Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Реферат
на тему:
«Шлях життя і творчості Кирила Мефодія-Ставровецького»
План
1. Життєписні данні про Кирила Ставровецького.
2. Творчий шлях:
2.1. Ставлення українського духовенства до книжки Кирила Ставровецького.
2.2. Ставлення москвичів до книжки Кирила Ставровецького
2.3 «Перло многоцінне».
3. Джерела і література
Життєписні дані про Кирила Ставровецького.
Для з’ясування боротьби між давніми й новими течіями незайвий матеріал дає також писменницька спадщина й діяльність Кирила Транквіліона Ставровецького. Його ім’я стало перший раз відомим 1589 р., коли як учителеві львівської братської школи судилося йому говорити по-грецьки в обороні ставропігійського братства перед патріархом Єремією. За свою оборону братства потерпів Кирило від єпископа Гедеона Балабана, бо втратив бороду, від чого й одержав назву Безбородого або Безбородька, й утік 1592 р. до Вільни. З початком XVII ст. наново з’явився в Галицькій землі, увійшов у близькі зносини з рогатинським братством, до січня 1618 р* був унівським ігуменом, потім любартівським коло Любліна, в 1621 р. бачимо його вже як проповідника в Замості, де працював до 1625 р., після чого перейшов на унію й одержав за це чернігівську архімандрію, на якій вибув решту свого життя, від 1626 р. до року смерті 1646.
„Дзеркало богослов'я". Йому завдячуємо першою українською догматичною системою, що її видав у власній друкарні в Почаєві 1618 р. (пізніше видання унівське з 1635 р., друк тим більше замітний, що досі найстарше видання цієї друкарні походить з 1660 р., а дальші видання українських друкарень з 1679, 1696 й 1790 рр.). Свій твір послав Кирило на рецензію Йову Княгиницько-му, що знайшов у нім неправославні думки й радив йому не швидше друкувати „Зерцало богословіи“, аж розглянуть його вчені, очитані в дисаннях отців, бо „краще підождати й прославитися, ніж поспішити й знеславитися“. Одначе рада Княгиницького й припізнилася й викликала з боку автора гнівну антикритику. В передмові до книжки між іншим він виправдується перед читачем з того, що вжив у книжці подвійної мови (модернізую правопис): „Відай і то, ласкавий чителнику, для чого покладалося в тій книзі простий язик і словенський, а не все попросту. Та причина єсть: по словенський ся клали слова богословців і доводи писма святого, а другоє, іж слова нікоториї словенського язику трудниї, на простий язик нелацно понятиї, яко то качество або якости попросту, і много такових найдується, леч простакови все криво, хотяй і найпростійше“. А хоч його книжка „мала здається в очах людських“, все-таки він радить її прочитати „з уважениям“, а кожний побачить у ній „великі гори премудрості небесної й дивний світ розуму“.
„Дивний світ розуму“ в „Дзеркалі богослов'я". Для теперішнього читача може цікаво буде знати погляди тодішніх учених людей на земний світ, бо ж книжка витримала кілька накладів, очевидно потреба на неї відчувалася серед сучасної нашої суспільності. Православна догматика Кирила розпадається на три частини: першу про Бога, другу про світ в чотирьох його видах, невидимім — янгольськім, видимім — небі й землі, людськім і злосливім, світі зла, де панує чорт, нарешті про майбутнє життя, рай і пекло. Лишаючи на боці ангелів, варто навести кілька зразків з світогляду тодішнього вченого, виробленого світською схоластичною наукою про так званий видимий світ. Його фундамент складається з чотирьох елементів: вогню, повітря, води й землі. З тих чотирьох елементів сотворені всі речі на світі; з вогню: сонце, місяць, зорі, все світло; з повітря: віддих усіх животин, звірів, птахів і людини; з води: риби й птахи, а з землі: четвероножні звірі, дерева й різне насіння. Мудрий будівничий розложив елементи відповідно до їх ваги: найнижче місце дав землі, над нею умістив воду, далі повітря, а вогневі, як найлегшому елементові, дав місце вище всіх над повітрям. „А два елементи між собою ворогують і ведуть боротьбу: вода й вогонь. І тому пре мудрий творець розсадив