронною апаратурою, особливо з екранами індикаторів, дисплеїв, вказує, шо коли до операторської діяльності підключаються люди, які не мають достатніх здібностей для цієї роботи, то вони не тільки значно довше та з більшими труднощами оволодівають цією спеціальністю, а й частіше роблять помилки і прорахунки.
Професійний добір - процес вибору з групи кандидатів до професії осіб, від яких можна чекати найефективнішого виконання погрібного обсягу робіт.
Суть професійного добору полягає у ретельному порівнянні суті операторської діяльності та структури особи кандидата.
У наш час розроблені основи комплексного інженерно-психологічного підходу до професійного добору. Під час добору повинні виявлятися психологічні якості, пов'язані з нейрофізіологічними особливостями людини, її потенційною здатністю оволодіти необхідною системою знань, вмінь та навиків, вольові здібності особи. При цьому враховуються витривалість, емоційність, переконливість, цілеспрямованість тощо.
Професійний відбір може здійснюватися такими методами: стихійним, медичним, конкурсним та інженерно-психологічним.
Під час стихійного відбору кандидати на посаду оператора призначаються з групи претендентів без врахування його індивідуальних здібностей.
Під час медичного відбору враховується лише один фактор —стан здоров'я. За висновком медичної комісії про придатність до роботи відібрані кандидати можуть призначатися на посади.
Під час конкурсного відбору кандидати на посади операторів відбираються за результатами перевірки їх індивідуальних здібностей шляхом проведення іспитів або конкурсу документів.
Найбільше відповідає потребам професійного відбору інженер- чо-нсихологічний метод. У цьому випадку кандидати на посаду
оператора відбираються з повним врахуванням антропологічних, фізіологічних, психологічних та інших даних. В основі інженерно- психологічного методу лежать два основних принципи: активність та етапність добору.
Під активністю добору розуміють не лише факт відбору кандидатів на посади операторів, але й удосконалення методів навчання, а також органів керування. Основні напрями: максимальне пристосування органів керування та робочого місця оператора до функціональних характеристик людини, раціональна автоматизація керування, розробка алгоритмічних систем навчання, оптиміза- ція режимів тренувань, застосування засобів покращання функціональних характеристик людини згідно з особливостями окремого кандидата на професію.
Під етапністю відбору розуміють послідовність проведення цієї роботи. Найбільш широко застосовується добір в три етапи.
Перший етап —відбір за висновками медичних комісій. Його основне завдання полягає в тому, щоб виключити осіб, які за станом здоров'я не можуть виконувати ті чи інші функціональні обов'язки оператора.
Другий етап —з'ясовування ступеня придатності тієї чи іншої людини до виконання даних професійних обов'язків.
Третій етап відбору є контролюючим. В його завдання входять: своєчасне виявлення між працюючими спеціалістами і тими, що навчаються, осіб, які не можуть ефективно виконувати свої функціональні обов'язки; розробка методики навчання, адаптованої до даного кандидата (групи кандидатів).
Розглянемо детальніше порядок відбору операторів на другому та третьому етапах. Завданням цих двох етапів є відбір кандидатів в оператори, які:
мають здобуті до початку роботи операторами навики, що впливають на оволодіння спеціальністю оператора;
характеризуються потрібною швидкістю отримання навиків оператора.
1 [ри цьому завдання другого етапу полягає в тому, щоб звести до мінімуму контингент осіб, яких залучають до відбору на апаратурі.
Завдання третього етапу полягає в тому, щоб з високим ступенем ймовірності вирішити питання придатності до праці існуючої спеціальності кандидатів, які пройшли другий етап відбору.
На другому етапі відбір кандидатів для роботи за даною спеціальністю проводиться за наслідками обстеження за допомогою психофізіологічних тестів. Залежно від якості виконання кожного тесту кандидат отримує окремий бал. Сума балів, одержаних при виконанні усіх тестів, є критерієм можливості використання кандидата для роботи за спеціальністю.
На третьому етапі основною є оцінка діяльності кандидатів за результатами їх праці в ситуаціях, характерних для реальних умов праці. На цьому етапі і фіксуються дані, які дозволяють зробити кінцевий відбір за можливостями кандидата в отриманні необхідних знань.
З цією метою знаходять коефіцієнт навчання кандидата та початковий рівень підготовки до роботи за даною спеціальністю.
Усі кандидати проходять короткий курс навчання на місцях праці. Вони знайомляться з особливостями робочого місця, обов'язками, порядком роботи та правилами безпеки. Після короткочасного навчання проводиться контрольний іспит, за результатами якого і робляться висновки.
При необхідності формування із кандидатів бригади, зміни, загону, та ін., доцільно підбирати кандидатів з урахуванням психологічної сумісності, яка передбачає оптимальне поєднання людей. В основу покладено спільність мети, смаків, звичок, подібність динамічної спрямованості емоційно-вегетативних реакцій та ін.
Професійна сумісність передбачає зарахування до складу групи осіб, на підготовку яких потрібні майже однакові витрати часу та засобів.
Психологічна сумісність передбачає встановлення між особами групи відносин, які засновані на взаємодопомозі та увазі один до одного.
Добра психологічна сумісність індивідів у колективі досягається, як правило, в тому випадку, коли рівень психомоторної та розумової діяльності у них достатньо великий і рівнозначний. Задовільна психологічна сумісність є також при сумісній діяльності осіб, які мають високу швидкість думки та слабке моторне реагування, з особами, які мають лише швидке моторне реагування.
Дія формування емоційної стійкості у колективі при розподілі функціональних обов'язків між операторами за ступенем відповідальності на відповідальніші посади потрібно призначати операторів, які мають вишу емоційну стійкість. При можливості у складі групи потрібно мати декілька операторів з високою емоційною стійкістю, які могли б при виникненні стресової ситуації, психологічної нестійкості частини операторів зберігати здатність до правильного прийняття рішення та оперативного втручання. Правильне та розумне виконання усіх цих вимог професійного відбору дозволяє відібрати та навчити спеціалістів й груп спеціалістів, які спроможні забезпечити найвищу працездатність та необхідну надійність роботи.
7.2. Психологічні чинники небезпеки
Аналіз статистичних даних та висновки експертів в галузі безпеки життєдіяльності дозволяють стверджувати, що 60 —% травм у побуті та на виробництві відбувається з вини потерпілих. Основні причини цього такі: низький рівень професійної підготовки з питань безпеки, недостатнє виховання, слабка установка людини на дотримання вимог безпеки, допуск до небезпечних робіт осіб з підвищеним ризиком травматизму, перебування людей у стані втоми чи інших психічних станах, які знижують безпеку діяльності.
Виділяють комплекс факторів, що збільшують індивідуальну схильність людини до небезпеки. Це особливості темпераменту, функціональні зміни в організмі, дефекти органів відчуття, незадоволення даним видом діяльності.
Несприятливий характер діяльності (значні фізичні та розумові зусилля, незручна робоча поза, високий темп праці, нервово-емоційні
перенавантаження, перенапруга слухових та зорових аналізаторів, несумісність робочого місця, засобів праці, антропометричних даних іюдини та ін.) призводить до підвищеної фізичної та нервової втоми, яка послаблює психіку, знижує швидкість і точність орієнтації, притупляє пильність та увагу, порушує сприйняття того, що коїться. Це також сприяє травматизмові. Психологи виділяють спеціальний розділ —психологію безпеки, в якому розглядають психічні властивості та різноманітні форми психічних станів, що спостерігаються у процесі трудової діяльності. Психічні процеси складають основу психічної діяльності. Без них неможливе формування знань та надбання життєвого досвіду.
Розрізняють пізнавальні, емоційні та вольові психічні процеси.
Психічні властивості —це стійкі особливості особи: інтелектуальні, емоційні, вольові, трудові та ін.
Психічні стани зумовлюють особливості психічної діяльності у конкретний період часу та можуть позитивно чи негативно впливати на усі психічні процеси.
На думку багатьох психологів, ефективність діяльності (працездатність) людини залежить від рівня психічного напруження. Підвищення рівня психічного напруження істотно збільшує ефективність праці. Але існує критична межа активації, після якої результати праці знижуються аж до повної втрати працездатності. Існує два типи позамежового психологічного напруження —гальмівний та збудливий.
Гальмівний тип характеризується скутістю га сповільненістю рухів. Людина не здатна з колишньою спритністю виконувати професійні дії. Знижується швидкість реакцій, сповільнюється процес мислення, погіршується згадування, розпорошується увага та виникають інші негативні прояви, не властиві даній людині у спокійному стані.
Збудливий тип проявляє себе гіперактивністю, багатомовністю, тремтінням рук та голосу. Оператори здійснюють численні, не продиктовані конкретною потребою, дії. Вони перевіряють стан приладів, крутять регулятори, поправляють одяг, розтирають руки. У них з'являється дратівливість, запальність, невластива їм різкість, Фубість, уразливість.
Іозамежеві форми психічного напруження часто лежать в основі помилкових дій та неправильної поведінки у складній ситуації, що може сприяти травматизму та аваріям.
Серед особливих психічних станів, які мають істотне значення для безпеки життєдіяльності, психологи виділяють пароксизмальні розлади свідомості, психогенні зміни настрою та афектні стани, пов'язані з вживанням психічно активних засобів (стимуляторів, транквілізаторів, алкогольних напоїв).
Пароксизмальні стани —група розладів, яка характеризується короткочасною (від кількох секунд до хвилин) втратою свідомості. Такі стани характерні для деяких органічних захворювань головного мозку, епілепсії. Сучасні методики дозволяють своєчасно визначити осіб із прихованою схильністю до пароксизмальних станів. Цим людям протипоказана робота на висоті, водіями автотранспорту та інша робота із підвищеною небезпекою.
Психогенні зміни настрою та афектні стани виникають під втивом психічних дій. Зниження настрою та апатія можуть бути присутні від кількох хвилин до одного-двох місяців. Погіршення настрою спостерігається внаслідок конфліктних ситуацій, після загибелі близьких та в інших випадках. При цьому з'являються байдужість, млявість, загальна скутість, загальмованість, сповільнення темпу мислення. Погіршення настрою супроводжується погіршенням самоконтролю, що може стати причиною травматизму та збільшує ризик виникнення небезпечних ситуацій.
Афектні стани (афект —вибух емоцій) можуть виникнути внаслідок виробничих невдач, під впливом образи. У стані афекту в людини розвивається емоційне звуження обсягу свідомості. Можуть спостерігатися різкі рухи, агресивні та руйнівні дії. Особи, схильні до афектних станів, відносяться до категорії з підвищеним ризиком травматизму та не повинні призначатися на посади з високою відповідальністю.
Використання психічно активних засобів, включаючи алкоголь, збільшує ризик травматизму та знижує рівень безпеки діяльності.
Вживання легких стимуляторів (чай, кава) допомагає у боротьбі з сонливістю і може сприяти підвищенню працездатності на ко
роткий період. Вживання ж активних стимуляторів на відповідальних роботах здатне викликати негативний ефект, погіршується самопочуття, знижується швидкість реакції. Використання транквілізаторів, які діють заспокійливо та попереджають розвиток неврозів, може знижувати психічну активність, уповільнювати реакцію, викликати апатію та сонливість. Особливо потрібно підкреслити вплив на безпеку діяльності алкогольних напоїв. За різними даними, автомобільний травматизм у 40 —% випадків пов'язаний з вживанням алкоголю. Встановлено, що 64% смертельних випадків на виробництві викликано вживанням алкоголю та помилковими діями померлих.
Для безпеки праці особливе значення має післяалкогольна астенія (похмілля), яка не лише знижує працездатність, а й веде до загальмованості та притуплення відчуття обережності.
Тривале вживання алкоголю призводить до алкоголізму, який супроводжується різним ступенем деградації особи. Люди, які страждають від алкоголізму, втрачають властиву їм точність та охайність у роботі. Вони все частіше допускають помилки та стають нездатними для вирішення складних проблем, до швидкої та правильної орієнтації у нестандартних ситуаціях.
7.3. Психофізіологічна діяльність людини Складові компоненти діяльності людини
Фізіологія праці —галузь фізіології, що вивчає зміни функціонального стану людини залежно від трудової діяльності і рекомендує для неї найсприятливіші режими праці та відпочинку.
В праці важливу роль відіграють не тільки фізичні можливості людини, а й властивості її особистості, психіки і свідомості.
У будь-якій трудовій діяльності людини виділяються два компоненти: механічний і психічний.
Механічний компонент визначається м'язовою роботою. Складні тРУДОві операції складаються з простих м'язових рухів, які регулюються нервовою системою. Коли м'язи працюють, до них по
силено надходить кров, приносячи поживні речовини, кисень і забираючи продукти розпаду. Цьому сприяє активна робота серця й системи органі в дихання. Водночас для роботи цих органів потрібні додаткові затрати енергії.
Психічний компонент визначається участю в трудовій діяльності органів чуттів, пам'яті, мислення, емоцій, вольових зусшгь.
Частка механічного і психічного компонентів у різних видах трудової діяльності людини неоднакова. Під час фізичної праці переважає м'язова діяльність, під час розумової —активізуються процеси мислення. Поділ цей умовний, оскільки жоден з видів праці не обходиться без регулюючої діяльності центральної нервової системи, насамперед великих півкуль головного мозку. Будь-яка праця потребує творчої активності.
Психофізіологія праці вивчає протікання психічних і фізіологічних процесів при трудовій діяльності людини і вимоги, шо ставляться до цих процесів у різних видах праці.
Вивчення трудової діяльності і з'ясування її впливу на організм людини передбачає в першу чергу визначення фізіологічного змісту праці: величини фізичного навантаження, нервового та емоційного напруження, ритму і темпу роботи, її монотонності, об'єму сприймання і переробки інформації, біомеханічних і антропометричних даних. Це дає змогу встановити ступінь, характер навантаження організму під час роботи, відповідність робочого місця і засобів праці анатомо-фізіологічним особливостям людини і розв'язати низку важливих практичних проблем, таких як побудова раціональних режимів праці і відпочинку, раціональної організації робочих місць, проведення професійного відбору, професійної орієнтації тощо.
Фізична діяльність людини
Основний фізіологічний показник. Для підтримування нормальної життєдіяльності організму необхідною умовою є забезпечення клітин поживними речовинами і видалення продуктів обміну. Ці функції можуть бути забезпечені лише рухом крові.
Клітини по-різному реагують на нестачу тих чи інших речовин, ЩО зумовлено різною потребою і вмістом їх у крові. У зв'язку з цим говорять про "коефіцієнт безпеки", який характеризує кількість тієї чи іншої речовини, яка може бути утилізована тканинами в надзвичайних умовах без збільшення притоку крові. При постійному рівні кровообігу споживання кисню може зрости утричі тільки за рахунок більш повної віддачі його гемоглобіном під час проходження через тканини. Отже коефіцієнт безпеки (величина резерву) постачання тканин киснем дорівнює приблизно 3. Для інших величин і продуктів обміну цей коефіцієнт становить приблизно: для глюкози —, для жирних кислот —, для амінокислот —, для вуглекислоти —, для продуктів білкового обміну —.
Зрозуміло, що при підтримуванні хвилинного об'єму кровообігу на рівні, який забезпечує потребу тканин в кисні, доставляння решти необхідних речовин буде здійснюватися автоматично. Тому величина споживання кисню є найважливішим фізіологічним показником, який відображає рівень обмінних процесів.
Зміна гемодннамікн мри фізичних навантаженнях. М'язова робота має статичний та динамічний характер, причому гіри статичній роботі переносимість навантаження залежить від функціонального стану тих чи інших м'язових груп, а при динамічній —і від ефективності механізмів, які постачають енергію (серцево-судинна ідихальна системи, кров), а також від їх взаємодії з іншими органами.
При статичній роботі підвищується обмін речовин, збільшується витрата енергії, однак меншою мірою, ніж при динамічній роботі. Особливістю статичної роботи є її виражена стомлююча дія, зумовлена довготривалим скороченням і напруженням м'язів та відсутністю умов для кровообігу, внаслідок чого відбувається зниження постачання кисню, накопичення кінцевих і проміжних продуктів обміну. Довготривала присутність певного вогнища збудження в корі головного мозку, яке сформоване сигналами однієї групи напружених м'язів, швидко призводить до розвитку втоми.
Динамічна робота пов'язана з переміщенням тіла чи окремих частин тіла в просторі. Енергія, яка витрачається при динамічній роботі, перетворюється в механічну і теплову.
Динамічні зусилля завжди мають переривчастий характер, тобто скорочення м'язів через короткі відрізки часу чергуються з їх відпочинком. Ритмічний характер роботи м'язів сприяє повноцінному кровопостачанню, тому м'язи при динамічній роботі менше втомлюються, ніж при статичній. Одиницею вимірювання енергії, затраченої при динамічній роботі, є Джоуль.
Скорочуючись, м'яз діє на кістку як на важіль і виконує механічну роботу. Будь-яке скорочення м'язів пов'язане із затратою енергії. Джерелом цієї енергії є розпад та окиснення органічних речовин (вуглеводів, жирів, нуклеїнових кислот). Органічні речовини в м'язових волокнах зазнають хімічних перетворень, у яких бере участь кисень. Внаслідок цього утворюються продукти розпаду, головним чином вуглекислий газ та вода, і вивільняється енергія.
Кров, протікаючи через м'язи, постійно постачає їх поживними речовинами та киснем і забирає вуглекислий газ та інші продукти розпаду.
Якщо людина фізично працює тривалий час без відпочинку, то працездатність її м'язів поступово зменшується. Тимчасове зниження працездатності, яке настає в міру виконання роботи, називають втомою. Після відпочинку працездатність відновлюється.
Якщо виконувати ритмічні фізичні вправи, то втома настає пізніше, бо в проміжках між скороченнями м'язів працездатність їх частково відновлюється. Водночас гіри швидкому ритмі скорочень швидше настає втома. Працездатність м'язів залежить і від величини навантаження: що більше навантаження, то швидше втомлюються м'язи. При виконанні фізичної роботи дуже важливо дотримуватись оптимального співвідношення ритму й навантаження. При цьому продуктивність буде висока, а втома настане пізніше.
Поширена думка, ніби найкращий спосіб відновлення працездатності —це повний спокій. І. М. Сєченов довів помилковість такого уявлення. Він порівняв, як відновлюється працездатність в умовах повного пасивного відпочинку і при зміні одного виду діяльності іншим, тобто в умовах активного відпочинку. Виявилося, що втома проходить швидше і працездатність відновлюється раніше під час активного відпочинку.
Під час роботи будь-якого органа до нього надходить більше крові, ніж під час спокою. Що більшу роботу здійснюють м'язові волокна, то більше поживних речовин і кисню приносить до них кров. Коли регулярно фізично працювати, займатися фізкультурою і спортом, м'язові волокна швидше ростуть, товстішають і людина стає сильнішою. М'язам потрібне систематичне тренування. Цьому сприяють регулярні фізичні вправи, ходіння на лижах, плавання.
Робота м'язів супроводиться змінами в діяльності багатьох систем органів: серцево-судинної, дихальної тощо. Тканини дістають більше кисню, біохімічні реакції в клітинах прискорюються, активніше відбувається обмін речовин у тканинах.
Фізичні вправи добре впливають на весь організм, зміцнюють здоров'я, загартовують людину, роблять її здатною витримати різні несприятливі впливи навколишнього середовища.
Фізичні вправи зумовлюють підвищення рівня обмінних процесів, який зростає у міру того, як збільшується навантаження. Як уже згадувалось, коефіцієнт безпеки для транспортування кисню рівний 3. Тому більш ніж триразове збільшення метаболізму призвело б до вираженого кисневого голодування тканин, якби воно не супроводжувалося зусиллям діяльності серця. При інтенсивному навантаженні хвилинний об'єм серця може зрости, у порівнянні зі станом спокою, в 6 разів, коефіцієнт утилізації кисню —в 3 рази. Внаслідок цього постачання киснем тканин збільшується приблизно у 18 разів, що дозволяє при інтенсивних навантаженнях у тренованих осіб зрости метаболізму в 15 —разів порівняно з рівнем основного обміну.
Величина фізичної роботи, яка виконується людиною, залежить від низки чинників: конкретної професійної діяльності, індивідуальних особливостей людини, ступеня тренованості, фізичного розвитку тощо.
Зупинимося на змінах основних показників гемодинаміки під впливом фізичних навантажень (за Л/. М. Амосовим).
Частота серцевих скорочень (ЧСС). Фізичне навантаження зумовлює збільшення ЧСС, необхідних для забезпечення зростання хвилинного об'єму серця. Так, в стані спокою ЧСС становить 65 поштовхів за хвилину, при середньому навантаженні —, а при
максимальному —. Існує лінійна залежність між ЧСС та інтенсивністю роботи в межах 50 —% максимальної переносимості навантажень. Хоча, звичайно, є значні індивідуальні відмінності, пов'язані зі статтю, віком, умовами навколишнього середовища і фізичною підготовкою людини.
За рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), вважаються допустимими навантаження, за яких ЧСС досягає 170 за 1 хв, і ця межа зазвичай використовується при визначенні переносимості фізичних навантажень і функціонального стану серцево-судинної і дихальної систем.
Хвилинний об'єм серця. Хвилинний об'єм серця визначається ударним об'ємом серця і ЧСС. У перші хвилини ритмічної роботи хвилинний об'єм серця поступово зростає до стабільного рівня, який залежить від інтенсивності навантаження і забезпечує необхідний рівень споживання кисню. Після закінчення навантаження хвилинний об'єм серця зменшується поступово. Зокрема для осіб молодого віку, які ведуть сидячий спосіб життя, хвилинний об'єм серця становить, л/хв: в стані спокою —,1, при середньому навантаженні — 17.0 і при максимальному —,0.
Кров'яний тиск. Системний артеріальний тиск при переході від стану спокою до фізичного навантаження підвищується. Початковий період підвищення системного артеріального тиску при ритмічній роботі триває 1 -2 хв, після чого він встановлюється на стабільному рівні, який залежить від інтенсивності навантаження. Діастолічний артеріальний тиск залишається без суттєвих змін і ледь підвищується лише при великому фізичному навантаженні. Тиск в легеневій артерії при фізичних навантаженнях суттєво не підвищується, а центральний венозний тиск при м'язовій роботі зростає.
Розподіл кровообігу в органах і тканинах. Кровообіг у м'язах у стані спокою становить близько 4 мл/хв на 100 г м'язової тканини. В інтенсивно працюючих м'язах кровообіг може зрости в 15 —разів, причому кількість функціонуючих капілярів може зрости в 50 разів. Хоча швидкість кровообігу в працюючих м'язах збільшується в 20 разів, аеробний обмін може вирости в 100 разів за рахунок підвищення утилізації кисню.
Коронарний кровообіг під час фізичного навантаження зростає Пропорційно збільшенню хвилинного об'єму серця. В стані спокою він складає близько 60 —мл/хв на 100 г міокарда і при навантаженні може підсилюватися більш ніж у 5 разів.
Легеневий кровообіг під час фізичного навантаження значно зростає. При інтенсивних фізичних навантаженнях площа поперечного перерізу легеневих капілярів збільшується в 2—рази, і швидкість проходження крові через капілярне ложе легень зростає в 2 - 3,5 рази.
Функція легень. Легенева вентиляція підвищується паралельно до збільшення споживання кисню, причому при максимальному навантаженні у тренованих осіб воно може зростати в 20 —разів порівняно зі станом спокою, і досягати 150 л/хв.
Споживання кисню —це сумарний показник, який відображає функціональний стан серцево-судинної і дихальної систем. Значення цього показника у фізіологічній і клінічній практиці особливо велике ще й тому, що є досить багато способів його прямого і непрямого визначення.
При переході зі стану спокою до навантаження протягом декількох хвилин споживання кисню зростає, а потім при стабільному навантаженні досягає стійкого рівня. На початковій стадії кожного фізичного навантаження, незалежно від його інтенсивності, виникає дефіцит кисню. Він зберігається протягом всього періоду роботи і стимулює ввімкнення цілої низки механізмів, які забезпечують необхідні зміни гемодинаміки.
Кисневий борг компенсується лише після завершення м'язової роботи у відновний період.
Показником рівня анаеробних процесів в організмі при фізичному навантаженні є концентрація недоокиснених продуктів - молочної кислоти —в крові. В стані спокою вміст молочної кислоти складає близько 0,1 г/л крові, а одразу ж після значних фізичних наванлажень, які супроводжуються суттєвим зростанням анаеробної енергопродукції, кількість її в крові може зрости в 10 - 15 разів.
Споживання кисню зростає пропорційно збільшенню навантаження. Однак настає межа, при якій подальше збільшення на
вантаження вже не супроводжується збільшенням споживання кисню. Цей рівень називається максимальним споживанням кисню.
Максимальне споживання кисню (МСК) —це найвищий досяжний рівень аеробного обміну при фізичному навантаженні. Таке навантаження виснажує пацієнта за 5 —хв. Вище цієї межі працюючим м'язам не вистачає кисню, і в них інтенсифікуються анаеробні обмінні процеси. Отже, МСК є показником аеробної здатності організму, яка залежить від резервів серця, можливостей кровопостачання працюючих м'язів, кисневого вмісту крові, стану легеневої вентиляції, дифузійної здатності легень та інших показників, тобто від фізичного стану організму, а також від типу навантажень і маси м'язів, які беруть участь у роботі.
Якшо яка-небудь ланка в ланцюзі факторів, які забезпечують високий рівень обмінних процесів при фізичних навантаженнях, порушується, то неодмінно понижується і аеробна здатність організму. Водночас тренувальний режим, збільшуючи адаптаційні можливості, зумовлює збільшення аеробної здатності.
Як бачимо, МСК є важливим фізіологічним показником, який відображає здатність організму забезпечити більшу потребу тканин у кисні при граничній активації функції серцево-судинної і дихальної систем. Цей показник є основним при визначенні функціонального стану і працездатності л юдини за допомогою навантажувал ьних тестів. МСК визначається в літрах за хвилину (л/хв). З урахуванням того, що воно пропорційне масі тіла, для одержання порівняльних даних його часто відносять до і кг маси тіла (мл/хв/кг).
Навіть короткий огляд фізіології фізичних навантажень свідчить, що інтенсивна м'язова робота ставить високі вимоги до функцій основних органів і систем людини. Нетренованість призводить до погіршення стану серцево-судинної, дихальної та інших систем, а фізична активність поліпшує їх функції.
Виявлення рівня фізичного навантаження людини в праці і визначення її оптимальних, а також максимальних і мінімальних меж є одним із завдань фізіології праці.
Класифікація праці за ступенем важкості і напруженості. Різноманітність робіт вимагає різного напруження функціональних си
стем організму і виконання їх в різних умовах, зумовлює необхідність їх класифікації, розв'язання нижи важливих практичних завдань —нормування праці і відпочинку.
Класифікація праці за важкістю і напруженістю включає: фізіологічну класифікацію, яка базується на фізіологічних характеристиках напруження функиій і втоми, та гірофесіографічну —характеристика трудової діяльності, яка грунтується на описових характеристиках праці.
Під терміном "важкість праці" розуміють функції, які викликані фізичними напруженнями, а це визначає рівень напруження центральної нервової системи.
Енергетична оцінка важкості праці. Будь-яка фізична діяльність людини вимагає затрат енергії. Енергетичні затрати визначають важкість фізичної праці. Тому найбільш поширеною і зручною формою оцінки фізичних зусиль є вираз їх у вигляді енергетичних затрат за одиницю часу (кДж/хв, кДж/год, ккал/хв, ккал/год тощо). Цей принцип, який лежить в основі досліджень фізіології праці, дає змогу звести до одного знаменника і порівняти інтенсивність фізичних зусиль при найрізноманітніших видах діяльності людини.
Орієнтовно визначити втрати енергії при трудових процесах можна на основі даних Л. Бруха про енергетичні затрати при різній ЧСС. Коли, наприклад, в спокої ЧСС 60 —на 1 хв, то під час фізичної роботи при частоті пульсу 80 на 1 хв витрачається 2,5 ккал/хв, при 80 - 100 на 1 хв - 2,5 - 5 ккал/хв, при 100 - 120 на 1 хв 5 - 7,5 ккал/хв, при 120 - 140 на 1 хв —,5 —ккат/хв, при 140 —на 1 хв - 10 -12,5 ккал/хв, при 160 - 180 на 1 хв —,5-15 ккал/хв.
Залежно від енергетичних затрат існують різноманітні класифікації праці, в основі яких лежать різні градації і принципи. Всі вони можуть бути поділені на 3 групи:
/. Порівняння з величиною основного обміну. Ця класифікація базується на порівнянні з основними затратами чи основним добовим обміном. Зокрема, Д. Ціль виділяє м'язову роботу помірної важкості, коли енергетичні затрати не перевищують потрібного значення основного обміну, важку —при енергетичній важкості в межах 3 —кратних основних затрат і дуже важку, коли енерге
тичні затрати більше ніж у 8 разів перевищують рівень основного обміну.
Класифікація Г. Лехмана базується на порівнянні енергетичних затрат праці з основним добовим обміном. Фізична діяльність поділяється на 10 класів з досить детальним поділом (порядку 300 ккал на добу для кожного класу).
М. Ф. Гріненко і Г. Г. Саноян виділяють чотири групи праці. До першої відносять працю помірної важкості, яка характеризується загальними затратами енергії, включаючи основний обмін і затрати у спокої, 2800 —ккал/на добу. Друга —включає важку роботу з затратами енергії 3600 —ккал/на добу. Третя —охоплює дуже важку фізичну працю з енергетичними затратами 4200 —ккал/ на добу, четверта —легку фізичну працю з загальними затратами енергії 2200 —ккал/ на добу.
2. Оцінка за рівнем максимальних енергетичних затрат. Ця класифікація поділяє фізичну працю залежно від важкості на різні категорії, передбачаючи для кожної з них певні межі енергетичних затрату кДж/хв (ккал/хв) Ж. Крістенсен поділяє фізичну роботу на 5 класів важкості зі збільшенням енергетичних затрат у кожному класі на і 1 кДж/хв (2,5 ккал/хв). Найінтенсивнішою вважається праця при енергетичних затратах, які перевищують 52 кДж/хв (12,5 ккал/хв).
3. Оцінка за відношенням до аеробної здатності. За С. Сула, фізична активність поділяється на 5 груп: а) виснажлива праця, яка перевищує за потужністю аеробну здатність, виснаження наступає через декілька хвилин і б) максимальна праця —в межах 75 — 100% аеробної здатності (навантаження такої інтенсивності у виробничих умовах допускається в особливих випадках); в) субмаксимальна праця в межах 50 —% аеробної здатності, м'язова робота такої інтенсивності використовується у шахтах, у важкій промисловості; г) інтенсивна праця в межах 25 - 50% аеробної здатності (найбільш поширена категорія фізичної праці); д) легка праця —менше 25% аеробної здатності. Для кожного енергетичного рівня навантаження існує максимально можлива і максимально допустима тривалість.