їх на різні місця далеко від себе: вода низько, вогонь високо, а повітря посередині їх як перегорода й миротворець“. Блискавиця походить звідси, що й піднебесний вогонь запалюється від земних і водних випарів. Води положив Бог тому на верху неба, щоб не згоріла небесна твердь від піднебесного вогню, сонця й безлічі зірок. Морська вода тому солона, бо коли б не була така, то стоячи без руху на однім місці від створення світу, загнилася б і засмерділася б і своїм смородом заразила б усе повітря і згубила б людське життя. Людина зложена з двох різних істот, тіло постало з чотирьох елементів: тіло з землі, кров з води, віддих з повітря, тепло від вогню, а в ТІЛО вложив Бог безсмертну душу. Як на небі живе Бог, так в горішній частині людини, в голові, в білім і безкровнім мозку міститься „ум невидимий, самовластии, безсмертний, вічний“, найперша сила душі, а при нім інші сили розумної душі: воля, пам’ять, доброта, гадка, розум, хитрість, уява, застанова, радість і любов. Ум і розум не одно й те саме, бо ум це джерело всякого людського розуму, а розум приходить у душу зовні: „як чого від кого іншого навчишся й порозумієш, це розум“, а „ум в душі сам через себе розумний, той всякі розуми в світі родить і украшає“.
Кирило Ставровецький про своє „Учительне Євангеліє“. Невдоволення українського духовенства з Кирилового „Дзеркала“ мало де в наслідку, що коли він зібрався надрукувати збірник своїх проповідей на неділі, свята й окремі нагоди, всіх 109, так зване „Учительне Євангеліє“, що вийшло в Рахманові 1619 р., сам намір його викликав докори, обмови й насмішки, його почали зачисляти до єретиків і хотіли навіть виключити з громади віруючих. Книжка вийшла з кількома присвятами; досі відомі примірники з присвятами князеві Юрієві Чарторийському, княгині Ірині Вишневецькій і князеві Корецькому. За добродійства, які зробив авторові Чарторийський, Кирило віддячився йому — бодай за його словами — річчю важнішою, коштовнішою й дорожчою над дорогоцінне каміння. В присвяті признається Кирило, що видав своє „Євангеліє Христове... з об’ясненям ширших наук, з теології святої, зобравши вкоротці суму наук оних мужів знаменитих, духом божим натхнених, а к тому з бесід євангельських і почасти апостольських, которих преложила з грецького язика на словенський, стараням, промислом і коштом своїм, святої пам’яті її милость княжна Чарто-рийськая, сестра В. К. М., пані Боговитиновая, хорунжиная волинськая“. Словом, Кирило зібрав солодкість святих книг, „як трудолюбива бджола з квітів райської красоти“. Мотиви свого діла подав автор у передмові до читача, де, зазначивши, що Христова винниця завжди потребує пильних і працьовитих робітників, він сам став до праці в одинадцятій годині й побачив, що вона багато праці потребує для очищення свого, бо заросла диким галуззям, під яким повзає гаддя, ждуть на жир хитрі лиси, а дикі осли поламали зелений виноград, через те „доброродниї грона сладість свою сховали, тілко квасниї і терпкиї пародки“ лишилися в кутку частини автора. Та працюючи задля спасіння своєї братії, свого українського роду, автор не пошкодував багатьох слабостей і трудів, кривавих потів і великого кошту „на таке трудне й преважне діло“. Понукою до того була тільки любов до ближнього: „бо око моє бачило, — говорить автор, — в роді моїм багато таких людей обох станів, світського й духовних, котрі пішли за чужими науками й різними постилями, противними церкві божій, за арі-янськими, понурськими й кальвінськими; і як муха на солодкості меду, так і вони на спокусливих і шкодливих спасінню потопали“... Тому то автор відважився на діло понад його сили. Не хотів закопати свого таланту „в темную землю невідомості“, а до того гідні й розумні люди заохочували його до цього. А найбільше запалився до праці, коли дістав благословення від чотирьох патріархів. Слова Кирила про переклад Боговитинового „Євангельських бесід“ треба розуміти так, що з її ініціативи й її коштом довершив цей переклад Кипріян з острозького гуртка.
Переслідування автора. У присвяті Вишневецькій згадує автор про переслідування його за його книжку: „коли диявол, що ненавидить добре, дуже розгнівався на мене, бачачи, що я приготовив на нього отруйливу стрілу, тоді підняв на мене велику війну й штурму гвалтовні засадив, або працю, кошти й криваві поти мої внівець розсипав і вгасив такий пресвітлий світильник науки спасенної Євангелії Христової“. Тоді з намови чорта деякі знамениті люди підійшли до княгині й, як леви, рикаючи, гудили святе та праведне, пробували закрити світло правди темно
тою й закидати джерело живої води гносм своїх слів, а нарешті під клятвою заборонили, грозили та страшили вічним вогнем, але не могли захитати твердої душі княгині. Про переслідування згадус і в предмові до читача, де говорить, що його вороги задумували навіть позбавити його життя, підбурювали проти нього міста й „посполитий народ“. Все-таки книжка мала великий успіх і діждалася передруку в 1696 р. в унівській друкарні, ілюстрованого 80 картинами в заставках.
Ставлення українського духовенства до книжки Кирила Ставровецького.
Щоб спростувати звинувачення, автор видав свою книгу, тим більше: що в її основу увійшли Бесіди патріарха Філотея, що повчання одержали апро-бату львівського спископа Єремії Тисаровського й монем-васійського митрополита Йоасафа, відомого нам з історії Йоакима з Кам’янця. Кирило сподівався дати своїм „Єван-гелісм" учительним побожне читання з церковної катедри та вдома й підручник проповіді в противагу чужим впливам; тому й додав сюди і повчання на окремі нагоди, на посвячення церкви, постриження ченців, похорон і т.ін.
Вороже ставлення до „Учительного Євангелія“ Кирила посилювало ще те, що його зміст перебував в органічнім зв’язку з „Дзеркалом богослов’я“, й -справа дійшла до того, що собор української ієрархії на чолі з Йовом Борецьким осудив книжку Кирила, постановивши: „тих книжок новонаписаних Кирилового “Учительного Євангелія” нікому з православних і побожних християн в церквах і домах не держати, ні читати, ні купувати, а хто зачне, незважаючи на соборний приказ, ті книги в церквах або в домах або читати, або купувати, такі хай будуть прокляті”. Про цю постанову та про єресі Кирила розголосили по українській землі й від нього зажадали поправити книгу й видати наново за апробатою старших. У відповідь на це він перейшов на унію.
Ставлення москвичів до книжки Кирила Ставровецького.
Ставлення українського духовенства до книги Кирила мало свій вплив також і на рецензію московських богословів на неї, що одержали доручення висловитися про „Учительне Євангеліє“, коли автор прислав кількадесят примірників його в Москву. Московські критики вийшли з засади, що проповідник не сміє відступати від „божих писань“, не тільки щодо думок, але й букв і знаків розділу, брали за єресі не тільки парафрази поодиноких місць із Біблії й творів отців, невірний розклад євангельських подій, заміну одного слова іншим синонімним, помилки проти прийнятої богословської термінології, топографії й історії, недокладність вислову, живу й популярну діалогічну форму проповідей, але навіть використання протинка не на своїм місці й граматичні помилки; тому й не дивно, що так „зрецензували“ книжку Кирила, що цар Михайло й патріарх Філарет звеліли зібрати примірники (60) книжки та спалити їх, „аби ця єресь і колотнеча в світі не була“. Все-таки трохи примірників урятувалося й навіть стали зразками для московських проповідників. Це тим цікавіше, що 1665 р. по новій рецензії „Учительного Євангелія“ Кирила вийшла нова його заборона, а в 1679 р. цензурував його за наказом царя Теодора Симеон Полоцький, що найшов кількадесят „прогріхів“ та зазначив, що „твір дуже недобрий“, до чого, прочитавши критику Полоцького, додав Сильвестер Медвєдєв, що „ще пишим є діалект“. Одночасно написав Полоцький рецензію на переклад Кирилового „Дзеркала богослов’я“; довершив його на церковно-слов’янську мову в 1674 р. диякон Теофан.
„Перло многоцінне".