Максимально можлива тривалість навантажень зменшується зі зростанням інтенсивності фізичних зусиль, а звідси і енергетич
них затрат. Г. Монод (1973) зібрав з літературних джерел дані, з яких видно, що при середньому рівні енергетичних затрат 1250 кДж/хв (300 ккал/хв) максимально можлива тривалість фізичної праці становить лише частки секунди, при затратах 460 кДж/хв —с; 105 кДж/хв (25 ккал/хв) —хв; 63 кДж/хв (15 ккал/хв) —год; 52 кДж/хв (12,5 ккал/хв) —год; 42 кДж/хв (10 ккал/хв) — 10 год; 21 кДж/хв (5 ккал/ хв) ——дні; 17 кДж/хв (4 ккал/хв) —днів; 13 кДж/хв (3 ккал/хв) —декілька місяців; 11 кДж/хв (2,5 ккал /хв) —невизначено довгий час для здорової людини.
При цьому необхідно брати до уваги, шо наведені цифри стосуються середнього енергетичного рівня за 24 год. Тому при перерахунку на професійну діяльність енергетичні затрати зростуть.
Максимально допустима тривалість навантажень. Комітет експертів ВООЗ зазначає, що для здорової людини допустимий рівень тривалості фізичного навантаження не перевищує 50% МСК.
Людина може виконувати ту чи іншу м'язову роботу в межах допустимих для неї затрат енергії. Ця межа визначається можливостями транспортування необхідної кількості кисню для забезпечення зростаючого рівня обмінних процесів, тобто передусім фун- кціонаїьним станом серцево-судинної і дихальної систем.
Теорії втоми. Будь-яка трудова діяльність, коли вона оптимальна для організму за інтенсивністю і тривалістю і перебігає в сприятливих виробничих умовах, благодійно впливає на організм і сприяє його вдосконаленню. Людина володіє колосальними резервними можливостями, і при оптимальному їх використанні домагається найвищого їх розвитку. Коли ж робота надмірна за тривалістю чи інтенсивністю, то це призводить до розвилку вираженої втоми, зниження працездатності, неповного її відновлення в період відпочинку.
Втома є природним фізіологічним процесом, нормальним станом організму. З біологічної точки зору втома —це тимчасове погіршення функціонального стану організму людини, яке проявляється у специфічних змінах фізіологічних функцій, у суб'єктивних відчуттях і зниженні працездатності. Вона є захисною реакцією організму, яка спрямована проти виснаження функціонального потенціалу центральної нервової системи.
Деякі вчені стверджують, шо причина втоми криється в м'язах як робочому органі, оскільки в результаті фізичної праці там накопичуються продукти обміну речовин (наприклад молочна кислота), шо заважає подальшій роботі. Інші висувають теорію, згідно з якою втома настає як у працюючих м'язах, так і в нервових центрах.
Сьогодні загальноприйнятою є коркова теорія втоми, яка пов'язує її розвиток із станом ЦНС. Втома призводить до розвитку охоронного гальмування в корі головного мозку, яке запобігає розвитку виснаження організму. Первинною ланкою втоми при м'язовій роботі людини є зміни в кортикальних центрах, які зумовлюють найскладніший комплекс функціональних змін організму.
Розуміння втоми поглиблює теорія П. К. Лнохіна, яка розкриває фізіологічну сугь працездатності і принципи її регулювання. За цією теорією в процесі роботи беруть участь основна і відновлювальна функціональні системи. Основна функціональна система в процесі роботи забезпечує власне робочий акт. Система забезпечує відновлення енергетичних ресурсів, функціонального потенціалу організму, який витрачається в процесі праці. Обидва процеси —витрата і відновлення функціонального потенціалу працездатності —мають протяжність у часі і фазовий характер перебігу зміни періодів, їх можна спостерігати за допомогою фізіологічних методів досліджень, які дають змогу характеризувати динаміку функціонального стану організму людини відповідно з його працездатністю і ступенем утоми в процесі праці.
Найбільш типова крива, яка характеризує зміни ефективності роботи, визначення якої є основою для фізіологічної раціоналізації праці. Період втягування в роботу, який може тривати до 1 год і більше, виражається у поступовому підвищенні працездатності з певними коливаннями продуктивності праці. В цей період формується робоча домінанта, яка характеризується об'єднанням в єдину функціональну систему нервових центрів, які регулюють функції, шо забезпечують виконання роботи, тобто протягом цього періоду вдосконалюються механізми гомеостатичного регулювання функціональної системи забезпечення роботи.
Період формування робочої домінанти нерідко характеризується вираженими функціональними змінами, які полягають у підвищенні частоти пульсу, дихання, артеріального тиску тощо. Особливо вираженими подібні зміни можуть бути при виконанні робіт іі значним нервово-емоційним компонентом. У зв'язку з цим важ- ниво скоротити тривалість втягування в роботу і якомога швидше перевести організм у стан оптимальної працездатності. За ним настає період високої і стійкої працездатності, який забезпечується оптимальним гомеостатичним регулюванням функціональної системи. В цей час усі зміни фізіологічних функцій адекватні робочому навантаженню і перебувають у межах фізіологічних норм.
Після цього працездатність поступово знижується. Спочатку зниження не завжди помітне, бо може компенсуватися вольовими зусиллями. Тривалість цього періоду найбільша порівняно з іншими періодами і визначається гігієнічними умовами праці, інтенсивністю, нервово-психічним напруженням, індивідуальними особливостями працівника, тренованістю, фізичним станом, віком тощо.
Початкове зниження працездатності і розвиток втоми характеризується нестійкою компенсацією функцій. З'являються почуття втоми і різні зміни показників фізіологічних систем. Швидше настають зміни в тих органах і системах, які забезпечують виконання конкретної роботи. Якщо в цей період не припинити роботу, то працездатність швидко знижуватиметься, втома стане відчутнішою, а фізіологічні зміни —неадекватними виконуваній роботі. При перевтомі період оптимальної працездатності скорочується, а період нестійкої компенсації збільшується. Порушуються відповідні процеси в організмі. Прикмети втоми не щезають до початку роботи наступного дня. Посилюється роздратованість, реакції стають неадекватними. При наявності хронічної перевтоми часто зменшується маса тіла, підвищуються сухожилкові рефлекси, пітливість, зростає лабільність показників серцево-судинної системи, знижується опірність організму до інфекцій ТОЩО. Погіршується якість роботи, збільшується кількість помилок і брак в роботі.
За Я. К. Анохіним функціональні системи працездатності організму підлягають закону саморегуляції. Наприклад, енергетичні речовини, які витратилися під час діяльності, знову накопичуються в результаті діяльності відновлювальної функціональної системи. Збудником діяльності останньої є саме відхилення фізіологічної величини від її постійного рівня. Суттєвою рисою діяльності функціональної системи є те, що вона реалізується завдяки складній комбінації процесів збудження і гальмування у всіх її ланках.
Ступінь працездатності визначається також типом нервової системи. Сильний тип має найбільшу працездатність, слабкий —незначну. Працездатність залежить від віку, статі, навиків у роботі, санітарно-гігієнічних умов та інших факторів. Певним чином на неї впливають мотиви, моральні і матеріальні стимули.
Отже, на працездатність людини впливає багато факторів, і вони діють в різних напрямках. Вивчаючи і враховуючи їх, фізіологія праці дає рекомендації і пропонує конкретні заходи, які підвищують працездатність і продуктивність праці.
Фізіологічні критерії здоров'я
За визначенням ВООЗ здоров'я —це не тільки відсутність хвороб, але й певний рівень фізичної тренованості, підготовленості, функціонального стану організму, який є фізіологічною основою фізичного і психічного благополуччя.
Виходячи із концепції фізичного здоров'я, основним його критерієм необхідно вважати енергопотенціал біосистеми, оскільки життєдіяльність будь-якого живого організму залежить від його акумуляції і мобілізації для забезпечення фізіологічних функцій.
Позаяк частка аеробної енергопродукції є найбільшою у сумі енер- гопотенціалу, то якраз максимальна величина аеробних можливостей організму є основним критерієм його фізичного здоров'я і життєдіяльності. Отже основним критерієм здоров'я потрібно вважати МСК, а його величину —за кількісний вираз стану здоров'я.
Зв'язок між аеробними можливостями організму і станом здоров'я вперше відкрив американський лікар К. Купер (1970). Він
довів, що люди, які мають рівень МСК42 мл/хв/кг івище, не страждають хронічними захворюваннями і мають показання АГ в межах норми. Гранична (порогова) величина МСК для чоловіків становить 42 мл/хв/кг, для жінок —мл/хв/кг, що характеризує безпечний рівень соматичного здоров'я.
Відомий 12-хвилинний тест Купера для визначення орієнтовного рівня МСК за максимальною відстанню, яку обстежувана особа здатна гіробігги з максимальною швидкістю. Однак широкого застосування він не набув через його небезпечність дія осіб із прихованими формами серцево-судинних захворювань.
Хоч показники фізичної працездатності найбільш об'єктивно відображають рівень фізичного здоров'я, для його оцінки можуть використовуватися й інші методи, які базуються на кореляційній залежності між величиною МСК та основними функціональними показниками систем життєдіяльності організму. Зокрема, вартий уваги простий і доступний метод експрес-оцінки рівня фізичного здоров'я за Г. Апанасенко і Р. Науменко (1988).
Енергетичні градації фізичного стану людини. Поділ на категорії фізичної придатності вкрай необхідний для вибору методики визначення інтенсивності фізичних тренувань, для виробничих рекомендацій, оцінки ступеня функціональної недостатності.
Для оцінки функціонального стану організму за значенням МСК запропоновані різні градації. Наприклад, К. Купер, залежно від МСК, і віку, виділяє п'ять категорій фізичного стану. Така система може здатися надто деталізованою, однак досвід свідчить, шо вона відповідає практичним вимогам і дає змогу враховувати динаміку фізичного стану.
М. М. Амосов підвів енергетичний еквів&тент під «кисневі» градації К. Купера.
Граничні енергетичні можливості для різних груп функціонального стану, які використовуються до градації К. Купера, коливаються у широких межах із врахуванням віку від менше 36,4 кДж/хв (8,7 ккал/хв) до більше 63 —кДж/хв (15 — 18 ккал/хв).
Учені довели неприпустимість перевищення 33 —% максимальної аеробної здатності при фізичних навантаженнях протягом певного робочого дня. Тому орієнтовно можна вважати, з вра
хуванням вікових коливань, що для осіб першої групи фізичного стану 8-годинні трудові енергетичні затрати не повинні перевищувати 15 кДж/хв (3, 5 ккал/хв), II —групи ——кДж/хв, (3,5 - 4,5 ккал/хв), III групи ——кДж/хв (4,5 —,5 ккал/хв), IV групи —,4 —кДж/хв (5,6 - 6,5 ккал/хв) для осіб V групи вони можуть бути вищі.
Отже, знайшовши за допомогою субмаксимального навантажувального тесту МСК, можна встановити групу фізичного стану обстежуваного, на цій основі враховувати динаміку функціонального стану і вивести практичні рекомендації щодо праці, занять спортом та відпочинку з урахуванням енергетичних затрат на різні види діяльності.
Розумова діяльність людини
Широко розповсюджене помилкове уявлення про розумову працю, як працю легку. Таке уявлення грунтується на тому, що при розумовій праці енергетичні затрати значно нижчі, ніж при фізичній. У фізіологічному відношенні головною особливістю розумової праці є те, що при ній мозок виконує функції не тільки координаційні, але основного працюючого органу. Гіри цьому значно активізуються аналітичні і синтетичні функції ПНС, ускладнюються приймання і переробка інформації, виникають нові функціональні зв'язки, нові комплекси умовних рефлексів, зростає роль функцій уваги, пам'яті, напруження зорового і слухового аналізаторів та навантаження на них.
Незважаючи на суттєві фізіологічні відмінності, поділ трудової діяльності на фізичну і розумову досить умовний. З розвитком науки і техніки межа між ними все більш згладжується.
Тим не менше, деякі види трудової діяльності можна віднести переважно до розумової: управлінська праця, творча діяльність наукових працівників, письменників, художників, композиторів, конструкторів, праця операторів, учителів і викладачів, медичних працівників тощо. Одну з найбільш чисельних груп, де переважає розумова праця, становлять учні та студенти. Для їх трудової діяльності характерні напруження пам'яті, уваги, сприйнятгя, часті стресові
ситуації (контрольні роботи, заліки, іспити), більшою мірою малорухливий спосіб життя.
фізіологічні особливості розумової праці. Мала рухливість, вимушена одноманітна поза при розумовій праці послаблюють обмінні процеси і зумовлюють застійні явища у м'язах ніг, органах черевної порожнини і малого тазу, погіршують постачання мозку киснем. Становлячи лише 1,2 —,5% маси тіла, мозок споживає понад 20% його енергетичних ресурсів. Приплив крові до працюючого мозку збільшується в 8 —разів порівняно зі станом спокою, зростає потреба його в кисні та глюкозі.
Вміст глюкози в крові збільшується на 18 —%, підвищується концентрація в крові адреналіну, норадреналіну і вільних жирних кислот. У мозковій тканині посилюється втрата глюкози, метіоніну, глютаміну та інших незамінних амінокислот, вітамінів групи В. Погіршуються функції зорового аналізатора —гострота зору, стійкість ясного бачення, контрастна чутливість, зорова працездатність. Збільшується час зорово-моторної реакції.
Розумовій праці притаманний і найбільший ступінь напруження уваги: при читанні спеціальної літератури напруження майже удвічі вище, ніж при водінні автомобіля у місті, і в 5 —разів вище, ніж при виконанні багатьох видів механізованої фізичної роботи.
Формальне завершення робочого дня часто не перериває процес професійно спрямованої розумової діяльності. Кажуть, думку неможпиво скласти як руки, вона й уві сні не спить. Розвивається особливий стан організму —втома, яка може перейти у перевтому. Цей стан потрібно вже розглядати як серйозне порушення нормального фізіологічного функціонування організму, як передпатологію, а часом і патологію. При розумовій праці стан перевтоми характеризується відсутністю повного відновлення працездатності до чергового робочого дня, порушенням сну (аж до стійкого безсоння), зниженням опору до дії несприятливих факторів навколишнього середовища, підвищенням нервово-емоційної збудливості.
Чри розумовій прані стан перевтоми не такою мірою демонстративний, як при фізичній. Люди, які займаються розумовою працею, навіть у стані перевтоми здатні довгий час виконувати свої
професійні обов'язки без помітного зниження рівня трудової активності і продуктивності праці.
Напруженість праці. Розробляючи критерії професіографічної оцінки ступеня нервового напруження в процесі праці, користуються характеристиками, які відображають напруження сенсорного апарату, вищих нервових центрів, які забезпечують функції уваги, мислення, регуляції рухів. Складені спеціальні таблиці класифікації праці за ступенем нервово-емоційного напруження на основі 14 показників (інтелектуальне навантаження; тривалість зосередженого спостереження, кількість виробничо-важливих "об'єктів одночасного" спостереження; кількість сигналів на годину: кількість сигналів до дії на годину; кількість аварійних сигналів; темп; час активних дій; необхідність самостійного пошуку неполадок; монотонність; напруження зору; точність роботи; змінність; режим праці і відпочинку). Користуючись такими таблицями, санітарні лікарі та інші спеціалісти можуть визначити ступінь напруження за окремими різновидами трудової діяльності в різних галузях виробництва (наприклад у табл. 3).
У фізіологічному відношенні сприятливими є види робіт, які належать до І ступеня напруженості праці, однак при такій мобілізації функцій не можна досягти високої продуктивності й ефективності праці.
Більш ефективною є праця при 11 ступені напруженості, роботу можна виконувати тривалий час. При III ступені напруженості необхідні додаткові заходи з коректування режиму праці (додаткові перерви чи скорочення робочого дня тощо), IV ступінь напруженості праці може допускатися тільки епізодично і на короткий час.
7.4. Чинники, які знижують працездатність
До чинників, що знижують працездатність, відносяться: психічна травма (конфлікти), алкоголь і алкоголізм, наркотики і наркоманія, нікотин і нікотиноманія, втома і перевтома, хворобливі стани (захворювання), особливості психофізіологічного стану підлітків, жінок та людей похилого віку.
Хворобливий, пригнічений стан працівника, який супроводжується погіршенням його фізичних і психічних якостей, може виникати на грунті психічної травми (конфліктів); розвитку залежності від наркотичних засобів, алкоголю і нікотину; втоми і перевтоми; виникнення або загострення захворювання; специфічних особливостей психофізіологічного стану підлітків, жінок і людей старшого віку.
Психічна травма (конфлікти)
Осіб, що знаходилися в кризових станах внаслідок тієї чи іншої психічної травми, 71% стосувався сімейної проблематики. Природно, що всі сімейні конфлікти якимось чином переносяться і у виробничу сферу. Під дією конфліктів людина може не лише створити небезпечну виробничу ситуацію, а й зруйнувати виробничі та сімейні відносини.
Конфлікт "батьки і діти". Діалектика соціальних відносин людини така, що, являючи собою у фізичному розумінні автономну систему, для нормальної життєдіяльності вона потребує групової взаємодії. З одного боку, вона прагне зберегти й отримати свободу, але з іншого —постійно повинна її розмінювати на те, щоб досягти якоїсь мети. Отже, життя в групі конфліктне за своєю суттю.
Виділяють чотири типи зв'язків між дітьми і батьками: силові, емоційні, когнітивні і нормативні:
• силові —що виникають в порядку підлеглості і влади;
• емоційні передбачають відношення любові, прихильності, поваги, захоплення, які є у дітей щодо батьків;
• когнітивні здійснюються шляхом обміну інформацією. (На
приклад, основні поняття про навколишній світ діти отримують у перші роки власне від батьків);
• нормативні —система передачі дітям комплексу соціальних
норм і правил, без чого немислиме буття суспільства.
Конфлікти у системі "батьки-діти " можуть виникати у всіх напрямах існування зв'язків. Дитина бореться за незалежність, батьки —за владу. Стосунки між батьками і дітьми значною мірою залежать від виховання дітей.
На думку Е. Берна, у ранньому дитинстві формується життєва позиція. Він образно виділяє декілька типів такої позиції:
а) у мене все добре, й у тебе все добре (позиція оптиміста, який прагне працювати і реалізує свої можливості в середовищі інших людей);
б) у мене все добре, а у вас усе погано (позиція самозакоханої, непрактичної людини, яка звинувачує інших у своїх невдачах);
в) у мене все погано, а у вас усе добре (позиція людини, яка з одного боку, заздрить оточуючим, має комплекс неповноцінності, а з іншого —все життя буде працювати, щоб довести, що вона не гірша за інших);
г) ви погані і я поганий (внутрішні конфлікти призводять до депресії, а іноді —й до більш серйозних психічних захворювань).
А. Адлер визначив два крайні полюси неправильного виховання: гіперпротекцію (підвищену опіку) і гіпопротекцію (недостатню опіку). Дитина, якою занадто опікувалися, увійде в самостійне життя капризною, вимогливою, не здатною самостійно приймати рішення, брати на себе відповідальність за власні невдачі. Дитина, якій бракувало опіки, звикає діяти на свій страх і ризик, ставиться до оточуючих людей, як до ворогів.
Конфлікт «свекруха-невістка». Перехід сина у володіння його дружини і дочки —у володіння чоловіка —болісний процес. Розлука є більш важкою для батьків.
В агресивній поведінці щодо нового члена сім'ї провідна роль здебільшого належить жінці: свекрусі або тещі. Жінці притаманне емоційне ставлення до подій. Вона живе більше серцем, тому їй важче змиритися з тим, що у неї забрали найдорожче, у неї виникає вороже ставлення до того, хто зазіхає на сімейний статус і благополуччя. Деякі психологи вважають, що багатьом жінкам притаманне підсвідоме прагнення до руйнування сім'ї, яка виникла.
Друзі та сім'я. Як і стосунки з батьками, так і стосунки з друзями часто є навіть більш стабільними, ніж шлюбні зв'язки. Намагання
обірвати одним із шлюбних партнерів ні зв'язки може стати небезпечним для сім'ї.
Конфлікти на сексуальному грунті. Сексуальна активність і сексуальна поведінка індивіда загалом визначається такими факторами, як його виховання, генетично успадкований темперамент, інформованість. Але ним не вичерпується різноманітність стосунків.
Психолог Г. Айзенк виділяє чотири великі групи індивідів, певні здібності яких значною мірою визначають сексуальну активність:
I —особи, які цілком задоволені своїм статевим життям у шлюбі,
відрізняються мінімальною пошуковою активністю, небажанням до зміни партнера, володіють погано вираженим лібідо (сексуальним потягом) і проповідують традиційні норми шлюбної моралі.
II —особи, які володіють екстравертністю, тобто прагненням активно реалізувати себе, охоче спілкуються з оточуючими, схильні до дії і не схильні до самоаналізу. Такі суб'єкти переважно володіють високим рівнем сексуального потягу, їх пригнічує одноманітність сексуальних подразників, вони не можуть змиритися з нав'язаним стилем моногамного буття.
III —особи з невротичним, нестійким темпераментом —інтроверти, у яких на фоні досить інтенсивного лібідо чітко виражені гальмівні психологічні установки. У цих людей спостерігається постійний хронічний конфлікт між потребами їх тіла і обмеженнями виховання і соціального середовища.
IV —особи з вираженим сексуальним потягом і одночасно з такими рисами, як жорстокість, схильність до садизму, або особи зі слабкою вегетативною нервовою системою, із схильністю до патологічних, невротичних реакцій, а також вираженою екстравертністю і потребою спілкування. У людей цього типу можуть виникати труднощі при налагодженні сексуальних контактів, але, крім того, вони можуть становити небезпеку для оточуючих через формування неприйнятних для суспільства тенденцій до задоволення свого сексуального потягу.
У формуванні описаних вище типів беруть участь різні рівні людської особистості: зумовлені генетичним кодом риси, психологічні особливості, умови виховання і прийняті форми спіікування.
Наукова систематика видів кохання:
кохання-пристрасть (високий емоційний заряд, інтелектуальні якості опиняються на задньому плані, страждання супроводиться страхом втрати, ревнощами, часом ненавистю і при цьому сексуально-еротичні стосунки не є основними, мотив сексуальної насолоди вторинний);
^ кохання-ерос (захоплення, у якому людина прагне до повного фізичного володіння об'єктом кохання, жадає розчинитися в ньому);
1"ч> кохання-гра (невелика глибина емоційного контакту припускає легку можливість зради);
добре, надійне кохання (більше нагадує дружбу, секс вторинний, емоційна близькість);
кохання розсудливе (легко піддається контролю, в його основі —шлюб за розрахунком);
^Ь кохання-манія (кохання —пристрасть, але без елементу ненависті);
кохання-віддача (безкорисливе кохання, яке може стати підґрунтям міцних, довготривалих шлюбних відносин).
Крім цього існують індивідуальні відмінності як будови самих статевих органів, так і їх біологічних станів. Отже, марно сподіватися, що інтимні стосунки одразу налагодяться. Лише після повторних контактів і за умови взаємного прагнення можна досягнути гармонії. Тобто чоловік і жінка не повинні бути подібні один на одного за темпераментом, вихованням, за вмінням брати участь у сексуальних відносинах, але дуже важливо, щоб вони доповнювали один одного, намагалися досягги стану взаємного задоволення.
Патологія шлюбної пари. Причинами сімейного конфлікту часто можуть бути такі явища, як імпотенція, фригідність і бездітність.
Усі перелічені порушення повинні розглядатися як патологія шлюбної пари.
Причиною конфліктних відносин між людьми можуть бути також ревнощі. Ревноші присутні в душі того, хто ревнує, а не спричиняються поведінкою партнера. Є люди, яких майже ніяка ситуація не змусить страждати від ревношів і, навпаки, є характеролог ічні типи, для яких ревнувати —все одно, що жити. Ревниві люди, як зазвичай, фанатичні, одержимі якими-небудь ідеями, мають низьку здатність до компромісних рішень, люблять сваритися. Підозра у них швидко стає обвинуваченням, і надалі вся навколишня дійсність тлумачиться ними в світлі уже підписаного звинувачувального вироку.
Еротична (любовна, сексуальна)ревність —комплекс переживань при дійсній чи підозрюваній зраді коханої людини, який характеризується складною психологічною структурою: типовими і досить розмаїтими емоційними реакціями і станами (заздрощі, ненависть, тривога, гнів, відчай, жадоба помсти, пристрасть), сумнівами і підозрами, складними проявами в інтелектуальній та вольових сферах, різною формою поведінки, здебільшого соціально небезпечної.
Ревнощі частіше виникають не серед молодят, а серед пар, які давно живуть у шлюбі. Ревнощі не рахуються з логікою здорового глузду, а часом —і з вимогами закону (ревнощі до того, кого вже нема серед живих). У вищих стражданнях ревнощів суб'єкт перебуває у великому напруженні, позаяк не може захистити себе, і лише тоді, коли стає очевидним, що надія на любов повністю втрачена, залишається лише біль чи ненависть без напруження.
У осіб, які страждають алкоголізмом, ревнощі виявляються частіше і характеризуються монотонністю, брутальністю, нерідко агресивними діями (аж до вбивства). Більшість ревнивців-убивць —чоловіки, а їх жертви головним чином жінки, але потерпілими можуть бути й чоловіки. Із 95 правопорушень, які здійснили ревнивці, в 12,6% потерпілими були удавані коханці жінок.
Вплив алкоголю на розвиток конфлікту. У суспільстві існують глибокі традиції, пов'язані з можливістю штучно змінювати свій
психічний стан, використовуючи алкогольні напої. Як відомо, від пияцтва страждають щонайменше три покоління: батьки пияка дружина, діти. Але навіть якщо людина не є алкоголіком, але зловживає спиртними напоями, це призводить до послаблення сімейних зв'язків, втрати взаєморозуміння, породжує або провокує численні конфлікти: від легких сварок до повного розриву стосунків.
Пияцтво і алкоголізм дуже часто є не причиною сімейних конфліктів, а їх наслідком. Більшість чоловіків стають пияками вже будучи сімейними людьми. Для деяких чоловіків нав'язана суспільством роль лідера (господаря) виявляється йому не під силу, і тоді час від часу він напивається, щоб відчути стан "абсолютноїнезалежності ".
Конфлікти, породжені пияцтвом —це видима частина айсберга, тоді як у підводній частині його слід шукати причини й істинні обставини їх виникнення: незадоволеність професійним і соціальним статусом, сексуальна незадоволеність тощо.
Пияцтво реформує ієрархію цінностей. Людина поступово «вимиває» зі свідомості необхідність працею досягати позитивних емоцій. Родичі людей, схильних до зловживання спиртними напоями, повинні пам'ятати, що останні мають підвищену чутливість до браку емоційних відносин. Е. Фром називав алкоголіків вічними малюками, які просять соски. У спілкуванні з пияками і алкоголіками намагайтеся застосовувати декілька "не":
|
не |
читайте нотацій; |
|
|
о |
не |
сперечайтеся з п'яним, алкоголіком; |
|
І=> |
не |
стверджуйте, що між вами прірва; |
|
о |
не |
вимагайте клятв; |
|
о |
не |
погрожуйте, якщо не збираєтесь виконати погрози; |
|
■=> |
не |
ховайте і не вшивайте спиртного; |
|
ф |
не |
підтримуйте скептичного ставлення щодо лікування; |
|
ф |
не |
очікуйте раптової твердості; |
|
о |
не |
відгороджуйте чоловіка від алкоголіків. |
Алкоголь і алкоголізм
Алкоголь вкрай негативно впливає на центральну нервову систему. Порушується розумова і фізична працездатність, посилюється втома, про шо свідчить запис роботи м'язів. Особливо різко знижується працездатність у осіб, професійна діяльність яких вимагає посиленої уваги, значного напруження. Відомо, що складніша робота, то менша доза алкоголю стає причиною виробничого травматизму.
Алкоголь знижує швидкість рухової реакції. А. П. Лоптєв зазначає, що у футболістів після випитого кухля пива швидкість складної рухової реакції знизилась у середньому на 12 —%, точність реакції на руховий об'єкт - на 17 —1 %, точність м'язових зусиль - на 14- 19%.
Вважається, що алкоголь зігріває організм у холодну погоду. Дійсно, під дією алкоголю розширюються кровоносні судини шкіри, кров приливає до неї, і людина відчуває тепло. Але, циркулюючи по розширених судинах, кров віддає у зовнішнє середовище велику кількість тепла, внаслідок чого температура тіла знижується на 1—°С, і організм швидше охолоджується.
Спирт особливо інтенсивно накопичується у нервовій тканині. Тому в мозку його концентрація набагато більша, ніж у крові.
Після приймання навіть невеликих доз алкоголю знижується стійкість та інтенсивність уваги, сповільнюється її переключення, порушуються процеси мислення і пам'яті. Працівникові треба більше часу, щоб оцінити виробничу ситуацію і прийняти рішення, а це знижує його готовність до дії. Одночасно знижується гострота зору, порушується окомір і здатність розрізняти кольори (особливо погано сприймаються відтінки червоного кольору), звужується поле зору, збільшується час відновлення зору після засліплення, порушується координація рухів, їх точність, різко збільшується час реакції, маскується почуття втоми гіри її наявності і зниженні працездатності.
Однак найбільш небезпечним є неадекватне ставлення п'яної людини до свого стану, оскільки алкоголь загальмовує центри кори
головного мозку, які контролюють дії і вчинки. Вона переоцінює свої можливості і недооцінює складність виробничої ситуації. П'яний за кермом, верстатом чи на іншому робочому місці набагато небезпечніший, ніж хворий чи працівник в стані вираженої втоми. Твереза людина розуміє, шо її можливості обмежені, і намагається бути особливо уважною і обережною.
Людина, яка зловживає алкоголем, дратівлива, емоційно нестійка, погано спить, швидко втомлюється. У 70% алкоголіків нічний сон не знімає втоми, тому вже на початку робочого дня працездатність такої людини знижена.
Небезпека для людини зростає із збільшенням дози прийнятого алкоголю, об'єктивним показником цього є вміст його в крові. Вже при вмісті алкоголю в крові працівника 0,3 —,9% ймовірність виникнення небезпеки зростає в 7 разів (1% —це вміст алкоголю в крові, який відповідає Імг чистого алкоголю на 1л крові).
Після двох кухлів пива кількість алкоголю в крові людини масою 75 кг становить 0,9 %, 0,5л вина —,2 %, чарки горілки чи коньяку —,1 %.
З підвищенням концентрації алкоголю в крові водія зростає загроза виникнення ДТП. Особливо збільшується така небезпека при концентрації алкоголю в крові понад 1,2 %. З точки зору безпеки дорожнього руху навіть мінімальне перевищення фізіологічного вмісту алкоголю в крові недопустиме. Однак в деяких країнах допускається керування при дозі алкоголю в крові 1,0 % (США), 0,5% (Франція, Скандинавські країни, Японія).
Вплив алкоголю на організм людини і її працездатність визначається не тільки кількістю вжитого алкоголю, а й багатьма іншими факторами. Коли алкоголь вживати на порожній шлунок, він швидше всмоктується, і людина швидше п'яніє. Швидше й сильніше діє алкоголь на людей під час хвороби, при втомі, а також у стані збудження. Сту пінь сп'яніння після прийняття однієї і тієї ж дози залежить від індивідуальної сприйнятливості, віку, статі, маси тіла і ступеня звикання. Одна й та ж доза алкоголю у різних людей спричиняє неоднакові порушення перебігу фізіологічних і психічних процесів і по-різному впливає на їх працездатність та діяльність в цілому.
Важливо також знати час дії алкоголю на організм. Алкоголь всмоктується через 20 —хв. після вживання, але зі збільшенням дози найбільший ступінь сп'яніння спостерігається через 1 —,5 год, перші прикмети сп'яніння з'являються після прийняття 0,5 мг на 1 кг маси, тобто 30 г алкоголю для людини масою 60 кг. Після прийняття 80 г горілки чи 500 г пива алкоголь діє протягом доби. Якщо людина ввечері випила, зранку її не можна вважати тверезою.
Наркотики і наркоманія
Уперше людина випробувала на собі наркотичні властивості багатьох речовин чисто випадково: вдихаючи дим від спалених речовин, використовуючи в їжу продукти бродіння, приправи і напої рослинного походження (вино, медовий напій, мак, кава, чай тощо). Поступово використання алкогольних напоїв, опію та інших наркотиків стає причиною виникнення наркоманії.
Кожна наркотична речовина специфічно діє на ПНС. Тому, залежно від різновиду речовини і її кількості, організм людини може бути доведений до різних станів: від заціпеніння до повного наркозу, від сну до гіпнозу, від часткового знеболювання —місцевого наркозу —до галюцинацій. Такі ефекти з'являються в зв'язку з загальним чи частковим блокуванням, пригнічуванням ННС під впливом наркотичних речовин на мозковий больовий центр чи на периферичні нервові закінчення. Але є речовини, які, навпаки, збуджують чи стимулюють здатність ПНС, завдаючи їй великої шкоди, поступово руйнуючи її.
Наркотики —це речовини, які призводять до стану заціпеніння, отупіння, запаморочення. Поняття «наркотик» сьогодні охоплює широке коло речовин і рослин, а також продуктів, які з них отримали з метою наркотичної дії.
Під наркоманією розуміють не тільки стимулювання наркотичними засобами появи збудженого чи пригніченого стану ПНС, а і звикання організму до них, бажання їх приймати.
Головною причиною такої пристрасті є ейфорійний ефект.
Хімічний аналіз ейфорійних наркотиків виявив у їх складі речовини, за структурою близькі до індолу, шо міститься у багатьох сполуках, які використовуються в роботі нервових КЛІТИН. Ця подібність навела вчених на думку про хімічну мімікрію. Пристосувавшись під індольні сполуки, наркотики проникають через оболонки тих нервових клітин, збудження яких викликають відчуття блаженства. Наркоманія характеризується появою типових змін у психіці людей та їх пристрасті до постійного вживання однієї чи декількох речовин, які мають наркотичні властивості. При цьому більше ніж у 50% випадків спостерігаються чіткі ознаки зниження пам'яті та інтелекту, а у 71% хворих —помітне зниження морально-етичних якостей, деградація особистості.
Ці найбільш типові наслідки наркоманії і визначають найбільшу соціальну небезпеку наркоманів. Крім цього, говорячи про ме- дико-соціальні наслідки наркоманії, потрібно додати високу ймовірність захворіти на СНІД, часті випадки смертельних наслідків не тільки у зв'язку з випадковим передозуванням наркотиків, а й через самогубство і нещасні випадки в стані наркотичного сп'яніння.
Учені намагаються виявити причини вживання наркотиків, механізми, які лежать в основі формування наркотичної залежності. При цьому висловлюються різні точки зору: одні відзначають переважаючу роль біологічних факторів у розвитку наркоманії, інші надають перевагу виключно зовнішнім факторам —умовам виховання і оточенню.
У чисто психологічному плані в основі потягу до наркотиків є прагнення до зниження напруги і почуття тривоги, до втечі від проблем, пов'язаних з дійсністю. У багатьох випадках до вживання наркотиків призводить поганий настрій, невпевненість у собі, особливо у психічно неврівноважених підлітків. Повторне вживання наркотика закріплює звичку, механізмом формування якої є умовний рефлекс. Механізм формування звички і пристрасті (залежності) до наркотиків і токсичних засобів, включаючи алкоголь і нікотин, реалізується на рівні регуляції обміну речовин у клітинах, насамперед нервових, а саме регуляції виділення і нсйтралі-
заиії так нейромедіаторів —речовин, які відповідають за
збудження і гальмування як в окремих клітинах, так і в усій нервовій системі, організмі в цілому. Відомо, що ця звичка дуже швидко оволодіває людиною, глибоко проникає в її сутність, стає складовою частиною її характеру.
Виникнення наркоманії пов'язане з ілюзорним, "стимулюючим " ефектом, яким володіють наркотики. Виявлено, шо більший ейфорійний ефект мають наркотичні речовини, то швидше розвивається звикання і пристрасть до них.
Однією з умов розвитку наркоманії є відсутність спеціальних знань у людини і нерозуміння тієї великої небезпеки, яку таїть у собі вживання наркотиків чи то через цікавість, чи як снодійного. Близько 50 —% усіх наркоманів уперше спробували наркотики виключно через цікавість.
Розрізняються три основні клінічні феномени вживання наркотиків:
• психічна залежність, яка полягає в тому, що людина не може
прожити без наркотику. З часом психічна залежність зростає, відповідно збільшуються дози наркотику;
• фізична залежність, яка полягає в тому, що в результаті більш чи менш тривалого прийому наркотик стає частиною обміну речовин, і організм уже не здатний обходитися без нього. Якщо наркоман припиняє вживати наркотики, він відчує сильні фізичні муки, виникає особливий психічний і фізичний стан, який називається абстинентним синдромом. Щоб ліквідувати ознаки абстиненції, наркоман приймає щораз більші дози наркотику;
• зростання тривалості (толерантності) до приймання наркотику, тобто, наркомани із стажем приймають набагато більші дози наркотика, ніж початківці.
При постійному вживанні наркотиків виникає хронічне наркотичне отруєння, яке спричиняє розлад функцій багатьох органів і систем організму, особливо ЦНС. Тому наркоманія вважається хронічним нервово-психічним захворюванням.
Кожен різновид наркоманії зумовлює в організмі людини специфічні зміни, існує певна психологічна характеристика індивіда, схильного до наркоманії. Ускладнена соціальна адаптація приводить його до вживання наркотиків, за допомогою яких він хоче досягти відчуття відповідності між своїми домаганнями і можливостями самовираження, реалізувати поставлену перед собою мету. Щоб підтримувати ілюзорну рівновагу, він знову й знову вживає наркотики, і так поступово опиняється в зачарованому колі: негативний емоційний стан —наркотик —поглиблення негативного емоційного стану —збільшення дози наркотику.
Статистика свідчить про катастрофічне зростання в Україні кількості осіб, які зареєстровані МВС України як споживачі наркотиків (331 тис. у 1991 р. до 152418 осіб у 2005 р.). І це притому, що офіційно зареєстровані наркомани у нас складають лише п'яту- восьму частину від тих, хто ше не звертався до медичних закладів. Отже, щоб уявити реальну картину, наведені цифри треба збільшити відповідно 5 —разів.
Однією з причин поширення наркоманії є швидке збільшення кількості наркотичних речовин, поява нових стимулюючих, заспокійливих та інших засобів, які безпосередньо діють на психіку людини і отруюють її організм. Діагноз «наркоманія» ставлять лише тоді, коли захворювання виникло від вживання засобів, офіційно віднесених до наркотичних.
Коли захворювання викликане вживанням засобів, не внесених у перелік наркотичних речовин, ставлять діагноз «токсикоманія». Механізм дії таких хімічних препаратів на нервову систему мало вивчений. Відомо лише, шо тривала дія їх парів може спричинити сильні галюцинації. На відміну від наркотиків препарати побутової хімії не викликають ейфорії. Вони лише приглушують свідомість на рівні токсичного ефекту. Тут не формується психічна та фізична залежність. На відміну від наркотиків, психотропних і снотворних засобів препарати побутової хімії не дають стану «похмілія», не викликають тяжких станів, пов'язаних з абстиненцією.
Однак схильність людини до вживання психотропних речовин у несприятливих умовах може актуалізуватися, наслідком чого є
виникнення потягу до алкоголю та наркотичних речовин, що неминуче призводить до захворювання на алкоголізм або наркоманію.
Профілактика алкоголізму та наркоманії в рамках превентивної освіти передбачає широку освітню роботу серед різних верств населення і в першу чергу серед студентської молоді. Мета такої освіти —формування у підростаючого покоління орієнтації на здоровий спосіб життя.
Нікотин і нікотиноманія
Нікотин, який міститься у тютюнових листках, на відміну від інших алкалоїдів, не має жодних лікувальних властивостей, проте, як і інші алкалоїди, породжує пристрасний потяг до повторного вживання.
У малих дозах нікотин діє збудливо на ПНС, посилює секреторну функцію слинних залоз, прискорює дихання і підвищує кров'яний тиск. Великі дози нікотину призводять до пригнічення діяльності нервової системи, навіть до її паралічу та зупинки дихання і
серця.
Під впливом нікотину виникають зміни в кровоносних судинах головного мозку. Втрачається їх еластичність, стінки насичуються холестерином і різними солями (вапнування), внаслідок чого погіршується кровопостачання головного мозку, що також негативно впливає на розумову діяльність.
Руйнується під дією тютюнової отрути вітамін С, а його дефіцит призводить до погіршення пам'яті і підвищення втоми.
При напруженій м'язовій роботі м'язи і мозок постійно вимагають припливу насиченої киснем артеріальної крові. Пя потреба у робітників —курців задовольняється не повністю, тому у м'язах швидше розвивається втома, координація рухів знижується на 25%.
Куріння в юному віці відбивається вкрай несприятливо на загальному стані організму, який розвивається. Гальмується процес статевого дозрівання, сповільнюється ріст, погіршується розвиток гРУДНОЇ клітки і мускулатури, шкіра втрачає еластичність і свіжість,
рано з'являються зморшки. Молоді курці відрізняються блідістю не тільки через спазми кровоносних судин, а й внаслідок характерної для нікотиноманії анемії (недокрів'я). У юних курців набагато швидше, ніж у дорослих, розвивається так званий неврозоподіб- ний синдром, який виражається у постійному головному болі, особливо при розумовій праці, у швидкій втомі і зниженій працездатності, в послабленні пам'яті і концентрації уваги, у розладі сну, втраті апетиту, в порушенні статевої діяльності.
Фізична та психічна залежність від нікотину розвивається значно швидше, ніж від алкоголю. Але, на відміну від алкоголізму та наркоманії, нікотиноманія не призводить до деградації особистості. Якраз це робить паління цигарок хворобою, яка руйнує здоров'я людини.
Втома і перевтома
Найбільш частими причинами зниження працездатності є втома і перевтома. Втома, яка розвивається під час роботи, —нормальний стан організму. Вона минає після одноразового відпочинку. Якщо ж відчуття втоми після відпочинку (нічного сну) не минає, то це свідчить про початок перевтоми. Перевтома виникає як наслідок хронічного перевантаження, коли втома від попередніх днів накопичується.
При роботі за кермом автомобіля від 7 до 12 год водій здійснює ДТП удвічі, а при тривалості керування понад 12 год в 9 разів частіше, ніж при роботі тривалістю до 7 год. Водії, які працюють більше 7 год, здійснюють 1/3 всіх ДТП. Крім того у водіїв, які працюють більше 12 годин, ДТП зі смертельним наслідком виникають в 1,5 рази частіше.
Причиною помилок водіїв при тривалій їзді є втома, яка знижує працездатність і може бути безпосередньою причиною ДТП чи несприятливою умовою, яка ускладнює дії в аварійних ситуаціях. Коли людина після напруженої роботи вдень систематично недосипає вночі, то ознаки перевтоми у неї починають з'являтися зранку, ше до початку роботи. Перевтома виникає і при нормальному
нічному відпочинку, якого може виявитися недостатньо, якщо робота за інтенсивністю і тривалістю перевищує психофізіологічні можливості людини. Ознаками перевтоми є втомлюваність, роздратованість, сонливість вдень і поганий сон вночі, загальна слабкість, біль в ділянці серця, біль голови, погіршення апетиту.
При появі ознак перевтоми потрібно терміново звернутися до лікаря, оскільки продовження роботи у такому стані призводить до виснаження нервової системи і може стати причиною неврозу.
Працездатність людини в процесі її трудової діяльності характеризується фазністю впродовж дня. Крива працездатності має три фази —втягування в роботу, стійка працездатність і спад працездатності.
Рівень працездатності у другій половині робочого дня трохи нижчий, але співвідношення фаз повторюється. Лише фази втягування в роботу стійкої працездатності стають коротшими, а третя фаза, яка характеризується зниженням працездатності, настає раніше.
Виявлено, що людині, незалежно від професії, важко починати роботу після вихідного дня. Стає тривалішим період втягування в роботу. Це особливо помітно у людей, які працюють у ранкову зміну. Функціональний стан працівника поліпшується на другий день праці після вихідного і починає погіршуватися з п'ятого дня. Найбільш висока працездатність спостерігається на третій день праці, найбільш низька —на шостий з одним вихідним днем.
При втомі знижується гострота і зменшується поле зору, змінюються пульс і артеріальний тиск. Одночасно знижується інтенсивність і стійкість уваги, сповільнюється ЇЇ переключення, збільшується час сенсомоторних реакцій, порушується мислення, що виражається у сповільненні процесів обробки інформації. В результаті збільшується час прийняття і виконання рішень, виникає почуття гнітючого напруження і невпевненості. У стані втоми знижується ступінь автоматизму раніше напрацьованих навиків, утруднюється набуття нових знань і навиків, порушується точність і координація рухів, послаблюються воля, рішучість, контроль за Діями, частішають короткочасні відволікання уваги від виконува
ної роботи. Такі відволікання в трудовій діяльності можуть бути причинами помилок і нещасних випадків.
Характерним симптомом втоми і перевтоми є розлад сну: сонливість удень і безсоння вночі. Сонливість і засипання працівника на робочому місці —найбільш небезпечні прояви втоми, які нерідко призводять до аварій. Існують спеціальні прилади, які повинні запобігти сонливості людей на робочих місцях —прилади пильності. Виникнення сонливості за кермом автомобіля залежить і від самого водія. Йому не рекомендується тривалий час дивитися перед собою, фіксуючи погляд на одній точці. Наприклад, відблиски хромованого заднього бампера автомобіля, який їде попереду, нерідко на довгий час привертають погляд водія, що викликає так званий дорожній гіпноз.
В умовах довготривалої безперервної роботи порушуються, насамперед, складні функції психічної діяльності, які вимагають високої творчої активності, але при збереженні простих, доведених до автоматизму, навиків. Тому у ситуаціях, які вимагають критичного аналізу обстановки, а не стандартних рішень і дій, можуть виникнути грубі помилки.
Втома розвивається швидше у молодих, недосвідчених працівників, шо пов'язано з їх великим нервово-психічним напруженням при виконанні роботи. У працівників, які мають високу кваліфікацію, добрі навики, емоційне напруження виражене менше, і втома у них виникає пізніше.
Психічна діяльність людини стимулюється інформацією, яка надходить. Для оптимального перебігу психічних процесів необхідний оптимальний рівень інформаційного навантаження. Надлишок чи нестача інформації приводять до розвитку втоми. Важливе значення має також характер інформації, яка надходить.
Часом під впливом монотонної роботи у людини виникає загальмований стан, який характеризується апатією, млявістю, появою відволікаючих думок, які не стосуються виконуваної роботи. Багато нещасних випадків на робочих місцях пов'язують власне з цим.
Втома, як суб'єктивне переживання, може допомогти людині оцінити свою працездатність. Прикметою втоми може бути поява
незначних помилкових дій, бажання випростатися, змінити позу, помітне зниження інтенсивності і стійкості уваги, мимовільна поява думок, не пов'язаних з виконуваною роботою, зниження вольового зусилля, необхідного для подолання цих негативних явищ.
У стані вгоми працівник може уникнути помилок навіть при раптовій зміні виробничої ситуації за рахунок підвищення інтенсивності уваги і готовності до дії. Втома в цей період називається компенсованою. Однак така компенсація вимагає підвищеної витрати енергії і, нарешті, настає момент, коли, незважаючи на жодні зусилля, продуктивність праці знижується за кількісними і якісними показниками. Втома в цей період стає некомпенсованою, оскільки порушення, які виникають, вже не можна відвернути вольовим зусиллям.
Доведено, шо до 9 - 10 год праці відбувається спад активності, а після 10 год. настає неприпустиме з боку безпеки порушення працездатності, тобто розвивається некомпенсована втома. Це виражається у різкому зростанні часу зорово-рухової реакції, зниженні пропускної здатності аналізаторів, зменшенні частоти пульсу, зміні процесів у серцевому м'язі та інших порушеннях. Час сенсомотор- ної реакції після робочої зміни збільшується на 113,7%, порушення сенсомогорної координації —на 75,6% і тремтіння пальців рук на - 70,9%. Спроби боротися зі втомою використанням засобів збудження не дають бажаних наслідків.
Хворобливі стани (захворювання)
Людина володіє широкими можливостями компенсувати порушення, які виникають в її організмі, за рахунок професійного досвіду. Останній дає змогу раціонально використати збережені функції і резерви. Цим пояснюється те, що досвідчені працівники навіть при наявності у них деяких хронічних захворювань іноді довший час зберігають досить високу працездатність і надійність. Однак компенсаційні можливості організму не є безмежними. Тому загострення хронічного процесу і навіть легке гостре захворювання (нежить, ангіна тощо) може стати причиною помилок, які призводять до нещасних випадків.
Французькі вчені визначили, що із 1300 випадків позбавлення посвідчення водія у осіб, які порушили правила руху, 150 водіїв мали гостроту зору нижче допустимої норми, у 138 був підвищений артеріальний тиск, 34 хворіли психічними розладами, 31 —діабетом, 14 —серцево-судинними захворюваннями, 42 —розладом рухової функції. Серед причин, які призводять до втрати свідомості у водіїв при керуванні автомобілем, 1/5 пов'язана з серцевими захворюваннями. У США внаслідок гострого інфаркту міокарда щорічно виникає до 2 гис. Д ГП. При цьому в чотирьох —п'яти випадках із 14 напади сильного серцевого болю виникають настільки раптово, що водій не встигає зупинити автомобіль.
Надійність водіїв знижується і після вживання різних ліків. В Австралії і Швеції близько 15% водіїв, з вини яких сталися ДТП, протягом 24 год до цього приймали який-небудь заспокійливий засіб. Австрійський професор Вагнер стверджує, що у 16% причинами ДТП є приймання снодійних та інших лікувальних засобів. ДТГІ нерідко виникають внаслідок сонного стану водіїв чи їх засипання за кермом автомобіля. Причинами такого стану може стати вживання снодійних, загальнозаспокійливих або лікарських засобів, які знижують артеріальний тиск. Тому при лікуванні всіма цими препаратами водій повинен бути звільнений від роботи чи тимчасово переведений на іншу, не пов'язану з керуванням автомобілем.
Небезпечно вживати і жарознижувальні засоби (аспірин тощо), оскільки вони викликають підвищену пітливість, загальну млявість, зниження гостроти зору і слуху.
Негативно впливають на стан і працездатність водіїв антибіотики і сульфаніламідні препарати. Деякі з них при довготривалому вживанні можуть призвести до порушення кольоровідчуття. Такі препарати, як димедрол і супрастин, можуть викликати почуття втоми, сонливості і запаморочення. Особливо небезпечні очні краплі, які містять атропін, який розширює зіницю, що призводить до звуження поля зору і порушення окоміру протягом доби.
Ступінь впливу того чи іншого захворювання на ймовірність ДТП значно змінюється залежно від багатьох факторів: тяжкості і
форми захворювання, умов і напруженості праці, особливостей особистості тошо. Зокрема, ймовірність ДТП при гіпертонічній хворобі підвищується приблизно в 2,5 рази, що можна пояснити як зниженням працездатності хворих, так і більш інтенсивним розвитком у них процесів втоми.
Наведені факти свідчать про серйозні зміни в регуляції іемоди- намічних функцій у хворих водіїв в порівнянні зі здоровими під впливом робочого навантаження. Все це, очевидно, вносить свій вагомий вклад у зниження показників працездатності і, як наслідок, надійності водіїв. Гак, наприклад, вивчали зміни працездатності при ангіні і гострих респіраторних захворюваннях (ГРЗ). Дослідження проводили на 2 —-й день після початку захворювання (гострий період), на 6 —-й (період ранньої реконвалесценції (одужання )) і на 11 —-й день перед випискою. У період раннього періоду одужання при відсутності скарг на здоров'я, після стійкої нормалізації температури тіла не спостерігалося відновлення всіх психофізіологічних функцій, особливо часу сенсомоторних реакцій. Після ангіни час сенсомоторних реакцій не нормалізувався навіть на момент виписки. Особи, які перенесли ангіну чи гостре респіраторне захворювання, до операторської діяльності після 12-денного лікування у стаціонарі повинні допускатися диференційовано після психофізіологічних обстежень з обов'язковою оцінкою сенсомоторних реакцій. Медичні працівники повинні більш ретельно визначати термін тимчасової непрацездатності після ангіни чи ГРЗ для кожного пацієнта.
Особливості психофізіологічного стану підлітків, жінок, та людей похилого віку
Психофізіологічні особливості підлітків. Від 11-12 до 15-17 років - вік підлітковий. У цей період відбуваються величезні зрушення в Усіх сферах життєдіяльності підлітка. Збільшення зросту, маси, м'язової сили з радістю сприймаються підлітком як явні ознаки дорослості. Водночас функціонування серця, легенів, кровообігу мозку не забезпечують повноцінної роботи організму. Звідси швидка і раптова зміна станів і настрою підлітка: то він з ентузіазмом і
азартом береться за важке фізичне чи розумове завдання і може працювати, забуваючи про час і втому, то раптом згасає, почуває млявість, запаморочення, спад сил. Підліток переважно бунтує проти всякої системи жорстких вимог і регламентацій. Скептичне ставлення до норм і авторитетів, як відомо, є специфічною характеристикою пщлітковості як стадії становлення особистості.
У зв'язку з інтенсивним біологічним розвитком і прагненням до самостійності у підлітків виникають труднощі у взаєморозумінні з ровесниками. В цьому віці збільшується увага до себе, до своїх фізичних недоліків, загострюється реакція на думку оточуючих, поглиблюється почуття власної гідності. Фізичні недоліки часто перебільшуються. Особливості фізичного розвитку можуть стати причиною зниження у підлітків самооцінки і самоповаги, призводити до постійної тривоги і страху.
Важливим моментом психофізіологічного розвитку підлітка є його статеве дозрівання. Складність цього етапу особливо виявляється на початкових стадіях статевого дозрівання. Спостерігаються значні відхилення діяльності центральної нервової системи, особливостей поведінки підлітків, які породжують зниження контрольованості своїх дій і вчинків, а це може призвести до порушень соціальних норм поведінки, а також до порушень норм та правил безпеки праці на виробництві.
Оскільки термін настання статевого дозрівання у хлопців і дівчат різний і індивідуальні темпи їх розвитку відрізняються, це значно ускладнює роботу з підлітками, вимагає особливої уваги і диференційованого підходу.
Дорослим при спілкуванні з підлітками необхідно обов'язково враховувати особливості цього періоду. Часто дорослих бентежить зухвалість, цинічність, лихослів'я, відверта еротичність у висловлюваннях і спілкуванні з протилежною статтю, властиві підліткам. Однак психолог вбачає в цьому не настільки щось погане, наскільки розгубленість підлітка перед складними проблемами, які часто доводиться розв'язувати самому, не сподіваючись на підтримку і розуміння дорослих.
Дорослі повинні враховувати високу суб'єктивну значущість для підлітка образу фізичного "Я", розуміти, що підвищена увага до
своєї зовнішності в ньому віці —природне і нормальне явище. Почуття своєї непривабливості, зафіксоване у підлітка нетактовністю, іронією дорослих, може призвести до стійкого почуття неповноцінності, породжує такі риси особистості, як потаємність, відлюдь- куватість, егоцентризм, ворожість до оточуючих, невпевненість.
Важливим в організації життєдіяльності підлітків є питання праці. У підлітків м'язова сила, нейрогормональна регуляція, сер- цево-м'язова та інші системи, обмін речовин інші, ніж у дорослих, їх кісткова система не зовсім сформована, м'язовий апарат ше слабкий.
Враховуючи фізіологічні особливості цього віку, українське трудове законодавство передбачає для підлітків, зайнятих на виробництві, низку профілактичних заходів: заборона праці осіб, які не досягли 18 років, на деяких роботах з несприятливими умовами, обмеження важкості робіт, скорочений робочий день, заборона використання на нічних і понаднормових роботах.
Для підлітків необхідно встановити спеціальний режим праці з більш тривалими перервами для відпочинку протягом робочого дня. Потрібно підібрати відповідний до можливостей підлітка інструмент за масою і розмірами. Робоче місце повинне відповідати зросту підлітка. ГТри організації праці підлітків не можна не враховувати і такі вікові психологічні особливості їх, як допитливість, рухливість, схильність до наслідування старших, прагнення до самостійності при недостатньому досвіді, елемент гри в діях тощо. Відомо немало випадків, коли безконтрольність праці підлітків призводила до випадків з важкими наслідками.
Психофізіологічні особливості жінок. Протягом останніх двох- трьох поколінь у розвинутих країнах світу жінка формально отримала однакові права з чоловіками. Через це до її незмінної ролі берегині домашнього вогнища і продовжувачки роду додалася ще одна не менш важлива і трудомістка, —роль працюючої жінки. Вона стала заробляти гроші, вносячи таким чином свій внесок до сімейного бюджету. Звичайно, завдяки цьому вона отримала економічну незалежність і самостійність, але додалися й нові обов'язки.
Використання праці жінок висуває досить важливі вимоги, по- в язані з їх соціальною функцією —дітонароджуванням. Після на
родження дитини і деякого короткого періоду щасливого материнства роль матері і жінки з усіма обов'язками, які звідси випливають, починає обтяжувати жінку —з'являється нудьга, виникає депресія. Жінка постійно думає про те, що, поринувши в одноманітність домашніх турбот, втрачає свою кваліфікацію, її починають мучити сумніви: чи зможе вона після тривалої перерви увійти в робочий ритм, чи вдасться їй поєднувати роботу з домашніми справами. У цьому випадку зростає внутрішнє напруження, і створюються сприятливі умови для розвитку стресу.
Причиною психічної кризи жінки-матері може стати також відхід з батьківського дому дорослих дітей. З'являється відчуття порожнечі, втрати сенсу життя. Спеціалісти називають цей стан «синдромом спустошеного гнізда». Природно, глибше і сильніше цю кризову ситуацію переживає жінка, у якої не було більших турбот, інших життєвих цінностей, крім материнства.
Фізіологічні та психологічні особливості жіночого організму спричинюються до того, що деякі виробничі фактори (значне фізичне навантаження, вимушене положення тіла, вібрація, шум, дискомфортні волого-температурні умови мікроклімату, загазованість, запиленість приміщень тощо) впливають на жінок більш несприятливо, ніж на чоловіків. Особливо посилюється цей вплив при фізіологічних змінах в організмі (менструація, вагітність, лактація, клімакс).
Розглянемо вплив гіередменструального синдрому на стан жінки. У таких жінок за декілька днів (інколи за один-два тижні) до початку менструації з'являється біль голови, запаморочення, посилене серцебиття. Одночасно спостерігається роздратованість, гнів або нудьга, пригніченість, апатія.
У жінок, а найчастіше у дівчат, тяжко впливає на настрій власне період менструації. Наприклад , під час менструації у 80% школярок спостерігається зниження фізичної активності, у 70% —схильність до самотності, у 60% —послаблення впевненості у собі, у 47% —послаблення зацікавленості до знань. У багатьох дівчат виникають невротичні реакції, інші фізіологічні й психічні, зокрема емоційні, порушення.
Серйозно може ускладнити життя жінки клімакс, який у здорової жінки настає в період 40 —років, та триває 5 —років —від
початку порушення менструального циклу і до закінчення останньої менструації. Жінка переходить в іншу життєву фазу, коли вона уже не здатна до дітонародження. Основою цих змін є перебудова гормональної системи. Недуги, пов'язані з клімаксом, здебільшого є тимчасовими і після його завершення щезають. Клімакс —це не захворювання, а природний стан, нормальний період у житті жінки, тому можливе недомагання не є ознакою захворювання. Жінка швидко втомлюється, страждає болями голови, стає більш вразливою і роздратованою. У деяких жінок порушується сон, виникають інші неприємні ускладнення, зумовлені перебудовою залоз внутрішньої секреції.
Психологічний стан жінки значною мірою залежить від суспільного устрою, від рівня розвитку суспільства, стану медичного обслуговування.
Психофізіологічні особливості людей похилого віку. Старіння —це природний процес, який спочатку виявляється непомітно, а з роками прискорюється. Основою фізіологічних змін у старості є виснаження органів, загальмований обмін речовин, погіршення діяльності біологічних адаптаційних механізмів. Зменшується м'язова сила і витривалість, підвищується втомлюваність. Між 40 і 50 роками у багатьох починає розвиватися далекозорість. Некоректо- ваний за допомогою окулярів зір може призвести до болю голови, загальної втомлюваності. У літньої людини повільніше й болісніше відбувається адаптація до зміни освітлення. Гострота слуху починає знижуватися з 45 —років. Погіршується гнучкість і рухливість хребта й суглобів. При втомі зменшується глибина дихання, життєва місткість легенів починає знижуватись уже з 20 років. Продуктивність серпя (хвилинний об'єм) з віком знижується. У літніх людей поступово зменшується твердість кісток (остеопороз), шо в похилому віці може призвести до появи болю в кістках і схильності до їх переломів. Шкіра поступово втрачає пружність і гладкість, еластичність і ніжність, утворюються зморшки, мішки під очима, стає зів'ялою шкіра підборіддя.