На становищі чернігівського архімандрита приготував Кирило свій третій твір. „Перло многоцінноє“, що вийшло в Чернігові в рік смерті автора (1646) першим виданням, а другим 1690 р. в Могилеві. Назва книжки Кирила свідчить, що автор був високої думки про неї. В передмові до читача говорить „о тій' презацній книзі“, що її видав не тільки „для високого богословського розума але й „для сладкоглаголивого риторського язика і поетицького художества“. З любов’ю повинен прийняти читач „таковую працю трудную“, бо „правдива многими трудами тая книга свята взяла своє совершенство; а звалася в поетицькім художестві богословськая речь. « правда, латвійша просто писати, але під метрами бозкиї речі трудно і барзо трудно; тілко той тоє знаєть, хто того ремесла заживаєть». Його книжка корисна для проповідників, що можуть на підставі одного-двох віршів утворити цілу річ, і для студентів, що „могуть собі з тої книги святої вибирати вірші на свою потребу і творити з них орації розмаїті часу потреб своїх, хоч і на комедіях духовних“
„Перло многоцінне“ - це збірник частково повчань, частково віршів духовного й морально-повчального змісту в честь Трійці, Богоматері, ангелів, святих, апостолів, на Різдво, Великдень, Вознесіння, віршів про терпіння Христа, прозового плачу Богородиці, низки морально-повчальних віршів під назвою „лікарства“, орацій. Всіх віршів у книжці 21, всі релігійного характеру, три з них мають форму діалога: діалоги на Різдво й Великдень для п’ятьох хлопців і діалогічне „Лікарство на помисли злиї чесно інокующим“. Джерелами віршів послужили святі книги, церковні співи й молитви, а почасти відбилося в них сучасне життя України. Автор залюбки повторює себе. Вірш Кирила нерівноскладовий, зближений до вірша ліричних псалм і дум, але далекий до їх поетичності: до ліричної псалми й думи наближають вірші Кирила не тільки їх нерівноскладовість, але й прості, головно дієслівні рими, що об’єднують часто кілька рядків, і речитатив. Вірші Кирила — це ліричний вилив почувань віруючої людини, але тепле почування губиться тут в масі риторизму. Основний мотив — дістатися до неба — притягав читачів до книжки.
Лік для розкішників цього світу. Зрештою, про поетичний хист автора хай говорить сам зразок, його найкращий вірш. „Лікарство розкішником того світа“:
О смерте несподівана,
тось мя богатого пана без одповіди нині застала
і все красное і любимое моє забрала
і на віки од очей моїх во тьмі сховала!
Де мої нині замки коштовні мурованиї
і палаци мої світне і слічне мільованиї, а шкатули, злотом нафасованиї, візники під злотом цугованиї?
Де мої пресвітлиї златотканниї шати,
•рисі, соболе слічниї, кармазини і дорогиї шкарлати?
0 смерте, все твоїм приходом од мене забрано
один на віки од очей моїх во тьмі сховано!
Де мої сади
і красниї виногради і ногами твоїми, о смерте, потоптані і на віки од мене несподіванне забрані слугами твоїми,
а неприятелями моїми,
а скарби мої расхищені і побрані, шпалери коштовниї пошарпані?
О смерте злосливая і гнівливая, тілкось на жалість мою сквапливая,
несподіванне зо всегось мя обнажила
і межи смродливиї трупи положила.
Приятелі мої далеко од мене стали
і носи свої пред смрадом моїм позатикали.
Вчора в дому моїм било гойне веселя, музиків іграня,
а співаків веселоє співаня
і на трубах мідяних викриканя,
скоки, танці, веселоє плясаня:
вина наливай,
випивай, проливай,
столи мої коштовними сладкими покарми покритиї, гості мої і приятелі персони знаменитиї.
А нині мене все доброє і веселоє минуло, слава і богатство на віки уплинуло, тілько мя нині все ялоє до себе пригорнуло: страх, болізнь, стогнаня і плачливоє нарікання.
О смерте гнівливая, злосливая, сліпая, глухая і нежалосливая, тілко на жалість нашу сквапливая!
Ти мене молодого несподіванно уморила
і двоякоє дивовиско надо мною сотворила: приятелі любимиї по мні плачуть,
а врази мої нині од радости скачуть.
Вчора слуги мої ордами за мною, а нині ні єдиного зо мною.