З віком зменшуються запаси психічної адаптаційної енергії, внаслідок чого старіюча людина не любить змін в своєму безпосередньому оточенні і важче до них звикає. Знижується сенсомотор-
на реакція, швидкість словесної реакції. Емоційне життя людей похилого віку, з одного боку, більш статичне, тобто не відрізняється такими проявами емоцій, як у молодості, з іншого —старі люди потребують більше турботи, уваги, розуміння.
Згідно з соціологічними дослідженнями вихід на пенсію дуже боляче сприймають працівники низької професійної кваліфікації, вузькі спеціалісти і самотні. Подібні зміни у житті можуть стати психосоціальними факторами ризику, коли надто збільшується їх негативний вплив та порушується нормальне старіння і виникає небезпека патологічної старості. З'являється страх, депресія (особливо у ранкові і передобідні години), почуття неповноцінності, руйнуються надії, частіше згадується минуле, щезає бажання робити будь-що. Кінець кінцем людина скоряється долі.
Старіюча і стара людина повинна підготуватися до того, що стане іншою. Щось буде поболювати, турбувати, псувати настрій, можуть виникнути легкі та серйозні недуги, з якими треба звикати жити.
Людина, яка досягла пенсійного віку, не мусить іти на пенсію. Це дуже важливо для самоствердження —як за причинами економічного характеру, так і за психологічними причинами. Спеціалісти не рекомендують кидати роботу раптово. Досвід, вміння, знання старших стають у пригоді наступним поколінням. У зв'язку з цим соціологи рекомендують, щоб людина пенсійного віку працювала за своєю спеціальністю якомога довше, бажано не на керівній роботі, яка вимагає швидкості прийняття рішень і величезного психічного напруження.
Один з кращих способів загальмувати процес старіння —продовжувати професійну діяльність відповідно до індивідуальних, інтелектуальних і фізичних можливостей. Що більше часу людина присвятила своїй освіті, шо вищим буде рівень її професійної кваліфікації у зрілому віці, то повільніші будуть темпи старіння і довшим функціонатьний вік.
Тема 8
ОСНОВИ ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ
8.1. Безпечність виробничого устаткування та виробничих процесів
Будь-яке виробниче устаткування має відповідати вимогам безпеки праці. Безпечність виробничого устаткування забезпечується:
<*" вибором безпечних принципів дії, конструктивних схем, елементів конструкції;
® використанням у конструкції устаткування безпечних та нешкідливих матеріалів;
ф дотримуванням ергономічних вимог;
використанням засобів механізації, автоматизації та дистанційного керування;
® застосуванням у конструкції засобів захисту;
включенням вимог безпеки в технічну документацію з монтажу, експлуатації, ремонту, транспортування та зберігання устаткування.
Основні вимоги до виробничого устаткування:
виділення та поглинання ним тепла, виділення ним шкідливих речовин і вологи не повинні перевищувати ГДР концентрацій в межах робочої зони;
"у" воно повинно забезпечувати усунення або зниження до визначених рівнів шуму, вібрації, ультразвуку, інфразвуку та різноманітних випромінювань;
■Ф" його елементи, до яких може доторкнутися працівник,, не повинні мати гострих країв, кутів, а також нерівних гарячих та переохолоджених поверхонь;
-у- забезпечувати захист людини від ураження електричним струмом, запобігати накопиченню зарядів статичної електрики в небезпечних кількостях;
•Ф мати спеціальні пристрої для аварійного вилучення шкідливих отруйних речовин, вибухо- та пожежонебезпечних речовин;
-ф мати засоби сигналізації про погіршення норма/іьного режиму роботи, а також засоби автоматичної зупинки гальмування та вимкнення від мереж енергії;
-Ф не забруднювати навколишнє середовище шкідливими речовинами вище відрегламентованих норм та створювати небезпеку вибуху чи пожежі під час експлуатації.
Якщо обслуговування виробничого устаткування пов'язане із переміщенням працівників, то воно повинне бути обладнане безпечними та зручними за конструкцією і розмірами проходами, сходами, поруччям, майданчиками і т. ін.
Як виробниче устаткування, так і сам виробничий процес мають відповідати вимогам безпеки праці.
Безпечність виробничого процесу забезпечується:
правильним вибором технологічних процесів, робочих оп ерацій та порядку обслуговування виробничого устаткування;
■=> вибором виробничих приміщень чи зовнішніх майданчиків;
■=> вибором вихідних матеріалів, заготовок, напівфабрикатів;
<=> вибором виробничого устаткування;
<=> розташуванням виробничого устаткування та організацією робочих місць;
со вибором способів зберігання та транспортування вихідних матеріалів, заготовок, напівфабрикатів, готової продукції та відходів виробництва;
розподілом функцій між людиною та устаткуванням з метою зменшення важкості праці;
сі> професійним відбором та навчанням працівників;
<=> застосуванням засобів захисту працівників;
о включенням вимог безпеки в нормативно-технічну та технологічну документацію.
Зменшення кількості несприятливих виробничих чинників, а також запобігання виникненню нещасних випадків, отруєнь, профзахворювань, аварій та пожеж на виробництві досягається завдяки застосуванню:
© нових нешкідливих і негорючих матеріалів;
® замкнутих безвідхідних технологій;
® комплексної механізації, автоматизації і комп 'ютеризації виробничих процесів.
Загальні вимоги до виробничих процесів регламентуються ГОСТ 12.3.002-75. Вони передбачають:
— усунення безпосереднього контакту працівників з вихідними матеріалами, заготовками, напівфабрикатами, готовою продукцією та відходами виробництва, котрі чинять небезпечну дію;
— заміну технологічних процесів та операцій, пов'язаних з виникненням небезпечних та шкідливих виробничих факторів, процесами та операціями, під час виконання котрих ці фактори відсутні або мають меншу інтенсивність;
— комплексну механізацію та автоматизацію виробництва;
— застосування дистанційного керування технологічними проце
сами та операціями за наявності небезпечних і шкідливих виробничих факторів;
— герметизацію обладнання;
— застосування засобів колективного захисту працівників;
— раціональну організацію праці та відпочинку з метою профілактики монотонності та гіподинамії, а також зниження важкості праці;
— своєчасне отримання інформації про виникнення небезпечних та шкідливих виробничих факторів на окремих технологічних операціях;
— запровадження систем керування технологічними процесами, котрі забезпечують захист працівників та аварійне вимкнення виробничого обладнання;
— своєчасне видалення та знешкодження відходів виробництва, котрі є джерелами небезпечних і шкідливих виробничих факторів;
— забезпечення пожежо- та вибухобезпеки.
Значною мірою безпека виробничих процесів залежить від організації та раціональності планування цехів, дільниць, від рівня облаїи- тованості робочих місць, виконання вимог безпеки щодо виробничих приміщень, зберігання, транспортування, складання вихідних матеріалів, заготовок та готової продукції, а також від видалення відходів, їхньої утилізації, від дотримання вимог безпеки, що ставляться до виробничого персоналу.
Розташування виробничого обладнання, вихідних матеріалів, заготовок, напівфабрикатів, готової продукції та відходів виробництва у виробничих приміщеннях та на робочих місцях не повинне бути небезпечним для персоналу. Розташування виробничого обладнання та комунікацій, котрі є джерелами небезпечних та шкідливих виробничих факторів, відстань між одиницями обладнання, а також між обладнанням і стінами виробничих будівель, споруд повинні відповідати діючим нормам технологічного проектування, будівельним нормам і правилам.
Конструкція робочого місця, його розміри та взаємне розташування його елементів повинні відповідати антропометричним, фізіо-
іогічним та психофізіологічним характеристикам людини, а також характеру роботи. Облаштоване згідно з вимогами стандартів робоче місце забезпечує зручне положення людини. Це досягається регулюванням положення крісла, висоти та кута нахилу підставки для ніг за умови її використання, або висоти та розмірів робочої поверхні. Повинне забезпечуватись виконання трудових операцій в зонах моторного поля (оптимальної досяжності, легкої досяжності та досяжності) залежно від необхідної точності і частоти дій.
Організація робочих місць повинна забезпечувати стійке положення та вільність рухів працівника, безпеку виконання трудових операцій, виключати або допускати лише в деяких випадках роботу в незручних позиціях, котрі зумовлюють підвищену втомлюваність.
8.2. Безпека під час експлуатації систем під тиском
До посудин, що працюють під тиском, належать:
— герметично закриті ємності, які призначені для здійснення хімічних і теплових процесів, а також для зберігання І перевезення стиснених, зріджених і розчинених газів та рідин;
— посудини, які працюють під тиском води з температурою вище
115°С, або іншої рідини з температурою, що перевищує температуру кипіння за тиску 0,007 МПа (0,7 кгс/см2), без врахування гідростатичного тиску;
— посудини, що працюють під тиском пари або газу, вищим ніж
0,07 МПа (0,7 кгс/см2);
— балони, призначені для транспортування і зберігання зріджених, стиснених і розчинених газів під тиском, вищим ніж 0,07 МПа (0,7 кгс/см2);
— цистерни та бочки для транспортування і зберігання зріджених газів, тиск пари котрих за температури до 60°С перевищує тиск понад 0,07 МПа (0,7 кгс/см2);
—цистерни і посудини для транспортування і зберігання зріджених, стиснутих газів, рідин і сипких тіл, в яких тиск вище ніж 0,07 МПа (0,7 кгс/см2) утворюється періодично для їх випорожнення; барокамери.
Причини аварій і нещасних випадків під час експлуатації систем, що працюють під тиском
Причинами вибухів котельних установок є перегрівання стінок котла (внаслідок упускання води) або недостатнє охолодження внутрішніх стінок внаслідок накопичення накипу, а також раптове руйнування стінок котла внаслідок появи в них тріщин або інших утворень, зумовлених перевищенням тиску порівняно з розрахунковим у випадку несправності запобіжних пристроїв.
Основними причинами вибухів є:
► перегрівання поршневої групи, що викликає активне
розкладання вуглеводнів, суміш котрих з повітрям призводить до утворення вибухонебезпечного середовища;
► застосування легкоплавких масел, здатних
розкладатись при невисоких температурах;
► накопичення статичної електрики на корпусі компресора або повітрозбирача, що призводить до іскріння від пилинок в повітрі, котре всмоктується;
► перевищення тиску в повітрозбирачі внаслідок
несправності запобіжника.
Стосовно систем трубопроводів причиною розгерметизації може бути замерзання конденсату, деформації внаслідок теплових розширень. Балони можуть вибухати від ударів, падіння, взаємних ударів, перегрівання, внутрішнього тиску, що підвищується, по-
186
рушення роботи вентилів, наповнення іншим газом. У випадку сумісного зберігання балонів, наповнених різними газами, в приміщенні може утворюватися вибухонебезпечне середовище від суміші газів, котрі незначно просочуються через вентилі.
Вибух ацетиленових балонів може бути викликаний старінням пористої маси (активоване вугілля) в ацетоні, в котрій розчиняється і ацетилен. Внаслідок цього газ переходить з розчиненого у вільний стан, а оскільки балон знаходиться під тиском, то він полімеризується з вибухом.
Утворення вибухонебезпечної суміші в кисневих балонах пов'язується з проникненням в його вентиль масла, а у водневих —проникненням кисню, появою в них окалини.
Загальні вимоги до посудин, що працюють під тиском
Кожна посудина, шо працює підтиском, повинна мати паспорт форматом 210 •мм у твердій обкладинці. У паспорті вказується реєстраційний номер. При передачі посудини іншому власнику разом з нею передається паспорт. У паспорті наводиться:
& характеристика посудини (робочий тиск, МПа, температура стінки, °С, робоче середовище та його корозійні властивості, місткість, м3);
® відомості про основні частини посудини (розміри, назва основ- . ного металу, дані про зварювання (паяння)), дані про штуцери, фланці, кришки і кріпильні вироби, про термообробку посудини та її елементів;
® перелік арматури, контрольно-вимірювальних приладів та приладів безпеки;
& записуються відомості про місцезнаходження посудини, вказується особа, відповідальна за справний стан і безпечну дію посудини;
® записуються інші дані про встановлення посудини (корозійність середовища, протикорозійне покриття, теплова ізоляція), відомості про заміну і ремонт основних елементів посудини, що працюють під тиском, та арматури;
® вносяться дані щодо результатів огляду;
® після реєстрації посудини на останній сторінці паспорта записуються реєстраційний номер та реєструючий орган.
Безпека при експлуатації трубопроводів
Безпека експлуатації трубопроводів забезпечується: їх правильним прокладанням, якісним монтажем, встановленням компенсаторів та необхідної арматури, влаштуванням у необхідних випадках обігрівання та дренажу, контролем їх технічного стану і своєчасним ремонтом.
Трубопроводи повинні мати сигнальне пофарбування залежно від виду робочого тіла. Встановлено десять груп речовин і відповідне розпізнавальне пофарбування трубопроводів, якими вони транспортуються:
перша —вода (зелений);
друга —пара (червоний);
третя —повітря (синій);
четверта —п 'ята —гази горючі і негорючі (жовтий); шоста —кислоти (оранжевий); сьома —луги (фіолетовий);
восміа-дев'ята —рідини займисті і незаймисті (коричневий); десята —інші речовини (сірий).
Для того, щоб виділити вид небезпеки, на трубопроводи наносять сигнальні кольорові кільця: червоні кільця означають, що транспортуються вибухонебезпечні, вогненебезпечні, легкозаймисті речовини; зелені —безпечні або нейтральні речовини; жовті —токсичні речовини. Крім того, жовті кільця вказують на інші види небезпек (високий вакуум, високий тиск, наявність радіації). При нанесенні кілець жовтого кольору на трубопроводи з розпізнавальним пофарбуванням газів і кислот та кілець зеленого кольору на
трубопроводи з розпізнавальним пофарбуванням кільця мають чорні або білі кайми шириною не менше 10 мм. Число попереджувальних кілець відповідає ступеню небезпеки речовини, котра транспортується. Поряд з кольоровими сигнальними кільцями застосовуються також попереджувальні знаки, маркувальні щитки та надписи на трубопроводах, які розташовуються на найбільш відповідальних місцях комунікацій.
Виявленню появи газу в повітрі робочої зони сприяє надання йому запаху. Прокладання трубопроводів на підприємствах буває підземним у прохідних каналах (тунелях), у непрохідних каналах і безканальне безпосередньо у ґрунті. Наземне прокладання здійснюється на опорах, а надземне —на естакадах, стояках, кронштейнах, а також на колонах, стінах будинків. Трубопроводи наземного та надземного прокладання у 2,5 раза довше слугують, ніж підземні. Мінімальна висота прокладання трубопроводів —не менше 2,2 м, а над дорогами —не менше 4,6 м. Трубопроводи слід прокладати з деяким ухилом, проте необхідно уникати знижених ділянок та тупиків, де залишаються рідини. Паропроводи і газопроводи, в яких може утворюватись конденсат, повинні мати дренажні пристрої для відведення конденсату та води.
З метою полегшення ремонту та монтажу фланцевих з'єднань їх варто розташовувати у зручних місцях. Заборонено розташовувати їх над проходами, робочими місцями, над електрообладнанням. На кожному фланцевому з'єднанні трубопровода, по котрому транспортуються хімічні речовини, повинен бути захисний кожух, який запобігає викиду струменя небезпечної речовини під тиском.
З метою запобігання виникненню небезпечних теплових напружень (котрі можуть викликати розриви та охолодження або вигинання і нагрівання труб, відрив фланців) на трубопроводах передбачаються компенсуючі елементи. Компенсація теплових напружень забезпечується використанням компенсаторів або влаштуванням трубопроводів із самокомпенсацією. Коли трасою трубопровода є ламана лінія, тоді можна забезпечити самокомпен- сацію за допомогою рухомих опор. Компенсатори виготовляють
ся із зігнутих труб у вигляді лі гер 11, Ш, ліроподібні. Застосовуються також спіральні, лінзові компенсатори. Компенсатори виготовляються з пружних матеріалів.
На трубопроводах повинні бути справними і належним чином відрегульованими зворотні, редукційні, запірні, запобіжні клапани. Зворотні клапани пропускають газ або рідину лише в один бік. Зворотні клапани ємностей під тиском, в тому числі трубопроводів, запобігають зворотному ходу потоку робочого тіла у випадку початку горіння та за появи протидії. Редукційні клапани підтримують встановлений тиск.
Важливим елементом трубопроводів є запобіжні клапани. Вони застосовуються для попередження виникнення в трубопроводі тиску, котрий перевищує допустимий. У випадку перевищення тиску через клапани частина газу або рідини викидається в атмосферу. Встановлення будь-якої іншої арматури між запобіжним клапаном та джерелом тиску заборонено. Запобіжний клапан повинен закриватись спеціальним кожухом, щоб запобігти самовільному регулюванню клапанів обслуговуючим персоналом. Після спрацювання запобіжного клапана оператор повинен негайно відрегулювати тиск.
Трубопроводи періодично підлягають зовнішньому огляду та гідравлічному випробуванню. Під час зовнішнього огляду визначається стан зварних і фланцевих з'єднань, сальників, перевіряються ухили, прогини, міцність несучих конструкцій. Здійснюється гідравлічне випробування встановленим тиском залежно від матеріалу трубопровода. Результати гідравлічного випробування вважаються задовільними, якщо тиск не впав, а у зварних швах, трубах, корпусах арматури не виявлено ознак розривів, витікань або запотівання.
Безпека під час експлуатації балонів
Балони мають розраховуватися і виготовлятися за нормативною документацією, узгодженою з Держнаглядохоронпраці України. Балони В повинні мати вентилі, щільно вкручені в отвори горловини або у витратно-наповнювальні штуцери у спеціальних бало
нах, шо не мають горловини. Балони для стиснених, зріджених і розчинених газів місткістю більше 100 л повинні бути забезпечені паспортом. На балони місткістю понад 100 л повинні встановлюватися запобіжні клапани. За групового встановлення батонів допускається встановлення запобіжного клапана на всю групу балонів. Балони місткістю більше 100 л, які встановлюються як витратні ємкості для В зріджених газів, що використовуються як паливо на автомобілях та інших транспортних засобах, крім вентиля і запобіжного клапана повинні мати покажчик максимального рівня наповнення. На таких баюнах також допускається встановлення спеціального наповнювального клапана вентиля для відбирання газу в пароподібному стані, покажчика рівня зрідженого газу в балоні і спускної пробки.
Бокові штуцери вентилів для балонів, які наповнюються воднем та іншими горючими газами, повинні мати ліву різьбу, а для балонів, які наповнюються киснем та іншими негорючими газами, —праву різьбу. Кожний вентиль балонів для вибухонебезпечних горючих речовин, шкідливих речовин 1-го і 2-го класів небезпеки за ГОСТ 12.1.007 повинен бути забезпечений заглушником, який накручується на боковий штуцер.Вентилі в балонах для кисню повинні вкручуватись із застосуванням ущільнювальних матеріалів, загорання яких в середовищі кисню виключається.
Написи на батони наносять по обводу на довжину не менше 1/3 обводу, а смуги —по всьому обводу, причому висота літер на балонах ємкістю понад 12 л має бути 60 мм, а ширина смуги —мм. Розміри написів і смуг на батонах ємкістю до 12 л повинні визначатися залежно від величини бокової поверхні балонів. Зовнішня поверхня балонів повинна бути пофарбована відповідно до табл 8.1.
Фарбування балонів і написи на них можуть виконуватися масляними, емалевими або нітрофарбами, фарбування наново виготовлених балонів і нанесення написів здійснюється підприємства- ми-виготовлювачами, а під час експлуатації —наповнювальними станціями або випробувальними пунктами. Маркування та фарбування неметалевих балонів повинні проводитися відповідно до 1 У на балон. Колір фарбування і текст написів на балонах, які використовуються в спеціальних установках або призначених для
наповнення спеціальними газами, встановлюються зацікавленими відомствами за узгодженням з органами Держнаглядохоронп- раці України.
Таблиця 8.1
Фарбування і нанесення написів на балони
|
Назва газу |
Колір балонів |
Текст напису |
Колір напису |
Колір смуги |
|
Азот |
Чорний |
Азот |
Жовтий |
Коричневий |
|
Аміак |
Жовтий |
Аміак |
Чорний |
- |
|
Ацетилен |
Білий |
Ацетилен |
Червоний |
Зелений |
|
Бутан |
Червоний |
Бутан |
Білий |
Чорний |
|
Водень |
Темно-зелений |
Водень |
Червоний |
- |
|
Повітря |
Чорний |
Стиснуте повітря |
Білий |
- |
|
Кисень |
Голубий |
Кисень |
Чорний |
- |
|
Сірководень |
Білий |
Сірководень |
Червоний |
Червоний |
|
Вуглекислота |
Чорний |
Вуглекислота |
Жовтий |
Жовтий |
|
Хлор |
Захисний |
- |
- |
Зелений |
Експлуатація, зберігання і транспортування балонів на підприємстві повинні здійснюватись відповідно до вимог інструкції, затвердженої в установленому порядку.
8.3. Електробезпека Дія електричного струму на організм людини
Електротравматизм людини можливий, коли при експлуатації електроустановок не виконуються необхідні технічні умови, коли електроустановка експлуатується на низькому технічному рівні, коли не виконуються вимоги ПУЕ і ПТБ (Правила улаштування електроустановок і Правила техніки безпеки).
Електротравматизм —це результат порушення вимог правил техніки безпеки та інструктажів, відсутності технагляду та аварійного режиму роботи електроустановок. Це наслідок незадовільної ізоляції струмопровідних частин, перехід на
пруг на корпус електроустановок, обрив проводів (і як наслідок - крокова напруга, напруга дотику). Причиною елек- тротравматизму в багатьох випадках є непродумані, помилкові дії оперативного обслуговуючого персоналу.
В електроустановках утворюється, перетворюється та використовується електрострум (силові трансформатори, електродвигуни, батареї статичних конденсаторів, повітряні й кабельні лінії, апаратура провідного зв'язку, радіо і телебачення тощо).
Діючі електроустановки —це електроустановки, підключені до джерел живлення, які знаходяться під напругою, або ті електроустановки, шо в даний момент знеструмлені, але можуть опинитись під напругою через комутаційні апарати.
Можна виділити такі основні причини уражень електрострумом:
• дотик до струмопровідних або неструмопровідних частин, шо опинились під напругою;
• користування несправним електрообладнанням, електроінструментом, вимірювальними приладами, лампами і побутовими електроприладами.
Електрострум —прихований вид небезпеки. Людина не має органа чуття на електрострум, не може ідентифікувати небезпеку на віддалі, тому чверть усіх виробничих травм —це електротравматизм; 40% з них —зі смертельним наслідком.
Електрострум характеризується чотирма особливостями ураження організму:
• відсутність зовнішніх ознак небезпеки та раптовість ураження;
• важкість наслідків електротравми;
• промисловий струм силою понад 15 мА викликає судоми м'язів, тобто приковує ураженого до струмопровідних частин електроустановки;
• існує ймовірність наступного механічного травмування (при падінні з висоти можливі травми внутрішніх органів як вторинне ураження).
Проходячи через людський організм, електрострум зумовлює термічну, електролітичну та біологічну дію.
Термічна дія струму спричиняє опіки тіла, нагрівання і ушкодження кровоносних судин, нервів, мозку та інших органів і систем, що викликає їх серйозний функціональний розлад.
Електролітична дія струму супроводжується розкладом крові, плазми та інших рідин в організмі людини, змінами в тканинах організму.
Біологічна дія струму виражається порушенням біоелектричних процесів, властивих живій матерії, тобто подразненням і збудженням живих тканин організму, що викликають судоми м'язів, тканин серця і легенів.
Електрострум спричиняє прямий розклад тканин на всьому шляху проходження, діє на центральну нервову систему, порушує ритми серця, веде до зупинки діяльності серця і легенів, паралічу легенів.
Розрізняють два види ураження організму електричним струмом: електричні травми та електричні удари.
Електричні травми —це місцеві ураження тканин та органів.
Характерними видами електротравматизму є електроопіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні ушкодження, елек- троофтаїьмія. Електроопіки виникають внаслідок нагрівання тканин людини струмом, шо протікає через них. Електроопіки складають 65% електротравматизму. Опіки можуть бути поверхневими, коли уражається шкіра, та внутрішні —при ураженні тканин тіла, котрі розташовані під шкірою. В залежності від умов виникнення зустрічається три види електроопіків: контактний, дуговий, змішаний.
Контактний вид опіку виникає при безпосередньому контакті людини з джерелом струму, тобто струм проходить через тіло людини. Контактний вид опіку буває 4 ступенів:
• ступінь —почервоніння шкіри;
• ступінь —утворення пухирів;
• ступінь —змертвіння шкіри;
•ступінь —обвуглення тканин.
Перший і другий ступені супроводжуються контактними видами опіків в електроустановках напругою до 1000 В. Третій і четвертий ступені зумовлюють дуговий вид опіку в електроустановках напругою понад 1000 В. Важкість ураження при опіках визначається не ступенем опіку, а площею опеченої поверхні тіла людини.
Луговий вид опіку зумовлений дією на тіло людини електродуги, температура якої близько 3500°С, але без проходження струму через тіло людини, тобто людина потрапляє в зону дії електродуги.
Змішаний вид опіку —не результат контактного і дугового видів опіку разом.
Електричні знаки виникають внаслідок хімічної чи теплової дії електроструму. На гілі людини виникають чітко окреслені плями сірого, блідо-жовтого, лимонного кольорів, круглої або овальної форми, заглиблені на 1 —,5 мм, найчастіше у вигляді подряпин, ран, порізів, синяків, бородавок, мозолів, блискавок —коріння розгалуженого дерева. Травми болісні, шкіра твердне і швидко лікується.
Метсиізаиія шкіри —це проникнення в шкіру людини дрібних частинок розплавленого металу під дією електродуги. Виникає при короткому замиканні, відключенні рубильників і роз'єднувачів під навантаженням.
Механічні ушкодження —це результат різких судорожних скорочень м'язів під дією струму, що проходить через тіло людини і викликає розрив шкіри, нервів, кровоносних судин, нервових тканин, вивихи суглобів і переломи кісток.
Електроофпииьмія —запалення зовнішніх оболонок очей через 2 —годин після дії інтенсивного випромінювання ультрафіолетових променів електродуги: почервоніння, запалення слизових оболонок повік, сльозотеча, гнійні виділення з очей, спазми повік, часткове осліплення, світлобоязнь і сильний головний біль. Захист —темні окуляри та захисні шитки.
Електроудари —це ураження всього організму, його органів і систем, судоми і подразнення, збудження м'язів.
В залежності від наслідку ураження електроудари поділяються на 4 ступені:
• ступінь —судорожне скорочення м'язів без втрати свідомості;
• ступінь —судорожне скорочення м'язів з втратою свідомості, але дихання і робота серця не порушуються;
• ступінь —спостерігається втрата свідомості і порушення серцевої діяльності або дихання (або втрата свідомості з перериванням серцевої діяльності і дихання).
• ступінь —клінічна смерть та електричний шок.
Клінічна смерть це перехідний період від життя до смерті, що настає з моменту зупинки серцевої діяльності й легенів і триває 6 —хвилин, доки не загинули клітини головного мозку. Після цього настає біологічна смерть —припинення біологічних процесів у клітинах і тканинах організму й розпадання білкових структур.
Ознаки клінічної смерті: зупинка та фібриляція серця (ї, як наслідок, відсутність пульсу), відсутність дихання, шкіра синювата, зіниці очей різко розширені внаслідок кисневого голодування кори головного мозку і не реагують на світло.
Електричний шок —це важка нервово-рефлекторна реакція організму на подразнення електричним струмом. При шоку виникають глибокі розлади дихання, кровообігу, нервової системи та інших систем організму. Відразу після дії струму настає фаза збудження організму: з'являється реакція на біль, підвищується артеріальний тиск тощо. Потім настає фаза гальмування: виснажується нервова система, знижується артеріальний тиск, слабне дихання, змінюється пульс, настає стан депресії. Шоковий стан може тривати від декількох десятків хвилин до кількох діб, а потім може настати одужання або біологічна смерть.
Фактори, що впливають на наслідок ураження електрострумом
Небезпека ураження людського організму електрострумом залежить від багатьох факторів, основні з яких такі:
величина струму, що проходить через тіло людини; електричний опір тіла людини; тривалість дії струму;
• рід струму і частота;
• шлях проходження струму;
• індивідуальні особливості організму людини (стан організму, вік та стать).
Електричний струм силою 1 мА вже викликає фізіологічні відчуття у людини. Змінний струм промислової частоти силою понад 15 мА, постійний струм силою 60 мА і більше можуть викликати явища паралічу органів дихання і руху (людина сама не може відірватися від джерела струму). Зі зростанням величини струму небезпека уражень зростає:
Струм різної сили викликає різну дію на людину. Виділяються такі порогові значення струму:
• ,6 —,5 мА (змінний струм); 5 —мА (постійний струм) - пороговий відчутний струм;
• —мА (змінний струм); 50 —мА (постійний струм) —пороговий невідпускаючий струм, котрий викликає при проходженні через тіло людини нездоланні судомні скорочення м'язів руки, в котрій затиснено провідник;
• понад 100 мА при частоті 50 Гід (змінний), і понад 300 мА (постійний струм) —фібриляційний, смертельний струм.
Наслідок ураження залежить від тривалості протікання струму через тіло людини. Зі зростанням тривалості перебування людини під напругою ця небезпека збільшується. Допустимими величинами безпечного струму в залежності від тривалості дії є:
• мА при дії до 30 сек;
• мА при дії до 0,7 сек;
• мА при дії до 1 сек;
♦ мА при дії до 0,5 сек;
• мА при дії до 0,2 сек.
Вид струму і частота суттєво впливають на важкість ураження. Постійний струм викликає термічну та електролітичну дію, змінний струм —біологічну, тобто судоми м'язів, судин, голосових зв'язок. Змінний струм напругою 500 В і більше небезпечніший, ніж постійний струм напругою 500 В. При збільшенні напруги вище 500 В зростає небезпека постійного струму.
Змінний струм промислової частоти 40 —Гц —найбільш небезпечний, струм високої частоти 500 кГ'н і вище —менш небезпечний.
Роль шляху проходження струму надзвичайно велика і визначає важкість травми. Існують такі шляхи проходження струму: «рука —рука», «рука —нога», «нога —нога», «права рука —ліва нога», «ліва рука —права нога». Шлях струму, шо протікає шляхом «руки —руки», «руки —ноги» захоплює велику кількість оболонок нервових стовбурів, не шлях через серце і легені і вважається найбільш небезпечним. Таким чином, небезпека ураження особливо велика, коли струм проходить через життєво важливі органи —серце, легені, головний мозок і діє безпосередньо на пі органи. Якщо струм не проходить через ці органи, то його дія на них лише рефлекторна і вірогідність ураження менша. У більшості випадків ланка струму через тіло людини виникає на шляху «права рука —ноги». Однак втрату працездатності більш ніж на три робочих дні викликає протікання струму по шляху «рука —рука» —%, шлях струму «права рука —ноги» —%, «ліва рука —ноги» —%. Інші шляхи зустрічаються рідше.
Індивідуальні особливості людини, фізичний і психофізіологічний стан людини суттєво впливають на наслідок ураження електрострумом. Наприклад, невідпускаючий струм може бути порого- вим відпускаючим для одних людей і невідпускаючим —для інших. Характер дії струму однієї і тієї ж сили залежить від маси людини та її фізичного розвитку. Встановлено, що для жінок порогові значення струму приблизно в 1,5 рази нижчі, ніж для чоловіків.
Ступінь дії струму залежить від стану нервової системи та всього організму. Так, у стані збудження нервової системи, депресії, у хворобливому стані (особливо при хворобах серцево —судинної системи, шкіри, нервів, легенів) та у стані сп'яніння люди більш чутливі до струму, що протікає через них, і зазнають важчих уражень, ніж здорові.
Суттєве значення має і фактор уваги. Якщо людина підготовлена до електричного удару, то ступінь небезпеки різко знижується, в той же час несподіваний удар призводить до більш важких ушкоджень.
Провідність тканин тіла людини зумовлена фізико-хімічними, біохімічними та біофізичними явищами. Завдяки цьому опір тіла людини електричному струму є величиною нелінійною та нестабільною. Тіло людини є чудовим провідником електроструму. Струм через тіло людини протікає шляхом найменшого опору, котрий не завжди збігається з найкоротшим геометричним шляхом. Це пояснюється значною різницею питомих опорів різних тканин тіла людини. Сила струму Іи, що проходить через тіло людини, залежить від напруги і опору тіла людини К.л, який приблизно вважається активним. Вважається, що опір тіла людини складається з опору шкіри в місцях контакту та з опору внутрішніх тканин. Характер опору електричному струму —активно-ємнісний. Ємнісна складова опору шкіри лежить в межах від кількох сотень пікофарад до декількох мікрофарад.
Опір тіла людини електроструму визначається опором шкіри. Шкіра має великий питомий опір, особливо верхній роговий шар, котрий складається з відмерлих зроговілих клітин, позбавлених кровоносних судин та нервів. Електричний опір тіла людини —це опір струму, що проходить по ділянці тіла між двома електродами, прикладеними до поверхні тіла людини. Тобто опір тіла людини є нелінійним, змінюється при зміні прикладеної напруги.
Величина опору тіла людини залежить від таких чинників:
• стану рогового шару шкіри;
• наявності на її поверхні вологи і забруднень;
• місця накладання електродів;
• частоти струму;
• тривалості його дії.
Величина опору залежить також від поверхневого опору і щільності контакту, від товщини епідерми. Опір тіла людини гіри сухій, чистій і неушкодженій шкірі, виміряний при напрузі 15 —В, коливається в межах від 3000 до 100000 Ом. Оскільки опір тіла людини електричному струму нелінійний та нестабільний і виконувати розрахунки з таким опором складно, то з достатньою для практики точністю опір тіла людини умовно вважають рівним 1000 Ом.
Зі зростанням частоти струму опір тіла спадає. Із збільшенням напруги відбувається десятикратне зменшення опору тіла людини. Наприклад, підвищена вологість створює на руках струмоп- ровідні містки на окремих ділянках шкіри і через це збільшує її провідність, збільшує небезпеку ураження струмом. Забрудненість рук окалиною, вугільним пилом знижують опір тіла людини. Деревний пил на руках столяра менш небезпечний, і столяр має вищу опірність до струму. Підошви, мозолисті долоні в 20 —разів мають вищий опір, ніж зап'ястя.
Причини смерті від електроструму
Причини смерті від електроструму: зупинка серця, відсутність дихання, електричний шок.
Зупинка серця —це результат прямої дії струму на серцевий м'яз. Настає зупинка серця, його фібриляція. Під дією струму серце перестає працювати як насос, волокна серцевого м'яза (фібрили) хаотично і швидко скорочуються, настають судоми серцевого м'яза і внаслідок цього серце зупиняється. Серце не забезпечує руху крові по судинах, а організм без крові, насиченої киснем, гине.
Зупинка дихання викликається безпосередньою дією струму на м'язи грудної клітки, які беруть участь в процесі дихання. Через 2- 3 хвилини настає ядуха (асфікція) —стан недостатності кисню і надлишку вуглекислоти в організмі людини.
Людина послідовно втрачає свідомість, рефлекси, зупиняється серие, настає клінічна смерть.
Електричний шок, як уже зазначалося, - це своєрідна важка нервово-рефлекторна реакція організму людини на сильне подразнення електрострумом. Електрошок супроводжується глибоким розладом кровообігу, дихання, обміну речовин тривалістю від 0,1 секунди до 24 годин і більше.
Аналіз небезпеки електромереж Електромережі з малою ємністю
До них належать електромережі напругою до 1000 В невеликої довжини. В таких мережах ємність фаз відносно землі мала і нею нехтують, вважаючи, шо Сф = 0, а ємнісний опір фази:
Дотик людини до струмопровідних частин буває двополюсним або однополюсним.
Двополюсний дотик
Двополюсний дотик до двох різних проводів (фаза в трифазовій мережі) найбільш небезпечний, бо людина потрапляє під лінійну напругу £/, і струм, шо проходить шляхом «рука - рука»:
г
К = —. (8.2)
При двополюсному дотику ніщо не захищає людину від ураження електрострумом (рис. 8.1).
С>
Рис. 8.1. Двополюсний дотик
Однак однополюсний дотик найчастіше зустрічається на практиці.
Однополюсний дотик до двопровідної (однофазової) мережі, ізольованої від землі
Доторкаючись до провідника в двопроводових мережах, ізольованих від землі, людина виявляється включеною паралельно опору ізоляції г, провідника І і послідовно з опором г2 провідника 2 (рис. 8.2 б).
Зі схеми рис. 8.2 в знаходимо еквівалентний опір:
а потім повний струм в послідовному колі:
V
(8.3)
І =
г +Г2.
(8.4)
Падіння напруги на еквівалентному опорі, тобто прикладена до тіла людини напруга:
£/•„=/х г, (8.5)
Рис. 8.2.
Однополюсний <к>тик
сила струму, що проходить через тіло людини:
_ С/д _/хг Цхг Ц х гх
Ік~ТИ~ КИ (г'+г2)хКИ ~ Ккх(гі+гг) + гххг2 ' (8-6)
При рівності опорів ізоляції г, = г2 —г, формула спрощується:
Ц
2 КИ+г-
Таким чином, при однополюсному дотику до двопровідної мережі людина знаходиться під захистом ізоляції мережі відносно землі, при цьому потенціал землі вважається рівним нулю. Тому важливо підтримувати високе значення опору ізоляції електричних мереж та їх елементів.
Будь-яка реальна мережа має кінцеве значення опору ізоляції струмопровідних частин відносно землі за рахунок струмів стікання в землю через ізоляцію провідника, опор тощо.
2
цм^вах, Я. 1. Бедріо, Б. О. Білінськіш, М. М.Козяр. ОС НОВІ І ОХОРОНИ ПРАЦІ
^сн^кільки Якість ізоляції з часом погіршується внаслідок старін- ' діїі*ії вологи, агресивного чи лужного середовища, високих чи 'ЗЬК:>*сих температур, бруду та через втрату еластичності, через на- 1ва*і .'ніс^-ть електричного поля робочої напруги, перевантаження, ''іраШ-Ц'ї та з інших причин, то необхідно здійснювати періодичний » ! Днтророль стану ізоляції.
І Д1, / Ог*гпір підлої и, взуття людини включені послідовно з його ТІЛОМ і ,рия--=яють зниженню струму ураження, хоч захисна дія взуття не- ^ Ллик^43-
/ Приблизний електричний опір підлоги коливається від 10 МОм
оН1 уха дерев'яна підлога) до 800 Ом (земляна, бетонна підлоги).
^олої^а- мокра підлога різко знижує електричний опір. ЬпР і у трифазових мережах змінного струму ступінь ураження при однополюсному дотику залежить від режиму нейтралі, котрі кла- 1!цфіе^уються так:
V
- глухозаземлені нейтралі генераторів і трансформаторів через малий опір заземлення;
- повністю ізольована від землі нейтраль генераторів;
<•нормально ізольована нейтраль трансформатора, з'єднана через пробивний запобіжник з заземленням.
О<)нополюсций дотик до трифазової мережі з ізольованою
нейтраллю
В мережах з ізольованою нейтраллю для спрощення вважаємо фазов' напруги рівними і симетричними, а опори ізоляції проводів відносно землі однаковими: = Г, = А"3 = Гіз.
Внаслідок повної симетрії системи напруга відносно землі буде рівною нулю і/ = о (рис. 8.3 а,в).
До опорів ізоляції прикладені однакові напруги фаз відносно землі, (рис. 8.3 В);
3ХГ3. (8.8)
з рис. 8.3а бачимо, що опір ізоляції фаз можна розглядати як ввімкнене в зір»Ку симетричне навантаження, в якому нульовою ТОЧКОЮ є земля.
І вед (С!
В«
О
с
Тема 8. Основи техніки безпеки
Дотик до однієї з фаз створює коло струму через тіло людини та ізоляцію провідників двох інших фаз (рис. 8.36). При цьому симетрія системи порушується, опір Г!з зменшиться і стане:
Напруга фази 1/] зменшиться до величини £/,, а напруга фаз 2 і З збільшиться до значення {/', і £/', (рис. 8.3г), причому:
і>\ = их-ио; £/'2 = £/2_£/о; і/'З = С/І.С/О; іїі = іїг;
За законом Кірхгофа для загальної точки - «землі»:
Г2
в г и,
Рис. 8.3. Небезпека однофазового дотику до трифазової електричної мережі
з ізольованою нейтраллю
Р. М Івах, Я. /. Бедрій. Б. О. Білінськии, М. М.Козяр. ОС НОВІ І ОХОРОНИ ПРАЦІ
При г. = г,= г= г
* 1 2 3 із
С/,+£/2+е/3 | зЦ0 1 цх |
я* л,
(8.11)
а оскільки и + і/2+и= 0 (рис. 8.3 в), то / „ , \
З 1 —+ —
к
А /
Ч± ТІ
або ^0-3
(8.12)
Сила струму, що проходить через тіло людини:
7 = Ц^Ц0 = зих
К 37?Л+ГЙ
(8.13)
Оскільки напруга С/, і знаходиться у фазі (рис. 8.3, г), а Як вважається активним,то
л/ЗС/
з/гА+гй з/?А + гь
(8.14)
Як видно з (8.4), в трифазовій мережі з ізольованою нейтраллю людина знаходиться під захистом ізоляції мережі.
Якщо опори ізоляції фаз не рівні між собою (г * г), то у випадку дотику до фази С:
|
,г2+г1+г3+г3 |
|
{г,ХГ2+Г2ХГ3 |
+ г3хг1) |
)+ггхг2хг3 |
(8.15)
В процесі експлуатації ізоляція проводів погіршується. Коли будь-яка з фаз (наприклад, /*, = 0 на рис. 8.4) виявиться замкненою на землю в момент дотику людини до несправного провода, то з (8.5) отримаємо:
Рис. 8.4. Трифазова електрична мережа з ізольованою нейтраллю в аварійному режимі
При цьому людина опиняється під лінійною напругою, а несправна ізоляція не рятує її від ураження. Це переконує в необхідності ретельного контролю стану ізоляції мережі.
Однополюсний дотик до трифазової мережі з заземленою
нейтраллю
При однополюсному дотику до фазового провідника мережі (рис. 8.5) із заземленою нейтраллю малий опір заземлення нейтралі шунтує опори гг г,, г, ізоляції мережі і струм замикання буде проходити головним чином по колу, утвореному послідовно з'єднаними опорами тіла людини і заземленої нейтралі (коло проходження струму на рис. 8.5:
ч ф н
І І
А оскільки опір заземлення нейтралі джерела струму зазвичай не більше 4-10 Ом, то ним нехтуємо в порівнянні з і отримаємо:
иФ и
(8Л8)
Таким чином, при однополюсному дотику до трифазової мережі з заземленою нейтраллю людина потрапляє під фазову напругу, а ізоляція мережі (гг г,, г,) не захистить її від ураження струмом.
Коли в момент дотику друга фаза мережі стане замкненою на землю (рис. 8.6 а), то струм замикання пройде через місце замикання з опором г ам і через заземлення нейтралі г{) виникне падіння напруги:
£/0=/3Х Г0 (8.19)
шо призведе до зміщення нульової точки 0 і 0' і збільшення напруги на непошкоджених фазах, в тому числі і на третій фазі (рис. 5.6 б).
Чим більше значення г0, тим більша напруга ІІ{), а значить, і 1/^(1/^) в межах переходить до ізольованої нейтралі, а Цф —> £/,.
Оскільки г>ам > г0, то це призводить до незначного зростання фазових напруг двох неушкоджених фаз при замиканні третьої. На підставі цього маємо:
(8.20)
а
Рис. 8.6. Трифазова електрична мережа з глухозазем,ієною нейтралію в
аварійному режимі
(8.21)
(8.22)
Отже, доторкаючись до однієї з фаз в мережі з заземленою нейтраллю, людина потрапляє під фазову, або близьку до неї, напругу в обох випадках - і при справних інших фазах і при замиканні однієї з них на землю.
Таким чином, при ізольованій нейтралі джерела струму і добрій ізоляції струмопровідних частин по відношенню до землі струм однополюсного дотику найменший і безпечний.
У мережі з заземленою нейтраллю навпаки, ізоляція Як не захищає людину від ураження (змінилось коло сгрумопроходження).
Однак, якщо дотик стався при замиканні будь-якої іншої фази на землю та в мережі з ізольованою нейтраллю, людина може опинитися під лінійною напругою, а при заземленій нейтралі —тільки під фазовою. Замикання будь-якої з фаз на землю в мережах з ізольованою нейтраллю напругою до 1000 В може залишитися непомітним і існувати довгий час, створюючи небезпеку. Тому на тих підприємствах, де можливі часті замикання на землю через незадовільне обслуговування мережі або внаслідок поганої якості її ізоляції, більш безпечно мати заземлену нейтраль.
А на підприємствах, де здійснюється постійний контроль стану електроустановок та якості ізоляції, де своєчасно контролюється замикання фаз на землю, застосовуються електричні мережі з ізольованою нейтраллю.
Крім цього глухозаземлена (або включена через пробивний запобіжник) мережа усуває небезпечні наслідки переходу зі сторони високої напруги на сторону низької.
Мережі й установки з великою ємністю
До мереж з великою ємністю відносяться повітряні лінії під напругою понад 1000 В і кабельні лінії довжиною понад 1 км.
Кожна мережа має певну ємність відносно землі, котра залежить від конструкції (кабельна, повітряна), від площі поперечного перерізу кабеля і напруги.
При великій ємності мережі відносно землі можливе ураження струмом при однополюсному дотику до мережі з ізольованою нейтраллю навіть у випадку ідеальної ізоляції: людина при цьому виявляється ніби підключеною до обкладок конденсатора (рис. 8.7).
У мережі з великою ємністю і доброю ізоляцією струмами стікання через ізоляцію можна знехтувати порівняно з ємнісним струмом.
Саме тому при великій ємності мережі не застосовують ізольовану нейтраль. Мережа з заземленою нейтраллю стає більш безпечною, оскільки коло замикання в ній проходить не через ємнісну провідність мережі, а через опір заземлення нейтралі (як у випадку з активною провідністю ізоляції).
Рис. 8.7. Однофазовий дотик до мережі з ізольованою нейтраллю
Опір заземлення нейтралі значно менший, ніж активний і ємнісний опори стікання, і шунтує їх.
Хоч ємність мережі (між проводами і відносно землі) має розподілений характер, її умовно замінюють зосередженою ємністю і виражають у вигляді добутку погонної ємності С0 (на 1 км лінії) на загальну довжину лінії в км:
С = С0х Ь. (8.22)
Погонна ємність повітряних ліній зазвичай не перевищує С0= 0,05 мкФ/км. Ємність кабельних ліній значно більша (0,2 —,4 мкФ/км). Тому кабельні лінії створюють більшу небезпеку ураження ємнісним струмом, ніж повітряні. Ємнісний струм, шо протікає через тіло людини у випадку дотику до однієї з фаз трифазової мережі, визначається наступним чином: для спрощення вважаємо опір ізоляції фаз ідеальним (г = г2 —г? —а ємності фаз відносно землі рівними (С, = С2 = С3 = С).
Тоді, порівнюючи рис. 8.36 і 8.7а, можна за аналогією з формулою (8.16) записати замість опору ізоляції стікання фаз на землю
усоС . (8.24)
211
Згідно з законом Ома для кола з активним та ємнісним опорами (рис. 8.66) струм, що пройде через людину
де: С —С0х 1, а 1 виражається в км.
Мережі з великою ємністю небезпечні і після відключення їх від джерела струму, оскільки двополюсний дотик до проводів рівнозначний дотику до обкладок зарядженого конденсатора (рис.8.8).
Тому мережі з великою ємністю після відключення потрібно заземлити за допомогою розрядника.
Небезпечний і залишковий заряд на відключених від мережі конденсаторах великої ємності в фільтруючих і накопичувальних пристроях.
зя
Рис. 8.8. Визначення
сили струму, що протікає через тіло людини в мережі з активним та ємнісним опорами
При двополюсному дотику залишковий заряд викликає ємнісний струм через тіло людини (рис. 8.9).
(8.26)
Рис. 8.9. Проходження ємнісного струму через
тїюлюдини при двополюсному дотику
Для швидкого заряджання конденсаторів і одночасно для захисту від пробивання їх заземлюють через розрядний опір, при цьому залишкова напруга на конденсаторах повинна зменшитись до допустимої протягом часу / = 2 —сек. (приблизний час дії небезпечної напруги).
Виходячи з цих умов, знаходять розрядний опір:
де: Сф —ємність конденсатора фільтра Ф.
Розрядний пристрій є елементом блокування електроустановки. Але, незалежно від цього, перед оглядом і ремонтом конденсаторів з великою ємністю необхідно здійснити перевірне розряджання за допомогою розрядника з ізольованою ручкою.
Замикання струмопровідних частин електрообладнання на землю супроводжується протіканням в землі аварійного струму замикання.
Якщо струм проходить через розташований в землі електрод, то на електроді (та в сусідніх з ним точках землі) виникає потенціал, що дорівнює спаду напруги на електроді. Під дією різниці потенціалів на електроді га на більш віддалених частинах землі електричний струм розтікається в радіальних напрямках по поверхні землі та в глибину.
Оскільки поверхня збільшується (пропорційно квадрату віддалі від електрода), а величина струму замикання не зміню-ється, то густина струму в землі зменшується.
На віддалі близько 20 м від одинарного електрода густина сгру-
Ііадіння напруги на одиницю шляху струму Е =р0, де р0 - питомий опір грунту.
Падіння напруги на елементарному кроковому шарі товщиною сіх:
Розтікання електричного струму в землі
му в землі стає настільки малою, що потенціал землі можна вважати нульовим (рис. 8.10).
Лінії густини струму в землі, спрямовані на віддать 0і , розподіляються за залежністю:
Я С,
(8.28)
В точках, безмежно віддалених від заземлювача, густина струму, а відповідно і потенціал, рівні нулю (нульова земля). Різниця потенціалів між якою-небудь точкою А (на віддалі Ох від центра заземлювача) га «нульовою землею» (тобто потенціал точки А) дорівнює:
ЩА) = ЩА) = \ сіп = ——- ] —= ——. (8.29)
х=1 і 1=1 Л *-г»х\
Потенціал, шо створюється напівкульовим заземлювачем у землі, з віддаллю зменшується за законом:
Рі = к~. (8.30)
л;
При заземлювачах іншої форми (труба, пластина) та при падінні провода на землю характер зміни потенціалу в землю залишається таким же.
Опір, що чинить струмові земля, називається опором розтіканню струму або опором заземлення. За визначенням це відношення напруги на заземлювачі (відносно «нульової землі») до струму, що протікає через нього в землю:
гі ~ , ' Ом.
-•з
Треба розрізняти поняття «опір заземлювача» та омічний опір заземлювача. Під опором заземлення мається на увазі опір ділянки землі, що прилягає до заземлювача. Заземлювачі з малим опором розтіканню струму використовують у захисному заземленні.
В зоні розтікання струму (рис.8.11) між двома будь-якими точками на поверхні землі існує різниця потенціалів.
Різниця потенціалів на віддалі 0,8 м (ширина кроку) утворює крокову напругу ІІк:
2 Р{хх 2 Рх(х+а) 2 /»хх(х + а)
Під дією напруги виникає струм, який замикається через ноги людини. Крокова напруга пропорційна ширині кроку «а», і зі зростанням відстані від заземлювача вона швидко зменшується. Крокова напруга може досягти небезпечного значення внаслідок удару блискавки або поблизу дрота, що впав на землю і перебуває під напругою.
Тому при напрузі 1000 В і вище забороняється підходити до дрота,що впав на землю, ближче 4 —м.
Захищають від крокової напруги діелектричні боти та калоші. Вийти з зони розтікання струму можна дрібними кроками.
Напруга дотику
Визначаючи струм, шо проходить через тіло людини під час однополюсного дотику до мережі, ми вважали, що потенціал землі, або поверхні, на якій стоїть людина, дорівнює нулю. Але розтікання струму від різних заземлювачів створює навколо них зони підвищених потенціалів на поверхні землі (підлоги). Наявність потенціалу необхідно враховувати, аналізуючи однополюсний дотик до струмопровідних частин або корпусу обладнання, на який перейшла напруга.
При переході фазової напруги на заземлений корпус все обладнання, яке має електричний зв'язок з пошкодженим корпусом, отримує потенціал відносно землі, який дорівнює потенціалу заземлювача
Я = /хг. (8.32)
Такий самий потенціал має людина при дотику до цього корпуса. Але ноги людини знаходяться під іншим потенціалом РІн, величина якого залежить від віддалі до заземлювача. Внаслідок цього між рукою та ногами людини виникає різниця потенціалів:
І/. = РІ -РІ . (8.33)
дот з н' у '
котра і називається напругою дотику. Коли людина, торкаючись обладнання, стоїть безпосередньо над заземлювачем, тоді
РІ = РІ та ил -0,
н з бот 7
тобто дотик до корпуса безпечний. З віддаленням від заземлювача напруга дотику збільшується, бо Ін зменшується. іі\Ігт досягає максимуму на границі зони розтікання струму, тобто на віддалі 20 м і більше від заземлювача. В цьому випадку
/7 = 0 і 0= РІ=Іхг.
н дот з з з
Крім параметрів / та II впливає також і опір поверхні землі чи підлоги, на котрих стоїть людина. Небезпечна для людини напруга дотику, а не напруга відносно «нульової землі».
Вирівнювання потенціалів
Напругу дотику і викликаний нею струм через тіло л юдини можна значно зменшити вирівнюванням потенціалів поблизу електрообладнання. Так, на рис. 8.1! напруга дотику И0іт,г і були б рівні нулю, якби потенціали РІн в точках 1 та 2 були б однакові. Це можливо, якщо обладнання встановлене на провідній підлозі і має з нею хороший зв'язок. Матеріалом провідної підлоги може бути, наприклад, бетел —електропровідний бетон. У промисловому устаткуванні вирівнювання потенціалів всередині приміщень іноді відбувається природним шляхом завдяки наявності металевого
обладнання, розгалуженої мережі заземлення, зв'язаної до того ж з трубопроводами чи металоконструкціями.
Для обладнання з напругою вище 1000 В виконується вирівнювання потенціалів за допомогою складних заземлювачів, які складаються з розташованих в землі сталевих стержнів, труб, кутників, з'єднаних сталевою штабою в один чи декілька рядів у межах об'єкта, який захищається.
Технічні захисні засоби забезпечення електробезпеки
Захисні заходи в електроустановках. В електроустановках до 1000 В в техніці способи захисту від уражень електрострумом згідно з ПУЕ і Г1ТБ ділять на 2 групи:
• захист при дотику до струмопровідних частин;
• захист при дотику до неструмопровідних частин, на які перейшла напруга.
Захист від дотику до струмопровідних частин досягається надійною електроізоляцією за допомогою блокування і пристроїв захисного відключення. Доступ людей до струмопровідних частин обмежують влаштовуванням захисних огороджень, розташуванням струмопровідних частин на недоступній висоті та в недоступному місці, попереджувальною сигналізацією.
При роботі в електроустановках під напругою застосовують захисні засоби, шо ізолюють і відгороджують людину від струмопровідних частин або від землі.
Захист від дотику до струмопровідних частин. В електроустановках та електромережах при експлуатації електрообладнання згідно з ПУЕ і ПТБ застосовують такі захисні засоби:
• контроль і профілактика пошкоджень ізоляції;
• використання малих напруг;
• електричне і механічне блокування; сигналізація і маркування;
• захист від випадкового дотику;
• захисні засоби і запобіжні пристрої (ізолюючі захисні засоби, переносні прилади та пристосування);
• захист від переходу високої напруги на сторону низької.
При захисті від дотику до струмопровідних частин, на які перейшла напруга, використовуються: захисне заземлення, захисне занулення, захисне вимкнення, подвійна ізоляція, захисний розподіл мереж.
Контроль і профілактика пошкоджень ізоляції. Контроль ізоляції - вимірювання активного і реактивного опорів з метою визначення дефектів, попередження короткого замикання та замикання на землю. Для цього проводять перевірку підвищеною напругою і контролюють опір ізоляції. Адже порушення ізоляції струмопровідних частин електроустановок —одна з основних причин електро- травм, аварій та пожеж.
Стан ізоляції визначає ступінь безпеки експлуатації електроустановок. В мережах з ізольованою нейтраллю стан ізоляції визначає величину струму замикання на землю, а значить, і струму, що пройде через людину.
При заземленій нейтралі струм, що пройде через людину, не залежить від величини опору ізоляції. Але при незадовільному стані ізоляції можливі її пошкодження, що призводить до коротких замикань, до глухих замикань на землю і до переходу напруги на корпус електрообладнання.
При перевірці обладнання підвищеною напругою виявляються дефекти ізоляції внаслідок пробою і пропалювання ізоляції. Після усунення дефектів ізоляції випробування повторюються.
Вимірювання опору ізоляції проводиться в таких випадках:
• під час приймально-здавальних робіт (приймання електрообладнання після ремонту або монтажу);
• періодичний контроль ізоляції —вимірювання її опору 2 рази
на рік в приміщеннях з підвищеною небезпекою;
• раз на рік в усіх інших приміщеннях;
• раз в квартал в пожежо- і вибухонебезпечних приміщеннях.
Вимірювання опору ізоляції окремих ділянок мережі, трансформаторів, електродвигунів тощо проводиться на вимкненій установці.
Вимірювання опору ізоляції кожної фази відносно землі і міжфа- зового опору на кожній ділянці здійснюється між двома сусідніми запобіжниками.
При знятих плавких вставках необхідно вимкнути всі споживачі струму, але ввімкнути вмикачі, штепсельні розетки, групові щитки.
Опір кожної ділянки в мережах напругою до 1000 В повинен бути не нижче 0,5 МОм на фазу.
Вимірювання проводяться мегомметром. Вимірювальна напруга мегометра встановлюється, виходячи з номінальної напруги електроустановки, але не нижче її.
Величину опору всієї мережі відносно землі дає замір опору ізоляції під робочою напругою з підключеними споживачами. Такий контроль ізоляції можливий тільки в мережах з ізольованою нейтраллю, оскільки в мережі з заземленою нейтраллю постійний струм прилада контролю ізоляції замикається через малий опір заземлення нейтралі і мегометр покаже "0".
Крім цього, в діючих мережах можна вимірювати тільки опір ізоляції фаз відносно землі, тому шо міжфазовий опір ізоляції шунтується джерелом і споживачами.
Для постійного контролю ізоляції використовують прилади захисного відключення, реле вимкнення типу УАКИ, РУГІ, асиметрії і прилади контролю ізоляції ГІКИ та М-143.
Блокування і огородження. Аналіз статистичних даних показує, що близько половини випадків електротравматизму припадає на дотик до струмопровідних частин електрообладнання.
Струмопровідною частиною електрообладнання називається та, по якій при робочому режимі проходить електрострум (провід, контакт елементів апаратури). Захист здійснюється за допомогою: блокувань; огороджень; ізоляції; розміщення на недоступній висоті і в недоступному місці.
Блокування є активним засобом захисту. Воно попереджує помилкові дії електроперсонату і перекриває доступ до струмопровід-
них частин, що знаходяться під напругою. При небезпеці ураження струмом електроустановка автоматично вимикається.
Блокуванням забезпечуються всі електрогіристрої напругою више 250 В.
Блокування використовують в електроустановках, в яких часто проводяться роботи на огороджених струмопровідних частинах (випробувальні стенди, пристосування для випробування ізоляції при дії підвищених напруг тощо). Блокування використовується в радіо- і телепередавачах, в електричних апаратах (рубильники, пускачі, автоматичні вимикачі). За принципом дії блокування поділяється на електричне, механічне та комбіноване.
Електроблокування здійснює розрив електричного кола спеціальними контактами, які встановлюються на дверцятах огороджень, кришках і дверцятах кожухів.
Блокконтакти при відкриванні дверей, огороджень, шаф, кожухів та інших захисних засобів знеструмлюють електропристрій чи електроустаткування.
Блокконтакти вмикаються в коло живлення, в коло керування пускової апаратури —магнітного пускача. При відкриванні дверей вимикається напруга електропристрою, тобто спрацьовує при будь-якому обриві кола магнітного пускача. При закриванні дверей напруга на електропристрій може бути подана при натисканні на кнопку блокування.