Всі стали
і носи свої позатикали.
Власниї слуги мої, тиї ся нині мною гнушають і за смродливого і згнилого трупа мене мають.
Тілько ми в тім нині послужили, же мя в темний гріб положили і землею тяжкою мене покрили, аби мя прудко робаци ядовитиї росточили.
О смерте, коль страшна пам*ять твоя, которої трепещеть нині і боїться душа моя.
Ти на всіх меч свій строгий обнажила
і през него ольбримів силних положила.
Під ноги свої сих потоптала, а славних віка сего побрала і в тьмі без пам’яті сховала.
Де нині суть миролюбні, і розкішниї сластолюбці, а лакоми златолюбці?.
Всіх сіть гнівливої смерті помкнула і в тьмі вічній несподівано замкнула Де нині тиранове неужити і князі на землі знаменитиї, іграющи зо птицями небесними і зо звірми інода земними?
Смерть в гріб послала, веселіє і славу їх забрала.
Де нині воїнове горделивиї і му чи гелі невинних злосливий Де строгиї і страшниї геїманове?
Несподіване смертним мечем посічені і без пам'яті во тьмі нині заключені і знагла ядовитим червієм рас точені.
О смерте гнівливая
і страшливая!
Ти цесаром і крулюм коруни здиймуєш,
а з голими головами їх до гробу вандруєш;
ти много злоїх) на тім сіті броїш
і з премудрих філософів сміховиска строїш
У главі їх, де світлая премудрість столицю свою мала
і в ней почивала,
там нині тілько смродливая пустка зостала
і червій много в себе през тебе набрала.
О смерте, приходом твоїм страшливим, а часом моїм смутним і плачливим
ти риторський язик сладкоглаголивий безгласієм зв'язуєш
і пред многими єго показуєш
яко німого болвана, славного пана в мові
і премудрого у слові
Ти многим сміхоїворцум огноїла незапсртиї губи, тілько ся зостали огни/іиї при них зуби Ти в тлустім тілі черви ховаєш,
а вмісто парфум смрад виливаєш, ти красних у шнетність претворяет!
О смерте, в моці ю своїй маєш.
Ти богатирів з богатерства обідрала
і всіх славних віка сего до темниці свої загнала; ти моцарів міра сего під мої и свої положила
і всіх тих червієм ядовиїим покрила
0 смерте страшливая
1 нежалосливая’
Ти яко косар нині нерозсудний під ноги свої кладеш цвії барзо цулний. молодості і красоти жаловаїи не знаєш ані на єдинім з тих милості ні маєш
О смерте сліпая
і глухая!
Ти персонами славних браковал и не знаєш.
ги пред жалостю нашею уха свої затикаєш.
О смерте, таковую злосливую природу маєш, ні на чий плач нині ні дбаєш, ані поглядаєш, всіх нині зарівно береш
і до темного гробу ведеш
і на покорм робацтву кладеш.
О смерте гнівлива,
сила твоя страшлива.
Також і „Перло“ дісталося вже в 1649 р. до Москви, де 1690 р. заборонили його враз з іншими українськими „єретичними“ книжками.
Значення Кирила Ставровецького як проповідника. Кирило Транквіліон Ставровецький уперто тримався своїх поглядів, не рахувався з тим, чи вони погоджуються з православним або католицьким становищем, чи ні. Проповіді Кирила цінні з того боку, що багаті змістом і містять у собі толкування Святого Письма й догм, часто звертаються до морального повчання слухачів, а схоластична будова не відіграє в них жодної ролі, бо крім звичайних окликів і запитань, нема тут сливе риторичних прикрас. Кирило йде слідами грецьких проповідників, наприклад, Івана Золотоустого, й у них запозичує методи й звороти, що творять істоту його красномовства. Нема сумніву, що майбутній солідний дослідник „Учительного Євангелія“ вкине великий жмут світла в історію українського письменства першої половини XVII ст.
Джерела і література
Твори різних жанрів на Ізборнику
Твори в цифровій бібліотеці НБУВ
І. В. Огородник, В. В. Огородник. Кирило Транквіліон-
Ставровецький // Історія філософської думки в Україні. Курс
лекцій. — Київ: Вища школа, 1999. — 543 с.