Схеми електроблокування бувають різної складності —від найпростіших електричних блок-контактів (БК) (рис. 8.12) до складних електричних схем високої чутливості. Навіть при підході електромонтера до струмопровідних частин блокування знімає високу напругу на обладнанні або повністю вимикає живлення.
Електроблокування легко реалізується, чутливе, надійне, малогабаритне, здійснює самоконтроль. Але його легше розблокувати, ніж механічне, бо воно залежить від стану електросхеми. Згідно з ПТУ і ПТБ639582*1 обладнання підвищеної потужності при напрузі більше 1000 В повинне мати два види блокування —електричне і механічне.
Механічне блокування застосовується в електроапаратах, рубильниках, пускачах і автоматичних вимикачах.
Рис. 8.12. Схеми електроблокування
При механічному блокуванні включення напруги можливе тільки при закритому замку або защіпці, які механічно пов'язані з вимикачем.
В стояку, на задній панелі якого знаходяться штепсельні гнізда, вставлені блоки. При витягуванні із стояка блока відбувається розмикання електрокола і знімається напруга.
В електроустановках застосовують як суцільні, так і сітчасті огородження. В електроустановках до 1000 В —суцільні огородження у вигляді кожухів, кришок. В електроустановках напругою до 1000 В —сітчасті огородження, що мають двері, які закриваються на замок або защіпку.
Огородження використовують у вигляді кожухів, шаф, стояків, ковпаків, накладок, ширм та інших елементів. Воно буває знімне або як частина конструкції. Огородження виконують так, щоб його можна було зняти і закріпити тільки за допомогою інструментів або спеціальних пристосувань.
Суцільне огородження у вигляді металевих шаф, кожухів і чохлів застосовується в електро- і радіоапаратурі. 222
Перфорованими щитками і сітчастими огородженнями захищають від дотику при елекгронебезпечному монтажі.
Тимчасові огородження застосовують при виконанні робіт з частковим зняттям або без зняття напруги.
Розміщення струмопровідних частин на недоступній висоті: всередині приміщення —,5 м; назовні 6 м.
ГІри експлуатації діючих електроустановок з точки зору безпеки електротехнічного персоналу велике значення мають різні захисні засоби і запобіжні пристосування: прилади, апарати, переносні пристрої тощо.
Огороджувальні захисні засоби призначені для тимчасового огородження струмопровідних частин електроустановок, що знаходяться під напругою. Це переносні огородження у вигляді ширм, бар'єрів, щитів, кліток, телескопічних вишок, тимчасового переносного заземлення.
Допоміжні захисні засоби призначені для захисту оперативного електротехнічного персоналу' від випадкового падіння з висоти (запобіжні ремені, страхувальні канати), для забезпечення безпеки підйому на висоту (кііті і драбини), для захисту від теплової, світлової, механічної і хімічної дії струму (захисні окуляри, протигази, брезентові і г-умові рукавиці, фартухи, сукняні костюми).
Захисні засоби та запобіжні пристрої. Ізолюючі захисні засоби (133) ізолюють людину від струмопровідних частин електроустановок і від землі.
Основні ізолюючі засоби захисту (0133) —такі 133, ізоляція яких надійно витримує робочу напругу електроустановки, за їх допомогою дозволено обслуговуючому персоналу доторкатись до оголених струмопровідних частин.
В електроустановках напругою до 1000 В використовують такі 0133: оперативні штанги і кліщі, діелектричні рукавиці, інструмент з ізолюючими ручками, вказівники напруги.
В електроустановках напругою понад 1000 В використовують такі 0133: оперативні і вимірювальні штанги, ізолюючі і струмоп- Ровідні кліщі, вказівники напруги, ізолюючі драбини, ізолюючі
площадки, ізолюючі тяги, захвати для переносних ізоляторів, ізолюючі штанги, ізолюючі лапки телескопічних вишок.
Додаткові ізолюючі засоби захисту (ДІЗЗ) —такі 133, які можуть забезпечити безпеку від дії струму тільки з основними.
В електроустановках до 1000 В використовують такі ДІЗЗ: діелектричні калоші і боти, діелектричні килимки і мати, ізолюючі підставки.
В електроустановках напругою понад 1000 В використовують такі ДІЗЗ: діелектричні рукавиці, діелектричні боти, діелектричні килимки, діелектричні ізолюючі підставки на фарфорових ізоляторах.
випробовують напругою, величина якої залежить від робочої напруги електроустановки, при котрій вони застосовуються.
ДІЗЗ випробовують напругою, величина якої не залежить від робочої напруги електроустановки, при котрій вони застосовуються.
Терміни перевірок:
• діелектричні рукавиці —раз на 6 місяців;
♦ діелектричні боти та діелектричні калоші —раз на рік.
Огородження захисними засобами призначене для тимчасового огородження струмопровідних части від дотику чи наближення до них, а також для попередження помилкових ввімкнень напруг. До них відносяться, як було вже сказано, тимчасові захисні заземлення, попереджувальні плакати.
Щити і клітки виготовляються із сухого дерева чи іншого ізоляційного матеріалу, без металевою кріплення.
Ізолюючі накладки-пластини з гуми, текстоліту, гетинаксу використовуються для тимчасового огородження струмопровідних частин, що знаходяться під напругою, або для попередження помилкового ввімкнення напруги.
Плакати попереджувальні застосовуються для попередження про небезпеку наближення до струмопровідних частин, що знаходяться під напругою, для заборони подачі напруги на робоче місце, для визначення робочого місця, дія нагадування про вжиті заходи безпеки.
Відповідальними за своєчасне і повне забезпечення електротехнічного персоналу захисними засобами і попереджувальними пристроями, а також за організацію правильного збереження і обліку, періодичного огляду і перевірок захисних засобів є начальник цеху, головний інженер підприємства.
Захисні засоби, повинні бути сухими, чистими, з нанесеними інвентаризаційними номерами. Мусять бути протоколи їх випробувань та оглядів як періодичних, так і часткових.
Сигналізація і маркування. Сигналізація —пасивний засіб захисту, вона не усуває небезпеки ураження, а звертає увагу, дозволяє контролювати положення, стан елементів апаратури.
Сигналізація —поширений і доступний засіб орієнтування обслуговуючого електроперсоналу в складній виробничій обстановці.
Розрізняють такі види сигналізації:
• сигналізацію положення, шо попереджує про наявність або
відсутність напруги;
• оперативна (забезпечує певну послідовність виконання опе
рацій);
• попереджувальна (повідомляє про аномальність роботи апаратури);
• аварійна (повідомляє про наявність аварії);
• вказівна (вказує на причини аварії і місце пошкодження).
Як пристрої для світлової, звукової, приладної сигналізації застосовуються: контрольно-вимірювальна апаратура, реле, сигнальні зумери, дзвінки, сирени, різнокольорові лампочки, датчики та приймачі температури, тиску та інших параметрів.
Маркування (розмічування, попереджувальні написи, умовне фарбування) допомагає обслуговуючому персоналу розпізнавати призначення різних струмопровідних частин електрообладнання.
На розподільних пристроях і шитках повинні бути надписи, які вказують на належність і призначення кожного приєднання. Для полегшення і безпеки робіт, при огляді і ремонті обладнання вико
ристовують розпізнавальні кольори провідників, шин і різні кольори жил в кабелях.
Кольори фаз, шин змінного струму:
• верхня фаза "А" —жовтий;
• середня фаза "В" —зелений;
• нижня фаза "С" —червоний;
• нульові шини білі;
• ізольована нейтраль і заземлення —чорні.
При постійному струмі "плюсова" шина —червона, "мінусова" шина —синя. Заземлювальні провідники фарбуються чорною фарбою.
Застосування малих напруг
Малі напруги 12, 36 і 42 В на виробництві застосовуються для живлення ручного електроінструменту, переносних та верстатних ламп, для аварійного освітлення. Найчастіше їх використовують в особливо небезпечних умовах гальванічних та термічних цехів, в акумуляторній, в приміщенні випрямлячів.
Джерелом малих напруг є знижувальні трансформатори, які за конструкцією прості і високонадійні. Як джерело малих напруг часто використовують акумулятори, батареї гальванічних елементів, крім знижувальних трансформаторів.
Автотрансформатори використовувати заборонено.
Малі напруги істотно зменшують небезпеку ураження струмом, особливо при переході напруги на корпус.
Однак зниження напруги зв'язане із збільшенням робочого струму, що призводить до великих втрат напруги в мережі і обмежує її протяжність.
Встановлення трансформаторів на кожному робочому місці чи збільшення перерізу проводів економічно не виправдане.
Акумулятори і гальванічні елементи незручні в експлуатації, а в знижувальних трансформаторах можливий перехід вищої напруги первинної обмотки на вторинну.
Тому застосування малих напруг обмежується живленням ручного електроінструменту, переносних ламп, котрі використовуються в особливо небезпечних умовах.
Захист від переходу високої напруга на сторону низької
Ця небезпека виникає при пошкодженні ізоляції між обмотками вищої і нижчої напруг трансформатора.
Мережі напругою до 1000 В з ізольованою нейтраллю зв'язані через трансформатори з мережами напруг вище 1000 В, захищають від небезпеки переходу напруги внаслідок пробивання пробивного запобіжника, який встановлений в нейтралі чи фазі на стороні нижчої напруги трансформатора.
Пробивний запобіжник складається з двох металевих дисків, ізольованих один від одного тонкою слюдяною пластинкою.
В момент переходу високої напруги в мережу низької в пробивному запобіжнику викликає потенціал 300 —В, при якому відбувається пробивання повітряного зазору між дисками через отвір слюдяної пластинки. Мережа стає заземленою і автоматично вимикається зі сторони високої напруги.
При використанні знижувальних трансформаторів теж можливий перехід високої напруги на сторону низької при незадовільній експлуатації чи недосконалій конструкції трансформатора. У зв'язку з цим ПУЕ вимагають заземлення не тільки корпуса, але й вторинних обмоток трансформаторів безпеки (рис. 8.13).
З рисунка 8.14 а видно, що у випадку переходу високої напруги на сторону низької потенціал руки людини буде дорівнювати сумі потенціалів на заземлювачі ЕІ3, і вторинної напруги трансформатора ІІг.
ЬІ =11 +11 .
р з т
Більша безпека досягається заземленням середньої точки вторинної обмотки (рис. 8.14 б), оскільки у цьому випадку' найбільша
напруга ІІр=из+^-.
З цієї точки зору найкращий захист забезпечується при використанні додаткової окремої обмотки, розташованої між первинною і вторинною обмотками знижувального трансформатора (рис. 8.14 в).
Екранна обмотка заземлюється. При наявності екрана напруга може перейти на вторинну обмотку тільки у випадку її контакту з екранною. Від переходу напруги на знижувальну обмотку трансформатора захищає також занулення його вторинної обмотки разом з корпусом (рис. 8.14).
<2Я 12-36 В
Рис. 8.13. Перехід високої напруги на сторону низької
Рис. 8.14. Заземіення вторинної обмотки трансформатора
Захист при дотику до струмопровідних частин, на які потрапила напруга
Захисне заземлення - це навмисне з'єднання із землею металевих частин електрообладнання, котрі не є під напругою, але мо
жуть потрапити під неї внаслідок порушення ізоляції електроустановок.
Мета захисного заземлення —знизити до безпечних величин напруги дотику і кроку, зумовлені замиканням на корпус, інакше кажучи —знизити до безпечних величин напругу відносно землі, яка може з'явитися на металевих неструмопровідних частинах при пошкодженні ізоляції.
Це найбільш поширений і досить ефективний засіб захисту людини від напруги, що перейшла внаслідок пошкодження ізоляції, випадкового дотику чи контакту струмопровідного провода на металевий корпус обладнання, який нормально не знаходиться під напругою.
Захисне заземлення знижує напругу між корпусом та землею.
Для здійснення захисного заземлення неструмопровідні металеві частини установки, які можуть потрапити під напругу, з'єднують з землею за допомогою провідника, що створює малий опір розтіканню струму.
Коли корпус з'єднаний з землею, він потрапляє під напругу
Ц=І3х г (8.34)
де: —напруга замикання на землю; І, —струм замикання на землю; г3 —опір заземлення.
Чим менша величина І3 і г3, тим менший струм пройде через людину.
Електроустановки заземлюють:
• при змінному та постійному струмах напругою 500 В і вище;
• при напрузі 42 В змінного і 110 В постійного струмів у приміщеннях з підвищеною небезпекою, в особливо небезпечних приміщеннях і в зовнішніх електроустановках;
• при змінному і постійному струмах у вибухонебезпечних приміщеннях.
В електроустановках заземлюють:
• металеві корпуси електромашин, апаратів, трансформаторів,
світильників і ручних інструментів;
• каркаси розподільних шитів, пультів і шаф;
• металеві оболонки і броню силових кабелів на початку і в кінці лінії, корпуси кабельних муфт;
• металеві неструмопровідні частини установок провідного зв'язку, радіотрансляційних вузлів.
Принцип дії захисного заземлення ілюструється рис. 8.15.
Корпус електроустановки заземле- і
ний. Людина з провідністю §ь, торкаючись до корпуса, на який потрапила напруга, включається в коло паралельно провідності заземлювача §,, паралельно провідності ізоляції провода 1 відносно землі і послідовно з провідністю ізоляції провода 2 §2. Таким чином, ввімкнене- ний, як видно з рис. 8.15, між корпусом і землею малий опір захисного заземлення гз шунтує опір людини, за рахунок чого струм, що проходить через тіло людини, значно знижується.
Сумарна провідність трьох паралельних ланок (рис. 8.15 б)
Рис. 8.15. Захисне заземлення
£=§3+ §н +8,,
(8.35)
с- 8*82 _(&з+£* + £.)х&2 /0„,
а провідність всього кола 8 ~ - + + ^ + ^ . (8.36)
Відповідно з рис. 8.15 в загальний сгрум у колі складає:
1=17X8= инх£. (8.37)
Звідси з врахуванням (8.36) отримаємо:
Якщо знехтувати малою провідністю 8П, і £г в порівнянні з провідністю §3 в знаменнику, то напруга, прикладена до тіла людини
ІІх§2 _1/хг2
з
(8.39)
у
Оскільки співвідношення —« 1, то напруга на корпусі ІІІ«ІІ.
Г2
Струм, що проходить через тіло людини,
З
або = " . (8.40)
Л, г,хКь гьхКк!г,
З (8.40) виходить, що струм Іи можна зменшити, знижуючи опір захисного заземлення г3 (а також покращуючи ізоляцію мережі).
В трифазовій мережі з ізольованою нейтраллю розрахунок струму, виконаний таким же методом, дає вираз для сили струму
_ Зх17фхг3 (841)
Влаштування захисного заземлення
Захисне заземлення складається (рис. 8.16) з заземлювальних електродів І, забитих або закопаних в грунт; магістралі заземлення 2, з'єднувальних проводів 3, котрими корпуси електрообладнання 4 приєднуються до магістралі заземлення 2.
Заземлювачі бувають природні і штучні.
Природне заземлення —прокладені в землі лінії водогонів, металеві (свинцеві) захисні оболонки кабеля, надійно заземлені металеві контури.
Не можна використовувати трубогони горючих рідин, з горючими чи вибухонебезпечними газами. Дозволяється використовувати металеві і залізобетонні (армовані) конструкції будинків, споруд, шо надійно з'єднані з землею. Однак такі заземлювачі переважно мають малий опір розтіканню струму в землі і тому можуть бути недостатньо надійними.
Тому найчастіше використовують штучні заземлювачі —вертикальні або горизонтальні електроди, найчастіше виготовлені з металевих труб діаметром ЗО —мм з товщиною стінок не менше 3,5 мм, або сталеві кутники з шириною полички 40 —мм і товщиною не менше 4 мм, чи сталеві прути діаметром 10—мм.
Як видно з рис. 8.16, заземлювачі у вигляді труб довжиною 2 —м забивають в землю на глибину 0,8 —,5 м, щоб зменшити вплив сезонних змін питомого опору грунту. Заземлювачі з'єднують між собою сталевою штабою товщиною не менше 4 мм або сталевим прутом діаметром не менше 6 мм. Для зменшення г використовують глибинні заземлювачі довжиною 20 і навіть 30 м. Для збереження малого значення г і самих заземлювачів використовують антикорозійну прокладку з дрібного коксу або графіту навколо заземлювача. Використовують неметалеві графітовані вугільні заземлювачі довжиною 1,2 м.
Як заземлювальні провідники всередині будинків використовують сталеві штаби перерізом 24 мм, товщиною не менше 4 мм, кутник або круглу сталь, алюмінієві або мідні дроти. Заземлювальні
провідники прокладають відкрито по стінах будинків і споруд на скобах або штирях на рівні ЗО - 40 см від підлоги, двері обходять
зверху.
Заземлювальна шина
п-
Рис. 8.16. Схема захисного заземлення
Траншея
П □ О.
Вони утворюють внутрішній контур заземлення, до якого за допомогою окремих з'єднувальних проводів болтами приєднують корпуси обладнання, що заземлюється.
В залежності від розташування заземлювачів відносно заземлюваного обладнання існує 2 типи заземлювальних пристороїв: виносне і контурне (штучне заземлення).
У контурних заземлювальних пристроях заземлювачі розташовують по контуру (периметру) будівлі, в якій знаходиться електрообладнання, яке треба заземлити (рис. 8.17 а).
В місцях з високим питомим опором грунту економічно може бути більш доцільним влаштування виносних заземлювачів, які Розміщують в добре провідних шарах землі (рис. 8.17 б).
Групи виносних заземлювачів з'єднують з об'єктом магістраллю заземлення, кабельною лінією. Виносне захисне заземлення захищає за рахунок малого опору розтіканню струму і невеликого струму замикання на землю. Виносне штучне заземлення —це вбиті в землю сталеві труби або закопана листова сталь, воно буває:
♦ стержневе (вертикальне);
• поверхневе(горизонтальне).
Зовнішній контур заземлення
—о——о -о о-
-о-
-о
/
/ /
/
' / / / / / / / / / / /
/
/ / /
//////У
о
-О О о-
Внутрішній контур заземлення
-О
а)
виносі»
□
п с
ЇЇ
ззземпюввчі
б)
Рис. 8.17. Контурні та виносні заземлювачі
Стержневе (вертикальне) штучне виносне заземлення —це закопані чи вбиті в землю металеві груби, віддаль між якими не менше 1 м, що запобігає екрануванню.
Поверхневе (горизонтальне) штучне виносне заземлення —це закопана в землю листова сталь різних профілів на віддалі 15 —м і більше.
ГІри розрахунку загального опору заземлювальної системи вважають, що всі електроди ввімкнені паралельно. Однак фактично їх сумарний опір буде більшим внаслідок ефекту взаємного екранування заземлювачів. Цей ефект виникає через те, що кожний заземлювач має свою зону дії розтікання струму. Чим менша віддаль
між електродами, тим сильніший їх взаємний вплив, що заважає розтіканню струму і знижує загальну провідність заземлювального пристрою. Коефіцієнт взаємного екранування заземлювачів в залежності від розміщення та їх числа коливається між 0,99 і 0,4; його визначають за таблицями. Аналогічним коефіцієнтом враховують взаємну екрануючу дію з'єднувальних штаб і заземлювачів. Ефект взаємного екранування обмежує можливість зниження г за рахунок збільшення числа заземлювачів п. Результуюча величина опору заземлення К визначається кількістю та видом заземлювачів, їх розмірами та розміщенням, а також питомим опором грунту ри.
Опір розтіканню струму /?0 одного заземлювача у вигляді вертикальної металевої труби із зовнішнім діаметром А, заглибленої в землю на 0,5/г, складає:
де р0—питомий опір грунту; при орієнтовному розрахунку
З (8.42) випливає, що знизити величину /?() можна перш за все зменшенням питомого опору грунту або збільшенням довжини заземлювача І.
Питомий опір грунту. Значною мірою питомий опір грунту залежить від його будови, від вмісту в ньому розчинних речовин, воло- ги, від температури повітря. Він змінюється сезонно, а відтак сезонно змінюється і значення опору розтіканню струму заземлю- вальної системи. Найбільше значення питомий опір має в засушливе літо і взимку у великий мороз. Найкращі грунти для влаштування заземлення —вологі (торф, чорнозем, глина, садова земля). Найгіршим є скелястий грунт. Можна зменшити питомий
Опір розтіканню струму одного заземлювача
(8.42)
(8.43)
опір грунту внесенням кухонної солі навколо вертикальних заземлювачів, підливанням гноївки. Шар солі і землі почергово вкладають в грунт на глибину 1/3 довжини заземлювача і поливають водою. Для зниження р0 використовують також намочений водою шлак або розчин глини у воді.
Розрахунок контурного захисного заземлення
• Визначається нормативне значення опору заземлювача К ;
• розраховується опір одиничного заземлювача Ко, який передбачається використати (для труб за формулою (8.42));
• орієнтовно розраховується кількість заземлювачів:
у, (8.45)
п=- 0
•уточнюється кількість заземлювачів з врахуванням їх взаємного екранування:
(8.46)
'
• визначається опір з'єднувальної штаби К_ з врахуванням
_ , Кш
взаємного екранування труб і штаб Лт,ш: і
т,ш
а 7
/?ш'= 0,366 ; (8.47)
ЬзЬш
• розраховується загальний опір заземлюваньного контура:
_ К0хК'
Перевіряється умова к3 < Кн шляхом порівнянні, ^ахУНІСО" вого значення л з нормованим гт. Коли пі умови не ^ ,укЯ'ься' потрібно вибирати інші заземлювачі і повторити роАо ,оК-
V
Контроль стану захисного заземлення
Огляд захисного заземлення здійснюють два разт рл'тку і взимку, коли найгірша провідність грунту (в спеку і Д 0з)- А™*1 вимірювання опору розтіканню струму заземлювальн, р/ еуіи ви~ користовують, метод "амперметра-вольтметра" або. ст ,гьН' ви~ мірювачі заземлення —прилади МС-08; М-405, М
При вимірюванні г, за методом "амперметра-вольт у' в зем~ лю на віддалі 20 м один від одного вбивають ще 2 \ зазем
лювачі у вигляді сталевих стержнів - зонд Кг і зазем. -ці % (Рис-
8.18).
Допоміжний заземлювач призначений для ст8( змінного струму від будь-якого трансформатора напругою 65, 42 або 36 і 12 В. Постійний струм для вимірювання не застосовується через поляризацію грунту, що спотворює результати вимірювань.
Вол ьтметром вимірюють напругу між заземлювачем гу і зондом Я? За струмом заземлювачів г і гв і напругою £/, вимірюваних заземлювачів
«ола
>//; //і г 7 гг/ //
/
,/ и
рТ ^
Рис. 8.18. Вимірювання опору у струму заземяюваяьної системи "амперметра —вольтт
Ч г**
і напругою []у вимірюваних заземлювачів визначають опір розтіканню струму заземлювальної системи:
І]
гз = ~Г . (8.49)
7 з
За аналогічною схемою вимірюється г за допомогою прилада МС-08, в якому амперметр і вольтметр замінені потенційною і стру- мовими рамками логометра. Постійний струм генератора перетворюється переривачем у змінний.
Захисне занулення. В обладнанні напругою до 1000 В з глухоза- земленою нейтраллю трансформаторів чи генераторів захисне заземлення не забезпечує безпеки у випадку дотику до корпусу, на який перейшла напруга. При пробиванні ізоляції на заземлений корпус струм зами
кання / протікає через землю —послідовно проходить через два заземлювачі, —захисного обладнання г і нейтраль (рис. 8.19).
Фазова напруга мережі, що розподіляється між цими опорами, пропорційна їх величинам: чим більший опір ґ , тим більше падіння напруги на ньому:
^хг
И =7 хг ——і
|
"ф |
|
|
[]| ч |
І] о VI |
|
" 4 |/ |
л А |
а, Й
(8.50)
Рис. 8.19. Струм замикання в
електроустановках з глухо за земленою нейтраллю
При г3=г0 і] =_ , а при г3»г0 ц (8-51)
2 3 2
Під цією небезпечною напругою можуть довго знаходитись як пошкоджений, так і справний корпус, тому що струм замикання /, обмежений опором заземлювачів, г а га , часто виявляється недостатнім для спрацювання автомата захисту або перегорання запобіжників.
Тому в мережах з глухозаземленою нейтраллю виникає необхідність забезпечити швидке та надійне вимкнення обладнання, на яке перейшла напруга, за допомогою занулення.
Занулення —це навмисне з'єднання металевих неструмопровід- них частин обладнання з нульовим захисним провідником. Металевий корпус електрообладнання з'єднують з заземленою нейтраллю джерела живлення за допомогою занулюючих проводів.
Наявність такого з'єднання перетворює замикання на корпус в однофазове коротке замикання (рис. 8.20), оскільки одна і з фаз обладнання живильної установки при цьому стає корот- козамкненою на опір фазового г і нульового гтм проводів (на коло "фаза-нуль").
Струм великої сили, котрий виникає при короткому замиканні, забезпечує швидке вимкнення мережі від мережі пошкодженого обладнання за рахунок перегорання запобіжників або спрацювання автоматичного вимикача, що й потрібно з огляду на електробезпеку.
В електрообладнанні напругою до 1000 В з глухозаземленою нейтраллю занулення обов'язкове, а застосування заземлення корпуса електрообладнання без занулення заборонене.
//////////V//7/?|
Рис. 8.20. Принципова схема занулення
Необхідну для спрацювання захисту величину струму короткого замикання можна забезпечити вибиранням відповідного перерізу занулюючих провідників. Бажання отримати велике значення струму короткого замикання зменшенням опору кола замикання обмежує довжину ліній, які можуть бути захищені зануленням.
Система захисного занулення потребує багатократного заземлення нульового провода для зменшення небезпеки при його обриві, інакше корпус захишуваного обладнання потрапить під повну фазову напругу.
Повторне заземлення нульового провода зменшує, але не знімає повністю небезпеки, що виникає при обриві нульового провода.
Не дозволяється в одній і тій же електромережі застосовувати занулення для одного обладнання і заземлення —для іншого.
Повторне заземлення нульового провода обов'язково треба влаштовувати на кінцях відгалужень довжиною понад 200 м в середині лінії і при довжині 50 м —в кінці.
Основним недоліком системи занулення є сповільнена дія вимикаючих апаратів.
При використанні системи занулення необхідно ретельно стежити за справністю нульового провода, не допускати, як було сказано, його обривів чи пошкоджень. нульовим проводом
І б
Рис. 8.21. Трифазова електрична мережа з глухозаземленою нейтраллю та пошкодженим
Як видно з рис. 8.21, при обриві нульового провода пошкоджений корпус 2 електрообладнання, що знаходиться за місцем обриву, потрапляє під фазову напругу, причому усувається можливість автоматичного вимкнення. Більше того, під фазову напругу за місцем обриву потрапляють всі справні корпуси 3, що використовують один і той же нульовий провід для занулення.
При влаштуванні занулення нульовий провід повторно заземлюють в декількох місцях мережі, тоді при обриві нульового провода збережеться коло струму замикання через землю, а відтак потенціал корпусу за місцем обриву трохи зменшиться. Опір повторною заземлення приймається рівним 10 Ом.
Захисне вимкнення. Захисні заземлення і занулення мають істотні недоліки:
• вони не захищають від дотику до фази;
• при пробиванні фази на один корпус всі корпуси, приєднані до системи заземлення, опиняються під напругою;
• виникають серйозні труднощі при здійсненні захисного заземлення і занулення в високоомних грунтах і пересувному обладнанні.
Захисне вимкнення —це система захисту, яка автоматично вимикає електрообладнання при виникненні небезпеки ураження людини електрострумом (при замиканні однієї з фаз мережі на металевий корпус).
Така небезпека виникає:
• при переході напруги на корпус електроустановки;
• при переході вищої напруги на сторону нижчої;
• при випадкових дотиках;
• при небезпечному наближенні електромонтера до струмопровідних частин.
При цьому в мережі з'являється напруга між корпусом та землею, струм замикання на землю, напруга нульової послідовності.
Певне значення, досягнуте будь-яким з цих параметрів, може викликати автоматичне захисне вимкнення електрообладнання.
Основними частинами пристроїв захисного вимкнення є прилад захисного вимкнення і автоматичний вимикач. Прилад складається з елементів, які реагують на зміни певного параметра електричного кола, а саме:
• датчик, що сприймає зміну параметра і перетворює його в сигнал;
• підсилювач сигналу датчика;
• коло контролю справності датчика;
• допоміжні елементи.
При спрацюванні прилада виконавчий механізм автоматично вимикає силове коло живлення електрообладнання.
В мережах до 1000 В в якості автоматичного вимикача застосовують:
• контактори з електромагнітним управлінням у вигляді котушки, що тримає контакти ввімкненими;
• магнітні пускачі —трифазові контактори змінного струму;
• автоматичні повітряні і масляні вимикачі.
В автоматичних вимикачах з механічним розчеплювачем рухомі контакти притримуються притиснутими до нерухомих контактів за допомогою защіпок, пружини розчеплювача знаходяться в напруженому стані і намагаються розімкнути контакти. Прилад захисного вимкнення, піднімаючи защіпку, звільняє пружини розчеплювача, які швидко відкидають рухомі контакти і розмикають коло живлення електрообладнання.
Контактори і механічні пускачі не мають механічного розчеплювача і тримаються у включеному стані силою магнітного притягання ярма до нерухомого осердя котушки. Вимкнення контактора чи пускача проводиться замиканням кола живлення котушки.. Відключення —розмиканням цього кола. Вимкнення пошкодженої установки відбувається протягом 0,2 —,25 секунди.
Пристрої захисного вимкнення застосовуються в підземному електрообладнанні, в пересувних електроустановках, що працюють на високоомних грунтах, при використанні ручного електроінструменту.
Захисне вимкнення (рис. 8.22) реагує на величину напруги корпуса відносно землі. Тут датчиком (приладом) служить реле напруги Р, ввімкнене між корпусом і допоміжним заземлювачем Яс.
Якщо опір обмотки реле значно перевищує опір Я, то котушка реле знаходиться майже під напругою корпуса відносно землі. За нормальних умов ця напруга рівна 0, але при переході напруги на корпус реле спрацьовує і розмикає коло живлення котушки магнітного пускача МП, вимикаючи пошкоджений корпус від мережі.
Кнопка К - контрольна, випробувальна, вона вмикається через додатковий опір Ян, що обмежує випробувальну напругу прийнятим значенням вимикання. Заземлювач Яв повинен бути винесений за межі поля розтікання струму захисного заземлення обладнання.
На рис. 8.23 зображено схему захисного вимкнення в трифазовій мережі, що працює на струмі нульової послідовності.
к
Я
\
МП
и>
н
%
//// ' ////////V/////////
XI
«<=0
Рис. 8.22. Схема захисного вимкнення, що реагує на величину напруги корпуса електрообладнання відносно
землі
Датчиком тут є фільтр струму нульової послідовності. Філ ьтр складається з трьох трансформаторів струму, первинні обмотки яких включені в розсічку фазових проводів, а вторинні обмотки виведені на реле Рз.
При відсутності замикання на землю геометрична сума струмів, що проходять через первинні обмотки трансформаторів, дорівнює 0:
/,+ /,+ /,= 0. (8.52)
У вторинній обмотці трансформатора струму немає. При одно- фазовому замиканні на землю, при несиметричних втратах, дотику людини до фазового провода сума струмів у первинній обмотці вже не рівна 0:
/, + /2+/3*0. (8.53)
Очевидно, що і у вторинній обмотці буде проходити струм, пропорційний струму нульової послідовності /0. Цей струм викликає спрацювання реле Рз і вимкнення установки.
Схема ефективно діє в мережах з заземленою нейтраллю: вона швидкодіюча (швидкість вимкнення —ЗО —мс) і чутлива (струм спрацювання ——ЗО мА).
На рис 8.24 подано комбіновану схему пристрою автоматичного контролю ізоляції УАКИ 127.
Дана схема суміщає вентильну схему із схемою на постійному оперативному струмі. Дія схеми базується на взаємодії двох зустрі- 244
////////////////
Рис. 8.23. Комбінована схема закисного вимкнення
чних струмів —струму, випрямленого трьома вентилями 0Г /),, /),, і оперативного струму від трансформатора /,, і випрямляча О.
Оперативний струм проходить через налаштувальні опори К, та Я,, котушку, реле і діод /)4, тому контакти реле підтримуються замкненими, вентилі /)к —дають зустрічний струм стікання ізоляції в коло реле і того ж діода /)4. При зниженні опору ізоляції до встановленого рівня струм, випрямлений схемою /), —/),, закриває діод 04.
Рис. 8.24. Схема захисного вимкнення з використанням струму нульової
пооїідовності
Тоді струм в котушці реле різко зменшується до нуля, реле відпускає свої контакти і обладнання відключається від мережі магнітним пускачем МП.
Подвійна ізоляція. Подвійна ізоляція досягається виконанням корпусів електрообладнання, електроінструментів, побутових електроприладів з ізоляційних матеріалів або застосуванням додаткових ізолюючих вставок в тих місцях, які можуть потрапити під напругу при пошкодженні ізоляції струмопровідних частин.
Якісно виконана подвійна ізоляція надійно забезпечує безпеку без застосування заземлення чи занулення.
Однак при покриванні металевих корпусів тонким шаром ізоляційного матеріалу верхній шар легко пошкоджується і втрачає за
хисні властивості. При експлуатації електроінструмента можливі випадки перекривання ізоляції електропровідним пилом.
Застосування ізолюючих корпусів обмежується тим, що пластмаси старіють, мають малу механічну міцність і зносостійкість, ненадійне з'єднання з металом і не дають можливості використовувати зварні з'єднання.
Захисний розподіл мереж. Захисний розподіл мереж спрямований на підвищення захисної ролі ізоляції струмопровідних частин, що досягається або зменшенням ємності мереж, або переходом від мереж з заземленою нейтраллю до мереж з ізольованою нейтраллю.
Захисний розподіл мереж здійснюється за допомогою розподільних трансформаторів, які дозволяють єдину розгалужену мережу з великою ємністю і малим опором ізоляції перетворити в ряд невеликих мереж з малою ємністю і високим опором ізоляції.
Коефіцієнт трансформації розподільних трансформаторів зазвичай дорівнює " 1", але, коли потрібно забезпечити більшу безпеку, то вторинна напруга зменшується.
На рис. 8.25 показано схему живлення пересувної електроустановки через розподільний трансформатор РТ, що перетворює розгалужену мережу з заземленою нейтраллю в коротку живильну мережу з ізольованою нейтраллю.
Рис. 8.25. Схема живлення пересувної електроустановки через розподільний
трансформатор
З цією метою нейтраль вторинної обмотки трансформатора не заземлюється. У звичайної мережі з заземленою нейтраллю струм в колі замиканння повертається в трансформатор через заземлення нейтралі >=, а при ізольованій нейтралі —через велику ємність розгалуженої мережі і провідності розтікання в проводах.
Уданому випадку коло замикання не утворюється; струм не може повернутися до вторинної обмотки трансформатора, оскільки нейтраль ізольована від землі, а ємність проводів на малій ділянці лінії дуже мала. Тому струм, що пройде через тіло людини при пробиванні ізоляції однієї із фаз на корпус, буде меншим.
Організація безпечної роботи електроустановок
Інженерно-технічний персонал повинен забезпечувати правильний, оптимальний режим роботи електроустановок, надійність, безпеку.
Завдання чергового оперативного персоналу —електриків міських і сільських електромереж:
• здійснювати систематичні огляди електроустановок;
• виконувати необхідні оперативні переключення в електроустановках і в системі електропостачання;
• проводити профілактичні ремонти (згідно з графіком планово-профілактичної о ремонту (ППР);
• здійснювати періодичні електричні випробування електроустановок.
До роботи з діючими електроустановками допускаються згідно з ПТБ особи, шо мають відповідну групу допуску з електробезпеки (кваліфікаційну групу допуску).
Наказом адміністрації зі складу інженерно-технічного персоналу призначається особа, відповідальна за експлуатацію електроустановки, котра:
• організовує безпечну роботу;
• організовує і своєчасно проводить планово-погіереджув&ітьні роботи з ремонту і профілактики електрообладнання;
• організовує навчання та інструктажі й перевірку знань обслуговуючого персоналу;
• перевіряє захисні засоби, а також організовує облік електроенергії;
• виконує приписи інспекції Держенергонагляду.
Оперативний черговий персонал займається постійним обслуговуванням електроустановок, з його складу згідно з наказом призначається старший черговий. В їх обов'язки входить:
• проводити періодичні і позачергові огляди діючих силових і освітлювальних електроустановок;
• оглядати розподільні пристрої;
• вмикати і вимикати комутаційні апарати, силові і вимірювальні трансформатори, прилади захисту, автоматики, контролю та обліку електроенергії;
• проводити необхідні оперативні переключення.
Електроустановки напругою понад 1000 В обслуговують 2 чоловіки IV групи допуску з електробезпеки і 1 чоловік V групи допуску.
Електроустановки напругою до 1000 В обслуговують 1 чоловік IV групи допуску з електробезпеки і 2 чоловіки III кваліфікаційної групи допуску.
При обслуговуванні електроустановки повинна бути така тех- документація:
• комплект паспортних карг і схем;
• креслення електрообладнання;
• оперативний журнал чергових електриків;
• оперативний журнаї електроустановки;
• журнал дефектів електроустановок;
• відомість показів контрольно-вимірювальних приладів;
• журнал перевірки знань з ГІГ! і ТБ.
Обслуговування електроустановок
Операції ввімкення і вимкнення електроустановок силових трансформаторів, електродвигунів, батарей, статичних конденсаторів, ліній зв'язку виконуються за допомогою повітряних і масляних вимикачів навантаження і роз'єднувачів.
Оперативні переключення в розподільних пристроях підстанцій проводяться за розпорядженням чергового персоналу (або начальника неху) з записом в оперативний журнал електроустановок.
З метою забезпечення безпеки роботи в електроустановках напругою понад 1000 В виконують 2 чоловіки.
Складні перемикання виконуються за бланками перемикань.
Бланк перемикань —це документ, в який записують призначення перемикання, наприклад: введення в ремонт трансформатора, порядок операцій з комутаційною апаратурою, включаючи переносне заземлення. Бланки роботи підписують виконавці робіт.
Після ремонту або випробування електроустановки її вмикають після приймання черговим персоналом від відповідального керівника робіт.
В електроустановці періодично проводять:
• планово-профілактичний ремонт;
• випробування ізоляції електромашин, апаратів, кабеля і внутрішньої електромережі;
• налаштування електроприладів, релейного захисту;
• роботи щодо попередження і ліквідації аварій.
З огляду на небезпеку виконуваних робіт вони поділяються на 4
категорії:
1 категорія —роботи, що виконуються при повному знятті напруги;
2 категорія - роботи, що виконується при частковому знятті напруги;
3 категорія —роботи, виконувані поблизу струмопровідних частин без зняття напруги;
4 категорія —роботи, виконувані без знятгя напруги, далеко від струмопровідних частин.
Але перед тим виконують техзаходи, що забезпечують безпеку обслуговування за нарядом:
• вимкнення електрообладнання, що підлягає ремонту, і вжит
тя заходів щодо запобігання помилкового ввімкнення;
• встановлення тимчасових огороджень на невимкнених стру
мопровідних частинах і вивішування плаката "НЕ ВМИКАТИ! ПРАЦЮЮТЬ ЛЮДИ!";
• приєднання переносного заземлення до заземлювальної шини;
• перевірка відсутності напруги;
• огородження робочого місця з вивішуванням вказівного пла
ката "ПРАЦЮВАТИ ТУТ!".
Ці роботи проводить той, хто допускає до роботи за нарядом IV —V груп допуску за дозволом особи, що дала розпорядження щодо проведення робіт.
Наприклад, роботи з відключення електрообладнання проводяться за такою послідовністю:
• вимикають в електроколі роз'єднувачі, вимикачі навантаження, знімають вставки плавких запобіжників;
• трансформатори вимикають зі сторін високої та низької на
пруг;
• проводи вимкнених апаратів надійно закривають механічним замком;
• вимикають не лише струмопровідні мережі, де буде проводитись робота, а й сусідні, коли до них відстань 0,7 м, 1 1,5 м, 2,5 м при напругах до 15 кВ, більше 15 кВ, до 35 кВ, більше 35 кВ, 154 кВ, 220 кВ відповідно;
• струмоировідні частини під напругою огороджують тимчасовим огородженням.
Вимкнення електроустановок напругою до 1000 В здійснюєть- сЯ рубильниками, контакторами, автоматами-вимикачами.
Виконання робіт за нарядами
Наряд —ие письмове розпорядження на роботу в електроустановці, яке визначає місце, час початку і закінчення роботи, умови її безпечного виконання, список бригади, відповідальну особу за проведення цих робіт, прізвище виконавця робіт та того, хто допускає.
Наряд видають: начальник елекгроцеху, інженер-електрик, особа V кваліфікаційної групи з електробезпеки (в електроустановках напругою понад 1000 В ( особи IV групи допуску —в електроустановках напругою до 1000 В).
Наряд видається перед початком робіт у двох примірниках: перший примірник —оперативному обслуговуючому персоналу електроустановки; другий примірник —виконавцеві робіт за нарядом.
Термін дії наряду —діб. Допуск бригади —щоденний.
Технологія робіт за нарядом:
• письмове оформлення робіт нарядом;
• письмове оформлення допуску до роботи;
• наряд під час роботи;
• письмове оформлення перерви під час роботи і переходу з місня на місце;
• письмове оформлення закінчення робіт. Відповідальний керівник, котрий повинен мати 5 групу допуску, виконує такі функції:
• відповідає за склад бригади, за достатність кваліфікації членів
бригади;
• виписує наряд;
Допускаючий (III - IV група допуску) відповідає за дотримання вимог безпеки, за їх достатність і відповідність виконуваній роботі перед початком роботи щоденно.
Виконавець робіт здійснює нагляд під час роботи, відповідає за справність інструменту, ремонтного обладнання, приладів, за заходи безпеки, за огородження, заземлення, плакати, за дотримання технології робіт. Може мати III —IV групи допуску. Допуск до роботи здійснюється щоденно, перевіряється склад бригади, доводиться зміст дорученої роботи за нарядом, пояснюється, звідки знято напругу, де накладено заземлення.
Постійний нагляд здійснює виконавець робіт або відповідальний керівник.
Перерви під час роботи —на обід, переходи на нові місця, після закінчення робіт. Бригада повністю відходить з місця роботи в безпечну зону і без виконавця робіт назад не повертається. Плакати, огородження, заземлення залишаються на місці.
Щоденне закінчення робіт оформляється в наряді.
Тимчасове закінчення робіт —закриття наряду проводить оперативний персонал електроустановки, яку ремонтували, і виконавець робіт за нарядом.
Обидва примірника закритих нарядів зберігаються протягом ЗО днів, а коли при виконанні робіт за нарядами сталася аварія —наряди здаються в архів.
Виконання робіт за розпорядженнями
Розпорядження діє одну добу, має разовий характер, видається усно і фіксується в оперативному журналі електроустановки.
За розпорядженням виконують:
. Роботи без знімання напруги, далеко від струмопровідних частин електроустановок:
• прибирання території електроустановки;
• ремонт освітлювальної апаратури;
• ремонт апаратури телефонного зв'язку;
• регулювання і ремонт вимірювальних приладів;
• влаштування релейною захисту, автоматики, зв'язку.
2 Тимчасові роботи (1 год) з повним або частковим зняттям напруги, з переносного заземлення (приєднання і від'єднання кабе- ЛЯ від. електродвигунів).
3. Роботи без зняття напруги поблизу і на струмопровідних частинах, шо знаходяться під напругою і вимагають встановлення заземлення:
• заміна запобіжників при перевірці фільтрів;
• приєднання частотних телефонних каналів.
4. Роботи, які виконує оперативний персонал або які виконуються за його розпорядженням: чищення кожухів, догляд за щітками, ремонт магнітних пускачів, автоматів, рубильників, контакторів, комутаційної апаратури тощо.
8.4. Пожежна безпека
Економічна нестабільність різко загострила всі соціальні проблеми, в тому числі і проблему пожежної безпеки в країні. За 10 місяців 2007 р. сталося 32 тис. пожеж, прямі збитки від яких перевищили 23 млн грн. На пожежах загинуло 1707 чоловік. Знищено та пошкоджено близько 10 тис. будівель та споруд, понад 1000 одиниць автотранспортної техніки. Причинами практично всіх подій стали порушення норм і правил, невиконання Закону «Про пожежну безпеку».
Державний пожежний нагляд і керівництво пожежною охороною здійснюється відділами пожежної охорони УВС шляхом контролю стану пожежної безпеки та розслідування випадків її порушення і причин виникнення пожеж.
Відповідальними за пожежну безпеку є керівники підприємств, иачальники цехів, майстри та інші керівники. Вони зобов'язані °Ріанізовувати пожежну охорону, виконувати протипожежні захо
ди, стежити за наявністю протипожежних засобів у цехах, майстернях, складах тощо. Вони повинні стежити за додержанням протипожежного режиму, оглядати приміщення перед початком та після закінчення роботи. Всі порушення вимог правил пожежної безпеки повинні буги усунені негайно.
Пожежна охорона на підприємстві може бути воєнізованою або професійною. Воєнізована охорона створюється на об'єктах з підвищеною пожежною небезпекою. Крім того, на підприємствах для посилення пожежної охорони організовуються добровільні пожежні дружини і команди, добровільні пожежні товариства і пожежно-технічні комісії з числа робітників та службовців. Завданням пожежної охорони є:
• пожежна профілактика;
• недопущення поширення пожеж та їх локалізація;
• евакуація людей і матеріальних цінностей під час пожеж.
На підприємствах слід організувати навчання всіх робітників і службовців з питань пожежної безпеки. Особи, котрі не пройшли інструктаж з пожежної безпеки, не повинні допускатися до роботи.
Кожний працівник підприємства зобов'язаний дотримуватися правил пожежної безпеки, вживати заходів щодо усунення порушень вимог правил пожежної безпеки, брати участь в ліквідації пожеж і загорянь.
Робітники та службовці найбільш пожежонебезпечннх дільниць, електрозварники повинні пройти спеціальне пожежно- технічне навчання і скласти залік.
Процес горіння та причини загорянь на підприємствах
зв'язку
Горіння виникає за наявності горючої речовини, окиснювача і джерела запалювання. Запалювання, що супроводжується появою полум'я, називається спалахуванням. Можливе і самозапалювання, тобто загоряння внаслідок самонагрівання під дією внутрішніх
хімічних чи біологічних процесів, або зовнішнього нагрівання речовини.
Якшо при самозапалюванні утворюється полум'я, то таке явище називається самосгіалахуванням.
У виробничих умовах можуть самоспалахнути торф, кам'яне вугілля, деревна стружка, промаслена металева стружка, обтиральні матеріали.
Горюча речовина —це речовина (матеріал, суміш, конструкція), здатна самостійно горіти після усунення джерела запалювання.
Окиснювачами можуть бути не тільки кисень повітря, а й азотна кислота, пероксид натрію, бертолетова сіль, перхлорати тощо.
Розрізняють два види горіння: повне —при достатній кількості окислювача, і неповне —при нестачі окислювача. При неповному горінні утворюються горючі і токсичні продукти (окис вуглецю та ін.). Горючі системи можуть бути хімічно однорідними та неоднорідними. До хімічно однорідних належать системи, де горюча речовина й повітря рівномірно перемішані; до хімічно неоднорідних —системи, в яких горюча речовина і повітря не перемішані і мають межі поділу. При цьому кисень повітря дифундує через продукти згоряння до горючої речовини. Дифузне горіння залежить від швидкості дифузії кисню в зону реакції. Полум'я, яке при цьому утворюється, також називають дифузним. При дифузному горінні швидкість переміщення полум'я становить кілька метрів на секунду.
При горінні однорідних горючих сумішей виникає кінетичне горіння, швидкість якого залежить лише від швидкості передавання теплової енергії в суміші. Воно досягає сотень метрів на секунду і супроводжується вибухом.
Вибух —швидке перетворення речовин (вибухове горіння), яке супроводжується виділенням енергії і утворенням ударної хвилі.
Ударна хвиля поширюється перед фронтом полум'я із звуковою швидкістю — 330 м/с. У деяких випадках, особливо в трубах, вибух може перейти в детонацію, коли швидкість поширення ударної хвилі перевищує швидкість звуку. При детонації газових сумішей швидкість поширення ударної хвилі становить (1 —)103 м/с, а тиск У фронті ударної хвилі ——МПа.
Пожежовибухонебезпечність виробництва визначається показниками пожежовибухонебезпечності речовин і матеріалів та їх агрегатним станом. До показників пожежовибухонебезпечності речовин і матеріалів належать: група горючості, температура спалаху, температура займання, температура самозаймання, нижня і верхня концентраційні межі запалення, умови теплового самозаймання та ін.
Спалимість —це здатність речовини або матеріалу до горіння. За спалимістю речовини і матеріали поділяються на три групи:
Неспалимі —речовини і матеріали, які нездатні до горіння у повітрі. Це неорганічні матеріали, метали, гіпсові конструкції га ін.
Важко спалимі —речовини і матеріали, які горять від джерела запалювання, але нездатні самостійно горіти після його видалення. Це матеріали, які містять як спалимі, так і неспалимі складові частини.
Спалимі —речовини і матеріали, здатні самозайматися, а також займатися від джерел запалювання і самостійно горіти після його їх видалення. До них належать всі органічні матеріали.
Температура спалаху —найнижча температура горючої речовини, при якій над поверхнею речовини утворюються пари або гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ше недостатня для стійкого горіння.
За температурою спалаху розрізняють:
• легкозаймисті рідини (Л ЗР) —рідини, які мають температу
ру спалаху, шо не перевищує 61° С (у закритому тиглі), і здатність самостійно горіти після віддалення джерела запалення;
• спалимі рідини (СР) —рідини, котрі мають температуру спалаху понад 61° С (у закритому тиглі), і здатні самостійно горіти після усунення джерела запалювання.
Займання —початок горіння під дією джерела запалювання.
Температура займання —найменша температура речовини, при якій вона виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння. При ній у спеціально визначе
них умовах відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій, шо закінчуються полум'янистим горінням.
Спалимі матеріали можуть загорятися також внаслідок різкого збільшення швидкості екзотермічних реакцій, які супроводжуються виділенням теплоти. Такий процес називають самозапаленням. Процес самозапалення залежно від причини буває хімічним, мікробіологічним і тепловим. Хімічне самозапалення виникає внаслідок дії на речовину кисню, повітря, води, а також при взаємодії речовин.
Наприклад, самозапалюється промаслене ганчір'я, клоччя через окиснення масел киснем повітря з виділенням теплоти. Під дією води на лужні метали займається водень, який при цьому утворюється. Займаються горючі речовини під дією окислювачів.
Мікробіологічне самозапалювання виникає внаслідок дії термофільних мікроорганізмів (наприклад, у вологому горфі, матеріалах рослинного походження). Теплове самозапалювання виникає внаслідок самонагрівання, яке зумовлюється процесами окиснення, розкладу і під дією зовнішнього нагрівання.
Ступінь пожежовибухонебезпечності горючих газів визначається також концентраційними межами поширення полум'я.
Нижня концентраційна межа поширення полум'я —це мінімальний вміст палива в середовищі, при якому можливе поширення полум'я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалення.
Верхня концентраційна межа визначається максимальним вмістом палива в середовищі, вище якого суміш стає нездатною до поширення полум'я. Всередині цих меж суміш спалима, а поза ними —суміш, яка горіти не може.
Розрізняють також температурні межі поширення полум'я —такі температури речовини, за яких насичені пари утворюють в окис- нювальному середовищі концентрації, рівні відповідно нижній (нижня температурна межа) та верхній (верхня температурна межа) концентраційним межам поширення полум'я. Верхня межа знижується при введенні інертного газу. Іншідомішки по-різному впливають на швидкість ланцюгової реакції. Вони спроможні виклика
ти як прискорення, так і сповільнення реакції і навіть стримувати її. Введення невеликих домішок галогеноорганічних вуглеводів робить неспалимими суміші оксиду вуглецю, водню або вуглеводів з повітрям. Такі речовини називаються інгібіторами ланцюгових реакцій.
Пил, котрий складається з найдрібніших частинок спалимих речовин, при перебуванні його у зваженому стані в межах від нижньої до верхньої концентраційної межі —вибухонебезпечний. Залежно від значення нижньої межі запалювання пил поділяється на вибухо- і пожежонебезпечний. При значеннях нижньої концентраційної межі запалювання до 65 г/м3 пил є вибухонебезпечним, а при значенні нижньої концентраційної межі запалювання понад 65 г/м3 пил є пожежонебезпечним.
Спалимий пил, що знаходиться у зваженому стані, характеризується такими показниками пожежо- і вибухонебезпекн: нижньою концентраційною межею поширення полум'я, мінімальною енергією запалювання, максимальним тиском вибуху, швидкістю наростання тиску при вибуху, мінімальним вибухонебезпечним вмістом кисню. Для пилу, який знаходиться в осаді, встановлені такі показники: температура займання, температура самозаймання, температура самонагрівання, температура тління, температурні умови теплового самозаймання, мінімальна енергія займання, здатність горіти і вибухати при взаємодії з водою, киснем повітря, з іншими речовинами.
Для кожної спалимої суміші існує мінімальна потужність іскри, від котрої вона може займатися.
Наявність у вибухонебезпечній суміші флегматизаторів робить суміш нездатною до поширення полум'я при будь-якому співвідношенні палива і окиснювача. Флегматизаторами є такі гази, як азот, діоксид вуглецю, пари води тощо.
ГОСТ 12.1.004-91 встановлює порядок сумісного зберігання речовин та матеріалів. Вимоги щодо їх сумісного зберігання сформульовані на підставі кількісного врахування показників пожежної небезпеки, токсичності, а також однорідності засобів пожежогасіння.
Згідно з ГОСТ 12.1.004-91 за потенційною небезпекою викликати пожежу, підсилювати небезпечні фактори пожежі, отруювати навколишнє середовище (повітря, воду, грунт, флору, фауну гошо), впливати на людину через шкіру, слизові оболонки дихальних органів шляхом безпосередньої дії або на відстані, речовини та матеріали поділяються на розряди:
• безпечні;
• малонебезпечні;
• небезпечні;
• особливо небезпечні.
В залежності від того, до якого розряду відносяться речовини та матеріали, визначаються умови їх зберігання.
До безпечних відносяться негорючі речовини та матеріали в негорючій упаковці, які в умовах пожежі не виділяють небезпечних (горючих, отруйних, їдких) продуктів розкладу або окиснен- ня, не утворюють вибухових або пожежонебезпечних, отруйних, їдких, екзотермічних сумішей з іншими речовинами.
Безпечні речовини та матеріал и зберігаються в приміщеннях або на майданчиках будь-якого типу.
До малонебезпечних відносять такі горючі й важкогорючі речовини та матеріали, які не відносяться до безпечних і на які не поширюються вимоги ГОС'Г 19433-88. До малонебезпечних відносяться також негорючі речовини та матеріали у горючій упаковці.
Малонебезпечні речовини та матеріали дозволяється зберігати в приміщеннях усіх ступенів вогнестійкості (крім V).
До небезпечних відносять горючі та негорючі речовини і матеріали, що мають властивості, прояв яких може призвести до вибуху, пожежі, загибелі, травмування, отруєння, опромінення, захворювання людей та тварин, пошкодження споруд, транспортних засобів. Небезпечні властивості можуть проявлятися як за нормальних умов, так і за аварійних, як у речовин у чистому вигляді, так і в разі їх взаємодії з речовинами та матеріалами інших категорій, визначених у ГОСТ 19433-88.
Небезпечні речовини та матеріали слід зберігати у складах 1 і Ц ступенів вогнестійкості.
До особливо небезпечних відносяться такі небезпечні речовини та матеріали, які не сумісні з речовинами і матеріалами однієї з ними категорії за ГОСТ 19433-88.
Особливо небезпечні речовини та матеріали необхідно зберігати у складах І та II ступенів вогнестійкості, розташованих переважно в окремих будівлях.
Небезпечні матеріали та речовини згідно з вимогами ГОСТ 19433-88 класифіковані в залежності від виду та ступеня небезпеки на класи, підкласи та категорії.
Основною умовою пожежо- і вибухобезпеки на підприємствах є усунення можливих причин загоряння. Джерелами загоряння можуть бути:
• необережне поводження з відкритим полум'ям і нагрівальними приладами, паління в недозволених місцях;
• несправність електрообладнання і неправильна його експлуатація;
• несправність систем опалення та порушення правил користування ними;
• неправильне зберігання паливно-мастильних матеріалів (ПММ), самозаймання горючих речовин;
• іскри удару і тертя деталей машин і обладнання;
• розряди блискавок, статичної електрики.
Найчастіше пожежі та вибухи на підприємствах виникають внаслідок порушення правил безпеки при застосуванні відкритого полум'я.
Відповідальність за заходи пожежної безпеки при проведенні зварювальних та інших вогневих робіт покладається на керівників робіт, дільниць, цехів, підприємств.
Місця для проведення вогневих робіт можуть бути постійними і тимчасовими. Постійні місця визначаються наказом керівника підприємства, а тимчасові —письмовим дозволом керівника підрозділу.
Виконавці робіт (електрозварювальники, газозварювальники, газорізальники, паяльники, бензорізальники та ін.) повинні бути проінструктовані про заходи пожежної безпеки відповідальними
особами.
Місия проведення вогневих робіт повинні бути вільними від горючих матеріалів у радіусі не менше 5 м. Для газового зварювання застосовують такі речовини, як ацетилен, метан, пари бензину та гасу, шо збільшує небезпеку пожежі та вибуху. Карбід кальцію слід зберігати на стелажах у закритих барабанах у сухому добре провітрюваному наземному приміщенні. Нижня полиця стелажа повинна розташовуватися на висоті 20 см від підлоги, щоб запобіїти затопленню карбіду кальцію водою.
Перед проведенням тимчасових вогневих робіт розробляються заходи пожежної безпеки, сповіщається пожежна охорона, призначаються особи, відповідальні за забезпечення пожежної безпеки, і після цього видається письмовий дозвіл на проведення робіт. Такий дозвіл дається на одну зміну. Після закінчення вогневих робіт зварник зобов'язаний оглянути місце роботи, полити водою спалимі конструкції. Через 3 —годин місце роботи слід перевірити.
Перед зварюванням ємності, в котрих зберігалося рідке пальне, горючі гази, слід очистити, промити гарячою водою з каустичною содою, пропарити, просушити, провентилювати, зробити аналіз повітря. При зварюванні люки та пробки повинні бути відкритими.
Пожежі через виникнення коротких замикань, перевантаження електродвигунів, освітлювальних та силових мереж внаслідок великих місцевих опорів, внаслідок роботи несправних або залишених без нагляду електронагрівних приладів складають понад 25% усіх випадків. Короткі замикання виникають внаслідок неправильного влаштування або експлуатації електроустановок, старіння або пошкодження ізоляції.
Струм короткого замикання залежить від потужності джерела струму, відстані від джерела струму до місця замикання та виду замикання.
Великі струми замикання викликають іскріння та нагрівання струмопровідних частин до високої температури, що супровод
жується займанням ізоляції провідників та спалимих будівельних конструкцій, котрі знаходяться поряд. Струмові перевантаження виникають при ввімкненні до мережі додаткових споживачів струму або при зниженні напруги в мережі. Тривале перевантаження призводить до нагрівання провідників, шо може викликати їх займання.
Температура провідника, що нагрівається при короткому замиканні, визначається за формулою:
І = ін+ І~к.з. Кх/Сп' (8.54)
де: ґн —початкова температура провідника, °С; Ік.з. —сила струму короткого замикання, А; К - опір провідника, Ом; т - час короткого замикання, с; С - теплоємність провідника, Дж/кг °С; т —маса провідника, кг.
Збільшення місцевих перехідних опорів виникає внаслідок окис- нення або недостатньо щільного з'єднання контактів електричних машин. Іскріння, що виникає при цьому, може ініціювати пожежу. Для запобігання пожежі від великих перехіднихопорів мідні проводи та кабелі з'єднують скручуванням жил, а потім спаюють їх оловом без застосування кислоти. Алюмінієві кабелі з'єднують гільзами.
Вибір конструкції електроустановок, а також матеріалів, з котрих вони виготовлені, вибір перетину та ізоляції провідників і кабелів залежить від ступеня пожежонебезпеки навколишнього середовища, режиму роботи електроустановок та можливих перевантажень. Перетин провідника вибирається згідно з нормами допустимого струмового навантаження та падіння напруги в мережі. Граничні струмові навантаження наводяться в спеціальних таблицях, розрахованих з врахуванням нагрівання жил до температури не більше 55°С.
На підприємствах зв'язку застосовуються світильники різних типів. Найбільш пожежонебезпечними є світильники з лампами розжарювання, оскільки температура на поверхні колб може сягати 500°С. В пожежонебезпечних приміщеннях допускається зас
тосування світальників лише в закритому виконанні; скляні ковпаки переносних світильників повинні бути закриті металевою сіткою. Світильники не можна розташовувати біля спалимих конструкцій та горючих речовин.
Арматура світильників повинна бути міцною та надійною. Стан світильників та електромереж повинен систематично перевірятися.
Світильники необхідно періодично чистити від пилу за забруднень, а лампи, що перегоріли, слід замінювати.
Головним заходом запобігання пожежам і вибухам від електрообладнання є правильний вибір і експлуатація обладнання у вибу- хо- і пожежонебезпечних приміщеннях. Згідно з ПУЕ, приміщення поділяються на вибухонебезпечні (В-І, В-Іа, В-Іб, В-Іг, В- II, В-Па) і пожежонебезпечні (П-І, П-Н, П-ІІа, П -111) зони.
Вибухонебезпечна зона —це простір, в якому є або можуть з'явитися вибухонебезпечні суміші.
Пожежонебезпечна зона - це простір, де можуть знаходитися горючі речовини як при нормальному технологічному процесі, так і при можливих його порушеннях.
Клас В-1 —зони приміщень, в котрих виділяються горючі гази і пари в такій кількості і з такими властивостями, що можуть створювати з повітрям або іншими окиснювачами вибухонебезпечні суміші при нормальних нетривалих режимах роботи.
Клас В-Іа —зони приміщень, в котрих вибухонебезпечна концентрація газів і пари можлива лише внаслідок аварії або несправності.
Клас В-Іб - ті ж самі зони, що й класу В-Іа, але мають такі особливості:
♦ горючі гази мають високу нижню концентраційну межу запалення (15% і більше) та різкий запах;
♦ при аварії в цих зонах можливе утворення лише місцевої вибухонебезпечної концентрації, яка поширюється на об'єм, не більший 5% загального об'єму приміщення (зони);
•горючі гази і рідини використовуються у невеликих кількостях без застосування відкритого полум'я, у витяжних шафах або під витяжними зонтами.
Згідно з ПУЕ, якщо об'єм вибухонебезпечної суміші перевищує 5% вільного об'єму приміщення, то все приміщення належить до відповідного класу вибухонебезпечності. Якщо об'єм вибухонебезпечної суміші дорівнює або менший 5% вільного об'єму приміщення, то вибухонебезпечною вважається зона приміщення в межах до 5 м по горизонталі і вертикалі від технологічного апарата, від якого можливе виділення горючих газів або пари ЛЗР. Приміщення за межами вибухонебезпечної зони вважається вибухобезпечним, якщо немає інших факторів, які утворюють вибухонебезпечність.
Клас В-Іг —зовнішні установки, які містять вибухонебезпечні гази, пари, рідини, при цьому вибухонебезпечна концентрація може утворюватися лише внаслідок аварії або несправності.
Клас В-II —зони приміщень, де можливе утворення вибухонебезпечних концентрацій пилу або волокон з повітрям або іншим окиснювачем при нормальних, нетривалих режимах роботи.
Клас В-ІІа —зони, аналогічні зонам класу В-П, де вибухонебезпечна концентрація пилу і волокон може утворюватися лише внаслідок аварії або несправності.
Клас П-І —зони приміщень, в котрих застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху вище 6ГС.
Клас П-ІІ —зони приміщень, де виділяється горючий пил або волокна з нижньою концентраційною межею запалення понад 65 г/м' об'єму повітря або вибухонебезпечного пилу, вміст котрого в повітрі приміщень не досягає вибухонебезпечних концентрацій.
Клас П-Па —зони приміщень, в котрих є тверді або волокнисті горючі речовини. Горючий пил і волокна не виділяються.
Клас П -111 —зовнішні установки, де застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху пари понад 61%, а також тверді горючі речовини.
Клас зони визначають технологи спільно з електриками проектної або експлуатаційної організації, виходячи з характеристики навколишнього середовища.
Згідно з ПУЕ, в пожежонебезпечних зонах використовується електрообладнання закритого типу, внутрішній простір котрого відділений від зовнішнього середовища оболонкою. Апаратуру управління і захисту, світильники рекомендується застосовувати в пилонепроникному виконанні. Вся електропроводка повинна мати надійну ізоляцію.
У вибухонебезпечних зонах та в зовнішніх установках слід використовувати вибухозахишене обладнання, виготовлене згідно з ГОСТ 12.2.020-76 "Електрообладнання вибухозахишене
Пускову апаратуру, магнітні пускачі для класів В-1 та В-І1 необхідно виносити за межі вибухонебезпечних приміщень з дистанційним керуванням. Проводи у вибухонебезпечних приміщеннях мають прокладатися у сталевих трубах. Може використовуватися броньований кабель.
Світильники для класів В-1, В-11, В-Па також повинні бути ви- бухозахи ще н и м и.
Протипожежні вимоги до будівель та споруд
Згідно з вимогами СНиП 2.09.02-85 "Виробничі споруди", а також відповідно до вимог ОНТП 24-86 пожежо- вибухопожежна небезпека виробництв, будівель та споруд оцінюється з врахуванням пожежовибухонебезпечних властивостей та кількості речовин і матеріалів, що там знаходяться. Приміщення поділяються на категорії (А, Б, В, Г, Д).
Категорія А. Горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28°С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні парогазоповігряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа. Речовини та матеріали, здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним в такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа.
Категорія Б. Горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28° С та горючі рідини в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповіт- ряні або пароповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа.
Категорія В. Легкозаймисті, спалимі та важкоспалимі рідини, тверді спалимі та важкоспалимі речовини й матеріали, речовини та матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним лише горіти за умови, шо приміщення, в котрих вони знаходяться, або використовуються, не відносяться до категорій А та Б.
Категорія Г. Неспалимі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки котрих супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум'я, горючі гази, рідини, тверді речовини, котрі спалюються або утилізуються як паливо.
Категорія Д. Неспалимі речовини та матеріали в холодному стані.
В основу вибухопожежної небезпеки виробничих приміщень покладено енергетичний підхід, що полягає в оцінці розрахункового надлишкового тиску вибуху та в порівнянні його з допустимим.
Згідно з ОНТП 24-86 якісним показником категорування є агрегатний стан горючих речовин, здатних створювати вибухонебезпечне середовище, а також температура спалаху для випадку розливання легкозаймистих і спалимих речовин.
Розрахунковий максимально можливий надмірний тиск, що виникає при згорянні вибухонебезпечного середовища в приміщенні, визначається за формулою:
др_ НТР0гт ^ 1
УпСРркТ0 Кн ' (8'55)
де: Ну —теплота згоряння горючої речовини, Дж/кг (для нафтопродуктів, розчинників Н = 40 х 10і Дж/кг); /V - початковий тиск.
кПа (приймається рівним 101 кПа); г —коефіцієнт, шо характеризує ступінь участі горючої речовини в утворенні вибухонебезпечної суміші (для спалимих газів та пилу 2 = 0,5, для ЛЗР і СР, нагрітих вище температури спалаху, г = 0,3); т —маса горючої речовини, кг; УП —вільний об'єм приміщення, м3 (береться рівним 0,8 об'єму геометричного об'єму); Ср —питома теплоємність газової суміші в приміщенні, кДж/(кг К) береться рівною теплоємності повітря І кДж/(кг К); р —густина газового середовища в приміщенні, кг/м4 (дорівнює густині повітря при заданій температурі; р —,2 кг/м3); к—коефіцієнт, шо враховує роботу аварійної вентиляції (к =;4х 1, д е А —кратність аварійної вентиляції; г —тривалість надходження горючих газів і пари); Кн —коефіцієнт негерметичності приміщення; К = 3); Т0 —температура в приміщенні; Т()= 300 к.
При використанні в приміщенні горючих газів, легкозаймистих або горючих рідин для визначення маси, що входить в формулу (8.55), допускається враховувати роботу аварійної вентиляції, якщо забезпечений її автоматичний пуск при перевищенні гранично допустимої вибухобезпечної концентрації та електропостачання за першою категорією надійності. Дія вентиляції враховується згідно з ОНТП 24-86.
Об'єм приміщення, в якому вибухонебезпечна суміш буде утворювати концентрацію на межі нижньої межі запалювання, м3:
В = \,5Е/СНМЗ, (8.56)
де: 1,5 —коефіцієнт запасу; Е —кількість вибухонебезпечної речовини, котра надійшла у приміщення, г; Сн.м.з. —нижня концентраційна межа запалювання речовини, г/м3.
Згідно з категоріями приміщень визначаються вимоги до конструктивних та планувальних рішень будівель, споруд, приміщень та до їх вогнестійкості.
Категорії приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою на стадії проектування визначають розробники технологічного процесу згідно з нормами технологічного проек
тування ОНТП-24-86 та відомчими нормами технологічного проектування. Для діючих підприємств категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою можуть визначатися технологами самих підприємств, організаціями, шо мають відповідних фахівців та дозвіл (ліцензію) органів державного пожежного нагляду.
Категорія щодо вибухопожежної та пожежної небезпеки, а також клас зони за правилами влаштування електроустановок, втому числі для зовнішніх виробничих і складських дільниць, повинні бути позначені на вхідних дверях до приміщення, а також на межах зон всередині приміщення та назовні.
Згідно зі СНиП 2.01.02-85 будівельні матеріали за горючістю поділяються на три групи: негорючі (неспалимі), важкогорючі (важкоспалимі) та горючі (спалимі).
На розвиток пожежі у приміщеннях та спорудах значно впливає здатність окремих будівельних елементів чинити опір впливу теплоти, тобто їх вогнестійкість.
Вогнестійкість —здатність будівельних елементів та конструкцій зберігати несучу спроможність, а також чинити опір нагріванню до критичної температури, утворенню наскрізних тріщин та поширенню вогню. Вогнестійкість конструкцій та елементів будівель характеризується межею вогнестійкості.
Межа вогнестійкості —це час (у годинах) від початку вогневого стандартного випробовування зразків до виникнення одного з граничних станів елементів та конструкцій (втрата несучої та тепло- ізолюючої спроможності, щільності).
Межі вогнестійкості га максимальні межі поширення вогню визначаються шляхом дослідження у спеціальних печах під відповідним навантаженням.
Межа поширення вогню —максимальний розмір пошкоджень, см, яким вважається обвуглення або вигорання матеріалу, що визначається візуально, а також оплавлюванням термопластичних матеріалів.
Будинок може належати до того чи іншого ступеня вогнестійкості, якщо значення меж вогнестійкості і меж поширення вогню усіх конструкцій не перевищує значень вимог СНиП 2.01.02-85
Протипожежні перепони. При проектуванні і будівництві промислових підприємств передбачаються заходи, які запобігають поширенню вогню по будинку шляхом:
• поділу будинків протипожежними перекриттями на пожежні відсіки;
• поділу будинків протипожежними перегородками на секції;
• влаштування протипожежних перешкод для обмеження поширення вогню по конструкціях, по горючих матеріалах (гребені, бортики, козирки, пояси та ін.);
• влаштування протипожежних дверей і воріт;
• влаштування протипожежних розривів між будинками.
Протипожежна перешкода —конструкція у вигляді стіни, перегородки, перекриття або об'ємний елемент будника, призначені для запобігання поширенню пожежі у прилеглих до них приміщеннях протягом нормованого часу.
До протипожежних перешкод ставиться ряд вимог. Протипожежні стіни мають спиратися на фундаменти, фундаментні балки, встановлюватися на всю висоту будинка, перетинати всі поверхи і конструкції. Вони мають бути вище даху не менше як на 60 см, якщо хоч один з елементів горища виконаний з горючих матеріалів, і на 30 см, якщо елементи гориша виготовлені з важкоспа- лимих матеріалів (крім даху). Протипожежні стіни можуть не підніматися над дахом, якщо всі елементи горища, за винятком даху, виконані з негорючих матеріалів. У протипожежних стінах дозволяється прокладати вентиляційні і димові канали так, щоб у місцях їх розміщення межа вогнестійкості протипожежної стіни з кожного боку канала була не менше 2,5 год.
Для розподілу будинків на протипожежні відсіки замість протипожежних стін допускаються протипожежні зони, які виконуються у вигляді вставки по всій ширині і висоті будинка. Вставка —Це частина об'єму будинка, яка утворюється протипожежними стінами (мінімальна межа вогнестійкості — 0,75 год). Ширина зони —не менше 12 м. У межах зони не дозволяється зберігати горючі речовини.
На межах зони з пожежними відсіками передбачаються вертикальні діафрагми і дренчерні водяні завіси відповідно до СНиП 2.04.09-84. У межах зони ставлять пожежні сходи на дах, а в зовнішніх стінах зони —двері або ворота.
Отвори у протипожежних стінах, перегородках та перекриттях повинні бути обладнані захисними пристроями (протипожежні двері, вогнезахисні двері, вогнезахисні клапани, водяні завіси тощо) проти поширення вогню та продуктів горіння.
Не допускається встановлювати будь-які пристрої, які перешкоджають нормальному закриванню протипожежних та проти- димних дверей, а також знімати пристрої для їх самозакривання.
У разі перетинання протипожежних перешкод (стін, перегородок, перекриттів, загороджувальних конструкцій) різними комунікаціями зазори (отвори), що утворилися між цими конструкціями та комунікаціями, повинні бути наглухо зашпаровані неспалимим матеріалом, який забезпечує межу вогнестійкості та димогазонепроникнен- ня, що вимагається будівельними нормами для цих перешкод.
При складанні генеральних планів підприємств з точки зору пожежної безпеки важливо забе зпечувати відповідні віддалі від меж підприємств до інших підприємств і будинків. Протипожежні відстані між будинками мають виключати загоряння сусіднього будинка протягом часу, який необхідний для приведення у дію засобів пожежогасіння. Норми протипожежних відстаней між будинками і спорудами наведені в табл. 8.2.
Таблиця 8.2
Протипожежні відстані між будинками і спорудами, м
|
Ступінь вогнестійкості |
|
Будинки і споруди |
Протистоячі будинки і споруди |
|
І, II |
III |
IV, V |
|
|
І, II |
- при виробництвах категорій А, Б, В - при наявності стаціонарних автоматичних систем пожежогасіння. Не нормується при виробництвах категорій Г і Д |
||
|
III |
|||
|
IV, V |
Ці відстані залежать від ступеня вогнестійкості будинків і споруд, а також пожежної небезпеки виробництв, які в них розташовані.
Дня захисту конструкцій із металу, дерева, полімерів застосовують відповідні речовини (штукатурка, спеціальні фарби, лаки, обмазки тощо). Зниження горючості полімерних матеріалів досягається введенням в них наповнювачів, антипіренів, нанесенням вогнезахисних покриттів. Як наповнювачі застосовуються крейда, каолін, графіт, вермикуліт, перліт, керамзит. Антипірени захищають деревину і полімери. При нагріванні вони виділяють негорючі речовини, перешкоджають розкладу деревини і виділенню горючих газів.
Змішуючись з полімерами, вони утворюють однорідну суміш. Після просочування антипіренами дерев'яних конструкцій, тканин та інших горючих матеріалів повинен буги складений акт про проведення роботи підрядною організацією. Після закінчення термінів дії просочування та у разі втрати або погіршення вогнезахисних властивостей обробку (просочування) треба повторити. Перевірку стану вогнезахисної обробки слід проводити не менше одного разу на рік зі складанням акта перевірки.
При виникненні пожежі на початковій стадії виділяється тепло, токсичні продукти згоряння, можливі обвалення конструкцій. Тому слід враховувати необхідність евакуації людей у визначені терміни. Показником ефективності евакуації є час, протягом котрого люди можуть при необхідності залишити окремі приміщення і будинок загалом. Безпека евакуації досягається тоді, коли тривалість евакуації людей в окремих приміщеннях і будинку загалом не перевищує критичної тривалості пожежі, яка становить небезпеку для людей.
Критичною тривалістю пожежі є час досягнення при пожежі небезпечних для людини температур і зменшення вмісту кисню у повітрі.
Виходи вважаються евакуаційними, якщо вони ведуть:
• з приміщень першого поверху назовні безпосередньо або через коридор, вестибюль, сходову клітку;
♦ з приміщень будь-якого поверху, крім першого, в коридори, що ведуть на сходову клітку (в тому числі через хол); при цьому сходові клітки повинні мати вихід назовні безпосе
редньо або через вестибюль, відділений від прилеглих коридорів перегородками з дверима;
• з приміщень в сусіднє приміщення на цьому ж поверсі, забезпечене виходами, вказаними вище.
Евакуаційні виходи повинні розташовуватися розосереджено.
Максимальна віддаль / між найбільш віддаленими один від одного евакуаційними виходами з приміщення визначається за формулою:
/ = 1,5 хР, (8.57)
де: Р —периметр приміщення, м.
Число евакуаційних виходів повинне бути не менше двох. Двері на шляхах евакуації повинні відчинятися в напрямку виходу з будівель (приміщень).
Допускається влаштування дверей з відчинянням усередину приміщення в разі одночасного перебування в ньому не більше 15 чоловік.
При наявності людей у приміщенні двері евакуаційних виходів можуть замикатись лише на внутрішні запори, котрі легко відмикаються.
Мінімальна ширина шляхів евакуації —не менше 1 м, дверей —,8 м.
Віддаль від найвіддаленішої точки цеху або приміщення до евакуаційного виходу визначається згідно зі СНиП 2.09.02 —залежно від ступеня вогнестійкості приміщення та кількості людей, що евакуюються. Не допускається влаштовувати евакуаційні виходи через приміщення категорії А, Б та приміщення IV та V ступенів вогнестійкості.
Способи та засоби пожежогасіня
В комплексі заходів, що вживаються для протипожежного захисту підприємств зв'язку, важливе значення має вибір найбільш раціональних способів та засобів гасіння різних речовин та матеріалів згідно зі СНиП 2.04.09-84.
Горіння припиняється:
• при охолодженні горючої речовини до температури нижчої, ніж температура її спалахування;
• при зниженні концентрації кисню в говітрі в зоні горіння;
• при припиненні надходження пари, пзів горючої речовини в зону горіння.
Припинення горіння досягається за дошмогою вогнегасних
засобів:
• води (у вигляді струменя або у розпилному вигляді);
• інертних газів (вуглекислота та ін.);
• хімічних засобів (у вигляді піни або рі„ини);
• порошкоподібних сухих сумішей (сумші піску з флюсом);
• пожежних покривал з брезенту та азбету.
Вибір тих чи інших способів і засобів гасінняпожеж та вогнегасних речовин і їх носіїв (протипожежної техніки) вюначається в кожному конкретному випадку залежно від стадії розвитсу пожежі, масштабів загорянь, особливостей горіння речовин га матеріалів (табл. 8.3).
Таблиця 8.3
Способи гасіння пожеж
|
Фізичні способи |
|
Охолодження (виведення тепла з зоні-горіння) |
|
Зрошення горючих |
Перемішування шарів |
Евакуація горючих |
|
речовин |
горючих речовин |
речовин та матеріалів |
|
Розрідження (збільшення теплоємності горочої системи) |
|
Об'ємне розрідження окиснювача |
Об'єіне розрідження |
|
інертними газами та парою |
горючих речшин інертними газами та |
|
парою |
|||
|
Ізоляція |
|||
|
(відключення механізму займамя) |
|||
|
Відрив полум'я |
Ізоляція поверхонь |
Евакуація горючих |
|
|
повітряною ударною |
горючих речовин водою, |
речовин |
|
|
хвилею |
піною, кошмою |
||
|
Хімічний спосіб |
|||
|
Флегматизація |
|||
|
Об'ємне розрідження горючої пило-, |
Зрошена поверхонь горючих |
||
|
газо- та паро-повітряної |
матеріале флегматизуючими |
||
|
системи флегматизуючими |
)ечовинами |
||
|
речовинами |
Успіх швидкої локалізації та ліквідації пожежі на її початку залежить від наявних вогнегасних засобів, вміння користуватися ними всіма працівниками, а також від засобів пожежного зв'язку та сигналізації для виклику пожежної допомоги й введення в дію автоматичних і первинних вогнегасних засобів.
Вода —найбільш дешева і поширена вогнегасна речовина. Вода порівняно з іншими вогнегасними речовинами має найбільшу теплоємність і придатна для гасіння більшості горючих речовин.
Вода застосовується у вигляді компактних і розпилених струменів і як пара. Вогнегасний ефект компактних струменів води полягає у змочуванні поверхні, зволоженні та охолодженні твердих горючих матеріалів.
Подача води до місця пожежі здійснюється пожежними рукавами. Відкидний рукав від пожежного крана або насоса закінчується металевим соплом, обладнаним розбризкувачем. Розбризкувач дозволяє отримувати компактний або розсіяний струмінь води.
Об'ємне розрідження горючої пило-, газо- та пароповітряної системи флегматизуючими речовинами. Зрошення поверхонь горючих матеріалів флегматизуючими речовинами
Струменем води гасять тверді горючі речовини; дощем і водяним пилом —тверді, волокнисті сипучі речовини, а також спирти, трансформаторне і солярове мастила.
Водяна пара застосовується для гасіння пожеж у приміщеннях об'ємом до 500 м3 і невеликих загорянь на відкритих установках.
Вогнегасна концентрація пари у повітрі становить 35%. Водою не можна гасити легкозаймисті рідини (бензин, гас), оскільки, маючи велику питому вагу вода накопичується внизу цих речовин і збільшує площу горючої поверхні. Не можна гасити водою такі речовини, як карбіди та селітру, які виділяють при контакті з водою горючі речовини, а також металевий калій, натрій, магній та його сплави, електрообладнання, що знаходиться під напругою, цінні папери та пошту.
Водні розчини солей застосовуються для гасіння речовин, які погано змочуються водою (бавовна, деревина, торф тощо). У воду додають поверхнево-активні речовини: піноутворювач ПО-1, суль- фаноли НГ1-16, сульфонати, змочувач ДП тощо.
Промислові приміщення мають зовнішнє і внутрішнє водопостачання, запроектоване згідно з вимогами СНиП 2.04.02-84 та СНиП 2.04.01-85. Необхідний тиск води створюється стаціонарними пожежними насосами, котрі забезпечують подавання компактних струменів на висоту не менше 10 м або рухомими пожежними автонасосами і мотопомпами, що забирають воду із гідрантів (рис. 8.26).
Гідранти розташовуються на території підприємств на віддалі не більше 100 м по периметру будівель вздовж доріг і не ближче 5 м від стін.
Внутрішній протипожежний водогін обладнується пожежними кранами, які встановлюються на висоті 1,35 м від підлоги всередині приміщень біля виходів, у коридорах, на сходах. Кожний пожежний кран споряджається прогумованим рукавом та пожежним стволом. Довжина рукава - 10 або 20 м. Продуктивність кожного крана повинна бути не меншою, ніж 2,5 л/с. Витрати в«ди на зовнішнє пожежогасі- ння беруться в залежності від С1УПЄНЯ вогнетривкості буді-
Рис. 8.26. Мотопомпи, а —переносна мотопомпа МП-800:1 - бензобак;
-маховик для відкривання викидного патрубка насоса; З - карбюратор; 4 - педаль для запуску двигуна; 5—основа; 6 —насос; 7- всмоктувальний патрубок; 8- викидний патрубок; 9—ручка
ввімкнення насоса; б —причіпна мотопомпа МП-1200: 1 -насос ПН-1200; 2- всмок ту вал ьн и й патрубок; 3 - всмоктувальні рукави; 4 —викидні патрубки; 5 - щиток при.іадів та керування; 6- двигун; 7- викидні рукави.
вель, їх об'єму, категорії пожежо- і вибухонебезпеки виробництва у межах від 10 до 40 л/с.
В будівлях і спорудах з пожежонебезпечним виробництвом встановлюються автоматично діючі спринклерні або дренчерні системи для гасіння пожеж.
Спринклерні установки можуть бути водяні, повітряні і змішані. Це система труб, прокладених по стелі (рис. 8.27). Вода в труби потрапляє із водогінної мережі.
Спринклерні головки закриті легкоплавкими замками, що розраховані на спрацювання при температурі 72, 93, 141 та 182°С. Площа змочування одним спринклером становить від 9 до 12 м2, а інтенсивність подачі води —,1 л/с м2. Важлива частина установки —контрольно-сигнальний клапан, котрий пропускає воду в спринклерну мережу, при цьому одночасно подає звуковий сигнал, контролює тиск води до і після клапана.
Спринклерна головка
Рис. 8.27. Схема спринкіерної водяної установки: І - автоматичний водожившіьник (пневматичний бак); 2 - водонапірний бак; З -другорядна магістраль; 4 - розподільний ряд: 5—головна живильна магістраіь; 6—сигнаїьна турбіна; 7- резервуар; 8- основний водоживильник (насос)
Повітряна система спринклерної установки застосовується в неопалюваних приміщеннях. Трубопроводи в таких системах заповнені не водою, а стисненим повітрям. Вода в них лише досягає клапана, а у випадку зривання головки спочатку виходить повітря, а потім вода. Змішані системи влітку заповнюються водою, а взимку —повітрям.
Дренчерні установки обладнуються розбризкувальними головками, які постійно відкриті (рис. 8.28). Вода подається в дренчер- ну систему вручну або автоматично при спрацюванні пожежних датчиків, котрі відкривають клапан групової дії.
ІЗ
П1
иіі "
Зш еодожнєильникз
Рис. 8.28. Дренчерна установка групової дії: 1 - натяжна пружина; 2 - легкоплавкі замки; З - трос з легкоплавким замком; 4 - збуджуваїьний кран; 5—збуджувальний трубопровід;
- дренчерна мережа; 7 —дренчерні головки; 8 —кран ручного ввімкнення;
- пускова мережа; 10 - електролінії; 11 - автомат пуску та ввімкнення електродвигунів; 12 - камера групової дії; 13—надкш панна камера;
- з'єднувальна труба; 15- діафрагма з малим отвором; 16 - гайка з діафрагмою: 17—труба від водоживильника; 18—диференціальний двотаріїчастий клапан; 19, 20—дренчерні головки розеткового та лопаткового типів
Вогнегасники вуглекислотні. Ручні вуглекислотні вогнегасники призначені для гасіння невеликих пожеж, усіх видів загоряння (рис. 8.29).
Вони приводяться в дію вручну. Через вентиль стиснена рідка вуглекислота прямує у патрубок, де вона розширюється і за рахунок цього її температура знижується до —°С. I Iри переході рідкої вуглекислоти в газ її об'єм збільшується в 500 разів. Утворюється снігоподібна вуглекислота, котра при випаровуванні охолоджує горючу речовину та ізолює її від кисню повітря. Корисна довжина струменя вогнегасника приблизно 4 м, час дії ——с.
12
а
Рис. 8.29. Вуглекислотні вогнегасники, а - ручні: І - ОУ-2; 2 - ОУ-5; З - ОУ-8; б -пересувні; 1 - У/7- ЇМ; 2- УП-2М
Вогнегасник слід тримати за ручку для уникнення обмороження рук; зберігати подалі від тепла для запобігання саморозряджан- ня. Вуглекислотою можна гасити електрообладнання, шо знаходиться під напругою, а також горючі рідини і тверді речовини. Не можна гасити спирт і ацетон, котрі розчиняють вуглекислоту, а також терміт, фотоплівку, целулоїд, котрі горять без доступу повітря.
Вогнегасники пінні. Ручні хімічні пінні вогнегасники (рис. 8.30) використовуються для гасіння твердих речовин, що горять, та горючих легкозаймистих рідин з відкритою поверхнею, що горить. Слід мати на увазі, що піна електропровідна —нею не можна гасити електрообладнання, шо знаходиться під напругою, вона псує цінне обладнання, пошту та папери. Нею не можна також гасити калій, 278
натрій, магній та його сплави, оскільки внаслідок їх взаємодії з водою, наявною в піні, виділяється водень, котрий посилює горіння.
а - вогнегасник хімічний пінний ОХП-ІО:
- розпи-іювач; 6 - дифузор з сіткою
Рис. 8.30. Ручні пінні вогнегасники:
—корпус; 2 —стакан; 3—ручка;
б—вогнегасник повітряно-пінний ОВП-10:1 —корпус: 2 —сифонна
трубка; 3 - багон; 4 - ручка;
—шток пробки;
а
б
У промислових приміщеннях підприємств зв'язку засоби пожежогасіння розташовують згідно з вимогами «Правил пожежної безпеки в Україні». В коридорах, проходах, проїздах або інших місцях, крім вогнегасників, розташовують пожежні пункти з набором первинних засобів пожежогасіння.
Надійним і швидким засобом повідомлення про пожежу є електрична пожежна сигналізація автоматичної або ручної дії. Ручні сповісники встановлюються поза межами приміщень на відстані 150 м, всередині приміщень —на відстані 50 м один від одного.
В плавких автоматичних сповісниках пружини спаяні легкоплавким сплавом; при підвищенні температури сплав розплавляється, пружини розходяться і замикають сигнальне коло. До аналогічного результату призводить викривлення пластинок біметалевого сповісника при підвищенні температури. Біметалевий сповісник забезпечує плавне регулювання пристрою спрацювання, який відновлюється після припинення пожежі.
В термісторному сповіснику при підвищенні температури знижується опір напівпровідникового шару, через який замикається коло електромагніта, що вмикає пожежну сигналізацію.
Пожежна сигналізація
Фотоелектричні сповісники (фотореле) спрацьовують внаслідок затемнення димом світлового променя, спрямованого на випромінювач. Дія диму використовується і у швидкореагуючому іонізаційному сповіснику "КИ-1". Дим проникає в камеру з штучно іонізованим повітрям та збільшує опір струму іонізації; потенціал сітки лампи зростає, лампа відкривається і вмикає реле пожежної сигналізації (рис. 8.31, 8.32).
л б я
Рис. 8.32. Димовий ДИ- 1(а), світловий СИ-1 (б) та комбінований КИ- / (в) сповісники. І —лічильник фотонів СФУ-2; 2 —кришка; З - основа
Рис. 8.31. Схеми сповісників, котрі реагують на тепло: а —сповісник ПТИМ- і. 1 - опір СП-0.4; 2 —термоопір КМТ-1; З —опір МЛТ-0,5; 4 - тиратрон; б - сповісник ПТИМ-2:1 —термоопір КМП-ЇО; 2 - кришка; 3 - основа; в —сповісник ТРВ-1:1 —інваровий стрижень; 2 —латунна пробка; З -упорний гвинт: 4—рухома контактна пластина; 5—пружина; 6—релейна приставка РКИ-2М; 7—контрольний опір ЗкОм